Реферат на тему:

Елементи системи оподаткування та їх характеристика

Загалом податкова система будь-якої держави складається з правових
відносин та безпосередньо податкових платежів. Основними є такі елементи
податкової системи.

Суб’єкт правових відносин. Цей термін складається з двох частин.
Насамперед це безпосередньо платники податків — юридичні та фізичні
особи. Але вони стають суб’єктами тільки у разі наявності об’єкта
оподаткування. Фізична особа може бути суб’єктом оподаткування і як
підприємець, і як громадянин держави. До суб’єктів оподаткування
належать вітчизняні та іноземні громадяни. Вони мають рівні права та
несуть однакову відповідальність за сплату податків. Ступінь
відповідальності залежить від статусу платника. Так, у деяких країнах
(США, Великобританії, Німеччині) фізична особа сама вибирає порядок
сплати та ставку прибуткового податку залежно від різних чинників. Коли
ж фізична особа працює за наймом, то вибір системи оподаткування, як
правило, обмежений і основним податком є прибутковий. Якщо ця особа
працює ще й у іншому місці, то вона має заповнювати та подавати до
податкового органу річну податкову декларацію.

Якщо платник — юридична особа, то стягнення податку залежить від різних
чинників, основним з яких є статус підприємства — резидент чи
нерезидент. Підприємство-резидент сплачує податкові платежі з усіх
доходів, які одержує. Нерезидент сплачує податки з доходів, які одержує
тільки на території цієї держави. У більшості держав таким підприємствам
надаються пільги або воно має особливий характер оподаткування.

При встановленні розміру податку має значення також організаційно
правовий статус підприємства. У деяких країнах надаються особливі пільги
акціонерним товариствам (відкритим і закритим) та товариствам з
обмеженою відповідальністю. Значна увага приділяться приватним
підприємствам та підприємствам малого бізнесу. Щоб стимулювати ці сфери
діяльності та бізнесу, їм надаються пільги або ж вони взагалі
звільняються від сплати податків. До категорії малого бізнесу
зараховують підприємства за певними критеріями. Крім основних (обсягу
діяльності, кількості працюючих), до них можуть додаватися і розмір
одержаного прибутку та ін.

Між юридичними та фізичними особами як суб’єктами оподаткування існує
суттєва різниця, що полягає в механізмі стягнення податку або його
частини. Так, при порушенні чинного законодавства щодо сплати податку з
юридичних осіб несплачена сума стягується у безапеляційному порядку, а з
громадян — тільки за рішенням суду або виконавчим листом нотаріуса.

У законах про систему оподаткування різних країн світу чітко
визначаються права та обов’язки, а також відповідальність за порушення
законодавства. Якщо суб’єкт оподаткування не сплачує податкові платежі,
до нього застосовують штрафні санкції або адміністративні норми. Розмір
цих санкцій також встановлюється законом.

Суб’єктами оподаткування виступають різні податкові органи, що діють від
імені держави і мають відповідні повноваження. Державні податкові органи
мають свої завдання, права та обов’язки, які визначаються чинним
законодавством. Основне завдання — забезпечення надходжень до бюджетів
усіх рівнів (державного, місцевого) стабільних, повних, постійних
податкових платежів. Здійснюється це за рахунок перевірок та постійного
контролю за платниками податків. Якщо платник порушує чинне
законодавство, то податкові органи застосовують до нього штрафні санкції
або інші засоби покарання. Втім, вони можуть надавати податкові кредити,
відстрочку платежу тощо.

Але виникає проблема взаємовідносин між суб’єктами системи
оподаткування. У законах про податки більшості країн світу чітко
визначено ступінь відповідальності обох сторін, а також розрахунок
втрат, яких зазнав платник податкового платежу з боку державних органів
(як правило, при перевищенні своїх повноважень) та принципи їх
відшкодування.

Об’єкт оподаткування. Загалом це дія, стан суб’єкта оподаткування. У
більшості випадків назву податок одержує від об’єкта оподаткування.
Наприклад, податок на додану вартість — об’єктом оподаткування є додана
вартість, податок на землю — земля, прибутковий податок — дохід
громадян.

Іноді об’єкт оподаткування має узагальнюючий характер. Наприклад, у
деяких державах єдиний податок визначається як різниця між усіма
доходами, які одержує підприємство, та валовими витратами.

Кількість об’єктів оподаткування має визначати і кількість податкових
платежів, які складають загальну систему оподаткування. Інакше кажучи,
кожний податковий платіж повинен мати свій особистий об’єкт
оподаткування.

Але необхідно розрізняти такі поняття, як об’єкт та предмет
оподаткування. Предмет оподаткування — це об’єкт оподаткування до
виникнення податкових зобов’язань. Так, предметом стягнення податку на
нерухомість є земля, майно як матеріальна цінність. Але об’єктом
нерухомість стає тільки тоді, коли з’являється юридичне право на
користування цією нерухомістю.

Іноді об’єкт оподаткування співпадає з джерелом. Наприклад, для податку
на прибуток і об’єктом, і джерелом сплати є прибуток.

Одиниця обкладання — це величина, з якої розраховується податок.
Наприклад, з кожного гектара земельної площі, з кожної грошової одиниці
доходу або прибутку з мита — митна вартість товару, з власників
транспортних засобів — одиниця кожної кінської сила. Здебільшого вона є
кількісною характеристикою податкової бази.

Податкова база являє собою норму оподаткування, визначається як розмір
податкових нарахувань на одиницю вимірювання податкової бази. Ставки
повинні встановлюватися законом про певний податковий платіж. При цьому
держава вирішує кілька проблем.

По-перше, обґрунтування співвідношення середніх розмірів ставок. Ця
проблема вирішується зменшенням податкового тиску на об’єкт
оподаткування, не зменшуючи загального розміру надходжень податкових
платежів до бюджету.

По-друге, доцільність встановлення прогресивності та визначення проблем
зростання ставок і бази оподаткування. У більшості країн світу
встановлюється прогресивна шкала стягнення податків на доходи, прибуток,
у тому числі й прибуткового податку. Але може бути встановлений і єдиний
податок без будь-якої диференціації.

По-третє, визначення межі початку прогресії або ставки неоподаткованого
мінімуму доходів. Головне, встановити обґрунтований розмір як
неоподатковуваних доходів, так і межі початку прогресії.

По-четверте. Визначення максимальної ставки оподаткування за
прогресивною шкалою. Це впливає на стимулюючий характер проведення
податкової політики держави та підвищення зацікавленості в кінцевих
результатах діяльності суб’єкта оподаткування, розвиток підприємницької
діяльності, збільшення виробництва продукції, виконання робіт або
надання послуг. У більшості законодавств встановлені рівні ставки
оподаткування за одним податком як для юридичних, так і для фізичних
осіб.

Залежно від виду діяльності суб’єкта оподаткування ставки поділяються на
базові, знижені та підвищені.

Базова ставка застосовується для всіх або більшості суб’єктів
оподаткування незалежно від виду його діяльності. До таких податків
належить ПДВ, податок на прибуток та ін.

Знижена ставка залежить від виду діяльності суб’єкту оподаткування.
Основна її мета — підвищення зацікавленості у зростанні обсягів
виробництва, розвитку напрямів діяльності за рахунок зменшення
податкового тягаря на платника податку. У деяких випадках застосовується
нульова ставка.

Підвищена ставка встановлюється з метою захисту власного виробника або
зменшення виробництва певного виробу (наприклад, лікеро-горілчаних
виробів, тютюну, цигарок тощо).

Залежно від системи побудови ставки поділяються на:

• тверді ставки, які встановлюються у грошовому вигляді на одиницю
об’єкта оподаткування;

• відносні ставки, що визначаються відношенням до певної величини
(наприклад, до мінімального неоподатковуваного доходу громадян,
мінімальної заробітної плати тощо).

За характером дії визначають:

• прогресивні ставки, які зростають при збільшенні бази оподаткування.
Виділяють такі типи цих ставок:

— проста прогресивна. Вона збільшується залежно від зростання об’єкта
оподаткування в рівних пропорціях. У більшості країн ця ставка
застосовується при оподаткуванні майна, стягненні податку на спадщину та
ін.;

— складна прогресивна ставка. Вона зростає зі збільшенням бази
оподаткування за ступінчастим методом, тобто в різних частках. Ці ставки
встановлюються на прибутковий податок з громадян;

• пропорційні, сутність яких полягає в тому, що вони залишаються
однаковими незалежно від зміни об’єкта оподаткування. При їх
встановленні виникає проблема оптимізації ставки. Якщо вона занадто
висока, то платник намагається зменшити розмір податку, причому з
порушенням чинного законодавства. Як правило, це стосується непрямих
податків;

• регресивна ставка. При зростанні об’єкта оподаткування ставка податку
зменшується. Основна її мета — стимулювати використання окремих видів
ресурсів, майна;

• змінні ставки припускають використання усіх згаданих варіантів.
Податковий період — це термін, протягом якого визначається

база оподаткування, розраховується та сплачується податок. Для більшості
податків цей період співпадає зі звітним. Але в деяких країнах звітний
фінансовий період не співпадає з календарним роком. Основною вимогою при
цьому є чітке визначення цього терміну, що запобігає порушенню прав
платників податків, а також зменшує порушення з боку останніх.

Термін сплати податку — це календарна дата або час, протягом якого
платник повинен розрахуватися з державою. Він встановлюється законом
щодо кожного податкового платежу. При цьому враховується багато
чинників. До основних належать:

• місце та питома вага податку в державному або місцевому бюджеті. Як
правило, термін сплати податку прив’язується до звітного періоду;

• характеристика безпосередньо податкового платежу та суб’єкта його
сплати;

• періодичність одержання доходу суб’єктом оподаткування та його
розмір.

Цей процес при визначенні термінів сплати враховує:

• термін сплати податкового платежу, здебільшого кінцеву його межу;

• термін подання відповідної звітності, розрахунок його за кожним
податковим платежем, якщо це передбачається чинним законодавством, форми
податкової декларації. При цьому для більшості податкових платежів
терміни звітності та сплати співпадають;

• термін давності сплати податку;

• термін зберігання бухгалтерської та податкової звітності (якщо вони
різні);

• термін, на який надається податковий кредит за податковим платежем;

• термін притягнення платника податку до відповідальності.

Список використаної літератури

Брант М., Шаповал С. Бизнес в Украине и за ее пределами. — К.:
Видавничий центр «Просвіта», 1997.

Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової
системи // Економіст. — 1998. — № 7-9. — С. 120-123.

Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Калина А. В. Налоговая система
Украины: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000.

Дернберг Р. Л. Международное налогообложение / Пер. с англ. — М.: ЮНИТИ,
1997.

Евстигнеев Е. Н. Основы налогообложения и налогового права. — М., 1999.

Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег // Избранные
произведения / Пер. с англ. — М.: Экономика, 1983.

Налоговые системы зарубежных стран / Под ред. В. Г. Князева и Д. Г.
Черника. — М.: ЮНИТИ, 1997.

ЧерникД. Г. Налоги в рыночной экономике. —М.: ЮНИТИ, 1997.

Періодична преса України та країн світу.

Інтернет. Сайти різних країн світу.

HYPERLINK «http://www.google.net.com» www.google.net.com

Похожие записи