ЗМІСТ

стор.

Вступ………………………………………………………….
………………………….

1. Сутність оподаткування підприємницької діяльності

1.1. Поняття
оподаткування…………………………………………………..
.

1.2. Види
оподаткування…………………………………………………..
…….

1.3. Принципи
оподаткування………………………………………………..

2. Оподаткування підприємницької діяльності в Україні

3. Шляхи вдосконалення системи оподаткування пвдприємницької двяльності

3.1. Податкові
канікули……………………………………………………….
….

3.2. Податкові
пільги…………………………………………………………
……

Висновки та
пропозиції……………………………………………………..
……

Список використаної
літератури……………………………………………..

4

6

8

15

17

30

36

38

40

ПЛАН

Вступ.

1. Сутність оподаткування підприємницької діяльності

1.1. Поняття оподаткування

1.2. Види оподаткування

1.3. Принципи оподаткування

2. Оподаткування підприємницької діяльності в Україні

3. Шляхи вдосконалення системи оподаткування пвдприємницької двяльності

3.1. Податкові канікули

3.2. Податкові пільги

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури.

ВСТУП.

В умовах ринкових відносин та насамперед в перехідний до ринку період
податкова система є одним з найважливіших економічних регуляторів,
основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки.

Дана робота написана на тему “Оподаткування підприємницької діяльності”.
Кожен погодиться, що дана тема є дуже актуальною зараз.

По-перше, питання податків взагалі турбують усіх. Зараз майже всі в один
голос говорять, що підприємства просто гинуть під податковим тягарем.

По-друге, прямі податки, хоча й поступаються непрямим за своєю питомою
вагою у формуванні бюджету, але мають суттєве значення в податковій
системі України. Щорічно ми чуємо про дефіцит бюджету, невиконання
доходної його частини. Провідним елементом системи прямих податків є
податок на прибуток підприємств. А отже, держава постійно бореться за
“вдосконалення” оподаткування прибутку, розуміючи те, що податок на
прибуток підприємств, як і прибутковий податок з громадян, є одними х
провідних джерел наповнення бюджету.

З 1997 року оподаткування юридичних осіб в Україні регламентується таким
основним законодавчим актом як Закон України “Про оподаткування прибутку
підприємств”, який дуже відрізняється від старого закону. На думку
спеціалістів він має дуже багато недоліків та недосконалостей. Але
напевно дуже важко одразу збудувати ефективну систему оподаткування,
тому все це, будемо сподіватися, справа часу.

В своїй роботі я намагався розглянути існуючі недоліки в системі
оподаткування підприємницької діяльності та можливі шляхи щодо їх
усунення. Але не можливо досконало розглянуті всі питання в курсовій
роботі, тому що це потребує більше часу.

Моя тема дуже актуальна в нас час ще й тому, що дуже важливо для
ефективного ведення господарської діяльності знати всі моменти
прибуткового законодавства. Не знаючі всіх моментів дуже важко, а
напевно й неможливо існувати на нашому ринку. Знаючи систему
оподаткування можна уникнути деяких суперечностей закону і тим самим
уникнути деяких штрафних санкцій, які можуть бути катастрофічними для
підприємства.

1.1. Поняття оподаткування

Що ж означає саме поняття “податок”? Це — обов’язковий платіж, який
справляється до бюджету з юридичних осіб(підприємств, установ,
організацій) і громадян.

Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і
внесків до державних цільових фондів становить систему оподаткування.

Встановлення і скасування податків, зборів, інших обов’язкових платежів
до бюджету та внесків до державних цільових фондів, а також пільг їх
платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою
Автономної Республіки Крим і місцевими Радами народних депутатів.

Державні податкові інспекції ведуть облік платників податків. Банки та
інші кредитні установи відкривають рахунки платникам податків та інших
обов’язкових платежів лише за умови пред’явлення ними документа, що
підтверджеє взяття їх на облік у державній податковій інспекції, і у
триденний термін повідомляють про це державну податкову інспекцію.

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий
економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес
ускладнюється насамперед відсутністю виваженої, реалістичної концепції
виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної
економічної теорії.Справа в тому, що якщо основним шляхом виходу
економіки з кризового стану вважати стимулювання пропозиції, слід
застосовувати одну податкову політику, якщо ж орієнтуватись на
досягнення фінансової стабілізації, передусім низького рівня дефіциту
державного бюджету, — іншу.

Невирішеність проблеми на концептуальному рівні,по- перше, призводить до
нестабільності податкової політики, що дестабілізує економику, по-друге,
зумовлює використання податків не як засобу мобілізації доходів до
державного бюджету, тобто у їх фіскальній функції. Саме збереження
попереднього обсягу доходів бюджету або зростання їх було досі головним
критерієм при визначенні ставок оподаткування.

Отже, розробка і використання в Україні податкової політики як засобу
макроекономічного регулювання є одним з найактуальніших сучасних
завдань.

Невипадково податкова система України знаходиться в центрі уваги
державних органів країни. Наробляється система законодавчо-нормативних
актів з цього питання.

1.2. Види оподаткування

В Україні справляються загальнодержавні і місцеві податки.

До загальнодержавних податків належать:

1.Податок на добавлену вартість

2.Акцизний збір

3.Податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій

4.Прибутковий податок з громадян

5.Мито

6.Державне мито

7.Податок на майно підприємств

8.Податок на нерухоме майно громадян

9.Плата за землю

10.Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів

11.Податок на промисел

12.Плата по відшкодуванню витрат на геологорозвідувальні роботи

13.Плата за спеціальне використання природних ресурсів

14.Плата за забруднення навколишнього природного середовища

15.Відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання
автомобільних доріг

16.Внески до Фонду для заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської
катастрофи та соціального захисту населення

17.Внески до Фонду сприяння зайнятості населення України

18.Внески до Фонду соціального страхування України

19.Внески до Пенсійного фонду України

Загальнодержавні податки та інші обов’язкові платежі встановлюються
Верховною Радою і справляються на всій території України.

До місцевих податків і зборів належать:

1.Готельний збір

2.Збір за парковку автомобілів

3.Ринковий збір

4.Збір за видачу ордера на квартиру

5.Курортний збір

6.Збір за участь у бігах на іподромі

7.Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

8.Податок з реклами

9.Збір за право використання місцевої символіки

10.Збір за право проведення кіно- і телезйомок

11.Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і
лотерей

12.Комунальний податок

13.Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон

14.Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі

Місцеві податки і збори, порядок їх сплати встановлюються органами
місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах граничних
розмірів ставок, установлених законодавством України, крім збору за
проїзд автотранспорту, що прямує за кордон по території прикордонних
областей, який встановлюється обласними Радами народних депутатів.

Суми місцевих податків і зборів зараховуються до бюджетів місцевого
самоврядування за місцем знаходження (проживання) платника, якщо інше не
встановлено законодавчими актами України.

Крім цього, ще розрізняють прямі і непрямі податки.

Прямі податки-це податки, які держава стягує безпосередньо з доходів або
майна платника податку.До них належать:податок на прибуток підприємств і
організацій, прибутковий податок з доходів громадян.

Непрямі податки-це податки, які стягуються у вигляді надбавки до ціни
товару і сплачуються споживачами при його купівлі.До них належать,
зокрема, податок на добавлену вартість і акцизний збір.

Види податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Податок на добавлену вартість

Податок на добавлену вартість-це непрямий податок, який сплачується до
державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів,
виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час
митного оформлення.

Платниками податку на добавлену вартість є суб’єкти підприємницької
діяльності, що що знаходяться на території України, міжнародні
об’єднання та іноземні юридичні особи, громадяни, які здійснюють від
свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території
України, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну
територію України.

Ставку податку на добавлену вартість встановлено в розмірі 20 відсотків
до оподаткувального обороту, який не включає податок на добавлену
вартість.

Контроль за сплатою податку на добавлену вартість з імпортних товарів
під час переміщення через митний кордон України покладено на митні
органи, всі інші питання, включаючи операції з імпортними товарами,
знаходяться під контролем податкової служби України.

Акцизний збір

Акцизний збір-це непрямий податок на високорентабельні та монопольні
товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів (продукції).

Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, тайого
ставки затверджуються Верховною Радою України.

Платниками акцизного збору є суб’єкти підприємницької
діяльності-виробники або замовники товарів, а також ті, що імпортують
підакцизні товари;громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю
без створення юридичної особи;громадяни України, іноземні громадяни та
особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на
митну територію України.

Податок на прибуток

Балансовий прибуток підприємства-це загальна сума його прибутку від усіх
видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, її
континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і
за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від
реалізації продукції(робіт, послуг) , в тому числі продукції допоміжних
і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних
фондів, не матеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей,
інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також
прибуток від орендних операцій, а також від позареалізаційних операцій.

Платники податків

Суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині
здійснення госпрозрахункової діяльності, банки(крім Національного банку
України і його установ, за винятком госпрозрахункових закладів), які є
юридичними особами згідно з законодавством України, міжнародні
організації, що не мають імунітету та дипломатичних привілеїв і
здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.

Національний банк України і його установи(за винятком госпрозрахункових)
сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів над
видатками згідно з кошторисом витрат, затвердженим Верховною Радою
України.

Прибутковий податок з громадян

Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни
і особи без громадянства як ті, які мають, так і ті, які не мають
постійного місця проживання в Україні.

Об’єктом оподаткування у громадян, котрі мають постійне місце проживання
в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік,
одержаний ними з різних джерел як на території України, так і за її
межами.

У громадян, котрі не мають постійного місця проживання в Україні,
об’єктом оподаткування є доходи, одержувані з джерел в Україні.

Державне мито

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні
особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають
юридичне значення, уповноваженними на те органами.

Плата за землю

Використання землі в Україні є платним.Плата за землю утримується у
вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно
від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової
оцінки земель.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції,
ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування.

Податок на промисел.

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни
та особи без громадянства, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти
підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів
протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої
продукції, речей, товарів.

Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин

Платниками є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм
вартості, включаючи підприємства, які здійснюють видобуток корисних
копалин.Плата введена з метою забезпечення раціонального, комплексного
використання надр для задоволення потреб у мінеральній сіровині, охорони
надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та
навколишнього природного середовища.

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та
місцезнаходженням виконують переважно екологічні, естетичні, виховні та
інщі функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають
державному обліку і охороні.

Усі ліси України є власністю держави.

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України.

Верховна Рада України делегує свої повноваження щодо розпорядження
лісами відповідним Радам народних депутатів.

Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні
ділянки лісового фонду у постійне користування.

З метою раціонального і бережливого користування лісовими ресурсами
Лісовим кодексом України введена плата за спеціальне використання
лісових ресурсів.

До лісових ресурсів належать:деревина технічна і лікарська сировина,
кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для
задоволення потреб населення і виробництва.

Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів

Плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів вносять усі
суб’єкти підприємницької діяльності-водокористувачі незалежно від форм
власності, в тому числі підприємства гідроенергетики та водного
транспорту.

Місцеві податки і збори

1.Готельний збір

2.Збір за прковку автотранспорту

3.Ринковий збір

4.Збір за видачу ордера на квартиру

5.Курортний збір

6.Збір за участь у бігах на іподромі

7.Збір за виграш на бігах

8.Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі н іподромі

9.Податок з реклами

10.Збір за право на використування місцевої символіки

11.Збір за право проведення кіно-і телезйомок

12.Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного
розпродажу і лотерей

13.Комунальний податок

14.Збір за проїзд по території прикордонних областей з автотранспорту,
що прямує за кордон

15.Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі

Отже, основне в податковій політиці на сучасному етапі в Україні є
реформування податкової системи в напрямах:

1.Зниженнязагального рівня податкового тягаря

2.Забезпечення інвестиційної спрямованості податкової системи шляхом
запровадження інвестиційних пільг

3.Реалізації соціальної спрямованості податкової системи

4.Удосконалення механізмів обчислення і стягнення податків

5.Удосконалення для виконання вищезазначеного правової бази
оподаткування, закріплення податкової системи України в Подат- ковому
кодексі.

1.3. Принципи оподаткування

Принципами побудови системи оподаткування є:

стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення
виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок
високотехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної
активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу),
спрямованого на розвиток виробництва;

обов’язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про
об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення
відповідальності платників податків за порушення податкового
законодавства;

рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб
здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення
сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні
прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів)
— на більші доходи;

рівність, недопущення будь-якихпроявівподаткової дискримінації —
забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і
фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо
сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки
малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно
обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та
застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян,
які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових
платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного
року;

економічна обгрунтованість — встановлення податків і зборів
(обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної
економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності
досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного
надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових
платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до
законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України,
Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними,
міськими радами;

єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових
законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору
(обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і
збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і
збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати подіатку,
підстав для надання податкових пільг;

доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства
для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

2. Оподаткування підприємницької діяльності в Україні.

Серед податків, які справляються сьогодні відповідно до законів України
з оподаткування, за сумою надходжень до бюджету друге місце посідає
податок на прибуток (дохід) підприємств.

Але, відіграючи таку важливу роль в формуванні доходів бюджету, податок
на прибутокF підприємств одночасно спричиняє пагубний вплив на
виробництво. положення навряд чи дозволяють податку на прибуток нести
функцію оптимального механізму перерахування частини доходів бізнесу
державі, не завдаючи при цьому непоправної втрати бізнесу.

Негативна дія податку на прибуток підприємств на виробництво виявляється
в тому, що майже в 2,5 раза перевищені планові суми його надходжень у
зведений бюджет 1998 р. при рості кількості збиткових підприємств, що у
1998 р. досягло 52% у промисловості і 92% у сільському господарстві
(відзначимо, що збитковість по бухгалтерському обліку далеко не завжди
свідчить про збитковість по податковому обліку)[12].

Але схоже на те, що проблеми удосконалення не дуже цікавлять наш уряд.
Зараз вже не йде мова про послаблення податкового тиску, уряду потрібні
гроші, багато грошей. Тому одночасно з подачею проекту бюджету на 2000
рік, Кабмін запропонував Верховній Раді внести зміни та доповнення в
деякі закони. Таким чином він сподівається розширити базу оподаткування
на наступний рік і скоротити кількість пільг, що надаються.

В Закон “Про оподаткування прибутку підприємств” запропоновано внести
зміни відносно обмеження терміну віднесення збитків від господарської
діяльності на зменьшення оподатковуваного прибутку в наступних звітних
роках.

Щодо ситуації пов’язаної з прогнозом надходжень від оподаткування
прибутку підприємств, то вона досить вражаюча. Уряд уперто вважає, що
зростатиме обсяг промислового виробництва продукції, а звідси –
збільшиться прибуток. Тому прогнозова сума цього податку майже на 1,4
млрд. грн. більше ніж враховано в розрахунках на нинішній рік [4].

Цей податок дійсно показує добру «збираємість», яка могла б зберегтися
при умові, що підприємства не падуть під важким налоговим тиском,
наприклад, в цьому році збільшилася заборгованість по сплаті цього
податку. Так, на 1 серпня недоімка збільшилася майже вдвічі і склала
майже 2,8 млрд. грн[4].

Розглянемо, які ж положення закону сприяють росту збитковості і
поглибленню платіжної кризи. Насамперед відзначимо, що ним передбачений
зовсім новий підхід до визначення господарської діяльності — основною її
ознакою є факт одержання прибутку за умови. що діяльність особи,
спрямована на це, є регулярною, постійною та істотною. Дане визначення
господарської діяльності суперечить положенню Державного класифікатора
«Класифікація видів економічної діяльності», розробленому Держкомстатом
України і орієнтованому на вимоги Європейського Союзу. Відповідно до
класифікатора, господарська діяльність характеризується такими ознаками:

— використання ресурсів.

— виробничий процес;

— випуск продукції (надання послуг).

Оскільки в законі дані ознаки проігноровані, то для усунення протиріччя
було введене зовсім нове поняття — неприбуткові організації. Тим самим.
були узяті під контроль держави кошти добродійних, громадських
організацій.

Варто особливо відзначити абзац перший підпункту 7.11.9. яким
передбачається обкладення податком на прибуток доходів неприбуткових
організацій (добродійні внески, членські внески, пасивні доходи),
звільнених від цього підпунктами 7.11.2-7.11.7. у випадку перевищення
ними розмірів доходів попереднього року в першому кварталі звітного року
на 25%.

Введення поняття «валові витрати» суперечить принципам бухгалтерського
обліку і поняттю собівартості продукції. Це змушує підприємства
(організації, установи) фактично вести подвійний облік — для податкової
адміністрації і для себе. Між податковим і бухгалтерським обліком
існують розбіжності, які в основному виявляються в правилах віднесення
витрат на собівартість, зокрема матеріалів і малоцінних і
швидкозношуваних предметів (МШП), а також включення в суму
реалізації (доходу) коштів, отриманих за фактом виконання робіт
(послуг), відпуску продукції.

Відповідно до Положення про ведення бухгалтерського обліку і звітності в
Україні, затвердженого постановою КМ N250 від 3.04.93 р. із змінами і
доповненнями (далі — Положення). матеріали і МШП включаються в
собівартість продукції тільки в міру їх передачі у виробництво, а,
відповідно до закону, у валові витрати Вони включаються за фактом оплати
або одержання їх підприємством. Законом практично перекручено поняття
авансу. і тим самим до складу валового доходу погрібне включати кошти,
отримані за ще не виконані роботи (послуги), не відвантажену продукцію.

Пункт 5.9 про перерахування залишків на складі фактично розрахований на
порушників законодавства і припускає подвійне оподатковування сумлінних
платників. Це можна проілюструвати таким прикладом. Підприємство не
працювало певний час. У звітному кварталі почався процес виробництва
продукції, частина якої була реалізована. при цьому кошти за реалізовану
продукцію могли не надійти. Під час укладання податкової звітності
частина виробленої продукції, то була реалізована, підлягає включенню у
валові прибутки, а нереалізована продукція зменшить валові витрати.

У підсумку підприємство. що тільки почало відновлювати виробничу
діяльність і ще не одержало ніякого прибутку, відразу стає боржником по
платежах у бюджет. Йому будуть зараховані кошти по переплаті податку з
прибутку у зв’язку зі збільшенням готової продукції на складі в
наступному кварталі в рахунок майбутніх платежів. Введення даного пункту
мало на меті будь-якими способами вилучити кошти підприємств у бюджет.
Внаслідок цього підприємства змушені приховувати реальний стан справ у
виробництві.

У законі неправомірно виділений із складу валових витрат амортфонд. Цим
фактично проігнорований склад вартості:

вартість = капітал + робоча сила + додаткова вартість, де капітал
складається з основного і оборотного капіталу.

Відповідно до п. 42 Положення, амортфонд створюється шляхом переносу
вартості основних фондів, що беруть участь у виробництві, на
собівартість продукції (робіт, послуг). Отже, амортфонд є складовою
основного капіталу і бере пряму участь у формуванні ціни товару (робіт,
послуг). Тим більше, що частка амортфонду складає 7% у витратах на
виробництво. Без нього ціна буде формуватися з витрат на оплату праці,
матеріали і податків. Цим самим законодавчо були створені передумови для
збільшення частки податків у ціні продукції.

При цьому треба мати на увазі, що розрахунок норм амортизації у
відповідності зі ст. 8 закону подовжує термін повної амортизації
основних фондів у середньому до 60 років. У підприємств, в яких основні
фонди мають ступінь зносу до 60%, відрахування в амортфонд різко зросли,
а при ступені зносу більше 70% — різко скоротилися, подовживши термін
амортизації, наприклад у першої групи основних фондів до 127 років [12].

Урядовий проект закону «Про внесення змін у Закон України «Про
оподатковування прибутку підприємств» (про нього вже йшлося раніше)
стосується перегляду складу валових витрат. Він розрахований на
створення реальних умов дня забезпечення обліку всіх платників податку з
прибутку, у т.ч. працюючих у тіньовій сфері, і одержання додаткових
коштів у бюджет у розмірі приблизно 1.4 млрд. грн.

Так, змінами в підпункт 5.6.1 передбачається обмежити витрати на оплату
праці, що враховуються в складі витрат платника податків, тільки
частиною зарплати, пов’язаною з якістю праці, гарантованою (тарифною)
частиною і тією. що спрямована на підвищення продуктивності, і виключити
зі складу валових витрат інші види заохочень і виплат. Виключення цих
витрат із складу валових витрат платника податку призведе, по-перше, до
штучного заниження собівартості продукції і такого ж штучного підвищення
оподатковуваного прибутку, по-друге, до зменшення можливостей
підприємств виплачувати працівникам поточну зарплату і заборгованість по
ній через збільшення податкових вилучень, до збільшення неофіційних
виплат заробітної плати підприємствами своїм працівникам.

Проектом пропонується обмежити також витрати на службові відрядження
(підпункт 5.4.8) для суб’єктів господарювання і дорівняти їх до норм,
затверджених постановою КМ N 10 від 5.01.98 р., для бюджетних
організацій, що призведе до штучного заниження валових витрат, хоча в
діючій редакції Закону вперше після 1991 р. даний чіткий перелік витрат
на відрядження, які відносяться на валові витрати.

З метою збільшення надходжень у бюджет уряд пропонує внести зміни в
підпункти 7.1.3, 7.8.4, 7.8.5 у частині виключення з діючого Закону
оподатковування дивідендів. При цьому прибутки держави від володіння
корпоративними правами не будуть оподатковуватися по датками.

Законопроектом пропонується внести зміну в підпункті 16.3, яким
передбачено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет,
зменшувати на суму вартості придбаних торгових патентів, але в межах
прибутку, отриманого від діяльності, на яку придбаний патент. При цьому
платникам податку пропонується представляти в податковий орган ще і
довідку про суму прибутку, отриманого від діяльності, що піддягає
потентуванню.

Законопроект містить пропозиції про зміни у віднощенні підтримки
підприємств малого бізнесу. Зокрема, передбачається доповнити пункт 7.13
і пунктом про пільгове оподатковування новостворених юридичних осіб, що
відносяться до суб’єктів малого підприємництва, а саме:

— протягом першого року господарської діяльності вони платять 25%
нарахованої суми податку;

— протягом другого року – 50% суми податку.

Звільнені від оподаткування кошти повинні бути використані на
відшкодування витрат, понесених протягом перших трьох років
господарської діяльності на підготовку, освоєння виробництва товарів
(робіт, послуг), технічне оснащення виробництва, будівництво,
реконструкцію, відновлення основних фондів, що підлягають амортизації,
а також освоєння нових технологій.

Простий підрахунок показує, що мале підприємство при отриманні виручки
за три роки у сумі 750 тис. грн. може отримати прибуток максимум 100
тис. грн. З цього прибутку треба забезпечити виплату дивідендів
засновникам, задовольнити соціальні потреби колективу, сплатити податок
на прибуток у сумі 17500 грн. У результаті навряд чи залишиться вільний
прибуток достатній для фінансування капітальних вкладень. То чи радий
буде таким пільгам виробник? Очевидно, треба знайти інші підходи до
стимулювання розвитку малого підприємництва, на яке держава покладає
великі надії [2].

Протягом трьох років усі з оптимізмом чекали на появу Податкового
кодексу, покликаного задовольнити інтереси і держави, і платників
податків, сподівалися на зменшення напруження в роботі з нарахування
податку на прибуток. І ось проект Податкового кодексу підготовлено.

При ознайомленні з проектом Податкового кодексу привертає до себе увагу
те, що проблема вдосконалення оподаткування прибутку підприємств у
документі не знаходить достатнього вирішення. У ньому зберігається в
основному діючий на сьогодні порядок з оподаткування прибутку, а окремі
нововведення викликають сумніви.

Щоб висвітлити недоліки і можливі заходи щодо їх усунення, звернемося до
думки спеціаліста-практика. Своє бачення недоліків проекту Податкового
кодексу в частині оподаткування прибутку підприємств в статті “Податок
на прибуток: проблеми законодавства”[1] висвітлила начальник ДПІ в
Ужгородському районі Закарпатської області, Марія Бадида. Тут же вона
дала і деякі рекомендації щодо вдосконалення проекту. Хоча проблеми, на
мою думку, висвітленні більше з позиції податковика.

На її погляд основним і таким, що заслуговує на особливу увагу, є те. що
суму прибутку підприємств, яка є об’єктом оподаткування, згідно з
проектом Кодексу пропонується визначати шляхом зменшення скоригованих
валових доходів на суму:

валових витрат і суму амортизаційних відрахувань. При цьому ігнорується
поняття собівартості продукції та необхідності калькулювання продукції
як за планом, так і фактично.

На перший погляд, це є начебто раціональний підхід, який скорочує облік
доходів і витрат на підприємстві, спрощує роботу органів контролю за
справлянням податків і ніби сприяє правильному визначенню суми, що
підлягає оподаткуванню. А насправді за цією удаваною простотою криється
немало «підводних каменів».

Аж ніяк не можна погодитися з тим. що до валових витрат включається
вартість матеріально-виробничих ресурсів уже на стадії їх придбання з
наступним коригуванням валових витрат на різницю залишку цих матеріалів
на кінець звітного періоду порівняно із залишком на його початок.

Застосування пропонованої методики віднесення витрат
матеріально-виробничих ресурсів на виробництво продукції та ігнорування
контролю за дотриманням норм витрат матеріально виробничих ресурсів на
виробництво продукції сприяють на рівні Закону випуску неврахованої
готової продукції тобто приховуванню доходу, а значить, несплаті податку
з цього доходу. Іншими словами, це є сприяння тіньовій економіці на
рівні Закону.

Дослідження показують, що на переважній більшості підприємств не
складають планових калькуляцій, які б не дозволяли випускати збиткову
продукцію. Не складаються й калькуляції фактичної собівартості випущеної
продукції (робіт, послуг). У результаті на цих підприємствах не можна
провести системний аналіз причин; що призводять до збитків від
реалізації продукції власного виробництва. А можливо, комусь і за краще
одержувати прибутки за рахунок тіньової економіки.

Валові витрати коригуються також залишками частки матеріальних витрат у
незавершеному виробництві і часткою матеріальних витрат у готовій
продукції. Незважаючи на те, що є окремі рекомендації щодо визначення
цих часток, вони на практиці виконуються поверхово. Точне визначення цих
часток досить складне, громіздке, забирає багато часу як у бухгалтерів
підприємств, так і в податківців при перевірці достовірності даних.

Цей порядок віднесення матеріально-виробничих запасів на валові витрати
може мати й інші небажані наслідки. Наприклад, придбані матеріальні
цінності можуть бути використані в подальшому на потреби будівництва,
реконструкції, модернізації ремонту та інше, пов’язане з поліпшенням
.основних фондів, витрати на які. в тому числі й матеріальні не
включаються до складу валових витрат. Зрозуміло, що це можна
відрегулювати і в бухгалтерському, і в податковому обліку. Але це не
збігатиметься в часі, — адже ми вже збільшили валові витрати, а значить
зменшили прибуток і, відповідно, податок на цей прибуток. А врегулювання
може здійснюватися із значним відривом.

Запропонована методика визначення суми оподатковуваних прибутків
(доходів) спричинила новий вид обліку, так званий податковий облік, за
допомогою якого акумулюються доходи й витрати. Як результат,
визначається сума, яка підлягає оподаткуванню. Водночас на підприємствах
необхідно паралельно вести і бухгалтерський облік згідно з раніше
прийнятою методикою, головне місце в якій посідає облік і визначення
витрат шляхом калькулювання собівартості продукції. А з прийняттям
Верховною Радою України проекту Податкового кодексу передбачається
окремо вести фінансовий облік і управлінський.

Закономірно виникає запитання: де ж тут спрощення для платника податків?
Нема спрощення і для працівника податкової служби. Адже він повинен
підняти всі первинні документи за операціями доходів і витрат,
пересвідчитись у тому, що їх правильно й повністю відображено в
податковому обліку, а вірніше, в додатках до декларації про прибуток
підприємств, і водночас вишукувати облікову інформацію в бухгалтерському
обліку.

Щодо встановлення єдиної ставки оподаткування прибутку підприємства в
розмірі 30 відсотків. Ця «зрівнялівка» порушує принцип справедливості
при оподаткуванні платників податків. Тут не можна не погодитися з
думкою Голови ДПА України Миколи Азарова, висловленою у статті
«Податкова політика в Україні: принципи і реалії» («Вісник податкової
служби України», № 15/98), що рівень податкової ставки повинен
установлюватися з урахуванням можливостей платників податків, тобто
рівня його доходів. Ці можливості мають полягати, на нашу думку, не лише
в тому, щоб одержати максимальний зиск, а і в тому, щоб задовольнити
насущні потреби суспільства. Такий виробник наперед знає, що він
випускає продукцію низької рентабельності, реалізуючи її за доступними
цінами. Наприклад, в Ужгородському районі Закарпатської області ще не
так давно вдосталь випускалося харчових продуктів, зокрема молочних. Але
в останні роки через низьку рентабельність і навіть збитковість при
30-відсотковій ставці оподаткування прибутку населення району
залишилася без цих продуктів.

Подібне спостерігається також з виробництвом інших видів украй
необхідної продукції, а також з наданням послуг, робіт тощо.

Диференційований підхід при оподаткуванні прибутку підприємств. між
іншим, є характерним для всіх розвинутих країн. Наприклад, вчені США
Ейсан Нікбахт і Анжеліко Іроппеллі у своєму підручнику «Фінанси»,
виданому в українському перекладі у 1993 році, наводять дані які
свідчать про те, що в США залежно від зростання рівня доходу того чи
іншого підприємства відповідно зростає й рівень ставки оподаткування —
від 15 до 46 відсотків.

Якщо чинний Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» складається з
22 статей, то в проекті Податкового кодексу цьому питанню відведено. вже
12 глав, 123 статті. Зрозуміло, що без використання комп’ютера тут не
обійтись. Але нам відомо, що в Закарпатті, наприклад, комп’ютери є на
двох відсотках підприємств платників податків. Навряд чи краще становище
і в інших областях України. А бухгалтерам запам’ятати й використати всю
інформацію, яку закладено до проекту, при надходженні великої кількості
іншої інформації буде не під силу.

На думку податківців удосконалення законодавства з оподаткування
прибутку (доходу) підприємств має бути спрямованим не лише на окремі,
фрагментарні питання, а на весь спектр, який становить систему
оподаткування. До того ж, це удосконалення має привести до кардинальних
змін визначення об’єктів оподаткування, порядку визначення податкових
ставок, умов надання та використання податкових пільг, порядку
визначення прибутку (доходу) й нарахування на нього податку.

Потребує кардинального перегляду і діюча система контролю за
нарахуванням і сплатою податку на прибуток підприємства.

Пропозиції щодо вдосконалення оподаткування прибутку (доходу)
підприємств зводяться до такого.

По-перше, необхідно встановити такі об’єкти оподаткування:

а) прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) власного основного,
допоміжних і обслуговуючих виробництв;

б) прибуток від реалізації зайвих основних фондів. товарно-матеріальних
цінностей, товарів;

в) доходи від операцій з цінними паперами, валютними цінностями,
борговими зобов’язаннями та всіх інших, перелічених грядках 2—9 чинної
«Декларації про прибуток підприємств».

Встановлення об’єктом оподаткування прибутку від реалізації продукції
(робіт, послуг) власного виробництва сприятиме насамперед унеможливленню
випуску неврахованої продукції, тобто прихованого доходу, що підлягає
оподаткуванню, а отже, сприятиме росту надходжень до бюджету.

Запровадження як об’єкта оподаткування прибутку від основної діяльності
підприємства вимагатиме повернення до обліку та контролю за формуванням
собівартості продукції, а також необхідності калькулювання як усієї, так
і окремих видів продукції (робіт, послуг) за плановою і фактичною
собівартістю. Введення такого обліку і контролю взагалі, і для
податкової практики зокрема, не викликає жодних труднощів, оскільки з
цього питання напрацьовано достатню кількість нормативних документів.

По-друге, щодо ставок оподаткування прибутку (доходу) підприємств
вважається за доцільне встановити:

а) з прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) основної
допоміжної і обслуговуючої виробничої діяльності — диференційовані
ставки залежно від рівня прибутковості підприємства;

б) з прибутку від реалізації зайвих основних фондів,
товарно-матеріальних цінностей і всіх видів доходів — єдину ставку.

Ці ставки оподаткування підприємств не можуть бути довгостроковими (як
це рекомендують окремі науковці). Вони залежно від різних обставин
можуть або зростати, або зменшуватися, але протягом податкового року
мають бути незмінними. Податкова ставка може змінюватися від 0 до 45
відсотків. Для цього можна використати методику, яка застосовується в
США і яку запроваджено в Україні при нарахуванні прибуткового податку з
доходів фізичних осіб.

По-третє, вважається за доцільне пільги з оподаткування надавати лише за
прибутком з основної діяльності шляхом зменшення податкової ставки.
Надання пільг за численними ознаками, які визначено в п. 1 ст. 1007
проекту Кодексу, може призвести до неправильного їх застосування і
спричинити труднощі в їх нарахуванні.

Таблиця 1.

Пропоновані ставки та розмір податку [1. с.12].

Розмір місячного прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг)
власного виробництва

Ставки і розмір податку

від 0 до 10000 гри.

10%

від 10000 до 20000 гри.

1000 грн. +15 % від суни, яка перевищує 10000 гри.

від 20000 до 50000 гри.

2500 грн. + 20 % від суми, яка перевищує 20000 грн.

від 50000 до 75000 гри.

8500 грн. + 30 % від суми, яка перевищує 50000 грн.

від 75000 до 100000 грн.

16000 грн.+ 40 % від суми. яка перевищує 75000 грн.

від 100000 і більше

26000 грн.+ 45 % від суми, яка перевищує 100000 грн.

Кілька, зауважень і пропозицій щодо порядку визначення оподатковуваного
прибутку (доходу) підприємств. Якщо Закон України «Про оподаткування
прибутку підприємств», який діяв до 1 липня 1997 року, приділяв цим
питанням достатньо уваги. то цього не можна сказати відносно чинного
Закону, який перенесено до проекту Кодексу.

Порядок обчислення оподатковуваного прибутку в системному вигляді у
проекті Кодексу, по суті. відсутній. Він розпорошений по всіх статтях
проекту, а це викликає немало запитань і непорозумінь.

Було б доцільним визначення прибутку (доходу), що є об’єктом
оподаткування, викласти в одній статті, як це мало місце в ст. З
(«Об’єкт оподаткування і порядок обчислення оподатковуваного прибутку»)
в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до
1 липня 1997 року.

3.1. Податки — на канікули

Хотілося б навести цікаву думку Олега Соскіна, директора інституту
трансформації суспільства.

«Податкова система в Українi ускладнювалась, але не трансформувалась.
Останнi 5 рокiв новi закони приймались за принципом:» мені б так
змінювати, щоб нічого не змінити». Внаслідок була створена така
податкова система, яка практично вже не працює, а пригнічує розвиток
всіх секторів економіки України. У натуральному секторі, де працюють в
тiй чи в iншiй ступенi буквально всi пiдприємтсва i люди, товари не
приймають грошової форми, а значить зникає джерело податку — гроші.

У державному секторі, який знищений майже повнiстю, підприємства
зупинились, продукція не виробляється, основні фонди руйнуються. На
сьогодні він не є ефективним i потребує якомога скорішої трансформації.
Отдже, державний сектор теж не є джерелом податків.

Найбільш перспективним у цьому плані є приватний сектор, бо тут
створюється 50% валового внутрiшнього продукту. Але наша система
податкiв, на жаль, не сприяє розвитку приватної власностi i творенню
багатства.

Щоб вивести податкову систему з глухого кута необхідно зважитися на
певні радикальні заходи. Оскiльки модифiкувати цю систему не є можливим,
i оскiльки головним винуватцем цього стану є державна машина-найбiльший
здирник i рекетир у сферi податкiв, то потрiбно, щоб держава, як каяття
перед народом, запровадила на 3 мiсяцi податковi канiкули для всiх
фiзичних та юридичних осiб.

На цей перiод потрiбно залишити тiльки вiдрахування у розмiрi 10% на
заробiтну плату для формування пенсiйного фонду i пенсiйних виплат.

Лiквiдується податкова полiцiя, вона перестає бути потрiбною. Податкова
iнспекцiя перетворюється в зовсiм iншу органiзацiйну систему, головна
мета якої-не здирання рекетських надходжень, а допомога в органiзацiї
системи бухгалтерського облiку i певнi контрольнi функцiї.

Що вводиться пiсля 3-х мiсяцiв канікул? Замiсть існуючої системи
податкiв вводиться один податок для юридичної i фiзичної особи-податок
на купiвлю, базова ставка якого-5% плюс-мiнус 1%, в залежностi вiд
галузi. Що дає цей податок? По-перше, його буде сплачувати не виробник,
а споживач, до того ж тiльки за той товар, який задовольняє його
потреби.

По-друге, забезпечується прозорiсть системи, зручність використання,
абсолютно простий облiк.

По-третє, неможливiсть уникнути цього податку, бо вiн iде окремим рядком
в платiжцi.

По-четверте, почне працювати i поширюватися безготівковий обiг грошей,
почнуть входити в обiг кредитнi картки, чеки i таке iнше.

По-п’яте, надходження до бюджету вiд цього податку вiдбуваються кожний
день, i це дає змогу поступово повертати тi грошi, якi були взятi в
попереднi 3 мiсяцi Кабiнетом Мiнiстрiв.

По-шосте, вiдпадає необхiднiсть утримувати i збiльшувати величезний
карно-репресивний апарат. Уявiть собi, що тодi будуть робити всi тi
люди, якi сьогоднi говорять про економiчнi злочини i якi увесь час
полюють за тими, хто творить багатство.

По-сьоме, на зміну монополізму прийде жорстка конкуренція.

I останнє, надходження від податку повинні розподiлятися в пропорцiї: 50
на 50. 50% iде в центр, 50% залишається там, де була зроблена
торговельна акцiя.

Щодо податку на землю. Пропоную один гектар не обкладати податками, а
потiм-по прогресивній шкалі. Бо той, хто має землю повинен її ефективно
використовувати і надлишки повинні бути в обiгу увесь час, тому що земля
стає товаром.

Вводиться податок на громадян тiльки за основним мiсцем роботи — 10%. (
До речі, церква нiколи не брала бiльше 10% ). Людина сплачує податок
тiльки в тому мiсцi, де їй нараховують заробiтну плату, де вона працює
вiсiм годин i де лежить її трудова книжка. За роботу у свiй вiльний час
людина не повинна платити нiяких податкiв. Товариш К.Маркс казав:
«Главное богатство общества — это его свободное время». Мало того, що
громадянам України не платять зарплату, по півроку мало того, що
зарплата мiзерна, так ще примушують платити за те, що ти такий дурний i
працюєш у вiльний час.

Не слід вводити в дію податки на нерухомiсть та майно, бо людина, коли
купує майно, вже сплачує всi податки. І нiчого вона не повинна
декларувати, бо вище Божого суду немає нiякого суду, i на тому судi
неможна нi вiд кого вiдкупитись, i не треба на себе брати функцiю
Господа Бога. Кожний там вiдповiсть за все, що вiн тут в кого вкрав,
кому що не додав i де сховав.

За час податкових канікул потрiбно повнiстю реорганiзувати систему
управлiння: лiквiдувати галузеві мiнiстерства, вiдомства, комiтети. Їх
сьогоднi в Україні бiльше ста, одних вiце-прем’єрiв не можна порахувати,
а повинен бути лише один — перший i один вiце. Замiсть галузевих
мiнiстерств утворюється комiтет по управлiнню державною власнiстю через
акцiї. Мiнiстерство економiки лiквiдується, оскiльки воно не може
перебороти свою ментальнiсть як Держплан. Мiнiстерство
зовнiшньоекономiчних зв’язкiв i торгiвлi лiквiдується, замість нього в
МIДi створюється управлiння по кон’юктурному аналiзу, яке займається
вiдслiдковуванням тенденцiй цiноутворення на свiтових ринках i
забезпечує зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть через систему торгових
представництв. Квоти, лiцензiї, спецекспорт-лiквiдуються. Здiйснюється
абсолютно вiльний в’їзд та виїзд громадян України з будь-якими коштами у
валютi i товарах, бо валюта є формою приватної власностi.

Приймається закон про карну вiдповiдальнiсть фiзичноi, юридичної особи
чи установи за нанесення шкоди приватнiй власностi людини чи
пiдприємства. Приватна власність визнається священою недоторканою і
охороняється державою.

Великi пiдприємства передаються у власнiсть трудових колективiв як
перший етап приватизацiї i пошуку ефективного iнвестора, з подальшим
правом її продажу тому, хто більше запропонує коштів і буде її ефективно
використовувати. Кажуть: а якщо розграбують народне майно? Нiхто нiчого
не розграбує, бо більшість не приватизованих пiдприємств вже нічого не
коштує. Адже відомо, що підприємство коштує стiльки, скiльки приносить
прибутку, якщо нiчого не приносить, то воно немає продажної цiни.

Скiльки потрiбно грошей, щоб утримати бюджетну i соцiальну сфери на цей
перiод? Подивимось на статті бюджету (це на рiк): соцiальний захист —
134 трлн.крб., витрати на соцiально-культурнi установи та заходи — 252
трлн.крб, фiнансування науки — 73 трлн.крб. Загалом, це близько 460
трлн.крб, а на мiсяць-38,3 трлн.крб, або $ 200 млн. Збiльшуємо цю цифру
удвоє (на всяк випадок), і таким чином, вираховуємо, що на мiсяць нам
буде потрiбно $ 400 млн.

За умови, що в цей перiод йде вiдрахування на заробiтну плату 10% для
пенсiй, то ця цифра буде значно менша. Цi грошi можна отримати у виглядi
короткотермінової позики. Мiністерство Фiнансiв може отримати від
Свiтового Банку, Мiжнародного Валютного Фонду i у Нацiонального Банку
України»[9].

Ну що ж, як на мене досить цікавий та аргументований хід думок. Що
досягається податковими канікулами? По-перше, починає вiдновлюватись
довiра народу до влади i до людей, якi при нiй знаходяться. По-друге, на
третiй мiсяць почнеться вихiд iз «зазеркалля» грошей, якi сьогоднi
працюють, або не працюють в тіні, i якi розпорошенi.

По-третє, поступово відбудеться перехід до абсолютно прозорої податкової
системи, в якiй неможна уникнути податкiв, бiльше того, люди будуть не
зацiкавленi в цьому. За таких умов вiдпадає об’єктивна основа
неформального рекету. Бо рекет з»являється тiльки тодi, коли треба
сховати 25% прибутку. Якщо не треба нiчого ховати, то вiн не
виникає,-стає абсолютно безприбутковим i недоцiльним. Позитивні наслідки
від введення податкових канікул будуть неминучі при комплексному
здійсненні запропонованих заходів.

Якщо не здійснити кардинальні змiни в податковiй системi, то
продовжиться бартерiзацiя обiгу i виробництва, пошириться приховування
податкiв, зменшиться доходна частина бюджету, зросте заборгованість і
неплатежі, що призведе до надзвичайної соцiальної напруги. Сьогоднi вся
парадигма суспiльства i державної полiтики стимулює не того, хто робить
багатство i зароджує здоровi клiтини в суспiльствi, а того, хто це
багатство проїдає i нiчого не робить.

Ми пiдiйшли до того, що Президент повинен здiйснити кардинальнi
трансформацiйнi заходи в соцiально-економiчній політиці в Українi. В
першу чергу, це стосується структурно-iнституцiональних змiн. Бо, якщо
цих змiн не буде зроблено, то тодi можна чiтко говорити, що умов для
подальшого розвитку України практично не буде. Бiльше того, якщо ввести
запропоновану мною систему, то ми зможемо утриматись, і через пiвроку
Україна перетвориться в величезну чашу, куди почне звідусіль стiкатись
капiтал. Україна має для цього об’єктивно надзвичайно потужнi умови:
земля, клiмат, воднi ресурси, люди. Вона знаходиться на перетинi шляху
«iз варяг в греки» i «шовковому» шляху. А сьогоднi, в умовах
науково-технологiчної революцiї, на рівні з кількістю та якістю
виробленого товару, велике значення має швидкість його доставки до мiсця
споживання. I той, хто швидко це вмiє робити, той стає багатим. Саме
така модель України є перспективною на третє тисячолiття.

Коли нам кажуть: вiзьміть досвiд Францiї, Сполучених Штатiв, Нiмеччини,
то я відповідаю: то ж досвiд дев’ятнадцятого столiття, в кращому
випадку,-двадцятого, а ми впритул наблизилися до третього тисячолiття.
Тi системи творились на минуле, а нам слід працювати, орієнтуючись на
майбутнє i виходячи з того, що людина є самодостатня первинна цiннiсть,
а держава повинна служити цiй людинi. Тільки за таких умов Україна
перетвориться в нормальну цивiлiзовану Європейську державу.

3.2. Податкові пільги

За останні два роки проблема податкових пільг набула поширеного
характеру — у вигляді субсидування цілих областей України, галузей
промисловості шляхом створення вільних економічних зон, територій зі
спеціальним інвестиційним кліматом та проведення різного роду
експериментів. У даний час в Україні функціонує 12 пільгових економічних
зон та 9 територій зі спеціальним інвестиційним кліматом.

Проблема існування податкових пільг ускладнюється величезними сумами
несплачених податків в результаті отримання пільг. У 1998-1999 роках
втрати бюджету від податкових пільг перевищували надходження до
зведеного бюджету і становили 103 і 121 % відповідно. Більша частина
податкових пільг стосувалася саме державного бюджету. У 2000 році сума
пільг також лишалася досить значною. Незважаючи на те, що сума
податкових пільг зменшилась, зросла кількість суб’єктів, які отримують
ці пільги.

Крім податкових пільг в Україні розповсюджені списання та
реструктуризація податкової заборгованості. Списання податкової
заборгованості проводиться насамперед підприємствам агропромислового та
паливно-енергетичного комплексів. Взаємозаліки також пов’язані
насамперед з паливно-енергетичним сектором. Більша частина податкової
заборгованості стосується підприємств ПЕК. Тобто фактично підприємства
агропромислового та паливно-енергетичного секторів є основними
отримувачами податкових субсидій. Виникає питання: чи доцільно державі
субсидувати ці сектори економіки, якщо вони не є ефективними? На мою
думку, податкові субсидії цим секторам були саме втратами бюджету, а не
стимулювали економічну активність підприємств. Ці кошти були б витрачені
набагато ефективніше, якби вони розподілялися через бюджет, прозорим та
контрольованим чином.

У 2001 році продовжуються заходи, спрямовані на зменшення податкового
тягаря для окремих платників податків. Водночас, вирішення цієї проблеми
в цілому, тобто зменшення податкового тягаря для всіх підприємств, чому
б сприяло проведення податкової реформи, не відбувається.

Політика має бути також спрямована на те, щоб податкові пільги
надавалися в соціальному контексті, а не для підтримки суто економічної
діяльності підприємств. Саме питання податкових видатків не стоятиме так
актуально в разі проведення податкової реформи та зниження податків для
усіх підприємств.

Деякі науковці твердять, що потрібно скасувати податкові пільги. Щоб
скасувати податкові пільги, слід змінити принцип оподаткування. Сьогодні
зменшення податків на два, три, п’ять відсотків жодним чином не вплине
на ситуацію. Рівень податків давно визначений кривою Лаффера.

Головне в цій ситуації — база оподаткування. Коли у нас сьогодні
оподатковуються витрати, підприємець в цьому не зацікавлений. Податок на
додану вартість у деяких країнах був введений як податок, спрямований на
обмеження внутрішнього споживання. Та сьогодні в Україні обмежувати
внутрішнє споживання — це нонсенс. Але, за заявою одного з керівників
податкової адміністрації, цей податок дуже зручний для стягнення, і тому
він має місце.

Отже, не податкові пільги, не зменшення податкової ставки на декілька
відсотків, а зміна системи, підходів приведуть до того, що бюджет не
втратить, а лише поповниться завдяки зростанню підприємницької
активності.

В ринковій економіці набагато вигідніше продавати багато дешевих
товарів, ніж мало дорогих. Цей постулат в перекладі на політику означає,
що набагато вигідніше збирати потроху з усіх, ніж мало з декількох. Ми
на своєму досвіді переконалися, що ігнорування об’єктивних економічних
законів може призвести до різкого погіршання ситуації.

Висновки та пропозиції

Протягом всієї історії розвитку людства жодна держава не змогла існувати
без податків. Не зможе і Україна, особливо без такого податку, як
податок на прибуток підприємств. Але, на жаль, регулюючій функції цього
податку як інструменту регулювання розвитку виробництва надається
другорядне значення. Для нашої держави оподаткування підприємницької
діяльності – це насамперед важливе джерело наповнення бюджету. І
справді, податок на прибуток впевнено тримає друге місце за сумами
зборів після податку на додану вартість. Але Уряд не стоїть на місці і
хоче збільшити надходження від цього податку насамперед за рахунок
збільшення бази оподаткування.

Але треба пам’ятати паралельно йде збільшення кількості збиткових
підприємств. При цьому про зменьшення податкового тиску на виробників
вже майже не згадується. А податковий досвід підказує головний принцип
оподаткування : “Неможна різати курку, яка несе золоті яйця”, тобто якою
б великою не була необхідність держави в фінансових коштах на покриття
мислимих і немислимих витрат, податки не повинні підривати
зацікавленість платників в господарській діяльності.

На мою думку, одним з елементів вдосконалення податкової системи України
є те, що необхідно приймати нові закони, які б були призначені для
нормального користування, а не для заплутування користувачів цих
законів. Читаючи Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”
1997 року та відгуки про нього складається враження, що він був
прийнятий не для нормального користування, а для всебічної критики, і
єдина подяка на яку заслужили автори цього Закону така: “Спасибі, що не
написали більше.”

Ким потрібно бути та скільки потрібно часу, щоб зрозуміти формулювання
пункту 5.5.2 Закону (зараз над нею мучаються платники): “віднесення
витрат на виплату або нарахування процентів за борговими
зобов’язаннями у будь-якому податковому періоді дозволяється у сумі,
що не перевищує суми доходів такого платника податку протягом
звітного періоду, отриманих у вигляді процентів, збільшеної на суму,
що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного
періоду, без урахування суми отриманих процентів.” А тепер уявіть собі,
що дану норму треба перекласти на англійську, німецьку або іншу іноземну
мову та дати прочитати Вашим іноземним партнерам. Але ж пункт 5.5.2.
адресований саме підприємствам з іноземними інвестиціями.

На фоні цього можна згадати, що у авторів Закону дивіденди – це платежі,
а не частка прибутку (п 1.9 Закону) і так далі.

Великі надії покладаються на новий Податковий Кодекс. Але з огляду на
думки спеціалістів непорозумінь і недосконалостей в його проекті не
поменшало, а пунктів значно побільшало.

Але попри всі недоліки законодавства, основні його моменти потрібно
знати і вміти їми правильно користуватися. Це насамперед необхідно для
ефективного господарювання. Треба чітко розуміти і вміти розраховувати
базу оподаткування податком на прибуток, яка розраховується зменшенням
суми скоригованого доходу звітного періоду на валові витрати платника і
суму амортизаційних відрахувань. А для цього потрібно чітко знати, що
включати до складу валового доходу та валових витрат, а що ні, та вміти
вірно розраховувати суми амортизаційних відрахувань. Тому треба постійно
слідкувати за змінами в податковому законодавстві України.

Не можу не відмітити, що часті зміни податкового законодавства дуже
часто ставить наших бізнесменів в глухий кут. Вони ніколи не знають, що
чекає їх завтра. Тому говорити про будь-яку постійність в роботі, а тим
більше про планування та оптимізацію податків не доводиться.

Список використаної літератури

Бадида М. Податок на прибуток: проблеми законодавства// Вісник
податкової служби України, 1999, №17, с.8-13.

Бадида М.П. Україні потрібна ефективна система оподаткування// Фінанси
України, 1999, №8, с.120-124.

Батищев В. Законодательные головоломки налогообложения прибыли// Бизнес,
1999, №23, с.126-128.

Березовская И. Обложат нас, обложат// Бизнес, 1999, №39, с.10-11.

Головна державна податкова інспекція України.Основи оподаткування в
Україні.-Київ.”Укртиппроект”,1998.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” // Верховна Рада
України від 16.06.1997р.

Климко Г.Н. Основи економічної теорії.-Київ.”Вища школа”-“Знання”,1997.

Налоги: Учеб. пособ./ Под ред. Буряковского В.В. -Днепр.: Пороги, 1998.
-611c.

Олег Соскін. Податки — на канікули/Економічний часопис, №4’96.

Ответственность плательщиков при нарушении ими расчетов с бюджетом по
уплате налога на прибыль// Финансовая тема, 1999, №8, с.3-15.

Ткаченко Т.:”Податок на прибуток підприємств і прямі зарубіжні
інвестиції”//Економика України №4.-Київ.”Преса України”,1998.

Шпота М. Законодавство з оподаткування прибутку: вимагаються кардинальні
зміни// Україна-Бізнес, №16, с.6.

PAGE 1

PAGE 40

Похожие записи