Реферат з бухобліку та аудиту.

Фінансовий контроль в Україні: необхідність, суть, класифікація,
система.

План

Необхідність і суть фінансового контролю.

Призначення і класифікація фінансового контролю.

Система державного фінансового контролю в Україні.

1. Необхідність і суть фінансового контролю

Фінансовий контроль є важливою функцією держави, що забезпечує умови
нормального функціонування фінансової системи. Ринкові умови не
відміняють необхідності систематичного контролю фінансово-господарської
діяльності підприємств, організацій, установ усіх форм власності, вжиття
заходів із попередження й ліквідації недоліків. Фінансовий контроль
об’єктивно властивий і ринковій економіці, він використовується всіма
розвинутими країнами в тій мірі, в якій диктується економічними і
політичними завданнями.

Існування фінансового контролю зумовлюється об’єктивним характером
фінансів. Становлення і розвиток фінансів були одночасно становленням і
розвитком фінансового контролю. Виходячи з функцій, що виконують
фінанси, їх можна розглядати як інструмент розподілу і перерозподілу
валового внутрішнього продукту і створення на цій основі грошових
доходів і грошових фондів. Однак грошові доходи і грошові фонди
створюються і використовуються не автоматично, а під впливом складних
економічних відносин. Цим і обумовлена об’єктивна необхідність
фінансового контролю як одного з елементів управління фінансами (поряд з
фінансовим плануванням і прогнозуванням, обліком, а також
фінансуванням).

Фінансовий контроль як функція управління фінансами — це специфічна
діяльність, що реалізується через систему спостереження і перевірки
законності і ефективності процесів створення і використання грошових
доходів і грошових фондів з метою оцінки обгрунтованості прийнятих
управлінських рішень і результатів їх виконання для досягнення
пропорційності і збалансованості розвитку економіки. Таке визначення
фінансового контролю дозволяє виявити специфічне місце фінансового
контролю серед інших видів контролю як з точки, зору безпосереднього
об’єкта контролю — центролізованих і децентролізованих грошових фондів,
що виступають у формі фінансових ресурсів, — відповідності їх формування
і використання обмежуючим параметрам фінансового і економічного
розвитку, так і безпосередньої мети здійснення фінансового контролю —
сприяння успішній реалізації фінансової політики, ефективному
використанню фінансових ресурсів.

Практичне здійснення фінансового контролю ґрунтується на використанні
фінансів як економічної категорії, що є вираженням пізнання і
практичного застосування закономірностей суспільного розвитку. Участь
фінансів у всіх стадіях відтворювального циклу визначає необхідність і
значення фінансового контролю в процесі відтворення як важливого
інструменту дотримання пропорцій в економіці і досягнення її
збалансованості, з урахуванням відносної самостійності руху фінансових
ресурсів і матеріальних цінностей, що породжує між ними певні
протиріччя.

Фінансовий контроль є важливим знаряддям дотримання всіх основних
пропорцій у розширеному відтворенні. Будь-яке порушення в параметрах
формування і використання фондів фінансових ресурсів, незалежно від
ступеня порушення, впливає в тій чи іншій мірі на пропорції відтворення.
Саме тому правомірно при визначенні суті фінансового контролю вказувати
на пряму залежність збереження встановлених пропорцій від проведення
фінансового контролю за формуванням і використанням різних фондів
фінансових ресурсів.

Величина фондів фінансових ресурсів, створення вартісних пропорцій,
досягнення збалансованості залежать від багатьох причин. Здійснення
фінансового контролю не обмежується констатацією обсягу таких фондів
порівняно з планами чи прогнозами. Він включає в себе аналіз їх
обґрунтованості, що зумовлює необхідність дослідження всіх причин і
факторів, що впливають на величину фінансових ресурсів. Ця обставина, у
свою чергу, виводить фінансовий контроль за рамки тільки контролю за
обґрунтованістю формування і використання фондів фінансових ресурсів.

Здійснення фінансового контролю дозволяє на основі систематичного
простежування і перевірки руху фондів фінансових ресурсів вирішувати
також завдання раціонального використання матеріальних і трудових
ресурсів, опосередкованих через вартісну оцінку. Фінансовий контроль,
крім того, враховуючи взаємозв’язок явищ, виступає як дійовий фактор
підвищення ефективності суспільного виробництва. Наприклад, сплата
платежів до бюджету у формі податків чи неподаткових платежів торкається
питань укріплення комерційного розрахунку, підвищення фінансової
дисципліни і т.ін.

Характеризуючи фінансовий контроль як систему спостереження і перевірки
процесів створення і використання фінансових ресурсів, важливо виділити
характерні риси його як системи. Системі фінансового контролю властива
цілеспрямованість, яка проявляється в тому, що всі види і форми контролю
слугують загальній меті — сприянню успішній реалізації фінансової
політики, ефективному використанню фінансових ресурсів.

Характерним для фінансового контролю як системи є його динамізм.
Фінансовий контроль знаходиться в процесі постійного розвитку і
вдосконалення. Зміст фінансового контролю, його спрямованість змінюються
залежно від рівня розвитку суспільства. Так, розширення господарських
прав підприємств, їх самостійності у здійсненні фінансової діяльності,
поява різних організаційно-правових форм підприємництва значно
збагачують зміст фінансового контролю, зумовлюють швидкий розвиток
такого його виду, як незалежний фінансовий контроль. Із впровадженням
комп’ютерної техніки з’являються такі нові його види, як дистанційний
контроль, комп’ютерний, робото-технічний контроль тощо. Разом з тим
фінансовий контроль як система зберігає в певних межах свою внутрішню
структуру, властиві йому форми і методи незалежно від оточуючого
середовища.

Така риса системи фінансового контролю, як цілісність (емерджетність),
означає, що всі його елементи в сумі ще не складають системи. Системі
фінансового контролю в цілому властиві такі риси, яких немає в кожного
складового елементу. Наприклад, наявність об’єкта і суб’єкта контролю ще
не означає функціонування системи фінансового контролю. Тільки їх
взаємодія в процесі контролю породжує нову рису системи — цілеспрямовану
контрольну діяльність.

Важливо виділити ще одну характерну рису фінансового контролю як
системи. В певному розумінні він є інформаційною системою, що включає
збір, обробку, зберігання і передачу контролюючої інформації.
Пріоритетним завданням нині стає модифікація інформаційного забезпечення
фінансового контролю шляхом удосконалення законодавчих та
нормативно-правових актів, на основі яких забезпечується здійснення
фінансового контролю. Роль найважливіших норм фінансового контролю
відіграють: Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, а її
норми є нормами прямої дії; нормативно-правові акти з фінансових питань,
що приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а
саме:

— закони, постанови та інші акти Верховної Ради України, зокрема засади
внутрішньої і зовнішньої фінансової політики, загальнодержавні програми
фінансово-економічного розвитку;

— укази та розпорядження Президента України з фінансових питань, що
видаються на виконання законів України;

— постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України з фінансових
питань;

— нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Ефективне функціонування фінансового контролю досягається за умови
забезпечення його необхідними фактичними даними. Подальший розвиток
контролю у фінансовій сфері значною мірою пов’язаний з удосконаленням
насамперед тих масивів фактичних даних, отримання яких досягається
завдяки проведенню державної політики у сфері обліку і статистики.

Поліпшення інформаційного забезпечення фінансового контролю є необхідною
умовою досягнення його позитивного впливу на соціально-економічний
розвиток держави. Подальше вдосконалення фінансового контролю повинно
йти шляхом надання інформації про найімовірніший стан об’єкта контролю в
майбутньому.

Роль фінансового контролю в забезпеченні створення, раціонального
розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту,
дотриманні пропорційності розвитку економіки, відшуканні додаткових
резервів економічного зростання, здійсненні режиму економії надзвичайно
велика. Широка сфера здійснення фінансового контролю дозволяє суттєво
впливати на весь процес розширеного відтворення, стежити за дотриманням
фінансової безпеки держави, досягненням фінансової самодостатності
секторів і галузей економіки, збалансованістю державного та місцевих
бюджетів, захищеністю ключових фінансово-економічних інтересів громадян
та іншими цільовими орієнтирами і параметрами розвитку суспільства.
Раціональна організація та ефективне функціонування фінансового контролю
сприяє забезпеченню національних економічних інтересів, поліпшенню
керованості фінансової сфери, розвитку ринкової економіки.

2. Призначення і класифікація фінансового контролю

Фінансовий контроль — це важлива функція управління фінансами. З одного
боку, він є засобом поєднання функцій фінансового планування і
прогнозування, фінансового обліку та статистики, з іншого — передумовою
здійснення функцій фінансового аналізу та регулювання. Це дозволяє
фінансовому контролю відігравати інтегруючу роль, недооцінка якої значно
знижує ефективність управління фінансами.

Фінансовий контроль слід розглядати як багатоаспектну систему
спостереження і перевірки законності, доцільності, раціональності
процесів формування і використання фінансових ресурсів на всіх рівнях
управління для оцінки ефективності прийнятих управлінських рішень і
досягнення на цій основі економічного зростання.

Виходячи з цього головною метою фінансового контролю є сприяння
зміцненню фінансового становища держави, економічному зростанню шляхом
стеження за досягненням цільових орієнтирів та перевірки дотримання
обмежуючих параметрів фінансового і економічного розвитку.

Призначення фінансового контролю, що випливає з головної мети його
здійснення, полягає у:

— перевірці законності і ефективності використання фінансових ресурсів,
що знаходяться в розпорядженні держави і концентруються в державному і
місцевих бюджетах;

— встановленні доцільності і раціональності використання фінансових
ресурсів, зосереджених в державному секторі економіки;

— визначенні законності і обґрунтованості витрачання бюджетних
коштів суб’єктами господарювання;

— виявленні достовірності і повноти мобілізації коштів до бюджетної
системи і позабюджетних фондів;

— перевірці захищеності фінансових інтересів громадян. Досягнення
поставленої мети та вирішення завдань, що витікають із призначення
фінансового контролю, забезпечуються на основі дотримання низки ключових
принципів організації та здійснення фінансового контролю, найважливішими
з яких є принципи:

— системності контролю, що передбачає визначення системи контролю як
сукупності взаємопов’язаних між собою елементів (суб’єктів і об’єктів
контролю, методів контролю тощо);

— повноті охоплення об’єктів контролем, яка досягається завдяки
суцільному простежуванню або вибірковій перевірці певних сегментів
підконтрольних об’єктів;

— превентивності контрольних дій, завдяки чому досягається завчасне
здійснення контролю з метою запобігання виникненню суттєвих відхилень
фактичного здійснення фінансової діяльності від встановлених норм;

— самодостатності системи контролю, що передбачає наявність такого
складу елементів контролюючої системи, який забезпечує ефективність її
функціонування і розвитку;

— ефективності, що передбачає пристосування системи контролю до
фінансової діяльності суб’єктів господарювання і залежить від повноти
виконання контролюючими суб’єктами таких основних вимог:

а) контроль має здійснюватися безперервно, регулярно, систематично;

б) бути своєчасним за терміном здійснення і повним в охопленні
суб’єктів контролю;

в) бути оперативним, дійовим, гласним та різнобічним;

— принцип відповідальності, який передбачає відповідальність
контролюючих суб’єктів за ефективність функціонування системи
фінансового контролю та відповідальність господарюючих суб’єктів за
наслідки контролю.

Важливе значення при здійсненні фінансового контролю має дотримання
принципів законності, об’єктивності, поєднання державних і регіональних
інтересів.

Розвиток людського суспільства зумовив інтеграційні процеси у
фінансовому контролі. Нині існує цілий ряд міжнародних організацій, які
працюють над розробкою єдиних вимог до фінансового контролю У цьому
зв’язку актуальними є рішення, прийняті міжнародною організацією вищих
органів, де сформульовано принципи контролю взагалі, в тому числі вони
певною мірою стосуються фінансового контролю. До найважливіших з них
слід віднести:

— незалежність фінансового контролю як невід’ємний атрибут демократії і
обов’язковий елемент управління державними фінансовими ресурсами;

— законодавче закріплення незалежності органів фінансового контролю;

— визначення необхідності здійснення попереднього контролю і контролю за
фактичними результатами;

— наявність внутрішнього і зовнішнього контролю як обов’язкової умови
існування фінансового контролю;

— гласність та відкритість контрольних органів з обов’язковою вимогою
дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом.

Розкриття призначення і ролі фінансового контролю вимагає його чіткої
класифікації. Фінансовий контроль слід класифікувати за трьома
напрямами: видами, формами і методами його здійснення. Вид контролю — це
складова частина, що виражає (частково) зміст цілого і в той же час
відрізняється від інших частин конкретними носіями контрольних функцій
(суб’єктами), об’єктами контролю, що, у свою чергу, визначає і
відмінності в методах здійснення контрольних дій.

Фінансовий контроль слід поділити на два види в залежності від характеру
взаємовідносин суб’єкта і об’єкта контролю: внутрішній і зовнішній.
Внутрішнім називається такий контроль, коли суб’єкт і об’єкт входять до
однієї системи, а зовнішнім — такий, коли контроль здійснюється
суб’єктом, що не входить до тієї ж системи, що і об’єкт.

Внутрішній фінансовий контроль — це самоконтроль, який здійснюють
організації, підприємства, установи за власною фінансовою діяльністю та
фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їх складу. Він є
складовою частиною управління організацією і тому проводиться за її
розсудом, на основі рішень даної організації.

Заходи фінансового контролю, що здійснюються зовнішніми органами,
звичайно охоплюють всю систему державних органів і тому можуть
розглядатися як макрозаходи. Обидва види контролю доповнюють один
одного, і між ними встановлюється тісний симбіотичний зв’язок.

Щодо класифікації видів фінансового контролю, то вони залежать також від
контролюючих суб’єктів. В залежності від акцентування уваги на
контролюючих суб’єктах слід виділяти такі види фінансового контролю:
державний, муніципальний, незалежний.

Державний фінансовий контроль здійснюється від імені держави з
використанням державних повноважень. Суб’єктами державного фінансового
контролю є органи державної влади, які у визначеному законодавством
порядку утворюють контрольні органи, сукупність яких складає
інфраструктуру державного фінансового контролю.

Об’єктами державного фінансового контролю є фінансові відносини між
гілками державної влади та в структурі кожної з них, фінансові відносини
зі сферами громадянського суспільства та місцевого самоврядування щодо
створення, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів з метою
задоволення соціально-економічних потреб держави.

Реалізація положень Закону України «Про місцеве самоврядування» зумовлює
появу в Україні принципово нових суб’єктів фінансового контролю, якими
стають органи місцевого самоврядування. Об’єктами муніципального
фінансового контролю є фінансові відносини між окремими рівнями та
суб’єктами місцевого самоврядування і сферами державної влади і
громадянського суспільства, що стосуються формування і використання
фінансових ресурсів для задоволення соціально-економічних потреб
територіальних громад і окремих регіонів.

Становлення в Україні громадянського суспільства, тобто сфери, яку
представляють відносно незалежні від органів державної влади та
місцевого самоврядування громадяни та утворювані ними організації,
обумовлюватиме розвиток незалежного фінансового контролю, який
здійснюватиметься шляхом створення спеціальних контролюючих інститутів,
метою функціонування яких є захист фінансових інтересів членів
громадянського суспільства. Об’єктами незалежного фінансового контролю є
акумулювання та використання фінансових ресурсів громадян та їх
об’єднань з метою розв’язання власних фінансових проблем без втручання
органів державної влади і місцевого самоврядування.

Виходячи з поділу контролюючих суб’єктів на ініціаторів та виконавців,
можна виділити такі види фінансового контролю, як:

— прямий (безпосередній), який виконують його ініціатори;

— представницький (опосередкований), тобто контроль, делегований
ініціаторами іншим суб’єктам, які відіграють роль його виконавців.

В залежності від ступеня охоплення контрольованого об’єкта можна
виділити такі види фінансового контролю, як комплексний, тобто такий,
якому підлягають всі аспекти діяльності підконтрольного об’єкта, і
тематичний, тобто такий, що зосереджується лише на окремих аспектах
діяльності.

Залежно від ступеня охоплення об’єктів фінансовим контролем можна
виділяти такі його види, як повний і частковий, суцільний і вибірковий.
Повний фінансовий контроль характеризується загальним глибоким вивченням
фінансової сторони діяльності організації, максимально можливим
застосуванням різних методів контролю. Частковий контроль проводиться з
певного кола питань шляхом ознайомлення на місці з окремими напрямами
фінансової діяльності.

Суцільний контроль передбачає вивчення всіх первинних документів і
записів у формах аналітичного і синтетичного обліку. При вибірковому
контролі перевіряються всі документи в окремі періоди протягом року або
перевіряється частина документів, але за весь звітний період,

Залежно від джерел інформації і методики виконання контрольних дій
фінансовий контроль можна поділити на документальний і фактичний. Цей
поділ носить деякою мірою умовний характер, тому що в основу такого
розмежування покладено лише різні джерела даних, що використовуються при
здійсненні контрольних дій. Так, джерелами інформації для
документального контролю е первинні документи, бухгалтерська,
статистична звітності, нормативна й інша документація. Фактичний
контроль базується на вивченні фактичного стану об’єктів, що
перевіряються, за даними їх перевірки в натурі, а тому він не може бути
всеохоплюючим через безперервний характер фінансово-господарських
операцій.

Залежно від місця здійснення фінансового контролю його можна поділити на
такі види, як контроль на місцях, коли суб’єкт виконує контрольні дії
безпосередньо на підконтрольному об’єкті, і дистанційний контроль, коли
суб’єкт контролює віддалений від нього об’єкт за допомогою інформації,
одержуваної через засоби зв’язку.

Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його
здійснення. Під формами фінансового контролю слід розуміти окремі
сторони виявлення змісту фінансового контролю залежно від часу
здійснення контрольних дій. Формами фінансового контролю є попередній
(превентивний), поточний і наступний (ретроспективний). Критерії
розмежування цих форм визначаються зіставленням часу здійснення
контрольних дій з процесами формування і використання фондів фінансових
ресурсів. Разом з тим вони знаходяться у тісному взаємозв’язку,
відображаючи тим самим безперервний характер контролю. В умовах переходу
до ринкових відносин все важливішу роль відіграє попередній
(превентивний) контроль, який здійснюється до проведення фінансових
операцій. Попередній контроль є найефективнішою формою фінансового
контролю, оскільки вона дає змогу запобігти виникненню недоліків,
перевитрат і витрат фінансових ресурсів, порушенню законодавства.

Поточний фінансовий контроль є органічною частиною процесу оперативного
фінансового управління і регулювання фінансово-господарської діяльності
підприємств, організацій, установ. Він проводиться в короткі проміжки
часу — в процесі здійснення фінансово-господарських операцій.

Наступний (ретроспективний) фінансовий контроль здійснюється після
виконання фінансових операцій за певні минулі періоди часу шляхом
вивчення даних обліку і звітності, планової, нормативної документації,
контролю підлягає і фактичний стан справ.

Попередній (превентивний), поточний і наступний (ретроспективний)
фінансовий контроль взаємопов’язані і доповнюють один одного. Попередній
контроль забезпечує перевірку проектів бюджетів, фінансових планів,
кошторисів і т.п. Поточний контроль допомагає своєчасно виявити недоліки
і порушення в процесі фінансово-господарської діяльності і своєчасно їх
ліквідувати. Наступний контроль виявляє недоліки, які не виявлені
попереднім і поточним контролем. Тільки застосування всіх указаних форм
фінансового контролю в їх єдності і взаємозв’язку робить фінансовий
контроль систематичним, підвищує його ефективність.

Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є метод контролю. До
методів фінансового контролю відносяться конкретні способи (прийоми), що
застосовуються при здійсненні контрольних функцій. Методами фінансового
контролю є ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне
відстежування фінансової діяльності.

Ревізія є методом контролю всієї фінансово-господарської діяльності
підприємства, установи, організації за певний період часу з метою
встановлення законності здійснюваних операцій,, їх доцільності і
ефективності, правильності обліку і достовірності облікових і звітних
даних.

Тематична перевірка здійснюється з певного кола питань чи однієї теми
шляхом ознайомлення на місці з окремими сторонами
фінансово-господарської діяльності. Такі перевірки можуть проводитися
наскрізним методом за ознакою однотипності операцій чи за ознакою
взаємозв’язку між різними суб’єктами контролю і мають сильний
контрольний вплив.

Обстеження являє собою ознайомлення на місці з окремими ділянками
фінансової діяльності, в процесі якого виявляються її позитивні і
негативні сторони. Характерним для обстеження є використання прийомів
співставлення фактичного стану справ з нормативним, логічного аналізу
різних факторів і обставин здійснення окремих фінансових операцій і дій
посадових осіб.

Відстежування фінансової діяльності господарюючих суб’єктів має
відбуватися у формі моніторингу, який передбачає постійне здійснення
фінансового контролю суб’єктів господарювання.

Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю має
надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи
фінансового контролю в цілому.

3. Система державного фінансового контролю в Україні

Система державного фінансового контролю в Україні, яка створюється і
вдосконалюється з урахуванням сучасних тенденцій економічного розвитку,
сприяє поліпшенню керованості фінансової сфери, розвитку ринкових
відносин і економічному зростанню. Система державного фінансового
контролю складається з таких елементів: суб’єкт контролю (хто
контролює); об’єкт контролю (кого контролюють); предмет контролю (що
контролюють), принципи контролю; методи контролю; процес контролю;
прийняття рішень за результатами контролю.

При створенні різних систем контролю визначальним критерієм є об’єкт
контролю. Включення до системи контролю об’єкта означає, що система
повинна бути унікальною і створюватися для кожного конкретного об’єкта
контролю. Надзвичайно важливим є також чітке визначення ролі і місця
суб’єкта контролю. Роль суб’єкта контролю визначається тим, що об’єкт
управління, що не знаходиться під контролем суб’єкта; управління, стає
некерованим і досягнення поставлених завдань практично стає неможливим.
Суб’єкти контролю не є раз і назавжди даними, оскільки предмет їх
діяльності — об’єкти контролю знаходяться в постійній динаміці.

Суб’єктами державного фінансового контролю є органи державної влади, яка
відповідно до конституційних положень поділяється на законодавчу,
виконавчу, судову. Визначне місце серед гілок влади як контролюючих
суб’єктів належить законодавчій владі як ініціатору чи виконавцю
державного фінансового контролю.

Суб’єктом фінансового контролю у сфері законодавчої влади є Верховна
Рада України, яка виконує контрольні функції відповідно до конституційне
визначених повноважень. Пріоритетною має стати роль Верховної Ради як
ініціатора та безпосереднього виконавця тих контрольних функцій,
делегування яких не є доцільним з огляду на можливість втрати контролю
за певними частинами фінансової сфери.

Суб’єктами фінансового контролю, який безпосередньо здійснюється
Верховною Радою і який відповідно до Конституції України називається
парламентським, є:

— парламент у складі народних депутатів України;

— Голова Верховної Ради України та його заступники;

— голови та члени комітетів Верховної Ради України;

— голови та члени тимчасових спеціальних комісій;

— народні депутати України;

— уповноважений Верховної Ради з прав людини. Парламентським органом,
мета діяльності якого полягає у здійсненні виключно фінансового
контролю, є Рахункова палата.

Діяльність Рахункової палати була започаткована прийняттям Верховною
Радою України Закону України від 11 липня 1996 року «Про Рахункову
палату Верховної Ради України». Основними завданнями Рахункової палати
є:

— організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової
частини державного бюджету, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі
коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх
цільовим призначенням;

— здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і
зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності
видатків державних коштів, валютних, кредитних і фінансових ресурсів;

— контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку,
охорони довкілля;

— контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і
економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям,
передбачених у державному бюджеті;

— контроль за законністю і своєчасністю руху коштів державного бюджету
та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України
та уповноважених банках;

— аналіз встановлених відхилень від показників державного бюджету та
підготовка пропозицій щодо їх усунення, і вдосконалення бюджетного
процесу в цілому;

— регулярні інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід
виконання державного бюджету та стан погашення внутрішнього та
зовнішнього боргу, про результати здійснення інших контрольних функцій.

Реалізація економічної стратегії держави потребує підвищення
контрольного потенціалу органів виконавчої влади, яким належить ключова
роль у здійсненні державного фінансового контролю. У зв’язку з
розгалуженістю виконавчої влади зростає важливість тих її органів, на
які покладаються обов’язки, що безпосередньо стосуються проведення
фінансового контролю.

Найважливішу роль серед них відіграють контролюючі органи, створювані у
складі Міністерства фінансів України.

Пріоритетне місце серед них належить Державній контрольно-ревізійній
службі України, яка створена згідно із Законом України від 26 січня 1993
року «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Головним
завданням Державної контрольно-ревізійної служби (ДКРС) є здійснення
державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх
збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в
міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах,
бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які
отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів,
розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та
запобігання їм у подальшому.

У зв’язку з конституційним розмежуванням державної влади та місцевого
самоврядування повноваження Державної контрольно-ревізійної служби
поширюються насамперед на суб’єкти господарювання, бюджетні установи, що
перебувають у державній власності. Що стосується органів місцевого
самоврядування, то контрольні дії ДКРС торкаються їхньої фінансової
діяльності лише тоді, коли це пов’язано з участю держави у формуванні
доходів бюджетів органів місцевого самоврядування та їх фінансовою
підтримкою.

Державна контрольно-ревізійна служба — фактично єдина служба, яка
проводить документальні ревізії і перевірки за дорученням Президента
України і його Адміністрації, Кабінету Міністрів, Генеральної
прокуратури і інших правоохоронних органів, глав державних адміністрацій
регіонів.

Зростання динамічності фінансових процесів зумовлює відповідні вимоги
щодо забезпечення превентивності, підвищення оперативності фінансового
контролю, у зв’язку з чим особливої ваги набуває запровадження
фінансового контролю, здійснюваного Державним казначейством України.
Державне казначейство України створене відповідно до Указу Президента
України «Про Державне казначейство в Україні» від 27 квітня 1995 року з
метою забезпечення ефективного управління коштами державного бюджету,
підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів
фінансових ресурсів.

Основними завданнями Державного казначейства є організація виконання
державного бюджету і здійснення контролю за цим; управління наявними
коштами державного бюджету та коштами державних позабюджетних фондів у
межах видатків, установлених на відповідний період; ведення обліку
касового виконання державного бюджету, складання звітності про стан Його
виконання; здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім
боргом; здійснення контролю за надходженням, використанням коштів
державних позабюджетних фондів тощо.

Державне казначейство повністю виконуватиме свої функції тоді, коли буде
здійснено перехід від фінансування видатків до оплати рахунків установ,
які утримуються з державного бюджету. Перехід від фінансування до оплати
рахунків дасть можливість забезпечити дійовий попередній контроль за
використанням бюджетних коштів і недопущення нецільового їх
використання; концентрувати кошти державного бюджету на єдиному
казначейському рахунку, що дасть змогу мати вичерпну інформацію про
щоденний стан руху коштів за доходами і видатками державного бюджету,
результати виконання бюджету, що дозволить ефективніше здійснювати
поточний контроль.

Що стосується контрольної діяльності Міністерства фінансів, то воно
повинно посилити профілактичну (превентивну) спрямованість державного
фінансового контролю. Це пов’язано із поглибленим аналізом і розробкою
дохідних і витратних статей бюджету на стадії планування і
прогнозування, необхідності впровадження конкурентного
функціонально-вартісного підходу.

Важлива роль у здійсненні державного фінансового контролю належить
Державній податковій адміністрації України, яка була створена відповідно
до Закону України від 4 грудня 1990 року «Про державну податкову службу
в Україні». Протягом останніх років до вказаного закону було внесено
значну кількість змін, і нині він діє зі змінами і доповненнями,
викладеними в останній редакції від 5 лютого 1998 року «Про внесення
змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Головним завданням ДПАУ є здійснення контролю за дотриманням податкового
законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати
до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших
обов’язкових платежів, а також неподаткових доходів; внесення пропозицій
щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття
нормативно-правових і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним до компетенції
податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та
провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Важливість контрольних функцій Державної податкової адміністрації
зумовлюється тим, що вона є єдиним органом у структурі не лише
виконавчої, а й державної влади загалом, який здійснює фіскальний
контроль за діяльністю платників податків.

Контроль, здійснюваний ДПАУ, зводиться не лише до перевірки дотримання
податкового законодавства, правильності обчислення податків і
своєчасності їх сплати. Визнаючи надзвичайну важливість цих
функціональних напрямів діяльності податкових органів, необхідно вказати
на неприйнятність зведення суті контролю лише до способу забезпечення
законності, оскільки таким чином обмежується його активна економічна
цілеспрямованість. Податкові органи не обмежуються роллю пасивного
контролера. В процесі контролю, як правило, оцінюються не тільки
кількісні результати фінансової і господарської діяльності, а і її
законність, доцільність, а також фінансова стійкість платника як основа
для підвищення податкового потенціалу економіки.

Як вже зазначалося, важливим елементом системи контролю є об’єкт
контролю. У сфері державних фінансів об’єктом контролю виступають
процеси формування і використання фінансових ресурсів державного
сектору.

Зміна контролюючої системи під впливом сучасних соціально-економічних
трансформацій безпосереднім чином торкнулася об’єктів державного
фінансового контролю у напрямі їх суттєвого ускладнення. Становлення
ринкових відносин в Україні супроводжується появою підприємств різних
форм власності, зміною джерел фінансових ресурсів, їх складу та
структури, принципів їх використання, а також принципів кредитування,
ціноутворення, грошових розрахунків. В цих умовах з’явилося багато нових
об’єктів державного фінансового контролю, які потребують належної уваги
з боку держави.

Разом з тим запровадження принципово нових економічних відносин суттєво
обмежує вплив державного фінансового контролю на соціально-економічні
процеси, а також і на підконтрольні об’єкти порівняно з тим, яким він
був за умов адміністративно-командної економіки. Так, розвиток ринкових
відносин суттєво обмежує охоплення державним фінансовим контролем таких
підконтрольних об’єктів, як процеси формування і використання фінансових
ресурсів підприємств, організацій недержавної форми власності. Держава
не втручається у формування доходів і їх розподіл та витрачання на
приватизованих підприємствах чи інших нових економічних утвореннях.

Суттєве значення для підвищення ефективності контролюючої системи має
встановлення предметної області державного фінансового контролю,
адекватної сучасним вимогам. Предметом державного фінансового контролю
має бути:

— забезпечення стабілізації економіки і досягнення економічного
зростання;

— забезпечення сталості економічного розвитку державного сектору
економіки;

— досягнення збалансованості державного і місцевих бюджетів;

— захист фінансових інтересів громадян України. Важливу роль у
забезпеченні дійового фінансового контролю відіграє методика контролю,
яка являє собою сукупність методів контролю, що використовуються у
певному конкретному випадку. Необхідно правильно вибирати методичний
інструментарій контролю, враховувати його адекватність предмету
контролю, об’єктивність, надійність, орієнтацію на комплексність,
оперативність і якість контролю.

Наступним елементом системи державного фінансового контролю є процес
контролю. Процес контролю — це діяльність суб’єктів контролю, спрямована
на гарантоване досягнення найефективнішими засобами поставленої мети
шляхом реалізації певних завдань контролю і застосування відповідних
принципів, методів контролю.

Існують різні підходи до виділення стадій процесу контролю, наприклад,
а) встановлення параметрів, норм функціонування, оцінка відхилень від
встановлених параметрів і норм; б) встановлення стандартів контролю,
оцінка його ефективності; в) встановлення параметрів, норм
функціонування, збір даних про фактичний результат виконання, порівняння
і оцінка фактичного і очікуваного результатів виконання, розробка і
здійснення коригуючих дій.

Для подальшого розвитку і вдосконалення системи державного фінансового
контролю слід передбачити:

— прийняття низки законодавчих і нормативно-правових актів, що
регулюватимуть організаційну побудову системи державного фінансового
контролю, її функціонування і розвиток;

— забезпечення ефективного формування і використання фінансових ресурсів
державного сектору економіки і досягнення на цій основі економічного
зростання;

— формування координаційних інститутів у складі системи державного
фінансового контролю для встановлення ефективної взаємодії між
суб’єктами контролю, що запобігатиме виникненню неконтрольованих частин
фінансової сфери, а також паралелізму і дублювання при здійсненні
контролю.

— чітке окреслення підконтрольних об’єктів та забезпечення повного їх
охоплення контролем;

— розроблення і затвердження державних стандартів, що врегульовують
здійснення фінансового контролю в різних секторах економіки;

— урізноманітнення форм, видів фінансового контролю, впровадження
новітніх методик здійснення фінансового контролю.

Похожие записи