КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Методика обліку й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)
за нормативними затратами, їх аналіз і аудит.

План

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи обліку, аналізу і контролю
затрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Економічна сутність нормативних затрат.

Нормативно-правове регулювання обліку та контролю нормативних затрат.

Нормативні затрати як об’єкт обліку, аналіз і контролю.

Розділ 2. Сучасний стан та основні напрями удосконалення методики та
організації обліку нормативних затрат.

2.1. Основні напрямки удосконалення фінансового обліку нормативних
затрат підприємства.

2.2. Управлінський облік нормативних затрат.

2.3. Перспективи та напрями удосконалення вітчизняної практики обліку
нормативних затрат згідно міжнародних стандартів.

2.4. Перспективи використання інформаційних систем та технологій обліку
нормативних затрат на підприємстві.

Розділ 3. Розробка систем економічного аналізу та аудиту нормативних
затрат.

3.1. Система аналітичних показників, інформаційна база і основні методи
економічного аналізу нормативних затрат.

3.2. Методика загального аналізу нормативних затрат підприємства.

3.3. Основні напрямки удосконалення внутрішнього аудиту нормативних
затрат.

- Вступ

В умовах ринкової економіки бухгалтерський облік є особливою функцією
ефективного управління виробничими і комерційними структурами, знаряддям
контролю за раціональними і економічним використанням ресурсів з метою
досягнення комерційного і виконання фінансових обов’язків перед
державою.

Опанування знаннями бухгалтерського обліку, контролю, аналізу і аудиту
господарської діяльності з метою виявлення слабких місць у роботі
підприємств і знаходження шляхів подальшого покращення їх роботи є
головною метою керівника підприємства, менеджера, бухгалтера.

Удосконалення побудови своєчасного і достовірного бухгалтерського обліку
нерозривно пов’язане з вирішенням актуальних завдань в галузі економіки.
Виявленню внутрішньогосподарських резервів підприємств, запобіганню
зловживанням і перевитратам, зниженню собівартості продукції, підвищенню
собівартості продукції, підвищенню продуктивності праці (робіт, послуг),
досягненню комерційного успіху сприяють чітко налагоджений облік та
контроль.

Бухгалтерський облік повинен всебічно і повно охоплювати та
систематизувати господарську діяльність виробничо-комерційного
підприємства, об’єднання, забезпечувати управління інформацією, здатною
контролювати і оцінювати їх господарську діяльність.

Перехід виробництва на ініціативний шлях розвитку передбачає прискорення
темпів економічного росту, посилення, режиму економії і
ресурсозбереження.

Важливе значення відіграє науково-обґрунтований бухгалтерський облік
нормативних затрат, що формує інформацію про норми використання
матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, собівартості виробництва і
реалізації, а в кінцевому результаті показники ефективності роботи
підприємства.

Облік затрат і калькулювання собівартості продукції має найбільшу
специфіку в зв’язку з особливостями технології виробництва на
підприємствах різних галузей промисловості.

Поряд з необхідністю вивчення загальних завдань організації і
методології обліку і калькулювання собівартості в промисловості виникає
суттєва необхідність засвоєння тих особливостей формування затрат
розподілу комплексних затрат, прийомів і способів калькулювання
собівартості виробів, які визначаються галузевими факторами.

Мета обліку затрат і калькулювання собівартості продукції заключається в
своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних затрат,
зв’язаних з виробництвом і збутом продукції, визначенні фактичної
собівартості окремих видів і всієї продукції, контролі за використанням
ресурсів і грошових коштів.

Неперервний поточний облік затрат в місцях їх виникнення, виявлення
можливих відхилень від встановлених норм, причин, винуватців цих
відхилень повинен задовільнити потреби оперативного управління
виробництвом.

В основі організації обліку затрат лежать слідуючі принципи:

документування затрат і повне їх відображення на рахунках обліку
виробництва;

групування затрат по об’єктам обліку і місцям їх виникнення;

відповідність об’єктів обліку затрат з об’єктами калькулювання
собівартості продукції, показників обліку фактичних затрат з
нормативними;

розширення кола затрат, які відносяться на об’єкти обліку за прямим
призначенням;

здійснення оперативного контролю за затратами виробництва і формування
собівартості продукції.

Як показує практика багато теоретичних і практичних проблем залишаються
невирішеними.

Облік, аналіз і аудит потребує комп’ютеризації.

Все вище сказане підтверджує актуальність вибраної теми даної дипломної
роботи, метою якої є вивчення організації та методики бухгалтерського
обліку, аудиту та аналізу затрат в сучасних ринкових умовах.
Методологічною основою вивчення є постанови законодавчої і виконавчої
влади України з питань виходу промисловості з економічної кризи та
підвищення рівня виробництва.

Вихідними даними для дослідження були взяті дані підприємства, плани,
дані первинного, аналітичного і систематичного бухгалтерського обліку,
звітні показники та установчі документи.

За об’єкт дослідження взято ВАТ “Держлісгосп”.

1. Теоретико-методологічні основи обліку, аналізу і контролю затрат на
калькулювання собівартості продукції.

1.1. Економічна сутність нормативних затрат.

Затрати в бухгалтерському розумінні відрізняються від затрат в
економічному тлумаченні. У сучасних вітчизняних і наукових виданнях,
законодавчих актах, зокрема в Законі України “Про бухгалтерський облік і
фінансову звітність в Україні й Методичних рекомендаціях з формування
собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, значного
поширення набуло поняття “витрати” разом із тим зникло поняття
“затримати”. Витрати – це використання різних речовин і сил природи в
процесі господарювання. Під економічними витратами “затрати втрачених
можливостей”, тобто суму грошей, яку модна отримати при найбільш
вигідному із усіх можливих варіантів використання ресурсів. Таким чином,
економічні затрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва
продукції, дорівнюють його вартості з найкращого з усіх можливих
варіантів використання Поняття економічних затрат обумовлене обмеженістю
ресурсів порівняно кількістю варіантів їх використання. З бухгалтерської
точки зору, затрати – це тільки конкретні затрати ресурсів.

Наявність різних точок зору щодо сутності витрат обумовлена різними
підходами у поглядах на природу економічного буття взагалі, і
виробничого процесу, зокрема можна виділити два основоположних підходи.
Перший базується на розумінні господарського життя з позицій трудової
теорії вартості, яка передбачає взаємодію у процесі виробництва трьох
основних факторів (робочої сили, предметів праці, засобів праці) з
відповідною інтерпретацією поняття вартості, їх складових і структури.
Дана орієнтація була переважаючою в розумінні сутності економічного
життя в вітчизняній науці та практиці, відповідно відбувався процес
формування поглядів на поняття витрат виробництва і в бухгалтерській
сфері. Типовим тлумаченням витрат виробництва за даного підходу є
наступне: витрати – це затрати живої та уречевленої праці на виробництво
продукції. Другий підхід базується на ресурсному розумінні природи
господарства, передбачаючи обмеженість всіх видів ресурсів і
альтернативність варіантів застосування, та по-своєму визначає сутність
вартості та їх складових елементів. Даний підхід передбачає, що місце та
роль витрат розглядається та розкривається в прикладному аспекті як
складовий аспект ціни, що формується під дією сукупності факторів у
системі функціонування ринку на основі зміни попиту та пропозиції.

В економічній літературі до цього часу немає єдиної точки зору щодо
правомірності та необхідності вживання двох термінів, відхідних понять
фінансової системи: “затрати” та “витрати”. У бухгалтерському обліку
ринкової економіки поширена диференційована інтерпретація цих понять,
чим, як вважається, досягається достовірне формування фінансового
результату.

Окрім достовірності визначення фінансового результату, обґрунтований
облік затрат дозволяє керувати діяльністю підприємства, досягти
зменшення затрат і збільшення накопичень шляхом надання даних про
фактичні затрати. Надзвичайно важливою є правильна обробка та
впровадження на підприємстві тих методів обліку затрат, які дозволяють
контролювати рух продукції, збереженість та раціональне використання
матеріальних цінностей і майна підприємства в цілому.

У вітчизняній літературі широко використовується поняття методу обліку й
калькулювання за нормативними затратами.

Метод нормативного визначення затрат – це один із принципів наукового
менеджменту. Він запропонований Ф.У. Тейлором та іншими інженерами, які
дали поштовх для розвитку системи нормативного обліку затрат.

У вітчизняній системі обліку поява нормативного методу пов’язана з
іменем М.Х. Жебрака.

Нормативні затрати – це заздалегідь встановлені затрати з урахуванням
нормативних рівнів використання матеріальних цінностей, праці,
виробничих потужностей та чинних цін для досягнення цілей в умовах
ефективного виробництва.

Випуск продукції, яка реалізована, і одержання прибутку від цієї
реалізації – головна мета виробничої діяльності підприємства.
Характерної особливості виробничих процесів є формування затрат на
виробництво продукції.

Стан виробництва характеризується ефективністю, ступенем використання
досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю робітника у
виробничому процесі. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової
ефективності виникає потреба постійного порівняння понесених затрат і
отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції,
коли дані про виробничі затрати необхідно повсякденно порівнювати з
майбутніми затратами, що значною мірою залежать від впливу багатьох
негативних внутрішніх і зовнішніх факторів з’являється завдяки
раціонально організованому обліку затрат.

В цілому механізм господарювання підприємства визначається ступенем
управління затратами. Основні елементи системи управління затратами
наведено на рис.1.

Рис.1. Елементи системи управління затратами та їх взаємозв’язок.

Вимоги управління визначають окреме вивчення методики визначення затрат
та необхідність розробки для підприємства системи контролю за
собівартістю продукції виробничих підрозділів на основі розширення
аналітичності групування затрат, що застосовують в обліку.

Облік затрат – відображення на рахунках бухгалтерського обліку затрат,
понесених на підприємстві протягом певного періоду, пов’язаних з
процесами постачання, виробництва та реалізації в розрізах, що формують
собівартість готової продукції.

Таке відображення забезпечує отримання вичерпної інформації, необхідної
для управління затратами підприємства та оцінки його діяльності шляхом
визначення фінансових результатів.

Облік затрат слід розглядати як сукупність взаємопов’язаних,
послідовних, організаційних логічних, розрахункових операцій і процедур
формування інформації про затрати. В обліковому процесі здійснюється
облік, групування, систематизація даних, а також калькулювання
собівартості продукції.

Для контролю й аналізу за затратами поряд з їх обліком за економічними
елементами застосовується групування затрат за статтями калькуляції, в
розрізі яких обчислюється собівартість продукції. Класифікація затрат за
калькуляційними статтями собівартості розкриває цільове призначення
затрат та їх зв’язок з технологічним процесом. Це групування
використовується для обчислення затрат за видами виготовленої продукції
та місцем виникнення затрат (цехами, відділами, тощо) і залежить від
багатьох факторів: методу планування затрат, технологічного процесу та
продукції, що виготовляється.

Встановлення переліку та складу статей калькулювання виробничої
собівартості продукції (робіт, послуг) регламентується Наказом про
облікову політику підприємства.

Затрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються
за статтями калькуляції:

Сировина і матеріали.

Купівельні матеріали, напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і
послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

Паливо і енергія на технологічні цілі.

Зворотні відходи (вираховуються).

Основа заробітна плата.

Додаткова заробітна плата.

Відрахування на соціальні заходи.

Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

Загально виробничі витрати.

Затрати на лісогосподарські роботи і послуги, виконані за власні кошти.

Інші виробничі затрати.

Попутна продукція (вираховується).

Виробнича собівартість.

При використанні наведеної вище номенклатури статей калькуляції в
лісогосподарській діяльності підприємство не використовує статтю №12
“Попутна продукція”, а в промисловій діяльності не використовують статтю
№10 “Затрати на лісогосподарські роботи, виконані за власні кошти”.

До статті калькуляції “Сировина і матеріали“ включається вартість:

сировини і матеріалів, які входять до складу продукції, що
виготовляється утворюючи її основу, або які є необхідними компонентами
при виготовленні продукції (робіт, послуг).

допоміжних матеріалів, що використовуються при виготовленні продукції
(робіт, послуг) та для сприяння у виробничому процесі і для упакування
продукції.

Затрати за статтею калькуляції “Сировина і матеріали” включаються
безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень за
їхньою фактичною вартістю.

В цю статтю включаються також затрати, пов’язані з використанням
ресурсів природної сировини, включаючи плату за сировину лісових порід,
що відпускаються на пні та живицю.

По лісозаготівлях в статтю “Сировина і матеріали” включається тільки по
пнева плата.

По пнева плата – це плата за деревину лісових порід, що відпускається на
пні, пнів для ослону і деревостою, які використовуються для підсочки, у
відповідності з виділеним лісовим фондом, за встановленими таксами.

Всі матеріали, списані безпосередньо на лісозаготівлю (трос, дріт та
інші) включаються у статтю “Купівельні напівфабрикати, комплектуючі
вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та
організацій”.

Деревина власної заготівлі, передана для подальшої переробки, в межах
лісогосподарського підприємства, включається в калькуляцію по продукції
деревообробки в статтю “Сировина і матеріали” по виробничій собівартості
деревини, що склалась на нижньому складі, враховуючи сортименти
деревини, породу, сортність, діаметр та інші параметри, які визначають
якість та цінність деревини.

Затрати на допоміжні матеріали, що використовуються при виготовленні
продукції (робіт, послуг) та для сприяння у виробничому процесі і для
упакування продукції, віднесення яких безпосередньо до собівартості
окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості
продукції в такому порядку:

а) встановлюються норми затрат цих матеріалів на кожний вид продукції;

б) відповідно до встановлених норм затрат та цін матеріалів
установлюються кошторисні ставки на одиницю продукції, які періодично
переглядаються відповідно до зміни норм затрат матеріалів або цін;

в) фактичні затрати на зазначені матеріали включаються до собівартості
окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до
кошторисних ставок.

Допускається не встановлювати кошторисні ставки допоміжних матеріалів на
одиницю продукції, а відносити на собівартість їх фактичні затрати
пропорційно до затрат за нормою.

До статті калькуляції “Купівельні матеріали, напівфабрикати та
комплектуючі вироби роботи послуги виробничого характеру сторонніх
підприємств та організацій” включається вартість:

– куплених матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, що
використовуються при виготовленні продукції.

При цьому під напівфабрикатами власного виробництва розуміють продукти,
одержані в окремих цехах, що ще не пройшли всіх установлених
технологічним процесом операцій і підлягають дороблення в наступних
цехах.

– робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми
підприємствами.

Вартість купівельних матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих
виробів, робіт і послуг виробничого характеру включається безпосередньо
до собівартості окремих видів продукції виходячи з цін покупки,
включаючи затрати на їх придбання.

До статті “Паливо і енергія на технологічні цілі” відносяться затрати на
всі види палива й енергії, що безпосередньо використовуються в процесі
виробництва продукції.

Затрати на паливо і енергію на технологічні цілі, віднесення яких
безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на підставі
контроль-вимірювальних приладів або встановлених норм затрат на
виробництво продукції.

Затрати на куповану енергію і складаються з затрат на її оплату за
встановленими тарифами включаючи затрати транспортування, зберігання та
їх доставку до підприємства.

При цьому у договорі на постачання електроенергії варто обумовити
граничну межу збільшення тарифу на певний коефіцієнт затрат в
електромережах.

У статті “Зворотні відходи” відображається вартість зворотних відходів,
що вираховуються із загальної суми матеріальних затрат, віднесених на
собівартість продукції.

Зворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що
утворились в процесі виробництва продукції, втратили повністю або
частково споживчі властивості початкового ресурсу і через це
використовуються з підвищеними затратами (зниженням виходу продукції)
або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

Зворотні відходи оцінюються:

– за зниженою ціною вихідного ресурсу (ціною можливого використання)
якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва, але з
підвищенням затрат (зниженням виходу готової продукції), для потреб
допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку або
реалізовані стороннім підприємствам і організаціям.

– за повною ціною вихідного ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім
підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої
продукції.

У разі використання відходів самим підприємством на виготовлення
продукції основного виробництва чи виробів широкого призначення облік їх
затрат здійснюється у тому ж порядку, що й облік сировини та основних
матеріалів.

У разі реалізації (продажу) відходів їхня вартість списується з
відповідного балансового рахунку обліку матеріальних цінностей і
оформляється відпуск матеріалів стороннім організаціям.

Вартість списаних з затрат на виробництво і зданих на склад відходів
відноситься на відповідний балансовий рахунок з обліку матеріальних
цінностей.

На відміну від зворотних відходів безповоротні відходи відображаються у
обліку лише в кількісному виразі.

В зв’язку з тим, що кількість відходів безпосередньо впливає на величну
собівартості продукції, облік загальної величини одержаних відходів
ведеться як на місцях їх виникнення, так і по конкретних виробах.

У разі, коли пряме віднесення одержаних відходів на собівартість окремих
виробів і замовлень удосконалене, безповоротні відходи ураховуються
загальною масою по всій продукції, а розподіл їх на окремі вироби
здійснюється пропорційно до випущеної продукції.

Відпуск на виробництво сировини, матеріалів, купівельних
напівфабрикатів, комплектуючих виробів і палива здійснюється на основі
належно оформлених документів, у яких зазначаються необхідні параметри,
їхня вага, об’єм, площа або кількість відповідно до діючих норм затрат,
також види продукції, для яких вони відпущені.

За будь-якого застосування методу обліку затрат на виробництво
фактичними затратами матеріалів на виробництво вважається фактичне їх
використання на виготовлену і здану за призначенням згідно із
спеціальними документами продукції.

При цьому фактичні затрати повинні бути підтверджені спеціальними
розрахунками і звітами в яких ці затрати порівнюються з затратами за
нормами і розшифровуються відхилення від норм із зазначенням їх причин і
винуватців.

Відхилення від норм (нормативні затрати) списуються не на виробничу
собівартість виробленої продукції (робіт, послуг), а на собівартість
реалізованої продукції.

Затрати на оплату праці на підприємстві визначаються входячи з відрядних
розцінок, тарифних ставок і посадових окладів, що встановлюються залежно
від результатів праці, її кількості і якості, стимулюючих і компенсуючих
виплат, систем преміювання робітників, керівників, спеціалістів за
виробничі результати.

Фактичні затрати на оплату праці, що відносяться на собівартість
продукції, враховуються за статтями калькуляції “Основна заробітна
плата” та “Додаткова заробітна плата”, а також за комплексними статтями
калькуляції.

До статті “Основна заробітна плата” відносяться затрати на виплату
основної заробітної плати, обчислені згідно з прийнятим підприємством
системи оплати праці у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних
розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції.

Заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції
(робіт, послуг) безпосередньо включається до собівартості відповідних
видів продукції.

Частина основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві
відповідної продукції віднесення якої безпосередньо до собівартості
окремих видів продукції ускладнене включається до собівартості на основі
розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм
обслуговування) кошторисної ставки цих затрат на одиницю продукції.

Фактична заробітна плата цих робітників включається до собівартості
окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до
кошторисних ставок.

До статті “Додаткова заробітна плата” відносяться затрати на виплату
виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати,
нарахованої за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та
винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати,
надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені.
Законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань.

До статті “Відрахування на соціальні заходи” включаються.

відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування робітників,
зайнятих виробництвом продукції.

відрахування на обов’язкове соціальне страхування;

відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття;

відрахування на індивідуальне страхування;

відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку.

До статті “Затрати на утримання та експлуатацію устаткування” належать:

1) амортизаційні відрахування від вартості виробничого та
підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів
і предметів із складу основних виробничих засобів, інших необоротних
матеріальних активів і нематеріальних активів;

2) затрати на утримання та експлуатацію виробничого та
підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів
і приладів із складу основних виробничих засобів;

3) Затрати на ремонт, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому
стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод
від використання виробничого та підйомно-транспортного устаткування,
цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних
виробничих засобів;

4) затрати на утримання цехових транспортних засобів;

5) інші затрати пов’язані з утриманням та експлуатацією устаткування,
інших необоротних матеріальних активів;

Номенклатура статей затратна утримання та експлуатацію устаткування
наведено в додатку 1.

До статті калькуляцій “Загальновиробничі затрати” належать

затрати на управління виробництвом;

амортизація основних засобів та інших необоротних активів
загальновиробничого призначення;

амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

затрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій
та організацією виробництва, поліпшення якості продукції, підвищенням її
надійності, довговічності та інших експлуатаційних властивостей у ході
виробничого процесу;

затрати на обслуговування виробничого процесу;

а) на забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом,
енергією, інструментом, пристроями та іншими засобами і предметами
праці;

б) на транспортне обслуговування;

в) на проведення ремонтів, які здійснюються для підтримання в робочому
стані та одержання первинно очікуваних економічних вигод від
використання основних засобів загальновиробничого призначення.

6) Затрати на охорону праці;

7) Затрати на пожежну і сторожову охорону;

8) плата за використання на обслуговування засобів сигналізації, за
надані для виробничих потреб послуги телефонного зв’язку.

9) податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові
платежі, безпосередньо пов’язане в виробничим процесом і кількістю
продукції, що випускається:

а) плата за землю;

б) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів загальновиробничого призначення.

в) плата за спеціальне використання природних ресурсів.

10) місцеві податки і збори:

а) комунальний податок;

б) збір за право використання місцевої символіки.

в) готельний збір.

11) затрати пов’язані з утриманням та експлуатацію фондів
природоохоронного призначення;

12) затрати на перевезення працівників виробничих підрозділів до місця
роботи і назад у напрямах, що не обслуговуються пасажирським
транспортом загального користування;

13) затрати пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом, передбачені
законодавством;

14) затрати на виплату надбавок до заробітної плати;

15) платежі зі страхування ризиків цивільної відповідальності пов’язаної
з експлуатацією транспортних засобів;

16) Затрати цеху, пов’язані з професійною підготовкою або
перепідготовкою за профілем виробництва працівників, пов’язаних з
виробничою діяльність, що перебувають у трудових відносинах з
підприємством.

До статті калькуляції “Затрати на лісогосподарські роботи і послуги,
виконані за власні кошти” включаються затрати на лісогосподарські роботи
і послуги (лісокультурні роботи у державному лісовому фонді, охорона
лісу від пожеж, боротьба з шкідниками та хворобами лісу, створення
захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг) виконані за
рахунок власних коштів (виручки за деревину від рубок, пов’язаних з
веденням лісового господарства та інших рубок).

До статті калькуляції “Інші виробничі затрати” відносяться затрати,
пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, надання
послуг, які не враховані у вище перерахованих статтях калькуляції, а
також затрати щодо перевірки готової продукції на відповідність вимогам
стандартів або технічних умов та нормативної документації.

Наприклад: при формуванні виробничої собівартості на лісопродукцію
франко-нижній склад відносимо затрати на навантаження деревини в лісі,
перевезення її з верхнього складу на нижній, розвантаження на нижньому
складі та інші затрати, не враховані у перелічених статтях, враховуються
у статті калькуляції “Інші виробничі затрати”.

До статті калькуляції “Попутна продукція” включається вартість попутної
продукції, одержаної одночасно з основним (цільовим) продуктом, тобто в
єдиному технологічному процесі. Ця продукція за якістю відповідає
встановленим стандартам або технічним умовам, приймається відділом
технічного контролю і призначається для подальшої переробки або відпуску
стороннім підприємством.

Попутна продукція самостійно не калькулюється. Її вартість обчислена за
визначеними цінами, вираховується із собівартості основної продукції.

Під час калькулювання продуктів, одержаних у комплексних виробництвах,
вартість попутної продукції виключається з підсумкової собівартості
виробництва усього комплексу продуктів, а величина затрат, що
залишається після цього, вважається затратами на основний (цільовий)
продукт.

Кількість та вартість попутної продукції відображається у статті
калькуляції “Попутна продукція” з розподілом за видами із знаком (–)

Попутна продукція оцінюється:

за відпускними цінами за вирахуванням планової суми прибутку й затрат на
реалізацію;

за плановою виробничою собівартістю аналогічного основного продукту в
інших переділах. Якщо в різних технологічних процесах отримують один і
той самий продукт, і в одному з них цей продукт вважають основним, а в
інших – попутним, то виробничу собівартість продукту приймають як
однакову в кожному з процесів.

за ціною їх можливого використання – тільки для внутрішнього
використання. Ціна можливого використання визначається як різниця між
ціною матеріалу, що змінюється попутним продуктом (напівфабрикатом), і
за сумою додаткових затрат, пов’язаних з підготовкою його до
використання.

Попутна продукція що призначається для подальшої переробки,
відображається як рух напівфабрикатів у виробництві.

Затрати в іноземній валюті, що включаються до собівартості продукції
(робіт, послуг), перераховуються в гривні за офіційним валютним курсом
Національного банку України, що діяв на дату проведення операцій, і не
підлягаються перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні
протягом звітного періоду.

2.3. Перспективи та напрями удосконалення вітчизняної практики обліку
нормативних затрат згідно м міжнародних стандартів.

Розвиток економічних відносин, значне розширення зовнішньоекономічних
зв’язків висувають нові вимоги до побудови бухгалтерського обліку в
Україні.

Зміни, що відбулися в економічному та соціальному житті країни,
вимагають серйозного вивчення та застосування багатьох фундаментальних
положень, що діють у країнах з розвинутою ринковою економікою. Це
передбачає подальше дослідження проблем інтеграції українського обліку з
міжнародними принципами, обумовленими таким поняттям як гармонізація
обліку. Разом з тим конкретний перегляд системи регламентації
бухгалтерської діяльності в Україні, приведення її у відповідальність до
міжнародних правил повинно поєднуватись із максимальним використанням
вітчизняного досвіду, збереження цих методів, інструментів та методичних
рішень, які не тільки суперечать світовій практиці, але й збагачують її.

Міжнародні стандарти обліку являють собою документи, якими визначають
загальний підхід до складання фінансової звітності і які пропонують
варіанти обліку окремих засобів або операцій підприємств. Однак в силу
об’єктивних операційних процесів в розвитку світового господарства, ці
стандарти набувають все більшого значення як найзручніший засіб
“спілкування” між підприємствами різних країн.

Міжнародний облік висуває існуючі в галузі обліку ідеї та методи на
міжнародну арену, направляючи процес визначення, оцінки та обміну
економічною інформацією міжнародного характеру таким чином щоб
забезпечити для користувачів інформації можливість прийняття
обґрунтованих рішень. В цьому розумінні міжнародний облік охоплює і
фінансовий, і управлінський аспект обліку, забезпечуючи підприємницьку
діяльність підприємств через кордон окремих держав.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” розроблено
відповідно о міжнародних стандартів. Хоча окремого стандарту, який
визначає методологію обліку витрат і порядок їх розкриття у фінансовій
звітності немає, питання, що стосуються поняття, оцінки, визнання та
класифікації витрат, розкриваються у Концептуальній основі складання та
подання фінансових звітів МСФЗ 1 “Подання фінансових звітів”, МСЗ 2
“Запаси”, МСФЗ 16 “Основні засоби”.

Визначення витрат наведене у національних положеннях бухгалтерського
обліку майже повністю відповідає поняття витрат наведено у МСФЗ.

Так, у Концептуальній основі складання та подання фінансових звітів
витрати розглядаються як зменшення економічних вигод протягом облікового
періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів у вигляді виникнення
зобов’язань, результатом чого є зменшення власного капіталу, за винятком
зменшення, пов’язаного в виплатами учасникам.

Порівняємо умови визнання витрат наведених у П(С)БО 16 “Витрати” та
концептуальна основа складання та подання фінансових звітів (табл..
2.3.1.)

Таблиця 2.31. Порівняльна характеристика умов визнання витрат згідно
П(С)БО 16 та Концептуальної основи складання та подання фінансових
звітів.

П(с)БО 16 Концептуально основа подання та складання фінансових звітів.

1 2

Умови визнання

Відбувається зменшення активів або зменшення зобов’язань. (п.5) Виникає
зменшення економічних вигод, пов’язаних зі зменшенням активів або
збільшенням зобов’язань. (п.94)

Витрати можуть бути достовірно визначені. (п.6) Зменшення економічних
вигод можна достовірно визначити. (п.94)

Витрати визначають витрати певного періоду одночасно визнанням доходу,
для дотримання якого вони були здійснені. (п.7) Витрати виконуються у
звіті про прибутки та збитки на основі безпосереднього зв’язку між
понесеними витратами та заробленим доходом від конкретних статей. (п.95)

1 2

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом декількох
періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його
вартості між відповідними звітними періодами. (п.8) Якщо очікується
виникнення економічних вигод протягом кількох облікових періодів і їх
зв’язок з доходом, може бути визначений тільки в широких межах, витрати
визнаються на основі процедур систематичного та раціонального розподілу.
(К.О п.96 )

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох
періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його
вартості між відповідними звітними періодами. (п.8) Визначаються
негайно, коли видатки не надають майбутніх економічних вигод або тоді та
тією мірою, якою майбутні економічні вигоди, не відповідають або
перестають відповідати визнанню як актив у балансі. (п.97)

Витрати визнаються також у Звіті про прибутки та збитки в тих випадках,
коли виникають зобов’язання без визначення активу, як у випадку
виникнення зобов’язань щодо гарантії продукції. (п.98)

Розглянемо класифікацію витрат згідно з МСФЗ (табл. 2.3.2)

Таблиця 2.3.2. Класифікація витрат згідно з МСФЗ.

Види Характеристика

Витрати які виникають в процесі звичайної діяльності Собівартість
продаж, заробітна плата, амортизація тощо

Збитки

– нереалізовані Виникають в результаті підвищення курсу обміну валюти

– реалізовані Втрати, що виникають у результаті стихійного лиха, від
реалізації основних засобів тощо

На відміну від міжнародних стандартів в П(С)БО 16 “Витрати” не
розглядається така категорія як збитки. У визначенні постійних і змінних
загальновиробничих витрат у П(С)БО 16 “Витрати” і а МСФЗ відмінностей
немає, але у МСФЗ розділ цих витрат здійснюється з метою оцінки запасів,
а у П(С)БО 16 “Витрати” – для визначення виробничої собівартості
продукції (робіт, послуг)

З метою оперативного реагування на проблеми практичного застосування
стандартів Рада з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (РМСБО)
(International Accounting Standards Board – IASB) видає тлумачення
відповідних положень діючих стандартів та Концептуальної основи.

У широкому розумінні цього терміна Міжнародні стандарти фінансової
звітності – це стандарти та інтерпретації, прийняті РМСБО. Вони
включають:

Міжнародні стандарти фінансової звітності (IFPS)

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (IAS)

Інтерпретації, розроблені Комітетом з міжнародних стандартів фінансової
звітності (IFRIC) або колишнім постійним комітетом з тлумачень (SIC).
Склад МСФЗ станом на 1 вересня 2005 р. наведено у таблиці 2.3.3.

Мета максимального зближення національних стандартів фінансової
звітності з міжнародними є однією з найважливіших. Стандарти головним
чином визначають методики оцінки і підходи до подання інформації у
фінансовій звітності.

Таблиця 2.3.3. Міжнародні стандарти фінансової звітності (станом на 1
вересня 2005 р.)

з/п Назва стандарту Для набуття чинності

первісно після останнього перегляду

1 2 3 4

Міжнародні стандарти фінансової звітності (ІРК5)

1 Перше застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності
01.01.2004 —

2 Платіж на основі акцій 01.01.2005 —

1 2 3 4

3 Об’єднання бізнесу 01.01.2005 —

4 Страхові контракти 01.01.2005 —

5 Непоточні активи, утримувані для продажу, і припинена діяльність
01.01.2005 —

6 Розвідування для оцінки запасів корисних копалин 01.01.2006 —

7 Фінансові інструменти: розкриття інформації 01.01.2007 —

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (IAS)

1 Подання фінансових звітів 01.01.75 01.01.2005

2 Запаси 01.01.76 01.01.2005

3 Консолідовані фінансові звіти 01.01.77 Замінено МСБО 27 і 28

4 Облік амортизації 01.01.77 Вилучено у 1977 р. Замі-нено МСБО 16, 22
і 38

5 Інформація, яка підлягає розкриттю у фінансових звітах 01.01.77
Замінено МСБО 1

6 Облік наслідків зміни цін 01.01.78 Замінено МСБО 15

7 Звіти про рух грошових коштів 01.01.79 01.01.94

8 Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки 01.01.79
01.01.2005

9 Витрати на дослідження та розробки 01.01.80 Замінено МСБО 38

10 Події після дати балансу 01.01.80 01.01.2005

11 Будівельні контракти 01.01.80 01.01.95

12 Податки на прибуток 01.01.81 01.01.2001

13 Подання поточних активів та поточних зобов’язань 01.01.81 Замінено
МСБО 1 (нова редакція)

14 Звітність за сегментами 01.01.83 01.07.98

15 Інформація, що відображує вплив зміни цін 01.01.83 Вилучено з
01.01.2005

16 Основні засоби 01.01.83 01.01.2005

17 Оренда 01.01.84 01.01.2005

18 Дохід 01.01.84 01.01.95

19 Виплати працівникам 01.01,84 01.01.2001

20 Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу
01.01.84 01.01.95

21 Вплив змін валютних курсів 01.01.85 01.01.2005

1 2 3 4

22 Об’єднання підприємств 01.01.85 01.01.95

23 Витрати на позики 01.01.86 01.01.2005

24 Розкриття інформації щодо зв’язаних сторін 01.01.86 01.01.2005

25 Облік інвестицій 01.01.87 Замінено МСБО 39 і 40

26 Облік і звітність щодо програм пенсійного забезпечення 01.01.88
01.01.95

27 Консолідовані та окремі фінансові звіти 01.01.90 01.01.2005

28 Інвестиції в асоційовані підприємства 01.01.90 01.01.2005

29 Фінансова звітність в умовах гіперінфляції 01.01.90 01.01.95

30 Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних
фінансових установ 01.01.91 01.01.2001

31 Частки у спільних підприємствах 01.01.92 01.01.2005

32 Фінансові інструменти: розкриття та подання 01.01.96 01.01.2005

33 Прибуток на акцію 01.01.98 01.01.2005

34 Проміжна фінансова звітність 01.01.99 —

35 Діяльність, що припиняється 01.01.99 Замінено МСФЗ 5

36 Зменшення корисності активів 01.01.99 31.03.2004

37 Забезпечення, непередбачені зобов’язання та непередбачені активи
01.07.99 —

38 Нематеріальні активи 01.07.99 31.03.2004

39 Фінансові інструменти: визнання та оцінка 01.01.2001 —

40 Інвестиційна нерухомість 01.01.2001 01.01.2005

41 Сільське господарство 01.01.2003 —

Інтерпретації Міжнародних стандартів фінансової звітності (IFRIC)

1 Зміни в існуючих зобов’язаннях щодо виведення з експлуатації,
відновлення довкілля та подібних зобов’язаннях 01.01.2005 ~

2 Частки членів у кооперативах і подібні інструменти 01.01.2005 —

3 Права на викиди 01.03.2005 —

4 Визначення, чи містить угода положення щодо оренди 01.01.2006 —

5 Права щодо відсотків, які виникають унаслідок виведення з
експлуатації та відновлення довкілля 01.01.2006 —

1 2 3 4

6 Зобов’язання, що виникають від участі в специфічному ринку —
відпрацьоване електричне та електронне обладнання 01.12.2005 —

Інтерпретації Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (SIC)

1 Послідовність: різні формули собівартості запасів 01.01.99 Замінено
перегля-нутим МСБО 2

2 Послідовність: капіталізація витрат на позики 01.01.98 Замінено
перегля-нутим МСБО 8

3 Виключення нереалізованих прибутків і збитків від операцій з
асоційованими підприємствами 01.01.98 Замінено переглянутим МСБО 28

5 Класифікація фінансових інструментів: забезпечення непередбаченого
погашення 01.06.98 Замінено перегля-нутим МСБО 32

6 Витрати на модифікацію існуючого програмного забезпечення 01.06;98
Замінено перегля-нутим МСБО 19

7 Введення євро 01.06.98 —

8 Перше застосування МСБО як первинної основи бухгалтерського обліку
01.08.98 Замінено МСФЗ 1

9 Об’єднання підприємств: класифікація або як придбання, або як
об’єднання інтересів 01.08.98 Замінено

МСФЗ 3

10 Державна допомога: відсутність конкретного зв’язку з операційною
діяльністю 01.08.98

11 Обмін валют: капіталізація збитків унаслідок значної девальвації
валюти 01.08.98 Замінено перегля-нутим МСБО 21

12 Консолідація: підприємства спеціального призначення 01.07.99 —

13 Спільно контрольовані підприємства: негрошові внески контролюючих
учасників 01.01.99

14 Основні засоби: компенсація зменшення корисності або втрати
об’єктів 01.07.99 Замінено перегля-нутим МСБО 16

15 Операційна оренда: заохочення 01.01.99 —

16 Акціонерний капітал: викуплені інструменти власного капіталу (власні
викуплені акції) 01.07.99 Замінено перегля-нутим МСБО 32

17 Власний капітал: витрати на операції з власним капіталом 30.01.2000
Замінено перегля-нутим МСБО 32

18 Послідовність: альтернативні методи 01.07.2000 Замінено
перегля-нутими МСБО 1 і МСБО 8

19 Валюта звітності: оцінка та подання фінансових звітів згідно з МСБО
21 і МСБО 29 01.01.2001 Замінено перегля-нутим МСБО 21

20 Облік методом участі в капіталі: визнання збитків 15.07.2000
Замінено перегля-нутим МСБО 28

21 Податки на прибуток: відшкодування переоцінених активів, що не
амортизуються 15.07.2000 —

22 Об’єднання підприємств: подальше коригування первісне відображених
справедливої вартості та гудвілу 15.07.2000 Замінено МСФЗ 3

23 Основні засоби: витрати на значні огляди або капітальний ремонт
15.07.2000 Замінено перегля-нутим МСБО 16

24 Прибуток на акцію: фінансові інструменти та інші контракти, що
можуть бути перетворені на акції 01.12.2000 Замінено переглянутим МСБО
33

25 Податки на прибуток: зміни в податковому статусі підприємства або
його акціонерів 15.07.2000 —

27 Оцінка сутності операцій, які мають юридичну форму оренди
21.12.2001 —

28 Об’єднання підприємств — дата обміну і справедлива вартість
інструментів капіталу 31.12.2001 Замінено МСФЗ 3

29 Розкриття — послуги за угодами концесії 31.12.2001 —

30 Валюта звітності — переведення з валюти оцінки у валюту подання
01.01.2002 Замінено перегляд-нутим МСБО 21

31 Дохід — бартерні операції, включаючи послуги з реклами 31.12.2001

32 Нематеріальні активи — витрати на веб-сайти 25.03.2002 —

33 Консолідація і метод участі в капіталі — потенційні права голосу і
розподілення частки володіння 01.01.2002 Замінено переглянутими МСБО
27 і МСБО 28

Примітка. Тлумачення ПКТ-4 “Класифікація фінансових інструментів: право
вибору емітента щодо погашення» вилучено, а ПКТ-26 «Основні засоби —
результати побічної діяльності» не було прийнято.

У грудні 2003 р. РМСБО схвалила 17 переглянутих МСБО (ISH) та скасувала
МСБО 15 “Інформація, що відображає вплив зміни цін”.

Розглянемо основні зміни, внесені до міжнародних стандартів, на основі
яких було створено та розроблено Національне положення (стандарт)
бухгалтерського обліку П(С)БО 16 “Витрати”.

Переглянутий МСБО 1 “Подання фінансових звітів” вимагає від суб’єкта
господарювання:

у звіті про зміни у власному капіталі, про загальні доходи та витрати за
період (включаючи суми визнані прямо у власному капіталі), наводячи
окремо суми, що відносяться до акціонерів материнського підприємства та
частки меншості;

судження, крім тих, що пов’язані з попередніми оцінк4ами, зроблені
управлінським персоналом у процесі застосування облікових політик
суб’єкта господарювання, які мають найсуттєвіший вплив на суми, визнані
в фінансових звітах.

Переглянутий МСБО 2 “Запаси” уточнює, що деякі види запасів не входять
до сфери його застосування, а на окремі види запасів не поширюються лише
вимоги стандарту щодо оцінки.

Зокрема МСБО 2 застосовується до всіх запасів, крім:

незавершених робіт за будівельними контрактами;

фінансових інструментів;

біологічних активів, пов’язаних із сільськогосподарською діяльністю.

МСБО 2 також не застосовується до оцінки запасів:

а) виробників продукції сільського господарства та лісництва,
сільськогосподарської продукції після збирання врожаю, корисних копалин
і мінеральних продуктів у випадку, коли вони оцінюються за чистою
вартістю реалізації відповідно до практики, що існує в певних галузях.

Коли запаси оцінюються за чистою вартістю реалізації або за справедливою
вартістю із вирахуванням витрат на збут, зміни вказаних оцінок слід
відображувати у складі прибутку або збитку того періоду, в якому сталися
ці зміни.

Крім того, в результаті перегляду до МСБО 2 було внесено, такі суттєві
зміни:

не дозволяється використовувати форму “останнє походження – перший
випадок” (МФО).

стандарт вимагає розкривати інформацію про балансову вартість запасів,
облікованих за справедливою вартістю мінус витрати на продаж.

вимагається розкривати інформації про суму будь-якого часткового
списання вартості запасів на витрати періоду та скасовано вимогу щодо
розкриття інформації про суму запасів, відображених за чистою вартістю
реалізації.

Суттєвих змін зазнали положення МСБО 16 “Основні засоби”, зокрема щодо
оцінки під час визнання подальших витрат і переоцінки, амортизації та
припинення визнання.

Переглянутий МСБО 16 передбачає лише загальний принцип визнання всіх
витрат на основні засоби коли вони відбуваються. При цьому первісна
вартість об’єкта основних засобів включає також витрати на демонтаж
приміщення або відновлення, зобов’язання за якими суб’єкт господарювання
несе внаслідок використання об’єкта протягом певного періоду з метою, що
відрізняється від виробництва запасів протягом цього періоду.

Нові цілі Р МСБО більше, ніж раніше, орієнтовані на забезпечення
практичного застосування міжнародних стандартів та їхню конвергенцію
(зближення) з національними системами обліку.

Мета максимального зближення національних стандартів фінансової
звітності з міжнародними на сьогодні є однією з найважливіших. Стандарти
головним чином визначають методи оцінки й підходи до подання інформації
у фінансовій звітності.

2.2. Управлінський облік нормативних затрат.

У сучасний період на більшості підприємств України, зокрема в “ДЛГ”
управлінський облік ще не сформувався як цілісна система збирання,
аналізу інтерпретації та надання корисної інформації менеджером
підприємства з метою прийняття на її основі оперативних, тактичних та
стратегічних рішень. Відсутня єдина методична база формування
управлінського обліку як системи. Наведене поняття
“Внутрішньогосподарський (управлінський облік) – це система обробки та
підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх
користувачів у процесі управління підприємством”, у “Законі про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” є вузько
орієнтованим і не відображує справжньої його сутності.

Розробка та впровадження управлінського обліку на підприємстві – це
частина загального процесу реформування системи бухгалтерського обліку в
Україні.

Управлінський облік можна охарактеризувати як інтегровану систему
підготовки ключової інформації та забезпечення нею різних рівнів
управління з метою ефективного планування (прогнозування), контролю та
поліпшення якості рішень, які приймаються користувачами.

У сучасному розумінні у терміні “управлінський облік” дедалі більший
наголос робиться на слові “управлінський”, оскільки організація та
методика виду цього обліку спрямована на вирішення саме управлінських
завдань.

З метою створення ефективної системи управління затратами необхідно
здійснити їх класифікацію залежно від мети поставленої перед
менеджерами. Класифікація затрат для вирішення різних завдань не може
бути однаковою, а повинна відповідати принципу: “різна класифікація –
для різних цілей”.

Як приклад наведемо класифікацію затрат, яка відповідає зазначеному
принципу (табл. 2.1.)

Таблиця 2.1.

Класифікація затрат за видами та напрямами використання

№ з/п Напрями використання за функціями системи управління Види витрат

1 Прогнозування, нагадування Короткострокові та довгострокові Фактичні,
планові та прогнозні

За центрами відповідальності

За місцями виникнення

2 Облік та оцінка запасів і визначення фінансового результату Прямі та
непрямі

Основні та накладні

На продукт і на період

Елементи та статті витрат

3 Аналіз і прийняття управлінських рішень Релевантні та нерелевантні

Додаткові та маржинальні

Дійсні та альтернативні

Постійні та змінні

За центрами відповідальності

4 Контроль Контрольовані та неконтрольовані Фактичні та планові

Продуктивні та непродуктивні

За центрами відповідальності

За місцями виникнення

У первинних документах необхідно додатково (якщо цього не було зроблено)
вказати центр відповідальності (структурного підрозділу), на потреби
якого було використано ТМЦ.

У системі управлінського обліку відображують додаткові дані з метою
подальшого докладного аналізу в різних аспектах, тому План рахунків слід
розширити за рахунок введення додаткових аналітичних рахунків.

З метою більш достовірного визначення собівартості продукції, яка
залежить від специфіки діяльності підприємства і передусім від
технології виробництва, використовуються різні методи обліку витрат і
калькулювання собівартості продукції. Характерно, що для різних цілей у
системі управлінського обліку застосовуються різні методи обліку витрат
на виробництво (рис. 1).

Визначення собівартості продукції, як правило, здійснюється в два етапи:

визначення прямих витрат і віднесення їх на собівартість конкретних
видів продукції;

розподіл непрямих витрат на об’єкти калькулювання.

У свою чергу, розподіл непрямих витрат на об’єкти калькулювання включає
такі основні елементи.

З метою більш достовірного визначення собі вартості продукції, яка
залежить від специфіки діяльності підприємства, використовуються різні
методи обліку затрат і калькулювання собівартості продукції. Характерно,
що для різних цілей у системі управлінського обліку застосовуються різні
методи обліку затрат. (рис. 2.1)

Рис. 2.1. Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання
собівартості продукції.

Система обліку та калькулювання за нормативними затратами базується на
використанні методу обліку затрат і калькулювання за нормативними
затратами. Вона включає облік затрат, калькулювання нормативної
собівартості продукції та надання інформації про відхилення фактичних
затрат від нормативних.

Норму можна розглядати як встановлений кількісний вираз ресурсу на
виготовлення одиниці продукції за умови використання прогресивної
технології та організацій виробництва.

Нормативні затрати – це заздалегідь встановлені затрати з урахуванням
нормативних рівнів використання матеріальних цінностей, праці виробничих
потужностей та чинних цін, для досягнення цілей в умовах ефективного
виробництва.

Нормативна калькуляція використовується для розрахунку нормативної
собівартості продукції, оцінки браку та залишків незавершеного
виробництва, планування скорочення величини норм затрат, трудомісткості
та матеріаломісткості на місяць квартал, рік, а також для розрахунку
цін.

До основних джерел інформації, які під час складання нормативної
калькуляції належать:

конструкторські специфікації на деталі власного виробництва, і
комплектуючі відомості на закуплені деталі, що використовуються для
комплектації вузлів та виробів;

технологічні маршрути виготовлення деталей, комплектації вузлів і
виробів;

норми затрат на основні матеріали, придбані напів фабрикати та
комплектуючі вироби, що застосовуються при виготовленні деталей, вузлів,
виробів;

по детально-операційні розрахунки трудових затрат основних робітників,
зайнятих виготовленням продукції;

номенклатура матеріалів і придбаних комплектуючих виробів.

Калькуляція нормативної собівартості вузлів складається на основі
нормативної собівартості деталей, прямих затрат на оплату праці
робітників, зайнятих комплектуванням вузлів, інших прямих затрат
(нарахування на заробітну плату робітників), змінних та розподілених
постійних загально виробничих затрат. Аналогічно складається нормативна
калькуляція на готову продукцію в цілому.

Собівартість окремих деталей включається до нормативних калькуляцій
вузлів, за нормативними калькуляціями деталей, а затрати на
комплектування вузлів – за технологічними картами.

Складається також калькуляція на виріб у цілому без поділу на деталі та
вузли. При цьому вартість матеріальних ресурсів, а також інших прямих
затрат, складеними технологічними і конструкторськими відділами з
урахуванням чинних цін. Трудомісткість і сума заробітної плати
розраховуються за зведеними даними відділу праці й заробітної плати,
отриманими на основі технологічних карт або іншої технічної
документації, що характеризує рівень норм заробітної плати на початок
місяця.

Затрати на обслуговування виробництва, а також інші види затрат, на які
не розроблено норми можна включати до нормативної калькуляції згідно за
кошторисом цих затрат.

Чинні норми розробляють на кожний вид деталей, виробів в умовах
досягнутого підприємством рівня технологій, організацій виробництва та
праці. Поточні норми використовуються при безпосередньому випуску
матеріалів на виробничі потреби і нарахування заробітної плати.

Нормативні затрати усього комплексу ресурсів порівнюють з фактичними
затратами, які існують в процесі виробництва. Норми систематизуються в
специфікаціях норм використання матеріалів і картах норм часу та
розцінок.

На всі зміни поточних норм, що відбуваються на підприємстві, незалежно
від їх причин, виписуються повідомлення, в яких, окрім попередньої та
нової норми відхилень між ними, обов’язково вказується точна дата
впровадження нової норми. Всі зміни норм упроваджуються у виробництво
після внесення їх до нормативно-технологічної документації.

Повідомлення про зміни норм використаних матеріалів, придбаних
комплектуючих виробів, напівфабрикатів, палива і енергії, норм часу,
виробітку і обслуговування та розцінок оформлюється відповідними
виконавцями.

На підприємстві здійснюється систематичний контроль за своєчасним
оформленням змін норм, внесення змін норм до технічної та планової
документації, а також за оперативним застосуванням змінених норм у
роботі цехів і відділів.

Змінюється норма на початок місяця. Якщо вона здійснюється протягом
звітного місяця, різниця між існуючими і новими нормами виявляється до
кінця звітного місяця й враховується окремо. Всі зміни норм, впроваджені
протягом місяця, вносяться до нормативної калькуляції на перше число
наступного місяця.

Розділ 2. Сучасний стан та основні напрями удосконалення методики та
організації обліку нормативних затрат.

2.1. Основні напрями удосконалення фінансового обліку нормативних затрат
підприємства.

Під методом обліку затрат у широкому значенні розуміють сукупність
способів відображення, групування та систематизації даних про затрати,
що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного
завдання.

Розглядаючи облік затрат і калькулювання як єдиний процес, останній
складається з двох взаємопов’язаних етапів: перший етап – облік затрат і
розподілу затрат на виробництво продукції між об’єктами обліку; другий
етап – калькулювання собівартості, що включає операції з визначення
собівартості виробів та одиниць продукції.

З цієї точки зору методи калькулювання можна розглядати як спеціальні
методи обліку затрат, що застосовуються для розрахунку собівартості
визначених видів, груп продукції (робіт, послуг). Таким чином, під
методом калькулювання розуміють сукупність прийомів розподілу затрат
підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкту
калькулювання.

Класифікація методів обліку затрат наведено на рис. 2.1.

Рис 2.1. Методи обліку і калькулювання

Правильний вибір методів обліку затрат визначається особливостями
технологічних процесів залежить від керівництва і бухгалтерів самого
підприємства.

Сутність методу обліку фактичних затрат полягає у послідовному
накопиченні даних про їх величину за діючими нормами. Цей метод, як
правило, є традиційним і найбільш поширеним на підприємстві.

Облік фактичних затрат на виробництво будується на наступних принципах:
повне та документальне оформлення відображення прямих затрат на
виробництво в системі рахунків бухгалтерського обліку; обліково
реєстрація їх у період виникнення в процесі виробництва; локалізація
затрат за видами виробництва, характером затрат, місцями виникнення,
об’єктами обліку та носіями затрат; віднесення фактичних виробничих
затрат на об’єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних
показників з плановими.

Своєчасний вплив на рівень виробничих затрат і формування собівартості
продукції можливий при такій організації обліку, за якої причини змін
собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів та
коштів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних
калькуляцій, але й проведенню в самому процесі виконання плану на
підставі первинної документації та поточних облікових записів. Таким
вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується на
підприємстві “Держлісгоспу”. (рис.2.2.)

Рис 2.2. Калькулювання собівартості при нормативному методі обліку.

Суть нормативного обліку затрат в нормуванні всіх затрат, складанні
кошторису затрат за виробами, організації обліку з виділенням
нормативних затрат і відхилень фактичних затрат від нормативних,
калькулюванні фактичної собівартості за статтями калькуляції, яка
визначається як алгебраїчна сума нормативних затрат і фактичних затрат
від нормативних. (Рис 2.2.)

Важливою передумовою ефективного функціонування нормативного методу
обліку затрат і калькулювання собівартості продукції є наявність норм
споживання ресурсів (затрат) і облікових цін на ц ресурси в процесі
діяльності підприємства “ДЛГ”.

Нормативні затрати, або нормативи, — це заздалегідь встановлені реальні
прямі затрати на кожен із видів матеріальних ресурсів, оплату праці та
загальновиробничі накладні затрати в розрахунку на одиницю продукції в
розрізі статей облікової калькуляції. Під час визначення нормативних
затрат виникає проблема встановлення вимог до норм. Існують дво підходи
залежно від вимог, які висувають до норм споживання ресурсів і облікових
цін.

Перший підхід базується на нормах споживання виробничих ресурсів, що
фактично склалися, тобто на основі даних минулих періодів.

Другий підхід базується на розрахункових і експериментальних методах
розроблених норм, в яких беруть участь конструкторські, технологічні та
інші підрозділи (відділи головного механіка, енергетика, інженера,
економіста, бухгалтера).

Кожен і з цих підходів має недоліки і переваги. Перший – менш
трудомісткий, однак він не позбавлений недоліків, що випливають з
минулої діяльності підприємства “ДЛГ”. Другий метод не має недоліків
минулих періодів, базується на прогнозуванні майбутньої діяльності,
проте від надзвичайно трудомісткий.

Метод розробки норм залежить від мети, яку підприємство ДЛГ прагне
досягти, наприклад розширення ринків збуту, впровадження нових
технологій, випуск нових видів продукції. Розробка норм може бути
зорієнтована на досягнення нормативів конкретних організацій або на
досягнення підприємством конкретних цілей.

Залежно від вимог, які висуваються до норм, їх поділяють на такі основні
види: базові та досяжні.

До базових належать нормативи, які не змінюються протягом тривалого
періоду. Базові нормативи не враховують змін зовнішнього середовища,
однак на їх основі можна постежити тенденції, що відбудуться в
перспективі.

Ідеальні нормативи розробляють на підприємстві. “Держлісгоспу”
відповідно до ідеальних умов. Вони включають непродуктивні втрати
(природний убуток матеріалів, втрати від вимушених зупинок обладнання,
технологічні відходи). Ідеальних норм практично неможливо досягти, проте
їх можна використати для аналізу динаміки не продуктивних втрат.

Досяжні норми розробляють з урахуванням нормальних умов функціонування
підприємства та включають поправку на природний убуток матеріалів,
втрати від вимушених зупинок та інші затрати залежно від специфіки
технології та організації виробництва.

Такі норми реально досяжні, а виявлені на їх основі відхилення свідчать
про низький рівень ефективності діяльності.

Норми та нормативи розробляють на матеріали, заробітну плату,
загальновиробничі затрати та інші виробничі затрати.

Норми використання матеріалів на підприємстві “Держлісгоспу”
експериментально. До їх складу включають можливі втрати та відходи в
процесі виробництва. Затрати на сировину, матеріали, придбані
напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, енергію, що споживаються
на технологічні цілі, визначаються підприємством на основі технічно
обґрунтованих норм затрат на виробництво одиниці продукції і
встановлюються підприємством з урахуванням нормативних рівнів
використання запасів, виробничих потужностей та чинних цін.

Ці норми використовуються як під час складання зведеного кошторису
затрат, так під час розробки планових калькуляцій.

Нормативну кількість матеріалів розраховують за кожною виробничою
операцією для виготовлення конкретного продукту.

Затрати на основну заробітну плату встановлюють з урахуванням
трудомісткості робіт і системи оплати праці. В основу планування затрат
покладено нормативні ставки основної заробітної плати, розраховані
відповідно до переліку робочих місць і норм обслуговування.

Затрати на додаткову заробітну плату встановлюються в розмірах,
передбачених законодавчими актами, колективним угодами із дотриманням
норм та гарантій, передбачених законодавством і галузевими угодами.

Величину відрахувань на соціальне страхування встановлюють згідно з
законодавством. Непрямі затрати включають до собівартості окремих видів
продукції на основі баз розподілу.

Важливим елементом нормативного методу обліку затрат на виробництво є
складена ще до початку звітного періоду нормативна калькуляція.
Нормативну калькуляцію застосовують для оцінки вартості виготовленої
продукції, незавершеного виробництва, браку у виробництві, а також для
планування та контролю. Дані нормативних калькуляцій використовуються
під час розробки планів постачання виробництва, прибутків (збитків) й
безпосередньо для прийняття рішень відносно планів виробництва та
реалізації.

Нормативну калькуляцію складають на всі види продукції яку запропоновано
до випуску.

Основою складання нормативної калькуляції є технічно обґрунтовані норми
споживання матеріалів і трудових затрат, стандарти та технічні умови,
встановлені для конкретного виду продукції. Норми визначають на основі
чинної нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених
заходів для подальшого удосконалення виробництва.

Для розробки нормативних калькуляцій використовують такі основні джерела
інформації та вихідні дані:

нормативні картки, які містять норми споживання всіх видів ресурсів для
виготовлення одиниці продукції;

тарифні довідники, що включають ціни на виробничі ресурси, які
споживаються;

методи розрахунку собівартості.

Нормативна картка включає всі види прямих затрат (матеріальні та
трудові), а також загальновиробничі затрати на одиницю продукції. У
картці нормативних затрат відображають дату встановлення нормативу, код
та найменування продукту, види та коди ресурсів (прямих матеріальних і
трудових, а також загальновиробничих затрат ), нормативні ціни,
вказується технологічний маршрут обробки цехами, а також підраховуються
загальні виробничі затрати на одиницю продукції.

Тарифний довідник – це інформаційний масив даних про ціни на всі види
ресурсів, що використовуються в процесі діяльності.

Нормативна собівартість використовується для оцінки продукції,
виготовленої структурними підрозділами і підприємством в цілому за
місяць, а також оцінки браку продукції та залишків незавершеного
виробництва. Зіставлення нормативної собівартості з фактичною дозволяє
оцінити ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових
ресурсів.

Необхідність обліку змін норм пов’язана з динамічними процесами, що
відбуваються в зовнішньому і внутрішньому середовищах.

Для удосконалення та систематизації обліку змін норм на підприємстві
“Держлісгоспу” розробляють класифікатори причин змін норм, які
групуються за такими напрямами:

удосконалення системи управління та організації виробництва;

удосконалення засобів праці;

удосконалення використання предметів праці;

підвищення якості продукції;

впровадження технологій та автоматизації виробництва.

За цими напрямами встановити причини, які підлягають шифруванню і
занесенню до відповідних документів про зміну норм.

Протягом місяця в оперативному порядку на основі повідомлень про зміну
поточних норм вносять дані в загальну інформаційну систем.

Дані про зміну норм за кожним видом продукції накопичуються протягом
місяця, а наприкінці звітного періоду на їх основі корегуються основні
нормативні калькуляції.

Важливою передумовою ефективного використання нормативного методу обліку
затрат є оцінка залишків незавершеного виробництва, яка проводиться на
початку місяця на основі поточних норм. Ця оцінка пов’язана зі змінами
поточних норм та необхідністю коригування залишків з урахуванням цих
змін.

До незавершеного виробництва належить продукція (вироби, заготовки,
деталі), що не пройшла всіх стадій, передбачених технологічним процесом.

Найточнішим є визначення залишків незавершеного виробництва шляхом його
інвентаризації.

Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться з метою визначення
кількості фактичної наявності незакінчених переробкою напівфабрикатів і
продукції.

Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться шляхом фактичного
заміру, зважування і підрахунку цінностей.

Незавершене виробництво а також напівфабрикати власного виробництва, що
знаходяться в цехах і підлягають подальшій переробці, інвентаризується
за станом на перше число кожного місяця.

Після визначення кількості проводиться оцінка незавершеного виробництва.

Оцінка незавершеного виробництва під час інвентаризації проводиться на
основі нормативних калькуляцій або технологічних карт за встановленими
статями затрат. Фактична собівартість незавершеного виробництва
визначається згідно з порядком, встановленим на підприємстві.

Залишки незавершеного виробництва оцінюються:

за плановою (нормативною) виробничою собівартістю;

за плановими прямими затратами;

за собівартістю сировини, матеріалів напівфабрикатів.

Групування даних незавершеного виробництва здійснюються в такому самому
порядку, в якому ведеться зведений облік затрат на виробництво, тобто за
калькуляційними об’єктами.

Згідно П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” витрати – це
зменшення економічних вигод протягом облікового періоду у вигляді
вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення
власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його
вилучення або розподілу власниками).

До затрат, що виникають у зв’язку із зменшенням активів, відносять:

списання матеріалів у виробництво, для ремонту основних фондів, на
адміністративні цілі;

нарахування зносу (амортизації);

списання основних засобів, МШП, нематеріальних активів та інших
необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;

втрати від знецінених запасів;

недостачі запасів (сировини, матеріалів, товарів, готової продукції
тощо);

нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської
заборгованості, що може бути не погашена;

благодійні внески;

визнані економічні санкції – сплачені штрафи, пені.

Затрати, що збільшують зобов’язання, є нарахування:

заплати, податків, зборів, обов’язкових платежів;

відрахувань на обов’язкове і добровільне страхування;

транспортних затрат;

оренди, комунальних послуг, затрати зв’язку, послуг з реклами;

послуг сторонніх організацій (аудиторських, юридичних, консультаційних,
медичних тощо);

інші нарахування затрат, пов’язаних зі збільшенням зобов’язань.

Облік затрати “Державного лісового господарства” здійснюється згідно з
Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”.

Для обліку витрат в Плані рахунків передбачено рахунки класу 8 “Витрати
за елементами” і рахунки класу 9 “Витрати діяльності” “Держлісгосп”
облік затрат веде на рахунках класу 9 “Витрати діяльності”.
Використовуючи рахунки даного класу здійснюється детальніший облік
затрат.

Оскільки вся діяльність підприємства “Держлісгоспу” поділяється на
надзвичайну і звичайну (яка у свою мету включає операційну, фінансову та
інвестиційну), то новим Планом рахунків передбачено окремі рахунки для
обліку затрат цих видів діяльності. Для обліку затрат від операційної
діяльності використовують рахунки 90 “Собівартість реалізації”, 92
“Адміністративні затрати”, 93 “”Затрати на збут, 94 “Інші затрати
операційної діяльності”, для обліку затрат інвестиційної діяльності –
рахунок 96 “Затрати від участі в капіталі”, для обліку надзвичайних
затрат – однойменний рахунок 99.

Для обліку основних затрат на виробництво використовують такі рахунки:
23 “Виробництво” та 91 “Загальновиробничі затрати”. Рахунок 23
призначений для узагальнення інформації про затрати на виробництво
продукції. Рахунок 91 “Загальновиробничі затрати” призначений для обліку
та розподілу непрямих виробничих затрат.

Проте підприємство “Держлісгоспу” також використовує рахунки класу 8 для
відображення інформації про затрати за елементами.

Такий варіант вважається найбільш оптимальним і на його сонові без
проблем складатиметься “Звіт про фінансові результати”.

Відображення обліку затрат із застосуванням рахунків класів 8 і 9
наведено в таблиці 2.1.1.

Таблиця 2.1.1.

№ з/п Зміст господарської операції Кореспонденція рахунків

Дебет Кредит

1 Передано матеріали у виробництво. 80 20

23 80

2 Нараховано заробітну плату працівникам виробництва. 81 66

23 81

1 2 3 4

3 Нараховано обов’язкові страхові збори. 82 65

23 82

4 Нараховано знос виробничих основних засобів. 83 13

23 83

5 Нараховано заробітну плату адміністрації і обслуговуючому персоналу
цеху. 81 66

91 81

6 Нараховано обов’язкові страхові збори. 82 65

91 82

7 Нараховано знос основних засобів, що знаходяться на обслуговуванні
адміністрації цеху. 83 13

91 83

8 Загальновиробничі затрати включені до собівартості виготовленої
продукції. 23 91

9 Оприбутковано на склад готову продукцію. 96 23

10 Списано собівартість реалізованої продукції. 90 26

Мал. Схема записів на рахунках бухгалтерського обліку в разі
використання нормативного методу обліку затрат і калькулювання
(перевитрати, економія).

Регулювання

Прогнозування

Планування

Нормування

Облік затрат на виробництво

Калькулювання

Економічний аналіз

Контроль затрат

Залежно від об’єкта обліку

Залежно від повноти включення витрат до собівартості продукції

Залежно від оперативного обліку та методу контролю витрат

Позамовний період

Калькулювання нормативних (стандартних) витрат

Калькулювання фактичних витрат

Калькулювання неповної собівартості

Калькулювання повної собівартості

Попередільний метод

Попроцесний метод

Методи обліку витрат і кальку-лювання собі ва-ртості проду-кції

За повнотою виключення затрат

За періодичністю калькулювання

Обмеженої собівартості

Повної собівартості

Попроцесний

Позамовний

Нормативний

Фактичної собівартості

Облік Затрат

Методи обліку затрат

За оперативністю контролю

Методи калькулювання

1

Нормативна калькуляція виробу (складається попередньо) (Сн)

2

Облік зміни норм (З)

3

Документування відхилень від норм затрат

(В)

Групування відхилень у розрізі причин і винуватців.

Обчислення фактично собівартості виробу (Сф)

Сф = Сн + / — З + / — В

Виробничі ресурси

Фактичні затрати виробничих ресурсів (норми + відхилення від норми)

Рахунки активів і зобов’язань

23

Виробництво

Фактична собівартість готової

продукції

29

Випуск продукції

(робіт, послуг)

Нормативна собівартість готової продукції

26

Готова продукція

Нормативна собівартість реалізованої продукції

901

С/в реалізованої готової продукції

Нормативна с/в реалізованої продукції

79

Фінансові результати

Дохід від реалізації продукції

70,71

Доходи основної діяльності

Сторнується сума економії

Списується сума перевитрат

44

Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)

Списаний фінансовий результат (плановий)

Додатково описується фінансовий результат

Сторнується фінансовий результат на суму

Похожие записи