Методика складання і аудит фінансової звітності(реферат)

Методика складання і аудит фінансової звітності.

І. Концептуальні основи побудови фінансової звітності.

Мета та склад фінансової звітності.

Економічна сутність фінансової звітності, склад та вимоги до неї.

Принципи підготовки фінансової звітності.

організації підготовки та подання фінансових звітів (облікова
політика(наказ)).

ІІ. Методика складання фінансової звітності.

2.1. Методика складання балансу.

2.2. Методика складання звіту про фінансові результати.

2.3. Методика складання звіту про власний капітал.

2.4. Методика складання звіту про рух грошових коштів.

ІІІ. Аудит фінансової звітності.

3.1. Аудит фінансової звітності.

3.2. Єдина методологія оцінити способи фінансової звітності в країнах –
членах СНД.

Висновки.

Література.

ВСТУП

Бухгалтерський облік – це мова бізнесу. Якщо бізнес здійснюється у
рамках окремо взятого підприємства, то дані бухгалтерського обліку
використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття
управлінських рішень. Тому неможливо переоцінити значення повної та
достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності
підприємства при вирішенні поточних та перспективних господарських
проблем. Для прийняття правильних управлінських рішень навіть на рівні
підприємства повинні використовуватись дані, які відповідають певним
правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для
користувачів. Зокрема, щоб порівняти, наприклад, фінансові результати,
досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно
використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які
визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз
розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою облікову політику, яка
підпорядковується потребам внутрішнього, менеджменту. Але, як правило,
для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються
суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними
показниками подібних підприємств, підприємств – конкурентів чи партнерів
по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до
фінансової інформації у рамках галузі, регіону, всієї економічної
системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського
обліку. Стандарт у широкому розумінні – зразок, еталон, модель, що
приймаються за вихідні для порівняння з ними інших подібних об’єктів.
Стандартизація бухгалтерського обліку – це процес розробки та
послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання,
оцінки і відображення у фінансових звітах окремих об’єктів
бухгалтерського обліку.

Якщо стандартизація здійснюється у межах однієї країни, то мова йде про
створення національних облікових стандартів.

Відмінності економічного розвитку та рівня організації виробництва,
особливості проблем, що вирішувались на мікро- та макрорівні кожної
окремо взятої країни, зумовили суттєві відмінності у критеріях визнання
та методах оцінки конкретних об’єктів бухгалтерського обліку при
підготовці фінансових звітів за національним обліковим законодавством та
стандартами. Однак інтенсивна економічна інтеграція, що розпочалась
відразу після закінчення другої світової війни, призвела до необхідності
стандартизації бухгалтерського обліку уже на міжнародному рівні.
Утворення спільних підприємств і транснаціональних корпорацій, експорт
капіталів, утворення та розвиток міжнародних фондових ринків – всі ці
процеси вимагали відповідного стандартизованого інформаційного
забезпечення.

Вирішальну роль у гармонізації фінансової звітності підприємств,
розташованих у Європі, відігравала та іще й зараз відіграє Європейська
комісія, яка від імені Ради Європейської співдружності видає директиви,
головною метою яких є уніфікація та гармонізація фінансової звітності у
першу чергу транснаціональних компаній та порядок її аудиту.

У 1973 році за сприяння 00Н та Організації Європейської економічної
співдружності було засновано Комітет із Міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку (КМСБО), метою створення якого була розробка та
публікація стандартів бухгалтерського обліку, що їх мають дотримуватись
при складанні фінансових звітів у всьому світі. На сьогодні КМСБО
розроблено 39 Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО),
серед яких є стандарти загальнометодологічного спрямування, а також
такі, що стосуються окремих об’єктів та сфер діяльності.

У 1993 році Міжнародна організація Комісій з цінних паперів (МОКЦП)
підготувала узгоджений перелік основних Міжнародних стандартів,
застосування яких є обов’язковим при підготовці фінансових звітів
компаній, цінні папери яких котируються на міжнародних фондових біржах.

З прийняттям цього рішення фактично було визнано пріоритетність
Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, а тому сфера їх
застосування постійно розширюється.

Поступово прилучається до цього процесу і Україна, головним напрямком
розвитку якої на сьогодні є створення економіки відкритого типу, тобто
відкритої для співпраці із зарубіжними партнерами, взаємного
інвестування та кредитування з боку зарубіжних та міжнародних фінансових
організацій. Економічні реформи в нашій країні закономірно призвели до
необхідності реформування бухгалтерського обліку на засадах міжнародної
гармонізації та стандартизації. З цією метою 28 жовтня 1998 року було
прийнято Постанову Кабінету Міністрів України №1706, якою затверджено
Програму реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням
міжнародних стандартів. Для координації зусиль по реалізації цієї
Програми при Міністерстві фінансів України створено Методологічну Раду з
питань бухгалтерського обліку. За сприяння та активної підтримки Агенції
США з міжнародного розвитку (USAID) Федерацією професійних бухгалтерів
та аудиторів України (ФПБАУ) було розроблено ряд проектів національних
стандартів бухгалтерського обліку, що відповідають МСБО. У подальшому ці
стандарти лягли в основу при підготовці та затвердженні Міністерством
фінансів України Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які є
ключовими для складання фінансової звітності відкритими акціонерними
товариствами та іншими учасниками фондового ринку уже за 1999 рік згідно
із спеціальним рішенням ДКЦПФРУ. Фінансова звітність за МСБО
запроваджена з 1 січня 1998 року у банківській системі України.

Інтеграція економіки на сівтовому ринку дуже в різних контингентів
зумовлює потребу не лишеу виробничій кооперації, застосування новітніх
технологій, а в єдиній оцінці економічних процесів, елиних
методологічних прийомах у відбраженні цих процесів у системі
бухгалтерського обліку. Дані бухгалтерського обліку суб‘єктів
господарювання, тобто міжнародних корпорацій, вільних економічних зон,
створених за принципами спільних підприємств з іноземними інвесторами,
використовуються для задоволення інформаційних потреб менеджерів та
макетологів у вивченні інтеграційних процесів світової економіки. Крім
того бухгалтерський облік і фінансова звітність використовується
національними і міжнародними судово-арбітражними органами при вирішенні
фінансових претензій між вітчизняними та зарубіжними суб‘єктами
господарювання. Ці дєерела інформації необхідні при проведенні
міжнародного аудиту судово-бухгалтерських, економіко-фінансових
експертиз тощо. Для ідентифікації системи обліку у міжнародних
економічних відносинах виникла потреба уц створенні мжнародних
бухгалтерських стандартів.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку не є обов’язковими
нормативними документами ведення обліку і складання звітності, але мають
рекомендаційну спрямованість. Вони не регулюють техніку і методичні
прийоми обліку в усіх країнах світу. У них відображаються основні
принципи, яких необхідно додержувати при розробці національних
стандартів бухгалтерського обліку і звітності, щоб можна було
використовувати їх у міжнародній торгівлі, інтеграції економічних
процесів різних країн, вкладати іноземні інвестиції у національну
економіку тощо. Прикладом використання міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку є Основні принципи бухгалтерської (фінансової)
звітності в країнах-членах СНД. Водночас Основні принципи мають дорадчий
статус, можуть змінюватися відповідно до національного законодавства
кожної країни.

В Україні прийнято Урядом державну Програму реформування системи
бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів протягом
1999-2001 рр., якою передбачено: створення національних стандартів
бухгалтерського обліку; удосконалення нормативних документів з обліку
витрат виробництва та формування собівартості продукції; бухгалтерської
звітності; плану рахунків бухгалтерського обліку виробничо-господарської
діяльності підприємств і організацій та ін. Розробка національних
стандартів бухгалтерського обліку і звітності здійснюється відповідно до
законодавства України з використанням рекомендацій міжнародних
стандартів бухгалтерського обліку.

Міністерством фінансів України на виконання Програми реформування
бухгалтерського обліку в першочерговому порядку затверджені Положення
(стандарти) бухгалтерського обліку, які стосуються регламентації
фінансової звітності, решта Положень (стандартів) розробляються і будуть
затверджені у міру їх готовності.

Запровадження національних стандартів бухгалтерського обліку передбачено
Законом України “Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в
Україні”. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку в процесі
впровадження можуть конкретизуватися і доповнюватися іншими нормативними
актами (інструкції, методики), зокрема це стосується складення
фінансової звітності, об‘єднання підприємств та інші. Так, Законом
передбачено що форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і
порядок їх заповнення встановлюється Міністерством фінансів України за
погодженням із Державним комітетом статистики України. Форми фінансової
звітності банків і порядок їх заповнення встановлюється Національним
банком України за погодженням із Державним комітетом статистики України.
Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів
України.

Саме тому ця тема дипломної роботи є актуальною.

Об‘єктом дослідження вибрано ВАТ “Чернівецький хлібокомбінат”. Мета
дипломної роботи полягає в тому, щоб на основі нормативних актів
(стандартів) та літературних джерел перевірити достовірність складання
ррічної фінансової звітності, виявляти недоліки при її складанні і
внести конкретні пропозиції по дотриманню облікової політики
підприємства і витяг прийнятих національнихї стандартів бухгалтерського
обліку.

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленою
Верховною Радою України у 1995 році, серед основних принципів побудови
фондового ринки зазначений принцип прозорості та відкритості, який
передбачає забезпечення інвесторів повною та доступною інформацією, яка
стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності
фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів
дискримінації суб’єктів фондового ринку.

Система розкриття інформації на ринку цінних паперів необхідна для того,
щоб його: учасники були інформовані про дії один одного, щоб вони
приймали рішення, спираючись на свої оцінки реальних фактів. Інвестор,
який не отримає детальної та точної інформації про те, на які цілі
будуть витрачені його кошти, які фінансові успіхи і втрати об’єкта його
передбачуваних інвестицій, скоріше за все, не віддасть своїх грошей
зовсім. Він віддасть їх туди, де від нього не приховують інформацію, а
навпаки, надають її для того, щоб він приймав рішення, які адекватні
даній ситуації.

Дотримання принципу прозорості дуже актуально для акціонерних товариств,
які створені в процесі приватизації в Україні. В країні ще не склалися
напрацьовані за десятиріччя існування західної демократії механізми
участі акціонерів в управлінні компаніями. Відсутність гласності,
безконтрольність та непідзвітність виконавчих органів акціонерам часто
призводять до свавілля, відкрито? зневаги до інтересів останніх та,
насамперед, дрібних утримувачів акцій, і, як результат, розоренню та
банкрутству багатьох підприємств при особистому збагаченні керівництва
підприємств. Середньостатичний акціонер в Україні ще психологічно не
став господарем, а сподівається більшою мірою на компетентність та
чесність керівництва. Цього, як свідчить досвід, недостатньо для
виконання акціонерами функцій ефективного власника.

З іншого боку, інформаційна політика щодо розкриття інформації на ринку
цінних паперів не повинна обтяжувати самих інвесторів та сприяти
недобросовісній конкуренції.

За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку,
сьогодні в Україні і функціонують 35,5 тисяч суб’єктів
підприємницької діяльності, які мають акціонерну форму власності. На
початок 1999 року загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Комісією,
складав 24,264 млрд. грн., у тому числі в 1997 році – 9,97 млрд. грн. та
в 1998 році – 12,24 млрд.грн. Проте з загального обсягу випуску акцій
лише 21% припадає на реально залучені кошти, інші 79% – емісії при
здійсненні корпоратизації, акціонуванні державних підприємств та
збільшенні статутного фонду підприємства в результаті індексації
основних фондів. Тобто і досі в нашій країні не вирішені головні
завдання процесу зміни власності – надходження інвестицій на
підприємства і формування реального ефективного власника. І саме з цієї
причини дуже важливим сьогодні є питання підняття рівня зацікавленості
інвесторів до українських підприємств шляхом підвищення активності
емітентів на вітчизняних та зарубіжних ринках цінних паперів.

Важливим чинником успішного функціонування фондового ринку є
забезпечення і дотримання правил і стандартів розкриття інформації, як
емітентами цінних паперів, так і професійними учасниками ринку цінних
паперів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своїй діяльності
орієнтується на світові принципи та стандарти.

Створення системи розкриття інформації на українському фондовому ринку
життєво важливо як для пожвавлення внутрішнього інвестиційного клімату,
так і для залучення іноземних інвестицій. Розкриття інформації на ринку
цінних паперів було запропоновано в США на початку століття, як “ліки”
для стабілізації ринку цінних паперів. Як показує досвід розвитку інших
країн, у тому числі Росії, в основі всіх уявлень про введення
суспільного та ринкового саморегулювання лежить концепція розкриття
інформації (гласності), яка є центральною в забезпеченні суспільної та
ринкової стабільності.

Існуюча сьогодні проблема полягає у невідповідності сучасної системи
обліку світовим стандартам, особливо це стосується системи розкриття
фінансової звітності.

І. Концептуальні основи побудови фінансової звітності

Мета та склад фінансової звітності.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своїй діяльності
орієнтується на світові принципи та стандарти. Так наприкінці 1997 року
Комісією було прийнято рішення № 54 “Про затвердження Концептуальних
основ розкриття інформації емітентами цінних паперів”.

Цей документ розроблено виходячи з Концепції функціонування та розвитку
фондового ринку України, а саме принципу прозорості та відкритості, який
передбачає надання інвесторам повної та доступної інформації, яка
стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності
фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів
дискримінації суб’єктів фондового ринку.

Метою Концептуальних основ є:

— упорядкування процесу надання інформації в Державну комісію з цінних
паперів та фондового ринку (далі Державну комісію) та засоби масової
інформації, а також безпосередньо інвесторам;

— забезпечення захисту інформації, щоб не нанести шкоди емітенту та
інвестору;

— забезпечення доступності інформації;

— встановлення відповідальності Державної комісії щодо конфіденційності
при використанні інформації;

встановлення відповідальності суб’єктів фондового ринку в частині
повноти та достовірності при наданні інформації.

Задачами Концептуальних основ є:

— розробка нормативної документації (Положення про звітність емітентів,
надання особливої та регулярної інформації; Проспект емісії) на базі
міжнародних стандартів обліку та аудиту;

— створення механізму ефективного використання і надійного захисту
інформації;

створення централізованої інформаційної бази даних учасників фондового
ринку.

Основні принципи створення системи розкриття інформації:

— система розкриття інформації базується на концепції доступу на відміну
від концепції публікації (розповсюдження);

— система розкриття інформації орієнтована на забезпечення реалізації
прав інвесторів щодо одержання достовірної і повної інформації;

— державна реєстрація інформації вступає в дію з моменту доступу до неї
інвесторів, а не з моменту прийняття;

— публікація інформації не є достатньою для її розкриття. Інформація має
пройти через систему розкриття;

— система розкриття інформації базується на використанні електронної
програми-анкети.

Державною Комісією були розроблені та затверджені Рішенням № 55
“Методичні рекомендації по застосуванню міжнародних принципів обліку та
звітності щодо діяльності

Згідно з Положенням про звітність емітентів, надання особливої та
регулярної інформації Комісія розглянула та прийняла в 1997 році – 5
788, а в 1998 році – 6 889 річних звітів відкритих акціонерних товариств
та підприємств-емітентів облігацій.

Необхідно підкреслити, що цінність інформації визначається можливістю її
знаходження та доступу в регламентований час. Саме це визначає систему
розкриття інформації, як орієнтовану на користувача (споживача), а не на
інших суб’єктів цієї системи. А критерієм ефективності побудови системи
розкриття інформації на ринку цінних паперів буде можливість для
будь-якого користувача знайти інформацію і отримати до неї доступ
достатньо швидко.

Саме з цією метою за участю Комісії у листопаді 1997 року створено Центр
громадської інформації, в якому є можливість ознайомитись зі звітами
емітентів цінних паперів. Центр громадської інформації з моменту
відкриття відвідало понад 4 000 осіб.

Однією з основних причин повільного припливу іноземних інвестицій в
Україні є недостатність інформації яку може отримати потенційний
інвестор від українського підприємства. Основою такої інформації є
фінансова звітність підприємств.

Як свідчить світовий досвід, іноземні інвестиції, в першу чергу,
спрямовуються до тих країн, які, крім економічного потенціалу, мають
політичну стабільність, законодавчу врегульованість інвестиційної
діяльності, дієву систему захисту прав інвесторів, сучасну та розвинену
ринкову інфраструктуру.

Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку проводить дуже
важливу роботу у напрямі побудови ринкової інфраструктури. Однак сама
інфраструктура є важливою, але недостатньою умовою подальшого розвитку
ринку. Треба змінити менталітет вітчизняного емітента, його розуміння
важливості співпраці з інвестором.

Основну увагу інвестори приділяють якості управління підприємствами.
Портфельний інвестор не бажає самостійно управляти об’єктом
інвестування, тому хоче бути впевненим, що керівництво підприємства
цілком спроможне справлятися зі своїми функціями.

Оскільки головне для інвестора – це якість управління, він повинен сам
побувати на підприємстві, впевнитись у ефективності обраної тактики та
стратегії роботи. Таким чином, кожне підприємство, що має бажання
залучити західного капіталовкладника, повинно не тільки перейти до
Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, а й бути цілком готовим
до візиту інвестора хоча б раз на рік.

Інвестори вважають, що їх потрібно інформувати про стратегію
підприємства та його завдання, про тактику дій керівництва, про
результати фінансової діяльності, про фінансову політику та розміри
прибутку, що очікуються, щоб уникнути неприємних сюрпризів. Особливу
увагу треба приділяти квартальним та річним звітам. Причому останні
мають бути детальними, розповсюджуватись серед інвесторів вчасно, а не
через вісім місяців, повинні регулярно оновлюватись та не бути єдиним
приводом протягом року для зустрічі з інвестором.

Загальні вимоги до фінансової звітності.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в положенні
(стандарті) бухгалтер кого обліку 1 (далі – П(С)БО 1), затвердженому
наказом Міністерства фінансів України 31.03.99 р. № 87. Дане положення
встановлює:

— мету фінансових звітів;

— їх склад;

— звітний період;

— якісні хаарктеристики та принципи, якими слід керуватися під час
складання фінансових звітів.

П(С)БО 1 повинне застосовуватися при підготовці і наданні фінансових
звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними
особами (надалі – підприємствами) усіх форм власності (крім банків і
бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання
консолідованої фінансової звітності.

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1
(переглянутий 1997 році) Комітету з Міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку.Основні терміни, використані у П(С)БО 1, наведені
в дод. 1, П(С)БО 1 – у дод. 2.

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка
відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за
звітний період. Метою таке звітності є забезпечення загальних
інформаційних потреб широкого кола користувачів, яі покладаються на неї
як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття еко
номічних рішень (табл.1.1.).

Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів.

Користувачі звітності Інформаційні потреби

Інвестори, власники Придбання, продаж та вололдіння цінними паперами.

Участь у капіталі підприємства

Оцінка якості управління

Визначення суми дживідентів, що підлягають розподілу

Керівництво підприємства Регулювання діяльності підприємств

Банкит, постачальники та інші кредитори Забезпечення зобов‘язань
підприємств

Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов‘язання

Замовники Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої
зобов‘язання

Працівники підприємства Оцінка здатності підприємства своєчасно
виконувати свої зобов‘язання. Забезпечення зобов‘язань підприємства
перед працівниками

Органи державного управління Формування макроекономічних показників

Державні органи управління тепер стали одним з цих користувачів, а не
тим єдиним, що постійно диктував свої вимоги, змінюючи їх на потребу
податкового законодавства. Це є визнання того факту, що врахування
потреб інвестора (власника) та інших сторін, які приймають участь у
підприємницькій діяльності, не менш важливе, ніж інтересів держави в
отриманні податків. Адже якщо ніхто не буде вкладати свої кошти у
бізнес, то й нікому буде сплачувати податки.

Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів
необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни
у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби
обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї відносяться:

баланс;

зхвіт про фінансові результати;

звіт про рух грошових коштів;

звіт про власний капітал;

примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва
компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства,
не є фінансовою звітністю.

Новий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти~одних і тих
же господарських операцій і подій за звітний період, відповідну
інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики
та її змінах, що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз
діяльності підприємства (табл. 1.2.)

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові
результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів,
складаються з статей, які об’єднуються у відповідні розділи.

Таблиця 1.2.

Призначення основних компонентів фінансової звітності

Компоненти фінансової звітності

Зміст

Використання інформації

Баланс Наявність економічних ресурсів, які контролюються підприжмством
на дату балансу Оцінка структури ресурсів підприємства, їх іквідності та
платостпоможності підприємства:

прогнозування майбутніх потреб у позиках;

оцінка та прогнозування змін векономічних ресурсах, які підприємство,
ймовірно контролюватиме в майбутньому

Звіт про фінансові результати Доходи, витрати і фінансові результати
діяльності підприємства за звітний період Оцінка та прогноз:

прибутковості діяльності підприєвства:

структури доходів та вират

Звіт про власний капітал Зміни у складі власного капіталу підприємства
протягом звітного періоду Оцінка та прогноз у власному капіталі

Звіт про рух грошових коштів Генерування та використання грошових коштів
протягом звітного періоду Оцінка та прогнозопераційної, інвестиційної та
фінансової діяльності підприємства

Примітки Обрана облікова політика

Інформація не ведена безпосередньо у фінансових звітах, але обов‘язкова
за П(С)БО

Додатковий аналіз статей звітності, необхідних для забезпечення їхньої
зрозумілості Оцінка та прогноз:

облікової політики;

ризиків або невпевненості, які впливають на підприємство, його ресурси
та зобов‘язання;

діяльності підрозділів підприємства тощо

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст встановлений П(С)БО
2-5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті
відповідного фінансового звітутільки тоді, коли:

— існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних
вигід, пов’язаних з цією статтею;

— оцінка статті може бути достовірно визначена.

Наведемо такий приклад. За Інструкцією № 139 про порядок складання
річного бухгалтерського звіту підприємство має право відображати у
балансі у складі розрахунків з іншими дебіторами штрафи, пені і
неустойки, що визнані боржником або по яких отримані рішення суду,
арбітражного суду чи іншого уповноваженого органу про їх стягнення (див.
п.2.25 Інструкції). Як бачимо, в цьому випадку надається перевага
формальним ознакам (підтвердженню боржником або органом, уповноваженим
на стягнення штрафів, пені і неустойки), хоча право на отримання
відповідних сум підприємство має за чинним законодавством (або
безпосередньо за умовами договору поставки чи підряду) і на цій же
підставі може достатньо достовірно визначити розмір майбутнього
надходження грошових коштів. Тому за П(С)БО 1 немає необхідності чекати
такого підтвердження, а слід відобразити суму дебіторської
заборгованості у балансі. Звичайно, підприємство повинне ще оцінити
ступінь платоспроможності дебітора, інші фактори, пов’язані з даною
ситуацією. Обгрунтованість рішення керівництва підприємства щодо цієї
суми буде оцінена аудитором.

Рис. 2.1. Зміна критеріїв відображення статей у звітності.

Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов’язаний з
тим, в якому звіті буде наведена стаття, – у балансі чи у звіті про
фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських
операцій визначенню активів, зобов’язань, власного капіталу, доходів чи
витрат, які наведені в П(С)БО 1.

За МСБО майбутня економічна вигода, втілена в активі, є потенціалом для
прямого або непрямого збільшення грошових коштів і їх еквівалентів (рис.
2.2.)

Другий критерій допомагає визначитись тим, чи результати господарської
операції будуть відображені в фінансових звітах, яи тільки розкриті в
примітках до них. В обох випадках мова йде лише про суттєву інформацію,
тобто таку, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів
фінансової звітності.

Процес аналізу фінансової інформації на відповідність визначенню певної
статті фінансвих звітів та описанням критеріям називається визнанням.
Розглянемо його на прикладі

Приклад 1.

Припустимо, що на підприємство внаслідок господарської операції надійшли
матеріали. Підприємство передбачає використати їх для виробництва та
реалізації продукції. Отже, завдяки цим матеріалам воно сподівається
отримати майбутні економічні вигоди шляхом використання цих матеріалів
разом з іншими активами у виробництві. Тому матеріали будуть відповідати
критеріям визнання активів – елементів балансу. Вартість матеріалів
визначена договором з постачальником і в документах на їх оплату. Це і є
основою для оцінки цієї статті в обліку.

Одночасно виникає заборгованість перед постачальником щодо сплати
вартості отриманих матеріалів. Сплата – це вибуття грошових коштів (чи
інших активів на умовах бартеру), тобто втрата у майбутньому економічних
вигід підприємством. Це ознаки іншого елементу балансу – зобов’язань.

Під час складання фінансової звітності повинен також завжди
враховуватись фактор імовірності надходження чи втрати економічних
вигід. Адже ситуація на ринку стрімко змінюється і на дату балансу вона
може оцінюватися іншим чином, ніж на момент здійснення господарської
операції.

Приклад 2.

Використовуючи попередній приклад, припустимо, що у кінці звітного
періоду підприємство відмовиться у подальшому випускати продукцію як
неконкурентоспроможну і не може використати або реалізувати придбані для
її виробництва матеріали. Отже, ніяких економічних вигід від їх
наявності підприємство вже не отримає. Тому такі запаси слід виключити з
активів і визнати у складі витрат авітиаго періоду (збитків), про
фінансові результати.

1.2.Принципи підготовки фінансової звітності.

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та
з/сгавну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності
підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного
капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі
мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію.
Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для
прийняття економічних рішень користувачами (наприклад, про фінансові
інструменти), не може вважатися підставою для виключення такої
інформації зі складу фінансових звітів.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1
вимагає наявність у ній даних про:

— підприємство;

— дату звітності та звітний період;

— валюту звітності та одиницю її виміру;

— відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

— облікову політику підприємства та її зміни;

— аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

— консолідацію фінансових звітів;

— рипинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

— обмеження щодо володіння активами;

— участь у спільних підприємствах;

— виявлені помилки та пов’язані з ними коригування;

— переоцінку статей фінансових звітів;

— іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень
користувачами та своєчасністю.

На прийняття рішень користувачами впливає лише суттєва інформація.
Суттєвість – це точка відсікання інформації, яка потрапляє до фінансової
звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути
визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів.
Найпростішим прикладом застосування кількісного обмеження суттєвості є
складання фінансової звітності у тис. грн. з одним знаком після коми. У
цьому випадку суми, які становлять тисячі грн., у ній відображені не
будуть.

Суттєвість також розглядається в контексті групування статей фінансових
звітів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть
бути об’єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функції. Тут
перевага надається якісним факторам.

Фінансова звітність повинна бути підготовлена та надана користувачам у
певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної
затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою
доречність. За МСБО 1 (переглянутим у 1997 році) термін подання
фінансових звітів не повинен перевищувати шести місяців з дати балансу
(останнього дня звітного року – календарного чи фінансового).

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів
звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо
фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як
основа для прогнозування майбутнього фінансового стану, результатів
діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов’язання,
сплатити дивіденди, тощо (див. табл. 2.2). Аналітичні потреби
користувачів задовольняються завдяки відповідній структурі фінансових
звітів (наприклад, у балансі статті роз-1 ташовуються у порядку
зростання їх ліквідності), наданні зіставної інформації за звітний та І
попередній періоди. І

Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація.
Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та
необ’єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво
підприємства намагається так надати інформацію, щоб результати
діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цією
метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів
тощо. Знову ж таки, ступінь достовірності фінансової звітності
оцінюється з допомогою аудиту.

Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності фінансової інформації,
як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними
підприємствами. Застосування вимог П(С)БО до структури фінансової
звітності, визнання, оцінки та розкриття допоможе досягти цю мету.

За П(С)БО 1 зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути
розкрита в фінансовій звітності як в описовому, так і в цифровому
вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний
період.

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в
фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається
як юридична особа, що відокремлена від власників – фізичних осіб. Таким
чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись
у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності
(зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників
за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків,
дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип отримав назву принципу
автономності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з
метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то ця операція
буде відображена у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде
отримання відсотків за депозитним вкладом, який здійснений його власними
коштами, та їх використання на свої потреби, то така господарська
операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності
діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, ані
потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності,
і залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного
звітного періоду).

За протилежних обставин якщо події після дати балансу свідчать про
наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її
продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для
підготовки своїх фінансових звітів (п.18 П(С)БО 6). Тоді поділ його
активів і зобов’язань на необоротні та оборотні (довгострокові і
короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство повинне у процесі
ліквідації покрити усі свої зобов’язання (спочатку перед кредиторами,
потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а
зобов’язання – короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за
історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід
переоцінити за ринковою вартістю. Фактично втрачає сенс застосування
майже всіх принципів формування фінансової звітності безперервно діючого
підприємства.

Приклад

Припустимо, що підприємство має у активі балансу лише основні засоби,
які відображаються за залишковою вартістю (10 000 грн.), визначеною як
різниця між історичною собівартістю (100 000 грн.) та зносом (90 000
грн.), і запаси, відображені за історичною собівартістю (2 000 грн.).
Отже, підсумок балансу становить 12 тис. грн. У випадку припинення
діяльності (ліквідації) підприємства не може бути використана історична
собівартість як переважна оцінка статей балансу, їх слід переоцінити за
ринковою вартістю, адже підприємству необхідно реалізувати свої активи
та розрахуватися із боргами. Ринкова ціна основних засобів виявилась 20
000 грн., а запасів – 3 000 грн. Отже, підсумок балансу становитиме 23
000 грн.

Таким чином, надавати інформацію за історичною собівартістю у випадку
припинення діяльності – це вводити в оману користувачів фінансової
звітності, в першу чергу кредиторів цього підприємства, які повинні
знати, на що вони можуть розраховувати.

В Україні, як відомо, правила підготовки звітності однакові для усіх
підприємств. Такий підхід був доцільним за умов державної власності. В
умовах ринкової економіки його застосування економічно необгрунтоване.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на
певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової
звітності.

За П(С)БО 1 звітний період для складання річної фінансової звітності
складає календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для
підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може
відрізнятись від 12 місяців (рис. 2.3).

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та
місячної) наростаючим підсумком з початку року.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх
історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або
придбання. Наприклад, до собівартості придбаного обладнання будуть
включені ціна постачальника, витрати на його доставку та монтаж.

Слід зауважити також на відмінностях у складі фактичної собівартості,
яка зараз застосовується до оцінки статей балансу в Україні, та
історичної собівартості як основної оцінки статей балансу за П(С)БО 1.

Розглянемо їх на прикладі собівартості готової продукції (рис. 2.4.)

Рис. 2.3. Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1.

Фактична

Прямі витрати

Загальновиробничі витрати

Загальногосподарські витрати

Історична собівартість

Прямі витрати

Виробничі накладні витрати

Рис. 2.4. Узагальнене порівняння складу фактичної та історичної
собівартості готової продукції

Таким чином, тепер будь-які активи, виготовлені на підприємстві
(незавершене виробництв, готова продукція, основні засоби, нематеріальні
активи тощо), будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі
прямих та виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних активів включатимуться:

— ціна придбання;

— податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

— витрати на їх доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

— витрати доведення активів до стану, придатного для використання
(реалізації) та

— нші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням цих активів.
Будь-які торговельні та інші знижки вираховуються при визначенні витрат
на придбання.

Приклад

Підприємство придбало основні засоби за ціною 20 000 грн. (без ПДВ) та
сплатило за них у період дії знижки, наданої постачальником у сумі 100
грн.. Витрати на доставку основних засобів до місця їх експлуатації за
умовами договору не відшкодовуються постачальником і становлять 1 000
грн. В обліку придбані основні засоби будуть відображені за сумою
20000-100+1 000 =20900 (грн.)

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій
визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або
сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та
фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому
користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції,
пов’язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про
зобов’язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які
мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є
найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно
з принципом відповідності, за яким витрати визнаються у звіті про
фінансові результати на основі прямого зв’язку між ними та отриманими
доходами.

Приклади

1. Якщо ми відвантажили покупцеві продукцію і відобразили дохід у сумі 5
тис. грн. внаслідок цієї операції, то одночасно необхідно визнати
витрати, які були пов’язані з отриманням цього доходу, тобто
собівартість відвантаженої продукції, наприклад, 3 тис. грн. Якщо ж
підприємство отримало від замовника аванс у сумі 6 тис. грн. (за
продукцію ціною 20 грн. за од., собівартість якої 18 грн. за од.), а
відвантажило у звітному періоділише 250 од., то воно повинне відобразити
у звіті про фінансові результати дохід 5 тис. грн. (20 грн./од. х 250
од.) і собівартість 4.5 тис. грн. (18 грн./од. х 250 од.). Залишок
отриманого авансу (1 тис. грн.) буде відображений у балансі у складі
зобов’язань, а залишок невідвантаженої продукції – 900 гри. (18 грн./од.
х 50 од.) – у складі запасів.

2. Підприємство виробляє продукцію та реалізує Ті через посередників
(дистриб’ютерів, дилерів або інших).

Дохід від такої реалізації звичайно визнається після передачі ризиків та
винагород від володіння. Але у цьому випадку реалізація визнається
підприємством, коли посередник продає цю продукцію третій стороні, тобто
дата реалізації продукції не буде співпадати з датою її відвантаження
посередникові.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також
повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов’язані
з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується
лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух
грошових коштів, але містить примітки, які надають інформацію про
облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей
цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для
користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати
балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств
передбачена форма №3 “Звіт про фінансово-майновий стан” та пояснювальна
записка. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі
покриває потреби користувачів для здійснення ретроспективного та
перспективного аналізу діяльності підприємства з метою прийняття
економічних рішень.

Що ж стосується непередбачених подій та подій після дати балансу, то
вони взагалі не впливали на показники звітів і не розкривались у
пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві
групи та коригують певні статті звітності або розкриваються у примітках
(рис. 2.5.)

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує
облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку
таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати
діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку
підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових
звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники
фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього
принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі
отримують можливість визначати відмінні риси різних політик
бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які
використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами
протягом певних звітних періодів.

Українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування
облікової політики, які визначались п.1 Вказівок щодо організації
бухгалтерського обліку в Україні, затверджених наказом Мінфіну України
від 07.05.93 № 25, з наступними змінами і доповненнями. У пояснювальній
записці до річного бухгалтерського звіту вимагалось попередити про намір
зміни облікової політики в наступному звітному році.

За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у
примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей
звітності. Тепер підприємство буде мати право вибору, прийматиме ці
рішення самостійно.

Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

— коли можливі такі зміни;

— що не вважається зміною облікової політики;

— як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;

— які примітки слід надавати у випадку змін облікової політики.

Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної
дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного
використання основних засобів тощо, супроводжуються певною
невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні
фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або
дохід не були завищені, а зобов’язання чи витрати – занижені. Наприклад,
запаси підприємства на момент їх отримання відображаються в обліку за
історичною собівартістю, тобто застосовується принцип історичної
собівартості. Проте під час складання балансу вони переоцінюються за
нижчою з оцінок – історичною собівартістю або чистою вартістю
реалізації. Тут перевага надається іншому принципу – принципу обачності.

Приклад.

Підприємство надає річну гарантію на свою продукцію. За розрахунками на
підставі даних минулих років було визначено, що витрати на гарантійне
обслуговування становлять 2% від обсягу реалізації цієї продукції.
Згідно з принципом обачності, підприємство повинне дохід від реалізації
у звітному періоді зменшити на суму можливих витрат на гарантійне
обслуговування. Якщо дохід становив 3 млн. грн., то чистий дохід
дорівнюватиме 2 млн.940 тис. грн. На суму можливих витрат створюється
гарантійний резерв, який буде відображений у складі зобов’язань балансу.
Такий підхід дозволяє уникнути завищення доходів та заниження
зобов’язань.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає
з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій
стороні таким чином, що подальше використання майбутніх економічних
вигід, втілених у цьому активі, залишиться за даним підприємством. За
таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її
суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу
економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та
узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати
усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик
фінансової звітності.

БАЛАНС.

Вправа 8.2. Скільки складає сума податку на додану вартість, яку необхід
сплатити до бюджету, та який бухгалтерський запис і у якій сумі слід
зроби нарахування податкових зобов’язань з ПДВ, якщо за звітний період
відбул-наступні події:

№ пп Зміст операцій Сума, грн

1. Відвантажена продукція “А” покупцям без попередньої оплати (з ПДВ)
1500000

2. Нарахована амортизація 100000

3. Перерахований аванс постачальників сировини 600000

4. Отримані від постачальників матеріали без попередньої оплати (з ПДВ)
300000

Вправа 8.3. У 2000 році підприємство придбало автомобіль за 100 000 гри
термін корисної експлуатації якого 4 роки. З метою складання фінансової
звітності підприємство амортизує автомобіль за прямолінійним методом, а
у податковому обліку застосовує прискорений метод подвійної норми
амортизації. Проте, податкова ставка податку на прибуток становить 30%.
Оподатковуваний прибуток за 2000 – 2002 роки без урахування суми
податкової амортизації збігаєе з обліковим прибутком без урахування сум
облікової амортизації і складає 85 000 грн. щорічно.

Необхідно розрахувати:

* суми поточних податкових витрат;

* оподатковувані тимчасові різниці;

* відстрочені податкові зобов’язання;

* загальну суму податкових витрат та чистий прибуток підприємства за
перші три роки експлуатації автомобіля.

Вправа 8.4. За даними бухгалтерського обліку підприємства прибуток ;
2000 рік складає 300 000 грн. За даними податкового обліку
оподатковувані прибуток дорівнює 305 000 грн.

Різниця в сумі 5 000 грн. виникла в результаті перевищення фактично пои
сених витрат підприємства на відрядження над сумою витрат на
відрядженім, яка визнається згідно з податковим законодавством.

Необхідно визначити:

* суму податкових витрат підприємства за 2000 рік, якщо ставка податку
на прибуток складає 30%;

* яким бухгалтерським записом відображається операція з нарахування
податку на прибуток за 2000 рік;

* як буде відображена сума податкових витрат підприємства у Звіті про
фінансові результати за 2000 рік.

Організація підготовки та подання фінансових звітів.

Відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову
звітність в Україні” метою складання фінансової звітності є надання
користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої
інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів
підприємства.

Під час підготовки до складання та подання фінансової звітності
підприємство повинне дотримуватися вимог П(С)БО, а також Порядку подання
фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 28.02.2000 р. № 419. Він визначає суб’єктів подання
звітності, звітний період, який вона охоплює, і відповідно до цього
склад та терміни її подання. Відповідальність за складання та надання
фінансової звітності несе керівництво підприємства.

За звітним періодом фінансові звіти поділяються на річні та квартальні
(рис. 2.5.).

Звітним періодом для складання річної фінансової звітності є календарний
рік. Перший звітний період новоствореного підприємства може бути меншим
12 місяців, але не може бути більшим 15 місяців. Звітним періодом
підприємства, що ліквідується, є період з початку року до моменту
ліквідації.

Рис. 2.5. Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1.

Квартальна звітність складається наростаючим підсумком з початку
звітного року. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня
звітного періоду

Склад річної звітності різний для окремої юридичної особи (крім малого
підприємства), малого підприємства та материнського підприємства. Фінам,
звіти малого підприємства та консолідовані фінансові звіти відрізняються
і лише складом форм, але і змістом.

Таблиця 1.3. Основні вимоги до подання фінансової звітності.

Звітній період Суб‘єкт подання Склад Термін подання Користувачі

1 2 3 4 5

рік Окрема юридична особа (крім ма-лого під-приємства) ( Баланс

Не піз-ніше 20 лютого наступ-ного за звітнім роком Органи управління,
трудові колективи, власники (засновники), органи дер-жавної статистики,
інші