КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з податкової системи

на тему:

Елементи оподаткування. Мито. Податок на промисел

ПЛАН

Елементи оподаткування

Мито

Податок на промисел

1) Елементи оподаткування

Податковi правовiдносини можливi тiльки при наявностi податкових
законiв. Податковий закон визначає обов’язки ycix суб’єктiв процесу
оподаткування — як державних податкових органів, так і платників
податкiв. Головним при цьому є визначення обов’язкiв сплати податків у
строки, порядку, в розмірах, що визначаються цим законом.

Податковий закон повинен бути чiтко сформульований, простий i зрозумiлий
суб’єктам системи оподаткування — як державним податковим органам, так i
платникам податку. У ньому повинен бути чiтко визначений порядок
нарахування та сплати податку.

Вимоги, що лежать в основі побудови податків знаходять своє конкретне
виявлення в елементах податку, до яких належать суб’єкти та об’єкти
оподаткування, ставки, одиниці, строки та пільги щодо певного податку.

Суб’єктом оподаткування є юридична або фiзична особа. Вона виступає
платником податку і як громадянин держави, і як підприємець (тобто як
громадянин, який здiйснює пiдприємницьку дiяльнiсть). Це ж стосується i
громадян iноземних держав, якi здiйснюють пiдприемницьку дiяльнiсть на
територiї України. Але в будь-якому разi вони мають yci права i
вiдповiднi обов’язки щодо сплати податків так само, як i юридичнi особи.

Мiж платниками податку — юридичними особами та громадянами існує
рiзниця. Рiзниця визначається за двома ознаками:

1) за механiзмом оподаткування, що визначається в кожному законi про
конкретний податок;

2) за механiзмом стягнення податку, який не сплачуться в строк згiдно з
чинним законодавством.

Для повного та комплексного контролю за громадянами — платниками
податкiв в Українi створений Державний peєстр фiзичних осiб, згiдно з
яким кожному громадянину наданий iндивiдуальний iдентифiкацiйний код,
який занесений у комп’ютерну мережу.

Податковий закон визначає головнi елементи, якi утворюють систему
елементів податкових правовідносин.

Суб’єкт оподаткування, або платник податку. Це будь-яка юридична або
фiзична особа, поведiнка якоiї регулюється нормами податкового права i
яка виступає учасником податкових вiдносин та нociєм суб’єктивних прав
та обов’язкiв.

Носiй податку. Це особа (юридична або фiзична), яка безпосередньо
розраховує та сплачує податки i бере на себе весь податковий тягар.
Залежно вiд участi в загальнiй системi утворення та сплати податку вci
нociї податку подiляються на три типи:

— особи, якi безпосередньо утворюють базу оподаткування. Головним чином
це виробники та споживачi, причому споживачами можуть виступати як
пiдприємства, так i населення;

— посередники — це тi особи, якi здiйснюють посередницькi дiї мiж
виробниками та споживачами, причому споживачами можуть виступати як
підприемства, так і населення;

— кiнцевi споживачi, тобто ті особи, якi сплачують податок уже пiсля
кiнцевого споживання. Вони виступають у кiнцi процесу перекладання
податку.

Об’єкт податку являє собою те, що пiдлягає оподаткуванню, дохiд
(прибуток), майно, земля тощо (назва податку, як правило, визначається
об’єктом оподаткування).

Джерело податку. Цей елемент тісно пов’язаний з об’єктом оподаткування i
являє собою нацiональний дохiд, тому що оподатковується його частина i з
нього сплачуєтъся податок.

При визначеннi розмiру податкiв велике значення має податкова база, або
база оподаткування. Податкова база служить для того, щоб кількісно
виразити предмет оподаткування (вартісна, фізична, або інша
характеристика об’єкта оподаткування). Вiд того, на скiльки вона
правильно визначена, залежить чiткiсть розрахунку податку та його
розмiр. Поняття «об’єкт оподаткування» та «податкова база» вiдрiзняються
за змiстом. Так, «об’єкт оподаткування» – це юридичне поняття, що
виражає зобов’язання та наявнiсть платника податку, який його сплачує,
то „податкова база” — це економiчне поняття, що визначає розмiр предмета
оподаткування, на який встановлюється ставка. Вiд податкової бази
залежить не тiльки сума податку, яку повинен сплатити платник, а й
розмiр бюджетiв ycix piвнів.

Податкова база є частиною предмета оподаткування, до якої застосовується
податкова ставка.

Одиниця оподаткування. Це частина об’єкта оподаткування, стосовно якої
вiдбувається встановлення нормативів та ставок обкладання. Вона залежить
вiд об’єкта оподаткування i має розрахунковий характер. Здебiльшого вона
виражаеться в грошових одиницях, У деяких випадках — в натуралъних.
Одиницями обкладання можуть бути при:

. податку на землю — гектари, акри, сотки, квадратні метри;

. акцизному зборi на бензин — галони, лiтри, декалiтри;

. податку на прибуток, доходи — нацiональна грошова одиниця;

. оподаткуваннi транспортних засобiв — потужнiсть двигуна,
вантажомiсткiсть транспортного засобу тощо.

Значне мiсце в загальнiй податковiй системi як з юридичного,
економiчного погляду так i з господарського боку посiдає ставка
оподаткування. Вона є розмiром податку на одиницю оподаткування.

Ставки можна класифікувати за наступними ознаками:

— за ступенем врахування виду діяльності: базовi, пiдвищенi, зниженi;

— залежно вiд cиcтeми побудови: твердi та вiдсотковi.

— залежно від техніки розрахунку: середньорозрахунковi, середньозваженi
та усередненi.

Базова ставка — це основна ставка, яка застосовуеться для Bcix або
бiльшостi платникiв податкiв незалежно вiд особливостей суб’єкта
оподаткування та виду його дiяльностi. Так, податок на прибуток має
ставку 25%, ПДВ — 20 %, ставки обкладання митом головного виробу в групi
тощо.

Пiдвищена ставка встановлюеться, виходячи з особливостей видiв
дiяльностi або об’єкта оподаткування.

Зниженi ставки враховують особливостi стану платника податку. Їх головна
мета — зниження податкового тягаря. У деяких випадках цю ставку можна
визначити як податкову пiльгу, але вiдмiнність полягає у строках її дiї.

Твердi — цi ставки встановлюються у грошовому виглядi на одиницю
оподаткування. Як правило, вони є фiксованими, тобто встановлюються в
твердих розмiрах.

Вiдсотковi визначаються у відсотках щодо об’єкта оподаткування
Вiдсотковi ставки за характером дiї подiляються на:

а) прогресивнi — цi ставки зростають залежно вiд збiльшення бази
оподаткування. У свiтовiй практицi оподаткування застосовуються два типи
прогресивних ставок:

— проста прогресивна ставка. Вона пiдвищується залежно вiд збiльшення
об’єкта оподаткування в рiвних пропорцiях;

— складна прогресивна ставка. Вона складаеться за сходинковим
(ступiнчастим) методом, тобто ставка зростає не в рiвних частках. Ця
методика стосується тiльки доходу, отриманого в розмiрах, бiльших за
визначену суму, або таких, що перевищують визначений рiвень. Taкi ставки
застосовувались до 1.01.2004 року при оподаткуваннi прибуткового податку
з громадян. Ставка встановалась не на весь дохiд, а тiльки на ту
частину, яка перевищувала неоподатковуваний мінімум, а потiм залежно вiд
частини приросту доходу, причому для кожної частини встановлювалась своя
ставка;

б) пропорцiйнi. Цi ставки залишаються незалежно вiд змiни об’єкта
оподаткування (наприклад, ПДВ). Важливе значення має їx розмiр. Якщо
ставка занадто висока, то у платника податку знижується стимул до
збiльшення доходу, обсягiв дiяльностi.

При невеликих ставках оподаткування держава отримує вiдносно невеликi
податки, що також має негативнi наслiдки вже для бюджету.

Тому необхiдно визначити оптимальний розмiр ставок;

в) регресивнi. Особливiстю цих ставок є те, що зi зростанням бази
оподаткування ставка податку знижуеться. Taкi ставки застосовуються, щоб
зацiкавити пiдприємця в розвитку певного виду дiяльностi, територiї,
тобто вона носить стимулюючий характер. Наприклад, у деяких мiсцевостях
можна встановлювати.

Регресивні ставки оподаткування на землі, які мають меншу родючiсть i
потребують додаткових фiнансових вкладень при використаннi, — болота,
заливнi землi, заплави рiчок тощо. Прицьому чим бiльший розмiр
використовуваної землi, тим менша ставка;

г) змiшанi ставки. Ця ставка припускае використання змiшаних вapiaнтів.
Загалом встановлення ставок оподаткування — це дуже складний процес,
який потребує вирiшення багатьох проблем. До основних з них належать:

-обrрунтування спiввiдношення середнiх розмiрiв ставок;

— доцiльнiсть встановлення прогресивностi i визначення проблеми
зростання ставок оподаткування та бази оподаткування;

— визначення межi, з якої може з’являтись прогресiя ставки;

— визначення бази при встановленнi нижньої межi ставки податку;

— ступiнь поширення ставки на суб’єкти оподаткування.

Невизначенiсть бiльшостi з цих проблем призводить до того, що
загальнодержавнi органи змушенi постiйно змiнювати бiльшiсть ставок
оподаткування.

Наступним елементом податкової системи податковий перiод. Це строк,
протягом якого формується податкова база i остаточно визначається
загалъний розмiр ставки оподаткування. Здебiльшого податковий перiод
збiгаеться зi звiтним. Наприклад, податковий перiод при сплатi акцизного
збору визначається вiдповiдно до реалiзацiї пiдакцизних товарів i
виробiв або всієї їx партiї. Податковий перiод повинен бути чiтко
визначений, щоб запобiгти порушенням прав платників податку.

Строк сплати податку. Це конкретна календарна дата або перiод, протягом
якого платник податку повинен розрахуватись з державою. Цей елемент
податкового права визначаеться чинним податковим законодавством i при
його встановленнi повинні враховуватись наступні чинники:

. мicце податку в доходi державного та мiсцевого бюджетiв;

. характеристика безпосередньо податку та платника;

. перiодичнiсть отримання доходу об’єктом оподаткування;

. розмiр об’єкта оподаткування;

. соцiальна та екологiчна спрямованiсть податку тощо.

При встановленнi строку сплати пода тку визначають:

. термін сплати податку;

. строк подання звiтностi, розрахункiв по податках, декларацiй та iншої
документацiї. Для бiльшостi податкiв строки оплати та надання звiтностi
збiгаються у часi;

— строки давнини сплати податку;

— строк зберiгання бухгалтерської та податкової звiтностi;

— строк надання кредиту щодо окремих податків;

— строк притягнення платника податку до відповідальності.

Строки сплати податку в Україні визначаються як мiсячнi, квартальнi та
рiчнi.

Перiод оподаткування. Це час, протягом якого визначаються податковi
зобов’язання платникiв податкiв перед бюджетами вcix piвнів. Тобто пiд
податковим перiодом розумiють календарний piк або iнший перiод, який
стосується окремих податкiв i по закiнченнi якого визначається база
оподаткування, розраховується розмiр податку, який пiдлягає сплатi. Biн
може складатись з кiлькох звiтних перiодiв, коли податок сплачується
авансовим методом (наприклад, податок з доходів фізичних осіб, коли
остаточний розмiр цього податку визначається в кiнцi календарного року
згiдно з заповненою податковою декларацiєю).

Основною вимогою при цьому повинно бути те, що упродовж усього
податкового перiоду об’єкт не може оподатковуватись кiлька разiв.
Податковий перiод також використовується i для проведення аналiзу та
розрахунку результатiв дiяльностi пiдприємства.

Податкова пiльга. Вона являє собою надання переваги, часткове або повне
звiльнення вiд сплати податку за встановленими чинним законодавством
правилами. Пiльга є одним з головних елементiв податкової полiтики та
сферою дiяльностi податкового менеджменту.

Податковий оклад — це розмiр податку, який стягується з одного об’єкта
або одного виду дiяльностi (наприклад, акцизний збiр з однієї партiї
виробiв).

Податкова санкцiя. Вона являє собою збiльшення податкових платежiв при
встановленнi порушення чинного законодавства з боку платника податку.

Податкова квота. Це частка податку в загальному розмiрi доходу платника
податку.

2) Мито

Правове регулювання сплати державного мита здійснюється на основі
Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.93р. №
7-93 із змінами та доповненнями.

Державне мито — це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та
за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні
особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають
юридичне значення, уповноваженими на те органами. ,

Державне мито стягується:

а) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у
справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно до
релігійних організацій, із касаційних скарг на рішення судів і скарг на
рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій
документів;

б) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що
подаються до арбітражних судів, та заяв про перевірку рішень, ухвал,
постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за ново виявленими
обставинами;

в) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і
виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних
депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених
документів;

г) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в
Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення
змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних
громадян або документів, що їх замінюють; за видачу або продовження
довідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта
іноземного громадянина або документа, що його замінює, на право виїзду з
України та в’їзду в Україну, а також із заяв про прийняття до
громадянства України і про вихід з громадянства України;

д) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій
державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів;

е) за операції з об’єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних
біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках,
передбачених законами України;

ж) за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду
закордон або продовження строку його дії;

з) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

й) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендера) об’єктами
нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у
випадках, передбачених законами України;

Державне мито має розгалужену систему ставок, що встановлюються в
залежності від характеру дій і документів, за які воно справляється
(табл. 1):

Таблиця 1

Деякі ставки державного мита

Найменування документів і дій,

за які стягується мито Розміри ставок

1. Із заяв і скарг, що подаються до суду, та за видачу судом копій
документів:

із позовних заяв

1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян

із скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових
осіб, що обмежують права громадян 0,2 неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян

із позовних заяв про розгляд питань захисту честі та гідності

неоподатковуваний мінімум доходів громадян

за повторну видачу копії судового рішення, вироку, ухвали та іншої
постанови суду 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за
кожну копію

із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму житлових
приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування
арешту на майно та з інших позовних заяв немайнового характеру (або
таких, що не підлягають оцінці) 0,5 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян

із заяв (скарг) у справах окремого провадження

із позовних заяв переддоговірних спорів

із апеляційних скарг на рішення судів: скарг на рішення, що набрали
законної сили

50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви
й скарги, а з майнових спорів — ставки, обчисленої виходячи з
оспорюванної суми

2. Із заяв, що подаються до господарських судів:

із позовних заяв майнового характеру

1% ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі і з заяв про
визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного
характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а
також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до
боржника після оголошення про порушення справи по банкрутство 5
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або
розірвання господарських договорів: 5 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян

3. За нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами і
виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних
депутатів:

за посвідчення договорів купівлі-продажу майна державних підприємств, а
також за посвідчення договорів застави 0,1 % вартості майна, що
викуповується, або предмета застави

за посвідчення інших договорів, що підлягають оцінці

1% суми договору, але не менше 1 неоподатковуваного мінімума
доходів громадян

за вчинення протестів векселів, пред’явлення чеків до платежу і
посвідчення несплати чеків 0,3 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян

за вчинення виконавчих написів

1% суми, що стягується, або 1% вартості майна, яке підлягає
витребуванню, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

за засвідчення справжності кожного підпису на документах 0,02
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

за засвідчення вірності копій документів та витягів з них (за сторінку)
0,01 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

за видачу дублікатів нотаріально посвідчених документів 0,03
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

4. За нотаріальні та інші дії, вчинювані за межами нотаріальної
контори, виконавчого комітету ради народних депутатів у розмірі
встановлених ставок за відповідні дії (крім цього сплачуються
фактичні витрати, пов’язані з виїздом для вчинення дій)

Від сплати державного мита звільняються:

1) позивачі — робітники та службовці — за позовами про стягнення
заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових
правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств,
працівники селянських (фермерських) господарств — за позовами до
колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських)
господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов’язаними з
трудовою діяльністю;

2) позивачі — за позовами про відшкодування збитків, заподіяних
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю годувальника;

3)сторони — із спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних
громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до
кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу,
як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного
стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також пов’язаних з
виплатою грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його
вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України
«Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»;

4) органи соціального страхування та органи соціального забезпечення —
за регресивними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум
допомоги й пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім’ї, а
органи соціального забезпечення — також за позовами про стягнення
неправильно виплачених допомоги та пенсій;

5) позивачі — за позовами про відшкодування матеріальних збитків,
завданих злочином;

6) інші державні і громадські органи, юридичні та фізичні особи.

Державне мито сплачується готівкою, митними марками і шляхом
перерахування з рахунку платника у кредитній установі.

Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів
України.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у
випадках:

1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним
законодавством;

2) повернення заяви (скарги) чи відмови в її прийнятті, а також відмови
державних нотаріальних контор або виконавчих комітетів міських, селищних
і сільських Рад народних депутатів у вчиненні нотаріальних дій;

3) припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду,
якщо справа не підлягає розгляду в суді чи в арбітражному суді, а також,
коли позивачем не додержано встановленого для даної категорії справ
порядку доарбітражного врегулювання спору або коли позов подано
недієздатною особою;

4) скасування в установленому порядку рішення суду, припинення
провадження у справі, якщо справа не підлягає розглядові в судах, або
якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано
встановленого для даної категорії справ порядку попереднього
позасудового розв’язання спору і можливість застосування цього порядку
втрачено, якщо при цьому державне мито було вже стягнено в доход
бюджету;

5) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Повернення державного мита проводиться за умови, якщо заяву подано до
відповідної установи, що справляє державне мито, протягом року з дня
зарахування його до бюджету.

Платники державного мита несуть відповідальність за правильність його
стягнення, а також за своєчасність і повноту зарахування до бюджету,
передбачену законодавством.

За несвоєчасне або неповне внесення державного мита до бюджету
стягується пеня та штрафи відповідно до закону.

Міністерство фінансів України, Головна державна адміністрація України,
місцеві фінансові органи та державні податкові інспекції проводять
ревізії та перевірки правильності справляння державного мита, а також
своєчасності й повноти внесення його до бюджету в усіх установах, що
його справляють.

3) Податок на промисел

Сплана податку на промисел регулюється Декретом Кабінету Міністрів
України «Про податок на промисел» від 17.03.1993 р. № 24-93 із змінами
та доповненнями.

Податок на промисел — це плата, яка стягується з фізичних осіб за право
здійснення торгової діяльності. Механізм оподаткування податком на
промисел наведено на схемі 1.

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни
та особи без громадянства, як ті, що мають, так і ті, що не мають
постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як
суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох
разів протягом календарного року продаж вироблених, перероблених та
куплених продукції, речей, товарів.

Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами,
що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної
податкової інспекції у районі (місті) за місцем проживання, а
громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, за
місцем продажу товарів.

Схема 1

Структурно — логічна схема податку на промисел

Ставка податку на промисел установлюється у розмірі 10% указаної у
декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох
календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної
плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних
днів ставка податку подвоюється.

Не декларується та не оподатковується продаж вирощених в особистому
підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній
ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у
живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді
первинної переробки), продукції власного бджільництва, а також продаж
автотранспортних засобів, які перебувають у приватній власності
громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року.

Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту
на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником
сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за
невикористаним патентом поверненню не підлягає.

Мінімальний термін дії одноразового патенту — три, максимальний — сім
календарних днів.

У разі, коли продаж товарів здійснюється протягом календарного року
більше чотирьох разів, така діяльність вважається систематичною і
зобов’язує громадян зареєструватися як суб’єкти підприємництва
відповідно до чинного законодавства України

Якщо фізична особа укладає від двох до чотирьох угод купівлі-продажу
власних автотранспортних засобів протягом календарного року, і ці угоди
не посвідчені нотаріально, то вона зобов’язана подавати в органи
Державної автоінспекції України одноразовий патент, що підтверджує
сплату податку на промисел.

Приклад 1

Громадянин подав декларацію до ДПІ, у якій указав найменування та
вартість товару, який передбачає реалізувати протягом 3-х днів.

№ пп. Найменування товару Кількість (шт.) Вартість одиниці товару (грн.)
Сума належних до реалізації товарів

1. Костюм жіночий 1 580 580

2. Костюм чоловічий 3 450 1350

3. Сукня жіноча 2 190 380

4. Брюки 1 90 90

Сума податку на промисел:

1. Визначаємо суму належних до реалізації товарів:
(580+1350+380+90=2400) грн.

Визначаємо суму податку на промисел :

(240 грн. х 10 %)/100% =240 грн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.91р. №1251
//Відомості Верховної Ради (ВВР),1991.- №39.-ст.510 із змінами та
доповненнями.

Митний кодекс України. – К., 2004.

Закон України № 1212 — XIV від 04.11.1999р. «Про Єдиний збір, який
справляється у пунктах пропуску через державний кордон України » у
редакції Закону України № 2659 -III від 12.07.2001р.

Азаров М.Я., Кольга В.Д., Онищенко В.А. Все про податки: Довідник / за
ред. Азарова М.Я. — К.: Експерт-Про, 2000.

Вишневский В.П. Налоги Украины: теория й практика- Донецк, 1997.

Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навчальний посібник. —
К.: Товариство «Знання» КОО, 1998.

Жадько В. Мала українсько-російська енциклопедія з податків. — К, 2000.

Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник — Харьков: Консум 1997.

Оподаткування зовнішньоекономічної діяльності в Україні: Навч. посіб.
для студ. вищ. навч. закл. /За заг. ред. М.Я. Азарова. — К.: Дія, 2000.

Податкова система України: Підручник/ В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О.
П’ятаченко та ін./ За ред. В.М. Федосова. — К.: Либідь, 1994. — с.22-24,
427.

PAGE

PAGE 17

Платники

Об’єкт оподаткування

Ставка

Фізичні особи

X

Сумарна вартість товарів

а) 10%, якщо товари підлягають продажу протягом 3 днів;

б) 20%, якщо товари підлягають продажу протягом 7 днів

Сума податку, належна до сплати в бюджет, але не менше за одну
мінімальну зарплату

Похожие записи