КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Облікові регістри, їх форми і види. Основні засоби, їх класифікація

1. Облікові регістри, їх форми і види

Всі господарські операції після їх оформлення первинними документами
записуються до облікових регістрів.

Обліковий регістр — це спеціальна таблиця, призначена для відображення
документально оформлених господарських операцій у системі рахунків,
накопичення та зберігання облікової інформації.

Облікові регістри — це носії спеціального формату (паперові, машинні) у
вигляді відомостей, журналів, книг, журналів-ордерів тощо, призначені
для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення,
групування та узагальнення інформації з первинних документів, що
прийняті до обліку.

Інформація, що міститься в облікових регістрах, використовується для
оперативного управління, економічного аналізу діяльності підрозділів і
підприємства в цілому, а також для складання звітності. Тому своєчасне і
повне відображення господарських операцій в облікових регістрах — одна
із обов’язкових умов якості й оперативності обліку.

Запис у регістрах бухгалтерського обліку виконується на підставі
первинних облікових документів, які фіксують факти виконання
господарських операцій і розпоряджень (дозволів) на їх проведення,
накопичують і систематизують інформацію первинних документів. Інформація
до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів
за формою і змістом.

Перенесення інформації має здійснюватися у порядку надходження первинних
документів до місця обробки (бухгалтерії) або не пізніше терміну, що
забезпечує своєчасну звітність, наприклад, нарахування і виплату
заробітної плати, складання бухгалтерської, статистичної звітності тощо.

Регістри бухгалтерського обліку мають містити назву, період реєстрації
господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу
ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Форми облікових регістрів рекомендуються Міністерством фінансів України
або розробляються міністерствами і відомствами за умови дотримання
загальних методологічних принципів. Так, нині питання використання
регістрів бухгалтерського обліку регулюються Законом України «Про
бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999
р. № 966-ХІУ та методологічними рекомендаціями щодо застосування
регістрів бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства
фінансів України від 29 грудня 2000 р. № 356.

Підприємства, які складають облікові регістри на машинних носіях,
зобов’язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному
для прочитання вигляді.

Облікові регістри складаються щомісяця і підписуються виконавцями та
головним бухгалтером або особою, на яку покладено ведення
бухгалтерського обліку підприємства. Ведення облікових регістрів та
контирування документів первинного обліку здійснюють із застосуванням,
щонайменше, коду класів рахунків і коду синтетичного рахунка. Аналітичні
дані в облікових регістрах мають узгоджуватися з даними синтетичного
обліку на останнє число місяця.

Інформація про господарські операції, здійснені підприємством за певний
період, в облікових регістрах переноситься у згрупованому вигляді до
бухгалтерської звітності підприємства.

У бухгалтерському обліку використовують різні за формою, змістом та
способом відображення інформації облікові регістри (рис. 1).

Рис. 1 Облікові регістри

За своїм зовнішнім виглядом облікові регістри поділяють на книги, картки
й окремі листки.

Бухгалтерські книги застосовують для ведення записів із синтетичного й
аналітичного обліку. В них всі листки зброшуровано, пронумеровано, на
останній сторінці вказано кількість сторінок, з підписом керівника,
головного бухгалтера, а також скріплено печаткою. До них належать:
Касова книга, Головна книга, книга Журнал-Головна та ін. Бухгалтерські
книги — раціональний та надійний спосіб збереження облікових регістрів.
Вони досить широко застосовуються для ведення обліку коштів,
товарно-матеріальних цінностей тощо.

Облікові регістри-картки. Прикладом можуть бути картки
кількісно-сумового обліку матеріалів. Картки не скріплюються між собою і
зберігаються у спеціальних ящиках. Картки ведуть на підприємствах, де не
застосовується обчислювальна техніка для відображення аналітичних даних
(докладний опис про об’єкт обліку) за кожною номенклатурою обліку
(товарно-матеріальних цінностей, основних засобів тощо). Залежно від
обліковуваного об’єкта картки аналітичного обліку поділяють на картки
кількісно-сумового обліку, призначені для обліку товарно-матеріальних
цінностей, картки контокорентної форми, призначені для обліку
розрахунків, та багато-графні, призначені для обліку витрат на
виробництво. Крім типових форм карток, в обліковій практиці застосовують
інші спеціальні форми, як наприклад, картки складського обліку,
інвентарні картки тощо. Зібрані разом картки складають картотеку, яка
розділяється за певними ознаками.

Облікові регістри-листки мають стандартний формат, кожний з них
призначений для обліку певних операцій і залежно від цього має
специфічний зміст. До таких листків належать журнали-ордери, відомості,
розроблювальні групові таблиці тощо. У них, як правило, систематизують
інформацію, необхідну для контролю й економічного аналізу.

За обсягом змісту облікові регістри поділяють на регістри синтетичного й
аналітичного обліку та комбіновані. Такий поділ обумовлений
відмінностями і призначенням синтетичних і аналітичних рахунків, різним
ступенем узагальнення облікових даних та їх комбінування.

Синтетичні облікові регістри — це регістри, в яких облік ведуть за
синтетичними рахунками: Головна книга, Журнал-ордер, Журнал-Головна. Всі
вони є матеріальними носіями синтетичного обліку.

Аналітичні облікові регістри — це регістри, в яких облік ведеться за
аналітичними рахунками. Дані подають у натуральних, трудових і вартісних
вимірниках. До таких регістрів належать книги, картки. У цих регістрах
враховують специфіку обліковуваних об’єктів.

Останнього часу значного поширення набули так звані комбіновані регістри
систематичного обліку, які поєднують синтетичні й аналітичні записи.
Застосування комбінованих регістрів дає змогу оперативно отримувати
хронологічні й систематичні дані або показники синтетичного й
аналітичного обліку разом, що скорочує облікову роботу за реєстрації і
дає повне уявлення про здійснені операції. Прикладом комбінованого
регістру може бути Журнал-ордер.

За видами бухгалтерських записів облікові регістри поділяють на
хронологічні, систематичні та змішані (комбіновані).

Хронологічними називаються регістри, призначенням яких є реєстрація
операцій у порядку хронологічної послідовності їх виконання та
оформлення. Так, ведеться Касова книга, в якій рух коштів у касі
відображається за їх отриманням і видачею. До таких регістрів належать:
Журнал реєстрації операцій, де записують всі господарські операції в
календарній послідовності їх здійснення, журнал обліку надходження
готової продукції, вантажів, відомість відвантаження і реалізації
продукції; табель відпрацьованого часу та ін. Особливе значення цих
регістрів полягає в їх оперативній та контрольній функціях,
характеристиці руху об’єктів обліку.

Систематичними називаються облікові регістри, в яких виконується
групування однорідних операцій на синтетичних і аналітичних рахунках.
Такі записи ведуть у Головній книзі, в якій узагальнюються записи за
кожним синтетичним рахунком, а також на картках і книгах, де
відображаються і групуються дані аналітичного обліку.

Комбінованими називаються регістри, в яких одночасно поєднуються
хронологічний і систематичний записи. Таку побудову має книга
Журнал-Головна, в якій перша частина відображає журнал реєстрації
операцій, а друга — групування операцій на синтетичних рахунках.

За будовою облікові регістри поділяють на односторонні, двосторонні,
багатографні та шахові.

В односторонніх облікових регістрах подають дані про господарську
операцію, суму якої записують за дебетом або за кредитом відповідного
рахунка. Як правило, записи за дебетом і кредитом розміщують поруч на
правій стороні регістру, зліва розміщують інформацію щодо дати, номера,
змісту операції тощо. Залежно від змісту обліковуваних операцій
односторонні регістри поділяють на контокорентні, кількісно-сумового і
кількісно-сортового обліку. Прикладом таких регістрів є Касова книга,
картки аналітичного обліку розрахунків, Книга складського обліку, картки
кількісно-сумового обліку матеріалів тощо.

Двосторонні облікові регістри складаються з двох частин: в одній подають
дані про дебетові обороти на рахунку, а у другій — про кредитові обороти
на цьому рахунку. Двостороння будова регістрів характерна для Головної
книги.

Багатографні облікові регістри — це регістри, в яких одна з граф
(найчастіше дебетова) поділена на кілька граф. До такого виду облікових
регістрів належить Журнал-ордер, де окремі графи використовують для
аналітичного обліку за рахунками, суми яких групують за певними
показниками (наприклад, розшифрування дебетових оборотів, облік витрат
за статтями калькуляції тощо).

Шахові облікові регістри побудовані за принципом шахової дошки. Записи в
таких регістрах роблять у клітинці, що на перетині стовпчика і рядка
таблиці, які відповідають дебетовому і кредитовому обороту на
відповідних рахунках. Така будова значно скорочує кількість записів,
оскільки подвійний запис тут здійснюється в один робочий прийом, посилює
поточний контроль відображення операцій та підвищує аналітичні
можливості бухгалтерського обліку. За таким принципом побудовані
журнали-ордери.

2. Основні засоби, їх класифікація

Основні засоби (ОЗ) – матеріальні активи, які підприємство утримує з
метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання
послуг, здачі в аренду іншим особам чи для виконання адміністративних і
соціально-культурних функцій, очікуємий термін корисного використання
(експлуатації) яких більше одного року.

Відповідно до діючої типової класифікації ОЗ групуються за її
функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і
видами, за використанням і належністю.

За функціональним призначенням розрізняють виробничі ОЗ, що
безпосередньо беруть участь виробничому процесі або сприяють його
здійсненню (будови, споруди, силові машини і обладнання, робочі машини і
обладнання тощо).

За галузями народного господарства ОЗ розподіляються на: промисловість,
будівництво, сільське господарство, транспорт, зв’язок тощо.

Більша частина ОЗ належить до галузі «Промисловість». Вона безпосередньо
пов’зана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів
господарської діяльності зумовлює необхідність обліку ОЗ, що належать до
інших галузей господарства, які знаходяться на балансі промислового
підприємства, належать до галузі «Будівництво».

У зв’язку з цим у бухгалтерському обліку ОЗ промислових підприємств
розподіляються на промислово-виробничі, виробничі ОЗ інших галузей
народного господарства і невиробничі.

До виробничих ОЗ належать: будови, споруди, передавальні пристрої,
машини і устаткування, робочі машини і обладнання, вимірювальні й
регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші
машини і обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар
і приладдя, господарський інвентар, робочі і продуктивні тварини,
багаторічні насадженння, меліорація земель і водойми та інші ОЗ.

У складі виробничих ОЗ виділяють їх активну частину — машини,
обладнання, транспортні засоби.

Невиробничі ОЗ безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До
невиробничих ОЗ належать: будови і споруди житлово-комунального та
культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання,
інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для
обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб
населення.

За використанням ОЗ поділяються на діючі (всі ОЗ, що використовуються у
господарстві), недіючі (ті, що використовуються у даний період часу у
зв’язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів),
запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для
заміни об’єктів ОЗ).

Істотне значення в обліку ОЗ має розподіл їх за ознакою належності на
власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із Статутного
(пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з
відповідних джерел на розширення роботи підприємства,власних прибутків,
коштів Амортизаційного фонду, спеціальних фондів. Орендовані ОЗ
показуються у балансі орендодавача, тим самим виключається можливість
подвійного обліку одних і тих же засобів.

В балансі по статті «Основні засоби» показується вартість ОЗ, як діючих,
так і тих, що знаходяться на консервації або в запасі. Первісна вартість
визначається:

— по об’єктам, виготовленим на самому підприємстві, а також придбаним за
плату у інших підприємств та осіб — виходячи із фактичних затрат на
зведення або придбання цих об’єктів, включаючи витрати на доставку,
монтаж, установку. Вона виявляється в момент введення об’єкта в
експлуатацію та залишається незмінною на протязі всього строку
надходження ОЗ на підприємство, за винятком випадків дообладнання та
добудови об’єктів в порядку довгострокових інвестицій, реконструкцій та
часткової ліквідації об’єктів;

— по об’єктам, внесеними засновниками в рахунок їх вкладів в Статутний
капітал — по домовленості сторін;

— по об’єктам, одержаним від інших підприємств та осіб безоплатно —
експертним шляхом або по даним документів прийому-передачі.

ОЗ, які були в експлуатації та придбані за плату, приймаються на облік
по купівельній вартості з додаванням витрат на доставку та установку, а
також сум зносу по цим об’єктам, вказаних в документах на
купівлю-продаж.

Переоцінена вартість ОЗ — це вартість необоротних активів після їх
переоцінки.

Оцінка об’єктів ОЗ по залишковій вартості визначається відніманням від
первісної (переоціненої) вартості нарахованого зносу, що обліковується в
бухгалтерському обліку. В балансі приводиться окремо первісна та
залишкова вартість основних засобів, а також окремо сума нараховано
зносу.

Згідно з Законом України «Про опадаткування прибутку підприємств»
№334/94-ВР п.8.2.1 під терміном «основні засоби» потрібно розуміти
матеріальні активи, які використовуються у виробничій діяльності
платника податку протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з
дати введення до експлуатації таких матеріальних активів, і вартість
яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно з п.8.2.2 основні фонди діляться на три групи:

1 – будівлі, споруди, їх струтурні компоненти, передавальне
устаткування;

2 – автотранспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі; електронні
оптичні, електромеханічні пристрої і інструменти, інші машини для
автоматичної обробки інформації, інформаційні системи,телефони,
мікрофони, рації, інше офісне обладнання;

3 – любі інші основні фонди, які не включені в групи 1 і 2.

Згідно з П(С)БО 7 та Інструкцією №291 «Про застосування плану рахунків
бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських
операцій підприємств і організацій» до ОЗ належать матеріальні активи,
які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва
або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для
здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний
строк корисного використання (експлуатації), який перевищує 1 рік (або
операційний цикл, якщо він довший за рік). У визначенні нічого не
говориться про мінімальну вартіть предметів, що не включається при
придбанні (спорудженні, виготовлені) до складу ОЗ. Проте підприємства
мають право самостійно встановлювати границю вартості предметів, які
входять до складу малоцінних необоротних активів.

Відповідно до П(С)БО 7 у визначенні ОЗ присутнє поняття
«використовуються для здійснення соціально-культурних функцій», що
дозволяє говорити про те, що ОЗ невиробничого призначення відповідно до
П(С)БО 7 належать до ОЗ для цілей фінансової звітності.

На сьогодні П(С)БО 7 дозволяє підприємству самостійно визначати, що
відносити до ОЗ, а що ні, виходячи з того, що ніхто не забороняє
підприємству прийняти рішення про зарахування до складу ОЗ саме тих
видів МШП, котрі найбільш відповідають цьому поняттю з економічної точки
зору.

Як і будь-який актив, ОЗ відображається в балансі при додержанні двох
умов:

— існує імовірність одержання економічних вигод від його використання;

— оцінка ОЗ може бути достовірно визначена.

Відносно імовірності одержання економічних вигод підприємство має
визначити цілі використання такого ОЗ.

Виходячи з визначення ОЗ за П(С)БО 7, такими цілями є:

— використання ОЗ в процесі виробництва;

— використання ОЗ в процесі поставки товарів, виконання робіт і надання
послуг;

— використання ОЗ для надання в оренду іншим особам;

— використання ОЗ для здійснення адміністративних і соціально-культурних
функцій.

Що стосується можливості достовірної оцінки виходячи з положень П(С)БО 7
та Інструкції №291, то підприємству слід використовувати дві оцінки
вартості ОЗ: історична собівартість, справедлива вартість.

Історична собівартість ОЗ визначається на рівні первісної оцінки ОЗ,
котра включає в себе:

— фактичну вартість об’єкта основних фондів;

— вартість усіх податків і зборів, що включаються до ціни товару, за
винятком ПДВ;

— витрати на транпортування;

— витрати на дрежавну реєстрацію;

— витрати, пов’язані безпосередньо з приведенням об’єкта в робочий стан
(витрати на підготовку будівельного майданчика, початкові та
заготівельні витрати, пов’язані з придбанням ОЗ, витрати на страхування,
витрати на установлення, монтаж і налагоджування, витрати на оплату
послуг спеціалізованих підприємств і фахівців, включаючи прямі витрати
на оплату праці працівників, пов’язаних з процесом введення ОЗ в
експлуатацію) тощо.

Не включаються до складу первісної вартості ОЗ і відображаються у складі
витрат:

— витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для купівлі ОЗ;

— понаднормативні суми відходів;

— понаднормативні витрати на оплату праці;

— загальногосподарські витрати.

Під справедливою вартістю ОЗ розуміється вартість ОЗ, котру може бути
отримано в операціях обміну між поінформованими, зацікавленими і
незалежними сторонами. Згідно з додатком до П(С)БО 19 справедлива оцінка
ОЗ визначається таким чином:

— земля і будівлі — ринкова вартість;

— машини і обладнання — ринкова вартість, а у разі відсутності даних про
ринкову вартість — переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання)
за вирахуванням зносу на дату оцінки;

— інші основні засоби — переоцінена вартість (сучасна собівартість
придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Як ринкова ватість, можуть бути використані дані про біржову вартість,
дані прайс-листів тощо. Таке твердження грунтується на принципі
обачливості, згідно з яким методи оцінки, застосовувані в
бухгалтерському обліку, мають запобігати завищенню оцінок активів.

Як переоцінена вартість (вартість їх відтворення в сучасних умовах і
цінах) може виступати експертна оцінка ОЗ, здійснена незалежними
експертами.

Виходячи з вимог Інструкції №291 зарахування на баланс ОЗ, придбаного за
грошові кошти або спорудженого підрядним способом, здійснюється за його
первісною вартістю (історичною собівартістю), а справедлива оцінка
застосовується при проведенні переоцінки такого ОЗ, при спорудженні ОЗ
власними силами, при одержанні ОЗ безоплатно або як внеску до статутного
фонду, а також при здійснення бартерних операцій з ОЗ.

Оцінка споруджуваного власними силами (господарским способом) ОЗ
проводиться із застосуванням історичної собівартості. При цьому первісна
вартість включає до себе прямі та накладні витрати, пов’язані з таким
спорудженням. Не включаються до складу первісної вартості такого об’єкта
понаднормовані відходи, понаднормовані витрати на оплату праці та
відсотки за кредит, залучений до такого спорудження. Також історична
собівартість такого об’єкта не повина перевищувати його справедливої
оцінки. Крім того, додатна різниця між історичною і справедливою
вартістю відноситься до складу витрат підприємствта і відображається у
Звіті про фінансові результати.

Згідно з П(С)БО 7 існує такий різновид ОЗ, які обов’язково потребують
часу для підготовки їх до використання за призначенням або реалізації.
Такі об’єкти відносяться до кваліфіковних активів. Наприклад,
кваліфікованими активами є буділві і споруди, які споруджуються на
замовлення спеціалізованими підприємствами.

При формуванні собівартості кваліфікованих активів витрати на сплату
відсотків за кредит, залучений для виготовлення кваліфікованих активів,
включаються до складу його первісної вартості.

У процесі господарської діяльності можливе проведення ремонтів,
модернізацій та інших видів робіт з ОЗ. Відповідно до П(С)БО 7 в тому
випадку, якщо підприємство проводить ремонт ОЗ, у результаті чого
планується відновити його первісний ресурс, то незалежно від величини
витрат на такий ремонт підприємство не збільшує балансову вартість ОЗ, а
відображає такі витрати у складі витрат звітного періоду.

Якщо такі роботи передбачають модернізацію або інше поліпшення об’єкта
ОЗ, у результаті яких передбачається, що функціональні можливості
об’єкта покращаться, в результаті чого зростуть економічні вигоди від
його використання, сума витрат на такі поліпшення збільшує балансову
вартість такого об’єкта.

У процесі господарської діяльності підприємство згідно з П(С)БО 7 має
право проводити переоцінки (дооцінки, уцінки), в тому випадку, якщо
балансова вартість об’єкта істотно відрізняється (більше ніж на 10%) від
його справедливої вартості. Якщо в результаті переоцінки балансова
вартість об’єкта збільшується (дооцінка), сума доооцінки відображається
в статті «Інший додатковий капітал». Якщо в результаті переоцінки
балансова вартість зменшується (уцінка), сума уцінки відображається як
витрати.

Перевищення суми попередніх уцінок над сумой попередніх дооцінок
залишкова вартість об’єкта ОЗ при черговій дооцінці вартості цього
об’єкта ОЗ входить у состав доходів звітного періоду з відображенням
різниці між сумою чергової (останньої) дооцінки залишкової вартості
об’єкта ОЗ і вказаним перевищенням у складі другого додаткового
капіталу.

Перевищення суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок
залишкової вартості об’єкта ОЗ при черговій уцінці залишкової вартості
цього об’єкта ОЗ направляється на зменшення другого додаткового капіталу
з включенням різниці між сумою чергової (останньої) уцінки залишкової
вартості об’єкта ОЗ і вказаним перевищенням у видатках звітнього
періоду.

Отже, весь вищевикладений матеріал базується на П(С)БО 7 «Основні
засоби», а також на деяких положеннях МСБО.

Відповідно до П(С)БО 7 облік ОЗ, що використовується у виробничій
діяльності підприємств, ведеться за сумою витрат, пов’язаних із
виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням,
страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією,
реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням основних засобів.

Аналітичний облік ОЗ ведеться по кожному інвентарному об’єкту за
допомогою інвентарних карток обліку ОЗ — загальних для будов і споруд, а
також для машин, обладнання, інструменту, виробничого і господарського
інвентаря. Інвентарна картка містить дані про технічні особливості
об’єкта, норми амортизаційних відрахувань та ін.

Інвентарним об’єктом вважається закінчена будова з усіма до неї
пристосуваннями або окремий конструктивно відособлений предмет, що
виконує самотійні функції.

Кожному інвентарному об’єкту присвоюється інвентарний номер, який
зберігається за цим об’єктом протягом усього періоду його експлуатації
на даному підприємстві. Він проставляється в усіх первинних документах,
що оформлюють наявність і рух об’єкту, акті прийому-передачі
(внутрішнього переміщення) ОЗ тощо.

На підприємствах, що мають невелику кількість інвентарних об’єктів,
аналітичний облік ОЗ ведуть за допомогою інвентарних книг.

Заповнення інвентарних карточок та книг здійснюється на основі первинних
документів на надходження, переміщення, вибуття ОЗ.

Для пооб’єктного обліку ОЗ в місцях їх знаходження, експлуатації
ведуться інвентарні списки ОЗ, в яких вказуються інвентарний номер,
повна назва і первісна вартість об’єкту, вибуття (переміщення).

Аналітичний облік ОЗ відображує технічну і економічну характеристики
об’єкту, його місцезнаходження, первісну оцінку і переоцінену
(індексацію) вартість, а також норму амортизаційних відрахувань (норму
зносу). У аналітичному обліку відображують усі зміни, що сталися під час
експлуатації ОЗ. Аналітичні рахунки групуються по місцям, де знаходяться
ОЗ, по матеріально-відповідальним особам, по нормам та напрямам
нарахування амортизації тощо.

Для обліку ОЗ призначено активний рахунок 10 «Основні засоби», із
застосуванням таких субрахунків:

101 – земельні ділянки

102 – капітальні витрати на поліпшення земель

103 – будинки та споруди

104 – машини та обладнання

106 – інструменти, прилади та інвентар

107 – робоча і продуктивна худоба

108 – багаторічні насадження

109 – інші ОЗ

Засоби, що обліковуються на даному рахунку, складають майно підприємства
та відображаються в балансі як необоротні активи.

На рахунку 10 «Основні засоби» відображуються також суми індексації ОС.

За такими ж групами підприємства виділяють на окремий субрахунок
вартість ОЗ, що за договорами оренди цілісних майновних комплексів або
фінансового лізингу (оренди) зараховані або зараховуються на їх баланс.

На субрахунку 101 – ведеться облік земельних ділянок.

На субрахунку 102 – облік капітальних вкладень у поліпшення земель
(меліоративні, осушувальні та інші роботи).

На субрахунку 103 – облік наявності та руху будинків, споруд, їх
структурних компонентів та передавальних пристроїв, а також житлових
будівль.

На субрахунку 104,105, 106, 107, 108 – облік відповідно машин та
обладнання, транспортних засобів, інструментів, приладів та інвентарю,
робочої і продуктивної худоби, багаторічних насаджень.

На субрахунку 109 – облік ОЗ, які не включені до інших субрахунків
рахунка 10 «Основні засоби».

Не відносяться до ОЗ та не підлягають відображенню на рахунку 10
«Основні засоби» предмети терміном служби менше одного року.

Окрім вищенаведених до ОЗ належать також група “Інші необоротні
матеріальні активи”, які поділяюють на таки групи: бібліотечні фонди,
малоцінні необоротні активи, тимчасові (не титульні) споруди, природні
резерви, інвентарна тара, предмети прокату, інші необоротні матеріальні
активи.

Основою для бухгалтерських записів по обліку руху та залишків ОЗ, а
також операцій, пов’язаних з їх поточною експлуатацією, служать їх
первинні документи.

Дані по ОЗ записуються у відомість позиційним способом по кожному
об’єкту окремо.

Кожне підприємство самостійно вибирає таку форму обліку, яка йому
найбільш підходить.

Список використаної літератури

Державний класифікатор України «Класифікація основних фондів»: затв.
Наказом державного комітету України по стандартизації, метрології та
сертифікації №507 від 19.08.97р.//Главбух.-1998.-№10.-С.18-23.

Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах України з різними
формами власності.-К.:»А.С.К.», 1998, 780 с.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи