Курсова робота

Контроль і ревізія витрат на виробництво і собівартості продукції

Вступ

Питання контролю неминуче вимагає історичного підходу, оскільки сам
процес розвитку господарського контролю історичний. Необхідність
контролю, його сутність і функції не можуть пояснюватись науково, якщо
немає наукового пізнання його генезису. Відомий англійський вчений Дж.
Вернал свого часу писав, що в науці необхідно вивчати минуле, для
розуміння дійсного.

Як свідчать історичні дані, контроль виник ще в глибоку давнину. Підчас
свого еволюційного розвитку він зазнав великих змін — від контролю за
допомогою здобутого досвіду, звичаїв і традицій, що передавалися з
покоління в покоління, починаючи з первісного суспільства, до наукового
осмислення процесів і свідомого використання їх на науковій основі в
ринкових умовах.

Контроль виник разом із суспільством не раптово, не на порожньому місці,
а як необхідна умова суспільної праці в забезпеченні засобами для
існування. Історія вказує на існування контролю в умовах матріархату і
патріархату, де рід був головним виробничим осередком, який базувався на
суспільній власності на засоби виробництва і колективній праці.

Економічною основою первісного ладу була общинна, колективна власність
на знаряддя і засоби виробництва. Загальною власністю колективу, роду
була земля, житло, господарський інвентар, знаряддя виробництва тощо.
Існувала і особиста власність на зброю (луки, списи, бумеранги, ножі)
тощо. Там не було експлуатації людини людиною, не було класів і держави.
Виробництво і споживання продуктів велося спільно, все ділилося порівну
Це було результатом низького ріння розвитку виробничих сил, примі цінної
о стану знарядь виробництва, відсутністю суспільного розподілу праці.
Такому ладу відповідала і певна організація суспільства у вигляді
первісного стада, а потім первісної роду або родової общини.
Найважливіші питання вирішувалися зборами всіх членів роду — родовими
зборами. И міру розростання родів відбувався процес їх злиття. Кілька
родів об’єднувалися і утворювалися племена. Суспільна організація
племені будувалась на таких же колективних засадах, як і рід.

В первісному суспільстві племенами керували ради обраних старійшин.
Контроль за розподілом здобутих продуктів тут здійснювався на засадах
демократизму. На цьому стані суспільного розвитку виник примітивний, в
недосконалій формі, господарський облік як засіб контролю за кількістю
заготовлених і спожитих продуктів. Він вівся в інтересах всієї общини. В
первісному суспільстві контроль охоплював невелике коло господарських
операцій з землею та худобою, заготівлею продуктів та їх споживанням, й
служив засобом регулювання виробництва і розподілу здобутих засобів
життя. Відсутність у первісному суспільстві товарно-грошових відносин
давала можливість здійснювати тільки кількісний контроль простих
господарських процесів.

За умов рабовласницького ладу основу виробничих відносин складали
особиста власність рабовласника на засоби виробництва і рабів.
Особливого значення в цей період набув державний облік і контроль. В цей
період в Стародавній Греції зароджується наступний господарський
контроль, який здійснюється інститутом логістів. Тут була заснована
спеціальна судова колегія (евфіни) для розгляду справ, пов’язаних з
неправильним поданням звітності.

В Стародавньому Римі жорстоко експлуатувались раби на
сільськогосподарських роботах і великих маєтках (латифундіях). Набуває
широкого розвитку торгівля, впроваджуються різні форми грошових і
розрахункових операцій, має місце лихварство, купівля і продаж паїв на
участь в підприємствах тощо. Ці серйозні зміни в господарському житті
вимагали посилення обліку і контролю.

В Стародавньому Єгипті за 4-3 тисячі років до нашої ери облік
здійснювався, передусім, при дворах царів. Царі турбувалися про облік
отримуваних ними податків і контрибуцій, а також здійснюваних витрат.

При царському палаці було засновано посаду скарбника, який носив титул
«завідуючого тим, що дає небо, що виробляє земля і що приносить Ніл, а
також завідуючого усім, що є і чого немає»‘.

В той час в Стародавньому Єгипті облік також здійснювався і в окремих
землевласницьких господарствах. Великі землевласники мали особливих
слуг, які здійснювали облік отримуваного ними з селян натурального
оброку і нестач. В цей період отримали свій розвиток контроль і ревізія.

«Вимоги ж бухгалтерського контролю і ревізії — пише С.Ф. Іванов, —
сягають глибокої давнини: інститут бухгалтерів-повірителів існував в
Стародавньому Єгипті, Халдеї, Фінікії, Греції і Римі».

В надрах рабовласницького ладу все ширше отримує розвиток обмін, виникає
заморська торгівля, з’являються гроші, створюється торговий і
лихварський капітал. Предметом і обліку, і контролю в даному випадку
стають не лише засоби виробництва, але й раби. Раб тут вважався річчю,
його не лише експлуатували, але продавали і купували.

Господарський контроль в рабовласницькому суспільстві здійснювали
рабовласники, які представляли організацію панівного класу. В
суспільстві контроль носив чітко виражений класовий характер. Він
«хороцяв права і інтереси рабовласників і лягав важким тягарем на
рабську працю.

В рабовласницькому суспільстві контроль перетворився на засіб правління
і сприяння експлуатації, а також оберігав приватну власність
рабовласника. При цьому він здійснювався не лише за кількістю

виготовлених продуктів, але і за процесом розвитку торгівлі.

Подальший розвиток контролю відбувся в період виникнення нового
суспільного ладу — феодалізму. В перший період розвитку феодалізму
досягнутий рівень обліку в рабовласницькому суспільстві був поступово
здобутий. Пізніше на арену виходить християнська церква, яка зосередила
значну кількість земельних багатств, почала займатися позиками і
лихварством.

Господарський облік і контроль отримав свій подальший розвиток в період
хрестових походів (XI — XIII ст.) .

Разом з розвитком товарного виробництва при феодалізмі все більше
розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля. При розвитку обміну
господарський облік трансформувався в бухгалтерський. Його розвитку
сприяла банківська і торговельна діяльність. Організовувалася підготовка
спеціалістів з обліку, було видано перші з цієї спеціальності книги.

В період феодалізму ще більшого значення набув контроль за розрахунками
між купцями і банками, а також за наявністю і рухом торгового капіталу.
Основу виробничих відносин цього суспільства складали феодальна
власність на засоби виробництва і, в першу чергу, на землю і власність
на робітника.

За часів феодалізму відбувається поділ контролю на зовнішній і
внутрішній — про рух і наявність торговельного капіталу, кредитні і
розрахункові операції між купцями, лихварями, банками, процеси
виробництва і особиста власність на засоби виробництва.

«Наявність великої кількості записів дублюючого характеру – писав
Раймонд де Рувер — може розглядатися як недосконалий метод забезпечення
внутрішнього контролю, про що свідчить такий факт: «Останній (скарбник
міста Емілій — уточнено авторами) розробив в 1385 р. систему подвійної
бухгалтерії для ведення розрахунків з головним казначейством міланського
аристократичного прізвища Вісконті, але незабаром отримав догану від
ревізора і йому було заборонено відхилятися від проторованого шляху».

Михайло Якович Батеньков (1844-1896), який вважав контроль невід’ємною
частиною бухгалтерії, став одним із творців нової бухгалтерської
дисципліни — ревізії.

В Україні перший орган державного контролю було створено 2 квітня 1918р
як відділ контролю, що згодом був перетворений на Секретаріат Державного
контролю, а комісаріат Державного Контролю УРСР (НКДК). До його складу
спочатку входила і заснована в січні 1919 р. Верховна соціалістична
інспекція, яка на початку травня 1919 р. виділилася з НКДК у самостійний
Народний комісаріат радянської соціалістичної інспекції (НК РСІ).

Народний комісаріат Державного контролю був компетентним з наступних
питань: загальної, фінансово-промислової, адміністративно — освітньої,
військової діяльності, а також землеробства, транспорту і зв’язку.

Проводив цю роботу НКДК шляхом попередньої, фактичної і наступної
ревізій. Він перевіряв кошториси та господарсько-оперативні плани,
грошовий обіг та обіг матеріальних цінностей, здійснював нагляд за
правильністю рахівництва і звітності. До компетенції НКДК входила також
боротьба з усілякими недоліками і зловживаннями. Органи Держконтролю
багато уваги приділяли удосконаленню ревізійної роботи, намагаючись
підвищити її ефективність.

В Україні система контролю сформувалася на фундаменті
командно-адміністративного устрою, де через сильну централізацію
управлінських структур увага зосереджувалася на політичних функціях
контролю і його масовості, що негативно позначалося на компетентності та
об’єктивності. В результаті цього об’єкти управління поступово стали
відходити від реального контролю, а процес контролю ставав все більш
формальним, що передусім, позначилося на темпах розвитку економіки. В
умовах ринкових відносин стали формуватися нові органи державного
контролю. Тільки в останні роки були створені Рахункова палата Верховної
Ради України, Міжвідомча комісія з питань демонополізації економіки.
Ліцензійна палата. Державне казначейство України тощо.

Нові законодавчі та інші правові акти значно обмежили державний контроль
за господарською діяльністю підприємств, організацій і установ, а в
окремих сферах взагалі виключали можливість його застосування, що
призвело до різкого скорочення відомчого контрольно-ревізійного апарату.

Проте, не дивлячись на прийняті закони, укази і постанови з питань
перебудови системи управління, в тому числі й контролю, відсутність
стратегії реформування органів контролю, непослідовність дій і прямі
помилки не дозволили створити ефективно функціонуючу в умовах переходу
до ринку державну систему контролю в Україні.

В перехідний до ринкової економіки період створювались нові контрольні
органи, положення про які не завжди повно і чітко визначали їх функції.
В той же час продовжували діяти раніше існуючі контролюючі служби,
положення про які не оновлювались. В процесі розвитку системи контролю в
Україні можна виділити два

основних стани:

етап становлення (1990-1997 рр.), протягом якого сформовані базові умови
для створення системи контролю та мережі контролюючих органів, досягнуте
конституційне та законодавче закріплення правових гарантій їх
діяльності, започатковане розмежування контрольних повноважень між
органами державної влади і місцевого самоврядування, утворено каркас
інфраструктури незалежного контролю, організовано кадрове, інформаційне,
методичне та інше забезпечення контрольної системи;

етап удосконалення (з 1998 р.), який передбачає заходи щодо реформування
та подальшого розвитку контролюючих інституцій у державній сфері та
громадському суспільстві, оптимізації та підвищення їх ефективності в
ході реалізації парламентської, адміністративної, судової, муніципальної
реформ та реформування громадського суспільства.

Реалізація першого етапу забезпечує окреслення в загальних рисах системи
контролю в Україні. Відповідно до Конституції України, законодавчих та
інших нормативних актів сформовано контур системи контролю в Україні:

1. Утворено інститути державного контролю у сфері виконавчої

влади, а саме:

податкову службу (спочатку при уряді, потім — при Міністерстві фінансів
України, в даний час — як Державну податкову адміністрацію, що має
статус центрального органу виконавчої влади). В 1990 р. прийнято Закон
України «Про державну податкову службу в Україні» та в 1996 р. видано
Указ Президента України «Про утворення Державної податкової
адміністрації»;

державну контрольно-ревізійну службу (як Головне контрольно — ревізійне
управління, спочатку підпорядковане Міністерству фінансів України, в
даний час — як орган, що має статус центрального органу виконавчої
влади). Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в
Україні» прийнято в 1993 р.;

Державне казначейство (як мережа органів виконавчої влади,
підпорядкована Міністерству фінансів України).

2. Створено спеціальну інституцію парламентського контролю у сфері
законодавчої влади — Рахункову Палату, покликану від імені Верховної
Ради України в конституційному порядку здійснювати контроль за
використанням коштів державного бюджету України.

Рахункова палата почала діяти лише на початку 1997 р. В Україні, відразу
після проголошення її незалежності такої структури створено не було.

Конституційний суд України рішенням від 23 грудня 1997 р. № 7-зн щодо
відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про
Рахункову палату Верховної Ради України» згідно зі ст. 150, 152
Конституції України визначив, що Рахункова палата не може бути органом
Верховної Ради України (це суперечить Конституції України). У зв’язку з
цим лише у 1996 р. Верховна Рада прийняла Закон про Рахункову палату.
Цей закон мав дуже складну історію: на нього Президентом три рази
накладалося вето, зрештою він був введений в другій половині 1996 р.
рішенням парламенту. В той же час був призначений голова Рахункової
палати.

У законі про Рахункову палату в первинному своєму вигляді передбачалось,
що Рахункова палата контролюватиме як доходну, так і видаткову частини
бюджету за наступними напрямами: законність, доцільність, ефективність.
Але Конституційний Суд визнав, що закон про Рахункову палату не повною
мірою відповідає Конституції України (рішення суду від 14 грудня 2000 р.
№15-рп/2000), і відповідно її позбавили повноважень щодо контролю
доходної частини Державного бюджету України. З того часу Рахункова
палата контролює тільки видаткову частину державною бюджету, але
експертно-аналітичні функції що є його доходної частини у неї
залишились. Таким чином, сьогодні Рахункова палата формально не е
органом Верховної Ради, але, як і раніше, вона має майже ті ж самі
функції та завдання, які мала, коли була контролюючим органом
парламенту, тому таку відокремленість від Верховної Ради можна вважати в
деякій мірі умовною, а контроль з боку Рахункової палати —
опосередкованим контролем з боку Верховної Ради.

Аудит в Україні почав розвиватися з 1991 р., а Закон України «Про
аудиторську діяльність» був прийнятий Парламентом 22 квітня 1993 року.

Закон визначив правові засади здійснення аудиту в Україні і був
спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з
метою захисту інтересів власника. Цим законом створена Аудиторська
палата України, яка функціонує як незалежний, самостійний орган на
засадах самоврядування.

Варто врахувати ті зміни, які відбулися в аудиті за кордоном, і ті
особливості, які випливають зі змісту аудиту в Україні. Необхідно
визнати, що не всі вищі навчальні заклади 3-го і 4-го рівців акредитації
мають достатнє кадрове забезпечення для підготовки аудиторів.
Аудиторська палата України і Спілка аудиторів України, а також
зацікавлені міністерства і відомства повинні розробити кваліфікаційні
вимоги (модель) спеціаліста-аудитора. Відповідно необхідно розробити
навчальний план і програми, за якими повинна відбуватися підготовка
аудиторів в тих ВНЗ 4-го рівня акредитації, які мають дня цього
необхідну методичну базу і відповідне кадрове забезпечення.

З прийняттям 1997 р. Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні» створено правові основи для формування підсистеми
муніципального контролю.

Завдяки вказаним заходам в Україні були окреслені визначальні елементи
системи контролю, функціонування яких, в основному, забезпечує контроль
економічних відносин в ключових секторах національного господарства.

Існуюча в теперішній час в Україні система контролю і, відповідно,
контролюючих органів сформувалася па фундаменті командно —
адміністративної системи, при якій, внаслідок сильної централізації
управлінських структур, увага зверталася на політичні функції контролю і
його масовість, що негативно позначалося на компетентності та
об’єктивності. Тому в останнє десятиріччя в колишньому СРСР, а зараз і в
Україні, все сильніше стали проявляться поряд з суб’єктивними і
об’єктивні фактори, які вплинули на зниження якості контрольної
діяльності.

Система контролю розвивалася і продовжує розвиватися в Україні, як
правило, екстенсивним методом, тобто шляхом формування нових органів
державного контролю.

Реалізація другого стану передбачає завершення процесу становлення
контролю та окреслює перспективи подальшого розвитку і удосконалення
системи контролю в Україні, а саме:

створення підрозділів фінансового контролю у складі існуючих судів або
спеціальних фінансових судів в структурі судової гілки влади з мстою
завершення формування системи державного контролю;

розробка та практичне впровадження інфраструктури
муніципального контролю як підсистеми, що забезпечує можливість
саморегулювання економічних відносин у сфері місцевого самоврядування та
комунальному секторі національного господарства;

доповнення мережі фахових аудиторів та аудиторських фірм іншими
різновидами незалежного контролю, зокрема, розв’язання проблем
споживчого контролю, створення інфраструктури громадського фінансового
контролю, а також врегулювання контролю економічних відносин між
засобами масової інформації, громадськими організаціями, політичними
партіями тощо та їх контрагентами в Україні і за кордоном, зокрема щодо
фінансових санкцій у їх взаємних стосунках з органами державної влади та
місцевого самоврядування;

розмежування сфер компетенції та повноважень щодо здійснення контролю
вказаними суб’єктами, а саме — конкретне, визначене у законодавчому
порядку проведення межі між сферами економіки, які контролюються
органами державної влади і місцевого врядування та інституціями
громадського суспільства;

розробка концептуальних та організаційно-методичних засад контролю
процесів дотримання національної економічної безпеки, самодостатності
та ефективності використання ресурсів у всіх сферах економіки і
досягнення на цій основі сталого економічного розвитку національного
господарства;

послідовне формування координаційних інституті у складі кожної системи
контролю та суспільно-господарській сфері загалом;

розробка з урахуванням зарубіжного досвіду державних стандартів,
нормативів та норм незалежного контролю

КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО.

Контроль і ревізія витрат виробництва за елементами затрат і статтями
калькуляції.

Під час контролю і ревізії витрат ревізору слід керуватися Положенням
(стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затвердженим наказом
Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318.

При цьому ревізору слід встановити, чи всі операційні витрати за
відповідний звітній період віднесені на витрати виробництва за такими
елементами (мал. 1) :

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати;

інші затрати (за видами витрат).

Мал.1 Групування витрат операційної діяльності за економічними
елементами

Групування витрат операційної діяльності за
економічними елементами

Матеріальні витрати Витрати на оплату праці Відрахування на соціальні
заходи Амортизація Інші операційні витрати

Сировина та інші матеріали Заробітна плата за окладами і тарифами
Відрахування на пенсійне забезпечення Сума нарахованої амортизації:
Витрати на відрядження

Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби Премії та заохочення
Відрахування на соціальне страхування а).основних засобів Витрати на
послуги зв’язку

Паливо та енергія

Компенсаційні витрати Страхові внески на випадок безробіття
б).нематеріальних активів Витрати на виплату матеріальної допомоги

Будівельні матеріали

Запасні частини Оплата відпусток Відрахування на індивід. страхування
персоналу в).інших необоротних активів Плата за розрахунково – касове
обслуговування

Тара і тарні матеріали

Допоміжні та інші матеріали Інші витрат на оплату праці Відрахування на
інші заходи

Рахунки класу 8 „Витрати за елементами” призначені для узагальнення
інформації про витрати підприємства протягом звітного року.

Досліджуючи витрати за елементами, є можливість встановити не тільки
загальну суму затрат, а і їхню структуру, питому вагу окремих затрат,
розмір доходу. Крім того по елементний поділ витрат може бути успішно
використаний під час аналізу витрат виробництва для визначених факторів,
що позитивно чи негативно впливають на ефективність виробництва.
Поелементне групування витрат є підставою для складання кошторисів.

Крім наведеної класифікації за елементами, для контролю за складом
витрат у місцях їх проведення й визначення собівартості за видами
вироблюваної продукції потрібно знати, на який вид продукції і коли їх
віднести. Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої
собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду,
нерозподілених постійних загально виробничих витрат та понаднормативних
виробничих витрат .

До виробничої собівартості продукції належать ( додаток 1 ):

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загально виробничі витрати.

За умов ринкової економіки перелік і склад статей калькулювання
виробничої собівартості продукції встановлюється самим підприємством.

Контролю підлягають правильність віднесення загально виробничих витрат
до постійних і змінних (мал. 2).

Мал. 2 Змінні і постійні загально виробничі витрати

Мал. 2 показує, що витрати на обслуговування й управління виробництвом
змінюються прямо пропорційно зміні обсягу діяльності й розподіляються на
кожен об’єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці,
заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат ), виходячи з
фактичної потужності звітного періоду.

І навпаки, постійні загально виробничі витрати залишаються незмінними
при зміні обсягу діяльності. Нерозподілені постійні загально виробничі
витрати включаються о складу собівартості реалізованої продукції в
періоді їх виникнення. Причому загальна сума розподілених і
нерозподілених загально виробничих витрат не може перевищувати їх
фактичної величини, що показано в розрахунку розподілу загально
виробничих витрат (табл. 1)

Табл. 1 Розрахунок розподілу загально виробничих витрат фірми за 200_
р.

№ пор. Показник Усього На одиницю бази розподілу (1 машино-година)
Включення заг. вир. витрат до

Витрат на виробництво продукції (рах.23 „Виробництво”), грн.
Собівартість реалізованої продукції (рах.90 „Собівартість реалізації”),
грн..

1.

2.

3. База розподілу за нормальною потужністю, машино-годин

Загально виробничі витрати за нормальною потужністю, грн.

З них:

Змінні (ряд.2 гр.3: ряд.1 гр.3= ряд.2 гр.4)

Постійні (ряд.3 гр.3: ряд.1гр.3=ряд.2 гр.4)

20000

90000

60000

30000

х

3,0

1,5

х

х

х

х

х

х

4.

5. База розподілу за фактичною потужністю, машино-години

1 звітний період

2 звітний період

8000

12000

х

х

х

х

х

х

6.

7.

8.

9.

10. Фактичні загально виробничі витрати, грн.

1 звітний період, з них:

Змінні (ряд.2 гр.4* ряд.4гр.3)

Постійні – усього (ряд.6. гр. – ряд.7 гр. 3)

Постійні розподілені (ряд.4 гр.3*ряд.3 гр.4)

Постійні нерозподілені (ряд.8 гр.3-ряд.9 гр.3)

80000

24000

56000

12000

44000

х

х

х

х

х

24000

х

12000

х

х

х

х

44000

Продовження табл. 1

11.

12.

13.

14.

15. 2 звітний період, із них:

Змінні (ряд.2 гр.4* ряд.5 гр.3)

Постійні – усього (ряд.11 гр.3– ряд.12 гр. 3)

Постійні розподілені (ряд.5 гр.3*ряд.3 гр.4), але не більше суми
фактичних постійних загально виробничих витрат

Постійні нерозподілені (ряд.13 гр.3-ряд.14 гр.3) 54000

36000

18000

18000

0

х

х

х

х

36000

х

18000

х

х

х

х

0

Шляхом зіставлення даних матеріальних складів про відпуск сировини і
матеріалів у виробництво з показниками цехів про надходження їх у
виробництво та на підставі аналізу записів з кредиту рах.201 „Сировина і
матеріали” і дебету рах.23 „Виробництво” ревізор може підтвердити
списання матеріальних витрат на виробничі потреби й включення їх у
собівартість продукції.

З іншого боку, ревізор перевіряє правильність списання суми витрат на
фінансові результати наприкінці звітного року або щомісяця.

Так, за дебетом рахунків класу 9 „Витрати діяльності” відображаються
суми витрат, за кредитом – списання суми витрат на рах.79 „Фінансові
результати”.

Рахунки класу 9 призначені для узагальнення інформації про витрати
операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та витрати з метою
запобігання надзвичайним подіям і ліквідації їх наслідків.

Мал.3 Групування витрат за видами діяльності

Рахунки активів Рахунки витрат за Рахунки доходів і

і зобов’язань елементами результатів
діяльності

(клас 8) (клас 7)

відображення перегрупування витрат

витрат

Рахунки витрат

діяльності (клас 9) Рахунок 79

„Фін. Результати”

списання списання

витрат витрат

Для перевірки правильності визначення фактичної собівартості сировини й
матеріалів ревізору необхідно дослідити первинні документи постачальника
( накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні), у яких
зареєстровану ціну, зокрема націнки (надбавки), транспортні та інші
видатки, пов’язані з придбанням матеріалів. Товарно — транспортні
документи зіставляють з даними бухгалтерського фінансового обліку
(книгою обліку надходження вантажів, журналом – ордером, відомістю), у
яких показано кількість отриманих матеріалів та їхню вартість. Затрати
на сировину і матеріали перевіряються шляхом визначення правильності
застосування технічно обґрунтованих норм витрачення.

Не менш вагома стаття витрат „Заробітна плата”, яка включається в
собівартість продукції. Тому доцільно не тільки перевірити видатки на
оплату праці, нараховану відповідно до встановлених розцінок, тарифних
ставок і окладів, а й допоміжні виплати (премії, надбавки, компенсаційні
виплати).

Ретельній перевірці підлягають також розрахунки за соціальним
страхуванням, амортизаційні відрахування, сплата податків і зборів,
штрафних санкцій, видатків на відрядження, на ремонт основних засобів.

Важливим питанням ревізії є вивчення планової собівартості одиниці
окремих видів продукції. При цьому планову собівартість у розрізі
окремих калькуляційних статей витрат зіставляють із плановою і
фактичною собівартістю за минулий звітний період, із нормативами витрат
і фактичним рівнем затрат за аналізований період. Таким порівнянням
можна виявити значні відхилення планових показників від фактичних
(перевитрати чи економію). У цьому разі ревізору слід з’ясувати причини
й винних осіб.

Планові калькуляції за статтями непрямих витрат перевіряють з
врахуванням наслідків розгляду відповідних кошторисів витрат.

Таким чином, під час ревізії витрат діяльності важливо перевірити
фактичну собівартість окремих видів продукції за калькуляційними
статтями витрат. Схематично групування витрат за видами діяльності
зображено у додатку 2.

1.2. Перевірка обгрунтованності витрат і собівартості продукції.

Під час ревізії перевірці підлягають витрати за окремими калькуляційними
статтями і підтвердження їх відповідними виправдувальними первинними
документами. Одночасно перевіряють можливі випадки різкого зниження
витрат за окремими місцями, що може свідчити про завищення нормативів
витрат або необґрунтованого перенесення витрат місяця, що перевіряється,
на наступні періоди. Ревізія собівартості продукції допомагає встановити
обґрунтованість списання витрат на її виробництво і реалізацію. Тому
ревізор акцентує увагу на виявленні фактів неправильного списання і
включення в собівартість продукції витрат і втрат, які не пов’язані з її
виробництвом і реалізацією ( витрати непромислових виробництв, витрат ,
які належать віднесенню на рахунок винних організацій і осіб,
спеціальних коштів, резервів і витрат майбутніх періодів, прибутків і
збитків). Особливо перевіряють витрати щодо безперспективних
незакінчених робіт, а також робіт, які втратили актуальність, і
приймають заходи щодо зупинення подальшого проведення затрат щодо них.

Використовуючи звітні дані про собівартість продукції, звітні
калькуляційні одиниці найважливіших видів виробів, можна встановити
відхилення від прогнозних витрат за окремими статтями і зміни структури
цих витрат. З урахуванням результатів дослідження фактичної собівартості
продукції і наявності відхилень з’являється можливість більш
цілеспрямовано вивчати їх причини за даними синтетичного і аналітичного
обліку, а також первинних документів. Наприклад, виходячи із розмірів
втрат від браку, віднесених до собівартості продукції, ревізор робить
попередній висновок про стан роботи на підприємстві по боротьбі з
браком, про об’єми перевірки даної ділянки і затрати часу. При перевірці
якості продукції, накопичувальних і первинних документів, документів,
які відображають втрати від браку, можуть бути встановлені факти, які
підтверджують неправильне відображення розмірів витрат від браку в
собівартості продукції і приховування їх на інших статтях витрат.

Співставлення звітних калькуляцій за окремими виробів планових з даними
калькуляціями за минулий період дозволяє ревізору виявити випадки
завищення планових (нормативних) витрат у калькуляціях, необґрунтованого
списання фактичних витрат за окремими статтями, підвищення собівартості
продукції проти плану і минулого року з наступним вивченням причин
таких явищ. Одержані дані за окремі звітні періоди дозволяють здійснити
цілеспрямовану перевірку накопичувальних і первинних документів, що
обґрунтовують списання витрат за окремими статтями.

Ефективним методом перевірки правильності і документальної
обґрунтованості списання витрат на виробництво за елементами і
калькуляційними статтями є зустрічна перевірка і звірка даних первинних
документів (лімітних карток, карт розкрою, вимог, забірних відомостей з
сировини і матеріалів) з даними аналітичного і синтетичного обліку
(машинограмами, відомостями розподілу витрат сировини і матеріалів,
заробітної платні, журналами 5 і 5-а, відомостями журнальної форми
обліку, відомостями оцінки остаточного браку і розрахунку втрат від
браку, даними оцінки залишків і нестач незавершеного виробництва) і
звітними матеріалами (виробничими звітами цехів, періодичними звітами із
собівартості). Одночасно перевіряється правильність оцінки матеріалів
шляхом співставлення оцінки списаних матеріалів з обліковою їх оцінкою;
правильність розрахованих відхилень від купівельних цін , оцінки
незавершеного виробництва і обліку зворотних відходів. За рахунок цих
факторів на окремих підприємствах має місце необґрунтоване регулювання
собівартості продукції, що випускається.

Одночасно звертають увагу на випуск продукції, яка не користується
попитом або має обмежений збут. Щодо таких видів продукції фактична
собівартість одиниці продукції розраховується шляхом поділу всіх
фактичних затрат на фактичний випуск продукції за винятком понад
планового випуску продукції, яка має обмежений збут.

Методи ревізії фактичних витрат на виробництво і собівартість продукції
здебільшого визначаються галузевою специфікою виробництва, особливістю
спожитої сировини і матеріалів, номенклатурою і характером продукції, що
випускається, а також особливостями методів обліку вина виробництво і
калькулювання собівартості продукції:

нормативний;

простий;

попередільний;

позамовний.

Дані нормативного обліку дозволяють виявити осіб, винних у допущенні
відхилень від норм, і впливу цих відхилень на формування собівартості
продукції. Це значно полегшує здійснення поточного контролю і проведення
ревізії. При нормативному обліку здійснюють оперативний контроль за
відхиленням від норм, на окремих підприємствах щомісячно складають
відомість оперативного обліку відхилень від нормативної собівартості
виробів, в яких реєструються всі сигнальні вимоги, акти на заміну
матеріалів, доплатні листки, сигнальні наряди на оплату понаднормових
робіт, простоїв, втрат від браку. Відомість оперативного обліку
відхилень від нормативної собівартості виробів ведуть у розрізі цехів,
видів робіт, статей калькуляції. Шляхом перегляду цих відомостей ревізор
може визначити цехи, види робіт і статті калькуляції, які підлягають
більш детальній перевірці. У відомості вказують причини відхилень від
встановлених норм. З цією метою розробляється перелік причин і винних
виникнення відхилень від норм. Перевіркою з’ясовують повноту внесених
змін у технічну і нормативну документацію, на основі якої виписуються
первинні документи на видачу сировини і матеріалів у виробництво і
нарахування заробітної плати.

В умовах застосування попередільного методу обліку витрат на виробництво
(металургійна, хімічна, текстильна, легка промисловість) ревізія повинна
охоплювати масовий обробіток сировини на окремих стадіях технологічного
процесу і перетворення їх у готову продукцію. Особливого значення
набуває перевірка збереження і відповідності сировини і напівфабрикатів,
які передаються із одного виробництва в інший у порядку послідовності
здійснення технологічного процесу. Таку перевірку здійснюють за
виробничими звітами руху сировини і матеріалів у розрізі окремих цехів і
технологічних процесів. Ревізор звертає увагу на відповідність кількості
переданих сировини і матеріалів попереднім цехом кількості отриманих
цінностей зазначеної номенклатури наступним цехом. Перевірці підлягають
прямі і непрямі витрати щодо обробки на окремих стадіях за видами
продукції.

При позамовному методі обліку витрат ревізію затрат щодо віднесення їх
на виробництво і калькуляцію собівартості продукції проводять з
урахуванням специфіка індивідуального і мало серійного виробництва
складних деталей. Особливу увагу звертають на дотримання кошторисних і
планових калькуляцій за окремими замовленнями і виробами, правильність і
обґрунтованість списання витрат на окремі замовлення в розрізі
калькуляційних статей.

Ревізія підприємств із позамовним методом обліку витрат на виробництво
вимагає вивчення значної кількості первинних документів. Тому доцільно
акцентувати увагу на тих замовленнях і витратах, за якими є найбільш
значні відхилення від нормативних і планових калькуляцій. В умовах
позамовного методу важливого значення набуває перевірка обчислення
собівартості виконаної частини замовлення чи певного етапу робіт на
замовлення за окремі звітні періоди. Адже фактична собівартість
замовлення може бути визначена після закінчення всіх робіт за ним і
передачею замовнику. У зв’язку з цим можливі випадки штучного
регулювання витрат між закінченою частиною замовлення і незавершеним
виробництвом, спотворенням собівартості товарної продукції і фінансових
результатів роботи підприємства за звітний періоди.

При ревізії підприємств усіх галузей промисловості досліджують
правильність списання сировини і матеріалів на виробництво, реальність і
розміри відходів, особливо понад передбачувані. Збільшення питомої ваги
відходів може вказувати на завишування витрат повноцінної сировини і
матеріалів при виготовленні продукції. У випадку значного збільшення
потрібно перевірити, чи не має випадків випуску неврахованої продукції і
правильність використання відходів підприємства.

Ревізор перевіряє, чи немає випадків незаконного списання на
собівартість продукції сум нестач, крадіжок, а також інших витрат, які
не належать до готовності.

1.3. Контроль та ревізія адміністративних та загально виробничих витрат.

У собівартості продукції поряд з прямими витратами, що обліковуються на
рахунках класу 8 „Витрати на виробництво” певну питому вагу займають
непрямі витрати. Ці витрати обліковуються на рахунку 91 „Загально
виробничі витрати”, де ведеться облік виробничих накладних витрат на
організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями,
бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва.
Сюди також належать і витрати на утримання машин і устаткування. За
дебетом цього рахунка ревізор перевіряє законність і обґрунтованість
витрат, підтверджує їх документами, а за кредитом здійснюється перевірка
списання за відповідним розподілом на рахунках 23 „Виробництво” та 90
„Собівартість реалізації„ . Розподіл цих витрат повинен здійснюватися за
цехами і видми продукції пропорційно обсягу продукції.

Що стосується адміністративних витрат, пов’язаних з управлінням і
обслуговуванням підприємства, то вони обліковуються на рахунку 92
„Адміністративні витрати”. Дані дебету цього рахунку відображають
витрати на утримання адміністративно-управлінського апарату, їх службові
відрядження, утримання основних засобів та інших матеріальних
необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда,
амортизація, комунальні послуги, канцелярські витрати); суми
обов’язкових платежів зіставляють з документами, які обґрунтовують
достовірність їх здійснення. Облікова документація під час ревізії
досліджується за суттю і за змістом.

Адміністративні витрати обліковуються на цьому рахунку до кінця року
наростаючим підсумком, а в кінці року списують на фінансові результати
основної діяльності (рахунки 79 „Фінансові результати”). Незважаючи на
те, що ці витрати не належать до собівартості продукції, ревізору все ж
таки потрібно визначити, яку питому вагу займають ці адміністративні
витрати в загальному обсязі випущеної продукції і при необхідності дати
пропозиції щодо скорочення витрат апарату управління.

У всіх випадках у першу чергу, ревізор повинен перевірити
обґрунтованість кошторисів цих витрат. Потім порівнюють ці дані з
фактичними витратами, що відображені в обліку, встановлюють і
досліджують причини економії чи перевитрат за тими чи іншим статтями
витрат. Бувають випадки необґрунтованого зменшення витрат за тими
статтями, де допущено перевитрати, і відповідно збільшуються витрати на
тих статях, за якими є економія. Для виявлення цих фактів доцільно
здійснювати співставлення сум, зазначених у звітах, із розмірами витрат,
зазначених в регістрах аналітичного обліку. Одночасно потрібно
перевірити правильність віднесення витрат за первинними документами на
окремі статі витрат.

При ревізії загально виробничих та адміністративних витрат з’ясовують
правильність і обґрунтованість списання ТМЦ і коштів на підставі
недостовірних актів і бухгалтерських довідок.

При перевірці витрат на утримання апарату управління перевіряють
правильність їх відображення, тому що деякі підприємства відносять
перевитрати коштів окремих статей на інші вили витрат. Наприклад,
витрати на відрядження порівнюють із документами та встановленими
лімітами. При цьому з’ясовують правильність віднесення витрат на
відрядження на відповідні рахунки бухгалтерського обліку за даними
авансових звітів і первинних документів.

Особливо ретельно досліджують можливі випадки списання непродуктивних
витрат за рахунок загально виробничих витрат. Кожну суму таких витрат
досліджують безпосередньо на підставі первинних документів, з’ясовують
обставини виникнення таких витрат. Особливу увагу приділяють вивченню
причин нанесеного збитку і відшкодуванню його за рахунок винних осіб. Це
здійснюється і за іншими статями невиробничих витрат.

У деяких підприємствах списують непродуктивні витрати за рахунок
відповідних витрат виробництва, витрат щодо утримання та експлуатації
обладнання або інших статей і загально виробничих витрат. Також
допускаються випадки, коли виявленні інвентаризаціями нестачі цінностей
не відображаються в обліку, а списуються на загально виробничі витрати.

Ревізор звертає увагу на правильність розподілу загально виробничих
витрат за роботи і послуги допоміжного виробництва, виконані на сторону,
або на собівартість окремих видів продукції і робіт, що виконані за
індивідуальними замовленнями.

При ревізії також перевіряють транспортно заготівельні затрати та
обґрунтованість їх списання. При їх перевірці необхідно враховувати
можливість приписок не перевезених вантажів, що призводить до
необґрунтованої собівартості реалізованої продукції.

2. КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ.

2.1. Ревізія собівартості продукції.

Собівартість – грошове вираження суми витрат підприємства на виробництво
та реалізацію продукції, робіт, послуг. У собівартості відображені всі
сторони діяльності підприємства.

Зниження собівартості продукції – визначальний фактор у формуванні
прибутку. Тому під час ревізії слід встановити причини відхилень
фактичної собівартості від прогнозованої, виявити резерви зниження
собівартості продукції, розробити рекомендації щодо мобілізації
внутрішніх резервів її зниження і усунення причин, що призвели до
подорожчання продукції.

Насамперед слід визначити правильність віднесення витрат на виробництво
і реалізацію продукції. Величина собівартості впливає на формування
рентабельності, розмір резервного капіталу й фондів спеціального
призначення. Облік витрат на виробництво і реалізацію продукції, що
включаються в собівартість, базується на первинній документації, якою
оформляються всі операції з випуску продукції. Особливу увагу звертають
на склад витрат за видами калькуляційних статей: використовують
кошториси, щоб виявити допущені втрати чи перевитрати.

Ретельній перевірці підлягають статті, пов’язані матеріальними
витратами, видатками на оплату праці, на обслуговування виробничого
процесу. На рівень собівартості суттєво впливають непродуктивні втрати
(втрати від браку, простоїв, нестач).

Разом з тим ревізор досліджує витрати виробництва, їх структуру за
кілька років, що дає можливість прогнозувати основні напрями пошуку
резервів зниження собівартості продукції.

Динаміку структури собівартості перевезень і доходів показано на
прикладі транспортного підприємства. (Табл. 2 )

Табл. 2 Динаміка структури собівартості доходів і перевезень
транспортного підприємства

Стаття затрат Затрати, тис. грн. У порів. цінах Абсол. відхил. Темп
зміни, % Структура затрат, %

Минулий рік Звітний рік Відхил.

Зарплата водіїв 20,4 11,5 9,58 -10,82 46,96 16,86 13,68 -3,18

Змінні статі затрат, всього

54,3 35,4 29,5 -24,8 54,33 44,88 42,09 -2,79

У т.ч.: пальне 34,4 19,7 16,42 -17,98 47,73 28,43 23,42 -5,01

Зап. частини 3,9 0,4 0,33 -3,57 8,46 3,22 0,48 -2,74

Ремонт і техн. обслуговування 7,6 0,5 0,42 -7,18 5,52 6,28 0,59 -5,69

Амортизація

7 14,1 11,75 4,75 167,86 5,79 16,77 10,98

Відрахування на будівництво доріг 1,4 0,7 0,58 -0,82 41,43 1,16 0,83
-0,33

Постійні статті затрат 36,2 30,9 25,75 -10,45 71,13 29,92 36,74 6,28

Накладні затрати 10,1 6,3 5,25 -4,85 51,98 8,34 7,49 -0,85

Разом витрат 121 84,1 70,08 -50,92 57,92 100 100 0,00

Доходи 119,1 62,1 51,75 -67,35 43,45

Загальний пробіг 311,7 — 166,7 -145 53,48

Перебування авто у наряді 15,2 — 6,4 -8,8 42,11

і=120

В умовах ринкової економіки фінансова стійкість підприємства залежить
від конкурентоспроможності продукції, попиту на неї на внутрішньому і
зовнішньому ринках.

Перевірка достовірності даних про випуск готової продукції здійснюється
шляхом взаємного контролю документів на оприбуткування готової продукції
з документами на відпуск матеріалів у виробництво й за обліком праці та
плати (змінні паспорти, маршрутні листи, наряди ).

Перевірка затрат на виробництво може встановити наявність кошторисів
витрат, планових калькуляцій і норм витрачання сировини і матеріалів.
Для цього слід перевірити правильність складання звітів про собівартість
продукції, записи в бухгалтерських документах для встановлення фактичної
собівартість випущених виробів.

Одним із шляхів зниження собівартості продукції є скорочення втрат від
браку. а тому під час ревізії слід звернути увагу на правильність
відображення в обліку і звітності затрат на гарантійний ремонт деяких
видів продукції.

На собівартість продукції негативно впливають непродуктивні витрати,
величину яких визначають за даними бухгалтерських регістрів аналітичного
обліку за рахунками 91 „Загально виробничі витрати” і 92
„Адміністративні витрати” (журнали – ордери й відомості ). Загально
виробничі непродуктивні витрати включають:

втрати від простоїв з вини цехів;

нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей і незавершеного
виробництва.

2.2. Вплив витрат на собівартість продукції.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”,
затвердженого Мінфіном України від 31 грудня 1999 року № 318, особливе
значення у класифікації витрат належить класифікації витрат за
економічними елементами. Згідно з цим Положенням собівартість
реалізованої продукції складається з виробничої собівартість продукції,
реалізованої у звітному періоді, нерозподілених постійних загально
виробничих витрат та понаднормових виробничих витрат. До виробничої
собівартості продукції включаються прямі матеріальні витрати; витрати
на оплату праці; інші прямі витрати; загально виробничі витрати.

За способом включення до собівартості продукції витрати поділяються на
прямі (це витрати конкретного виду продукції, які безпосередньо
включаються до собівартості ) та непрямі (які не можуть бути
безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат і тому потребують
розподілу згідно з діючим ПБО).

Не включаються до виробничої собівартості продукції і списуються на
витрати виробництва в періоді, в якому були здійснені, такі витрати:
понаднормативні відходи сировини і матеріалів у процесі виробництва,
витрати на їх зберігання, адміністративні накладні витрати, витрати на
збут.

Ревізія витрат тісно пов’язана з собівартістю продукції. При ревізії цих
операцій, необхідно враховувати, що вона являє собою собівартість, яка
належить до виготовленої та реалізованої продукції за звітний період. Що
стосується виробничих витрат, які були пов’язані з не виготовленою та
нереалізованою продукцією, то вони повинні відображатися у балансі за
статтями „Незавершене виробництво” або „Готова продукція на складі” .

У зв’язку з новою обліковою політикою, пов’язаною з прийняттям Закону
України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та
прийняттям нового плану рахунків бухгалтерського обліку собівартість
реалізованої продукції за звітний період представляє всі виробничі
витрати підприємства (крім загально виробничих витрат і витрат на збут).

Що стосується собівартості реалізованої продукції, то вона визначається
розподілом собівартості готової продукції на складі і тієї, що
відвантажена. Показники собівартості не регламентуються положеннями, а
їх визначення цілком належить до прерогативи самого підприємства.
Визначення собівартості продукції необхідне для того, щоб підприємство
мало змогу орієнтуватися, за якою ціною доцільно здійснювати реалізацію
продукції.

Процес визначення собівартості виготовленої продукції та процедури
контролю операцій, які формують собівартість (при умові. що підприємство
використовує рахунки класу 8 „ Витрати за елементами”)наведено на мал.
4.

Для всіх підприємств (крім малих) усі витрати класифікуються і
обліковуються за видами діяльності на рахунках класу 9 „Витрати
діяльності”. Такий облік витрат дозволяє без особливих зусиль здійснити
перевірку інформації, що відображається у „Звіті про фінансові
результати”. Ця інформація дає можливість здійснювати перевірку
результатів діяльності в напрямі функціонального групування доходів і
витрат. Але в зв’язку з тим, що вартість реалізації є її дохід, що
обліковується на рахунку 90 „Собівартість реалізації”, та за даними
цього рахунка можна здійснити перевірку інформації про собівартість
реалізованої готової продукції.

Малі підприємства можуть вести облік витрат тільки на рахунку класу 8
„ Витрати за елементами”. Усі витрати (включаючи матеріальні витрати
(рах.20), витрати на оплату праці (рах.81), витрати на соціальні заходи
(рах.82), амортизація (рах.83), інші операційні витрати (рах.84), інші
витрати (рах.85)) списуються безпосередньо з кредиту цих рахунків у
дебет рахунка 23 „Виробництво” (у частині тільки прямих і виробничих
витрат ). Підприємства, які використовують облік витрат тільки із
застосуванням рахунків класу 8 „ Витрати за елементами” (такі
підприємства взагалі можуть не використовувати рахунки класу 9 „Витрати
діяльності” ), всі витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, а
також витрати при надзвичайних операціях обліковуються на рахунку 85
„Інші витрати”.

Мал. 4 Процедури контролю операцій, які формують собівартість продукції

Розглянемо і інші процедури контролю, які необхідно здійснювати під час
ревізії витрат, собівартості продукції, що впливає на фінансові
результати. Для перевірки обґрунтованості цих результатів та
правильності визначення цін на випущену та реалізовану продукцію
доцільно, в першу чергу, перевірити правильність розрахунку планової
(нормованої) собівартості продукції за окремими її видами і об’єктами.

Обґрунтування планових (нормативних) витрат ревізор перевіряє за
окремими цехами, окремими групами або видами продукції, економічними
елементами та статтями калькуляції. Крім того, перевірка витрат
здійснюється за способами включення в собівартість продукції (прямі і
непрямі витрати). В умовах ринкової економіки важливе значення мають
провізорні калькуляції, які складаються для визначення очікуваної
собівартості. Це потребує перевірки розрахунків щодо складання цих
калькуляцій. Під час ревізії доцільно застосувати розрахунково –
аналітичні методичні прийоми контролю. Це потребу зіставлення фактичної
(облікової) собівартості окремих видів виготовленої і реалізованої
продукції з нормативною собівартістю.

Ревізор повинен перевірити правильність визначення як нормативної, так і
фактичної собівартості продукції. У зв’язку з цим перевірку витрат на
виробництво і собівартість продукції доцільно здійснювати за наступними
напрямами:

формування витрат за економічними елементами;

обґрунтованість і рівень витрат у окремих цехах;

правильність ведення аналітичного обліку витрат, обґрунтованість їх
списання і розподілення непрямих витрат;

відповідність залишків достовірним первинним документам;

вивчення суті і змісту первинних документів, на підставі яких списуються
витрати;

виявлення можливих фактів списання нестач, псування і крадіжок
матеріальних цінностей на собівартість продукції;

дослідження собівартості окремих видів продукції.

У процесі ревізії встановлюють правильність нормативних статей
калькуляції собівартості продукції та порівнюють дані цієї калькуляції з
даними звітної калькуляції. Особливу увагу приділяють тим статтям, де
допущені значні перевитрати чи різка економія витрат за окремими цехами
і видами продукції. Перевіряють також списання фактичних витрат за
встановленими нормами у випадках, коли взагалі не відображають і не
обліковують відхилення від норми.

При проведенні ревізії ревізор використовує матеріали поточного
фактичного контролю, а саме : акти контрольних запусків і контрольного
розкроювання сировини і матеріалів на виробництві, дані хронометричних
спостережень, матеріали контрольних перевірок і аналізу хіміко технічних
лабораторій підприємства про додержання рецептури, акти обсягу виконаних
робіт і інші.

Під час ревізії витрат на виробництво, перш за все, потрібно перевірити
собівартість нормативних калькуляцій окремих видів продукції за статтями
витрат, а також перевірити розрахунки нормативної собівартості
продукції, що реалізується.

Перевірку обґрунтованості нормування витрат починають із дослідження
діяльності й обґрунтованості комплексних витрат (витрати на підготовку
і організацію виробництва, витрат щодо утримання й експлуатації
обладнання, цехових і загально виробничих витрат, транспортно –
заготівельних витрат, інших виробничих витрат та позареалізаційних
витрат).

Перевіряючи розрахунки нормування витрат на освоєння виробництва, цехів
і агрегатів, особливу увагу звертають на можливі випадки, коли до них
включаються витрати, які не мають відношення до операцій, пов’язаних з
підготовкою і освоєнням виробництва.

Перевірку нормування витрат на утримання й експлуатацію обладнання
здійснюють за окремими стадіями.

Нормування цехових і загально виробничих витрат перевіряють на підставі
вивчення структури організації управління, акцентуючи увагу на її
спрощення.

Нормативи витрат, що пов’язані з випробуванням, дослідженням,
раціоналізацією, винахідництвом і технічним удосконаленням перевіряють у
взаємозв’язку з організаційно – технічними заходами підприємства і
цехів, з очікуваним економічним ефектом від проведенням таких заходів.

Витрати на спецодяг та спецвзуття порівнюють під час ревізії з
нормативами.

Поряд з такою детальною перевіркою статей витрат перевіряють кошторис
витрат на виробництво за елементами. Для цього перевіряють розрахунки
всіх витрат основного, допоміжного і транспортних цехів за винятком
внутрішньозаводського обігу. Але на підприємствах текстильного,
шкіровзуттєвої, хутрової, м’ясної, цукрової, масло переробної,
мукомольної, тютюнової та лісозаготівельної промисловості
внутрішньозаводський обіг напівфабрикатів власного виробництва, які
передаються з цеху в цех за встановленими цінами, включається в кошторис
витрат на виробництво.

Важливою ділянкою ревізії є вивчення нормативно – планової собівартості
окремих видів продукції. Калькуляційні статті витрат її порівнюють із
фактичною собівартості і при встановленні відхилень (особливо у бік
підвищення собівартості продукції) з’ясовують їх причини.

Витрати на сировину і матеріали перевіряють шляхом з’ясування
правильності їх витрачання, технічного обслуговування норм їх витрачання
і розрахунків транспортно – заготівельних витрат. Прийняті за основу в
планових або лабораторіях нормування сировини і матеріалів. Особливу
увагу при ревізії приділяють перевірці відходів сировини і матеріалів,
виявленню резервів їх зменшення, а також використання у виробництві.

При перевірці витрат, пов’язаних з оплатою праці, з’ясовують
правильність норм виробітку, розцінок. При цьому звертають увагу на
недопустимість включення у відомість норм і розцінок за окремими видами
продукції трудових витрат на виготовлення деталей і комплектуючих
виробів, які підприємство одержує зі сторони.

У тому випадку, коли відповідно до певних умов, підприємство змушене
відступати від розроблених нормативів витрат сировини, матеріалів і
заробітної платні працівникам підприємства, ревізор повинен обґрунтувати
ці відхилення від нормативів спеціальними розрахунками.

3. КОМПЮТЕРИЗАЦІЯ КОМПЛЕКСУ ЗАДАЧ КОНТРОЛЮ І РЕВІЗІЇ ВИРОБНИЦТВА І
КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ.

3.1. Організаційно економічна сутність комплексу задач контролю і
ревізії.

Комп’ютеризація контролю витрат на виробництво і калькулювання
собівартості продукції займає важливе місце в автоматизації робочого
місця ревізора. Основу контрольно – ревізійної роботи складає контроль
за достовірністю витрат, пов’язаних із виготовленням продукції,
визначенням собівартості продукції і рентабельності підприємства, а
також виявлення резервів для подальшого розвитку виробництва.

Головна мета АРМ ревізора – забезпечити контрольно – ревізійний процес
достовірними даними про матеріальні, трудові і фінансові витрати на
виробництво та калькулювання собівартості продукції з подальшим
визначенням шляхів поліпшення управління виробництвом і зниження
собівартості продукції.

Виходячи з цього, завдання контролю і ревізії витрат на виробництво в
умовах АРМ ревізора передбачає наступні види робіт:

перевірку первинних облікових даних та повноти їх відображення в
регістрах бухгалтерського обліку;

контроль обліку витрат у місцях їх виникнення;

контроль правильності ведення аналітичного обліку витрат по об’єктах,
замовленнях і договорах;

перевірку правильності обліку і розподілу непрямих витрат;

контроль правильності віднесення витрат майбутніх періодів;

контроль зведеного обліку витрат виробництва;

контроль обліку витрат на рахунках бухгалтерського обліку;

перевірку відповідності даних про витрати виробництва в аналітичному,
синтетичному обліку та звітності.

Контроль за витратами виробництва і калькулювання собівартості продукції
в умовах комп’ютеризації залежить від численних зв’язків з іншими
задачами.

Інформаційні зв’язки комплексу задач контролю і ревізії витрат
виробництва і калькулювання собівартості продукції наведено на мал. 5.

Мал. 5 Інформаційні зв’язки комплексу задач контролю і ревізії витрат
виробництва і калькулювання собівартості продукції

Для того, щоб якісно перевірити правильність обліку витрат виробництва і
калькулювання собівартості продукції, АРМ ревізора має забезпечити
одержання інформації з різних напрямів. З цією метою розроблено комплекс
задач контролю і ревізії витрат виробництва і калькулювання собівартості
продукції.

Комплекс задач контролю і ревізії витрат виробництва і калькулювання
собівартості продукції.

Назва Позначення Функціональне призначення

Контроль обліку і розподілу прямих витрат В1 Перевірка прямих витрат
(матеріальних, на оплату праці, відрахування на соціальні заходи,
амортизація та інші операційні витрати)

Контроль обліку і розподілу комплексних витрат В+2 Перевірка
правильності віднесення витрат на облікові рахунки та розподіл їх по
об’єктах (замовленнях) витрат

Контроль обліку незавершеного виробництва В3 На підставі інвентаризації
незавершеного виробництва перевірки розрахунків витрат на продукцію в
незавершеному виробництві на кінець місяця

Контроль обліку за витратами у виробництві В4 Перевірка правильності
віднесення витрат від браку продукції, простоїв і нестач на виробництво
залежно від причин і винуватців

Контроль обліку витрат на основне виробництво В5 При перевірці
визначаються фактичні витрати на товарну продукцію основного виробництва
по об’єктах (замовленнях ) і статтях витрат

Контроль калькулювання фактичної собівартості продукції В6 Перевіряється
правильність визначення фактичної собівартості продукції по групах і
окремих виробах

3.2. Інформаційне забезпечення комплексу задач.

Інформаційне забезпечення складають первинні документи, вихідні
документи і файли обліку, класифікатори і файли, створені у процесі
контрольно – ревізійної роботи.

Контроль обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості
продукції в умовах АРМ ревізора є зведеною ділянкою контрольно –
ревізійного процесу. Джерелом вхідної інформації \ документи первинного
і зведеного обліку попередніх задач:

комп’ютеризація комплексу задач контролю і ревізії операцій з основними
засобами і нематеріальними активами;

комп’ютеризація комплексу задач контролю і ревізії операцій з товарно –
матеріальними цінностями;

комп’ютеризація комплексу задач контролю і ревізії операцій з заробітною
платою;

комп’ютеризація комплексу задач контролю і ревізії готової продукції;

комп’ютеризація комплексу задач контролю і ревізії фінансово –
розрахункових операцій.

Труднощі в інформаційному забезпеченні контролю витрат на виробництво
полягають у необхідності одержання багато чисельних даних із попередніх
задач бухгалтерського обліку, а також у використанні власної файлової
база АРМ ревізора, накопиченої на момент ревізії даної ділянки
контрольно – ревізійної роботи. Тому до комп’ютеризації даної ділянки
контролю доцільно переходити після вирішення основних задач.

Залежність від широкого кола інших задач вимагає в АРМ ревізора
застосовувати багато чисельні класифікатори:

структурних підрозділів;

матеріально відповідальних осіб;

господарських операцій;

типових бухгалтерських проводок;

рахунків бухгалтерського обліку;

статей і об’єктів витрат;

причин і винуватців порушень;

можливих порушень;

запитальник ревізора і нормативно – законодавчих документів.

Класифікатор статей витрат використовують для контролю узагальнення
витрат на виробництво за їх видами. Він будується за серійно –
порядковою системою кодування на підставі даних класу 8 „витрати за
елементами” в Плані рахунків бухгалтерського обліку і має такий вигляд:

Найменування витрат Код

Матеріальні витрати: 01-09

1.Витрати сировини і матеріалів 01

2.Витрати купівельних напівфабрикатів 02

3.Витрати палива і енергії 03

4.Інші 04-09

Витрати на оплату праці: 10-79

1.Виплати за окладами і тарифами 11

2.Премії і заохочення 12

3.Компенсаційні виплати 13

4.Інші 14-19

Класифікатор об’єктів витрат використовується для контролю аналітичного
обліку витрат по об’єктах, замовленнях, договорах. Він будується, як
правило, безпосередньо на підприємстві і використовується в АРМ ревізора
в готовому вигляді.

Останні класифікатори мають загальний характер і відрізняються від інших
задач тільки за змістом.

Для здійснення контролю і ревізії витрат виробництва АРМ ревізора
передбачає створення наступних вхідних оперативних файлів.

Оперативні файли

Найменування Код Використовується для складання машинограм

Файл фактичних витрат на об’єкт калькуляції

Файл облікових витрат на об’єкт калькуляції ФФВ

ФОВ Відомість відхилень фактичних витрат від облікових

Файл фактичних витрат на готову продукцію

Файл облікових витрат на готову продукцію ФФГ

ФОГ Оборотна відомість по рахунках №________

Файл фактичної собівартості готової продукції

Файл облікової собівартості готової продукції ФФС

ФОС Відомість перевірки собівартості готової продукції

Структура файла фактичних витрат (ФФВ)

№ пор. Найменування реквізиту Позначення Тип

1. Код статті витрат КС N

2. Назва статті витрат НС C

3. Код об’єкта витрат КЗ N

Фактичні витрати на виробництво

4. — кількість ВКФ N

5. — сума ВСФ N

Файл облікових витрат (ФОВ) має аналогічну структуру за винятком
реквізитів „Сума” і „Кількість”, які містять не одержані в результаті
контролю, а облікові дані.

Структура файла фактичних витрат на готову продукцію
(ФФГ)

№ пор. Найменування реквізиту Позначення Тип

1. Код структурного підрозділу КСП N

Основний рахунок

2. — рахунок Р N

3. — субрахунок СР N

4. — код аналітичного обліку АР N

5. Незавершене виробництво НВ N

6. Обороти по дебету ДТ N

7. Списання на брак Б N

8. Витрати на готову продукцію за фактичними даними ВГО N

Структура файла облікових витрат на готову
продукцію (ФОГ)

№ пор. Найменування реквізиту Позначення Тип

1. Код структурного підрозділу КСП N

Основний рахунок

2. — рахунок Р N

3. — субрахунок СР N

4. — код аналітичного обліку АР N

5. Незавершене виробництво НВ N

6. Списання на брак Б N

7. Витрати на готову продукцію за обліковими даними ВГО N

Структура файла фактичної собівартості готової
продукції (ФФС)

№ пор. Найменування реквізиту Позначення Тип

1. Код структурного підрозділу КСП N

2. Калькуляційна одиниця КЗ N

3. Кількість вироблених товарів КВІ N

4. Сума витрат СВ N

5. Сума витрат на одиницю СОП N

6. Собівартість за даними перевірки СВП N

Структура файла облікової собівартості готової
продукції (ФОС)

№ пор. Найменування реквізиту Позначення Тип

1. Код структурного підрозділу КСП N

2. Калькуляційна одиниця КЗ N

3. Кількість вироблених товарів КВІ N

4. Сума витрат СВ N

5. Сума витрат на одиницю СОП N

6. Собівартість за даними перевірки СВП N

Крім вхідних оперативних файлів, АРМ ревізора передбачає створення
нормативно – довідкових файлів. Нижче наводиться перелік і
характеристика реквізитів кожного з них.

Нормативно – довідкові файли

Найменування реквізиту Позначення Тип

Класифікатор планових процентів непрямих витрат

Код структурного підрозділу КСП N

Код базової статті витрат КБС N

Назва базової статті витрат НБС C

Код розрахункової статті витрат

КРС N

Назва розрахункової статті витрат НРС C

Процент або кошторисна ставка П N

Класифікатор нормативних витрат на калькуляційну одиницю

Код структурного підрозділу КСП N

Код статті витрат КБС N

Назва статті витрат НБС C

Одиниця виміру ЕД C

Кількість К N

Сума С N

Класифікатор статей витрат

Код статті витрат КСВ N

Найменування статті витрат НСВ C

Класифікатор об’єктів зведеного обліку

Код об’єкта зведеного обліку КЗО N

Назва об’єкта зведеного обліку НЗО C

3.3. Вихідні документи і технологія їх створення

Система вхідних оперативних, нормативно – довідкових і нормативно –
законодавчих файлів дозволяє скласти ревізору декілька вихідних
документів, необхідних для якісної перевірки витрат виробництва.

Вхідні документи

Назва Позначення Призначення у контрольно – ревізійному процесі

Відомість відхилень фактичних витрат від облікових ВФВ Призначений для
виявлення під час ревізії відхилень між фактичними і обліковими
витратами за структурними підрозділами, статей витрат та калькуляційної
одиниці

Оборотна відомість по рахунку №________ ОВР Призначена для виявлення у
процесі ревізії відхилень між фактичними витратами на готову продукцію і
обліковими

Відомість перевірки собівартості готової продукції ВСГ Дозволяє
проконтролювати правильність віднесення витрат на об’єкти калькулювання
в цілому по підприємству та структурних підрозділах

Відомість виявлених порушень ВВП Систематизація виявлених порушень

Нижче наводиться форма вихідних документів:

1. Відомість відхилень фактичних витрат від облікових

Статті витрат Код об’єкта витрат Витрати на виробництво (фактичні)
Витрати на виробництво (за даними обліку) Відхилення (+; -)

код назва

кількість сума кількість сума кількість сума

КС НС КЗ ВКФ ВСФ ВКО ВСО ВК ВС

ВК(і) = +/- (ВКФ(і) – ВКО(і) );

ВС(і) = +/- (ВСМ(і) – ВСО(і) ), де і
– стаття затрат.

2. Оборотна відомість по рахунку №________

Структурний підрозділ Незав. виробн. Обороти по дебету Списане на брак
Витрати на готову продукцію, за даними обліку Витрати на готову
продукцію, фактично Відхил.

СП НВ Дт Б ВГО ВГФ В

ВГО = НВ + Дт – Б ;

В = +/- (ВГО – ВГФ).

Відомість перевірки собівартості готової продукції

Структурн. підрозділ Кальк. одиниця За звітний період Собів. за даними
обліку Собів. за даними перевірки Відхилення

Випуск, кількість Сума На одиницю

СП ККО ВК СВ СОП СВО СВП В

В = +/- (СВО – СВП).

Технологічний процес вирішення комплексу задач контролю і ревізії витрат
виробництва і калькулювання собівартості зображено на мал. 6.

Мал. 6 Технологічний процес вирішення комплексу задач контролю і ревізії
витрат виробництва і калькулювання собівартості.

Додатки

Додаток 1 Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг)

Додаток 2 Витрати діяльності

Структурно – логічна
схема

1. Дослідження питання формування витрат виробництва за їх елементами,

перевірка правильності і обґрунтованості кошторисів за окремими видами
видатків

2. Правильність складання калькуляції собівартості продукції за статтями
витрат

3. Вивчення собівартості продукції

4. Пошук резервів зниження собівартості продукції

Перший етап

Групування витрат за
економічними елементами

Матеріальні витрати Витрати на оплату праці Відрахування на соціальні
заходи Амортизація Інші операційні витрати

Сировина та інші матеріали Заробітна плата за окладами і тарифами
Відрахування на пенсійне забезпечення Сума нарахованої амортизації:
Витрати на відрядження

Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби Премії та заохочення
Відрахування на соціальне страхування а).основних засобів Витрати на
послуги зв’язку

Паливо та енергія

Компенсаційні витрати Страхові внески на випадок безробіття
б).нематеріальних активів Витрати на виплату матеріальної допомоги

Будівельні матеріали

Запасні частини Оплата відпусток Відрахування на індивід. страхування
персоналу в).інших необоротних активів Плата за розрахунково – касове
обслуговування

Тара і тарні матеріали

Допоміжні та інші матеріали Інші витрат на оплату праці Відрахування на
інші заходи

Другий етап

За умов ринкової економіки перелік і склад статей калькулювання
собівартості продукції встановлюється самим підприємством

Третій етап

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг)

(продовження на наступній сторінці)

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг)

Четвертий етап

Скорочення втрат від браку;

Зменшення непродуктивних витрат;

Зменшення нестач від псування цінностей;

Зменшення втрат від незавершеного виробництва;

Інше.

Висновок

В умовах ринку основними аспектами виробничо – господарської діяльності
підприємства є облік затрат, доходів і фінансових результатів.

Затрати на виробництво промислової продукції охоплюють усі матеріальні,
трудові та грошові витрати, пов’язані з виробничо – господарською
діяльністю.

Контроль і ревізія витрат на виробництво і собівартість продукції
допомагають виявити невикористані резерви, непродуктивні витрати і
втрати.

Під час контролю і ревізії витрат ревізору слід керуватися Положенням
(стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затвердженим наказом
Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318.

Досліджуючи витрати за елементами, є можливість встановити не тільки
загальну суму затрат, а і їхню структуру, питому вагу окремих затрат,
розмір доходу. Крім того по елементний поділ витрат може бути успішно
використаний під час аналізу витрат виробництва для визначених факторів,
що позитивно чи негативно впливають на ефективність виробництва.
Поелементне групування витрат є підставою для складання кошторисів.

Собівартість – грошове вираження суми витрат підприємства на виробництво
та реалізацію продукції, робіт, послуг. У собівартості відображені всі
сторони діяльності підприємства.

Зниження собівартості продукції – визначальний фактор у формуванні
прибутку. Тому під час ревізії слід встановити причини відхилень
фактичної собівартості від прогнозованої, виявити резерви зниження
собівартості продукції, розробити рекомендації щодо мобілізації
внутрішніх резервів її зниження і усунення причин, що призвели до
подорожчання продукції.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої
собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду,
нерозподілених постійних загально виробничих витрат та понаднормативних
виробничих витрат .

За умов ринкової економіки перелік і склад статей калькулювання
виробничої собівартості продукції встановлюється самим підприємством.

При перевірці собівартості продукції потрібно проаналізувати її
структуру, звернути увагу на статті калькуляції, які займають найбільшу
питому вагу в загальній сумі витрат виробництва продукції підприємства
чи мають найбільші відхилення від нормативних показників.

Комп’ютеризація контролю витрат на виробництво і калькулювання
собівартості продукції займає важливе місце полегшенні роботи ревізора.

Основу контрольно – ревізійної роботи складає контроль за достовірністю
витрат, пов’язаних із виготовленням продукції, визначенням собівартості
продукції і рентабельності підприємства, а також виявлення резервів для
подальшого розвитку виробництва.

Виходячи з цього, завдання контролю і ревізії витрат на виробництво в
умовах комп’ютеризації роботи ревізора передбачає наступні види робіт:

перевірку первинних облікових даних та повноти їх відображення в
регістрах бухгалтерського обліку;

контроль обліку витрат у місцях їх виникнення;

контроль правильності ведення аналітичного обліку витрат по об’єктах,
замовленнях і договорах;

перевірку правильності обліку і розподілу непрямих витрат;

контроль правильності віднесення витрат майбутніх періодів;

контроль зведеного обліку витрат виробництва;

контроль обліку витрат на рахунках бухгалтерського обліку;

перевірку відповідності даних про витрати виробництва в аналітичному,
синтетичному обліку та звітності.

Змінні загально виробничі витрати

Постійні загально виробничі витрати

Витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць),
що змінюються прямо пропорційно зміні обсягу діяльності

Витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються
незмінними при зміні обсягу діяльності

Інформація рахунків 201, 202, 203, 204, 209

Матеріальні витрати (801, 802, 803, 804 і інші)

Інформація рахунку 661 „Розрахунки за з/пл.”

Витрати на оплату праці (811,812, 813, 816і інші)

Інформація відповідних рахунків

Амортизація (831, 832, 833)

Інформація інших рахунків, де відображаються операційні витрати

Інші операційні витрати за їх видом (інформація рах.84)

Інформація рахунків 651, 652, 653, 654, 655)

Відрахування на соціальні заходи (821,822, 823, 824)

Інформація інших рахунків за призначенням

Інші витрати за їх видами (рах.85)

Виробництво продукції (рахунок 23 „Виробництво”

Задача „Облік основних засобів і нематеріальних активів”

Задача „Облік готової продукції”

Задача „Облік товарно – матеріальних цінностей”

Задача „Облік праці і зарплати”

Задача „Облік фінансово – розрахункових операцій”

Задача „Зведення обліку і звітності”

Комп’ютеризація контролю і ревізії витрат виробництва

Математичний алгоритм

Математичний алгоритм

Математичний алгоритм

Файл матеріальних витрат

Файл витрат по ОЗ та НА

Файл витрат по заробітній платі

Файл товарної продукції

Файл фінансово розрахункових витрат

Автоматичне введення

Машинна база АРМ ревізора

Файли класифікатори

Вхідні оперативні файли

Нормативно – законодавча база

Логічна обробка

Математична обробка

ВФВ

ОВР

ВСТ

ВВП

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг)

Прямі витрати

Прямі матеріальні витрати

Вартість сировини і матеріалів

Вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів

Вартість допоміжних та інших предметів

Прямі витрати на оплату праці

Заробітна плата

Інші витрати, віднесені на конкретний об’єкт витрат

Інші прямі витрати

Відрахування на соціальні заходи

Плата за оренду земельних і майнових паїв

Амортизація

Загально виробничі витрати

Витрати на управління виробництвом

Амортизація основних засобів загально виробничого призначення

Витрати на утримання, ремонт, страхування ОЗ, інших необоротних активів
загально виробничого призначення

Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата
праці та відрахування на соціальні заходи, витрати матеріалів, оплата
послуг сторонніх організацій)

Витрати на освітлення, опалення, водопостачання та інше утримання
виробничих приміщень

Витрати на обслуговування виробничого процесу

Витрати на охорону праці, техніку безпеки

Інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв)

Витрати діяльності

Собівартість реалізації

Загально виробничі витрати

Адміністрат. витрати

Витрати на збут

Інші витр. операц.діяльності

Собівартість реалізованої продукції

Собівартість реалізованих товарів

Собівартість реалізованих робіт і послуг

Виробничі накладні витрати на організацію виробництва та управління
підрозділами основного і допоміжного виробництва

Витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування

Витрати на утримання адмінуправлінського персоналу

Витрати на відрядження

Оренда, амортизація, ремонт, комун. послуги

Витрати на охорону, юридичні, аудиторські послуги

Канцелярські, поштово – канцелярські послуги

Податки, збори (обов’язкові платежі)

Витрати пакувальних матеріалів, транспортування продукції

Витрати на рекламу

Витрати на оплату праці та комісійні продавцям

Амортизація, ремонт і утримання ОФ

Витрати на дослідження і розробки

Собівартість реалізованої іноземної валюти

Сумнівні і безнадійні борги

Втрати від операційної курсової різниці

Нестачі і псування цінностей

Визнані штрафи, неустойки. пені

Контроль і ревізія витрат на виробництво і собівартості продукції

Основні завдання

Основні джерела інформації

перевірка обґрунтування витрат виробництва за їх елементами і
калькуляційними статтями в бухгалтерському облікові й фінансовій
звітності

перевірка дотримання норм витрачання сировини і матеріалів та виходу
готової продукції

перевірка правильності розподілу витрат між готовою продукцією й
незавершеними виробництвом

перевірка дотримання кошторису видатків на обслуговування виробництва і
управління

перевірка і виявлення непродуктивних витрат і втрат у виробництві й
попередження їх виявлення у майбутньому

знаходження резервів зниження собівартості продукції

первинна документація

калькуляція собівартості продукції

кошториси витрат

бухгалтерські записи на рахунках витрат за елементами (
рах.80,81,82,83,84) і втрат діяльності(рах.90 – 95, 98)

регістри бухгалтерського фінансового обліку – журнали – ордери,
відповідні відомості)

дані фінансової, статистичної, оперативної звітності, дані податкового
обліку

Етапи послідовного проведення ревізії

Витрати на охорону праці, техніку безпеки

Витрати на обслуговування виробничого процесу

Витрати на освітлення, опалення, водопостачання та інше утримання
виробничих приміщень

Амортизація

Плата за оренду земельних і майнових паїв

Відрахування на соціальні заходи

Інші прямі витрати

Інші витрати, віднесені на конкретний об’єкт витрат

Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата
праці та відрахування на соціальні заходи, витрати матеріалів, оплата
послуг сторонніх організацій)

Заробітна плата

Прямі витрати на оплату праці

Вартість сировини і матеріалів

Вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів

Вартість допоміжних та інших предметів

Інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв)

Витрати на утримання, ремонт, страхування ОЗ, інших необоротних активів
загально виробничого призначення

Амортизація основних засобів загально виробничого призначення

Витрати на управління виробництвом

Загально виробничі витрати

Прямі матеріальні витрати

Прямі витрати

Похожие записи