Реферат на тему:

Облік розрахунків з оплати праці, соціального страхування і стипендій

План

1. Організація і завдання обліку праці та заробітної плати в бюджетних
установах

2. Облік чисельності та складу працівників і використання робочого часу

3. Документальне оформлення і порядок нарахування зарплати, різних
доплат і надбавок та виплат з розрахунку середньої зарплати

1. Організація і завдання обліку праці та заробітної плати в бюджетних
установах

Закон України «Про оплату праці» визначив, що заробітна і плата — це
винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник чи
уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У
бюджетній сфері процес праці має певні особливості:

— результатом виконуваної роботи є часто не річ (продукція), а послуги
(діяльність);

— праця носить переважно розумовий характер;

— у складі сукупних витрат бюджетних установ на оплату праці припадає
від 60 до 85% усіх витрат;

— у бюджетній сфері досить високий рівень кваліфікації працюючих, а в
деяких галузях (освіта, охорона здоров’я, мистецтво) частка спеціалістів
вищої кваліфікації сягає близько 50% загальної чисельності працівників.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників бюджетних установ
шляхом: встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших
державних норм і гарантій; встановлення умов і розмірів оплати праці на
підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної,
галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах асигнувань
за рахунок загального та спеціального фондів; оподаткування доходів
працівників.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р.
умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що
фінансуються з бюджету, визначаються КМУ. З 1 березня 2001 р. набрала
чинності постанова КМУ від 07.02.2001 р. № 134 «Про впорядкування умов
оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих
галузей бюджетної сфери». Цей документ затвердив схеми посадових окладів
(ставок) керівних, наукових, науково-педагогічних, педагогічних
працівників, фахівців, службовців, інших працівників установ окремих
галузей бюджетної сфери та інші умови оплати праці (розміри доплат,
надбавок, порядок надання матеріальної допомоги тощо). Крім того, було
дещо змінено сам порядок оплати пращ бюджетників: встановлено надбавки
за високі досягнення у праці, за складність, напруженість у роботі, за
виконання особливо важливої роботи. Граничний розмір зазначених надбавок
для одного працівника не повинен перевищувати 50% посадового окладу
(таке обмеження не поширюється на працівників національних установ).

На виконання Постанови КМУ № 134 центральні органи виконавчої влади та
галузеві академії наук розробили і затвердили за погодженням з
Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів
України конкретні умови оплати пращ з урахуванням характеру та специфіки
роботи підвідомчих бюджетних установ, розміри посадових окладів (ставок)
працівників цих установ у межах схем, затверджених Постановою КМУ № 134.
Так, Міністерство освіти і науки України видало наказ від 29 03.2001 р.
№ 161 «Про затвердження розмірів посадових окладів (ставок заробітної
плати) працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових
установ», Міністерство культури і мистецтв України — наказ від
19.04.2001 р. № 204 «Про впорядкування умов оплати пращ працівників
бюджетних установ, закладів та організацій культури», Державний комітет
молодіжної політики, спорту і туризму України — наказ від 19.04.2001 р.
№ 1052 «Про впорядкування умов оплати пращ працівників бюджетних
установ, закладів та організацій фізичної культури і спорту» і т. ш

Основними формами оплати пращ в бюджетних установах є почасова й
відрядна, але переважає, як правило, почасова оплата. Основою
організації оплати пращ є тарифна система, яка включає тарифні сітки,
тарифні ставки, схеми посадових окладів, тарифно-кваліфікаційні
характеристики

Почасова оплата пращ в бюджетних установах має два різновиди:
штатно-окладна і погодинна. При штатно-окладній формі оплати пращ
кожному працівникові встановлюється місячний посадовий оклад згідно п
штатним розкладом, посадою, освітою, науковим ступенем, вченим званням,
категорією тощо. Ця форма оплати має два варіанти. Для деяких бюджетних
установ (охорони здоров’я, вищих закладів освіти та ін.) у
централізованому порядку встановлюється суворо фіксований посадовий
оклад, при якому перевиконання працівником обов’язкової норми трудового
навантаження не веде до підвищення заробітку. В інших установах
(загальноосвітніх школах і т. ін.) оплата праці здійснюється за
місячними ставками з встановленням державою обов’язкової норми трудового
навантаження (урочних годин), при перевищенні якої розмір зарплати
збільшується пропорційно виконаному обсягу роботи.

Погодинна оплата праці передбачає наявність погодинних ставок.
Наприклад, доктору наук або професору на проведення навчальних занять
(при роботі за сумісництвом) зі студентами вищих навчальних закладів
(ВНЗ) І та II рівнів акредитації ставка погодинної оплати встановлена
7,05 грн, а зі студентами ВНЗ III та IV рівнів акредитації— 13,09 грн за
годину, з аспірантами і прирівняними до них — 15,10 грн. Сума оплати
праці залежить від кількості відпрацьованих годин і визначається
множенням відпрацьованих годин на погодинну ставку.

Почасова оплата праці може застосовуватися у вигляді простої почасової
або почасово-преміальної. При простій почасовій оплаті сума заробітку
визначається лише кількістю відпрацьованого часу та погодинною ставкою
або окладом. При почасово-преміальній оплаті, крім заробітку за ставкою
чи окладом, виплачується премія за досягнення відповідних якісних та
кількісних показників діяльності. Преміювання здійснюється в межах
витрат на оплату праці, передбачених кошторисом установи.

Розмір ставок зарплати (посадових окладів), а також надбавок до них у
деяких галузях (освіта, охорона здоров’я, культура) визначається на
підставі щорічної тарифікації, яка проводиться постійно діючою
тарифікаційною комісією. Результати роботи комісії відображаються у
тарифікаційних списках, які є єдиним документом, що визначає розмір
посадових місячних окладів, тарифних ставок і надбавок працівникам
окремих установ.

Нарахування заробітної плати в бюджетних установах різних галузей має
свої особливості і суттєві відмінності. Так, у середніх закладах освіти
зарплата педагогічним працівникам виплачується за фактичну кількість
годин викладацької роботи за ставкою з урахуванням категорії, освіти,
доплат за перевірку зошитів, додаткової оплати за класне керівництво,
завідування кабінетом, керівництво гуртком, групою подовженого дня і т.
ін., з підвищенням ставки за звання «учитель-методист», «заслужений
учитель», за науковий ступінь тощо.

У медичних закладах посадові оклади лікарів диференціюють залежно від
посади, категорії (вища, перша, друга, без категорії), типу медичної
установи (стаціонар, поліклініка), з підвищенням посадових окладів за
керівництво відділенням, кабінетом, лабораторією, відділом тощо.
Посадові оклади середнього медперсоналу диференціюють залежно від посади
та категорії.

У вищій школі для професорсько-викладацького складу ставки встановлюють
залежно від посади, рівня акредитації, вченого звання, наукового
ступеня, стажу роботи.

Заробітна плата державних службовців складається з посадового окладу,
плати за ранг, премій, надбавок за вислугу років тощо.

Аналогічно визначаються місячні ставки та суми зарплати працівників
установ інших галузей бюджетної сфери.

Крім того, у бюджетних установах має місце суміщення професій (посад),
тобто виконання працівником поряд зі своєю основною роботою, обумовленою
трудовим договором, додаткової роботи з іншої професії (посади). Доплати
за суміщення професій (посад) максимальними розмірами не обмежуються і
визначаються керівником установи, виходячи з одержаної економії за
ставками і окладами суміщуваних працівників. Доплата за суміщення
включається у середній заробіток у всіх випадках його обчислення.
Прикладом суміщення посад у вищих навчальних закладах є виконання
професором (доцентом) обов’язків декана факультету або його заступника.

Поряд із суміщенням професій (посад) може застосовуватися сумісництво,
тобто виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної
оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної
роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації.
Оплата праці при роботі за сумісництвом провадиться згідно з обсягом
фактично виконаної роботи і не враховується при підрахунку середнього
заробітку (за деякими винятками згідно з чинним законодавством).

У бюджетних установах допускаються роботи у святкові та неробочі дні,
викликані необхідністю обслуговування населення (медичні заклади,
пансіонати, інтернати і т. ін.). Оплата праці за ці дні проводиться:

а) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

б) працівникам на погодинних або денних ставках — у розмірі подвійної
годинної або денної ставки;

в) працівникам на місячних окладах — у розмірі одинарної годинної або
денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий чи неробочий день
проводилася у межах місячної норми робочого часу, і у розмірі подвійної
годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота проводилася в
обсягах, що перевищують місячну норму.

Відповідно до ст. 108 КЗпП робота у нічний час (з 10 години вечора до 6
години ранку) здійснюється у підвищеному розмірі — до 40% годинної
тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

В окремих випадках працівникам бюджетних установ, як і працівникам інших
галузей народного господарства, нараховують деякі виплати, виходячи із
середньої заробітної плати, порядок обчислення якої затверджено
постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 (з подальшими змінами). Такі
виплати застосовують у випадках:

— надання працівнику щорічної та додаткових відпусток з оплатою;

— виконання працівником державних і громадських обов’язків;

— залучення працівників до виконання військових обов’язків;

— службових відряджень тощо.

Оплата днів відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12
календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки (або
за фактичний час роботи, якщо він менше року). При цьому для визначення
середньоденного заробітку загальну суму виплат за вказаний період (крім
виплат, що не враховуються при визначенні середнього заробітку згідно із
законодавством — пенсії, премії, компенсаційні виплати тощо) треба
поділити на відповідну кількість календарних днів року або фактично
відпрацьованого періоду за винятком святкових і неробочих днів. Одержану
суму середньоденного заробітку множать на кількість календарних днів
відпустки. Святкові та неробочі дні, що припадають на період відпустки,
у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

За період виконання державних і громадських обов’язків, якщо вони
здійснюються у робочий час, середній заробіток визначається з розрахунку
останніх двох місяців роботи (або фактично відпрацьованого часу, якщо
він менше двох місяців) передмісяцем, за який нараховується середній
заробіток. При цьому у розрахунок середнього заробітку включаються всі
виплати, які мають постійний характер. Допомога у зв’язку з тимчасовою
непрацездатністю у середній заробіток не включається.

У бюджетних установах фінансування виплат зарплати здійснюють за окремою
статтею (код 1110), яка є захищеною. Це означає, що виплати заробітної
плати здійснюються в першу чергу.

Облік праці та розрахунків щодо зарплати є однією з найважливіших
ділянок облікової роботи в бюджетних установах Його завдання такі

— контроль за дотриманням штатної дисципліни і використанням фонду
заробітної плати,

— правильне обчислення витрат робочого часу та контроль за його
раціональним використанням,

— своєчасне і достовірне нарахування заробітної плати і допомоги за
тимчасовою непрацездатністю,

— здійснення своєчасних і достовірних розрахунків щодо заробітної плати,

— контроль за використанням виділених на зарплату коштів загального і
спеціального фондів,

— своєчасне складання необхідної звітності і забезпечення користувачів
інформацією про працю і заробітну плату

Виконання цих завдань можливе лише при раціональній організації всього
облікового процесу і постійному контролі за ним з боку керівника,
головного бухгалтера установи та органів державного казначейства, які
видають дозвіл на отримання коштів на зарплату в межах кошторису

2. Облік чисельності та складу працівників і використання робочого часу

Чисельність працівників бюджетних установ визначається штатним розкладом
Штати — це перелік і кількість посад, затверджених вищою організацією
Для масових установ (шкіл, дитячих дошкільних закладів, лікарень, ВНЗ
тощо) встановлені типові штати залежно від типу установи і обсяг) роботи
(кількості класів, ліжок, відвідувань поліклініки, обслуговуваного
населення і т ш )

Облік персоналу бюджетних установ ведуть за професіями і спеціальностями
Оскільки бюджетні установи — це різні за своїм призначенням організації,
то дуже різноманітним є і склад їх працівників (лікарі, учителі,
медсестри, інженери та щ) Взагалі v бюджетних установах налічується
близько 100 основних професій, кожна з яких в свою чергу поділяється на
кілька десятків спеціальностей

Залежно від виконуваних функцій персонал бюджетних установ поділяється
так

— основні працівники (персонал основної діяльності), на яких покладено
виконання і оловних функцій у відповідній бюджетній установі
(педагогічний персонал, професорсько-викладацький склад, лікарі та ін.);

— адміністративно-управлінський персонал, який забезпечує керівництво та
раціональне функціонування установи (керівник установи, керівники
відділів, заступники керівників тощо);

— допоміжний обслуговуючий персонал, який виконує функції обслуговування
працівників перших двох категорій і сприяє кращому виконанню функцій
установи в цілому (середній медперсонал, навчально-допоміжний персонал
тощо);

— молодший обслуговуючий персонал (прибиральниці, санітарки і т. ін.).

Працівники, що обіймають посади в державних органах влади та їх апараті,
є державними службовцями. При прийнятті на роботу вони складають присягу
державного службовця і їм присвоюється відповідний ранг (з 1 по 15) у
межах встановленої категорії (з 1 по 7).

У бюджетних установах загальна чисельність та склад працюючих
визначається штатним розкладом. Загальна чисельність фактично працюючих
відповідно до штатного розкладу становить їх спискову чисельність. У той
же час для виконання окремих робіт тимчасово можуть залучатися
працівники, що не перебувають у штаті установи і працюють за трудовою
угодою. Таких працівників зараховують до нештатного (неспискового)
складу.

Оперативний облік наявності та складу персоналу установи веде відділ
кадрів на підставі таких первинних документів типових форм, затверджених
наказом Мінстату України від 09.10.1995 р. № 253:

П-1 «Наказ (розпорядження) про прийом на роботу»;

П-5 «Наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу»;

П-8 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору»;

П-6 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки».

При прийманні на роботу працівник подає до відділу кадрів оформлену
відповідним чином трудову книжку, паспорт, довідку про присвоєння
ідентифікаційного коду, заяву, документ про освіту (за потребою) тощо.
Після укладання трудового договору чи контракту у відділі кадрів на
кожного працівника заводять особову картку, а на спеціалістів та
керівних працівників — ще й особовий листок з обліку кадрів, до яких
заносять анкетні та інші дані про трудову діяльність прийнятого на
роботу. Кожному працюючому присвоюють табельний номер, який зберігається
за ним на весь час роботи в установі.

У зміцненні трудової дисципліни та підвищенні продуктивності праці
важливу роль відіграють контроль своєчасності явок на роботу, облік
відпрацьованого часу та часу залишення роботи. Облік виходу на роботу та
залишення роботи здійснюється за допомогою системи реєстрації, яка може
бути:

а) перепусткова, при якій працівник, прийшовши на роботу, здає свою
перепустку, а після закінчення роботи отримує її. Черговий працівник
реєструє час виходу на роботу і залишення роботи у спеціальному реєстрі;

б) рапортна, при якій контроль здійснюється йа підставі рапорту
працівника відділу про явку (неявку) працівників на роботу;

в) карткова, при якій за допомогою контрольного годинника автоматично
фіксується час прибуття на роботу в особовій картці працівника;

г) жетонна, при якій реєстрація здійснюється за допомогою жетонів, на
кожному з яких проставлено табельний номер працівника.

Основним джерелом інформації про використання робочого часу є дані
табельного обліку, які знаходять відображення у «Табелі обліку
використання робочого часу і розрахунку заробітної плати» т. ф. № П-12.
Табель — це іменний список працівників у розрізі відповідних структурних
підрозділів, який складається до початку місяця в алфавітному порядку
особою, призначеною керівником установи. У ньому повинні бути такі дані:
табельний номер, прізвище, ім’я та по батькові працівника, його посада,
ранг, оклад (ставка), кількість відпрацьованих годин за кожен день.
Впродовж місяця у табелі у вигляді умовних позначень фіксуються також
усі неявки на роботу на основі поданих документів — листків про
тимчасову непрацездатність, викликів до військкомату, наказів про
відпустку тощо.

Табель обліку відпрацьованого часу може вестися двома способами:

1) шляхом щоденного відмічання у табелі всіх, хто з’явився на роботу,
запізнився, працював понад встановлену норму часу тощо;

2) шляхом реєстрації лише відхилень від нормального використання
робочого часу.

У кінці місяця визначається загальна кількість відпрацьованих днів і
годин та кількість днів неявок з окремих причин із записом їх у
відповідній графі. При цьому оплачувані дні неявок, дозволені законом
(відрядження, виконання державних обов’язків та ін.), включають до
загального підсумку відпрацьованих днів і окремо не показують. Підписує
табель керівник структурного підрозділу, після чого його здають до
бухгалтерії.

Нормальна тривалість робочого часу згідно КЗпП не може перевищувати 40
годин на тиждень, але для деяких категорій працівників бюджетної сфери
законодавчо встановлено скорочену тривалість робочого часу (викладачі,
вчителі, лікарі та ін.), враховуючи підвищене інтелектуальне і нервове
напруження їх праці.

Для контролю за ефективністю та якістю праці у деяких бюджетних
установах застосовують її нормування шляхом встановлення обсягу робіт,
який необхідно виконати у зазначений термін і на відповідному якісному
рівні. Так, у вищих навчальних закладах для професорсько-викладацького
складу в основу нормування покладено річне навчальне навантаження в
академічних годинах, до якого включають: читання лекцій, проведення
семінарських і практичних занять, приймання заліків та екзаменів,
керівництво практикою, підготовкою дипломних робіт тощо. На кожен вид
робіт встановлено норми у годинах. Для професорсько-викладацького складу
встановлено 36-годинний робочий тиждень, протягом якого викладачі
повинні виконувати всі види робіт (навчальну, методичну,
науково-дослідну, виховну, організаційну) відповідно до індивідуального
плану роботи.

Норма навантаження вчителів старших класів — 18 годин педагогічної
роботи на тиждень (720 годин на рік), вихователів дошкільних дитячих
закладів — 36 годин на тиждень. Тривалість робочого дня дільничного
лікаря, що працює у лікарні,— 6,5 години, а лікаря, зайнятого тільки
прийомом,— 5,5 години. Лікар-стоматолог повинен прийняти протягом однієї
години трьох пацієнтів і т. ін. Подібна практика нормування праці
створює можливість не лише контролювати її кількість та якість, а й
визначати нормативну потребу у працівниках відповідних професій та
спеціальностей.

Дані обліку чисельності працівників та відпрацьованого часу, а також
дані обліку розрахунків з працівниками з оплати праці є підставою для
складання звітів з праці та заробітної плати.

3. Документальне оформлення і порядок нарахування зарплати, різних
доплат і надбавок та виплат з розрахунку середньої зарплати

Нарахування заробітної плати працівникам бюджетної установи являє собою
розрахунок заробітку за місяць з урахуванням посадового окладу, різних
доплат і надбавок, премій, допомоги, оплати відпусток за мінусом
відрахувань. Нарахування зарплати здійснюється на підставі первинних
документів з обліку виробітку, фактично відпрацьованого часу, доплатних
листків, наказів, документів про присвоєння вчених звань та наукових
ступенів тощо.

Типові форми первинних документів з обліку розрахунків із заробітної
плати затверджені наказом Міністерства статистики України від 22.05.1996
р. № 144.

Нарахування заробітної плати здійснюється один раз на місяць. При
почасовій оплаті праці підставою для нарахування зарплати є табель
обліку використання робочого часу, який складають в окремих підрозділах
установи і за підписом керівника підрозділу та особи, уповноваженої
вести облік виходу на роботу працівників, подають до бухгалтерії.
Працівник бухгалтерії, відповідальний за нарахування зарплати, перевіряє
табель як з точки зору правильності його оформлення, так і за змістом:
склад осіб, внесених до табеля; погодження з відповідними документами
дат відпустки, хвороби, відрядження, зарахування, звільнення, роботи у
святкові та неробочі дні, у нічні зміни тощо. Перевіряється також
правильність підрахунку кількості відпрацьованих годин (днів) кожним
працівником та кількості невиходів на роботу з різних причин.
Нарахування зарплати за відпрацьований час може здійснюватися
безпосередньо в табелі або в розрахунковій (розрахунково-платіжній)
відомості, виходячи з кількості відпрацьованих днів (годин) та
встановленого місячного окладу (погодинної ставки оплати).

Якщо працівнику встановлена погодинна оплата праці, то сума заробітку
визначається множенням кількості відпрацьованих за місяць годин на
тарифну ставку з урахуванням доплат і надбавок. Окремо визначаються
доплата за роботу в нічні години, у святкові та неробочі дні. Так,
доплата за нічні години роботи (з 10 години вечора до 6 години ранку)
визначається множенням кількості відпрацьованих годин у нічний час на
погодинну ставку оплати і на коефіцієнт доплати (наприклад — 0,4).
Аналогічно визначається сума доплати за роботу у святкові та неробочі
дні.

Якщо працівнику встановлено місячний посадовий оклад, то сума заробітку
визначається діленням суми окладу на кількість робочих днів (годин) за
нормативної тривалості місяця і множенням на кількість фактично
відпрацьованих днів (годин).

При відрядній оплаті праці сума заробітку визначається множенням
кількості виконаної роботи (виробленої продукції) на розцінку за одиницю
роботи (продукції). Якщо робота виконувалася бригадою, то визначена
таким чином сума заробітку підлягає розподілу між членами бригади
відповідно до кількості відпрацьованого часу і рівня кваліфікації
окремих працівників. При цьому розподіл може здійснюватися пропорційно
заробіткові за тарифними ставками або пропорційно кількості
коефіцієнто-годин. Остання визначається множенням кількості
відпрацьованих годин окремим працівником на тарифний коефіцієнт
відповідного розряду, встановленого цьому працівникові.

Крім основної оплати за виконану роботу або відпрацьований час,
працівники бюджетних установ можуть отримувати різного виду доплати,
передбачені законодавством. Так, медичним працівникам нараховуються
доплати за тривалість безперервної роботи, за категорію, за роботу у
спеціальних медичних закладах; викладачам вищих навчальних закладів — за
стаж викладацької роботи у ВНЗ, за науковий ступінь, вчене звання;
персоналові загальноосвітніх шкіл — за перевірку зошитів, за класне
керівництво, за завідування кабінетами тощо; державним службовцям — за
ранг, вислугу років на державній службі і т. ін. Розміри надбавок
обґрунтовуються відповідними розрахунками, підтверджуються необхідними
документами та оформляються наказами керівника установи. Це і є
підставою для бухгалтерії при нарахуванні надбавок. Згідно з наказом на
підставі табеля відпрацьованого часу провадиться додаткова оплата і за
роботу в святкові та неробочі дні, а також за роботу в нічний час.

Працівники бюджетних установ, як і всі громадяни України, мають право на
щорічну відпустку, а також на додаткові, творчі та соціальні відпустки
згідно із законодавством. Основними законодавчими актами, що регулюють
питання надання та оплати відпусток є «Кодекс законів про працю України»
та Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР, зі
змінами і доповненнями. У всіх випадках надання відпустки оформляється
наказом (розпорядженням) керівника установи, що і є підставою для
нарахування оплати за час відпустки.

Для оплати щорічної відпустки обчислюється середня заробітна плата за
останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання
відпустки. Якщо працівник працював у даній установі менше року, то
середня зарплата обчислюється за фактично відпрацьований час, тобто з 1
числа місяця після зарахування на роботу і до 1 числа місяця, у якому
надається відпустка. Якщо згідно із законодавством або з інших причин
працівник не працював якийсь час і за ним не зберігався заробіток або
зберігався частково, то цей проміжок часу виключається з розрахункового
періоду.

При визначенні середньої зарплати для розрахунку оплати за час відпустки
враховують такі виплати: основна зарплата, доплати і надбавки (за
понаднормову роботу і роботу в нічний час, за суміщення посад,
розширення зон обслуговування, умови праці, інтенсивність праці, вислугу
років), виробничі премії, винагороди за підсумками року, допомога з
тимчасової непрацездатності, виплата за середнім заробітком (за час
виконання державних і громадських обов’язків, службових відряджень
тощо). Не враховуються при визначенні середньої зарплати виплати
разового характеру (за окреме доручення, за невикористану відпустку,
матеріальна допомога, вихідна допомога та ін.), компенсаційні виплати на
відрядження, премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції,
пенсії, державна допомога, призи за результатами конкурсів, вартість
виданого спецодягу, засобів індивідуального захисту, знезаражувальних
засобів, спеціального харчування, дотації на обіди та проїзд, зарплата
за роботу за сумісництвом, доходи від акцій трудового колективу та ін.

Для визначення оплати за час відпустки суму зарплати за 12 місяців (або
за менший фактично відпрацьований період) ділять на кількість
календарних днів у взятому для розрахунку періоді (за вирахуванням
святкових і неробочих днів згідно із законодавством) і одержаний
середній денний заробіток множать на кількість календарних днів
відпустки. При цьому святкові і неробочі дні, що припадають на період
відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не
оплачуються.

Якщо відпустка починається в одному, а закінчується у наступному місяці,
то суму оплати визначають окремо за кожен місяць. Це необхідно для
правильного розрахунку сукупного оподатковуваного доходу для
відрахування прибуткового податку.

Допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок загального
захворювання, не пов’язаного з нещасним випадком на виробництві,
призначається відповідно до Закону України від 18.01.2001 р. № 2240-ІІІ
«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням
і похованням» (зі змінами і доповненнями). Сума допомоги залежить від
розміру середньої заробітної плати працівника, тривалості хвороби та
страхового стажу.

Середня заробітна плата визначається відповідно до «Порядку обчислення
середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за
загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням», затвердженого
постановою КМУ від 26.09.2001 р. № 1266, виходячи з виплат за останні
шість календарних місяців роботи перед захворюванням. При цьому загальну
суму заробітку ділять на кількість фактично відпрацьованих робочих днів
у розрахунковому періоді. Якщо працівник відпрацював в установі до
хвороби менше шести місяців, середня зарплата визначається виходячи з
виплат за фактично відпрацьований час. Загальна сума заробітку для
розрахунку допомоги з урахуванням додаткової оплати не повинна
перевищувати граничну місячну суму зарплати, на яку нараховуються
страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Постановою КМУ від 26.04.2003 р. № 605 гранична сума місячної зарплати
(доходу), з якої утримуються страхові внески, визначена на рівні 2660
грн з розрахунку на кожну фізичну особу — платника внесків.

Тривалість хвороби для розрахунку допомоги визначається кількістю
робочих днів, що припадають на час хвороби. При цьому сума допомоги
визначається множенням середньоденного заробітку на кількість робочих
днів хвороби та на розмір допомоги залежно від страхового стажу: 60% —
при страховому стажі до 5 років; 80% — при стажі від 5 до 8 років; 100%
середньої зарплати — при страховому стажі понад 8 років, а також
ветеранам війни та громадянам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС,
незалежно від страхового стажу.

При визначенні суми допомоги з тимчасової непрацездатності треба мати на
увазі, що оплата перших п’яти календарних днів непрацездатності
здійснюється за рахунок коштів установи за основним місцем роботи, а
починаючи з шостого дня — за рахунок коштів Фонду соціального
страхування з тимчасової непрацездатності. Тому розрахунок допомоги
треба виконувати окремо за перші п’ять і за решту календарних днів
хвороби (хоч для конкретного працівника це і не має великого значення,
тому що не впливає на загальну суму допомоги).

Доплати за період виконання державних та громадських обов’язків, коли
вони здійснюються в робочий час, провадяться виходячи з середнього
заробітку за останні два місяці. У розрахунок середнього заробітку
включаються всі виплати за фактично відпрацьований час, які мають
постійний характер. Для визначення суми доплати бухгалтеру необхідно
скласти спеціальний розрахунок довільної форми, використовуючи для цього
дані особового рахунка працівника про склад нарахованих виплат та
фактично відпрацьований час.

Похожие записи