.

Облік, аудит та аналіз продукції власного виробництва (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
2 33454
Скачать документ

Дипломна робота

На тему:

Облік, аудит та аналіз продукції власного виробництва .

План – графік виконання дипломної роботи

№ п/п

Назва етапу роботи Термін виконання Примітки та коментарі

1 Вибір теми, складання плану

2 Робота з літературою

3 Виконання теоретичної частини дослідження

4 Збір та обробка практичного матеріалу

5 Виконання аналітичної частини

6 Кінцева обробка роботи, рецензування допущення до захисту

Студент

Науковий керівник

ПЛАН

Вступ.

Розділ 1. Нормативно-методичне забезпечення обліку продукції власного
виробництва.

Законодавче регулювання організації обліку продукції власного
виробництва відповідно до законодавчої бази України.

Основні П(С)БО, відповідно з якими ведеться облік готової продукції на
підприємстві Іршанського ГЗК.

Розділ 2. Організація бухгалтерського обліку продукції власного
виробництва на досліджуваному підприємстві Іршанського
гірничо-збагачувального комбінату.

2.1. Економіко-організаційна характеристика підприємства ІГЗК.

2.2.Готова продукція, порядок її оцінки.

2.3.Облік виготовлення та собівартості готової продукції.

2.4. Порядок організації аналітичного обліку готової продукції.

2.5. Бухгалтерське відображення операцій, пов’язаних з рухом готової
продукції на ІГЗК.

2.6. Виробничо-господарська діяльність ДП “Іршанський ДГЗК” за 2001р.

Розділ 3. Аналіз обліку готової продукції та фінансового стану
підприємства ІГЗК.

3.1. Аналіз методів обліку витрат і калькулювання виробничої
собівартості продукції.

3.2. Аналіз беззбитковості виробництва продукції власного виробництва.

3.3. Аналіз фінансового стану підприємства.

3.3.1. Аналіз динаміки балансу та його структури.

3.3.2. Аналіз платоспроможності та ліквідності підприємства.

3.3.3. Аналіз фінансового левериджу.

Розділ 4. Методика проведення аудиту.

4.1. Законодавче регулювання проведення аудиту.

4.2. Мета, задачі, особливості проведення аудиту готової продукції.

4.3. Методико-організаційна підготовка до проведення перевірки.

4.4. Інвентаризація готової продукції.

4.5. Аудиторська перевірка готової продукції та її реалізації.

4.6. Порядок складання аудиторського висновку.

Розділ 5. Шляхи вдосконалення, щодо поліпшення організації та здійснення
бухгалтерського обліку на підприємстві Іршанського
гірничо-збагачувального комбінату.

Перелік використаної літератури.

Додатки.ВСТУП.

В сучасних умовах господарювання бухгалтерський облік важлива складова
інформаційної системи підприємства. Роль і значення бухгалтерського
обліку, необхідність розвитку його форм і методів призвели до виникнення
нового наукового напрямку в економічній діяльності. Облік дає повну та
достовірну інформацію про витрачання матеріальних, грошових, трудових
ресурсів, про собівартість продукції, фінансові результати, фінансовий
стан підприємства.

Облік був і залишається важливою функцією господарського управління
незалежно від суспільної формації і безпосередньо впливає на якість
управлінських рішень

Вивчаючи бухгалтерський облік, можна дізнатись, що для охоплення
економічної суті складних операцій необхідним є професійне судження
бухгалтера. Отже, бухгалтерський облік стимулює інтелектуальну
діяльність, він не є трафаретним предметом. Більш того, він активізує
мислення, аналітичні можливості, творчість та судження. Бухгалтерський
облік – це процес комунікації, до якого залучені аудиторія (користувачі)
з найрізноманітнішими знаннями, інтересами та здібностями, отже, він
проявляє управління, як можливості, як співрозмовника. Мова
бухгалтерського обліку використовує короткі усталені фрази та символи
для передачі інформації про переміщення ресурсів в конкретних
підприємствах.

Я розгляну на підприємстві Іршанського ГЗК облік готової продукції та її
собівартість.

Хтось колись зробив для нашої країни неоціненну послугу, запустивши в
обіг фразу «Купуймо українське». Ми, донехочу напившись коньяку
«Наполеон» виробництва «ОагаггІ І..Т.О.» та закусивши Імпортною
ковбасою, у складі якої близько 50% паперу, справді повернули свої
світлі голови до українського виробника. А як вчили нас відомі
маркетологи, попит породив пропозицію. Мало-помалу завдяки попиту на
українські продукти харчування і недорогі та якісні одяг і взуття
економіка країни почала оживати. Це не біда, що марки наших виробів не
такі відомі, як французькі чи німецькі. Ті іноземці також не завжди
можуть дозволити собі галстук від «Карла» чи повсякденний костюм від
«Морі». Адже вони надто дорогі для пересічного службовця — англійця чи
німця. Іноземці рахують кожну копійку, чи, даруйте, пфеніг, їх
задовольняє недорогий та добротний товар, виготовлений у своїй країні.
Німці купують німецьке, а англійці — англійське. Вони — патріоти, і
впевнені в тому, що їхні товари — найкращі у світі. На щастя, ми в цьому
схожі з іноземцями.

За останні роки вітчизняні товаровиробники не тільки не полишили цю
нелегку справу — виробляти продукцію, а й навіть набрали обертів і
думають проте, як розширити виробництво. Шкода лише, що не завжди наша
рідна держава допомагає їм. А Іноді й навпаки — такий нормативний
документ підкине, що не знаєш, з якого боку до нього підійти. Ми завжди
стараємося допомогти в цій ситуації людям, які прагнуть щось робити
самостійно і чесно заробляти гроші. От і сьогоднішня консультація
допоможе бухгалтерам та підприємцям, які обрали нелегкий шлях —
виготовляти продукт самостійно, розібратися в бухгалтерському та
податковому обліку своєї діяльності.

На сучасному етапі розвитку підприємств різних галузей, аудит є
невід’ємною частиною перевірки публічної бухгалтерської звітності,
обліку, первинних документів та іншої інформації щодо
фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою
визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти та
відповідності чинному законодавству та нормативам.

В наш час аудит набуває великої популярності, не лише на
великих підприємствах, але й на малих підприємствах, які належать
до різних галузей промисловості. Так для написання роботи було
обране державне підприємство Іршанського гірничо-збагачувального
комбінату, основною діяльністю якого є видобування корисних
копалин, а саме титану, та яке за своїм видом діяльності
відноситься до підприємств гірничо-добувної промисловості.

Мета роботи полягає у визначенні особливостей проведення аудиту
готової продукції та її реалізації на підприємствах
гірничо-добувної промисловості.

Під час написання роботи будуть розглядатися наступні питання:

1.Якою нормативною та законодавчою базою регулюється проведення
аудиту готової продукції та її реалізації;

2.Необхідно встановити мету та задачі, а також особливості
проведення аудиту готової продукції;

3.Визначити організаційну характеристику підприємства яке було
обране для написання даної теми;

4.Прослідкувати порядок проведення інвентаризації готової продукції
на підприємстві;

5.Детально розглянути аудиторську перевірку готової продукції та
її реалізації, а також звернути увагу на порядок складання
аудиторського висновку. Та запропонувати пропозиції щодо усунення
недоліків.

.

Розділ 1. Нормативно-методичне забезпечення обліку продукції власного
виробництва.

1.1. Законодавче регулювання організації обліку продукції власного
виробництва.

1.Закон №283. — Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в
редакції Закону України від 22.05.97 р. №283/97-ВР.

2.Закон №2213. — Закон України від 11.01.2001 р. №2213-111 «Про розмір
внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального
страхування».

3. Закон №2240. — Закон України від 18.01.2001 р. №2240-111 «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням
та похованням»,

4.Закон №1775. — Закон України від 01.06.2000 р. №1775-111 «Про
ліцензування певних видів господарської діяльності».

5.Закон №1776. — Закон України «Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та
послуг» у редакції Закону України від 01.06.2000 р. №1776-111.

6.Закон №2181. — Закон України від 21.12.2000 р. №2181-111 «Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами».

7. Декрет №30-93. — Декрет Кабінету Міністрів України від 08.04.93 р.
№30-93 «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та
відповідальність за їх порушення».

8.Постанова №1061. — Постанова Кабінету Міністрів України від 05.09.96
р. №1061 «Про затвердження Порядку визначення продукції власного
виробництва підприємств з іноземними інвестиціями».

9.План рахунків та Інструкція №291. — Наказ Міністерства фінансів
України від ЗОЛ 1.99 р. №291 «Про затвердження Плану рахунків
бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування».

10. П(С)БО 7. — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні
засоби», затверджене наказом Міністерства фінансів України від
27.04.2000 р. №92.

11. П(С)БО 9. — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»,
затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 р. №246.

12. П(С)БО 16. — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16
«Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від
31.12.99 р. №318.

13. Наказ №488. — Наказ Міністерства транспорту України і Міністерства
статистики України від 29.12.95 р. №488/346 «Про затвердження типових
форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»,

14. Наказ №99. — Наказ Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. №99
«Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих
і використаних довіреностей на одержання цінностей».

15. Правила №237. — Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків
України від 28.12.94 р. №237 «Про затвердження Правил продажу
продовольчих товарів».

16. Порядок №469. — Наказ Державної податкової адміністрації України від
30.05.97 р. №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги
обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг),
порядку їх заповнення», зі змінами і доповненнями, внесеними наказом
Державної податкової адміністрації України від 08.10.98 р. №469.

1.2. Основні П(С)БО, відповідно з якими ведеться облік готової продукції
на підприємстві Іршанського ГЗК.

Наказ Міністерства фінансів України від 20.10.99 р. №246. Зареєстрований
,”

в Мінюсті України 02.11.99 р. за №751/4044..

На виконання Програми реформування бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету
Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. №1706, наказую:

1. Затвердити Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»
(далі — Положення (стандарт) 9), схвалене Методологічною радою з
бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України, що додається.

2. Установити, що вказане Положення (стандарт) 9 застосовується щодо
обліку операцій, які відбуватимуться з 2000 року.

3. Передбачити, що інші нормативні акти Міністерства фінансів України з
бухгалтерського обліку діють у частині, що не суперечить Положенню
(стандарту) 9.

Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у
бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій
звітності.

Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами,
організаціями та іншими юридичними особами (далі — підприємства)
незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Норми цього
Положення (стандарту) не поширюються на:

Незавершені роботи за будівельними контрактами, включаючи контракти з
надання послуг, що безпосередньо пов’язані з ними.

Фінансові активи.

Молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукцію сільського і
лісового господарства, корисні копалини, якщо вони оцінюються за чистою
вартістю реалізації відповідно до інших положень (стандартів)
бухгалтерського обліку.

Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку,
мають таке значення: Запаси — активи, які:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської
діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу
продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва
продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління
підприємством. _Чиста вартість реалізації запасів — очікувана ціна
реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням
очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Запаси .визнаються активом, якщо існує імовірність того, що
підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх
використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають: сировину, основні й
допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності,
що призначені дія виробництва продукції, виконання робіт, надання
послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;
незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням
деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів.
Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають
послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг),
щодо яких підприємством ще не визнано доходу; готову продукцію, що
виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає
технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим
нормативно-правовим актом; товари у вигляді матеріальних цінностей, що
придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого
продажу;

малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не
більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше
одного року; молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукцію
сільського і лісового господарства, якщо вони оцінюються за цим
Положенням (стандартом).

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або
однорідна група (вид).

Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс
підприємства за первісною вартістю.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість
запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

суми, що сточуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за
вирахуванням непрямих податків;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не
відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати
на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за
вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами
транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування
ризиків транспортування запасів). Транспортно-заготівельні витрати
включаються до собівартості придбаних запасів або загальною сумою
відображаються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів. Сума
транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому
субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою
залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули
(використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць.
Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що
вибули, визначається як добуток середнього відсотка
транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з
відображенням на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими
відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток
транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків
транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і
транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку
запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.
Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку
до Положення (стандарту) 9;) інші витрати, які безпосередньо пов’язані з
придбанням запасів І доведенням їх до стану, в якому вони придатні для
використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать
прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі
витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних
характеристик запасів.

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами
підприємства, визнається собівартість їх виробництва, яка визначається
за Положенням (стандартом)бухгалтерського обліку 16 « Витрати “.

Первісною вартістю запасів, що внесені до статутного капіталу
підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками)
підприємства їх справедлива вартість.

Первісною вартістю запасів, одержаних підприємством безоплатно,
визнається їх справедлива вартість.

Первісна вартість одиниці запасів, придбаних внаслідок обміну на подібні
запаси. дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова
вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то
первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця
між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до
складу витрат звітного періоду. Первісною вартістю запасів, що придбані
в обмін на неподібні запаси, визнається справедлива вартість отриманих
запасів.

Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат
того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):понаднормові
втрати і нестачі запасів; проценти за користування позиками; витрати на
збут;

загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не
пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в
якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Первісна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім
випадків, передбачених цим Положенням (стандартом)

При відпуску запасів у виробництво, продаж та іншому вибутті оцінка їх
здійснюється за одним з таких методів:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (Л1ФО): нормативних
затрат; ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове
призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один
із наведених методів.

Запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних
замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного,
оцінюються за ідентифікованою собівартістю.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці
запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок
звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на
сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у
звітному місяці запасів. Оцінка запасів за методом ФІФО базується на
припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, в якій зони
надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто
запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше
вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження
запасів.

Оцінка запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси
використовуються у послідовності, що с протилежною їх надходженню на
підприємство (зарахуванню у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які
першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються
за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

. Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на
одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з
урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих
потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення
нормативних затрат до фактичних норм затрат і ціни повинні регулярно у
нормативній базі перевірятися і переглядатися.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами
роздрібної торгівлі середнього відсотка торговельної націнки товарів.
Цей метод застосовують підприємства, що мають значну і змінну
номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки.
Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною
(роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгівельної націнки
на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари
визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих
товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток
торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних
націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній
вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної
(роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та
продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

Вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів, що передані в
експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) з
подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів
за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх
фактичного використання. Запаси відображаються в бухгалтерському обліку
і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою
вартістю реалізації.

Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату
балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином
втратили первісно очікувану економічну вигоду.

Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів
вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення
виробництва і збут.

Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх
реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не
вистачає) запасів списуються на витрати звітного періоду. Суми нестач і
втрат від псування цінностей до прийняття рішення про конкретних
винуватців відображаються на позабалансових рахунках. Після встановлення
осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума
зараховується до складу дебіторської заборгованості (або Інших активів)
і доходу звітного періоду.

Якщо чиста вартість реалізації тих запасів, що раніше були уцінені та
є активами на дату балансу, надалі збільшується, то на сумі збільшення
чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення,
сторнується запис про попереднє зменшення вартості цих запасів.

У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про: методи
оцінки запасів;

балансову (облікову) вартість запасів у розрізі окремих класифікаційних
груп;

балансову (облікову) вартість запасів, які відображені за чистою
вартістю реалізації; балансову (облікову) вартість запасів, переданих у
переробку, на комісію, в заставу; суму збільшення чистої вартості
реалізації, за якою проведена оцінка запасів відповідно до пункту 28
цього Положення (стандарту). Якщо для оцінки запасів використовується
метод ЛІФО, то в примітках наводиться різниця між вартістю запасів,
відображеною на дату балансу в обліку і звітності, І найменшою з
вартості, обчисленою із застосуванням методу середньозваженої
собівартості, ФІФО, чистої вартості реалізації.

ПОЛОЖЕННЯ (СТАНДАРТ) БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ 16 «ВИТРАТИ»

Затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. №318. Зареєстроване
в Мінюсті України 19.01.2000 р. за №27/4248.

Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в
бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її
розкриття в фінансовій звітності. .

Норми цього Положення (стандарту).застосовуються підприємствами,
організаціями та іншими юридичними особами (далі — підприємства)
незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Положення (стандарт) 16 застосовується до обліку витрат за
будівельними контрактами з урахуванням особливостей їх визнання і
складу, установлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 18
«Довгострокові контракти».

Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку,
мають таке значення: Елемент витрат — сукупність економічно однорідних
витрат.

Непрямі витрати — витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до
конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом. Нормальна
потужність — очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути
досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох
років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування
виробництва. Об’єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид
діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх
виробництвом (виконанням) витрат.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням
активів або збільшенням зобов’язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або
збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу
підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення
або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути
достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням
доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо
пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того
звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох
звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу
його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними
звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові
результати: Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими
аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо.

Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

Погашення одержаних позик.

Інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають
ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до
положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням
(стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з
виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована
протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих
витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості
продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі
витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загально виробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції
(робіт, послуг) установлюються підприємством.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та
основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції,
купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та
інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного
об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та
інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні
робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до
конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати,
які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат,
зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і
майнових паїв, амортизація, витрати від браку, які становлять вартість
остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів), та витрати
на виправлення браку за вирахуванням: остаточно забракованої продукції
за справедливою вартістю; суми, що відшкодовується працівниками, які
допустили брак; суми, що одержана від постачальників за неякісні
матеріали і комплектуючі вироби тощо. До складу загально виробничих
витрат включаються:. Витрати на управління виробництвом (оплата праці
апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні
заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями;
витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

Амортизація основних засобів загально виробничого (цехового,
дільничного, лінійного) призначення.

Амортизація нематеріальних активів загально виробничого (цехового,
дільничного, лінійного) призначення.

Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну
оренду основних засобів, інших необоротних активів загально виробничого
призначення.

Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата
праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих
удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості
продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших
експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів,
купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг
сторонніх організацій тощо).

Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та
інше утримання виробничих приміщень.

Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загально
виробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне
страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на
здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю
продукції, робіт, послуг).

Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього
природного середовища. .Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення
матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і
готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі
і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв
тощо). . Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загально виробничих витрат належать витрати на обслуговування
і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або
майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні
Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з
використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу
діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного
періоду. До постійних загально виробничих витрат відносяться витрати на
обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або
майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні
Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з
використанням бази розподілу (годин пращ, заробітної плати, обсягу
діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені
постійні загально виробничі витрати включаються до складу собівартості
реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Загальна
сума розподілених та нерозподілених постійних загально виробничих витрат
не може перевищувати їх фактичну величину.

Приклад розподілу загально виробничих витрат наведено в додатку 1 до
цього Положення (стандарту).

Перелік і склад змінних і постійних загально виробничих витрат
установлюються підприємством.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до
собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг),
поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші
операційні витрати.. До адміністративних витрат відносяться такі
загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління
підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати,
витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління
підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних
активів загальногосподарського використання (операційна оренда,
страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення,
водопостачання, водовідведення, охорона);

винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна
тощо); витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс
тощо);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші
передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та
обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості
продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування
та Інші послуги банків;

інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають такі витрати, пов’язані з реалізацією
(збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на
складах готової продукції; витрати на ремонт тари;

оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та
працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження
працівників, зайнятих збутом;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних
активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг
(операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення,
освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і
страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та
інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів)
відповідно до умов договору (базису) поставки;

витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати
обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 І 27 цього
Положення (стандарту).

До інших операційних витрат включаються: витрати на дослідження та
розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8
«Нематеріальні активи»;

собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей
бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти
в грошову одиницю в еквіваленті, вираженому в грошовій одиниці України
за курсом Національного банку України на дату продажу Іноземної валюти,
плюс витрати, пов’язані з продажем Іноземної валюти; собівартість
реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку
складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх
реалізацією;

сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву
сумнівних боргів; втрати від операційної курсові різниці (тобто від
зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що
пов’язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від
знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані
штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об’єктів
соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними
елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці, відрахування
на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

До складу елемента «Матеріальні затрати»включається вартість витрачених
у виробництві(крім продукту власного виробництва):

сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та
комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів;

запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та Інших
матеріалів. До складу елемента « Витрати на оплату праці» включаються
заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення,
матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого
невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються:
відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне
страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на
індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на Інші
соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої
амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших
необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Інші операційні витрати»включаються витрати
операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених у
пунктах 22 — 25 цього Положення (стандарту), зокрема витрати на
відрядження, на послуги зв’язку, плата за розрахунково-касове
обслуговування тощо.’.

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування
кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою
тощо) та Інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового
капіталу. Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в
асоційовані, дочірні, або спільні підприємства, які обліковуються
методом участі в капіталі. Приклад розрахунку втрат від участі в
капіталі наведено в додатку 2 до цього Положення(стандарту) До складу
інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної
діяльності(крім фінансових витрат), але не пов’язані безпосередньо з
виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів робіт, послуг). До
таких витрат .належать собівартість реалізованих фінансових
інвестицій(балансова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією
фінансових інвестицій);собівартість реалізованих необоротних активів
(залишкова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією необоротних
активів);собівартість реалізованих майнових комплексів; втрати від не
операційних курсових різниць; сума уцінки необоротних активів і
фінансових інвестицій витрати на ліквідацію необоротних активів
(розбирання, демонтаж тощо);залишкова вартість ліквідованих (списаних)
необоротних активів. Інші витрати звичайної діяльності. Податки на
прибуток визнаються витратами згідно з Положенням (стандартом)
бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток».

Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за
вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності
підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій. Приклад
розрахунку для включення до фінансової звітності втрат від надзвичайних
подій наведено в додатку 3 до цього Положення (стандарту).

У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про склад і
суму витрат, відображених у статтях «Інші операційні витрати» та «Інші
витрати» Звіту про фінансові результати; склад і суму доходів і втрат за
кожною надзвичайною подією склад і суму витрат, які не включені до
статей витрат Звіту-про фінансові результати, а відображені
безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та
розподілу між власниками).

Розділ 2. Організація бухгалтерського обліку продукції власного
виробництва на досліджуваному підприємстві іршанського
гірничо-збагачувального комбінату.

2.1.Організаційна характеристика підприємства.

Дочірнє підприємство “Іршанський державний гірничо-збагачувальний
комбінат”, засноване державною акціонерною компанією “Українські
поліметали” ( зареєстроване Мінською районною державною
адміністрацією м. Києва 16 червня 1998 року за №07008, Код ЄДРПО
25639720, адреса: м. Київ, пр. Червоних козаків, 6 р/р 26008703 в
АППБ “Аваль”, МФО 322960 ) у відповідності до Постанови Кабінету
Міністрів України від 28 березня 1998 р. №373 “ Про створення
Державної акціонерної компанії “Українські поліметали”.

Підприємство є правонаступником Іршанського державного гірничо –
збагачувального комбінату, створеного відповідно до постанови Ради
Міністрів СРСР від 09.03.1954 р. №7 на основі державної
власності і підпорядкованого Міністерству промислової політики
України.

Місцезнаходження підприємства:

Україна, 12110, Житомирська область, Володарськ-Волинський район,
смт. Іршанськ, вул.Шевченка,1.

Підприємство створено з метою отримання прибутку за рахунок
виробництва та підприємницької діяльності в галузі видобутку
рудної сировини кольорових металів (ільменіт), інших природних
матеріалів від супутнього видобутку.

Предметом та основними напрямками діяльності підприємства є:

виробництво ільменітового концентрату;

виробництво рутилового, лейкоксенового концентратів, та кварцевих
пісків;

виробництво кисню, виробів з природного недорогоцінного каменю,
гірничо-збагачувального обладнання;

здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

складання проектно-конструкторської, проектно-будівельної та
проектно-кошторисної документації;

організація внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів та
вантажів власним, залученим та орендованим транспортом;

передача та поставка електроенергії;

здійснення оптової та роздрібної торгівлі, товарообмінної
діяльності та зустрічної торгівлі, комісійної та консигнаційної
торгової діяльності, торгівельно-закупівельної та
постачальницько-збутової діяльності;

виконання загально будівельних, монтажних та пусконалагоджувальних,
теплотехнічних та електротехнічних робіт;

збір та реалізація лому чорних та кольорових металів;

здійснення лізингу, консультаційної та брокерської діяльності;

експлуатація та утримання житлового фонду, об’єктів охорони
здоров’я та культури.

Підприємство є юридичною особою. Права і обов’язки юридичної
особи підприємство набуває з дня державної реєстрації.
Підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до
чинного законодавства України та свого Статуту.

Підприємство веде самостійний баланс, має поточний, валютний та
інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням
та власною символікою, фірмовий бланк, товарний знак.

Статутний фонд підприємства складає 69 741 000 (шістдесят дев’ять
мільйонів сімсот сорок одна тисяча) гривень і включає основні
фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких
відображається у самостійному балансі підприємства. Зміна
статутного фонду підприємства відображається в балансі
підприємства.

Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним
на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного
господарського відання, підприємство володіє, користується та
розпоряджається зазначеним майном в цілях господарської
діяльності.

Джерелами формування майна підприємства є:

– амортизаційні відрахування;

-доходи, одержані від реалізації продукції, а також від
фінансово-господарської діяльності;

-кошти, отримані від реалізації майна та основних фондів;

– доходи від цінних паперів;

– кредити банків та інших кредиторів;

– капітальні вкладення і дотації з бюджету;

– безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій,
підприємств і громадян;

– придбання майна іншого підприємства, організації;

– іншого майна, набутого на підставах, не заборонених
законодавством;

– частка прибутку підприємства, що направляється на розвиток
виробництва.

Підприємство веде бухгалтерський, оперативний та статистичний
облік згідно з чинним законодавством. Керівник підприємства та
головний бухгалтер несуть персональну відповідальність за
додержання порядку ведення і достовірності обліку та статистичної
звітності.

Управління підприємством здійснює його Директор. Прийняття на
роботу директора здійснюється засновницьким шляхом укладання з
ним контракту.

Підприємство самостійно визначає структуру управління і
встановлює штати. Директор підприємства самостійно вирішує питання
діяльності підприємства за винятком тих, що віднесені Статутом
до компетенції засновника і інших органів управління даного
підприємства.

Підприємство діє на основі повного господарчого розрахунку і
самофінансування. Основним узагальненим показником господарської та
виробничої діяльності підприємства є прибуток.

Порядок використання прибутку, що залишається після сплати
податків, визначає засновник, Частина прибутку, що направляється
на матеріальне заохочення та соціальне забезпечення трудового
колективу використовується по рішенню директора підприємства та
трудового колективу або уповноваженого ним органу.

Підприємство також утворює цільові фонди, призначені для покриття
витрат, пов’язаних зі своєю діяльністю:

фонд розвитку виробництва;

фонд соціального розвитку;

резервний фонд.

Аудит фінансової діяльності підприємства здійснюється згідно з
чинним законодавством України.

Ліквідація та реорганізація (злиття, приєднання, поділ,
виділення, перетворення) здійснюється відповідно до рішення
засновника або суду чи арбітражного суду.

З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходить
повноваження по управлінню справами підприємства. Ліквідаційна
комісія складає ліквідаційний баланс підприємства і подає його
органу, який прийняв рішення про ліквідацію, кредитори та інші
юридичні особи, які перебувають у договірних відносинах з
підприємством, яке ліквідується, повідомляються про його
ліквідацію у письмовій формі.

При реорганізації і ліквідації підприємства працівникам, які
звільняються, гарантується додержання їх прав та інтересів
відповідно до трудового законодавства України.

2.2. готова продукція, порядок її оцінки.

Готова продукція яка випускається деякими підприємствами кольорової
металургії, має ряд особливостей, в залежності від яких і будується
аналітичний облік цієї продукції.

Так гірничо-збагачувальний комбінат, при комплексній переробці руди,
випускає титановий концентрат. Крім того, концентрат має різний склад
основного металу, в залежності від чого на однорідний концентрат
встановлюються різні прейскурантні ціни, по яких проводяться розрахунки
з покупцями.

Тому облік концентрату необхідно вести в слідуючих вимірниках:

1.в сухій масі випущеного концентрату;

2.в умовній масі, яка визначається перерахунком сухої маси по
встановленому планом стандарту вмісту основного металу в даному
концентраті;

3.по кількості вмісту окремих металів в концентраті.

Суха маса визначається шляхом виключення маси вологи з фізичної
маси(ваги) по проценту вологи, встановленому лабораторним аналізом. Так
наприклад, при фізичній масі концентрату 100т і його вологості 5% суха
маса цього концентрату складе 100(100 – 5)= 95т.

Перевід сухої маси концентрату в умовну (умовний концентрат) і
визначення маси металу в концентраті виконується по слідую чому
розрахунку.

При складі основного металу(титану) в концентраті по встановленому
планом стандарту для титанового концентрату 42%, а також при виробництві
концентрату в сухій масі:

Титановий100т 45%

випуск концентрату в умовній масі і складу основного металу в них
складуть:

(1000т *45): 42=1071- кількість в умовній масі, т

(1000т *45):100=450- склад основного металу, т

В аналітичному обліці рахунку 26″Готова продукція” концентрат
обліковується на карточках спеціалізованої форми в чотирьох вимірниках:
по сухій і умовній масі, по облікових(планових) цінах на 1т умовного
концентрату і по кількості складу в концентраті металу.

Дані про умовну масу концентрату і складу в ньому окремого металу по
кількості використовуються в оперативно-статистичному обліку і звітності
в цілях спів ставності з планом, який будується в перерахунку випуску
концентрату в сухій масі на умовну з указанням заданої кількості металу
в концентраті. Ці дані використовуються також в технічній звітності при
складанні балансу металів.

Готовою продукцією вважається та, обробка якої завершена, вона
укомплектована, відповідає встановленим стандартам, прийнята ВТК і здана
на склад чи передана замовнику. Якщо технічними умовами передбачено
реалізацію продукції у присутності представника замовника, то вироби
вважаються готовими після того, як вони прийняті представниками
замовника й оформлені актом приймання. Готова продукція, що підлягає
передачі замовнику, але не оформлена актом передачі та не передана на
склад, враховуватиметься в складі незавершеного виробництва.

Відповідно до П(С)БО 9, готова продукція належить до запасів. З метою
бухгалтерського обліку запаси включають готову продукцію, що виготовлена
на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та
якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим
нормативно-правовим актом.

У бухгалтерському балансі залишки готової продукції відображатимуться за
фактичною виробничою собівартістю, що визначається згідно з П(С)БО 16.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої
собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду,
нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних
виробничих витрат. Готову продукцію з виробництва передають на склад.
Така передача здійснюється на підставі накладних на передачу
товарно-матеріальних цінностей на склад. Накладну виписує у двох
примірниках підрозділ-здавальник (цех). На обох примірниках накладних
мають бути два підписи: начальника цеху готової продукції та начальника
складу готової продукції.

На підставі одного з примірників накладної, продукція залишається на
складі готової продукції начальник складу чи відповідальна особа
заповнює картку складського обліку. У ній роблять запис з
оприбуткування готової продукції, що надійшла на склад, і разом з
матеріальним звітом передають до бухгалтерії.

У бухгалтерії, відповідно до П(С)БО 9, облік готової продукції ведуть
за її найменуванням або однорідною групою (видом).

Записи у картці складського обліку роблять на підставі кожного
прибуткового чи видаткового документа: після запису про надходження чи
вибуття зі складу підбивають підсумок за операціями та виводять залишок.
У бухгалтерії також ведуть книгу залишку готової продукції. На сьогодні
єдиного зразка такої книги немає, і підприємство може вести її на свій
розсуд.

У бухгалтерії синтетичний облік наявності та руху готової продукції
ведеться на активному рахунку 26 «Готова продукція». При оприбуткуванні
готової продукції, що випущена підприємством роблять такий запис: Д-т 26
«Готова продукція», К-т 23 «Виробництво». Випуск продукції з виробництва
та передача ЇЇ на склад оформлюється накладними, відомостями,
приймально-здавальними Документами, актами приймання, яких вказується:
дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер,
одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю. Вони виписуються в двох
примірниках, один з яких призначений для здавальника, а інший
залишається на складі. Кількість виробів, що оприбутковуються на склад,
їх вага та обсяг вимірюються, підраховуються і, при необхідності,
зважуються.

Для обліку випуску готових виробів з виробництва бухгалтерія складає
відомість випуску готової продукції, зданої на склади підприємства, в
натуральному і вартісному вираженні. Дані цієї відомості використовують
для контролю за виконанням завдання по обсягу виробництва і для
бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку.

Накопичуванні відомості випуску готової продукції (в натуральному і
вартісному вираженні) і накопичувальні відомості відвантаженої продукції
заповнюються на підставі первинних документів протягом місяця.

Ціна проставляється на підставі номенклатури-цінника, наявність якого є
однією з важливих умов організації обліку готової продукції. В ньому
вказується вид кожного виробу, його відмінні ознаки (модель, артикул,
марка, фасон тощо), привласнений йому код, сукупний номенклатурний
номер, що закріплюється на весь час виробництва і збуту продукції на
даному підприємстві, та облікові ціни.

При використанні ЕОМ в бухгалтерському обліку» крім
номенклатури-цінника, розробляється комплекс довідників продукції, яка
оподатковується та не оподатковується різними видами податків, довідники
середньо квартальної та середньорічної собівартості, платників та
вантажоодержувачів. У вигляді довідників формалізуються і способи
визначення суми рахунку за продукцію, відвантажену на внутрішній ринок
та на експорт. В довідниках зазначається найменування виробу, коди видів
товарної продукції, вироби та змінні параметри (ціна, собівартість,
ставки податків тощо). Всі ці дані записують на машинний носій
інформації та використовують для оперативного управління запасами
продукції і для складання відповідної внутрішньої звітності.

В залежності від виду випуск готової продукції з виробництва
оформлюється та відображається, в обліку по-різному. Якщо продукція
масовий характер (вибір), то це означає, що її потрібно передати на
склад. В такому разі оформлюються первинні документи і використовують
бухгалтерські рахунки. Коли продукція є унікальною (пароплав, будинок
тощо), то відповідний випуск (передача замовнику) оформлюється
документами і відображається записом..

Відпуск (відвантаження) продукції покупцю оформлюється видатковими
накладними, приймально-здавальними актами із зазначенням номера
накладної І дати оформлення, номера і дати договору з замовником, назви
та реквізитів замовника, одиниць виміру, кількості, оптової ціни і
вартості.

2.3.Облік виготовлення та собівартості готової продукції.

Положенням №473 визначено, що собівартість промислової продукції (робіт,
послуг) — це не що інше, як виражені в грошовій формі поточні витрати
підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворюють
виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут —
повну собівартість промислової продукції. Також П(С)БО 16 містить
перелік виробничих витрат, що входять до складу собівартості
реалізованої продукції та виробничої собівартості. У свою чергу,
виробнича собівартість складається з таких витрат (схема 1).

Схема 1

ВИРОБНИЧА СОБІВАРТІСТЬ:

прямі матеріальні витрати. Визначаються відповідно до п. 12 П(С)БО 16

прямі витрати на оплату праць Визначаються відповідно до п. 13 П(С)БО 16

інші прямі витрати. Визначаються відповідно до п. 14 П(С)БО 16

змінні загально виробничі та постійні розподілені загальновиробничі
витрати. Визначаються відповідно до п. 15 П(С)БО 16

Відповідно до Положення №473, прямі витрати — це витрати, пов’язані з
виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали,
куповані вироби і напівфабрикати тощо), які можуть бути безпосередньо
включені до їх собівартості. До складу прямих матеріальних витрат,
згідно з П(С)БО 16, включається вартість (схема 2).

Схема 2

ПРЯМІ МАТЕРІАЛЬНІ ВИТРАТИ:

сировина та матеріали, що придбаваються у сторонніх підприємств і
організацій і входять до складу вироблюваної продукції, утворюючи її
основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції робіт,
послуг ;

куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати, що підлягають монтажу або
додатковій обробці на цьому підприємстві ,допоміжні та інші матеріали.
Вони включаються тільки в тому випадку, якщо можуть бути безпосередньо
віднесені до конкретного об’єкта витрат.

Щоб визначити величину прямих матеріальних витрат, треба скористатися
одним із методів визначення вартості запасів, встановлених пунктом 16
П(С)БО 9:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних затрат;

ціни продажу.

До складу прямих витрат на оплату праці (схема 3} включаються:

заробітна плата;

інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть
бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

ПРЯМІ ВИТРАТИ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ:

витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, обчислені
згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, включаючи
будь-які види грошових і матеріальних доплат виплати, передбачені
законодавством про працю, за невідпрацьований на виробництві (неявочний)
час: оплата щорічних відпусток (компенсація за невикористану відпустку),
крім оплати у частині витрат на оплату праці за рахунок прибутку, що
залишається у розпорядженні підприємства;

оплата праці працівників, яким не виповнилося 18 років, при скороченій
тривалості їх щоденної роботи;

оплата перерв працюючим матерям для годування дитини;

оплата часу, пов’язаного з проходженням обов’язкових медичних оглядів,
виконанням державних обов’язків, винагорода за передбачену
законодавством вислугу років

інші виплати;

Якщо на підприємстві, відповідно до облікової політики, створюється
резерв для оплати відпусток, то до витрат включаються щомісячні
відрахування на створення такого резерву;

витрати, пов’язані з підготовкою (навчанням) і перепідготовкою кадрів.

Що включається до складу інших прямих витрат, покажемо у схемі 4

ІНШІ ПРЯМІ Витрати: відрахування на соціальні заходи.

До цих витрат включаються відрахування, визначені законами №2213 і №2240

плата за оренду земельних І майнових паїв

амортизація.

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням

методів, визначених П(С)БО 7

вартість остаточно забракованої продукції

витрати на виправлення браку

Загальновиробничі витрати. Оскільки перелік загальновиробничих витрат
доволі великий, скажемо лише про основні загальновиробничі витрати, які
найширше використовуються у виробництві. Сюди входять (схема 5)

ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧІ ВИТРАТИ:

Схема 5

витрати на вдосконалення технологи й організації виробництва

комунальні витрати

витрати на обслуговування виробничого процесу

витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього
природного середовища

інші витрати (недостачі незавершеного виробництва;

недостачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах лише в
межах норм природного убутку; оплата простоїв тощо)

У свою чергу, загальновиробничі витрати поділяються на постійні та
змінні. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат
установлює підприємство. Але виробничу собівартість формують лише змінні
та розподілені постійні загальновиробничі витрати, тимчасом як
нерозподілені загальновиробничі витрати підлягають списанню на витрати
звітного періоду, в якому вони виникли, і до складу виробничої
собівартості не включаються.

До складу змінних загальновиробничих витрат належать витрати на
обслуговування й управління виробництвом. Вони змінюються прямо (або
майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні
загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з
використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу
діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного
періоду. Отже, змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до
складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) в періоді їх
виникнення, тобто списуються на витрати виробництва (за дебетом рахунка
23 «Виробництво») щомісяця в повному обсязі і розподілу не підлягають.

Постійні загальновиробничі витрати — витрати, що відносяться на
обслуговування й управління виробництвом та залишаються незмінними при
зміні обсягу діяльності. До них, наприклад, відносять оренду основних
засобів. Адже незалежно від того, що, коли і за якими цінами
вироблятиметься, оренда залежить тільки від умов угоди оренди. Тому
підприємство повинно самостійно розподіляти постійні загальновиробничі
витрати. За основу розподілу можна взяти кількість продукції, що
випускається, заробітну плату працівників, безпосередньо зайнятих на
виробництві продукції, чи просто години праці на такому устаткуванні.

Відображення на рахунках бухгалтерського обліку собівартості
реалізованої продукції як уже було сказано, собівартість реалізованої
продукції складається з:

— виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом
звітного періоду;

— нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

— наднормативних виробничих витрат.

Оскільки готова продукція, відповідно до П(С)БО 9, є запасами, то й
облік її ведеться на рахунках класу 2 «Запаси». Відповідно до Плану
рахунків та Інструкції №291, підприємство з виготовлення готової
продукції може використовувати:

рахунок 20 «Виробничі запаси». Цей рахунок призначено для узагальнення
інформації про наявність і рух належних підприємству запасів сировини і
матеріалів (у тому числі сировина й матеріали, які є в дорозі та в
переробці);

рахунок 23 «Виробництво». Цей рахунок призначений для узагальнення
інформації про витрати на виробництво продукції. Зокрема він
використовується для обліку на окремих субрахунках витрат промислових
підприємств на виробництво продукції. Аналітичний облік за рахунком 23
«Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами
або групами виготовлюваної продукції. На великих виробництвах
аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та
центрами витрат і відповідальності;

рахунок 25 «Напівфабрикати». Цей рахунок призначений для обліку та
узагальнення інформації про наявність та рух напівфабрикатів власного
виробництва. Облік напівфабрикатів власного виробництва на окремому
рахунку ведуть підприємства, у яких напівфабрикати, крім використання у
виробництві, реалізуються на сторону як готова продукція. На
підприємствах, на яких напівфабрикати власного виробництва
використовуються тільки для власних виробничих потреб, їх рух і залишки
облікують на рахунку 23 «Виробництво»;

рахунок 26 «Готова продукція». Цей рахунок призначено для узагальнення
інформації про наявність та рух готової продукції підприємства.
інструкція №291 рекомендує відображати за дебетом рахунка 26 надходження
готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою
собівартістю. Крім того, в аналітичному обліку можливе також
відображення готової продукції за обліковими цінами.

Оцінка продукції за обліковими цінами дає можливість постійного
поточного обліку незалежно від калькуляції фактичної собівартості. Такі
ціни є основою бухгалтерського обліку готової продукції на складах
оперативно-бухгалтерським методом.

Крім того, на рахунках класу 9 виробниче підприємство узагальнює
інформацію про витрати своєї діяльності;

рахунок 91 «Загальновиробничі витрати». На цьому рахунку ведеться облік
виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління
цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами
основного й допоміжного виробництва. Крім цього, тут також обліковують
витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування. Нагадуємо, що
підприємства торгівлі цей рахунок не застосовують;

рахунок 90 «Собівартість реалізації». Відповідно до Плану рахунків та
Інструкції про його використання, рахунок 90 призначено для узагальнення
інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів,
виконаних робіт, наданих послуг. За дебетом рахунка 90 відображається
виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг;
фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), за
кредитом — списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79
«Фінансові результати».

Облік реалізованої готової продукції.

Реалізованою продукцією вважається продукція, відвантажена (відпущена)
зі складу підприємства-постачальника. Підприємство-виробник, що має
намір реалізувати свою продукцію, повинне встановити на неї ціну, яка б
відповідала низці вимог:

— відшкодувати витрати підприємства на виготовлення продукції;

— відшкодувати витрати на збут продукції;

— вартість повинна бути меншою, ніж вартість подібної конкурентної
продукції;

— забезпечити прибуток.

При реалізації своєї продукції підприємство перш за все повинно укласти
про це угоду з покупцем. Якщо підприємство реалізує свою продукцію
покупцям, така реалізація відбувається відповідно до Наказу №99 на
підставі довіреності. Довіреність на одержання цінностей видається
тільки особам, які працюють на даному підприємстві, іншим — з дозволу
керівника підприємства.

Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника
при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на
кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або
інший аналогічний документ) з позначенням на ній номера довіреності та
дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа,
що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий — додається до
залишеної у постачальника довіреності і використовується для
спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а
також для розрахунків з одержувачем. Якщо підприємство реалізує
продукцію в інше місто, то в угоді про поставку продукції має бути
зазначений перевізник, вид транспорту та спосіб відправки готової
продукції. Склад у цьому випадку відбирає та упаковує продукцію
відповідно до умов договору та виписує товаротранспортну накладну, у
якій ставить підпис перевізник продукції. Товаротранспортні накладні
товаровідправник виписує в чотирьох примірниках.

2.4. Порядок організації аналітичного обліку готової продукції.

Готова продукція обліковується на підприємствах за місцями її зберігання
та окремими видами у встановлених одиницях виміру: натуральних
(характеризують кількість, обсяг та вагу продукції відповідно до їх
фізичних властивостей, використовують для кількісного обліку готових
виробів); умовно-натуральних (показники, необхідні для одержання
узагальнених показників з обліку однорідної продукції).

На складі в облікових регістрах (картках, відомостях, сальдових
відомостях, оборотних відомостях або книзі складського обліку) готова
продукція обліковується в кількісному вираженні.

Кількісний облік готової продукції за її видами та місцями зберігання
може бути організований декількома способами: 1) в сортових картках
складського обліку; 2) безкартковим способом.

При першому способі в бухгалтерії складають або обробляють групувальні
відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі
підрозділів-виробників та за місцями зберігання. При безкартковому
способі за допомогою ЕОМ кожен день складають оборотні відомості обліку
випуску продукції з виробництва і руху готових виробів у розрізі складів
та інших місць зберігання. При цьому необхідно звернути особливу увагу
на збалансованість даних з оприбуткування, відпуску і по залишках
продукції. Залишки готових виробів періодично

інвентаризуються.

У картках або книгах складського обліку здійснюються записи про
надходження і відпуск готової продукції та щоденно виводяться її
залишки.

При створенні повністю автоматизованих складів облік готової продукції в
традиційній картковій формі не ведеться, а необхідні для управління дані
отримують як інформацію по запиту. Картки замінюються оперативними
машинограмами залишків та руху готової продукції по кожному найменуванню
та виду.

В кінці місяця за даними аналітичного обліку витрат на виробництво
визначається фактична собівартість готової продукції.

Аналітичний облік приймання та відпуску готової продукції,
ведеться на підставі прибуткових і видаткових документів, здійснюється
за видами готової продукції, яка може відображатися за обліковими
цінами(плановою собівартістю, оптовими та відпускними цінами тощо)
виділенням в регістрах відхилень фактичної виробничої собівартості
виробів від їх вартості за обліковими цінами.

2.5. Бухгалтерське відображення операцій, пов’язаних з рухом готової
продукції.

Облік готової продукції повинен забезпечити контроль за виконанням
завдань по випуску продукції згідно договірного асортименту на всіх
стадіях її руху;

зберіганням готової продукції за обсягом, асортиментом та якістю (в
місцях складування і в дорозі); своєчасною випискою документів на
відвантаження; поданням розрахункових документів покупцям та контроль
своєчасного здійснення платежів;

використанням матеріальних і фінансових ресурсів за допомогою складання
планових і фактичних калькуляцій собівартості продукції.

Побудова обліку готової продукції можлива за різними варіантами.
Продукція, яка має кількісні, якісні та вартісні характеристики, може
бути здана на склад, а звідти відбуватиметься її відвантаження та
реалізація. Водночас можливий інший підхід (здебільшого на малих
підприємствах, фермерських господарствах тощо), коли готова продукція не
передається на склад, а нагромаджується безпосередньо в цехах, звідки її
відвантажують або передають покупцеві та реалізують.

Продукція, яка не має кількісних характеристик, — робота, послуга
(посередництво) або великогабаритні вироби – будинок, пароплав тощо,
безпосередньо передається з виробництва покупцеві (замовникові).

Якщо облік готової продукції ведеться за обліковими цінами, то по
закінченні звітного періоду, після визначення фактичної собівартості
готової продукції, записи по випуску і відвантаженню коригуються на суму
відхилень фактичної собівартості від її вартості за обліковими

цінами шляхом їх співставлення. (від’ємна сума відхилень фіксується
методом червоного сторно, додання — звичайним записом.

Для правильного визначення фактичної собівартості готової продукції,
виконаних робіт і наданих послуг доцільно на кінець звітного періоду
визначати залишки незавершеного виробництва. Вони відображаються по
дебету рахунку 23 “Виробництво”.

При проектуванні, запровадженні і використанні системи обробки
інформації з обліку готової продукції за допомогою ЕОМ необхідно брати
до уваги її наступні особливості: облікова інформація про наявність і
рух продукції повинна бути оперативною; має бути представлена по кожному
коду продукції в кількісному і вартісному вираженні; всі дані з обліку
готової продукції та її реалізації повинні бути пов’язані з обліковою
інформацією про витрати на виробництво, про фінансово-розрахункові
операції по збуту і оподаткуванню, показниками оборотного і сальдового
балансів по рахунках бухгалтерського обліку. Бухгалтерське відображення
операцій з руху готової продукції та порядок ведення обліку готової
продукції представлено за допомогою рис 1.

Рис. 1. Загальна схема бухгалтерського обліку готової продукції

2.6.Виробничо-господарська діяльність ДП”Іршанський ДГЗК” за 2001р.

Виробничо-господарська діяльність на комбінаті за звітний період
проводилась по двох основних напрямках :

основна діяльність

-гірничо-експлуатаційні роботи та збагачення ільменіто-вміщуючих пісків
з випуском ільменітового концентрату;

• капітальне будівництво .

До складу підприємства входить 5 основних цехів (кар’єри №№2,5,6 ,
фабрика №1 і Лемненський рудник – кар’єр №3 з фабрикою №3), 7 допоміжних
цехів (транспортне технологічний , енергетичний , ремонтно-механічний ,
експлуатаційна геологорозвідка , прирейкова база , БМУ, КВПіА) ,
управління та 4 об’єкти непромсфери (будинок культури , готель,
гуртожитки та санаторій-профілакторій).

В звітному році виробнича діяльність комбінату була стабільною , випуск
основної товарної продукції – ільменітового концентрату лишився на рівні
2000 року та становив 314,5 тис. тон.

Основні виробничі показники наведені в таблиці.

Назва показника

Од. вим.

2000 звіт

2001 рік

2000

план

факт

%

2001,

%

1

Видобуток продуктивних пісків (переробка)

т. тон

4492

4573

4718

103,2

105,0

2

Вміст металу в пісках

%

2,926

2,704

2,731

101,0

93,34

2

Випуск ільменітового концентрату (на 42% ТЮ2)

т. тон

314,5

292,4

314,5

107,6

100,0

з них: – власний випуск

т. тон

222,0

214,6

228,3

106,4

102,8

– послуги по випуску

т. тон

92,5

77,8

86,2

110,8

93,2

4

Вилучення

%

70.84

70.61

70.0

100.5

100.2

5

Гірничо-підготовчі роботи

т.куб.м

7100

7725

7306

94.6

102.9

В т.ч. – розкривні роботи

т.куб.м

2771

3315

2941

88.7

106.1

6

Переробка промпродукту

т. тон

2388

3021

2862

94.7

119.8

Таблиця 1.

Натуральні обсяги основної виробничої діяльності комбінату.

Показники по ГПР та розкривних роботах не виконані із-за складних
гірничо-геологічних умов та аварій на застарілому ЕШ 5/45 на кар’єрі №6.
Дещо покращилося вилучення по комбінату.

Комбінат в звітному періоді продовжував відробку запасів ільменітових
пісків Верхнє-Іршинського, Іршинського та Лемненського родовищ відкритим
способом силами кар’єрів №№ 2,3,5,6. На підставі геолого-маркшейдерської
документації прямим методом проведено підрахунок експлуатаційних втрат
та розрізнення при видобутку. По всіх кар’єрах досягнуто зниження втрат
пісків по відношенню до планових, що є показником раціонального
використання природних ресурсів . Дані втрат та розрізнення зведені в
таблиці.

Таблиця 2.

Кар’єр

2000 рік

2001 рік

Втрати

Розрізнення

Втрати

Розрізнення

план

факт

план

факт

план

факт

план

Факт

№2

4,2

4,0

11,1

10,5

4,1

4,0

10,3

9,9,

№3

5,6

5,4

6,1

6,1

4,1

3,6

3,9

4,0

№5

4,1

4,1

4,0

4,0

5,1

4,5

6,0

5,3

№6

1,3

1,2

2,7

7,7

2,6

2,5

2,6

3,4

Всього

3,6

3,4

5,8

7,1

3,8

3,6

6,2

5,9

Робота цехів та відповідних служб комбінату по виконанню показника
“вилучення” наступні.

Таблиця 3.

Цех

2000 (факт)

2001

Відхилення

план

факт

1Кар’єр 2

80,0

80,0

80,26

+0,26

2Кар’єр 3

85,0

85,0

85,02

+0,02

3

Кар’єр 6

85,10

85,0

85,0

4

Фабрика 1 (чорновий концентрат)

71,13

70,0

70,0

5

Фабрика 3(чорновий концентрат)

70,72

70,0

69,5

-0,5

6

Загальне вилучення по випуску чорнового концентрату

79,34

79,5

79,4

-0,1

7

Фабрика 1(ільменітовий концентрат)

82,3

81,31

84,09

+2,78

8

Фабрика 3(ільменітовитй концентрат)

91,2

91,2

91,2

9

Загальне вилучення по фабриках 1 ,3

89,29

88,82

89,42

+0,6

10

Вилучення по комбінату

70,84

70,61

71,0

+0,39

Виконання експлуатаційно-розвідочних робіт.

Експлуатаційне – розвідувальні роботи проводились згідно геологічних
завдань та календарного плану. Силами експлуатаційно-розвідувальної
партії комбінату проведено більше 10 тис. погонних метрів буріння,
відбір , обробку та мінералогічні дослідження 5691 проб, хімічні аналізи
810 проб. Камеральна обробка отриманої інформації з перерахунком запасів
ільменіту , складанням табличних та графічних матеріалів дозволила
виконати виробничу програму гірничим машинам та механізмам.

На геологорозвідувальні роботи використано 298,9 тис.грн., собівартість
буріння з відбором проб на 1 п. М становить 29,70 грн.

Енергетичне господарство.

На протязі звітного періоду комбінат постачався енергоресурсами
задовільно. Витрати умовного палива на виробництво тепла складає 3539
т.у.п. при плані 3542 т.у.п. Економія палива – 3 т.у.п. , або 0,1%.

Витрати умовного палива на сушку концентрату становить 7075 т.у.п. при
плані 7789 т.у.п. Загальне споживання електроенергії становить 129 071
тис. кВт.год. при плані 130 134 тис. кВт.год.

Заборгованості за використану електроенергію та газ немає.

Охорона навколишнього середовища.

На природоохоронні заходи використано 436,4 тис.грн.

Плата за нормативні викиди становила 8,0 тис.грн. Рекультивовано 80,5 га
порушених гірничими роботами земель.

Із р.Ірша на поповнення оборотного водопостачання використано 2284
тис.куб.м води, передано стороннім організаціям 1206 тис.куб.м , спожито
на господарські потреби 394 тис.куб.м .

Оборотне водопостачання на технологічні потреби складає 50000 тис.куб.м
, або 92,8% від загального водопостачання.

Викиди шкідливих речовин в атмосферу проводились в межах встановлених
лімітів та становлять по інгредієнтах 360,5 тон.

Скиди забруднюючих речовин в природні водойми не проводились та не
передбачались ліміто-нормативами. Здано на утилізацію 100 люменсцентних
ламп.

Транспортне господарство.

В 2000 році до транспортного цеху надійшли 4 нових автомобілі , з них –
1 вантажний та 2 автобуси. Виробничу програму по вантажних перевезеннях
цех виконав.

Таблиця 4.

Показник

Од. вим.

2000

2001

2000

2001

%

план

сракт

%

Виробнича програма

1

Перевезення вантажів

т. тон

1174,1

1059

1220,7

115,3

104

2

Вантажооборот

т.тн.км

11405

10870

12680

116

111,2

3

Вантажні автомобілі господарства – всього

од.

52

51

50

98

96,2

в

Т.Ч’

– відрядні

-II-

37

36

36

100

97,3

-почасові

-II-

15

15

14

93,3

93,3

4

Вантажопідйомність відрядного парку

Авто-тон

459,6

493,3

508,5

103,1

110,6

Показники роботи відрядного парку

1

Коефіцієнт техготовності

к

0,74

0,70

0,75

107,1

101,4

2

Коефіцієнт виходу на лінію

к

0,57

0,55

0,57

103,6

100

3

Тривалість роботи на лінії

год.

9,2

9,0

9,2

102,2

100

4

Середня відстань перевезення вантажу

км

9,7

10,5

10,4

99

107,2

5

Коефіцієнт використання пробігу

к

0,51

0,5

0,51

102

100

6

Продуктивність на 1 авто-тону – в кілометрах

т

2472

2099

2408

114,7

97,4

– в тонно-кілометрах

т.т.км

24429

22014

25009

113,6

102,4

Покращились якісні показники роботи вантажного автотранспорту :
коефіцієнт техготовності парку, продуктивність на 1 автотону в
тонно-кілометрах.

Ремонтні роботи та підготовка виробництва.

Виробничо-підготовчі роботи та ремонтне забезпечення на комбінаті
здійснювалося ремонтно-механічним цехом із залученням транспортного
цеху. Виконувалися підготовчі роботи , капітальні та крупні поточні
ремонти обладнання на кар’єрах та збагачувальних фабриках
централізованим методом , а також ремонтним персоналом діючих цехів.

Робота ремонтних цехів характеризується наступними даними .

А). Ремонтно-механічний цех (із вартістю матеріалів):

Таблиця 5.

Назва

Одиниця виміру

2001 рік

%

план

Факт

1

Випуск продукції – всього

тис. грн.

6932

8574

123,7

в т.ч. товарної продукції

-II-

506

678

134,1

2

Чисельність

ЧОЛ.

130

129

99,2

3

Продуктивність

тис.грн. /чол.

53,3

66,5

124,8

Таблиця 6.

Б). Механічна майстерня транспортного цеху.

Назва

Одиниця виміру

2001рік

%

план

Факт

1

Проведенняремонтних робіт

ЛЮДИНО-ЗМІН

4275

4352

101,8

2

Чисельність

ЧОЛ.

15

15

100

3

Продуктивність

на 1чол.

71,45

70,87

99,2

Обсяги робіт по капітальному ремонту основних фондів.

Таблиця 7.

Назва

Одиниця виміру

2001 рік

%

план

Факт

1

Капремонт екскаваторів

тис. грн.

796

1159,4

145,6

2

Капремонт бульдозерної техніки

тис. грн.

1071,8

1063

99,2

3

Разом :

тис. грн.

1867,8

2222,4

119

Капітальний ремонт бульдозерної техніки не виконаний через відсутність
фінансування на придбання запчастин та вузлів. Ремонт здійснювався за
рахунок реставрації деталей.

Основне технологічне обладнання зношено на 95%. На підготовчі та
ремонтні потреби використано 5514 тис.грн., на придбання запасних частин
– 10569 тис.грн.

За звітний період на придбання нового обладнання на заміну застарілого
коштів в сумі 2471 тис.грн.

На Україні випуск запасних частин для ґрунтових насосів із зносостійкого
чавуну ІЧХ 28Н2 проводиться на підприємствах, що забезпечують 80%
потребуємої номенклатури лиття. Решту номенклатури лиття закуповувалось
по імпорту із Білорусі. Потреба комбінату в литті складає 280 тон в рік.

Аварій обладнання та техніки 1-І І категорій за звітний період не було.

Нова техніка . технологія та НДР.

Серед міроприємств по підвищенню продуктивності праці, що впроваджені на
підприємстві за звітний період, три направлено на освоєння нової техніки
, одне удосконалення технології переробки сировини, два забезпечують
надійність роботи обладнання та чотири – механізацію ручної праці.

По НДР із сторонніми організаціями було укладено договорів на суму 65,1
тис.грн.

Матеріально-технічне постачання.

Матеріальними ресурсами комбінат забезпечувався по прямих договорах із
заводами-виробниками продукції, через систему Київголовпостачу,
Житомирпостачу, комерційних організацій.

В цілому невиконання термінів поставок, поставок неякісної продукції
виробничо-технічного призначення та питань дефіцитності товару в
звітному періоді не існувало. Всі закупки проводились в грошовій формі
розрахунків, використовувались диференційовані методи поставок
(самовивіз, доставка автотранспортом продавця, франко-станція
призначення, та ін.)

Постачальниками дешевої електроенергії (7,5-8,3 коп./кВт.год) до травня
місяця були НАЕК “Енергоатом” та частково інші оператори енергоринку , і
з травня 2000 року – монополіст ДАЕК “Житомиробленерго” (від 12,6
коп/кВт.год і вище). Газ закуповувався по цінах від $ 38 до $ 52
(грудень 2000) на газовому ринку. Мазут та дизпальне постачалося від
виробників українських НПЗ.

На систему Вторчормету здано 126 тон лому чорних металів.

Собівартість продукції.

Затрати на виробництво та формування собівартості одиниці продукції
складалися під впливом динаміки розвитку економіки країни в 2000 році.
Поряд із вирішенням питань по основній діяльності, звітний рік був
наповнений вирішенням завдань по програмі капітального будівництва.
Відчувалась певна нестача обігових коштів, внаслідок не всі поточні
затрати на виробництво профінансовані та виконані.

Показники по даному розділу слідуючі.

Таблиця № 8.

Од. вим.

2000

2001

план

факт

%

1

2

3

4

5

6

7

1

Товарнапродукціяв діючих цінах

т.грн.

67370

79605

85460

107,3

2

Собівартість товарної продукції

т.грн.

39088

50321

50386

100,1

-//- на виконаний обсяг

т.грн.

39088

53840

50386

93,6

3

Затратина1грн.товарної продукції

грн.

0,58

0,63

0,59

93,6

4

Зниження собівартості

т.грн.

-3152

-3454

5

Рентабельність товарної продукції по комбінату

%

72,4

58,2

76,5

” -‘ з

V.,, | 6 Собівартість випуску 1 т ільменітового (42%) концентрату грн. 122,32 167,68 159,28 95,0 7 Собівартість 1 т добутих пісків грн. 4,07 4,76 5,33 122,0 8 Собівартість1куб.м розкривних робіт грн. 0,56 0,64 0,72 112,5 План по випуску товарної продукції виконаний на 107,3%. Економія по собівартості складає 3452,6 тис грн. Фактичні затрати на 1 грн. товарної продукції зменшились на 0,04 грн. На зниження затрат мали вплив збільшення випуску товарної продукції та економія затрат внаслідок недостатності оборотних коштів. Собівартість 1 куб. м. розкривних робіт складає 0,72 грн. при плановій 0,64 грн. через невиконання плану по розкривних роботах. Собівартість 1 т видобутку ільменітовміщуючих пісків становить 5,33 грн. при плані 4,76 грн. через невиконання запланованих обсягів. Собівартість 1 т ільменітового концентрату (42%) становить 159,28 грн. при плані 167.68 грн Рентабельність випуску концентрату - 76,5%. Кошторис фактичних затрат по елементах в показниках методології відповідних років викладено в таблиці. Таблиця 9. (тис.грн.) Елементи затрат 2000 2001 план факт %- 1 2 3 4 5 6 1 Затрати, пов’язані Із використанням сировини 550,2 344,3 433,7 +89,4 2 Сировина та матеріалидопоміжні матеріали 9554,4 11990,8 11668,8 -322 - паливо 3453,4 5548,2 5638,7 +90,5 - електроенергія 8813,3 14686,4 13810,1 -876,3 - газ 445,3 603,1 +157,8 3 Фонд оплати праці 5655,1 8338,2 7331,7 -1006 4 Відрахування на соціальні збори 2094,7 3126,8 2682,9 -443,9 5 Амортизація 5664,7 4800 5094,9 +294,9 6 Інші витрати 5953,2 5776,6 7757,1 +1980 Всього затрат на виробництво 41739 55056,6 55021 -35,6 7 Затрати , списані на невиробничі рахунки -3008,7 4462 3318,2 +1143 8 Зміна витрат майбутніх періодів -28,6 +441,2 +363,4 -77,8 9 Зміна незавершеного виробництва -758,7 -714,9 -1679,8 -964,9 10 Виробнича собівартість 37943 50320,9 50386,4 +65,5 11 ПозавиробничІ витрати 1145,4 - - - 12 Собівартість товарної продукції 39088,4 - - - Використання виробничих фондів. Основні фонди комбінату на 94% складаються із промислово-виробничих, з яких 36% - III група. Загальний знос основних засобів становить 48% ( на 1.01.2001 року знос 56%). Показник вищий за відповідний минулорічний за рахунок вводу нових потужностей. Проектна потужність комбінату по переробці руди використовується з показником , близьким до 100%. Структура основних фондів виглядає слідуючим чином. Таблиця 10. (тис. грн.) На 1.01. 2000 На 1.01. 2001 1 Всього основних засобів (залишкова вартість) 50994 74 751 а Промислове виробничі основні засоби 47987 70791 із них - 1 група 23506 35265 - II група 2737 9966 - III група 21744 25560 б Виробничі основні фонди інших галузей 311 374 в Невиробничі основні фонди 2696 3586 г Відновна вартість 116310 142747 2 Сума зносу основних засобів 65316 67996 3 Коефіцієнт зносу 0,56 0,48 Ефективність використання основних засобів характеризується таблицею 11 Од. вим. 2000 2001 2001 план факт % 1999 1 Середньорічна вартість основних промислово-виробничих фондів Т.грн 109327 117000 117267 100,2 107,2 2 Товарна продукція в співставимих цінах на 1.01.00 Т.грн 76353 70262 75578 107,6 99,0 3 Фондовіддача на 1 грн. ОПВФ Грн. 0,70 0,60 0,64 106,7 91,4 4 Середньорічна(залишкова) вартість ОПВФ Т.грн 47932 66400 66495 100,1 138,7 5 Фондовіддача Т.грн 1,59 1,06 1,14 107,5 71,7 Праця та заробітна плата. Показники по праці характеризуються таблицею 12. № Показники Од. вим. 1999 Р- 2000 р. план ЗВІТ % 1 2 3 4 5 6 7 1 Чисельність персоналу основної діяльності чол. 1653 1711 1699 99,2 2 вт.ч. промислово-виробничий персонал чол. 1537 1593 1578 99,0 3 Фонд оплати праці т. грн. 6065,9 10401,2 9433,8 90,6 4 Середньомісячна зарплата на одного працівника основної діяльності грн. 302 502 457 91,0 5 Те ж, приведене до 2000 року грн. 393 X X X 6 Темп росту середньої зарплати до попереднього року % X 127,7 116,3 X 7 Продуктивність праці грн. 49676 44106 47894 108,5 8 Темп росту продуктивності праці в порівнянні з попереднім роком % X 88,7 96,4 X 9 Співвідношення між темпами приросту фонду оплати та продуктивністю праці коеф. X 1,44 1,21 X 10 Мінімальна зарплати,прийнята для розрахунку тарифних ставок і фахових окладів на 31.12. грн. 10,7 X 13,95 , X 11 Тарифнаставка1 розрядуз нормальними умовами праці на 31.12 грн. 90,7 X 118,3 X 12 Середній розряд 4,2 X 4,2 X 13 Кількість відпрацьованих людино-днів всього люд.-ДНІ 368340 X 377699 X 14 Втрата робочого часу на одного працівника люд.-Дні 1,3 X 1,9 X 15 В тому числі з ініціативи адміністрації люд.-дні 1,18 X - X 14 Питома вага неявок з дозволу адміністрації та простої в загальній кількості втрат % 97,4 X 97,4 X 15 Кількість робочих місць місць 1206 X 1230 X 16 Плинність кадрів % 4,5 X 4,2 X 17 Питома вага звільнених по скороченню штатів % 4,4 X 7,2 X Некомплект численності становив 2 чол., в тому числі промвиробничого персоналу 15 чол. Тарифні ставки і посадові оклади визначені із збереженням співвідношень в оплаті праці по видам виробництв і категорій працівників, передбаченою галузевою угодою від 2.06.1993 року №08-205, із розрахунку гарантованого рівня тарифної ставки оплати праці робочого І розряду з нормальними умовами праці не нижче рівня межі малозабезпеченості. Охорона праці та техніка безпеки. На протязі 2001 року на комбінаті проведена певна робота по попередженню виробничого травматизму та профзахворювань. Ця робота проводилась в відповідності з затвердженими планами роботи служби ОП і ТБ та структурних підрозділів, а також інших документів, які визначені системою управління охорони праці (СУОП) на ДП Іршанський ДГЗК. Травматизм на виробництві в 2000 році характеризується наступними показниками Таблиця 13. Показники 2000 2001 Кількість нещасних випадків всього: в тому числі : групових летальних випадків 1 2 Число днів непрацездатності 71 130 Коефіцієнт частоти 0,65 1,1 Коефіцієнт тяжкості 71 65 В 2001 році в відповідності до "Угоди" по охороні праці адміністрацією та комітетом профспілки по колдоговору заплановано 24, з них виконано 23 заходи. На їх виконання на протязі року використано 127 тис.грн. Загальний рівень захворюваності по комбінату в порівнянні з1999 роком характеризується наступними показниками: Таблиця 14. Показники 2000 р. 2001 р. Число випадків загальних захворювань 1117 1136 Число випадків загальних захворювань на 100 працівників 61,8 60,8 Число днів непрацездатності 12298 12419 Число днів непрацездатності на 100 працівників 680,5 664,8 Аварій, що спричинили нещасні випадки, в 2001 році на комбінаті не зареєстровано. Запиленість та загазованість на робочих місцях, в основному не перевищує допустимих концентрацій. Загальна характеристика кадрового складу комбінату Рахується в обліковому складі комбінату на 01.01.2002 р. 1 877 чол. у т.ч. робітників -1583 чол. , у т.ч. жінок - 436 чол. Працює дипломованих фахівців 489 чол. , у т.ч. із вищою освітою -160чол. із середньо-спеціальною - 329чол. Кількість фахівців штатному розкладу - 294 чол., працюючих на робочих посадах -195 чол. Кількість фахівців на 1000 чол. робітників-186 чол. Вибуло з комбінату по різноманітних причинах : керівні робітники і фахівців - 22 чол. , у т.ч. за власним бажанням - 6 чол. Прийнято для заміщення вакансій керівників і фахівців -12 чол. Переведено з робочих посад і призначено на посаді керівників і фахівці - 16 чол. Прийнято після закінчення Вузів і середніх спеціальних навчальних закладів і призначено на інженерно-технічні посади - 2 чол. Замінилося на протязі 2002 р. : керівні працівники - 21 чоловік ,у т.ч. начальник ПРБ, начальник ТТЦ, механік; по енергоцеху - начальник цеху, майстер кисневої станції, начальник ділянки мереж і підстанцій; начальник ЦЛ. По кар'єру № 7 - гол. інженер, геолог, майстер - 4 чол. , механік - 1 чол. По ЛР - механік, майстер - 3 чол. По фабриці-1 - майстер, зав. складом ПММ. По ЦБМР - майстер -1. Фахівці- 8 чол. , в т.ч. : інженер ЦЛ, інженер по нормуванню праці ЛР, інженер ВМТП, геодезист ВКБ, інженер по нормуванню праці ВОПЗП, юрисконсульт, економіст ВЗЕЗ, технік енергоцеху. Відповідно до навчального плану провадилась підготовка і підвищення кваліфікації інженерне - технічних робітників і робітників, як із відривом від виробництва, так і без відриву від виробництва. Усього підвищили кваліфікацію - 308 чол. На протязі всього звітного року всі підрозділи комбінату були укомплектовані робітниками, інженерне - технічними робітниками і фахівцями. Капітальні інвестиції. За 2001 рік по комбінаті освоєно 16531 тис. грн. на реконструкцію і будівництво промислових об'єктів і 70 тис. грн. на непромислове будівництво. Будівництво окремих об'єктів здійснювалося підрядним способом. Реконструкція виконувалася госпспособом. Освоєння капітальних вкладень характеризується такими показниками. Таблиця 15. пп. Найменування об'єктів, робіт Капіталовкладення Усього, тис. грн. БМР, тис. грн. І. Промбудівництво 1 Межирічний рудник 10987 6318 2 Задорожня ділянка 103 102 3 Шершнівський кар'єр 37 — 4 Склад санаторію - профілакторію 63 63 5 Огородження поомплошадки 14 14 6 Вузли обліку газу 9 9 7 Кар'єр Валки - Гацківського родовища 975 975 8 Устаткування на заміну застарілого 4336 - 9 Бокс промплощадки 7 7 РАЗОМ 16531 7488 II. Непромбудівництво Котельня санаторію - профілакторію 70 70 РАЗОМ 70 70 УСЬОГО 16601 7558 У тому числі ПДВ 1398 254 Виконання будівельне - монтажних робіт. З всього обсягу промислово-монтажних робіт 7558 тис. гривень у 2001 році господарським способом виконано 6068 тис. грн. Підрядним способом виконано 1490 тис. грн. Введення основних фондів. За 2001 рік введено основних фондів на комбінаті на суму 21461 тис. грн., у тому числі по об'єктах Таблиця 16. № пп Найменування Фактична вартість, тис. грн І. Промбудівництво Межирічний рудник 17045 Реконструкція кар'єру «Шершнівськнй» 37 Огородження промплощадки 14 Вузли обліку газу 9 Устаткування на заміну застарілого 4349 Бокс промплощадки 7 УСЬОГО 21461 У тому числі ПДВ 1285 Короткий огляд виконаних будівельно-монтажних робіт. Хозспособом виконувалися робота з будівництва збагачувальної фабрики, хвостосховища, кар'єру Межирічного рудника, монтаж трубопроводів кар'єру Валки-Гацківського родовища, виконувалися роботи з устрою фундаментів складу санаторію-профілакторію, проводилися роботи огородження промплощадки в пгт. Іршанськ При реконструкції існуючих кар'єрів господарським способом виконувалися роботи з монтажу технологічного устаткування, прокладка пульпо-хвосто-водопроводів, устрій площадок обслуговування. Підрядним способом побудовані електричні мережі зовнішнього електропостачання Межирічного рудника, виконаний монтаж вузлів підрахунку газу для фабрики № 1 і котельної енергоцеху, монтаж блокової котельної збагачувальної фабрики Межирічного рудника. Проектне - пошукові роботи. Проектне - конструкторським відділом комбінату виконувалися роботи з проектування об'єктів Середньої, Ємилівської і Юрської ділянок Межирічного рудника. Розроблялася проектно - кошторисна документація на реконструкцію існуючих кар'єрів і фабрик. Для проектування систем енергопостачання Межирічного рудника, розробка проектів по вузлах підрахунку газу і розширенню котельної прирейкової бази залучалися спеціалізовані проектні інститути. Незавершене будівництво. Незавершене будівництво по комбінаті складає на 1.01.2002 року -3125 тис. грн., у тому числі по непромбудівництву 965 тис. грн. Незавершене будівництво по непромоб"єктах - це незакінчені два житлові будинки на 81 і 44 кв., завершення будівництва яких не є можливим через відсутність засобів, також котельня для санаторію - профілакторію, будівництво якої знаходиться на завершальному етапі, ведуться пусконаладочні роботи. Всі капітальні вкладення фінансувалися за рахунок власних коштів комбінату. Маркетинг та збут. Діяльність підприємства в звітному періоді направлена на максимальну оптимізацію торгового балансу. Основними принципами реалізаційної політики були: реалізація продукції власного виробництва по прямих контрактах зі споживачами , в т.ч. експорт; імпорт необхідного обладнання, запчастин, матеріалів; експорт продукції інших підприємств (пігментного двоокису титану). Для потреб українських споживачів ільменітового концентрату (ДАК "Титан" та ВАТ "Сумихімпром") було поставлено сумарно 156 302 тон товарного концентрату , що становить 108,6% до рівня минулого року. Загальна сума вартості поставленої продукції становить 49,6 млн.грн. Всі розрахунки проведені в грошовій формі, бартер виключений. Комбінат експортував продукцію власного виробництва до країн далекого зарубіжжя в кількості 89 257 метричних тон на загальну суму 39,7 млн.грн. , або у валюті контрактів - 7,3 млн. доларів США. Всі розрахунки проведені в грошовій формі. Імпорт в цілому по року становить 3,5 млн.грн. (0,64 млн. доларів США) і складає закупки обладнання , матеріалів та запчастин. Експорт продукції інших підприємств - пігментного двоокису титану, комбінат здійснив на суму 12,3 млн.грн. (2,3 млн. доларів США). Всі розрахунки проведені в грошовій формі. В цілому за рік питома вага експорту та імпорту складає відповідно 93,7% та 6,3%. Таке співвідношення свідчить про те, що на комбінаті проводиться політика залучення фінансових ресурсів за рахунок реалізації власної продукції з одночасним розвитком кооперації із вітчизняними виробниками товарів та послуг, необхідних для потреб комбінату. Постачання ільменітового концентрату в 2001 році (тис. тон. (метричні/товар)) № Споживачі 1999 рік 2000 рік 2001/2000 % По контракту Всього 1 ВАТ "Сумихімпром" 41,088 41,688 42,950 57,195 58,0 59,552 104 2 ДАТ "Титан" 62,177 61,0 69,972 86,720 83,0 96,750 112 3 "АВТ", Австрія 44,224 53,0 51,798 60,690 73,0 71,366 118 4 "Пенвуд Технолоджі" США 56,706 40,0 37,459 81,394 55,0 54,065 66 5 "Титаніум Ресурс", США 1,321 ~ — — 1,909 ~ — — 6 Інші 2,916 1,5 1,323 4,0 2,06 1,814 45 Всього: 208,432 197,188 203,502 291,908 271,06 283,547 97 Фінанси підприємства. Фінансовий стан підприємства характеризується стабільністю. Кредиторська заборгованість на 01.01.2001 року становить 22023 тис. грн., в тому числі: - по внутрішньогосподарським операціям ( баланс спільної діяльності 13098тис.грн); - заробітна плата за грудень - 522тис. грн; - соціальні податки -163тис. грн; - платежі в бюджет -470тис.грн.; - заборгованість по позикам Мінпрому становить -55 тис. грн., (для порівняння на 01.01.1999 року -113 тис. грн., на 01.01.2002 року 84 тис. грн.), з них реструктуризовано на п’ять років 55 тис. грн.; - за товари роботи і послуги -20597 тис. грн., в тому числі по спільній діяльності 13098тис.грн., Стабільне фінансове становище пояснюється скороченням розрахунків за поставлену продукцію основних споживачів та наданню переваги розрахункам в грошовій формі- 93 тис. грн., по векселям виданим інші -177 тис. грн. При цьому є велика сума дебіторської заборгованості в розмірі 18685 тис. грн., з якої по основним споживачам в сумі 17456тис. грн. В тому числі: - ВАТ "Сумихімпром" -629тис. грн., - АВТ. Австрія -2353тис.грн., - СП "ЕЛМАК" -3267тис. грн., - Північна ГРЕ (електроенергія 224 тис. грн., - ЗАТ'Спіка" -1005тис. грн., - ІршанськеДКП -593 тис. грн., - Інші -10614 тис. грн. По дебіторській заборгованості є безнадійна на суму 27 тис. грн., з якої прийняті рішення Арбітражного суду. В 2001 році балансовий прибуток становить 36 160тис. грн., з якого 6375 тис. грн., прибуток від спільної діяльності . В 2001 році проведено розподіл 8256тис грн., прибутку від спільної діяльності за 1999 рік . Прибуток що підлягає оподаткуванню становить 23069 тис.грн., в тому числі від спільної діяльності 3119 тис. грн. Податок на прибуток - 7261тис. грн. Чистий прибуток-18927 тис. грн в тому числі від спільної діяльності 3119 тис.грн. Бухгалтерський облік та звітність. Відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 1996 та наказу по ДП "Іршанський ДГЗК" "Про облікову політику" № 361 від 11.12.2000 року на підприємстві було встановлено наступні принципи і методи бухгалтерського обліку , які використовувалися для складання фінансової звітності і формували облікову політику в 2000 році. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку на підприємстві створено центральну бухгалтерію під керівництвом головного бухгалтера. Бухгалтерський облік ведеться по журнально-ордерній формі. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Інформація що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису іх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності на підприємстві було проведено інвентаризація активів та зобов'язань станом на 01.10.2001року та на 01.11.2001 року. Відомість результатів додається до річного звіту. Відповідно до П(С)БО 7 "Основні засоби" підприємством обрано метод нарахування амортизації визначений в податковому законодавстві. Вартісна ознака предметів що відносяться до малоцінних необоротних матеріальних активів прийнята в розмірі 500грн. Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться за групою "Авторське та суміжні з ними права". Відповідно до П(С)БО 8 "Нематеріальні активи" підприємством обрано прямолінійний метод нарахування амортизації, при цьому ліквідаційну вартість прирівнюється до нуля. Первісна вартість запасів визначається відповідно до П(С)БО 9 "Запаси". При вибутті запасів підприємством застосовується метод ФІФО. Вартість МШП, що передані в експлуатацію, списується з балансу з подальшою організацією оперативного кількісного обліку по відповідним особам протягом терміну їх фактичного використання. Відповідно до П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" поточна дебіторська заборгованість за продукцію, роботи, послуги включається до підсумку балансу за реалізаційною вартістю. Резерв сумнівних боргів на підприємстві не створені. Доход визнається на дату відвантаження продукції і оцінюється до вимог П(С)БО 15"Доход". ГАК «Украинские полиметаллы» Дочернее предприятие «Иршанский ГГОК» СВОД ОСНОВНЫХ ЭКОНОМИЧЕСКИХ ПАРАМЕТРОВ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ за 2001 год Форма № 1 - БП Показатели Ед. изм. 2001 г. по бизнес- плану по плану факт % к бизнес плану % к плану 1. Объем товарной продукции в действующих ценах тыс. грн 82200 92650 97593,5 118,7 105,3 2. Выручка от реализации (без НДС и акцизов) - всего -“- 83500 91345 95196,7 114,0 104,2 в том числе: 2.1. основной продукции -“- 82785,1 90473,4 93627,8 113,1 103,5 2.1.1. из нее – по бартерным расчетам -“- -- 1174,1 1174,1 100,0 2.1.2. из нее – экспортная -“- 23922,4 34092 34092,0 142,5 100,0 2.2. побочной продукции -“- -- -- -- 2.3. работ, услуг,товаров, имущества -“- 714,9 871,6 1568,9 219,5 180,0 3. Текущие издержки на 1грн. товарной продукции грн 0,88 0,84 0,72 81,8 85,7 .- // -то же (с админ. и сбытом) -//- 0,94 0,91 0,78 83,0 85,7 4. Среднесписочная численность - всего чел. 1745 1774 1764 101,1 99,4 4.1. промышленного персонала -“- 1620 1649 1641 101,3 95,5 4.2. непромышленного персонала -“- 125 125 123 98,4 98,4 5. Среднегодовая балансовая стоимость основных фондов тыс. грн. 142700 139688,6 139688,6 97,9 100,0 6.Среднегодовая балансовая стоимость основных фондов -остаточная тыс. грн. 73834,8 70823,8 70823,8 95,9 100,0 7.Рабочий капитал(на начало периода) -“- 13000 22561,4 22561,4 173,5 100,0 8.Чистые активы(на начало периода) (тоже-собствен.капитал) -“- 93990 97287,9 103204,1 109,8 106,1 9. Валовая прибыль -“- 10871,2 14933,1 27102,3 249,3 181,5 10.Финансовый результат от обычной деятельности до налогообложения -//- 3846 7199,9 18054,2 469,4 250,8 11.Нераспределенная прибыль -“- 2692,2 5039,9 12637,2 469,4 250,7 12.Выработка товарной продукции на работника ППП грн 49154 55548 58320 118,7 104,9 13. Фондоотдача грн/ грн 0,58 0,66 0,70 120,7 106,1 14.Фондоотдача по остаточной стоимости 1,11 1,31 1,38 124,3 103,0 Розділ 3.аналіз обліку готової продукції та фінансового стану підприємства ІГЗК. 3.1.АНАЛІЗ МЕТОДІВ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ . Нові підходи до калькулювання собівартості продукції, суттєві можливі для удосконалення обліку і аналізу витрат відкриває система «директ-костінг». Система «директ-костінг» представляє метод зрізаної (неповної) собівартості, цим методом обліку і калькулювання виробничі витрати поділяються на змінні (залежать від обсягу виробництва) і постійні (не залежать від обсягу виробництва). При цьому постійні витрати вважаються витратами поточного періоду, не відносяться на собівартість, не розподіляються між виробами (об'єктами калькулювання), а відносяться на результати господарської діяльності (збитки). Облік витрат і визначення собівартості готової продукції ведеться тільки за змінними витратами. За змінними витратами оцінюються незавершене виробництво та залишки готової продукції. . У системі «директ-костінг» формується новий показник результату діяльності - маржа із змінної собівартості, яка визначається як різниця між; відпускною вартістю реалізованої продукції та змінними витратами. Якщо з суми маржі вираховуються постійні витрати ,- кінцевий фінансовий результат є прибутком або збитком. Коли маржа із змінних витрат тільки відшкодовує суму постійних витрат, досягається «мертва точка», або точка критичного обсягу виробництва, коли фінансовий результат дорівнює нулю. Якщо підприємство виробляє значну кількість виробів, то метод змінних витрат дає змогу виміряти «внесок» кожного виробу в відшкодування постійних витрат та формування загального рівня рентабельності. Система «директ-костінг» застосовується і при обліку витрат за замовленнями, і при попередільному методі обліку виробничих витрат. За вибором об'єкта обліку виробничих витрат усі існуючі системи можна підрозділити на основні методи: позамовний та попередільний. Це ділення зумовлює у своїй основі відмінність у виборі первинного об'єкту, за яким ведеться аналітичний облік витрат. До таких об'єктів можуть відноситись окремі деталі, вузли, вироби, групи виробів, виробничі операції, процеси, переділи, замовлення. Об'єктом обліку і калькулювання при позамовному методі є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, що складається з ідентичних зразків, які проходять однаковий технологічний процес виготовлення. Цей метод обліку витрат на виробництво використовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах. До таких виробництв належать: суднобудівне, меблеве, авіабудівне, машинобудівне, металообробне та інші - тобто це ті виробництва, де можливо визначити витрати з окремого замовлення або окремої партії продукції. При застосуванні позамовного методу обліку витрат на виробництво повинна виконуватися одна з наступних умов: • кожен зразок або партія ідентичних зразків готової продукції легко відокремлюється відповідно від інших зразків або інших партій зразків готової продукції; • кожен зразок або партія ідентичних зразків готової продукції виконується за технічним замовленням або за завданням замовника з визначенням в них кількості продукції (виробів); • відпускається відносно невелика кількість виготовленої продукції; • виготовлення кожного зразку партії ідентичних зразків готової продукції потребує значних витрат. У разі виготовлення великих виробів з тривалим циклом виробництва замовлення відкриваються не на виріб у цілому, а на окремі технологічні й монтажні вузли відповідно до встановленої комплектації. При позамовному методі обліку витрат на виробництво кожному замовленню надається свій окремий номер (шифр), який зазначається в усіх документах по цьому :замовленню. На кожне замовлення відкривається карта аналітичного обліку витрат, де зазначається найменування, тип і якість виробу, замовник і строк виконання замовлення цехи-виконавці, планова собівартість. Дані, відображені у цій карті, повинні повністю збігатися з даними первинних документів і відображатися на рахунку «Виробництво» до закінчення робіт за цим замовленням. Відхилення фактичних витрат від витрат за діючими нормами повинно бути розкрито у аналітичних картах витрат на виробництво з поясненням причин відхилень. Понаднормові виробничі витрати відповідно до пункту 11 П(С)БО 16 відносяться до собівартості реалізованої продукції. Ці дані можуть бути використані при оцінці роботи робітників, діючих норм, контролі за використанням матеріалів. При позамовному методі витрати цехів враховуються за окремими замовленнями і статтями калькуляції, а витрати сировини, матеріалів, палива й енергії за окремими групами. Щодо виробів, на які не потрібно складати розгорнуті звітні калькуляції, облік витрат здійснюється тільки за статтями витрат, без розшифрування матеріалів за групами. Для розподілу загальновиробничих витрат між окремими замовленню застосовується попередньо розрахована величина загальновиробничих витрат, розрахунок якої викладено в пункті 262 цих Методичних рекомендацій. Між окремими замовленнями розрахована величина загальновиробничих витрат розподіляється з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, діяльності, прямих витрат тощо). Фактична собівартість одиниці виробів або робіт визначається після виконання замовлення шляхом ділення суми виробничих витрат на кількість виготовленої за цим замовленням продукції (виробів). Продукція (вироби), яка здається замовнику або на склад частинами до закінчення виконання замовлення в цілому, оцінюється за плановою або фактичною виробничою собівартістю однорідних виробів що випускались раніше, з урахуванням змін у їх конструкції, технології та умов виробництва шляхом ділення виробничих витрат, врахованих за цим замовленням, на кількість виробів як вироблених, так і тих, що перебувають у незавершеному виробництві (розрахованих за ступенем готовності на основі даних оперативного обліку про укомплектування замовлення), і множенням одержаної величини на кількість випущених виробів. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах деталі та вузли поділяються на:виготовлені тільки для окремого конкретного виробу (замовлення) деталі вузли, облік витрат на виготовлення яких здійснюється за відповідними замовленнями. • загальні для кількох виробів (замовлень) деталі та вузли. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах застосування позамовного методу поєднується з використанням основних елементів нормативного обліку. Всі витрати на виробництво враховуються за окремими замовленнями з поділом на витрат за нормами і відхиленнями від них. Витрати на серійне і масове виробництво деталей та вузлів враховуються за допомогою нормативного методу. На комплекти таких деталей та вузлів розраховується нормативна і фактична собівартість. Собівартість виготовленого в індивідуальному порядку виробу складається з фактичних витрат, врахованих за замовленнями (в частині так званих оригінальних деталей та вузлів), і вартості загальних деталей та вузлів серійного або масового виробництва. У тому випадку, коли витрати виробництва не можуть бути повністю віднесені до окремого замовлення (роботи) або до деяких з них (частина витрат відноситься до виробництва, облік за окремими замовленнями (роботами) не ведеться, а ведеться тільки по виробництву в цілому), використовується попередільний метод або комбінація двох методів - позамовного та попередільного. Попередільний (від слова переділ - це певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці, який готовий для використання чи продажу метод обліку застосовується на виробництвах з однорідною за вихідною сировиною матеріалом і характером обробки масовою продукцією. Перетворення сировини в готову продукцію на таких підприємствах відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких являють собою окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва наприклад, у хімічній, нафтохімічній, лісовій, металургійній ,текстильній ,шкіряній ,харчовій промисловості). Попередільний метод обліку застосовується також у виробництвах з комплексним використанням сировини. При попередільному методі, як правило, застосовують напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. При цьому витрати на виробництво, починаючи з підготовки або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту, враховуються в кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. У зв'язку з цим собівартість продукції, випущеної кожним наступним цехом, складається з понесених ним витрат і собівартості напівфабрикатів. При застосуванні попередільного методу облік витрат ведеться за калькуляційними статтями витрат у розрізі видів або груп продукції по переділах. Перелік переділів, фаз, стадій виробництва, за якими здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлюється на підприємствах. Розрахунок фактичної собівартості при попередільному методі виконується у такому порядку складається виробничий звіт. При складанні виробничого звіту за методом ФІФО вважається, що з усієї кількості зразків готової продукції, виробництво яких було завершено протягом звітного періоду (в одному переділі виробництва), першими були виготовлені зразки, які на початок звітного періоду знаходились у процесі виробництва, а потім ті зразки, виробництво яких було розпочато і завершено протягом цього звітного періоду, тобто з усієї кількості зразків, виробництво яких було завершено на кінець звітного періоду, спочатку були виготовлені ті зразки, виробництво яких було розпочато у минулому звітному періоді, а потім ті, виробництво яких було розпочато у поточному звітному періоді; • визначається кількість зразків продукції, виробництво яких було розпочато і завершено протягом звітного місяця, за методом ФІФО за формулою: А =В-С, де А - кількість зразків продукції, виробництво яких було розпочато і завершено протягом поточного звітного періоду; В - загальна кількість зразків продукції, виробництво яких було завершено протягом поточного звітного періоду; С - кількість зразків продукції, які знаходились у незавершеному виробництві на початок поточного звітного періоду; • визначається еквівалент кількості зразків готової продукції (ЕКЗГП) за формулою: ЕКЗГП=А* Ф +В +С * Ф , де А] - кількість зразків продукції у виробництві на початок звітного періоду; Ф - фракція, яка була завершена у поточному звітному періоді; В} - кількість зразків продукції, виробництво яких було розпочато і закінчено протягом звітного періоду; С] - кількість зразків продукції у виробництві на кінець звітного періоду; Ф2 - ступінь завершеності цих зразків (С}) Еквівалент кількості зразків готової продукції використовується для оцінки продукції з різними ступенями завершеності і відображає понесені фактичні витрати на виробництво продукції з різними ступенями завершеності за звітний період, умовно переведені у витрати, які необхідно здійснити для виготовлення певної кількості зразків готової продукції зі ступенем завершеності 100 відсотків за даний звітний період. Для визначення ступеня завершеності продукції, яка знаходиться у процесі виробництва, необхідно звертати увагу на особливості технологічного процес) В залежності від цього витрати на виробництво переносяться на собівартість продукції або на початку технологічного процесу, або рівномірно протягом усього технологічного -процесу; • розраховується собівартість еквівалента зразка готової продукції (за методом ФІФО) шляхом ділення фактичних виробничих витрат на еквівалент кількості зразки готової продукції. Собівартість еквівалента зразка готової продукції розраховується відносно трьох видів виробничих витрат: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці_ та соціальних заходів; загальновиробничих витрат. За методом ФІФО, у першій частині виробничого звіту визначається собівартість еквівалента зразка готової продукції, а у другій - розподіляються усі виробничі витрати між зразками продукції. Для визначення фактичної собівартості усієї продукції, яка була випущена з виробництва, з урахуванням тих зразків, виробництво яких було розпочато у минулому місяці, а також з урахуванням того факту, що ціни на однакові матеріали у минулому і поточному місяцях можуть бути різними, проводять розподіл усіх фактичних витрат, які складаються з вартості незавершеного виробництва на початок поточного місяця та витрат, які були понесені у поточному місяці, між зразками продукції, які були передані у наступну фазу переробки, та зразками, які залишаються у процесі виробництва на кінець поточного місяця. Вартість продукції, яка була випущена з виробництва (передана у інший переділ), визначається як добуток кількості зразків такої продукції та собівартості еквівалента зразка готової продукції, а вартість незавершеного виробництва на кінець звітного періоду - як добуток еквівалента кількості зразків готової продукції відносно незавершеного виробництва на кінець місяця та собівартості еквівалента зразка готової продукції. Для визначення собівартості одиниці готової продукції при багатопередільному методі обліку витрат на виробництво, крім метода ФІФО, використовується метод середньозваженої собівартості (за відсутністю залишків незавершеного виробництва на кінець місяця). Собівартість еквівалента зразка готової продукції, визначена за методом середньозваженої собівартості, дорівнює сумі вартості незавершеного виробництва на початок звітного періоду та витрат звітного періоду, поділеній на суму еквівалента кількості зразків готової продукції у незавершеному виробництві на початок звітного періоду та еквівалента кількості зразків готової продукції, які були виготовлені протягом звітного періоду. Вартість продукції, яка була випущена з виробництва (передана у інший переділ), визначається як добуток кількості зразків такої продукції та собівартості еквівалента зразка готової продукції При обліку й калькулюванні однорідної продукції або послуг допоміжних виробництв, що не мають незавершеного виробництва, застосовується однопередільний метод, або так званий простий. Суть цього методу обліку витрат на виробництво полягає у тому, що шляхом ділення вартості усіх виробничих витрат (прямих і непрямих), які були понесені на підприємстві протягом звітного періоду, на загальну кількість виробів (загальний випуск) готової продукції, яка була виготовлена протягом звітного періоду, визначається вартість одного виробу або вартість одиниці продукції. У разі застосування попередільного методу використовуються елементи нормативного методу - систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від діючих (поточних) норм, а також виявлення зміни цих норм. Відхилення фактичних витрат від діючих (поточних) норм (понаднормові виробничі витрати) відносяться до собівартості реалізованої продукції відповідно до пункту 11 П(С)БО 16. У первинних документах та в оперативній звітності (за зміну, добу, декаду тощо) відображаються не тільки фактичні витрати сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів, технологічного палива, енергії тощо, але й витрати їх за нормами або згідно із заснованими на них виробничими завданнями (рецептурами, сумішами, регламентами). Використання елементів нормативного методу обліку забезпечує своєчасне виявлення економії або додаткових витрат за рахунок відступів від встановленого технологічного процесу, змін складу витрачених сировини, напівфабрикатів і матеріалів, асортименту випущеної продукції, її сортності тощо. калькулювання собівартості продукції. ВИДИ СОБІВАРТОСТІ. Цехова собівартість — це собівартість, що включає витрати, понесені в межах одного цеху. Цехова собівартість використовується для визначення собівартості напівфабрикатів, собівартості остаточного браку, а також з метою аналізу — для визначення частки цехів у загальній сумі витрат на виріб. Виробнича собівартість — це собівартість, що містить цехову собівартість і накладні витрати (витрати допоміжних виробництв, загальновиробничі та адміністративні витрати). Показник виробничої собівартості дозволяє виявити відхилення від прийнятих норм витрат тих чи інших ресурсів. Повна собівартість — це собівартість, що містить виробничу собівартість і витрати на збут (позавиробничі витрати). Повна собівартість використовується для визначення фінансового результату. І цехова, і виробнича, і повна собівартість може бути плановою та фактичною. Планова (нормативна) собівартість — це прогнозне значення величини витрат, розрахованих на підставі нормативів за кожною статтею витрат. Планова собівартість формується на початку періоду, що планується. Фактична (звітна) собівартість — це собівартість, визначена на базі даних бухгалтерського обліку фактичних витрат. Планова і фактична собівартість для їх подальшого порівняння визначаються за однією методикою і за одними й тими ж калькуляційними статтями. Об'єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи продукції, що випускається, або окремі її назви. Приклади об'єктів обліку витрат: — підприємство загалом; — виробництво; — цехи; — дільниці; — переділи; — замовлення; — напівфабрикати; — готові вироби; — групи виробів. Перші п'ять з перерахованих об'єктів є центрами відповідальності. Центр відповідальності — це структурний підрозділ підприємства, в межах якого відповідальні особи контролюють доцільність тих чи інших витрат. Так здійснюється управління витратами через відповідальних осіб — менеджерів. Об'єктами калькулювання витрат є види продукції, що випускається, окремі вироби, групи виробів, напівфабрикати власного виготовлення. Види калькуляцій 1. Планова. Визначає середню собівартість продукції на плановий період на підставі прогресивних середніх норм витрати ресурсів. 2. Кошторисна. Складається на разовий виріб або роботу для визначення вартості замовлення. 3. Нормативна. Складається на підставі норм витрати ресурсів, які діють на початок періоду. 4. Фактична. Складається за даними обліку фактичних витрат і відображає фактичну собівартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Відомі кілька методів обліку витрат і калькулювання собівартості: 1. Нормативний. Метод, в основі якого лежать розрахунки на підставі нормативних витрат Застосування нормативного методу передбачає дотримання певної послідовності бухгалтерських дій: 1) на підставі діючих норм і кошторисів витрат складається попередня калькуляція за виробами; 2) протягом визначеного періоду (місяця) нормативна - собівартість корегується з урахуванням змін; 3) зміни, які виникли протягом місяця, і виявлені відхилення від нормативної собівартості враховуються окремо; 4) визначаються причини відхилень; 5) на підставі фактичних витрат визначається фактична собівартість продукції. Виконання цієї послідовності дій — трудомісткий процес, і тому нормативні калькуляції складаються тільки за прямими витратами; при змінюванні норм не перераховують залишки незавершеного виробництва (відхилення, які виникли при змінюванні норм, відносяться на товарний випуск. Якщо виникають незначні зміни норм, то ці зміни окремо не враховують, а розглядають разом з відхиленнями. Нормативна калькуляція складається на підставі: планового завдання, нормативно-технічної документації, діючих норм витрат. Нормативні калькуляції можуть складатися: 1. на всі види виробів, що випускаються підприємством; при цьому витрати на матеріали розшифровуються за видами матеріалів; 2) на кожний технологічний варіант виготовлення окремих видів виробів; 3) на вузли, складальні з'єднання або комплект деталей. 2. Позамовний. Метод, що застосовується на підприємствах, на яких виробничі витрати враховуються за окремими замовленнями на виріб або роботу. Базується на кількості часу, необхідного для виконання кожного окремого замовлення, і не залежить від дати початку і закінчення звітного періоду. Об'єкт обліку і калькулювання — виробниче замовлення, оформлене договором між замовником і виробником, на підставі якого відкривається замовлення (одноразове, річне). Для групи однакових виробів собівартість визначається розподілом загальної суми витрат на кількість виробів. Собівартість одноразового замовлення визначається як сума фактично понесених витрат на виконання цього замовлення. На підприємствах, що використовують позамовний метод обліку, ведеться єдиний рахунок обліку незавершеного виробництва, без розбивання за підрозділами. Деталізація аналітичної інформації про незавершене виробництво виконується на картках замовлень. 3. Поопераційний. Окрема калькуляція витрат за кожною проведеною роботою, технологічною операцією. Різновид попередільного методу калькуляції. 4. Попартійний. Метод, коли об'єктом калькулювання є партія однорідних виробів. Різновид позамовного методу калькулювання. 5. Попередільний Метод, що застосовується на підприємствах, де вихідний матеріал у процесі виробництва проходить ряд переділів, фаз або де з одних вихідних матеріалів в одному технологічному процесі одержують різні види продукції. Може бути двох видів: напівфабрикатний та безнапівфабрикатний. При напівфабрикатному варіанті обчислюється собівартість продукції за кожним переділом, яка складається з кожного попереднього переділу і витрат за цим переділом. Собівартість продукції останнього переділу є також і собівартістю готової продукції. При безнапівфабрикатному варіанті витрати враховуються окремо за кожним переділом, без приєднання витрат попереднього переділу до кожного подальшого переділу. Таким чином, собівартість готової продукції обчислюється тільки на стадії останнього переділу шляхом підсумовування витрат, понесених на всіх переділах. 6. Попроцесний. Метод, коли всі витрати, понесені в звітному періоді, збираються за окремими підрозділами. Є різновидом поопераційного методу і безнапівфабрикатного попередільного. Таким чином, облік витрат подальших стадій виробництва здійснюється без включення виробничих витрат попередніх процесів, а собівартість продукції визначається підсумовуванням витрат, понесених на кожній стадії її виробництва, в кожному окремо взятому підрозділі, для кожного з яких відкривається окремий рахунок обліку незавершеного виробництва. Своєю чергою, собівартість одиниці продукції визначається діленням загальної суми виробничих витрат, понесених в окремих підрозділах за визначений проміжок часу (звітний період), на кількість одиниць продукції, вироблених протягом цього періоду. 7. Простий. Інша назва — метод прямого рахунка. Застосовується на підприємствах, що випускають однорідну продукцію, або на підприємствах з обмеженою номенклатурою продукції та відсутністю незавершеного виробництва (або там, де НЗВ незначне). Собівартість одиниці продукції визначається діленням накопичених за період витрат на кількість випущеної продукції. При калькулюванні собівартості застосовується таке поняття, як калькуляційна одиниця, що є засобом вимірювання об'єкта калькулювання в визначених вимірниках. Види калькуляційних одиниць: 1. Натуральна — кілограми, тонни, метри, літри тощо. З впровадженням в Україні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку дещо змінився підхід до формування собівартості. Проте це не означає принципової зміни загального складу витрат на виробництво та реалізацію продукції. Якщо до 01.01.2000 р. ми, можна сказати, не розрізняли поняття «витрати» і «собівартість», у зв'язку з чим на кожну одиницю продукції розподіляли всі види непрямих витрат, у тому числі й адміністративні, то відтепер на кожну одиницю продукції ми можемо розподіляти тільки прямі витрати і ту частину накладних витрат, яка прямим або непрямим чином пов'язана з виробництвом саме цієї продукції. Ті види постійних (накладних) витрат, які не пов'язані безпосередньо з виготовленням продукції, не включаються до собівартості цієї продукції, тобто не розподіляються на кожну одиницю. До таких витрат належать витрати на збут та адміністративні витрати. До них можуть належати й інші витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції. Якщо пригадати методику калькулювання собівартості, що застосовувалася у нас до 01.01.2000 р. і передбачала розподіл на кожну одиницю продукції всіх понесених підприємством витрат, включаючи адміністративні, то слід визнати, що ця методика була не зовсім правильною (хоча її не можна назвати і помилковою). Зовсім не тому, що такий підхід до ціноутворення перекручував які-небудь загальні фінансові показники, — це зовсім не так, і нижче ми доведемо відсутність такого перекручення, — а тому що таким чином стиралася різниця між витратами, що розподіляються на одиницю продукції і загальною сукупністю понесених підприємством витрат, тому що всі вони мали розподілятися. На фінансові показники загалом це не впливало, оскільки сукупність витрат, що визнаються в звітному періоді, не могла бути ані більшою, ані меншою тих, які справді були понесені підприємством. Собівартість — це величина, що розподіляється на кожну одиницю виробленої (або такої, що реалізується) продукції. Так було до 01.01.2000 р., так є і буде після цієї дати. Інша річ, що категорія собівартості в старому її розумінні включає в себе три рівні витрат на одиницю: цехова (виробнича) собівартість, фабрично-заводська собівартість і,— якщо до фабрично-заводської собівартості додати витрати постачальницько-збутових організацій з доставки товарів до торговельної мережі, — повна собівартість. Звідси випливає висновок про те, що методу калькулювання з включенням всіх витрат немає в міжнародній практиці. Це не так, оскільки такий підхід до калькулювання тісно пов'язаний з ціноутворенням, а цьому питанню наші західні колеги приділяють надзвичайно велику увагу. Усі три рівні формування собівартості (хоча й під іншою назвою) добре відомі західним фахівцям, що займаються питаннями ціноутворення. Однак оскільки і калькулювання, і ціноутворення — це питання обліку управлінського, а не фінансового, то й ми не зупинятимемося на них. Питання про те, чому з впровадженням в Україні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку ми повинні забути про повну собівартість, пояснюється дуже просто: міжнародні стандарти стосуються тільки фінансового обліку, а ціноутворення — справа обліку управлінського. У нас не було досі й поки ще немає розділення обліку на фінансовий та управлінський. А тому не слід розуміти вимоги нових облікових стандартів у цій частині так, неначе відтепер усі витрати, що виходять за межі виробничої (цехової) собівартості,— не собівартість. Інша річ, що для цілей фінансової звітності ми як собівартість, що відноситься до кожної одиниці випуску (рядок 040 ф. №2), повинні приймати до розрахунку тільки виробничу собівартість. І в цьому є свій сенс, оскільки такий підхід до формування фінансових результатів забезпечує виявлення цих результатів на кількох рівнях. І першим рівнем є валовий (маржинальний) прибуток як проміжний показник прибутку, що обчислюється як різниця між виручкою і цеховою (виробничою) собівартістю продукції у промисловості та виручкою і купованою (первісною) собівартістю товарів у торгівлі. Більшість наведених у цьому спецвипуску приладів з формування фінансових результатів на підприємствах різних галузей розглядатимуться до рівня валового прибутку. 3.2.Аналіз беззбитковості виробництва продукції власного виробництва. Кожен керівник хоче знати можливі наслідки власних рішень. Перед ним постійно постають запитання: Який обсяг діяльності забезпечить відшкодування всіх витрат?

Яку кількість продукції слід реалізувати, для одержання бажаного
прибутку?

=> Як вплине на прибуток зниження ціни продукції та збільшення обсягу
реалізації?

Виплачувати персоналу, що займається збутом, оклад чи комісійні?

Чи поєднувати ці види оплат?

• Якщо збільшити витрати на рекламу до 1 тис. грн. на місяць, то на
скільки треба збільшити обсяг реалізації, щоб зберегти існуючий рівень
прибутку?

Відповіді на ці та інші подібні запитання можна отримати за допомогою
аналізу взаємозв’язку “витрати – обсяг – прибуток”.

Аналіз “витрати – обсяг – прибуток” – це метод системного дослідження
взаємозв’язку витрат, обсягу реалізації та прибутку підприємства заради
визначення: обсягу реалізації, який забезпечує:

Аналіз беззбитковості побудований на основі розподілу витрат на змінні
та постійні, а також розрахунку точки беззбитковості, яка визначає
критичний обсяг реалізації.

Точка беззбитковості – це обсяг реалізації (діяльності), при якому
доходи підприємства дорівнюють його витратам, а прибуток відповідно
дорівнює нулю.

Точку беззбитковості може бути виражено в натуральних одиницях
(кількості продукції), грошових одиницях (виручка) або у відсотках до
нормальної потужності. Точка беззбитковості розраховується наступним
чином:

Точка беззбитковості у грошових одиницях може бути виведена з рівняння:

Дохід від реалізації = Змінні витрати + Постійні витрати + Прибуток

Оскільки прибуток у точці беззбитковості дорівнює нулю, то відповідно:

Точка беззбитковості = Змінні витрати + Постійні витрати Виходячи з
цього рівняння, можна визначити точку беззбитковості в натуральних
одиницях:

Точка беззбитковості в натуральних одиницях = Точка беззбитковості в

грошових одиницях : Ціна за одиницю 2. Розрахунок точки беззбитковості
за допомогою показника маржинального доходу

Перетворимо рівняння таким чином:

(Ціна за одиницю х Кількість одиниць реалізованої продукції) = (Змінні
витрати на одиницю х Кількість одиниць реалізованої продукції) +
Загальні постійні витрати

(Ціпа за одиницю х Кількість одиниць реалізованої продукції) – (Змінні
витрати на одиницю х Кількість одиниць реалізованої продукції) –
Загальні постійні витрати. Звідси:

Кількість одиниць реалізованої продукції = Постійні витрати: (Ціна за
одиницю — Змінні витрати на одиницю).

Оскільки знаменник означає маржинальний дохід на одиницю реалізованої
продукції, то:

Точка беззбитковості в натуральних одиниця \ = Постійні витрати :

Маржинальний дохід на одиницю.

Для визначення формули розрахунку точки беззбитковості в грошових
одиницях за допомогою показника маржинального доходу використаємо
формулу в яку підставимо формулу :

Постійні витрати: Маржинальний дохід на одиницю = Точка беззбитковості в
грошових одиниця х / Ціна за одиницю .Звідси =

Точка беззбитковості в грошових одиницях = (Постійні витрати:
Маржинальний дохід). Або:

Точка беззбитковості в грошових одиниця х = Постійні витрати:
(Маржинальний дохід на одиницю: Ціна за одиницю) Знаменник цього дробу
має назву коефіцієнту маржинального доходу.

Отже, коефіцієнт маржинального доходу – це відношення
маржинального доходу від реалізації одиниці продукції до її ціни.
Виходячи з цього:

Точка беззбитковості в грошових одиниця х = Постійні витрати :Коефіцієнт
маржинального доходу.

Розрахунок точки беззбитковості є важливим елементом аналізу, але на
практиці менеджера більше цікавить обсяг та ціна реалізації, які
забезпечать отримання бажаного прибутку.

Обсяг реалізації в грошових одиницях, необхідний для отримання бажаного
прибутку, може бути розрахований за допомогою рівняння:

Дохід від реалізації = Змінні витрати + Постійні витрати + Бажаний

прибуток. Або:

Дохід від реалізації = (Постійні витрати + Бажаний прибуток) ;
Коефіцієнт

маржинального доходу

Якщо позначити ставку податку на прибуток як І, то Прибуток х (1 -1) =
Чистий прибуток.

Виходячи з цього:

Прибуток = Чистий прибуток : (1 – і) Якщо підставимо це рівняння у
формулу 10.2.5, то одержимо:

Дохід від реалізації = Змінні витрати + Постійні витрати +(Чистий
прибуток)

Більша питома вага постійних витрат у структурі витрат підприємства
забезпечує більший вплив на прибуток при зміні обсягу реалізації.

Ступінь використання постійних витрат у структурі витрат підприємства
має назву операційного важелю.

Тому операційний важіль більший у підприємств, що мають більшу питому
вагу постійних витрат і, як результат, більший коефіцієнт маржинального
-доходу.

Операційний важіль – це співвідношення постійних та змінний витрат, яке
забезпечує більший відсоток зростання прибутку, ніж відповідний відсоток
зростання обсягу реалізації.

Кількісним показником операційного важеля є його фактор, що
розраховується за формулою:

Фактор операційного важеля = Маржинальний дохід : Прибуток

Напрактиці підприємства,як правило, виробляють декілька видів
продукції (послуг).

Втакихвипадкаханалізспіввідношення “витрати-обсяг-прибуток”
ускладнюється і базується на комбінації продажу.

Комбінація продажу — це співвідношення окремих видів продукції в
загальному обсязі реалізації.

Це співвідношення може бути показане у відсотках або в пропорції виробів
(наприклад 1 до 2).

Для визначення точки беззбитковості кожного виду продукції необхідно
визначити величину маржинального доходу на одну зведену (умовну)
одиницю.

Маржинальний дохід па зведену одиницю – це сума величин маржинального
доходу різних виробів, зважених за допомогою комбінації їх продажу.

Знаючи середньозважений маржинальний дохід та загальні постійні витрати
підприємства, можемо розрахувати точку беззбитковості

Розглянутий підхід до аналізу взаємозв’язку “витрати-обсяг-прибуток” в
умовах багато продуктового виробництва припускає, що всі постійні
витрати є непрямими щодо конкретних видів продукції. На практиці
більшість постійних витрат мають саме такий характер.

Але, якщо окремі види постійних витрат (наприклад, амортизація
спеціального устаткування) пов’язані з виробництвом певного виду
продукції, то слід застосовувати аналіз щодо кожної окремої виробничої
лінії, а не для виробництва в цілому.

3.3.Аналіз фінансового стану підприємства.

3.3.1.Аналіз динаміки балансу та його структури.

Зростання валюти балансу порівняно з попереднім періодом — добрий знак,
але слід звернути увагу на те, за рахунок чого вона зросла. Дуже добре,
якщо це сталося за рахунок збільшення власного капіталу або хоча б його
частки разом зі збільшенням суми позикових коштів, однак над збільшенням
тільки боргових зобов’язань варто замислитися. Дуже погано, якщо
збільшення кредиторської заборгованості відбувається при низькій
ліквідності активів (про ліквідність — нижче).

Зменшення валюти балансу сигналізує про деяке згортання діяльності
підприємства. Отже, слід спинитися на причинах згортання. Єдиний для
всіх діагноз тут поставити неможливо, причини у кожного свої, і хто, як
не керівник, може знати, чому зменшилася сума активів. Багато залежить
від того, за якими саме статтями спостерігається зменшення. Не зовсім
правильна думка ніби зменшення валюти балансу призводить до втрати
платоспроможності. Іноді це є наслідком так званого «чищення» балансу, а
саме — звільнення від зайвих зв’язків з іншими суб’єктами.

Динаміку змін у структурі активів і пасивів можна простежити порівнюючи
абсолютні величини залишків за кожною статтею балансу на кінець періоду
із залишками на початку. Таким порівнянням підлягають також підсумкові
величини за розділами. Ознакою незадовільної роботи є наявність
простроченої дебіторської і кредиторської заборгованості. Оскільки
окремих статей, які показували б саме прострочену заборгованість, у
новій формі балансу не передбачено (ці суми не значаться окремими
рядками, а входять до загальних сум дебіторської і кредиторської
заборгованості), то при перегляді звітного балансу слід вимагати
аналітичні розшифрування за кожним дебітором (кредитором) для прийняття
рішення щодо ліквідації таких заборгованостей. Тривожним сигналом може
стати зростання абсолютних величин за цими статтями порівняно з
попереднім звітним періодом. У такому разі варто оцінити
платоспроможність підприємства і визначити коефіцієнт ліквідності,
враховуючи при цьому величину оборотного (робочого) капіталу.

3.3.2.Аналіз платоспроможності та ліквідності підприємства.

Найбільш ліквідними активами є кошти та їх еквіваленти (ними одразу
можна покрити борги), а також поточна дебіторська заборгованість. При
цьому прострочена дебіторська заборгованість враховується лише у разі
вжиття певних заходів щодо її погашення, тобто коли є впевненість у
швидкому її перетворенні на кошти.

До високоліквідних активів належать також цінні папери, які враховуються
у складі поточних фінансових інвестицій, тобто ті, що містяться у
другому розділі активів.

Менш ліквідними активами вважаються товари, готова продукція, запаси,
незавершене виробництво. Враховуючи правило зростаючої ліквідності,
фахівці розрізняють три рівні платоспроможності підприємства:

— грошову;

— розрахункову;

— ліквідну.

Коефіцієнт грошової платоспроможності (його ще називають коефіцієнтом
абсолютної ліквідності (Кгп) визначається відношенням суми залишків за
статтями коштів та їх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до
суми залишків за непогашеними кредитами та поточної кредиторської
заборгованості.

Враховуючи те, що стаття призначається не лише для бухгалтерів, а й для
керівників, не всі з яких добре знають бухгалтерський облік, спочатку
запишемо цю та інші формули словами, а потім скорочено.

Коефіцієнт платоспроможності = кошти та їх еквіваленти в національній
валюті + кошти та їх еквіваленти в іноземній валюті +поточні фінансові
інвестиції поділити на поточні зобов’язання. Спрощуємо цю формулу. І
уявімо собі, що перед вами — заповнений баланс вашого підприємства.

Кг.п. = кошти та їх еквіваленти + поточні фінансові інвестиції поділити
Пр.4.

Таким чином стане зрозуміло, чи грошова платоспроможність підприємства
протягом звітного періоду зросла чи зменшилась. Значення цього
коефіцієнта не повинно бути менше 0,2. Але вище 0,35 не завжди потрібно,
оскільки надмірний залишок коштів свідчить про неефективне їх
використання. Коефіцієнт розрахункової платоспроможності (Кр.п. )
визначається відношенням суми залишків за статтями коштів та їх
еквівалентів, поточних фінансових інвестицій, дебіторів, товарів і
готової продукції до суми залишків за непогашеними короткостроковими
кредитами та поточної кредиторської заборгованості.

Кг.п.= р.230ф.1+р.240ф.1+р.220ф.1/ р.620ф.1

де р. 230 ф.1 — грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті;

р. 240 ф. 1 — грошові кошти та їх еквіваленти в іноземній валюті;

р. 220 ф.1 — поточні фінансові інвестиції;

р. 620 ф.1 — поточні зобов’язання.

Щоправда, може виникнути запитання щодо включення (не включення) до
знаменника цієї формули суми доходів майбутніх періодів (р. 630 ф.1 —
доходи майбутніх періодів), але це один з тих випадків, коли до аналізу
потрібен індивідуальний підхід У будь-якому разі потрібно зі значення
р.630 до знаменника цієї формули включити лише ту суму, яка стосується
періодів, що не перевищують 12-ти календарних місяців з дати складання
балансу.

Значення цього коефіцієнта на початок і кінець періоду теж порівнюють
між собою. Слід зауважити, що коефіцієнт розрахункової платоспроможності
завжди значно вищий за коефіцієнт грошової платоспроможності, адже при
його визначенні в чисельнику, крім грошових коштів і короткострокових
фінансових вкладень, враховуються й інші, хоча й менш ліквідні, активи.
Щодо включення (не включення) до знаменника цієї формули суми доходів
майбутніх періодів, а до чисельника — витрат майбутніх періодів, то це
питання знову ж таки вирішується індивідуально, але обов’язково з
урахуванням вищезгаданої умови, тобто суми витрат майбутніх періодів і
доходів майбутніх періодів можуть бути включені до формули лише в тому
разі, якщо термін їх погашення не перевищує 12-ти календарних місяців.

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності.

(Кл п) визначається відношенням загальної суми оборотних (поточних)
активів і витрат майбутніх періодів (розділ II + розділ III) до
загальної суми зобов’язань і доходів майбутніх періодів.

Таким чином визначають, чи вистачить у підприємства всіх оборотних
засобів для повної ліквідації своїх боргових зобов’язань. Однак
найчастіше користуються середнім коефіцієнтом ліквідності (К.лікв.(сер.)
).

Це дає можливість визначити спроможність підприємства щодо погашення
своїх короткострокових зобов’язань. Щоправда, середній коефіцієнт
ліквідності не завжди може бути правдивим. Іноді він може лише потішити
душу керівника, але не допоможе у реальному житті. Адже запаси і
продукція у стадії незавершеного виробництва не так скоро перетворюються
на гроші.. Дуже добре, якщо цей показник дорівнює одиниці. Але на
практиці так буває не часто, тому можна задовольнитися його значенням
0,8-0,9. Коли активи низьколіквідні, є загроза потрапити в скрутне
фінансове становище. Проте надто висока ліквідність (коефіцієнт
ліквідності значно перевищує одиницю) говорить про недоліки у
використанні поточних активів, що призводить до зниження показника
прибутковості (рентабельності). Якщо відношенням суми оборотних
(поточних) активів до суми поточних зобов’язань визначається середній
коефіцієнт ліквідності, то різниця між цими двома величинами визначає
величину оборотного (робочого) капіталу (ОК).

Оборотний капітал = оборотні активи – поточні зобов’язання.

тобто

ОК = р. 260 ф. 1-р. 220 ф. 1

або

ОК=(Ар.2 +Ар.3)-(Пр.4+Пр.5), тобто

ОК=(р. 260 ф. 1+р. 270 ф. 1)-(р. 620 ф. 1+р. 630 ф. 1).

Цей показник свідчить про те, наскільки господарська діяльність
підприємства забезпечена власними фінансовими ресурсами. У разі
наявності на балансі довгострокових кредитів їх теж слід врахувати, адже
довгострокові кредити спрямовуються на капітальні інвестиції і не
повинні брати участі у поточній господарській діяльності. Отже, формула
може виглядати так: ОК = (Ар п + Ар ш) – (Пр ш + Пр Іу + Пр у), тобто

ОК = (р. 260 ф. 1 + р. 270 ф. 1) – (р. 480 ф. 1 + р. 620 ф. 1+р.630ф.
1).

У разі необхідності можна проаналізувати структуру активів визначенням
питомої ваги кожної зі статей у загальній сумі валюти балансу, визначати
їх зростання (зменшення) порівняно зі станом на початок звітного
періоду. При цьому значне зростання залишків за статтями запасів і
витрат не завжди є ознакою розширення виробництва. Причиною цього може
бути сповільнення обороту цих активів.

Щоб зробити правильний висновок, необхідно застосувати інші
коефіцієнти, визначення яких потребує не лише даних Балансу (сальдо), а
й Звіту про фінансові результати (обороти). Наприклад, коефіцієнт
оборотності запасів. Значення коефіцієнта оборотності запасів дорівнює
числу разів їх поповнення за період. Коефіцієнт оборотності запасів (Ко
з (р)) визначається відношенням виручки від реалізації без урахування
ПДВ і акцизів до середньої суми не грошових оборотних (поточних) активів
(НПА). Величину виручки від реалізації за звітний період можна знайти в
одному з перших рядків форми 2. Що стосується середньої суми не грошових
поточних активів, то її визначають шляхом знаходження
середньоарифметичної величини між залишками на початок і кінець звітного
періоду (форма 1). Наприклад, якщо на початок звітного періоду балансова
вартість не грошових поточних активів (запасів, товарів, готової
продукції, незавершеного виробництва тощо) становила 100,0 тис. грн., а
на кінець звітного періоду — вже 130,0 тис. грн., то середня сума не
грошових поточних активів за період становить 115,0 тис. грн. Поділіть
на це число величину виручки від реалізації — і коефіцієнт оборотності
запасів буде знайдено. Для всіх підприємств загалом не можна назвати
оптимальне значення цього показника. Багато залежить від організаційних
факторів: видів діяльності, тривалості виробничого циклу тощо. В одних
підприємств запаси обертаються 20 разів на рік, і їм не здається, що це
багато, для інших і 2 рази за такий же період буде добре. Погодьтеся:
одна справа — варити цукерки, зовсім інша — займатися будівництвом. Тому
висновки слід робити виходячи з середньогалузевого показника оборотності
запасів. Іноді для внутрішнього контролю цей показник варто визначати
дещо іншим способом. А саме — замість величини виручки від реалізації,
використати величину собівартості реалізованої продукції. Дані про
собівартість теж є у формі 2. Визначений таким чином коефіцієнт
оборотності запасів не буде порівнюваним з середньогалузевим, але для
внутрішнього аналізу він може знадобитись. Лише таким способом
(відношенням величини собівартості, що припадає на реалізацію, до
середньої величини запасів) можна визначити не тільки коефіцієнт
оборотності запасів, але й отримати дані про середню норму запасів у
днях.

Наприклад, якщо коефіцієнт оборотності запасів за рік, визначений з
використанням в чисельнику величини собівартості, а не доходу з продажу,
становить 4, то це означає, що підприємство для забезпечення своєї
діяльності тримає запасів на три місяці наперед (12:4 = 3)1 запаси
протягом року поповнювалися 4 рази. Якщо ж використати в розрахунках
дані про реалізацію, значення норми запасів буде невиправдано
викривленим у бік зменшення.

Цей показник буде ще точнішим, якщо до розрахунку брати не всю
собівартість, а лише ту її величину, яка входить до придбаної (а не
доданої підприємством) вартості, тобто тільки матеріальні витрати (р.
230 ф. 2) і витрати на відрядження, оплату послуг сторонніх організацій
(як правило, цей показник значиться у статті «інші операційні витрати»,
тобто р. 270 ф. 2).

При поглиглибленому аналізі коефіцієнт оборотності можна визначати,
застосовуючи будь-яку окрему статтю: запасів, товарів, готової продукції
тощо. Щоб визначити кількість оборотів за період за кожною окремою
статтею запасів, необхідно передусім визначити питому вагу витрат цих
запасів у загальній величині собівартості продукції, реалізованої
протягом періоду. Одержану таким чином величину слід порівнювати із
середньою величиною відповідних залишків. Так визначають оборотність
запасів за кожним їх видом, що, своєю чергою, дозволяє правильно
орієнтуватися при визначенні потреби в них. Це дуже серйозне питання.
Адже закупити товарів і запасів на багато місяців наперед — найлегше,
але не по-господарському, бо це те ж саме, що гроші надовго покласти на
склад. Неробочий капітал — зв’язаний капітал. Чим вища оборотність
запасів, тим менше робочого капіталу відволікається на їх закупівлю.
Звісно, що це можливо лише за надійних зв’язків з постачальниками. При
цьому має значення і їх розташування. Все це—організаційні питання, але
їх варто враховувати.

Деякі японські компанії, наприклад, працюють без складських приміщень,
«з коліс». На жаль, наш малорозвинутий ринок постачання і збуту, а також
дорожнеча транспортних послуг не дозволяють навіть близько підійти до
такої організації виробництва. Але максимально наближатися до цього
варто. Оптимальна кількість оборотів за рік (чи інший звітний період) на
кожному підприємстві своя, але можна сказати з певністю: якщо порівняно
з попереднім періодом обороти прискорюються— це добрий знак.

За допомогою регулярного проведення аналізу оборотності активів можна
знайти можливість знизити величину оборотного капіталу, і внаслідок
ліквідації його надлишку отримувати значно більше прибутку на кожну
гривню, вкладену в запаси. Це можливе за умови збереження при цьому
кількісного рівня збуту і норми прибутку. Подібно, як визначають
коефіцієнт оборотності запасів, можна визначити тривалість обігу
будь-яких активів. Наприклад, дебіторської заборгованості.

Оборотність дебіторської заборгованості визначається відношенням
доходів від продажу (величини реалізації без урахування ПДВ і акцизів)
до середньої величини дебіторської заборгованості, визначеної як
середньоарифметична величина між сальдо за дебіторами на початок і
кінець звітного періоду.

Цей показник дає можливість визначити, скільки разів протягом року (або
іншого періоду, який аналізують) обсяги надходжень від реалізації можуть
вмістити в собі середній залишок боргових прав (дебіторів). Цей показник
визначає .ефективність кредитного контролю. Кредитного — з боку
підприємства, адже, даючи товар з відстрочкою платежу іншим суб’єктам,
підприємство фактично їх кредитує. Для визначення тривалості оборотів
дебіторської заборгованості (терміну кредиту покупцям) слід скористатися
зворотною формулою, а саме визначити відношення середньої дебіторської
заборгованості до чистої реалізації, яку маємо за звітний період.
Отриману в результаті величину слід помножити на кількість днів у
звітному періоді.

Сума закупівлі (придбання) визначається шляхом віднімання від валових
експлуатаційних витрат елементів доданої вартості: витрати на робочу
силу, амортизація. Таким чином визначається, скільки в середньому днів
потрібно підприємству для отримання оплати за відвантажені товари
(виконані роботи, надані послуги).

Варто зауважити, що при визначенні зазначених показників беруть участь
лише суми за дебіторами-покупцями (замовниками) — як такі, що мають
пряме відношення до обсягів реалізації продукту діяльності підприємства.

Оборотність кредиторської заборгованості і середній період її погашення
визначаються аналогічно до вищенаведених показників за дебіторами. З
тією лише різницею, що, замість величини доходів з продажу, береться
величина закупівель, оскільки обсяги продажу не можуть порівнюватися з
борговими зобов’язаннями за отримані поставки.

Дебіторська заборгованість, виведена на кінець звітного періоду,
пов’язана з обсягами продажу за цей період; кредиторська заборгованість
— з обсягами закупівель.

Потреба у визначенні суми закупівель трохи ускладнює завдання, але
зробити це варто. Врешті-решт, це можливо, бо перед вами баланс і форма
2. Чисті експлуатаційні витрати визначаються шляхом віднімання від
обсягу чистої реалізації величини прибутку. Валові експлуатаційні
витрати визначаються шляхом додавання до чистих експлуатаційних витрат
залишку виробничих запасів на кінець періоду. Для того, щоб результат
розрахунку вийшов точнішим, потрібно до залишків виробничих запасів на
кінець періоду додати також і залишки НЗВ (без урахування витрат на
робочу силу) і дебіторську заборгованість, яка могла утворитися в
розрахунках з постачальниками і підрядчиками (у тому числі й за послуги
сторонніх організацій), за векселями одержаними, не забути також і
підзвітних осіб, одним словом — усіх дебіторів, які виникають на балансі
в зв’язку з формуванням придбаної вартості. Це пояснюється тим, що мета
цього розрахунку — визначити тривалість обороту всієї поточної
кредиторської заборгованості, а не тільки тієї, що пов’язана з
придбанням матеріальних запасів.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості — це середнє число днів,
необхідних для розрахунків з постачальниками і підрядчиками та іншими
суб’єктами-кредиторами, які обслуговують поточну діяльність підприємства
в частині придбання.

Якщо порівняти показники кредиторської заборгованості з показниками за
дебіторами, можна зробити деякі важливі висновки. Наприклад, у разі якщо
показник тривалості кредиторської заборгованості хоча б на кілька днів
перевищує такий же показник за дебіторами, то це означає не що інше, як
уміння втримувати позики довше, ніж дозволяти це своїм боржникам. Однак
тут важливо не перестаратися. Кількох днів цілком достатньо.

Передусім прошу не думати, що загальновживаний у нас показник
рентабельності як відношення прибутку до собівартості — єдиний. Це не
так. Визначати рентабельність за такою формулою зобов’язують нас органи
статистики, адже для статистичного аналізу цей важливий показник
діяльності має бути порівнянним для різних підприємств.

Формула І/М, де І — прибуток, а Н — собівартість, корисна тим, що
дозволяє визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну
гривню, що була витрачена (точніше, вкладена) у виробництві кінцевого
продукту. Так визначається рентабельність (прибутковість) понесених
витрат. Проте лише показника рентабельності витрат замало для аналізу,
результатами якого користуються керівники або інвестори (замовники,
акціонери).

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність)
прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на
виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність
підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у
чисельнику) співвідноситься з чинниками, які мають найбільший вплив на
його отримання. Безумовно, одним з таких чинників є витрати. Адже від
того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку, який нам
надходить у ціні реалізації разом з компенсацією понесених витрат. Однак
ми знаємо, що витрачатися на виробництво (торгівлю чи інший вид
звичайної діяльності) можна лише за умови наявності коштів для
здійснення таких витрат. Кошти, вкладеш в бізнес, називаються
інвестиціями. Зрозуміло, що кожному з інвесторів набагато цікавіше знати
прибутковість (рентабельність) його власних інвестицій, аніж
рентабельність понесених підприємством витрат. Слід зазначити, що слова
«інвестиція» і «вкладення» — синоніми. Тому собівартість готової
продукції— це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства у вже
виготовлену ним продукцію. А власний капітал підприємства — це вкладення
(інвестиції) в діяльність підприємства в цілому. Засновники (акціонери)
інвестують свої кошти в підприємство, а підприємство, своєю чергою, як
самостійна інституція інвестує як ці, так і інші фінансові ресурси в
продукт своєї діяльності. Якщо досі серед показників рентабельності
найбільш поширеним був згаданий вище показник прибутковості інвестицій
підприємства у вже виготовлений, а іноді навіть реалізований кінцевий
продукт, то нині дедалі більшого значення набуває показник прибутковості
коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність
підприємства загалом.

Річ у тім, що перший з цих показників, як би він не задовольняв
керівника, не дає уявлення про ефективність використання капіталу. Адже
значна його частина залишилася за межами витрат на реалізовану
продукцію: в товарах, запасах, коштах і дебіторах. Вище вже згадувалося,
що мати великі залишки за цими статтями невигідно. Розмір оборотного
(робочого) капіталу не повинен бути ні великим, ні малим, він має бути
оптимальним. Можна досягти великої рентабельності витрат на готову (або
реалізовану) продукцію — і водночас мати вельми низьку рентабельність
власного капіталу через те, що значна його частина не працює, а
здебільшого лежить на складах або ж (чого доброго!) надто довго кредитує
покупців. Кожен інвестор має право сказати: « Мене мало цікавить,
скільки прибутку приносять кошти, інвестовані підприємством у
виготовлення того чи іншого продукту, я хочу знати, скільки прибутку
приносять підприємству мої власні вкладення у бізнес». У зв’язку з такою
постановкою питання розглянемо кілька окремих показників рентабельності.

Це показник рентабельності будь-яких інвестицій: як підприємства в
цілому, так і окремої інвестиції конкретного суб’єкта, наприклад,
засновника. Можна ним скористатися також для оцінки рентабельності
однієї окремої угоди. До складу статей власного капіталу підприємства
входять: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал,
резервний капітал і нерозподілений прибуток (тобто значення рядків 300 —
350 ф.1). У разі якщо на балансі з’явилося сальдо за нарахованими, але
ще не виплаченими дивідендами (р. 590 ф. 1— поточні зобов’язання за
розрахунками з учасниками), — цю суму теж слід враховувати, адже, будучи
ще не виплаченими, дивіденди «працювали» на спільну справу. Власний
капітал підприємства — це і є інвестиції засновників у бізнес. Адже
інвестиції засновників (акціонерів) не обмежуються внесками до
статутного фонду чи придбанням акцій. Весь власний капітал підприємства
— це кошти, зароблені в процесі діяльності завдяки початковим
інвестиціям. Отже, власний капітал підприємства є цілком законною
власністю тих осіб, які цим підприємством володіють.

Середня арифметична величина між підсумками статей власного капіталу на
початок і кінець звітного періоду дасть середній власний капітал
підприємства. Порівнюючи чистий прибуток з цією величиною, ми визначаємо
рентабельність власного (акціонерного) капіталу підприємства. Щоб
визначити рентабельність інвестицій у майбутній проект, очікуваний від
його здійснення, прибуток порівнюють з величиною виділених для цієї
справи коштів.

Хто погодиться з тим, що активи підприємства — це різні форми вкладеного
(інвестованого) в бізнес власного і запозиченого капіталу разом, тому
цікаво буде визначити його прибутковість (рентабельність).Середню
вартість всіх активів за звітний період визначають як середнє
арифметичне між валютами балансів на початок і кінець звітного періоду
(р. 280 ф. І.або.р. 640 ф. 1).

Показник рентабельності сумарного інвестованого капіталу визначає
продуктивність усього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від
джерел його надходження. Він показує, скільки прибутку приносить кожна
гривня, інвестована (вкладена) в активи.

3.3.3.Аналіз фінансового левериджу.

Фінансовий леверидж як показник переваги рентабельності власного
капіталу над рентабельністю всіх активів у нас майже не застосовується
через дуже нестабільну і мало гнучку кредитну політику. Не доступність
для більшості приватних підприємств банківських кредитів і їх дорожнеча,
а також відсутність кредитних взаємовідносин між самими суб’єктами
господарювання (постачальники не зобов’язують своїх покупців платити
відсотки за наданими їм відстрочками) зводять нанівець зацікавленість
показником фінансового левериджу. Кожному суб’єкту і без того зрозуміло,
що в наших умовах набагато вигідніше використовувати власні фінансові
ресурси, ніж вдаватися до позик. Ми навіть не знаємо, що «у них» часом
дуже вигідно робити навпаки. Щодо розрахунків з постачальниками, то
багатьом з наших бізнесменів може здатися, що тривалість затримки
платежів за отримані поставки за відсутності «лічильника» відсотків не
має для підприємства-покупця жодного значення (крім ризику втратити
гідність — якщо це для когось важливо).

Зрозуміло, що в ситуації, коли кошти, зазначені у р. II пасиву, надто
дорогі, а кошти, зазначені у р. III пасиву, зовсім дармові, розмова про
фінансовий леверидж не має сенсу.

Питання, що робити у разі виникнення потреби в додаткових фінансових
ресурсах, у нас вирішується без вагань: недобросовісний бізнесмен надто
довго затримує оплату своїм постачальникам і таким чином користується
дармовими кредитами, а добросовісний спочатку офіційно реєструє
збільшення статутного фонду, а потім вносить відповідну додаткову суму.
Акціонерні товариства в таких випадках випускають додаткову кількість
акцій на продаж. А от власник контрольного пакета акцій американської
корпорації має можливість подумати: а чи варто допускати таким чином,
нехай навіть тимчасове, пониження рентабельності власного капіталу і
водночас брати нові зобов’язання з виплати дивідендів акціонерам, якщо
можна скористатися відносно недорогими кредитами? У прийнятті рішення
йому допоможе показник фінансового левериджу як показник переваги чи
недоліку у використанні власних і позичених коштів.

Зауважимо, що термін «леверидж» (1еуегаFе — система важелів, засіб
впливу, сила впливу) нам чомусь дуже сподобався і його можна зустріти в
численних методиках фінансового аналізу і взагалі у новітній економічній
літературі. Щоправда, у більшості наших розробок показник фінансового
левериджу має зовсім інший зміст. Наприклад, дуже часто фінансовим
левериджем називають коефіцієнт залежності від довгострокових
зобов’язань (про це нижче). Ці два показники не можна назвати близькими
між собою навіть з великою натяжкою. Як неможливо за допомогою
коефіцієнта залежності від довгострокових зобов’язань прийняти рішення
про шляхи пошуків додаткових фінансових ресурсів, так само неможливо
назвати цей коефіцієнт позитивним чи негативним 1еуегаFе. Тож відкладемо
до кращих часів цей дуже важливий показник рентабельності. Будемо
сподіватися, що пом’якшення кредитно-інвестиційного клімату чекати
недовго.

ІІНШІ ПОКАЗНИКИ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ.

Рентабельність продажу ще називають маржею . Вона показує, скільки
прибутку приносить кожна гривня обсягів реалізації. Маржу прибутку, як
правило, визначають окремо за кожним видом діяльності або за кожною
групою реалізованої продукції.

До показників прибутковості належить також показник доходів на акцію
(чистий прибуток, тобто прибуток після оподаткування, ділиться на
кількість випущених звичайних акцій). Частина чистого прибутку, як
відомо, виплачується акціонерам у вигляді дивідендів, решта —
реінвестується в подальшу діяльність. Відношення абсолютної величини
доходу на акцію до абсолютної величини дивіденду на акцію називається
коефіцієнтом покриття дивіденду (Кп.д.) Він показує здатність
(нездатність) підприємства підтримувати необхідний рівень дивідендів і
забезпечувати при цьому достатність реінвестування своїх прибутків.

Загалом рентабельністю називають будь-який показник, при обчисленні
якого в чисельнику записують величину прибутку. В знаменнику можуть бути
різні чинники, які так чи інакше впливають на прибуток або, навпаки,
залежать від нього. Не можна сказати, який з показників рентабельності
найважливіший. Може статися, що для проведення аналізу їх знадобиться
кілька. Найзручніше це робити у порівняльній таблиці за кілька звітних
періодів. Наприклад, кілька місяців з початку року (якщо характер роботи
— несезонний). Так з’являється матеріал для побудови графіків приросту
(спаду) деяких показників фінансово-господарської діяльності
підприємства з початку року.

Серед показників структури капіталу найпоширенішим серед користувачів є
показник фінансової стабільності (Кф.ст..). Він визначається відношенням
суми власних коштів до позикових.

Але навіть при одержанні високого показника фінансової стабільності (>
1,0) не варто заспокоюватись і припиняти аналіз. Хороший показник —але
не найважливіший. Високий коефіцієнт фінансової стабільності сам по собі
не є ознакою цілковитого благополуччя, так само як нормальна температура
тіла не може однозначно свідчити про міцне здоров’я організму в цілому.
Не менш важливим в аналізі є коефіцієнт фінансової незалежності
(Кф.авт.). Він обчислюється відношенням суми власних коштів до валюти
балансу. Добре, якщо його значення не менше за 0,5. До показників
структури капіталу належить коефіцієнт залежності підприємства від
довгострокових зобов’язань (якщо вони є, бо серед наших підприємців мало
охочих користуватися довгостроковими кредитами, а ще менше фінансових
установ, які хочуть їх надавати). Це той самий коефіцієнт, який у деяких
наших методиках чомусь називають фінансовим левериджем. Хто з читачів з
цим згідний, нехай так цей показник називає, а я не хочу.

АНАЛІЗ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ – ШЛЯХ ДО ЗНАХОДЖЕННЯ ОПТИМАЛЬНОЇ ВЕЛИЧИНИ
ВИТРАТ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ

Треба зауважити, що таке важливе економічне поняття, як додана вартість,
ми звикли сприймати лише у зв’язку з необхідністю платити податок на
неї. Проте додана вартість як економічна категорія об’єктивно існує в
бізнесі незалежно від того, введено в державі податок на додану вартість
чи ні. Отже, ПДВ залишаємо поза темою, оскільки на фінансовий стан
підприємства цей податок (за умови дотримання правил калькулювання
собівартості і формування цін) не повинен мати негативного впливу.

Відома нам нині дана вартість і достопам’ятна «прибавочна я стоимость» з
курсу політекономії капіталізму — одне і те ж поняття. Хай там що, а
додана вартість — це те, заради чого створюється будь-яка окрема
господарська структурна одиниця: юридична чи фізична господарююча особа.
При цьому не має значення, до якої «орієнтації» належить ця особа:
«капіталістичної» чи «соціалістичної». Тепер ми вже добре знаємо, що
такий поділ є досить умовним. У будь-якому разі фінансові результати
діяльності такої одиниці залежать від того, в яких пропорціях додана
вартість розкладеться за елементами.

Елементами доданої вартості є витрати на робочу силу (заробітна плата
плюс страхові збори, нараховані на її величину), амортвідрахування і
прибуток. Суб’єкт підприємництва — це господарююча одиниця, діяльність
якої спрямована на отримання прибутку. Для того щоб отримати прибуток,
йому потрібно створити нову вартість. Усе, чим займається будь-який
суб’єкт господарювання, — це створення додаткової вартості до вартості
закуплених на стороні не грошових поточних активів. У деяких видах
діяльності можна обійтися й без закупок, тобто створити нову вартість
від нуля. Нової, тобто доданої вартості повинно вистачити, щоб: по-перше
розрахуватися з тими, хто брав участь у її створенні (персонал);

по друге, відкласти амортвідрахування для майбутньої заміни зношених
основних засобів, адже вони цим поступово переносять свою вартість на
новостворену (додану) вартість; по третє сплатити податок на прибуток,
здійснити деякі обов’язкові дрібні платежі до бюджету та позабюджетних
фондів.

При цьому решти доданої вартості повинно вистачити на отримання бажаної
норми чистого прибутку. На розмір амортвідрахувань ми, завдяки нормам
ПБО 7, маємо деякий вплив, однак цей вплив обмежений, а обладнання
невпинно зношується — хочемо ми цього чи ні. Розмір платежів до різних
інноваційних та інших подібних фондів не ми встановлюємо. Прибутком
поступатися жоден власник не хоче. Отже, залишається одна-єдина стаття,
яка «дозволяє» себе регулювати, — це витрати на робочу силу.

Звідси висновок — розмір заробітної плати персоналу повністю залежить
від величини щомісяця створюваної доданої вартості.

Спробуйте підсумувати елементи доданої вартості, яку ваше підприємство
отримало протягом звітного періоду, і підрахувати питому вагу витрат на
робочу силу (заробітна плата + страхові збори) у загальній сумі доданої
вартості — і ви зможете оцінити: дорого вам обходиться персонал чи не
дуже. Заробітної плати повинно нараховуватися не більше, ніж дозволяє
величина доданої вартості. Збільшувати величину заробітної плати можна
лише шляхом підвищення продуктивності праці. Показник продуктивності
праці (ПП) обчислюється відношенням абсолютної величини створеної і
реалізованої за період доданої вартості до середньооблікової чисельності
працюючих.

Показник продуктивності праці, обчислений за допомогою використання
величини доданої вартості, — найбільш точний. Тут зовсім не годиться
брати до уваги величину обсягів виробництва, адже до них «домішана»
придбана вартість, до якої ваш персонал не має жодного відношення. Ще
один важливий показник потрібно враховувати при визначенні розмірів
витрат на робочу силу (РС). Це коефіцієнт продуктивності (Кпрод.).

розділ 4. методика проведення аудиту.

4.1.Законодавче регулювання проведення аудиту.

Законодавчою та нормативною базою, якою керується аудитор при
проведенні аудиторської перевірки являється:

Закон України” Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р.
№ 3125-12. Цей закон визначає правові засади здійснення
аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення
контролю з метою захисту інтересів власника.

Закон України “ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність
в Україні” від 16 липня 1999р.№ 996-14. Цей закон визначає
правові засади регулювання організацій ведення бухгалтерського
обліку та складання фінансової звітності в Україні.

П(С)БО 9 “Запаси». Це положення ( стандарт) визначає методологічні
засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси
і розкриття її у фінансовій звітності.

Норматив № 2 “ Основні вимоги до аудиту”. Цей норматив визначає
основні вимоги до аудитора, що їх повинні неухильно виконувати
аудитори під час проведення аудиту без будь-яких винятків.

Норматив № 26 “ Аудиторський висновок”. Цей норматив розроблений
на підставі Закону України “ Про аудиторську діяльність”
затвердженого Верховною Радою України від 22.04 93 р.У
відповідності зі статтею 7 і 21 Закону України “ Про
аудиторську діяльність” аудитор має провести перевірку
бухгалтерської річної звітності суб’єкта господарювання з метою
надання висновку про достовірність та реальність представленої
інформації і її підтвердження або не підтвердження. Норматив
регулює основні принципи за якими складається аудиторський
висновок.

Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних
активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових засобів і
документів та розрахунків, затверджена наказом Міністерства
фінансів України від 11.08.1994 р. № 69 зі змінами та
доповненнями, внесеними наказом МФУ від 05.12.1997 р. № 268, від
26.05.2000 р. № 115.

4.2.Мета, задачі,особливості проведення аудитуготової продукції.

Метою аудиту є встановлення аудитором висновку про те чи
відповідає фінансова звітність, в усіх суттєвих аспектах,
інструкціям, які регулюють, регламентують порядок підготовки і
представлення фінансових звітів.

Аудиторський висновок служить основою довіри до фінансової
звітності для користувача.

,Метою планування аудиту є звернення уваги аудитора на
найважливіші напрямки аудиту, на виявлення проблем , які слід
перевірити найретельніше.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру і
виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення
аудитора про стан на підприємстві.

В нашому випадку, аудит проводився на Іранському ГЗК, який
займається видобуванням корисних копалин тому мета та головна
увага під час проведення аудиту була приділена правильності
списання витрат на виробництво та правильності відображення в
обліку та звітності готової продукції та її реалізації.

Завдання аудиторської перевірки полягає у підвищенні запобіжного
і поточного контролю виробництва з метою недопущення виникнення
втрат і перевитрат виробничих ресурсів, нестач і крадіжок.

На сучасному етапі розвитку основу планування та діяльності
підприємств різних галузей покладені показники об’єму виробництва
продукції її реалізації. Тому головними задачами аудиту
виробництва продукції промисловості являється: перевірка
достовірності звітних показників, які характеризують об’єм
продукції в натуральному та стоїмостному вираженні, оцінка
виконання планових задач по об ємним показникам якості продукції,
перевірка правильності встановлення цін на готову продукцію.

Нові методи господарювання визначають підвищену роль натуральних
показників у плануванні виробництва та організації діяльності
підприємства. У ряді галузей промисловості введені натуральні
вимірники, які дозволяють враховувати споживчі якості та якісні
параметри продукції, наприклад у гірничо – добувній промисловості,
а саме застосовуючи до підприємства на якому проводився аудит,
це виробництво (видобування) титану з врахуванням трудоємкості на
його видобутку, сюди входять витрати пов’язані з
геологорозвідувальними міроприємствами, витрати на його видобуток,
збереження та реалізацію.

Достовірні дані обліку і звітності про випуск продукції в
натуральному вираженні лежать в основі визначення стоїмосних
показників об’єму виробництва..Коли продукція планується та
враховується в натуральному вираженні, плановий та фактичний об’єм
товарної продукції визначають множенням відповідних затверджених
оптових цін по кожному виробу на кількісні показники їх
виробництва. Тому аудит виконання планів виробництвапочинається з
перевірки достовірності звітних записів та первинних документів,
як і засвідчують прийом готової продукції безпосередньо на місцях
її видобутку, ними являється” Звіт по випуску готової продукції
“ .

Деякі особливості які притаманні прийомам перевірки звітних даних
про нормативну чисту товарну або реалізує му продукцію у
виробничих об’єднаннях залежності від організаційної структури
об’єднань, ці показники можуть розраховуватись з врахуванням
внутрішнього обороту або без нього.

Важливий етап аудиторської перевірки – це перевірка правильності
відображення в обліку та звітності внутрішньогосподарського
обороту, тобто вартість виготовлених підприємством виробів, які
використовуються власними цехами. Необхідно мати на увазі, що
об’єм товарної продукції, також як і та, що реалізується,
враховується як правило по заводському методу, без внутрішнього
обороту.

Але нерідко частина одноіменнних напівфабрикатів підприємства
відпускається на сторону, а та що залишилась передається своїм
цехам для подальшої переробки. Тоді &#