Реферат на тему:

Методологічні засади податкового менеджменту

Податки – це об’єктивне явище, визване до життя появою інституту
держави. Хоча податки і породжені державою, але водночас вони визначають
і основу її добробуту. В усі часи держава потребувала фінансової бази
для забезпечення реалізації своїх функцій.

Безумовно, рівень розвитку держави визначає якість її податкової
системи. Податкова система повинна бути адаптована до економічних і
правових умов суспільства. Наявність розбіжностей між оподаткуванням,
економічною моделлю і системою державного управління в країні буде мати
суттєві негативні наслідки як для самої держави, так і конкретних
фізичних і юридичних осіб, яких вона обслуговує. Тому гостро постає
питання організації процесу оподаткування та постійного його
вдосконалення відповідно до розвитку суспільства, що і є завданням
податкового менеджменту.

Можна сміливо стверджувати, що ефективна податкова система – це продукт
демократичного суспільства. Податкова система будується і функціонує за
принципами, сформованими даним суспільством, виходячи з рівня його
розвитку, насамперед економічної та правової складових.

Методологічні засади оподаткування насамперед знайшли своє висвітлення у
праці видатного англійського економіста А. Сміта „Дослідження природи та
причин багатства народів” і в подальшому постійно вдосконалювалися
багатьма вченими і державними діячами. Це загальновідомі світові імена:
Д. Рікардо, А. Вагнер, А. Лаффер, В. Лебедєв, І. Озєров, П. Самуельсон.
Проблеми оподаткування широко розглядаються як в економічній, так і
юридичній літературі. Необхідно відмітити і сучасних українських учених,
які присвячували свої роботи питанням методології оподаткування:
В.Л. Андрущенко, О.Д. Василик, Л.І. Воронова, М. Кучерявенко,
Л.А. Савченко, В.М. Федосов, В.К. Шкарупа. Проте фундаментального
дослідження принципових положень організації процесу оподаткування, а
саме принципів податкового менеджменту до цього часу немає. Тому метою
даної роботи буде висвітлення та узагальнення відповідних
закономірностей у вигляді принципів, за якими реалізуються функції
податкового менеджменту.

Треба звернути увагу на те, що феномену податкового менеджменту
притаманий внутрішній дуалізм: процес управління податковими відносинами
підпорядковується як загальним принципам оподаткування, так і принципам
державного управління. Тому можемо знайти певні відповідності між
вказаними принципами, оскільки система оподаткування також є суспільним
явищем і специфічним об’єктом державного управління.

Закономірності устрою такої системи визначають основні правила або
принципи. Через них проявляється як об’єктивність, так і суб’єктивність
податкової системи. Об’єктивність – через те, що принципи побудови
системи податків служать для більш ефективного використання їх
об’єктивних функцій, зумовлених самим існуванням категорії податків.
Суб’єктивність – через те, що наявність податкової системи означає
наявність конкретної держави, яка проводить свою суб’єктивну діяльність
у сфері оподаткування. Внаслідок цього всі принципи оподаткування можна
поділити на універсальні, які визначають теоретичні засади побудови
податкових систем і діють без значних змін протягом довгого часу, та
специфічні, які є породженням фактичного стану соціально-економічного та
правового життя в державі. Не один раз при суттєвій зміні в податкових
відносинах держави виникали і нові принципи побудови її податкової
системи та управління нею. Розвиток і зміна форм державного устрою
завжди супроводжуються перебудовою системи управління оподаткуванням.

Основні принципи оподаткування, які не втратили актуальності і в наш
час, були визначені ще в ХVІІІ столітті А. Смітом.

Основні принципи оподаткування за А. Смітом такі:

1. Справедливість (загальність і рівномірність оподаткування залежно від
доходу, отриманого під захистом держави).

2. Визначеність (термін сплати, спосіб і сума платежу повинні бути точно
і заздалегідь визначені і відомі платнику).

3. Зручність (час і спосіб сплати податків повинні бути якнайбільш
зручнішими для платника).

4. Економія (мінімізація витрат на стягнення податків і раціоналізація
системи оподаткування.

Донині ці теоретичні принципи залишилися основними. Деякі вчені
пояснюють негативні моменти при встановленні та функціонуванні сучасної
податкової системи через недотримання наукових принципів оподаткування,
які були сформовані в результаті еволюції фінансової діяльності та
багатовікового досвіду існування податків.

Ці принципи були розвинені і доповнені А. Вагнером, який також
систематизував їх за такими ознаками:

1. Етичні принципи оподаткування.

2. Принципи управління податками.

3. Народногосподарчі (фінансово-політичні принципи).

А. Вагнер вперше виокремив конкретні принципи управління податками, або
податкового менеджменту, а саме – визначеність, зручність і дешевизну
стягнення податків. Причому необхідно зауважити, що ці положення мали
місце в системі принципів оподаткування А. Сміта.

М. Кучерявенко зауважує, що практика побудови податкових систем та їх
функціонування в ряді країн Західної Європи дозволяє до традиційних
принципів А. Сміта додати ще й декілька специфічних:

1) податки і витрати на їх стягнення повинні прямувати до мінімізації з
метою переорієнтації з фіскальної функції на стимулюючу;

2) справедливість використання податкових важелів повинна виключати
насамперед можливість подвійного оподаткування;

3) порядок стягнення податків повинен виходити із мінімального втручання
в справи платника податків;

4) сума сплаченого податку повинна бути еквівалентною вартості благ і
послуг, які платник отримує від держави;

5) податки повинні характеризуватися чіткою бюджетною спрямованістю,
тобто поява нових податків повинна бути пов’язана з покриттям
відповідних витрат, а не з ліквідацією бюджетного дефіциту;

6) об’єкт оподаткування повинен виходити із розумного оптимуму і
стягувати майже третину доходу;

7) обговорення проектів законів щодо оподаткування повинно мати
відкритий гласний характер.

Дещо інші принципи або властивості оптимальної податкової системи
наводить Джозеф Стігліц, відомий американський спеціаліст у галузі
економіки державного сектора:

1) економічна ефективність: податкова система не повинна перешкоджати
ефективному розподілу ресурсів;

2) адміністративна простота: податкова система повинна бути простою та
відносно недорогою;

3) гнучкість: податкова система повинна бути здатною швидко (в деяких
випадках – автоматично) відповідати на зміну економічних обставин;

4) політична відповідальність: податкова система повинна бути
спроектована так, щоб індивіди були переконані в доцільності своїх
податкових виплат;

5) справедливість: податкова система повинна бути справедливою до всіх
індивідів [8].

Кожна держава, а отже, і її податкова система, пройшли довгий
еволюційний процес. Не можна відокремлювати принципи оподаткування, які
впроваджуються для найбільш ефективного виконання його функцій, від
певних умов економічного та політичного життя країни. Отже, з огляду
наведених основних теоретичних принципів, розповсюджених у Західній
Європі та Америці, наведено практичні принципи оподаткування окремих
країн (Німеччини та США). Ще за часів І. Ерхарда в Німеччині були
встановлені важливіші принципи побудови податкової системи [9]:

– податки, по можливості, мінімальні, або, точніше, мінімально необхідні
витрати на їх стягнення;

– податки не можуть перешкоджати конкуренції, змінювати будь-чиї шанси;

– податки відповідають структурній політиці;

– податки спрямовані на більш справедливий розподіл доходів;

– система повинна будуватися на повазі до приватного життя людини.

У зв’язку з оподаткуванням людина повинна по мінімуму відкривати державі
своє приватне життя. Податковий службовець немає права нікому давати
будь-які дані про платника податків.

При побудові новітньої системи оподаткування в США були використані такі
принципи:

1) справедливість по вертикалі (податок відповідає матеріальним
можливостям платника податків);

2) справедливість по горизонталі (використання єдиної податкової ставки
одних і тих же доходів);

3) ефективність (можливості до економічного зростання та розвитку
підприємництва);

4) нейтральність (незалежність від сфер інвестиційних вкладень);

5) простота (у підрахунку, доступності та розумінні) [10].

Багатовікова історія формування і застосування як загальнотеоретичних,
так і конкретних практичних принципів оподаткування, які відповідають
певному рівню розвитку соціально-економічного життя конкретної країни,
поступово відбирала найбільш ефективні серед них. Якщо починати
розглядати принципи побудови податкової системи стосовно її основного
призначення, а саме мобілізації коштів для виконання державних функцій,
то на перше місце виходить такий її критерій, як достатність, або
спроможність забезпечувати функціонування державних витрат, джерелом
яких є податки. З цього критерію податкової системи витікає наступний –
її рухомість, тобто здатність її за короткий строк збільшувати або
зменшувати податкові надходження при відповідному збільшені або зменшені
фінансування бюджетних витрат.

Велике значення надається стимулюючій складовій податкової системи –
оподаткування повинно не тільки не створювати перешкоди конкуренції та
економічному зростанню, але й сприяти їм. Податки не тільки в теорії,
але й на практиці повинні бути найбільш ефективними фінансовими
механізмами щодо регулювання і стимулювання соціально-економічного
розвитку країни, причому не повинні примусово викривляти конкуренцію як
між галузями народного господарства взагалі, так і окремими
підприємствами зокрема, як вітчизняними так і зарубіжними.

Зважаючи на викладене, повернемося до Закону України „Про систему
оподаткування”, де визначено 12 принципів її побудови порівняно з
чотирма у попередньому законі. Це стимулювання науково-технічного
прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного
товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції,
стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної
активності, обов’язковість, рівнозначність і пропорційність, рівність і
недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, соціальна
справедливість, стабільність, економічна обґрунтованість, рівномірність
сплати, компетенція, єдиний підхід, доступність [2]. Але з огляду на
сучасну соціально-економічну ситуацію в країні і їх склад, і їх
визначення бажають кращого через свою нечіткість і дублювання. Якщо
розглядати роз’яснення першого принципу, то він обмежувався введенням
пільг при оподаткуванні прибутку (доходу), спрямованого на розвиток
виробництва. Таке трактування продекларованого стимулювання
підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності є дуже
спрощеним і обмеженим. Досягнення більш вищого стимулюючого рівня
оподаткування не можливе при умові використання з цією метою тільки
систем пільг і тільки щодо прибутку або доходу. Тут доцільне і необхідне
поєднання пільг з усім переліком як податкових інструментів, так і
організаційно-економічних важелів, які в змозі активізувати діловий
клімат у країні.

Наприклад, принцип доступності пояснюється як „забезпечення дохідливості
норм податкового законодавства для платників податків і зборів
(обов’язкових платежів). Але доступність і дохідливість не ідентичні
поняття, так як навіть найбільш дохідливий (простий і зрозумілий)
нормативний акт щодо оподаткування може бути недоступний платникові
(тобто невчасно або взагалі не доведений до його відома).

Отже, з огляду на вказане необхідно визначити певний перелік
загальновикористо-вуваних принципів і принципів, що наголошують
актуальні часткові вдосконалення податкової системи. Для більшої
зручності їх треба впорядкувати за окремими чітко визначеними групами.

Виходячи із фундаментальної загальної теорії та сучасної конкретної
практики оподаткування, можна класифікувати принципи побудови податкової
системи так:

1) фіскальні ( достатність, рухомість, точний перелік усіх видів
податків);

2) економічні (стимулюючий характер, економічна ефективність і
нейтральність);

3) соціальні (загальність, соціальна справедливість, рівномірність);

4) організаційні (наочність, визначеність, економічність, зручність,
практичність і контрольованість).

Остання група являє собою принципи податкового менеджменту, тобто
правила, за якими організується процес оподаткування в державі. Для
підвищення їх ефективності необхідно досконало вивчити та осмислити весь
перелік існуючих критеріїв, щоб з нього вибрати найбільш актуальні і
ефективні для конкретної країни і певного періоду. Неузгодженість між
принципами управління податками з реаліями соціально-економічного життя
може ще погіршити податковий клімат у країні. Ігнорування як
об’єктивних, так і суб’єктивних закономірностей оподаткування та
невизначеність критеріїв його організації пов’язані з рядом проблем, що
можна усунути науково обґрунтованим і законодавчо закріпленим переліком
принципів побудови податкової системи.

Як уже зазначалося, внаслідок своєї внутрішньої суті податковий
менеджмент підпорядковується і принципам державного управління. Хоча на
даний час немає узагальненої їх класифікації, більш прийнятним, на нашу
думку, є їх поділ на загальносистемні, структурні та
спеціалізовані [11].

Загальносистемні принципи охоплюють такі критерії: об’єктивність,
демократизм, правова упорядкованість, законність, розподіл влади,
публічність, поєднання централізації і децентралізації.

Об’єктивність податкового менеджменту полягає у тому, що він є
об’єктивним явищем і необхідною умовою функціонування системи
оподаткування, рівень організації якої безпосередньо залежить від рівня
суспільних відносин.

Принцип демократизму виражає народовладдя в процесі податкового
менеджменту через його правову базу, яка насамперед формується вищим
законодавчим органом, тобто представницьким народним органом, який
виражає інтереси народу. Тому сучасні податкові системи розвинених країн
можна вважати продуктом демократичного суспільства.

Правова впорядкованість у сфері податкового менеджменту проявляється
через юридичне закріплення його цілей, напрямів і функцій на основі
податкового законодавства та відповідних підзаконних нормативних актів.

Законність у сфері управління податковими відносинами передбачає
обов’язкове і повне дотримання положень податкових правових актів усіма
їх суб’єктами. Це положення, до речі, знайшло своє втілення у принципі
обов’язковості щодо побудови системи оподаткування (див. ст. 3 Закону
України „Про систему оподаткування” із змінами і доповненнями).

Принцип поділу влади передбачає її розмежування на відповідні гілки із
затвердженням адекватних функцій. Цей принцип у вигляді принципу
компетентності також знайшов своє місце в національній системі
оподаткування. Суть його полягає у тому, що „встановлення і скасування
податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам
здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно
Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і
сільськими, селищними, міськими радами”.

Публічність податкового менеджменту повинна забезпечуватися доступністю
його рішень, відкритістю та громадським контролем. Певною мірою цей
принцип втілено у Законі України „Про систему оподаткування” у вигляді
„забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників
податків і зборів (обов’язкових платежів)”.

Принцип поєднання централізації і децентралізації в сфері управління
оподаткуванням базується на розподілі управлінських повноважень між
центральною владою і місцевими органами самоврядування. В Україні поряд
із загальнодержавним існує місцеве оподаткування, коли рішення про
введення місцевих податків і зборів на відповідній території приймається
місцевими радами. Водночас треба зауважити, що в Україні відбувся певний
перекіс у бік централізації податкових повноважень через надзвичайно
мале значення місцевих податків і зборів у формуванні доходів
регіональних бюджетів, а відповідно і для розвитку даних територій.
Нагальною потребою для зміцнення фінансової бази регіонів є визначення
вичерпного переліку місцевих податків і підвищення їх фіскальної ролі
через розширення бази оподаткування. Тому в деяких державах виділяється
принцип фіскального федералізму як спосіб чіткого розподілу податкових
повноважень між окремими гілками влади.

Окремою групою виступають структурні принципи податкового менеджменту,
які охоплюють структурно-цільові, структурно-функціональні,
структурно-організаційні та структурно-процесуальні принципи.

Структурно-цільові принципи характеризують співвідношення між окремими
цілями податкового менеджменту, а саме те, що цілі повинні бути
взаємоузгодженими, взаємодоповнюваними, причому їх досягнення повинно
базуватися на принципах пріоритетності і послідовності.

Структурно-функціональні принципи податкового менеджменту спрямовані на
забезпечення максимальної ефективності при виконанні його функцій та
полягають у сумісності, диференціації, концентрації, комбінуванні та
відповідності управлінських функцій конкретним податковим обставинам,
тобто управлінській ситуації.

У сфері податкового менеджменту знайшли також своє втілення і
структурно-організаційні принципи. Основою ефективної управлінської
діяльності в сфері оподаткування вони визначають єдність всієї системи
державної влади, а також адекватність наданих повноважень покладеним на
відповідний державний орган функціям, що розуміє під собою
лінійно-функціональну побудову управлінської взаємодії в податковому
процесі. Також державні структури, що здійснюють податковий менеджмент,
повинні враховувати особливості конкретних регіонів і конкретних галузей
народного господарства, що є основою територіально-галузевого принципу.

Безпосередньо регламентують управлінську діяльність державних органів у
процесі оподаткування структурно-процесуальні принципи. Вони розуміють
під собою особисту відповідальність за результати управлінських рішень,
адекватність форм і методів податкового менеджменту його функціям, а
також мотивацію результативності податкової роботи.

Окремо можна виділити спеціалізовану групу принципів забезпечення
податкового менеджменту, у тому числі організаційного, інформаційного та
кадрового. Сюди належать принципи державної, зокрема податкової служби
та діяльності державних органів у сфері оподаткування, принципи
інформаційного забезпечення податкового менеджменту, принципи кадрової
роботи з податковим персоналом. Безумовно, забезпечуючі принципи є
похідними і повинні відповідати загальносистемним і структурним.

Виходячи з проведеного аналізу можна зробити такі висновки.

Податковий менеджмент є невід’ємною частиною системи оподаткування, а
його принципи – складовою загальної системи принципів побудови та
функціонування податкової системи. Водночас податковий менеджмент як
управлінська категорія є складовою державного управління і
підпорядковується його загальновизнаним принципам. Тому вважаємо за
доцільне запропонувати таку систематизацію принципів податкового
менеджменту:

1) загальносистемні: демократизм, правова впорядкованість,
обов’язковість, компетенція, публічність;

2) загальноорганізаційні: наочність, визначеність, економічність,
зручність, практичність, контрольованість;

3) структурні:

– взаємоузгодженість і взаємодоповнюваність цілей податкового
менеджменту;

– пріоритетність та послідовність досягнення цілей;

– ситуаційний підхід;

– ефективність реалізації цілей податкового менеджменту за рахунок їх
сумісності, концентрації, диференціації та комбінування;

– лінійно-функціональна побудова системи податкового менеджменту;

– теріторіально-галузевий підхід до прийняття управлінських рішень у
сфері оподаткування;

– особиста відповідальність управлінського податкового персоналу та
мотивація управлінської діяльності в процесі податкового менеджменту;

4) принципи забезпечення процесу податкового менеджменту:

– принципи діяльності державних службовців у сфері оподаткування;

– принципи кадрової роботи з податковим персоналом;

– принципи інформаційного забезпечення податкового менеджменту.

Дана система принципів податкового менеджменту була сформована
спираючись на сучасну податкову практику в Україні. А взагалі пошук
оптимальних закономірностей організації процесу оподаткування ніколи не
зупиниться через те, що податковий менеджмент є динамічним явищем і
відбитком рівня розвитку суспільства, а тому питання щодо принципів
управління податками завжди будуть актуальними.

Література:

1. Конституція України.

2. Про систему оподаткування: Закон України (із змінами і доповненнями).
– Київ, 1991.

3. Про державну службу: Закон України.

4. Про державну податкову службу в Україні: Закон України (із змінами і
доповненнями). – Київ, 1990.

5. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами: Закон України. – Київ, 2000.

6. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.:
Изд-во социально-экономической литературы, 1962. – 684 с.

7. Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов: Учеб.
пособие. – М.: Инфра – М., 1996. – 192 с.

8. Стігліц Дж. Економіка державного сектора: Переклад з англ. /
Олійник А., Скільський Р. – К.: Основи, 1998. – 854 с.

9. Черник Д.Г. Налоги в рыночной экономике. – М.: Финансы, Юнити, 1997.
– 383 с.

10. Налоги: Учеб. пособие / Под ред. Д.Г. Черника. – 3-е изд. – М.:
Финансы и статистика, 1998. – 688 с.

11. Державне управління: Навч. посіб. / Мельник А.Ф., Оболенський О.Ю.,
Васіна А.Ю., Гордієнко Л.Ю.; За ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання – Прес,
2003. – 343 с.

Похожие записи