Реферат на тему:

Незавершене будівництво, довгострокові фінансові інвестиції

У цій статті показують суми інвестицій, вкладених у незавершене
будівництво, що здійснюється для власних потреб підприємства, а також
авансові платежі для фінансування такого будівництва.

Балансова вартість незавершеного будівництва дорівнює сумі фактично
здійснених витрат, пов’язаних з будівництвом об’єкта основних засобів.

Не визнаються як активи та не включаються до складу балансової вартості
незавершеного будівництва: наднормативні витрати, витрати на реалізацію,
інші витрати, не пов’язані з веденням будівельних робіт. Вони визнаються
у складі інших витрат у звіті про фінансові результати.

Основні засоби.

Згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» матеріальні активи, які:

• утримуються підприємством для використання у виробництві або
постачанні товарів чи послуг, для здачі в оренду іншим особам або для
адміністративних цілей;

• будуть використовуватись, як очікується, більше одного періоду.

Об’єкт основного засобу визнається активом, якщо існує ймовірність того,
що підприємство буде отримувати в майбутньому економічні вигоди,
пов’язані з використанням активу, та його оцінка може бути достовірно
визначена.

Об’єкт основного засобу не є активом, якщо він знаходиться в
оперативному або довірчому управлінні. Однакові за технічним характером,
призначенням і способом використання об’єкти основних засобів можуть
бути згруповані в класи.

Класифікація основних засобів:

• земельні ділянки;

• капітальні витрати на поліпшення землі;

• будинки та споруди;

• машини та обладнання;

• транспортні засоби;

• інструменти, прилади, інвентар;

• робоча і продуктивна худоба;

• багаторічні насадження;

• інші основні засоби.

Також до статті Балансу «Основні засоби», крім зазначених, відносять
«Інші необоротні активи» (pax. 11):

• бібліотечні фонди;

• необоротні матеріальні активи;

• тимчасові споруди;

• природні ресурси;

• інвентарна тара;

• предмети прокату;

• інші необоротні нематеріальні активи.

Згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» компонентами собівартості основних
засобів є:

• суми, оплачені постачальникам активів, підрядчикам за виконані роботи,
без податків, що відшкодовуються;

• мито, інші податки, що не відшкодовуються;

• страхування ризиків доставки основних засобів;

• витрати на установку, монтаж, наладку основних засобів;

• інші витрати на доведення об’єкта основних засобів до робочого стану.

Собівартість активу, створеного власними силами, визначається як сума
прямих і накладних витрат, пов’язаних із створенням активу. У цьому
випадку собівартість будівництва не повинна перевищувати ринкової
вартості аналогічного об’єкта.

Якщо для придбання основного засобу було взято кредит у банку, то
витрати на сплату відсотків по ньому будуть віднесені до витрат обігу
періоду, коли вони сплачуються.

Відсотки з позики включаються до собівартості активу лише у випадку,
коли він є кваліфікованим.

Кваліфікований актив — актив, який обов’язково потребує суттєвого
періоду часу для підготовки його до використання за призначенням чи
реалізації. Наприклад: будівлі, споруди, літаки, кораблі, що будують на
спецзамовлення.

Основні засоби можуть бути отримані шляхом обміну на подібні чи
неподібні активи.

Подібні активи — це активи, які мають однакове функціональне призначення
та подібну справедливу вартість.

Подібна справедлива вартість не повинна відрізнятись більш як на 10 %
від справедливої вартості іншого активу, що бере участь в обмінній
операції.

Якщо при обміні активами первісна оцінка балансової вартості одержаного
активу дорівнює балансовій вартості переданого активу, то фінансовий
результат у такій операції не визначається. Якщо при обміні беруть
участь гроші, то це значить, що одиниці, якими обмінюються, не є
подібними і мають різну справедливу вартість.

Якщо обмінюються неподібними активами, то первісна оцінка отриманого
активу дорівнює справедливій вартості переданого активу плюс грошова
компенсація. У цій операції буде фінансовий результат. Наприклад:
підприємство «А» має АЗС у м. Ірпені, балансова вартість 2,5 млн грн,
собівартість — 2,7 млн грн. Підприємство «В» має АЗС у м. Бородянці,
балансова вартість 2,0 млн грн, справедлива вартість — 2,2 млн грн.
Підприємство «В» сплатило підприємству «А» 0,5 млн грн готівкою. У цій
операції обмін йде неподібними активами, бо вони мають різну справедливу
вартість. Так, підприємство «А» у своєму балансі відобразить отриману
АЗС м. Бородянка за собівартістю, що дорівнює 2,2 млн грн + кошти
доплати 0,5 млн грн, а також визнає прибуток від іншої діяльності, який
дорівнює 0,2 млн грн. Підприємство у своєму балансі покаже отриману АЗС
м. Ірпінь

за собівартістю, яка дорівнює 2,7 млн грн, що у свою чергу, дорівнює АЗС
м. Бородянка (2,2 млн грн) + грошові доплати (0,5 млн грн) і збільшення
балансової вартості основних засобів у балансі на 0,7 млн грн, а
прибуток від іншої діяльності підприємства складе 0,2 млн грн (2,7 — 2,0
— 0,5). Отже, фінансовий результат буде у обох підприємств.

Наступні витрати — витрати, пов’язані з проведенням різних видів
ремонтів, модернізацією та іншими заходами щодо обслуговування основних
засобів.

Якщо такі витрати з основних засобів приведуть у майбутньому до
збільшення економічних вигод, то витрати включаються у балансову
вартість активу.

У процесі використання об’єктів основних засобів економічні вигоди,
втілені в них, споживаються підприємством. Це споживання зменшує
балансову вартість основних засобів, що відображається шляхом
нарахування амортизації.

Згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» амортизація — систематичний розподіл
амортизованої вартості необоротних активів протягом строку їх корисного
використання.

Сума, що амортизується, — собівартість активу або інша сума замінює
собівартість у фінансовій звітності мінус його ліквідаційна вартість.

Ліквідаційна вартість — сума, яку передбачає підприємство одержати в
кінці строку корисної експлуатації активу мінус витрати з його вибуття.

Строк корисної експлуатації — період часу, протягом якого підприємство
передбачає використовувати актив.

Кількість одиниць продукції, яку підприємство очікує отримати від
використання активу. Цей термін підприємство визначає самостійно,
враховуючи очікуване використання, моральний Знос (амортизація), правові
та аналогічні обмеження щодо використання активу.

У П(С)БО 7 «Основні засоби» перелічено такі основні методи амортизації:

• прямолінійний;

• метод зменшення залишкової вартості;

• прискорений;

• кумулятивний;

• виробничий.

1. Прямолінійний метод використовують, коли знають період часу
використання об’єкта.

2. Зменшення залишкової вартості, де річна сума амортизації дорівнює
залишковій вартості об’єкта на початок звітного року річна сума
амортизації.

Річна сума амортизації = Залишкова вартість об’єкта * * Річну суму
амортизації,

де

3. Прискорення зменшення залишкової вартості, за яким річна сума
амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на
початок звітного періоду й річної норми амортизації.

4. Кумулятивний метод:

Річна сума амортизації = Амортизаційна вартість * * Кумулятивний
коефіцієнт;

5. Виробнича амортизація визначається як добуток фактичного місячного
обсягу й виробничої ставки амортизації.

Методи амортизації мають своє відображення в обліковій політиці
підприємства і періодично переглядаються. Переоцінивши балансову
вартість активу, відповідно змінити суму Зносу (амортизація), що
визначається за формулою:

Наприклад: історична вартість — 100 грн, справедлива вартість — 120 грн,
Знос (амортизація) — 30 грн, та

Знос (амортизація) = 120 : 100 * 30 = 36;

балансова вартість = 120 – 36 = 84;

сума дооцінки = 84 – (100 – 30) = 14.

У разі суттєвої відмінності балансової вартості від собівартості
підприємство може здійснювати переоцінку активу. У цьому випадку слід
переоцінювати балансову вартість кожного об’єкта того класу основних
засобів, до якого він відноситься, при цьо-

му: Д-т 10, 11 – К-т 42 “Додатковий капітал”, субрахунок 3 “Дооцінка
активів”.

Якщо перед дооцінкою була уцінка основного засобу, то таке збільшення
визнається прибутком, якщо балансова вартість активу зменшилась у
результаті переоцінки, то зменшення визнається витратами.

Склад, оцінка та відображення у Балансі оборотних активів.

Серед основних засобів, які використовує підприємство, можуть бути
власні й орендовані. Відображення в Балансі орендованих основних засобів
як в орендаря, так і в орендодавця залежить від виду оренди.

У разі фінансової оренди орендований актив відображається в Балансі
орендаря як актив і зобов’язання за справедливою вартістю орендованого
майна на початок строку оренди або за теперішньою вартістю загальної
суми мінімальних орендних платежів, якщо вона менша за його справедливу
вартість. До орендованого активу застосовуються ті ж самі методи
амортизації, що і до подібних власних основних засобів.

Мінімальні орендні платежі — це платежі орендаря, які виплачують
протягом оренди.

Непередбачена орендна плата — нефіксована частина орендної плати, що
базується на будь-якому іншому факторі (індекс цін, планова ставка %).

У примітках до балансу розкривають інформацію про основні засоби:

• оцінки, які застосовують для визначення балансової вартості кожного
класу основних засобів;

• застосування методів амортизації;

• застосування терміну корисної експлуатації та норми амортизації;

• валову балансову вартість та суму накопиченого Зносу (амортизація) на
початок і кінець звітного періоду;

• узгодження балансової вартості з відображенням руху основних засобів;

Якщо була переоцінка, то розкривають:

• базу, застосовану для переоцінки;

• залучення незалежного оцінювача;

• дати чинності переоцінки;

• заміни дооцінки протягом звітного періоду.

Довгострокові фінансові інвестиції

Фінансові інвестиції — активи, які утримуються підприємством з метою
збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання
вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.

Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції, які не можуть бути
класифіковані як поточні.

Собівартість довгострокових фінансових інвестицій (ДФІ) включає ціну
придбання, комісійні винагороди, гонорари, мито, податки, що не
відшкодовуються, банківські збори тощо.

Оцінка фінансових інвестицій на дату Балансу відображається за
справедливою вартістю, сума збільшення чи зменшення фінансових
інвестицій відображається у складі інших фінансових доходів чи витрат
відповідно. Якщо не можна оцінити ДФІ за справедливою вартістю, то на
дату Балансу її показують за собівартістю. Фінансові інвестиції, які
підприємство утримує до їх погашення, показують в балансі за
амортизаційною собівартістю фінансових інвестицій.

Різниця між собівартістю і вартістю погашення фінансових інвестицій
(дисконт, премія при придбанні) амортизується інвестором протягом часу
від придбання до погашення за методом ефективної ставки %.

Наприклад: 03.01.2000 р. підприємство придбало облігації номіналом 50000
грн, за 46800 грн, дисконт становить 3200 грн. Фіксована ставка % за
облігаціями — 9 % річних. Дата погашення — 5 років. Виплата відсотків
проводиться в кінці року.

Облік фінансових інвестицій в асоційовані і ДП відображаються згідно з
п. 8, 9 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», якщо:

а) фінансові інвестиції придбані і утримуються виключно для продажу
протягом 12 місяців з дати придбання;

б) асоціація або ДП ведуть діяльність на умовах, які обмежують її
здатність передавати засоби інвестору більш ніж 12 місяців, фінансові
інвестиції обліковують за методом обліку участі в капіталі на останній
день місяця.

Облік фінансових інвестицій проведення спільної діяльності: Кожен
учасник спільної діяльності без створення юридичної особи відображає у
своїх облікових реєстрах і у фінансовій звітності:

• активи, задіяні в спільній діяльності, які він контролює, чи свою долю
у спільноконтрольованих активах;

• зобов’язання, які він узяв для проведення цієї діяльності;

• свою частку в будь-яких зобов’язаннях, узятих разом з іншими
учасниками щодо цієї діяльності;

• доходи чи витрати, накопичені в процесі спільної діяльності.
Довгострокова дебіторська заборгованість (ДДЗ) відображається в балансі,
якщо вона буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

ДДЗ визнається, якщо є ймовірність одержання підприємством економічних
вигод і може бути достовірно оцінена.

Відстрочені податкові активи відображаються як сума податку на прибуток,
що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок виникнення
тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки. Це буває
тоді, коли податок на прибуток, визначений згідно з обліковою політикою
підприємства, менший за податок на прибуток, визначений за чинним
законодавством. Це виникає:

• через відмінності у визначені витрат періоду та валових витрат;

• через відмінності у визначені облікового доходу та валового доходу;

• через різні підходи до відображення суми переоцінки активів.
Наприклад, виникнення різниць (табл. 6.5).

Список використаної літератури.:

Галузі народного господарства України (ЗКГНГ): Затв. наказом Мінстату
України від 24.01.94 № 21.

Про затвердження типових норм первинних документів з обліку в
будівництві: Наказ Держ. ком. буд-ва, архіт. і житлової політики України
від 29.12.2000 № 416/299.

Бабич В. В, Свідерський Є. І. Бухгалтерський облік на підприємствах
малого бізнесу в Україні. — К.: Лібра, 1996. — 160 с

Бутинець Т. А. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. для студ. вузів / Т.
А. Бутинець, Л. В. Чижевська, С. Л. Береза. — Житомир: ЖІТІ, 2000. —672
с.

Бутинець Ф. Ф. Особливості бухгалтерського обліку в торгівлі. Курс
лекцій. Навч. посіб. / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця, доц. Н. М. Малю-ги.
— Житомир: ЖІТІ, 2000. — 608 с

Організація бухгалтерського обліку: Підруч. для студ. спец. «Облік і
аудит» вищ. навч. закл. / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. — 3-тє вид., доп.
і перероб. — Житомир: ПП «Рута», 2002. — 592 с

ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч.
посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260 с

Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М.
Я. Дем’яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с

Вуд Ф. Бухгалтерский учет для предпринимателей. В 4 ч. — М.: Аскери,
1993.

Похожие записи