.

Організація контролю державної податкової інспекції за сплатою податків (диплом)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
453 7031
Скачать документ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Структура державних податкових органів в Україні

Розділ 2. Організація контролю Державної податкової служби

України

Розділ 3. Удосконалення податкової системи України –

удосконалення податкового контролю

Розділ 4. Досвід зарубіжних країн з питань контролю за

справлянням податків

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Податкова система як один із важливих атрибутів держави формується і
розвивається із становленням державності. 25 червня виповнилося 10 років
із часу прийняття першого Закону нашої держави “Про систему
оподаткування”. Аналіз становлення та розвитку системи оподаткування, її
проблеми і шляхи удосконалення сьогодні заслуговують на особливу увагу.

В житті кожного суспільства має підтримуватись баланс між окремою
людиною і державною машиною. Більше того, суспільство розвивається тим
успішніше, чим краще збалансовані відносини особистості і держави. І,
навпаки, якщо превалюють інтереси тієї чи іншої сторони, в суспільстві
починається загнивання, наростають руйнівні і дестабілізуючи елементи.

Для нормальної життєдіяльності людині потрібно задовольняти потреби у
певних благах, і щоб їх отримати, люди працюють, створюючи матеріальні,
інтелектуальні, духовні та інші цінності. Проте людина не може існувати
поза суспільством і державою, а тому індивідуум мусить частину
створеного ним багатства віддавати державі, яка за це бере на себе
зобов’язання задовольняти певну суму потреб кожного індивідуума та
здійснювати соціальні функції: забезпечувати соціально незахищені
верстви населення – пенсіонерів, інвалідів, дітей; утримувати атрибути
держави (армію, міліцію, владні структури тощо) та інституції зовнішніх
відносин і безпеки; підтримувати гуманітарні галузі – культуру, освіту,
охорону здоров’я тощо. Витрати на названі цілі притаманні будь-якому
суспільству. Але забезпечити їх можна лише за рахунок частини багатства,
створеного людьми. Чим більше людина вироблятиме, тим більша грошова
маса доходу припадатиме на податкову ставку, яку вона має сплачувати.

Найважливішим механізмом підтримання балансу між інтересами людини і
державної машини є податкова система – система збирання податків. Саме
вона формує економічну частину балансу суспільства “людина – держава”,
забезпечуючи існування як державної машини, так і задіяних у ній
індивідуумів.

Філософсько-методологічний принцип оподаткування полягає в тому, що
податок – це добровільна і невелика частка прибутку чи доходу, яку
віддає той, хто його одержує за свою працю, на загальносоціальні потреби
і утримання державних інституцій. Податки є невід’ємним джерелом
поповнення доходної частини бюджету.

За своєю природою вони є абсолютним злом, бо люди не повинні віддавати
будь-кому результати своєї праці безоплатно. Однак така повинність
необхідна, бо людина живе в суспільстві і не вільна від нього. Тож
завдання держави полягає в тому, щоб створити таку систему податків, яка
б утримувала баланс у стані стабільності, а не конфліктності.

Як переконує світовий досвід, ефективність оподаткування залежить від
раціональної побудови податкової системи і рівня організації податкової
служби в державі. Із поєднанням цих факторів проявляється об’єктивність
і суб’єктивність системи оподаткування. Об’єктивність — через те, що
раціонально побудована податкова система дає змогу ефективніше
використовувати об’єктивні функції податків, а суб’єктивність — через
те, що існування податкової системи означає наявність податкової служби,
з допомогою якої держава проводить свою суб’єктивну діяльність у сфері
оподаткування. Причому ці фактори тісно взаємопов’язані, тому суттєві
зміни принципів побудови податкової системи супроводжуються перебудовою
організації роботи податкової служби.

Певна робота в галузі оподаткування проводилася в Україні ще за
радянських часів, коли податкова система була замінена системою платежів
до бюджету, яка контролювалася відповідними органами. Робота щодо
державних доходів у Міністерстві фінансів СРСР була покладена на
Управління державних доходів. У міністерствах фінансів союзних республік
працювали управління державних доходів, а в міністерствах фінансів АРСР,
крайових, обласних і міських фінансових органах — відділи державних
доходів. Управління і відділи виконували функції, пов’язані з
організацією роботи щодо державних доходів на відповідній території, а
також контролювали правильність нарахування платежів і виконання
зобов’язань перед бюджетом.

Безперечно, дана тема для наукового дослідження є актуальна, тому саме
вона і була обрана мною для написання дипломної роботи.

Метою дипломної роботи стало вивчення питань – структури державних
податкових органів в Україні, організації контролю Державної податкової
служби України, удосконалення податкової системи України, як
удосконалення податкового контролю, а також досвіду зарубіжних країн з
питань контролю за справлянням податків.

Для досягненя мети мною були проаналізовані численні нормативно-правові
акти, а також наукова та монографічна література по предмету дипломної
роботи. Зокрема, можна назвати хоча б окремі праці: Воронкова О.М.
“Контрольна й аналітична робота податкової служби України”, Вурлакова
Л.В. “Система налогообложения: (отечественный й зарубежный опыт)”, Геги
П.Т., Доля Л.М. “Основи податкового права”, Криницкого И.Е., Кучерявенко
Н.П. “Налоговое право”, Федосова В.М. “Податкова система України”,
Поддєрьогіна А.М. “Податкова система України на шляху розвитку”, Соскіна
О. “Концепція трансформації податкової системи в Україні”, Стояна В.І.
“Удосконаленя податкової системи України”, Ткаченко В.А., Каламбета
С.В., Кармазіна Ю.А. “Удосконалення податкового механізму на основі
визначеня податкового потенціалу” та ряд інших.

Дана дипломна робота логічно та послідовно розкривається у наступній
структурі: розділі 1 “Структура державних податкових органів в Україні”,
розділі 2 “Організація контролю Державної податкової служби України”,
розділі 3 “Удосконалення податкової системи України – удосконалення
податкового контролю”, розділі 4 “Досвід зарубіжних країн з питань
контролю за справлянням податків”.

РОЗДІЛ 1. Структура державних податкових органів в Україні

Державні податкові адміністрації.

Законом України «Про Державну податкову службу в Україні» від 4 грудня
1990 р. (в редакції Закону України від 24.12.1993 р. із змінами та
доповненнями)1 визначено структуру, статус державної податкової служби в
Україні, її функції та правові основи діяльності.

Державна податкова служба складається з Державної податкової
адміністрації України, державних податкових адміністрацій в Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових
інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), по районах
у містах. До складу органів державної податкової служби входять
відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими
правопорушеннями (податкова міліція).

Головним завданням державних податкових адміністрацій є здійснення
контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю
обчислення, повнотою і вчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та
інших платежів і неподаткових доходів та внесків до державних цільових
фондів, встановлених законодавством України.

Крім того, Державна податкова адміністрація України організовує: роботу
державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій із
здійснення контролю за дотриманням законодавства про податки, інші
платежі до бюджетів і внески до державних цільових фондів, за
дотриманням законності валютних операцій, порядку розрахунків із
споживачами з використанням контрольно-касових апаратів та
товарно-касових книг, лімітів готівки в касах і за її використанням для
розрахунків за товари, роботи, послуги; проведення всебічних перевірок
фактів приховування, зниження сум податків та інших платежів; виявлення,
облік, оцінку та реалізацію конфіскованого, безхазяйного майна, майна,
що перейшло за правом спадкоємства до держави, та скарбів; проведення
перевірок правильності справляння і схоронності коштів, одержаних у
сплату державного мита, а також у разі здійснення виконкомами сільських
та селищних Рад народних депутатів касових операцій з приймання від
населення коштів на сплату податкових платежів.

Державна податкова адміністрація відповідно до покладених на неї
функцій:

— розробляє і видає інструктивні та методичні документи про порядок
застосування законодавчих актів про податки, інші платежі до бюджетів,
внески до державних цільових фондів, а також нормативні акти з питань
формування Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та
інших обов’язкових платежів;

— затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших
документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів
до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, зразок картки
фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів, а
також форми звітів про проведену державними податковими інспекціями
роботу;

— роз’яснює через засоби масової інформації порядок застосування
законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші
платежі до бюджетів, внески до державних цільових фондів і організовує
проведення цієї роботи державними податковими інспекціями;

— здійснює заходи з добору, розстановки, професійної підготовки та
перепідготовки кадрів державної податкової служби;

— під час здійснення, у межах своєї компетенції, контрольних функцій
з’ясовує неправомірність дій підприємств, установ, організацій і
громадян, що можуть свідчити про злочинну діяльність або створювати
умови для такої діяльності, та передає наявну інформацію з цих питань
відповідним спеціальним органам з боротьби з організованою злочинністю;

— передає правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за
які передбачено кримінальну відповідальність;

— надає фізичним особам — платникам податків та інших обов’язкових
платежів ідентифікаційні номери і надсилає до державної податкової
інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання
нею доходів чи за місцем розміщення об’єкта оподаткування картку з
ідентифікаційним номером та ін1.

Державні податкові адміністрації в районах, районах у містах і містах
без районного поділу наділено повноваженнями:

— здійснювати контроль за дотриманням законодавства про податки, інші
платежі до бюджетів, внески до державних цільових фондів;

— забезпечувати повний облік платників податків, інших платежів до
бюджетів, внесків до державних цільових фондів, правильність обчислення
цих платежів і вчасність надходження їх, а також здійснювати реєстрацію
фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів;

— контролювати вчасність подання платниками бухгалтерських звітів та
балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів,
пов’язаних з обчисленням податків, інших платежів до бюджетів, внесків
до державних цільових фондів і перевіряти вірогідність цих документів
щодо правильності визначення об’єктів оподаткування та обчислення
податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових
фондів;

— перевіряти законність валютних операцій, дотримання встановленого
порядку розрахунків із споживачами з використанням контрольно-касових
апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її
використання для розрахунків за товари, роботи і послуги;

— забезпечувати застосування та вчасне стягнення сум фінансових санкцій,
передбачених законодавчими актами України, за порушення законодавства
про оподаткування, а також стягнення адміністративних штрафів за ці
порушення, допущені службовими особами підприємств, установ, організацій
та громадянами;

— провадити всебічні перевірки фактів приховування і заниження сум
податків, інших платежів до бюджетів та внесків до державних цільових
фондів та ін.

У своїй діяльності державні податкові адміністрації керуються
Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України,
указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і
розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями Верховної Ради
Республіки Крим і місцевих Рад народних депутатів. Державна податкова
адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, їй
підпорядковуються державні податкові адміністрації в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Державні податкові адміністрації є юридичними особами, мають самостійні
кошториси видатків, поточні рахунки в установах банків і печатку із
зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Видатки на
утримання державних податкових адміністрацій визначаються Кабінетом
Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Крім того, державні податкові адміністрації спрямовують на розвиток
матеріально-технічної бази 30 відсотків донарахованих і стягнутих за
результатами документальних перевірок сум податків, інших платежів та
внесків, фінансових санкцій.

Службові особи державних податкових адміністрацій зобов’язані
дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав
та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ,
організацій, забезпечувати виконання покладених на державні податкові
адміністрації функцій і повною мірою використовувати надані їм права. За
невиконання або неналежне виконання службовими особами державних
податкових адміністрацій своїх обов’язків вони притягуються до
дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної
відповідальності згідно з чинним законодавством. Збитки, завдані
неправомірними діями службових осіб державних податкових адміністрацій,
підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Службові особи державних податкових адміністрацій зобов’язані
дотримуватись комерційної та службової таємниці.

Крім обов’язків державним податковим адміністраціям надані певні права1,
вони уповноважені:

— здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно
від форм власності, та у громадян перевірки грошових документів,
бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій та інших документів,
пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів до бюджетів,
внесків до державних цільових фондів, наявності посвідчень про державну
реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів
(ліцензій, патентів) на її здійснення, а також одержувати від посадових
осіб та громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з
питань, що виникають під час перевірок;

— перевіряти у посадових осіб та громадян документи, що посвідчують
особу, під час проведення перевірок з питань оподаткування;

— викликати посадових осіб та громадян для пояснень з питань обчислення
і сплати податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних
цільових фондів, а також проводити перевірки достовірності інформації,
одержаної для занесення до Державного реєстру фізичних осіб — платників
податків та інших обов’язкових платежів; одержувати безплатно від
підприємств, установ, організацій, включаючи установи Національного
банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, і
від громадян відомості, довідки про діяльність, отримані доходи, видатки
підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності, і від
громадян, що перевіряються, про відкриті, закриті розрахункові, валютні
та інші рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих
рахунках, у тому числі про ненадходження в установлені терміни валютної
виручки від суб’єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію,
пов’язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів до бюджетів,
внесків до державних цільових фондів; входити в будь-які інформаційні
системи, зокрема в комп’ютерні, для визначення об’єкта оподаткування;

— одержувати безплатно необхідні відомості для формування інформаційного
фонду Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших
обов’язкових платежів від підприємств, установ, організацій усіх форм
власності, включаючи Національний банк України та його установи,
комерційні банки, та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької
діяльності про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з
них податків та інших обов’язкових платежів; від органів, уповноважених
провадити державну реєстрацію (ліцензування) фізичних осіб — суб’єктів
підприємницької діяльності, від органів внутрішніх справ — про громадян,
які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з
нього, від органів реєстрації актів громадянського стану — про громадян,
які померли;

— вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ,
організацій, а також від громадян, які перевіряються, усунення виявлених
порушень законодавства про податки, інші платежі до бюджетів, внески до
державних цільових фондів і законодавства про підприємницьку діяльність
та контролювати виконання їх, а також — припинення дій, що перешкоджають
здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової
служби;

— вилучати у підприємств, установ та організацій документи, що
засвідчують приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату
податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових
фондів, а у громадян-підприємців, котрі порушують порядок заняття
підприємницькою діяльністю, — реєстраційні посвідчення або спеціальні
дозволи (ліцензії, патенти) з наступною передачею матеріалів про
порушення органам, котрі видали ці документи;

— застосовувати до підприємств, установ, організацій та громадян
фінансові санкції у вигляді стягнення — однократного розміру до
нарахованої за результатами перевірки суми податку, іншого платежу до
бюджетів, внеску до державного цільового фонду, а у разі повторного
порушення протягом року після встановлення порушення попередньою
перевіркою — у двократному розмірі донарахованої за результатами
перевірки суми податку; 10 відсотків належних до сплати сум податків або
інших платежів до бюджетів чи внесків до державних цільових фондів за
неподання або невчасне подання органам державної податкової служби
податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків та інших
документів, необхідних для обчислення податків, інших платежів та
внесків, а також за неподання або невчасне подання установам банків
платіжних ідоручень на сплату податків, інших платежів до бюджетів,
внесків до державних цільових фондів;

— стягувати до бюджетів та державних цільових фондів донараховані за
результатами перевірок суми податків, інших платежів та внесків, суми
недоїмки з податків, інших платежів, внесків, а також суми штрафів та
інших санкцій, якщо ці платежі не сплачено добровільно в десятиденний
строк з дня прийняття органом державної податкової служби відповідного
рішення, з підприємств, установ, організацій незалежно від форм
власності та наслідків фінансово-господарської діяльності, у безспірному
порядку, а з громадян — за рішенням суду або за виконавчими написами
нотаріусів;

— накладати адміністративні штрафи: на керівників та інших посадових
осіб підприємств, установ, організацій, винних у заниженні суми податку
або іншого платежу чи внеску, у приховуванні (заниженні) об’єктів
оподаткування, а також у тому, що немає бухгалтерського обліку об’єктів
оподаткування, або у введенні його з порушеннями встановленого порядку,
у неподанні, невчасному поданні або поданні за невстановленою формою
бухгалтерських звітів та балансів, податкових декларацій, розрахунків,
аудиторських висновків, платіжних доручень та інших документів,
пов’язаних з обчисленням і сплатою податків або інших платежів до
бюджетів чи внесків до державних цільових фондів, — від п’яти до десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії, вчинені
особою, котру протягом року було піддано адміністративному стягненню за
одне із зазначених правопорушень, — від десяти до п’ятнадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на керівників та інших
посадових осіб підприємств, установ, організацій, івключаючи установи
Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні
установи, які не виконують вимог державних податкових інспекцій та їхніх
службових осіб, — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян; на посадових осіб підприємств, установ та організацій,
а також на громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, котрі
виплачували доходи, винних у неутриманні, неперерахуванні до бюджету сум
податку на доходи громадян, у перерахуванні податку за рахунок коштів
підприємств, установ та організацій (крім випадків, коли такі
перерахування дозволено законодавством), у неповідомленні або невчасному
повідомленні державним податковим інспекціям за встановленою формою
відомостей про доходи громадян, — у розмірі трьох неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії, вчинені особою, котру
протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із
зазначених правопорушень, — у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян; на громадян, винних у неподанні або невчасному поданні
декларацій про доходи чи у включенні до декларацій перекручених даних, у
тому, що немає обліку, або в неналежному веденні обліку доходів та
витрат, для яких встановлено обов’язкову форму обліку, — від одного до
п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, котрі
займаються підприємницькою діяльністю, винних у протидіях посадовим
особам органів державної податкової служби, зокрема у недопущенні їх до
приміщень, які використовуються для здійснення підприємницької
діяльності та одержання доходів, — від десяти до двадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, котрі
займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без
спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено
законодавством, — від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян; на громадян, котрі здійснюють продаж товарів без
придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їхньої дії чи
здійснюють продаж товарів, не зазначених у деклараціях, — від одного до
десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії,
вчинені громадянином, котрого протягом року було піддано
адміністративному стягненню за одне із зазначених правопорушень, — від
десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Посадові особи органів державної податкової служби підлягають
обов’язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів
державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної
заробітної плати за їхньою останньою посадою, а в разі поранення,
контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися
у зв’язку з виконанням службових обов’язків, — у розмірі від
шестимісячної до п’ятирічної заробітної плати за їхньою останньою
посадою (залежно від ступеня втрати працездатності)1.

Податкова міліція.

Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів з боротьби з
податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів
державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням
податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову,
кримінально-процесуальну та охоронну функції.

На податкову міліцію покладено завдання:

— із запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері
оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про
адміністративні правопорушення;

— із розшуку платників, котрі ухиляються від сплати податків, інших
платежів;

— із запобігання корупції в органах державної податкової служби та
виявлення її фактів;

— із забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної
податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з
виконанням службових обов’язків.

Відповідно до чинного законодавства працівники податкової міліції
уповноважені:

— здійснювати перевірку і приймати відповідні рішення за заявами,
повідомленнями та іншою інформацією про злочини та правопорушення;

— здійснювати оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку
матеріалів за протокольною формою, а також провадити дізнання та
досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживати заходів
до відшкодування заподіяних державі збитків;

— вживати заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які
сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування;

— забезпечувати безпеку працівників органів державної податкової служби
та захист їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними
посадових обов’язків;

— збирати, аналізувати, узагальнювати інформацію про порушення
податкового законодавства, прогнозувати тенденції розвитку негативних
процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням1.

Для виконання покладених на них обов’язків працівників податкової
міліції наділено такими ж правами, як і працівників державних податкових
адміністрацій, крім права зупиняти операції платників податків, інших
платежів на рахунках в установах банків, в інших фінансово-кредитних
установах; застосовувати до підприємств, установ, організацій та
громадян фінансові санкції у вигляді стягнень; стягувати до бюджетів та
державних цільових фондів донараховані за результатами перевірок суми
податків, інших платежів, суми недоїмки з податків, інших платежів;
надавати повноваження відстрочки і розстрочки сплати податків, інших
платежів на умовах податкового кредиту з урахуванням фінансового стану
платників податку; накладати адміністративні штрафи на керівників та
інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також на
громадян, котрі порушують податкове законодавство; давати доручення
органам державної контрольно-ревізійної служби на проведення ревізій у
разі виявлення зловживань під час здійснення контролю за надходженням
валютної виручки, проведенням розрахунків із споживачами з використанням
товарно-касових книг, а також за дотриманням лімітів готівки в касах та
її використанням для розрахунків за товари, роботи та послуги; надавати
інформацію з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та
інших обов’язкових платежів.

Крім прав, наданих відповідно до Закону «Про державну податкову службу»,
податкова міліція має право (згідно із Законом «Про міліцію»):

— вимагати від громадян і службових осіб, котрі порушують громадський
порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню
повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, котрі
допустили малозначні адміністративні порушення;

— перевіряти в громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи,
що посвідчують їхню особу, а також інші документи, необхідні для
з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за
виконанням яких покладено на міліцію;

— викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв’язку
з матеріалами, що є в її провадженні, в разі ухилення без поважних
причин від явки за викликом піддавати приводу їх у встановленому законом
порядку;

— виявляти і вести облік осіб, котрі підлягають профілактичному впливу
на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм
офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

— затримувати і тримати в спеціально відведених для цього приміщеннях
осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та проводити огляд їхніх речей і
вилучати документи та предмети, що можуть бути речовими доказами або
використані на шкоду їхньому здоров’ю;

— складати протоколи про адміністративні правопорушення;

— у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні
правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати
матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних
органів, товариських судів, громадських об’єднань або трудових
колективів;

— здійснювати в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих
органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі
дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

— проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних
повітряних, морських та річкових суден, засобів залізничного та
автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством;

— входити безперешкодно в будь-який час доби: на територію і в
приміщення підприємств, установ та організацій, в тому числі митниці та
громадян, оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб,
підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному лихові та інших
надзвичайних обставинах; на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення
громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що
загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших
надзвичайних обставинах;

— одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ та
організацій незалежно від форм власності і від об’єднань громадян на
письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну
та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що є у
провадженні міліції;

— тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на окремі ділянки
місцевості чи об’єкти з метою забезпечення громадського порядку,
громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей;

— користуватися безплатно всіма видами громадського транспорту міського,
приміського та місцевого сполучення (крім таксі), а також попутним
транспортом. Під час службових відряджень працівники міліції мають право
на позачергове придбання квитків на всі види транспорту і розміщення в
готелях при пред’явленні службового посвідчення та посвідчення про
відрядження;

— використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать
підприємствам, установам, організаціям та громадянам (крім транспортних
засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних
держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального
призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в
лікувальні заклади осіб, котрі потребують невідкладної медичної
допомоги, для переслідування правопорушників та доставки їх в міліцію;

— користуватися у невідкладних випадках безперешкодно і безплатно
засобами зв’язку, що належать підприємствам, установам та організаціям,
а засобами зв’язку, що належать громадянам, — за їхньою згодою;

— користуватися безплатно засобами масової інформації з метою
встановлення обставин вчинення злочинів та осіб, котрі їх вчинили,
свідків, потерпілих, розшуку злочинців, котрі втекли, осіб, котрі
пропали безвісти, та з іншою метою, що пов’язана з необхідністю подання
допомоги громадянам, підприємствам, установам та організаціям у зв’язку
з виконанням міліцією покладених на неї обов’язків;

— матеріально і морально заохочувати громадян, котрі подають допомогу в
охороні правопорядку та в боротьбі із злочинністю;

— застосовувати заходи фізичного впливу, носити і застосовувати
спеціальні засоби та зброю.

Посадова чи службова особа податкової міліції самостійно приймає рішення
і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну
відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх
справ або іншу, передбачену законодавством, відповідальність1.

При порушенні посадовою чи службовою особою податкової міліції прав і
законних інтересів громадянина відповідний орган державної податкової
служби зобов’язаний вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування
завданих матеріальних збитків, а на вимогу громадянина публічно
вибачитися.

Посадова чи службова особа податкової міліції, котра виконує свої
обов’язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах
закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки
компенсуються за рахунок держави. Працівник податкової міліції, котрий
порушив вимоги закону або неналежне виконує свої обов’язки, несе
відповідальність у встановленому порядку2.

Таким чином, державна податкова служба була утворена в 1990 році. Вона
включала 3 рівні:

Головна Державна податкова інспекція;

Податкові інспекції в областях та містах Києві та Севастополі;

Податкові інспекції в містах, районах та районах у містах.

У 1996 році за указом Президента на базі податкової інспекції було
створено Державну Податкову Адміністрацію.

Зміни відбулися у підпорядкуванні податкової міліції, якщо спочатку,
податкова міліція входила до складу органів внутрішніх справ, то з 1996
року податкова міліція підпорядковується державній податковій
адміністрації вищого рівня. У 1998 році, було прийнято нову редакцію
закону про Державну податкову службу України, згідно якої, була
закріплена:

Вищий рівень: ДПА;

Середній: ДПА в областях, Києві та Севастополі;

Низової: Податкові інспекції в містах, районах та районах у містах.

Завдання органів Державної податкової служби:

Здійснення контролю за додерженням податкового законодавства,
правільностю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків в
бюджет.

Внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення
податкового законодавства.

Прийняття нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань
опопдаткування.

Формування і ведення державного реєстру фізичних осіб, і єдиного банку
деяких проплатників податків юридичних осіб.

Роз’яснення законодавства з питань оподаткування.

Запобігання злочинам та іншим правопорушенням віднесеним законом до
компітенції податкової міліції.

Функції вищої ланки ДПА:

Виконує безпосередньо, а також організовує роботу податкових інспекцій
низового рівня.

Видає у випадках передбачених законом нормативні акти з питань
оподаткування.

Затверджує форми податкових розахунків, звітів та декларацій, інших
документів пов’язаних із сплатою податків.

Роз’яснює через засоби масової інформації застосування законодавчих та
інших законодавчих актів про податки.

Здійснює заходи, щодо добору та розстановки та професійної підготовки
кадрів для органів податкової служби.

Розглядає основні напрями, форми і методи проведеня перевірок.

Передає у відповідні правоохоронні органи матеріали за фактами порушень,
які передбачають кримінальну відповідальність.

Подає в Мінфін та Державне казначейство України, звіт про надходження
податків та платежів.

Вносить пропозиції та розробляє проекти міжнародних договорів, стосовно
уникнення подвійного оподаткування.

Надає фізичним особам, платникам податків індифікаційний номер.

Забезпечує виготовлення марок акцизного збору.

Вносить пропозиції, щодо вдосконалення податкового законодавства.

Функції низової ланки:

здійснює контроль за додерженням законодавства про податки;

забезпечує облік платників, правильність обчислення і своєчасного
нарахування податків в бюджет;

контролює своєчасність подання бухгалтерських звітів, декларацій,
розрахунків;

здійснює контроль за законністю основних операцій, додержання порядку
розрахунків з споживання і використання електронних пасивних операцій;

ведуть облік векселів;

забезпечує застосування і стягнення фінансових санкцій і
адміністративних штрафів;

проводить перевірення фактів приховування та заниження сум податків;

проводять роботу з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією
безгосподарчого майна, скарбів і конфіскацію майна;

розглядає звернення громадян і підприємств з питань оподаткування;

здійснює контроль за наявністю марок акцизного збору;

роз’яснюють через засоби масової інформації порядок застосування
законодавчих документів;

подають в фінансові органи та в Державне казначейство звіти про
надходження податків.

РОЗДІЛ 2. Організація контролю Державної податкової служби України

Певна робота в галузі оподаткування проводилася в Україні ще за
радянських часів, коли податкова система була замінена системою платежів
до бюджету, яка контролювалася відповідними органами. Робота щодо
державних доходів у Міністерстві фінансів СРСР була покладена на
Управління державних доходів. У міністерствах фінансів союзних республік
працювали управління державних доходів, а в міністерствах фінансів АРСР,
крайових, обласних і міських фінансових органах — відділи державних
доходів. Управління і відділи виконували функції, пов’язані з
організацією роботи щодо державних доходів на відповідній території, а
також контролювали правильність нарахування платежів і виконання
зобов’язань перед бюджетом.

У багатьох міських і у всіх районних фінансових відділах були
організовані інспекції з державних доходів, на які було покладено:

— систематичний контроль за виконанням планів державних доходів,
правильним нарахуванням і своєчасною сплатою платежів до бюджету;

— вивчення економічного стану підприємств і господарських організацій
для виявлення можливостей для зростання доходів бюджету;

— постійне вивчення рівня рентабельності виробництва товарів і внесення
пропозицій щодо зміни чинних ставок податку з обороту;

— ведення обліку та звітності за державними доходами;

— підготовка до розгляду скарг і заяв щодо нарахування та стягнення
платежів до бюджету, які надійшли від господарських організацій.

Слід зауважити, що деякі положення стосовно порядку справляння бюджетних
доходів і виконання плану надходжень платежів до бюджету знайшли
втілення в системі оподаткування і в незалежній Україні. Перехід до
нової системи формування бюджету відбувається поступово, з урахуванням
соціально-економічних особливостей суспільства та дотриманням певних
етапів її становлення.

Початком законодавчого закріплення функцій податкового контролю в
Україні вважається 1990 рік, коли на основі Закону України “Про державну
податкову службу” почали функціонувати податкові органи в особі
Державної податкової інспекції, головним завданням якої було
забезпечення додержання податкового законодавства, повний облік
платників податків та інших обов’язкових платежів до бюджету, здійснення
контролю за правильністю обчислення та сплати цих платежів. На вищий
сходинці Державної податкової інспекції перебувала Головна ДПІ, на
середній — ДПІ Республіки Крим, областей і міст із районним поділом, а
на низовій — ДПІ районів і міст обласного підпорядкування1.

Таким чином, нині в Україні з урахуванням низки прийнятих законодавчих
актів головним органом Державної податкової служби є Державна податкова
адміністрація України, якій підпорядковуються ДПА в Автономній
Республіці Крим, областях, місті Києві та місті Севастополі, а їм, у
свою чергу, підзвітні державні податкові інспекції у районах, містах
(крім Києва і Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об’єднані
державні податкові інспекції. Згідно із статтею 2 Закону України “Про
державну податкову службу” завданнями органів державної податкової
служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства,
правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів та
державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а
також неподаткових доходів, установлених законодавством; внесення у
встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового
законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом,
нормативно-правових актів і методичних рекомендацій із питань
оподаткування, формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб —
платників податків й інших обов’язкових платежів та єдиного банку даних
про платників податків — юридичних осіб; роз’яснення законодавства з
питань оподаткування серед платників податків і, нарешті, запобігання
злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції
податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та
провадження у справах про адміністративні правопорушення. Протягом
усього періоду існування української податкової служби її діяльність
значною мірою обмежувалася контролюючими заходами.

Але формування централізованих фондів фінансових ресурсів держави має
відбуватися на основі глибокого вивчення економічної ситуації в країні
та детального аналізу результатів фінансово-господарської діяльності
підприємницьких структур різної форми власності й доходів окремих груп
громадян. Завданнями аналітичної роботи податкової служби є також
вивчення та аналіз економічного стану й системи оподаткування в державі,
вивчення податкового навантаження на платників податків та зборів,
аналіз показників, які впливають на фінансові результати, розробка
рекомендацій і заходів для нормалізації фінансово-господарської
діяльності підприємств окремо взятої галузі й розробка загальних
економічних засад оподаткування.

Важливим етапом у становленні системи оподаткування України було
прийняття у 1997 році нової редакції Закону “Про систему оподаткування”,
який ознаменував собою черговий етап становлення національної податкової
системи. Цим законом передбачалася зміна фіскальної спрямованості
оподаткування на регулюючу. Логічно, що при такому реформуванні
податкової системи її першим принципом стало стимулювання
підприємницької і виробничої діяльності та інвестиційної активності.
Проте виявляється неузгодженість цього закону із законодавчими актами
щодо конкретних податків. Так, у Законі України “Про систему
оподаткування” наголошується на введенні пільг щодо оподаткування
прибутку (доходу) спрямованого на розвиток виробництва. А в чинному
законодавстві стосовно прибутку (доходу), такі пільги поширюються тільки
на прибуток підприємств, отриманий від реалізації спеціальних продуктів
дитячого харчування власного виробництва. Умовно сюди ж можна віднести
суми страхового резерву на валові витрати. Та й взагалі тільки
податкових пільг буде недостатньо для стимулювання ділової активності.

Тепер повернемося до принципів побудови системи оподаткування, їх
перелік у новому законі збільшений порівняно з чотирма попередніми на
сім найменувань. Водночас вилучено такий важливий принцип, як поєднання
інтересів держави і платника податків, без якого неможлива ефективна
система оподаткування. Це в котре доводить наукову необґрунтованість та
інтуїтивний характер податкових рішень, не підкріплених аналітичними
розрахунками.

Також незадовільним залишилося визначення як податку і збору
(обов’язкового платежу), так і самої системи оподаткування, що знову не
передбачає системності. Визначення системи оподаткування залишилося в
межах сукупності податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів
та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому
законами України порядку. Але така сукупність являє собою не що інше, як
податкову систему. На нашу думку, у визначенні системи оподаткування,
зокрема переліку податкових платежів, повинні мати місце функції та
основні елементи оподаткування, а також податковий процес і принципи
його організації.

Податковий процес містить декілька етапів і починається із розробки
загальної концепції оподаткування, визначення принципів податкової
політики, встановлення сукупності податків і зборів (обов’язкових
платежів), тобто складу податкової системи, а також функцій, прав та
обов’язків платників податків і органів податкової служби. Далі
законодавчо регламентується справляння кожного податку через прийняття
окремих законів, які в узагальненому вигляді визначають об’єкт
оподаткування, платників податку, ставки, пільги, методики обчислення,
порядок і форми розрахунків із бюджетом. Для чіткішої організації і
деталізації справляння податків ДПА України в межах чинного
законодавства розробляє і видає нормативно-методичні документи, які
конкретизують порядок обчислення, сплати і контролю за окремими
податками, а також порядок оформлення податкової звітності. Форми
податкових розрахунків, звітів, декларацій, пов’язаних з обчисленням і
сплатою податкових платежів, декларацій про валютні цінності,
реєстраційних документів платників податків, повідомлень про відкриття і
закриття банківських рахунків, а також форми звітів про діяльність
органів податкової служби затверджує ДПА України. Ця ж структура
організовує роботу податкової служби і визначає її основні напрями,
форми і методи.

Вихідною функцією податкових органів є облік платників і надходжень
податків. Він спрямований на визначення складу платників, їх основних
характеристик і є основою здійснення контролю за дотриманням ними
податкового законодавства. В обов’язковому порядку суб’єкт
підприємницької діяльності після реєстрації в органах виконавчої влади
має зареєструватися в податковій інспекції за місцем знаходження
юридичної особи або за місцем проживання, місцем отримання основного
доходу або податковою адресою фізичної особи. Формуванням і веденням
Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та Єдиного банку
даних про платників податків — юридичних осіб займається ДПА України. На
рівні податкових інспекцій відділами обліку і звітності відкриваються
картки особових рахунків за окремими видами платежів, за якими
проводиться оперативний облік податкових платежів, донарахованих сум за
результатами документальних перевірок, облік розстрочок, взаємозаліків,
пільг та відшкодування податків, а також сплати і стягнення фінансових
санкцій. На основі щоденної та періодичної інформації формуються
оперативні й статистичні звіти, які створюють інформаційну базу для
подальшої аналітичної роботи в податковому процесі.

Основною метою аналітичної роботи в податковому процесі є визначення та
оцінка кількісних і якісних показників податкових надходжень, а також
факторів, що їх зумовлюють. Аналітична робота містить прогнозування й
аналіз податкових надходжень та їхніх джерел, дослідження впливу
оподаткування на економічний стан у державі, вивчення розмірів податків
і зборів, оцінку чинників, які впливають на надходження податків,
розробку загальних економічних засад оподаткування. До того ж у ході
аналітичної роботимають не тільки реалізовуватися фіскальні завдання, а
й закладатися інструменти оптимізації оподаткування через застосування
регулюючих і контролюючих важелів.

Незважаючи на майже десятирічний період існування української системи
оподаткування, досі немає спеціальних методик та аналітичної бази
планування та аналізу податкових надходжень до бюджету. Нині вихідним
етапом розрахунків прогнозів надходжень податкових платежів до бюджету є
планування на регіональному рівні за допомогою застарілого
нормативно-статистичного методу, в основу якого покладені дані про
податкові надходження в розрізі окремих джерел за минулий рік з
урахуванням прогнозних індексів цін. Але для визначення оптимальних
планових показників слід враховувати також їхні тенденції й загальні
закономірності соціально-економічного розвитку суспільства, від яких у
першу чергу залежить можливість виконання платниками своїх податкових
зобов’язань. Тому на стадії аналітичної обробки та аналізу інформації,
яка передує безпосередньому розрахунку планових показників, треба
використовувати дані не тільки офіційних органів, а й конкретних
платників податків. Зокрема, при плануванні податку на прибуток
підприємств мають враховуватися такі дані:

— загальна кількість потенційних платників податків;

— сума доходу (прибутку) підприємств за минулий період, її зростання або
зниження відповідно до змін обсягів виробництва;

— тенденції підприємств до інвестування або накопичення капіталу;

— соціально-економічні наслідки збільшення або зменшення ставок даного
податку.

*

6

8

?

$

&

(

*

*

6

8

?

?

Ae

e

e

?

i

&

F

&

F

&

F

????

DСпеціальні аналітичні розрахунки необхідно здійснювати і в процесі
планування податкових надходжень на рівні регіонів. Це можуть бути:

— загальна інвентаризація майна та ресурсів території;

— оцінка дохідності територіальної власності;

— визначення темпів економічного зростання регіонів;

— прогнозування рівня інфляції, індексів цін та інших економічних
чинників, які впливають на процес оподаткування1.

Як для планування податкових надходжень, так і для управління податковим
процесом потрібні дані не тільки про виконання бюджетних завдань
податкових доходів і результати діяльності податкової служби, а й про
вплив оподаткування на економічний розвиток і його тенденції. Таку
інформацію отримують у процесі аналітичної обробки та аналізу фактичних
сум податкових надходжень шляхом порівняння їх із даними минулих
періодів і передовим досвідом, а також за допомогою оцінки впливу
факторів макро-і мікрое-кономічного стану на кінцеві результати
оподаткування. У процесі аналітичної роботи виявляються недоліки,
невикористані можливості й перспективи податкового процесу.

Результатом аналітичної роботи є економічна ефективність управлінських
рішень, які приймаються в процесі справляння податків. Тому від методів
і прийомів, що використовуються при аналітичних розрахунках, залежить
рівень наукового обгрунтування податкового процесу. Як свідчить
практика, вдосконалення потребує не тільки інформаційно-аналітична база,
а й самі методи розрахунку планових показників та аналізу їх виконання.
У процесі аналітичної роботи мають застосовуватися сучасніші методи, які
виправдали себе в податковій практиці зарубіжних країн:
кореляційно-регресивні та багатофакторні моделі, теорія експертних
оцінок, імітаційні методи й методи оптимізації планових рішень.
Зазначені методи орієнтуються на застосування певних програмних заходів,
тобто уніфікацію і стандартизацію податкової звітності та її
показників1.

У ході аналітичної роботи здійснюється обгрунтування не тільки планових
показників, а й результатів контрольної роботи, яка є невід’ємним
елементом і необхідною умовою податкового процесу. Податковий контроль
зумовлений необхідністю перевірки виконання платниками своїх обов’язків,
які безпосередньо встановлені статтею 9 Закону України “Про систему
оподаткування”, а саме:

1) проводити бухгалтерський облік, складати звітність про
фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у
терміни, встановлені законами;

2) подавати до державних податкових та інших державних органів
відповідно до законів податкові декларації, бухгалтерську звітність та
інші документи, відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і
зборів (обов’язкових платежів);

3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у
встановлені законами терміни;

4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження
приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з
утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок із питань
обчислення та сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)2.

Невиконання цих обов’язків спричинює податкові правопорушення, за які
платники податків несуть адміністративну, фінансову та кримінальну
відповідальність. До таких правопорушень належать:

— порушення порядку реєстрації в податкових органах;

— порушення порядку ведення та зберігання звітності, пов’язаної з
оподаткуванням;

— порушення термінів сплати податків і подання податкової звітності;

— фальсифікація даних обліку і звітності;

— приховування або викривлення відомостей про об’єкти оподаткування чи
сум податків;

— протидія працівникам податкових органів при проведенні перевірок;

— вчинення тиску на працівників податкових органів;

— свідоме приховування податкових правопорушень тощо.

Відповідальність платників податків за порушення податкового
законодавства переважно представлена системою адміністративного та
фінансового санкціонування у вигляді пені й штрафів і незначною мірою
кримінальної відповідальності аж до позбавлення волі за ухилення від
сплати податків, причому санкціонування ведеться в розрізі окремих
податків.

На нашу думку, доцільно скористатися досвідом банківського нагляду щодо
диференціації інтенсивності контролю залежно від наявності порушень у
діяльності суб’єкта підприємництва і проведення податкового контролю в
трьох напрямах. Загальному контролю підлягають підприємства, які
стабільно працюють і дотримуються вимог чинного законодавства у сфері
оподаткування. Інтенсивний контроль застосовується до суб’єктів
господарювання, які періодично порушують податкове законодавство.
Постійний контроль поширюється на підприємства, які систематично (один
раз на квартал) порушують податкове законодавство і ухиляються від
оподаткування.

Слід зауважити, що базою підвищення якості контролюючої роботи має стати
аналіз і накопичення аналітичної інформації за результатами попередніх
перевірок підприємницьких структур щодо дотримання податкового
законодавства. Отже, необхідно посилити аналітичну і контрольну роботу
податкової служби як основи підвищення рівня національного
оподаткування. Від ефективності цих напрямів діяльності залежить
життєздатність і дієвість системи оподаткування, тому що вони об’єктивно
зумовлені всім ходом податкового процесу і є його невід’ємною частиною1.

Серед численних економічних проблем, що постали перед Україною у період
переходу до ринкової форми ведення господарства, одне з чільних місць
посідає проблема розбудови ефективного державного податкового
менеджменту, розв’язання якої має здійснюватися шляхом вивчення, аналізу
творчого осмислення існуючої в Україні законодавчої бази і накопиченого
у світі досвіду у сфері оподаткування.

Податковий менеджмент реалізується на практиці через елементи, що
виступають відносно самостійними комплексами податкових заходів. Проте
лише за умови використання всіх елементів податкового менеджменту можна
досягнути максимального результату або синергійного ефекту — процесу
досягнення посилюючого ефекту внаслідок взаємодії всіх складових.

Синергійними елементами податкового менеджменту виступають:

— інформаційне забезпечення;

— економічний аналіз;

— планування і прогнозування;

— оперативна робота;

— контроль;

— оптимізаційне регулювання;

— внутрішня і зовнішня координація;

— засоби адаптаційного характеру.

Податкове планування і прогнозування — особливі елементи знаходження і
прийняття рішень, основним завданням яких є економічне обгрунтування
забезпечення якісних і кількісних параметрів, перспективних програм
соціально-економічного розвитку, з позицій існуючої в державі податкової
концепції. При податковому плануванні й прогнозуванні не лише
реалізовуються фіскальні завдання, але й закладаються основи оптимізації
тактики і стратегії податкового регулювання і контролю.

Взаємодію складових елементів регулювання у податковому менеджменті
зображено на рисунку 1.

Податковий контроль — елемент податкового менеджменту і важлива умова
його ефективності. Це — діяльність посадових осіб органів податкової
служби щодо спостереження за відповідністю процесу організації
платниками податків обліку об’єктів оподаткування, методики обчислення
та сплати податків прийнятими законодавчими актами з питань
оподаткування, щодо виявлення відхилень, допущених у ході виконання
податкових правил, та визначення впливу наслідків порушень на податкові
зобов’язання. Податкові контрольні дії охоплюють всю систему
оподаткування, а також здійснюються в розрізі окремих податків,
податкових груп, груп платників податків, територій. Податковий контроль
пронизує економіку по вертикалі і по горизонталі, забезпечуючи виконання
правил бухгалтерського обліку і звітності, законодавчих основ
оподаткування1.

РОЗДІЛ 3. Удосконалення податкової системи України – удосконалення
податкового контролю

Таким чином, серед численних економічних проблем, які постали перед
Україною у період переходу її від командно-адміністративної до ринкової
форми ведення господарства, чільне місце посідає створення ефективної
системи оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як
держава, податкові органи, так і платники податків.

Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних,
методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування
податкової системи в державі.

Слід зазначити, що податкова система України пройшла певний шлях свого
становлення і нині перебуває на етапі вдосконалення. Недосконалість
системи оподаткування в Україні визнається багатьма
вченими-фінансистами. Так, професор О.Д. Василик зауважує: “Нинішня
податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки,
створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання,
призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств,
виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах1.

Надмірна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований
перерозподіл ВВН, створила неоднакові економічні умови для
господарювання. Все це призвело до утворення значного неофіційного
сектору економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових
надходжень”1.

Звертаючись до засад управління податками, визначених свого часу А.
Смітом, таких, як визначеність, простота та зручність для платників
податків і установ, які їх стягують, дешевизна і мінімум податкового
тягаря на платників, можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно
працюють у вітчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати
еволюцію податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств,
часті зміни розмірів ставок мита й акцизного збору, досить високі тарифи
відрахувань у державні цільові фонди соціального спрямування,
відсутність стимулюючого впливу при справлянні прибуткового податку з
громадян, недоречності та невизначеність у стягненні гербового збору
тощо. Не можна назвати простими і доступними для розуміння законодавчі
акти щодо цих податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні.
Розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників,
так і для контролюючих органів.

Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також
працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і
сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих
термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах. Ще однією
вадою нинішньої системи оподаткування є безпрецедентна багаторазовість
оподаткування оплати праці, яка призводить до спотворення співвідношення
у структурі виробленої вартості між окремими її частинами: фондом
заміщення, оплатою праці й чистим доходом1.

Одним із недоліків податкової системи України, на який є багато нарікань
із боку платників податків, — це досить часті перевірки їхньої
діяльності працівниками податкових органів та інших державних структур.
Урозріз із загальним правилом оподаткування йде і практика авансової
сплати податків, яка застосовувалася в окремі періоди в Україні у
механізмі справляння ПДВ, а нині має місце при розрахунках із податку на
прибуток, наслідком чого стало вилучення обігових коштів підприємств,
особливо руйнівне в умовах інфляції.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу
базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні
органи, які контролюють виконання законодавства суб’єктами
господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає
свого функціонального призначення, не можна.

Серед практиків і вчених проводиться велика спільна робота щодо
утвердження сучасних принципів податкової політики. Узагальнити і звести
воєдино всі точки зору, як і задовольнити одночасно всі побажання,
неможливо. Суть їх у тому, що податкова політика повинна забезпечити
розв’язання двоєдиного завдання. З одного боку, це встановлення
оптимальних податків, які слугуватимуть всебічному розвитку і
стимулюванню вітчизняного товаровиробника, в тому числі зайнятості
населення, нарощенню темпів виробництва, задоволенню попиту споживачів
товарів (послуг), насиченню ринку споживання необхідними товарами тощо.
З другого — забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для
виконання державою покладених на неї функцій.

Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів
тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а також до скорочення
податкової бази. Тому важливе місце у здійсненні оптимальної податкової
політики відводиться принципу фіскальної достатності. Він полягає у
здійсненні податкової політики, необхідної для забезпечення такої
величини податкових надходжень, яка оптимально бажана з огляду на
проголошену економічну доктрину.

Рівень податкової ставки повинен враховувати можливості платника
податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних
і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені
диференційовані податкові ставки. Тобто податок на прибуток повинен бути
прогресивним. Платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні його
доходам, і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього
принципу призведе до того, що додаткове податкове навантаження ляже на
законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості
ухилятися від оподаткування.

Здійснюючи податкову політику, слід також пам’ятати, що догматичність
норм податкового регулювання суперечить реаліям економічного буття і
тому неврахування певних соціально-економічних змін, пов’язаних із
розвитком суспільства, може призвести до непередбачуваних наслідків.
Податкова політика має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до
мінливих суспільно-політичних і економічних потреб. Один із важливих
аспектів цього положення — практика надання різних пільг. Але треба
виступати проти їх безоглядного і безсистемного “роздавання”,
практикувати адресне податкове стимулювання пріоритетних галузей або
регіонів.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою
проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання
прямих і непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у
вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до
збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих
країн. Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції
їх стягнення, однак ‘їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого
споживача. Тому переважання справедливих прямих податків дасть змогу
уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення,
подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного
конкурувати з дешевшою продукцією іноземних фірм, тощо.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні необхідно
докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво
підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів.
Однак, незважаючи на наявність суттєвих із позиції фіску змін, які
планувалося здійснити згідно з Указом Президента України “Про місцеві
податки і збори”, докорінного реформування системи оподаткування поки що
не передбачається. Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування, на
нашу думку, є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність
прав у органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй
території власні податки і збори. Якнайшвидше усунення вказаних вад
сприятиме становленню місцевого самоврядування в Україні, зміцненню його
фінансової бази та переведенню місцевого оподаткування на обслуговування
органами Державного казначейства1.

Органи місцевого самоврядування повинні мати право запроваджувати на
своїй території власні податки і збори, а центральний уряд може лише
контролювати загальний рівень оподаткування. Річ у тім, що на місцях
завжди є свої особливі об’єкти оподаткування, які можуть відчутно
наповнити місцеві бюджети, а отже, дати змогу спрямувати додаткові кошти
на розв’язання економічних і соціальних проблем регіонів.

Світовий та вітчизняний досвід переконує, що не існує і не може існувати
податкової політики, котра задовольняла б усіх платників податків і
державу в цілому одночасно. Тому держава, розглядаючи фіскальну функцію
податків, повинна враховувати також, що на величину податкових
надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків.

Саме відсутність традицій сплати податків в Україні ще довго
даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове
законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у тих же розвинутих
європейських країнах.

Слід зазначити, що інституційні зміни — найважчі та найтриваліші, і якщо
не врахувати цього фактору, то законодавство можна змінювати щодня, а
ефект буде той самий. Відсутність усталених інститутів податкової
системи призводить до нестабільності податкового законодавства. Уряд і
законодавці змушені шукати такий варіант податкового законодавства,
який, з одного боку, враховував би досвід економічно розвинутих країн, а
з другого — відповідав би традиціям і звичкам платників податків.

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему,
не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як
суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну
і просвітницьку роботу з платниками податків, урегульовувати і
вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами
контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й
психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при
прийнятті рішень у галузі оподаткування.

Однак готовність платити податки у демократичних суспільствах вища саме
тому, що платник має достатньо інформації для того, щоб бачити напрями
використання бюджетних коштів. Тоді він може порівняти суму своїх сплат
до бюджету із вигодами, які отримує він або оточуючі його. Тільки так
платник податку оцінює ефективність податків.

Тому, формуючи податкову політику, вдосконалюючи податкове
законодавство, потрібно дотримуватися принципу соціальної
справедливості. Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення
раніше сплачених податків існує певна залежність. Причому збільшення
норми оподаткування в державі приводить до абсолютного зростання розміру
трансфертних платежів із бюджету. Але темпи зростання фінансованих із
бюджету суспільних благ відстають від темпів зростання рівня
оподаткування.

Сплата податків має носити обов’язковий характер. Система штрафів і
санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином,
щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні
платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов’язань перед бюджетом.

Узагальнюючи вищесказане, зазначимо, що у реальному
суспільно-економічному житті всі принципи взаємопов’язані, взаємозалежні
й не можуть існувати відокремлено. Оптимальне їх поєднання забезпечує
ефективні податкові взаємовідносини платників і держави1.

РОЗДІЛ 4. Досвід зарубіжних країн з питань контролю за

справлянням податків

За обов’язковими платежами, які вилучає держава в юридичних та фізичних
осіб, у ряді країн слідкують податкові інспекції. У США така інспекція
має назву Служба внутрішніх доходів (СВД). Представників цієї служби
американські громадяни бояться більше, ніж поліцейських, агентів ФБР,
ЦРУ і всіх інших спецслужб.

Ці страхи не позбавлені підстав. Навряд чи яка інша державна установа в
США може зрівнятися з податковою інспекцією за широтою наданих
повноважень.

Відповідно до федерального законодавства США, вищі адміністративні
повноваження у сфері оподаткування надано міністру фінансів. Але
практичну діяльність із збору податків здійснює фінансова служба
внутрішніх доходів, яка організаційно входить до складу міністерства
фінансів. Це — потужне, розгалужене податкове відомство. В ньому зайнято
близько 70 тис. службовців, технічно добре оснащених. Вони виконують
початкову обробку податкової декларації, яку кожен дорослий американець
щорічно зобов’язаний подавати службі до 15 квітня. Крім цього,
перевіряють податкові звіти корпорацій. Приблизно 1 % декларацій щорічно
підлягає ревізії, причому, чим більший доход особи, тим більше у нього
шансів зазнати перевірки. За податковим законодавством США, будь-які
комерційні операції на суму від 600 доларів, а також виплати дивідендів
на суму не менше 10 доларів на одного отримувача мають підтверджуватись
документально1.

Ця державна організація існує на кошти платників податків і не приймає
ні від кого ніякої фінансової підтримки, що покликано максимально
забезпечити чесність та неупередженість усіх працівників управління.
Матеріальна незалежність і надійність тих, хто має справу з виконанням
контрольних функцій, забезпечується ще й високою їхньою заробітною
платою. Річна заробітна плата службовця податкового відомства становить
35—42 тис. доларів. Попередній витік інформації про намічену перевірку
податковою інспекцією цілком виключено. Пояснюється це повною
непередбачуваністю комп’ютера, який опрацьовує всі податкові надходження
і намічає «жертву» для наступних вибіркових перевірок. Електронна машина
видає прізвища та адреси тих, хто зовсім не надіслав податки, або тих, у
кого вони підозріло малі.

Протягом року перевіряється не менш як 2,5 мільйона формулярів 1040, що
надійшли до податкових інспекцій. Для порушників законодавства це
закінчується тим, що потрібно покрити заборгованість і сплатити великий
штраф. Особливо винні потрапляють до в’язниці, як такі, що скоїли тяжкий
злочин.

Якщо інспектор має достатні підстави підозрювати платника податків у
шахрайстві, то він може навіть вдатися до послуг платних інформаторів,
щоб викрити злісного порушника податкового законодавства. При цьому
добровільному помічникові виплачується до 15 % від донарахованої суми.

У США інспектор-контролер покликаний не тільки займатися викриттям
порушників закону, але й всіляко допомагати платникам податків правильно
оформити відповідну анкету, нагадати забудькуватим платникам про сплату
податків, а коли реакції не буде, то вжити до них санкцій1.

У податкового інспектора для кожного типу перевірки є докладне
настановлення відповідно до того, що і в якій послідовності потрібно
перевіряти. Для кожної галузі економіки і практично для кожної професії
є спеціально розроблені інструкції.

СВД має свій слідчий апарат, який провадить позасудове переслідування
громадян. Йому надано повноваження із розслідування всіх порушень Закону
про банківську таємницю (за винятком порушень положень Звіту про
міжнародні перевезення валютних та грошових коштів, розслідування з яких
провадить митна служба).

Судові позови за справами про несплату або недоплату податків
порушуються тільки тоді, коли мова йде про велику суму, або несплати
носять регулярний характер.

Дії податкового інспектора можуть бути опротестовані в судовому порядку.
Але якщо платник податку програв таку справу, то за ухилення від сплати
податків він карається тюремним ув’язненням до 4 років і штрафом 50 тис.
доларів.

У разі систематичного ухилення від сплати податків покарання може бути
значно жорсткішим — аж до довічного ув’язнення. Крім того, СВД може
вилучити в рахунок сплати податку власність платника, котрий
систематично ухиляється від його сплати (включаючи нерухомість).

В американському суді доказами свідомої несплати податків враховуються:
підробка фінансових документів, відмова пред’явлення їх, заняття
трудовою або підприємницькою діяльністю за підробленими документами або
від імені підставних осіб, наявність значних сум, походження яких не
підтверджено документами, а також якщо в податковій декларації не
вказано джерело доходу.

Діє принцип: платник податку на вимогу податкових органів повинен
документально підтвердити законне надходження всіх коштів, які він має і
мав у минулому.

Укриття з року в рік від оподаткування великих сум доходу викликало
велику занепокоєність федеральної влади. Борючись з таким явищем,
адміністрація і законотворчі довгий час йшли по шляху розширення
повноважень СВД. Останнім часом цей процес став викликати зростаюче
незадоволення в населення. Виникла необхідність більш чіткого
законодавчого розмежування прав і обов’язків сторін під час контактів
платників податків з СВД. З огляду на це конгрес США в кінці 1988 р.
прийняв закон, який дістав неофіційну назву «Білль про права платників
податків». За цим законом під час ревізії податкової декларації СВД
зобов’язана подати платникові податків письмовий документ з викладенням
його прав та обов’язків. Платники податків мають право, попередньо
повідомивши співробітників СВД, робити магнітофонний запис усіх
переговорів з офіційними представниками податкового відомства під час
ревізії. Крім того, платник податків може доручити ведення цих
переговорів адвокатові. Якщо СВД має намір удатися до примусового
відчуження частини власності платника податку для погашення
заборгованості з податків, платник має отримати письмове повідомлення не
пізніше, ніж за 30 днів (раніше цей строк становив 10 днів).

В Італії розкриттям і розслідуванням економічних злочинів, у т. ч. у
сфері оподаткування, поряд з Державною поліцією та Корпусом Карабінерів
займається Генеральне Командування Фінансової Гвардії (ГКФГ), яке
структурно входить до Міністерства фінансів.

Основними функціями ГКФГ є попередження, викриття та розслідування
фінансових злочинів. Підрозділи ГКФГ певною мірою діють автономно. Однак
фактично координація з відповідними структурами поліції в рамках
здійснення оперативних та слідчих заходів з боротьби з економічними
злочинами носить характер підпорядкованості їм, оскільки в даному разі
офіцери ГКФГ реалізують свою поліцейську функцію1.

Головна відмінна особливість правоохоронної діяльності в Італії у сфері
боротьби з економічною злочинністю — це винятково широка компетенція
ГКФГ, надана рядом законодавчих актів, серед яких основними є норми з
припинення порушень фінансових законів, передбачені Законом від
07.01.1929 р.

Офіцерів ГКФГ наділено фіскальними функціями податкових інспекцій і
правами поліції в частині здійснення оперативних заходів та
кримінального розслідування. Вони мають право доступу на підприємства,
фірми, в банки і до будь-яких документів у зв’язку з необхідністю
перевірки об’єктів оподаткування та фінансового контролю без отримання
дозволу суду на такі дії. Вони самостійно здійснюють оперативний пошук
таких злочинів, як укриття доходів від оподаткування, фіктивне
банкрутство, махінації з переказом валюти за кордон і з-за кордону, а
також інших злочинів.

У разі викриття фактів приховування доходів від оподаткування на суму не
менш як 50 млн лір (1 тис. лір — приблизно 1,2 дол. США), офіцер ГКФГ
може самостійно оформити адміністративний штраф і направити матеріали
для виконання в адміністративне бюро.

В оперативній діяльності офіцери ГКФГ керуються тими ж законами, що й
Державна поліція.

В англійській судовій практиці ухилення від сплати податків віднесено до
категорії шахрайства у сфері комерції.

Такі шахрайства англійське законодавство відносить до сфери
кримінального права. Справи про ці злочини розслідуються спеціальними
відділами поліції з боротьби із шахрайством.

Ухилення від сплати податків в Англії карається тюремним ув’язненням (у
деяких випадках) до 10—12 років.

До недавнього часу в швейцарському законодавстві зберігався традиційний
принцип відмови в правовій допомозі у справах про податки іноземним
податковим і валютним органам ні з особистої ініціативи, ні у відповіді
на запити іноземних служб.

Великі зміни в міжнародній економіці за останні роки трохи послабили,
хоч і в обмежених рамках, непохитність цього принципу. З одного боку, до
деяких винятків привів розвиток організованої злочинності. З іншого
боку, і в швейцарському законодавстві з податків з’явились більш жорсткі
норми.

Податкові злочини з обтяжуючими обставинами стали каратися позбавленням
волі і розслідування їх було передано до компетенції органів з
кримінальних справ.

У 1986 році було видано закон про міжнародну правову допомогу в
кримінальних справах, який має норму про кооперацію Швейцарії із
закордоном з переслідування податкового шахрайства. Це єдина сфера, в
якій іноземні органи юстиції можуть отримати від швейцарських установ
інформацію, що є банківською таємницею. Поняття податкове шахрайство в
законі про правову допомогу не визначається. Закон відсилає до
адміністративного права, яке дає таке визначення діяння, що підлягає
покаранню: «Якщо своїми обманними діями винний сприяє тому, що
громадськість позбавляється податку в значній сумі внеску або інших
платежів, або вона буде позбавлена надбання іншим чином, ці дії
караються тюремним ув’язненням до одного року або штрафом до 30 тис.
франків». Якщо з приводу ознак податків є сумнів, який згадано в запиті
про правову допомогу, федеральне управління поліції і контрольні
виконавчі органи залучають думку Швейцарського податкового управління
(податкові органи добре знайомі з іноземними законами про податки).

Швейцарські податкові органи не мають права передавати іноземним
податковим органам інформацію, захищену банківською таємницею, тому що
це допускається тільки для судових органів при розслідуванні шахрайства.

У Німеччині податкова служба виконує функції фінансового правоохоронного
органу. Місцеві податкові органи мають добре підготовлені слідчі
відділи, які мають відповідні повноваження, а також апаратуру
підслуховування та звукозапису, лабораторії, в яких проводиться аналіз
справжності документів, поданих платниками податків, почеркознавчі,
хімічні та інші криміналістичні експертизи.

Інформацію на осіб, котрі ухиляються від сплати податків, податкові
органи Німеччини отримують від поліції, прокуратури, служби безпеки, а
також від громадян. Внутрішньою інструкцією таким інформаторам
передбачається виплата винагороди — до 10 % від суми нарахованої за
несплату податків неустойки.

Податкові служби Німеччини мають право вилучати фінансові документи з
банків, із страхових компаній тощо.

У своїй діяльності вони застосовують такі методи, як конфіскація ділової
документації у фірм і громадян, зайнятих приватною практикою, а також
проводять розслідування із звинувачення адвокатів та консультантів з
питань ухилення від податків.

У сьогоднішніх умовах становлення недержавного сектора економіки постало
питання про правове регулювання у фінансовому і кримінальному
законодавстві відповідальності за ухилення від сплати податків у країнах
СНД і утворення органів, які забезпечують економічну безпеку. У зв’язку
з цим у Росії прийнято Закон про федеральні органи податкової поліції і
Положення про проходження служби в органах податкової поліції.

Федеральні органи податкової поліції є самостійним відомством
правоохоронних органів і складовою частиною сил із забезпечення
економічної безпеки Росії. Його структурні підрозділи правонаступники
Головного управління податкових розслідувань при Державній податковій
службі Росії, а також управлінь, відділів податкових розслідувань при
державних податкових інспекціях автономних областей, округів, країв,
міст.

Федеральні органи податкової поліції Росії мають широкі повноваження.
Зокрема вони мають право: проводити оперативно-пошукові заходи та
дізнання з метою виявлення, попередження і припинення фактів укриття
доходів від оподаткування та ухилення від сплати податків, здійснювати
перевірки платників податків, призупиняти операції за рахунками в банках
і кредитних установах на строк до 1 місяця у випадках ненадання
документів, пов’язаних із сплатою податків. Вони також накладають
адміністративний арешт на майно юридичних та фізичних осіб з наступною
реалізацією його у встановленому порядку у випадках невиконання
зазначеними особами обов’язків із сплати податків, зборів та інших
платежів і мають право проводити невідкладні слідчі дії, залучати
громадян до співробітництва для виявлення злочинів і порушень у сфері
податкового законодавства та ін.

Для ефективного функціонування податкових органів Кримінальний кодекс РФ
доповнено ст. 1622, за якою приховування доходів у великих розмірах
карається штрафом до 350 ставок мінімальної заробітної плати, а
приховування доходів у особливо великих розмірах, або особою, котра
раніше скоювала такий злочин, карається ув’язненням до 5 років або
штрафом від 300 до 500 ставок мінімальної заробітної плати.

Введено також спеціальну норму (ст. 1623 КК РФ), якою регулюється
відповідальність (штраф у розмірі від 100 до 150 ставок мінімальної
заробітної плати) за ухилення від явки до органів Державної податкової
служби для пояснень, за відмову давати пояснення про джерела доходу,
їхні фактичні суми, ненадання документів та іншої інформації про
господарську діяльність1.

ВИСНОВКИ

1. Становлення системи цивілізованих ринкових відносин в Україні
потребує подальшого розвитку теорії оподаткування з метою досягнення її
відповідності соціально-економічній ситуації. Відомо, що податкові
відносини відбивають перерозподіл вартості при відчуженні частини
доходів власників у загальнодержавне користування. Однак такого
розуміння суті податкових відносин недостатньо для того, щоб на практиці
створювати ефективний податковий механізм.

2. Застосування перелічених вище синергійних елементів податкового
менеджменту дало б змогу сприяти зростанню добробуту в суспільстві,
становленню ринкових відносин, інтегруванню української економіки у
світовий ринок, створенню і функціонуванню цілісного, узгодженого,
стабільного, ефективного для сучасних умов податкового менеджменту як
необхідної складової відродження і процвітання Української держави.

3. Відповідальність платників податків за порушення податкового
законодавства переважно представлена системою адміністративного та
фінансового санкціонування у вигляді пені й штрафів і незначною мірою
кримінальної відповідальності аж до позбавлення волі за ухилення від
сплати податків, причому санкціонування ведеться в розрізі окремих
податків.

На нашу думку, доцільно скористатися досвідом банківського нагляду щодо
диференціації інтенсивності контролю залежно від наявності порушень у
діяльності суб’єкта підприємництва і проведення податкового контролю в
трьох напрямах. Загальному контролю підлягають підприємства, які
стабільно працюють і дотримуються вимог чинного законодавства у сфері
оподаткування. Інтенсивний контроль застосовується до суб’єктів
господарювання, які періодично порушують податкове законодавство.
Постійний контроль поширюється на підприємства, які систематично (один
раз на квартал) порушують податкове законодавство і ухиляються від
оподаткування.

Слід зауважити, що базою підвищення якості контролюючої роботи має стати
аналіз і накопичення аналітичної інформації за результатами попередніх
перевірок підприємницьких структур щодо дотримання податкового
законодавства. Отже, необхідно посилити аналітичну і контрольну роботу
податкової служби як основи підвищення рівня національного
оподаткування. Від ефективності цих напрямів діяльності залежить
життєздатність і дієвість системи оподаткування, тому що вони об’єктивно
зумовлені всім ходом податкового процесу і є його невід’ємною частиною

4. Слід пам’ятати, що орієнтація податкової системи у перехідний період
тільки на цілі суто фіскального характеру не дає і не може дати бажаних
результатів, бо процеси відтворення виробничого потенціалу зазнають
таких деформацій, що не вистачає ні часу, ні грошових витрат на
компенсування негативних наслідків, а процес падіння економічної системи
подібний до землетрусу, якому не можна запобігти і якого не можна
зупинити.

5. Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову
систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи,
як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну
організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків,
урегульовувати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками
податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати
соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені
традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування.

6. Одним із недоліків податкової системи України, на який є багато
нарікань із боку платників податків, — це досить часті перевірки їхньої
діяльності працівниками податкових органів та інших державних структур.
У розріз із загальним правилом оподаткування йде і практика авансової
сплати податків, яка застосовувалася в окремі періоди в Україні у
механізмі справляння ПДВ, а нині має місце при розрахунках із податку на
прибуток, наслідком чого стало вилучення обігових коштів підприємств,
особливо руйнівне в умовах інфляції.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу
базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні
органи, які контролюють виконання законодавства суб’єктами
господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає
свого функціонального призначення, не можна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти

Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомост Верховної Ради
України. – 1996. – № 30. – Ст. 140-143.

Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990
р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №15.

Про внесення змін до Закону Української РСР «Про державну податкову
службу в Українській РСР»: Закон України від 7 липня 1992 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №39.

Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про державну податкову
службу в Україні»: Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1994. — №15.

Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в
Україні»: Закон України від 5 лютого 1998 р. // Голос України 1998. —
№28. — 14 лютого.

Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 р. в
редакції Закону від 18 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради
України. — 1997. — №16.

Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний
збір»: Закон України від 19 листопада 1993 р. // Відомості Верховної
Ради України. — 1993. — №50.

Про податок на додану вартість: Закон України від З квітня 1997 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №21.

Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994
р. в редакції Закону від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради
України. — 1997. — №27.

Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших
обов’язкових платежів: Закон України від 22 грудня 1994р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1995. — №2.

Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення: Закон
України від 20 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. —
1997. — №36.

Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №14.

Про податок на промисел: Декрет Кабінету Міністрів України від 17
березня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №19.

Про акцизний збір: Декрет Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1993
р. // Голос України. — 1993 р. — 21 травня.

Про прибутковий податок з громадян: Декрет Кабінету Міністрів України
від 26 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. —
№10.

Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів: Закон України від 11 грудня 1991 р. // Відомості Верховної
Ради України. — 1992. — №11.

Про місцеві податки і збори: Декрет Кабінету Міністрів України від 20
травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №30.

Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993
р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №13.

Про затвердження Порядку визначення плати і стягнення платежів за
забруднення навколишнього природного середовища та Положення про
республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного
середовища: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. //
Зібрання постанов Уряду України. — 1992. — №2.

Про порядок збору та використання коштів для фінансування витрат,
пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням
автомобільних доріг загального користування: Постанова Кабінету
Міністрів України від 2 лютого 1993 р. // Зібрання постанов Уряду
України. — 1993. — № 4—5.

Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання
прісних водних ресурсів і тимчасових нормативів плати за їх спеціальне
використання: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.
// Зібрання постанов Уряду України. — 1994. — №5.

Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від
26 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України, — 1997. — №37.

Про збір на обов’язкове соціальне страхування: Закон України від 26
червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №37.

Про радіочастотний ресурс України: Закон України від 1 червня 2000 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 2000. — №36.

Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства: Закон
України від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. —
1999. — №20—21.

Про фіксований сільськогосподарський податок: Закон України від 17
грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — №5—6.

Про гербовий збір: Закон України від 13 травня 1999 р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1999. — №26.

Про внесення зміни до статті 14 Закону України «Про систему
оподаткування»: Закон України від 4 листопада 1999 р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1999. — №51.

Про запровадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску
через державний кордон України: Закон України від 4 листопада 1999 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 1999. — №51.

Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва: Указ Президента України від 3 липня 1998 р. // Урядовий
кур’єр від 07.07.1998. — №128.

Монографічна, наукова та інша література

Безгубенко Л.М., Безгубенко О.Ю. Синергійні елементи й ефекти
податкового менеджменту // Право України. – 2001. – №10. – С. 97-101.

Бельский К.С. Финансовое право: Наука, история, библиография. — М.:
Юрист, 1995.

Бюджет і фінансова політика України / А. О. Єпіфанов, І. В. Сало, І. І.
Д’яконова. – К.: Наукова думка, 1997.

Вісник податкової служби України: Щомісячний інформаційний бюлетень
Головної державної податкової інспекції України. — К., 1995. — № 1, 2,
4; 1997. — № 3, 7, 11.

Воронкова О.М. Контрольна й аналітична робота податкової служби України
// Фінанси України. – 2001. – №8. – С. 135-141.

Вурлакова Л.В. и др. Система налогообложения: (отечественный й
зарубежный опыт). Экономика: Обзор информационный. — К.: УкрНИИНТИ,
1991.

Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2001.

Гуреев В.И. Налоговое право. — М.: Экономика, 1995.

Дернберг, Ричард Л. Международное налогообложение: Краткий курс. — М.:
ЮНИТИ, 1997.

Криницкий И.Е., Кучерявенко Н.П. Налоговое право. — Харьков: Клисон,
1995.

Кучерявенко Н.П. Основы налогового права. — Харьков: Эспада, 1996.

Лунев А.Е. Теоретические проблеми государственного управлення. — М.:
Наука, 1974.

Налоги в развитых странах / Под ред. И. Г. Русакова. — М.: Финансы и
статистика, 1991.

Налоговая система и налоговая политика. — Донецк: Гос. ун-т, 1992.

Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. – К.: КНЕУ,
1999.

Податки в Україні: Збірник діючих законодавчих та відомчих нормативних
актів з питань оподаткування. — К., 1995.

Податкова система України: Підручник / В. М. Федосов, В. М. Опарін, Г.
О. П’ятаченко та ін.; за ред. В. М. Федосова. – К.: Либідь, 1994.

Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку // Фінанси
України. – 2001. – №11. – С. 3-12.

Пушкарук В.И. Как избежать налогов. — К.: МП «Лоран», 1994.

Скворцов Н.Н. Все о налогах в Украине. — Часть 1: Как избежать
финансовьіх санкций? Как воспользоваться льготами? — К.: Конкорд, 1995.

Скворцов Н.Н. Все о налогах в Украине. — Часть 2: Как избежать налогов?
(Советы налогоплательщиков); Как изымать налоги? (Советы налоговому
инспектору). — К., 1995.

Соскін О. Концепція трансформації податкової системи в Україні // Малий
та середній бізнес. – 1998. – № 2-3.

Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України. –
2001. – № 7. – С. 115-118.

Ткаченко В. А., Каламбет С. В., Кармазін Ю.А. Удосконалення податкового
механізму на основі визначеня податкового потенціалу // Фінанси України.
– 2001. – №7. – С. 99-103.

Толстпопятенко Т.П., Федотова И.Т. Налоговое право США. — М.: Изд. центр
«АнкиА», 1996.

Федосов В.М., Опарін В.М., П’ятаченко Г.О. Податкова система України. —
К.: Либідь, 1994.

1 Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня
1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №15.

1 Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2001. – C. 148-154.

1 Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня
1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №15.

1 Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. – К.:
КНЕУ, 1999. – С. 122.

1 Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2001. – C. 154-159.

1 Соскін О. Концепція трансформації податкової системи в Україні //
Малий та середній бізнес. – 1998. – № 2-3.

2 Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2001. – C. 154-159.

1 Воронкова О.М. Контрольна й аналітична робота податкової служби
України // Фінанси України. – 2001. – №8. – С. 135-141.

1 Воронкова О.М. Контрольна й аналітична робота податкової служби
України // Фінанси України. – 2001. – №8. – С. 135-141.

2 Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2001. – С. 158-159.

1 Воронкова О.М. Контрольна й аналітична робота податкової служби
України // Фінанси України. – 2001. – №8. – С. 135-141.

1 Безгубенко Л.М., Безгубенко О.Ю. Синергійні елементи й ефекти
податкового менеджменту // Право України. – 2001. – №10. – С. 97-101.

1 Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України.
– 2001. – № 7. – С. 115-118.

1 Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку //
Фінанси України. – 2001. – №11. – С. 3-12.

1 Ткаченко В. А., Каламбет С. В., Кармазін Ю.А. Удосконалення
податкового механізму на основі визначеня податкового потенціалу //
Фінанси України. – 2001. – №7. – С. 99-103.

1 Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України.
– 2001. – № 7. – С. 115-118.

1 Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України.
– 2001. – № 7. – С. 115-118.

1 Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2001. – С. 177-183.

1 Толстпопятенко Т.П., Федотова И.Т. Налоговое право США. — М.: Изд.
центр «АнкиА», 1996. – С. 101-123.

1 Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2001. – С. 177-183.

1 Бельский К.С. Финансовое право: Наука, история, библиография. — М.:
Юрист, 1995. – С. 204-207.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020