Реферат на тему:

Напрямки економічних концепцій теорії податків

Податкові системи розробляються залежно від економічної системи та
напрямку економічної стратегії певної держави. Одним із напрямків
економічної теорії податків стала теорія негативних споживань, яка
почала свій розвиток ще в XIX столітті. її авторами були Л. Штейн, А.
Шаффле, Ф. Нітті, Е. Сакс, А. Вагнер, А. Буковицький, А. Соколов та ін.
Зміст цієї теорії полягає в підвищенні ролі держави в управлінні
економікою. При подальшому розвитку держави у її громадян збільшуються
колективні потреби, які повинні задовольнятися за рахунок державного та
місцевих бюджетів. Тому передусім керівництво держави повинно приділяти
увагу збільшенню державного бюджету для задоволення суспільних потреб, а
також відтворення колективних потреб населення. У всіх країнах,
незалежно від їх економічної орієнтації, основним джерелом бюджетів усіх
рівнів є податкові надходження. У подальшому ця теорія знайшла розвиток
в працях Дж. Кейнса.

Зазначена теорія охоплює широке коло проблем регулювання економічних та
соціальних напрямків з боку держави. Здебільшого таке регулювання має
фіскальний характер. Необхідність втручання держави в економічні процеси
зумовлюється тим, що за своєю суттю ринкова економіка має нестійкий
характер, постійно змінюється і не може підтримувати рівновагу протягом
тривалого часу, тобто вона нездатна на автоматичне регулювання
економічної системи. Тому постає проблема макро- та мікроекономічного
аналізу, а на його підставі — державного регулювання економічних та
соціальних процесів.

Важливе місце при дослідженні та регулюванні зміни доходів та попиту
населення на різні споживчі вироби та послуги відводиться аналізу та
створенню податкової системи. Податки розглядаються не тільки як основне
джерело фінансових надходжень держави, а і як чинник впливу на доходи
громадян. Для будь-якої економічної системи, особливо ринкової,
характерні кризи, тобто спади економічного розвитку та його підйоми. У
кожній із цих ситуацій керівництво держави повинно приймати відповідні
рішення. Так, у період кризи зменшується виробництво, збільшуються
витрати держави. Щоб оживити економіку, необхідно зменшувати податковий
тиск на суб’єкти оподаткування, тобто потрібно надавати більше
податкових пільг підприємствам передусім малого та середнього бізнесу, а
також громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю. У період
підйому економіки, навпаки, ставки податкових платежів можуть
підвищуватися і збільшуються податкові вилучення.

За теорією Дж. Кейнса, для державного бюджету характерний і дефіцит,
який може бути стимулом розвитку економіки (стимулювати економіку може і
невеликий розмір інфляції). У період кризи проводиться жорстка фіскальна
політика держави, яка регулює стан дефіциту бюджету. При цьому так
званими «вбудованими стабілізаторами» економіки виступають податкові
платежі. Самі по собі вони не попереджають кризові ситуації та спад в
економіці, але разом з іншими інструментами, такими як страхування на
випадок безробіття, збереження коштів населення, можуть зменшити
негативні наслідки.

Цей висновок ґрунтується на визначенні залежності між розміром одержаних
податкових платежів та загальною сумою національного доходу. Іншими
словами, існує залежність між знов утвореною власністю та податковими
надходженнями до державного бюджету. її сутність полягає в тому, що в
період кризової ситуації, коли зменшується національний дохід,
знижуються і податкові надходження до державного бюджету, і, навпаки, у
період підйому економіки, зростання національного доходу збільшуються
податкові надходження, насамперед за рахунок непрямих податків. При
зростанні споживчої спроможності у населення залишається частина вільних
коштів, яка може використовуватись на інвестиційну діяльність, на
збільшення попиту населення та ін.

У цьому разі з’являється інша проблема — вилучення зайвих, вільних
коштів та спрямування їх на потреби держави. Це відбувається здебільшого
через систему оподаткування. Для цього розробляється така податкова
політика, яка сприяє зменшенню заощаджених коштів і збільшенню обсягу,
який іде на зростання попиту, інвестування в різні проекти. Це
відбувається за рахунок застосування прогресивної шкали оподаткування,
передусім прибуткового податку з громадян. Втім, при цьому знижуються
ставки податку на інвестиційний капітал, для того щоб зацікавити
громадян інвестувати вільні кошти в економіку держави, розвиток
підприємництва, та зростають нетрудові доходи.

Подальшого розвитку кейнсіанська теорія набула в середині XX століття у
дослідженнях вчених різних країн світу. Наприклад, у США — А. Хенсен, А.
Оуман, У. Хеллер, У. Шульц, Р. Лінкольн, О. Енстайн; у Великобританії —
Р. Харред, А. Ідерсік, Дж. Вайсман; у Японії — К. Емі, X. Іто; у
Німеччині — Ф. Ноймарн, В. Вітман; у Франції — Ф. Перру та ін. Ці вчені
вважають, що в умовах нестабільної ринкової економіки держава повинна
постійно втручатися в економічні та соціальні процеси як у період
кризових ситуацій, так і в період підйому економіки.

Правильність окремих положень цієї теорії підтвердила економічна криза
70-80-х років. Прихильники цієї теорії стверджували, що ринкова
економіка не в змозі саморегулювати відтворювальний процес, не створює
нові робочі місця, не сприяє розширенню інвестування коштів у нові
проекти, не підвищує попит населення на споживчі товари. Економічні
кризи стають важкокерованими або взагалі некерованими. Тому цілком
виправдане втручання держави в економічні процеси.

Учений із Великобританії В. Кан уперше розробив концепцію
«мультиплікаторів», згідно з якою у будь-який період розвитку економіки
держава повинна певну частину коштів спрямовувати на первинну зайнятість
населення. Це сприяє підвищенню споживчої спроможності населення,
зростанню виробництва, вкладанню коштів у найефективніші інвестиційні
проекти, розширює збут та реалізацію товарів. Відтворення державних
витрат відбувається здебільшого за рахунок податків, які сплачують
юридичні та фізичні особи.

Тому надалі почала розвиватися посткейнсіанська теорія. її сутність
полягає в активному використанні різних фінансових важелів,

передусім податкових платежів. Деякі економісти (зі США — І. Фі-шер, з
Великобританії — Н. Кандор) запропонували внести зміни у податкові
системи країн, у тому числі замінити одні податкові платежі іншими. Так,
замість прибуткового податку пропонується ввести податок на споживання.
Це може вплинути на розвиток приватного підприємництва, збільшення
інвестування в різні галузі національної економіки і сприяти зростанню
ефективності економіки держави загалом. Крім того, це дасть змогу
зменшити темпи інфляції, стримуватиме придбання населенням виробів, адже
стягнення податків призведе до зростання цін, а отже, сприятиме економії
коштів, які потім можуть піти на інвестування.

Податок можна розглядати і як інструмент досягнення соціальної
справедливості, тому що він сприяє вирівнюванню доходів населення. Це
стосується переважно непрямих податків.

При досить широкому втручанні держави в податковий процес підприємства в
останні роки набуває пропозиція введення єдиного податку. Вперше такий
податок було введено в 50-х роках XX століття. Перевага цього є тому, що
ним обкладається дохід суб’єкта оподаткування, який виступає і основним
джерелом його сплати. Єдиний податок вводиться замість інших податків,
що спрощує податкову систему загалом, робить її справедливішою,
доступнішою для платника, а механізм розрахунку стає прозорішим. Крім
того, коли в державі існує велика кількість податків, а їхні ставки
невеликі, то податковий тягар на платника стає не таким помітним. Втім,
цей податок має і певні недоліки: призупиняється дія таких принципів
оподаткування, як всебічність, однократність, справедливість обкладання,
нерівномірність. Але, слід зазначити, що введення цього податку має
позитивні наслідки для підприємств малого та середнього бізнесу.

Інший напрямок податкової теорії ґрунтується на теорії «економічних
пропозицій». її авторами були Г. Стейн, М. Фрідмен, Е. Пеп-се, А.
Філіпс, Р. Хол, М. Вайденбаум, Г. Талок, І. Броузон, М. Рот-бог, Дж.
Хау, А. Уолтер та ін. Ці вчені вважають, що податки, враховуючи їх
примусовий характер, негативно впливають не тільки на платників
податків, а й на економіку держави загалом. Збільшення витрат держави
підвищує і розмір податкових платежів, а це знижує розвиток
підприємництва, зменшує зацікавленість працівників у підвищенні
продуктивності праці й ефективності виробництва. Тому основна вимога
цієї теорії — зменшення втручання держави в економіку, зниження рівня
державних витрат, зменшення грошової маси в обігу, кількості податків,
зниження їх ставок, скасування прогресивного характеру шкали
оподаткування. На думку авторів, це повинно стимулювати приватну
ініціативу, підприємництво, сприяти підвищенню виробництва та реалізації
товарів.

Автори цієї теорії вважають, що не завжди зменшення податкового тягаря
впливає на збільшення податкових надходжень до державного бюджету, а
його підвищення — на зростання надходжень. Здебільшого зниження
податкових ставок стимулює розширення обсягів виробництва, зростання
національного доходу, а це, у свою чергу, приводить до зростання
податкових надходжень до державного бюджету.

На цьому ґрунтується і теорія американського економіста А. Лаф-фера. її
зміст полягає в тому, що постійно потрібно зменшувати податковий тягар
на платників податків, передусім на громадян держави. Це підвищить попит
на товари та послуги, що, у свою чергу, збільшить пропозицію їх на ринку
(насамперед товарів вітчизняного виробництва). Для цього потрібно:

• зменшити податковий тягар за рахунок зниження податкових ставок та
скасування окремих податкових платежів. Це, на думку авторів теорії,
сприятиме зростанню попиту на вироби, збільшенню розмірів заощаджень
населення, що, в свою чергу, приведе до зниження відсоткової ставки
банків і заохочення інвестування вільних коштів у розвиток економіки
держави, окремих її галузей, підприємств середнього та малого бізнесу і,
відповідно, до зростання пропозицій на ринку;

• оновлювати виробництво, застосовувати нові технології, досягнення
науково-технічного прогресу. Це дасть змогу підвищити продуктивність
праці працівників підприємства, суспільну продуктивність праці, а крім
того, зменшити питомі витрати на виробництво одиниці товару та його ціну
загалом;

• зменшити ставки оподаткування. Це сприятиме при стабільних номінальних
доходах населення збільшенню його реальних доходів та загального
матеріального добробуту.

Важливе значення має податок на дохід та на прибуток підприємства.
Зниження його ставки приводить до поділу частини прибутку на ту, яка
відраховується до державного бюджету, та ту, що залишається у
розпорядженні підприємства. Збільшення другої частини зумовлює
збільшення коштів, які використовуються на стимулювання праці
працівників, а також на розширення та удосконалення виробництва.

А. Лаффером була визначена залежність між загальною сумою податкових
платежів, яка надходить до державного бюджету, та максимальною ставкою
оподаткування фізичних та юридичних осіб. На підставі цього дослідження
була визначена оптимальна ставка всіх податкових платежів платників — 33
%. Якщо розмір ставки оподаткування перевищує її, то платник намагається
будь-якими способами зменшити податкову базу та ухилитися від сплати
податків. Якщо ставка оподаткування не перевищує 33 %, то надходження
податкових платежів до державного бюджету зростає. Але розмір
оптимальної ставки, розроблений з урахуванням економічної ситуації США,
для інших держав не має особливого значення. Він значно вищий у Швеції,
Німеччині, але нижчий у Швейцарії, Австрії.

Для подальшого розвитку економіки держави, малого та середнього бізнесу,
підвищення продуктивності праці необхідно знизити ставки оподаткування
та загальний податковий тягар для юридичних та фізичних осіб. Але при
цьому потрібно розширити бази оподаткування, що сприятиме збільшенню
податкових надходжень до бюджету держави.

Розвиток податкових теорій був реакцією суспільства на вимоги макро- та
мікроекономічних процесів. У більшості держав відбувалось удосконалення
податкових систем, які діють за умови додержання загальних принципів
податків та вимог до них. Важливе значення для удосконалення податкових
систем мав історичний розвиток держави та менталітет, який сформувався у
відповідному періоді. Список використаної літератури

Брант М., Шаповал С. Бизнес в Украине и за ее пределами. — К.:
Видавничий центр «Просвіта», 1997.

Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової
системи // Економіст. — 1998. — № 7-9. — С. 120-123.

Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Калина А. В. Налоговая система
Украины: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000.

Дернберг Р. Л. Международное налогообложение / Пер. с англ. — М.: ЮНИТИ,
1997.

Евстигнеев Е. Н. Основы налогообложения и налогового права. — М., 1999.

Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег // Избранные
произведения / Пер. с англ. — М.: Экономика, 1983.

Налоговые системы зарубежных стран / Под ред. В. Г. Князева и Д. Г.
Черника. — М.: ЮНИТИ, 1997.

ЧерникД. Г. Налоги в рыночной экономике. —М.: ЮНИТИ, 1997.

Періодична преса України та країн світу.

Інтернет. Сайти різних країн світу.

HYPERLINK «http://www.google.net.com» www.google.net.com

Похожие записи