.

Оподаткування та функціонування спеціалізованих небанківських фінансових установ (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
607 6475
Скачать документ

Реферат на тему:

Оподаткування та функціонування спеціалізованих небанківських фінансових
установ

У процесі переходу вітчизняного фінансового сектора від планової до
ринкової системи господарювання відбулась децентралізація фінансової
системи з утворенням спочатку дворівневої банківської системи, а згодом
і появою небанківських фінансових інститутів. У процесі реформування
національної економіки України особливо швидкими темпами розвивається
банківська система. Так, станом на 01.01.04, за даними НБУ, в Україні
нараховується 179 банків, але нині на стадії ліквідації перебуває 20
комерційних банків. На початок цього року обсяг „чистих” активів
банківської системи становив 100 356 млн грн, зростання, порівняно з
минулим роком – на 57, 1 %. В основному воно відбулося за рахунок
зростання обсягів кредитних операцій, частка яких становить 69,9 % усіх
активів [12]. На сьогодні в Україні банківська система значно випереджає
небанківські фінансові установи за розмірами залучених коштів, величиною
наявних активів, кількістю клієнтури і захопленої частки фінансового
ринку, отже, з’являється проблема витіснення банками небанківських
фінансових установ. А загальною тенденцією розвитку ринку фінансових
послуг у розвинених країнах світу, починаючи з 1970-х років, є, навпаки,
значне посилення даного сектора фінансової системи. Небанківські
фінансові установи суттєво потіснили комерційні банки в акумуляції
заощаджень і стали важливими постачальниками позикового капіталу – їм
належить 40 % світових фінансових активів [9]. У країнах
Центрально-Східної Європи зберігається тенденція, аналогічна
українській: домінування банківської системи у структурі фінансового
сектора (на банківську систему Польщі припадає 86 % фінансових активів,
Чехії – 85 %, Словенії – 78 %) [10]. Важливу роль в оцінці ефективності
послуг фінансових установ відіграє система оподаткування. Механізм
оподаткування операцій різних небанківських фінансових установ має свої
особливості і прямо впливає на розвиток тієї чи іншої установи даного
сектора. Знайшовши оптимальну систему механізму оподаткування
небанківських фінансових установ, можна стимулювати подальший розвиток
даного сектора фінансового ринку і підвести його до межі гідного
конкурента банківських структур на вітчизняному просторі фінансових
послуг.

Проблема вивчається та розробляється вітчизняними науковцями вже досить
тривалий час. Серед українських вчених, що займаються вивченням проблем
оподаткування небанківських фінансових установ в Україні, слід виділити
таких, як О. Данілов, Л. Клюско, В. Ходаківська, Б. Горбанський, Н.
Харченко, Н. Слов’янська, Д. Леонов та ін.

Об’єктивна необхідність удосконалення механізму оподаткування
небанківських фінансових установ в Україні з метою зміцнення їх позицій,
збільшення величини залучених грошових коштів населення і підкріплення,
таким чином, їх фінансової основи в даному секторі, забезпечення
захоплення більшого простору на фінансовому ринку та створення засад
ефективної взаємодії небанківсьих фінансових інститутів з вітчизняним
банківським сектором для забезпечення динамічного розвитку ринку
фінансових послуг і зумовила проведення даного дослідження.

Основна мета дослідження полягає в характеристиці сучасного стану
небанківського сектора в Україні, розгляді особливостей їх оподаткування
згідно з існуючим законодавством та вироблення практичних рекомендацій
щодо удосконалення механізму стягнення податків з фінансових
небанківських установ.

В Україні небанківський фінансовий сектор представлений такими
установами, як страхові компанії, кредитні спілки, інститути спільного
інвестування, державні і недержавні пенсійні фонди, ломбарди, благодійні
фонди, довірчі товаривства, лізингові та факторингові компанії та інші
кредитні та гарантійні установи. Основними напрямами їх діяльності є
залучення коштів населення та підприємств, випуск власних цінних
паперів, продаж страхових полісів, кредитування, надання факторингових і
лізингових послуг.

Найпоширенішими в Україні є страхові компанії, кількість яких сягає 300.
Загальні резерви усіх українських компаній в 2000 році становили 959 млн
грн, а в 2003 році вони вже сягнули 2 млрд грн. Але лише 20 страхових
організацій мають великі активи, переважна ж частина страховиків не
виконують своїх економічних функцій, так як більшість з них створена
великими фінансово-промисловими групами для оптимізації своїх платіжних
схем і зниження податкового навантаження [7]. Потребує додаткового
розвитку система страхування життя та здоров’я. Частка українського
страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг
становить лише 0, 05 %, при тому, що населення України становить 7 %
населення Європи. Якщо в розвинених країнах застраховано 90–95 %
ризиків, то в Україні цей показник лише – 10 %. У Законі України „Про
страхування” від 4 жовтня 2001 року було переглянуто норми статутного
фонду страхових компаній. Відтепер мінімальний розмір статутного фонду
страховика, який займається будь-якими видами страхування, крім
страхування життя, встановлюється в сумі 1 млн євро, а страховика, який
займається страхуванням життя, – 1,5 млн євро. До цього моменту існував
рівень статутного фонду – 100 тис. екю. Дане нововведення спричинило
зменшення учасників страхового ринку, але підвищилась надійність надання
страхових послуг. Все ж таки це стало і перешкодою для виходу на
страховий ринок нових компаній, причиною цього є відсутність потрібного
стартового капіталу [12]. У структурі небанківського фінансового сектора
в Польщі провідна роль належить страховим компаніям. У 2002 році їх
активи становили 13 млн 328 тис. євро (6,5 % від ВВП). За 2000 рік
Польща отримала 5,2 млрд дол. страхових премій [10].

Ще одним видом небанківських фінансових інститутів є недержавні пенсійні
фонди (НПФ). На початку поточного року було прийнято Закон України „Про
недержавне пенсійне забезпечення”. Згідно з цим законом статутний фонд
такого фонду повинен бути не менший 300 тис. євро. Пенсійна реформа в
Україні просунулася ще на крок уперед – у реєстрі фінансових установ
з’явилися чотири недержавні пенсійні фонди (НПФ). Відсутність
законодавства, що регламентує податкові пільги учасників НПФ, і затримка
в появі основної ланки системи – адміністраторів, які займаються
безпосередньо укладанням договорів і обліком учасників фондів, є
першочерговими стримуючими факторами створення надійної системи
недержавного пенсійного забезпечення в Україні. Великобританія
характеризується значним розвитком НПФ. У 1999 році вони володіли 34 %
акцій англійських підприємств, їхні активи становили 1445 млрд дол. (104
% від ВВП) [8]. Система недержавного пенсійного забезпечення в Польщі
почала створюватися на початку 1999 року, відповідно до неї пенсійні
відрахування із заробітної плати йшли на особові рахунки, а не до
загального пенсійного фонду. Щорічно 2–3 % ВВП країни спрямовується до
приватних пенсійних фондів, які за обсягом активів посідають друге місце
після страхових компаній серед польських інституційних інвесторів [7].

На нашу думку, найкращі перспективи в Україні відкриваються саме для
цієї категорії небанківських фінансових інститутів. Перші кроки для
цього зроблені із прийняттям Закону України „Про недержавне пенсійне
забезпечення” і поступовим переходом України на трирівневу пенсійну
систему.

Якщо проаналізувати механізми оподаткування страхових компаній та НПФ,
то можна побачити такі тенденції. Основною для страховиків є ставка 3 %.
Але, згідно з чинним податковим законодавством, внески на довгострокове
страхування життя здійснюються на пільгових умовах: фізичним особам на
власну користь та на користь їх родичів першого ступеня з віднесенням
цих сум до податкового кредиту цієї фізичної особи щодо податку на
доходи, а також підприємствами-роботодавцями з віднесенням цих внесків
на валові витрати під час обчислення податку на прибуток. Якщо внески на
довгострокове страхування життя та на недержавне пенсійне страхування
одночасно здійснюють і фізична особа і її роботодавець, пільга для
фізичної особи надається в першу чергу в межах граничної суми
податкового кредиту за цими внесками, визначеними законом, на суми, що
фактично сплачені на користь цієї фізичної особи її роботодавцем. Таким
чином, фізична особа і її роботодавець стимулюються до придбання таких
послуг на етапі здійснення внесків. При цьому для страхових
компаній-резидентів встановлена нульова ставка податку на прибуток по
коштах, залучених за договорами довгострокового страхування життя. На
етапі виплат для фізичних осіб-бенефіціарів також застосовується
пільговий режим оподаткування страхових виплат за договорами
довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного
страхування. Отже, страхова схема НПЗ має пільговий режим оподаткування
на всіх етапах її функціонування. При цьому пільги надаються всім
особам, задіяним у процесі недержавного пенсійного забезпечення через
страхову компанію. Щодо оподаткування так званих пенсійних планів на
спеціальних банківських рахунках необхідно зазначити, що для них
податковим законодавством визначено спеціальний порядок оподаткування
щодо внесків юридичних осіб-роботодавців. З позиції роботодавця система
пільг за пенсійними планами на банківських рахунках повинна бути більш
гнучкою, оскільки не містить вартісного обмеження внесків на користь
однієї особи, як це встановлено для схеми довгострокового страхування
життя. З позиції фізичної особи схема банківських пенсійних планів менш
приваблива, оскільки на відміну від страхової схеми не містить
податкових пільг щодо здійснення особистих внесків.

НПФ, згідно з Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, є
неприбутковою організацією, однак існуюча норма Закону „Про
оподаткування прибутку підприємств” звільнює від оподаткування лише
внески та „пасивні ” доходи, що на практиці може призвести до
оподаткування „активних” доходів пенсійного фонду (наприклад, курсових
різниць при купівлі-продажу цінних паперів із інвестиційного портфеля
фонду) податком на прибуток підприємства. У Законі „Про податок з
доходів фізичних осіб” взагалі відсутні норми щодо оподаткування
фізичних осіб-учасників пенсійного фонду податком на доходи. Таким
чином, можна зробити висновок, що існуюча сукупність норм чинних
законодавчих актів щодо оподаткування системи недержавного пенсійного
забезпечення не є повною, взаємоузгодженою та рівною для всіх схем
недержавного пенсійного забезпечення. За рахунок системи оподаткування
окремим видам фінансових посередників (страховим компаніям) надаються
необґрунтовані конкурентні переваги на ринку послуг з недержавного
пенсійного забезпечення. Послуги НПФ є найменш конкурентними за умов
діючої норми податкового законодавства [11].

Особливість діяльності кредитних спілок в України полягає в тому, що
вони займаються кредитуванням лише фізичних осіб. На відміну від
комерційних банків, вони можуть надавати кредити оперативніше і при
цьому за нижчими процентними ставками. Середня ставка процента в
кредитній спілці становить 36–48 % річних (коли в банку вона не
перевищує 23–25 %), при цьому середня сума депозиту в спілці – 150–250
грн (в банку – 200–2000 грн). У 2004 році Державною комісією з
регулювання ринків фінансових послуг було затверджено Положення про
критерії та фінансові нормативи діяльності кредитних спілок, що має
сприяти забезпеченню стабільності діяльності останніх і захисту прав
споживачів. У 2000 році в Україні зареєстровано близько 400 кредитних
спілок [15].

Отже, кредитні спілки в Україні мають добре підґрунтя для подальшого
розвитку. Так, у США кредитні спілки володіють 11, 65 % споживчого ринку
кредитування. Сукупні активи 11 тисяч кредитних спілок у 2000 році
становили 435 млрд дол., що у 24 рази більше, ніж у 1970 році. Польські
профспілки з 1992 року почали активно створювати кредитні спілки. У 1995
році їх нараховувалося 104. У їхньому кредитному портфелі
короткострокове кредитування становило 95 %, а кредитування сімейного
бізнесу – 5 % [10].

Згідно з Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” від
оподаткування звільняються доходи кредитних спілок, створених у порядку,
визначеному законом, отримані, зокрема, у вигляді коштів, які надходять
до кредитних спілок у вигляді внесків, передбачені законодавством;
пасивних доходів, отриманих з джерел, визначених законодавством про
кредитні спілки та пенсійні фонди. У разі, якщо надання Національною
асоціацією кредитних спілок України (НАКСУ) поворотної фінансової
допомоги кредитним спілкам для забезпечення їх фінансової стабільності
(у тому числі зі спільних фінансових фондів, сформованих НАКСУ)
здійснюється на інші потреби, передбачені законодавством, то таке
надання не призводить до виникнення податкових зобов’язань кредитних
спілок [6]. Цим законом установлено, що до складу загального місячного
оподатковуваного доходу або місячного (річного) оподатковуваного доходу
платника податку не включаються: 1) основна сума депозиту (вкладу),
внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової
установи, яка повертається такому платнику податку, 2) основна сума
кредиту, що отримується платником податку. Доходи, одержувані фізичною
особою як процент на депозит у небанківську фінансову установу (крім
страховиків), обкладаються податком з доходів фізичних осіб за ставкою 5
% об’єкта оподаткування. Застосування такої ставки оподаткування до
доходів, одержуваних фізичною особою, як процент на депозит у
небанківську фінансову установу, провадитиметься з 1 січня 2005 р.

Ще однією ланкою фінансової системи є інститути спільного інвестування
(ІСІ). Це пайові та корпоративні інвестиційні фонди, а також компанії з
управління активами інвестиційних фондів. Основне завдання інвестиційних
фондів полягає в залученні заощаджень населення у великих розмірах і
реінвестуванні їх у виробничу сферу. Ці небанківські фінансові інститути
поки що не перетворилися на важливий компонент фінансового ринку.
Вважаємо, що це сталося з таких причин:

– в Україні більшість інвестиційних фондів були закритого типу і головна
мета їх діяльності ґрунтувалась на спеціалізації інвестування залучених
приватизованих майнових сертифікатів населення в підприємства, що
пройшли шлях приватизації;

– в Україні недостатньо розвинений фондовий ринок, та існують певні
обмеження і перешкоди на інвестування в іноземні фінансові інструменти,
що досить суттєво було підкріплено фінансовою кризою в Україні та
країнах СНД саме на момент закінчення приватизації в Україні, в
результаті чого була досить підірвана ліквідність цінних паперів;

– слабкий та недостатній контроль за функціонуванням інвестиційних
фондів і недосконала законодавча база.

Таким чином, із завершенням приватизації роль інвестиційних фондів
значно знизилася та з’явилось ряд перешкод для подальшого їх розвитку. У
2001 році набрав чинності Закон України „Про інститути спільного
інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, відповідно до
якого в Україні почали діяти ІСІ нового зразка. Цей закон дав поштовх до
створення якісно нових ІСІ, які покликані сприяти становленню та
вдосконаленню фондового ринку, а також підвищенню доходів інвесторів –
юридичних та фізичних осіб.

У розвинених західних країнах, зокрема в Німеччині, населення віддає
перевагу вкладанню коштів у банківські структури, ніж у інвестиційні
фонди. Так, у 1998 році із загального обсягу заощаджень домогосподарств
(5 683 млрд марок) лише 10 % спрямовано в інвестиційні фонди, а
депозити у банки становили 36,2 % [8]. У Польщі створювались національні
інвестиційні фонди, які, згідно з Законом „Про національні інвестиційні
фонди та їхню приватизацію”, діяли з метою збільшення вартості акцій
підприємств, де вони були акціонерами. 15 створених фондів володіли 60 %
капіталу 512 залучених до програми підприємств. У Чехії на першому етапі
приватизації було створено 400 інвестиційних фондів, на другому – 200.
Їм належало 72 % акцій приватизованих підприємств. Однак інвестиційні
фонди не виконували покладених на них програмою реформування функцій
[10].

Серед головних проблем, що заважали діяльності ІСІ, слід зазначити
подвійне оподаткування доходів інвесторів, невизначеність деяких
аспектів ведення бухгалтерського обліку, що іноді призводило до
неправильного відображення фінансових результатів. Нині в Україні
усунуто подвійне оподаткування доходів учасників інститутів спільного
інвестування від інвестиційних операцій, що робить спільні інвестиції
більш ефективними, ніж індивідуальне інвестування [14].

Так, відповідно до п. 4.2.8 Закону „Про оподаткування прибутку
підприємств”, до складу валових доходів підприємства не включаються
кошти спільного інвестування інститутів спільного інвестування, тобто
кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з
активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ.

Закінчуючи огляд основних особливостей механізму оподаткування
небанківських фінансових установ в Україні можна зробити такі
рекомендації, які, на нашу думку, дозволять реалізувати великі
потенційні можливості небанківського сектора для створення гідної
конкуренції банківським інститутам на ринку довгострокового капіталу і
створити повноцінніший вітчизняний ринок фінансових послуг.

Головним моментом у цьому питанні є термінова необхідність у наданні
достатньої уваги щодо вдосконалення законодавчої бази системи
оподаткування даного сектора фінансового ринку. Для запровадження
однакових правил конкурентної боротьби на фінансовому ринку слід
створити і об’єктивно однакові умови оподаткування однорідних операцій
різних інститутів небанківського фінансового сектора. Так, потрібно
встановити єдину систему норм оподаткування послуг з недержавного
пенсійного забезпечення для НПФ за зразком діючої системи оподаткування
послуг з довгострокового страхування життя і закріпити ці зміни у
відповідних законодавчих актах. Це є досить важливим з огляду на те, що
в сучасних умовах у веденні фінансового бізнесу спостерігаються
тенденції злиття банків, страхових компаній та пенсійних фондів. Якщо
було б скасовано оподаткування страхових внесків, страхових платежів і
страхових премій за договорами страхування або перестрахування в
діяльності страхової компанії або ж запроваджено податкові канікули, це
дозволило б останній знизити вартість страхових полісів і страхових
виплат з різних видів страхування і, таким чином, залучити більшу
кількість клієнтів, стимулюючи більші грошові потоки до страхової
компанії, і зміцнити позиції на ринку фінансових послуг.

Доцільно було б впровадити податкові пільги для пайових і корпоративних
інвестиційних фондів, так як вони, залучаючи кошти і вкладаючи їх
фінансові інструменти інших емітентів і, як правило, виробничої сфери,
спричиняють покращання і зміцнення інвестиційних процесів та укріплення
фінансового ринку.

Оскільки певна частина небанківських фінансових інститутів є
неприбутковими організаціями, наприклад кредитні спілки, то тут
необхідно визначити щодо них зважену податкову політику, якої на
сьогодні ще немає, і тим самим реалізувати в повному обсязі суспільну
значимість установ даного виду. У зв’язку з цим виникає високий рівень
ризику того, що податково неконтрольована фінансова установа може
спричинити утворення тіньового фінансового сектора.

Таким чином, на сьогодні в Україні існують певні проблеми недосконалості
щодо механізму оподаткування небанківських фінансових установ, що
потребує застосування системи невідкладних дій для зміцнення позицій
даного сектора на вітчизняному просторі фінансового ринку.

Література:

1. Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку
підприємств”: Закон України № 1957-IV // Урядовий кур’єр. – 2004. – №
143.

2. Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні
інвестиційні фонди): Закон України від 15.03.2001 № 2299-III. 

3. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України від 9 липня 2003
року № 1057-IV.

4. Про страхування: Закон України від 4 жовтня 2001 року.

5. Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових
послуг: Закон України від 12 липня 2001 року № 2664-III – ВР (із змінами
та доповненнями) // ВВР. – 2001.

6. Лист ДПАУ від 03.06.2003 № 193/03.

7. Небанківські фінансові інститути на фінансовому ринку України //
Фінанси України. – 2003. – № 2. – С. 145–147.

8. Небанківські фінансові інститути в країнах Західної Європи // Фінанси
України. – 2003. – № 12. – С. 98–106.

9. Небанківські фінансові інститути в економічній системі США // Фінанси
України. – 2003. – № 3. – С. 119–127.

10. Небанківські фінансові інститути у перехідних економічних системах
// Фінанси України. – 2003. – № 8. – С. 77–87.

11. Оподаткування операцій з недержавного пенсійного забезпечення //
Цінні папери України. – 2004. – № 27. – С. 11.

12. Підвищення ролі небанківських фінансово-кредитних установ // Фінанси
України. – 2002. – № 12. – С. 107–113.

13. Українські банки: динаміка зростання // Цінні папери України. –
2004. – № 5. – С. 10–11.

14. Холості фонди // Український дiловий тижневик „Контракти”. – 2004. –
№ 25.

15. Оподаткування фінансових установ: Навчальний посібник. – Ірпінь:
Академія ДПС України, 2002. – 268 с.

16. http://www.ukrcu.kiev.ua

17. http://www.lnd.kiev.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020