Зміст.

Вступ .

Розділ І . Теоретико-організаційні засади податкового регулювання
процесів споживання .

1.1. Фіск і соціально-правові засади держави загального добробуту;

1.2. Еволюція процесів споживання в Україні;

1.3. Економічна сутність та природа податків на споживання .

Розділ II . Прагматика і проблематика функціонування податків на
споживання в Україні.

2.1. Правові засади організації справляння податків на споживання;

2.2. Податок на додану вартість, як форма універсального акцизу ;

2.3. Акцизний збір і мито, як фактор взаємодії фіску та споживання ;

2.4. Проблемні аспекти нарахування і сплати податків на споживання ;

2.5. Контрольно-аналітична робота фіскальних органів в сфері

справляння податків на споживання .

Розділ III. Напрями реорганізації та розбудови оподаткування процесів
споживання в Україні.

3.1. Критерій оптимізації державного регулювання процесів споживання ;

3.2. Трансформація оподаткування процесів споживання .

Висновки і пропозиції.

Список використаної літератури .

Додатки

ВСТУП

Структурна перебудова господарства та перехід до загальноприйнятих у
світі ринкових методів господарства підвищили інтерес до широкого
дослідження таких сторін економіки, які пов’язані із втручанням держави
у соціально-економічне життя. Істотною стороною цього процесу виступає
підвищена зацікавленість проблемами державного регулювання через
податкові важелі. Входження української держави у ринкові відносини
змінює аспекти всіх економічних інститутів, в першу чергу, це стосується
бюджетної системи .Виважена податкова політика на даному етапі є
гарантом стабілізації економіки і її поступального зрушення до
розширеного виробництва. В цих умовах особливої актуальності
набувають дослідження теоретичних підвалин, податків на споживання.
Актуальність даної теми полягає в самому процесі споживання, що є
добробутом нашої держави, дослідження цих питань є сучасним і
відповідають усім вимогам. Таким чином, в умовах переходу до ринкової
економіки нагальною необхідністю є подальше вдосконалення фінансових
стосунків, і особливо, податкових відносин підприємств, організацій і
населення з бюджетом . При цьому податкові платежі призначені стати в
руках органів влади головним інструментом державного регулювання
економіки, формування доходів бюджету, стимулювання науково-технічного
процесу, обмеження росту цін та інфляції. В умовах ринкової економіки
держава широко використовує податкову політику як визначений регулятор
впливу на негативні явища ринку. За допомогою податкових надходжень,
пільг і фінансових санкцій держава ставить єдині вимоги до підприємств
щодо ефективності ведення господарства . Від того, наскільки правильно
побудована система оподаткувань, залежить ефективне функціонування всієї
економічної системи. В сучасному господарському механізмі податки
покликані посилити правовий захист майнових інтересі підприємств,
об’єднань, стимулювати підвищення ефективності виробництв надаючи
юридичну і фактичну можливість розпоряджатися доходами.

В умовах переходу до ринкових відносин різко зростає роль податків як
регулятора ринкової економіки, стимулювання розвитку пріоритетних
галузей народного господарства . За допомогою податків держава може
проводити енергійну політику в розвитку наукоємних виробництв і
ліквідації збиткових підприємств. Податки мають забезпечити
впровадження у життя економічної реформи, виведення економіки з кризи,
вирішення головних завдань перехідного періоду і, перш за все,
стабілізацію фінансової системи держави .

Крім чисто фіскальної функції, система податків і зборів служить
механізмом економічного впливу на суспільне виробництво, його
структуру і динаміку, розміщення, прискорення науково-технічного
прогресу . Податками можна стимулювати або, навпаки, обмежувати ділову
активність, а відповідно і розвиток тих чи інших галузей
підприємницької діяльності ; створити передумови для зниження витрат
виробництва й обігу приватних підприємств, для підвищення
конкурентноздатності національних підприємств на світовому ринку. За
допомогою податків можна проводити протекціоністську економічну політику
або забезпечити свободу товарному ринку . Податки створюють основу
дохідної частини бюджету, забезпечують можливість фінансового впливу на
економіку через видаткову частину .

Держава впливає на економічні процеси як через законодавчі так і через
фінансову й кредитну політику і, в першу чергу, через державний бюджет .
У перехідний до ринкової економіки період через бюджет здійснюють
перерозподіл коштів, інвестування пріоритетних напрямків розвитку
виробництва, виконання цільових загальнодержавних програм. Для цього
держава використовує різні методи впливу фінансово-бюджетного
механізму та процес розширеного відтворення.

Мета написання роботи полягає у висвітленні тенденцій становлення,
функціонування та розвитку теорії та практики » непрямих податків у
перехідний період до ринкових відносин в У країні. Досягнення
поставленої мети зумовило вирішення таких задач:

— вивчення суспільно-економічної суті податків та дослідження їх функцій
і основних елементів;

— аналіз контрольно-аналітичної роботи фіскальних органів ;

— характеристика правових засад організації справляння засад
організації справляння податків на споживання ;

— дослідження проблемних аспектів нарахування-сплати податків на
споживання;

— накреслення напрямків реорганізації та розбудови оподаткування
процесів споживання;

— розгляд місця та ролі непрямих податків у податковій думці і
фіскальній практиці в історичному ракурсі;

— аналіз організації непрямих податків та проблеми її функціонування в
Україні.

Автор у своїй роботі керувався діалектичним методом, який забезпечив
вивчення всіх явищ та процесів у їх розвитку, взаємозв’язку та
взаємозалежності. Для досягнення поставленої мети використовувались
прийоми аналізу та синтезу, історико — логічна направленість, прийоми
групування.

Об’єктом дослідження виступають непрямі податки в Україні : процес їх
встановлення, розвитку, функціонування та розбудови.

Здобуття Україною політичної незалежності та повернення країни в русло
загальноприйнятих процесів світового розвитку, що базуються на ринкових
методах господарювання примушує нас по-новому дивитися на теорію та
практику оподаткування. Реформування податкової системи є важливим
кроком при переході до ринку . Податки — це фінансова основа державного
втручання у сферу господарських зв’язків між суб’єктами
суспільно-економічних відносин; головний регулятор ринкового
господарства.

Предметом дослідження є специфічна сфера фінансових відносин, які
виникають в процесі оподаткування споживання в Україні та справляння
непрямих податків, які пов’язані з ціноутворюючим процесом.

Інформаційно-факторологічною базою дослідження дипломної роботи
виступають закони та нормативно-регулюючі акти, що регулюють процес
справляння акцизного збору, податку на додану вартість і мита, а також
інформаційно статистичний матеріал Міністерства фінансів і державної
податкової адміністрації. На макрорівні аналізується статистичний
матеріал щодо діяльності Чемеровецької МРДПІ Чемеровецького районі.

При написанні дипломної роботи автором були опрацьовані наукові праці
про провідних вчених економістів та практиків України, зокрема
М.Я.Азарова, В.Л.Андрущенка, Р.Безсмертного, Дж.Кейнса,
В.М.Суторміної, В.М.Федосова. О.Шитрі,

Дипломна робота складається з трьох розділів, вступу і висновків. Текст
роботи викладено на 164 сторінці і містить 16 таблиць, 4 схеми, 3
графіки, 4 діаграми 14 додатків. Перший розділ вивчає теоретичні і
організаційні засади податкового регулювання процесів споживання. У
другому розділі розглядається прагматика і проблематика функціонування
податків на споживання . Напрями реорганізації та розбудови
оподаткування процесів споживання в Україні розглянуто у третьому
розділі.

Розділ І. Теоретико-організаційні засади податкового регулювання
процесів споживання.

1.1. Фіск і соціально-правові засади держави загального добробуту.

Сьогодення України кожну людину заставляє замислюватись над питаннями
економіки, її теорії і практики. Важливість цього питання пояснюється
тим, що зараз в умовах важкого переходу України на рейки ринкової
економіки значно зріс інтерес до досліджень і вивчень загальних проблем
економічного розвитку. Зауважимо, що упродовж усіх років комуністичного
режиму в Україні в поглядах на предмет економічної теорії домінував
марксистський заідеологізований підхід, згідно з яким вважалося, що ця
наука вивчає виробничі відносини. Всі інші підходи до предмета
економічної теорії трактувалися як ненаукові, неправильні і буржуазні.
Перехідний період України дав зрозуміти, що економічна наука є дуже
важлива і дуже цікава, адже вона розв’язує проблеми сфери людського
життя.

Почнемо з того, що для того, щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг,
житло, книжки, телевізори тощо. Однак природа не дає ці речі у готовому
вигляді, їх потрібно виробляти. Жодне людське суспільство не може
існувати без виробництва. Будь-яка праця людей .спрямована на

виробництво потрібних речей, є сферою господарської діяльності. Таким
чином питання економіки стосуються усіх нас, без винятку, а тому усім
нам потрібні економічні знання.

Одним словом існування і розвиток людини і суспільства неможливо
уявити без економіки. Економіка утворює ту сферу людської діяльності, в
якій відбувається процес виробництва і створення життєвих благ, їх
розподіл, обмін і споживання .

В процесі виробництва, а також розподілу, обміну і споживання життєвих
благ між учасниками виникають певні відносини, які назвали економічними
відносинами . Рівень розвитку економічних відносин визначається рівнем
розвитку продуктивних сил. Продуктивні сили включають засоби
виробництва і людей (робочу силу ), які приводять їх у рух, тобто
здійснюють виробництво . Продуктивні сили є фактором, який забезпечує
перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створює
матеріальні і духовні блага і визначає зростання продуктивності
суспільної праці.

Отже, продуктивні сили і економічні відносини суспільства переплітаються
і взаємодіють. [ЗО] Ця взаємодія відбувається в рамках певної
економічної системи. Економічна система — це сукупність усіх видів
економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на
виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів і послуг, а також на
регулювання цієї діяльності у відповідності з метою суспільства. Існує
два основних типи економічних систем — ринкова і планова
(командно-адміністративна).

Сьогодні перед Україною постало завдання — здійснити перехід від
командно-адмістративної системи управління до сучасної ринкової
економіки. Цей шлях лежить через економіку перехідного типу, яка має
риси планової системи, що поступово відмирає і риси змішаної економіки,
яка грунтується на плюралізмі різних форм власності і економічному
механізмі, що включає як ринкові, так і планові форми регулювання . Саме
сьогодні, саме в цих умовах, наша держава повинна розкрити
співвідношення між функціонуванням ринку як саморегулюючого механізму і
ступенем впливу держави та її органів на ці економічні процеси . Тут
йдеться про одну із найскладніших проблем, яку кожна країна вирішує
по-своєму, тобто яким чином уряд впливає на економічний стан країни,
через аналіз фінансової системи та фінансової політики.

Звичайно, що діяльність недержавного сектора, що базується на приватному
інтересі, не завжди приводить до позитивних результатів для суспільства
загалом. В економіці виникають такі небажані явища, як зростання
інфляції, безробіття, економічний спад, зниження темпів зростання. В цих
умовах роль уряду як виразника загальнодержавних інтересів полягає, в
здійсненні економічної політики, спрямованої на подолання цих негативних
явищ, підвищення загального рівня добробуту, стабілізацію циклічного
розвитку виробництва та стимулювання зростання темпів економічного
розвитку на перспективу [3 б]. Кожна держава має широкий набір
політичних інструментів,яі можна застосувати для досягнення певних
економічних цілей. Ось найголовніші з них :

1. фіскальна політика ;

2. монетарна політика;

3. зовнішньо-економічна політика;

4. політика доходів.

Питання про форми і межі втручання держави в ринкові процеси має
довгу історію . Почнемо з того, що майже два століття в економічній
теорії домінувала думка А. Сміта, що згідно з теорією “невидимої руки”
держава не повинна втручатися в економічне життя суспільства, оскільки
ринкова економіка перебуває в рівновазі внаслідок досконалої конкуренції
і ринок автоматично спрямовує стихійну господарську діяльність людей на
досягнення суспільних цілей. Але досвід економічного життя показав, що
стихійний, нічим не обмежений ринок не завжди забезпечує найефективніші,
оптимальні шляхи розвитку народного господарства країни, досягнення
основних макроекономічних цілей. У результаті з’явилися нові економічні
теорії, що обґрунтовували нестабільність ринкової економіки і відповідно
зміну економічної ролі уряду. Базовим стало вчення Дж. Кейнса, погляди
якого сформувалися в період різкого загострення господарських і
соціальних проблем, що яскраво виявилися в період “Великої депресії”
30-х років. У цей час катастрофічний спад обсягу виробництва,
національного доходу, прибутків підприємств та неймовірне зростання
рівня безробіття виявили недосконалість традиційної економічної теорії,
її неспроможність реалістично оцінити припини кризи і запропонувати
ефективні заходи щодо її подолання.

Дж. Кейнс висунув теорію, що відходить від теоретичних догм періоду
вільної конкуренції та ідеальної економічної гармонії ринкових відносин.
Він вважав, що ці відносини самостійно не можуть забезпечити повне й
ефективне використання виробничих можливостей суспільства, їм властива
тенденція до таких явищ, як неповна завантаженість виробництва,
зростання інфляції, безробіття тощо. Кейнс довів: конкуренційне
господарство, засноване на приватній власності, не має чіткого
механізму, котрий перетворює його на автоматичну саморегулюючу систему,
яка постійно перебуває в рівноважному стані. Виходячи з цієї тези, він
розвинув ідею активного державного втручання в економіку, яке має
згладити недоліки функціонування ринку . Основне завдання держави
полягає в зростанні обсягу капіталу, у збільшенні інвестицій, тобто
економічних ресурсів, які спрямовуються на розширення і модернізацію
виробництва і стимулюванні споживання . Кейнс вважав, що
кредитно-грошові та бюджетні дії уряду можуть мати важливу стимулюючу і
координуючу роль у господарській діяльності, стабілізуюче впливати на
економіку країни.

У післявоєнний час у багатьох країнах були прийняті спеціальні закони, в
основу яких були покладені ідеї Кейнса. Вони зобов’язували уряд стежити
за станом господарської кон’юнктури і використовувати всі доступні
заходи для створення і підтримки умов максимального рівня виробництва,
зайнятості і загального добробуту.

Кейнсіанська теорія стала базовою для проведення фіскальних урядових
заходів, збільшення ринкового попиту з допомогою кредитно-грошових і
бюджетних механізмів: дефіцитне фінансування з бюджету, розміщення на
ринку великих урядових кредитів, застосування всіх механізмів
фінансової системи для досягнення визначених макроекономічних
цілей.

Отже, основним інструментом державного впливу на економіку кенсіанська
теорія вважала фінансово-бюджетне регулювання [85], що є основою
фіскальної політики . Таким чином фіскальна політика формується як
результат складного процесу взаємодії інтересів і пристрастей
економічного, соціального, політичного і культурного характеру. При
цьому вона повинна обслуговувати не тільки поточні витрати, але й
передбачити бажані та перспективні цілі й забезпечити їх реалізацію.
Фіскальна політика уособлює собою сукупність заходів держави у сфері
оподаткування спрямованих на поповнення дохідної частини та державних
витрат для обслуговування цілей закладених у збалансованому бюджеті, а
також повинна забезпечити виконання таких основних функцій, як: вплив на
стан господарської кон’юнктури, перерозподіл національного доходу,
нагромадження-необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм .

Головним матеріальним джерелом державних доходів, є національний
дохід [117].Створення державних доходів відбувається в процесі
перерозподілу національного доходу, який здійснюється державою
відповідними фінансовими методами. За останні роки у багатьох розвинутих
країнах перерозподілялося від 40 до 50% національного доходу.

У період надзвичайних обставин, особливо затяжних і виснажливих воєн,
коли національного доходу не вистачає для покриття фінансових потреб,
держава починає використовувати таке джерело, як національне багатство,
але це веде до зменшення матеріальних цінностей, що належать державі,
зменшення золотовалютних запасів, капіталовкладень за кордоном .

Усі джерела доходів поділяються на дві групи: внутрішні й зовнішні. До
внутрішніх належить національний дохід і національне багатство, до
зовнішніх — національний дохід іншої країни, якщо він позичається (у
формі зовнішніх позик), а також національне багатство, якщо воно
виступає джерелом формування доходів для іншої країни.

Основними методами, за допомогою яких держава акумулює необхідні для неї
засоби, є податки, позики, емісія грошей. Співвідношення цих фінансових
методів є неоднаковим і залежить від фінансової політики, що
визначається станом господарської кон’юнктури, гостротою тих чи інших
економічних та соціальних проблем. Центральне місце в системі доходів
займають податки. Вони слугують основною доходною базою майже у всіх
ланках фінансової системи. В доходах бюджету податки становлять від 80
до 90 %[92]. У місцевих фінансах на податки припадає 50 % усіх
надходжень. За рахунок податкових джерел у формі перерахувань з
державного бюджету створюється ряд соціальних урядових фондів.

Так, для стабілізації фінансової системи держави велике значення має
саме податкова дисципліна тобто своєчасне і в належних розмірах внесення
фізичними та юридичними особами встановлених обов’язкових платежів і
зборів у державний і місцевий бюджети. На жаль, за весь період існування
незалежної України жодного разу не було виконано бюджет в його доходній
частині. Фактичні доходи бюджету, у 1992-1999 рр. Коливались в межах
54-83% від затвердженої парламентом величини. У 2001 році, зокрема, вони
становили лише 75% запланованих надходжень. Із 29 джерел доходів,
визначених законом про державний бюджет України на 2001рік,план виконано
тільки щодо 10 джерел. Податкові надходження у бюджет були дещо меншими
від запланованих внаслідок подальшого спаду виробництва у 2001 році (на
1,7%) та зменшення частки бюджетних надходжень(з 30% у 2000 році до
27,8% у 2001 році).

В Україні ж формування ринкової економіки й адекватної їй податкової
системи тільки розпочалося недоліки податкового законодавства зумовили
масові неплатежі у бюджет на фоні затяжної економічної кризи. Ще у 1997
році Президент України Л.Д.Кучма привернув увагу податківців до того, що
майже половина підприємств з числа, перевірених порушувала податкове
законодавство.

Другим за своїм значенням доходом є державні позики. Раніше позики
виступали надзвичайним джерелом доходів, коли уряди змушені були
покривати ними дефіцит при виконанні державного бюджету. Тепер вони
стали звичайним джерелом доходу. У багатьох країнах бюджетні дефіцити
стали враховуватися під час складання бюджету, а розмір позик, як і
податків, установлюється до початку виконання бюджету. У зв’язку зі
збільшенням бюджетних дефіцитів, розриву між податковими
надходженнями і бюджетними видатками частка позик зростає і сягає іноді
10 % і більше.

Особливо важливу роль відіграють позики у період війн, стихій,
економічних криз [37], коли податки в результаті їхньої недостатньої
еластичності не здатні швидко мобілізувати великі фінансові ресурси.

Випуск позик створює державний борг. Державний борг, що виникає для
фінансування видатків державного бюджету, являє собою борг центрального
уряду. Очевидно, що боргова складова у системі державних фінансів має
функціональне походження від державного кредиту і в умовах економічного
сьогодення України набуває особливого значення. Державні запозичення
проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і
регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм,
поповнення необхідних резервних активів.

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі
дві властиві йому функції — фіскальну і регулятивну [85]

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і
зовнішнього . Ретроспективний аналіз засад формування і обслуговування
державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити
кілька етапів цього процесу.

Перший з них (1991 р. 1 половина 1994 р.) характеризується безсистемним
утворенням і нагромадженням боргу: залучалися прямі кредити НБУ,
надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським
підприємствам, урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською
федерацією. На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 мдрд.
дол. На другому етапі (11 половина 1994 р. — І половина 1997 р.), поряд
з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися
зв’язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період
зовнішній борг зріс а 56%. Починаючи з 1995 р. внутрішній борг
формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної
позики (ОВДП). Запозичення коштів через механізм ОВДП пожвавило
економічний круговорот, визначило нові можливості щодо управління
бюджетним дефіцитом, підтримало ліквідність різних фінансових інститутів
[3 О]. Але, разом з тим надмірне формування з 1996 р. динаміки
внутрішнього боргу і перехід до фінансування бюджетного дефіциту
переважно за рахунок випуску облігацій державних держпозик зумовили
штучну надекспансію сектора ОВДП у структурі боргових зобов’язань.
Активізація операцій на боргових ринках, поряд з розширенням позичкового
інструментарію, зумовили значне зростання державного боргу до 152
млрд.дол.

Найгостріше проблеми управління державним боргом далися взнаки на
третьому етапі, що розпочався з II половини 1997 р. Необхідність
виконання Україною своїх боргових зобов’язань, у поєднанні з світовою
фінансовою кризою, дуже загострили ситуацію. Дорогі та короткострокові
внутрішні запозичення спричинили появу зловісної піраміди ОВДП, коли
значна частина нових надходжень направляється на погашення попередніх
випусків облігацій. За 1995-2001 р.р. видатки держбюджету на
обслуговування ОВДП збільшились з 51,2 млрд. грн.-д6’1662 млрд.грн.,
тобто у 32,5 раза. Станом на 1 січня 2000 року загальна сума державного
боргу становить 15.2 млрд. дол., у тому числі зовнішній — 12.4 млрд.
дол. І внутрішній — 2.8 млрд. дол.

Динаміку державного боргу України показано в таблиці 1.1. Як бачимо,
зовнішній борг значно перевершує внутрішній. Спостерігається тенденція
до збільшення питомої ваги зовнішнього боргу в загальній сумі державного
боргу України.

Таблиця 1.1

Динаміка державного боргу України

Показники Роки

1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001

Зовнішній борг(млрд.дол.)

0,4

1,6

1,8

1,2

1,8

2,6

1,5

2,4

Внутрішній борг(млрд.дол.) 1,0

1,0

1,0

1,0

2,7

0,2

3,5

4,95

Внутршіній борг(млрд.дол.)

1,0

1,0

1,0

2,3

3,1

3,4

2,9

0,8

Всього

(млрд.дол.)

1,4

1,6

1,8

3,5

0,9

5,0

5,4

5,2

Відношення зовнішнього боргу до ВВП стрімко наростає і, станом на 1
січня 2001 року сягає 39,65%. Відношення ж загальної суми державного
боргу до ВВП перевищує позначку 48,56%. І хоча співвідношення цих двох
показників оцінюється для України як відносно сприятливе, все ж треба
зважати на такі фактори: стрімке зростання державного боргу за останні
роки; строки його погашення є дуже коротким; розміри плати за
запозичений капітал є надто високими; внутрішній борг в основному
сформовано нерезидентами, тобто в цій частині внутрішній борг виступає
як зовнішній.

Станом на 1 січня 2001 року зовнішній борг складався з таких
заборгованостей: за позиками, наданими міжнародним фінансовими
організаціями; за позиками, наданими іноземними державами ; за позиками,
наданими іноземними комерційними банками; перед РАТ «Газпром».

Так, сьогодні також зросло значення позик у місцевих фінансах, що
зумовило розвитком місцевого господарства, збільшенням кількості
загальнонаціональних і місцевих завдань, що розв’язують місцеві органи
влади, зростанням ролі місцевого кредиту.

У 2000 році Україна повинна була заплатити зовнішнім кредиторам близько
3,3млрд.дол.,а у 2001 році — 2,4млрд.дол.;при цьому в 2000 році виплати
по зовнішньому боргу плануються на рівні 7%ВВП.

За умов хиткої макроекономічної рівноваги слабких результатів
структурних перетворень і підвищених інфляційних очікувань зростаючі
розміри державного боргу України можуть стати істотним фактором
дестабілізації фінансової системи держави. Існує реальна загроза її
перетворення на неплатоспроможного боржника.

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях
внутрішньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р.,

— 10,78 млрд. гри. Станом на 1 січня 2001 р., граничний розмір
державного внутрішнього боргу законодавче визначається сумою в 25,71
млрд. грн.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох
типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального.

З огляду на це, слід офіційно визнати і підкреслити існування в Україні
таких специфічних форм державного внутрішнього боргу, як борг перед
населенням у вигляді недовиплачених зарплат і пенсій (було близько 9
млрд.грн., зараз фактично погашений), а також втрачені заощадження
громадян у системі колишніх Ощадбанку і Держстраху понад 130 млрд. грн.

Доцільно сформулювати особливості функціонування державних фінансів,
пов’язані з сучасним станом боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з
прискореним зростанням державного борі у в Україні (див. табл.1.2).

Таблиця 1.2.

Співвідношення динаміки бюджетного дефіциту і державного боргу в
Україні.*

Показники

Роки

1997

1998

1999

2000

2001

Бюджетний дефіцит(% до ВВП)

6,6

4,9

6,6

2,2

1,5

Фінансування дефіциту державного бюджету (млн. грн.)

3736,1

2745,9

6447,8

2279,8

1933,5

Державний борг(млрд.грн.) 13,5 10,9 15,0 15,4 15,2

*Розраховано за даними Державного казначейства України на кінець
відповідного року .

Більше того: кількісні показники динаміки бюджетного дефіциту і
державного боргу свідчать, що зменшення по роках величини бюджетного
дефіциту не супроводжується скороченням державного боргу, а навпаки —
цей борг зростав. Фактом існування таких «ножиць» підтверджується
зростання і основної частини боргу, і витрат на його обслуговування. У
цьому випадку можна говорити про негативне явище самовідтворення боргу.

Нарощування державного боргу розглядається кредиторами як підвищення
ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових
запозичень.

По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку
загальмував інвестиційні пронеси.

Явище уповільнення інвестиційної активності, похідне від надмірного
державного запозичення, мас назву «ефект витіснення».

Українські облігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на
зовнішньому ринках є одними з найдорожчих і водночас одними з
найкоротших на боргових ринках. У різні періоди доходність ОВДП
коливалася від 40% до 100% річних на первинному ринку, при незначних
термінах погашення Валютна доходність зовнішніх фідуціарних позик сягала
21% річних.

Необхідність стабілізації динаміки і вартості боргу є особливо
відчутною, коли темпи зростання розміру плати за позичковий капітал
перевищують темпи економічною зростання. Для України дисбаланс за цими
двома показниками вражає: зазначені кредитні проценти фігурують при
темпах економічного зростання, нижче від 100%.

По-третє, нерезиденти були основними поставниками позичкового капіталу.
Якщо при характеристиці учасників зовнішньогого ринку це природно, то
для ринку ОВДП переважна присутність нерезидентів загрожує фінансовій
стабільності та економічній безпеці держави. За таких умов значна
частина її внутрішнього боргу трансформується у зовнішній.

Криза ОВДП висвітлила відмінності в ролях внутрішніх і зовнішніх
кредиторів — постачальників
капіталу. На перший погляд, в інституціональному розрізі факт
відпливу капіталу нерезидентів восени 98р.мав виключно позитивний
характер, але на практиці це дало негативний сигнальний ефект і
зорієнтувало учасників ринку, які залишилися, тільки на короткострокові
спекулятивні операції. Наступна втрата керованості ринку не забарилася.
Нелегкі переговори з ING Barinq у 1999 р. підтвердили проблемність
ситуації.

Вітчизняна практика формування боргу передбачає масштабну участь
Національного банку України на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп
державних облігацій НБУ фактично здійснював приховану грошову емісію .
Інакше кажучи, мас місце поєднання андерайтерських і кредитних функцій,
яке дається взнаки виключно з негативного боку.

У цілому на початок 2000 р. борг Уряду перед НБУ становив 7,5 млрд.
грн., з яких 4 млрд. припадало на заборгованість по неповернутих
валютних кредитах, наданих для фінансування бюджетного дефіциту .

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не
з’явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування
бюджетного дефіциту.

Неефективна податкова політика не змогла на противагу борговим
негараздам вирівняти дисбаланс надходжень і потреб у фінансових засобах.
За умов відсутності фіскальних реформ країна дістала фіскальну кризу.

По-п’яте, з проблемою наявності державною боргу пов’язане
недофінансування державних видатків у багатьох сферах, і передусім —
соціальній. Окремі приклади секвестрування бюджету теж мають боргову
природу.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітких публічних
правових рамок функціонування.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних
факторів. До. перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний
клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі
податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання
застаріло технологічної бази із значною мірою морального старіння і
фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого
відтворення. Суб»єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у
тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо
розвитку фінансового ринку.

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є
парадоксальними і неприйнятними у розітнутому економічному середовищі,
оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але
й простого відтворення.

На мою думку, реальній дійсності більше відповідало б прагнення
забезпечити збалансований бюджет і стримування темпів приросту
державного боргу.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але
використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом
проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах
досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та
інвестиційних ринках, передбачуваності темпу круговороту капіталу та
прогнозованості стратегічного менеджменту. Потрібна індикативна корекція
такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних
країн з урахуванням поточної ситуації.

Подальший розвиток ринку державних запозичень в Україні повинен
характеризуватися новими рисами. На нашу думку, доцільно модифікувати
економічні та публічно-правові рамки його функціонування, одночасно
акцентувавши увагу на ряді важливих моментів цих запозичень.

Негайної підготовки, розгляду та прийняття потребують законодавчі акти
щодо регулювання фінансової поведінки Уряду на внутрішніх і зовнішніх
боргових ринках. У даному контексті бажано було б передбачити
перспективи державних запозичень відповідно до стратегії виходу України
з фінансової кризи, зосередившись на управлінні державним боргом з
урахуванням кон’юнктури міжнародних фінансових ринків. У цьому випадку
діяльність держави як емітента і безпосереднього позичальника має бути
жорстко нормоврегульована. Зокрема, необхідно визначити державні
гарантії щодо внутрішнього і зовнішнього боргів відносно величин НД і
ВВП.

Вважаю за доцільне вивчити питання про формування державного
позабюджетного цільового фонду обслуговування боргу, який би акумулював
кошти для рефінансування та погашення позик в умовах зміни економічної
кон’юнктури, — за рахунок відрахувань від доходів, одержаних у
результаті операцій з державними запозиченнями, і частини
приватизаційних надходжень.

Поряд з скороченням обсягів державних запозичень, треба диференціювати
ринок боргу за типами фінансових інструментів, умовами їх обігу та
реструктуризації. На нашу думку, доцільно не тільки здійснювати строкову
реструктуризацію боргового ринку, але й конвертувати відповідні державні
зобов’язання у пайові цінні папери, запропонувавши їх обмін на акції
інвестиційне привабливих вітчизняних підприємств.

У планах приватизації слід передбачати можливість придбання акцій
підприємств, які приватизовані та приватизуються за рахунок сум, які, в
свою чергу, визначають розміри державного боргу. Крім того, кредиторам
можна запропонувати розрахуватися з ними по боргах нерухомістю

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій що перебувають
у власності НБУ. Це значною мірою допоможе зняти гостроту боргової
проблеми у наступні роки.

Досягнення бездефіцитного бюджету необхідно забезпечувати через реформи
у видатковій та доходній частинах бюджету, а тому неемісійні варіанти
надходження коштів потребують особливої уваги. Для наповнення бюджету
слід зробити альтернативний акцент на податковій політиці, значно
розширивши податкову базу.

Одним з першочергових завдань є, на нашу думку, зміна акцентів з
кредитного фінансування на переважно інвестиційне фінансування, що
допоможе ліквідувати негативні явища витіснення інвестицій у русі
фінансових потоків. Одночасно треба активізувати роботу щодо залучення
капіталів приватних інвесторів, захисту прав власності та співвласності
у спільних проектах, завершення створення вітчизняної депозитарної
системи.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм,
направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку
запозичень.

Поширеним методом мобілізації коштів є також емісія паперових, а тепер і
кредитних, грошей. Право емісії належить центральній владі, яка
проводить її в тих випадках, коли податкові надходження не покривають
видатків державного бюджету, а на ринку позичкових капіталів складається
кон’юнктура, несприятлива для випуску нових позик. Емісія кредитних
грошей, завданням якої є покриття дефіциту державного бюджету, спричинює
посилення інфляційних процесів[74]. Випуск грошей, не пов’язаних з
потребами господарського обороту, викликає подальше переповнення каналів
обігу надмірною масою грошових знаків. Інфляція, яка негативно
відображається на економіці, а особливо на соціальній сфері, призводить
до того, що держава у звичайних умовах намагається не використовувати
прямої емісії грошей.

Як уже зазначалося, основним джерелом доходів держави є податки . За
економічним змістом податки – це фінансові відносини між державою та
платниками податків з метою створення загальнодержавного
централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання
державою її функцій.

Функції податків як фінансової категорії випливають із функцій фінансів.
Фінанси в цілому виконують дві функції — розподільну і контрольну.
Податки безпосередньо пов’язані з розподільною функцією в частині
перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та
фізичними особами. Одночасно вони виступають методом централізації ВВП у
бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну
функцію.

Фіскальна функція є важливою у характеристиці сутності податків, вона
визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава
повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне,—надійних.
Податкові надходження мають бути постійними, стабільними, рівномірно
розподілятися в регіональному розрізі.

Податки, як уже зазначалось, характеризуються рухом вартості від
юридичних і фізичних осіб до держави, їх сплата приводить до зменшення
доходів платників. Причому об’єктивно кожний платник заінтересований
сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення
обсягів об’єкта оподаткування, так і вибору пільгових щодо оподаткування
умов діяльності. [78] Таким чином, у сутності кожного податку закладена
регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх
суспільне призначення.

Використання податків як фінансових регуляторів—дуже складна й тонка
справа. Тут не може бути головного і другорядного— все головне. Іноді
незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно змінити суть впливу
податку: зробити його прямо протилежним щодо передбачуваного.

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати
відповідні кошти, які концентруються в бюджеті, тобто власні доходи
держави і податки . У кожній країні є своєрідно затверджений перелік
податків, що відображає специфічні умови податкової системи кожної
країни . У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак
це не означає, що створення податкової системи і податкова політика
ведуться спонтанно, як кому забажається Науковий підхід до побудови
податкової системи грунтується на основних таких принципах, як
загальність, стабільність, обов’язковість і соціальна справедливість

В податковій системі необхідно чітко розрізняти джерело і об’єкт
оподаткування Джерело незалежно від об’єкта оподаткування – це чистий
доход суспільства, об’єкт — це кількісно виражений економічний феномен,
який служить базою для нарахування податків .

Історія людства вибрала різні форми й методи оподаткування . Кожний вид
податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і
посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку
характеризується його приналежністю до певної групи у відповідності з
існуючою класифікацією . Класифікація дає можливість більш повно
висвітлювати сутність та функції податків, показати їхню роль у
податковій політиці держави, напрям і характер впливу на
соціально-економічний розвиток суспільства . Класифікація податків
проводиться за кількома ознаками, а саме за формою оподаткування, за
економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних
структур, які встановлюють податки, за способом стягнення розрізняють

Поряд з вище переліченими елементами системи оподаткування не меншу роль
грають податкові ставки і податкові пільги.

Податкова ставка — це законодавче встановлений розмір податку на одиницю
оподаткування . Існують два підходи до встановлення податкових ставок
—це універсальний, при якому встановлюється єдина для всіх платників
ставка і диференційована, тобто кілька . Податкова ставка може бути
гранична, середня, нульова і пільгова . Гранична податкова ставка -це
відношення обсягу приросту виплачуваних податків до приросту доходів .
Середня п. с. – це відношення обсягу податків до величини доходу, який
оподатковується .

Податкові пільги — зменшення податкових ставок або повне звільнення від
податків окремих підприємств або виробництв залежно від їхнього профілю,
характеру виробленої продукції і виконаних робіт, використовуваної
робочої сили зони розміщення (11З). Пільги й силу їхнього характеру
здатні охоплювати значну кількість платників податків, що призводить до
дуже відчутного зниження реальної ставки оподаткування порівняно з
номінальною .

Податкові пільги існують у різних формах, і тепер в Україні їх список
охоплює близько 200 позицій. Через систему податкових пільг
перерозподіляється значна частина створеного в суспільстві національного
доходу. Крім цього, пільги підривають дію принципів оподаткування,
знижуючи цим результативність самої системи оподаткування.

Зазначу, що тепер ведеться активна боротьба по відміні пільг в
оподаткуванні. Нам потрібна відкрита та прозора податкова політика по
кожному виду економічної діяльності, щоб можна було аналізувати та
зіставляти ефективність запровадження пільг в оподаткуванні.

За побудовою податкові ставки поділяються на тверді і процентні .
Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування
в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються
тільки щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз, вони
поділяються на три види : пропорційні, прогресивні і регресивні . Як
бачимо, між податковими ставками і податковими надходженнями існує
зв’язок, який обгрунтував економіст Артур Лафер . Він вважав, що нижчі
ставки податку можуть забезпечити податкові надходження, не менші, ніж
на попередньому рівні, а інколи навіть і вищі. Зауважимо, що реальна
ставка податків неоднакова для різних країн і далеко не завжди є
оптимальною.

Що стосується державних видатків, то їх зміст і характер органічно
пов»язані з функціями держави. На різних історичних етапах зі зміною
ролі, функцій, сфер діяльності держави відповідно змінюється структура,
обсяг її видатків.

Традиційними є видатки держави на утримання державного апарату, на
військові цілі. У післявоєнний період широкого розвитку набула
економічна діяльність держави, пов»язана з посиленням її організаційної
ролі у всьому суспільному житті. Значно зросла роль держави і в
соціальній сфері, вона взяла на себе багато завдань соціального захисту,
регулювання соціальних процесів.

Сьогодні коло державних видатків значно розширилось, а їхній обсяг різко
зріс. Основна частина державних видатків — близько 70 % — припадає на
державний бюджет. У ньому концентруються найважливіші і найбільші
видатки, пов»язані із здійсненням державою своїх політичних та
економічних функцій.

Сьогодні коло видатків, закріплених за державним бюджетом,
установлюється в законодавчому порядку і відображає прагнення
центральних урядів до концентрації влади і фінансових ресурсів.

Основна частина видатків місцевих фінансів припадає на соціальні заходи
й управління місцевим господарством.

Спеціальні державні фонди здійснюють видатки, що зумовлені призначенням
цих фондів. Це — видатки на соціальне страхування, забезпечення
кредитно-позичкових операцій, здійснення різних економічних заходів,
підтримання курсу національної валюти і т. д.

Таким чином ми розглянули державний бюджет, як центральну ланку
фінансової системи і як найдійовіший механізм здійснення фінансової
політики держави . У ньому об»єднуються основні фінансові інститути —
видатки, різні види доходів, державні позики. Ці зовні самостійні
елементи при виконанні бюджету отримують єдину цілеспрямованість,
обумовленість, що виявляється в державній фінансовій політиці.

Державний бюджет — це централізований грошовий фонд, що акумулюється
головним чином за рахунок податків і витрачається державою для
здійснення її функцій і завдань.

Бюджет складається з двох взаємозв’язаних частин: прибуткової, яка
містить перелік надходжень, і видаткової, що об»єднує всі види видатків.
У державному бюджеті акумулюється від 40 до 60 % всіх засобів, що
перерозподіляються через бюджетну систему.

За останні десятиріччя стало характерним посилення ролі держави, активне
здійснення нею широкого кола економічних та соціальних заходів.
Економічна функція держави перетворилася в одну з найважливіших сторін
її діяльності. Виникли такі нові форми і методи регулювання, як
програмування економіки, науково-технічна та інвестиційна політика,
використання протягом тривалого часу дефіцитного фінансування. Це все
знайшло своє відображення в бюджеті. Він став важливим інструментом
економічної політики. Через систему доходів (податків), обсяг і напрям
фінансових засобів бюджету держава впливає на соціально-економічні
процеси — ділову активність, зайнятість, ринок капітального обладнання
та споживчих товарів, обсяг ВВП.

У 80-ті роки відбулися певні зміни в підходах до державного регулювання
економіки, встановилися нові форми відносин між державою і приватним
сектором, що вплинуло і на переорієнтацію в бюджетній політиці.

У бюджетному механізмі значно розширилися непрямі методи втручання,
змінилися пріоритети фінансової політики.

У кожній країні структура державного бюджету має свої національні
особливості. Вона залежить від характеру адміністративної системи,
структурних особливостей економіки та інших факторів.

Для впливу на економічні процеси держава застосовує найчастіше такі
фінансові методи, як бюджетні, тобто використання системи видатків та
податкові [54].

Як уже зазначалося, велику роль у державному втручанні відіграє
податкова система. Підвищуючи або зменшуючи загальний рівень податків,
держава впливає на темпи економічного зростання, платоспроможний попит
населення, рівень інвестиційного попиту, на стан ділової кон’юнктури в
суспільстві тощо.

Зазначимо, що податкова система є головним інструментом, за допомогою
якого держава поповнює Державний бюджет (табл.1.4.) Так, податкові
надходження становили у 1995 р. біля 91,9% всіх доходів бюджету, у 1997
— 94,4%, 1998 — 93,7%, 1999 — 76,7%, 2000 — 76,7%. а в 2001 р.
передбачається — 68.8%. Дані про неподаткові надходження за 1995-1997
рр, відсутні. Зазначена тенденція зменшення частки податкових надходжень
у доходах бюджету в економічній літературі не піддається критичному
аналізу.

Таблиця 1.3.

Структура доходів бюджету України зароками

1996

1997 1998 1999 2000

2001

Всього доходів

100

100

100

100,0

100,0

100, 0

Податкові надходження

91,94

94,40 93,69

76,75

76,71

68,83

Податок на додану вартість

21,91

21,02 21,43

25,8

25,14

23,61

Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції 2,08

1,48 1,98

3,36

3,82

4,28

Акцизи 1,94

2,18 3,26

5,64

5,42

4,98

Податок на прибуток підприємств

23,45

18,20

16,04

19,69

19,7

16,2 8

Прибутковий податок з громадян

7,77 8,81 9,28 12,35 13,71 11,8 1

Інше

9,91

8,92

7,87

Неподаткові надходження

8,98

10,01

22,8 5

Доходи від власності та підприємницької діяльності

4,01

4,34

8,92

Інше

4,97

5,67

13.9 3

Державні цільові фонди

14,06

11,93

8,26

Доходи від операцій з капіталом

0,20

1,35

0,06

Пояснення такого стану може бути суперечливим та неоднозначним. З одного
боку, якщо виходити з того, то в країнах з адміністративно-плановою
економікою, де державна власність становить понад 80%, немає істотного
значення економічна природа джерел поповнення бюджету. Тобто держава є
власником засобів виробництва і згідно цим й власником усіх створених
доходів. Податки при такій системі не виконували своїх економічних
функцій, однією з яких є перерозподіл доходів. В
адміністративно-плановій економіці розподіл національного доходу
здійснювався вольовим методом шляхом політичних рішень. З іншого боку
зниження частки податків можна пояснити посиленням тенденцій тінізації
економіки або розвитком підприємницької діяльності держави.

У ринкових економіках на ранніх її етапах розвитку держана не втручалась
в економіку, тому податки становили незначну частину доходів бюджету.

Відомо, що чим вищий податок, тим бідніша держава, тим більше
розбалансована її фінансова система. Середній сукупний податок у країнах
ЄС становить 50-55% від доходів. В Україні хоча і відбулось зменшення
податкових надходжень приблизно до 70%, але не за рахунок зниження
податкових ставок. Таким чином, у країні немає можливостей для
розширення виробництва[54]. Зниження фіскального тягаря не тільки
допоможе збільшити ресурси для капіталовкладень, а й відіграє важливу
регулятивну роль.

Відпрацювання податкового механізму має важливе значення для
стимулювання підприємницької діяльності. Так, зменшення податкових
ставок за умови стабільності економічних параметрів може стимулювати
підприємницьку діяльність. Зменшення ставки ПДВ хоча б на 5 % дозволить
зменшити ціни, що дасть можливість збільшити конкурентоспроможність
вітчизняної продукції.

Будь-яка оцінка динаміки податкових надходжень повинна здійснюватись
на макроекономічному рівні через розгляд доходів стосовно до ВВП.
Більшість урядів прагне максимізувати доходи на короткотерміновий період
— одноразове збільшення доходів. І дійсно цього досить легко досягти з
допомогою адміністративних і політичних втручань. Однак дуже часто такий
підхід призводить до порушень функціонування податкової системи у
довготерміновому періоді її неефективного використання, що не тільки
підриває стимули до економічної діяльності та накопичення, а й, значно
уповільнює економічне зростання взагалі. При визначенні ефективності
податкової системи необхідно використовувати показники еластичності та
динамічності податків. За наявної еластичної податкової системи немає
необхідності вдаватися до незапланованого частого підвищення податків,
яке негативно впливає на виробництво товарів і послуг.

Аналіз податкових надходжень в Україні свідчить про складність
коректного розрахунку показника еластичності податків, оскільки зміни у
податковій системі відбуваються надто швидко, а база оподаткування на
основних видах податків іноді змінюється кілька разів на рік. Це
пояснюється загальною економічною і фінансовою кризою в країні та
відсутністю зваженої бюджетної політики. Динамічність податку
визначається як сума зібраного податку щодо до відносної зміни ВВП.
Зміна обсягів податкових надходжень може бути наслідком будь-яких змін у
податковій системі, включаючи дискреційні зміни в структурі
оподаткування.

Показник динамічності — це більш загальний показник, який враховує зміну
фактичних податкових надходжень за період, в той час як показник
еластичності вимірює зміну у податкових надходженнях з урахуванням
можливого ефекту змін у податковій системі за певний період. Якщо
податкові надходження до бюджету зросли за рахунок змін у системі
оподаткування, то коефіцієнт динамічності перевищуватиме коефіцієнт
еластичності.

Визначення напрямків підвищення ефективності податкової системи в
перехідній економіці дозволяє аналіз структури податкових надходжень
(табл. 1.5.). Фактичні дані свідчать про тенденцію зниження частки
податків на прибуток, яка в порівнянні з іншими країнами й так складає
не значну величину[37]. В той же час податок на доходи та ПДВ, що в
кінцевому результаті налягає тягарем на споживачів, постійно зростають.
Так. частка податку на доходи громадян в структурі податків склала в
1993 р. 7,2 %, в 1994 -9,95%, 1999- 12.3% о. 1996- 15,1%, 1997- 15,3%,
1998- 16,0%. 1999-17,8%, 2000- 17.15%. Достатньо на високому рівні
залишається частка ПДВ у структурі податкових надходжень, що коливається
протягом останніх п’яти років у межах 37-34%.

Таблиця 1.4. Структура податків в Україні

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

Прямі

Податки

43,8

45,0

52,8

55,5

52,5

47,3

46,84

48,03

45,14

Податок на прибуток

37,7

32,0

26,5

25,66

25,68

23,65

Податок на дохід

27,5

35,8

41,5

Податок на

доходи з громадян

14,7

7,2

9,9

12,3

15,1

15,3

16,09

17,87

17,16

Податок на

Промисел

0,01

0,02

0,02

0,03

0,05

0,06

0,06

0,05

Плата за

Землю

1,6

2,0

1,2

5,0

4,7

4,7

5,03

4,42

4,28

Непрямі податки

54,8

53,7

45,2

41,7

42,7

44,1

44,97

43,26

47,36

Пдв

48,3

42,5

37,7

35,1

36,4

35,4

33,62

32,77

34,30

Акцизний збір

5,8

6,2

4,9

3,2

3,7

5,4

7,36

7,06

7,24

Мито

0,7

5,0

2,6

3,4

2,6

3,3

3,99

3,43

5,82

Інші податки і збори

1,4

1,3

2

2,8

4,8

8,6

8,19

8,71

7,5

Всього

100

100

100

100

100

100

100

100

100

Якщо зважити на факт низького рівня заробітної плати та зростання
безробіття, то виникає запитання щодо кількісних параметрів частки
податку на доходи населення. У цьому випадку необхідно визнати факт
присутності адміністративно-командного елементу стягування податку.

Аналіз структури податкових надходжень передбачає не тільки
характеристику кількісних показників, що на поверхні відображають частку
кожного податку, а дослідження причин такого становища. На погляд
автора, необхідно також розглядати й динаміку обсягів виробництва,
ставки податків, податкову базу, зміни в масштабах суб’єктів
господарювання тощо. Окрім цього, значний вплив на поведінку фірм має
інституційне середовище, політичний клімат і стабільність економічної
ситуації. Сукупність означених чинників і формує макроекономічне
середовище, де податки є залежною складовою.

Важливою формою впливу на ринок позичкових капіталів і на активність
капіталовкладень є державний кредит.

Головною ланкою фінансової системи — є державний бюджет —
централізований грошовий фонд, що перебуває в розпорядженні уряду. В
бюджеті концентруються основні доходи і найважливіші загальнодержавні
видатки. Наступною ланкою фінансової системи є місцеві фінанси. У
процесі розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу,
зростання масштабів місцевого господарства розширюються та ускладнюються
роль і функції місцевих органів влади. Відтак зростає значення місцевих
фінансів, збільшується їхня роль і питома вага у фінансовій системі.

Структура місцевих фінансів визначається державним устроєм і відповідним
територіальним поділом країни[73]. Місцеві бюджети беруть на себе
функції проведення соціальної політики.

Державні підприємства мають закріплені за ними основні й оборотні фонди,
перебувають на самостійному балансі. Залежно від типу підприємства вони
мають різні ступені автономності, виробничої та фінансової
самостійності. У 80-ті роки почалася хвиля реприватизації значної
частини державного сектора з метою підвищення фінансової
ефективності господарських об’єктів, пошуку ефективніших шляхів
господарювання та управління ними, що знижує роль фінансів
держпідприємств.

Існують також спеціальні державні фонди, які мають певну самостійність,
відокремлені від державного бюджету і управляються безпосередньо
центральними, а в деяких випадках і місцевими органами влади.

Фіскальна політика може проводитися 2-ма методами, тому в залежності
від методів проведення фіскальна політика може бути: дискреційна і не
дискреційна.

Дискреційна фіскальна політика проводиться державою на власний розсуд і
включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат
для досягнення економічної рівноваги .

Недискреційна політика передбачає автоматичну, об’єктивну зміну
параметрів національного виробництва під дією державних заходів .

Виходячи з аналізу впливу фіскальної політики на рівноважний ВВП, можна
зробити певні висновки про механізми урядового впливу на економіку для
виконання основного завдання фіскальної політики — ліквідації безробіття
та інфляції, забезпечення стабільності розвитку економіки.

У період спаду уряд починає проводити стимулюючу фіскальну політику, що
містить у собі: збільшення державних видатків, зменшення податків, або
поєднання першого і другого. Це зумовлює зменшення надлишків або
збільшення бюджетного дефіциту. Хоча навіть збільшення збалансованого
бюджету має певний стимулюючий ефект.

Якщо в економіці панує інфляція попиту, то в цьому випадку уряд повинен,
навпаки, проводити стримуючу фіскальну політику. Ця політика включає:
зменшення урядових видатків, збільшення податків, або поєднання обох цих
шляхів. Фіскальна політика уряду в боротьбі з інфляцією має домагатися
перевищення доходів над видатками.

Щодо недискреційної політики, то почнемо з того, що згідно з
кейнсіанською теорією в економіці є декілька вбудованих механізмів, що
автоматично, без додаткових дискреційних дій уряду дають можливість
певним чином стабілізувати економічні процеси і впливати на відносні
рівці державних видатків і податків.

Автоматичні стабілізатори — це ті заходи, що сприяють дефіциту
державного бюджету в період спаду і збільшують його надлишок (або
зменшують його дефіцитність) у періоди інфляції без спеціальних
додаткових урядових рішень.

Часто автоматичні, або вбудовані, стабілізатори називають
недискреційною фіскальною політикою.

Яскравим прикладом автоматичного стабілізатора можуть слугувати
податкові системи, прийняті в більшості економічно розвинутих країн
світу. Їхня автоматична стабільність виникає у зв’язку з тим, що в
реальності податкові системи побудовані так, що забезпечують зростання
податкових платежів при зростанні ВВП.

Дія автоматичних стабілізаторів ускладнює аналіз даних про поточні
бюджетні надлишки або дефіцити і проведення висновків про актуальну
фіскальну політику уряду. [37]

Виникають проблеми при порівнянні дефіцитів чи надлишків бюджету у різні
роки, оскільки ВВП може бути абсолютно різним у кожному з цих років.

Дуже важко чітко визначити правильність фіскальної політики, зміни
податків та видатків на основі аналізу даних про дефіцити чи надлишки,
оскільки на них помітно впливає поточний рівень рівноважного ВВП.

Щоб вирішити ці проблеми, вводиться поняття бюджету повної зайнятості.
Цей бюджет показує, якими були б дефіцит чи надлишок бюджету у випадку
функціонування економіки за повного рівня зайнятості, за даної
податкової системи і за умови виконання прийнятих програм урядових
видатків.

У цьому випадку ми можемо уникнути впливу дії автоматичних
стабілізаторів, що створюють дефіцит або надлишок бюджету залежно від
кон’юнктурних змін ВВП протягом року, що не залежить від фіскальних
заходів уряду; Цей дефіцит, який виникає в період економічного спаду за
низького рівня ВВП, називається циклічним. Інколи на перший погляд
фактичні бюджетні дефіцити створюють ілюзію стимулюючої фіскальної
політики уряду, але тільки після врахування циклічного дефіциту, на
основі бюджету повної зайнятості можна сказати, яку політику проводив
уряд у даний період і якими були наслідки його дії. Однією з
найскладніших проблем при проведенні фіскальної політики є ефект
витіснення. Його механізм достатньо простий: у період спаду уряд починає
проводити активну фіскальну стимулюючу політику, збільшуючи для цього
свої видатки. Із збільшенням видатків зростає дефіцит, для покриття
якого уряд виходить на грошовий ринок, збільшуючи на ньому попит на
гроші. Це, у свою чергу, спричиняє збільшення процентних ставок, тобто
зростання попиту на гроші веде до зростання їхньої ціни. Але збільшення
процентних ставок призводить до зменшення видатків приватного сектора.
Це буде зменшення тієї частини споживчих витрат, що найбільш чутлива до
величини процента, а також зменшення приватних інвестицій, які будуть
витіснені в результаті зростання процентної ставки. І якби зменшення
приватних інвестицій дорівнювало величині збільшення урядових видатків,
то фіскальні дії уряду втратили б свій сенс. Але на ці процеси можуть
впливати й інші фактори. Так, у період економічного спаду стимули,
створювані збільшенням урядових видатків, можуть збільшити очікування
прибутковості у підприємств, у результаті чого крива попиту на
інвестиції загнеться вправо, й інвестиційні видатки не зменшаться навіть
при зростанні процентної ставки. Ефект витіснення також залежить від
грошової політики. При виникненні додаткового попиту на гроші для
покриття дефіциту органи, що контролюють грошову політику, можуть
збільшити пропозицію грошей, щоб зрівноважити цей додатковий попит і
зберегти ставку процента незмінною. У такому випадку ефект витіснення
буде зведений до нуля, але можуть виникнути певні інфляційні наслідки.
Для аналізу зв’язку фіскальної політики, ефекту витіснення та інфляції
корисно буде розглянути взаємодію графіків сукупного попиту та сукупної
пропозиції .

Ефект чистого експорту діє через міжнародну торгівлю і негативно впливає
на ефективність фіскальної політики. Для прикладу розглянемо стимулюючу
фіскальну політику. Як зазначалося вище, в результаті стимулюючої
політики видатки уряду перевищують доходи і для покриття бюджетного
дефіциту уряд виходить на грошові ринки, збільшуючи попит на гроші. У
результаті ціни на гроші — процентні ставки — зростають. Підвищення
ставок процента збільшує приплив фінансового капіталу через кордон, але
для інвестування його необхідно конвертувати в національну валюту, що
знову підніме її ціну [83]. У результаті зростає курс стосовно іноземних
валют, а це негативно впливає на експорт, зумовлює його скорочення і
зростання імпорту. Як наслідок, чистий експорт у країні зменшується, що
послаблює дії урядової стимулюючої фіскальної політики. В умовах
стримуючої фіскальної політики зменшується внутрішня ставка процента, що
спричинює збільшення чистого експорту. Це, у свою чергу, протидіє
стимулюючій фіскальній політиці.[54]Бюджетний дефіцит і державний борг.
Національний, або державний, борг — це загальна сума випущених, але
непогашених державних позик з нарахованими відсотками, які мають бути
виплачені до певної дати за певний строк.

Якщо до початку XX ст. фінансові теорії виходили з теорії збереження
балансу бюджету, то з часів “Великої депресії” й обгрунтування Кейнсоц
необхідності фіскальної політики уряди відмовилися від обов’язкового
збалансування бюджету, адже суть антициклічної фіскальної політики
полягає в тому, щоб державний бюджет зводився з дефіцитом у період
спадів і мав би надлишок у період інфляції. За глибшого аналізу
виявляється, що збалансований бюджет виключає фіскальну діяльність уряду
як антициклічну і стабілізуючу. Збалансований бюджет ще й поглиблює
коливання економічного циклу. Припустимо, що економіка перебуває в стані
занепаду, спаду з великим безробіттям. Унаслідок дії автоматичних
стабілізаторів податкові надходження зменшаться. Щоб збалансувати
бюджет уряд мусить або збільшити податки, або зменшити видатки, або
одне й друге. Але всі ці заходи є стримуючими за своїм характером і
збільшують економічні коливання. Щорічне збалансування бюджету не є
економічно нейтральним, така політика веде до поглиблення циклічних
явищ. Але, незважаючи на цю проблему, ідея збалансування бюджету
підтримується багатьма ученими.

Збалансування бюджету вважається необхідним з точки зору обмеження
небажаного та неефективного розширення державного сектора. Не настільки
небезпечні самі дефіцити чи державний борг, як зростання необгрунтованих
урядових програм видатків, які не забезпечуються відповідними програмами
зростання доходів за рахунок сплати більших податків. Протидія різним
урядовим програмам видатків значно менша, якщо вона фінансується за
рахунок зростання дефіциту, а не збільшення податків. Ідея законодавчого
зобов’язання уряду збалансувати бюджет має на меті таким чином обмежити
зростання урядових програм, не забезпечених відповідним фінансуванням.
Цікавою здається ідея бюджету, збалансованого на циклічній основі. Уряд
здійснює антициклічну політику й одночасно балансує бюджет, але
збалансування відбувається не щорічно, а протягом економічного циклу.
Проте суттєва вада цієї ідеї полягає в непропорційності піднесень і
спадів під час економічного циклу, вони можуть відрізнятися за
тривалістю і глибиною, що ускладнює можливості збалансування.

Функціональні фінанси висувають концепцію пріоритетності завдань
збалансування економіки, забезпечення неінфляційної повної зайнятості, а
збалансування бюджету і державний борг — це вже другорядні питання
порівняно з головним, і уряд мусить використовувати всі можливості для
забезпечення стабільності, рішуче сприяти створенню дефіцитів чи
надлишків для досягнення поставленої мети.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного
балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика
державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу. [30]

Зменшення державного боргу на вирішення проблеми його обслуговування
вимагають також досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6%
ВВП у нинішньому році, а можливістю його поступового зниження до 2,6%
ВВП у 2005 р.

Стимулюючий вплив дефіциту може бути зменшений такими процесами в
економіці, як ефект витіснення та ефект чистого експорту.

Які ж заходи можна застосувати до таких великих бюджетних дефіцитів і
зростання державного боргу?

Найбільш радикальний — це законодавча заборона державних дефіцитів. Для
прикладу — закон Гремма-Радмана-Холінса 1985 р., що зобов’язав уряд до
обов’язкових щорічних скорочень дефіциту федерального бюджету.

Збалансування бюджету можна досягти збільшенням податків або зменшенням
видатків. Прибічники зростання ролі держави в економіці виступають за
збільшення надходжень, а прихильники обмеження державного впливу — за
скорочення видатків уряду.

1.2. Еволюція процесів споживання в Україні.

Ключовим питанням податкової політики України в сучасних умовах є
формування податкової системи, орієнтованої на економічне зростання.
Висновки економічної теорії та історичний досвід різних країн показують,
що економічному зростанню сприяє така податкова система, яка забезпечує
доходи держави, але, по можливості, менше зачіпає ринковий механізм
[61]. З точки зору впливу на економічне зростання важливим є загальний
рівень оподаткування. Для його оцінки звичайно використовується показник
частки доходів сектора державного управління у ВВП країни, розрахований
як відношення суми податків, обов’язкових платежів у бюджет і внесків до
ВВП країни.

Основним фактором в цьому є те, що податкова система не повинна
створювати антистимули населення до праці та заощаджень, а у підприємців
– до інвестицій. Важливою характеристикою податкової системи є частка
податкових надходжень податкових бюджетів у ВВП. Давайте зобразимо
поквартальну динаміку зміни реальної, вираженої в цінах 1990 р.,
величини ВВП, виробленого в Україні, та відношення величини податкових
надходжень у зведеному бюджеті України до величини ВВП протягом 1990 —
2000 рр.(див. додаток 1.1).

Як видно, в період з середини 1992 року до початку 1994 року реальний
ВВП різко зменшився — більше ніж у 2,5 раза, а податкове навантаження
зросло : з 29,7 % до 37,3 % відповідно, вже в другому, третьому
кварталах 1994 року воно досягло величини 50,7 % та 60,7 %. І подальші
періоди, тобто з 1995 по 2000 рік, нижня межа квартального ВВП становила
11,12 млрд.руб.1990 року, а верхня -15,16 млрд.руб., тобто відбулась
певна стабілізація обсягу ВВП, точніше на середньому рівні близько 40%
стабілізувалось і значення податкового навантаження . Наведені дані
свідчать, що частка перерозподілу ВВП бюджетом через податки не є в
Україні низькою, хоча держава є з перехідною економікою. Все це впливає
на стан споживчого ринку будь-якої країни, що є віддзеркаленням рівня й
особливостей розвитку її економіки.

Структурні зміни в споживанні визначені структурою поточних доходів і
витрат населення, змінами в рівні споживання головних товарів,
структурою товарних потоків для особистого споживання.

У 1991 — 1993 роках істотно змінилася структура грошових доходів
населення У цей період виразною є стійка тенденція до зменшення питомої
ваги оплати праці в загальних поточних грошових доходах. Її джерела
виявлені ще раніше. Якщо оплата праці всіх зайнятих 1970 року становила
80,5%, 1980 року — 75,7%. то 1990 року оплата праці робітників і
службовців, колгоспників, працівників кооперативів і малих підприємств
уже дорівнювала 72,1% усіх доходів. 1993 року оплата праці ще зменшилась
і досягла мінімального значення — 55% у доходах населення, в тому числі
заробітна плата робітників і службовців — 48,5%. колгоспників — 3,7%,
працівників кооперативів і малих підприємств — 2,4%. У 1990 —4993 роках
оплата праці останніх коливалась у загальних доходах від 1,7% до 3,3%.

У 1970 — 1995 роках постійно збільшувалася частка пенсій, грошових
допомог і стипендій у загальних грошових доходах населення від 12,3%
1970 року до 14,2% 1990 року й приблизно до 25 — 30% 1993 року . Зросли
надходження населення з фінансової системи та інші доходи. Вони
становили тільки 1,5% 1970 року й досягай 4,5% 1990 року й 10 — 15%
1995 року.

В сукупному доході сімей збільшилися доходи від особистого підсобного
господарства. В сім’ях робітників і службовців вони зросли від 2,8% 1970
до 5% 1993 року, в сім’ях колгоспників — відповідно від 36% до 46%.

Отже, в структурі грошових доходів населення зменшилася питома вага
оплати праці головних категорій працівників, зайнятих продуктивною
працею при одночасному помітному збільшенні інших доходів і доходів,
отриманих по соціальному захисту із суспільних фондів споживання яких
недостатньо при спаді їхньої купівельної спроможності для забезпечення
гарантованого рівня життя [27].

На структуру грошових доходів населення суттєво впливають такі чинники:
зміни в чисельності зайнятих у державному секторі й приватних фірмах,
кооперативах, малих підприємствах, приховане безробіття, збільшення
чисельності населення яке потребує соціального захисту, галузева
диференціація в оплаті праці.

Змінилася структура грошових витрат населення. У загальних витратах
споживчі витрати (на товари й послуги) населення у 1993 — 1995 роках
становили 81%, причому витрати на оплату товарів коливались у межах 72,5
— 74%, на платні послуги — 7,1 — 8,69%. Тенденції у витратах населення
зараз такі, що витрати на придбання товарів перш за все продовольчих і
середньострокового користування збільшуються, а на платні послуги
зменшуються. Для порівняння відзначу, що 1970 року витрати на придбання
товарів становили 77,2%, 1990 року — 70%. 1991 року — 66,2%, тобто їхня
частка у загальних витратах зменшується. [41] Населення масово
відмовилося не тільки від платних туристично-екскурсійних,
санаторно-курортних, оздоровчих, культурних, але й побутових та інших
необхідних послуг. Розрахунки показують, що збереження обсягу платних
послуг на душу населення тільки на рівні мінімального споживчого бюджету
до підвищення цін у квітні 1991 року на початку 1994 року вимагало б
збільшення середньодушових доходів на 0,5 — 1,0 .млн крб. У місяць 1993
року зросли платежі населення у фінансову систему до 14,7%, зменшилася
частка приросту заощаджень до 4.2% поточних витрат населення 1990 року
приріст заощаджень у загальних витратах досягав 10,8%. 1991 року— 16,4%
(максимальне значення з 1970 — 1993 роки), 1992 року — 6,8%. Поточний
приріст заощаджень і попередні заощадження не впливають зараз на рівень
споживання населення та стан споживчого ринку.

Ці тенденції в структурі доходів і витрат населення зберігались і в
першому півріччі 1994 року.

У 1993 — 1994’роках (порівняно з попереднім роком) збільшувалася поточна
неплатоспроможність населення. На СПОЖИВЧОМУ ринку зберігається
розбалансованість попитом населення та пропозицією.

У формуванні поточного та платіжоспроможного попиту населення
виявляються протилежні тенденції. Зберігається розбіжність між
зростанням оплати праці та загальних грошових доходів населення, а також
поточних доходів та витрат. Грошові доходи населення порівняно з
попереднім роком 1991 року зросли в 1,9 раза,1992 року — в 11,5 раза,
1993 року — в 27,7 раза. В складі грошових доходів оплата праці всіх
зайнятих 1991 року збільшилася порівняно з попереднім роком в 1,8
раза,1992 року — в 12 разів, 1993 року — в 22 рази. Причому вся
заробітна плата робітників і службовців 1993 року порівняно з 1992 роком
збільшилась 22 рази, оплата праці колгоспників -19,5 раза.

У 1993 — 1995 роках поточні грошові доходи населення перевищували
витрати. Загальні витрати населення збільшувалися порівняно з попереднім
роком 1991 року в 1,8 раза,1992 року — в 9,8 різа 1993 року -в 28,5 раза
.Споживчі витрати населення на оплату товарів і ПОСЛУГ перебували в
межах зростання загальних грошових доходів і витрат населення й
збільшилися порівняно з попереднім роком 1993 року в 1, 7 раза, 1994
року — в 10 разів 1995 року — в 28,6 раза.

Готівка, тобто як різниця між поточними грошовими доходами та витратами
населення, майже дорівнює поточній емісії українських карбованців.
1992 року емісія становила 491 млрд крб 1991 року — 12299 млрд крб Якщо
наприкінці року готівка у населення в 1970-1989 роках не перевищувала
1-2% поточних грошових доходів і її було достатньо для забезпечення
нормального товарообігу, то 1993 року вона досягла 13000 млрд. крб, що
за існуючої ємності споживчого ринку забезпечувало менш ніж їх 4 обороти
за рік. За постійного зростання цін якщо врахувати готівку, її емісію й
товарне забезпечення грошових доходів населення по кварталах 1992 — 1993
років обіговість готівки становила 2,5-3 обороти . Готівка у населення в
окремі місяці й квартали 1992-1993 років досягала 20% (і вище) поточних
грошових доходів населення. За зростаючих цін і незбалансованого попиту
та пропозиції вона — джерело поточного незадоволеного
плітіжноспроможного попиту прихованої інфляції.

Уряд, докладаючи зусиль для стримування нової емісії за значного
зростання цін дедалі поглиблює неплатоспроможність населення, що зменшує
попит на товари народного споживання й веде до згортання їх виробництва
а потім до їх дефіциту й підвищення цін.

У 1993 році посилилася значна розбіжність між зростанням цін’ та
поточних грошових доходів і витрат населення, що й надалі означатиме за
нової значної емісії 1994року розкручування інфляційної спіралі.

У реальному житті індекс цін придбання товарів населенням був вищий за
відсутності їх у роздрібній торгівлі й необхідності їх придбання у
комерційній та комісійній торгівлі, на продовольчому й речовому ринках
або, навпаки, нижчий за наявності їх у держторгівлі.

Різниця між індексами споживчих цін на товари й послуги та зростанням
грошових доходів по роках визначає приблизно інфляційне зміщення, яке
становило ЗО — 40% 1991 року, 900 — 1000% 1992 року, 3500 — 4000% 1993
року . Визчачене у таких спосіб інфляційне зміщення у 1991 — 1993 роках
потребує вточнення залежно від різного впливу в ці роки одних і тих
самих чинників споживчого ринку.

У 1993—1995 роках знизилися реальні доходи населення. Розрахунки
показують, що поточні грошові доходи населення, якщо враховувати тільки
індекси роздрібних цін на товари у державній і кооперативній торгівлі,
включаючи громадське харчування, реально становили 1991 року 99,5%. 1992
року — 62%, 1993 року — 17% загальних грошових доходів населення 1990
року.

У 1991 — 1994 роках зі зростанням цін постійно зменшувалося порівняно з
1990 роком середньодушове споживання головних продуктів харчування, за
винятком картоплі, хліба й хлібопродуктів, що призвело до перегляду норм
споживання у бік їхнього, зменшення в мінімальному споживчому бюджеті,
розробленому після підвищення цін у квітні 1991 року, для обчислення
верхньої межі малозабезпсчсності.

У 1993-1994 роках споживання біологічно цінніших продуктів харчування з
розрахунку на душу населення стало меншим, ніж норми у мінімальному
споживчому бюджеті. Споживання на душу населення м’яса й м’ясопродуктів
1993 року перебувало в межах 92-100%, молока й молокопродуктів — 59
-64%, яєць — 67 -73%, риби й рибопродуктів 34-44 %, олії — 71-119%,
овочів — 87 -94%, фруктів та ягід — 33-56% норм, визначених у
мінімальному споживчому бюджеті . Тільки споживання цукру й
кондитерських виробів, хліба й хлібопродуктів, картоплі залишалося вищим
або на рівні норм мінімального споживчого бюджету.

Важливим джерелом задоволення потреб у продовольстві стало особисте
підсобне господарство, тобто джерело грошових доходів сімей
колгоспників, як виняток становлять хлібопродукти, рівень задоволення
потреб в яких із особистого підсобного господарства досягає 53%, а також
м’ясопродукти. Частка грошових доходів населення від особистого
підсобного господарства була б відчутнішою, а ціни на продовольство на
ринках великих міст нижчими за розвиненої системи збуту й переробки цієї
продукції, а також за налагодженої й своєчасної оплати продукції,
закупленої у окремих громадян.

Так, сьогодення України невтішне. Спад виробництва триває попри всі
запевнення Президента, уряду, окремих фахівців. І є всі підстави
вважати, що 2000-2001 роки не стануть переломними в
соціально-економічному розвитку країни, бо економіка таких країн, як
Україна, має значну інерцію і для її розвитку потрібен неабиякий час.

Трохи статистики: ВВП у 1996р; скоротився порівняно з 1995р. на 11,8%, у
1997 р. порівняно з попереднім — на 3,2 %, у січні 1998 р. ВВП
скоротився на 0,8% у порівнянні з січнем 1997 роком. Зменшилися темпи
падіння, що вселяє в душі урядовців певні надії на поліпшення
макроекономічних показників. Але ця, так би мовити, стабілізація є
результатом не так діяльності чиновного люду та народних обранців, .як.
тим, що соціально-економічні системи мають певний критичний рівень свого
розвитку, за яким настає катастрофа. А тому, як соціальне орієнтований
організм, ця система в міру наближення до цього критичного рівня вмикає
захисні протируйнівні механізми.

В афористичній формі це можна висловити так: народ сам шукає шлях до
виживання. Саме виходячи з цієї установки спробуємо бодай побіжно
проаналізувати стан споживчого ринку.

Переймімося питанням, чи став краще жити пересічний громадянин. Як
свідчить офіційна статистика, тут є зміни на краще: «Грошові доходи
населення у 1997 р. порівняно з попереднім роком збільшилися на 25,9%,
реальні доходи зросли на 8,8% (у попередньому році впали на 13,7%)[91].
У розрахунку на душу населення номінальні грошові доходи становили 1002
ґрн. проти 789 грн. у 1996 р. Але далі реальна заробітна плата за рік
зменшилася на 2,4%. Хочу додати, що наша лукава статистика враховує при
цьому і невиплачену заробітну плату.

Зростають ціни практично на всі товари та послуги, не так стрімко, як у
попередні періоди, але при мізерності доходів, високих цінах навіть один
відсоток такого зростання б’є по людині, яка існує на межі виживання .

Товарна маса, яка пропонувалася населенню у 1998-1999 роках як на
організованому, так і на неорганізованому ринках, в основному
відповідала платоспроможному попиту, але ця рівновага досягалася не за
рахунок зростання фізичної маси споживання, а за рахунок зростання її
вартості. Роздрібні ціни на більшість вітчизняних товарів уже досягли, а
в деяких випадках і перевищили рівень багатьох країн світу при мізерних
середньодушових доходах. Унаслідок цього, а не через спад виробництва
скорочувалося споживання населенням основних продуктів харчування та
непродовольчих товарів (додаток № 1.2.).

Населення у дедалі більших обсягах задовольняє свої потреби за рахунок
натурального споживання продукції власного виробництва з присадибних
ділянок та городів. Стрімко скорочується забезпеченість населення
предметами культурно-побутового і господарського призначення тривалого
вжитку.

Аналітичні дослідження за роки ринкових реформ свідчать про відсутність
позитивних зрушень у сфері доходів населення та оплати найманої праці.
Слід констатувати, що для 1991—1996 років характерним є отримання
зростання заробітної плати, сукупних доходів населення, у тому числі й
грошових, і, як наслідок, скорочується попит, зменшуються накопичення
населення. А тому розраховувати на те, що з’являться інвестиції як
основа економічного зростання, вельми проблематично, адже населення є
головним інвестором в економіку. Розірвати це замкнуте коло можна тільки
в одному місці — створити умови для зростання доходів і накопичень
населення. В економічній програмі уряду підвищення реальних доходів
населення, і перш за все грошових, повинно стати метою, а не наслідком .

Марно звертатися до міжнародної спільноти по допомогу, кредити тощо,
якщо немає гарантій ефективного їх використання і вчасного повернення.

Зростає число офіційно зареєстрованих безробітних. У 1996 р. їхня
кількість збільшилася у 2,1 раза порівняно з 1995 р. і становила 351,5
тис. осіб» не враховуючи близько 3 млн. осіб, охоплених прихованим
безробіттям. На 01.01.1998 р. статусу безробітного набули 637,1 тис.
осіб, і далі залишаються значними обсяги вимушеної неповної зайнятості.
Так, протягом січня—вересня 1997 р. у вимушених відпустках без
збереження заробітної плати з ініціативи адміністрації перебувало 2,6
млн. осіб, тобто близько 20% робітників і службовців народного
господарства . До речі, «вимушена відпустка» — це надбання наших реформ.
У світі це називається безробіттям, а у нас, щоб не платити грошей, —
відпусткою.

Звернемося до ґрунтовнішого аналізу особливостей формування реальних
доходів населення та його купівельної спроможності на основі інформації,
одержаної з обстежень сімейних бюджетів, які були здійснені
Держкомстатом У країни у 1996р.

Середньодушовий сукупний дохід, який є одним з основних показників
визначення рівня матеріального достатку населення, становив у 1996 р.
107 грн. 06 коп. на місяць, у тому числі у міських жителів — 111 грн. 92
коп., у сільських — 102 грн. 45 коп. [91]

За рівнем середньодушового доходу в 1996 р. населення країни
розподілилося таким чином, як показано в таблиці (див. Додаток № 1.3.)

У 1996 р. у порівнянні з попереднім роком відбулися зміни в структурі
формування сукупного доходу сім’ї: частка оплати праці зменшилася з 42,7
% до 40,3 %, у тому числі в міських сім’ях — відповідно з 65,6 % до 58,3
%, у сільських — із 22,1% до 21,8 %.

У структурі сукупного доходу сімей, за офіційною, статистикою, майже
третину становлять надходження від особистого підсобного господарства,
хоча в порівнянні з 1995’р. їх частка дещо зменшилася (з 31,9 % до 31,0
%), головним чином за рахунок сільських сімей (відповідно з 57,0 % до
54,3 %). У міських сім’ях питома вага цієї статті доходів у порівнянні з
1995 р. збільшилась удвічі (з 4,2 % до 8,5 %).

Одночасно зі зміною структури формування сукупного доходу відбулися
зміни в структурі його використання, які свідчать про зниження
матеріального добробуту більшості населення країни. Частка витрат сімей
на харчування (без алкогольних напоїв) збільшилася з 57,0 % в 1995 р. до
61,3 % в 1996 р., у тому числі в міських сім’ях — відповідно з 51,9 % до
56,1 %, у сільських — із 61,5 % до 66,5 %.

Проведений розрахунок щодо межі бідності, яка напівофіційне становила в
1996 р. 45,0 грн. на місяць, засвідчив, що нижче від цієї межі мали
середньомісячні сукупні доходи 11,5 % населення країни. Але хіба за 45
грн. можна вижити?!

Статистика рівня життя, яка побудована на обстеженні сімейних бюджетів
населення, також має досить значні вади. Як свідчить практика, вона не в
змозі охопити найбагатших та найбідніших верств населення, люди
приховують доходи, панель, обстежування вузька, а тому дані мають
приблизний характер.

Безумовно, що точно їх підрахувати неможливо, тому зробимо спробу
принаймні оцінити приблизно, спираючись на матеріали обстеження бюджетів
сімей, торговельної статистики, статистики виробництва й споживання,
зовнішньої торгівлі та інших офіційних і неофіційних досліджень і
матеріалів.

По-перше, сукупні доходи необхідно зменшити на обсяг натуральних
надходжень. Розрахунки свідчать, що після такої операції середньодушові
грошові доходи населення України у 1996 р. перебували у межах 850—900
грн. на рік, у тому числі в міських жителів — 1000-1200 грн., у
сільських — 506-550 грн. У межах 70-75% грошових доходів становили
витрати населення на придбання продовольчих і непродовольчих товарів. У
1997 р. ця цифра зменшилася до 60% за рахунок збільшення витрат на
утримання житла.

По-друге, за оцінками, в обігу перебуває близько 40% недекларованих
доходів від обсягу «легальних» грошових доходів, 50-55% яких населення
витрачає на споживчі товари. Таким чином, сукупна грошова маса, що
формує споживчий попит населення, у 1998 та 1999 роках перебувала у
межах 30-35 млрд. грн. Водночас, за даними Держкомстату України,
роздрібний товарообіг, включаючи громадське харчування, становив 17,3
млрд. грн.

Про неточність офіційної статистики товарообігу свідчать хоча б реалії
на ринку алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Населення витрачає
значні кошти на ці товари, а за офіційною статистикою, ці витрати
стрімко падають ( див.додаток № 1.4.).

Складається враження, що населення стало на шлях до здорового способу
життя. Але, як відомо, це далеко не так. Отже, цей ринок наповнений
контрабандою і краденими товарами. І це всім добре відомо. Не може бути,
щоб споживання горілки та лікеро-горілчаних виробів у 1996 р. порівняно
з 1995 р. скоротилося з 15 млн. дкл. до 9 млн. дкл.; тютюнових виробів
із 10,4 млрд. шт. до 7,0 млрд. шт.; обсяг врахованого продажу
скоротитися може, а споживання — ні. Про справедливість цього твердження
свідчать дані про обсяги виробництва.; Наприклад, .продаж тютюнових
виробів у 1995 р. становив 10,4 млрд. шт., обсяг виробництва — 48 млрд.
шт.; у 1996 р. відповідно — 7,0 млрд. шт. та 44,9 млрд. шт., перевищення
імпорту над експортом цього ж року становило 112,4 млн. дол. США .

Навряд чи можливо більш-менш точно оцінити ринок алкоголю й тютюну. Його
тінізація майже тотальна. За моїми підрахунками, мінімальна місткість
ринку тютюну України у 1997 р. становила 1,2-1,5 млрд. грн., алкоголю
(без пива) — 4,5-5,0 млрд. грн.

Якщо аналізувати українську економіку у 2000 році, то можемо сказати, що
у цілому за 2000р., за попередньою оцінкою, реальний ВВП збільшився на
6% (у 1999 р. зниження ВВП становило 0,3%). Другій половині року
спостерігалося прискорення зростання обсягів економіки: якщо у II
кварталі ВВП збільшився на 4,5%, то у III приріст становив уже 5,7%. За
оперативною ж оцінкою, у IV кварталі даний показник зріс до 8,8%.

У ПІ кварталі 2000 р. обсяг номінального ВВП становив 50503 млн. грн., а
реальний ВВП порівняно з відповідним періодом попереднього року
збільшився на 5,7%. Починаючи з III кварталу 1999 р. п’ятий квартал
поспіль спостерігається зростання реального ВВП

Також у II і III кварталах 2000 р. відбулися значні зміни у структурі
ВВП за категоріями кінцевого використання. Про це говорять дані таблиці
(див.додаток № 1.5.).

Найбільший вклад у зміну реального ВВП у ці періоди припадає на кінцеві
споживчі витрати (КСВ) і зовнішньоторговельні операції. У II кварталі
КСВ збільшилися порівняно з аналогічним періодом 1999 р. на 12,1%. Їх
вклад у зростання реального ВВП становив 9,2 процентного пункта. [45]
Зовнішньоторговельні операції після практично щоквартальної негативної
динаміки у 2001 р. продовжували зростати як за експортною, так і за
імпортною складовими. У II кварталі спостерігалося збільшення обсягу
експорту (на 10,1%) та імпорту (на 19,6%) товарів і послуг порівняно з
II кварталом 1999 р.

У III кварталі 2000 р. КСВ зменшилися порівняно з аналогічним періодом
попереднього року на 1%. Це сталося, в основному, через зниження
відповідних витрат органів державного управління на 3,5% . Витрати на
кінцеве споживання домашніх господарств залишилися практично на рівні
відповідного періоду 1999 р. По зовнішньоторговельних операціях у Ш
кварталі 2001 р. темп приросту обсягу експорту товарів і послуг (26,2%)
значно перевищив темп приросту обсягу імпорту (11,7%). Це у цілому
привело до зростання додатного сальдо до 6706 млн. грн. і сукупного
додатного вкладу в зростання реального ВВП у III кварталі, який становив
7,2 процентного пункту.

Витрати домашніх господарств на кінцеве споживання — це основний елемент
у структурі кінцевих споживчих витрат. Якщо у II кварталі 2000 р,
реальні витрати домашніх господарств порівняно «з аналогічним періодом
попереднього року зросли на 16,5% , то у III кварталі їх реальні витрати
практично не змінилися (див. Додаток № 1.6.).

У II кварталі 2000 р. по всіх трьох групах витрат на кінцеве споживання
домогосподарств (за витратами на купівлю споживчих товарів, оплату
споживчих послуг і надходженнями споживчих товарів і послуг у
натуральній формі) спостерігалися додатний приріст (відповідно, на 11,6,
14,5 і 50,1%) і додатний вклад у зростання їх реальних витрат на 16,5%
(відповідно, 7,9, 3 і 5,6 процентного пункту). У III кварталі 2000 р.
порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшення збереглося
тільки по третій групі — за надходженнями у натуральній формі.

За найзначнішою складовою витрат на кінцеве споживання домашніх
господарств — витратами на купівлю споживчих товарів — спостерігається
падіння на 4,6% . Визначальний вплив на існуючу динаміку даного
показника справили витрати на кінцеве споживання домашніх господарств на
купівлю споживчих товарів на неорганізованому ринку, що займають понад
третину в загальній структурі витрат домогосподарств. Цей компонент
витрат порівняно з аналогічним періодом попереднього року значно
знизився у реальному обчисленні — темп зниження становив 10%, і
від’ємний вклад у динаміку реальних витрат на кінцеве, споживання
домашніх господарств дорівнював 2,7 процентного пункту.

При квартальних розрахунках витрат домашніх господарств на купівлю
споживчих товарів за різними каналами реалізації найбільша частка
(близько 57%) припадає на організований ринок — через офіційно
зареєстровану торговельну мережу магазинів, підприємств громадського
харчування і т. п. У III кварталі дана група витрат на купівлю споживчих
товарів зменшилася на 0,7% ; досить великою (близько 9%) виявилася
величина витрат на купівлю товарів на міських ринках, де продукція
сільського господарства реалізується фермерами, окремими громадянами і
сільське господарськими підприємствами. Витрати за даною складовою
зменшилися на 6,6% .

Витрати домогосподарств на оплату споживчих послуг, що становлять 16,2%
у структурі їх витрат, у цілому також знизилися на 4,8% Це зумовлено, з
одного боку, певним збільшенням обсягу наданих державними і недержавними
підприємствами послуг — на 19% а з іншого, істотним зниженням витрат за
послугами, що надаються особами, які займаються індивідуальною
підприємницькою діяльністю — на 39,6% .

Надходження споживчих товарів і послуг у — натуральній формі, які
складають 12%. У структурі витрат домогосподарств, збільшилися на 55,3%
порівняно з III кварталом 2000 р., що майже повністю компенсувало
зниження їх витрат по першій та другій групах . Це практично повністю
зумовлено зростанням обсягів надходження товарів і послуг власного
виробництва — це в основному, за рахунок сільськогосподарської продукції
особистих підсобних господарств населення.

Характерною рисою динаміки витрат на кінцеве споживання органів
державного управління за три Квартали 2001 р. є поступове їх зниження у
реальному обчисленні. У III кварталі ці витрати порівняно з аналогічним
періодом 2000 р. істотно знизилися — на 3,5% ( див.додаток № 1.7.).

Як бачимо, значно зменшилися витрати органів державного управління на
індивідуальні товари та послуги — на 5,6%. З них слід виділити зниження
обсягів послуг в охороні здоров’я на 2,1% і освіті на 1,1%; У витратах
органів державного управління на колективні послуги також
спостерігається зниження — на 0,4%. Причому найбільший вплив на
підсумковий показник справили послуги державного управління, які
надаються органами законодавчої та виконавчої влади, правоохоронними
органами, і зниження витрат на шляхове господарство на 12,6% .

Надходження споживчих товарів і послуг у натуральній формі, які
складають 12% у структурі витрат домогосподарств, збільшилися на 55,3%
порівняно з III кварталом 2000 р., що майже повністю компенсувало
зниження їх витрат по першій та другій групах . Це практично повністю
зумовлено зростанням обсягів надходження товарів і послуг власного
виробництва .

Поговоримо про валове нагромадження капіталу, тобто сукупний показник,
який характеризує чисте придбання резидентними одиницями товарів і
послуг, що були вироблені або надійшли за імпортом у поточному періоді,
але не були спожиті в ньому. Валове нагромадження визначається
підсумовуванням таких статей: валове нагромадження основного капіталу,
зміна запасів матеріальних оборотних засобів, придбання цінностей, за
винятком їх вибуття. У таблиці (див.додаток 1.8.) подано оцінки і
динаміку основних складових елементів валового нагромадження основного
капіталу України за 1999 р. і три квартали 2001 р.

У III кварталі 2001 р. валове нагромадження основного капіталу
збільшилося н 3,5% порівняно з III кварталом 2000 р. Слід зазначити, що
позитивна динаміка даного агрегату спостерігається, починаючи з IV
кварталу 2000 р. Найбільший вплив у поточному кварталі на зростання
реального валового нагромадження справило збільшення капітальних
вкладень процентних пунктів. Це — найзначніший елемент у структурі
валового нагромадження основного капіталу (його частка, більше 80%),
який, крім іншого, включає вартість нових капітальних об’єктів, куплених
економічними одиницями або вироблених господарським способом. Далі за
значущістю вкладу в зростання реального валового нагромадження основного
капіталу йдуть: витрати на капітальний ремонт основних фондів. Показники
витрат на придбання бюджетними організаціями устаткування та інвентаря,
витрат на створення і придбання програмного забезпечення також мають у
III кварталі додатний приріст. Причому слід підкреслити значні темпи
зростання з витратами на програмне забезпечення — майже у 2 рази.

Таким чином бачимо, що перспективні завдання щодо ЗМІНИ товарних потоків
у фонд особистого споживання (зменшення його залежності від продовольчих
потоків) зараз не узгоджені з поточними проблемами щодо забезпечення
населення продовольчими товарами й стабілізації споживчого ринку,
створення перешкод для стрімкого зростання цін. Послідовне
централізоване встановлення фіксованих цін на товари переважно на
продукти харчування веде до пошуку статей доходів у бюджеті держави для
відшкодування різниці в цінах для виробників або для споживачів і
завершується поточною додатковою емісією, що збільшує кількість грошей в
обігу й не сприяє досягненню рівноваги. Аналіз споживання продовольчих і
непродовольчих товарів населенням України показує, що стабілізація
економіки шляхом зменшення купівельної спроможності поточних доходів
населення й часткового державного регулювання цін неможлива. Щоб
урівноважити сукупний попит і пропозицію, не створювати надлишок
пропозиції по тих товарах які тепер недоступні для збіднілого загалом
населення необхідно, як показує досвід інших країн відрегулювати обсяг
грошової маси, узгодивши грошові доходи населення з їхнім товарним
забезпеченням. Питання покращення рівня життя населення полягає не
стільки в регулюванні оплати праці, хоча її роль не вичерпана при
визначенні грошових доходів працездатного населення, зайнятого в різних
галузях, скільки в цілеспрямованому здійсненні економічних реформ
щодо створення конкурентоздатного національного ринку споживчих
товарів, у проведенні відповідної фінансової й бюджетної політики
та налагоджуванні підпорядкованого цій меті господарського мезанізму.

1.3. Економічна сутність та природа податків на споживання

У людському суспільстві податки існують багато років. Згідно з
історичними даними — це найдавніша форма фінансових відносин між
державою і членами суспільства . За економічною суттю податки є
обов’язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних та
фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави,
передбачених її Конституцією та іншими законодавчими актами . Як ми уже
знаємо, що серед податків важливе місце займає своєрідна група податків
на споживання, які сплачуються не при отриманні доходів, а при Їх
використанні. Вони справляються у формі непрямих податків .[57]

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для
окремого платника прямо не залежить від його доходів. Підкреслимо,
тільки прямо, бо оскільки непрямі податки включаються в ціни, то їх
платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше
споживає той, хто має вищі доходи. Структура споживання у різних верств
населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливого
оподаткування може бути реалізований через диференційований підхід до
встановлення непрямих податків на окремі товари, роботи та послуги.
Однак тут теж є певні обмеження. Встановлення більш високих податків
тільки на так звані товари не першої необхідності й розкоші звужує сферу
непрямого оподаткування і скорочує надходження доходів до бюджету.
Навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів
повсякденного попиту забезпечує державі сталі й значні доходи, бо сталим
і значним у масштабах суспільства є таке споживання.

Непрямі податки поділяються на дві підгрупи залежно від характеру
торговельної діяльності [100, ст.33]: — внутрішня торгівля пов’язана з
використанням двох видів непрямих додатків: акцизів і фіскальних —
зовнішня торгівля характеризується встановленням: мита на товари, що
експортуються та імпортуються.

Оскільки непрямі податки стягуються в ціні товарів, то їхні види
залежать від особливостей ціноутворення .

Акцизи—це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до
ринкової ціни. Вони характерні для системи ринкового ціноутворення, при
якому держава прямо майже не втручається в цей процес. Вона встановлює
тільки надбавку до ціни, що характеризує доход, який вона відсікає від
обсягу реалізації товарів [52]. Само слово «акциз», що походить від
латинського ассіао, означає «відрізать, відсікать» . Залежно від методу
встановлення надбавки розрізняють фіксовані й пропорційні ставки
акцизів.

Фіксовані встановлюються у грошовому виразі на одиницю товарів. Вони не
залежать від ціни реалізації, а іноді і від якості, сортності,
асортименту. Наприклад, фіксований акциз на одну пачку цигарок незалежно
від їх сорту і ціни реалізації. Такі акцизи створюють досить стабільну
доходну базу бюджету, бо не залежать від коливання цін, попиту і
пропозиції на ринку. Держава не втрачає при падінні цін, однак і не має
додаткових надходжень при Їх зростанні.

Пропорційні ставки акцизів установлюються в процентах до обсягу
реалізації. На відміну від фіксованих, вони реагують на всі коливання на
ринку. Державі вигідно використовувати такі податки при тенденції до
зростання цін в умовах інфляції, бо тоді її доходи не знецінюються.

Залежно від охоплення товарів оподаткуванням пропорційні акцизи
поділяються на специфічні й універсальні. Історія розвитку акцизів
починається із специфічних . Найкрупнішими специфічними акцизами, якими
оподатковуються окремі види товарів масового споживання, є акцизи на
спиртне, бензин та інші види палива, на тютюн і тютюнові вироби. З
розвитком виробництва товарів довгострокового користування розширюється
й сфера підакцизних товарів: до неї включаються телевізори, мотоцикли,
автомашини, велосипеди, холодильники й т. ін. Розширення асортименту
споживчої продукції обмежувало розвиток акцизів у специфічній формі.
Введення нових акцизів на кожний новий товар чи товарну групу та послугу
збільшувало витрати на збір податків. Динамічні зрушення у споживанні
почали вимагати відповідних змін і в законодавстві про оподаткування.
Таким чином почали застосовувати універсальні акцизи .Цей перехід
пов’язаний з тим, що економічно вигідніше було переходити до
загального непрямого оподаткування, ніж установити ставки й обрахувати
податок по окремих товарах [49]. Тобто оподатковуються всі товари, які
надходять у продаж. Універсальний акциз автоматично враховує всі зміни в
товарному асортименті й стягувався у своїй світовій фіскальній практиці
у трьох формах:

— податку з обороту в однорівневій формі;

— податку з обороту в багаторівневій формі;

— податку на додану вартість.

У першій формі він виступає як податок з продажу . Ця найпростіша форма
передбачає оподаткування валових оборотів по реалізації тільки на
кінцевій стадії продажу — у роздрібного продавця . Тобто це податок з
обороту в однорівневій формі, що справляється на одному ступені руху
товару.

Друга форма податку з обороту складніша, бо при її застосуванні
обкладається валовий оборот на всіх ступенях руху товару, що викликає
кумулятивний ефект. До оподатковуваного обороту потрапляють суми
податків, сплачені при купівлі товарів виробничого призначення та
послуг. Таким чином, податок утримується не тільки з обороту товарів і
послуг, а й із податків, уже раніше сплачених за рахунками-фактурами. В
свою чергу податок з обороту можна пояснити, як такий, що передбачає
накладення податку без будь-яких виключень на обороти по реалізації, як
виробника, так і оптового продавця, так і роздрібного продавця
Кумулятивний ефект негативно впливає на поділ праці. Перевагу здобувають
фірми, у витратах виробництва яких переважають сировина і
напівфабрикати, послуги й власного виробництва. Ця форма штучно збільшує
оподатковуваний оборот.

Третя форма, тобто податок на додану вартість, введена в більшості країн
Організації економічного співробітництва й розвитку. Ця форма зберігає
переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування всіх
ступенів руху товару, але в той же самий час ліквідує його головний
недолік — кумулятивний ефект. Стосовно податку з обороту об’єктом
оподаткування є валовий оборот торговельного або промислового
підприємства, а щодо податку на додану вартість — додана вартість, тобто
вартість, створена на даному конкретному ступені руху товару. По суті
додана вартість наближається за своїм обсягом до знову створеної
вартості,— до частки національного доходу, виробленої в даній
господарській одиниці. Оподаткування доданої вартості дає змогу
обчислити всі ті податки, які дана господарська одиниця сплатила при
купівлі товарів виробничого призначення. Тобто суть податку на додану
вартість полягає в тому, що він не поширюється на перенесену вартість,
яка вже була раніш оподаткована. Хоча при цьому податок стягується
багаторазово, але він охоплює щораз тільки знов створену вартість. Саме
це приводить до ліквідації кумулятивного ефекту.

Поняття доданої вартості в теоретичному плані спирається на вчення про
суб’єктивну вартість, яке не визнає різниці між матеріальними й
нематеріальними благами, між продуктивною й непродуктивною працею,
оперуючи загальними поняттями корисностей та споживчих вартостей. Тоді в
статистичному підрахунку показник доданої вартості дуже простий і
зручний— це різниця між вартістю реалізованої продукції й затратами на
її виробництво, між виручкою та витратами в будь-якому виді діяльності.
У такий спосіб цілком можливо, наприклад, вирахувати додану вартість,
створювану танцівницею нічного клубу. Додану вартість можна також
інтерпретувати як створений доход або вартість чистої продукції. У цьому
випадку додана вартість вираховується шляхом підсумовування її складових
елементів— заробітної плати, процента, прибутку, ренти . Але тотожний
результат простіше, звичайно, одержати шляхом віднімання закупок від
продажів.

У сучасних умовах податок на додану вартість поряд із податком на
прибуток і прибутковим податком з громадян є одним із найпоширеніших у
світі [76. В цілому він нескладний в обчисленні, забезпечує сталі
надходження, оскільки додана вартість, — до сить, стабільний показник.
Запровадження цього податку в Україні взагалі виправдане. Можна зробити
тільки одне зауваження. Більшість країн, що використовують цей податок,
підійшли до його введення поступово на основі історичного вдосконалення
акцизних надходжень. Україна ж бере готовий інструмент, не маючи ні
такого досвіду, ні певних передумов. Звідси й об’єктивні проблеми, які
виникають у його впровадженні й застосуванні.

Другим видом непрямого оподаткування внутрішньої торгівлі є фіскальна
монополія. Якщо при застосуванні акцизів держава встановлює фіксовану
надбавку до ринкової ціни, то фіскальна монополія полягає в тому, що
держава сама встановлює таку ціну, яка забезпечує її певні
надходження. За економічним змістом фіскальна монополія виражає прибуток
держави від реалізації монополізованих товарів [100]. Монополізація
держави може бути частковою або повною. При частковій держава
монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і
виробництво певних товарів, або ціноутворення і реалізацію. При повній
монополії держава залишає за собою виключне право на виробництво і
реалізацію окремих товарів за встановленими цінами. Об’єктом фіскальної
монополії завжди виступали найбільш масові споживчі товари; сіль,
спиртні напої, тютюн, сірвика і т. д.

Нині державна фіскальна монополія або зовсім, не використовується, або
якщо і встановлюється в окремих країнах, то в дуже обмеженому вигляді.
Небаченого у світі масштабу набула вона в колишньому СРСР, причому
офіційно це не визнавалося. Надходження до бюджету визначалися як
платежі соціалістичних підприємств [35, ст.79]. Насправді ж існувала
суцільна фіскальна монополія. І, податок з обороту, і, платежі з
прибутку фактично були формами фіскальної монополії. Встановлюючи ціну
держава сама виробляла і реалізовувала майже всі товари. І якщо з
приводу податку з обороту ще відбувалися суперечки, то платежі з
прибутку були поза увагою. Водночас постійно підкреслювалася їх однакова
економічна суть. Це справді так, суть їх однакова. Держава, визначати
ціни, встановлювала і податок з обороту та прибуток. Те, що називалося
прибутком, насправді було фіскальною монополією — непрямим податком.
Тому коли тепер дехто твердить про поширення непрямого оподаткування, що
посилює фінансовий тягар на людину, то він просто необізнаний у справі.
Запроваджуючи акцизний збір на окремі товари й універсальний
акциз—податок на додану вартість, ми водночас скасовуємо суцільну
державну фіскальну монополію.

Третій вид непрямих податків— мито. Цей вид податку встановлюється при
ввезенні і вивезенні товарів через кордон даної краіни або за
транспортування товарів транзитом по території даної країни. Цей вид
податків має досить тривалу історію. Багато країн використовували і
використовують своє вигідне географічне положення для формування доходів
бюджету

Митна політика дуже складна й тонка справа. Вона щільно переплітається
із внутрішньою і зовнішньою економічною та політичною діяльністю [38].
Багатогранність цієї діяльності виробляла різні форми мита, а саме :

-статистичне, фіскальне, протекціоністське, преференційне,
антидемпінгове, зміцнювальне.

Статистичне мито встановлюється з метою обліку експорту й імпорту
товарів в умовах вільної зовнішньої торгівлі. Оскільки воно не має
бюджетного призначення, його ставки порівняно невисокі.

Фіскальне мито навпаки, має саме бюджетне призначення. Воно
встановлюється на товари сталого попиту, що дає змогу одержати достатні
надходження.

Протекціоністське мито вводиться в односторонньому порядку з метою
захисту внутрішнього ринку від конкуренції з боку товарів іноземного
виробництва. Його розмір має забезпечити цінову перевагу вітчизняних
товарів на внутрішньому ринку. Політика протекціонізму широко
застосовувалася практично всіма державами в період скореного розвитку їх
національної економіки. Це об’єктивне явище. Однак треба дуже точно
визначити рівень ставок цього мита таким чином, щоб, надаючи перевагу
національним товарам, все ж не позбавляти їх виробників міжнародної
конкуренції, без якої неможливе підвищення ефективності, та якості
товарів. Протекціонізм дуже складна політика, й історія налічує чимало
прикладів митних війн між державами. Слід зазначити, що, відмовляючись
від протекціоністського мита, та чи інша, держава може встановлювати
інші форми захисту внутрішнього ринку—квоти на імпорт, акцизи па
імпортні товари та ін.

У сучасних умовах політика протекціонізму поступово відходить у минуле.
Інтеграція виробництва в міжнародному масштабі потребує відкритої або ж
хоча б узгодженої митної політики. На цій основі створюються
відповідні міжнародні об’єднання. Головне з них—це створена 1947 р.
Генеральна угода з тарифів і торгівлі. Прикладом такого об’єднання є і
Європейський Союз в Європі в межах якого відбувається звільнення гід
митного оподаткування зовнішньої торгівлі, забезпечується вільний рух
товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Також для захисту
внутрішнього ринку, але тільки в специфічних умовах товарного демпінгу,
тобто коли здійснюється продаж товарів за явно заниженими цінами з метою
завоювання ринку, вводиться антидемпінгове мито.

Преференційне мито має протилежну протекціоністському
спрямованість. Воно встановлюється на двосторонній, або багатосторонній
основі з метою розвитку міжнародної торгівлі. Зрозуміло, що ставки
такого мита невисокі, а саме мито може виступати як щабель на шляху до
безмитної торгівлі.

Зрівнюване, або компенсаційне, мито за погодженням торгуючих сторін має
врівноважити ціни на іноземні і вітчизняні товари з метою виключення
цінової конкуренції між ними. В Україні в даний час застосовується два
види непрямих податків універсальні та специфічні акцизи і мито
[100].Всю вище розглянуту класифікацію розглянемо у вигляді такої схеми
Схема 1.1 Класифікація непрямих податків Непрямі податки .

Зазначимо, що при переході до ринкових відносин і вільної міжнародної
торгівлі Україна, безсумнівно, має широко використовувати світовий
досвід у галузі митної політики і митних тарифів.

Як і будь-яке явище, непрямі податки слід розглядати комплексно. В
недалекому ж минулому, як уже згадувалося, вони висвітлювалися лише в
негативному плані. Але характеризувати непрямі податки тільки як
фінансовий тягар для, населення безглуздо, бо такими є всі податки. Мова
може йти тільки про одне: наскільки і як зачіпають вони інтереси різних
верств населення ї як виконують своє бюджетне призначення. Саме з цих
позицій і розглянемо їх переваги і недоліки.

Переваги непрямих податків пов’язані насамперед з їхньою роллю у
формуванні доходів державного бюджету. Однак це зовсім не означає, що
вони не виконують регулюючої функції. При вмілому використанні непрямі
податки можуть бути дієвими фінансовими інструментами регулювання
економіки. Отож, по-перше, непрямим податкам властиве швидке
надходження. Відбулася реалізація — проводиться перерахування податку на
додану вартість і акцизного збору на рахунки бюджету. Це, у свою чергу,
дає кошти для фінансування видатків.

По-друге, оскільки непрямими податками охоплюються товари народного
споживання і послуги, то досить високою є імовірність їх повного чи
майже повного надходження. Зупинити процес, споживання товарів і послуг
ніхто не в змозі, бо без цього неможливе саме життя.

По-третє, споживання більш-менш рівномірне в територіальному розрізі, а
тому непрямі податки знімають напругу в міжрегіональному розподілі
доходів. Якщо ж доходи бюджету балуються на доходах підприємств, то
внаслідок нерівномірності економічного розвитку виникає
проблема нерівноцінності доходної бази різних бюджетів. Оскільки ніде у
світі не вдалося досягти збалансованого розвитку всіх регіонів, то без
застосування непрямих податків виникають труднощі і в збалансуванні
місцевих бюджетів.

По-четверте, непрямі податки справляють значний вплив на саму державу.
Використовуючи всі свої можливості й важелі, вона повинна забезпечити
відповідні умови для розвитку виробництва і сфери послуг, адже чим
більший обсяг реалізації, тим більші надходження в бюджет. Єдина
проблема при цьому— правильний вибір товарів для акцизного
оподаткування. З одного боку, начебто правильніше встановлювати акцизи
на товари, не першої необхідності або ті, споживання яких бажано
обмежити, наприклад горілчані вироби. Але ж, з іншого боку, тоді краще
для держави продавати саме ці вироби. Така суперечність загалом цілком
природна і виражає діалектику нашого життя.

По-п’яте, непрямі податки впливають і на споживачів. При вмілому їх
застосуванні держава може регулювати процес споживання, стимулюючи його
в одних напрямах і стримуючи в інших. Безперечно, таке регулювання має
бути гласним і відкритим, бо не завжди інтереси держави збігаються з
інтересами суспільства. Таке регулювання також ніколи не може
задовольнити всі верстви населення. Однак воно необхідне, тому
диференціація ставок акцизного збору в Україні виправдана. Разом з тим
слід зазначити, що. єдина ставка податку на додану вартість знижує його
регулюючу роль. Світовий досвід переконує, в доцільності використання
декількох ставок.

Таким чином, непрямі податки мають досить багато переваг і використання
їх цілком доцільне. Але об’єктивний підхід вимагає і розгляду їх
недоліків. При цьому слід пам’ятати що як переваги, так. і недоліки не є
чимось вічним і раз назавжди зафіксованим. Те, що було перевагою в одних
умовах, може бути недоліком в інших і навпаки.

Головним і по суті єдиним недоліком непрямих додатків є те, що їх сплата
не залежить від розміру доходів платників. Зважаючи на те, що рівень
споживання має певний мінімум, питома вага — цих податків у доходах
громадян тим вища, чим нижчий рівень доходів . Таким чином, непрямі
податки стають тяжким тягарем для малозабезпечених верств населення. Це
особливо відчутно в нинішній момент переходу до вільного ціноутворення.
Зростання цін під впливом різних факторів поставило саме найбідніших у
вкрай скрутне становище.

Разом з тим слід підкреслити, що такий недолік непрямих податків може
пом’якшуватися державою. Встановлюючи коло оподатковуваних товарів, вона
може виключати з них товари першої необхідності. Саме такий підхід
застосовується в Україні щодо акцизу і податку на додану вартість . Але
тут ви никає суперечність з їх бюджетним призначенням, бо швидкість
надходження, стабільність і рівномірність якраз і забезпечуються
оподаткуванням товарів широкого вжитку. Тому не можна вдаватися з однієї
крайності в іншу. Врешті-решт кожного з нас більше цікавить, скільки в
нас забирає держава на загальні потреби, а не те, як вона це робить.
Очевидно, в непрямому оподаткуванні якнайкраще мати широке коло
оподатковуваних товарів з досить помірними ставками або взагалі єдиний
універсальний акциз . Урахувати інтереси всіх членів суспільства все
одно неможливо, крім того, виникає запитання: а чи справді
справедливо, коли більше сплачує той, хто більше заробляє? Цей
принцип оподаткування іде від А. Сміта, але до нього теж необхідно
ставитися помірковано. Непряме оподаткування по суті означає сальдовий
розподіл доходів громадян. Чим вищі доходи, тим більше їх залишається на
власні потреби, бо рівень непрямих податків відносно збалансований
самим рівнем споживання. Таким чином, є стимул заробляти якомога більше
і немає побоювань, що держава відбере частину додатково отриманих
доходів.

Нині в Україні застосовується два види непрямих податків—універсальні та
специфічні акцизи і мито. З точки зору вирішення фіскальних завдань
непрямі податки завжди-ефективніші за прямі. Це пов’язано з цілим рядом
чинників. Одна з головних причин полягає в різних базах оподаткування
прибутку або доходу при прямому оподаткуванні, обсягу та структури
споживання — при непрямому. Відомо, що економічний розвиток усіх без
винятку країн має циклічний характер, з тим чи іншим періодом коливань,
економічне зростання чергується зі спадами в економічному розвитку. Саме
в період кризового падіння економіки, коли зменшуються макроекономічні
показники розвитку, відбувається і зменшення бази оподаткування. Що
призводить при незмінних ставках та умовах оподаткування до зменшення
надходжень до бюджету. Практика свідчить, що база прямих податків є
чутливішою до змін в економічному розвитку, ніж база непрямих податків
[41].

З точки зору впливу на економічний розвиток прямі податки традиційно
пов’язують із стимулами та антистимулами для трудової та підприємницької
активності, непрямі— з їх впливом на ціни.

Очевидно, що непрямі податки справляють тим значніший вплив на загальний
рівень, цін, чим більший обсяг вироблюваних у країні товарів вони
охоплюють, чим вищі їх ставки. Зрозуміло, що цей вплив посилюється і при
введенні додаткових непрямих податків. Дослідження економістів свідчать
про те. що впровадження непрямих податків або підвищення їх ставок може
призвести до підвищення загального рівня цін у країні навіть за
незмінності всіх основних економічних факторів. Тому їх намагаються
вводити в періоди цінової стабільності.

В Україні порядок обчислення і сплати регламентується Законом України
«Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. із
послідуючими змінами від сповненнями .Цей Закон також визначає платників
податку на додану вартість, об’єкти, базу на ставки оподаткування,
перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій,
особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття
податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до
бюджету .

Платниками податку на додану вартість є всі юридичні особи та громадяни,
які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку
діяльність на території України, незалежно від форм власності та
господарювання . Об’єктами оподаткування є обороти з реалізації товарів,
робіт, надання послуг, крім їх реалізації на експорт.

Таким чином ми розглянули один із різновидів універсальних акцизів. Що
стосується призначення специфічних акцизів, зазначимо, що акцизний збір
так само, як і ПДВ, є одним із непрямих податків, отже, він включається
до ціни товарів і сплачується в кінцевому рахунку покупцем невиробником
акцизний збір відносять до категорії специфічних акцизів, а ПДВ — до
акцизів універсального типу . Нагадуємо, що специфічні акцизи, на
відміну від універсальних, стягуються за ставками, диференційованими по
окремих групах товарів.

Акцизний збір був введений в Україні в 1992 році і разом із податком на
додану вартість змінив податки з обороту-продажів. Якщо порівняти
акцизний збір та податок з обороту, який стягувався в Україні, можна
виявити багато спільного між ними, тоді як ПДВ має значно більше відмін
від цього податку.

Акцизний збір, так само, як і податок з обороту, має диференційовані
ставки по різних групах товарів .

Також спільним для податку з обороту і акцизного збору є те, що вони
стягуються лише один раз, як правило, в кінцевій ланці виготовлення чи
реалізації відповідних товарів, тоді як податок на додану вартість
стягується на кожному етапі виробництва та реалізації товарів .

Особливості оподаткування акцизним збором регламентується Декретом
Кабінету Міністрів України від 26.12 .1992 р. №18-92 «Про акцизний
збір», Указом Президента України від 11.05.1998 р. №453/98″Про платників
та порядок сплати акцизного збору», Законом України від 16.11.1995 р.
№498/95-ВР «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів «.

В даних нормативних документах говориться про те, що акцизний збір
непрямий податок на споживачів окремих товарів, визначених законом як
підакцизні, що стягуються з них під час здійснення оборотів з продажу
таких товарів, вироблених на митній території України, або при
імпортуванні таких товарів на митну тереторію України . Акцизний збір
включається до ціни підакцизних товарів .

З розглянутої економічної сутності та природи податків на споживання
можна підкреслити слідуючі моменти, а саме, що не дивно що ці податки
займають велику питому вагу у Зведеному бюджеті . Щоб краще уявити
Зведений бюджет і податки на споживання «в ньому » давайте проаналізуємо
динаміку питомої ваги непрямих податків 1997-2000 років по
Чемеровецькому районі у вигляді таблиці № 1.6.

Таблиця № 1.5. «Динаміка питомої ваги податків на споживання у зведеному
бюджеті “

Роки, Показники

1998рік

19989рік

2000 рік

2001рік

Всього надходжень у Зведеному бюджеті,грн.

15883

16103

7977

8711

— у т.ч. по податках на споживання,?

10464

11324

3083

2320

Питома вага податків на

Споживання у Зведеному бюджеті,%

65,9

70,3

38,7

26,7

Бачимо, що показники даної таблиці показують пряму залежність всього

надходжень Зведеного бюджету від податків на споживання .Хоча в динаміці
років також прослідковується зменшення надходжень з кожним роком . Цей
негативний результат одержано в результаті зменшення бази оподаткування
.

Розділ II.  Прагматика і проблематика функціонування податків на
споживання в Україні

2.1.Правові засади організації справлений податків на споживання

З проголошенням незалежності наша держава твердо стала на шлях створення
національної правової системи, фундаментом якої нині є Конституція Так
встановлення в Україні демократичної правової державності та здійснення
всеохоплюючої правової реформи, пов’язаної з трансформуванням
адміністративно-командної системи у ринкові відносини господарювання.
органічно поєднані з вищим органом власної правової системи, основою
якої, як уже зазначалось, є Конституція України а також закони та інші
нормативно-правові акти.

Формування власної правової системи України почалося відразу ж після
прийняття Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року, яка
передбачила верховенство Конституції і законів республіки на своїй
території. Однак особливого розвитку цей процес набув після схвалення
24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України, який
встановив, що від нині на території України мають чинність включено
Конституція і закони України .

За роки, що пройшли після схвалення цих документів, було прийнято велику
кількість правових актів, покликаних регулювати суспільні відносини у
нових умовах . Проте для того, щоб вони діяли необхідно доведення змісту
до широкого загалу[122], до тих, хто власне і має керуватися їхніми
приписами.

Особливу роль у розв’язанні цього найважливішого завдання відіграв Указ
Президента України від 22 січня 1996 року “Про видання збірників
законодавства України”, яким функції офіційного видавця таких збірників
було покладено на Міністерство юстиції України. З приводу цього
президент України зазначив, що розпочату вами роботу з впорядкуванням
нормативно-правової бази України вважаю своєчасною і вкрай необхідною .
Як засвідчує світовий досвід, без вільного доступу до правових норм не
можуть існувати ні ринкова економіка, ні демократичне громадське
суспільство . Започатковане офіційне зібрання і видання збірників
Законодавства України стало важливим джерелом правової інформації для
всіх громадян, підприємств, установ і організацій, яке включає в себе
всі чинні нормативно-правові акти, що мають нормативний характер,
зокрема:

— закони України та інші акти Верховної Ради України,

— укази та розпорядження Президента України,

— постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України,

— нормативно-правові акти Національного банку України;

— податкове законодавство України:,

— нормативно-нравові акти міністерств та інших органів виконавчої влади,
зареєстровані Міністерство юстиції України.

У системі нормативно-правових актів України значне місце займає
податкове законодавство України, поскільки провідна роль у забезпеченні
виконання державних функцій по регулюванню економічних процесів
належить податкам. Так, жодна держава не може обійтись без податків –
головної форми її відносин з суб’єктами господарювання [25]. Через
податки йде перерозподіл суспільного продукту; формування фінансових
ресурсів як держави в цілому, так і її адміністативно-територіальних
одиниць. Податки та інші обов’язкові платежі служать головним джерелом
доходів бюджетів усіх рівнів і йдугь на загальносуспільні потреби. За
висловлюванням одного філософа, податки — це ціна, яку ми сплачуємо за
можливість жити в цивілізованому суспільстві. Не випадково ж цей
громадянський обов’язок зафіксовано і в Конституції незалежної України.

В умовах планової економіки, яка базувалася на загальнодержавній формі
власності на засоби виробництва, потреби в спеціальному податковому
державному органі не було.

Із зародженням перших елементів ринкових відносин на початку 90-х років
виникла необхідність створити у складі Міністерства фінансів України
спеціальний орган — державну податкову інспекцію, на яку покладався
контроль за своєчасністю і повнотою оплати податків до бюджету всіма
суб’єктами підприємницької діяльності. Так народжувана незалежна Україна
створила свою податкову службу, прийнявши 4 грудня 1990 року Закон «Про
державну податкову службу в Україні», який визначає державний статус
податкового службовця. На виконання даного закону в Україні прийнято і
діють багато інших законів, указів Президента України, Постанов Кабінету
Міністрів України а також багато інших нормативних і правових актів
міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які на жаль,
часто змінюються і доповнюються. І як результат виникла нагальна потреба
у систематизації актів податкового законодавства . „Податкове
законодавство України” – це перша спроба навести в одному виданні усі
законодавчі й нормативні акти з питань оподаткування . Цінність
подібного видання ще й у тому, що така форма дає змогу своєчасно
оновлювати документи при внесенні до них змін і доповнень.

Важливою віхою в становленні податкової служби стало 22 серпня 1996
року. Саме в цей день, напередодні 5-ї річниці незалежності України.
Президент нашої держави прийняв Указ «Про утворення Державної податкової
адміністрації України та місцевих державних адміністрацій”. На базі
державних податкових інспекцій створено якісно нову, самооцінку, з
жорсткою вертикальною структурою податкову службу, яка поєднує в собі
функції контролю за сплатою податків та примусового їх стягнення. Цей
захід разом з прийняттям цілого ряду законів щодо оподаткування є
визначальним у реформуванні податкової політики, спрямованої, з одного
боку, на посилення податкової дисципліни та забезпечення своєчасного
надходження фінансових ресурсів до бюджетів усіх рівнів, а з другого —
на послаблення податкового тягара для товаровиробників. Мета тут одна —
податки повинні платити всі. Таким чином цей Указ –знайшов повне
розуміння і підтримку. Тепер повноваження податківців ширші, а тому і
відповідальність більша.

Одним з пріоритетних напрямків діяльності податкової служби є
пропоганда різноманітними засобами і формами податкового законодавства,
надання консультацій щодо нарахування та сплати податків[24]. Мета цієї
роботи переконати платників у необхідності підтримки держави через
оподаткування, виховання у громадян свідомого ставлення до сплати
податків, впровадження принципів добровільності і довір’я у стосунках
між податківцями і платниками.

Очевидно, життєздатність і надійність податкової системи не тільки від
правильності побудови цієї системи, адже нераціонально побудована
податкова система не може надійно функціонувати і тут ніщо не допоможе,
але також і від рівня організації податкової служби держави і
налагодженості податкової роботи. Хороша податкова служба ще може якось
підтримувати хитку податкову систему, недієздатну ж загрожує розвалом
навіть ідеальній податковій системі.

Податкова служба — це сукупність державних органів які організують і
контролюють надходження податків, податкових і окремих видів
неподаткових платежів. Податкова служба України включає до свого складу
державну податкову адміністрацію та спеціальні підрозділи з боротьби
з правопорушеннями у сфері оподаткування, що входять у склад органів
внутрішніх справ. Основною ланкою є податкова інспекція.

Державна податкова інспекція функціонує починаючи з 1991 р. на основі
Закону України “Про державну податкову службу”. А 1996 року згідно Указу
Президента України від 22 08.1996 року № 760/96 державну податкову
інспекцію перейменовано в державну податкову адміністрацію.

Питанням модернізації податкова служба займається з жовтня 1997 року
Тоді було створено спеціальну робочу групу, яка почала розробку
концепції розвитку державної податкової служби України. В липні 1998
року було сформовано Адміністративну раду та Робочу групу з розробки та
впровадження проекту модернізації податкової служби. А вже у червні 2000
року розпочався експеримент зі створення та розробки нових підходів до
питання примусового стягнення податкової заборгованості. Саме тоді й
було визначено головні стратегічні напрями розвитку державної податкової
служби України.

Основне завдання, яке стоїть сьогодні перед департаментом, —
продовжувати розпочату справу. Необхідно розширити сферу застосування
перших результатів проекту зі створення інспекцій по роботі з великими
платниками податків та проекту з удосконалення механізмів примусового
стягнення податкової -заборгованості. В цій роботі ми консультуємось і
тісно співпрацюємо зі Світовим банком та Міжнародним валютним фондом.
Загалом у розробці програми модернізації податкової служби бере участь
міжнародний колектив фахівців. Від української сторони — це фахівці
Міжнародного центру розвитку підприємництва та менеджменту, Інституту
системних технологій і Координаційного підрозділу з підготовки проекту
модернізації ДПА України, від Сполучених Штатів Америки — співробітники
Міністерства фінансів та Агентства з міжнародного розвитку. Надають нам
допомогу і співробітники Міністерства фінансів Нідерландів. До речі, це
вперше в історії України, коли протягом двох років фахівців з
оподаткування Міністерства фінансів іншої країни безкоштовно
надаватимуть консультації українській податковій службі, Концепція
розвитку державної податкової служби України базується на досягненні
добровільності виконання платниками податків власних податкових
зобов’язань[25].

Для виконання цих стратегічних завдань необхідно пройти довгий шлях. І
ми розпочали цю роботу, поставивши перед собою, так би мовити, проміжні
завдання [123]. Це — створення офісів по роботі з великими платниками
податків, якими займається Управління, по робот з великими платниками
податків ДПА України, запровадження електронної податкової звітності,
вдосконалення примусового стягнення податкової заборгованості та
підвищення професійного рівня кадрового складу податкової служби.

Створення офісів по роботі з великими платниками податків передбачає
галузеву структуризацію платників. Кожен офіс (а вони вже є у шести
великих промислових містах України) має два напрями роботи. Таким чином
відстежується 12 галузей промисловості, збираємо та обробляємо матеріал,
щоб у подальшому вдосконалити методи роботи з підприємствами провідних
галузей економіки. Практично за цими офісами буде закріплено елітні
підприємства, яких сьогодні налічується близько 10 тис. і які
забезпечують більше половини надходжень до державної скарбниці. А це
означає, що таким підприємствам треба більше приділяти уваги.

Пілотний проект подання податкової звітності в електронній формі ми
розпочали у Дніпропетровську. Перед цим було проведено опитування п’яти
тисяч платників податків — юридичних та фізичних осіб, із них 4570
погодилися взяти в ньому участь. Головна мета експерименту — створити
нові умови для обслуговування платників податків. Вони не повинні
приходити в офіс податкової служби, витрачати свій робочий час, стояти в
черзі, а всю необхідну для звітування інформацію передавати в
електронному вигляді через E-маіl або з допомогою

Інтернету. Якщо у підприємця немає таких можливостей, ми плануємо
відкрити спеціальні пункти приймання податкової звітності. Наші фахівці
допоможуть платникам оформити звітність технічними засобами та освоїти
передачу інформації електронними засобами. Запровадження цього
експерименту по всій Україні стане можливим після прийняття Верховною
Радою України про цифровий підпис, який надають юридичний статус
електронному документообороту.

Щодо примусового стягнення не внесених вчасно податків та платежів, то
ми пропонуємо принципово нову структуру цього підрозділу. Вдосконалено
технологічні схеми процесу примусового стягнення, розроблено спеціальний
програмний продукт під назвою “картка боржника” та методичний посібник,
який значно підвищує професійний рівень кадровою складу інспекторів, що
займаються примусовим стягненням податків.

Уже в 2002 році ми сподіваємось отримати певні результати від цих
проектів і розпочнемо роботу з навчання та підвищення кваліфікації
персоналу податкової служби, щоб заздалегідь підготуватись до переходу
на нову систему. А на 2003 рік заплановано запровадити результати
пілотних проектів у допромислову експлуатацію. Окрім реалізації
стратегічних завдань модернізації податкової служби, цей проект допоможе
зменшиш собівартість адміністрування податків, а найголовніше —-
створить сприятливе середовище для платників податків.

ДПА України створене при Міністерстві фінансів. Для виконання своїх
функцій вона включає в себе три рівні:

— головна ДПА — вища ланка:,

— ДПА областей і міст з районним поділом — середня,

ДПІ районі та міст обласного підпорядкування – низова.

У ДПА на вищу ланку покладається завдання організації та інструктивного
і методичного забезпечення податкової роботи в країни, а також контроль
за діяльністю податкових органів. Відповідно до чинного законодавства
Головна державна податкова інспекція України виконує покладені на неї
функції і відповідно до цих функцій структура Головної державної
податкової адміністрації починаючи з 1994 р. побудована за
функціональними напрямами діяльності —блоками, в яких концентрується
виконання певної функції. А до 1994 р. структура податкових органів всіх
рівнів засновувалася на розмежуванні діяльності окремих підрозділів за
видами податків і платежів з урахуванням форм власності. При цьому
кожний підрозділ здійснював розробку проектів законодавчих актів та
інструктивних матеріалів, організовував і здійснював перевірки з питань
правильності справляння податків, давав роз’яснення з питань
оподаткування, організовував роботу підпорядкованих йому податкових,
тобто виконував весь комплекс роботи з кожного виду податків, що не
давало змоги чітко розмежувати функції між управліннями відділами.

Виділено декілька таких блоків, кожний з яких очолює заступник
начальника Головної державної податкової адміністрації .Основним блоком,
який являється серцевиною як Головної державної податкової інспекції,
так і всієї податкової служби держави є блок законотворчої та методичної
робот, деформуються напрями податкової політики. На функціональний
блок законотворчої та методичної роботи покладається розробка проектів
законодавчих актів та інструктивних матеріалів з усіх видів податків і
податкових платежів, вивчення світового досвіду організації податкової
системи і податкової справи, здійснення міжнародних зв’язків із
податковими службами країн світу.

Ні середню ланку покладається організація податкової роботи в області чи
місті, з районним поділом Це головна ланка консультативної роботи, яка
потребує висококваліфікованих фахівців — добре обізнаних із податковим
законодавством . І на низову ланку покладається безпосереднє ведення
податкової роботи.

Податкова робота — це діяльність платників і податкової служби щодо
внесення податків до бюджету і контролю за платежами. Вона включає такі
елементи:

— правове регламентування встановлення і справляння податків;

— облік платників і надходжень податків,

— порядок та форми розрахунків із бюджетом.

Податкова робота засновується на встановленні функцій і прав платників
та податкової служби, відповідальності платників за своєчасність і
правильність розрахунків із бюджетом.

Основою податкової роботи с законодавче регламентування встановлення і
справляння податків, що якраз і визначає правові засади організації
справляння податків. Податкові відносини в суспільстві можуть існувати і
розвиватися тільки на базі прийняття і повного дотримання відповідних
законів [122]. Без наявності таких законів або в умовах їх нечіткої
визначеності податкова робота втрачає орієнтири і всі питання
оподаткування вирішуються виконавчою владою довільно. Значення чіткого
законодавчого регламентування податкових відносин легко показати на
зворотному — в умовах недосконалості законодавчих актів з питань
оподаткування спостерігається яв безвідповідальність платників, так
і неорганізованість податкової служби.

Так, сьогодні податковому законодавстві приділяється особлива увага. Без
перебільшення можна стверджувати, що ця тема нікого не залишає байдужим.
У Державній податковій адміністрації України займатися питаннями
податкового законодавства і законотворчості доручено одному із
Заступників Голови ДПА . Також у центральному апараті є структурні
підрозділи, що займаються питаннями вдосконалення податкового
законодавства Цей підрозділ утворився на основі одержаних доручень
уряду, які наказували податковій службі підготувати пропозиції щодо
вдосконалення існуючого законодавства. І от за розпорядженням Кабінету
Міністрів створюється робоча група для підготовки проекту Податкового
кодексу. Очолює цей колектив голова податкової адміністрації України
Микола Янович Азаров. Та й самим Законом про податкову службу
передбачено її обов’язок аналізувати чинне законодавство і вносити
пропозиції щодо його удосконалення.

Функцію прийняття законодавчих актів у податковій сфері, як і інших
законів, здійснюють вищі органи державної влади. В України це Верховна
Рада. Підготовка проектів відповідних законів покладена на Кабінет
Міністрів і безпосередньо на Головну державну податкову інспекцію [29|,
оскільки оподаткування —досить специфічна сфера, то до підготовки
проектів законів широко залучаються фахівці. Якщо говорити про регламент
проходження законопроектів, то його чітко визначено постановою Кабіно
Міністрів. Із законодавчою ініціативою виходить тільки Кабінет
Міністрів, а не будь-яке міністерство чи держкомітет, оскільки, згідно з
нашою Конституцією, у них такого права просто немає. Але міністерство,
визначене Кабміном як провідне в підготовці документів, подає свої
пропозиції. І воно зобов’язане погодити їх із зацікавленими
міністерствами та відомствами. Цьому ж міністерству слід дати економічне
обгрунтування законопроекту. І ось тут, на жаль, нерідко виникають
проблеми. Як праві що, всім не вистачає статистичного матеріалу, щоб
глибоко і всебічно проробити майбутній закон. У результаті багато
законопроектів проходять додаткові обговорення в комісіях парламенту. І
зачіпивши питання про відсоток проходження законопроектів, то якщо
виконано всі складові закону і є добре обгрунтування його, то є і
великий ступінь ймовірності, що такий проект пройде, тобто стане
законом.

Суттєвим щодо нього є відповідь М Я. Азарова на відповідь журналістів
[25]. ДПА — орган, де справді зосереджені фахівці у сфері розробки
податкового законодавства Але законодавча ініціатива не виходить від
нас. І жодний законопроект не був і не буде розроблений тільки нашими
людьми. І в розглянутому сьогодні законопроекті провідну роль
відігравали фахівці Мінсільгосппроду, Академії аграрних наук, Мінфіну,
Мінекономіки . Тому податківці не претендують на пріоритети. Але ми
підказували робочій групі, яким чином і то саме можна спростити, що
можна і чого не можна скасувати, що можна поєднати, а що не можна А
законодавчу ініціативу своїм Указом проявив наш Президент.

Інша справа, що не завжди всі сходяться в концептуальному підході.
Скажімо, уряд вважає, що на даному етапі слід робити так, а окремі
депутати: або навіть комісії доводять щось протилежне Часом дуже сильно
відчувається опір окремих депутатів, які захищають інтереси певної
галузі або виду підприємницької діяльності на шкоду загальнодержавним
інтересам. Отут уже компроміс неможливий. Загальновідомі приклади, коли
Верховна Рада приймала закон, а Президент змушений був застосовувати
право вето. Чому? Та тому, що за спірними мотивами стоїть або дохідна
частина бюджету, або неможливість ефективного контролю за
дотриманням податкового законодавства. Сьогодні в новій структурі
податкової адміністрації України передбачено зведене Управління по
розробці законодавства. Його робота будується за двома напрямками, один
підрозділ займається підготовкою Податкового кодексу, інший –
узагальненням, можна сказати.— супроводом тих законодавчих актів, що
пов’язані з оподаткуванням[29]. Адже жодне засідання нашого парламенту
не проходить без розгляду питань оподаткування. Тому мата оперативний
аналіз цих законопроектів просто необхідно для того, щоб уряд вчасно
реагував на зауваження комісій і вносив свої пропозиції. В цілому
прийняття високоякісних законів можливе тільки при налагодженості
оптимальної взаємодії між законодавчою і виконавчою владою, при високому
рівні професіоналізму насамперед законодавця, оскільки законодавча влада
с є кінцевою інстанцією у законотворчій роботі. Тільки на перший погляд
сфера оподаткування проста і доступна кожному. Насправді уже
зазначалося, додаткова політика, а вона починається саме із законів —
дуже складна і тонка справа, яка потребує широких і водночас глибоких
професійних знань.

Тепер про необхідність для України самого Кодексу і про його суть.
Наведу такий приклад Верховна Рада прийняла скажімо, Закон про податок
на додану вартість. Не встигли його ввести з 1 жовтня 1999 року, як
життя змусило внести до нього близько 200 поправок. Практично робота йде
повним ходом, і платник не в змозі зорієнтуватися. що ж там
відбувається, що ще буде змінено завтра.

Але ніхто собі не дозволить такої розкоші, щоб вносити зміни до Кодексу
на кожному засіданні парламенту. Це один бік справи. Є й інший.
Податкове законодавство, як і будь-яке інше, скажімо, адміністративне
або кримінальне, має свою специфіку. Тобто загальні правила опрацювання,
затвердження та виконання закону. Але на сьогодні ми такого
основоположного законодавчого документа, що регламентує всю податкову
базу, не маємо[2б]. Ним повинен стати Індекс. Податковий кодекс в
Україні, або іншими словами фіскальна культура — це частина національно
— культурних особливостей народу кожної держави.

Податковий кодекс, проект якого викликав жвавий інтерес не тільки в
ділової громадкості, а й у пересічних громадян вперше в історії названо
економічною конституцією нашої держави .

Поданий на розгляд ВРУ проект Податкового Кодексу сьогодні викликав
багато суперечок перед противниками та прихильниками цього документа.
Перш за все обсяг даного документа охоплює майже 350 сторінок тексту, що
регулюється 1428 нормативно-правовими актами, які постійно змінюються за
змістом та збільшуються за кількістю. Так, на сьогодні найголовнішим,
найнеобхіднішим документом є Податковий кодекс України, який готують до
другого читання. Зокрема, у Зверненні Президента України до Голови
Верховної Ради України від 13 лютого 2001 року проект Податкового
кодексу включено до переліку законопроектів, які пропонується
розглянути позачергово як невідкладні на сьомій сесії Верховної Ради
України третього скликання . То ж попереду велика за обсягом і кропітка
робота. Адже до комітетів Верховної Ради України надійшло близько 5000
пропозицій, змін та доповнень до Податкового кодексу і вони продовжують
надходити. Тому Президент у своєму Зверненні рекомендував центральним
органам державної виконавчої влади утриматись від ініціювання інших змін
до податкового законодавства.

Окрім того 11 січня 2001 року Верховна Рада України прийняла
Постанову “Про розгляд окремих законопроектів з питань оподаткування та
фінансової політики у зв’язку з підготовкою до другого читання проекту
Податкового кодексу України”.

Над проектом Податкового Кодексу працює створена 23 січня 2001 року
Комітетом ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності робоча група з
народних депутатів України та працівників Секретаріату Комітету які вже
розпочали активну роботу з доопрацювання проекту кодексу. Так за
дорученням першого віце-прем’єр-міністра України Юрія Єханорова з 12
лютого над проектом Податкового кодексу працює ще одна робоча група, до
складу якої увійшло 8 фахівців Державної податкової адміністрації
України.

Нині опрацьовується питання оподаткування юридичних осіб. Найближчим
часом працюватимуть над проектом законів України „Про податок на додану
вартість”, „Про акцизний збір”.

І як ми розуміємо, що у нашій державі необхідні чіткі правові засади
організації справляння податків. Розглядаючи податки на споживання
зауважимо, що ПДВ і його методика оподаткування сьогодні регламентуються
такими нормативно-правовими та законодавчими документами . Перш за все
зазначимо, що основним є Закон України «Про податок на додану Вартість»
від 03.04.97р. № 168/97-ВР із змінами і доповненнями, внесеними Законами
України внесеними по декілька разів кожного рову . Ряд положень Закону
по ПДВ слід застосовувати тільки з урахуванням особливостей, визначених
Указом Президента України від 07.08,98 р. №657/98 “Про деякі зміни: в
оподаткуванні” введений в дію 1.10.98 р., із послідуючими змінами і
доповненнями.

Податок на додану вартість також регламентується іншими нормативно
правовими актами, наприклад порядок заповнення та подання податкової
декларації 10.04.98р. №179, від 23.10.98р. №’499, від 02.11.2000 р.
№568, Указом Президента України від 02.12.98 р. № 1328/% “Про підтримку
сільськогосподарських товаровиробників” із змінами та доповненнями.
Зміни та доповнення, що вноситься до Закону по ПДВ, неодноразово ставали
приводом для внесення відповідних змін і доповнень до постанов, наказів,
указів та інших нормативно-правових актів, що стосується даного податку.

Як бачимо, немає єдиного такого законодавчого документа, який би
викладав, всі ключові елементи і етапи справляння податку на ДВ, як
орієнтуватися у законах, коли вони мають стільки змін, за якими не
встигає, як податківець так і платник. Змін на протязі року є дуже
багато. Буквально до всіх законів і це ще раз підкреслює про
обов’язковість прийняття податкового кодексу. Наприклад, ПДВ змінюється
постійно. З часу його прийняття і по сьогоднішній день є близько 40-50
змін.

Сьогоднішній час вимагає стабільність податкового законодавства, що буде
створювати економічну ефективність податкової системи.

Стабільність податкового законодавства . Цей принцип передбачає
незмінність основних податкових платежів та правил їх утримання протягом
певного часу. Часта зміна податків дестабілізує планування
фінансово-господарської діяльності підприємства. Це – з точки зору
окремих підприємств. Держава в цілому теж потерпає від нестабільності
податкового законодавства.

Проявляється це в процесі бюджетного планування. Вводитися податки
можуть лише згідно з Законом «Про систему оподаткування». Необхідно
заборонити практику затвердження податків, які відсутні в Законі. Як,
приклад, можемо навести платежі до Інноваційного фонду, фонду охорони
праці, фонду соціального захисту інвалідів, податок до фонду споживання
тощо.

Економічна ефективність податкової системи. У цьому принципі має знайти
відображення дія і фіскальної, і регулюючої функції(115). Для держави
ефективність виражається в повноті та своєчасності надходження податків
до бюджету. Витрати на збір податків не повинні перевищувати доходи від
збору податків. З іншого боку, податки повинні формувати економіку та
правову зацікавленість у здійсненні підприємницької діяльності. Держава
повинна мінімально втручатися в діяльність платника податку, її завдання
— контроль за своєчасністю та повнотою сплати податків. Механізм
розрахунку і утримання податків має бути зручним для платника. Це
спростить роботу і контролюючого органу.

На сьогодні не існує єдиного законодавчого документа, якому б знайшли
відображення всі норми, пов’язані з справлянням акцизного збору.
Враховуючи те, що з дня прийняття Декрету Кабінет Міністрів України „Про
акцизний збір” та законів які регулюють питання справляння акцизного
збору, було внесено багато змін та доповнень, для в зручності в
користуванні пропонуються такі законодавчі акти у кодифікованому
вигляді. Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір на
алкогольні напої та тютюнові вироби ”Закон України Про державне
регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і
плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами чотири закони
України, якими визначено перелік товарів і продукції, на яких
встановлюється акцизний збір та ставки цього збору:

Закон України „Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові
вироби”;

Закон України. „Про ставки акцизного збору та ввізного мита на
спиретилові та алкогольні напої;

Закон України „Про ставки акцизного збору та ввізного мита на
транспортні засоби”;

Закон України „Про ставки акцизного збору та ввізного мита на деякі
товари і продукцію”.

Найсуттєвішим нововведенням зазначених чотирьох законів стало те, що для
всіх товарів назначено коди виробів за Гармонізованою системою опису та
кодування товарів і майже по всіх підакцизних товарів (крім ювелірних
виробів ) ставки акцизного збору встановлено в твердих сумах з одиниці
товару і продукції незалежно від їх вартості. На сьогодні на алкогольні
напої та тютюнові вироби ставки акцизного збору встановлено в
національній валюті. Розмір ставок акцизного збору та механізм
обчислення є одним як для вітчизняних так і для імпортних товарів .

Велике значення в питанні законодавства відіграє Указ Президента України
від 23.05.2000 р. № 696/2000 «Про визнання таких, що втратили чинність.
Указу Президента України від 2 грудня 1998 року № 1328» . Отак блоками
поступово опрацьовуватиметься Податковий кодекс України. Але треба дуже
серйозно, зважено підходити до цієї справи[29]. Не варто змінювати щось
концептуально, важливо виявити і врегулювати всі недоліки неточності
нашого податкового законодавства. Також треба одразу ж виходити на
світові стандарти, аби наблизити наші податкові закони до європейських
Нині Державна податкова адміністрація України спільно з міжнародними
експериментами проводить роботу і в цьому напрямі.

На думку Державної податкової адміністрації України, окремі, несистемні,
ситуативні зміни податкового, законодавства не матимуть позитивного
ефекту.

Натомість необхідно зосередитися саме на доопрацюванні і підготовці до
другого читання проекту Податкового кодексу України, в якому й
передбачити комплексне вирішення всіх нагальних проблем оподаткування.

Правове регламентування у сфері оподаткування починається з установлення
складу податкової системи[115]. Ставши на шлях розбудови своєї
державності, Україна почала створення самостійної податкової системи В
1991 р. був прийнятий закон “Про систему оподаткування”. Він визначив
принципи системи оподаткування, види податків, зборів та обов’язкових
платежів, напрями їх зарахування, платників податків і об’єкти
оподаткування та відповідальність за порушення податкового
законодавства. Передбачено, що система оподаткування в Україні базується
на принципах стабільності рівнонапруженості, обов’язковості, соціальної
справедливості при встановленні й справлянні податків і забезпечує
концентрацію в державному і місцевих бюджетах коштів, необхідних для
розв’язання завдань економічного і соціального розвитку, створення
дійових стимулів підвищення ефективності виробництва, економічного
використання ресурсів і охорони навколишнього середовища.

Перелічені в законі принципи в цілому правильні. Проблема полягає,
однак, не у встановленні принципів, а в їх додержанні. В умовах
економічної нестабільності дотримуватися принципу стабільності дуже
важко, про що свідчить накопичений, хоч і незначний, досвід. Крім того,
забезпечити стабільність у початковий період створення самостійної
податкової системи майже неможливо, особливо враховуючи те, що цей
процес іде методом спроб і помилок, а не на основі наукового підходу.
Виявлення цих помилок і потребує постійних корективів.

Установивши принципи побудови і склад податкової системи, необхідно
законодавче відрегулювати справляння податків шляхом прийняття окремих
законів по кожному них[29]. Ця робота теж покладається на Верховну Раду.
Головною умовою оптимальної організації податкової роботи є суворе
дотримання податковою інспекцією і платниками податкового законодавства.
Недосконалість окремих законів, а це неминуче в початковий період
створення податкової системи, особливо при непрофесійному парламенті, не
є виправданням для ігнорування та невиконання. Суспільство завжди
страждає не стільки від недосконалості законів. хоч вони ідеальними не
можуть бути і їх мабуть, узагалі не буває, скільки від недотримання
законодавчих норм.

Закони та інші законодавчі акти є відправною точкою але ще не достатньою
умовою організації податкової роботи [25]. Вони встановлюють головні
принципи й об’єкт оподаткування, платників податків, ставки, пільга,
порядок і форми розрахунків тільки в узагальненому вигляді, тоді як для
чіткої організації податкової роботи потрібні документів що детально
визначають порядок справляння податків. Роль таких документів у
правовому регламентуванні податкової роботи відіграють інструкції
Головної державної податкової інспекції. Звичайно, інструкція не може
заходити в суперечність із законодавчим актом, вона повинна тільки
конкретизувати його. Якщо інструкція суперечить закону, то має діяти
норма закону, а не інструкція, хоча в правовій державі це взагалі
неприпустиме явище, Разом із цим слід зазначити, що недосконалість і
нечіткість багатьох законів — прийнятих в Україні, призводить якраз до
недоліків в інструктивних документах. Але що стосується практичної
діяльності податкового інспектора, то він має виконувати все, що
передбачено інструкцією, а не керуватися принципом доцільності.
Інструкція —це головний робочий документ для податкового інспектора.

Головне в підготовці податкового працівника —не вивчення законодавчого
та інструктивного матеріалу, так як він все одно весь час змінюється, а
вироблення навичок вільно працювати з інструкціями. Не треба знати
інструкцію напам’ять, бо вона завжди є під руками, а слід її розуміти.

Однією з передумов реалізації вимог конкретності, однозначності
доступності інструкції є насичення її прикладами, які наочно
відображають процес оподаткування. Приклади повинні характеризувати всі
варіанти обчислення та сплати того чи іншого податку. При складанні
прикладів потрібно не тільки подавати й описувати алгоритм розрахунків,
а й указувати джерела інформації, з яких беруться необхідні для
розрахунків показники. Як переконує досвід, наявність прикладів,
складених таким чином, значно підвищує рівень інструкції, а відтак і
податкової роботи в цілому.

Податкова робота пов’язана із заповненням і поданням різноманітних
документів. Уніфіковані форми цих документів додаються до інструкції по
кожному виду податків. Необхідно, щоб або самі форми, або інструкція
вміщували роз’яснення з питань оформлення податкової документації. Як
висновок, податки платникам необхідно платити, або в іншому випадку
податківцям необхідно розробити законодавчі аспекти боротьби з
порушенням податкового законодавства і зафіксувати все це в податковому
кодексі. На нашу думку ДПА на основі аналізу фактів виявлених порушень
податкового законодавства та порушення кримінальних справ повинна
узагальнити інформацію про основні шляхи ухилення від оподаткування
суб’єктів підприємницької діяльності і все це використати для розробки
заходів щодо їх перекриття та запобігання. Вважаю, що досить доцільним і
важливим кроком є шлях гармонізації нашого законодавства із зарубіжним.
Воно сприятиме підготовці України до вступу в Європейський економічний
союз.

Варто зазначити, що якими б не були досконалими закони, структура
податкових органів та їх матеріальна база, ефективна робота податкової
служби неможлива без збереження висококваліфікованих кадрів, їх
соціальної та правової захищеності. Авторитет та сила держави — це не
лише стабільність законодавства та бездефіцитний бюджет, але й
матеріально незалежні працівники податкових адміністрацій.

2.2. Податок на додану вартість як форма універсального акцизу.

Ідея використання податків на споживання та їх співвідношення із
податками на доходи була і залишається однією з найсуперечливіших у
фіскальній науці [57]. Історично опосередкована форма одержавлення
національного продукту з’явилася значно пізніше, ніж пряме оподаткування
доходів підприємств і громадян, проте поступово перетворилася в
найвідчутніший канал поповнення доходів державного бюджету та
фінансування державних видатків. Починаючи з ХVIII століття розвиток
податкових форм ішов одночасно у двох напрямках: прямого та
опосередкованого оподаткування, із установленням відповідних
співвідношень між ними.

Даним податком оподатковуються усі товари та послуги, що
надходять у продаж[31]. Універсальний акциз автоматично враховує всі
зміни в товарному асортименті й може перераховуватися до бюджету у трьох
формах: податку з обороту в однорівневій формі, податку з обороту в
багаторівневій формі та податку па додану вартість.

Третя форма, тобто податок на додану вартість, уведена в більшості країн
Західної Європи, її поява зумовлена необхідністю ліквідації каскадного
ефекту, властивого податку з обороту в багаторівневій формі. У 1954 році
француз М. Лоре описав схему дії податку, здатного замінити податок з
обороту. Цей податок вперше було апробовано в Республіці Кот-д»Івуар у
1960 році, в 1967 році — у Данії та частково в Бразилії, у 1968 — у ФРН
і Франції. А вже в 70— 80 роках ПДВ дістав широке розповсюдження. На
даний момент він є важливою складовою частиною податкових систем більш
ніж у 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах.

Податок на додану вартість був упроваджений в СРСР як альтернатива
податку з обороту та податку з продажу, так би мовити славнозвісних
п’ять горбачовських відсотків. Це був цікавий експеримент, бо за своїм
змістом податок на додану вартість найкраще працює в демонополізованій
економіці, з мінімальним застосуванням «внутрішньо корпоративних» цін та
так званих «зв’язаних осіб», тобто платників податків, які при прийнятті
господарських рішень можуть не тільки користуватися аргументами
економічної діяльності, але й спрямовувати свою діяльність на
задоволення власних інтересів або інтересів своїх органів управління.
Натомість головна мета планової системи є зворотною — підтримання
планового ціноутворення, збереження єдиного власника в особі держави.
Саме тому впродовж дев’яти перших місяців застосування правила податку
на додану вартість були змінені тричі. Після здобуття незалежності
Україна коригувала порядок нарахувань та сплати податку на додану
вартість близько двох сотень разів. Почалося все з 1992 року, коли
Україна вперше зіткнулася з проблемами самостійного формування бюджету
та регулювання платіжного балансу. При цьому стара система збирання
податку на додану вартість, яка полягала у звільненні від податку
імпортних поставок і оподаткування експорту, почала суперечити
внутрішнім економічним інтересам держави. Саме 26 грудня 1992 року було
прийнято декрет про ПДВ, яким усі ми керувалися майже п’ять років. Але
не без підстав піддавався він гострій критиці, хоч до нього всі звикли і
він діяв, усі розуміли, що необхідні зміни. І вони знайшли своє
втілення в законопроекті, прийнятому Верховною Радою України як Закон
03.04.1997 року і введеного в дію з 01 жовтня 1997 року.

Даний закон визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу
і ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від
оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок облік,
звітування і внесення податку до бюджету.

Платник податку — це та особа, яка згідно із цим законом зобов’язана
здійснювати утримання і внесення до бюджету податку, що сплачуються
покупцем, або особа, яка ввозить чи пересилає товари на митну територію
України. Перелік платників визначений ст. 2 цього Закону.

У МР ДПІ Чемеровецького району платники податків класифікують по формах
власності, по організаційно-правовій формі, по видах діяльності а також
по органу управління. Зареєстровано всього платників по ПДВ у
Чемеровецькому районі за 2001 рік — 238, та в порівнянні з минулими
роками ця цифра має тенденцію до зростання. Починаючи з 1998 року, коли
кількість платників було зареєстровано 459, їх кількість суттєво
змінилася з введенням в дію Закону по ПДВ. І якщо на кінець періоду 97
року вибирати їх згідно якоїсь класифікації, то ця цифра зменшилась до
155. Аналіз платників в динаміці 1998-2001 років відобразимо у вигляді
таблиці № 2.1. «Кількість платників ПДВ Чемеровецького району в розрізі
організаційно-правових форм » і таблиць № 2.2. «Кількість платників ПДВ
Чемеровецького району по формах власності.»

З даних таблиць ми бачимо, як збільшуються платники в загальному, так і
в розрізі форм власності і організаційно-правових форм. Щоб наглядніше
бачити як змінюються платники ПДВ на протязі 1998-2001 роках, зобразимо
цю зміну у вигляді графіку 2.1.

Графік 2.1.Зміна кількості платників ПДВ у 1998-2001 рр.

(1-1997р., 2-1998 р., 3-1999 р., 4-2000 р.)

Крива даного графіку має тенденцію до зростання, що пояснюється, як
зростання платників податку з кожним роком, починаючи з 1998 р. Якщо
порівняти платників 1998р.,1999 р., 2000 р. з базовим 2001 р., то їх
кількість змінювалася в сторону збільшення відповідно на 83 платники або
на 53 %, на 45 платників або 23 %, на 20 платників або 9%. Але все ж
таки на сьогоднішній день дана кількість платників ПДВ є відносно
невеликою, тому що багато з них працюють по спрощеній системі
оподаткування.

Суб’єкти підприємницької діяльності утворені після набрання чинності цим
Законом, незалежно від виду діяльності та запланованих обсягів операцій
з продажу товарів та діючі особи, які підпадають під визначення цього
Закону зобов’язані зареєструватись як платники податку за місцем їх
знаходження в податковому органі.

У громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, об’єктом
оподаткування є чистий доход [58], який вираховується як різниця між
сумою виручки від реалізації товарів і фактичними матеріальними
витратами, включаючи податок на добавлену вартість, на виробництво
вказаних товарів (робіт, послуг).

Одним словом, із вище викладеного можна сказати, що базою для
нарахування ПДВ виступає договірна вартість товару, що реалізується за
цінами, які не нижче звичайних, тобто ПДВ нараховується на загальний
оборот по реалізації. Якщо прив’язуватись до декларації по ПДВ, то рядок
операції, що оподатковуються за ставкою 20%, крім операцій із ввезенням
іноземних товарів, ПДВ за які сплачується митним органам при
розмитненні, якраз і вказує на об’єкт оподаткування, що являє собою базу
нарахування по ПДВ.

У Чемеровецькому районі база оподаткування по ПДВ за 2001 рік складає
74057 тис.грн. В порівнянні з минулим 2000 роком вона зменшилась на
13,7%, що становить 10145 тис.грн. Таке зменшення здійснилось за рахунок
зменшення реалізації продукції в результаті відсутності ринків збуту,
розрахунків з постачальниками за сировину, відсутності коштів на
розрахунковому рахунку і в загальному — це привело до зменшення
виробництва продукції.

І як бачимо широке застосування ПДВ зумовлене численними його
перевагами, серед яких найголовнішими є те, що оподаткуванню підлягає
переважно дохід, який спрямовується на споживання[58]. Інша його частина
значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано
стимулює процес інвестування. Широка база оподаткування ПДВ сприяє
вагомому зростанню доходів держави від податків на споживання. Важливим
моментом є вилучення податку на всіх етапах руху товарів, що сприяє
рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб’єктами
підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення
податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових
органів за дотриманням платіжної дисципліни. Оподаткування власне
доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на
відповідному етапі виробництва чи просування товарів наближають ПДВ до
прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування[48].
Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні
передумови для збільшення його обсягу та підвищення
конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Таким чином, ПДВ є найпрогресивнішою формою оподаткування споживання.
Разом з тим, як свідчить вітчизняний досвід, практика нарахування й
сплати податку неповною мірою відповідає вимогам ринкового середовища,
що вимагає подальшого вдосконалення механізму справляння ПДВ відповідно
до умов перехідної економіки в Україні.

На нашу думку, широке коло платників ПДВ, які належать до різних галузей
і форм господарювання, значною мірою визначає його універсальність.
Рівень неоподатковуваного обороту, що визначається межею 3600
неоподатковуваних мінімумів на рік, а також відсутність такого обмеження
для підприємницьких структур, які здійснюють торгівлю за готівку, мають
певні негативні наслідки, серед яких-підвищення вартості справляння
податку. Відомо, що в більшості розвинутих країн 60-70% надходжень від
ПДВ припадає лише на 10- 15% від усіх зареєстрованих підприємств.
Завдяки цьому немає потреби в перевірці документації та в обслуговуванні
значної кількості малих підприємств, платежі яких є незначними[ЗІ].
Увага податкових органів зосереджується на продуктивніших ділянках
роботи. На фоні недостатньої технічної забезпеченості вітчизняного
фіскального апарату необхідність встановлення порівняно високої
неоподатковуваної межі та її поширення на всі без винятку галузі
господарювання стає очевидною. Світовий досвід свідчить, що низька межа
або її відсутність спричиняє малоефективне справляння ПДВ. Для
порівняння — в Італії не існує подібних обмежень щодо підприємницьких
структур малого бізнесу і, як наслідок, ефективність оподаткування є чи
не найнижчою в Європі. Крім того, доведення неоподатковуваної бази до
економічно доцільної величини позитивно позначиться на розширенні сфери
діяльності малого бізнесу, який є важливою рушійною силою розвитку
ринкових відносин у країні.

Перегляду вимагає і якісний склад оподатковуваної бази. На наш погляд,
оподатковуваний оборот за чинною методикою має низку елементів, що за
своїм економічним змістом не можуть бути складовою доданої вартості.

А аналіз чинного законодавства з ПДВ засвідчив ще один істотний недопік
— подвійне оподаткування[28]. Такий факт має місце при оподаткуванні
підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком -а додану вартість
базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує
велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є
собівартість — одна із складових бази для нарахування податкового
зобов’язання з ПДВ. Очевидно, що в такий спосіб держава вирішує свої
фіскальні інтереси[51], одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи
податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має
бути максимально очищена від інших непряма податків і платежів. Базою
для нарахування ПДВ виступає договірна вартість товару, що реалізується
за цінами, які не нижче звичайних цій, тобто ПДВ нараховується на
загальні обороти по реалізації. Причому до вартості продажу товару ще
включаються суми ПДВ. Специфіка ПДВ в тому, що не вся нарахована сума
ПДВ сплачується до бюджету.

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему
пільг з ПДВ. Вірогідно, що перелік пільг продиктований намірами
соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару від ПДВ
передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку.
Зацікавлені в цьому і платники податку, і його носії, оскільки у перших
з’являється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації
продукції за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється
податковий тиск. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних
завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення,
це так би мовити соціально-політичні мотиви і по-друге, стимулювання
випуску окремих видів товарів, робіт, послуг.

Разом з тим характерною рисою ПДВ як із позицій фіскаль достатності,
так і з позицій економічної ефективності є його здатність сприяти
реальній оцінці вартості товарів. Тому широка система пільг щодо сплати
податку є недостатньо економічно виправданою.

Надані платникам пільги в оподаткуванні є одними з найбільших втрат
бюджету, як державного так і місцевого.

У Чемеровецькому районі ці втрати складають 7207 тис.грн.,що становить
82,7% Зведеного бюджету. Якщо говорити тільки про Державний 6юджет, то
пільги по ПДВ перевищують фактичні надходження на 47,8 %, тобто на 2333
тис.грн. Якщо зобразити ці дані у вигляді діаграми2.1, тоді наглядніше
побачимо втрати Зведеного і Державного бюджетів.

Діаграма 2.1. Пільги по ПДВ у Зведеному і Державному бюджетах. Ряд 1 –
Зведений бюджет (1) і Державний бюджет (3)

Ряд 2- надані пільги по ПДВ ( відносно 1- Зведеного і 3 — Державного
бюджетів)

Випливає думка, що слід повністю переглянути перелік наданих державою
пільг та максимально зменшити їх кількість. А звільнення від сплати ПДВ
повинно стосуватися таких товарів і послуг: продуктів харчування, ліків
і медичного обслуговування, витрат на освіту, купівлі та найму житла,
книг і газет, музеїв, державних послуг, фінансових послуг, витрат на
мистецтво, спорт, експортних операцій. При цьому механізм пільгового
оподаткування має ґрунтуватися на двох методах: вилученні з
оподаткування і встановленні знижених ставок на предмети першої
необхідності.

Розглядаючи ставки ПДВ, слід особливу увагу звернути на два моменти.
Перший пов’язаний із розміром ставки, а другий момент визначається
кількістю ставок, що використовуються..

Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розмір перевищував усі
допустимі межі [39]. Тому рішення про доведення ставки ПДВ до 20% є
виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір
податкової ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин
рівень оподаткування товарів народного споживання має
бути поміркованішим.

Встановлення єдиної ставки податку значно спрощує систему функціонування
та обслуговування ПДВ. Якщо рівень оподаткування споживання однаково
пропорційний, то податок нейтральний по відношенню до взаємозамінних
товарів і послуг та не впливає на вибір споживача. Фіскальна теорія
свідчить, що оподаткування всіх товарів л єдиною ставкою зводить до
мінімуму різного роду деформації, пов’язані з будь-яким податком.

Якщо ПДВ обчислюється за єдиною ставкою до всього споживання, то податок
буде пропорційний споживанню, але регресивний стосовно річного
доходу. Бажання послабити таку регресивність, зробити податок
прогресивним відносно величини доходу зумовлює оподаткування за
зниженими порівняно із стандартними ставками тих товарів, які
споживаються низько дохідними групами населення. В той же час підвищені
ставки застосовуються до товарів і послуг, що споживають – і переважно
високодохідними групами населення. В результаті такої диференціації
податок втрачає свою нейтральність поряд із зменшенням регресивності.

Незважаючи на теоретичні переваги однієї ставки ПДВ, на практиці
більшість країн застосовують кілька ставок податку. В Україні на даний
час встановлено дві ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є домінуючою, нею
оподатковується переважна більшість товарів, робіт, послуг. Нульова
ставка застосовується при обчисленні ПДВ у разі реалізації товарів на
експорт, а також інші операції, що оподатковуються за нульовою ставкою.
Використання даної ставки означає повне відшкодування податку,
сплаченого постачальником за товари, послуги, матеріальні ресурси, що
використовуються для здійснення зазначених вище поставок.

Розглянувши ставки податку на додану вартість стає очевидним те, що
слідуючим етапом є визначення суми податкових зобов’язань щодо ПДВ і
податкового кредиту, оскільки різниця між ними визначає суму ПДВ.

Податкові зобов’язання з ПДВ відображають загальний обсяг продажу
товарів, оподатковуваних ПДВ за ставкою 20 %, крім операцій із ввезенням
імпортних товарів, ПДВ по яких сплачується податковим органам при
розмитненні. Для визначення загальних обсягів продажу платник ПДВ веде
Книгу обліку продажу товарів. Поряд з цим необхідно визначити обсяги
бартерних операцій. Стосовно бартеру потрібно пам’ятати, що незалежно
від того, яка з подій відбулася першою відвантаження товарів, виконання
робіт, послуг партнеру або отримання товарів робіт, послуг від партнера,
по пій першій події у платника виникають податкові зобов’язання щодо ПДВ
за ставкою 20 %. Причому згідно зі ст. 12 Указу Президента України “Про
деякі зміни в оподаткуванні” від 07.08.98 р. № 857/98, зі змінами та
доповненнями, при здійсненні бартерних операцій на території України ПДВ
справляється за ставкою 20 %, в тому числі під час обміну товарами,
операції з продажу яких звільнені від оподаткування або обкладаються за
нульовою ставкою. Що стосується права на отримання податкового кредиту
під час здійснення таких операцій, то воно виникає на дату здійснення
кожної з частин заключної операції в сумі, пропорційній таким частинам.

Податкові зобов’язання відображають не тільки обсяги продажу за ставкою
20 %, а також і операції, оподатковувані ПДВ за ставкою 0% — це
експортні операції І інші операції, що оподатковуються за нульовою
ставкою, а також обсяги операцій з продажу, звільнених від
оподаткування, і обсяги операцій з продажу, що не є об’єктом
оподаткування.

Говорячи про експортні операції, слід мати на увазі, що п. 6.3 ст.6
Закону про ПДВ не дозволене застосування нульової ставки до операцій з
вивезення, тобто експорту товарів, звільнених від обкладення ПДВ на
митній території України відповідно до пп. 5.1 і 5.2 ст. 5 Закону про
ПДВ. Це означає, що до таких операцій застосовується принцип звільнення
від ПДВ, тобто податкові зобов’язання у разі експорту таких товарів у
платника податків не виникають (але при придбанні у платника податків
також немає і права на податковий кредит). До таких операцій
застосовується принцип звільнення від обкладення ПДВ, тобто податкові
зобов’язання щодо них не виникають, але суми ПДВ, сплачені у зв’язку з
придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат
виробництва і основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають
амортизації, до податкового кредиту не включаються, а відносяться
відповідно до валових витрат виробництва і на збільшення вартості
основних фондів і нематеріальних активів.

Якщо платник податків у загальному обсязі операцій здійснює операції, що
не є об’єктом оподаткування, згідно п.3.2. ст.З Закону України про ПДВ,
то у цьому випадку необхідно додати довідку довільної форми, засвідчену
підписом бухгалтера та печаткою із зазначенням виду операції та пункту
Закону про ПДВ, згідно з яким така операція не є об’єктом оподаткування.
Якщо платник податків відображається обсяг операцій, звільнених від
оподаткування згідно зі ст.5 Закону про ПДВ, а також обсяг операцій,
тимчасово звільнених від оподаткування згідно зі ст.11 Закону про ПДВ
або іншими нормативно-правовими актами, аналогічно необхідно подати
довідку.

Таким чином для визначення загального обсягу продажу необхідно
підсумувати всі вище вказані чотири операції, тобто :

операцій з продажу, оподатковуваних ПДВ за ставкою 20 %,крім операцій із
ввезення імпортних товарів, ПДВ по яких сплачується

Діаграма 2.2. Загальний обсяг продажу товарів, податковим органам при
розмитненні;

— операції, що оподатковуються за ставкою 3%;

— операції, що не є об’єктом оподаткування ;

— операції, які звільнені від оподаткування.

У Чемеровецькомуь районі сума таких операцій відповідно становить 74057
тис. грн.(1), 390 тис. грн.(2),170 тис. грн.(З),35865 тис.грн.(4) Якщо
зобразити це у вигляді діаграми 2.2., то побачимо який % займає кожна з
цих операцій. А для визначення загальної суми податкових зобов’язань
щодо ПДВ за звітний період необхідно зробити підсумок таких операцій :

— операцій з продажу, оподатковуваних ПДВ за ставкою 20 %,крім
операцій із ввезення імпортних товарів, ПДВ по яких сплачується
податковим органам при розмитненні;

— обсяг товарів, які протягом звітного періоду були ввезені на митну
територію України і сплату ПДВ за які було відстрочено шляхом оформлення
податкового векселя ;

Якщо платник ПДВ відображаються обсяг імпортованих товарів, при ввезенні
яких на митну територію України у сплату ПДВ митним органам було видано
податковий вексель, а також сума імпортного ПДВ за оформленими у
звітному періоді податковими векселями. Для визначення використовуються
дані Книги обліку придбання товарів. Обов’язковим для є не тільки
зазначення платником податків термінів погашення виданих векселів, а й
надання переліку податкових векселів, виданих протягом звітного періоду
митним органам із зазначенням щодо кожного податкового векселя дати його
видачі, суми, на яку він виданий, і дати його погашення.

Крім цих операцій для визначення загальної суми зобов’язань необхідно
зробити розрахунок коригування податкових зобов’язань щодо сум ПДВ.
Необхідність зменшення податкових зобов’язань щодо ПДВ може виникнути як
у бік збільшення, так і у бік зменшення.

Необхідність зменшення податкових зобов’язань щодо ПДВ може
виникнути по операціях, які оподатковуються за ставкою 20 % та вже були
вказані в деклараціях попередніх звітних періодів;

Щоб визначити чисту суму податкових зобов’язань з ПДВ за поточний
звітний період необхідно змінусувати суму податкового кредиту від суми
податкових зобов’язань. Податковий кредит – це обсяги придбаних з ПДВ
або без ПДВ на митній території України чи ввезених із-за її кордонів
товарів, основних фондів і нематеріальних активів, вартість яких
відноситься або не відноситься до валових витрат виробництва або
підлягає чи не підлягає амортизації, окремо за цілями використання.

Таким чином, по-перше необхідно з обсягу придбаних з ПДВ на митній
території України товарів, вартість яких включається до складу валових
витрат виробництва і основних фондів та нематеріальних активів, що
підлягають амортизації, витягнути тільки ту частину, яка буде
використана в оподатковуваних операціях.

По-друге, необхідно з обсягу придбаних без ПДВ на митній території
України товарів, вартість яких включається до складу валових витрат
виробництва, і основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають
амортизації, витягнути також ту частину, яка буде використана в
оподатковуваних операціях.

По-третє необхідно визначити обсяг імпортованих товарів, вартість яких
включається до складу валових і витрат виробництва, і основних фондів та
нематеріальних активів, що підлягають амортизації, з прав-отримання
податкового кредиту, які призначаються для здійснення оподатковуваних
операцій за ставками 20 %, 0 %. З цього обсягу необхідно витягнути :

– суму ПДВ під час митного оформлення імпортованих товарів, що було
сплачено митним органам грошовими коштами;

– суму погашених податкових векселів, що дають право на збільшення
податкового кредиту в поточному звітному періоді.

– суму ПДВ, щодо якої у платника виникло право на податковий кредит у
зв’язку із здійсненням операції з отримання від нерезидента робіт.

По-четверте, необхідно зробити розрахунок коригувань податкового кредиту
з ПДВ. Необхідність коригування податкового кредиту щодо ПДВ може
виникнути як у бік збільшення, так і у бік зменшення.

Зрозуміло, що визначивши суму податкових зобов’язань, можна визначити
суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету за
поточний звітний період. Так, щоб визначити цю суму ПДВ

необхідно ще зробити коригування платежів з у рахуванням положень про
вексельну форму сплати ПДВ при ввезенні товарів на митну територію
України.

Таким чином, платник податків, який імпортує товари на митну
територію України, має право відстрочити сплату податкових зобов’язань
при здійсненні таких операцій шляхом використання податкового векселя,
що видається на суму імпортного ПДВ. Податковий вексель видається на
термін у ЗО днів (включаючи дату його видачі). Однак для окремих видів,
діяльності, що мають сезонний характер або здійснюються використанням
довгострокових договорів, Кабінет Міністрів України має право визначити
триваліші терміни погашення податкового векселя. При цьому можливі два
варіанти погашення векселя:

— дострокове погашення податкового векселя шляхом перерахування грошових
коштів до бюджету або шляхом зарахування в рахунок його погашення суми
експортного відшкодування;

— погашення податкового векселя у строк шляхом включення до складу
податкових зобов’язань платника податків.

З Методичних вказівок щодо порядку адміністрування податкових
векселів, що видаються платниками ПДВ при ввезенні товарів на митну
територію України, затверджених заступником голови ДПАУ від 30.04.99р.
«До податкової декларації з метою збільшення податкових зобов’язань або
податкового кредиту можуть бути включені тільки оплачені податкові
векселі. Податковий вексель не може бути включено до податкового кредиту
раніше, ніж до податкових зобов’язань.

Податковий вексель, який тільки оплачено, але не включено до податкових
зобов’язань, не може вважатися погашеним, оскільки оплата векселя є лише
підтвердженням надходження коштів до бюджету, і без включення такого
векселя до податкової декларації платник податку матиме на особовому
рахунку тільки переплату на суму, що дорівнює вказаній у податковому
векселі. Включення суми податкового векселя до податкової декларації є
необхідним для здійснення нарахування такої суми в особовому рахунку
платника і не зобов’язує платника ще раз здійснювати оплату вже
оплаченого векселя.

Якщо суму податкового векселя не сплачено у строк (30 днів, включаючи
дату його видачі), вона підлягає стягненню з векселедавця державною
податковою інспекцією – векселедержателем у порядку, передбаченому для
стягнення недоїмки щодо обов’язкових платежів до бюджету.»

Так, відповідно до колишніх роз’яснень ДПАУ податковий вексель не може
вважатися погашеним, якщо його оплачено, але не включено до податкових
зобов’язань, оскільки його оплата без включення до податкових
зобов’язань платника податків матиме на особовому рахунку переплату на
суму, що дорівнює вказаній у додатковому векселі. У зв’язку з цим ДПАУ
вимагала відображення вексельних сум у періоді погашення.

З останніх же роз’яснень випливає, що податковий вексель окремо
нараховується в картці особового рахунка окремим документом. Для
повноцінного застосування такого порядку обліку податкових векселів у
податкових органах має існувати механізм обліку достроково погашених
податкових векселів, який передбачає, що сума сплати за достроково
погашеним векселем розглядається виключно як сума, перерахована
платником податків у погашення цього податкового векселя, і не є
переплатою щодо ПДВ.

ми податковими органами.

Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету визначається виходячи з
позитивних значень сум чистих зобов’язань з ПДВ і коригувань платежів з
урахуванням вексельної форми. Якщо ці суми платник визначив із від’ємним
значенням, то це означає,що ПДВ підлягає відшкодуванню.

Слідуючим етапом нашого питання буде подання декларації платником ПДВ
за звітний період до податкової інспекції за повною та за скороченою
формами. Подання декларації, як звітного документа передбаченого
п.п.7.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість » у
редакції від 03.04.97 р. №168/97-ВР із послідуючими змінами і
доповненнями.

Звітний період, за який подається податкова декларація встановлюється
залежно від обсягу оподатковуваних операцій з продажу товару за
попередній календарний рік і може дорівнювати одному календарному місяцю
або одному календарному кварталу і відповідно є місячні І квартальні
платники ПДВ. Звітний податковий період, що дорівнює одному
календарному місяцю, встановлюється для платників податків, у яких обсяг
оподатковуваних операцій з продажу товарів за попередній календарний рік
з урахуванням ПДВ перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян (122400 грн.) А якщо менший ніж 7200 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, звітний період встановлюється за їх вибором.

У МР ДПІ Чемеровецькому району у 2001 році зареєструвалось 157 місячних
платників і 81- квартальних. Визначення звітного періоду можна показати
у вигляді схеми 2.1.

Схема 2.1.Визначення платником ПДВ звітного періоду.

Поряд з цим платник зобов’язаний подавати додатки до декларації в
залежності від її виду. Згідно з наказом ДПА України від 02.11.2000 р №
568 для платників податку на додану вартість залишаються два види
податкової декларації: за повною та за скороченою формами.

За скороченою формою податкова декларація з податку на додану вартість
подається платниками, які мають обсяг оподатковуваних операцій
за останні 12 календарних місяців менший, ніж встановлено Законом
України від 14.09.2000 р. № 1955-ІІІ Про внесення змін до Закону
України «Про податок на додану вартість» для обов’язкової реєстрації як
платників податку на додану вартість, тобто менше, ніж 3600
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (61,2 тис. гри.).
Враховуючи, що Законом України від 14.09.2000 р. № 1955-ІІІ втричі
підвищено граничний рівень обсягу оподатковуваних операцій для
обов’язкової реєстрації як платників ПДВ, для платників податку на
додану вартість, які на момент введення в дію вказаного Закону вже
досягли попередньо встановленого рівня 1200 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, але не досягли рівня оподатковуваних
операцій 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
встановлюється певний порядок подання податкової звітності.

Декларація за скороченою формою незмінне має лише один додаток:
Розрахунок коригування сум ПДВ. Декларація за повною формою має три
додатки:

— додаток 1 «Розрахунок експертного відшкодування»;

— додаток 2 «Розрахунок коригування сум ПДВ»

— додаток 3 «Розрахунок частки бюджетного відшкодування».

Додаток 2″Розрахунок коригування сум ПДВ» подається платником
податків одночасно з податковою декларацією у разі заповнення уній
рядків коригування податкового зобов’язання та коригування податкового
кредиту

Що стосується двох інших додатків, то їх подання залежить від того, за
якою формою декларації з ПДВ звітує платник податків.

Порядок проведення експортного відшкодування встановлено ст.8 Закону про
ПДВ. Право на отримання експортного відшкодування мають місячні платники
податків ПДВ, що звітують за повною формою декларації, і здійснюють у
звітному періоді експортні операції та за даними податкової декларації
отримали від’ємне значення між сумою податкових зобов’язань і сумою
податкового кредиту звітного періоду. Порядок проведення експортного
відшкодування не поширюється на платників податків, що подають скорочену
податкову декларацію, на квартальних платників і платників, що не
здійснюють розрахунків з ПДВ з бюджетом на підставі норм чинного
законодавства.

Схематично подання платником податків додатків декларації з ПДВ можна
показати в такому вигляді:

Схема № 2.2.Подання платником ПДВ додатків до декларації з ПДВ

Слід мати на увазі, що для отримання експортного відшкодування платником
податків, якщо він має право на його отримання, обов’язково повинно бути
додержано певних умов. Так, відповідно до п. 8.4 ст.,8 Закону про ПДВ
експортному відшкодуванню підлягає та частина суми ПДВ, яка була
включена до складу податкового кредиту при придбанні товарів. У зв’язку
з цим потрібно мати на увазі, що з метою визначення експортного
відшкодування:

– до складу податкового кредиту включаються суми ПДВ по фактично
отриманих протягом звітного періоду товарах, вартість яких фактично
оплачено.

— оплату за товари для отримання експортного відшкодування має бути
здійснено виключно грошовими коштами і виключно в період з 1 числа
звітного місяця по день подання Розрахунку експортного відшкодування
включно;

— у разі експорту товарів, придбаних за імпортом, до податкового
кредиту, використовуваного з метою розрахунку експортного відшкодування,
включаються суми податку, сплачені в той же період до бюджету у зв’язку
з таким ввезенням або визначені в податковому векселі, виданому протягом
цього місяця, але не погашеному до дня подання такого розрахунку.

Для більш чіткого уявлення про експортне відшкодування зобразимо схему
2.3. визначення права платника на отримання експортного відшкодування.

У Чемеровецькому районі є 4 підприємства, які займаються експортом
продукції. Загальний обсяг продажу по цих підприємствах складає
850тис.грн., із них експорт складає 382 тис.грн., що становить 45% до
загального обсягу продажу. В 2001 році було заявлено до відшкодування
відшкодувати в загальній сумі 25 тис.грн., Відшкодовано на
розрахунковий рахунок 15 тис. грн.. і на 10 тис. грн.. зроблено залік по
Постанові № 2215. Щоб уявити картину експортного відшкодування у
Чемеровецькому районі зобразимо таку таблицю 2.3.

Як бачимо, найбільший обсяг експортних операцій здійснює Чемеровецький
мальтозний завод. Але поскільки загальний обсяг продажу перекриває
експортні операції, мальтозний завод не одержує на розрахунковий рахунок
ПДВ і не проводить заліків. Така сама картина і у Чемеровецькому
держлісгоспі.

Два інших підприємства — ПП “Либідь” та ТОВ “Чем-лтд” заявляють до
відшкодування в загальній сумі 25 тис. грн. відповідно 7 тис.грн.. та
18 тис.грн. Дана сума відшкодована із бюджету. Давайте охарактеризуємо
цих два підприємства..

ПП “Либідь” займається експортом продукції (в основному соняшнику) в
Польщу. Обсяг експортних операцій в загальному обсязі продажу складає
100 %. Заготівлю продукції приватне підприємство проводить в платників
ПДВ розрахунки проводить виключно в безготівковій формі (шляхом
перерахування коштів на розрахунковий рахунок через банківські
установи). Крім цього Пп. “Либідь” по транспортуванню продукції до
покупця. Тому всі суми ПДВ, які сплачені постачальникам продукції та за
надані послуги, відшкодовуються з бюджету.

ТОВ “Чем-лтд” займається експортом продукції (пиломатеріали, заготовки
паркетні). Виробництво продукції проводиться на власних переробних
потужностях. Обсяг експортних операцій в загальному обсязі продажу
становить 70%.

Платник податків, який має право на отримання експортного відшкодування
та бажає його отримати, подає до податкових органів разом з декларацією
за відповідний звітний період додаток 1 “Розрахунок експортного
відшкодування”, в якому сума експортного відшкодування обсяги беруться
без урахування сум ПДВ.

Стосовно розрахунку сум експортного відшкодування хотілося б звернути
увагу на два моменти.

По-перше, з обсягу експортних операцій звітного періоду з метою
розрахунку експортного відшкодування виключено обсяг бартерних
експортних операцій, хоча законом про ПДВ такого виключення не
передбачено. Судячи з усього, ДПАУ вважає, що розрахунок питомої ваги
експортних операцій у загальному обсязі продажу стосується тільки того
експорту, щодо якого виникає право на відшкодування ПДВ як таке. Якщо
говорити про ЗЕД-бартер, то, як відомо, “вхідний” ПДВ по товарах, що
беруть у ньому участь, включається до складу вагових витрат і до
податкового кредиту не відноситься.

По-друге, здоровий глузд підказує, що загальний обсяг оподатковуваних
операцій з продажу — це ті операції з продажу, які є об’єктами для ПДВ і
по яких ПДВ нараховується за ставками 20 % і 0 %.Однак, всупереч цьому,
на думку ДПАУ, до загального обсягу оподатковуваних операцій потрібно
включати операції, звільнені від обкладення ПДВ. Крім того, до цього
обсягу згідно з пактом № 568 включено обсяги імпортованих товарів, у
тому числі звільнених від ПДВ.

Слід мати на увазі, то подання додатка 1 «Розрахунок експортного
відшкодування” до декларації не с обов’язковим. Так платник податків за
власним бажанням може не подавати цей Розрахунок. У такому випадку сума
відшкодування платнику податків здійснюється у загально встановленому
порядку, тобто сума експортного відшкодування зараховується в рахунок
погашення заборгованості платника податків з ПДВ, а за відсутності
такої заборгованості спрямовується на погашення податкових зобов’язань
цього платника протягом трьох наступних звітних періодів. У випадку,
якщо сума від’ємного значення податку не погашається сумами податкових
зобов’язань протягом трьох наступних звітних періодів, така сума
підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України протягом місяця,
який настає після подання декларації за третій звітний період після
виникнення від(ємного значення податку.

На відміну від експортного відшкодування для одержання якого платником
податків має бути додержало ряд умов для отримання бюджетного
відшкодування платнику податків досить зробити розрахунок суми
бюджетною відшкодування в додатку 3 «Розрахунок частки бюджетного
відшкодування” до податкової декларації та подати його до податкових
органів разом з декларацією за повною формою за відповідний період.

Право на отримання бюджетного відшкодування протягом місяця мають
як місячні, так і квартальні платники податків, котрі звітують за повною
формою декларації та здійснюють операції з продажу товарів,
оподатковувані за нульовою ставкою на митній території України. Згідно з
роз’ясненнями податкових органів у випадку здійснення на
митній території України операцій з продажу товарів, що оподатковуються
за нульовою ставкою, і визначення від(ємної різниці між податковими
зобов’язаннями і податковим кредитом звітного періоду подання додатка 3
є обов’язковим.

У разі подання Розрахунку експортного відшкодування розрахунок частки
бюджетного відшкодування здійснюється після заповнення першого.

Таким чином, ПДВ посідає чільне місце в податковій системі України. Він
мас свої перевалі та недоліки як з фіскальних позиції так і з огляду
регулювання обсягів споживання. Завдання науки про податки полягає в
подальшому вдосконаленні механізму справляння податку, що вимагає як
високої податкової техніки, так і великих Авансових витрат. Як свідчить
світовий досвід —це єдино правильний шлях.

2.3.Акцизний збір і мито як фактор взаємодії фіску і споживання.

Важливим видом непрямих податків є специфічні акцизи,
які регулюють кількісні параметри споживання визначеного кола товарів
[57]. Вітчизняний досвід щодо використання таких податків є незначним.
Введення в Україні в 1992 році акцизного збору зумовлено перш за все
необхідністю врегулювання споживання монопольних і високорентабельних
товарів.

Акцизний збір — це непрямий податок на споживачів чи одержувачів окремих
товарів і продукції, визначених законом як підакцизні, що стягуються з
них під час здійснення оборотів з продажу таких товарів, вироблених на
митній території України, або при імпортуванні, ввезенні чи пересиланні
таких товарів і продукції, на митну територію України. Акцизний збір
включається до ціни підакцизних товарів і оплачується покупцями.

Основні питання щодо справляння акцизного збору, платників даного
податку і об’єктів оподаткування визначаються і регулюються Декретом
Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.1992 р. із
послідуючими змінами і доповненнями а також іншими законами.

При розгляді даного питання зауважимо, що податкова робота постійно
починається із встановлення платників податку. Цей перший етап
обумовлений тим, що податкова служба повинна чітко знати хто саме
вносить той чи інший податок до бюджету, а також хто відповідає за
зобов’язання перед державою. Термін «платник податку» визначає саме
суб’єкт оподаткування. Однак цей суб(єкт здебільшого є тільки
посередньою, транзитною ланкою проходження доходів. Він не стільки
сплачує податок, скільки перераховує до бюджету частину отриманих
доходів. Реальним платником с споживач, поскільки саме він сплачує
вартість товарів і послуг. В нашому випадку платниками акцизного збору є
фізична чи юридична особа, яка безпосередньо сплачує даний вид податку.
Стаття 2 Декрету Кабінету Міністрів України визначає платників акцизного
збору.

У 2001 році у Чемеровецькому районі зареєстровано тільки один платник
акцизного збору — це Чемеровецький мальтозний завод, так і залишилося на
сьогоднішній день. В порівнянні з минулими роками платників акцизного
збору у нашому районі було багато — це пов(язано із тим, що цукор входив
в перелік підакцизних товарів.

Визначивши платників податків, необхідно встановити, що саме у цих
платників оподатковується, тобто необхідно визначити об(єкт
оподаткування. Об(єкт оподаткування, що означає обороти з реалізації,
має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, мати безпосереднє
відношення до платника і відображати саме його вплив на даний об(єкт.

Аналізуючи МР ДПІ у Чемеровецькому районі додамо,що на мальтозному
заводі об(єктами оподаткування виступають обороти з реалізації спирту і
горілчаних виробів, що становлять відповідно 3535,7 тис.грн. і 1814,4
тис.грн. і наведемо ці цифри у вигляді таких таблиць (див, додаток №
2.1. і 2 2 ). З даних таблиць ми бачимо, що Чемеровецьким мальтозним
заводом за 12 місяців 2001 року реалізовано 24.2 тис. дал. горілчаних
виробів на суму 1814.4 тис.грн., зокрема за цей же період до бюджету
надійшло 502,8 тис. грн. акцизного збору. Низька питома вага реалізації
горілчаних виробів в цьому році порівняно до минулого року (30%),
пояснюється відсутністю потенційних покупців, низькою
платіжеспроможністю покупців, виробництво горілчаних виробів на заводі
проводиться тільки по мірі реалізації горілчаних виробів, а не по повній
потужності цеху розливу. Дебіторська заборгованість по Бучацькому
мальтозному заводу станом на 1.01.2001р. склала 1980.0 тис.грн Найбільші
дебітори — ТОВ «Ал-Ан» (м. Київ) — 30,2 тис.грн., ТзОВ «ДонКонТорг» (м.
Донецьк)- 273,0 тис.грн., агрофірма «Вижняни» -44,4 тис.грн., ПП
“Дніпровська перлина» (м.Кременчуг)- 1478.9 тис.грн. По всіх
підприємствах -дебіторах вислано запити в ДПІ по місцю реєстрації па
підтвердження кредиторської заборгованості, виставлено 25 інкасових
розпоряджень на стягнення дебіторської заборгованості на суму 1347.3
тис. грн., з них стягнуто до бюджету 29,2 тис. грн. Зокрема з початку
2000р. Виставлено 10 інкасових розпоряджень на стягнення дебіторської
заборгованості на суму 692.7 тис.грн. з них стягнуто до бюджету і 11.0
тис.грн.

По акцизному збору недобір до прогнозу за 12 місяців склав 1654,6
тис.грн.. Із прогнозних завдань на січень-грудень 2000 року 2157,4
тис.грн. надійшло лише 502,8 тис.грн. акцизного збору, в тому числі від
мальтозного заводу — 519.0 тис. грн. В грудні місяці від заводу
надходжень по акцизному збору не було, при запланованих 72,9 тис.грн.,
недобір -72,9 тис. грн. Тільки із-за цього одного фактора в грудні
місяці допущено зрив виконання 12-и місячного завдання по мобілізації
платежів до зведеного бюджету.

Відповідно до норм світової практики акцизами обкладаються обороти з
продажу товарів, які мають високий попит і норму рентабельності, легко
групуються за кількісними та якісними ознаками і легко
адмініструються[32].

На сьогодні перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору на такі
товари визначено в чотирьох законах України із послідуючими змінами і
доповненнями, а саме: від 06.02.96 р. № 30/96-ВР «Про ставки акцизного
збору та ввізного мита на тютюнові вироби», від 07.05.96 р. № 178/96-ВР
«Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та
алкогольні напої», від 24.05.96 р. № 216/96-ВР «Про ставки акцизного
збору і ввізного мита па деякі транспортні засоби та шини до них» та від
11.07.96 р. № 313/96-ВР «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на
деякі товари (продукцію)». І якщо вже із самої назви перших трьох
законів можна легко визначити такі групи підакцизних товарів, як
тютюнові вироби, спирт та алкогольні напої, транспортні засоби та шини
до них відповідно, то в останньому Законі налічується понад тридцять
найменувань підакцизних товарів згідно з кодами виробів за
Гармонізованою системою опису та кодування товарів. При цьому значній
кількості підакцизних товарів українського виробництва законодавством
надано пільговий режим оподаткування акцизним збором, що негативно
впливало на співробітництво з міжнародними організаціями, а державний
бюджет, у свою чергу, недораховувався відповідних сум акцизного збору.

Таким чином, в Україні, де визначено чи не найбільший перелік
підакцизних товарів, формування бюджету від надходження акцизного збору
забезпечується в основному від реалізації такої продукції, як тютюнові
вироби, спирт, алкогольні напої, нафтопродукти та пиво[52].

Таким чином перелік підакцизних товарів значно скоротиться, їх можна
об(єднати у сім основних груп; спирт, алкогольні напої, пиво солодове,
тютюнові вироби, нафтопродукти, транспортні засоби та ювелірні вироби.

По всіх підакцизних товарах нараховується одночасно і специфічний акциз
і ПДВ. Їх поєднання пояснюється різним призначенням та різною
економічною природою. Не можливо з допомогою різних ставок одного тільки
податку регулювати і процеси виробництва підакцизних товарів і процеси
споживання і відшкодовувати вхідну суму універсального акцизу.

Розглянувши деякі ключові моменти даного питання, а саме платники й
об(єкти оподаткування, перейдемо до вивчення основних засад державної
політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і
роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними
напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та
захисту здоров(я громадян, а також посилення боротьби з незаконним
виробництвом та обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів на
території України, що визначаються Законом України від 19.12.1995 року
із послідуючими змінами і доповненнями № 418/95 -ВР «Про державне
регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і
плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами ». Зауважимо, що
дія цього Закону не поширюється па виробництво і торгівлю пивом, а також
на виробництво вин виноградних і плодово-ягідних, наливок і настоянок,
виготовлених громадянами з домашніх умовах для власного споживання.
Виробництво спирту етилового може здійснюватися лише на державних
підприємствах за наявності у них ліцензій[52].

Виробництво спирту коньячного і плодового здійснюється на державних
підприємствах, а також на виноробних підприємствах незалежно від форм
власності, які па момент набрання чинності цим Законом мали відповідну
ліцензію і виробляють ці спирти тільки для потреб власного виробництва
без права реалізації іншим суб’єктам підприємницької діяльності.

Виробництво алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється
суб’єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності за
умови одержання ліцензії. Ліцензії на виробництво спирту етилового,
коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів
видаються органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України. Ліцензії
на випуск коньяку видаються лише тим суб’єктам підприємницької
діяльності, які мають повний цикл виробництва, включаючи викурку та
витримку. Ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і
плодового видаються суб’єктам підприємницької діяльності — юридичним
особам, а на виробництво алкогольних напоїв та тютюнових виробів — усім
суб’єктам підприємницької діяльності. Ліцензії на виробництво тютюнових
виробів видаються лише суб’єктам підприємницької діяльності, які мають
повний технологічний цикл виробництва тютюнових виробів, включаючи
виготовлення тютюнової суміші, сигаретні цехи. Для суб’єктів
підприємницької діяльності, які отримали ліцензію на виробництво
тютюнових виробів у порядку, визначеному законом, але не здійснюють
повного циклу виробництва тютюнових виробів, ліцензія дійсна до кінця
її строку.

Рішення про видачу ліцензії або відмову у її видачі приймається
уповноваженим органом після перевірки підприємства, але не пізніше 30
днів з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про
відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови.

Ліцензія оформляється а двох примірниках, перший з яких видається
суб(єкту підприємницької діяльності, другий зберігається в Міністерстві
фінансів і документами, на підставі яких видається ліцензія. У разі
втрати ліцензії її поновлення здійснюється згідно з цим Порядком. У
кожній ліцензії зазначається найменування органу, що її видав,
найменування суб’єкта підприємницької діяльності, його місцезнаходження,
місце і від діяльності, на яку видається ліцензія, місце зберігання
спирту, місткість, номер реєстрації ліцензії, термін її дії, особливі
умови, дата видачі ліцензії, підпис уповноваженої особи. Ліцензія
засвідчується гербовою печаткою Міністерства фінансів. До даної ліцензії
додаються перелік найменувань продукції, який також засвідчується
гербовою печаткою Мінфіну. Зміни до переліку найменувань продукції
вносяться Мінфіном без справляння додаткового збору. Також Мінфін про
видачу ліцензії повідомляє у письмовій формі державну податкову
інспекцію за місцем знаходження суб(єкта підприємницької діяльності.
Поряд з цим суб(єкти підприємницької діяльності, які отримали ці
ліцензії, подають Міністерству фінансів щоквартально до 10 числа
наступного за звітним періодом місяця дані про виробництво та реалізацію
продукції, на яку видана ліцензія.

Ліцензії видаються терміном на 5 років, а плата за них справляється
щорічно.

Важливим елементом в даному випадку є те, суб’єкти підприємницької
діяльності, що виробляють спирт етиловий, коньячний і плодовий,
алкогольні напої та тютюнові вироби, підлягають обов’язковій реєстрації
в державній податковій інспекції за місцезнаходженням цих суб’єктів як
платники акцизного збору шляхом подання копії ліцензії в п’ятиденний
строк після її отримання.

Виробництво вищезазначеної продукції на давальницьких умовах
забороняється, крім виробництва спирту етилового, коньячного і плодовою
з давальницької сировини нерезидентами за умови повного вивезення
готової продукції за межі митної території України. Термін «давальницька
сировина » можна розуміти, як сировина, матеріали, напівфабрикати,
енергоносії ввезені на митну територію України іноземним замовником чи
закуплені іноземним замовником за іноземну валюту в Україні або вивезені
за її межі українським замовником для використання у вироблені готової
продукції з наступним поверненням усієї продукції або її частини до
країни власника або вивезенням до іншої країни. Готова продукція може
бути реалізована в Україні, якщо давальницька сировина, з використанням
якої вироблено цю продукцію, ввезена іноземним замовником на митну
територію України чи закуплена іноземним замовником за іноземну валюту в
«Україні. Право власності на імпортовану давальницьку сировину та
вироблену з неї готову продукцію належить іноземному замовнику. Готова
продукція — це та продукція, яка вироблена з давальницької сировини і
визначена як кінцева у контракті між замовником і виконавцем. Замовник —
це суб(єкт господарської діяльності, який надає давальницьку сировину, а
виконавець -це суб(єкт господарської діяльності, який здійснює
переробку, обробку, збагачення чи використання давальницької сировини.

Виробництво тютюнових виробів з давальницької сировини дозволяється
тільки на українських підприємствах, які мають ліцензії на виробництво
тютюнових виробів, і здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Забороняється вивезення за межі митної території України давальницької»
сировини для виробництва тютюнових виробів.

А переробка на давальницьких умовах винограду, плодів, ягід на
виноматеріали дозволяється і здійснюється відповідно до чинною
законодавства. На сьогоднішній день діє Постанова Кабінету Міністрів
України від 6 листопада 1997 р. № 1236 «Про затвердження Порядку
переробки винограду, плодів та ягід па виноматеріали на давальницьких
умовах» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету
Міністрів України від 25 серпня 1998 року № 1336.

Невиключним елементом в даному випадку є те, що для проведення належного
контролю за сплатою акцизного збору з виноматеріалів, виготовлених із
давальницької сировина, копія договору про переробку давальницької
сировини подасться замовником до державної податкової інспекції за його
місцезнаходженням.

Розрахунки за послуги з переробки давальницької сировини, які надаються
виконавцями можуть провадитися у грошовій формі або часткою
давальницької сировини готової продукції або з поєднанням зазначених
способів згідно з договорами про переробку давальницької сировини.

Виробництво виноматеріалів повинно здійснюватися згідно із затвердженими
і зареєстрованими в установленому законодавством порядку нормативними
документами та стандартами, які діють в Україні.

Виконавці відвантажують виноматеріали, виготовлені з давальницької
сировини, замовникам або за їх дорученням іншим споживачам, якщо про це
зазначено в договорі, за умови подання замовником виконавцю примірника
розрахункового платіжного документа про сплату повної суми акцизного
збору з відміткою відповідної установи банку та підтвердження державної
податкової інспекції про його надходження до бюджету.

Підприємства, виробничі цехи, дільниці, лабораторії та інші структурні
підрозділи, які здійснюють виробництво і контроль за виробництвом спирту
етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових
виробів, підлягають обов’язковій атестації на відповідність вимогам, що
встановлені чинними законодавчими актами України щодо забезпечення життя
та здоров(я людей, охорони навколишнього природного середовища, а також
відповідність санітарним, пожежним, екологічним нормам і правилам.
Атестація підприємств проводиться органами Державного комітету України
по стандартиризації, метрології та сертифікації або уповноваженими ними
організаціями. Аналітичні та вимірювальні лабораторії атестуються
органами Державного комітету України по стандартизації, метрології та
сертифікації. Орган, який проводить атестацію, зобов’язаний надати
заявнику комплект зразків документів для атестації протягом трьох днів з
дня подачі заявки. Зазначимо також,що ліцензія па право виробництва
спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та
тютюнових виробів видасться після проведення атестації підприємства, яка
є чинною протягом терміну дії зазначеної ліцензії [50].

В обов’язковому порядку повинно здійснюватися маркування алкогольних
напоїв, тобто наклеювання марки акцизного збору. Марки акцизного збору —
це спеціальний знак, його наявність на товарах підтверджує про сплату
акцизного збору, легальність ввезення та реалізації на території України
цих виробів. Марки акцизного збору встановленого зразка виготовляються
на замовлення Державної податкової адміністрації Банкнотно-монетним
двором Національного байку.

Для маркування конфіскованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів
використовується спеціальна акцизна марка, яка відрізняється від
звичайної тільки кольором і написом «Конфіскат».

Державні податкові адміністрації зберігають марки акцизного збору в
своїх приміщеннях або згідно з договором у приміщеннях установ банків
України. Приміщення мають бути технічно укріплені і обладнані засобами
охоронно пожежної сигналізації. Аналогічні умови зберігання марок
повинні забезпечити і покупці акцизних марок. Приміщення, в якому
зберігаються марки акцизного збору, має бути ізольованим, а двері до
нього під час продажу марок замкнутими зсередини. Доступ до цього
приміщення особам, непричетним до продажу марок акцизного збору,
забороняється.

Обов(язки з продажу марок акцизного збору покладаються на державного
податкового інспектора наказом голови державної податкової
адміністрації. При цьому державний податковий інспектор несе повну
індивідуальну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності
прийнятих марок і за будь-яку заподіяну їм шкоду як внаслідок умисних
дій, так і внаслідок недбалого або несумлінного ставлення до своїх
обов’язків.

Марки акцизного збору продаються державними податковими адміністраціями
суб(єктам підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства є
платниками акцизного збору з алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Продаж марок акцизного збору українським виробникам алкогольних напоїв
та тютюнових виробів проводиться виходячи з планових щомісячних обсягів
реалізації цих товарів..

Розмір плати за марки акцизного збору затверджується
Кабінетом Міністрів України.

Виробництво алкогольних напоїв здійснюється з використанням спирту
етилового, коньячного і плодового. А використання інших видів спирту для
виробництва алкогольних напоїв і харчових продуктів забороняється.

Імпорт, експорт або оптова торгівля спиртом етиловим і плодовим
здійснюються за наявності ліцензій лише державними підприємствами,
спеціально уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України, крім
оптової торгівлі спиртом етиловим па медичні та ветеринарні цілі, яка
може здійснюватися за наявності ліцензії закладами охорони здоров(я та
підприємствами зооветеринарного постачання незалежно від форм власності.
Кабінет Міністрів України веде реєстр зазначених закладів охорони
здоров’я та підприємств зооветеринарного постачання.

Забороняється сплата акцизного збору з алкогольних напоїв та тютюнових
виробів шляхом взаємних заліків, зустрічних зобов’язань, векселями та в
інших формах, які не передбачають оплату такого акцизного збору коштами.

При продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів у межах бартерних
операцій або інших операцій, що не передбачають їх оплати в грошовій
формі, у тому числі векселями чи іншими видами боргових зобов’язань,
покупець підакцизної продукції зобов’язаний здійснити оплату суми
акцизного збору, включеного до ціни продукції, а також податку на додану
вар гість, нарахованого на таку ціну, виключно у грошовій формі.

Суб(єкт підприємницької діяльності, який отримує спирт етиловий,
призначений для переробки на іншу підакцизну продукцію зобов’язаний
протягом трьох робочих днів після отримання спирту етилового видати
податковому органу за своїм місцем реєстрації належним чином оформлений
податковий вексель. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України
від 27.02.99 р. № 275 затверджено порядок видачі та погашення податкових
векселів. Згідно з чим підтверджується зобов’язання платника податку
сплатити протягом 90 календарних днів суму акцизного збору. У
податковому векселі зазначається сума акцизного збору, що визначається
за ставками для готової продукції, які діють на дату отримання спирту
етилового, у грошовій одиниці України і за валютним курсом НБУ.
Податковий вексель погашається повністю або частково під час придбання
акцизних марок на суму акцизного збору, розраховану із ставок акцизного
збору на готову продукцію. Вексель вважається повністю погашеним, якщо
сплачена вся сума акцизного збору у встановлений строк. У разі експорту
підакцизної продукції, виробленої з використанням спирту етилового,
підставою для податкового векселя документальне підтвердження
здійснення експортної операції. Погашення податкових векселів
проводиться шляхом проставлення на їх лицьовому боці штампу з надписом
«ПОГАШЕНО «, засвідченого підписом керівника та печаткою податкового
органу.

Так, податковий вексель — це та ж сама сплата акцизного збору, тільки
розстрочена до сплати на протязі 90 календарних днів.Стан погашення
векселів Чемеровецькому мальтозному заводу розглянемо у вигляді таблиці
(див. додаток № 2.3.).

Для регулювання ЗЕД використовується такий податок як мито[38]. Мито
сплачується до бюджету. При перетині митного кордону до 1996 року
сплачувалося митниці. Механізм розрахунку мита залежить від характеру
ставок. Сума мита яку необхідно сплатити до бюджету розраховує декларант
і включає її у вантажно-митну декларацію[59]. Правильність розрахунку
мита при перетині кордону контролюють митні органи. Сьогодні існує три
рівні митної служби.

1. Державний митний комітет; 2. Регіональні митниці;

3. Митні пости на митному кордоні в Україні.

2.4.Проблемні аспекти нарахування і сплати податків на споживання

Сьогодні стало очевидним, що Україна перебуває в досить фінансовій
ситуації. Це виражається в тому, що всіх доходів бюджету не вистачає па
виплату державного боргу. Це виражається вже в тому, що всіх доходів
бюджету не вистачає на виплату державного боргу. Перше, що спадає на
думку,- шукати причину в погано збалансованому бюджеті [28]. І як
наслідок — бажання збільшити дохідну частину бюджету й урізати
видаткову. Так, податки в нас не малі. А в зниженні витрат майже
досягнуто межу. І як висновок необхідно збільшити базу оподаткування, що
є основою для збільшення доходів до бюджету. Від бази оподаткування
залежить сума нарахованих і сплачених платежів. Цьому питанню в
сьогоднішній день приділяється велика увага, а особливо в області
податків на споживання. Давайте розглянемо ці проблемні аспекти
нарахування і сплати податків на споживання.

Сьогодні сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету,
визначається платниками самостійно, виходячи з таких показників, як
податкове зобов’язання і податковий кредит.

Для того, щоб визначити податкове зобов’язання по ГТДВ платнику податку
необхідно визначити обсяги реалізації продукції, що підлягають
оподаткуванню, причому без ПДВ, за ставкою 20% або 0%. Ставка 20%
застосовується для всіх операцій по реалізації продукції, крім експорту.
А нульова ставка застосовується для експортних операцій і відрізняться
від повного звільнення тим, що дає право на відшкодування сум вхідного
ПДВ. У деяких випадках сума податкового зобов’язання визначається
виходячи з виручки реалізації з ПДВ, розділивши її на 6,що означає
20%/120%. У випадках реалізації підакцизних товарів до бази нарахування
включається сума акцизного збору. У 2000 році сума податкового
зобов’язання. виходячи з податкових декларацій поданих платниками до
Чемеровецької інспекції, становить 14811 тис. грн.

Податковий кредит платником самостійно не визначається, а фіксується та
сума, що показана у вхідних податкових накладних. Відповідно дана сума у
інспекції району складає 12750 тис.грн.

Таким чином для визначення суми податку на додану вартість, що підлягає
сплаті до бюджету, необхідно зробити різницю між сумою податкового
зобов’язання і сумою податкового кредиту і визначивши результат з
додатнім значенням. У нашому районі ця сума становить 2061 тис. грн.
Якщо в результаті одержимо від(ємне значення — це говорить про суму
ПДВ, в розмірі якої платник податку має право на відшкодування з
бюджету. Як уже зазначалось, відшкодування буває трьох видів, тобто
експортне, бюджетне протягом місяця і бюджетне в загальному порядку. У
Чемеровецькому районі за 2001 рік здійснювалось тільки експортне
відшкодування на загальну суму 25 тис. грн.

Розрахунок експортного відшкодування. Розрахунок експортного
відшкодування подається за наслідками податкового місяця. Таким чином,
на експортне відшкодування мають право платники податку, якими у
звітному місяці здійснено експорт товарів та визначено від’ємне значення
різниці між податковими зобов’язаннями і податковим кредитом, тобто
одночасно заповнено рядок 2а розділу І «Податкові зобов’язання» та рядок
236 розділу III «Розрахунки з бюджетом за звітний період» податкової
декларації з ПДВ.

Розрахунок експортного відшкодування здійснюється на базі податкового
кредиту звітного податкового періоду, в якому платником проведено
експортну операцію, і за результатами якого визначено від’ємне значення
різниці між податковими зобов’язаннями і податковим кредитом.

Із загальної суми податкового кредиту звітного періоду до розрахунку
експортного відшкодування приймається тільки та частина сум ПДВ, яка
фактично оплачена постачальникам виключно в грошовій формі, а по
імпортованих товарах — суми ПДВ, сплачені протягом звітного періоду під
час розмитнення (грошовими коштами або шляхом видачі податкового
векселя).

Сума експортного відшкодування визначається як частина сум ПДВ,
включених до складу податкового кредиту звітного періоду і фактично
сплачених постачальникам з першого числа звітного місяця по день подання
розрахунку експортного відшкодування включно, пропорційна відношенню
обсягу експортних операцій звітного періоду до загального обсягу
оподатковуваних операцій звітного періоду, включаючи оподаткування при
імпорті (обсяги приймаються до розрахунку без урахування ПДВ).

Для проведення експортного відшкодування встановлюється період 30
календарних днів після подання платником до органу податкової служби
розрахунку експортного відшкодування.

Пунктом 8.6 ст. 8 передбачено, що платник може за власним бажанням не
подавати розрахунок експортного відшкодування. В такому випадку суми
такого відшкодування зараховуються в рахунок погашення податкових
зобов’язань цього платника майбутніх податкових періодів у складі
загальної суми від’ємної різниці між податковими зобов’язаннями і
податковим кредитом звітного періоду.

При імпорті товарів сума ПДВ визначається виходячи з таких показників,
як митна вартість, митні збори, мито і акцизний збір, оподаткувавши цю
зсумовану суму за ставкою 20 %. Митна вартість обчислюється виходячи з
ціни, передбаченої контрактом на їх поставку, що мас бути не нижчою
індикативних цін, а також фактичних витрат на транспортування від пункту
розташування постач? пьника до пункту перетину митного кордону України,
навантаження, розвантаження, перевантаження, фрахт і страхування,
комісійних та брокерських видатків. Іншими словами митна вартість це
нещо інше як ціна контракту у валюті контракту, помноживши її на
офіційний курс контракту і поряд з цим до митної вартості включаються
транспортні та інші затрати до перетину митного кордону. Тоді на митну
вартість нараховується уже мито і акцизний збір.

Є ще товари критичної необхідності. Перелік цих товарів встановлюється
для певних підприємств, і на цей товар ПДВ не нараховується.

Тепер визначимо суму акцизного збору, що підлягає сплаті до бюджету.
Найперше зазначимо, що ці суми визначаються платниками самостійно за
встановленими ставками.

На сьогоднішній день є затверджене Положення про порядок нарахування,
терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору та змін до наказів
ДПА України, яке зареєстровано в Міністерстві Юстиції України 02.04.2001
р. за № 295/5486

Дане Положення визначає порядок нарахування та сплати акцизного збору
платниками акцизного збору, терміни сплати і подання розрахунку
акцизного збору.

Платники акцизного збору, як це уже раніше зустрічалось, визначені
статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір» та
статтею 2 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та
тютюнові вироби». Об’єкти оподаткування акцизним збором визначені
Декретом Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» та Законом
України „Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби».

Перелік товарів, на які встановлено вставки акцизного збору та їх
розмір, визначений відповідними законами України.

Порядок обчислення акцизного збору.

Акцизний збір обчислюється у твердих ставках у гривнях або в свро з
одиниці реалізованих, переданих або ввезених в Україну товарів або за
ставками у відсотках до обороту з реалізації товарів.

Акцизний збір, який обчислений в євро, з товарів, що вироблені і
реалізуються в Україні, сплачується у валюті України за валютним
обмінним курсом Національного банку України, що діє на перший день
кварталу, в якому здійснюється реалізація товару, і залишається
незмінним протягом кварталу.

Порядок нарахування акцизного збору такий.

Сума акцизного збору, якщо ставка встановлена в грошовому еквіваленті до
фізичної одиниці виміру товару, обчислюється таким чином:

— при застосуванні ставки акцизного збору у гривнях — за формулою

А = С х К, де

де А — сума акцизного збору;

С — ставка акцизного збору;

К — кількість товару, визначена у фізичних одиницях
виміру, визначених відповідним законом;

— при застосуванні ставки акцизного збору в євро — за формулою

А = С х Є х К, де

де А — сума акцизного збору;

С — ставка акцизного збору;

Є — курс гривні до євро за станом на перший день відповідного кварталу;

К — кількість товару, визначена у фізичних одиницях виміру, визначених
відповідним законом.

Сума акцизного збору, якщо ставка встановлена у відсотках, обчислюється
за формулою

А = С х В, де

А — сума акцизного збору;

С — ставка акцизного збору;

В — вартість.

Платники акцизного збору повинні подавати розрахунки акцизного збору
відповідно до порядку, який встановлений цим Положенням. Таким чином,
щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, складають
і подають до органів державної податкової служби за місцем
реєстрації Розрахунок акцизного збору.

У МР ДПІ Чемеровецького району є один платник акцизного збору, який
займається виробництвом і реалізацією спирту та горілчаних виробів.
Даний завод для визначення акцизного збору застосовує ставку А3 у
гривнях. Ставка акцизного збору за одну літру спирту становить 16 грн.
На протязі 2000 року Чемеровецьким мальтозним заводом було відвантажено
етилового спирту 163,8тис.дал., зокрема експорт спирту складає 125,4
тис. дал. і на виробництво підакцизних товарів використано 38,4 тис.
дал. В обох випадках на етиловий спирт акциз не нараховується і за
рахунок цих операціях мальтозний завод скористався пільгами, які
встановлені чинним законодавством. Завод на протязі 2000 року реалізував
24,2 тис. дал. горілчаних виробів. Нарахування АЗ від цієї реалізації
становить 1284,7 тис. грн., якщо перевести на літри, то це буде 242000
літрів. В одній бутилці закладено 3,2 грн., а відповідно в одній літрі
6,4 грн. Як уже зазначалось виробництво горілчаних виробів здійснюється
на основі 100% спирту. Тоді для визначення АЗ, який закладений в 1 літрі
горілчаних виробів, необхідно ставку АЗ за 1 літр спирту (тобто 16 грн.)
помножити на 0,4 ( що означає 1 літр 40% горілки), тобто 16*0,4=6,4 грн.
Таким чином АЗ по горілчаних виробах Чемеровецького мальтозного заводу
за 2000 рік становить 1548,8 тис.грн. Даний розрахунок ми зробили по
ставці яка діяла на 01.0.1.2001 р. На протязі року ці ставки
змінювалися, тому АЗ по звітах складає 1284,7 тис.грн.

Суб’єкти підприємницької діяльності, що отримують спирт етиловий не
денатурований, призначений для переробки на іншу підакцизну продукцію, і
зобов’язані видати органам державної податкової служби податковий
вексель відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого
1999 року № 275 «Про затвердження Порядку видачі та погашення податкових
векселів, що підтверджують зобов’язання із сплати суми акцизного збору і
видаються суб’єктами підприємницької діяльності у разі отримання спирту
етилового не денатурованого, призначеного для переробки на іншу
підакцизну продукцію» із послідуючими змінами і доповненнями, щомісячно
не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, складають і подають
до органів державної податкової служби за місцем реєстрації Розрахунок
спеціальною за формою Порядок складання платниками Розрахунку повинен
здійснюватися наступним чином. У Розрахунку вказуються всі передбачені в
ньому показники. У разі не заповнення того чи іншого показника через
його відсутність у відповідній графі Розрахунку ставиться про креслення.
Розрахунок заповнюється чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою
друкарської машинки, принтерів, засобів механізації та інших засобів,
які забезпечують збереження цих записів протягом установленого терміну
зберігання звітності.

У цьому розрахунку не повинно бути підчисток, помарок, виправлень.
Виправлення помилок у Розрахунку проводиться з дотриманням вимог
Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському
обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24
травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
5 червня 1995 року за № 168/704.

Орган державної податкової служби не приймає до розгляду Розрахунок:

— що має підчистки або дописки, закреслені слова або цифри, а також
написані олівцем;

— якщо текст або цифри в якому неможливо прочитати внаслідок
пошкодження, наприклад, документи, залиті чорнилом, затерті тощо.

Якщо у майбутніх податкових періодах платник акцизного збору самостійно
виявив помилки, що містяться у раніше поданому ним Розрахунку, такий
платник акцизного збору зобов’язаний подати повий Розрахунок, що містить
виправлені показники.

Оригінал Розрахунку подається платником акцизного збору до органу
державної податкової служби за місцем реєстрації. Подання ксерокопії не
припускається.

— Дані, наведені в Розрахунку, повинні підтверджуватися первинними
документами, даними бухгалтерського обліку.

Достовірність даних підтверджується підписами керівника підприємства і
головного бухгалтера та засвідчується печаткою.

Розрахунок подається платником акцизного збору незалежно від того,
виникло у звітному періоді у платника податкове зобов’язання чи ні. Якщо
останній день терміну подання Розрахунку припадає на вихідний або
святковий день, то останнім днем вважається наступний за вихідним або
святковим робочий день. Терміни подання Розрахунку, а відповідно і
терміни сплати акцизного збору, які припадають на вихідний або святковий
день, переносяться на перший робочий день після вихідного або святкового
дня. Розрахунок за добровільним рішенням платника акцизного збору може
бути надано органу державної податкової служби в електронній формі за
умови реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку,
визначеному законодавством.

Платник акцизного збору, що не подає Розрахунок у терміни, зазначені у
пункті цього Положення, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або затримку. Штрафні
санкції не застосовуються у тому випадку, коли продовжено граничні
терміни подання Розрахунку.

Граничні терміни для подання Розрахунку акцизного збору, визначені
пунктом 4.1 цього Положення, підлягають продовженню керівником
податкового органу або його заступником за письмовим запитом платника
акцизного збору, якщо такий платник акцизного збору протягом зазначених
термінів:

— перебував за межами України;

— перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі
команди таких суден;

— перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

— мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на
території інших держав або через інші обставини непереборної сили,
підтверджені документально;

— був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у
розшуку у випадках, передбачених законодавством.

В такому випадку штрафні санкції не застосовуються протягом часу
продовження граничних термінів подання Розрахунку.

Норми цього пункту поширюються на посадових осіб юридичної особи у разі,
коли протягом зазначених граничних термінів така юридична особа не мала
інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства
нараховувати, стягувати та вносити до бюджету акцизний збір, а також
вести податковий облік та звітність.

Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками
самостійно відповідно до чинного законодавства.

Підприємства — виробники алкогольних напоїв сплачують акцизний збір на
третій робочий день після здійснення обороту з реалізації.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які отримують спирт етиловий для
переробки на іншу підакцизну продукцію, що підлягає маркуванню марками
акцизного збору, зобов’язані видати органам державної податкової служби
податковий вексель відповідно до Порядку видачі та погашення податкових
векселів, що підтверджують зобов’язання із сплати суми акцизного збору і
видаються суб’єктами підприємницької діяльності у разі отримання спирту
етилового не денатурованого, призначеного для переробки на іншу
підакцизну продукцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 27 лютого 1999 року № 275 «Про затвердження Порядку видачі
та погашення податкових векселів, що підтверджують і зобов’язання із
сплати суми акцизного збору і видаються суб’єктами підприємницької
діяльності у разі отримання спирту етилового неденатуроваиого,
призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію, сплачують суми
акцизного збору при придбанні марок акцизного збору протягом не більше
90 календарних днів від дня отримання спирту етилового.

Якщо суб’єкти підприємницької діяльності, що придбавають підакцизні
товари (крім спирту етилового), які є сировиною для виробництва інших
підакцизних товарів і відповідно до законодавства не підлягають
оподаткуванню акцизним збором, повинні обов’язково мати довідку
податкового органу за місцем реєстрації за встановленою формою. Один
примірник такої довідки надається цими підприємствами суб’єктам
підприємницької діяльності, у яких отримано підакцизні товари і сировину
без акцизного збору, для подання останніми податковому органу до
розшифровок неоподатковуваних оборотів Розрахунку.

Особливості нарахування та сплати акцизного збору при здійсненні
експортно-імпортних операцій.

Акцизний збір не справляється при реалізації підприємствами-виробниками
підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту за умови
документального підтвердження здійснення експортної операції, а саме:

— довідкою установи банку про надходження коштів у іноземній валюті на
розрахунковий рахунок платника;

— копією вантажної митної декларації з відміткою прикордонної митниці
про перетин товаром митного кордону України, скріпленою особовою
номерною печаткою працівника митниці.

Ця норма із сплати акцизного збору не поширюється на алкогольні напої та
тютюнові вироби, сплата акцизного збору по яких здійснюється
безпосередньо до Державного бюджету України при придбанні акцизних марок
у іх продавця. Суб’єкти підприємницької діяльності, які відповідно до
законодавства набули статусу податкового агента і ввезли на митну
територію України підакцизні товари без сплати акцизного збору,
перераховують до бюджету акцизний збір протягом 7 календарних днів,
наступних за датою продажу підакцизного товару, та не пізніше 20 числа
місяця, наступного за звітним, подають органам державної податкової
служби щомісячний звіт за встановленою формою згідно Порядку позбавлення
статусу податкового агента, затвердженого наказом Державної податкової
адміністрації України від 6 січня 2000 року № 4 і зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України 13 січня 2000 року за № 16/4237.

Якщо здійснювалися операції, пов’язані з давальницькою сировиною у
зовнішньоекономічних відносинах, то в даному випадку особливості
справляння акцизного збору визначені Законом України «Про операції з
давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» та
розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 червня 1999 року №
580-р.

Як бачимо з вище викладеного механізм нарахування і сплати акцизного
збору дуже схожий на механізм нарахування і сплати податку на додану
вартість. Всі ці схожі ознаки ПДВ акцизного збору зобразимо у вигляді
такої таблички № 2.4. «Схожі ознаки ІІДВ і акцизного збору”.

Однак ці податки розділяють декілька принципових моментів. Так, акцизний
збір — це податок на товари або продукцію, тоді як ПДВ передбачає як
об’єкт обкладання оборот від реалізації товарів, робіт і послуг. Іншими
словами, акцизним збором в Україні обкладаються винятково товари, а ПДВ
стягується з обороту від реалізації як товарів, так, робіт і послуг як
виробничого, так і невиробничого характеру. Податком на додану вартість
обкладаються обороти від усіх товарів, а при нарахуванні акцизного збору
враховуються тільки специфічні, підакцизні товари. Всі ці ознаки теж
зобразимо у вигляді таблиці № 2.5. «Відмінні ознаки ПДВ і акцизного
збору».

Відмінні ознаки

ПДВ АКЦИЗНИЙ ЗБІР

Об(єкт оподаткування

Оборот від реалізації товарів, робіт, послуг Оборот від реалізації
підакцизних товарів, продукції

База оподаткування

Загальний характер

обкладення Обкладення підакцизних товарів, які
визнані підакцизними

Ставки

Загальна ставка (20% або 0%) Індивідуальна на кожну групу товарів

Етапи нарахування

По вітчизняних товарах

(частина собівартості +прибуток + акциз ) + ПДВ (собівартість + прибуток
) + акциз І

По імпортних товарах

(митна вартість + митний (митна вартість + митний

збір+ мито + акциз )+ ПДВ збір + мито ) +акциз

Періодичність стягнення

Багаторазово на кожному етапі виробництва і реалізації Одноразово з
реалізації товару

Фіскальне значення

Стабільність прибутків бюджету Прибуток залежить від кон’єктури ринку

Слід зазначити, що в більшості розвинутих країн стягнення ПДВ
провадиться за декількома ставками: на речі першої потреби вони нижчі,
на предмети розкоші — вищі. Тому функцію залучення.

В умовах зниження життєвого рівня широких верств населення в Україні
доцільним є розширення кола піакцизних товарів, товарів за рахунок
зменшення ставок ПДВ на товари першої потреби, що дозволить пом’якшити
регресивність непрямого оподаткування в цілому і вирішувати фіскальні
проблеми держави за рахунок забезпечених верств населення.

2.5.Контрольно-аналітична робота фіскальних органів в сфері справляння
податків на споживання.

Структурна перебудова господарства та перехід до загальноприйнятих у
світі ринкових методів господарства підвищили інтерес до широкого
дослідження таких сторін економіки, які пов’язані із втручанням держави
у соціально-економічне життя. Істотною стороною цього процесу виступає
підвищена зацікавленість проблемами державного регулювання через
податкові важелі. Входження української держави у ринкові відносини
змінює аспекти всіх економічних інститутів, в першу чергу, це стосується
бюджетної системи[41].Виважена податкова політика на даному етапі є
гарантом стабілізації економіки і її поступального зрушення до
розширеного виробництва.

Таким чином, в умовах переходу до ринкової економіки нагальною
необхідністю є подальше вдосконалення фінансових стосунків, і особливо,
податкових відносин підприємств, організацій і населення з бюджетом. При
цьому податкові платежі призначені стати в руках органів влади головним
інструментом державного регулювання економіки, формування доходів
бюджету, стимулювання науково-технічного процесу, обмеження росту цін та
інфляції. В умовах ринкової економіки держава широко використовує
податкову політику як визначений регулятор впливу на негативні явища
ринку. За допомогою податкових надходжень, пільг і фінансових санкцій
держава ставить єдині вимоги до підприємств щодо ефективності ведення
господарства. Від того, наскільки правильно побудована система
оподаткувань(115), залежить ефективне функціонування всієї економічної
системи. В сучасному господарському механізмі податки покликані посилити
правовий захист майнових інтересів підприємств, об’єднань., стимулювати
підвищення ефективності виробництва, надаючи юридичну і фактичну
можливість розпоряджатися доходами.

В умовах переходу до ринкових відносні різко зростає роль податків як
регулятора ринкової економіки, стимулювання розвитку пріоритетних
галузей народного господарства. За допомогою податків держава може
проводити енергійну політику в розвитку наукоємних виробництв і
ліквідації збиткових підприємств. Податки мають забезпечити впровадження
у життя економічної реформи, виведення економіки з кризи, вирішення
головних завдань перехідного періоду і, перш за все, стабілізацію
фінансової системи держави.

Крім чисто фіскальної функції, система податків і зборів служить
механізмом економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру
і динаміку, розміщення, прискорення науково-технічного прогресу [ 120].
Податками можна стимулювати або, навпаки, обмежувати ділову активність,
а відповідно і розвиток тих чи інших галузей підприємницької діяльності
; створити передумови для зниження витрат виробництва й обігу приватних
підприємств, для підвищення конкурентноздатності національних
підприємств на світовому ринку. За допомогою податків можна проводити
протекціоністську економічну політику або забезпечити свободу товарному
ринку. Податки створюють основу дохідної частини бюджету, забезпечують
можливість фінансового впливу на економіку через видаткову частину.

Держава впливає па економічні процеси як через законодавчі так і через
фінансову й кредитну політику і, в першу чергу, через державний бюджет[
124]. У перехідний до ринкової економіки період через бюджет здійснюють
перерозподіл коштів, інвестування пріоритетних напрямків розвитку
виробництва, виконання цільових загальнодержавних програм. Для цього
держава використовує різні методи впливу фінансово-бюджетного механізму
та процес розширеного відтворення.

Зробивши такий маленький огляд податків в економіці на рівні держави,
хочеться сказати, що необхідне подальше вдосконалення податкової системи
в напрямі її лібералізації та децентралізації за рахунок зменшення
частки валового внутрішнього продукту, яку розподіляють через бюджет.
Потребує також вдосконалення і механізм оподаткування, який стимулював
би виробництво за пріоритетними напрямами економіки і сприяв
впровадженню у виробництво нових технологій та високоефективного
обладнання — це вже потребує зміни податкової політики держави, як на
макрорівні, так і на макрорівні. У нашій країні часто здійснюється
робота по узагальненню всіх економічних показників фіскальних органів,
тобто здійснюється контрольно-аналітична робота.

Податкова структура виконує одну з функцій фіскальних органів. Таким
чином контрольно-аналітична робота податкової структури, як фіскальною
органу проводиться за допомогою колегій ДПА України. Колегія ДПА України
є дорадчим органом, її діяльність здійснюється за принципом поєднання
єдиноначальності і колегіальності. Головними завданнями колегії є
забезпечення дієвого контролю за дотриманням податковою законодавства,
правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів усіх
рівнів податків, зборів, інших платежів, неподаткових доходів і внесків
до державних цільових фондів, встановлених законодавством України, а
також забезпечення стягнення з порушників податкового законодавства
накладених на них фінансових санкцій і адміністративних штрафів, захист
інтересів держави в судових органах у справах, що стосуються сплати
податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Відповідно до цих завдань колегія на своїх засіданнях розглядає
концепції податкової політики та практики застосування податкового
законодавства, питання структури і штатів державних податкових органів
країни, добору, розстановки і фахової підготовки кадрів, пропозиції щодо
вдосконалення системи обчислення і справляння податків і неподаткових
платежів, звіти керівників структурних підрозділів ДПА України і
державних податкових адміністрацій про стан роботи відповідних
підрозділів та виконання ними своїх функціональних обов’язків, матеріали
перевірок і обстежень роботи державних податкових адміністрацій щодо
забезпечення виконання покладених на них функцій, наказів та інших
рішень, пропозиції, заяви і скарги платників податків та інші питання.
Відповідно проводиться такі колегії в областях, де розглядається питання
податкової роботи в області в цілому так і зокрема по кожному окремо
взятому районі. Питання, які виносяться на дані колегії аналізуються і
зводяться відділом економічного аналізу.

Таким чином, будучи »державним оком» у фінансовому забезпеченій
функціонування державного організму, стоячи на захисті інтересів
держави, податковою адміністрацією створено не тільки підрозділи обліку
і звітності, документальних перевірок юридичних та фізичних осіб,
підрозділи примусового стягнення податків, а також економічного аналізу.
Це дає змогу, з одного боку, постійно стежити за повнотою і своєчасністю
сплати податків різними категоріями платників, вживати заходи по
ліквідації заборгованості перед бюджетом, а з другого боку — не задушити
в своїх «обіймах» тих, хто виробляє матеріальні цінності. Як ми уже
зрозуміли даний підрозділ економічного аналізу є саме тим осередком, де
згруповуються основні показники податкової роботи, здійснюється їх
аналіз, прогноз а також вивчається соціально-економічний стан
підприємств. Уявімо собі, що проводиться колегія в області по питанню
контрольно-аналітичної роботи Чемеровецької МР ДПІ у Чемеровецькому
районі у сфері справляння податків на споживання, а також їх порівняльна
характеристика з минулими роками. Дане питання необхідно вивчати і
аналізувати починаючи з основних показників соціально-економічного стану
Чемеровецького району за 2000 рік у порівнянні з минулим 1999 роком.
Чемеровецький район розміщений в північно-східній частині Хмельницької
області. Територія району становить 802кв.км. На ній розміщено місто
Чемерівці (районний центр), селище міського типу Золотий потік та 59
сільських населених пунктів.

Чемеровецький район в основному сільськогосподарський. Сільським
господарством в районі займаються 42 приватних агропромислових
підприємства, 69 фермерських господарств, ВЛТ «Птахофабрика
Чемеровецька», аграрний коледж, СПТУ-26, ВАТ «Чемероввецькі гаї», СП
«Чайка» та індивідуальні господарства сільських жителів.

Всього вироблено сільськогосподарської продукції в порівняльних цінах
1996 року на 64286 тис. грн. що на 2030 тис.грн. більше, ніж у 1999
році. Проте, таке збільшення виробництва пройшло лише за рахунок
збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції
особистими підсобними господарствами на 3942тис.грн, а колективними та
приватними сільськогосподарськими підприємствами допущено спад
виробництва с/г продукції відповідно на 1912тис.грн.

В 2000 році в роботі господарського комплексу району намітились певні
позитивні зрушення. Промисловими підприємствами в цілому досягнуто
збільшення виробництва продукції порівняно з 1999 роком па 7950 тис.
грн. (122,7%).

Програму 2000-го року промисловими підприємствами району виконано на
124,2%. Зверх завдання вироблено продукції на 8369,3 тис. грн. У
Чемеровецькому районі такі великі підприємства, як завод «Квант» та
промислові цехи райСТ зменшили до 1999 року виробництво продукції
відповідно на 22,8 і 71,7 тис. грн. (88,3 і 84,2%) і не виконали
програмних завдань року.

Дебіторська та кредиторська заборгованість за станом на 01.01.2001 р.
склала відповідно 14298 тис. грн. та 30987тис.грн.., з них прострочена
відповідно-7473тис.грн. та 22179 тис.грн. Заборгованість по зарплаті
промислових підприємств складає 320,5тис.грн. В бюджетній сфері
заборгованість по зарплаті становить І400,4тис.грн, в тому числі за
1999рік-592,8тис.грн, за 2000 рік -807,6тис.грн.

Питання контрольно-аналітичної роботи Чемеровецького району будемо
розглядати починаючи з аналізу стану розрахунків з бюджетом за 2000 рік
в порівнянні з минулим 1999 роком. У МРДПІ Чемеровецького району
зареєструвалось 515 платників податків — юридичних осіб і 765
підприємців, які сплатили платежів загальною сумою до Зведеного бюджету
8697 тис.грн., що на 720 тис.грн. (8,2 %) більше, ніж у 1999 році. Слід
відмітити, що у звітному році платежі сплачувались до бюджету «живими»
коштами, а в попередньому році, крім грошових коштів, платежі до бюджету
сплачувались за рахунок проведення взаємозаліків, що становить 27,7 %
загальних надходжень 1999 року. Аналіз стану розрахунків з бюджетом
наглядніше розглядати у вигляді таблиці у поєднання з нарахованими
сумами а також сумами недооплат і переплат, що прямо впливають на
загально-сплачені суми до Зведеного бюджету. А по скільки

ми розглядаємо податки на споживання, то визначимо спочатку

частку, яку займають ПДВ і АЗ у загальній сумі надходжень в

динаміці років.

Таблиця № 2.1. Динаміка стану розрахунків з бюджетом на протязі 1997
-2000 рр. в тис. грн.

Роки

Відхилення 2000 року

Показники

1997

1998

1999

2000

,%

1997

1998

1999

1. Загальна сума надходжень

до бюджету

15883

16103

7977

8711

-82,6

-85,2

+8,2

2. Загальна сума надходжень

податків на споживання

10464

11324

3083

2320

-351

-388

-24,7

вт. ч

— АПДВ

5573

3742

2209

1817

-207

-106

-21,5

— АЗ

4891

7582

874

503

-872

-1407

-73,7

3. Частка податків на

споживання у бюджеті, (%)

65,9

70,3

38,7

26,7

*

*

*

в т.ч.

пдв

35,1

23,2

2’„7

20,9

*

*

*

— АЗ

30,8

47,1

11,0

5,8

*

*

*

Дані нашої таблиці показують пряму залежність суми податків на
споживання до загальної суми надходжень до бюджету, тобто чим більша
сума надходжень податків на споживання, тим більша загальна сума
надходжень. Як свідчать дані податки на споживання 2000 року у
порівнянні з 1997 роком зменшились на 8144 тис.грн. (351 відсоток), а з
1998-на 9004 тис.грн.(388 відсотків). Зменшення надходжень у
Чемеровецькому районі почалося починаючи з 1999 року, де різниця з 2000
роком становить тільки 24,7 %, тобто на 720 тис.грн. більше поступило у
2000 році. І як результат, частка податків на споживання у загальних
надходженнях скотилася з 65,9% у 1097 році до 26,7 % у 2000 році.
Зобразимо зменшення надходжень по податках споживання у вигляді такого
графіку № 2.2., на якому чітко відображено даний спад, що починається у
1999 році. Зниження надходжень по даних податках, як уже зазначалося,
допущено найбільшими платниками Чемеровецького району, тобто Мальтозним
заводом, цукровим заводом, цехами РайаСТ, Квантом. Саме ці платники
найбільше вплинули на загальний обсяг надходжень. Наприклад, цукровий
завод станом на 01.01.2001 року займає найбільшу питому вагу в

Графік №2.2. Податки на споживання в динаміці 1997-2000 рр.

загальній недоїмці, що становить 57,4 % тобто 1893 тис.грн. Це
пояснюється найперше тим, що завод є неплатоспроможний, по скільки у
нього немає залишку готової продукції, основні засоби передані в філію
ЗАТ «ТАПК». Отже, на даному підприємстві немає що описувати і
реалізувати. Як результат-цукровий завод існує як бездіяльне. Весь
вироблений цукор, окрім давальницького, знаходиться у віддані ЗАТ “ТАПК»
і поки не буде вирішено питання про існування єдиної структури —
цукровий завод, то недоїмку по ВАТ Чемеровецький цукровий завод можна

рахувати як безперспективну в погашення заборгованості. Джерело
погашення боргів практично відсутнє. Також по даному підприємстві
передано матеріали в Арбітражний суд, ведеться кримінальна справа
правоохоронними органами. Забігаючи наперед, сьогодні здійснюється
реструктуризація і списання боргів, що в свою означає — 1893 тис грн. як
і не було.

Що стосується мальтозного заводу, то відмітимо, що саме його несплата
боргів вплинула на зменшення обсягу надходжень у 1999 -2000 роках. Якщо
аналізувати даний завод, то несплата боргів здійснювалася саме через
відсутність ринків збуту продукції, а відповідно і відсутність коштів на
розрахунковому рахунку. Завод, як показує структура балансу, спроможний
погасити дану заборгованість шляхом проведення взаємозаліків і сплатою
дебіторської заборгованості, на яку постійно виставлялись інкасові
розпорядження. По скільки відсутній ринок збуту власного виробництва, то
і припиняється саме виробництво продукції, що в свою чергу відзначається
на базі оподаткування. Зменшення надходжень спричинили також
сільськогосподарські товаровиробники.

Розглядаючи обсяг надходжень в динаміці років, ми зрозуміли, що сума
сплачених податків на споживання прямо залежить від нарахованих сум і
сум недоплат і переплат, що є сальдом на 01.01. кожного року. Давайте цю
залежність розглянемо у вигляді таблиці.

Таблиця №2.2. Динаміка нарахованих і сплачених платежів на споживання до
бюджету і сум недоплат та переплат.

В тис. гри.

Показник

Сальдо на 01.01.

кожного року

Нарахова

по

Сплачено

Сальдо на кінець

року

Роки

Недоїмка

Передплата

Недоїмка

Передплата

1997 рік

-ПДВ

323

147

5131

5573

1553

1751

-АЗ

41

7

4578

4891

35

1675

1998 рік

-ПДВ

1553

1751

4447

3742

1852

1132

-АЗ

35

1675

9106

7582

37

Ї67

1999 рік

-ПДВ

1852

1112

2623

2209

2071

361

— АЗ

37

167

4536

874

3767

45

2000 рік -ПДВ

2071

361

2061

1817

2511

407

— АЗ

3767

45

-477

503

4

1

Дана таблиця показує залежність сум недоплат, переплат та нарахованих
сум до сплачених, точніше чим більша нарахована сума податків на
споживання тим більше сплачується підприємствами до бюджету. Нараховані
суми вичислюються виходячи з бази оподаткування. Для детального вивчення
показника бази оподаткування зробимо розрахунок бази оподаткування та
аналіз ефективності її використання МР ДПІ в Чемеровецькому районі за
2000 рік.. Розрахунок бази оподаткування розраховується виходячи з таких
показників, як сальдо на початок звітного періоду, нарахованих і
сплачених сум у 2000 році, скільки списано і реструктуризовано у 2000 р.
з недоїмки на початок звітного періоду. Аналіз ефективності використання
бази здійснюється порівнянням сплачених сум до відповідного періоду 1999
року, до прогнозу, до нарахованих сум. Розрахунок бази оподаткування і
ефективність її використанні по Чемеровецькому районі за 2000 рік
детально розглянемо з допомогою таблиці (див. додаток № 2.4.)

При доведених прогнозних показниках надходжень до Зведеного бюджету на
2000 рік в сумі 8521,3 тис.грн. фактичні надходження за рік склали
8711тис.грн., що на 190,3 тис.грн. більше від прогнозу, а виконання
складає 102,2%.

Ріст надходжень грошовими коштами до минулого року в порівняльних
умовах, складає 162%, або на 2981 тис.грн. більше. З врахуванням
взаємозаліків (вексельних розрахунків), яких у 1999 році було проведено
на 4951 тис.грн. (а в 2000 році лише на 14,3 тис.грн.) фактичні
надходження до зведеного бюджету як у грошовій, так і не в грошовій
формі складають 81,7%, або на 1953 тис. грн. менше.

Із 27 основних видів доходів забезпечено виконання доведених прогнозних
показників по 20 видах платежів, а по 7 видах платежів недодано до
прогнозу 1661,2 тис. грн.

Надходження до державного бюджету при прогнозі 5578,2 тис.грн. склали
4874,1 тис.грн., або на 704,1тис.грп. менше прогнозу, а процент
виконання 87,4 відсотків.

Найбільша сума недовиконання допущена по акцизному збору. При прогнозі
2084,5 тис.грн. фактичні надходження акцизного збору склали 502,8
тис.грн., недобір — 1583,7 тис.грн., виконання 24,1%. Це і стало
причиною невиконання загальних надходжень як до зведеного так і до
державного бюджетів. Єдиним платником акцизного збору є Бучацький
мальтозний завод. Недоїмки по акцизному збору підприємство немає
(недоїмка погасилася за рахунок відміни взаємозаліку).

Крім акцизного збору не вдалось забезпечити виконання доведених інших
прогнозних показників по надходженнях.

Прогнозне завдання по податку на додану вартість виконано за рік на
125,9 % (прогноз 1440,8 тис.грн., фактично 1813,3 тис.грн.), рівень
освоєння розрахункової поточної бази оподаткування в розмірі 73,1 відс.,
розширеної бази 34,9 %.

Основною причиною, яка негативно на протязі року впливала на виконання
прогнозних показників є зменшення бази оподаткування по платежах.
Наприклад, за 12 місяців нараховані суми по ПДВ в районі скоротилися на
562,2тис.грн., або на 2 і, 4 відс. На зменшення нарахувань ПДВ в свою
чергу вплинули слідуючі чинники:

-різке скорочення виробництва і реалізації алкогольних напоїв на 57,9
тис. дал. в порівнянні з відповідним періодом минулого року. Цей
показник вплинув на зменшення нарахувань по ПДВ на 1007тис. грн.;

-збільшення експортних поставок за межі митних кордонів України, в тому
числі різке збільшення кількості спирту, вивезеного з району (125,4тис.
дал).

За 12 місяців 2000 року акцизного збору нараховано в сумі 501,5
тис.грн., що в 9 разів менше ніж в 1999 році. Рівень освоєння розширеної
бази складає -74,9 %, внаслідок високого рівня заборгованості (930,1
тис.грн).

Прогнозне завдання виконано за рік на 24,1 % (прогноз 2084,5 тис.грн.,
фактично 502,8тис.грн.).

Основними причинами невиконання прогнозних показників по акцизному збору
є зниження більш як втричі обсягів виробництва та реалізації горілчаної
продукції. Точніше акцизний збір не виконується внаслідок зменшення в
районі виробництва і реалізації горілки, відповідно на 56,1тис.дал. та
57,9тис.грн.

Виробничі потужності підприємства по виробництву горілчаних виробів
використовувались на протязі року не більше, як на 20 відсотків. Якщо у
1999 році реалізовано 82,3 тис. дал. горілчаних виробів, то у цьому році
лише 24,2 тис. дал. Втрати акцизного збору тільки по цьому фактору
складають 3705,6 тис. грн. За рахунок росту вартості постійних елементів
витрат більш як вдвічі зросла собівартість горілчаної продукції. Через
високу собівартість горілчаних виробів, низький процент використання
виробничих потужностей виробництво горілки на заводі збиткове.

За станом на 1.01.2001 року залишки горілчаних виробів становлять лише
0,4тис.дал. Негативно позначилось на обсягах реалізації і відповідно на
надходженнях відміна мінімальних цін на алкогольні вироби, ще породило
нездорову конкуренцію на ринку цих товарів. Лише по двох найбільших
гуртових базах району питома вага реалізації горілчаних виробів
Чемеровецького мальтозного заводу склала відповідно 19% та 42% від
загальної реалізації горілчаних виробів.

Суттєвим резервом надходжень с підвищення рівня використання бази
оподаткування підприємств і підприємців приватної форми власності,
питома вага надходжень яких в районі складає 9 відсотків.

Великих втрат зазнає бюджет в результаті наданих пільг підприємствам
згідно з законодавством. Щоб уявити цю картину втрат проаналізуємо
скільки мобілізовано надходжень до Зведеного і Державного бюджетів і
визначимо яку частку в цих бюджетах займають пільги.

Так за 2000рік Чемеровецького МР ДНІ мобілізовано до Зведеного бюджету 8
711 629 грн. платежів і зборів, в тому числі до місцевого бюджету — 3
837 481 грн. до державного бюджету — 4 874 148 грн. Сума наданих пільг,
згідно з чинним законодавством України становить 28 281 444 грн., що па
19 569 815грн. перевищують фактичні надходження платежів, або більш як
втричі.

Тобто питома вага наданих пільг становить 324,6% до суми
фактичних надходжень платежів та зборів до Зведеного бюджету.

В структурі пільг переважають пільги надані за рахунок Державного
бюджету -27 360 552грн. або 96,7% від загальних втрат по наданих
пільгах, (561,3% до фактичних надходжень до Державного бюджету). За
рахунок місцевого бюджету відповідно одержано пільг — 920 892 грн., що
становить 3,3% від загальної суми наданих пільг, (24,0% від суми
фактичних надходжень до місцевого бюджету).

За 12 місяців 2000року сума наданих пільг становить 28281444грн., що в
3,2 рази більша від суми фактичних надходжень до бюджету. За 1999 рік
сума наданих пільг становила 15389717грн. В звітному періоді надано
пільг більше на 13891727грн.,або на 84% більше. Такий ріст наданих пільг
пов(язаний в першу чергу з пільгою по акцизному збору, якою користувався
Чемеровецький мальтозний завод у поточному році (на суму 19 751 100
грн.) за реалізацію спирту на експорт за іноземну валюту. В поточному
році мальтозним заводом було реалізовано на експорт 125,4тис.дал. спирту
на суму 2885,4тис.грн., а за аналогічний період минулого року лише
65,4тис.дал. на 1108тис.грн., тобто майже в двічі менше. Відповідно сума
пільг по акцизному збору в поточному році в 2 рази більша порівняно з
минулим роком.

За 2000 рік користувалися пільгами -276 платників податків.

Питома вага пільговиків за звітний період становить 53,7% від загальної
кількості зареєстрованих платників. Всього зареєстровано в інспекції —
515 платників, з них 276 платників користувалися пільгами, 171 платник —
не користувався пільгами, а 68 платників (церковні громади та
профспілкові комітети) не звітують, і не здали звіти про суми отриманих
пільг. По податку на додану вартість-110 платників -39,9%,по акцизному
збору — 1 платник — 0.36%.

Суми наданих пільг в розрізі платежів за 2000 рік складають:

1- по податку на додану вартість — 7207123 грн. — 25,48%:

2- по акцизному збору –19751100 грн. – 69.84 %

Діаграма № 2.3. Пільги у 2000 році по Чемеровецькій МР ДПІ.

З- по податку на прибуток — 391268 грн, -1,38 %; по податку з
власників транспортних засобів — 8337 грн.-0.03 %; — по платі
за землю 911865 грн. — 3,22 %; до державного інноваційного фонду —
11751 грн. — 0,04. Зобразимо це у вигляді діаграми № 2.4.

Загальна сума пільг за 2000 рік по району становить 28 281 444грп. в
тому числі до державного — 27 360 552 грн., до місцевого 920 892 грн.

Найбільша питома вага наданих пільг припадає на акцизний збір -69,8%.
Цією пільгою користується Малотозний, за експорт спирту. Ця пільга разом
з сумою наданих пільг по податку на додану вартість становлять найбільш
і основну питому вагу (95,3%) в загальній сумі наданих пільг.

За рахунок наданої пільги з продажу товарів що були вивезені за межі
митної території України (код пільги 14010115) до бюджету недопоступило
4 575 618грн. податку на додану вартість. Цією пільгою користувалися
Мальтозний завод за виробництво і реалізацію спирту етилового (4 466
505грн.),товариство ЧЕМ-ЛТД за зайняття торговельною діяльністю (19
895грн.), та Держлісгосп за виробництво та реалізацію пиломатеріалів
(89218грн).

За рахунок наданої пільги с/г виробникам щодо операцій з продажу товарів
власного виробництва виготовлених на давальницьких умовах (код пільги
14010162) до бюджету недопоступило 4 575 618 грн. податку на додану
вартість, а також за реалізоване ними молоко, худобу, птицю та молочну
продукцію, вироблені у власних переробних цехах (код 14030378)
недопоступило 284 002грн.

За рахунок наданих пільг Мальтозному заводу по акцизному збору (код
14020001, та код 14020006) до бюджету недопоступило 19 751 100 грн.

Працівниками ДПІ по Чемеровецькому району проведено 84 перевірки
підприємств та організацій з питань правильності використання наданих
чинним законодавством пільг, в результаті чого виявлено 13 порушень.

Найбільшу суму пільг отримав Чемеровецький мальтозний завод –24510448
грн., або 86,7% від загальної суми наданих пільг, в тому числі по
акцизному збору 19751100 грн., по податку на додану вартість 4711228
грн, по податку на прибуток –48120 грн. За звітний період підприємством
сплачено 1104842 грн. платежів, в тому числі акцизного збору 544365 грн.
Питома вага наданих пільг майже в 22 рази перевищує суму надходжень
платежів, з них по акцизному збору в 36 разів надано пільг більше, ніж
поступило платежу до бюджету. Недоїмки Чемеровецький мальтозний завод,
станом на 01.01.2001р. немає. Для більш наглядного відображення вище
викладених даних доцільно зобразити таку таблицю (див. додаток № 2.5.)

Контрольно-аналічна робота в сфері справляння податків на споживання
проводиться на основі звіту по контрольній роботі, який охоплює всі
показники, які характеризують контрольно-перевірочну роботу всіх
відділів(підрозділів) податкової інспекції (дивися додаток № 2.6.). Дані
зведені по інспекції відображаються в звіті ф-№2-ПТС,Ф-2ПТ, Ф-2П та
допоміжних довідках до основних форм звіту. В звіті відображено суму
донарахувань, в розрізі основного платежу, фінансових санкцій, пені,
пені нарахованої в особових рахунках, кількість прийнятих рішень на
застосування штрафних санкцій, кількість протоколів про адміністративне
правопорушення відповідальних осіб, що вчинили порушення, а також суму
застосованого адмінштрафу. Аналізуючи показники можна вказати скільки
порушено кримінальних справ, тобто складено протоколів за порушення, а
не застосовано постанов про адмінвідповідальність платника. Є 2
найпоширеніші випадки : порушення кримінальної справи з подальшим
вироком суду або по малозначимості порушення. Всі ці вище названі
показники визначаються із застосуванням Закону України «Про порядок
погашення зобов(язань платників перед бюджетами та державними цільовими
фондами ». Цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування,
точніше він встановлює порядок погашення зобов(зань юридичних або
фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків
і зборів, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами.

Характеризуючи показники по контрольній роботі однобічної динаміки
визначити неможливо.

Так наприклад: кількість зареєстрованих юридичних та фізичних осіб
збільшується з року в рік. Якщо не брати до уваги 1997 р. ( в 1997 році
була інша методика складання звіту), то цей показник в порівнянні не
реальний. Але коли порівняти кількість перевірених підприємств, то
помітна тенденція до зниження кількості перевірених платників податків.
На даний показник вплинули різні фактори: зміна умов оподаткування,
змінено підхід планування проведення перевірок. З 1999р. запроваджено
наказами Державної податкової адміністрації складання Національного
плану проведення перевірок.

Підбір платників для перевірок проводиться на основі всебічного якісного
аналізу фінансово-господарської діяльності, враховуються обсяги валового
доходу, суми нарахованих платежів, які підлягають сплаті до бюджету,
неперевірений період, сума сплачених податків з 2001року.

40% тривалості перевірки складає доперевірочний період: вивчення поданих
декларацій та розрахунків, картки відбору платника, інших відомостей.

У відділі податкового аудиту ( раніше відділ документальних перевірок)
пройшло скорочення чисельності працюючих з 10 до 6 чоловік.

Одночасно збільшилась кількість зустрічних та позапланових перевірок: по
правомірності бюджетного відшкодування по ПДВ, по декларуванню від(ємних
значень по податку па прибуток, інші.

Щодо встановлених порушень то слід відмітити, що в 2000 році значно
зросли порівняно з 1997 роком на 20 порушень, що становить 39,2 %, а
також в порівнянні з 1998р., 1999 р. відповідно на 24 та 60 порушень, що
становить 51,1% та 73,2%, Дещо інша ситуація спостерігається суб(єктах
підприємницької діяльності-фізичних особах Кількість виявлених порушень
в динаміці 1997-2000 р. коливається в межах 20-23. Помітна тенденція до
зниження кількості встановлених порушень. Тільки в 2000 році помітний
ріст даного показника. Хоч цей показник можна характеризувати по —
різному з однієї сторони платники податків стають менш законопослушними,
а з іншої- більший процент зафіксованих порушень. Так в 2000 році
збільшилася кількість порушень по платіжній дисципліні платників. Тобто
маючи недоїмку в бюджеті та наявність руху коштів на рахунках платник
ухиляється від сплати податків. В результаті чого протягом року
зафіксовано 24 порушення і прийнято рішення про застосування фінансових
санкцій та протокол і постанову про адміністративне правопорушення.

Протягом 1997-2000р.р. додатково донараховані платежі нерівномірно
змінювалися. В порівнянні з 2000роком цю зміну проаналізуємо за
допомогою діаграми № 2.4. «Додатково нараховані платежі » (1-1997 р.,
2-1998 р, 3-1999 р., 4-2000 р.)

В 2000 році збільшилась сума донарахованих платежів до бюджету
порівняно з 1997-1998 р.р. на 393 тис.грн. (44%) та 289 тис.грн. (29%).

Як бачимо, найбільше донараховане платежів у 1999 році- 2587 тис.грн.,
що у порівнянні з 2000 роком більше на 1301 тис. грн, або 49,7%. Графік
№2.3 «Донараховане платежів в динаміці 1997-2000 рр.»

1-фінансова санкція

2-основний платіж

3-пеня

Також слід відмітити, що в 1997 році було більше перевірок, але менше
донарахувань. Можливо це стало наслідком частих змін податкового
законодавства, деяким розривом між податковим та бухгалтерським обліком,
необізнаністю бухгалтерів з інструкціями, новими методами в системі
оподаткування. Найбільше порушень зафіксовано по податку на додану
вартість. Але найбільше нововведень та змін стосувалося саме цього
податку. Найбільшу питому вагу в донарахуваннях становила фінансова
санкція. Зокрема в тому випадку, коли перевірка дотримання вимог
законодавства проводиться до року часу, встановлювалась повторність
порушення та застосовувалась фінансова санкція в розмірі 200 %.

Найбільше донарахування в 1999 році проведено перевіркою ВАТ
«Чемеровецький цукровий завод». Загальна сума донарахувань становить
837204 грн., зокрема фінансова санкція 326882 гри., в т.ч. ПДВ-325200
грн. А тепер проаналізуємо порушення, які допустив ВАТ «Чемеровецький
цукровий завод».

1. У вересні місяці 1999 року зайво включено в податковий кредит ПДВ в
сумі 2526 грн. по, в квітні — 87492 грн.

2. В квітні місяці зайво включено до податкового кредиту і не віднесено
до податкових зобов(язань відповідного періоду суми ПДВ по незавершених
бартерних контрактах в сумі 4000 грн. Сума ПДВ, що належить до сплати в
бюджет відповідно занижено на 8000 грн.

3. ВАТ «Чемеровецький цукровий завод» не нараховано податкові
зобов(язання по незакінченій бартерній операції в сумі 1546 грн.
Проведений взаємозалік в березні місяці. Сума кредиторської
заборгованості складає 9276 грн.

4. При наявності кредиторської заборгованості, що виникла при
розрахунках векселем не нараховано податкові зобов(язання по ПДВ в сумі
28979 грн.

5. При проведенні зустрічної перевірки відділом податкової міліції по
питанню взаєморозрахунків встановлено, що зайво включено в одноразовий
перерахунок 34417 грн. ПДВ.

Таким чином занижено податку на додану вартість в сумі 162600 грн.
Акцизний збір у Бучацькому районі справляється тільки одним платником —
це мальтозним заводом. Контрольно-аналітична робота податкової інспекції
у сфері справляння акцизного збору відмічається такими особливостями, а
саме донарахувань за актами перевірок по цьому податку у 2000 році
немає, у 1998 і 1999 році ці суми відповідно становлять 59 тис. грн.; і
103 тис.грн.. При перевірці мальтозного заводу виявлено порушення вимог
податкового законодавства по таких питаннях :

1. правильність обчислення акцизного збору з підакцизних товарів, які
вироблені і реалізуються в Україні та на експорт за національну валюту
та шляхом бартерного обміну ;

2. правильність визначенення об(єкту оподаткування акцизним збором та
застосування ставок акцизного збору ;

3. правильність визначення переліку підакцизних товарів ;

4. правильність визначення оподатковуваних акцизним збором оборотів при
реалізації підакцизних товарів вітчизняного виробництва та оборотів при
реалізації імпортних товарів;

6. правильність обчислення акцизного збору при імпорті підакцизного
товару;

7. правильність застосування пільг по акцизному збору.

Основним донарахуванням по акцизному збору є пеня по
картках особових рахунках. Давайте ці дані приведемо у вигляді таблиці №
2.8.

Таблиця 2.3. Донарахування акцизного збору в 1998-2000 рр.

1998 1999 2000

І.Донараховано всього 837 1390 206

І. У т. ч . за актами 59 103 0

Перевірок

— у т. ч.

основний платіж 6 0 0

фінансова санкція 11 0 0

Пеня 42 103 0

2. пеня по картках особових рахунків 778 1287 206

Як бачимо, дані таблиці свідчіть про дотримання
податкового законодавства платниками у 2000 році, і не вчасно внесену
сплату до бюджету.

Розділ Ш.  Напрями реорганізації та розбудови оподаткування процесів
споживання в Україні

3.1. Критерій оптимізації державного регулювання процесів споживання.

До 1992 року в Україні основною формою акцизного оподаткування був
податок з обороту. Нові ідеї формування економіки, зарубіжний досвід,
привели до висновку, що в умовах переходу до ринку необхідно застосувати
нові форми непрямого оподаткування. Так виникло питання про доцільність
введення податку на добавлену вартість і специфічних акцизів.

Спробуємо детальніше розібратися в необхідності заміни податку з обороту
ПДВ та акцизним збором. Деякі економісти вважають, що в становленні
непряме оподаткування можна пронехтувати специфічним акцизам, адже
специфічні акцизи поступаються універсальному своїм значенням у
формуванні бюджетних надходжень. При цьому вони не розрізняють тих
відмінностей, які існують між цими двома видами непрямого оподаткування,
що зумовлюють їх різне значення і для інтересів фіску, і для інших
соціально-економічних чинників.

Податок на добавлену вартість та акцизний збір по різному впливають на
ціноутворюючі механізми в державі, адже бази оподаткування в них різні.
З точки зору соціальної справедливості акцизний збір має переваги над
податком на добавлену вартість, оскільки підакцизні товари споживаються,
як правило, заможніми верствами населення, що пом’якшує регресивність
оподаткування, основний тягар якого розподіляється між широкими
верставами населення. Тому рівень споживання підакцизних товарів
визначається насамперед ростом доходів платників. А це заключення
підтверджує, на нашу думку, твердження про те. що необхідно дуже уважно
ставитися до збільшення податкових надходжень від акцизів за рахунок
збільшення ставок, адже по товарах еластичність яких достатньо висока,

збільшення ставок може привести не до збільшення, а до зменшення
податкових надходжень за рахунок різкого скорочення обсягів споживання
цих товарів у кількісному виразі.

Дещо інша ситуація складається Із товарами першої необхідності, на які
встановлено акцизний збір і вони є товарами нееластичного попиту. Але
надходження акцизного збору по цій групі товарів не такі вже й вагомі,
тому їх можна виключити із переліку підакцизних товарів. З позицій
фіскальної достатності це буде невелика втрата, але з позиції соціальної
справедливості це буде крок вперед до побудови більш оптимальної системи
оподаткування.

Більш детального дослідження при визначенні оптимального розвитку
податків на сподівання заслуговує, на нашу думку, податок на добавлену
вартість; адже, будучи універсальним акцизом, він справляється з
переважної більшості товарів ( за виключенням нульової ставки та деяких
пільг ).

При великому бюджетному дефіциті по факту 1992 року в зв’язку із
відсутністю необхідних коштів було прийняте рішення про збільшення
ставки ПДВ з 20 % до 28%, Але це підвищення ставок, як показав час,
поставило нас перед питанням — чи завжди збільшення податкової ставки
веде до збільшення сум надходжень по даному податку? Ще в 1974 році
американський економіст А. Лаффер запропонував, відповідаючи на це
запитання певну гіпотетичну криву, названу його іменем і призвану
списати залежність величини податку від розміру ставок. Згідно із цією
кривою ріст доходів бюджету має місце при не дуже високих ставках
податків. Підвищення ставки зверх деякого рівня, що визначається
математичною залежністю, веде до скорочення бази податку внаслідок
втрати стимулів до раціональної виробничо-економічної діяльності, і, як
результат, до скорочення податкових надходжень. Деякі економісти
вважають, що крива Лаффера відповідає тільки прямому оподаткуванню, адже
складена вона в США, де така форма є домінуючою в податковій системі.
Спробуємо розвінчати цей постулат і з допомогою кривої Лаффера та
математичної моделі автора вийти на паретто-оптимальні ставки податку на
добавлену вартість в Україні.

Якщо по горизонтальній осі відкласти можливі значення податкової ставки
— X, а по вертикальній — величину податкових надходжень У, то крива
Лаффера буде для податку на додану вартість спочатку зростаючою, а потім
спадаючою. При стабільності ставок прямого оподаткування та норми
прибутку вивчимо залежність У (X), де X є [ 0;1]. Із математичних формул
Лаффера випливає, що

РУ = Ра ( 1 –Z) (1-k) -Е+ 1_____х (1-k) R2 х (1-k)-Z М

РХ R1
(1-Z) (1-М)

Де Y (X) — величина податкових надходжень;

X -ставка ПДВ;

А -випуск продукції;

2 -ставка податку на прибуток;

Р -рівень цін;

К -затрати на виробництво;

Е -еластичність попиту;

V -еластичність випуску;

Е -еластичність пропозиції;

R1 -дохід після стягнення ПДВ, що визначається формулою:

R1=М+(1-М) (1-Z) (1-Х) (1-k) (1-А) величина, що характеризує прибуток;

R2= (1-М) (1-Z);

М- величина, що характеризує прибуток;

Р — функція залежності;

А — сумарна величина нарахувань на фонд оплати праці.

Коли взяти за умову, що попит еластичний, тобто Е >1, ставка податку на
прибуток z, як і прибуток m — постійні величини, тобто:

z,m = cohst,

то відношення функціональної залежності Р(Y) від значень X можна

Р(Х)

представити в наступному виразі.

Р(Y) = Ра С1С4 +С2 + МС1 — (С1С4 + СЗ) X

Р(Х) С4 ( 1-Х)+М

S — сумарна еластичність, яку можна виразити:

S= Е+1

Е + F + V

Таким чином, у випадках еластичного попиту ( Е> 1 ) залежність

доходів бюджету від ставок податку на додану вартість, де варіація цих
ставок може відбуватися на проміжку О < X < 1, в коефіцієнтному відношенні описується кривою Лаффера. Довівши те, що крива Лаффера відноситься до податку на додану вартість, можна відмітити, що існує межа рівня податку на додану вартість, після якої приходить зниження податкових надходжень з відповідним згортанням ефективної виробничої діяльності за рахунок підвищення ціни І а масовим ухиленням від сплати податків. На рахунок цієї межі рівня ПДВ вже давно ведеться науково-економічна полеміка. При чому, ця полеміка сильно поляризована по відповідних групах держав. Адже, як показує зарубіжний досвід, ставки ДПВ в різних країнах істотно відрізняються одна від одної: від 7% - в Канаді, до 25 % - в Ірландії. Основою визначення граничного рівня податку на додану вартість повинна бути соціально-економічна доктрина держави, що відповідає основним напрямам руху суспільства. Так, постулати соціальної справедливості, що проповідуються в Скандинавських державах спонукають до встановлення високих ставок ПДВ, хоча істотного впливу на економічний прогрес та темпи росту валового внутрішнього продукту це не чинить. Специфічна економічна ситуація, яка склалася в Україні при переході від командно-адміністративної економіки до ринкових відносин вимагає встановлення науково обґрунтованої межі рівня ПДВ, а не простого арифметичного перерахунку податку з обороту, що існував у нас на часів радянського Союзу до 1992 року, чи сліпого копіювання зарубіжного досвіду. Для того, щоб це зробити, насамперед необхідно визначити окремий вплив стану ПДВ на основні фактори, яким повинна відповідати парето-оптимальна ставка даного податку. Адже, як правило, параболічна крива Лаффера узагальнює в собі цей процес. На нашу думку, досягнути цього можна, дослідивши та проаналізувавши наступні аспекти: значення критерію фіскальної достатності, як абстрагованого, тобто без врахування дій чи протидії інших факторів, ставок ПДВ на величину податкових надходжень; значення критерію економічної ефективності, як впливу ставок ПДВ на раціональне господарювання суб'єктів бізнесової діяльності; значення критерію соціальної справедливості, як впливу ставок ПДВ на соціальний статус громадянина, як платника податків. Спробуємо це зробити за допомогою економіко-математичних методів та прийомів графічного зображення. Провівши емпіричні дослідження з допомогою формул Лаффера та С. П. Мовшовича і опрацювавши їх на комп'ютерній системі, просвітлюється чітка пропорційна залежність між величиною податкових надходжень до бюджету та рівнем ставок ПДВ: чим вищі ставки ПДВ, тим вагоміші податкові надходження до бюджету держави. Тобто фіскальна достатність напряму залежить від рівня податків на споживання. При нульовій ставці ПДВ податкові надходження будуть присутні, адже існують ще й прямі податки. При збільшенні ставок ПДВ податкові надходження до бюджету будуть збільшуватись, хоча темпи росту податкових надходжень будуть повільнішими ніж темпи розвитку ставок ПДВ. Граничного рівня ставок ПДВ по відношенню до фіскальної достатності може не бути, адже ставки ПДВ теоретично можуть складати і 300% і 200% і 300% величини даної вартості. Інша справа із прямим оподаткуванням, де є реальна абсолютна величина об'єкта оподаткування, за межі якого вийти неможливо. В посередньому оподаткуванні, завдяки властивостям перекладання непрямих податків, державний фіск впливає тільки на величину ціни. Одним із основних аргументів, з допомогою яких досліджується посередня залежність між рівнем ставок ПДВ та економічною ефективністю підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, виступає і той фактор, що непрямі податки носять перекладний характер. Тобто, при справлені ПДВ не завжди платники такого податку виступають фактичними його носіями. Так, у випадку нееластичного попиту тягар ПДВ повністю перекладається па споживача, а сам факт стягнення подачку ніяк не відображається на фінансових результатах діяльності суб'єктів господарювання. В даній ситуації ПДВ виступає податком лише на споживання, оскільки, його виплати повністю компенсуються виробнику відповідним підвищенням цін. Аналогічна нейтральність ПДВ на рівні підприємства може виникати і при надлишковому попиті та наявності регульованих цін. Однак при вільних ринкових цінах та еластичному попиті ситуація змінюється, і якщо попит обмежує властивості реалізації, то ПДВ перестає бути нейтральним по відношенню до економічної ефективності, а підприємство вимушене адаптуватися до нових умов господарювання. Реалізація продукції по цінах, що забезпечують повну компенсацію платежів ПДВ, стає неможливою і підприємства та організації стикаються із необхідністю вибору нових комбінацій обсягів виробництва, реалізації та рівня цін. В Українській економіці 1992-2000 р.р цей вибір зводився в основному до одночасного підвищення цін та скорочення випуску продукції. Зараз достатньо ясно, що любі спроби попередити подальший спад виробництва приречені на невдачу до тих пір, поки політика державного регулювання структури суспільного попиту не буде доповнена ефективними заходами по стимулюванню ділової активності підприємства. Звичайно, ПДВ посередньо впливає на суспільне споживання підприємств, сімей та держави. Але, на наш погляд, суспільний попит не може залежати від ставок ПДВ. Дане припущення базується на наступних міркуваннях. Ефекти змінювання податкових ставок рівно - направлені і в значній мірі врівноважують два полюси одного явища. Наприклад, збільшення ставок ПДВ веде до скорочення реальних доходів громадян держави, що в свою чергу веде до скорочення суспільного попиту. Але в цей же час зростають трансфертні платежі населення і суспільний попит збільшується. Дальше, за рахунок погіршення показників економічної ефективності, інвестицій підприємств скорочуються, але одночасно збільшуються видатки держави. В системі заходів попередження спаду виробництва важливе місце повинно бути відведене послабленню податкового пресу на виробників. Адже надмірне підвищення ставок ПДВ призводить до завищення ціни над суспільне необхідними витратами на виробництво даного продукту, що може привести до порушення закону вартості. Ступінь відносного реагування попиту на зміну ціни внаслідок підвищення ставок ПДВ може виражатися одним із наступних ймовірних випадків: 1. Підвищення ціни викликає настільки незначне скорочення попиту, що загальна сума реалізації зростає; зростають і відповідно прибутки суб'єктів господарювання (нееластичний попит ). 2. Підвищення ціни цілком компенсується відповідним зменшенням попиту, так що загальна виручка залишається незмінною ( попит є відносно нееластичний, або одиничне еластичний ). 3. Підвищення ціни призводить до такого пониження попиту, що викликає загальне зменшення виручки та погіршення показників економічної ефективності ( попит можу бути відносно або абсолютно еластичний ). З точки зору парето-оптимальних критеріїв функціонування ПДВ найбільш сприятливим є існування першого та другого випадків, коли за рахунок перекладання ПДВ показники економічної ефективності не змінюються із підвищенням ставок цього податку. Для продавця - це той ідеальний випадок, коли він лише авансує сплату податку при оплаті матеріальних та прирівнюваних до них витрат, а потім цілком повертає сплачену як авансу за рахунок споживачів товарів що оподатковуються ПДВ. У реальних економічних ситуаціях найбільш поширеним є співіснування другого та третього випадків, коли значення еластичності може бути меншим від 1, рівним 1 або більшим за І. Відповідно тягар податку у різних пропорціях розподіляється між продавцем і покупцем. А це означає, що в міру збільшення еластичності попиту показники економічної ефективності будуть погіршуватися. Чи не найважче,з нашого погляду математичній формалізації піддається критерій соціальної справедливості, адже будь-який податок, крім прямої фіскальної спрямованості та регулюючої дії, має ще побічні, зовнішні для фіску соціальні наслідки. Суспільна ціна податків вимірюється втратою частини особистого добробуту конкретними платниками із переміщенням цієї частини через бюджет до всього населення держави. Корегування величини такої втрати має прямувати до оптимуму В. Парето. Це означає, що істотне поліпшення суспільних умов, у тому числі породжуваних процесами перерозподілу через оподаткування можливе лише тоді, коли той чи інший захід здатний: - підвищити добробут всіх без винятку; підвищувати добробут однієї соціальної групи, не погіршивши добробут інших. Як же домогтися таких умов при встановленні парето- оптимальних ставок ПДВ? Суть соціальної справедливості є вже давно об'єктом дослідження різних економістів. На нашу думку, соціальну справедливість, щодо встановлення межі ПДВ необхідно розуміти в двох аспектах: - скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок перекладання ПДВ на кінцевих споживачів; - повернення частини номінальних доходів перерозподілених з допомогою ПДВ через бюджет у вигляді суспільних благ: національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій та інші трансфертні платежі. Внаслідок того, що розмір ПДВ безпосередньо впливає на рівень ціни, можна виявити взаємозалежність реальних доходів платників і ставок ПДВ. Коли видатки держави, включаючи трансферти будуть покриватися суми податків, що менша граничнодопустимої роль ПДВ, акцизного збору та мита можна підвищувати відповідним збільшенням ставок. Цей процес буде вписуватись в ідеї нейтралізації податків та посилання непрямого оподаткування, що позначились па діючих сьогодні фіскальних структур світової практики. Основні елементи збалансованої системи оподаткування повинні відповідати такій схемі. 3.2. Трансформація оподаткування процесів споживання. Як відомо, податки посідають важливе місце в системі державного регулювання економіки. Фіскальна функція є чи не найважливішою функцією цього засобу макроекономічної політики у перехідній економіці. Специфіка останньої ставить на перше місце непрямі податки. Ряд країн успішно подолали трансформаційний етап свого розвитку, своєчасно зробивши акценти на цьому виді податків. Частка податку на додану вартість у ВВП утримувалася на досить високому рівні, від акцизів надходило до 4%. Воднораз в Україні частка ПДВ починаючи з 1997 року невпинно скорочувалася, а надходження від акцизного збору становили не більш як 1,5% ВВП. Не в останню чергу подібне становище зберігається внаслідок недосконалої структури податків в країні, негнучкої концепції її податкової системи. 1 Уніфікована ставка податку на додану вартість (20%) не враховує відмінностей у можливостях сплачувати податок різними верствами населення, що призводить до відносного обмеження споживання верств із низьким рівнем життя та неповного використання можливостей оподаткування тих верств населення, які мають вищі доходи. Вважаємо, що введення диференційованих ставок ПДВ у частині споживчих товарів і послуг дасть змогу суттєво розширити базу оподаткування, підвищити гнучкість податкової системи, приведе структуру податків у відповідність Із можливостями споживачів. На підтвердження цієї тези тут представлено розрахунок можливих надходжень від ПДВ у разі запровадження двохставочної схеми справляння цього податку в частині споживчих товарів : нижчої ставки на товари та послуги першої необхідності і підвищеної — на товари з поліпшеними споживчими властивостями. За основу при розрахунку використані такі вихідні умови. А. Витрати домогосподарств на купівлю товарів і послуг за даними Держкомстату України у 1999 році становили 42 млрд. грн. Б. За оцінками фахівців1 до 10% населення із середньодушовим доходом у 200 грн. і вище становлять приблизно 34% купівельного потенціалу. Нескладно підрахувати, що за такого розподілу середній представник найзаможніших верств населення має ) своєму розпорядженні дохід у 4,6 разу вищий ніж дохід, представника решти 90% населення. За іншими оцінками, розшарування доходів є ще суттєвішим. У подальшому розрахунок здійснюватиметься у розрізі цих двох груп 90% — верстви з відносно низькими доходами (категорія А) і 10% — високо оплачувана категорія населення (категорія Б). В. Для здійснення розрахунку податкових надходжень за окремими групами товарів і послуг приймемо такс припущення. Категорія А (незаможна частина населення) витрачає на товари з групи соціальні приблизно 90% після податкового доходу і на товари з групи інші — решту 10%. Заощаджень ця категорія споживачів не здійснює. За категорією Б розподіл буде такий; до 10% — соціальні товари, понад 60% — інші І 50% — заощадження. Г. Орієнтовно 20%> товарів і послуг із групи «соціальні» вважатимемо
звільненими від оподаткування, або такими, до яких застосовується
нульова ставка ПДВ (окремі види товарів для школярів, лікарської
продукції, дитяче харчування, електроенергія тощо).

Скориставшись даними пунктів А — Г, отримаємо цифри з надходження ПДВ за
чинною ставкою ПДВ (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Розрахунок податкових надходжень від податку на додану
вартість, млрд. грн.

№ Показник Дохідні групи Разом

з\п

Категорія А Категорія Б

1 Загальний дохід, використаний па придбання 27,5 14,5 42

товарів і послуг (пункт Б)

У т.ч.

2 На «соціальні» товари та послуги (пункт В) 24,75 1,8 26,55

3 На «інші» товари та послуги 24,75 12,7 15,45

4 Надходження ПДВ від реалізації «соціальних» товарів і послуг (за
ставкою 1 0%) 3 3

0,24 3,54

5 «інших» товарів і послуг (за ставкою 40%) 0,46 2,1 2,56

6 Усього за пп. 4 і 5 3,76(61,6%) 2,34(38,4%) 6.1

1 Частка податку у споживчих витратах (п.б/п.), % 13,7 16,1 —

8 Частка податку у загальному доході (з урахуванням
заощаджень),% 13,7 11,3 —

Розподіл податкових надходжень за дохідними групами майже збігається
співвідношенням загальних видатків на споживання (рядки 1, 6). При цьому
навантаження податку на дохід категорії Б с навіть нижчим, ніж щодо
категорії А (рядок 8), що, безумовно, не відповідає принципам соціальної
справедливості.

Для обчислення надходжень від ПДВ при запровадженні диференційованих
ставок податку скористаймося такими їх значеннями. Щодо групи
«соціальні», вони становитимуть величину вдвічі нижчу за попередню,
тобто 10%, що ж до «інших» — вдвічі вищу (40%).

Д. У зв’язку з переглядом ставок ПДВ значно скорочений перелік товарів,
звільнених від оподаткування, їх частка в групі «соціальні» тепер
становитиме 10%.

Е. Зміна ставок ПДВ, позначаючись на цінах, призводить до зміни доходів
у реальному вимірі. Це зауваження є принциповим, оскільки специфіка
трансформаційного стану вітчизняної економіки накладає свій відбиток па
цей процес. У відповідності з теорією Кейнса і висновками досліджень
функції споживання середня схильність до споживання знижується при
зростанні доходу у розрізі сімей із різними прибутками. Ефект багатства,
що є наслідком подорожчання товарів, означатиме реальне зниження доходів
споживачів категорії Б, а це внаслідок зворотної дії зазначеної
залежності спричинить зростання середньої схильності до споживання.
Тобто заможніші споживачі тепер витрачатимуть на споживання трохи більшу
частину свого доходу, а частка заощаджень знизиться. Приймемо в
розрахунку, що це зниження становитиме майже 150%. Переконливішим цей
висновок стає, якщо зважати на певну інертність споживацької поведінки,
силу звички.

Враховуючи сказане, а також значну диференціацію доходів за групами
споживачів, можна зробити важливий висновок щодо еластичності попиту на
товари групи «інші», яка має бути досить низькою або навіть від’ємною
порівняно із ситуацією в країнах із розвинутими ринковими відносинами.
Це означає, що відносне подорожчання товарів із поліпшеними споживчими
властивостями не позначиться суттєво на обсягах їх споживання верствами
із іншими доходами. Окремо щодо категорії Б приймемо значення
еластичності, що близьке до 0.

Ж. Із метою підвищення реалістичності отриманих результатів приймемо в
розрахунку, що у зв’язку з відносним здешевленням товарів групи
«соціальні» споживачі категорії А отримають можливість спрямувати
вивільнену внаслідок зниження ставки податку частку (1/12) коштів, які
витрачалися на «соціальні» товари, на придбання «інших». Також дещо
знизяться витрати на «соціальні» товари з боку категорії Б.

Враховуючи припущення пунктів Е і Ж, матимемо таку структуру витрат.
Щодо категорії А: «соціальні» товари — 83%, «інші» — 17%; категорії Б:
«соціальні» — 8%, «інші» — понад 71%, заощадження — майже 20% (у таблиці
не показані). Додавши до цього умову пункту Д, отримаємо цифри, наведені
в таблиці 3.2.

Як бачимо, запровадження диференційованих ставок ПДВ здатне забезпечили
суттєве зростання надходжень до бюджету, їх приріст у частині споживчих
товарів становитиме 1,5 млрд. грн. (7,6—6,1), або майже 25%.

Таблиця 3.2 Розрахунок податкових надходжень при застосуванні
диференційованих ставок податку на додану вартість, млрд грн.

№ з\п Показник Дохідні групи Разом

Категорія А Категорія Б

1 Загальний дохід, використаний на придбання товарів і послуг
(пункт Б) 27,5 16,45 44

У т.ч.

2 На «соціальні» товари та послуги (пункт В) 22,7 1,65 24,35

3 На «інші» товари та послуги 4,8 14,8 19,6

4 Надходження ПДВ від реалізації «соціальних» товарів і послуг (за
ставкою 1 0%) 1,86 0,13 2

5 «інших» товарів і послуг (за ставкою 40%) 1,37 4,23 5,6

6 Усього за пп. 4 і 5 3,23(42,56%) 4,3(57,5%) 7,6

7 Частка податку у споживчих витратах (п.6/п.1),% 11,7 26,5 —

8 Частка податку у загальному доході (з урахуванням
заощаджень),% 11,7 20,7 —

Це є наслідком підвищення гнучкості податкової політики. Крім того,
кардинально змінюється розподіл внеску окремих дохідних груп споживачів
до бюджету, а розподіл податкового тягаря (відношення його обсягу до
загальних витрат дохідної групи суттєво змістився в бік заможніших
верств населення (рядки 6—8 таблиці 3.2), що відповідає принципам
соціальної справедливості й посилює розподільчу функцію податків.

ВИСНОВОК

В результаті проведеного дипломного вивчення теми податків на споживання
в Україні автор приходить до наступних висновків, які викладено в
наступному.

Так, зробивши такий маленький огляд податків па споживання в економіці
держави, хочеться сказати, що необхідне подальше вдосконалення
податкової системи в напрямі її лібералізації та децентралізації за
рахунок зменшення частки валового внутрішнього продукту, яку
розподіляють через бюджет. Потребує також вдосконалення і механізм
оподаткування, який стимулював би виробництво за пріоритетними напрямами
економіки і сприяв впровадженню у виробництво нових технологій та
високоефективного обладнання — це вже потребує зміни податкової політики
держави, як па макрорівні, так і на макрорівні. Також в порівнянні з
прямим оподаткуванням мають переваги. Детальніше все це можна викласти в
такому порядку.

1. Специфічні та універсальні акцизи, як і мито, не дивлячись на їх
відносно регресивність мають вагомі переваги в порівнянні з прямими
податками. Об’єкти прямого оподаткування зазнають циклічних коливань,
чого не можна сказати про витрати на споживання як об’єкт попередніх
податків. Разом з тим необхідно відмітити, що в зв’язку з проблемою
перекладання непрямих податків, поняття непрямого оподаткування ширше
від податків на споживання. Справа в тім, що такі податки, особливо по
оподаткуванню товарів еластичного попиту, не повністю перекладаються на
кінцевих споживачів і частину тягару по їх сплаті несуть на собі
безпосередньо виробники.

2. Кореляційний аналіз дозволяє стверджувати, що в якості об’єкту
оподаткування щодо непрямих податків вигідніше визначити відвантажену а
не оплачену продукцію. Проте на шляху до такої зміни трактування
реалізованої продукції стоять дві суттєві проблеми: високий рівень
монополізації виробництва та недосланий рівень розвитку суб(єктів
господарювання з різними формами власності. Виходів, на думку автора,
два. Або збільшення державного наказу і з високою гарантією оплат або
прискорення процесів приватизації.

3. Проблема функціонування податку на додану вартість, зводиться не до
впливу ПДВ па подвійне оподаткування, а до перекладання непрямих
податків, тобто неспівпадення особи, що оплачує податок і фактичного
носія податку. Вивчаючи стягнення ПДВ в Україні, необхідно відмітній, що
ПДВ у нас виправдовує себе лише у фіскальному аспекті. За умов
відсутності об’єктивних чинників, таких зокрема, як розвинуті ринкові
механізми, відповідна законодавча база, що чітко визначає місце та роль
оподаткування в економічній доктрині держави, належний рівень
комп’ютерної обробки інформації, переваги цієї форми універсального
акцизу не проявляється. Податок на додану вартість потрібно розбудувати,
а не переходити до нижніх ступенів універсального акцизу:

— універсальний підхід до податкової шкали, процес) нарахування
та процедури стягнення;

— спрощення контролю за рухом товарів, робіт та послуг, за витратами
та доходами;

— відсутність кумулятивного ефекту;

— стимулювання експорту, оскільки експорт, тобто вивіз
товару не обкладається податком на додану вартість;

— поступлення в казну носять регулятивний і рівномірний характер.

4. Стягнення ПДВ за ставкою 20 % приведе до скорочення податкових
надходжень до бюджету. Але скорочення це буде мати місце лише на
початках. За рахунок пожвавлення підприємницької діяльності збільшилися
абсолютні розміри оборотів, по яких справляється ПДВ, що приведе до
відповідного збільшення надходжень по даній формі оподаткування.

5. Твердження про те, що запровадження в нас світової практики
справляння акцизного збору приведе до виникнення проблем і стягненням
акцизного збору по товарах, які будуть неоплаченими повертатимуться до
виробників по певних причинах, на мою думку, хибні.

6. Якісне підвищення рівня митного оподаткування повинно забезпечуватись
переходом від обмежувального та забороненою принципу до регулюючого. Для
захисту інтересів, як суб(єктів господарської діяльності так і держави,
необхідно застосовувати й всі види мита, що передбачається митним
кодексом. Вдосконалення митної політики повинно бути направлене на
стимулювання експорту, як джерела валютних надходжень. Посилення
організації митного контролю повинно забезпечуватись вдосконаленням
роботи митних органів. Необхідно змінити систему перерахування мита до
державного бюджету, відпрацювавши взаємовідносини як між суб(єктами
зовнішньоекономічної діяльності та митницями, так і в самій митній
системі України.

І на закінчення зауважимо, що подане й посідають важливе місце в системі
державного регулювання економіки. Фіскальна функція є чи не
найважливішою функцією цього засобу макроекономічної політики у
перехідній економіці. Специфіка останньої ставить на перше місце непрямі
податки. Ряд країн успішно подолали трансформаційний етап свого
розвитку, своєчасно зробивши акценти на цьому виді податків. Частка
податку на додану вартість у ВВП утримувалася на досить високому рівні,
від акцизів надходило до 4%. Таким чином, наша держава повинна звернути
увагу на досягнення результатів у цих питаннях провідними країнами і
використовувати це для забезпечення активних показників в українській
економіці.

На основі проведених висновків, давайте наведемо слідуючі пропозиції.
Верховній Раді України з метою економічної стабільності в державі зі
сторони процесу оподаткування :

— якнайшвидше прийняти Податковий кодекс України,

— розробити узгодження податкової політики із зовнішньоекономічною;

— збалансувати політику податкових і позикових фінансів ;

— повинна добре проаналізувати податкове законодавство України і
обгрунтувати орієнтири податкової політики, зокрема :

1. Встановлення врівноваженої бюджетної і податкової політики ;

2. Поступове впровадження політики соціального партнерства між державою
і платниками податків ;

— здійснити розробку методики визначення переваг
об’єктів і оподаткування на базі оцінки відносних значень рент
споживача та виробника і таким чином розроби матрицю рангів
привабливості податків ;

— частково замінити трансакційні видатки і видатки, які впливають на
сукупний попит на користь тих, що мають вплив на сукупну пропозицію ;

— створити державну скарбницю з метою контролю та проходження і
витрачання бюджетних коштів.

Державній податковій адміністрації України з мстою
забезпечення стабільності податкової системи та мобілізації доходів до
Зведеного бюджету: -розробити рівний розподіл податкового
тягаря між різними категоріями платників податків ;

— здійснити забезпечення фінансових умов оподаткування споживачів;

— здійснити диференціацію ставок ПДВ (пільгову ставку па продукт
харчування і продукцію легкої промисловості );

— провести суцільну комютеризацію податкових органів ;

— збільшити кількість та покращити якість обслуговування платників
податків;

— поглиблення трансформаційних процесів в сфері справляння податків
па споживання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96. № 254/96-ВР.

2. Закон України «Про бюджетну систему України » №253/95-ВР від
29.06.95.

3. Закон України « Про державну податкову службу » № 509-ХІІ від
04.12.90.

4. Закон України «Про податок на додану вартість від 03.04.97 р. №
168/97-ВР.

5. Закон України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові
вироби”. № 527/97-ВР від 11.09.97р.

6. Закон України “Про державне регулювання виробництва і торгівлі
спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та
тютюновими виробами”. № 481/95-ВР від 19.12.95 р.

7. Закон України «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на
тютюнові вироби » № 30/96-ВР від 06.02.96 р.

8. Закон України «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на спирт
етиловий та алкогольні напої» № 178/96-ВР від 07,05.96 р,

9. Закон України «Про операції з давальницькою
сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» № 327/95-ВР від
15.09.95 р.

10.Закон України «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на
деякі товари (продукцію )» № 313/96-ВР від 11.07.96р.

11.Закон України «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на
деякі засоби ». №216/96-ВР від 24.05.96 р.

12.Закон України «Про митну справу в Україні ». № 1262-ХІІ від 10.09.91
р. 13.Закон України «Про порядок погашення заборгованості перед
бюджетами та державними цільовими фондами» № 218І-Ш від 07.12.2000 р.

14.Закон України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» № 2120-ІІІ
від 07.12.2000р.

15.Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. «Про акцизний
збір»

№ 18-92.

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 24.10.96 р. № 1284 «Про
затвердження Положення про виробництво, зберігання, продаж марок
акцизного збору і маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів і
Порядку реалізації або знищення конфіскованих алкогольних напоїв та
тютюнових виробів ».

17. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.97 р. № 1172 «Про
особливості контролю за відпуском спирту етилового для виробництва
лікарських рослин».

18. Постанова Кабінету Міністрів України від 06.11.97 р. № 1236 «Про
затвердження Порядку переробки винограду, плодів та ягід па
виноматеріали на давальницьких умовах ».

19.Постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.98 р. № 1200

20. «Про ставки акцизного збору на деякі товари (продукцію)».

21.Постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.94 р. №341 «Про
затвердження Правил ввезення транспортних засобів на територію України».

22.Указ Президента України від 08.05.98 р. № 443/98 «Про заходи щодо
регулювання реалізації спирту та алкогольних напоїв».

23. Азаров М. Я. та інші. Все про податки : Довідник / М. Я. Азаров, В.
Д. Колега, В. А.Онищенко.-К. Експрес-Про 2000.-492с.

24.Азаров М.Я. 2000 рік був успішним і цікавим для податкової служби //
Вісник податкової служби України.-2001 № 3.-с.З.

25.Азаров М.Я. Україна може рухатись уперед, розраховуючи на власні сили
// Вісник податкової служби України.-2000.-№42.-с.5-6.

26.Азаров М.Я. Перехід до Податкового кодексу здійснюватиметься поетапно
// Вісник податкової служби України.-2000.-№3 5.-с.4.

27.Башнянин Г.І. Фінансові системи в економіці держави // Фінанси
України-1999.-№ 10.-с.

28. Башуцький Б. Податки — важіль державного регулювання економіки //
Молоді вчені.-1999,-випуск К-с.80-81.

29. Безсмертний Р. Бюджетний і Кримінальний кодекси прийнято. На черзі
-Податковий. // Вісник податкової служби України.-2001.-№14/і5.-с.3-4.

30.Бескид Й.М. Державний бюджет України // Методичні
рекомендації.-Тернопіль.-1996.

31.Богдан А. Шляхи мобілізації ПДВ до бюджету // Вісник податкової
служби Украши.-2000.-№48.-с.17-18.

32.Бойко Е.А. Державне регулювання виробництва та споживання алкогольної
і тютюнової продукції. // Фінанси України-2000.-№ І.-с. 106.

33.Брокова Е. Г., Прондус И. П. Финансово-кредитная система
государства.-К.:Сирин.-1997.

34.Буряковський В., Каламбет С. Переваги і вади акцизного збору //
Вісник

податкової служби України.-1998.-№6.-с.29-31.

35. Буряковський В.В. Роль податків у наповненні бюджетів усіх рівнів
//

Фінанси України-2001.-№5.-с.78-81.

36. Василик О.Д. Державні фінанси України : Навч. посібник.-К.: Вища
школа, 1997.

37.Вахненко Т. Державний борг України : шляхи виходу з кризи //
Економіка

України.- 200.-№ -с.22-30.

38. Ващенко В. В. Митно-тарифне регулювання
зовнішньоекономічної діяльності // Фінанси України-2000.-№3.-с.40-41.

39. Вдовиченко М. І. Про ефективність податкової системи в Україні //
Фінанси України- 1999.-№31-е

40. Вишневський В.П., Рибак В.В. Місцеві податки і збори у ринковій
економіці //Фінанси України-2001.-№1-с.11-20.

41.Вітлінський В.В. Економіка людини та нова парадигма оцінки
базових економічних показників і міри ризику // Фінанси України-1999.-№
8-с

42.Воложинская М. К вопросу о внешней задолжености Росии //
Финансы-1999.-№4.-с.58-59.

4З.Воронкова О.М. Трансформація системи оподаткування в Україні.
Фінанси в Україні. – 2000 -№ 1 с. 118-120.

44. Гладій М.В. Фінансова політика держави в аграрному секторі
економіки //Фінанси України-1999.-№4-с._

45. Головко В. Українська економіка у 2000 році // Економіка України.-
2001 — №2.-с..

46. Горбатюк М. Взаємовигідна співпраця // Вісник податкової служби
України.-2001.- № 17.-с.З-5.

47. Государственные финансы. Учебник под редакцией д.э.н. Федосова
В.М..-К.:Либідь.-199І.

48. Дем(яненко М.Я. Проблеми ПДВ в агропромисловому виробництві. //
Фінанси України-2000.-№ 10.-с.3-7.

49. Держава-Податки-Бізнес // Під ред. Андрущенко В.Л., Федосова
В.М., Суторміної В.М.-К.:Либідь.-1992,

50. Дикань Л.В. Деякі аспекти оподаткування в Україні // Фінанси
України- 1999.-№4-с.

51. Диков А.О. Налог на добавленую стоимость //Финансы.-2001.-№3.-с.
16-25.

52.Дрига А.Б. Активізація акцизного оподаткування в регулюванні
соціальних процесів//Фінанси України-2001.-№5.-с.95-105.

53. Дьомін О. О. Бюджет -2000:Прорив у нову економічну політику //
Фінанси України-1999.-№12-с.З-8

54. Єпіфанов А.О., Сало В.І., Д(яконова І. 1. Бюджет і фінансова
політика України.-К. Наукова думка.-1997.

55.Єфременко Т. Податки створюють соціальну основу для гідною життя
громадян. // Вісник податкової служби України.-2001.-№ 17.-с. 6-8.

56. Жеребник А. Бюджет 2001 року : проблеми та перспективи // Вісник
податкової служби України.-2000.-№48.-с. 15-1 (з,

57. 3агорський В.С., Благун І. Г. Податки на споживання в системі
доходів бюджету // Фінанси України.-1999.-№10.-с.

58. Загуменов М. М. Обсяг реалізації як найбільш ґрунтовний об(єкт
оподаткування в умовах виходу України з кризи // Проблеми
фінансово-кредитного регулювання в перехідній економіці : Збірник
наукових праць НАН України. Інститут економіки. Редколегія : Д. І.
Даниленко та ін.-К.-1996.-с. 50.

59. 3аяць В.В. Ввізне мито — джерело поповнення держбюджету. //
Фінанси

України-2000.-№3.-с.33-34.

60. Кайзерман В. О. Податкова служба в області в умовах
удосконалення податкової системи України. // Фінанси Українн-2000.-№
8.-с.

61. Каламбей С.В. , Антонів А.В. Удосконалення формування
податкової системи // Фінанси України.-2001.-№ 5.-с.82-86.

62. Кальнічекно І. Нові підходи до збору і сплати податків // Вісник
податкової служби України.-2001.-№ 10.-с.4.

63. Кальніченко І. Як складався так і виконуватиметься Національний план
перевірок на 2001 рік // Вісник податкової служби
України.-2001.-№7.-с.З.

64. Кнриленко О.П. Класичні засади оподаткування у вітчизняній системі
// Фінанси України- 1999. -№ 11-с

65. Кириленко О.П. Фінанси.-Тернопіль: Економічна думка.-1998.

66. Козюк В. В. Проблема державного боргу в перехідній економіці
«України // Фінанси України-1999.-№5.-с.

67. Колодій С. Ю. Децентралізація бюджетної системи та економічного
зростання // Фінанси України.-2001.-№3.-с.63-68.

68. Корнєєв В. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень //
Економіка України.- 2001.-№. -с.30-37.

69. Крисоватий А.І. Фіскальні засади соціально-орієнтованої економіки
ринкового типу. // Фінанси України-2000.-№12.-с.78.

70. Кулик В. В. Сценарне моделювання політико-фінансових рішень //
Економіка промисловості.-3999.-№3(5).-с.3-16.

71. Кульбачний С. В. Диференційований податок на додану вартість як
напрям удосконалення структури податків //Фінанси
України.-2001.-№2.-с.41-44.

72. Куриляк В. Теорія глобального споживача та Інтеграція розвинених і
трансформаційних економік // Вісник Тернопільської академії народного
господарства.-2000.-Спеціальний випуск №15-1.-с.71.

73. Куфта Н. Зміцнення податкової дисципліни як фактор стабілізації
фінансової системи // Економіка України.- 2001.-№. -с.22-26.

74. Кучер Г.В. Державний борг : історія і сьогодення // Фінанси
України.-1999.-№ 2.-с.

75. Ларіонова Л. Д. 1 створили люди податкову систему // Фінанси
України.-1999.-№ 7.-с..

76. Ларіонова Л. Д. Стабільне джерело поповнення бюджету // Фінанси
України.- 1999.-№7.-с..

77. Ласкова Н. Е. Акцизное обложение : ретроспективный взгляд //
Финансы.-2001.-№4.-с.67-69.

78. Литвин М. І. Податкове навантаження і економічні інтереси
підприємства // Фінанси України.-1998.-№5.-с.29.

79. Лондар С., Оліскевич М., Юринець Р. Шляхи наближення податкової
системи України до стандартів ЄС // Вісник Тернопільської академії
народного господарства.-2000.-Спеціальний випуск №15-2.-с.56-58.

80. Лукіна І. Державні гарантії у перехідній економіці : теоретичний
аналіз і досвід України //Економіка України.- 19У9.-№12.-с.19-29.

81. Лукіна І. Податкова політика України у контексті створення умов для
економічного зростання // Економіка України.-.-№.-с.37-41.

82. Лукінов І. І. Економічні трансформації. К.: ін-т економіки НАМ
України, 1997.

83. Лютий І. О. Державний борг і ефективність використання державного
кредиту // Фінанси України.-1999.-№9.-с..

84. Ляшенко Ю. І. Податкова діяльність держави в умовах ринкової
трансформації економіки // Фінанси У країни. –І999.-№ 12. -с..

85. Макаренко М. І. Податкові чинники макроекономічної цінової
стабільності. // Фінанси України-2000.-№9.-с. 107-115.

86. Малис Н.И. АКЦЬІЗЫ на алкогольную продукцию: практика и пременения
// Финансы.-2001.-№ 4.-с.ЗЗ-36.

87. Мельник О. М. Фінансова криза та проблема відновлення економічного
зростання в Україні // Фінанси України.-1999.-№5.-с..

88. Меркулов О. Майбутнє податкової системи України — у модернізації
податкової служби // Вісник податкової служби України.-2000.-№
45.-с.9-10.

89. Мітюков І. О. Основні особливості бюджету України на 2001 рік //
Фінанси

України.-2001.-№3.-с.З -13.

90.Онишко С.В. Податкові відносини між державою і платниками податків
// Фінанси України.-1998.-№3.-с.86.

91. Онищенко В. П. Парадокси споживчого ринку України // Фінанси
України.- 1998.-№ 8.-с.35-41,

92. Пятаченко Г. О. Удосконалення механізму наповнення дохідної частини
бюджету // Фінанси України.-2001.-№ 5.-с.75-77.

93. Павлов А. П. Створення та вдосконалення фінансово-правової бази
митних органів. // Фінанси України-2000.-№ 3.-с.10-14.

94. Павлюк К. В. Фінансові ресурси держави.-К.:»НЮН».-1998.

95. Падуп П. П. Висококваліфіковані митні кадри — майбутнє обличчя нашої
держави. // Фінанси України-2000.-№ 3.-с.7-14.

96. Паламарчук В. О. Фінансові підвалини держави // Фінанси
України.-1999.-№ 2.-с..

97. Папаїка О. О. Реформування податкової системи України. // Фінанси
України-2000.-№ 8,-с.ЗЗ-34.

98. Пасічник Ю. В. Бюджетна система : Навчальний посібник.- Черкаси ;
Відлуння.- 1999.-С.376.

99. Пасічник Ю. В. Основні напрями реформування економіки України в
аспекті інтеграції із ЄС // Вісник Тернопільської академії народного
господарства.-2000.-Спеціальний випуск №15-3.-с.47-49.

100. Податкова система України // Підручник під ред. д.е.н. Федосова В.
М.-К. Либідь.- 1994.

101. Пономаренко Л. Пільговий режим оподаткування ПДВ підприємств та
організацій громадських організацій інвалідів // Вісник податкової
служби України.-2001.-№ 5.-с.15.

102. Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит.- К.: НІОН,
1998.

103. Ротор А.І. Формування Державного бюджету України // Фінанси
України.-1999.-№ 9.-с..

104. Самуельсон П. Економіка. Л.: Світ,1993.с.138.

105. Свердан М. М. Ефективність оподаткування в умовах ринкової
економіки. // Фінанси України-2000.-№ 3.-с.З-7.

106. Семененко В.В. Інтересам платників податків — надійний захист //
Фінанси України.-1999.-№9.-с..

107. Сильницький Ю. Партнерські відносини між податкового службою та
підприємцями у проекті Податкового кодексу України1// Вісник податкової
служби України.-2000.-№ 48.-с. 13-14.

108. Синельников Б.В., Хорошилова Н.А. Податкова політика як фактор
виходу з економічної кризи // Фінанси України.-2001.-№ 2.-с.12-І8.

109. Синельников Б.В. Актуальні питання оподаткування в умовах
перехідної економіки // Фінанси України.-1999.-№ 1.-с..

110. Соколовська А.М. Податковий кодекс як фактор фінансової
стабілізації // Фінанси України.-1999.-№ 1.-с..

111. Соловков Ю. П. Митна служба України : становлення та перспективи.
// Фінанси України-2000.-№ 7.-с.27-34.

112. Теліщук М.М. Актуальні проблеми співвідношення прямих і непрямих
податків// Фінанси Україпи-2001.-№ 2 -с.29-40.

113. Теплецька Л. Застосування пільгового режиму оподаткування //
Вісник податкової служби України.-2001.-№і7.-с. 18-19.

114. Ткаченко В.А., Каламбет С. В. Розвиток філософії оподаткування на
основі визначення податкового потенціалу // Фінанси
України-2001.-№-с.30-33.

115. Федосов В.М. Проблеми розбудови податкової системи України //
Фінанси України.-1999.-№6.-с..

116. Федосов В.М. Современный капитализм и налоги / Киев, «Выща школа »,
1987г.

117. Федько В. Державний бюджет України на 2001 рік — основа
економічного і соціального розвитку країни // Вісник податкової служби
України.-2001.-№4.-с.4-6.

118. Федько В. Про необхідність удосконалення податкового планування
та прогнозування //Вісник податкової служби України.-2001.-№ 11.-С.7-9.

119. Финансы. Учебник под. ред. д.э.н. Радиновой В.М.- М.- 1995.

120. Флісак Н. Податкова реформа та створення моделі ефективної
системи в Україні // Вісник податкової служби України.-2000.-№35.-с.5-6.

121. Чумак Т. Відповідальність за правопорушення у сфері оподаткування
згідно з положенням проекту Податкового кодексу // Вісник податкової
служби У країни. -2001. –№ 3.-с. 4-7.

122. Шитря О. Законодавчі ініціативи Державної податкової
адміністрації України //Вісник податкової служби України.-2000.-№
39.-с.5-6.

123. Шитря О. Податкова адміністрація — за податкову реформу // Вісник
податкової служби України.-2001.-№ 10.-с.З.

124. Юрій С. І., Бескид Й. М. Державний бюджет України. Навчальний
посібник.- Тернопіль : ТАНГ, 1998.

млрд грн.

№ з\п

Показник

Дохідні групи

Разом

Категорія А

Категорія Б

1

Загальний дохід, використаний на придбання товарів і послуг
(пункт Б)

27,5

16,45

44

У т.ч.

2

На «соціальні» товари та послуги (пункт В)

22,7

1,65

24,35

3

На «інші» товари та послуги

4,8

14,8

19,6

4

Надходження ПДВ від реалізації «соціальних» товарів і послуг (за
ставкою 10%)

1,86

0,13

2

5

«інших» товарів і послуг (за ставкою 40%)

1,37

4,23

5,6

6

Усього за пп. 4 і 5

3,23(42,56%)

4,3(57,5%)

7,6

7

Частка податку у споживчих витратах (п.6/п. 1),%

11,7

26,5

8

Частка податку у загальному доході (з урахуванням
заощаджень), %

11,7

20,7

Це є наслідком підвищення гнучкості податкової політики. Крім того,
кардинально змінюється розподіл внеску окремих дохідних груп споживачів
до бюджету, а розподіл податкового тягаря (відношення його обсягу до
загальних витрат дохідної групи суттєво змістився в бік заможніших
верств населення (рядки 6—8 таблиці 3.2), що відповідає принципам
соціальної справедливості й посилює розподільчу функцію податків.

А. Витрати домогосподарств на купівлю товарів і послуг за даними
Держкомстату України у 1999 році становили 42 млрд. грн.

Б. За оцінками фахівців до 10% населення із середньодушовим доходом у
200 грн. і вище становлять приблизно 34? о купівельного потенціалу.

Нескладно підрахувати, Ідо за такого розподілу середній представник

найзаможніших верств населення має } своєму розпорядженні дохід у 4,6
разу

вищий ніж дохід, представника решти 90% населення. За іншими оцінками,

розшарування доходів є ще суттєвішим. У подальшому розрахунок

здійснюватиметься у розрізі цих двох груп

90% — верстви з відносно низькими доходами (категорія А) і 10% — високо

оплачувана категорія населення (категорія Б).

В. Для здійснення розрахунку податкових надходжень за окремими групами
товарів і послуг приймемо таке припущення. Категорія А (незаможна
частина населення) витрачає на товари з групи соціальні приблизно 90%
після податкового доходу і на товари з групи інші — решту 10%.
Заощаджень ця категорія споживачів не здійснює. За категорією Б розподіл
буде такий: до 10% — соціальні товари, понад 60% — інші і 30е/:, —
заощадження.

Г.Орієнтовно 20% товарів і послуг із групи «соціальні» вважатимемо
звільненими від оподаткування, або такими, до яких застосовується
нульова ставка ПДВ (окремі види товарів для школярів, лікарської
продукції, дитяче харчування, електроенергія тощо).

Скориставшись даними пунктів А — Г, отримаємо цифри з надходження ПДВ за
чинною ставкою ПДВ (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Розрахунок податкових надходжень від податку на додану

вартість, млрд. грн.

Показник

Дохідні групи

Разом

з\п

Категорія А

Категорія Б

1

Загальний дохід, використаний на придбання

27,5

14,5

42

товарів і послуг (пункт Б)

У т.ч.

2

На «соціальні» товари та послуги (пункт В)

24,75

1,8

26,55

3

На «інші» товари та послуги

24,75

12,7

1 5,45

4

Надходження ПДВ від реалізації «соціальних» товарів і послуг (за
ставкою 10%)

3,3

0,24

3,54

5

«інших» товарів і послуг (за ставкою 40%)

0,46

2,1

2,56

6

Усього за пп. 4 і 5

3,76(61,6%)

2,34(38,4%)

6,1

7

Частка податку у споживчих витратах (п.6/п. 1),%

13,7

16,1

8

Частка податку у загальному доході (з урахуванням
заощаджень),%

13,7

11,3

Розподіл податкових надходжень за дохідними групами майже збігається
співвідношенням загальних видатків на споживання (рядки 1, 6). При цьому
навантаження податку на дохід категорії Б є навіть нижчим, ніж щодо
категорії А (рядок 8), що, безумовно, не відповідає принципам соціальної
справедливості.

Для обчислення надходжень від ПДВ при запровадженні диференційованих
ставок податку скористаймося такими їх значеннями. Щодо групи
«соціальні», вони становитимуть величину вдвічі нижчу за попередню,
тобто 10%, що ж до «інших» — вдвічі вищу (40%).

Д. У зв’язку з переглядом ставок ПДВ значно скорочений перелік товарів,
звільнених від оподаткування, їх частка в групі «соціальні» тепер
становитиме 10%.

Е. Зміна ставок ПДВ, позначаючись на цінах, призводить до зміни доходів
у реальному вимірі. Це зауваження є принциповим, оскільки специфіка
трансформаційного стану вітчизняної економіки накладає свій відбиток на
цей процес. У відповідності з теорією Кейнса і висновками досліджень
функції споживання середня схильність до споживання знижується при
зростанні доходу у розрізі сімей із різними прибутками. Ефект багатства,
що є наслідком подорожчання товарів, означатиме реальне зниження доходів
споживачів категорії Б, а це внаслідок зворотної дії зазначеної
залежності спричинить

правильність обчислення акцизного збору з підакцизних товарів, які
вироблені і реалізуються в Україні та на експорт за національну валюту
та шляхом бартерного обміну ;

2. правильність визначення об’єкту оподаткування акцизним збором та
застосування ставок акцизного збору ;

3. правильність визначення переліку підакцизних товарів ;

4. правильність визначення оподатковуваних акцизним збором оборотів при
реалізації підакцизних товарів вітчизняного виробництва та оборотів при
реалізації імпортних товарів ;

6. правильність обчислення акцизного збору при імпорті підакцизного
товару

7. правильність застосування пільг по акцизному збору.

Основним донарахуванням по акцизному збору є пеня по
картках особових рахунках. Давайте ці дані приведемо у вигляді таблиці №
2.8. Таблиця 2.8. Донарахування акцизного збору в 1998-2000 рр.

1998

1999

2000

І. Донараховане всього

837

1390

206

1.У т. ч. за актами

59

103

0

перевірок

— ут. ч.

основний платіж

6

0

0

фінансова санкція

11

0

0

пеня

42

103

0

2. пеня по картках особових рахунків

778

1287

206

Як бачимо ,дані таблиці свідчать про дотримання
податкового законодавства платниками у 2000 році, і не вчасно внесену
сплату до бюджету.Що стосується мальтозного заводу, то відмітимо, що
саме його несплата боргів вплинула на зменшення обсягу надходжень у 1999
-2000 роках. Якщо аналізувати даний завод, то несплата боргів
здійснювалася саме через відсутність ринків збуту продукції, а
відповідно і відсутність коштів на розрахунковому рахунку. Завод, як
показує структура балансу, спроможний погасити дану заборгованість
шляхом проведення взаємозаліків і сплатою дебіторської заборгованості,
на яку постійно виставлялись інкасові розпорядження. Оскільки відсутній
ринок збуту власного виробництва, то і припиняється саме виробництво
продукції, що в свою чергу відзначається на базі оподаткування.
Зменшення надходжень спричинили також сільськогосподарські
товаровиробники.

Розглядаючи обсяг надходжень в динаміці років, ми зрозуміли, що сума
сплачених податків на споживання прямо залежить від нарахованих сум і
сум недоплат і переплат, що є сальдом на 01.01. кожного року. Давайте цю
залежність розглянемо у вигляді таблиці,

Таблиця №2.7. Динаміка нарахованих і сплачених платежів на споживання

до бюджету і сум недоплат та переплат.

В тис. грн.

Показник

Роки

Сальдо на 01.01.

кожного року

Нарахова

по

Сплачено

Сальдо на кінець

року

Недоїмк

а

Перепла

та

недоїмк

а

Переплат

а

1997 рік

-пдв

323

147

5131

5573

1553

1751

-АЗ

41

7

4578

4891

35

1675

1998 рік

-пдв

1553

1751

4447

3742

1852

1112

-АЗ

35

1675

9106

7582

37

167

і І

1999 рік

-ПДВ

1852

1112

2623

2209

2071

361

— АЗ

37

167

4536

8/4

^767

45

2000 рік

-пдв

2071

361

2061

1817

2511

407

— АЗ

3767

45

-477

503

4

1

порівнянні з минулим 1999 роком. У МРДПІ Бучацького району
зареєструвалось 515 платників податків -юридичних осіб і 765
підприємців, які сплатили платежів загальною сумою до Зведеного бюджету
8697 тис.грн., що на 720 тис.грн. (8,2 %) більше,ніж у 1999 році. Слід
відмітити,що у звітному році платежі сплачувались до бюджету «живими »
коштами, а в попередньому році,крім грошових коштів, платежі до бюджету
сплачувались за рахунок проведення взаємозаліків, що становить 27,7 %
загальних надходжень 1999 року. Аналіз стану розрахунків з бюджетом
наглядніше розглядати у вигляді таблиці у поєднання з нарахованими
сумами а також сумами недоплат і переплат, що прямо впливають на
загально-сплачені суми до Зведеного бюджету. А оскільки ми розглядаємо
податки на споживання, то визначимо спочатку частку, яку займають ПДВ і
АЗ у загальній сумі надходжень в динамиці років.

Таблиця № 2.6. Динаміка стану розрахунків з бюджетом на протязі 1997 —

2000рр.В тис. грн.

Роки

Відхилення 2000 року %

Показники

1997

1998

1099

2000

1997

1998

1999

1. Загальна сума надходжень

до бюджету

15883

16103

7977

8711

-82,6

-85,2

+8,2

2. Загальна сума надходжень

податків на споживання

10464

11324

3083

2320

-351

-388

-24,7

в т. ч

— пдв

5573

3742

2209

1817

-207

-106

-21,5

— АЗ

4891

7582

874

503

-872

-1407

-73,7

3. Частка податків на

* * *

споживним у бюджеті, (%)

65,9

70,3

38,7

26,7

* * *

вт.ч.

* * *

— пдв

35,1

23,2

27,7

20,9

* * *

— АЗ

30,8

47,1

11,0

5,8

* * *

Дані нашої таблиці показують пр5.му залежність суми
податків на

споживання до загальної суми надходжень до бюджету, тобто чим більша
сума надходжень податків на споживання, тим більша загальна сума
надходжень. Як свідчать дані податки на споживання 2000 року у
порівнянні з 1997 роком зменшились на 8144 тис.грн. (351 відсоток), а з
1998-на 9004 тис.грн.(388 відсотків). Зменшення надходжень у Бучацькому
районі почалося починаючи з

Роки

Показники

1997рік

1998 рік

1999 рік

2000 рік

Всього надходжень у

15883

16103

7977

8711

Зведеному

бюджеті, грн.

— у т.ч. по

податках на

10464

11324

3083

2320

споживання, гр

н.

Питома вага

податків на

споживання у

65,9

70,3

38,7

26,7

Зведеному

бюджеті, %

Бачимо, що показники даної таблиці показують пряму залежність всього
надходжень Зведеного бюджету від податків на споживання. Хоча в динаміці
років також прослідковується зменшення надходжень з кожним роком. Цей
негативний результат одержано в результаті зменшення бази
оподаткування.Прямі

43,8

45,0

52,8

55,5

52,5

47,3

46,84

48,03

45,1

Податки

4

Податок на

37,7

32,0

26,5

25,66

25,68

23,6

прибуток

5

Податок на

27,5

35,8

41,5

дохід

Податок на

14,7

7,2

9,9

12,3

15,1

15,Д

16,09

17,87

17,1

доходи з

6

громадян

Податок на

0,01

0,02

0,02

0,03

0,05

0,06

0,06

0,05

промисел

Плата за

1,6

2,0

1,2

5,0

4,7

4,7

5,03

4,42

4,28

землю

Непрямі

54,8

53,7

45,2

41,7

42,7

44,1

44,97

43,26

47,3

податки

6

пдв

48,3

42,5

37,7

35,1

36,4

35,4

33,62

32,77

34,3

0

Акцизний

5,8

6,2

4,9

3,2

3,7

5,4

7,36

7,06

7,24

збір

Мито

0,7

5,0

2,6

3,4

2,6

3,3

3,99

3,43

5,82

Інші податки і

1,4

1,3

2

2,8

4,8

8,6

8,19

8,71

7,5

збори

Всього

100

100

100

100

100

100

100

100

100

Якщо зважити на факт низького рівня заробітної плати та зростання,
безробіття, то виникає запитання щодо кількісних параметрів частки
податку на доходи населення. У цьому випадку необхідно визнати факт
присутності адміністративно-командного елементу стягуванню податку.

28

Всього доходів

103

100

100

100,0

100,0

100, 0

Податкові надходження

91,94

94,40

93,69

76,75

76,71

68,8 3

Податок на додану вартість

21,91

21,02

21,43

25,8

25,14

23,6 1

Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції

2,08

1,48

1,98

3,36

3,82

4,28

Акцизи

1,94

2,18

3,26

5,64

5,42

4,98

Податок на прибуток підприємств

23,45

18,20

16,04

19,69

19,7

16,2 8

Прибутковий податок з громадян

7,77

8,81

9,28

12,35

13,71

11,8

1

Інше

9,91

8,92

7,87

Неподаткові надходження

8,98

10,01

22,8

5

Доходи від власності та підприємницької діяльності

4,01

4,34

8,92

Інше

4,97

5,67

13,9 3

Державні цільові фонди

14,06

11,93

8,26

Доходи від операцій з капіталом

0,20

1,35

0,06

Пояснення такого стану може бути суперечливим та неоднозначним. З одного
боку, якщо виходити з того, то в країнах з адміністративне — плановою
економікою, де державна власність становить понад 80%, немає істотного
значення економічна природа джерел поповнення бюджету. Тобто держава є
власником засобів виробництва і згідно цим й власником усіх створених
доходів. Податки при такій системі не виконували своїх економічних
функцій, однією з яких, є перерозподіл доходів. В
адміністративно-плановій економіці розподіл національного доходу
здійснювався вольовим методом шляхом політичних рішень. З іншого боку
зниження частки податків можна пояснити посиленням тенденцій тінізації
економіки або розвитком підприємницької діяльності держави.

У ринкових економіках на ранніх її етапах розвитку держана не втручалась
в економіку, тому податки становили незначну частину доходів бюджету.

25

Втрати через податкові пільги у % до доходу бюджету

105

90

28

За побудовою податкові ставки поділяються на тверді і

процентні. Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю

оподаткування в натуральному обчисленні. Процентні ставки

встановлюються тільки щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий

вираз, вони поділяються на три види : пропорційні, прогресивні і

регресивні. Як бачимо, між податковими ставками і податковими

надходженнями існує зв’язок, який обґрунтував економіст Артур Лафер.

Він вважав, що нижчі ставки податку можуть забезпечити податкові

надходження, не менші, ніж на попередньому рівні, а інколи навіть і
вищі.

Зауважимо, що реальна ставка податків неоднакова для різних країн і

далеко не завжди є оптимальною. ;

Що стосується державних видатків, то їх зміст і характер органічно

пов’язані з функціями держави. На різних історичних етапах зі зміною
ролі,

функцій, сфер діяльності держави відповідно змінюється структура, обсяг
її

видатків.

Традиційними є видатки держави на утримання державного апарату, на
військові цілі. У післявоєнний період широкого розвитку набула
економічна діяльність держави, пов’язана з посиленням її організаційної
ролі у всьому суспільному житті. Значно зросла роль держави і в
соціальній сфері, вона взяла на себе багато завдань соціального захисту,
регулювання соціальних процесів.

Сьогодні коло державних видатків значно розширилось, а їхній обсяг

різко зріс. Основна частина державних видатків — — близько 70 % —
припадає

на державний бюджет. У ньому концентруються найважливіші і найбільші

видатки, пов’язані із здійсненням державою своїх політичних та
економічних

функцій.

Пільги в силу їхнього характеру здатні охоплювати значну кількість
платників податків, що призводить до дуже відчутного зниження реальної
ставки оподаткування порівняно з номінальною.

Податкові пільги існують у різних формах,! тепер в Україні їх список
охоплює близько 200 позицій. Через систему податкових пільг
перерозподіляється значна частина створеного в суспільстві національного
доходу. Крім цього, пільги підривають дію принципів оподаткування,
знижуючи цим результативність самої системи оподаткування.

Зазначу, що тепер ведеться активна боротьба по відміні пільг в
оподаткуванні. Нам потрібна відкрита та прозора податкова політика по
кожному виду економічної діяльності, щоб можна було аналізувати та
зіставляти ефективність запровадження пільг в оподаткуванні.

Таблиця 1.3. Втрати від основних податкових пільг(млн.грн.)

1998

1999

2000

Податок на прибуток підприємств

23

595

1874

пдв

6469

9976

2586

Земельний податок

898

1054

1146

Місцеві податки і збори

24

9

31

Акциз

3151

1777

671

Кошти на будівництво шляхів

134

134

134

Податок на особисті доходи

415

818

945

Інші

985

37

91

Сума втрат через податкові пільги

12100

1440 1

7374

Загальний доход бюджету

11510

1598 9

2651 6

15

Динаміка державного боргу України

Показники

Роки

-993

994

995

996

997

998

999

000

Зовнішній борг(млрд.дол.)

,4

,6

,8

,2 ,8

,6

1,5

2,4

Внутрішні й борг(млрд.дол.)

,0

,0

,0

,0

,7

0,2

3,5

4,95

Внутршіні й борг(млрд.дол.)

,0

,0

,0

,3

,1

,4

,9

,8

Всього

(млрд.дол.)

,4

,6

,8

3,5

0,9

5,0

5,4

5,2

Відношення зовнішнього боргу до ВВП стрімко наростає і, станом на 1
січня 2000 року сягає 39,65%. Відношення ж загальної суми державного
боргу до ВВП перевищує позначку 48,56%. І хоча співвідношення цих двох
показників оцінюється для України як відносно сприятливе. Все ж треба
зважати на такі фактори: стрімке зростання державного боргу за останні
роки; строки його погашення є дуже коротким; розміри плати за
запозичений капітал є надто високими; внутрішній борг в основному
сформовано нерезидентами, тобто в цій частині внутрішній борг виступає
як зовнішній.

Станом на 1 січня 1999 року зовнішній борг складався з таких
заборгованостей: за позиками, наданими міжнародним фінансовими
організаціями; за позиками, наданими іноземними державами ; за позиками,
наданими іноземними комерційними банками; перед РАТ «Газпром».

Так, сьогодні також зросло значення позик у місцевих фінансах, що
зумовило розвитком місцевого господарства, збільшенням кількості
загальнонаціональних і місцевих завдань, що розв’язують місцеві органи
влади, зростанням ролі місцевого кредиту.

У 2000 році Україна повинна була заплатити зовнішнім кредиторам близько
3,3млрд.дол., а у 2001 році — 2,-млрд.дол.при цьому в 2000 році виплати
по зовнішньому боргу плануються на рівні 7%ВВП.

За умов хиткої макроекономічної рівноваги, слабких результатів
структурних перетворень і підвищених інфляційних очікувань зростаючі
розміри державного боргу України можуть стати істотним фактором
дестабілізації фінансової системи держави. Існує реальна загроза її
перетворення на неплатоспроможного боржника.

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях
внутрішньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р., —
10,78 млрд. гри. Станом на 1 січня 2001 р., граничний розмір державного
внутрішнього боргу законодавче визначається сумою з 25,71 млрд. грн.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох
типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального.

З огляду на це, слід офіційно визнати і підкреслити існування в Україні
таких специфічних форм державного внутрішнього боргу, як борг перед
населенням у вигляді недовиплачених зарплат і пенсій (було близько 9
млрд.грн.,зараз фактично погашений), а також втрачені заощадження
громадян у системі колишніх Ощадбанку і Держстраху понад 130 млрд. грн.

Доцільно сформулювати особливості функціонування державних фінансів,
пов’язані з сучасним станом боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з
прискореним зростанням державного, боргу в Україні (див. табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Співвідношення динаміки бюджетного дефіциту і державного боргу в

Україні.

Показники

Роки

1995

1996

1997

1998

1999

Бюджетний дефіцит(% до ВВП)

6,6

4,9

6,6

2,2

.1.5

Фінансування дефіциту державного бюджету(млн.грн.)

3736, 1

2745,9

6447, 8

2279,8

1933,5

ГОСПОДАРСТВО

9

СПОЖИВЧЕ ТОВАРИСТВО

7

10

10

8

10

СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ

1

1

1

1

11

ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

13

15

15

14

12

ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

2

2

2

2

13

ТОВАРИСТВО 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

20

22

22

25

14

ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО

1

1

3

3

15

ЗАКЛАД

5

7

7

7

16

УСТАНОВА

3

4

4

3

17

ФІЛІЯ

1

2

о

‘)

18

ПРЕДСТАВНИЦТВО

1

1

1

І

19

ПІДРОЗДІЛ

5

21

23

19

20

ДОГОВОРИ ПРО СУМІСНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

0

0

1

1

ВСЬОГО

155

193

218

238

Таблиця № 2.2.

Рік Всього В тому числі по форматах власності

Загальнодержавної власності Комунальна власність Колективна власність
Приватна Власність інших держав та міжнародних організацій

2000 238 10 10 131 86 1

1999 218 15 9 149 44 1

1998 193 14 8 135 35 1

1997 155 13 8 107 28 1

Платник податку — це та особа, яка згідно із цим законом зобов’язана
здійснювати утримання і внесення до бюджету податку, що сплачуються
покупцем, або особа, яка ввозить чи пересилає товари на митну тереторію
України. Перелік платників визначений ст. 2 цього Закону.

У МР ДШ Бучацького району платники податків класифікують по формах
власності, по організаційно-правовій формі, по видах діяльності а також
по органу управління. Зареєстровано всьго платників по ПДВ у Бучацькому
районі за 2000 рік — 238, та в Іюріванянні з минулими роками ця цифра
має тенденцію до зростання. Починаючи з 1997 року, коли кількість
платників було зареєстровано 459, їх кількість суттєво змінилася з
введенням в дію Закону по ПДВ. І якщо на кінець періоду 97 року вибирати
їх згідно якоїсь класифікації, то ця цифра зменшилась до 155. Аналіз
платників в динаміці 1997-2000 років відобразимо у вигляді таблиці №
2.1.

«Кількість платників ПДВ Бучацького району в розрізі

№ п п Організаційно-парвова форма підприємств Рік

1997 1998 1999 2000

Приватне підприємство 15 15 17 56

Колективне 51 55 64 52

Державне 6 6 7 3

Комунальне 4 4 5 6

Спільне 1 1 1 1

Кооператив 4 4 4 4

Орендне 2 2 2 0

Селянське 13 20 27 30

організаційно-правових форм » і таблиць № 2.2. «Кількість платник ПДВ
Бучацького району по формах власності Однак ці податки розділяють
декілька принципових моментів. Так, акцизний збір — це податок на товари
або продукцію, тоді як ПДВ передбачає як об’єкт обкладання оборот від
реалізації товарів, робіт і послуг. Іншими словами, акцизним збором в
Україні обкладаються винятково товари. ?. ПДВ втягується з обороту від
реалізації як товарів, так. робіт і послуг як виробничого, так і
невиробничого характеру. Податком на додану вартість обкладаються
обороти від усіх товарів, а при нарахуванні — акцизного збору враховуюся
тільки специфічні, підакцизні товари. Всі ці ознаки теж зобразимо у
вигляді таблиці 2.5. «Відмінні ознаки ПДВ і акцизного збору».
пдв

АКЦИЗНИЙ ЗБІР

Об’єкт оподаткування

Оборот від реалізації товарів, робіт, послуг

Оборот від реалізації під;. кічлзних товарів, продукції

База оподаткування

Загальний характер обкладення

Обкладення підакцизних товарів, які визнані підакцизними

Ставки

Загальна ставка (20% або 0%)

Індивідуальна на кожну групу товарів

Етапи нарахування

По вітчизняних товарах

(частина собівартості

*

+прибуток + акциз ) + ПДВ

(собівартість + прибуток )

По імпортних товарах

(митна вартість + митний (митна вартість + митний

збір + мито + акциз )+ ПДВ

збір + мито ) +акциз |

Періодичність стягнення

Багаторазово на кожному етапі виробництва і реалізації

Одноразово з реалізації товару

Фіскальне значення

Стабільність прибутків бюджету Прибуток залежить від кон’юнктури ринку

Слід зазначити, що в більшості розвинутих країн стягнення ПДВ
провадиться за декількома ставками: на речі першої потреби вони нижчі,
на предмети розкоші — вищі. Тому функцію залучення

В умовах зниження життєвого рівня широких верств населення в Україні
доцільним є розширення кола підакцизних товарів за рахунок зменшення
ставок ПДВ на товари першої потреби, що дозволить пом’якшити
регресивність непрямого оподаткування в цілому і вирішувати фіскальні
проблеми держави за рахунок забезпечених верств населення.

Додаток № 12. Споживання основних продуктів харчування
населенням України’.

(на душу населення за рік: кілограмів)

1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999

М’ясо та м’ясопродукти

65,5 53,4 46,4 43,5 38,9 37,1 56,6

Молоко та молочні продукти

65,5

65,5 65,5 65,5 65,5 65,5

яйця(штук)

65,5

65,5 65,5 65,5 65,5 65,5

Картопля

65,5 65,5 65,5 65,5 65,5

Овочі та баштанові культури

65,5 65,5 65,5 65,5 65,5

Хлібні продукти, крупи, борошно, бобові культури

65,5 65,5 65,5 65,5 65,5 65,5 65,5

Фрукти, ягоди, виноград

65,5 65,5 65,5 65,5 65,5 65,5 65,5

Цукор

65,5 65,5 65,5 65,5 65,5 65,5 65,5

Олія

65,5 65,5 65,5 65,5 65,5 65,5 65,5

Риба і рибопродукти

65,5 65,5 65,5 65,5 65,5 65,5 65,5

Додаток 1.3. Розподіл населення за рівнем середньодушового
сукупного доходу в 2000р.

Млн. чоловік І У процентних до підсумку

Вод насезіешм

51,1

І

34,7

| 16.4

] 100

100

100

У тому числі з середньодушвним сукупним доходом на місяць, грн.

До 20,0

6,2 6,2 6,2 6,2 6,2 6,2

20, 1-30,0

6,2 6,2 6,2 6,2 6,2 6,2

ЗО, 1-60,0

6,2 4,2 16.4 6,2 6,2 6,2

60, 1-90Д)

6,2 4,2 16.4 4,2 4,2 4,2

90,1-120,0

6,2 4,2 16.4 4,2 4,2 4,2

120,1-150,0

6,2 4,2 16.4 4,2 4,2 4,2

150,1-180,0

6,2 4,2 16.4 4,2 4,2 4,2

180,1-210,0

6,2 4,2 16.4 4,2 4,2 4,2

210,1-240,0

6,2 4,2 16.4 4,2 4,2 4,2

240,1-270,0

6,2 4,2 4,2 4,2 4,2 4,2

270Л-ЗДО,0

6,2 4,2 4,2 4,2 4,2 4,2

Понад 300,0

6,2 4,2 4,2 4,2 4,2 4,2

Додаток 2.2

Зведена інформація про

стан погашення векселів, виданих виробниками підакцизної продукції при
придбанні спирт»’

за станс-м на 01.01. 2001 року

додаток 3 (н)

Назва району

Кількість векселів

Обсяг

Сума

акцизного

збору.

визначена

у векселях

Фактична сума акцизного збору

сплачена до

зведеного

бюджету при

погашенні

векселів у встановлені

терміни:

Сума акцизного збору термін

сплат

якого не

настав

Сума

акцизного

зоору.

несплачена

в

зазначений

у векселях

термін

Фактично

стягнуто

несплаче

них у

зазначений у

векселях

термін

сум акцизног

о збору

Погашено податкових векселів (шт.)

Примітки

Всього

в т.ч. при

сплаті акцизного збору

у т.ч. при експорті

тис.дал.

тис.грн.

тис.грн.

тис.грн.

тис.грн.

тис.грн.

шт.

тис.грн.

1

2

3

4

5

б

7

8

9

10

11

12

13

Чемеровецький 1

3

330

0

0

330

1063

3

3

0

0

Додаток 1.5.

Витрати на кінцеве споживання сектора загального державного управління.

1999р.

2000р.

Фактичні ціни (млн. грн.)

% змін до відповідного період^’ попереднього року

% ЗМІН ДО ВІДПОВІДНОГО

періоду попереднього року

III квартал

і

Рік

III кв.

III кв.

IV кв.

Ікв.

II кв.

Шкв.

внесок

Фактичні ціни (млн. грн.)

Структура(%)

Кінцеві споживчі втрати

100601

27533

-2,4 «1

15,8

6,5 12,1

-1,0

… 34093

_6М_.

. 51,3

В тому числі: Домашніх господарств

72956

19819

-1,6

21,9 8,5

16,5

0,0

0,02

25893

Некомерілйних організацій, що обслугов5’іоть домаїшп господарства

3497

779

-20^

18,6

1,7

2,6

-4.5

-0.09

85?

і

1,7

Сектора загального державного управління

24148

6935

-1,6

0.1

1.3

0,4

-3,5

-0,64 7354

14.5

Валове нагромадження основного капіталу

25270

7196 1298

-5,2

13,9

10,0

15.6

3,5

1 0,7

8531

16,9

Зміна запасів МОЗ

-123

82,5

… …

-39,2

-1,3

1168 2,3

Експорт товарів і послуг

66835

17571

-1,6

-2,6

19,9

10,1

26,2

8325 28325

56,1

Імпорт товарів і послуг

-65457

-15965

-17,8

9,9

17,0

19.6

11,7

-4,97

-21619

-42.8

Сальдо експорту-імпорту товарів і послуг

1378

1606

… … … … … 7,2

6706

13,3

Валовий внутрішній продукт

127126

37633

0,2

зд

5,5

4,5

5,7

5,7

50503

100,0

Додаток 1.6.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств.

1999р.

2000р.

Фактичні ціни (млн. грн.)

% змін до відповідного періоду попереднього року

% змін до відповідного періоду попередньою року

III квартал

рік

III кв.

Шкв.

IV кв.

Ікв.

II кв.

Шкв.

внесок

Фактичні ціни (млн.грн.)

Структура (%)

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарсяв

72956

19819 -1,6

21,9

8,5

16,5

0,0

0,0

::5893

100,0

У тому числі: 50730 Виграти на
купівлю споживчих

товарів і

14923 і 5,6

і

18,6

9.4

11,6

-4,6

-3,5

18578

«1.8

— на організованих ринках

27428 8157 3.2

32,1

1 3 7

1 Л, /

19,7

_ ‘°’7

-0,29

10574

40,8

— на неорганізованих ринках

18354

5395

12,4

-11,4

0,2

-12,8

-10,0

-2,73

6331

24

— на міських ринках сільгосппродукції

4948

1371

-4,7

64,0

27,0

116,5

-6,6

-0,46

1670

6,5

Виграти на придбання споживчих послуг

13103

3342

-3,5

8,6 14,5

-4,8

-0,8

4201

16,2

— підприємств

11153

2719

-10,1 11,0

6,4 13,1

1,9

0,26

3660

14,1 __

— страхування

62

16 -12,5

100.0

38,5 | -53,3

-12,5

-0,01

18

0,1

— з проведення лотерей

о

-)

100,0

200,0

100,0

-50,0

-50,0

-0,01

-)

0,0

— правового характеру

306

54 -24,2

__2МІ1

-7,7 ‘

101,6

9,3

0,03

78

0,3

-банків

11

3 -66,7

100,0

0,0

33,3

33,3

0,01 _

5

0,0

— шдігоідуальних осіб

1563

548

63,3 __

15,0

27,0

12,6

-39,6

-1,09

438

1,7

Надходження споживчих товарів і послуг у натуральній форм

9123

1554 -37,8

50,4

2,7

50,1

55,3

4,3

3114

12,0

— товари для власного

споживання

7679

1250

-42,2

55,4

2,7

65,5

68,5

4,32

2716

10,5

— оплата праці натурою

1118

212

-23,6

29,1

2,7

-1,2

-2,8

-0,03

266

1,0

— послуги з проживання у власному житлі

326

92

22,0

4,0

2,0

-12,2

10,9

0,05

132

0,5

Додаток 1.7.

Витрати на кінцеве споживання сектора загального державного управління.

1999р.

2000р.

Фактичні ціни (млн. грн.)

% змін до відповідного періоду’ попереднього року

% змін до відповідного період)’ попереднього року

III квартал

рік

III кв.

Шкв.

IV кв.

Ікв.

II кв.

Шкв.

внесок

Факти то ціни (млн. грн)

Структура

(%)

Витрати на кінцеве споживання органів державного управління 24148

6935

-1,6

ОД

1,3

0,4

34

3456

7354

100,0

В тому чистії: Установи, що надають індивідуальні ттоелуги

14105

і

4083

-3,1

-2,4

0,7

-3,9

-5,6

-3,3 ^

4100

55,8

Зних: — охорона здоров’я, фізичнн культура, соціальне забезпечення

5955

1741

-0,9

-0,3

0,3

-0,7

-2,1

-0,53

1764

24,0

— освіта

5576

34 -11,5 ‘

6,8

, -0,2 ^

-1,1

-0,27

1854

2

— культура, мистецтво І засоби масової інформації

491

112

0,9

1,4

0,4

2,0

-1,8

-0,03

125

— комунальне господарство

643

Ї66~ -38,1 -51,0 -1,8 -28,4

-7.8

-0.19

184

2,5

Установи, що надають колективні послуги

10043

2852

0,6

4;2

2,2

6,3

-0,4

-0,2

3254

Зних: — управління і оборона

7554

2177

2,3

3,2

14,5

1,6

0,50

2537

-наука

325

3456

45

-45,2

456

47,2

-1,5

-0,01

90

1

— шляхове господарство

1540

446

-1,9

-2,2

0,1

-31,8

-12,6

-0,81

401

3,3

Алкогольні напої

Примітки

Фактично вироблено на звітну дату

Реалізовано готової продукції зл звітний період

Дебіторська заборгованість

початок року

Дебіторсь ка заборгованість

Залишки готової

продукції на початок року

Залишки готової продукції на звітну дату

лікеро-горілчаної продукції

віна та

виноматеріалів

лікеро-горілчаної продукції

вина та виноматеріалів

на звітну дату

лікеро-горілчаної продукції Вина та виноматеріалів

лікеро-горілчаної продукції Вина та вино продукції

гнс.дал

тнс.дал

тис.дал

тис.грн.

тис.дал

тис.грн

тис.грн.

гис.грн.

тис.дал

тис.дал

тис.дал

тис.дал

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

13.Зтис.дал

помилково

включено в

реалізацію на експорт

спирт вироблений із давальницької сировини

сировини

20,6

0,0

24,2

1814,4

0,0

0,0

854,0

1980,0

4,0

0,0

0,4

0,0

1+2

Додаток 2.1

Ообсяги виробництва та реалізації спирту і алкогольних напоїв

протягом 2000 року

Спирт

КІлькіс

Внроблен о за

відповідн

Залишки спирту на

Фактично вироблено

Реалізовано спирту

Залишки

спирту на

Дебіторсь ка заборгованість

Дебіторсь ка заборго ванісп на

Кількість

Вироблено за відповідний період минулого року

Назва району

ть підприє

ші період минулого

початок року

на звітну дату

за звпнин період

звітну дату

на початок

звітну дату

підприємств

лікеро-

вина та

мств

року

горілчаної

вино-

.

продукції

матеріалів

тис.дал

тис.дал

тис.дал

тис.дал

тис.грн.

тис.дал

тис.грн.

тнс.грн.

тис.дал

тнс.дал

1

2

3

4

5

б

7

8

9

10

11

12

13

Чемеровецький 1,0

78,0

48,2

185,3

163,8

3535,7

3,0

0,0

0,0

1,0

76,7

0,0

Обсяги виробництва та реалізації спирту і алкогольних напоїв протягом
2002 року

Назва району

Спирт

Кількість підприємств

Вироблено за відповідний період минулого року

Залишки спирту на початок року

Фактично вироблено на звітну дату

Реалізовано спирту за звітний період

Залишки спирту на звітну дату

Дебіторськаату

Дебіторськана початок року

Дебіторська заборгованість на звітну дату

Кількість підприємств

Вироблено за відповідний період минулого року

Лікеро-горілчаної продукції

Вина та виномате-ріалів

тис.дал

тис.дал

тис.дал

тис.дал

тис.грн

тис.дал

тис.грн

тис.грн

тис.дал

тис.дал

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

Чемеровецький

1,0

78,0

48,2

185,3

163,8

3535,7

3,0

0,0

0,0

1,0

76,7

0,0

Алкогольні напої

Фактично вироблено на звітну дату

Реалізовано готової продукції за звітний період

Дебіторська заборгованість на початок року

Дебіторська заборгованість на звітну дату

Залишки готової продукції на початок року

Залишки готової продукції на звітну дату

Примітки

Лікеро-горілчаної продукції

Вина та ви-номатеріалів

Лікеро-горілчаної продукції

Вина та виноматері-алів

Лікеро-горілчаної продукції

Вина та винома-теріалів

Лікеро-горілчаної продукції

Вина та винома-теріалів

тис.дал

тис.дал

тис.дал

тис.грн

тис.дал

тис.грн

тис.грн

тис.грн

тис.дал

тис.дал

тис.дал

тис.дал

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

13,3 тис.дал

помилково

включено в

реалізацію на

експорт спирт

вироблений із

давальницької

20,6

0,0

24,2

1814,4

0,0

0,0

854,0

1980,0

4,0

0,0

0,4

0,0

сировини

ЗВЕДЕНИЙ ЗВІТ

про суми отриманих пільг по оподаткуванню в розрізі окремих видів
податків і пільг

щодо кожного виду податку станом на 01.01.2001 р.

Пільга

Кількість

Кількість

Сума податку, несплаченого через отри-

пільгови-

мання пільг (тис.г

ж.)

Код

Назва

отриманих пільг

ків

Всього

до Держбюджету

до місц. бюджету

1

2

3

4

5

6

7

14010072

Не є об’єктом оподаткування операції з: надання послуг із страхування і
пе-

рестрахування, передбачених законом України «Про страхування», соціаль-

1

1

33,910

33,910

0,000

ного І пенсійного страхування

14010084

Звільняються від оподаткування операції з: надання згідно з переліком,
вста-

новленим Кабінетом Міністрів України, послуг з вищої, середньої. Профе-

сійно-технічної та початкової освіти закладами освіти, які мають
спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг та послуг з
виховання та осві-

4

4

211,354

211,354

0,000

ти дітей будинками культури в сільській місцевості, дитячими музичними
та

художніми школами, школами мистецтв.

14010088

Звільняються від оподаткування операції з: продажу лікарських засобів
та

виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україні у встановленому

5

5

221,756

221,756

0,000

законодавством порядку, в тому числі надання послуг з такого продажу
апте-

чними установами.

14010090

Звільняються від оподаткування операції з: продажу путівок на
санітарно-

курортне лікування та відпочинок дітей у закладах за переліком,
встановле-

1

1

33,970

33,970

0,000

ним Кабінетом Міністрів України.

14010099

Звільняються від оподаткування операції з: надання послуг з поховання
будь-

1

1

0,247

0,247

0,000

яким платником податку.

14010115

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з: продажу това-

рів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної
тери-

3

3

4575,618

4575,618

0,000

торії України.

Пільга

Кількість

Кількість

ПІЛЬГОВИх

КІВ

Сума податку, несплаченого через отри-

мання пільг (тис.г

н.;

отриманих

Всього

до Держ-

до місц.

Код

Назва

пільг

бюджету

бюджету

1

2

3

4

5

6

7

14010122

Звільняються від оподаткування операції з видачі сільськогосподарської
про-

дукції власного виробництва підприємств-виробників
сільськогосподарської

продукції : фізичними особами — власниками земельних паїв, внесених до

1

1

0,690

0,690

0,000

таких підприємств, у вигляді компенсації вартості користування такими
пая-

ми таким підприємством, але не більш як 70 гривень у розрахунку на
повний

календарний місяць строку такого користування.

14010123

Звільняються від оподаткування операції з видачі сільськогосподарської
про-

дукції власного виробництва підприємств-виробників с/г продукції:
фізич-

ним особам, які перебувають у трудових відносинах з підприємством-

1

1

0,719

0,719

0,000

виробником с/г продукції, відповідно до фактично відпрацьованого часу,
але

не більш як 70 гривень у розрахунку на повний календарний місяць.

14010124

Вартість тари, що згідно х умовами договору (контракту) визначена як
зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається.

1

1

10,124

10,124

0,000

14010129

Сума податку на додану вартість, сплачені постачальникам за
матеріально-

технічні ресурси, які підлягають відшкодуванню із бюджету при: продажу
товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі
митних

3

3

277,145

277,145

0,000

кордонів України

14010136

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з: продажу пере-

робним підприємствам молока та м’яса живою вагою с/г виробниками всіх

24

24

120,295

120,295

0,000

форм власності і господарювання

14010139

Суми податку на додану вартість, сплачений постачальникам за
матеріально-

технічні ресурси, які підлягають відшкодуванню із бюджету при: продажу
переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою с/г товаровиробни-

24

-24

95,067

95,067

0,000

кам всіх форм власності і господарювання

14010154

Звільняються від оподаткування операції з: надання послуг з перевезення
па-

сажирів міським транспортом, тарифи на які регулюються у встановленому
законом порядку, за винятком операцій з надання пасажирського транспорту

1

1

0,935

0,935

0,000

в оренду (прокат).

14010162

Не підлягають сплаті до бюджету суми податку на додану вартість, які
нара-

ховуються с/г товаровиробниками-платниками податку на додану вартість

щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва,
включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальни-

30

30

74,100

74,100

0,000

цьких умовах із власної с/г сировини, крім операцій з продажу
переробним

підприємствам молока та м’яса живою вагою

Пільга

Кількість

Кількість

Сума податку, несплаченого через отри-

пільгови-

мання пільг (тис.г

н.)

Код

Назва

отриманих пільг

Всього

до Держ-

до місц.

бюджету

бюджету

1

2

3

4

5

6

7

14010178

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету с/г
підпри-

ємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю,

вовну, а також за молочну продукцію та м’ясопродукти, вироблені у
Власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих с/г
підпри-

73

73

284,002

284,002

0,000

ємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької

продукції та продукції птахівництва.

14010190

Звільняються від оподаткування ПДВ операції з надання послуг із
збирання

та заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини, перелік яких
ви-

1

1

4,638

4,638

0,000

значається КМ України.

14010203

До 1 січня 2001 року зупинити дію п. 7.7. ст. 7, п. 10.1 і 10.2 ст. 10
цього За-

кону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо
операцій

з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи
проду-

кцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із

власної с/г сировини, за винятком операцій з продажу переробним
підприєм-

ствам молока та м’яса живою вагою, що здійснюються с/г товаровиробника-

ми незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в
яких

сума, одержана від продажу с/г продукції власного виробництва та
продук-

ція її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не
менше

50% загальної суми валового доходу підприємства.

55

55

1 261,834

1 261,834

0,000

Для новостворених с/г товаровиробників різних форм власності питома
вага

с/г продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному
ро-

ці визначається за даними звітного періоду.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні с/г товаровиробників і
вико-

ристовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробни-

чого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів

вони стягуються до Державного Бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається
Кабіне-

том Міністрів України.

Всього по розділу

229

7 206,404

7 206,404

0,000

Кількість платників, що отримують пільги

109

Додаток 1.8.

Валове нагромадження основного капіталу

1999р.

2000 р.

Фактичні ціни (млн..грн.)

% змін до відповідного періоду попереднього року

% змін до відповідного періоду попереднього року

III квартал

рік

III кв.

III кв.

IV кв.

І кв.

II кв.

III кв

внесок

Фактичні ціни (млн..грн.)

Структура (%)

Валове нагромадження основного капіталу

25128

7166

-5,0

14,0

10,2

15,7

3,5

3,5

8492

100,0

В тому числі Капітальні вкладення

19138

5527

1,9

15,9

8,5

13,1

7,7

6,0

6931

81,6

Витрати на капітальний ремонт основних фондів

4861

1455

-24,5

12,7

7,0

11,4

4,5

0,9

1636

19,3

— будівлі та споруди

3680

1094

12,5

47,4

1,9

13,1

19,3

2,9

1419

16,7

— машини та устаткування

1181

361

-20,0

4,2

23,9

6,5

-40,4

-2,0

217

2,6

Приріст вартості худоби основного стада

295

-39

88,7

-3,9

-395

-4,6

Витрати на геологорозвідувальні роботи

366

105

4,9

-89,0

47,8

-13,3

-10,5

-0,2

131

1,5

Придбання обладнання та інвентарю бюджетними організаціями

401

100

68,1

-58,2

-39,8

-9,0

37,0

0,5

144

1,7

Витрати на створення та придбання програмного забезпечення

67

18

53,3

-48,3

57,3

56,3

72,2

0,2

45

0,5

Додаток 1.7.

Витрати на кінцеве споживання сектора загального державного управління

1999р.

2000 р.

Фактичні ціни (млн..грн.)

% змін до відповідного періоду попереднього року

% змін до відповідного періоду попереднього року

III квартал

рік

III кв.

III кв.

IV кв.

Ікв.

II кв.

III кв

внесок

Фактичні ціни (млн..грн.)

Структура (%)

Витрати на кінцеве споживання органів державного управління

24148

6935

-1,6

од

1,3

0,4

-3,5

-3,5

7354

100,0

В тому числі: Установи, що надають індивідуальні послуги

14,105

4083

-3,1

-2,4

0,7

-3,9

-5,6

-3,3

4100

55,8

3 них: — охорона здоров’я, фізична культура, соціальне забезпечення

5955

1714

-0,9

-0,3

0,3

-0,7

-2,1

-0,53

1764

24,0

— освіта

5576

1746

11,7

-11,5

-,8

-0,2

-1,1

-0,27

1854

25,2

— культура, мистецтво і засоби масової інформації

491

112

0,9

1,4

0,4

2,0

-1,8

-0,03

125

1,7

— комунальне господарство

643

166

-38,1

-51,0

-1,8

-28,4

-7,8

-0,19

184

2,5

Установи, що надають колективні послуги

10043

2852

0,6

4,2

2,2

6,3

-0,4

-0,2

3254

44,2

Зних: — управління і оборона

7554

2177

2,3

0,6

3,2

14,5

1,6

0,50

2537

34,5

— наука

325

66

-7,3

-45,2

-6,8

47,2

-1,5

-0,01

90

1,2

— шляхове господарство

1540

446

-1,9

-2,2

ОД

-31,8

-12,6

-0,81

401

5,5

Додаток 1.6.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств

1999 р.

2000 р.

Фактичні ціни (млн..грн.)

% змін до відповідного періоду попереднього року

% змін до відповідного періоду попереднього року

III квартал

рік

III кв.

III кв.

IV кв.

Ікв.

II кв.

III кв

внесок

Фактичні ціни (млн..грн.)

Структура (%)

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств

72956

19819

-1,6

21,9

8,5

16,5

0,0

0,0

25893

100,0

У тому числі: Витрати на купівлю споживчих товарів

50730

14923

5,6

18,6

9,4

11,6

-4,6

-3,5

18578

71,8

— на організованих ринках

27428

8157

3,2

32,1

13,7

19,7

-0,7

-0,29

10574

40,8

— на неорганізованих ринках

18354

5395

12,4

-11,4

0,2

-12,8

-10,0

-2,73

6334

24,5

— на міських ринках сільгосппродукції

4948

1371

-4,7

64,0

27,0

116,5

-6,6

-0,46

1670

6,5

Витрати на придбання споживчих сполук

13103

3342

-3,5

12,3

8,6

14,5

-4,8

-0,8

4201

16,2

— підприємств

11153

2719

-10,1

11,0

6,4

13,1

1,9

0,26

3660

14,1

— страхування

62

16

-12,5

100,0

38,5

-53,3

-12,5

-0,01

18

0,1

— з проведення лотерей

8

2

100,0

200,0

100,00

-50,0

-50,0

-0,01

2

0,0

— правового характеру

306

54

-24,2

29,4

-7,7

101,6

9,3

0,03

78

0,3

— банків

11

3

-66,7

100,0

0,0

33,3

33,3

0,01

5

0,0

— індивідуальних осіб

1563

548

63,3

15,0

27,0

12,6

-39,6

-1,09

438

1,7

Надходження споживчих товарів і послуг у натуральній формі

9123

1554

-37,8

50,4

2,7

50,1

55,3

4,3

3114

12,0

— товари для власного споживання

7679

1250

-42,2

55,4

2,7

65,5

68,5

4,32

2716

10,5

— оплата праці натурою

1118

212

-23,6

29,1

2,7

-1,2

-2,8

-0,03

266

1,0

— послуги з проживання у власному житлі

326

92

22,0

4,0

2,0

-12,2

10,9

0,05

132

0,5

Додаток 1.5.

Витрати на кінцеве споживання сектора загального державного управління

1999 р.

2000 р.

Фактичні ціни (млн..грн.)

% змін до відповідного періоду попереднього року

% змін до відповідного періоду попереднього року

III квартал

рік

III кв.

III кв.

IV кв.

Ікв.

II кв.

III кв

внесок

Фактичні ціни (млн..грн.)

Структура (%)

Кінцеві споживчі витрати

100601

27533

-2,4

15,8

6,5

12,1

-1,0

-0,7

34098

67,5

В тому числі: Домашніх господарств

72956

19819

-1,6

21,9

8,5

16,5

0,0

0,02

25893

51,3

Некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства

3497

779

-20,8

18,6

1,7

2,6

-4,5

-0,09

851

1,7

Сектора загального державного управління

24148

6935

-1,6

од

1,3

0,4

-3,5

-0,64

7354

14,5

Валове нагромадження основного капіталу

25270

7196

-5,2

13,9

10,0

15,6

3,5

0,7

8531

16,9

Зміна запасів МОЗ

-123

1298

82,5

-39,2

-1,3

1168

2,3

Експорт товарів і послуг

666835

17571

-1,6

-2,6

19,9

10,1

26,2

12,22

28325

56,1

Імпорт товарів і послуг

-65457

-15965

-17,8

9,9

17,0

19,6

11,7

-4,97

-21619

-42,8

Сальдо експорту-імпорту товарів і послуг

1378

1606

• • •

7,2

6706

13,3

Валовий внутрішній продукт

127126

37633

0,2

3,1

5,5

4,5

5,7

5,7

50503

100,0

Додаток 2.2.

Зведена інформація

про стан погашення векселів, виданих виробниками підакцизної продукції
при придбанні спирту

за станом на 01.01.2001 року

додаток 3(н)

Назва району

Кількість веселів взятих на податковий

облік

Обсяг

спирту, отриманого з наданням векселів на сплату ак

цизного збору

Сума акцизного збору, визначена у векселях

Фактична

сума акцизного збо-

ру, сплачена до Зведеного бюджету при погашенні

векселів у встановлені

терміни

Сума акцизного збору, термін сплати якого не

настав

Сума акцизного збору, не-сплачена в зазначений у векселях

термін

Фактично

стягнуто несплачених у зазначений у векселях термін

сума акцизного збору

Погашено податкових векселів, шт.

У т.ч. при експорті

Всього

В т.ч. при сплаті акцизного

збору

Примітки

шт

тис.грн.

тис.дал.

тис.грн.

тис.грн.

тис.грн.

тис.грн.

тис.грн.

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

Чемеровецький

1

3

330

0

0

330

1063

3

3

0

0

PAGE

PAGE 6

Податки на майно та фонди

Майно та фонди

Податок на прибуток

Акцизний збір по підакцизних товарах

Отримання прибутку

Створення доданої вартості і реалізація

споживання

Імпортні операції

Експортні операції

Додатки, що надаються з декларацією

— додаток 2 „Розрахунок коригування сум ПДВ”

Додатки, що надаються з декларацією

— додаток 2 „Розрахунок коригування сум ПДВ”

— додаток 3 „Розрахунок частки бюджетного відшкодування”

Додатки, що надаються з декларацією

— додаток 1 „Розрахунок експортного відшкодування”

— додаток 2 „Розрахунок коригування сум ПДВ”

— додаток 3 „Розрахунок частки бюджетного відшкодування”

І місячні і квартальні платники ПДВ

Квартальні платники ПДВ

Місячні платники ПДВ

скорочена

повна

Форма декларації з ПДВ

Звітний податковий період дорівнює календарному місяцю

Звітний податковий період дорівнює календарному

Звітний податковий період установлюється за вибором платника податків і
може дорівнювати

Не перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Обсяг оподаткованих операцій з продажу товарів за попередній календарний
рік (3 1 січня по 31 грудня включно) з урахуванням ПДВ

Похожие записи