Реферат на тему:

Напрями подальшого удосконалення підсистеми прямого оподаткування в
Україні

Одним з найдієвіших важелів регулювання розвитку економіки є пряме
оподаткування. Разом з тим, як зазначно у Посланні Президента України до
Верховної Ради України „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у
2003 році”, податкова система країни має яскраво виражений фіскальний
характер, а її регулятивний потенціал використовується вкрай
неефективно.

Економіка України має багато невирішених проблем: низький рівень
впровадження інновацій, незадовільна система супроводження інвестиційних
проектів, орієнтація на застарілі витратні технології з метою
максимізації прибутку. Майже 40 % суб’єктів господарювання задекларували
збитковість, середній рівень рентабельності промислової діяльності не
перевищує 4 %. Експортноорієнтовані підприємства зробили ставку на
отримання доходу за рахунок підтримання конкурентоспроможності власної
продукції на основі цінової складової, що ставить розвиток таких
підприємств під загрозу негативних світогосподарських тендецій. Мають
також місце факти ухилення від оподаткування.

У цих умовах, як свідчить світова практика, необхідною і доцільною
видається реалізація заходів державного регулювання, орієнтованих на
застосування переважно системи „вбудованих регуляторів”, основною ланкою
якої є прямі податки.

Через податки можуть регулюватися основні макроекономічні процеси і
пропорції. Завдяки податкам відбувається перерозподіл у просторі і часі
значної частини виробленої вартості. Податки також безпосередньо
впливають на результати економічної діяльності платників, тому податкова
політика може або зацікавити (стимулювати) платників працювати у певних
галузях і на певних теріторіях, або ні. Тож не дивно, що потенціал
податкової системи як „вбудованого регулятора” активно використовують
усі країни, у тому числі з метою забезпечення сталого економічного
розвитку.

В останній час проблемі удосконалення системи прямого оподаткування в
Україні приділяється дуже багато уваги: по-перше, реформовано податок на
прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян у бік зниження
ставок, що сприятиме розширенню бази оподаткування та стимулюванню
економічної активності платників, по-друге, внесено суттєві зміни зі
спрощення процедур адміністрування, по-третє, зменшено обсяг податкових
пільг (як правило, необгрунтованих).

Значно збільшилася кількість наукових праць, автори яких досліджують
підсистему прямого оподаткування та ставлять наболілі питання про її
удосконалення (плідно працюють над цією проблематикою О. Василик, В.
Федосов, В. Мельник, О. Данілов, П. Мельник, А. Соколовська, Л. Шаблиста
та інші науковці). Разом з тим у практиці існують значні проблеми щодо
забезпечення системності побудови прямого оподаткування як специфічного
інституту фіску, який, як відомо, має потужний регулюючий та стимулюючий
потенціал. Потребує вирішення і проблема прогнозування надходжень прямих
податків.

Основний обсяг податкових надходжень забезпечують прямі податки. Так,
протягом 2003 р. до Зведеного бюджету України надійшло 13,5 млрд грн від
прибуткового податку з громадян (5,1 % ВВП), 13,2 млрд грн від податку
на прибуток підприємств (5,0 % ВВП), що сумарно в півтора рази перевищує
надходження від податку на додану вартість та акцизного збору.

Аналіз розвитку податкових систем європейських країн свідчить про
зростаючу роль прямого оподаткування, насамперед прибуткового
оподаткування доходів громадян. Зростаюча податкова культура і
свідомість платників прямих податків дозволяє забезпечувати сталі
надходження до бюджету і використовувати податки як інструменти, що
стимулюють прискорення науково-технічного прогресу, збільшення
зайнятості, рівномірний розвиток територій та ін. Порівняння існуючих
систем оподаткування громадян в ЄС і Україні виявляє багато
суперечностей, які повинні бути вирішені найближчим часом. Середня
ставка в Україні прибуткового податку з фізичних осіб у 1998–2002 роках
– 16,5 %, у 2003 р. – 13 %, а в європейських країнах – не менше 30 %.
Проте Україна не має можливості застосовувати сьогодні більші ставки
податку, оскільки доходи населення, навіть незважаючи на зростання
номінальної зарплати протягом останніх років, надзвичайно низькі.

Новий Закон України „Про податок на прибуток підприємств” формувався
протягом досить значного періоду, але в ньому і сьогодні існують деякі
визначення, які негативно впливають на механізми дії цього податку. Так,
внесені в Закон зміни у визначення основних фондів та їх груп,
визначення та нарахування амортизаційних відрахувань і їх норми надали
можливості застосувати щорічну індексацію балансової вартості основних
фондів, що призвели до збільшення платниками розміру амортизаційних
відрахувань у цілому по Україні у 1,7 раза. Чинним законодавством не
виключена можливість нарахування платником амортизаційних відрахувань у
період фактичного простоювання основних фондів. Це призводить, у свою
чергу, до зменшення надходжень до бюджету, оскільки продукція на таких
підприємствах фактично не виробляється, валові доходи, відповідно, не
зростають, суми амортизаційних відрахувань зменшують суму податку на
прибуток. Широке тлумачення Закону та існуючі пільги дали можливість 48
відсоткам підприємств (або 11 тис. великим і середнім суб’єктам
господарювання) відобразити в деклараціях про прибуток від’ємне
податкове зобов’язання минулих років, що в цілому за 2003 рік призвело
до втрати бюджетом надходжень на суму 6 млрд грн.

Нестабільність податкового законодавства в більшій своїй частині
пояснюється не змінами в економічному середовищі України, а
недосконалістю вільного від політичного тиску науково-аналітичного
супроводження, яке повинно застосовуватися як при розробці нових
законодавчих актів щодо податків і платників, так і при підготовці змін
і доповнень до діючих законів про податки. Не можна не враховувати і
того факту, що внесення змін до діючого податкового законодавства
відбувається також під тиском окремих народних депутатів, які захищають
свої вузькі групові бізнесові інтереси.

Податковий тягар значною мірою залежить від виду підприємства. Оскільки
суб’єктам оподаткування дозволено зменшувати оподатковуваний прибуток на
суму амортизаційних відрахувань (складову доданої вартості),
капіталомісткі підприємства сплачують відносно менший податок, виміряний
як частка доданої вартості, ніж працемісткі підприємства. Це пов’язано з
високим рівнем оподаткування фонду оплати праці (вище 40 %).

Між розміром загального податкового тягаря і зміною доданої вартості
існує така залежність: зростання податкового тягаря на 1 % у середньому
призводить до зменшення доданої вартості на 0,5 %. Податкова система в
Україні посилює рецесію в працемісткому секторі (а саме – у вугільній,
легкій, харчовій галузях, а також у машинобудуванні). Зниження ставки
податку на фонд оплати праці найбільше змінить відносні ціни продукції
вугільної промисловості, металургії, електроенергетики та
машинобудування. Вугільна промисловість, металургія й електроенергетика
можуть внаслідок цього покращити свою конкурентоспроможність і збільшити
обсяги виробництва й інвестицій. Машинобудування виробляє складну
кінцеву продукцію, а отже, скорочення витрат на робочу силу може
виявитися недостатнім для зростання обсягів випуску й заохочення
інвестицій [1].

Ставки оподаткування в Україні знаходяться на рівні інших європейських
країн, за винятком податків на фонд оплати праці та акцизів. За даними
дослідження, виконаного в Інституті економіки НАН України, істотне
зниження ставок податку на фонд оплати праці до 15 % могло б вирівняти
податковий тягар, накладений на різні галузі української економіки [2].

З метою мінімізації податкових зобов’язань українські підприємства
прагнуть знизити декларовані обсяги отриманого прибутку. За даними
Держкомстату, 48 % промислових підприємств є збитковими (у тому числі у
добувній промисловості – 60 %), що унеможливлює стабільний розвиток
промисловості на якісно новій основі. Занизити прибуток вдається і
правомірними (збільшення амортизації, додаткові закупки), і
неправомірними (бухгалтерські перекручення, фіктивне підприємництво)
методами.

Українське податкове законодавство не розглядає групи компаній як
суб’єкт оподаткування. Прибутки, отримані від спільної діяльності,
розподіляються за укладеною угодою і кожна компанія додає свою частку
доходу до власного оподатковуваного прибутку. Також не існує особливих
положень законодавства щодо дивідендів, сплачених однією компанією
іншій, а також положень щодо зміни капіталізації чи трансфертного
ціноутворення.

Оскільки податок на прибуток стягується після виключення амортизаційних
відрахувань з бази оподаткування, амортизаційні відрахування не
підпадають під вплив податку на прибуток. Проте часовий розподіл
амортизаційних відрахувань залежить від положень податкового
законодавства. Якщо закон дозволяє прискорену амортизацію, податкові
платежі зсуваються у майбутнє й амортизація нараховується швидше. Якщо
амортизація нараховується на певну інвестицію, майбутні заощадження
зменшуються. Якщо здійснюється тривалий потік інвестицій, сплату податку
можна постійно відкладати і внаслідок цього заощадження підприємств
зростуть [3].

За розрахунками Гарвардського інституту міжнародного розвитку (ГІМР), на
частину економіки з жорсткими бюджетними обмеженнями в Україні припадає
50 % ВВП. Другу половину становить сектор з м’якими бюджетним
обмеженнями, який частково або повністю фінансується державою. Він
охоплює бюджетну сферу, більшу частину сільського господарства (колишні
колгоспи й радгоспи), добувні галузі промисловості, а також багато
збиткових державних підприємств.

Податкова реформа повинна зосередитися на розширенні податкової бази і
зменшенні ефективної середньої ставки оподаткування. Зважаючи на
переваги й недоліки різних податкових стимулів, можна запропонувати,
крім заходів щодо зменшення інвестиційних ризиків, новий для України
підхід до гнучкості податкової системи. Йдеться про використання
податкових інвестиційних кредитів і відрахувань. Такі зміни будуть
ефективнішим шляхом заохочення додаткових інвестицій на одиницю
втрачених бюджетних надходжень порівняно з податковими канікулами [4].
Уніфікація податкової системи та розширення податкової бази не лише
рівномірно розподілить податковий тягар, а й вважатиметься ознакою
податкової стабільності, вкрай важливої при прийнятті інвестиційних
рішень.

Важливим напрямом реформування національного оподаткування є перехід до
оподаткування сукупного валового доходу платника податку, який включає
суму доходу з усіх джерел у грошовій, матеріальній і нематеріальних
формах. Досвід розвинених країн свідчить, що система прибуткового
оподаткування громадян часто охоплює і доходи від володіння житловими
будинками, приміщеннями для професійного використання,
сільськогосподарськими землями та будівлями. Кожному виду нерухомості
відповідає розмір доходу, що береться до розрахунку незалежно від того,
чи був дохід реально отриманий, чи ні. Такий механізм забезпечує
ефективне функціонування ринку нерухомості й надходження до бюджетів.

Водночас проведення обгрунтованої політики щодо використання дозволених
вирахувань із сукупного валового доходу, яка б відповідала вимогам
соціально-економічного розвитку держави, сприяло б зростанню
нагромаджень і заощаджень населення. Зважаючи на демографічну ситуацію в
Україні, стан здоров’я населення, доцільно застосовувати пільги на дітей
і осіб похилого віку, на проведення лікування і оздоровчих заходів. Із
сукупного оподатковуваного доходу пропонуємо вираховувати відповідно до
встановлених законодавством меж витрати на соціальне, пенсійне, медичне
страхування, вартість проїзду на роботу, професійні видатки.

Досвід країн-учасниць ЄС свідчить, що зниження верхньої межі
оподаткування, по-перше, сприяло зростанню особистих нагромаджень
населення, що дозволило використовувати звільнені від оподаткування
кошти на інвестиційні цілі. По-друге, сприяло збільшенню самого
споживання, що, звичайно, дало імпульс для розвитку цілих галузей
економіки, зменшило запаси товарної маси, вплинуло на зниження рівня
цін. Завдяки цьому зменшився рівень інфляції, зміцніла національна
валюта. Загалом у багатьох країнах збільшився неоподаткований мінімум
доходів громадян, що сприяло економічному зростанню.

У сучасних умовах назріла необхідність оподаткування майна підприємств і
нерухомого майна громадян. Разом з цим необхідно зазначити, що джерелом
сплати цих податків є доходи юридичних і фізичних осіб. Тому дуже
важливим при встановленні майнових податків є їх взаємоузгодження із
прибутковим оподаткуванням. При введенні одночасно і прибуткового, і
майнового оподаткування необхідно, по-перше, застосувати помірні ставки
для обох податків, по-друге, можливе виключення із оподатковуваного
доходу сум майнових податків. Такий підхід має врівноважити податковий
тягар для всіх членів суспільства. У перспективі він може стати одним з
основних прямих податків, який носитиме регулюючий характер, а от
стимулюючий тут буде зовсім відсутній, така природа цього податку.

Необхідно запровадити механізм оподаткування доходу фізичної особи,
отриманого нею від продажу рухомого та нерухомого майна, за яким цей
дохід обчислюватиметься як різниця між ціною продажу та витратами
платника податку, пов’язаними з придбанням і продажем такого майна. Це
також потягне за собою легалізацію вартісного майна громадян та
створення початкових умов для реалізації механізму оподаткування
нерухомості, адже при подальшому продажу майна виникає необхідність
документального підтвердження фактичних витрат, здійснених під час
придбання цього майна. Тому фізичні особи опиняться в умовах, коли
доцільнішим для них буде легальне документування реальної вартості
майна, що їм належить.

На шляху подальшого удосконалення і спрощення податкової системи України
податки, які забезпечують мінімальні доходи, мають бути реформовані або
скасовані. Зокрема, можна об’єднати кілька податків (наприклад, за
реєстрацію суб’єктів підприємництва стягувати не окрему плату, а
державне мито, замість кількох ресурсних платежів ввести один та ін.).

Незважаючи на зусилля органів державної податкової служби, податкова
дисципліна платників податків залишається незадовільною. За деякими
підрахунками, розміри тіньової економіки залишаються величезними – до 35
%, а в окремих галузях – до 60 %. Численні порушення допускають
підприємства, які виробляють підакцизні товари, хоча протягом 2003 р.
вдалося добитися виведення з „тіні” приблизно третину алкогольного і
табачного виробництва (що відобразилося на збільшенні надходжень від
акцизного збору).

База оподаткування податком на прибуток вкрай звужена через, по-перше,
наявність великої кількості збиткових підприємств, по-друге, значної
кількості індивідуальних пільг, по-третє, встановлених законом
преференцій щодо умов нарахування податку.

Абсолютні дані надходжень від плати за землю в умовах збереження
наявного земельного фонду щорічно збільшуються. Це стало наслідком
розширення бази оподаткування, удосконалення механізму адміністрування
та зменшення рівня девіації серед платників податків. Переважна
більшість коштів надходить від юридичних осіб. Темпи змін обсягів
надходжень плати за землю в основному відповідають темпам розвитку
економіки, що є позитивним явищем. Ставки оподаткування обрані
правильно.

Порівняно незначні надходження забезпечують платежі за забруднення
навколишнього середовища, що не відповідає проголошеним принципам
сталого економічного розвитку. Теоретично, екологічні платежі повинні
вносити суб’єкти, які негативно впливають на екологію: власники
транспортних засобів, виробники енергії, інші підприємства, що
забруднюють навколишнє середовище тощо. Екологічні податки повинні мати
високі ставки, але не з метою наповнення бюджету, а з метою стимулювання
впровадження ресурсозберігаючих і нешкідливих технологій.

Система екологічного оподаткування повинна сприяти і підвищенню якості
продукції. Наприклад, у ряді держав оподатковується збільшення вмісту
свинцю в паливі, сірки в нафті, стягуються податки за порушення норм
використання пестицидів, добрив. Ці важелі змушують підприємства
постійно дбати про виконання стандартів та екологічних обмежень У
процесі виробництва, фінансувати заходи з впровадження екологічних
інновацій.

Зупинимося на актуальному питанні податкового регулювання розвитку
економіки – на податкових пільгах. Податкові пільги є однією з форм
податкового регулювання розвитку економіки (в тому числі промисловості)
і за змістом являють собою законодавче обмеження ставок та (або) бази
оподаткування на окремих платників. З метою забезпечення сталого
економічного розвитку доцільно надавати пільги саме тим видам
діяльності, які забезпечують розширення відтворення економічних ресурсів
(інноваційна діяльність, людський розвиток, енергозбереження,
відтворення природно-ресурсного потенціалу тощо).

Першочерговим завданням удосконалення податкової системи повинен стати
перегляд чинних податкових пільг. Станом на початок 2003 р.
промисловість України отримала (за обсягом) близько 60 % податкових
пільг (у 2000 р. – 75 %). Сьогодні пільги надаються тим підприємствам,
які демонструють гірші показники діяльності, що є абсолютно нелогічним з
макроекономічного погляду. Мабуть, неефективні суб’єкти господарювання
підтримуються державою з метою збереження робочих місць і забезпечення
хоча б мінімальних податкових надходжень завдяки включенню окремих
податків у ціну виготовлюваної продукції, але така практика, по-перше,
суперечить проголошеному курсу на інноваційне оновлення промисловості,
по-друге, гальмує ініціативу у сумлінних платників податків, по-третє,
веде до невиправданого скорочення бюджетних надходжень. Врешт-решт,
необґрунтовані податкові пільги порушують дотримання принципу
справедливості оподаткування, що веде до підриву довіри до самого
фіскального інституту.

Значно знижена кількість пільг, наданих підприємствам машинобудування,
що є маловиправданим. Адже саме машинобудування створює значну кількість
кінцевої вартості і характеризується схильністю до впровадження
інновацій.

Податкові пільги повинні надаватися підприємствам, які виконують
державні умови щодо пріоритетного розвитку промисловості, а саме:
реалізують продукцію на експорт, впроваджують інновації, демонструють
кращі показники ефективності господарювання, забезпечують високу якість
виготовленої продукції.

Щоправда, держава за допомогою податкових важелів підтримує
науково-технічний розвиток промисловості, що є позитивним моментом. Так,
відповідно до Закону України „Про спеціальний режим інвестиційної та
інноваційної діяльності технологічних парків”, держава заохочує існуючі
технопарки (на сьогодні їх створено вісім), зокрема, шляхом надання
значних податкових пільг (ст. 4).

Разом з тим треба розуміти, що пряме податкове стимулювання розвитку
виробництва можливе не лише у формі надання податкових пільг. Серед форм
податкового стимулювання можна виділити зниження ставок оподаткування,
що веде до зниження ціни продукції, збільшення сукупного попиту та
врешті-решт розширення бази оподаткування.

У 2002 р. в цілому по Україні пільги в оподаткуванні були надані 129,9
тис. платникам – юридичним особам, тобто пільгами користувалися 18,6 %
загальної чисельності зареєстрованих платників, або на 3 % більше, ніж у
2001 р. Загальна оцінка суми фактично отриманих пільг зросла на 10,1 %,
або на 5,1 млрд грн – з 51,2 млрд грн у 2001 р. до 56,3 млрд грн у 2002
р.

На нашу думку, найбільш адекватним стратегії зростання є функціональний
підхід до податкового регулювання. Йдеться про надання податкових пільг
як „винагороди” за виконання суб’єктами господарювання певних суспільно
важливих функцій відповідно до завдань сталого економічного розвитку. З
метою забезпечення цільового використання отриманих внаслідок податкової
пільги коштів доцільно здійснювати надання пільги на основі конкретної
угоди між уповноваженим державним органом та платником. Така угода
повинна передбачати зустрічне зобов’язання платника щодо цільового
використання отриманих коштів чи виконання ним певних супутніх функцій
(наприклад, дотримання цінових умов, підтримка розвитку територіальної
громади, соціальні витрати, вкладення в інновації і науку тощо) та його
відповідальність у разі порушення цього зобов’язання.

В Україні діє спрощена система оподаткування суб’єктів малого
підприємництва. Аналізуючи зміст нормативно-правових актів щодо
запровадження спрощеної системи оподаткування, можна дійти висновку, що,
на думку держави, така система повинна стимулювати розвиток малого
підприємництва за рахунок двох чинників: по-перше, поліпшення
фінансового становища суб’єктів малого підприємництва в результаті
зменшення податкового навантаження, по-друге, економії обігових коштів
через зменшення облікових процедур. Розраховано, що єдиний 6-відсотковий
податок не має стимулювальної дії, тому що при сплаті ПДВ і
6-відсоткового податку на прибуток його сумарний абсолютний розмір за
будь-якого поєднання змінних перевищує обсяг єдиного 10-відсоткового
податку (при цьому зберігається необхідність проведення податкового
обліку з ПДВ з перспективою аудиту). А от єдиний 10-відсотковий податок
має подвійну стимулювальну дію, що і ставилося за мету. Загальне
податкове навантаження на доходи таких суб’єктів коливається в межах від
10 до 30 %.

Впровадження в Україні спрощеної системи оподаткування малого бізнесу
мало помітний позитивний вплив на стан надходжень до бюджету та розвиток
малого бізнесу. Водночас, ця система дестимулює підвищення
технологічного рівня продукції та надає пріоритет розвитку дрібних
торговельних підприємств. Показовим є те, що за час дії спрощеної
системи в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості
малих підприємств. Натомість відбувається випереджаюче зростання
кількості підприємців-фізичних осіб. Якісний аналіз розвитку малого й
середнього бізнесу в Україні також засвідчує наявність суттєвих
системних вад. Зростання економічної активності у 2000–2002 рр. не
знайшло адекватного відображення у середовищі малого і середнього
бізнесу, а підприємства цієї сфери поки що не посіли належного місця у
структурі національної економіки. Втрачається важлива інституційна роль
малого бізнесу у побудові в Україні дієздатної ефективної
конкурентоспроможної ринкової економіки.

Обтяжливість податкової системи України визначається насамперед не
величиною податкових ставок, а складністю та нестабільністю системи
податковою адміністрування, вузькістю господарських оборотів,
деформаціями грошової сфери та фінансів підприємств. Відтак зниження
ставок оподаткування вестиме насамперед до переорієнтації вивільнених
коштів підприємств на фінансування цих витрат і відновлення прийнятного
рівня рентабельності бізнесу. Перспективи децентралізованого
фінансування завдань розвитку, що дозволить забезпечити зростання бази
оподаткування в довгостроковому періоді, є за таких умов досить
сумнівними [5].

Ефективність податкової системи значною мірою залежатиме від сприйняття
її українськими платниками податків. Навіть за умови високої
ефективності та дієвості податкових органів, вони зможуть здійснити
перевірку лише невеликої частин загальної кількості платників. Якщо
більшість платників податку не поважатимуть податкову систему, то вона
не зможе виконувати свою головну функцію – забезпечити надходження
податків до бюджету. А якщо така система зрозуміла та справедлива, вона
користуватиметься повагою платників податків. За таких умов податкова
система матиме хороші шанси для забезпечення необхідного рівня
податкових надходжень.

Впровадження податків чи зміни у податкових системах європейських країн
супроводжуються широкою агітаційною компанією щодо переваг і важливості
тих чи інших кроків у сфері оподаткування. До такої роботи поряд із
державними податковими органами залучаються також і приватні фірми. У
нас цього немає, тому більшість населення сприймає введення податків
негативно. А в деяких країнах ЄС прийняття тих чи інших податкових
законів можливе лише після отримання згоди населення шляхом референдуму.
Розширення демократичних засад у подальшому позитивно вплине на весь
податковий процес. Є підстави стверджувати, що такі форми вкрай
необхідні й для України.

Необхідно створити у платників бажання добровільно сплачувати податки,
тобто одержувати легальні високі доходи. У цілому в ході податкової
реформи необхідний перехід від виконання податками переважно фіскальних
функцій до переважно стимулюючих та регулюючих. Якщо наша система
оподаткування в цілому і система прямого оподаткування зокрема не
носитиме стимулюючого та регулюючого характеру, то ні про який вихід
бізнесу з „тіні” не можна й говорити.

Зміни в системі прямого оподаткування необхідні. Вони повинні бути
послідовними і науково обґрунтованими, носити стимулюючий характер.
Їхніми головними напрямами повинні стати: зниження загального рівня
оподатковування при різкому розширенні податкової бази; спрощення
системи оподатковування; посилення податкової дисципліни; систематизація
і кодификація податкового законодавства (прийняття Податкового кодексу).

Забезпечення довгострокового економічного зростання та якісної
структурної перебудови національної економіки потребує мобілізації
навколо цього завдання усіх напрямів державної економічної політики.
Відтак на даному етапі побудова податкової політики повинна виходити
насамперед з потреби максимізації дії регуляторної та стимулюючої
функцій.

Із зазначеного можна зробити такі висновки:

– у 2003 р. основний обсяг податкових надходжень забезпечили прямі
податки. Так, протягом 2003 р. до Зведеного бюджету України надійшло
13,5 млрд грн від прибуткового податку з громадян (5,1 % ВВП), 13,2 млрд
грн від податку на прибуток підприємств (5,0 % ВВП), що сумарно в
півтора раза перевищує надходження від податку на додану вартість та
акцизного збору. Аналіз розвитку податкових систем європейських країн
свідчить про зростаючу роль прямого оподаткування, насамперед
прибуткового оподаткування доходів громадян;

– важливим напрямом реформування національного оподаткування є перехід
до оподаткування сукупного валового доходу платника податку, який
включає суму доходу з усіх джерел у грошовій, матеріальній і
нематеріальних формах;

– зміни в системі прямого оподаткування повинні бути послідовними і
передбаченими, носити стимулюючий характер. Їхніми головними напрямами
повинні стати: зниження загального рівня оподатковування при різкому
розширенні податкової бази; спрощення системи оподатковування; посилення
податкової дисципліни; систематизація і кодификація податкового
законодавства (прийняття Податкового кодексу);

– ставки оподаткування в Україні знаходяться на рівні інших європейських
країн, за винятком податків на фонд оплати праці та акцизів. Податковий
тягар розподілений між різними суб’єктами нерівномірно. Окремим
компаніям надаються значні (і необґрунтовані) податкові пільги. Істотне
зниження ставок податку на фонд оплати праці до 15 % могло б вирівняти
податковий тягар, накладений на різні галузі української економіки. Між
розміром загального податкового тягаря і зміною доданої вартості існує
така залежність: зростання податкового тягаря на 1 % у середньому
призводить до зменшення доданої вартості на 0,5 %. Податкова система в
Україні посилює рецесію в працемісткому секторі (а саме – у вугільній,
легкій, харчовій галузях, а також у машинобудуванні);

– першочерговим завданням удосконалення системи прямого оподаткування
повинен стати перегляд чинних податкових пільг. Сьогодні пільги
надаються тим підприємствам, які демонструють гірші показники
діяльності, що є абсолютно нелогічним з макроекономічного погляду.
Значно знижена кількість пільг, наданих підприємствам машинобудування,
що є маловиправданим.

Література:

1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За
ред. акад. НАН України В.М. Гейця. – К.: ІЕПр НАНУ; Фенікс, 2003. – 1008
с.

2. Джерела інвестицій та їх економічне регулювання / За ред. чл.-кор.
НАН України М.С. Герасимчука. – К.: ІЕ НАНУ, 1999. – 157 с.

3. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. –
Ірпінь, Академія державної податкової служби України, 2001. – 362 с.

4. Захарін С.В. Податкові важелі державного регулювання іноземного
інвестування // Фінанси України. – 2000. – № 7. – С. 94–101.

5. Литвиненко Є.О. Податкове стимулювання розвитку промисловості //
Фінанси України. – 2004. – № 4.

Похожие записи