ПЛАН

Вступ

1. Особливості справлення фіксованого сільськогосподарського податку до
бюджету.

2. Практика надходжень до бюджету від сплати фіксованого
сільськогосподарського податку.

3. Проблеми правового регулювання порядку перерахунку податку.

Висновок.

Список використаної літератури

ЗМІСТ

TOC \o «1-3» \h \z HYPERLINK \l «_Toc54122542» ПЛАН PAGEREF
_Toc54122542 \h 2

HYPERLINK \l «_Toc54122543» Вступ PAGEREF _Toc54122543 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc54122544» 1. Особливості справляння фіксованого
сільськогосподарського податку до бюджету. PAGEREF _Toc54122544 \h 6

HYPERLINK \l «_Toc54122545» 2. Практика надходжень до бюджету від
сплати фіксованого сільськогосподарського податку. PAGEREF
_Toc54122545 \h 11

HYPERLINK \l «_Toc54122546» 3. Проблеми правового регулювання порядку
перерахунку податку. PAGEREF _Toc54122546 \h 18

HYPERLINK \l «_Toc54122547» Висновки PAGEREF _Toc54122547 \h 28

HYPERLINK \l «_Toc54122548» Список використаної літератури. PAGEREF
_Toc54122548 \h 29

Вступ

Досвід цивілізованих країн світу свідчить, що високий рівень
ефективності агробізнесу досягається не автоматично, а прямо залежить
від характеру і структури суспільної формації, що утворилася в
результаті історичного розвитку суспільства. Незважаючи на те що
демократичній державі притаманні ринкові відносини, вони далеко не
ідеальні в системі господарювання. Ринкова економіка — як, зрештою, і
будь-яка інша — має свої плюси і мінуси. Тому багаторічна світова
практика виробила механізми, покликані нейтралізувати, звести до
можливого мінімуму і пом’якшити негативні соціальні моменти ринкової
економіки. Зробити це може тільки держава.

Практика ринку виробила необхідний арсенал засобів і способів державного
регулювання макроекономіки. Найважливішими з них є індикативне
планування, фіскальна кредитно-грошова і структурна політика,
регулювання цін тощо. Серед цих підойм особлива роль належить
бюджетно-податковій системі. [6, с. 48]

Податкова система в Україні не набула стабільності, тому не стала
важливим чинником в економічному механізмі управління народним
господарством, у тому числі його аграрним сектором. До цього часу
ведуться дискусії про напрями її подальшого розвитку. Очевидно, що діюча
сьогодні система оподаткування сільськогосподарських підприємств
потребує удосконалення. Головна причина цього — порівняно високий
податковий тягар і те, що податки не стимулюють розвитку процесів, які
можуть зупинити економічну кризу: зростання обсягів виробництва,
структурну перебудову господарства, підвищення ступеня ділової
активності суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у сфері
сільського господарства.

Тому з обєктивною необхідністю постає питання про зменшення податкового
тягара, чому й сприятиме введення фіксованого сільськогосподарського
податку.

У даній роботі розглядається сфера застосування, принципи впровадження,
умови функціонування, методика розрахунку фіксованого
сільськогосподарського податку та його місце в системі податків і зборів
у державі загалом.

Актуальність теми полягає у тому, що фіксований сільськогосподарський
податок покликаний внести спрощення у справлянні податків із
сільськогосподарських товаровиробників, сприяти їх економічній
зацікавленості і зростанню, що на даний момент відповідає основним
напрямкам і тенденціям в розвитку пріоритетних галузей економіки.

Завдання дослідження полягає у визначенні чинних недоліків у практиці
адміністрування і функціонування даного виду податку, пошуку перспектив
вдосконалення.

Предметом роботи визнається фіксований сільськогосподарський податок в
системі елементів спрощеної системи оподаткування.

Обєктом дослідження вважається практика функціонування, справляння і
адміністрування даного податку в сучасних реаліях економічного розвитку
на Україні.

1. Особливості справляння фіксованого сільськогосподарського податку до
бюджету.

Питання дотаційності сільського господарства було завжди в центрі уваги
законотворців і урядовців, адже окрім того, що продукція сільського
господарства займає досить високу питому вагу у валовій доданій вартості
економіки нашої держави як держави індустріально-аграрної (13,8%),
сільське господарство є стратегічно важливою галуззю народного
господарства країни в цілому, поскільки воно – основний виробник
сільськогосподарської і харчової продукції. Тому доцільним було
вирішення питання насамперед про пом`якшення режиму оподаткування
сільськогосподарського товаровиробника, його спрощення. Саме до цього і
покликаний сільськогосподарський податок.

Згідно з Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок»
від 17 грудня 1998 року було визначено механізм справляння фіксованого
сільськогосподарського податку у грошовій формі. Він справляється з
одиниці земельної площі та сплачується в рахунок таких податків та
зборів:

податку на прибуток підприємств;

плати (податку) заземлю;

податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;

комунального податку;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету;

збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

збору на обов’язкове соціальне страхування;

збору на будівництво, реконструкцію і ремонт і утримання автомобільних
доріг загального користування України;

збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

збору до Державного інноваційного фонду;

плати за придбання торгового патенту на здійснення торгівельної
діяльності;

збору за специфічне використання природних ресурсів (щодо користування
водою для потреб сільського господарства).

Інші податки та збори, в тому числі податок на додану вартість, акцизний
збір, мито, митні збори, визначені Законом України «Про систему
оподаткування» від 18 лютого 1997 року, сплачуються
сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах,
визначених законодавчими актами України. [10, с. 28]

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є
сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм,
селянські та інші господарства, які займаються виробництвом
(вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в
яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції
власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний
(податковий) рік, перевищує 50% загальної суми валового доходу
підприємства.

У разі коли у звітному періоді валовий доход від операцій з реалізації
сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її
переробки становить менше як 50% загального обсягу реалізації,
підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних
підставах. До платників фіксованого сільськогосподарського податку
належать також власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому
числі орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію,
крім власників та землекористувачів земель-них ділянок, переданих для
ведення особистого підсобного господарства, будівництва та
обслуговування жилого будинку, господарських будівель (присадибна
ділянка), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для
городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Якщо у сільськогосподарських товаровиробників нарахована у 1997 році
сума податків і зборів перевищує суму фіксованого податку більше як у 3
рази, то до суми фіксованого податку застосовуються такі коефіцієнти:

у разі перевищення у 3-4 рази — 1,5;

у разі перевищення більш ніж у 4 рази – 2.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на вибір
форми сплати податку в грошовій формі або у вигляді поставок
сільськогосподарської продукції.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара
сільськогосподарських угідь встановлюється на початку року і не підлягає
користуванню залежно від зміни ціни на сільськогосподарську продукцію
протягом податкового року. Обрахування кількості сільськогосподарської
продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, що має
поставлятися в рахунок фінансового сільськогосподарського податку,
здійснюється, виходячи з еквіваленту — однієї тони пшениці м’якої
третього класу за цінами, які щорічно визначаються Кабінетом Міністрів
України.

Зміна порядку сплати податків і зборів протягом звітного року не
допускається.

Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих
сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у
користування, в тому числі на умовах оренди.

У тому випадку коли у звітному періоду відбувається зміна площ
сільськогосподарських угідь, у зв’язку з набуттям права землевласника
або землекористувача відповідно землевласник чи землекористувач
зобов’язаний здійснити уточнення сум податкових платежів на період до
закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки до
органів державної податкової служби за місцем розташування земельної
ділянки.

Ставка фінансового сільськогосподарського податку з одного гектара
сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової
оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до
методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України в наших розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,5;

для багаторічних насаджень — 0,3.

Грошову оцінку сільськогосподарських угідь у разі необхідності можна
уточнювати згідно із законодавством.

Особливістю єдиного фіксованого податку для сільськогосподарських
підприємств є те, що платники податку, які здійснюють діяльність у
гірських зонах та на поліських територіях, застосовують ставку
фіксованого сільськогосподарського податку у відсотках до її грошової
оцінки в таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,3;

для багаторічних насаджень — 0,1.

Порядок обчислення і сплати фіксованого сільськогосподарського податку
регламентується Законом України «Про фіксований сільськогосподарський
податок» від 17.12.98 р. № 320.

З 1 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-111. Ним визначено терміни
подання податкової звітності і строки погашення податкових зобов’язань
перед бюджетами та державними цільовими фондами. Норми цього Закону
регламентують сплату фіксованого сільськогосподарського податку.

Підпунктом 5.3.1 передбачається, що платники податків зобов’язані
самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в
розрахунку, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем
відповідного граничного строку надання розрахунку. [10, с. 29]

Розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку платники податків
подають до органу державної податкової служби до 1 лютого поточного року
(абзац перший ст. 5 Закону № 320). У цьому документі загальна сума
податку розподіляється у встановлених розмірах між кварталами і, як
передбачає абзац другий статті 5 Закону № 320, сплачується щомісяця, а
саме:

у першому кварталі — 10%;

у другому кварталі — 10%;

у третьому кварталі — 50%;

у четвертому кварталі — 30%.

Відповідно до вимог Закону № 2181 на момент подання розрахунку
відбувається узгодження податкового зобов’язання. Тобто базовим
податковим (звітним) періодом для фіксованого сільськогосподарського
податку є місяць.

Абзацом «а» пп. 4.1.4 Закону № 2181 встановлено, що податкова звітність
за базовий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому
числі при сплаті місячних авансових внесків), подається протягом 20
календарних днів, наступних за останнім днем звітного (податкового)
місяця. Сплата фіксованого сільськогосподарського податку повинна
проводитися протягом тридцяти днів (20 днів плюс 10 днів), наступних за
останнім днем звітного (податкового) місяця.

У разі, коли у звітному періоді відбувається зміна площ
сільськогосподарських угідь у зв’язку з набуттям права землевласника або
землекористувача, землевласник чи землекористувач зобов’язаний здійснити
уточнення сум податкових платежів на період до закінчення податкового
року і протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним
днем місяця, а якому виникла така зміна, надати розрахунки до органів
державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки.

Платники податку перераховують у визначений строк кошти на окремий
рахунок відділень Державного казначейства України в районах.

Відділення Державного казначейства України у районах наступного дня
після надходження коштів перераховують суми фіксованого
сільськогосподарського податку у таких розмірах: до місцевого бюджету —
30%, на обов’язкове державне пенсійне страхування — 68%, на обов’язкове
соціальне страхування — 2%.

2. Практика надходжень до бюджету від сплати фіксованого
сільськогосподарського податку.

Верховна Рада України неодноразово зверталася до питання реформи в
оподаткуванні сільського господарства, змінювалися механізми та ставки
податків адже ослаблення податкового тиску на сільськогосподарських
виробників в Україні було і залишається актуальним, оскільки продукція
сільського господарства займає 13,8% у валовій доданій вартості
економіки нашої держави. Як відомо, в більшості країн сільське
господарство є дотаційною галуззю і вимагає державної підтримки. У
результаті було прийнято рішення про впровадження в порядку експерименту
фіксованого сільськогосподарського податку — інтегрованого податку, що
об’єднав сукупність сплачуваних станом на 1 січня 1998 р. податків і
зборів (обов’язкових платежів), за винятком окремих транзитних їх
видів1. Початкові ставки відповідно до наведених нормативних документів
з 1 га сільськогосподарських угідь становили (у % до вартості землі):
ріллі, сіножатей, пасовищ — 1,3%, багаторічних насаджень — 0,3%. Згодом
ставка 1,3% зменшилася до 1%. У квітні 1999 р. було затверджено ставки
фіксованого сільськогосподарського податку (далі — ФСП), якими
підприємства користуються при розрахунках податків і сьогодні. Так,
ставки для ріллі, сіножатей, пасовищ скоротилися до 0,5% від вартості
землі, для багаторічних насаджень — до 0,3%. Щоправда, коефіцієнти
встановлено за результатами розрахунків податків у 1997 р.3 Вони
залежать від ступеня перевищення нарахованих податків над сумою ФСП за
1997 р. На підставі затвердженого механізму нарахування фіксованого
податку можна стверджувати про зростання залежності податків від обсягів
та якості землі, яка знаходиться в користуванні сільськогосподарських
підприємств України. [7, с. 57]

Для з’ясування, чи дійсно податковий тиск на сільгоспвиробника зменшено
і наскільки впроваджені заходи ефективні для підвищення податкової
дисципліни, проаналізуємо статистичні дані з нарахованих та сплачених
податків.

Незважаючи на спрощення в оподаткуванні сільськогосподарських виробників
України, обсяги нарахованих та сплачених у 1999 p. податків дещо
різняться. До 2001 р. підприємства сплачували 70% ФСП (пенсійне та
соціальне страхування), але в 2002 р. бюджет згідно з розрахунками
недоотримає близько 200 млн. грн. податків від сільськогосподарських
виробників.[7;с.52]

Таблиця 1.

Обсяги надходжень до бюджету України фіксованого сільськогосподарського
податку на (1997 і 2002 pp.,) [7, с. 58-59]

Регіон ФСП з ріллі (0,5%) ФСП3сіножатей (0,5%) ФСПз пасовищ (0,5%) ФСП з
багаторічних насаджень (0,3%) Загальна сума ФСП Фактична сума
нарахованих податків у 1999 р. Коефіцієнт співвідношення податків 1999
р. до розрахункової суми ФСП Коефіцієнт для розрахунку остаточної суми
ФСП Остаточна сума ФСП для сплати в 2002 р. 70% ФСП (пенсійний фонд та
соціальне страхування) Фактично сплачені суми до ПФта ФСС у 2002 p.
Відхилення фактично сплачених сум 70% ФСП від розрахункової суми

Україна

1544168,48 1080917,9 848112,0 -232805,9

Автономна Республіка Крим 12955,0 923,2 21319,0 1240,1 36437,4 126255,3
3,5 1,5 54656,1 38259,2 36408,0 -1851,2

Вінницька 26987,3 1596,1 36857,7 99,6 65540,8 325612,2 5,0 2,0 131081,5
91757,1 60931,0 -30826,1

Волинська 10347,1 790,9 18263,7 1513,2 30914,9 26521,4 0,9 1,0 30914,9
21640,4 17881,0 -3759,4

Дніпропетровська 36655,9 2218,4 51227,3 35,6 90137,3 284512,7 3,2 1,5
135205,9 94644,1 53231,0 -41413,1

Донецька 19110,0 1188,3 27439,0 134,5 47871,8 62353,3 1,3 1,0 47871,8
33510,3 36171,0 2660,7

Житомирська 19940,7 1314,0 30341,6 863,2 52459,5 236531,1 4,5 2,0
104919,0 73443,3 33235,0 -40208,3

Закарпатська 1472,1 170,1 3928,0 777,4 6347,6 16544,1 2,6 1,0 6347,6
4443,3 4673,0 229,7

Запорізька 22231,9 1331,8 30754,3 14,9 54333,0 95878,7 1,8 1,0 54333,0
38033,1 36761,0 -1272,1

Івано-Франківська 6002,8 395,5 9132,0 259,1 15789,3 65112,4 4,1 2,0
31578,6 22105,1 10884,0 -11221,1

Київська 20051,8 1215,5 28069,1 96,0 49432,5 254442,8 5,1 2,0 98864,9
69205,5 35187,0 -34018,5

Кіровоградська 13727,7 795,6 18371,9 59,0 32954,2 111232,3 3,4 1,5
49431,4 34602,0 33674,0 Т928,0

Луганська 20582,4 1419,2 32771,9 150,2 54923,7 153264,1 2,8 1,0 54923,7
38446,6 30048,0 -8398,6

Львівська 9509,8 698,1 16120,4 1109,4 27437,8 65241,6 2,4 1,0 27437,8
19206,4 20015,0 808,6

Миколаївська 22242,5 1332,1 30760,3 19,1 54354,0 174252,8 3,2 1,5
81530,9 57071,7 31315,0 -25756,7

Одеська 16954,1 1060,7 24493,7 182,9 42691,4 133214,1 3,1 1,5 64037,1
44826,0 37002,0 -7824,0

Полтавська 25686,8 1545,0 35677,7 36,9 62946,4 224315,1 3,6 1,5 94419,6
66093,7 49610,0 -16483,7

Рівненська 6462,4 458,2 10579,9 595,5 18095,9 54221,6 3,0 1,5 27143,8
19000,7 19719,0 718,3

Сумська 28406,6 1866,0 43090,2 1173,5 74536,3 124528,4 1,7 1,0 74536,3
52175,4 34004,0 -18171,4

Тернопільська 5972,1 364,8 8423,1 43,9 14803,9 26113,3 1,8 1,0 14803,9
10362,8 34942,0 24579,2

Харківська 21882,9 1370,0 31634,6 244,6 55132,1 268421,1 4,9 2,0
110264,1 77184,9 46841,0 -30343,9

Херсонська 19431,0 1091,0 25192,9 4,0 45719,0 154222,1 3,4 1,5 68578,5
48004,9 42757,0 -5247,9

Хмельницька 15254,4 967,0 22329,1 287,5 38838,0 125255,7 3,2 1,5 58257,1
40779,9 48458,0 7678,1

Черкаська 15182,0 858,2 19817,4 34,1 35891,7 84562,1 2,4 1,0 35891,7
25124,2 53162,0 28037,8

Чернівецька 4346,1 306,9 7085,8 388,1 12126,9 45223,5 3,7 1,5 18190,3
12733,2 10912,0 -1821,2

Чернігівська 11885,7 877,9 20271,8 1439,0 34474,4 154253,3 4,5 2,0
68948,8 48264,2 30291,0 -17973,2

Як свідчать дані табл.1 , податкова дисципліна в сільському господарстві
залишається низькою. Причому найбільші порушення — у традиційно великих
платників податків: Вінницька, Дніпропетровська, Харківська, Київська,
Миколаївська області. Недоотримані суми фіксованого податку в 2002 р.
лише по цих п’яти областях України становили 162,7 млн. грн., або 69,9%
від загальної суми недоїмки по регіонах.

Однак в окремих областях сплачені суми перевищили розрахункові. До них
належать зокрема Донецька, Закарпатська, Луганська та Львівська області.
Це пов’язано насамперед із спеціалізацією господарств даних регіонів в
основному на виробництві продукції тваринництва, переважають землі під
багаторічними насадженнями або непридатні для ведення сільського
господарства території (невисокі коефіцієнти перерахунку фіксованого
податку).

Таблиця 2.

Аналіз податкового тиску в сільському господарстві до і після введення
фіксованого сільськогосподарського податку. [7, с. 60]

Господарства Середня вартість 1 га угідь, грн. Податкове навантаження
(по податках, які увійшли до складу ФСП), грн. на 1 грн. вартості угідь

1997 2002 2002 (%)

КСП «Бориспільське» 4353 0,02 0,01 50

Держгосп «Вишеньківський» 2113,9 0,05 0,04 80

КСП «Іскра» 3191,5 0,04 0,03 75

КСП «Любарецьке» 3043,7 0,01 0,01 100

КСП «Промінь» 3493,7 0,02 0,01 50

КСП «Сеньківське» 2312,3 0,05 0,04 80

КСП «Україна» 3322,9 0,03 0,02 67

КСП «Кучаківське» 1478 0,09 0,13 145

КСП «Вороньків» 2370,9 0,04 0,03 75

КСП «Глибоке» 2932,5 0,04 0,03 75

КСП «Мартусівка» 2883,7 0,03 0,02 67

КСП «Проців» 1562,1 0,02 0,02 100

КСП «Ревне» 2979,5 0,03 0,02 67

КСП «Кіровське» 2345,2 0,04 0,03 75

КСП «Рогозів» 2646,5 0,03 0,04 133

КСП «Бортничі» 1566,8 0,04 0,03 75

КСП «Головурів» 2861,4 0,04 0,04 100

КСП «Іванківське» 1958,3 0,05 0,04 80

КСП «Мирненське» 4372,6 0,07 0,05 71,4

КСП «Олександрівка» 1913,7 0,03 0,02 85

КСП «Дударків» 2244,4 0,3 0,2 67

Всього по району 2215,5 0,05 0,04 80

З цим пов’язана також зміна податкового навантаження, зокрема в
господарствах Бориспільського району Київської області (табл. 2).

Як свідчать розраховані показники податкового навантаження на 1 грн.
вартості угідь по господарствах району, в 2002 р. по більшості
підприємств воно зменшилось.

На нашу думку, зниження податковою навантаження зумовлене спеціалізацією
господарств району на тваринництві (господарства забезпечують потребу
Києва та приміських районів у продукції птахівництва, молочно-м’ясного
тваринництва). В цих підприємствах переважають пасовища. Ті ж
підприємства, які спеціалізуються на рослинництві, мають сплачувати
відносно більші суми податку за рахунок наявності великого обсягу ріллі,
сіножатей, які за кадастровою оцінкою є якіснішими ґрунтами.

Порівнюючи дані розрахунків надходжень до бюджету, можна зробити
висновок про зменшення ролі фіксованого податку в наповненні доходної
частини бюджету. Однак податок повинен виконувати також регулюючу
функцію, крім фіскальної. Щодо регулювання відносин у сільському
господарстві поки що рано робити остаточні висновки. Про ефективність чи
неефективність введення ФСП для сільськогосподарських виробників
свідчитиме динаміка сільськогосподарського виробництва в Україні та
створення в даному секторі економіки додаткового валового внутрішнього
продукту. Однак це — тема окремого дослідження. Нині ж можемо зробити
лише попередні висновки щодо результатів його впровадження. В
оподаткуванні сільськогосподарських виробників України існують як
переваги, так і недоліки. До переваг слід віднести:

зниження податкового навантаження на сільськогосподарських виробників в
Україні;

спрощення механізму нарахування податків та зменшення документообороту в
обліку оподаткування сільського господарства (складається одна форма
розрахунку замість розрахунків всіх податків, які ввійшли до ФСП);

прив’язка до кількості та якості основного ресурсу в сільському
господарстві — земельних угідь, що спонукає виробників до ефективнішого
його використання;

впровадження податку дає надію на незмінність податкових ставок в
сільському господарстві протягом найближчого часу (хоча можливе внесення
змін у зв’язку з прискоренням економічних реформ в аграрному секторі);

фіксований податок враховує сезонність сільськогосподарського
виробництва, оскільки найбільші суми ФСП повинні бути сплачені в III та
IV кварталах року, коли підприємства починають одержувати кошти від
реалізації своєї продукції.

Водночас в оподаткуванні сільськогосподарських виробників існує багато
проблем, які не вирішило впровадження фіксованого податку. Основні
негативні наслідки введення цього податку:

не враховується рівень матеріально-технічної бази сільськогосподарських
підприємств;

спрощення податкового обліку та механізму сплати податків через
поєднання декількох податків в один призводить до підвищення залежності
від його ставки всього податкового навантаження на виробника;

вигідною є натуральна сплата податку, яка припускається при сплаті ФСП,
хоча в усьому світі розрахунки в натуральній формі менш прогресивні для
економіки країни;

недостатній зв’язок окремих складових фіксованого податку з площами та
якістю земельних угідь господарств (відрахування на соціальні заходи,
податок з власників транспортних засобів тощо);

фіксований сільськогосподарський податок не враховує всього спектру
соціально-економічних умов перехідного періоду, що знижує його регулюючі
функції; не зовсім доцільним, на наш погляд, є включення до складу ФСП
окремих податків та платежів (зокрема, за користування природними
ресурсами — відсутній механізм стимулювання ефективного та економного
використання води, інших природних ресурсів);

незважаючи на спрощення в оподаткуванні та зниження податкового тиску,
бюджет недоотримав лише в 1999 р. близько 188 млн. грн. З впровадженням
70-відсоткового внесення сум ФСП до бюджету дисципліна, очевидно, не
підвищиться.

Таким чином, впровадження фіксованого сільськогосподарського податку, як
і будь-яке нововведення, має як позитивні, так і негативні моменти для
діяльності сільськогосподарських підприємств. Основним завданням
удосконалення податкового механізму в сільському господарстві має стати
більша диференціація ставок податку з урахуванням не тільки обсягів та
якості земельних угідь, а й матеріально-технічної бази, рівня доходів та
платоспроможності, життєвого циклу підприємства, чисельності його
працівників, видів продукції. Ці заходи дозволять посилити регулюючу та
стимулюючу функції податків у сільському господарстві. Аграрний сектор
вимагає постійної уваги та регулювання з боку держави як специфічна та
пріоритетна галузь в економіці України.

3 метою створення кращих економічних умов для виробничої та
інвестиційної діяльності можна виокремити такі заходи щодо вдосконалення
оподаткування сільськогосподарських товаровиробників:

при вдосконаленні податкової системи України поліпшувати умови
функціонування вітчизняного товаровиробника — головної ланки у державі й
основного платника в бюджет;

використовувати для всіх організаційно-правових форм господарювання в
аграрному секторі диференційовану багатоканальну систему платежів у
бюджет, які б сприяли ефективнішому врахуванню всіх чинників діяльності
— засобів виробництва, включаючи земельні і трудові ресурси; [5, с. 76]

зберегти діючу систему оподаткування і відрахувань у позабюджетні фонди,
а також пільги, виключивши з оподаткування прибуток від
сільськогосподарської діяльності спеціалізованих товаровиробників
індустріального типу;

нараховувати податок на прибуток і додану вартість, виходячи з фактичних
цін реалізації продукції, робіт і послуг, не проводити донарахування
податків при реалізації за цінами, нижчими фактичної собівартості, що
суперечить принципам ринкової економіки і призводить до додаткового
вилучення коштів у бюджет, в тому числі і за рахунок збитків, при
значних витратах галузі внаслідок диспаритету цін на
сільськогосподарську продукцію і засоби виробництва;

підвищити рівень земельного оподаткування для збереження, поліпшення та
ефективнішого використання земельних ресурсів, оскільки
сільськогосподарські угіддя є головним засобом аграрного виробництва;

з метою збереження і підвищення зацікавленості товаровиробників
працювати на землі плату за землю встановити в межах диференціальної
ренти, відображаючої якість угідь, їх місцезнаходження по відношенню до
ринків збуту, кількість та якість вирощеної на цих землях продукції;

для подальшого реформування земельних відносин і збереження
сільськогосподарських угідь оцінити останні у вартісному виразі,
організувати бухгалтерський облік замість натурального, який не
відповідає їх раціональному використанню, закріпити їх за юридичними і
фізичними особами, передбачивши відповідальність за нецільове
використання і зниження родючості земель;

удосконалити санкції за податкові порушення з урахуванням їх змісту і
завданого бюджету збитку, умов порушення законодавства, а також
відповідальності податкових органів за необґрунтоване завдання збитку
платнику податку.

3. Проблеми правового регулювання порядку перерахунку податку.

На сьогодні фіксований податок у складі податкової системи України дає
можливість оподатковувати доходи сільськогосподарських товаровиробників
за спрощеним порядком, що сприяє розвитку сільського господарства у
державі, що проявляється в зниженні податкового тягара (див.таблицю 2).

Проте аналіз чинного законодавства України з приводу правового
регулювання фіксованого податку свідчить про ряд невирішених питань,
пов’язаних з існуючими правилами перерахування сум цього податку до
державної казни. Ці питання обумовлені прогалинами у врегулюванні певних
податкових правовідносин, що містять чинні нормативно-правові акти, а
також колізією, неузгодженістю законодавчих актів.

Як відомо, вирахування на загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування та обов’язкове соціальне страхування є однією із складових
частин фіксованого податку, тому останній у визначених законодавством
України розмірах зараховується до відповідних місцевих бюджетів і
державних цільових фондів.

При справлянні фіксованого сільськогосподарського податку до місцевого
бюджету спрямовується 30 відсотків, на обов’язкове державне пенсійне
страхування — 68, на обов’язкове соціальне страхування — 2 відсотки (ст.
6 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від
17.12.98 p.).

Проте у зв’язку з набиранням чинності Законами України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату
працездатності» від 23.09.99 p., «Про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 p., «Про
розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного
соціального страхування» від 11.01.2001 p., «Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від
18.01.2001 р, соціальне страхування здійснюється на підставі норм цих
законів шляхом сплати страхових внесків. Усі нормативно-правові акти
повинні бути приведеними у відповідність до цих законів. Однак на
сьогодні продовжують діяти норми Закону України «Про фіксований
сільськогосподарський податок» від 17.12.98 p., які не враховують змін,
запроваджених вказаними вище законами із державного соціального
страхування.

Отже, виникає колізія законодавчих актів, що створює складну ситуацію
для платників фіксованого податку. Це пов’язано з тим, що всіма
вказаними вище законами вводиться новий вид обов’язкового платежу,
названий страховим внеском, справляння якого не передбачено Законом
України «Про систему оподаткування» від 18.02.97 р., згідно з яким, якщо
будь-які податки і збори (обов’язкові платежі), що вводяться законами
України, не включені у даний Закон, то сплаті вони не підлягають. Крім
того, використання нового терміну «страховий внесок» у законах для
позначення старого поняття «збір» не може бути підставою для ігнорування
норм чинного законодавства і введення нових обов’язкових платежів. Це
призводить до виникнення суперечностей між нормативно-правовими актами.
[8, с. 60]

Згідно із Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок»
частина коштів від сплати цього податку відраховується на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням
та похованням, тобто до діючого Фонду з даного виду соціального
страхування. Тому до законодавчого врегулювання порядку сплати страхових
внесків платниками фіксованого сільськогосподарського податку до них не
застосовуються фінансові санкції та не накладаються адміністративні
штрафи, передбачені законом з цього виду страхування (лист Міністерства
праці та соціальної політики України та Державного комітету України з
питань регуляторної політики та підприємництва від 20.04.2001 p.).
Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону не передбачено перерахування
коштів від сплати податку на соціальне страхування на випадок
безробіття. Хоча згідно цього самого Закону для платників фіксованого
сільськогосподарського податку зупинено дію Закону України «Про збір на
обов’язкове соціальне страхування», яким встановлено також збір на
обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Отже, виникає
ще одна неузгодженість між законодавчими актами. Проте на сьогодні
Законом України «про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкової
державного соціального страхування» встановлено, що сільськогосподарські
товаровиробники мають сплачувати внески до Фонду загальнообов’язкового
державного соціального страхування України на випадок безробіття на
загальних підставах: 2,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці
найманих працівників.

При цьому наймані працівники, роботодавцями яких є громадяни-підприємці,
сільськогосподарські підприємства, сплачують внески на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням
та похованням, та на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
на випадок безробіття у таких розмірах:

у першому випадку — 0,25 відсотка суми оплати праці (для найманих
працівників, які мають заробітну плату нижче 150 грн.) або 0..5
відсотка суми оплати праці (для найманих працівників, які мають
заробітну плату більше 150 грн.);

у другому випадку — 0,5 відсотка суми оплати праці.

Крім того, необхідно приховувати, що відповідно до чинного законодавства
перші п’ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або
травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві. оплачуються
зазначеними роботодавцями ва рахунок коштів підприємства за основним
місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст.
2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового
державного соціального страхування» від 11.01.2001 p.; постанова
Кабінету Міністрів України «Про порядок оплати перших п’яти днів
тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не
пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів
підприємства, установи, організації» від 06.05.2001 р. № 439).

Платники фіксованого податку, які використовують найману працю,
сплачують внески за найманих працівників на страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили
втрату працездатності, відповідно до Закону України «Про страхові тарифи
на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності» на загальних підставах, а стосовно себе, як уже
зазначалось, на добровільних засадах.

Для того щоб внести ясність в існуючу плутанину чинного законодавства
щодо соціального страхування, а також зберегти законний спрощений
порядок оподаткування доходів платників, було підготовлено і направлено
на розгляд Верховної Ради України її проект Закону України «Про деякі
питання загальнообов’язкового державного соціального страхування
суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб
оподаткування своїх доходів (сплачують фіксований податок, єдиний
податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний
торговий патент)». Законопроект передбачає спрямування частини коштів
від сум фіксованого сільськогосподарського податку до Фонду соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду
загальнообов’язкового державного соціального страхування України на
випадок безробіття та Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України (лист
Міністерства праці та соціальної політики України та Державного комітету
України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.04.2001
р. № 03-3/1808-020-1). Введення в дію такого проекту закону вирішить
існуючі проблеми з питань соціального страхування та покращить становище
платників фіксованого податку.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що при перерахуванні
утриманих сум фіксованого податку до державної казни складаються певні
податкові правовідносини між платниками, фінансовими установами
(банками), державними фінансовими органами (територіальними органами
Державного казначейства України), установами Пенсійного фонду України,
установами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати
працездатності.

Законів України «Про систему оподаткування», «Про фіксований
сільськогосподарський податок» платники фіксованого податку після
закінчення кожного місяця але не пізніше строку одержання в установах
банків за чеками коштів на виплату належних собі та працівникам сум,
зобов’язані одночасно з цим запитом пред’явити вказаним фінансовим
установам платіжне доручення на перерахування сум утриманого фіксованого
платежу.

Платники, які не мають рахунків в установах банків, а також ті, що
виплачують заробітну плату з виручки від реалізації продукції і надання
послуг, перераховують утримані суми податку до державної казни через
банки наступного дня після виплати належних працівникам сум. При цьому
згідно із Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (статті 16 і
17) платники несуть відповідальність за несвоєчасне або неповне
зарахування фіксованого податку до місцевих бюджетів та державних
цільових фондів.

Законів України «Про систему оподаткування», «Про фіксований
сільськогосподарський податок» , банки виконують доручення
громадян-підприємців, сільськогосподарських товаровиробників на
перерахування зазначеного податку на окремий рахунок територіального
органу Державного казначейства України у встановлений законодавством
України термін. У разі порушення цих строків зарахування зазначеного
податку банком він сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи
день сплати, у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки
Національного банку України, діючої на день виникнення податкового боргу
або на день його (його частини) погашення залежно від того, яка з
величин таких ставок є більшою, а також несе іншу відповідальність,
передбачену Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (ст. 16), за
порушення порядку своєчасного та повного внесення фіксованого податку.

Серед суб’єктів, які Забезпечують своєчасне перерахування даного
обов’язкового платежу до місцевих бюджетів і певних державних цільових
фондів, особливої уваги заслуговує Державне казначейство України, яке
являє собою систему органів державної виконавчої влади, що діє
відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання Державного
казначейства» від 31.07.95 р. при Міністерстві фінансів України. Одними
з основних завдань цього державного фінансового органу є управління
наявними коштами Державного бюджету України, коштами державних
позабюджетних фондів, а також здійснення контролю за надходженням,
використанням коштів державних позабюджетних фондів (Указ Президента
України “Про Державне казначейство України” від 27.04,95 p.).

Фіксований сільськогосподарський податок сплачується на окремий рахунок
відділень Державного казначейства України у районі за місцем
розташування земельної ділянки, відкритий на балансовому рахунку «Кошти
державного бюджету цільового характеру» (ст. б Закону України «Про
фіксований сільськогосподарський податок» п. 22 Положення про порядок
справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.99 р. №
658).

Зазначені територіальні органи Державного казначейства України, у свою
чергу, наступного дня після надходження коштів від фіксованого податку
перераховують їх відповідно до встановлених законом нормативів до
місцевих бюджетів на відповідний рахунок відділень Державного
казначейства України у районах, на державне пенсійне страхування на
окремий поточний рахунок Пенсійного фонду України в установах банків.
Крім того, від сум фіксованого сільськогосподарського податку вони ще
певну частину коштів перераховують на обов’язкове соціальне страхування
на єдиний централізований рахунок Фонду соціального страхування у
зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
народженням і похованням, в установах банків, визначених Кабінетом
Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України,
або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди з окремих видів
страхування (ст. 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та
витратами, зумовленими народженням та похованням»).

Під час аналізу особливостей правовідносин, що виникають з приводу
перерахування утриманих сум фіксованого податку між органами Державного
казначейства України та установами фондів, постає питання, які
повноваження мають Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування
з тимчасової втрати працездатності по відношенню до органів Державного
казначейства України у разі несвоєчасного перерахування ними коштів від
фіксованого податку.

Відповідно до Закону України «Про здійснення контролю за сплатою збору
на обов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове
соціальне страхування» від 21.05.99 р. органи Пенсійного фонду України
стосовно сплати та цільового використання збору на обов’язкове державне
пенсійне страхування, а також органи Фонду соціального страхування
України стосовно сплати та цільового використання збору на обов’язкове
соціальне страхування (крім збору на обов’язкове соціальне страхування
на випадок безробіття), здійснюючи контроль, мають право проводити
планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської
діяльності суб’єктів підприємницької діяльності. Виходячи з положень
Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників перед
бюджетами та державними цільовими фондами», установи Пенсійного фонду
України, Фонду соціального страхування України е контролюючими органами,
які у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснюють
контроль шляхом проведення перевірок своєчасності, достовірності,
повноти нарахування та сплати страхових внесків до цих фондів. [8, с.
63]

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України його органи
контролюють повноту і своєчасність обліку платників І надходження
внесків до нього; одержують від органів державної виконавчої влади
безоплатно інформацію для здійснення покладених на цей Фонд завдань;
порушують питання про притягнення до відповідальності, передбаченої
чинним законодавством, посадових осіб і громадян, винних у порушенні
діючого порядку сплати внесків до даного Фонду тощо.

У Законі України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування
у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
народженням та похованням» (статті 11 і 13) органи Фонду соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності наділені певними
повноваженнями. Так, правління Фонду визначає за погодженням із
Національним банком України порядок надходження та обліку коштів Фонду;
здійснює контроль за цільовим використанням коштів Фонду, веденням і
достовірністю обліку та звітності щодо їх надходження та використання.
Виконавча дирекція Фонду здійснює контроль за правильним нарахуванням,
своєчасною сплатою страхових внесків, а також забезпечує цільове
використання коштів на даний вид соціального страхування.

Отже, з викладеного вище можна дійти висновку, що територіальні органи
Державного казначейства, порушуючи строки перерахування і повноту
нарахування встановлених законом розмірів відрахувань на державне
пенсійне страхування та обов’язкове соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності від утриманих сум фіксованого податку,
ніякої фінансової відповідальності (пеня, штрафні санкції) не несуть.
Стосовно викладеної ситуації існують прогалини у чинному законодавстві.
Хоча, виходячи з дослідженого нормативно-правового матеріалу,
повноваження контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою
нарахування і сплати страхових внесків покладено і на Пенсійний фонд, і
на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Проте механізм реалізації цього контролю у даному випадку по відношенню
до Державного казначейства є відсутнім. Тому слід внести ряд змін і
доповнень до нормативно-правових актів України.

Пропонуємо до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а
також до Положення про Державне казначейство України внести доповнення в
приводу фінансової відповідальності територіальних органів Державного
казначейства України за порушення своєчасності, повноти перерахування
певних частин коштів від утриманих сум фіксованого податку до
відповідних фондів щодо обов’язкового соціального страхування.

При цьому з метою вдосконалення правового регулювання порядку
перерахування фіксованого податку до державної казни слід прийняти
існуючий законопроект «Про деякі питання загальнообов’язкового
державного соціального страхування суб’єктів підприємницької діяльності,
які обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів». На сьогодні
цей законопроект знаходиться лише на розгляді Верховної Ради України,
тому до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,
зумовленими народженням та похованням», до постанови Кабінету Міністрів
України «Питання Пенсійного фонду України» доцільно внести доповнення
щодо взаємовідносин між Пенсійним фондом, Фондом соціального страхування
у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та Державним казначейством
з приводу перерахування коштів від фіксованого податку до цих фондів,
зазначивши їх повноваження контролю по відношенню до органів Державного
казначейства України.

Удосконалення зазначених вище нормативно-правових актів сприятиме
реалізації повноважень контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою
нарахування і сплати страхових внесків, що покладено на Пенсійний фонд
України, Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності, а також покращить порядок перерахування утриманих сум
фіксованого податку до державної казни.

Висновки

Незважаючи на спрощення в оподаткуванні сільськогосподарських виробників
в Україні, обсяги нарахованих та сплачених у 1999 році податків дещо
різняться. До 2001 року підприємства сплачували менше 70% фіксованого
сільськогосподарського податку (пенсійне та соціальне страхування), але
в 1999 році бюджет згідно з прогнозованими розрахунками недоотримав
близько 200 млн. грн. податків від сільськогосподарських
товаровиробників. [10, с. 30] Як свідчать дані, податкова дисципліна в
сільському господарстві залишається низькою. Напрошується висновок про
зменшення ролі фіксованого податку в наповненні доходної частини
бюджету. Однак податок повинен виконувати також регулюючу функцію, крім
фіскальної. Про ефективність чи неефективність введення фіксованого
сільськогосподарського податку для сільськогосподарських виробників
свідчитиме динаміка сільськогосподарського виробництва в Україні та
створення в даному секторі економіки додаткового валового внутрішнього
продукту. В оподаткуванні сільськогосподарських виробників України
існують як переваги, так і недоліки. Введення в дію фіксованого
сільськогосподарського податку ще не вирішує всіх проблем, які постають
перед ними, але це суттєвий крок вперед назустріч платникам з метою
полегшення справляння податків.

Список використаної літератури.

Закон України “Про систему оподаткування” від 18.02.97 р.

Закон України “Про фінансовий сільськогосподарський податок” від
17.12.98 р.

Белков В. Оподаткування сільськогосподарських товаровиробників: досвід і
проблеми // Бухгалтерія в сільському господарстві, 2002, №7. – с. 19 –
22.

Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підручник. – К.:
НІОС. – 2002.

Колотуха С. М. та інші. Удосконалення системи оподаткування
сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК, 2002, №4. – с. 72 –
76.

Пацкан В. Удосконалення системи оподаткування сільськогосподарських
підприємств // Вісник Податкової служби України, 2001. — №10, с. 48 –
53.

Підчибій М. Фіксований сільськогосподарський податок в умовах
прискорення реформування аграрного сектора економіки // Економіка АПК,
2002. — №5. – с. 57 – 61.

Пожидаєва М. Щодо проблем правового регулювання порядку перерахування
фіксованого податку до державної казни // Економіка, господарство і
право, 2002, №2. – с. 60 – 63.

Сочніченко О. Аналіз податкового навантаження агропромислового
виробництва. // Бухгалтерія в сільському господарстві, 2002, №11.

Сотніченко О. Особливості податкових відносин в сільському господарстві
// Бухгалтерія в сільському господарстві, 2002. — №10. – с. 28 – 34.

PAGE

PAGE 3

Похожие записи