Реферат на тему:

Моніторинг ухилення від сплати податків

Моніторинг феномену ухилення від сплати податків дає можливість виявити
багатогранні та всебічні детермінанти, які спричиняють його виникнення,
розгортання, модернізацію та закономірності динамічних процесів.
Моніторинг дозволить встановити не тільки внутрішні і зовнішні збуджуючі
фактори ухилення від сплати податків, але й їх взаємозв’язок і ступінь
впливу на об’єкт дослідження.

Поняття моніторингу для тіньових економічних процесів сформував
Володимир Попович: „Визначаючи економіко-кримінологічний моніторинг як
певну систему методологічних знань чи методологію пізнання конкретного
виду практичної діяльності, необхідно визначити, що є різні рівні
методології, тобто різнорівневі системи знань про методи пізнання і
перетворення дійсності” [1]. Суттєвим при цьому є вибір концепції
підходу до аналізу моніторингу ухилення від сплати податків, тому що сам
об’єкт дослідження висуває при цьому певні вимоги. На нашу думку,
комплексний підхід до вивчення феномену ухилення від сплати податків
буде реалізовано, якщо аналіз провести за двома координатами розтину
мережі соціально-економічних формацій суспільства: вертикальною і
горизонтальною. Вертикальний розтин висвітлюватиме історію ухилення від
сплати податків на теренах України. Горизонтальний – надасть зріз
сучасному стану ухилення від сплати податків та методів боротьби з ними
в окремих цивілізованих країнах світу.

Ухилення від сплати податків, зборів і обов’язкових платежів історично
виникло і розвивалося разом із становленням податкових систем, які були
основою формування та існування різних держав. Перша згадка про
небажання сплачувати данину наводиться у „Слові о полку Ігоревім”. Так,
половецький хан Коб’як обкладав даниною землю Київську, а коли остання
відмовилася її сплачувати, то половці „пондоша воюючи села и городи, и
люди секуше даже и до Києва придоша”. Хто відмовлявся платити половцям
данину, того вони брали у полон. Визволяли з половецького полону злісних
неплатників податків князі київські Ігор і Всеволод Святославовичі.
„Наступи на землю половецкую и взя веже половецкие и приведе полона
много душ хрестьянских, множество от полони от них” [2].

Аналогічна ситуація ухилення від сплати податків склалася і при
татаро-монгольському ігові. Завойовані татаро-монголами слов’янські
землі мусили платити хану данину. Об’єктами оподаткування були в містах
подвір’я, у сільській місцевості – село або окреме господарство. Від
данини звільнялися культові заклади: лаври, церкви, монастирі тощо.
Податок хану („вихід” або „цареву дань”) збирали воєнні прислужники хана
в розмірі 10 відсотків врожаю, що зберігався у коморах. У сучасній
інтерпретації це означає сукупний норматив податків на додану вартість,
прибуток і фонд заробітної плати. Міста сплачували податок хану у
грошовій формі. Так, Московське князівство щорічно сплачувало данину
хану в розмірі 5–7 тис. рублів, Новгородське – 1,5 тис. рублів сріблом
[3]. Тобто в середньому одна людина мусила сплачувати податок приблизно
2–3 гривні в рік. Проте фактичний розмір податку залежав від отриманих
прибутків. Тут діяла пропорційна система оподаткування.

Незважаючи на такий незначний розмір податку при татаро-монгольському
ігові, порівняно із сучасними системами оподаткування різних країн
світу, були випадки ухилення від сплати данини хану. Для боротьби з
неплатниками данини татаро-монголи застосовували репресивні методи:
конфіскація майна, фізичне покарання, продаж у рабство.

Що стосується Київської Русі, то державні доходи утворювалися з податків
і всяких оплат. Всі господарства повинні були платити податок: подимщину
(од комина) і посощину (від раля). Платили медом, шкурами або грошима.
Був ще інший податок – „полюдьє”. Спочатку то був обов’язок годувати
князя з дружиною, коли він об’їжджав землі, а пізніше – замість того
давали князеві дань чи платню. Крім того, людність повинна була будувати
хати, мости, сипати греблі, направляти дороги [4].

Усі торговці, купці й промисловики, які вивозили різні товари й
привозили їх у Запорізьку Січ, торгували по слободах, селах і зимівках,
вносили певну платню у військову скарбницю або на військову старшину:
від куфи борошна чи харчових продуктів – карбованець, од риби, впійманої
у Бузі три перші десятки „паколі” – на полковника, писаря й осавулу, які
були при рибних заводах, та чотири інші десятки – на січову старшину. За
ухилення від сплати податків порушника чекало покарання: конфіскація
товару, заборона торгівлі, штраф, биття батогом [5].

Російський цар Петро Великий, крім покарань за несплату податків,
запровадив державний контроль за якістю виготовленої і реалізованої
продукції. У випадку порушення царських указів щодо якості товару і
несплати податків винні притягалися до економічної і адміністративної
відповідальності [6].

Після перемоги пролетарської революції і запровадження „продразверстки”
і „продналога” на Україні спостерігалося масове ухилення селян від
виконання ленінських указів. За такі дії їх чекала конфіскація майна,
„раскуркулівання”, висилка до Сибіру, а злісних порушників, яких
оголошували „ворогами народу” – розстріл [7].

Після повної перемоги соціалізму в Україні в її тіньовому секторі
економіки вчинялися такі види правопорушень, які спричиняли і ухилення
від сплати податків, а саме: крупні розкрадання державних матеріальних,
технічних і фінансових ресурсів, підпільна підприємницька діяльність,
випуск не облікованої продукції, неофіційне надання послуг, перепродаж
побутових товарів і продуктів поза рамками державної торгівлі,
кримінальний промисел, хабарництво та інше [8].

Поширення тіньового сектору економіки України, а разом з тим і ухилення
від сплати податків, відбулося у роки так званої „перебудови”, коли були
прийняті Закони СРСР „Про державне підприємство (об’єднання) (1987),
„Про індивідуальну трудову діяльність” (1986), „Про кооперацію” (1988).
Цими законами скористались кримінальні елементи. Почалося масове
розкрадання майна, спекуляція набула нечуваних розмірів разом із
хабарництвом та ухиленням від податків. Адже у Кримінальному кодексі
УРСР була відсутня стаття покарання за ухилення від сплати податків,
зборів і обов’язкових платежів. До порушників застосовувалися заходи
дисциплінарного та адміністративного впливу [10].

Керівники державних підприємств, які часто-густо були співзасновниками
кооперативів, „відмивали” на себе державні кошти. У ті часи відбувався
масовий протиправний вивіз дефіцитної продукції і сировини за кордон на
пільгових умовах або взагалі без сплати мита. В Україну повертались лише
крихти одержаної за це валюти, а левова частка її „осідала” на рахунках
іноземних банків. За неофіційними даними, ці суми складали десь 12–15
млрд. доларів США. Таким чином, відбувалося приховування валютної
виручки і при цьому ухилення від сплати податків [11].

За роки незалежності України зросли правопорушення в економічній сфері,
особливо ухилення від сплати податків: у кредитно-банківській системі,
при приватизації державного майна, у паливно-енергетичному комплексі,
при зовнішньоекономічній діяльності, у торговельно-посередницьких
структурах [12]. Чинне законодавство України згідно зі статтею 212
Кримінального кодексу вважає злочином умисне ухилення від сплати
податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що вчинене службовою
особою підприємства чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх
сплачувати.

У засобах масової інформації вкоренилася думка, що нібито таке
соціально-економічне явище, як ухилення від сплати податків, притаманне
лише Україні і тільки тому, що вона перебуває на етапі переходу від
планової до ринкової економіки. Коли Україна стане цивілізованою
державою, то ухилення від сплати податків саме по собі відімре. Тому не
потрібно вести активну боротьбу з цим видом правопорушень, оскільки воно
має тимчасовий, перехідний характер.

На жаль, ухилення від сплати податків існує в сучасних умовах розвитку
передових країн світу і там постійно проводиться боротьба з цим тіньовим
економічним явищем на державному рівні за участю багаточисельних органів
управління.

Досить навести приклад, що обсяг ухилення від сплати податків в Італії,
Швеції, Англії враховується при визначенні валового внутрішнього
продукту і національного доходу. У США Міністерство фінансів вносить
пропозиції щодо відображення тіньових доходів у системі національних
рахунків. За даними правоохоронних органів США в країні щорічно
„відмивається” за рахунок ухилення від сплати податків понад 100 млрд.
доларів, а в світі – 250–300 млрд. доларів США [13].

Враховуючи небезпеку ухилення від сплати податків у більшості розвинених
країн світу вживаються комплексні організаційно-правові заходи. Так, з
метою попередження правопорушень у кредитно-банківській сфері на
фінансові установи та інші суб’єкти підприємницької діяльності покладено
обов’язки під час прийому грошей ідентифікувати вкладника та перевіряти
законність джерел його коштів і правильність сплати податків. Порушення
цієї вимоги з боку посадових осіб надає можливість притягати їх до
кримінальної і адміністративної відповідальності.

Проте строки покарання за ухилення від сплати податків у країнах різні.
У Швейцарії за такі дії передбачено 2–5 років ув’язнення, у Німеччині –
5–10 років позбавлення волі. В Англії двома роками позбавлення волі
карається відсутність у фірми відповідної системи заходів щодо процедури
викриття фактів порушення податкового законодавства.

Крім суворого покарання за ухилення від сплати податків, у країнах діє
ціла система державних нормативних актів боротьби із отриманням тіньових
прибутків як потужний правовий фундамент. Так, у США прийняті такі
закони, як „Про банківську таємницю” (1970), „Про контроль за
„відмиванням” грошей” (1986), „Про боротьбу із наркотиками” (1988), „Про
контроль за злочинністю” (1980), „Про поліпшення діяльності страхування
вкладів” (1991), „Про боротьбу з ухиленням від сплати податків” (1996)
та інші [14].

У скандинавських країнах проблема боротьби з ухиленням від сплати
податків полягає не в обліку і контролі за діяльністю підприємницьких
структур, а в протидії шляхом попередження від тіньової діяльності, які
є протизаконними або законними, але отримані від них доходи укриваються
від оподаткування, чи такі види діяльності сприяють відмиванню доходів,
здобутих злочинним шляхом. У слаборозвинених та постсоціалістичних
країнах, доведених за роки рухівських псевдореформ до кризи, не
враховані державою трудові доходи є засобом фізичного виживання
громадян, чинником зняття соціальної напруги.

В Італії, Франції, Японії та латиноамериканських країнах подолання
ухилення від сплати податків бачать у дійовій боротьбі з організованою
злочинністю в тіньовій економіці. Зрощування тіньової економіки з
владними структурами створює досить потужний злочинний симбіоз грошової
маси з корумпованими державними службовцями. Він стає реальним
конкурентом держави у здійсненні управління суспільством. Такий симбіоз
отримав назву мафії. Використовуючи державну владу мафія злочинну
економічну діяльність пристосовує до закону і вона стає
„білокомерційною”, а замість ухилення від спати податків – надаються
пільги або фірма зовсім звільняється від них.

Узагальнює досвід боротьби із сицилійською мафією Флора Льюіс. За його
свідченням, Муссоліні майже спромігся знищити мафію, оскільки
фашистський режим не був зацікавлений у існуванні тіньового сектору
економіки. Але йому не вдалося знищити сицилійську мафію, яка займалася
аферами з фінансами, „відмиванням” грошей завдяки організації розваг,
ігорного бізнесу і фіктивних фірм. Мафії отримали розповсюдження у
всьому світі. Так, у США діє „Ла Коза Ностро”, Франції – „Корсиканська
спілка”, В’єтнамі – „Народжені вбивати”, Японії – „Якудза”, Китаї –
„Тріада” та інші. До мафій застосовуються різні кримінологічні методи
боротьби, але подолати їх у жодній країні світу не вдалося. Разом з тим,
пошук форм і методів боротьби із мафією продовжується [15].

Таким чином, у передових цивілізованих країнах світу не тільки не зникло
ухилення від сплати податків, а навпаки, широко розповсюдилося з
набуттям нових форм організованої злочинності і мафії. Тому проблема
моніторингу цього негативного явища в Україні та розробка
науково-обґрунтованих засобів боротьби з ним не втрачає нині
актуальності. Цим питанням присвячені дослідження Н. Азарова, А.
Базелюка, В. Білоуса, А. Бодюка, П. Гайдуцького, Н. Ксерози, Ю.
Кравченко, П. Мельника, Д. Муляка, С. Павлюка, В. Поповича, А. Савченко,
О. Турчинова, Т. Юткиной, І. Якушика та інших. І хоча в роботах
висвітлюються концепції – форми і методи ухилення від сплати податків, –
проте недостатньо вивченим залишається моніторинг його динамічних
процесів. А саме так можна виявити детермінанти розвитку цього
негативного явища, зокрема шляхом застосування моделі
суспільно-економічної формації і визначення місця в ній податкової
системи.

Отже, розглянемо структуру соціально-економічної формації (рис. 1).

Рис. 1. Місце податкової системи в структурі соціально-економічної
формації

Основою життєдіяльності суспільства є продуктивні сили, до складу яких
входять робоча сила, засоби і предмети праці. При виробництві
матеріальних і духовних благ люди вступають між собою у економічні
відносини, які є базою суспільства. Згідно з законом суспільного
розвитку економічні відносини повинні відповідати структурі і характеру
продуктивних сил. У свою чергу, надбудова над базисом, до якої
відноситься і податкова система, повинна відповідати економічним
відносинам. Проте продуктивні сили суспільства не є статичними, вони
змінюються під впливом науково-технічного прогресу. Тоді виникає їх
дисбаланс із економічними відносинами. Останні змушені корегуватися на
відповідність продуктивним силам. Так само виникає розбіжність із часом
між економічними відносинами і податковою системою, яка повинна
модернізуватися. У такому випадку тіньова економіка частково виконує
функції податкової системи, працюючи паралельно із державними органами
(рис. 2).

Рис. 2. Зростання тіньової економіки при запізненні модернізації
податкової системи

Аналіз динаміки елементів моделі соціально-економічної формації виявляє
закономірність: чим більший лаг між податковою системою і економічними
відносинами, тим більший обсяг тіньової економіки за рахунок зростання
ухилень від сплати податків.

Сама по собі податкова система як важіль державного управління повинна
мати стратегію модернізації, яка залежить від фази циклічних коливань
державної економіки: криза, депресія, пожвавлення, піднесення. Із
стратегії реформування податкової системи визначаються її тактичні кроки
або податкова політика на певному обмеженому інтервалі часу. Вона
полягає у реструктуризації податкової служби, встановленні податкових
ставок та їх диференціації, наданні податкових пільг, визначенні
механізму обчислення норми відповідальності за порушення податкового
законодавства та інше.

Порушення законів суспільного розвитку, і як наслідок – принципів
формування стратегії і тактики розвитку податкової системи, призвело до
негативних явищ – ухилення від сплати податків, що спостерігається в
українській державі. Слід зазначити, що розробка напрямів реформування
податкової системи України становить проблеми значної складності,
оскільки стратегію розвитку країни ще не розроблено – відсутня її
соціально-економічна модель у майбутньому. У таких умовах реформування
податкової системи іде не випереджальними, а відстаючими кроками. Так, в
умовах економічної кризи замість застосування стимулюючої концепції
податкової системи, розробленої у роботах Г. Девіса, А. Лафера, Дж.
Кейнса, Д. Макгайра, Ф. Нітті, В. Парето, П. Самуельсона, М. Фрідмена,
Е. Швартца та апробованої в передових країнах світу, була впроваджена і
до сьогодні діє дискреційна фіскальна політика збільшення податкового
навантаження на підприємницькі структури. Хоча економічна теорія вважає,
що при економічному спаді необхідне зменшення податкового тиску з метою
розвитку підприємництва та збільшення купівельної спроможності
населення, тобто його попиту [16], тому що основним фактором
економічного розвитку є ефективний попит. Проте збільшення попиту за
рахунок лише бюджетних асигнувань на соціальні потреби стримує
капіталовкладення, тобто розвиток продуктивних сил, і веде до інфляції.

В Україні некоректна економічна стратегія дала такі негативні явища, як
інфляція, безробіття, банкрутство підприємств і зростання тіньової
економіки, де значна частка належить ухиленню від сплати податків.
Президент України Леонід Кучма у виступі на засіданні Верховної Ради
України 22 лютого 2000 року змушений був визнати, що „за експертними
оцінками нині частка тіньової економіки фактично зрівнялася з офіційною.
Якщо у 1994 року частка неконтрольованої грошової маси склала 24,7 %, то
нині – 44,4 %, тобто сума складає 8,6 млрд. грн.” [17]. За неофіційними
джерелами обсяг тіньової економіки в Україні становив у 2000 році майже
70 % національного доходу і 55 % валового внутрішнього продукту [18].

Таким чином, моніторинг ухилення від сплати податків в історичному
ракурсі показав, що це негативне явище має місце в усіх
соціально-економічних формаціях. У сучасних умовах воно набуло
розповсюдження в передових країнах світу. Що стосується України, то
ухилення від сплати податків є одним з основних чинників зростання
тіньової економіки, яке пояснюється відставанням процесів модернізації
податкової системи від випереджального розвитку ринкових економічних
відносин.

Література:

1. Попович В.М. Теорія детінізації економіки. – Ірпінь: Академія ДПС
України, 2002. – С. 255.

2. Слово о полку Ігореве. – М.: Мир, 1986. – С.12.

3. Большая советская энциклопедия в 50-ти т. – М.: Энциклопедия, 1993. –
Т. 42. – С. 248.

4. Аркас М. Історія України – Русі. – К.: ВШ, 1998. – С. 143.

5. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – К.: ВШ, 1996. – С. 226.

6. Свод законов Российской империи в 25-ти т. – СПб.: 1896. – Т. 3:
Указы Петра Великого. – С. 621.

7. Трайнин А.Н. Уголовное право. Часть особенная. – М., 1927. – С. 148.

8. Курский Д.И. Избранные речи и статьи. – М.: Юриздат, 1948. – С. 161.

9. Ляпунов Ю.М. Преступления в хозяйственной сфере. – М.: Юриздат., 1990
– 251с.

10. Гришаев Л.И. Понятие преступления и причины преступности // Сов.
Уголовное право. – 1991. – № 2. – С. 28–32.

11. Пионтковский А.А. Учение о составе преступления. – М.: Госюриздат,
1991. – С. 38.

12. Кравченко Ю.Ф. Борьба с экономической преступностью – приоритетное
направление деятельности органов внутренних дел Украины // Персонал. –
1999. – № 3. – С. 20.

13. Isachen A. The Behavior Tax Evaders.- N.Y. Fiscal Studies, 2002. –
260 p.

14. Macafec K.A. Glimpse of the Hidden Economy in the National Accounts.
– London: Chooms, 2001. – 310 p.

15. Flora L. How Bigls the Irregular economy. – Thalienge, 2000. – Vol.
202.

16. Anthony Rice. Accounts Demystified. – London, 1996. – 240 p.

17. Кучма Л. Націю звеличують великі цілі і діла // Урядовий кур’єр. –
2000. – № 34. – С. 3–8.

18. Обсяг тіньової економіки // Вісник громадських слухань. – К.:
Інститут реформ, 2000. – № 2. – С. 59.

Економічні

відносини

Продуктивні

сили

Робоча

сила

Засоби

праці

Предмети

праці

ПОДАТКОВА

СИСТЕМА

Похожие записи