Аналізуючи вітчизняну економічну літературу і літературу країн СНД,
можна помітити, що низка економістів ототожнює аудит з ревізією. Це
ототожнення ґрунтується на наявності загальних рис і елементів у їх
організації та методології. Оскільки існують принципові відмінності в
меті, здійсненні, розв’язанні ними завдань, суб’єктах, видах контрольної
інформації, її обробці та реалізації, то такий підхід не можна вважати
правильним.

У МСА виділяють поняття зовнішній і внутрішній аудит, фінансовий і
управлінський (операційний). Названі види аудиту мають різну мету і
завдання.

Зовнішній аудит здійснюють незалежні аудитори (аудиторські фірми), зі
сертифікатом аудитора, що дає їм право займатися аудиторською
діяльністю. З 2001 р. в Україні ліцензія стала необов’язковою, а
аудиторські фірми підлягають реєстрації в АПУ.

Внутрішній аудит виконують штатні працівники підприємства з метою
надання допомоги керівництву в прийнятті управлінських рішень. У перелік
функціональних обов’язків внутрішнього аудитора входять: перевірка
фінансової звітності, обліку, первинних документів щодо
фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання; перевірка
системи внутрішнього контролю за використанням матеріальних, трудових і
фінансових ресурсів, оцінка економічної ефективності господарських
операцій; складання і перевірка виконання бізнес-планів тощо.

Поділ обліку на фінансовий і управлінський відповідно породжує
різновидність аудиту: фінансовий і управлінський (операційний).
Управлінський аудит є різновидністю внутрішнього аудиту і здійснюється з
метою розробки рекомендацій щодо економії та ефективного використання
ресурсів для досягнення кінцевого фінансового результату господарської
діяльності підприємства, вдосконалення чинної системи обліку і контролю
за процесами виробництва.

Для правильного тлумачення аудиту його слід відрізняти від поняття
«аудиторська діяльність». У ст. 3 Закону України «Про аудиторську
діяльність» зазначено, що аудиторська діяльність охоплює організаційне і
методологічне забезпечення аудиту, практичне здійснення аудиторських
перевірок (аудиту) і пов’язаних з ним експертиз, консультацій з питань
бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналіз
фінансово-господарської діяльності й інших видів економіко-правового
забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.

Сказане наводить на думку про те, що намагання низки економістів у зміст
терміну «аудит» вводити мету і завдання різних видів аудиту (зовнішній,
внутрішній, фінансовий, управлінський тощо), а також окремих елементів,
притаманних терміну «аудиторська діяльність», помилкове. Потрібно
чіткіше вирізняти аудит і ревізію та інші форми контролю. Конкретизувати
мету, завдання і функції, притаманні окремим видам аудиту, слід у
визначеннях: «аудит зовнішній», «аудит внутрішній», «аудит фінансовий»,
«аудит управлінський».

Існує суттєва різниця між загальним визначенням суті аудиту як форми
економічного контролю і визначеннями понять конкретних видів аудиту.
Розглядаючи аудит як загальне поняття, характерне для всіх видів цієї
форми контролю, можна дати таке визначення:

Аудит — це процес, за допомогою якого компетентний працівник збирає і
накопичує дані про господарські явища і факти з метою їх об’єктивної
кількісної та якісної оцінки, визначення відповідності встановленим
критеріям і надання зацікавленим користувачам достовірної інформації про
об’єкти дослідження.

Визначення поняття «фінансового аудиту», запропоноване у Законі України
«Про аудиторську діяльність», де зазначається, що аудит — це перевірка
публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та
іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів
господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку,
його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим
нормативам.

У вітчизняній економічній літературі недостатньо уваги приділяється
розкриттю поняття «управлінський аудит». Зарубіжні вчені по-різному
визначають «управлінський (операційний) аудит».

Ми надаємо перевагу терміну «управлінський аудит» з таких причин:

— аудиторський контроль — невід’ємна функція управління;

— користувачами інформації цього виду аудиту є тільки працівники
управління підприємства;

— функцією управлінського аудиту є не тільки поточний контроль за
господарськими операціями, а й прогнозування, аналіз інших функцій
управління господарською діяльністю. Отже, управлінський аудит — це
процес вивчення й оцінка господарських явищ і фактів з метою надання
рекомендацій управлінню суб’єкта господарської діяльності щодо
економічного й ефективного використання матеріальних, трудових і
фінансових ресурсів, досягнення кінцевого фінансового результату і
програмних цілей.

У практичній діяльності зарубіжних країн управлінський аудит зазвичай
здійснюють внутрішні аудитори. Якщо на підприємстві відсутня служба
внутрішнього аудиту або недостатня кваліфікація внутрішніх аудиторів, то
для виконання цього виду послуг можна залучати зовнішніх аудиторів.

Незважаючи на різні підходи українських і зарубіжних економістів щодо
визначення аудиту і його видів, існують однакові їх погляди стосовно
того, що за основу визначень цих понять доцільно брати об’єкти аудиту,
мету і завдання.

Аналіз спеціальної наукової літератури засвідчує, що серед вітчизняних і
зарубіжних економістів спостерігаються різні думки щодо визначення мети
і завдань аудиту. Економісти зупиняються переважно на конкретних
завданнях аудиту, які здебільшого збігаються з функціональними
обов’язками аудиторів (аудиторських фірм). Водночас мало звертається
уваги на стратегічні завдання аудиту. Адже визначення стратегічних
завдань аудиту необхідне для розуміння суспільно-економічної потреби
існування аудиту в умовах ринкової економіки.

Завдання аудиторського контролю поділяються на окремі та загальні.
Розв’язання окремих завдань стосується перевірки однієї зі сторін
господарської діяльності (використання сировини у виробництві, випуск
продукції та її собівартість, збереження цінностей), а загальні — на всю
господарську діяльність суб’єктне господарювання зі встановленням
рентабельності, конкурентоспроможності продукції, прибутковості
підприємства.

Незалежно від підходу до аудиторської перевірки, особливостей
використання аудиторських процедур, окрім основних завдань, аудитори
зобов’язані виконувати функціональні завдання. ННА визначено такі
функціональні завдання: коригування, оперативного контролю, стратегічні.

Завдання коригування передбачає надання аудитором керівництву
підприємства (замовнику) тих чи інших вказівок і рекомендацій про
можливе виправлення виявлених суттєвих помилок у системі бухгалтерського
обліку і звітності.

Завдання оперативного контролю вирішуються аудитором у тих випадках,
коли він співпрацює з суб’єктом перевірки впродовж тривалого часу на
основі довгострокового договору. При цьому аудитор має змогу здійснювати
перманентну (безперервну) аудиторську перевірку підприємства-замовника
протягом всього контрольованого звітного періоду.

Стратегічні завдання здебільшого виникають у процесі надання
аудиторських послуг. До стратегічних завдань аудитора належать
проведення стратегічного аналізу, складання фінансових прогнозів,
визначення стратегії та перспектив розвитку підприємства.

Роль аудиту можна окремо розглядати на макро- і мікроекономічному
рівнях. На макроекономічному рівні аудит виступає як одна із
організаційних форм контролю і розв’язує стратегічні завдання. На
мікроекономічному рівні результати діяльності аудиторів (аудиторських
фірм) становлять невід’ємну частину інформаційного забезпечення
управління суб’єктами господарської діяльності. Отже, завдання аудиту
доцільно розглядати як на рівні економічної системи країни загалом, так
і на рівні окремих господарських структур.

У запропонованій нами класифікації завдань аудиту (рис. 1.2) на
макрорівні доцільно виділити такі завдання:

— розробка ННА;

— розробка і впровадження кодексу професійної, етики;

— система підготовки аудиторів;

— підвищення кваліфікації аудиторів тощо.

Успішне виконання завдань аудитом на макрорівні залежить від
налагодженої роботи Спілки аудиторів України (САУ), АПУ та вузівської
підготовки майбутніх аудиторів. Сьогодні вже розроблені та впроваджені в
практику ННА, кодекс професійної етики аудитора.

До загальних завдань аудиту доцільно відносити:

— розробку внутрішньо-фірмових нормативів аудиту;

— складання робочих документів аудитора;

— розробку типового плану і програми аудиту;

— складання тестів системи внутрішнього контролю, залишків на рахунках
бухгалтерського обліку.

Часткові завдання аудиту залежать від виду аудиторських послуг. При
здійсненні аудиту фінансової звітності до них можна віднести:

— вивчення статуту, установчої угоди й інших документів, що засвідчують
правове поле діяльності суб’єкта перевірки;

— ознайомлення з бізнесом клієнта, зі системою господарювання й
управління;

— оцінку ефективності системи внутрішнього контролю;

— контроль здійснення господарських операцій процесів постачання,
виробництва, реалізації, інвестування;

— встановлення повноти відображення всіх господарських та фінансових
операцій, підприємства у бухгалтерському обліку;

— перевірку реальності розрахунків із постачальниками і покупцями;

— встановлення достовірності розрахунків із бюджетом і позабюджетними
фондами;

— реальність визначення фінансових результатів тощо.

Крім перевірки системи бухгалтерського обліку і підтвердження реальності
та достовірності фінансової звітності, як зовнішні, так і внутрішні
аудитори виконують різноманітні послуги: аналіз системи обліку і
внутрішнього контролю, консультації з питань менеджменту, маркетингу й
оподаткування, розробку проектів управлінських рішень, проведення
оперативного, ретроспективного і стратегічного аналізу, розробку
фінансових прогнозів, аналіз фінансового стану та ін.

У кожному конкретному випадку, зауважуючи характер тієї чи іншої
аудиторської послуги, буде визначатися те чи інше завдання. Наприклад, в
аналізі фінансового стану підприємства основними частковими завданнями
аудитора (аудиторської фірми) будуть: оцінка реальності та достовірності
статей балансу й інших форм фінансової звітності, визначення показників
ліквідності, економічної активності, заборгованості, прибутковості,
використання акціонерного капіталу. Наступним завданням є здійснення
порівняльного аналізу з показниками попередніх років, інших аналогічних
підприємств або середньо-галузевими тощо.

При наданні послуг з питань оподаткування основними завданнями аудиту
будуть: вивчення чинної нормативно-правової бази з того чи іншого
питання, оцінка системи внутрішнього контролю і виявлення порушень,
надання консультації з приводу виправлення допущених у системі обліку і
звітності помилок та інших порушень чинного законодавства.

Отже, конкретні завдання аудиту найбільшою мірою визначаються характером
наданих послуг і конкретизуються у договорі про виконання тих чи інших
робіт аудиторськими службами.

До чинників, що визначають мету і завдання аудиту, належить підхід до
аудиту (еволюція методології аудиту).

На ранніх стадіях розвитку аудиту (підтверджувальний аудит) основною
процедурою дослідження було підтвердження записів у системі обліку
шляхом суцільної перевірки.

З розвитком аудиту орієнтація аудиторів змістилася на користь вибіркової
перевірки на підставі результатів оцінки системи внутрішнього контролю й
оцінки аудиторського ризику. Для підтвердження попередньо визначеного
рівня аудиторського ризику аудитори стали використовувати тести системи
внутрішнього контролю, залишків на рахунках бухгалтерського обліку.

В економічній літературі більшість вчених виділяє три етапи розвитку
аудиту: підтверджувальний, системно-орієнтований, ризико-орієнтований.

В умовах підтверджувального аудиту основною метою і завданням
аудиторської перевірки є попередження і виявлення помилок, зловживань і
шахрайства. При системному або ризико-орієнтованому аудиті основною
метою перевірки є підтвердження достовірності фінансової звітності.

Отже, на основі вивчення джерел наукової спеціальної літератури, аналізу
чинних міжнародних і національних нормативів аудиту та практичного
досвіду українських і закордонних аудиторських фірм

можна дійти висновку, що на мету і завдання аудиту (аудиторських послуг)
впливають такі чинники

— види аудиту та аудиторських послуг;

— зміст договору на аудиторську перевірку;

— підходи до аудиту (еволюція його розвитку).

Функціональні завдання аудиту тісно пов’язані з функціональними
обов’язками. Зі зміною виду аудиторських послуг і етапів аудиторського
процесу змінюються функціональні завдання. У процесі аудиту фінансової
звітності ці завдання такі:

— вивчення бізнесу клієнта й укладання договору на аудиторську
перевірку;

— розробка плану і робочої програми перевірки;

— дослідження та збір аудиторських доказів;

— аналіз і оцінка аудиторських доказів;

— коригування плану та робочої програми;

— складання аудиторського висновку й акту виконання робіт.

Отже, аудит в Україні стає однією з важливих галузей науки і практики.
Він значно розширює і якісно поліпшує традиційні форми контролю. З
розвитком ринкової інфраструктури зростає потреба в об’єктивній
кількісній та якісній оцінці господарських явищ і фактів при визначенні
їх відповідності встановленим критеріям та надання зацікавленим
користувачам достовірної інформації про об’єкти господарської діяльності
підприємства В цьому вбачається основна мета аудиту

Історія розвитку аудиту в світі та характеристика тенденцій, що
впливають на нього

В економічній літературі висловлюються різні думки щодо історії
виникнення аудиту в світі. Слово «аудит» походить від латинського слова
«audio» (він слухає, відповідно «auditor» — той, хто слухає).

Одні автори стверджують, що започаткування професії аудитора сягають
давніх часів. Ще в Стародавньому Єгипті (близько 2600 років до н.е.)
існували чиновники, які поєднували функції обліку та контролю. В
Римській імперії (НІ ст. до н.е.) функції контролю здійснювали
спеціальні службовці, так звані куратори. Водночас з ними діяли
прокуратори — намісники провінцій, фінансові чиновники з забезпечення
державних доходів, а квестори займалися фінансовими та судовими
справами.

Інші дослідники доводять корені існування аудиту в Стародавній Греції. В
той період, особлива увага приділялася контролю збереження власності,
зокрема майна. Крадіжку греки розглядали

( > ^

`

¤

?

3/4

I

ae

e

`

есятикратному розмірі. Афіни мали спеціальних чиновників і контролерів,
до обов’язків яких належало складання звітів про доходи і витрати
держави та їх контроль.

В Італії аудит поширився після падіння Римської імперії. Купці
Флоренції, Генуї та Венеції використовували працю аудиторів для
перевірки платоспроможності капітанів торгових кораблів, які перевозили
товари в інші країні Європи. В той час метою контролю було попередження
помилок в облікових книгах.

Наступною віхою в розвитку аудиту став період розквіту італійських
міст-держав. Тут мало місце паралельне співіснування контролю на
приватному та державному рівнях.

У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-економічних відносин
удосконалювався облік і контроль господарської діяльності, з’явилися
спеціальні трактати про контроль облікових записів і звітності. В цих
трактатах наголошувалося на необхідності піддавати ретельній перевірці
звіти; регулярно проводити інвентаризацію залишків цінностей,
дебіторської заборгованості, підтверджувати правильність цін та ін.

Значним поштовхом у розвитку фінансово-господарського контролю в світі,
а отже, і професії аудитора, було зародження капіталістичного способу
виробництва. Починаючи з середини XIX ст., коли капіталістичний тип
виробництва почав домінувати у країнах Європи і Північної Америки,
реальні власники підприємств (акціонери, пайовики, засновники) майже
повністю перестали брати участь в управлінні, яке було передано найманим
працівникам — професійним менеджерам. Відразу почалися конфлікти
інтересів: власники прагнули не тільки зберегти, а й примножити
власність, а менеджери намагалися самі перейти до категорії власників,
часто використовуючи надані їм можливості на шкоду своїм роботодавцям.

Звичайно, у цьому конфлікті власники мали законне право вимагати від
менеджерів продуктивної праці та сумлінного виконання обов’язків, але
реально контролювати їх не могли. Тому виникла ідея запрошувати
висококваліфікованих і незалежних працівників (насамперед бухгалтерів),
котрі могли б надавати об’єктивну інформацію про реальне збереження
активів підприємства, величину прибутку тощо.

Отже, аудитори стали інструментом реалізації контролю власника за
діяльністю найманого персоналу, результати якої знаходили формальне
вираження у показниках публічної фінансової звітності.

Різні примітивні форми контролю існували і за первіснообщинного,
рабовласницького та феодального ладу. Історія ж виникнення аудиту
пов’язана лише з розвитком капіталізму та ринкових відносин.

Відокремлення власників від безпосереднього управління власністю стало
важливою передумовою розвитку аудиту і створення інститутів професійних
бухгалтерів та аудиторів.

Більшість вчених світу визнають, що офіційною датою виникнення
незалежного аудиту в сучасному його значенні є 23 жовтня 1854 р. Саме
тоді Спілці бухгалтерів Единбургу був наданий статус королівської, її
членам присвоєно звання «привілейованих бухгалтерів». Спілка бухгалтерів
Единбургу налічувала 180 членів, Інститут бухгалтерів та експертів
Глазго — 144, а Спілка бухгалтерів Абердіно — 224.

Шотландська бухгалтерська практика стала широко популярною у світі, і
вже до початку XX ст. було створено. 12 організацій професійних
бухгалтерів: 1854 р. — Спілка бухгалтерів Единбургу, 1855 р. — Інститут
бухгалтерів та експертів Глазго, 1867 р. — Спілка бухгалтерів Абердіно,
1870 р. — Інститут привілейованих бухгалтерів Англії та Уельсу, 1880 р.
— Інститут привілейованих бухгалтерів Канади, 1886 р. — Інститут
привілейованих бухгалтерів Австралії, 1887 р. — Спілка бухгалтерів
Австралії, 1887 р. — Американський інститут дипломованих громадських
бухгалтерів, 1888 р. — Інститут привілейованих бухгалтерів Ірландії,
1891 р. — Привілейована асоціація дипломованих бухгалтерів Англії, 1894
р. — Спілка бухгалтерів Нової Зеландії, 1895 р. — Інститут реєстрованих
бухгалтерів Голландії. Сьогоднішні такі організації діють практично в
усіх країнах з ринковою економікою.

Існування певних тенденцій глобалізації бізнесу, концентрації
інтелектуальних ресурсів у процесі розподілу праці, стрімке зростання
інформаційної складової систем управління стало значним поштовхом у
подальшому розвитку аудиту на вищому рівні.

Останні десятиріччя XX ст. характеризуються розвитком міжнародної
торгівлі, збільшенням інвестиційних потоків і глобалізацією економічних
процесів. Глобалізація розвивається під впливом сукупності об’єктивних
політичних, економічних і соціальних факторів, серед яких можна
виділити:

— геополітичні та геоекономічні трансформації, пов’язані з розпадом
соціалістичної системи господарювання, появою групи «пострадянських»
незалежних держав. Внаслідок цього значно посилилася політична і ринкова
уніфікація сучасного світу;

— науково-технологічні досягнення, зокрема в галузі новітніх
інформаційно-комунікаційних систем;

— поглиблення вагомих проблем як економічного, так і екологічного
характеру.

Глобальний характер сучасного бізнесу, збільшення кількості суб’єктів
підприємництва й ускладнення їхніх організаційних структур приводить до
посилення ролі стратегічного менеджменту, спрямованого насамперед на
вибір оптимального шляху підприємства на основі аналізу зовнішнього та
внутрішнього середовища.

Сучасні підприємства підтримують ділові зв’язки з багатьма партнерами,
орієнтуються на численних конкурентів, враховують і передбачають
різноманітні вимоги споживачів, суспільних організацій, держави тощо.

Ці фактори визначають необхідність глибокого аналізу зовнішнього
середовища. Релевантне зовнішнє середовище фірми дуже широке, оскільки в
нього входять соціальні й економічні фактори, проте ключовий аспект
зовнішнього оточення фірми — це галузь (або галузі), в якій вона веде
конкурентну боротьбу.

Потреба досягнення конкурентних переваг і прагнення посісти позицію
лідера у галузі змушує великі компанії використовувати послуги не тільки
власних спеціалістів, а й зовнішніх експертів — аудиторів.

Необхідність залучення незалежних аудиторів для здійснення перевірок та
експертиз системи управління виникла, передусім у тих компаніях, які
мали філії, дочірні підприємства, а також диверсифіковану структуру
(різні види діяльності). Налагодження ефективного контролю у таких
компаніях виявилося досить складною справою. Тому динамічний розвиток
аудиторської діяльності значною мірою відбувається завдяки глобалізації,
розширенню та диверсифікації транснаціональних і національних компаній у
процесі еволюції ринкових економічних відносин.

Якщо на перших етапах розвитку ринкової економіки у країнах Західної
Європи, Північної Америки та інших регіонів планети активно відбувалися
процеси концентрації капіталу, засобів праці, трудових ресурсів
(переважно виробничого кадрового потенціалу), то у XX ст. паралельно з
названими процесами спостерігалася значна концентрація інтелектуальних
ресурсів. У галузі бізнес-консалтингу й аудиту ця тенденція знайшла
відображення у створенні транснаціональних бухгалтерських (аудиторських)
фірм — Артур Андерсен, КПМГ, Прайс Уотерхаус Куперс, Ернст&Янг,
Делойт&Туш та ін.; потужних наукових центрів при університетах тощо.
Використання значного інтелектуального потенціалу провідних аудиторських
фірм світу дало змогу багатьом компаніям вирішувати складні проблеми,
пов’язані з фінансами, обліком, податками та інвестиціями, які досить
важко було би розв’язати власними силами.

Отже, до переліку чинників, що сприяють розвитку аудиторської
діяльності, можна додати концентрацію і зростання інтелектуального
потенціалу. Саме це створює об’єктивні передумови глобального управління
економічними процесами.

У зв’язку з розвитком комп’ютерної техніки і сучасних інформаційних
технологій за останні десятиріччя посилилася тенденція зростання обсягів
фінансово-економічної інформації, доступної для використання різними
категоріями користувачів — акціонерами, інвесторами, кредитними і
страховими організаціями тощо. Водночас зросла потреба у забезпеченні
належної достовірності та якості фінансово-економічної інформації, яка
потрапляє на ринок і може розглядатися як специфічний товар. Своєрідним
«сертифікатом якості» для такої інформації є висновок незалежних
аудиторів, який набагато збільшує її достовірність і, відповідно,
вартість. Отже, аудит бере безпосередню участь у процесі виробництва та
створення нової вартості.

Згадані тенденції є взаємопов’язані й у комплексі з іншими чинниками
формують сучасне бачення аудиту.

Становлення і розвиток аудиту в Україні

Однією з причин гальмування розвитку аудиту в Україні є те, що вона
впродовж багатьох століть була поневолена іншими державами. Рівень
розвитку аудиту значною мірою залежав від розвитку продуктивних сил і
виробничих відносин цих країн.

Західні землі до закінчення Першої світової війни входили до складу
Австро-Угорської імперії, а потім — Польщі. За часів панування
Австро-Угорської імперії на Західних землях України у великих містах
розвивались мануфактури, виникали нові промислові підприємства. Все це
створювало певні умови для розвитку аудиту, оскільки власникам
підприємств потрібний був незалежний контроль за використанням і
збереженням їх капіталу

Поневолення Західних земель України панською Польщею дещо сповільнило
розвиток аудиту. Польща порівняно з Австро-У горською імперією у
розвитку промисловості була відсталішою. Контроль за збереженням
панських маєтків здійснювали певні наглядачі. Проте їх діяльність мало
чим нагадує роботу аудиторів.

Центральні, східні та південні-регіони України входили до складу
Російської імперії. Розвиток аудиту в цих регіонах був адекватний його
розвитку в Росії. Перша згадка про аудиторів в Росії відноситься до
початку XVIII ст., де аудиторами називали військових слідчих.

Звання аудитора в Росії було введено Петром І, який у військовому
статуті 1716 р. і в «Табелі про ранги» до військових чинів відніс і
аудитора. В 1797 р. аудитори були переведені в цивільні чини, а 1833 р.
з метою навчання аудиторів у Петербурзі заснована школу, названу пізніше
Аудиторським училищем.

За характером посада аудитора поєднувала в собі посади діловода,
судового секретаря і прокурора. Після проведення в Росії
військово-судової реформи 1867 р. посаду аудитора було скасовано. Спроби
створити наприкінці XIX —початку XX ст. у Росії Інститут присяжних
бухгалтерів (рахівників) закінчилися лише підготовкою документів, які
регламентували його діяльність.

Професійної організації бухгалтерів (аудиторів) у Російській імперії так
і не вдалося створити. Незалежні перевірки щорічних звітів акціонерних
товариств проводилися ревізійними комісіями. До складу цих комісій часто
входили акціонери, не завжди обізнані з обліком і контролем.

Після жовтневого перевороту 1917 р. та часів існування СРСР була
сформована командно-адміністративна система. За цих умов контрольні
функції повністю виконували контрольно-ревізійні органи. Водночас з цим
існував партійний контроль.

Перші зародки аудиту можна віднести до 1987-1989 рр., коли почали діяти
спільні підприємства з іноземним капіталом. В Україні було створене
дочірнє відділення «Інаудиту».

Розвиток аудиту в Україні започатковано після розпаду Радянського Союзу
та створення незалежної держави.

На сучасному етапі розвитку національної економіки спостерігаємо значні
зміни у методах і механізмах господарювання, зумовлені розширенням і
зміцненням недержавних форм власності, приватизаційними процесами,
розвитком міжрегіональних і міжнародних зв’язків, побудованих на
ринкових засадах.

В Україні виникла нова категорія людей, реально здатних впливати на
економічну, соціальну і політичну атмосферу в державі, — категорія
власників, їхньою характерною рисою є зацікавленість у стабільності,
передбачуванні та відкритості всіх процесів, що відбуваються у
суспільстві, оскільки безпека будь-якого бізнесу визначається насамперед
загальним становищем у державі та суспільстві.

Формування приватної власності як альтернативи державному секторові
економіки зумовило виникнення низки нових професій в економічній сфері,
де важливе місце належить аудиторам.

Але для багатьох людей досі нерозв’язаним залишається питання: наскільки
вітчизняний аудит відповідає об’єктивно існуючим потребам у ньому? Не
секрет, що у перші два-три роки після примусового запровадження аудиту в
Україні (1993-1996 рр.) це викликало негативні емоції у багатьох
підприємців і лише з часом ставлення до аудиторів змінилося.

Іноді окремі науковці та практики висловлювали думки, що аудит в Україні
запроваджено передчасно, і він є лише способом заробляння «легких»
грошей певною категорією людей; що користі він нікому не приносить і
потрібен лише державі (або, конкретніше, її

фіскальним органам) для утримання під наглядом недержавного сектора
економіки, який формується швидкими темпами. Подібна позиція не тільки
не враховує багатьох факторів, що вплинули на зародження українського
аудиту, а й ігнорує об’єктивні передумови, які склалися в нашій державі
у зв’язку з переходом до ринкових економічних відносин.

Якщо проаналізувати історію виникнення і розвитку аудиту за кордоном, то
можна зауважити, що аудит є своєрідним «супутником» ринкової економіки.
Професія аудитора у сучасному розумінні цього слова виникла у Великій
Британії в середині XIX ст., саме під час становлення нової економічної
системи, яку ми називаємо ринковою економікою. Після цього аудитори
почали успішно працювати в інших розвинених країнах, де найшвидше
впроваджувалися і розвивалися ринкові методи господарювання, — США,
Франції, Німеччині та ін.

Історія виникнення і розвитку аудиту в Україні вимірюється лише
декількома роками, що принесли багато здобутків, успіхів і розчарувань.
Офіційне визнання обов’язкового аудиту відбулося 1993 р., через два роки
після проголошення незалежності України, у зв’язку з прийняттям Закону
України «Про аудиторську діяльність». З тих нір кожен рік додавав щось
нового до теорії та практики аудиту і збільшував престижність
аудиторської професії у суспільстві. Підприємці, банкіри, інвестори,
державні службовці вже добре знають, що таке аудит, і широко
користуються його послугами. З екзотичного і досить туманного терміну
аудит перетворився на звичний елемент ринкового механізму, який працює
насамперед на користь громадян — бізнесменів і службовців, акціонерів і
власників.

Отже, розвиток аудиту в Україні має три етапи:

Перший — 1987-1992 рр. — створення перших аудиторських структур.

Другий — 1993-1998 рр. — формування нормативно-правової бази аудиту в
Україні.

Третій — 1999 р. — дотепер — діяльність аудиту на новій
нормативно-правовій базі та посилення монопольного становища
представників провідних іноземних аудиторських послуг в Україні.

Похожие записи