РЕФЕРАТ

на тему:

Необхідність знаймоства з бізнесом клієнта

В умовах формування ринкових відносин та різноманітності форм власності
виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом
виробництва, що викликало потребу створення госпрозрахункових органів
фінансового контролю, тобто аудиту.

У світовій практиці аудит набув значного поширення. Основною передумовою
аудиту є взаємна зацікавленість підприємства (фірми) в особі його
власників (акціонерів), держави в особі податкової адміністрації і
самого аудитора в забезпеченні реальності та достовірності обліку і
звітності.

Аудит є обов’язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової
економіки кожної країни.

Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керівними
структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення
ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже
він захищав лише інтереси держави. Це стало поштовхом до виникнення
незалежного контролю, який дістав назву аудиту (від. лат. ашііо — той,
що вислуховує), тобто такого, що вислуховує звіти посадових осіб.
Аудитори стали потрібні й незацікавленій стороні — суду, арбітражу, які
відстоювали справедливість.

Розвиткові аудиту сприяло також розмежування функцій та інтересів
підприємців (менеджерів, адміністрації, управлінців), коли власник для
керівництва своїми підприємствами почав наймати спеціальний апарат
управління. Для попередження недоліків, зловживань, приховування витрат
і доходів, неправильного розподілу прибутків, навмисного присвоєння їх
найманими керуючими власники змушені вдаватись до перевірки фінансової
звітності незалежним аудитором.

Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних
підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою
підтвердження її достовірності для державних податкових органів і
власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги
керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і
управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського
фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит
також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при
акціонуванні підприємств різних форм власності.

Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка
комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб’єктів
господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і
реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними
чинного законодавства.

Господарська діяльність в умовах ринкової економіки узагальнюється з
використанням грошового вимірника, тобто фінансового критерію. Тому в
системі економічного контролю сформулювався фінансовий контроль. Змістом
цього контролю є виробничі відносини і продуктивні сили у сфері макро- і
мікроекономіки господарської діяльності. У сфері макроекономіки
функціонує державний фінансово-економічний контроль, який здійснює
Рахункова палата Верховної Ради України. Об’єктами його є Державний
бюджет України (формування і витрачання), кошториси вищих органів
державної виконавчої, судової влади, іноземні валютні кредити, іноземні
інвестиції у народногосподарські програми та ін.

На рівні мікроекономіки функціонує фінансово-господарський контроль,
який здійснюють Державна контрольно-ревізійна служба України і
контрольно-ревізійні підрозділи власників капіталу, а також на
замовлення останніх — незалежні аудиторські організації (фірми).

Метою фінансово-господарського контролю є сприяння раціональному
використанню засобів і предметів праці, а також самої праці у
підприємницькій діяльності для одержання найбільшого прибутку. Завдання
фінансово-господарського контролю поділяють на окремі та загальні.
Розв’язання окремих завдань передбачає перевірку однієї із сторін
господарської діяльності (використання сировини у виробництві, випуск
продукції та її собівартість, збереження цінностей), а загальних — всієї
господарської діяльності об’єднання, корпорації, з визначенням
рентабельності і конкурентоспроможності продукції, прибутковості
господарюючих суб’єктів.

Основними завданнями фінансово-господарського контролю є виявлення та
профілактика порушень у технології виробництва, які мають причинні
зв’язки з випуском недоброякісної продукції, перевитратами сировини і
матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів; невиконанням договірних
зо-бов язань з кооперованих поставок; неконкурентоспроможністю
продукції; збитковою роботою окремих господарюючих суб’єктів.

Фінансово-господарський контроль в Україні здійснюється державними
контрольними органами, громадським і незалежним аудиторським контролем,
а також самими власниками капіталу, вкладеного у підприємницьку
діяльність. Так, від Міністерства фінансів України
фінансово-господарський контроль на підприємствах, в об’єднаннях,
концернах, корпораціях здійснює Державна податкова адміністрація; від
місцевих Рад народних депутатів та їх комісій — контрольно-ревізійні
підрозділи; незалежний контроль здійснюють аудиторські фірми. Власник,
який має у своїй підприємницькій діяльності госпрозрахункові
підприємства, організації, здійснює фінансово-господарський контроль за
їхньою діяльністю через бухгалтерію, спеціальні контрольно-ревізійні
служби, а також підрозділи внутрішнього аудиту.

Формами фінансово-господарського контролю є тематичні перевірки,
ревізії, аудит. Тематичні перевірки провадять усі контролюючі органи;
ревізії — власники і Державна контрольно-ревізійна служба; аудит —
незалежні спеціалізовані госпрозрахункові аудиторські організації.

Основним контролюючим органом фінансово-господарської діяльності
підприємців є Державна податкова адміністрація України, до складу якої
входять державні податкові адміністрації в областях, районах, містах.
Завдання та функції її визначені Указом Президента України про Державну
податкову адміністрацію України.

Основним завданням Державної податкової адміністрації є забезпечення
додержання законодавства про податки, повний облік усіх платників
податків та інших обов’язкових платежів у бюджет, здійснення контролю і
забезпечення правильності обчислення та сплати цих податків.

Державна податкова адміністрація України виконує такі функції:

здійснює контроль за додержанням законодавства про податки та інші
платежі у бюджет, а також за індивідуальною трудовою діяльністю;

організовує роботу державних податкових адміністрацій з обліку, оцінки
та реалізації конфіскованого, а також майна, що перейшло за правом
успадкування до держави, та скарбів;

організовує із залученням державних податкових адміністрацій перевірку
правильності стягнення і збереження коштів, одержаних у сплату
державного мита, а також при здійсненні касових операцій виконавчими
комітетами сільських і селищних Рад народних депутатів, при прийманні
від населення коштів у сплату податкових платежів;

розробляє і видає інструкції, методичні вказівки та інші нормативні
документи про порядок застосування законодавчих актів про податки та
інші платежі у бюджет.

Державні податкові адміністрації у районах і містах виконують такі
функції:

контролюють додержання законодавства про податки та інші платежі у
бюджет;

забезпечують своєчасний і повний облік платників податків та інших
платежів до бюджету;

контролюють своєчасність подання платниками бухгалтерських звітів і
балансів, податкових розрахунків, декларацій та інших документів,
пов’язаних з обчисленням платежів у бюджет, а також перевіряють
достовірність їх щодо правильності визначення прибутку, доходу, інших
об’єктів

оподаткування і обчислення податків та інших платежів у бюджет;

контролюють додержання громадянами законодавства про індивідуальну
трудову діяльність;

забезпечують стягнення фінансових санкцій за порушення зобов’язань перед
бюджетом;

передають правоохоронним органам матеріали про факти порушень, за які
передбачено кримінальну відповідальність, а також подають у арбітражні і
судові органи позови до підприємств, організацій та громадян про
стягнення у доход держави коштів, одержаних ними за незаконними угодами,
та в інших випадках отримання коштів без установлених законом підстав.

Державні податкові адміністрації мають широкі права у
фінансово-господарському контролі. Зокрема, їм надано право У суб’єктах
підприємницької діяльності перевіряти і в разі потреби вилучати грошові
документи, перевіряти бухгалтерський облік і звітність, плани,
кошториси, декларації та інші документи, пов’язані з обчисленням і
сплатою податків, одержувати необхідні пояснення, довідки з цих питань.
Вони мають право фактичного контролю виробничих, складських, торгових
приміщень підприємств і громадян, що використовуються для одержання
доходів.

Державні податкові адміністрації мають право застосовувати до
підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у вигляді
стягнення штрафів за неправильну сплату податків, а також накладати
адміністративні штрафи на посадових осіб підприємств, винних у
приховуванні (заниженні) прибутку (доходу) або інших об’єктів
оподаткування, відсутності бухгалтерського обліку або веденні його з
порушенням установленого порядку і бухгалтерських звітів, у неподанні,
несвоєчасному поданні або поданні за невстанов-леною формою
бухгалтерських звітів і балансів, розрахунків, декларацій та інших
документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків. За аналогічні
дії на громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, державні
податкові адміністрації мають право також накладати адміністративні
штрафи. Розмір адміністративних штрафів встановлений законодавчими
актами.

Державна контрольно-ревізійна служба здійснює фінансово-господарський
контроль організацій, що фінансуються з бюджету, проведенням ревізій і
тематичних перевірок витрачання коштів відповідно до затверджених
кошторисів, а також збереження державної власності, додержання
законодавства та нормативних актів у їхній діяльності.

Державна інспекція по контролю за цінами є важливою ланкою
фінансово-господарського контролю, який вона здійснює у складі
Мінекономіки України. Вона відповідно до покладених на неї завдань
здійснює перевірки додержання законодавства щодо встановлення і
застосування цін та економічного обгрунтування їх у всіх галузях
народного господарства, поєднуючи цю роботу з податковими
адміністраціями, правоохоронними та іншими контролюючими органами;

може позбавляти суб’єкти підприємництва права застосовувати договірні
(вільні) ціни у разі надмірного зростання їх та скорочення виробництва
товарів у натуральних показниках, а також скасовує ціни і тарифи,
затверджені з порушенням вимог законодавчих актів України з питань
ціноутворення, з одночасним поданням відповідним органам управління
пропозицій щодо встановлення фіксованих або регульованих цін і тарифів.
Державна інспекція дає обов’язкові для виконання міністерствами і
відомствами, об’єднаннями, підприємствами вказівки про усунення порушень
дисципліни цін, причин і умов, що породжують ці порушення. Крім того,
розробляє і видає інструктивні та методичні вказівки, інші нормативні
документи про порядок застосування законодавчих актів з питань контролю
за цінами; застосовує до суб’єктів підприємництва економічні санкції
відповідно до чинного законодавства за порушення порядку встановлення і
застосування цін; здійснює заходи щодо професійної підготовки та
перепідготовки кадрів.

В умовах ринкових відносин виникають конфліктні ситуації між об’єктами
підприємництва і органами державного контролю щодо розміру податків, які
слід сплачувати до бюджету, цін та порядку застосування їх. Ці спірні
питання вирішуються правоохоронними і державними органами управління за
умови, що сторони подають письмові висновки незалежного аудиторського
контрольного органу.

Цілі фінансово-господарського контролю залежать від середовища, в якому
він функціонує і для обслуговування якого він створений. Під середовищем
розуміють все те, що оточує об’єкт контролю або його елементи і впливає
на них. Такі впливи можна поділити на речові, енергетичні та
інформаційні. Проведення фінансово-господарського контролю грунтується
значною мірою на інформаційному чиннику, який пов’язаний із речовими
елементами виробництва, його технологією і маркетингом, а також
плануванням, обліком, аналізом та управлінням фінансово-господарською
діяльністю.

Технологічні процеси контролюють за допомогою статистичних методів, де
об’єкт контролю виступає як «чорна скринька». Кількісна характеристика
мети фінансово-господарського контролю зумовлена вибором системи оцінки
показників господарської діяльності, які об’єднують в такі три групи:

економічну — ефективність, собівартість продукції, рентабельність,
ринкова вартість і прибуток;

техніка-економічну — продуктивність праці, надійність роботи обладнання;

технологічну — точність, якість і конкурентоспроможність продукції,
надійність і прогресивність технології.

Отже, зміст, цілі та завдання фінансово-господарського контролю
визначають його функції в управлінні господарською діяльністю.

Перехід України до ринкових відносин можливий за умови демонополізації,
роздержавлення і приватизації економіки. Монополізація засобів
виробництва в руках держави призвела до гіпертрофованого централізму в
управлінні економікою. Держава одноосібне вирішувала питання структури
народного господарства, інвестиційної, фінансової та податкової
політики. Це сприяло вихованню покірного, байдужого до результатів своєї
праці трудівника. Заробітна плата нараховувалася не за кінцевими
результатами виконаної роботи, а «виводилася» за суб’єктивною оцінкою
керівника — на свій розсуд. Внаслідок цього втрачалася мотивація до
праці робітників на підприємстві, яке їм не належало.

Фінансово-господарський контроль в умовах адміністративно-командної
системи управління народним господарством був засобом закріплення влади
панівної верхівки та обслуговування її інтересів. Контроль
використовувався як знаряддя утвердження однопартійної влади над
безправним трудівником. У процесі контрольних процедур, ревізій
діяльності підприємств функції контролю зводилися до перевірки того, як
адміністрація виконує вказівки вищого керівництва, незалежно від
відповідності їх чинному законодавству.

Плани виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) підприємствам
встановлювалися вищим органом у ланці управління. Значна частина
підприємств випускала продукцію невисокої якості за застарілою
технологією, проте за плановим розподілом ця продукція реалізовувалась
через торговельну мережу або у порядку кооперації використовувалась
іншими підприємствами для комплектації низької якості машин,
устаткування, виробництва продукції народного споживання. Збитки
підприємств від безгосподарності, низького науково-технічного рівня
виробництва покривались із державного бюджету. Функція
фінансово-господарського контролю обмежувалася перевіркою використання
підприємствами наділених державою коштів статутного фонду (основного і
оборотного капіталу). Звідси підприємства не завжди прагнули до розвитку
науково-технічного рівня технології виробництва продукції (робіт,
послуг), пошуку ринку збуту неконкурентоспроможної продукції. Економічну
категорію «прибуток» вважали атрибутикою загниваючої капіталістичної
економіки.

Ринкова економіка грунтується на матеріальних інтересах її учасників.
Ринок спонукає до раціонального господарювання, досконалого ведення
обліку і фінансово-господарського контролю витрат і прибутків. При цьому
господарюючий суб’єкт має здійснювати ефективні заходи щодо виробництва
і реалізації продукції за даними обліку і контролю, служби менеджменту і
маркетингу. Досвід показує, що такі заходи не відкидають прямого
централізованого впливу власника капіталу. Шкідливе не централізоване
управлінське реагування на підприємницьку діяльність, а перевищення його
міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур управління
мікроекономікою від економічної заінтересованості господарюючого
суб’єкта. Контроль має своєчасно виявляти якість управлінських рішень ще
до виникнення втрат, оскільки перевищення витрат виробництва або
відставання в оновленні продукції призводить до втрат ринку збуту її на
користь конкурентів. Звідси неминуче падіння прибутків,
неплатоспроможність, неконкурентоспроможність — банкрутство.

Ринкова економіка — це сфера прояву та відтворення відносин товарного
виробництва. Оскільки ринкове господарство повністю зумовлюється
наявністю та функціонуванням товарного виробництва, то функція
фінансового-господарського контролю є визначальною у товарно-грошових
відносинах у підприємницькій діяльності. Ринкова економіка є
матеріалізацією товарно-грошових відносин як активної форми розвитку
продуктивних сил.

Формування ринкових відносин у мікроекономіці, виникнення різних форм
власності у виробництві, обміні і споживанні необхідного для суспільства
продукту вносять істотні зміни у систему управління мікроекономікою та
її функцій, зокрема фінансово-господарського контролю.

Ринкова економіка ставить перед підприємцями, незалежно від форм
власності і господарювання, запитання: яку продукцію необхідно випускати
і в якому обсязі, щоб мати найбільший прибуток; наскільки ця продукція
буде конкурентоспроможною на ринку за якістю і собівартістю; який
життєвий цикл виробленого товару; який товар вигідніше реалізувати на
внутрішньому чи зарубіжному ринку? Відповіді. на ці запитання власникам
капіталу, який вони вклали у підприємницьку діяльність, разом з іншими
функціями зокрема дає незалежний аудиторський контроль.

Це зумовлює появу нового напряму розвитку функцій внутрішнього і
зовнішнього аудиту — прогнозного як засобу активізації та оптимізації
підприємницької діяльності в умовах формування і розвитку ринкових
відносин.

Виникнення незалежного аудиторського контролю в умовах роздержавлення
власності, її приватизації, корпорати-зації, акціонування зумовлено
економічними потребами формування ринкових відносин в Україні. Одночасно
з контрольними функціями аудит виконує економічну експертизу щодо
залучення підприємцями капіталу — доцільності використання позичкового
капіталу, розвитку інвестицій, впровадження ноу-хау тощо.

Отже, експертна функція аудиту є важливим напрямом розвитку
фінансово-господарського контролю у ефективному використанні капіталу в
умовах вільного підприємництва.

Ринкова економіка зумовила появу підприємця і підприємництво, які є
сукупністю економічних, юридичних, політичних, історичних і
психологічних відносин. Інтерес, вигоду як невід’ємний атрибут
підприємця не можна вважати єдиною мотивацією його діяльності, адже в
умовах ринкового середовища суб’єктів підприємницької діяльності багато
і між ними точиться конкурентна боротьба за отримання прибутку. Отримати
останній можна лише за умови найбільш ефективного використання ресурсів,
економічного ризику, оригінальних ідей у бізнесі. Це спонукає підприємця
застосовувати попередній контроль на стадії прийняття рішень з питань
маркетингу, пошуку ніші на ринку збуту продукції.

Попередній фінансово-господарський контроль на стадії підготовки
управлінських рішень у бізнесі е знаряддям оптимізації маркетингової
діяльності.

В умовах ринку партнерів у бізнесі визначає власник капіталу.
Відбувається це за допомогою товарних бірж, оптової торгівлі. Такий
порядок змінює характер партнерських відносин, які грунтуються на
чіткому додержанні виконання господарських договорів. Звідси виникає
потреба контролю, виконання договірних зобов’язань у бізнесовому
партнерстві.

Ринкова економіка сприяє вивільненню із виробництва зайвої робочої сили,
оскільки вона впливає на збільшення собівартості продукції. Тому
підприємство шукає резерви зменшення трудомісткості виробництва та
запобігання безробіттю завдяки розвитку виробництва, впровадженню нової
техніки і технології. Внаслідок цього виникають нові завдання контролю
продуктивності праці і впровадження нових прогресивних технологій
виробництва. Контроль сприяє ліквідації байдужості і безвідповідальності
працівників до якості виробленої продукції, постійного впровадження
нових технологій у виробництво дешевої і конкурентоспроможної продукції,
задоволенню споживчих потреб населення, зростанню прибутку від
виробництва добротних товарів за якістю і кількістю (для реалізації на
внутрішньому і зарубіжному ринках). Тому фінансово-господарський
контроль набуває виховних і соціальних функцій.

Отже, фінансово-господарський контроль, зокрема незалежний аудиторський,
в умовах формування ринкових відносин набуває функцій каталізатора
зростання виробництва конкурентоспроможної продукції за якістю і
кількістю для задоволення соціальних і економічних потреб населення.

Фінансово-господарський контроль діяльності підприємств при ринкових
відносинах і різних формах власності наповнюється іншим змістом. Виникла
нова форма фінансово-господарського контролю — аудиторський контроль. Це
езалежний контроль, який здійснюють аудиторські організації (фірми) за
договорами з підприємствами і підприємцями. Виконують його аудитори (від
лат. аиаііог — слухач-учень, якого призначив вчитель для вислуховування
урокіп інших учнів, перевіряючий).

Державна податкова адміністрація та її органи на місцях мають право
вимагати від підприємств і підприємців при поданні річних звітів про
фінансово-господарську діяльність представляти висновки (акти) про
перевірку аудиторами (аудиторськими організаціями) достовірності
бухгалтерського обліку і звітності. Аудиторські висновки відповідно до
законодавства України мають право вимагати від підприємств і підприємців
установи Національного банку України при наданні кредитів, використанні
державного фінансування в їх діяльності. Цим же правом користуються
комерційні банки, органи державної статистики з питань їх компетенції.
Аудит у сучасному розумінні існує багато років. Зародився він тоді, коли
вперше виникло розмежування інтересів між особами, які безпосередньо
займаються управлінням підприємством (менеджерами) і вкладниками коштів
у його діяльність (власниками). Разом з тим почали зароджуватися
акціонерні товариства, і аудитор зайняв центральне місце громадського
контролера зовнішньої звітності правління компанії, обстоюючи інтереси
сторін (передусім акціонерів), заінтересованих у об’єктивних
бухгалтерських показниках. Таким чином формується в основному зміст
сучасного аудиту, який набув широкого застосування у країнах із
розвиненою ринковою економікою.

Аудит у країнах із розвиненою ринковою економікою пройшов у своєму
розвитку певний еволюційний шлях.

Спочатку аудит був лише знаряддям перевірки і підтвердження
достовірності бухгалтерських документів і звітів, потім він стає
системно-орієнтованим на активізацію економічної діяльності. При цьому з
метою запобігання помилкам основні зусилля було спрямовано на підвищення
ефективності системи управління підприємством і передусім системи його
внутрішнього контролю, що позитивно вплинуло на точність обліку і
достовірність звітних даних. Таким чином, системний підхід зумовив нові
якості аудиту, його консультативну діяльність. За умови системного
підходу здійснюється формалізація аудиторських процедур, що дає змогу
оптимізувати проведення перевірок, починаючи з підготовчої стадії і
закінчуючи складанням аудиторського висновку. Третій етап розвитку
аудиту — це його орієнтація на запобігання можливому ризику під час
проведення перевірок або консультацій, уникнення ризику. Особливе
значення ризику аудитора пояснюється не лише можливістю втрати репутації
аудитором або аудиторською фірмою і втрати клієнта, а й великими
штрафами, коли через непорядність і неправильний висновок аудитора
замовнику-клієнту завдано матеріального збитку.

Заявляючи про помилки та інші виявлені порушення, аудитор повинен
додержувати конфіденційності, оскільки порушення його може завдати
збитків замовнику. Аудитор може частину роботи не виконувати, якщо він
довіряє системі внутрішнього контролю, що діє на підприємстві.
Наприклад, він може використати дані інвентаризацій товарно-матеріальних
цінностей, проведених ревізорами підприємства-замовника, якщо упевнений,
що перевірки проведені правильно. Крім того, аудитор виявляє довіру
висновкам інших аудиторів, які перевіряли організації і дочірні філії
компанії, при аудиті зведеного (консолідованого) фінансового звіту
материнського підприємства.

Аудиторська перевірка провадиться з використанням аудиторських
стандартів (норм аудиту), розроблених практикою у країнах із розвиненою
вільною економікою. Аудиторські стандарти — це основні принципи
виконання аудиторських процедур. Вони мають виконуватися незалежно від
умов, в яких проводиться аудит. До аудиторських стандартів включають
пояснення і норми аудиту, що є керівництвом до виконання аудиторських
процедур, застосування їх до окремих об’єктів перевірки, підготовки
аудиторських звітів.

В аудиторській практиці виділилися два основних напрями діяльності:
приватний аудит і аудит за законом. Під терміном «приватний аудит»
розуміють аудит, який здійснюється за замовленням заінтересованої
сторони (партнерів по компанії), приватне за домовленістю, незалежно від
того, чи передбачена така перевірка законом. Аудит за законом
(обов’язковий) є необхідною мірою захисту інтересів засновників
(акціонерів, учасників капіталу) і держави від навмисного викривлення у
звітності показників підприємницької Діяльності. Кожна компанія з
обмеженою відповідальністю за законом зобов’язана щороку запрошувати
кваліфікованого аудитора для перевірки своїх бухгалтерських рахунків.
Характер і масштаби приватного аудиту залежать в основному від
заінтересованості клієнта. Масштаби аудиту за законом чітко визначені і
змінювати їх ні директори, ні акціонери, ні навіть самі аудитори
компанії-клієнта не мають права.

Аудит є моральним стимулом для чесної роботи службовців фірми. Розуміння
того, що всі записи і звіти будуть проаналізовані незаінтересованими
особами, змушує службовців акуратно і чітко вести облік і складати
звітність про господарську діяльність підприємств і підприємців.

Провадять аудит здебільшого після завершення звітного періоду і
відображення діяльності підприємця у бухгалтерському обліку і звітності.
На практиці таке чітке розмежування аудиторської і бухгалтерської роботи
не завжди можливе, особливо при приватному аудиті в невеликих компаніях.
Малі фірми часто не завантажують себе веденням бухгалтерських книг і
складанням звітів, покладають це на аудиторів. Слід зазначити, що в
таких ситуаціях підготовка або складання бухгалтерських звітів не є
складовою аудиту. Скоріше навпаки, для об’єктивної перевірки цьому
аудитору не слід виконувати контрольні функції.

Зміст аудиторського контролю як однієї з форм фінансово-господарського
контролю складається з експертної оцінки фінансово-господарської
діяльності підприємства за даними бухгалтерського обліку, балансу і
звітності, а також аудиторських послуг з питань обліку, звітності,
внутрішнього аудиту.

Поширена думка про те, що аудит необхідний лише для великих підприємств
із складною структурою або компаній, в яких акціонери потребують захисту
своїх інтересів. Проте дуже часто проведення аудиторської перевірки має
переваги навіть у тих випадках, коли з погляду закону вона не
обов’язкова.

Відомо, що власник неохоче сприймає контроль його
фінансово-господарської діяльності, але в проведенні аудиту він
заінтересований, оскільки це забезпечує можливості для правильного
розподілу прибутків між державою і підприємством у формі податків, що
підлягають сплаті у бюджет; обгрунтований розподіл прибутку за акціями і
позиками у вигляді дивідендів та інших форм між членами колективу
підприємства, інвесторами тощо; залучення капіталу нового партнера у
діяльність підприємства і забезпечення його частки прибутку; зміни умов
партнерства та відображення їх у бухгалтерському обліку (вартість
основних засобів, переоцінка їх). Така переоцінка прямо впливає на
частку власності кожного з партнерів, тому їм доцільно провести
аудиторську перевірку бухгалтерських рахунків після цих змін. Крім того,
одержання кредитів банків в умовах ринкових відносин грунтується на
висновках аудитора, який перевірив бухгалтерські рахунки підприємства.
Аудиторської перевірки потребує і вирішення спорів, які розглядаються в
арбітражних і народних судах, між підприємствами, банками, податковими
органами та іншими суб’єктами права.

Отже, в сучасних умовах розвитку ринкових відносин функцією незалежного
аудиторського контролю є сприяння встановленню економічних зв’язків між
виробничими підприємствами і торгівлею, розвитку маркетингу.

Ринкові відносини, конкурентність у господарюванні у високорозвинених
країнах зумовили виникнення внутрішнього аудиту, організованого
власниками внутрішньоакціонер-них товариств, концернів, корпорацій.
Після досягнення високого рівня якості товарів і послуг у компаніях
відбувається постійна боротьба не лише за просування їх до споживача, а
й за подальше нарощування товарної маси для задоволення попиту покупців.
У конкурентній боротьбі важливим засобом є внутрішній аудит, який
допомагає утриматися на ринку. На підприємствах створюються відділи, що
відповідають за формування, координацію і виконання планів внутрішнього
аудиту. Його здійснюють співробітники спеціального відділу і суміжних з
ним служб (бізнесу, маркетингу).

Якість товарів, робіт і послуг установлює не аудит, а стандарти і попит
на них клієнтів. Тому першочерговим завданням внутрішнього аудиту є
визначення клієнта, якому потрібні послуги аудиту. Такими клієнтами
можуть бути ради директорів компанії, головний інженер (технолог),
головний бухгалтер та ін. Клієнт, обираючи внутрішній аудит, має бути
впевнений, що він вирішує важливі для нього питання найбільш ефективним
способом, а результати корисні для корпорації.

Внутрішній аудит вирішує для клієнта такі завдання: вивчає систему
контролю за активами; перевіряє відповідність діючого контролю політиці
компанії; аналізує ситуації ризику і запобігання від банкрутства;
використовує ноу-хау для збільшення прибутку і ефективності нової
технології та вживає інших заходів, що сприяють розвитку компанії у
фінансовому бізнесі. Внутрішній аудит здійснюється на попередній стадії
виконання комерційної, технологічної або фінансової угоди, у процесі її
проходження і після завершення, дає експертну науково обгрунтовану
оцінку господарським операціям і процесам, але він не підміняє
внутрішньогосподарського контролю. За завданням власника функціями
контролю є збереження цінностей, виявлення конкретних винуватців випуску
бракованої продукції через порушення технології виробництва та інші
негативні явища,

що є першопричиною збитків.

У світовій практиці бізнесу аудиторський контроль грунтується на
взаємній заінтересованості підприємств (фірм) з боку власників
(акціонерів), держави в особі податкової служби аудиту в реалізації
своїх послуг. У своїй діяльності аудиторська організація (фірма)
керується законодавством і власними госпрозрахунковими відносинами. В
умовах конкуренції в аудиторському бізнесі це економічно сприяє якісному
проведенню контрольних перевірок. У свою чергу, підприємство має
можливість вибору кваліфікованого незалежного від будь-якого відомства
контролера-ревізора (аудитора), а держава — забезпечити контроль за
достовірністю фінансової звітності і як наслідок — правильністю
оподаткування, не витрачаючи на це коштів державного бюджету.

Аудиторська форма контролю передусім поширюється на міжгалузеві
концерни, асоціації, об’єднання, акціонерні, орендні, спільні, а також
інші підприємства, які не входять до підпорядкування міністерств і
відомств, комерційні банки, кооперативи і громадські організації.

Отже, аудит фінансово-господарської діяльності у сфері виробництва,
обігу і споживання суспільна необхідного продукту в умовах ринку сприяє
задоволенню попиту покупців активним впливом на збільшення випуску
конкурентоспроможних товарів на ринку, зростанню прибутку підприємств і
через систему податків збільшенню відрахувань до державного бюджету.

Аудиторський контроль — аудит — залежно від завдань замовника виконує
функції запобіжного, перманентного (оперативного), ретроспективного
(післяопераційного) і стратегічного видів фінансово-господарського
контролю. Аудит має єдиний предмет і метод з іншими видами контролю,
тому використовує ті самі джерела інформації, методичні прийоми і
контрольно-ревізійні процедури, які застосовуються у
контрольно-ревізійному процесі. При цьому висновки аудиту на поставлені
запитання обґрунтовуються всіма видами доказів, які мають підтвердження
достовірними документальними даними бухгалтерського обліку. Разом з тим
аудит відрізняється від інших форм фінансово-господарського контролю
передусім організаційними принципами і класифікаційними ознаками.

Класифікацію аудиторського контролю фінансово-господарської діяльності
подано на рис. 1.

За організаційними ознаками аудит поділяють на регламентований,
договірний, внутрішній (відомчий) і державний.

Регламентований — проведення його регламентується законодавством і
нормативними актами, де визначено категорії підприємців, які підлягають
обов’язковому аудиту, наприклад, за даними річного звіту про
фінансово-господарську діяльність перед поданням його до податкової
адміністрації або у строки, встановлені органами державного управління;

Рис. 1. Класифікація аудиторські іго контролю фінансово-господарської
діяльності підприємства

при одержанні банківського кредиту — обов’язкове представлення
позичальником висновку аудитора. Перед емісією цінних паперів емітент
зобов’язаний згідно з правилами Національного банку України подати
висновок аудитора про його фінансовий стан. Зокрема, за даними
бухгалтерського обліку, балансу і звітності суб’єкта підприємницької
діяльності у висновку аудитора повинні знайти відображення такі
показники: загальний розмір прибутку та джерела його формування; сума
сплачених податків; прибуток, який підлягає розподіленню між
акціонерами; розмір капіталізованого прибутку (з розбиванням за
фондами); сума прибутку, що відраховується до резервного фонду; інші
напрями використання прибутку (підлягають розшифруванню).

Договірний — об’єкт аудиту, обсяг робіт та період і строки їх виконання
обумовлюються угодою між суб’єктами підприємницької діяльності і
аудиторською організацією.

Внутрішній (відомчий) — провадиться власником залежно від потреб
управління маркетингом, визначення платоспроможності та запобігання
банкрутству.

Запроваджується він як на підприємствах, так і в середині компаній,
концернів та ін.

Державний — аудиторські підрозділи державних податкових адміністрацій,
які безпосередньо у платників податків юридичних і фізичних осіб
перевіряють стан обліку господарських операцій та відображення їх у
фінансовій звітності, повноту і своєчасність нарахування та сплати
податків до державного і муніципального бюджетів, фінансових фондів
тощо.

За процесуальними ознаками, тобто участю в процесі проведення аудиту
різних фахівців і аудиторських організацій, аудит поділяють на одно-,
багатопредметний (комплексний), комісійний.

Однопредметний — досліджуються питання одного виду (предмета) аудиту —
платоспроможності, емісії цінних паперів та ін.

Багатопредметний — комплексний аудит стратегії управління маркетингом,
виконання народногосподарських програм, тому в них беруть участь фахівці
різних спеціальностей, а також різних аудиторських організацій.
Комплексний аудит може здійснюватися локально, коли кожний аудитор
досліджує питання, що стосуються його компетенції (предмета). Свої
висновки вони передають замовнику для узагальнення і комплексної оцінки
залежно від його потреб.

Комісійний аудит провадиться кількома фахівцями різних спеціальностей,
але однієї аудиторської організації, тому узагальнення роблять в одному
висновку, який підписують усі аудитори, що брали у ньому участь. Цей
аудит здійснюється, як правило, аудиторськими фірмами, що призначають
одного з аудиторів керівником. Обов’язком його є синтезування
результатів дослідження різних аудиторів, що брали участь у комісійному
аудиті. Керівник аудиторської групи повинен мати найбільші пізнання в
галузі методології фінансово-господарського контролю, методики
економічних досліджень, уміти синтезувати висновки інших аудиторів
(економістів, соціологів, технологів), які стосуються однієї програми
дослідження, тобто класифікувати аудиторську ідентифікацію їх.

Викладена класифікація за процесуальними ознаками передбачена нормами
процесуального права, що стосуються економічних експертиз, тому їх можна
застосовувати в теорії і практиці аудиту.

За змістом і функціями в управлінні фінансово-господарською діяльністю
аудит поділяють на запобіжний, перманентний, ретроспективний
(післяопераційний) і стратегічний.

Запобіжний — це аудит, який має запобігати різного роду конфліктним
ситуаціям у фінансово-господарській діяльності до виникнення їх, тобто
на стадії підготовки технології виробництва, до проведення маркетингових
операцій тощо. Провадиться він здебільшого внутрішнім аудитом, який діє
у структурі підприємства як спеціальний підрозділ або цими функціями
наділено контрольно-ревізійний підрозділ.

Перманентний — це аудит, який проводиться безперервно у процесі
фінансово-господарської діяльності підприємства. Метою його є
забезпечення менеджерів інформацією про відхилення виробничих процесів
від заданих параметрів, фінансову стабільність у маркетинговій
діяльності, конкурентоспроможність виготовлюваної продукції, робіт та
послуг на внутрішньому і зарубіжному ринках. Перманентний аудит
здійснюється внутрішнім аудиторським підрозділом підприємства або
зовнішнім аудитом на договірних засадах.

Ретроспективний — це аудит, який здійснюється після виконання
господарських операцій здебільшого за минулий рік. Проводиться він
зовнішніми аудиторськими організаціями.

Зовнішній аудит виконують аудиторські фірми за договорами із
замовниками, підприємствами і підприємцями. Відповідно до цих договорів
замовник надсилає аудиторській фірмі замовлення, в якому визначає
конкретні питання для вирішення аудитом. Питання ці стосуються перевірки
стану фінансово-господарської діяльності за даними бухгалтерського
обліку, балансу і звітності. При цьому аудит визначає відповідність
такої діяльності законодавству, а також достовірність її відображення в
системі бухгалтерського обліку і звітності. На договірних засадах
аудиторська фірма надає підприємству-замовнику різні аудиторські послуги
щодо удосконалення бухгалтерського обліку і контролю
фінансово-господарської діяльності, консультації і рекомендації з питань
бізнесу.

Аудит на сучасному етапі його розвитку поділяють на добровільний і
обов’язковий для підприємств, річні звіти яких за чинним законодавством
підлягають обов’язковому аудиту. Перелік підприємств, що підлягають
обов’язковій аудиторській перевірці, визначають згідно із законодавством
України органи державного управління за дорученням уряду залежно від
певних економічних критеріїв — виду власності і форми діяльності
підприємства, підприємця, розміру виробництва і реалізації продукції
(робіт, послуг), чисельності працюючих тощо.

При обов’язковому аудиті суб’єкту господарської діяльності надається
право самостійного вибору аудиторської фірми. Разом з тим до виконання
аудиту не можна залучати осіб, які є родичами керівника підприємства,
діяльність якого перевіряють.

Розвиток незалежного зовнішнього аудиту через аудиторські фірми залежить
від якості аудиторських перевірок і відповідальності аудиторів за
кваліфіковане і сумлінне виконання своїх договірних зобов’язань перед
клієнтом.

За результатами перевірки при зовнішньому аудиті аудитор складає
висновок, в якому дає оцінку стану обліку, внутрішньогосподарського
контролю і достовірності звітності підприємства, а також іншим сторонам
його діяльності. Ретроспективний аудит провадиться за участю керівника
підприємства, відповідального за його діяльність, і головного
бухгалтера, на якого покладено відповідальність за відображення цієї
діяльності в системі бухгалтерського обліку і звітності. На підставі
акта аудиторської перевірки аудитор складає висновок, у якому зазначає
достовірність річного бухгалтерського звіту і відповідність його
нормативним актам. На підставі аудиторського висновку власник приймає
рішення про затвердження річного звіту підприємства. В разі негативного
висновку аудитора підтвердити достовірність річного звіту підприємство
зобов’язане усунути вказані недоліки і подати виправлений звіт на
повторну аудиторську перевірку.

Стратегічний — це аудит, який вирішує питання стратегії розвитку фірми,
компанії на перспективу. Передусім це стосується маркетингової
діяльності. Маркетинг — це динамічна система прогнозного бізнесу, тому
компанії періодично здійснюють так звану ревізію маркетингу.

Ревізія маркетингу — це комплексне, системне, неупе-реджене і регулярне
аудиторське дослідження маркетингового середовища фірми, її завдань,
стратегії і оперативної діяльності з метою виявлення проблем, які
виникають, а також можливостей, що відкриваються, розробки рекомендацій
відносно плану дій щодо удосконалення маркетингової діяльності фірми.

Аудитор, який провадить ревізію маркетингу, повинен ознайомитися з
поточними і перспективними планами фінансово-господарської діяльності
фірми, бухгалтерськими балансами і звітами за ряд років. На основі
зібраної інформації він складає план ревізії маркетингу, який дає змогу
розробити рекомендації щодо стратегічного розвитку фірми.

План ревізії маркетингу включає такі частини: маркетингове середовище
(демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні,
культурні фактори); мікросередовище (ринки, клієнтура, конкуренти,
постачальники); стратегію маркетингу (програма діяльності фірми,
ефективність менеджменту); результативність маркетингу (маркетинговий
контроль, аналіз прибутковості, товари, ціни, реклама, стимулювання
збуту, пропаганда). Такий план дає змогу аудитору провести дослідження
планування фірми, виявити ринкові можливості у сферах, де фірма матиме
явні конкурентні переваги. Резерви можна виявити, інтенсивно збільшуючи
масштаби товарно-ринкової діяльності (більш глибоке проникнення на
ринок, розширення меж свого ринку, удосконалення якості товару). На
практиці фірми застосовують три типи маркетингового контролю своєї
діяльності: виконання річних планів, прибутковості і стратегічний
контроль.

Іншими словами, стратегічний аудит — це перевірка опти-мальності
стратегії і програми розвитку фірми відповідно до прогнозного
маркетингового середовища та розробки рекомендацій щодо удосконалення
їх.

Отже, всі види аудиту взаємопов’язані в єдиній системі
фінансово-господарського контролю, спрямовані на вдосконалення
підприємницької діяльності незалежно від форм власності і господарювання
в умовах ринкових відносин.

Використана література

Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993р. // Голос
України. — 1993. — 29 травня.

Закон України «Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону України
«Про аудиторську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. —
1995. — № 14. — С. 88.

Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від
26 січня 1993 р. // Голос України. — 1993. — 2 березня.

Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів
України. — К.: Основа, 1999. — 274 с.

Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. — К.:
Вища школа, 1994. — 364 с.

Білуха М.Т. Курс аудиту. — К.: Вища школа: Т-во «Знання», 1998. — 573 с.

Зубілевич СЛ., Голов С.Ф. Основи аудиту. — К.: Ділова Україна, 1996. —
374с.

Шиманський Р. Проблеми розвитку аудиту // Бухгалтерський облік і аудит.
— 2003. — № 11. — С. 19—20.

Похожие записи