1. Облік грошових засобів

Для зберігання грошових засобів і проведення розрахунків готівкою на
підприємствах, організаціях і складах створюється каса.

Каса – це спеціальне приміщення, обладнане сигналізацією, сейфами,
шафами для зберігання грошей та цінних паперів.

Касові операції здійснює касир, який несе повну матеріальну
відповідальність за прийняття та зберігання грошей і цінних паперів і за
збитки, скоєні організації, підприємству як в результаті навмисних дій,
так і недбалого відношення до своїх обов’язків.

Гроші, які зберігаються в касі відносяться до ненормованих оборотних
засобів. Підприємства і організації можуть мати в своїй касі гроші
готівкою в межах встановленого ліміту. Банк визначає ліміт залишку
готівки в касі в розмірі, необхідному для виплати невідкладних витрат.
Готівку можна витрачати лише на ті потреби, на які вони видані банком.

Касові операції здійснюються на підставі “Порядку ведення касових
операцій в народному господарстві України”, затвердженою постановою НБУ
№21 від 2.02.1995 р.

Приймати і видавати гроші готівкою з каси підприємства можуть і по
інших оформлених документах (платіжних відомостях, заявою на видачу
грошей, рахунках за надані послуги). В цих випадках на таких документах
ставиться спеціальний штамп “Прийнято” або “Оплачено”.

Зразу після видачі або одержання грошей касир записує в касову книгу
ордера. Касова книга повинна бути пронумерована, прошнурована і
опечатана печаткою, а кількість її листиків завіряється підписами
керівника підприємства і головного бухгалтера. Касова книга являється
регістром аналітичного обліку до рахунку 50 “Каса”.

Номер касового ордера Від кого одержано або кому видано Сума (грн.)

надходження видатки

Касир _________________________________

Документів у кількості___________________

Прибуткових ____________________ Видаткових _________________

Передав касир ___________________ Одержав ____________________

В організації може бути стільки касових книг, скільки видів валюти.
Записи в ній ведуться касиром в двох примірниках через копірку ручкою
або хімічних олівцем. Перший примірник залишається в касовій книзі, а
другий служить звітом касира. Два екземпляри листків нумеруються
однаковими номерами.

Щоденно вкінці робочого дня касир підраховує підсумок за день, виводить
залишок грошей на наступне число і передає в бухгалтерію звір разом з
прикладними до нього документами під розписку на першому екземплярі
касової книги.

Отримані бухгалтерією касові звіти і документи опрацьовуються. Кожний
запис звіряється з первинним документом, після чого проставляється в
звіті шифр кореспондуючого з рахунком 50 “Каса” синтетичного рахунку і
субрахунок. Залишок грошей на початок дня по звіту касира бухгалтер
співставляє з залишком в попередньому звіті, і перевіряє правильність
виведених оборотів і залишку.

На основі спрацьованого звіту касира у бухгалтерії ведеться облік
касових операцій в журналі-ордері №1 по кредиту рахунку 50 “Каса” і в
відомості №1 по дебету рахунку 50.

2. Призначення розрахункових рахунків

Для зберігання тимчасово вільних грошей та здійснення розрахункових
операцій кожному підприємству відкривають у відділеннях банку по місцю
їх знаходження розрахунковий рахунок.

Через них і здійснюються розрахунки шляхом відповідних записів з
розрахункового рахунку одного підприємства або зарахування на
розрахунковий рахунок іншого. Підприємство, якому відкрили розрахунковий
рахунок являється його власником. Воно розпоряджається, в межах
пред’явлених йому усіма засобами, що зберігаються на цьому рахунку.
Розрахунковий рахунок відкривається в момент введення в дію
підприємства.

Операції, що проводяться на розрахунковому рахунку в банку
обліковуються на рахунку №51 “Розрахунковий рахунок”. Основою ля записів
операції на цьому рахунку є виписки з розрахункового рахунка. Періодично
банк видає власникам розрахункових рахунків виписки з рахунку з копіями
розрахункових документів. Виписка обов’язково подається на перше число
кожного місяця. У ній по кожній операції вказують дату, номер документа,
код операції, сума оборотів по дебету і по кредиту.

При цьому сума, яка зарахована на розрахунковому рахунку у виписці
відображається в оборотах по кредиту, а сума, описана з розрахункового
рахунку – в оборотах по дебету. Після кожної операції виводяться новий
залишок грошових засобів. До виписки додаються документи, на основі яких
проведено списання або зарахування грошей. По операціям проведеним по
дорученню власника рахунку і по грошовим чекам банк до виписки документи
не дає (вони складаються самим підприємством). Виписка з розрахункового
рахунку перевіряється з точки зору відповідності її даним підприємства
документам, при цьому встановлюються чи всі записи відносяться до
підприємства – власника.

У виписці проставляються номер кореспондуючого рахунку. Виписки є
основою для записів до регістрів (журналу-ордеру 2) операцій на
розрахунковому рахунку. Записи банку підприємства повинні бути
ідентичними.

Регістрами для обліку грошових засобів по розрахунковому рахунку є
журнал-ордер 2. У журналі-ордері 2 відображають операції по кредиту, а у
відомості дві операції по дебету 51 рахунку. Складається журнал-ордер
по даним випискам банку.

3. Облік цінних паперів, розрахунки векселями, нарахування дивідендів

Розрізняють такі види цінних паперів: акції, облігації, ощадні
сертифікати, векселі, казначейські зобов’язання, приватизаційні папери.

Акція – це цінний папір без визначення обігу, який засвідчує внесення
визначеного паю до статутного фонду акціонерного товариства. Вона дає
право на участь в управлінні акціонерним товариством і на одержання
частини прибутку у формі дивідендів, а також на участь у розподілі майна
у разі ліквідації акціонерного товариства.

Облігації – це цінні папери, що засвідчують внесення їх власникам
грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодувати йому
номінальну вартість у передбаченні в них термін зі сплатою фіксованого
процента. Сплата процентів по облігаціях здійснюється щорічно.

Ощадні сертифікати – це письмові свідоцтва кредитної установи про
депонування грошових коштів, що засвідчує право власника на одержання
після закінчення встановленого терміну депозиту і процентів по ньому.

Видають ощадні сертифікати як іменні, так і не пред’явника.

Казначейські зобов’язання – це різновид цінних паперів на пред’явлення,
які розміщуються на добровільних засадах, посвідчують внесення їх
держателями грошових коштів до бюджету і дають право на одержання
фінансового доходу протягом всього терміну володіння цими паперами.

Приватизаційні папери – це вид державних цінних паперів, які
засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі
приватизації частки майна державних підприємств.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове
зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну певну суму
грошей власнику векселя.

Векселі бувають двох видів:

звичайний (простий)

переказний.

Простий вексель – це свідоцтво, що містить у собі письмове зобов’язання
боржника сплатити визначену суму грошей своєму кредитору.

Переказний вексель – це документ, що містить письмову вказівку
векселедержателя особі, на яку встановлений вексель.

Нарахування дивідендів.

Прибуток розподіляється після нарахування зобов’язань перед бюджетом,
тобто частину коштів у розмірі визначеному від бази і діючої ставки
резервується для сплати податку на прибуток.

Прибуток розподіляється за різними цільовими фондами відповідно з
правилами записами установчими документами підприємства, враховуючи
початкові потреби.

Якщо з статутом як установчим договором не передбачено відсоткового
розподілу прибутку по фондах, його розподіляють відповідно з рішенням
керуючих органів підприємства або наказом керівника.

Прибуток можна використовувати не розподіляючи по фондах, ніхто за це
не буде покараний. Дивіденди не можуть бути виплачені раніше їх
нарахування, а нарахування можливе з-за умови наявності коштів
відповідного фонду, або просто нерозподіленого прибутку.

4. Види банківського кредитування

Залежно від суб’єктів кредитних відносин кредит поділяється на ряд
видів:

національний

міжнародний

банківський

комерційний

споживчий

лізинговий державний

консорціум

бланковий

іпотечний

ломбардний

та інші.

Банківський кредит виступає у вигляді зовнішніх і внутрішніх облігацій
позик або безоблігаційної позики – випуск зобов’язань державної
скарбниці і кредитування НБУ.

Кредити групуються так:

За сферами спрямування кредити поділяються:

спрямований у сферу обігу;

спрямований у сферу виробництва.

За забезпеченням кредити розрізняють:

забезпечені заставою (майном, цінних паперів);

іпотечні – забезпечені нерухомістю;

гарантовані – (банками, третьою особою, свідоцтвом, страхуванням);

незабезпечені – (бланкові).

За строками користування:

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (до 3 років);

довгострокові (понад 3 роки).

За методами видання:

у разовому порядку;

по кредитній лінії;

гарантовані.

За строками погашення:

водночас;

у розстрочку;

дострокова;

після закінчення обумовленого періоду.

Етапи кредитування:

І. Початковий етап – особисте знайомство, економісти кредитного відділу
та керівники банку, з клієнтами розгляд письмової заявки, в якій
обумовлено необхідну суму кредиту, мету, вид кредиту, термін і
забезпеченість.

ІІ. Наступний етап – визначення кредитоспроможності клієнта за його
балансовим та іншим звітами, даними і оцінка ризику кредиту.

ІІІ. Підготовка до укладання кредитної угоди – банк визначає вид
кредиту, суму, термін, способи видачі і погашення, вид забезпечення,
відсоткову ставку за користування кредитом у сферу обігу чи виробництва.

IV. Ведуться переговори про умови кредитної угоди з постачальником –
документальне оформлення кредитної угоди, базового зобов’язання
гарантованих листів або договорів.

V. Завершальний етап – характерний тим, що банк здійснює функції,
перевіряє цільове використання позики, надходження бору і відсотків за
ним, оформляє акти відхилень.

5. Облік фондів і фінансових результатів

Фінансовий результат діяльності підприємства складається з прибутків та
збитків. Вони відображаються на активно-пасивному балансовому рахунку
№80 “Прибутки і збитки”. По дебету відображають збитки, по кредиту –
прибутки. Прибуток (збиток) – є основним узагальнюючим показником
діяльності підприємства. Балансовий прибуток (збиток) підприємства – це
сума доходів (збитків) від реалізації продукції товарів нематеріальних
активів, основних засобів і інших матеріальних цінностей, а також
доходів від позареалізаційних операцій, зменшення на суму витрат по них.
Прибуток утворюється з виручки від реалізації за вирахуванням повної
собівартості реалізованої продукції, що включає витрати на заробітну
плату. Визначення прибутку наприкінці звітного періоду відбувається за
активно-пасивним рахунком балансу №46 “Реалізація”. При перевищенні
кредитових оборотів над дебетовими ми маємо прибуток. В іншому випадку –
збиток.

Рахунок №87 призначений для відображення руху коштів за всіма видами
ФЕС, створених підприємством відповідно до чинного законодавства і
статуту підприємства. До рахунку №87 відкривають відповідні субрахунки:

871 “Фонд розвитку науки і техніки”.

872 “Фонд соціального розвитку”

873 “Фонд матеріального заохочення”.

При створенні ФЕС за рахунок прибутку здійснюють такі бухгалтерські
записи – Дт 81 Кт 87. На дебеті 87 відображають суми використаних
фондів:

на суму премій і винагород – Дт 87 Кт 70

на суми видані у порядку надання одноразової допомоги працівникам на
придбання путівок до будинків відпочинків до складу оборонних коштів –
Дт 87 Кт 85.

Фонди спеціального призначення утворюються з прибутку підприємства після
розрахунків з бюджетом по податках, відповідно до чинного законодавства
та статуту підприємства.

Питання про види ФСП, процент відрахування до них вирішує підприємство
самостійно, але має бути зафіксовано в установчих документах.
Підприємство може створювати в складі фондів спеціального призначення,
як фонди накопичення, тобто резервувати кошти для підприємства і фондів
споживання. Облік ФСП ведеться на рахунку №88 за видами фондів. Рахунок
№88 має такі субрахунки:

цільових внесків засновників;

ФСП від довірчих підприємств;

прибутку і інше.

Порядок формування статутного фонду регулюється законодавством та
установчими документами. Статутний фонд – це сумарний внесок вкладів у
майно (у грошовому виразі) засновниками підприємства при його створенні.
Розмір статутного фонду визначається установчими документами і
фіксується у статуті підприємства. Майно, внесене в натуральній формі у
власність підприємства в рахунок вкладів до статутного фонду,
оприбутковується в оцінці, що визначена за домовленістю засновників. При
формуванні статутного фонду створюваного підприємства на суму вкладів
засновників складається проводка:

якщо вклад вноситься готівкою – Дт 50 Кт 75 і Дт 51 Кт 50;

якщо вклади оформлюються через банк – Дт 51, 52 Кт 75;

якщо внесками до статутного фонду є основні засоби, інші матеріальні
цінності, нематеріальні активи – Дж 01, 04, 05, 08 Кт 75.

6. Фондоутворюючі показники

Існуюча система показників ефективності відтворення основних фондів
включає удосконалення з огляду методики, обчислення деяких з них та
повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці.

Коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення
основних фондів до їх наявності на кінець року.

Коефіцієнт вибуття – відношення обсягу вибуття основних фондів до їх
наявності на початок року.

Тому визначається коефіцієнт відтворення основних фондів за
середньорічною вартістю, який слід вважати методологічно більш
правильно.

Коефіцієнт використання устаткування позначається так:

nf – одиниця устаткування.

Коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування:

, де

ПРп1 – одиниця часу до технічної продуктивності відповідною
устаткування.

Коефіцієнт екстенсивного навантаження устаткування:

Необхідно також розрізняти 2 форми оновлення основних фондів:
екстенсивна і інтенсивна.

Екстенсивне оновлення характеризує темп збільшення обсягу
експлуатованих основних фондів.

Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів повними,
більш ефективними.

Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих
основних фондів неможливо ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих
засобів праці.

7. Складання звітності і види звітності

Найбільш достовірним джерелом ін-ці про господарську діяльність
підприємства є дані обліку і звітності, за якими обчислюються платежі до
державного і місцевого бюджету. При ревізії встановлюють чи тотожні
показники оперативного, статистичного і бухгалтерського обліку між
собою, чи виконуються законодавчі і нормативні акти і складанні
звітності та їх достовірності для обчислення податків, розподілі
прибутку.

На підставі первинної документації, даних аналітичного і синтетичного
обліку перевіряється достовірність поданої звітності, про результати
фінансово-господарської діяльності як за окремі періоди, так і в цілому
за рік.

Достовірність звітності підприємства треба починати перевіряти
зіставленням даних балансу з даними головної книги, обліковими
відомостями, журналами-ордерами.

Дані бух. обліку треба звірити також з даними статистичної звітності.

Важливими вимогами, які ставляться до бух. обліку є точність,
об’єктивність, достовірність його показників і повна відповідальність їх
дійсності.

Бухгалтерська звітність – це важливий інструмент в управлінні. Бух.
звітність, як система суцільного, безперервного і документального
оформлення господарських процесів, впорядкованого узагальнення
інформації про стан майна і зобов’язань підприємства відображає і дає
змогу оцінювати результати діяльності, прогнозувати напрямки підвищення
ефективності і пропонує необхідні управлінські рішення.

Через перехід до ринкових відносин в Україні запропоновані нові форми
бух. звітності і новий порядок її подання, які відбивають вимоги
міжнародних стандартів. Звітність складається шляхом підрахунку,
групування і спеціальної обробки даних поточного б/о і є завершальною
його стадією.

Бух. звітність зобов’язані складати п-ва і організації, що мають
самостійний баланс і є юридичними особами, включаючи створені на Україні
спільні підприємства. Форми бух. звітності і вказівки щодо її заповнення
затверджуються МФУ.

Бух. звітності за періодами складання поділяється на:

періодичну;

річну.

За змістом і джерелами складання звітність поділяється на:

бухгалтерську;

статистичну;

оперативну.

За ступенем узагальнення:

первинна;

зведена.

За розподілом по галузях:

типова;

галузева.

За ступенем використання обчислювальної техніки:

заповнення вручну;

заповнення засобами ЕОМ.

Для використання поставлених на бух. звітність функцій, вона повинна
відповідати вимогам:

гарантувати реальність і достовірність даних;

забезпечувати своєчасність даних.

Річна бух. звітність складається по формах.

Основні з них:

баланс по основній діяльності Ф-№1;

звіт про фін. результати Ф-№2;

звіт про фінансово-майновий стан;

декларація про прибуток;

розрахунок інноваційного фонду і фонду охорони праці;

довідка валютного відділу;

довідка про воду і комунальні послуги;

довідка по касових апаратах;

розрахунок бартерних операцій;

декларація по ПДВ;

розрахунок перевищення фонду споживання;

розрахунок амортизаційних відрахувань;

розшифровка до форми №2;

розрахунок суми податку на прибуток;

звіт про витрати на виробництво продукції Ф-№5с.

Склад і зміст періодичної звітності:

повідомлення про результат розрахунку авансового внеску податку на
прибуток;

інформація про розрахунки з пенсійним фондом України;

звіт з праці;

звіт про фінансові результати дебіторської і кредиторської
заборгованості;

звіт про фінансові результати дебіторської і кредиторської
заборгованості;

звіт про стан заборгованості із виплатою з/п.

Баланс на підприємстві складається поквартально за перше півріччя і
річний. Баланс підприємства складається з активу і пасиву.

До активу входять три розділи:

необоротні активи;

запаси і затрати;

грошові кошти та інші оборотні активи.

До пасиву входять три розділи:

фонди і резерви;

довгострокові зобов’язання;

розрахунок та інші зобов’язання.

В балансі відображаються показники на початок року і на кінець звітного
періоду. Основна особливість балансу полягає в тому, що актив завжди
дорівнює пасиву.

Інвентаризація – це спосіб б/о, що використовується для забезпечення
відповідності облікових показників про господарювання, фактичній
наявності їх. Інвентаризація є важливим засобом контролю за зберіганням
власності і забезпеченням правдивості і достовірності обліку. Згідно з
діючим положенням про бух. звіти і баланси інвентаризації підлягають всі
господарські засоби, які є у господарстві, а також матеріальні цінності,
які не належать йому. Завдяки інвентаризації досягають правильного,
точного б/о та повноти показників.

8. Ознайомлення з органами фінансово-кредитної системи міста, району

Фінансова система держави – це сукупність відображених, але
взаємопов’язаних між собою ланок фінансових відносин, що виникають в
різних сферах виробничої та невиробничої діяльності в процесі вартісного
розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту та
національного з метою формування, розподілу та використання фінансових
ресурсів для задоволення суспільних інтересів.

Фінансовий орган району – фінансовий відділ, основними функціями якого
є: збір коштів у пенсійний фонд, фонд соціального страхування, фонд
Чорнобиля, фонд сприяння зайнятості населення, позабюджетні фонди
місцевого самоврядування, розподіл та використання фондів грошових
коштів.

Місцевими органами державного страхування є: державне страхування, що
здійснює державне, особисте та майнове страхування. Кредитними місцевими
органами є банки (емісійні, комерційні та ощадні). Їх основною функцією
кредитування. На розподіл фінансів може вплинути кредитна політика,
особливо надання інформації кредитів, відсутність резервних фондів,
зростання цін тощо.

9. Ознайомлення з організацією фінансової служби підприємства.

Функції відділу

Фінансова служба підприємства призначена для розроблення цілого рядку
міроприємств, які направлені на покращення виробничої стабільності
підприємства. Фін. відділ є структурним підрозділом підприємства.
Основна мета фін. відділу – слідкувати за фін. ресурсами, що забезпечує
процес простого і розширеного відтворення та прибутковість підприємства.
Фін. відділ здійснює контроль:

За використанням фін. ресурсів.

За обіговістю основних засобів.

За забезпеченістю використання власних оборотних засобів.

За прискоренням обіговості.

За здійсненням ринкових, банківських, бюджетних операцій.

За розрахунками з постачальниками.

За розподілом і перерозподілом фін. ресурсів.

Слідкує за розрахунками з працівниками підприємства.

Слідкує за складанням і аналізом планів господарсько-фінансової
діяльності підприємства.

Працівники фін. відділу використовують нові форми кредитних і
розрахункових операцій, їх удосконалюють, використовуючи при цьому
випуск цінних паперів – комерційний кредит. На чолі фін. відділу стоїть
начальник, який несе відповідальність за фін. стан підприємства і
здійснює нові види фінансових операцій на основі законів, правил. Фін.
відділ зв’язаний з такими відділами:

відділ реалізації;

бухгалтерія;

відділ капітального будівництва;

бюро економічного аналізу.

Фінансовий відділ включає такі групи:

планово-аналітичну;

оперативно-фінансову;

розрахункову;

касову;

претензійну.

Кількісний склад фін. відділу залежить від:

об’єму робіт;

організації виробництва;

рівня комп’ютеризації та механізації.

Фін. відділ підпорядковується головному економісту – заступнику
директора по економічних питаннях або генеральному директору
безпосередньо. Начальник відділу може мати перший підпис на документі
для банку. Фін. відділ контролює роботу підприємства в частині фінансів,
а саме:

Вартість обладнання, що надійшло на підприємство по замовленнях і
договорах.

Правильність оформлення і склад грошових розрахунків.

Своєчасність, правильність і доступність встановлення цін і тарифів на
всі види діяльності підприємств.

Фін. відділ подає дані в:

плановий відділ (фін. план);

бухгалтерію (виписки з рахунків в банку);

відділ реалізації (дані про продукцію);

відділ матеріально-технічного постачання (інформацію про уточнення
планових завдань).

Фін. відділ реалізовує свої права щоденно на направлення забезпеченості,
платоспроможності і стійкості фін. положення підприємств
(прибутковості).

10. Доходи підприємств

Доходи можна збільшити за рахунок:

зниження собівартості;

покращення якості продукції;

введення нового асортименту;

швидкості обертання основних засобів;

підвищення податку на прибуток;

зниження цін;

кількості виробленої продукції.

Розрізняють такі види прибутку;

а) прибуток від реалізації продукції;

б) балансовий прибуток;

в) прибуток від іншої реалізації;

г) позареалізаційний прибуток.

11. Методи розподілу прибутку підприємства

Прибуток є одним із найважливіших показників, що характеризує ефективну
роботу підприємства і його фінансову сторону. Але однакову величину
прибиту можна одержати при різних затратах, тому для оцінки ефективності
роботи підприємства широко використовують показник рентабельності, який
дає характеристику рівню доходності підприємства. Для аналізу
використовують такі показники рентабельності:

загальна рентабельність (прибуток поділений на середньорічну вартість
вироблених фондів);

рентабельність продукції (прибуток поділений на собівартість);

рентабельність однієї гривні оптової ціни реалізованої продукції
(відношення суми прибутку одержаного від реалізації до вартості
продукції в оптових цінах).

Цей показник використовується для виявлення резервів збільшення прибутку
за рахунок використання всіх резервів, які сприяють збільшенню обсягу
самої реалізованої продукції. Для аналізу рентабельності
використовуються дані планових і звітних калькуляцій, по яких визначають
відхилення планової і фактичної собівартості одиниці продукції, причини
відхилення, визначають заходи щодо зменшення собівартості, а зменшення
собівартості призведе до збільшення рентабельності.

Якість – це сукупність тих властивостей, що здатні задовольнити потребу
людей у відповідності з призначенням даного виду продукції. Якість
продукції: НТП нерозривно пов’язані, оскільки з розвиток НТП продукція
стає більш новішою, якіснішою, досконалішою. Під оптимальним рівнем
якості продукції розуміють її споживчі властивості, здатність
задовольняти ті чи інші потреби при мінімальних затратах на виробництво
і споживання. Якість продукції також характеризується такими показниками
як: питома вага продукції вищого сорту та коефіцієнт сортності.

12. Організація і нормування оборотних засобів

Засоби вкладені у виробничі фонди і фонди обігу разом взяті у грошовій
формі називаються оборотними засобами. Склад і структуру оборотних
засобів розрізняють по:

Ліквідності (найбільш ліквідні активи);

Ступені ризику вкладень капіталу (оборотні засоби з мінімальним ризиком
вкладень);

Функціональні ролі в процесі виробництва (оборотні виробничі фонди,
фонди обігу);

Балансу підприємства (матеріальні оборотні засоби, дебіторська
заборгованість, гром. засоби).

До джерел утворення оборотніх засобів належать:

власні (статутний капітал, резервні фонди, нерозподілений прибуток, фонд
нагромадження);

залучені (позичені) – довгострокові кредити, короткострокові кредити,
комерційні кредити;

додатково залучені (кредиторська заборгованість постачальникам і
підрядчикам, по оплаті праці, з бюджетом, з іншими кредиторами).

Розрахунок нормативів власних оборотних засобів.

В нашій державі на практиці нормативи визначають шляхом множення
одноденних витрат МЦ за цінами придбання на норму запасу в днях, що
можна виразити формулою:

Нс= О х Д, де:

Нс – норматив оборотних коштів авансованих в запаси сировини або
будь-яких інших МЦ;

О – одноденні витрати матеріальних цінностей;

Д – норма запасу в днях.

Важливим для розрахунку нормативу є встановлення оптимальної норми
запасу в днях, яка залежить від частоти поступлень МЦ, часу
транспортування та на підготовку їх до виробництва. Норма запасу в днях
включає в себе;

поточний запас – час знаходження МЦ на складах. Він встановлюється в
розмірі 50% середньозваженого інтервалу між поставками того чи іншого
виду МЦ;

транспортний запас – час знаходження МЦ в дорозі і час, необхідний для
проведення грошових розрахунків;

страховий (гарантійний) запас – встановлено в розмірі 50% поточного;

підготовчий запас – час, необхідний для прийняття, розвантаження,
сортування і підготовки МЦ до виробництва.

Нормування незавершеного виробництва.

Розрахунок нормативу незавершеного виробництва можна здійснити за такою
формулою:

Нн/в = (С х Ц х К) / Т + Р , де

Нн/в – норматив оборотних коштів у незавершене виробництво;

С – виробнича собівартість;

К – коефіцієнт наростання затрат;

Т – тривалість періоду;

Р – резервний запас незавершеного виробництва.

При рівномірному наростанні затрат коефіцієнт вираховується за
формулою:

Кзр/з = (А + 0,5Б)/(А + Б) , де

А – одноразові витрати на початок виробництва;

Б – змінні затрати на виробництво виробу.

При нерівномірному наростанні затрат коефіцієнт вираховується за
формулою:

Крез/затр. = (З1 + З2 + З3 + … Зд + (С/2))/(Сп х Ц) , де

З1, З2 – витрати на перший, другий і т.д. день;

Зд – затрати на передостанній день виробничого циклу;

Сп – витрати на виготовлення вироб. виробу;

Ц – тривалість виробничого циклу в днях.

Джерелами фінансування приросту сукупного нормативу власних оборотних
коштів є:

прибуток;

приріст стійкої кредиторської заборгованості;

кошти по перерозподілу;

банківські кредити.

За джерелами утворення оборотні засоби класифікуються на:

оборотні засоби, придбані за рахунок власних джерел (статут, фонд,
прибуток);

оборотні засоби, придбані за рахунок залучених джерел (кредити банків,
кошти кредитної заборгованості).

Основними принципами нормування оборотних засобів є:

наукова обґрунтованість;

прогресивність;

динамічність;

реальність;

повнота.

13. Порядок затвердження нормативів оборотних засобів

При затвердженні нормативу оборотних засобів відбуваються такі етапи
процесу нормування:

Підготовчий – проводиться збір і аналіз вихідних даних, аналіз діючих
норм витрат матеріалів та цінностей, вивчення зв’язку з постачальниками.

Організаційний – розробка міроприємств (по вдосконаленню виробництва, по
скороченню тривалості виробничого циклу).

Розрахунок норм і нормативів – визначення норм і нормативів оборотних
засобів по окремих елементах і в цілому по підприємству.

Заключний – затвердження норм і нормативів підприємств і доведення їх до
низових підрозділів (цехів, служб).

Показники оборотності оборотного капіталу.

Для оборотності оборотного капіталу використовують такі показники:

оберненість оборотного капіталу в днях;

прямий коефіцієнт обіговості (кількість оборотів);

обернений коефіцієнт обіговості.

Оберненість оборотного капіталу в днях розраховується добутком оборотніх
засобів на певний період поділеним на об’єм реалізованої продукції.

Прямий коефіцієнт обіговості визначається діленням об’єму реалізованої
продукції на оборотні засоби.

Обернений коефіцієнт оборотності розраховується як ділення оборотних
засобів на об’єм реалізованої продукції.

Ефективність використання оборотніх засобів залежить від різних
факторів, які можна розділити на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх факторів відносяться:

загальноекономічна ситуація;

податкове законодавство;

умови одержання кредитів і процентні ставки по них;

можливість цільового фінансування;

участь у програмах, що фінансуються із бюджету.

До внутрішніх факторів належать:

криза неплатежів;

високий рівень податків;

високі ставки банківського кредиту.

До сповільнення оборотності обігового капіталу веде і криза збуту
продукції і неплатежі. Важливою умовою підвищення ефективності
використання оборотних засобів є раціональна організація виробничих
запасів, тобто:

раціональне використання;

ліквідація зверхнормативних запасів матеріалів;

удосконалення нормування;

покращення організації постачання;

організація складського господарства;

скорочення часу перебування оборотних засобів у незавершеному
виробництві;

раціональна організація збуту готової продукції;

застосування прогресивних форм розрахунку;

дотримання договірної і платіжної дисципліни.

Прискорення обороту оборотних засобів дозволяє вивільнити значні суми і
таким чином збільшити об’єм виробництва без додаткових фінансових
ресурсів, а ресурси, що вивільнилися використати на потреби
підприємства.

14. Операційні затрати підприємства

До зведеного кошторису витрат на виробництво включається витрати всіх
структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві
промислової продукції.

Розрахунок основної і додаткової заробітної плати робітників зайнятих у
виробництві продукції здійснюються окремо для робітників, які
знаходяться на погодинній оплаті праці.

Сума основної заробітної плати робітників за погодинною оплатою праці
визначається виходячи з їх планової чисельності і середньої тари повної
ставки або посадового складу.

Кошторис витрат цехів допоміжного виробництва складається на основі
даних про планові обсяги їх продукції та норми матеріальних і трудових
витрат.

У першому розділі таблиці у рядках наводяться витрати на виробництво в
плановому році за статями витрат. Основою для визначення цих показників
є складені раніше розрахунки витрат на сировину і матеріали, паливо,
енергію та технологічні цілі, комплектуючі вироби і напівфабрикати,
витрати на оплату праці, комплексні статті витрат.

Одночасно у складі цих витрат виділяються елементи витрат і суми витрат
допоміжних виробництв, що не розподіляються за елементами. За загальний
підсумок першого розділу дорівнює загальній сумі витрат на виробництво в
плановому році.

У другому розділі таблиці наводяться витрати допоміжного виробництва і
транспортно-заготівельні витрати допоміжних цехів та виділяються
елементи витрат у складі цих витрат.

Сума елементів витрат, виділених у першому і другому розділах повинна
дорівнювати загальній сумі витрат на виробництво в плановому році.
Повинні також бути рівними витрати допоміжного виробництва, включені до
статей витрат основного виробництва і розподілене у другому розділі за
елементами витрат.

15. Організація розрахунків промислових підприємств

Для зберігання тимчасово вільних грошей та здійснення розрахункових
операцій кожному підприємству відкривають в банку розрахунковий рахунок.
З р/р здійснюють операції, які забезпечують комерційну на іншу
діяльність підприємств. Р/р в національній валюті відкривається
підприємством, що здійснюють науково-дослідну, виробничу та іншу
комерційну діяльність з метою одержання прибутку, володіють основними та
оборотними коштами і мають самостійний баланс. Р/р відкривається в
установі банку за місцем реєстрації підприємства чи у будь-якому банку
України за згодою сторін. При відкритті р/р між сторонами укладається
договір на відкриття і обслуговування банківського рахунку. Порядок
проведення операцій на рахунках регулюється чинним законодавством
України, нормативними актами НБУ та інструкцією “Про порядок відкриття
розрахункових, поточних та бюджетних рахунків в установах банку”. Видачу
грошей з р/р, а також безготівкові перерахування банк здійснює по
банківським документам спеціальної форми, скріпленим підписами керівника
і головного бухгалтера підприємства і печаткою підприємства. Для
відкриття р/р підприємства подають установам банків такі документи:

Заява на відкриття встановленого зразка. Вона підписується керівником і
головним бухгалтером.

Копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої
влади, іншому органі уповноваженому здійснювати державну реєстрацію,
засвідчену нотаріально чи органом, який видав дане свідоцтво.

Копію рішення про створення чи реорганізацію даного підприємства
засвідчену нотаріально чи органом, який видав таке рішення.

Копію належним чином зареєстрованого статуту, засвідчену нотаріально.

Картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного
законодавства надано право розпорядження рахунком та іншими
розрахунковими документами. У картку також включається зразок відбитку
печатки даного підприємства.

Основними формами безготівкових розрахунків є:

розрахунки платіжними дорученнями;

розрахунки чеками;

розрахунки акредитивами;

розрахунки векселями та ін.

16. Короткострокове кредитування

Комерційні банки України надають кредит юридичним особам в межах своїх
кредитних ресурсів, що складаються із власних, залучених і позичених
коштів, як на короткий, так і на довгий термін. Українські банки надають
короткострокові кредити юридичним особам, які мають власний баланс і
відкритий в банку р/р на договірній основі. При відсутності в даному
банку р/р позичальник надає завірені нотаріально установчі документи,
копію статуту, картку із зразками підписів і відбитком печатки та
довідки банку про залишки коштів на цьому рахунку і наявність
заборгованості за позичкою. Промислові, приватні, торгівельні і інші
підприємства отримують вказаний кредит для таких цілей:

Оплата розрахунків за товари і послуги;

Оплата матеріалів і сировини, що є на складах;

Оплата товарів, що знаходяться в дорозі;

Збільшення власних обігових коштів.

Основними документами для одержання кредиту є:

Заява.

Страхове зобов’язання.

Форми забезпечення.

Платіжне доручення.

Баланс на останню звітну дату.

Видача кредиту оформляється розпорядженням кредитного відділу банку,
операційного відділу про відкриття клієнту позичкового рахунку.

Кредит – це економічні відносини між юридичними і фізичними особами і
державою з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення, і як
правило, з виплатою відсотка.

Принцип кредитування:

принцип забезпеченості кредитування означає наявність у банку права для
захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу
через неплатоспроможність позичальника.

принцип повернення строковості та платності означає, що кредит має бути
поверненим позичальником банку у визначений кредитним договором термін з
відповідною платою за його використання;

цільовий характер використання передбачає вкладення коштів на конкретні
цілі;

принцип строковості;

принцип платності.

Процес кредитування банком юридичних осіб охоплює такі етапи:

Початковий етап – це особисте знайомство економіста кредитного відділу,
а також керівника банку із клієнтом і розгляд його заявки, в якій
обумовлено необхідну суму кредиту, ціль і вид кредиту, термін, кредитне
забезпечення. Деякі банки пропонують клієнтам заповнити анкету
позичальника.

Наступний етап – визначення кредитної спроможності клієнта за його
балансом, іншими звітними документами та оцінка ризику кредиту.

Третій етап – підготовка до укладання кредитної угоди. На цьому етапі
банк визначає вид кредиту, суму, термін, способи видачі і погашення, вид
забезпечення і % ставку.

На четвертому етапі ведуться переговори з клієнтом про умови кредитної
угоди. На кредитній раді кредитний інспектор аргументує корисність і
прибутковість угоди. Рішення на видачу кредиту оформляється протоколом
кредитної ради чи комітету.

Завершальний етап – характерний тим, що банк здійснює контролюючі
функції, перевіряє цільове використання кредиту, надходження боргу % за
ним, оформляє акта відхилень та вирішує всі питання про несвоєчасному
поверненню кредиту.

При відсутності коштів на р/р для розрахунків з постачальниками банк на
прохання юридичної особи видає кредит і контролює його погашення.
Позичкові рахунки – це активні рахунки, призначені для обліку позичок,
які вдані юридичній особі, визначені строки позички погашається юрид.
особою з р/р.

18. Ознайомлення з обліком прострочених позик.

Фінансове планування на підприємстві

У разі неможливості погашення позичальником заборгованості і % за нею в
встановлені строки, банк може надати відстрочку погашення боргу, тобто
пролонгувати кредит. Клієнт подає заяву на пролонгацію кредиту за 10
днів до терміну погашення і вказує об’єктивні причини. У додатковій
угоді на пролонгацію кредиту збільшується % ставка за кредит. Угоду
підписують як керівники, так і юрист банку. Сума пролонгованих позичок
списується з кредиту позичкового рахунку і записується в дебет
“Пролонговані позички”. Комерційний банк має право у випадку не
цільового використання коштів стягувати своїми розпорядженнями штраф чи
змінювати % ставку плати за кредит чи попередити позичальника про
припинення подальшого кредитування.

Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів
за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з
виробничими та маркетинговими показниками підприємства по плановому
періоді.

Метою фінансування є забезпечення виробничого процесу необхідними
джерелами фінансування.

Основні завдання фінансового плану на підприємстві є:

забезпечення виробничної та інвестиційної діяльності необхідними
фінансовими ресурсами;

установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами
господарювання, банками, страховими компаніями;

вивчення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності
його використання;

виявлення та мобілізація резерву збільшення прибутку за рахунок
раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Фінансове планування дає змогу розв’язати такі питання:

які грошові засоби може мати підприємство в своєму розпорядженні;

які джерела їх надходження;

яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди,
банкам та кредиторам;

як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

як забезпечуються реальна збалансованість планових витрат і доходів
підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У фінансовому плані використовуються такі методи: балансовий,
нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізація планових рішень,
економічно-математичне моделювання.

Зміст балансового методу полягає в тому, що не тільки балансуються
підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат
зазначаються конкретні джерела покриття.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тому, що на
основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів
розраховується потреба господарського суб’єкта у фінансових ресурсах та
визначаються джерела цих ресурсів.

За використанням розрахунково-аналітичного методу планові показники
розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які
беруть за базу та індексі їх зміни у плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових
розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший.

Економіко-математичне моделювання уможливлює знайдення кількісного
вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, які
їх визначають.

Сьогодні фінансове планування потребує переведення на нові принципи
організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв’язку з
новими економічними умовами та соціальними орієнтаціями.

Похожие записи