ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи готівкових і безготівкових розрахунків

Розділ 2. Облік готівкових і безготівкових розрахунків

2.1. Облік касових операцій та операцій з іншими грошовими

коштами на підприємстві

2.2. Облік операцій по рахунках в банках та відображення по

рахунках бухгалтерського обліку

2.3. Документування касових операцій на рахунках

бухгалтерського обліку

2.4. Облік коштів в дорозі

Розділ 3. Удосконалення та шляхи покращення обліку

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП

Реформування системи бухгалтерського обліку й фінансової звітності,
потрібної як внутрішнім, так і зовнішнім користувачам, є складовою
частиною заходів, орієнтованих на введення економічних відносин
ринкового спрямування.

Необхідність переходу підприємств у 2000-2001 рр. на Національні
стандарти бухгалтерського обліку зумовлена рамками реалізації
стратегічного курсу України на інтеграцію зі світовим економічним
простором, який передбачає адаптацію законодавства України до
законодавств розвинутих країн і спрямований на розвиток ринкових
відносин, впровадження різноманітних форм власності, охоплення
приватизацією різних галузей.

Робота будь-якого підприємства або колективу значною мірою залежить від
розвитку бухгалтерського обліку, що є інформаційною базою управління та
контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, фірм,
об’єднань. Завдання розширення меж діяльності, зміцнення режимів
економії та бережливості, завоювання нових ринків, перехід на ринкові
відносини, зміна форм власності передбачають покриття витрат за рахунок
власних коштів і отримання прибутку. Бухгалтерський облік при цьому
сприяє зміцненню принципів господарського розрахунку та самоокупності,
за його допомогою здійснюється спостереження за правильністю
використання господарських засобів, здійснюється контроль за витратами і
доходами підприємств, визначаються фінансові результати їх
фінансово-господарської діяльності.

Актуальність обраної для написання теми курсової роботи зумовлена тим
фактом, що підприємства (підприємці), які мають поточні рахунки в
установах банків, зберігають на цих рахунках свої кошти на договірних
умовах і здійснюють розрахунки за своїми зобов’язаннями в безготівковій
та готівковій формі в порядку, встановленому нормативно-правовими актами
Національного банку України. Розрахунки готівкою підприємств між собою
та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів,
одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і
здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги
встановленої форми. Крім цього розрахунки готівкою підприємств
(підприємців) та фізичних осіб здійснюються також через установи банків
згідно з вимогами Інструкції з організації емісійно-касової роботи в
установах банків України.

Основна частина розрахункових операцій виникає внаслідок придбання
необхідних підприємству товарів, матеріалів, палива та інших цінностей,
продажу готової продукції (товарів, робіт, послуг). Крім того,
підприємство через поточний рахунок може одержувати позики, виплачувати
заробітну плату, робити внески, сплачувати податки, збори до бюджету,
здійснювати безліч інших операцій, які являють собою сукупність грошових
безготівкових розрахунків підприємства.

Внутрішні служби та зовнішні контролюючі органи повинні проводити
контроль за дотриманням порядку ведення безготівкових операцій та
операцій із готівкою.

Метою курсової роботи стало вивчення наступних питань – теоретичних
основ готівкових і безготівкових розрахунків, обліку готівкових і
безготівкових розрахунків, удосконалення та шляхів покращення обліку.

Для досягненя поставленої мети використовувалалася нормативно-правова
база та літературні джерела. Серед літературних джерел окремо можна
виділити наступні праці: Ткаченко Н.М. “Бухгалтерський фінансовий облік
на підприємствах України”, Марочкіна А.М. “Бухгалтерський облік за
Національними стандартами”, Бутинець Ф.Ф. та ін. “Інформаційні системи
бухгалтерського обліку”, Грабової Н.М. “Теорія бухгалтерського обліку”,
Завгороднього В.П. “Бухгалтерський облік в Україні”, Кулаковської Л.П.,
Піча Ю.В. Основи аудиту. – К.: “Каравелла”; Львів: “Новий світ-2000”,
2002.

Курсова робота складається із наступних розділів: розділу 1 “Теоретичні
основи готівкових і безготівкових розрахунків”, розділу 2 “Облік
готівкових і безготівкових розрахунків”, розділу 3 “Удосконалення та
шляхи покращення обліку”.

Розділ 1. Теоретичні основи готівкових і безготівкових розрахунків

У системі товарно-грошових відносин одним з етапів безперервного
кругообороту та обороту основних і оборотних коштів підприємств є
грошова форма вартості: за гроші вони купують засоби виробництва,
здійснюють капітальні вкладення, тобто витрати на відтворення знарядь
праці; підприємства виробничої сфери купують сировину та інші предмети
праці, які, з’єднуючись із робочою силою, дають можливість виробляти
нові товари. Тільки реалізувавши пі товари та отримавши за них гроші,
підприємства мають змогу знову авансувати їх і продовжувати процес
виробництва, інакше він перерветься. До того ж через розрахунки
відбувається визнання у сфері обігу суспільної необхідності вироблених
товарів. Ці обставини являють собою матеріальну основу грошового обігу в
ринковій економіці — безготівкового і готівкового.

Основним способом здійснення розрахунків між будь-якими контрагентами є
переказ грошей. Переказ грошей у законодавстві України визначається як
рух певної суми грошей з метою їх зарахування на рахунок отримувача або
видачі йому в готівковій формі.

Розрахунки підприємств та організацій між собою, а також з органами
фінансово-кредитної системи здійснюються здебільшого без участі грошей у
формі готівки, тобто в безготівковому порядку. Суть безготівкових
розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюються шляхом переказу
коштів із рахунку платника в банку на рахунок одержувача, тобто шляхом
проведення відповідних записів за рахунками учасників розрахунків.
Можливі також безготівкові розрахунки через залік взаємних вимог
контрагентів, у тому числі за бартерними угодами. На відміну від
готівкових розрахунків, коли платник зобов’язаний передати належну суму
готівки безпосередньо одержувачу, безготівкові розрахунки здійснюються
без реальної готівки.

Безготівкові розрахунки дають можливість значно зменшити витрати обігу,
пов’язані з грошовими розрахунками в господарстві, звести до мінімуму
суму грошей, яка перебуває в обігу. Цією беззаперечною перевагою
безготівкових розрахунків їх значення у ринковій економіці не
обмежується. Зосередження безготівкового платіжного обороту в кредитній
системі дає змогу раціонально використовувати всі тимчасово вільні
кошти, що зберігаються на банківських рахунках, для цілей прямого
банківського кредитування суб’єктів ринкових відносин, суттєво
прискорювати розрахунки, в тому числі шляхом запровадження найновіших
засобів електронного зв’язку. Оскільки зміст безготівкових розрахунків
розкривається у розрахункових (платіжних) документах, розрахунки у такий
спосіб несуть у собі великі можливості контролю за ходом виконання
договірних зобов’язань як одержувачами грошей, так і платниками, а в
необхідних випадках — контролюючими і правоохоронними органами.

Весь платіжний оборот підприємств (безготівковий і готівковий)
поділяється на дві частини: розрахунки за товарними операціями і
розрахунки за нетоварними операціями. Розрахунки за товарними операціями
— це взаємні розрахунки підприємств за товарно-матеріальні цінності,
виконані роботи, надані послуги. Вони є переважними, бо визначають
характер і зміст роботи фінансової служби підприємства у сфері
розрахунків. Від безперебійності та планомірності організації
розрахунків за товарними операціями вирішальною мірою залежить стан усіх
розрахунків підприємства, його фінансовий стан.

До другої частини платіжного обороту належить велика група платежів
нетоварного характеру, які відбуваються, головним чином, у зв’язку з
виконанням усіляких фінансових зобов’язань підприємств. Такі платежі
бувають між:

• підприємством та органами загальнодержавних фінансів (платежі
підприємства до бюджету з прибутку, оплата податку на додану вартість,
акцизного збору, платежі до загальнодержавних цільових ірошових фондів,
інші податкові та неподаткові платежі на користь держави);

• підприємством і комерційними банками (одержання та повернення
кредитів, сплата процентів за користування ними, оплата інших
банківських послуг);

• підприємством і його вищим органом або його засновниками — юридичними
особами (платежі коштів на створення централізованих фондів, одержання
коштів із цих фондів, перерозподіл фінансових ресурсів, одержання та
повернення тимчасової фінансової допомоги та ін.).

Розрахунки нетоварного характеру можуть бути також між підприємствами та
організаціями (наприклад сплата та одержання штрафів за порушення
господарських угод, за порушення правил транспортних перевезень,
пожежної безпеки, санітарного контролю тощо).

Основними фінансово-правовими державними актами, які регулюють систему
розрахунків в Україні, є:

• Закон України «Про Національний банк України»;

• Закон України «Про банки і банківську діяльність»;

• Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»;

• Інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки»
від 29.03.2001 р. № 135;

• Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні
(затверджене Правлінням НБУ 19 лютого 2001 р.).

Безготівкові розрахунки здійснюються у різних формах, які відрізняються
одна від одної особливостями економічних відносин контрагентів,
способами платежу та організацією документообігу, тобто системою
оформлення, руху та використання розрахункових документів1.

Згідно з запровадженим Національним банком України порядком,
безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами
розрахункових документів:

• платіжними дорученнями;

• платіжними вимогами-дорученнями;

• розрахунковими чеками;

• акредитивами;

• платіжними вимогами.

Крім перелічених, у платіжному обороті України дедалі більшого поширення
набувають безготівкові розрахунки з використанням як платіжних
інструментів векселів і банківських платіжних карток. Порядок цих
розрахунків регулюється окремими нормативно-правовими актами
Національного банку України.

Усі зазначені платіжні інструменти (крім платіжних вимог) можуть
використовуватися (за вибором) учасниками безготівкових розрахунків за
товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, а в
нетоварному платіжному обороті — лише платіжні доручення і векселі.
Платіжна вимога — це платіжний документ, який використовується для
здійснення примусового списання (стягнення) коштів з рахунків платників
стягувачами, яким закон надає право таких дій. Операції з примусового
стягнення банки, як зазначалося, виконують лшле на підставі виконавчих
документів, рішень податкових органів та визнаних претензій до власників
банківських рахунків, і в межах залишку коштів на цих рахунках. Платіжна

вимога вміщує реквізити, які несуть інформацію про стя-гувача, платника,
їх банки, суму, яка підлягає безспірному списанню, а також про характер
стягнення (призначення платежу). Обов’язковою умовою виконання банком
без-спірного стягнення є подача стягувачем разом з платіжною вимогою
документів, які є законною підставою для здійснення примусового списання
коштів.

Розрахунки платіжними дорученнями в Україні посідають перше місце за
питомою вагою в сукупному платіжному обороті. Платіжне доручення являє
собою наказ підприємства або організації банку, що його обслуговує, про
перерахування (переказ) певної суми коштів зі свого поточного рахунку на
рахунок постачальника або іншого одержувача, зокрема бюджету,
загальнодержавного цільового фонду тощо. Доручення виписується на бланку
стандартної форми, де зазначаються: одержувач коштів, його адреса,
найменування і місцерозташування банку, в якому йому відкрито рахунок,
вид платежу (найменування товарів, робіт, послуг, інших платежів, за які
перераховуються кошти), сума платежу. Доручення підписується посадовими
особами підприємства, які мають право розпоряджатися банківським
рахунком, і скріплюється печаткою підприємства. До виписки платіжного
доручення фінансова служба підприємства організовує перевірку
обгрунтованості платежу, дотримання постачальником-одержувачем коштів
договірних умов; до цієї роботи залучаються відповідні функціональні
підрозділи підприємства (відділи постачання, виробничо-технічні служби,
бухгалтерія, у разі необхідності — юридичний відділ).

Якщо це відповідає інтересам платника з точки зору розпорядження своїми
грошовими коштами, він має право зазначити в платіжному дорученні дату
валютування (за умови, що це передбачено в договорах про
розрахунково-касове обслуговування банками цього клієнта і одержувача).
Дата валютування — це дата, починаючи з якої гроші, переказані платником
отримувачу, переходять у власність отримувача (до настання цієї дати
сума переказу обліковується в банку, який обслуговує отримувача
переказу).

Доручення, включаючи доручення за платежами до бюджету, приймається
банком до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними
коштами на рахунку або за рахунок кредиту. Платіжні доручення можуть
застосовуватися як для здійснення попередньої оплати продукції, робіт,
послуг, так і в розрахунках за фактично поставлену продукцію, виконані
роботи, надані послуги.

Останнє положення стосується й іншої форми розрахунків — розрахунків
платіжними вимогами-дорученнями.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований документ, який складається з
двох частин. Перша частина — це вимога постачальника (одержувача коштів)
безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому
згідно з договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); у ній
вказуються найменування та адреси постачальника і платника, найменування
і місцерозташу-вання банку постачальника і банку платника, найменування
товару (робіт, послуг), сума коштів, яку повинен перерахувати платник.
Друга частина платіжної вимоги-доручення — це доручення платника своєму
банкові про перерахування з його рахунку коштів на рахунок одержувача.
Платіжна вимога-доручення заповнюється постачальником (заповнюється
перша частина) і надсилається покупцеві безпосередньо у комплекті з
розрахунковими і відвантажувальними документами, які передбачені угодою
сторін (доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк
одержувача через банк платника на договірних умовах). У разі згоди
оплатити платіжну вимогу-доручення платник заповнює другу частину цього
документа і здає його (за наявності грошей на поточному рахунку) в
обслуговуючий банк для перерахування коштів. Вимоги-доручення можуть
подаватися платниками у банк лише протягом 20 календарних днів від дня
їх виписки.

У практиці розрахунків певного поширення набули дві форми розрахунків,
які гарантують платіж постачальнику шляхом депонування коштів платника
на окремих рахунках у банку. Це розрахунки чеками та акредитивами.

Розрахунковий чек — це письмове розпорядження чекодавця банкові, який
веде його рахунок, сплатити чекодер-жателю вказану у чеку суму коштів.
Чек являє собою документ, що виписується на бланку спеціальної форми.
Книжки з чеками (чекові книжки) підприємства одержують в обслуговуючому
банку.

Сума, на яку банк видає підприємству чекову книжку (ліміт чекової
книжки), депонується на окремому рахунку в банку чекодавця, чим
забезпечується гарантована оплата чеків. Кредитним договором між
чекодавцем і банком може бути передбачений порядок, за якого таке
депонування не відбувається, а банк приймає на себе зобов’язання
оплачувати чеки свого клієнта-чекодавця (у разі відсутності коштів на
його поточному рахунку) шляхом кредитування в межах заздалегідь
визначеного розміру.

Чекодавець у межах ліміту чекової книжки виписує чеки на суму отриманих
товарів (робіт, послуг) і передає їх безпосередньо отримувачам коштів
(постачальникам);

при цьому обмін чека на готівку та отримання здачі з суми чека готівкою
юридичними особами не дозволяється.

У разі якщо чекодавець і чекодержатель обслутовуються в одній установі
банку, кошти списуються з відповідного рахунку чекодавця і зараховуються
на рахунок чеко-держателя у день надходження від останнього чека до
банку (одержані розрахункові чеки чекодержателі мають передати своєму
банку при реєстрі у десятиденний термін з дня одержання чека від
платника). Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків
банк че-кодержателя зобов’язаний прийняти чек із реєстром і надіслати
його спецзв’язком до банку платника. В цьому разі кошти на рахунок
чекодержателя зараховуються тільки після отримання їх від банку
платника, що, природно, значно звужує практику застосування даної форми
розрахунків.

Акредитив — це грошове зобов’язання банку, яке видається ним за
дорученням клієнта на користь його контрагента сплатити кошти
постачальникові (або надати повноваження банку постачальника здійснити
такий платіж) на умовах пред’явлення документів, передбачених відповідно
з договором між контрагентами.

Кошти платника за акредитивної форми розрахунків можуть депонуватись у
банку платника (банк-емітент) або в банку постачальника (виконуючий
банк) — усе залежить від наявності або відсутності кореспондентських
відносин між банками та умов розрахунків між ними. Правила розрахунків
за акредитивами передбачають можливість використання так званих
непокритих акредитивів, тобто таких, які відкриваються без бронювання
коштів; оплата за такими акредитивами, у разі тимчасової відсутності
коштів на поточному рахунку платника, гарантується банком-емітентом за
рахунок банківського кредиту.

Розрахунки чеками та акредитивами гарантують платежі постачальникам, але
економічно невигідні платникам, бо передбачають відволікання фінансових
ресурсів у зв’язку з необхідністю їх депонування ще до моменту
проведення самих розрахунків; це призводить до іммобілізації на певний
час коштів із господарського обігу, уповільнює обіговість коштів.

У країнах з ринковою економікою поширені розрахунки на умовах відстрочки
платежів з використанням векселів. Правова база вексельного обігу, яка
грунтується на міжнародному вексельному законі, прийнятому 1930 р.
Женевською вексельною конвенцією, створена за останні роки і в Україні
(зокрема, діє Положення про операції банків з векселями, затверджене
Національним банком України 28 травня 1999 р.).

Вексель — це цінний папір, письмове боргове зобов’язання чітко
встановленої форми, яке засвідчує обов’язок боржника (векселедавця)
сплатити певну грошову суму в певний строк своєму кредитору, власнику
векселя (вексе-ледержателю). Це — свідоцтво позабанківського товарного
кредиту, що широко використовується в ринковій економіці (в тому числі у
міжнародній торгівлі). Номінальна сума векселя — сума, яка підлягає
сплаті за векселем (без урахування обумовлених у тексті векселя
процентів). Повна сума векселя включає номінальну та обумовлені у
векселі проценти.

Розрізняють два різновиди векселя — простий (соло-вексель) і переказний
вексель (тратта). У простому векселі міститься нічим не обумовлена
обіцянка векселедавця сплатити безпосередньо своєму
кредитору-векселедержа-телю суму боргу. В ньому фіксуються найменування
боржника і кредитора, строк платежу, є підпис векселедавця і його
печатка. Переказний вексель виписує і підписує кредитор (трасант)’, він
являє собою наказ боржнику (трасату) про сплату в зазначений строк
вказаної суми третій особі (ремітенту). Переказний вексель повинен бути
акцептований боржником, без чого він не має юридичної сили. Через акцепт
(згоду) платник приймає на себе зобов’язання сплатити переказний вексель
у строк. При незгоді платити за векселем платник виписує і нотаріально
засвідчує вексельний протест. Вексель може бути гарантований банком.
Банківська гарантія платежу за векселем має назву аваль, вона передбачає
відповідальність банку аваліста перед векселедержателем за сплату боргу
у встановлений строк, сприяє розвитку вексельного обігу.

Векселі по суті являють собою кредитні гроші. Ними можна вести
розрахунки, бо вони можуть передаватися від одного векселедержателя до
іншого за допомогою передавального напису — індосаменту, тобто
виступають як засіб платежу. Причому з кожним індосаментом підвищується

Можливості векселів як засобу здійснення платежів пов’язані також з
правом векселедавців на деміциліацію, тобто на призначення за векселем
особливого місця платежу, відмінного від місцерозташування платника за
векселем, і особливого платника, який уповноважений сплатити суму
векселя за дорученням векселедавця.

Під векселі векселедержателі можуть отримувати кредит у комерційному
банку (ця операція має назву «врахування векселів»). Врахування векселя
передбачає його придбання банком у векселедержателя до настання строку
платежу за векселем за: грошові кошти з дисконтом. З настанням строку
банк стягує повну суму векселя з платника (векселедавця, трасата або
індосанта).

Підприємства усіх типів і форм власності мають право здійснювати
розрахунки між собою, а також з фізичними особами не тільки у
безготівковому порядку, а й готівкою. Такі розрахунки можуть проводитися
як за рахунок коштів, одержаних із кас комерційних банків, так і за
рахунок виручки, що надходить підприємствам від реалізації товарів
(робіт, послуг), інших надходжень у готівковій формі. Проте обсяг
готівкових розрахунків в Україні законодавче обмежується1.

Так, сума готівкових розрахунків підприємства з іншою юридичною особою
протягом одного дня не повинна перевищувати 3000 гривень (незалежно від
кількості платіжних документів, які є підставою для розрахунків).
Кількість підприємств, організацій, установ, з якими ведуться готівкові
розрахунки протягом дня, не обмежується.

При проведенні готівкових розрахунків підприємства-одержувачі
зобов’язані подавати підприємствам-платникам обліковий розрахунковий
документ (рахунок-фактуру, товарний чек, акт про виконані роботи, надані
послуги та ін.), який підтверджував би здійснення платежу готівкою.

Обмеження суми готівкових розрахунків не стосується:

• розрахунків з фізичними особами;

• розрахунків з бюджетом та іншими державними цільовими фондами;

• розрахунків за спожиту електроенергію.

Порушення встановленого порядку готівкових розрахунків тягне за собою
матеріальну відповідальність підприємства у вигляді штрафних санкцій
(сума перевищення фактичних готівкових платежів над дозволеною
прирівнюється до залишку готівки в касі при зіставленні цього залишку з
установленим лімітом).

Ліміт залишку готівки в касі (на кінець дня) встановлюється
обслуговуючим банком кожному підприємству і є обов’язковим для нього.
Розмір ліміту обчислюється виходячи з обсягу касових оборотів
підприємств, режиму та специфіки діяльності підприємств, їх віддаленості
від банківської установи, графіка заїзду інкасаторів тощо. Усю готівку
понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємства зобов’язані
здавати в банк для зарахування на їхні рахунки. За перевищення лімітів,
що вважається порушенням касової дисципліни, підприємства несуть
відповідальність, у тому числі у вигляді штрафів, які за поданням
банківських установ накладаються податковими органами.

Обов’язок підприємств здавати готівкову виручку на поточні рахунки у
комерційних банках є одним з основних принципів організації готівкового
обігу в Україні. Виручку належить здавати в банк, як правило, у день її
надходження, а якщо в населеному пункті дислокації підприємства немає
установи банку, здачу виручки в банк слід здійснювати не рідше, ніж один
раз за 5 днів. За рахунок виручки підприємства мають право здійснювати
готівкові розрахунки з урахуванням установлених обмежень, інші виплати,
пов’язані з господарською діяльністю. При цьому передбачено, що
підприємство має право використовувати виручку на виплату заробітної
плати лише за умови відсутності податкових боргів. Дане обмеження
зумовлене необхідністю забезпечення своєчасної і повної сплати
підприємствами податків і внесків до державних цільових фондів у порядку
і строки, визначені чинним законодавством.

Для проведення розрахунків підприємства можуть за грошовими чеками
одержувати готівку зі свого поточного рахунку в банку без будь-яких
обмежень. У чеку вказується сума готівки й мета, з якою беруться гроші,
але при цьому підприємство не подає в банк будь-які розрахунки чи
документи, що обґрунтовують потребу підприємства в готівці. За
використання одержаних у банку грошей не за цільовим призначенням
законодавство передбачає стягнення штрафів з підприємств.

Розділ 2. Облік готівкових і безготівкових розрахунків

2.1. Облік касових операцій та операцій з іншими грошовими коштами на
підприємстві

Рахунок № 30 “Каса” призначений для узагальнення інформації про
наявність та рух грошових коштів в касі підприємства.

Рахунок № 30 «Каса» має такі субрахунки:

№ 301 «Каса в національній валюті»

№ 302 «Каса в іноземній валюті».

На дебеті рахунка № 30 «Каса» відображається надходження грошових коштів
до каси підприємства, на кредиті -виплата грошових коштів із каси
підприємства.

На підприємствах, де працюють операційні каси (продаж квитків, оплата
послуг зв’язку, обмін валют тощо), відкриваються субрахунки «Операційна
каса в національній валюті» та «Операційна каса в іноземній валюті».

Касові операції (надходження готівки до каси і видача з неї)
здійснюються на підставі Порядку ведення касових операцій у народному
господарстві України, затвердженого постановою Національного банку
України № 21 від 02.02.95 р. і Постановою правління Національного банку
України «Про затвердження змін і доповнень до Порядку ведення касових
операцій в національній валюті України» № 16 від 19.01.99 р.
(зареєстровано у Міністерстві юстиції України № 65/3358 від 04.02.99 р.,
№ 265 від 4 червня 1999 р. (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
за № 395/3688 від 21 червня 1999 р.).

Усі підприємства, незалежно від форми власності (державні, орендні,
колективні, кооперативні, спільні, колективні), зобов’язані зберігати
свої грошові кошти в установах банку.

Каса — самостійний структурний підрозділ підприємства, призначений для
зберігання коштів і проведення розрахунків готівкою. Матеріальну
відповідальність за збереження коштів і ведення касових операцій
покладено на касира, з яким укладають договір про матеріальну
відповідальність у формі зобов’язання касира (або іншої уповноваженої
особи).

Грошові кошти до каси надходять з рахунків у банках (№ 31), внаслідок
реалізації товарно-матеріальних цінностей, від підзвітних осіб тощо.

Ліміти залишку готівки в касі для кожного підприємства встановлюються
комерційними банками за місцем відкриття рахунка з урахування режиму і
специфіки роботи підприємства. У разі, якщо ліміт залишку готівки в касі
підприємства- взагалі не встановлено, вся наявна готівка в його ка’сі на
кінець дня має бути здана до банку (незалежно від причин відсутності
ліміту каси)1.

Колективні сільськогосподарські підприємства, колгоспи,
сільськогосподарські кооперативи, селянські спілки самостійно визначають
розміри готівки, що може постійно знаходитися в їх касах з відповідним
повідомленням у першому кварталі кожного року установ банків, які їх
обслуговують, і в межах цих коштів здійснюють необхідні поточні витрати
(крім виплат, передбачених п. 5 Порядку № 334). Готівка понад визначені
розміри має здаватися ними до банків і вільно отримуватися з банку на
цілі, вказані у чеку.

Підприємства можуть мати у своїй касі готівку у межах лімітів залишку і
використовувати її з виручки у межах норм. Ліміти залишку готівки в касі
визначаються щорічно і у разі необхідності переглядаються.

Порядок встановлення лімітів залишку готівки в касі регулюється
Інструкцією Національного банку України № 4 «Про організацію роботи з
готівкового обігу установами банків України», затвердженою постановою
Правління Національного банку України № 149 від 20.06.95 р. в редакції
постанови Правління Національного банку № 335 від 13.10.97 р.

Указом Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України
№ 436 від 12 червня 1995 року № 491/99 від 11 травня 1999 р. введені
нові штрафні санкції за порушення норм обігу готівки.

За новою редакцією Указу:

— за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах — у
двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день
(у старій не було за кожний день);

— за неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки — у
п’ятикратному розмірі неоприбут-кованої суми;

— за витрачання готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції
(робіт, послуг) та інших касових надходжень, на виплату заробітної
плати, матеріального заохочення, допомог усіх видів, компенсацій, за
наявності податкової заборгованості — у розмірі здійснених виплат;

— за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо
раніше виданих коштів — у розмірі 25% виданих під звіт сум та інші
санкції.

Санкції у вигляді стягнення податковими органами (згідно зі статтею 11
Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну
податкову службу в Україні»»):

— в однократному розмірі донарахованої за результатами перевірки суми
податку або іншого платежу, а у випадку повторного порушення, протягом
року після порушення, встановленого попередньою перевіркою, — у
двократному розмірі донарахованої за результатами перевірки суми
податку, іншого платежу;

— 10% належних до сплати сум податків, інших платежів за неподання або
несвоєчасне подання органам державної податкової служби податкових
декларацій, розрахунків, аудиторських висновків та інших документів,
необхідних для обчислення податків, тощо.

Згідно з постановою Правління Національного банку України «Про
затвердження змін і доповнень до Порядку ведення касових операцій у
національній валюті України» № 16 від 19.01.99 р. встановлено, що:

— готівкові розрахунки підприємств та індивідуальних підприємців між
собою, а також з громадянами можуть здійснюватися як за рахунок коштів,
одержаних з кас банків, так і за рахунок виручки, одержаної від
реалізації товарів (робіт, послуг), та інших касових надходжень
(виручки) за винятком тих підприємств та індивідуальних підприємців, які
мають податкову заборгованість, і відповідно здійснюють виплати,
пов’язані з оплатою праці, виключно за рахунок коштів, одержаних із
установ банків;

— у випадках, пов’язаних з надходженням до каси підприємства наприкінці
робочого дня після завершення інкасації або закінчення роботи вечірньої
каси значних сум готівки від здійснення господарської діяльності,
внаслідок чого перевищується встановлений ліміт каси, такі підприємства
не пізніше наступного робочого дня (банку та клієнта) повинні здати цю
готівку (в частині, що перевищує ліміт каси) до обслуговуючої установи
банку. За таких умов вказані кошти не вважаються понадлімітними у день
їх оприбуткування до каси підприємства;

— готівкова виручка підприємств та індивідуальних підприємців може
використовуватися ними у необхідних розмірах для забезпечення
господарських потреб (у разі відсутності податкової заборгованості) і на
виплату заробітної плати, заохочень, допомоги всіх видів, компенсацій,
тобто виплат з оплати праці;

— готівка, отримана під звіт. Відповідно до постанови Національного
банку України № 265 від 4 червня 1999 р. внесені зміни і доповнення до
Порядку ведення касових операцій у національній валют» України.

Підприємства та індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в
банку, зобов’язані зберігати свої кошти к установах банків. Готівка, яку
вони одержують з власних поточних рахунків в установах банків у межах
наявних на них коштів, має витрачатися виключно на визначені в чеку
потреби, що не суперечить чинному законодавству, у т.ч. нормативним
актам НБУ. Для підтвердження здійснених цільових витрат готівки
підприємства та індивідуальні підприємці повинні надавати обслуговуючій
установі банку (на її вимогу) звітні платіжні розрахункові документи
(касові і товарні чеки, квитанції до прибуткових ордерів, податкові
накладні, договори купівлі-продажу, акти закупівлі, рахунки-фактури
тощо).

Сума платежу готівкою одного підприємства (індивідуального підприємця)
іншому підприємству (індивідуальному підприємцю) не повинна перевищувати
3 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними
документами. Платежі понад установлену граничну суму (3 тис. грн.)
провадяться виключно в безготівковому порядку1.

У разі здійснення підприємствами (індивідуальними підприємцями)
готівкових розрахунків з іншими підприємствами (індивідуальними
підприємцями) понад установлену граничу суму (3 тис. грн.) кошти в
розмірі перевищення зазначеної суми розрахункове додаються до фактичних
залишків готівки в касі платника готівки одноразово (того дня, коли було
Здійснено таку операцію) з подальшим порівнянням одержаної (суми із
затвердженим лімітом каси. Обслуговуючі установи банку особливу увагу
повинні приділяти перевірці цільового використання готівкових коштів у
значних (понад 50 тис. грн.) розмірах, знятих підприємствами та
індивідуальними підприємцями з будь-якого зі своїх банківських рахунків.

Порядок одержання грошових коштів готівкою у банку і здавання до банку.

Підприємство одержує готівку з банку через касира за грошовим чеком,
виписаним на його ім’я.

Відповідно до Положення «Про організацію бухгалтерського обліку в
Україні на підприємствах, в установах, у штаті яких відсутня посада
касира, його обов’язки за письмовим розпорядженням керівника
підприємства, установи виконує інший працівник.

Для одержання в банку чекової книжки, в якій знаходяться чеки, потрібно
заповнити відповідну заяву, в котрій зазначаються прізвище, ім’я та по
батькові касира і зразок його підпису. Заява підписується керівником і
головним бухгалтером і засвідчується печаткою підприємства. Згідно з
цією заявою касир одержує чекову книжку на 25 або 50 чеків. Щоб зняти
готівку зі свого рахунка в банку, бухгалтер заповнює грошовий чек,
підписує його разом з керівником і передає касирові. Касир попередньо
(як правило за 1-2 дні) замовляє необхідну суму в банку, а потім одержує
її за чеком. Корінець чека є виправдним документом для записів касових
операцій в облікових регістрах.

Готівку, одержану з рахунків у банку до Каси, витрачають за суворо
цільовим призначенням (потреби, на які одержано гроші, зазначаються на
зворотному боці грошового чека). Невикористаний залишок здається з Каси
на рахунки в банках. Наприклад, неодержана у встановлений термін
заробітна платня має бути повернена на рахунки в банках у 3-денний
термін. На рахунок в банку (№ 31) здаються гроші (готівка), прийняті до
Каси в рахунок внесків до Статутного капіталу, виручка від реалізації
товарно-матеріальних цінностей підприємства тощо.

Здача готівки на рахунки в банках оформлюється Видатковим касовим
ордером.

Касир, щоб здати готівку, повинен заповнити первинний документ. Об’ява
на внесок готівкою (табл. 1), який може одержати в оператора банку.

Цей документ складається з трьох частин. Верхня частина залишається у
банку, середня частина (квитанція) передається касирові. Нижня частина
Об’яви (ордер) також повертається касирові, але тільки після проведення
банком відповідної операції й разом з банківською випискою.

На кожній з трьох частин зазначаються: дата, від кого прийнята готівка,
банк одержувача і одержувач, призначення внеску. У правому верхньому
кутку першої та другої частин зазначаються номер свого розрахункового
рахунка та сума цифрами. Та ж сума записується словами у такому порядку:
починати запис потрібно впритик до початку відведеного для цього поля з
великої літери; місце, що залишилося на полі, потрібно прокреслити
горизонтальною лінією1.

Третя частина Об’яви заповнюється таким чином. У ордері потрібно
зазначити код банку-одержувача і суму по кредиту (у нас на
Розрахунковому рахунку ця сума пройде по дебету, а у банку — по
кредиту).

Бланк Об’яви на внесок готівкою наведено у таблиці 1.

Таблиця 1

Касова книга.

На підприємстві ведеться тільки одна Касова книга (типова форма № КО-4)
в національній валюті, в якій касир відображає готівку і рух грошей у
касі. Записи у Касовій книзі здійснюються за кожним Прибутковим і
Видатковим ордером. Але якщо в організації є інші види валют, крім
національної, то Касові книги відкриваються на кожну валюту окремо.

Усі касові ордери після їх використання касир підписує, а додані до них
документи для запобігання повторного використання погашає штампом або
підписом від руки «Одержано», “Сплачено» із зазначенням дати.

Записи у Касовій книзі здійснюються тільки під копірку, тобто у двох
примірниках (другий примірник є звітом для касира). Наприкінці робочого
дня касир підбиває підсумки оборотів за надходженням і видачею грошей та
виводить залишки на наступний день. Перші відривні аркуші, що є звітом
касира, разом з прибутковими і видатковими ордерами й доданими до них
виправдними документами касир передає бухгалтерії під розписку у Касовій
книзі.

Бухгалтер перевіряє правильність оформлення касових ордерів, їх
обгрунтування, виконання записів у касовій книзі і виведеного залишку на
кінець дня і проти кожної суми проставляє шифр кореспондуючих рахунків.

Найважливішими вимогами правильного оформлення й обліку касових операцій
є:

— негайний запис кожної здійсненої касової операції у касову книгу,
щоденне визначення підсумків у цій книзі і здача касиром під розписку
бухгалтерові касових документів;

— виписка бухгалтерією на кожну окрему касову операцію прибуткових і
видаткових ордерів, додержання послідовності в нумерації та реєстрації
цих коштів у реєстрі й передачі їх для виконання касирові;

— погашення касиром спеціальним штампом касових документів з метою
запобігання зловживання цими документами шляхом повторного їх
використання;

— встановлення наказом керівника підприємства осіб, що мають право
підписувати касові документи, наявність у касира зразків підписів цих
осіб і неприпустимість виконання касових операцій по непідписаних
документах.

Головний бухгалтер з метою контролю повинен не менше одного разу на
місяць перевіряти готівку в касі, складати акт і доповідати керівникові
підприємства1.

У зв’язку з тим що значна частина грошових операцій здійснюється
підприємством через Розрахунковий рахунок, потрібно систематично стежити
за правильністю банківських операцій.

Керівник підприємства несе відповідальність за збереження грошей,
правильне й доцільне їх використання.

Касова книга є регістром аналітичного обліку. Касові документи слід
брошурувати окремо від інших бухгалтерських документів, вони повинні
мати самостійну нумерацію і при здачі до бухгалтерського архіву
фіксуватися в архівній книзі.

Касову книгу (таблиця 2) можна вести автоматизованим способом, при якому
листи формують у вигляді машинограм «Вкладний лист касової книги» або
«Звіт касира». Обидві ці машинограми повинні здаватися до початку
наступного робочого дня, мати однаковий зміст і вміщувати всі реквізити,
передбачені формою касової книги. Нумерація сторінок касової книги в
машинограмах здійснюється автоматично в порадку збільшення з початку
року.

Після одержання машинограм «Вкладний лист касової книги» і «Звіт касира»
касир зобов’язаний перевірити правильність складання Касової книги і
звіту касира, підписати їх і передати звіт касира разом з прибутковими і
видатковими документами бухгалтерії під розписку у вкладному листку
Касової книги.

Таблиця 2

Облік касових операцій у системі рахунків

Для обліку наявності, руху залишків готівки в касі використовують
активний рахунок № 30 «Каса» з такими субрахунками: № 301 «Каса в
національній валюті» № 302 «Каса в іноземній валюті».

Можливе відкриття субрахунків:

Операційна каса в національній валюті» «Операційна каса в іноземній
валюті».

Бухгалтерські записи ведуть на підставі перевірених відривних листків
(другий примірник касової книги) і доданих до них документів. Залишок і
надходження грошових коштів відображають на дебеті рахунка № 50, а
видану готівку — на кредит.

До операційних кас належать квиткові і багажні каси, відділекмя зв’язку
та інші педібні каси.

На субрахунку № 302 підприємства здійснюють операції з валютою у
перерахунку на національну валюту України (за кожним видом валюти
окремо).

Для забезпечення збереження грошових коштів бухгалтерія повинна
здійснювати раптові перевірки не менше одного разу на квартал з
перерахуванням всіх цінностей, що знаходяться у касі, й складати
відповідні акти.

Виявлені перевірками лишки грошових коштів оприбутковуються до каси на
користь бюджету, а нестача стягується з касира.

У журналі-ордері № 1 показуються витрати грошових коштів з кредиту
рахунка № ЗО в дебет рахунків обліку виробничих витрат, матеріальних
цінностей, розрахунків з працівниками підприємства, з підзвітними
особами, депонентами та ін.

Наприкінці місяця у журналі-ордері № 1 і відомості № 1 підраховують
надходження й витрати готівки і визначають на 1-ше число наступного
місяця залишок коштів у касі, який має бути тотожним такому ж
показникові в касовій книзі. Підсумкові дані цих регістрів записують до
Головної книги.

Прн спрощеній формі ведення обліку касових операцій використовують
відомість В-5.

Суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю і надають
послуги за готівку, зобов’язані вести книгу реєстрації, яка має бути
засвідчена керівником підприємства і скріплена сургучною печаткою
фінансового органу місцевої державної виконавчої влади.

Книгу реєстрації видають під розписку матеріально відповідальній особі
на підставі проведеної’ інвентаризації залишків товарів і готівки, які й
записуються як початкове сальдо.

Кожний лист звіту складається з двох рівних частин, що заповнюються
матеріально відповідальною особою. Перший примірник залишається у книзі,
друга частина звіту заповкоється з лицьового й зворотного боків через
копіювальний папір як звіт матеріально відповідальної особи з відривною
частиною листка. Обидва примірники звіту нумеруються однаковими
номерами. Подальші записи товарно-касових операцій починаються на
лицьовому боці невідривної частини звіту після строки «Залишок на
початок дня».

Матеріально відповідальні особи зобов’язані щоденно і здавати до
бухгалтерії звіт з доданими відповідними документами і здавати щоденно
до каси підприємства денну виручку, яка відображена у звіті.

Порядок ведення товарно-касової книга визначено Положенням про порядок
реєстрації та ведення товарно-касової книги, затвердженим 26.04.93 р.

Товарно-касова книга має знаходитися у приміщенні підприємства і
надаватися службовим особам, котрі здійснюють перевірку.

Схему відображення операцій на рахунку № 30 «Каса» наведено у таблиці
8.9.

Облік інших грошових коштів (рах. № 33 замість № 56).

Бухгалтерський облік інших грошових коштів здійснюють на активному
рахунку № 33 «Інші кошти», на якому ведеться узагальнення інформації про
наявність та рух грошових коштів (у національній та іноземній валюті),
що знаходяться в касі підприємства (поштових марок, марок гербового
збору, оплачених путівок до санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку
тощо), та кошти в дорозі, тобто грошові суми, внесені до кас банків,
ощадних кас або поштових відділень для подальшого їх зарахування на
рахунках підприємства в банках.

@

B

x

z

a

a

c

?

j‘

підприємствами за послуги, реалізовану продукцію і виконані роботи і
внесена до банку, відділення Ощадбанку, каси поштового відділення
зв’язку для зарахування на розрахунковий рахунок.

На субрахунку № 331 «Грошові документи в національній валюті» ведеться
облік грошових документів за їх номінальною вартістю, які зберігаються в
касі підприємства: векселі, облігації і грошові білети, поштові марки й
інші грошові документи. Аналітичний облік грошових документів
організується за їх видами.

Для обліку грошових коштів в іноземній валюті за телеграфним
повідомленням іноземного банку про господарсіг-кий платіж за рахунок
акредитиву, відповідно до виправдних документів — рахунків-фактур, актів
та ін., що вважаються в бухгалтерському обліку грошовими коштами в
дорозі, використовують субрахунок № 334 «Грошові кошти в дорозі в
іноземній валюті»1.

Облік довгострокових фінансових інвестицій (рах. № 14 замість № 58).

Рахунок № 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» призначений для
узагальнення Інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій
(вкладень) у цінні папери інших підприємств, облігації державних та
місцевих позик. Статутний капітал інших підприємств, створених на
території країни та за кордоном, тощо.

Рахунок № 14 “Довгострокові фінансові інвестиції» має такі субрахунки:

№ 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в
капіталі»

№ 142 «Інші інвестиції пов’язаним сторонам»

№ 143 «Інвестиції непов’язаним сторонам»,

На дебеті активного рахунка № 14 «Догострокові фінансові інвестиції»
відображається вартість довгострокових інвестицій, на кредиті — їх
вибуття (списання) чи зменшення вартості, а також одержання дивідендів
від об’єкта інвестування, якщо облік інвестицій ведеться за методом
участі в капіталі.

Аналітичний облік довгострокових фінансових інвестицій (рах. № 14)
ведеться за видами довгострокових фінансових вкладень та об’єктами
інвестування. При цьому побудова аналітичного обліку повинна забезпечити
можливість отримання інформації про довгострокові фінансові вкладення в
об’єкти як на території країни, так і за кордоном.

2.2. Облік операцій по рахунках в банках та відображення по рахунках
бухгалтерського обліку

Поточні та інші рахунки в банках відкриваються відповідно до Інструкції
про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті,
затвердженої постановою Правління Національного банку України від 18
грудня 1998 р. № 527 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24
грудня 1998 р. під № 819/3259.

Відповідно до цієї Інструкції підприємству дозволено мати необмежену
кількість рахунків у різних видах валют. Підприємство має право відкрити
поточні рахунки (основний і додаткові), позикові рахунки, депозитні (для
збереження вільних коштів під узгоджений з банком відсоток на певний
строк), спеціальні. На поточному рахунку перебувають тимчасово вільні
грошові безготівкові кошти, надходять гроші від підприємств-покупців,
перераховуються підприємствам-постачальникам, до бюджету та іншим
одержувачам коштів, зазначеним у платіжному дорученні платника. Операції
надходження й витрати коштів з поточного рахунка оформляються платіжними
дорученнями, платіжними вимогами, об’явами на внесок готівки, чеками,
акредитивами, векселями. Суми недоїмки до бюджету за податками,
штрафами, нарахованими податковими службами, стягуються в безспірному
порядку інкасовими дорученнями1.

Установи банків, відповідно до Інструкції «Про безготівкові розрахунки в
Україні в національній валюті» від 29.03.01 р. № 135 (зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 25.04.01 р. під № 368/5559), здійснюють
контроль обґрунтованості грошових операцій підприємства, правильності
оформлення документів, призначення сум. Банк перевіряє заповнення
реквізитів розрахункових документів: наявність платника, коду платника,
рахунка платника, банку платника та його коду, наявність печатки і
підписів платника. У той самий час банк не несе відповідальності за
достовірність змісту розрахункового документа, оформленого клієнтом, а
також за повноту і своєчасність сплати податків, зборів та обов’язкових
платежів, за винятком випадків, передбачених нормативно-правовими актами
Національного банку.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового
документа, у тому числі номерів рахунків і кодів банків, суми податків
на додану вартість і кодів бюджетної класифікації, несе особа, яка
оформила цей документ і подала його до банку, що її обслуговує.

Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в
кількості примірників, необхідній для всіх учасників безготівкових
розрахунків (але не менш двох), за один раз або за допомогою
електронно-обчислювальних машин з використанням копіювального чи
самокопіювального паперу.

Якщо використання копіювального (самокопіювального) паперу неможливе, то
на всіх тотожних примірниках розрахункового документа в правому
верхньому куті проставляються їх порядкові номери (наприклад, 1, 2, 3 і
т.п.).

Дозволяється заповнення розрахункового документа від руки (кульковою
ручкою або чорнилом темного кольору).

Перший примірник розрахункового документа (незалежно від способу його
виготовлення) повинен містити відбиток печатки (якщо наявність печатки
передбачена) та підписи відповідальних осіб.

Під час підписання розрахункового документа не дозволяється
використовувати факсиміле, а також виправляти та заповнювати
розрахунковий документ кількома прийомами.

Розрахункові документи, які надійшли до банку протягом операційного
часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, які
надійшли після операційного часу, банк виконує протягом наступного
робочого дня. Розрахункові документи на списання коштів з рахунка
платника, що надійшли в банк після операційного часу, банк може виконати
в день їх надходження, якщо це визначено договором про
розрахунково-касове обслуговування.

Платіжні вимоги, які надійшли в банк після операційного часу, банк
(незалежно від наявності коштів на рахунку платника на час їх
надходження) виконує протягом наступного операційного дня. Якщо на
початок наступного операційного дня на рахунку платника буде недостатньо
коштів для виконання платіжних вимог, то вони того самого дня
виконуються частково і повертаються.

Якщо до банку надійшло одночасно кілька розрахункових документів, то їх
виконують додержуючись такого пріоритету: спочатку виконуються платіжні
вимоги, оформлені на підставі рішень судів, потім — розрахункові
документи на сплату платежів до бюджетів, після цього — платіжні вимоги,
оформлені на підставі виконавчих документів. Всі інші документи
виконуються в порядку їх послідовного надходження.

Платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів за
цими рахунками на початок операційного дня.

Платіжні доручення платника у випадку відсутності або недостатності
коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, коли порядок приймання і
виконання таких платіжних доручень передбачений договором між банком і
платником.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом
десяти календарних днів з дати його оформлення. День оформлення
платіжного доручення не враховується.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і
нетоварними платежами:

за фактично відвантажену чи продану продукцію (виконані роботи, надані
послуги і т.п.) — у порядку попередньої оплати, якщо такий порядок
розрахунків установлений законодавством і (або) обумовлений договором;

для завершення розрахунків за актами звірення взаємної заборгованості
підприємств, які складені не пізніше терміну, встановленого чинним
законодавством;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам
(заробітна плата, пенсії і т.п.), на їхні рахунки, відкриті в банках;

для сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та
державних цільових фондів;

і в інших випадках відповідно до укладених договорів та чинного
законодавства.

Реквізит платіжного доручення «Призначення платежу» заповнюється
платником так, щоб надавати повну інформацію щодо платежу та документів,
на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачеві.

У реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу» в залежності від
конкретного випадку наводяться такі дані:

у разі розрахунків за фактично відвантажену або продану продукцію
(виконані роботи, надані послуги) — назва товарів (робіт, послуг), за
які здійснюється оплата, номер і дата документа, на підставі якого вона
здійснюється;

якщо платник перераховує кошти як попередню оплату, то зазначається, що
це попередня оплата, наводиться назва товарів (робіт, послуг), за які
здійснюється оплата, а також номер і назва документа, на підставі якого
вона здійснюється;

при перерахуванні коштів за актом звірення взаємної заборгованості —
назва товарів (виконаних робіт, наданих послуг), дата і номер діючого
акта звірення та дата, за станом на яку її здійснено;

у випадку сплати платежів, утриманих із заробітної плати працівників і
нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та зборів до
державних цільових фондів, — дата виплати заробітної плати, форма її
видачі (натуральна форма, виплати з виручки і т.п.) і період, за який
здійснено виплату. Крім того, можуть бути наведені інші необхідні дані.

У цьому реквізиті зазначається, що податки до бюджету та збори до
державних цільових фондів, які утримані із заробітної плати і нараховані
на фонд оплати праці, перераховуються повністю, або (у разі
недостатності коштів на рахунку платника для перерахування утриманих сум
повністю) що вони перераховуються пропорційно до суми виплаченої
заробітної плати.

Відповідальність за повноту перерахування платежів, утриманих із
заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків
у бюджет і зборів до державних цільових фондів, несе платник.

Платіжні доручення на перерахування заробітної плати на особові рахунки
працівників підприємств, відкриті в установах банків, гроїиові чеки на
одержання заробітної плати платник подає до банку разом із платіжними
дорученнями на одночасне перерахування платежів, утриманих із заробітної
плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету
і зборів до державних цільових фондів, або з документальним
підтвердженням їх сплати раніше.

Після проведення операції з перерахування коштів банк зобов’язаний
надати уповноваженому представнику підприємства, що обслуговується в цій
установі банку, копію платіжного доручення з позначкою банку про
проведення перерахування і банківську виписку з поточного рахунка.
Виписка з поточного рахунка — це другий примірник особового рахунка
підприємства, відкритого йому банком. Перший примірник зберігається в
документах дня банку як підтвердження обґрунтованості проведеної банком
операції за дорученням клієнта. До виписок також додаються всі інші
документи щодо рухів, які проходили за рахунками (оголошення на внесок
готівкою, реєстр платежів, що надійшли, чек і т.д.). Виписки банків є
первинними документами для аналітичного і синтетичного обліку
підприємств. На підставі первинних документів за операціями, пов’язаними
з рухом безготівкових коштів, і виписок банків складаються Відомість №
1.2 та Журнал № 1 (Додаток № 1).

Синтетичний рахунок 31 «Рахунки в банках» і його субрахунки

311 «Поточні рахунки в національній валюті»,

312 «Поточні рахунки в іноземній валюті»,

313 «Інші рахунки в банку в національній валюті»,

314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті» призначені для обліку
операцій на поточних рахунках у бухгалтерії відповідно до Інструкції з
застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,
зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій,
затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999
р. № 291.

Записи в Журналі № 1 і Відомості № 1.2 виконуються після обробки
банківських виписок. Обробка документів за виписками банку з інших
рахунків підприємств у націопальній та іноземній валюті і відображення
їх в облікових регістрах здійснюються в такому порядку.

1) Перевіряється відповідність записів у доданих до виписок
розрахункових документах. У випадку одержання готівкових коштів з каси
банку до виписки додається квитанція прибуткового касового ордера, яка
оформляється при оприбуткуванні готівки до каси підприємства. Якщо в
результаті перевірки виявляться допущені банком помилки, то суми
помилкових записів слід віднести до субрахунка 374 «Розрахунки за
претензіями», сповістити про це установу банку і вжити заходів з
повернення коштів, що не належать підприємству, у п’ятиденний термін.

2) Після розшифровки і ретельної перевірки виписок проводиться розробка
сум, які пройшли за рахунком, тобто проти кожної суми за випискою й у
кожнім додатку до банківських виписок ставиться номер кореспондуючого
рахунка.

3) Суми групуються і підраховуються окремо за дебетом і за кредитом
шляхом їх підрахунку за однорідними операціями за однойменними
кореспондуючими рахунками.

4) Суми з виписок до регістрів (Журнал № 1 та Відомість № 1.2)
переносять загальними підсумками за однорідними операціями (з однаковою
кореспонденцією рахунків) незалежно від того, чи то були виписки одного
обслуговуючого банку, чи декількох.

Наприкінці місяця в Журналі № 1 та Відомості № 1.2 підраховуються
підсумки за кореспондуючими рахунками і звіряються з оборотами за цими
рахунками. Отримане сальдо має дорівнювати залишку, зазначеному в
банківській виписці на останній день місяця. Наприкінці Журналу і
Відомості проставляється дата перенесення оборотів до Головної книги.
Зазначені документи завіряються підписами виконавців і головного
бухгалтера.

Підприємства, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, відкривають
у банку рахунки в іноземній валюті. Для кожного найменування іноземної
валюти (долар США, євро й ін.) відкривається окремий рахунок. На дату
проведення операцій з іноземною валютою (зарахування або списання
валютних коштів з рахунка в банку) банки надають підприємствам окремі
виписки за рахунками.

Записи у виписці відображаються в тій грошовій одиниці, у якій фактично
здійснювалась операція, а також у гривневому еквіваленті, перерахування
якого проводиться за курсом Національного банку України на дату
здійснення операції.

Дані за валютними операціями на рахунках у банках систематизуються в
Журналі № 1/1 (за кредитом субрахунків 312 і 314) і Відомості № 1.2/1
(за дебетом зазначених субрахунків). Записи в них проводяться одночасно
в двох валютах: відповідній іноземній і національній валюті.

У разі зміни курсу гривні до іноземної валюти (зростання або падіння
курсу Національного банку України) у Журналі № 1/1 і Відомості № 1.2/1
відповідно до виписки банку відображається курсова різниця, яка припадає
на залишок валютних коштів, які обліковуються в банку на відповідному
рахунку в іноземній валюті.

З метою одержання в одному регістрі зведених оборотів у розрізі
кореспондуючих рахунків підсумкові показники Журналу № 1/1 і Відомості №
1.2/1 переносяться до Журналу № 1 та Відомості № 1.2 у передбачений для
цього спеціальний рядок.

Аналітичний облік коштів ведеться за кожним видом валют і в гривневому
еквіваленті одночасно.

2.3. Документування касових операцій на рахунках бухгалтерського обліку

Касові операції оформлюють документами, типові форми яких затверджені
наказом Мінстату України № 51 від 15.02.96 р.

Надходження і видачу грошей з каси підприємства оформлюють прибутковими
й видатковими касовими ордерами, які виписує бухгалтерія, за формами №
КО-1 і № КО-2 (табл. 1, 2).

Касові ордери передаються до виконання касирові підприємства
безпосередньо бухгалтером, а не через особу, що одержує або вносить
гроші.

Касир, що одержав з бухгалтерії касові ордери, повинен перевірити
правильність їх оформлення, наявність і дійсність підписів, додатки,
перераховані в ордері. Після цього він приймає або видає гроші. Особі,
що внесла гроші до каси, видається квитанція. При видачі грошей за
видатковим басовим ордером окремій особі касир вимагає пред’явлення
документа, який посвідчує особу одержувача. Таким документом є паспорт,
закордонний паспорт, військовий квиток, «Службове посвідчення за
наявності на ньому фотокартки й особистого підпису власника. Прибуткові
касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери
заповнюються бухгалтерією чітко й зрозуміло, без будь-яких підчисток,
помарок або виправлень. Прибуткові й видаткові касові ордери до передачі
в касу реєструються бухгалтерією в Журналі реєстрації касових ордерів
(табл. 3), де їм надаються порядкові номери. Касир усі надходження і
видачі готівки за прибутковими і видатковими касовими ордерами обліковує
у Касовій книзі.

Керівник підприємства повинен надавати касирові охорону при
транспортуванні грошових коштів і цінностей з установи банку. При
транспортуванні грошових коштів касирові, супроводжуючим його особам
забороняється: розголошувати маршрут руху і розмір суми грошових коштів
і цінностей, що перевозяться, допускати до салону транспортного засобу
осіб, які не призначені керівником підприємства для доставки,
користуватися супутнім або громадським транспортом1.

Для забезпечення надійного зберігання готівки і цінностей каса має
відповідати таким вимогам:

— бути ізольованою від інших допоміжних приміщень;

— мати сейф або металеву шафу;

— мати спеціальне віконце для проведення операцій з клієнтами і
працівниками;

бути обладнаною охоронно-пожежною сигналізацією, що відповідає вимогам
діючого Положення.

2.4. Облік коштів в дорозі

Бухгалтерський облік інших грошових коштів здійснюють на активному
рахунку № 33 «Інші кошти», на якому ведеться узагальнення інформації про
наявність та рух грошових коштів (у національній та іноземній валюті),
що знаходяться в касі підприємства (поштових марок, марок гербового
збору, оплачених путівок до санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку
тощо), та кошти в дорозі, тобто грошові суми, внесені до кас банків,
ощадних кас або поштових відділень для подальшого їх зарахування на
рахунках підприємства в банках.

Рахунок № 33 «Інші кошти» мав такі субрахунки:

№ 331 «Грошові документи в національній валюті»

№ 332 «Грошові документи в іноземній валюті”

№ 333 «Грошові кошти в дорозі в національній валюті»

№ 334 «Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті”.

На дебеті рахунка № 33 «Інші кошти» відображається надходження грошових
документів до каси підприємства та коштів у дорозі, на кредиті — вибуття
грошових документів та списання коштів у дорозі після їх зарахування на
відповідні рахунки. Аналітичний облік грошових документів ведеться за їх
видами. До коштів, що вважаються коштами в дорозі, належать:

виручка, одержана підприємствами за послуги, реалізовану продукцію і
виконані робота і внесена до банку, відділення Ощадбанку, каси поштового
відділення зв’язку для зарахування на розрахунковий рахунок.

На субрахунку № 331 «Грошові документи в національній валюті» ведеться
облік грошових документів за їх номінальною вартістю, які зберігаються в
касі підприємства: векселі, облігації і грошові білети, поштові марки й
інші грошові документи. Аналітичний облік грошових документів
організується за їх видами.

Для обліку грошових коштів в іноземній валюті за телеграфним
повідомленням іноземного банку про господарський платіж за рахунок
акредитиву, відповідно до виправдних документів — рахунків-фактур, актів
та Ін., що вважаються в бухгалтерському обліку грошовими коштами в
дорозі, використовують субрахунок № 334 «Грошові кошти в дорозі в
іноземній валюті».

Кореспонденцію рахунків з іншими грошовими коштами наведено у таблиці 3.

Таблиця 3

Кореспонденція рахунків з обліку операцій з іншими грошовими коштами

№ пор. Назва операції Кореспондуючі рахунки

За Планом, що діяв до 01.01.2000 р. За новим Планом з 01.01.2000 р.

Дебет Кредит Дебет Кредит

1. Викуплені власні акції в акціонерів 56-4 50 331 301

2. Надійшли путівки до санаторно-оздоровчих установ, оплачені з рахунка
№ 31 «Рахунки в банках» 56-2 51 331 311

3. Зарахована виручка на рахунок № 31 «Рахунки в банках», інші
надходження грошових коштів 51 56-1 311 331

4. Зарахована виручка та інші надходження грошових коштів на валютний
рахунок 52 56-1 312 331

5. Видані працівникам путівки до санаторно-оздоровчих установ, придбані
за рахунок фондів економічного стимулювання, фондів спеціального
призначення 87, 88 56-2 949 331

6. Оплачена частина вартості путівок одержувачами готівкою 50 56-2 301
331

7. Анульовані викуплені підприємством власні акції 85, 88 56-4 40 331

Розділ 3. Удосконалення та шляхи покращення обліку

Фінансова робота у сфері грошових розрахунків підприємства ведеться в
багатьох напрямках і організовується фінансовою службою у тісному
контакті з постачальницькими підрозділами (щодо розрахункових відносин
із постачальниками сировини, матеріалів, інших матеріальних ресурсів), з
відділами збуту (у частині розрахунків за продукцію, роботи, послуги
даного підприємства з покупцями), з виробничо-технічними підрозділами,
якщо вирішуються питання розрахунків, пов’язаних з діяльністю цих служб
(наприклад розрахунки за будівельні і ремонтні роботи, транспортні
послуги, тепло- та електроенергію, газ, воду тощо). Всі розрахунки
підприємства з державним бюджетом з податкових платежів, платежів у
бюджетні і позабюджетні загальнодержавні цільові грошові фонди фінансова
служба виконує у тісному контакті з бухгалтерією, де концентрується
необхідна інформація для визначення розмірів платежів.

У разі виникнення господарських суперечок з контрагентами^ які зачіпають
майнові інтереси підприємства, особливо тоді, коли постає необхідність
звертатися з позовами до судових інституцій, зусилля підприємств є
найбільш ефективними, якщо їхні фінансові служби вміло координують свої
дії з юридичними службами.

Як відомо, основою для раціональної організації безготівкових
розрахунків слугує господарський договір, який визначає взаємовідносини
сторін щодо поставки продукції і передбачає їхню відповідальнісгь за
прийняті на себе зобов’язання. Невиконання умов договору тягне за собою
матеріальну відповідальність сторони-винуватця. Поряд з умовами поставки
в господарських договорах визначаються форми й порядок розрахунків за
товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги. Тому на підприємствах
фінансові служби, як правило, беруть активну участь у компанії з
укладання договорів, їхні керівники в обов’язковому порядку візують
остаточні тексти договорів. При виборі форм безготівкових розрахунків
фінансова служба підприємства-покупця зацікавлена в тому, щоб оплата
продукції не відбувалася до перевірки дотримання всіх умов договору.

У взаєморозрахунках з віддаленими постачальниками цій вимозі найбільшою
мірою відповідають розрахунки у формі платіжних вимог-доручень або
платіжних доручень без попередньої оплати, а розрахунки з місцевими
постачальниками найкраще вести у-формі платіжних доручень або, що менш
поширено, у формі розрахункових чеків. За всіх згаданих форм розрахунків
виписування платіжних документів (платіжних доручень, другої частини
платіжних вимог-доручень, чеків) покладене на покупця. Фінансова служба
повинна так організувати роботу на підприємстві з перевірки та оплати
товарно-матеріальних цінностей, щоб не допускати фактів надходження та
оплати неякісної, зайвої продукції, не потрібної підприємству,
забезпечити персональну відповідальність посадових осіб у разі наявності
таких фактів. При цьому фінансовий відділ відповідає за вартісні
показники виконання угоди (правильність цін, скидок, включення податку
на додану вартість та ін.), за своєчасність сплати боргів постачальникам
або, якщо це обумовлено в договорі, за своєчасність переказу коштів у
вигляді попередньої оплати, депонування коштів на акредитиві, одержання
за рахунок наявних коштів або банківського кредиту чекової книжки тощо.

Завдання підприємства при розрахунках з покупцями полягає у повному та
своєчасному отриманні коштів за відвантажену продукцію, виконані роботи,
надані послуги. У розрахунках з потенційними неплатниками, а також з
покупцями, угоди з якими мають разовий характер, доцільно застосовувати
ті форми розрахунків, які гарантують своєчасність платежів (акредитиви,
розрахункові чеки, попередня оплата платіжними дорученнями). Дуже
важливим в організації розрахунків з покупцями є чітке, своєчасне
оформлення розрахункових документів за відвантажену (або відпущену)
продукцію, виконані роботи, надані послуги і пред’явлення їх покупцям
або (в разі використання акредитивної форми розрахунків) у банк. У цій
справі фінансова служба повинна досягати чіткої взаємодії насамперед з
підрозділами збуту даного підприємства.

Найважливішою частиною роботи фінансової служби підприємства при
організації розрахунків зі своїми покупцями є контроль за своєчасністю
платежів. Затримка платежів платниками паралізує господарсько-фінансову
діяльність підприємства і навіть за високого рівня організації
виробництва може призвести до його банкрутства. Тому підприємства у
своїх відносинах з покупцями й замовниками повинні передусім брати до
уваги їхню платоспроможність, не допускати відвантаження продукції
неакуратним платникам без передоплати, стежити за виконанням ними
законодавче встановленої матеріальної відповідальності за затримку
платежів. В Україні встановлена обов’язкова сплата платником, незалежно
від форми власності, пені від суми простроченого платежу на користь
одержувача коштів за кожний день прострочки (розмір пені у відсотках
обумовлюється згодою сторін). При цьому встановлена також
відповідальність банківських установ за перевищення нормативних термінів
проходження платежів перед своїми клієнтами-відправниками коштів.

Якщо в результаті несвоєчасних розрахунків за відвантажену продукцію
підприємство потрапляє в скрутну фінансову ситуацію, воно може
пом’якшити її за рахунок факторингового кредиту, видача якого
передбачена в Законі України «Про банки і банківську діяльність».
Користуючись цим видом банківського обслуговування, підприємство отримує
можливість оперативного проведення розрахунків зі своїми контрагентами,
своєчасно виконувати свої фінансові зобов’язання.

Факторинг сприяє прискоренню обіговості коштів у сфері розрахунків.
Причому у фінансовому відношенні факторинговий кредит не створює у
підприємства, що його одержало, нового позикового пасиву і, отже, не
впливає на його ліквідність1.

Для здійснення розрахунків готівкою кожне підприємство повинне мати касу
і вести касову книгу за встановленою формою. Розмір сум готівки в касі
обмежений встановленим лімітом.

Готівка може надходити до каси підприємства з обслуговуючого банку чи
від покупців за іншими підставами.

Основними документами, що оформлюють оприбуткування і витрачання коштів
з каси підприємства, є прибуткові і видаткові касові ордери відповідно.

Для обліку наявності і руху наявних коштів у типовій конфігурації
використовуються субрахунки 301 «Каса в національній валюті» і 302 «Каса
в іноземній валюті». В Плані рахунків конфігурації для субрахунку 302
встановлена ознака ведення валютного обліку.

Для автоматичного оформлення операцій, пов’язаних з надходженням наявних
коштів до каси підприємства в типовій конфігурації передбачено документ
«Приходный кассовый ордер», який може реєструвати різні за змістом і
по-різному віддзеркалюваних в обліку операції. Реквізит «Вид операции»
екранної форми документа може приймати різні значення відповідно до
порядку оприбуткування грошових коштів в касу:

1) від підзвітних осіб;

2) від покупців і замовників’

3) з поточного рахунку;

4) з інших джерел.

У групі «Касса» потрібно вказати касу з відповідного довідника і
черговий номер для друкованої форми прибуткового касового ордера.
Програма здійснює автоматичну нумерацію прибуткових і видаткових
документів, в даному випадку, за замовчуванням програма пропонує
черговий номер, збільшуючи на одиницю поточне значення відповідного
реквізиту обраного елемента довідника

Група «Аналитика, первое событие» містить реквізити для вибору
кореспондуючого бухгалтерського рахунку, аналітики по ньому й аналітики
по ПДВ. При одержанні грошей від підзвітної особи реквізит «Субконто»
буде пропонувати вибір з довідника «Сотрудники», при надходженні грошей
з банку — з довідника «Счета нашей фирмы», в інших випадках — з
довідника «Контрагенты». У випадку надходження грошей від покупця
необхідно вибрати замовлення, що оплачується Для вибору замовлення
призначена кнопка «… «. При натисканні на неї відкривається журнал
«Отбор заказов по контрагенту». У ньому будуть відібрані тільки
замовлення, зазначені в реквізиті «Субконто» покупця. Подвійний натиск
на рядку із замовленням призведе до вибору замовлення в реквізит
«Заказ». Після цього вікно журналу можна закрити і продовжити заповнення
ордеру.

В розділі «Аналитика, первое событие» суми попереднього відвантаження,
необхідні для правильного формування проводок по першій події, можуть
бути розраховані автоматично чи безпосередньо зазначені вручну в
діалоговій формі документа. Для введення суми і ПДВ попереднього
відвантаження потрібно встановити параметр «Указать сумму отгрузки
вручную». Сума вказується у валюті обраної каси1.

Реквізит «Расход (доход)» групи «Валовые доходы/расходы» може приймати
значення: «+» — віднести операцію до валових доходів, «-» — віднести
операцію до валових витрат, «О» — не відносити ні до доходів, ні до
витрат У реквізиті «Субконто» вказується аналітика рахунку обліку
валових доходів (витрат).

Джерело надходження готівки в касу встановлюється шляхом вибору
відповідного елемента із запропонованого списку в реквізиті «Вид прихода
денег».

В деяких випадках прибутковий касовий ордер не повинен формувати
бухгалтерських проводок. Наприклад, у випадку одержання коштів з
поточного рахунку проводки можуть бути сформовані документом «Банковская
выписка», тому проведення ордера призведе до подвоєння сум в обліку. Для
того, щоб уникнути подібних ситуацій, призначено параметр «Только
зарегистрировать».

Реквізити «Основание», «Приложение», «По документу», «Кассир»,
«Примечание» використовуються для формування друкованої форми документа.

Витрачання готівки, яка знаходиться в касі, оформлюється видатковим
касовим ордером.

Для автоматичного оформлення операцій, пов’язаних з витрачанням грошових
коштів з каси підприємства в типовій конфігурації передбачено документ
«Расходный кассовый ордер».

Перше поле цього документу призначене для введення номеру документу, при
чому першому документу автоматично присвоюється номер «000001». В
другому полі вказується дата складання документу. Всі інші дані цього
документу заповнюються аналогічно до щойно розглянутого ПКО, з різницею
лише в тому, що ВКО складається на видачу готівки з каси.

Слід відмітити, що у типовій конфігурації передбачена константа
«Проводки только кассовыми ордерами». Якщо вона встановлена в значення
«Да», то всі рухи наявних коштів підприємства повинні бути оформлені
тільки касовими ордерами, оскільки проведення будь-яких інших
документів, що оформлюють оприбуткування або витрачання готівки з каси
підприємства не викликає формування проводок в кореспонденції з рахунком
30 «Каса». В цьому випадку типова конфігурація буде містити повну
інформацію для формування касової книги. В іншому випадку (константа
встановлена в значення «Нет») для проводок, сформованих іншими
документами, що оформлюють рух готівки, не можна буде встановити номер
відповідного прибуткового (видаткового) касового ордера.

Всі надходження і витрачання готівки підприємства відображаються в
касовій книзі.

Кожне підприємство веде тільки одну касову книгу, яка повинна бути
пронумерована, прошнурована й опечатана сургучевою або мастичною
печаткою. Кількість аркушів у касовій книзі завіряється підписами
керівника і головного бухгалтера даного підприємства.

Записи до касової книги здійснюються касиром відразу ж після одержання
чи видачі грошей по кожному ордеру. Крім того, щодня наприкінці робочого
дня касир підраховує підсумок за день, виводить залишок грошей в касі на
наступне число і передає в бухгалтерію як звіт касира другий відривний
лист (копію записів у касовій книзі за день) із прибутковими і
видатковими касовими документами під розписку в касовій книзі. Для
формування звіту по касових операціях у типовій конфігурації призначений
звіт «Кассовая книга» Даний звіт формується на підставі проводок з
рахунком 30 «Каса».

Для складання звіту вибирається пункт «Кассова книга» в меню «Отчеты»
головного меню й у формі введення вказується період (дата), за який
необхідно сформувати звіт, номер листа касової книга і каса, для якої
буде сформовано даний звіт.

При встановленні довільного періоду формування звіту він буде
сформований на кожен касовий день окремим листом касової книги.

Каса вибирається з довідника «Счета нашей фирмы», тому можна одержати
касову книгу для кожної готівки окремо, наприклад, для готівки в
гривнях, в доларах тощо. Якщо реквізит «Касса» діалогової форми запиту
залишити незаповненим, то звіт сформується по всій готівкових коштах в
касі у гривневому покритті.

У формі запиту параметрів звіту можна також визначити форму останнього
листа касової книги’ чи буде це звичайний лист, останній лист у місяці
чи в році. Крім того, якщо як період формування звіту обрано один день,
то додатково можна вказати суму, виплачену з каси підприємства.

Для формування звіту необхідно натиснути кнопку «Сформировать» чи кнопку
«ОК».

Сформований звіт відкривається у вигляді табличного документа, який
потім може бути роздрукований. При використанні кнопки «ОК» після
формування вікно форми настроювання параметрів звіту закривається. При
використанні кнопки «Сформировать» вікно залишається відкритим, що
дозволяє змінити параметри звіту і сформувати інший звіт1.

Сформований звіт буде містити залишки на початок дати по рахунку ЗО по
обраній готівці (чи по всіх коштах підприємства), всі проводки по
рахунку.

Висновки та пропозиції

Порядок приймання, зберігання, використання та обліку грошових коштів у
касі підприємств і організацій усіх форм власності регламентується
Порядком ведення касових операцій у національній валюті України,
затвердженим постановою Правління Національного банку України від
02.02.95 № 21 у редакції постанови Національного банку України від
13.10.97 № 334 з урахуванням змін і доповнень, внесених постановами
Правління Національного банку України від 22.05.98 №206; від 19.01.99 №
16, від 04.01.2000 № 3.

Згідно з зазначеними нормативними актами підприємства та індивідуальні
підприємці (суб’єкти підприємницької діяльності) зобов’язані зберігати
свої кошти на поточному та інших рахунках в установах банків. Згідно з
постановою Правління Національного банку України № 473 суб’єкти
підприємницької діяльності мають право здійснювати розрахунки між собою
(крім тих, що мають податкову заборгованість), а також з фізичними
особами — громадянами як в готівковій, так і безготівковій формі, як за
рахунок коштів, одержаних в банку, так і за рахунок виручки від
реалізації товарів (робіт, послуг) та інших касових надходжень.
Готівкова виручка та інші касові надходження можуть використовуватись
суб’єктами підприємницької діяльності (які не мають податкової
заборгованості) в необхідних розмірах для забезпечення своєї статутної і
господарської діяльності, у тому числі на оплату праці і виплату
дивідендів (доходів). При цьому ними повинна бути забезпечена
систематична і повна сплата податків і внесків обов’язкових платежів до
державних цільових фондів у порядку, встановленому чинним
законодавством.

Надходження грошей в касу і видача їх із каси, незалежно від
використання касових апаратів, оформляються прибутковими і видатковими
касовими ордерами (ф. № КО-1 і ф. КО-2), які виписуються і реєструються
бухгалтером. Нумерація прибуткових і видаткових касових ордерів ведеться
по порядку, починаючи з 1 січня і до кінця року. До передачі в касу
прибуткові і видаткові касові ордери реєструються бухгалтером у журналі
реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Видаткові касові
ордери, виписані на підставі платіжних відомостей на оплату праці та
інших подібних до неї платежів, реєструються після видачі грошових
коштів із каси.

Облік касових операцій ведеться в Касовій книзі (ф. № КО-4). Листки
Касової книги мають бути завчасно пронумеровані, прошнуровані й
опечатані сургучною або мастичною печаткою. Кількість листків у Касовій
книзі засвідчується підписами керівника підприємства і головного
бухгалтера і скріпляється печаткою. Записи в Касовій книзі ведуться в
двох примірниках через копіювальний папір. Другий (відривний) листок
книги служить звітом касира, який наприкінці дня разом з доданими
документами надається бухгалтеру (під розписку в касовій книзі) для
перевірки правильності записів і виведених залишків грошових коштів на
кінець дня.

За дебетом рахунка 31 «Рахунки в банках» відображається надходження
коштів у кореспонденції з такими рахунками: 15 «Капітальні інвестиції»,
30 «Каса» (внески готівкою), 31 «Рахунки в банках», 36 «Розрахунки з
покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами», 42
«Додатковий капітал», 46 «Неоплачений капітал», 60 «Короткострокові
позики», 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками», 64
«Розрахунки за податками й платежами» (зарахування повернених зайво
сплачених сум до бюджету), 70 «Доходи від реалізації» і т.д. За кредитом
відбивається використання коштів у кореспонденції з дебетом рахунків 30
«Каса» (одержання готівки), 31 «Рахунки в банках», 37 «Розрахунки з
різними дебіторами», 45 «Вилучений капітал», 63 «Розрахунки з
постачальниками і підрядниками» (оплата рахунків-фактур за
товарно-матеріальні цінності, послуги, виконані роботи), 64 «Розрахунки
за податками і платежами» (облік сум, що належать до перерахування до
бюджету), 66 «Розрахунки з оплати праці», 91 «Загаль-новиробничі
витрати», 93 «Витрати на збут» та ін.

У свою чергу, добре налагоджена й ефективно працююча система
бухгалтерського обліку дозволяє аналізувати стан справ підприємства,
контролювати надходження і витрату коштів, вчасно розраховуватися з
дебіторами і кредиторами, з бюджетом. Створення такої фінансової системи
є спільною справою керівника і бухгалтера. Відповідальність за
організацію бухгалтерського обліку несе керівник підприємства, який
призначає і звільняє бухгалтера за своїм розсудом.

Список використаної літератури

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
№2121-111.

Закон України «Про Національний банк України» // Галиц. контракти. —
1999. — № 25. — С. 55—66.

Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” / Затверджений 01 червня 1999 року // Бухгалтерський облік і
аудит. — №6. – 1999. – С. 9.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93 // Уряд. кур’єр. — №
9. — С. 3-9.

Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України,
затверджені Постановою Правління НБУ від 18.03.1999 р. № 127 //
Законодав. і нормат. акти з банків. діяльності. — 1999. — № 4. — С.
36—34.

Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземній
валюті, затверджена Постановою Правління НБУ від 18.12.1998 р. № 527 //
Законодав. і нормативні акти з банків, діяльності. — 1999. — № 2. — С.
4-40.

Інструкція “Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку,
активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і
організацій» / Затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 30
листопада 1999 року за №291 // Бухгалтерський облік і аудит. — №1. –
2000. – С. 14.

Інструкція “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній
валюті” / Затверджена постановою Правління Національного банку України
від 18 грудня 1998 р. № 527 і зареєстрована в Міністерстві юстиції
України 24 грудня 1998 р. під № 819/3259.

Інструкція “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”
від 29 березня 2001 р. № 135, зареєстрована в Міністерстві юстиції
України 25 квітня 2001 р. під № 368/5559.

Інструкції з застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів,
капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій
/ Затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада
1999 р. № 291.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України,
затверджений постановою Правління Національного банку України від
02.02.95 року № 21 у редакції постанови Національного банку України від
13.10.97 року № 334 з урахуванням змін і доповнень, внесених постановами
Правління Національного банку України від 22.05.98 року №206; від
19.01.99 року № 16, від 04.01.2000 року № 3.

Інструкція Національного банку України № 4 «Про організацію роботи з
готівкового обігу установами банків України», затверджена постановою
Правління Національного банку України № 149 від 20.06.95 р. в редакції
постанови Правління Національного банку № 335 від 13.10.97 р.

Бутинець Ф.Ф. та ін. Інформаційні системи бухгалтерського обліку. –
Житомир: ПП “Рута”, 2002.

Васюренко О.В. Банківські операції. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002.

Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку / Під ред. М. В. Кужельного.
– К.: А.С.К., 2001.

Грабова Н.М., Добровський В.М. Бухгалтерський облік на виробничих і
торговельних підприємствах. – К.: А.С.К., 2002.

Грабова Н.М., Кривоносов Ю.Г. Облік основних господарських операцій в
бухгалтерських проводках. – К.: А.С.К., 2002.

Давидов Г.М. Аудит. — К.: Т-во «Знання», КОО. — 2001.

Завгородній В.П. Бухгалтерський облік в Україні. – К.: А.С.К., 2002.

Івахненко В.М. Курс економічного аналізу. – К.: Знання-Прес, 2000.

Кулаковська Л.П. Основи аудиту: Курс лекцій. — Житомир: ЖІТІ, 2000.

Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Основи аудиту. — К.: «Каравелла»; Львів :
«Новий світ -2000», 2002.

Марочкіна А.М. Бухгалтерський облік за Національними стандартами. —
Харків: Торсінг, 2002.

Мельник В.М. Основи економічного аналізу. – Ірпінь, 2000.

Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук,
Я. Грудзевич, М. Вознюк. — 2-ге вид., доп. — Львів: ЛБІ НБУ, 2001.

Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.
— К.: АСК, 2002.

Ткаченко Н.М. Теоретико-методологічні проблеми формування
бухгалтерського обліку. – К.: А.С.К.,

1 Фінансова діяльність підприємства / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов
П.І., Петрова К.Я. – К.: Либідь, 2002. – С. 250-252.

1 Фінансова діяльність підприємства / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов
П.І., Петрова К.Я. – К.: Либідь, 2002. – С. 252-254.

1 Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах
України. — К.: АСК, 2002. – С. 502-503.

1 Грабова Н.М., Кривоносов Ю.Г. Облік основних господарських операцій в
бухгалтерських проводках. – К.: А.С.К., 2002. – С. 299-303.

1 Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах
України. — К.: АСК, 2002. – С. 504-506.

1 Грабова Н.М., Кривоносов Ю.Г. Облік основних господарських операцій в
бухгалтерських проводках. – К.: А.С.К., 2002. – С. 299-303.

1 Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах
України. — К.: АСК, 2002. – С. 509.

1 Марочкіна А.М. Бухгалтерський облік за Національними стандартами.—
Харків: Торсінг, 2002. – С. 129-135.

1 Марочкіна А.М. Бухгалтерський облік за Національними стандартами. —
Харків: Торсінг, 2002. – С. 225.

1 Фінансова діяльність підприємства / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов
П.І., Петрова К.Я. – К.: Либідь, 2002. – С. 256-258.

1 Бутинець Ф.Ф. та ін. Інформаційні системи бухгалтерського обліку. –
Житомир: ПП “Рута”, 2002. – С. 403-405.

1 Бутинець Ф.Ф. та ін. Інформаційні системи бухгалтерського обліку. –
Житомир: ПП “Рута”, 2002. – С. 403-405.

PAGE

PAGE 3

Похожие записи