Реферат

Екологічне оподаткування: збір з власників транспортних засобів, плата
за землю, збори за спеціальне використання природних ресурсов

Зміст

Вступ 2

Основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища і
раціонального використання природних ресурсов 3

Екологічні положення (принципи) відшкодування шкоди. 8

Збір з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів 9

Плата за землю 11

Збори за спеціальне використання природних ресурсов 12

Висновок 14

Список використаної літератури 15

Вступ

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля,
використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки
розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено,
що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги
на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи —
катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського
народу є обов’язком держави.

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна
базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але
ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто
вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти
пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже
ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення
природоохоронної функції держави .

Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права.
Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості,
формальної визначеності, загальнообов’язковості, сприяти врегулюванню
відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних,
стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо
використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної
відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про
охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у
двох напрямах:

1. складання і затвердження екологічних нормативів

природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності
тощо);

2 .складання і затвердження комплексу еколого-економічних

показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю
господарчих структур.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28
червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що
забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на
території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується
право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і
кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані
ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та
акти: “Про охорону навколишнього природного середовища»;

«Про тваринний світ» ;

«Про природнозаповідний фонд» ;

«Про охорону атмосферного повітря» ;

“Лісовий кодекс України” ;

“ Водний кодекс України” ;

” Земельний кодекс України” ;

“Кодекс України про надра” ;

Також першочергово плануется підготувати проекти законів України про
рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з
особливими умовами природокористування;

Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує

Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків,
завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про
екологічний контроль,

Основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища і
раціонального використання природних ресурсів

Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують
значних коштів. Однак протягом найближчих 5 — 10 років країна буде дуже
обмежена у коштах,

необхідних для поліпшення стану навколишнього природного середовища та
забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Тому
необхідно чітко визначити пріоритетні напрями та проблеми з метою
відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень. З
цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України,
необхідно враховувати такі основні критерії і чинники:

погіршення здоров’я людей через значну забрудненість довкілля;

втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства,

зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних
ресурсів;

погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та

ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам,
річкам,

землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам;

еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання
природних ресурсів належать:

гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту
населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків
аварії на Чорнобильській АЕС;

поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної
води;

стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових
центрах Донецько-Придніпровського регіону;

будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних
очисних каналізаційних споруд;

запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх
екологічного стану;

формування збалансованої системи природокористування та адекватна
структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація
технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському
господарстві, на транспорті;

збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих містах
і промислових центрах;

захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження і
нераціонального використання;

збереження і розширення територій з природним станом ландшафту,
посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних
територіях;

підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових
відходів;

запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та
припинення скиду забруднених стічних вод у водні об’єкти, захист
підземних вод від забруднення;

збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними
рес-ми на

основі басейнового принципу;

завершення створення державної системи моніторингу навколишнього
природного середовища;

створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі
надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;

забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії
військово-промислового комплексу;

здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил
України;

розробка механізмів реалізації схем природокористування;

впровадження дійових економічних складових впливу на систему
природокористування;

створення системи екологічної освіти, виховання та інформування.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних
ресурсів та

забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні,
державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються
на втілення

визначених пріоритетів.

“ Базовими ” недоліками України на сучасному етапі е складні,
многогранні фактори, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі
галузі економіки, діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання
, і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень , тобто
системного розв’язку з боку Держави. Цими факторами є:

макроекономічна політика, яка примушуе суб’ектів господарювання до
экстенсивного використовування природних ресурсів;

Інвестиційна политика, яка ориентована на розвиток ресурсомістких
секторов економіки;

помилкова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільске
господарство, лісове господарство та інше);

нестабільне законодавство;

відсутність прав власності на природні ресурси;

відсутність еколого-збалансованної довгострокової економічної стратегії;

на регіональному і локальному рівнях недолік прямого та не прямого
ефекту від охрани довкілля (економічного й соціального), “ глобальних
прибутків “ ;

інфляція, економічна криза й нестабільність економіки заважають
здійсненню довготривалих проектів, к числу яких відноситься більшисть
екологічних проектів;

природно-ресурсні властивості експорту;

існування дійсно великого стимулу до отримання значних й швидких
прибутків від продажу природних ресурсів ( ліс, руди );

відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.

Для розв’язання цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів
України постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження
біологічного різноманіття України, для втілення якої розробляється
Національна програма дій на 1998-2015 роки. Основними завданнями
діяльності в цій сфері є: збереження, покращання стану та відновлення
природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних
видів та компонентів ландшафтів; сприяння переходу до збалансованого
використання природних ресурсів; мінімізація прямого та непрямого
негативного впливу на екосистеми, їх компоненти та комплекси; підвищення
рівня інформованості населення з питань біологічного різноманіття, а
також активізація участі громадян у діяльності щодо його збереження;
посилення відповідальності підприємств, організацій, установ і громадян,
діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів або впливає
на стан довкілля, за збереження біологічного різноманіття.

У зазначених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні
правові, фінансові, організаційні, науково-методичні та
інформаційно-освітні засоби. При цьому основними напрямами діяльності
щодо збереження біологічного різноманіття є: досягнення
економо-екологічної збалансованності, структурна перебудова економіки,
поглибле удосконалення законодавства та культури природокористування,
збереження та поновлення екосистем, а саме:

збереження та відновлення прибережно-морських та морських, річкових і
заплавних, озерних та болотних, лучних і степових, лісових та гірських
екосистем ; збереження видів та популяцій; екологічне оздоровлення
урболандшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської
діяльності; екологізація агроландшафтів та агротехнологій, методів
діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водному та земельному
господарствах; створення національної екологічної мережі (системи
«зелених» коридорів) як складової частини європейської екологічної
мережі.

Фінансовими ресурсами для програми будуть кошти від плати за
використання природних ресурсів, кошти підприємств, установ та
організацій, державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди,
міжнародні програми та інші джерела. Організаційною основою щодо
реалізації Концепції та виконання заходів, планів дій є система органів
Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної
безпеки України, інші міністерства і відомства, діяльність яких
пов’язана з охороною та використанням природних ресурсів. Розгалужена
мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників,
національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічного
профілю в навчальних закладах та школи формують наукові та освітні
передумови втілення програми.

Виконання намічених заходів дасть можливість зупинити руйнівну тенденцію
до знищення живої компоненти довкілля і сприятиме практичному втіленню
засад збалансованого розвитку та невиснажливого природокористування, а
також реформування економічної системи і перехід до ринку повинен не
тільки підвищити ефективність національної економіки, а й сприяти
ліквідації субсидій на використання таких природних

ресурсів як енергія, корисні копалини і вода та поліпшенню стану
довкілля завдяки застосуванню жорстких заходів щодо відповідальності за
масове нераціональне використання природних ресурсів.

Для врахування екологічних вимог у ході розгортання приватизаційних
процесів дедалі більшого значення повинен набувати екологічний аудит.
Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме одержанню основних
даних про несприятливі з точки зору

екології підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню завдань
у короткотерміновий період. Вдосконалення діючого економічного механізму
природокористування і природоохоронної діяльності та формування
стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах
переходу до ринкових відносин має стати органічною складовою системи
управління і регулювання економіки, стимулювати охорону і відтворення
природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних
економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо).

Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до
ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:

Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

бюджету Автономної Республіки Крим;

фондів охорони навколишнього природного середовища всех рівнів;

власних коштів підприємств;

іноземних надходжень та інвестицій;

інших позабюджетних коштів.

Для забезпечення стабільного надходження коштів для здійснення
природоохоронних заходів пріоритетне значення має надаватися розвиткові
економічного механізму природокористування. Головними складовими
елементами економічного механизму природокористування мають бути:

плата за спеціальне використання природних ресурсів;

плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види
шкідливого впливу на довкілля;

система фінансування і кредитування природоохоронних заходів(державний і
місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств,
іноземні надходження та інвестиції тощо);

екологізація податкової і цінової систем;

підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.

Залученню іноземних інвестицій для здійснення природоохоронних програм
та проектів в Україні повинно сприяти:

активна інтеграція України в європейські та світові природоохоронні
процеси;

формування сприятливих умов та ефективної системи залучення іноземних
інвестицій як в економіку України в цілому, так і в охорону довкілля та
використання природних ресурсів.

Важливе значення для здійснення механізму залучення іноземних інвестицій
має щорічний збір Европейського банку реконструкції та розвитку на якому
Україна має дійсну нагоду отримати статус повноцінного партнера,
приймати участь у глобальних проектах, а також реалізувати свої
можливості. На цьому зборі буде представлена велика кількість соціально-
економічних проектів , значну частину яких складатимуть екологічні.
ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС та подальшего припинення її
функціонування.

Екологічні положення (принципи) відшкодування шкоди.

Можна сформулювати такі екологічні положення (принципи) відшкодування
шкоди.

1. Загальний обов’язок винуватця — відшкодувати» спричинену шкоду.
Застосування кримінальної, адміністративної і дисциплінарної
відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної
забрудненням навколишнього середовища та погіршенням якості природних
ресурсів (ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного
середовища»). Таке правило передбачене законодавствами всіх
цивілізованих країн і особливо стосується екологічних правопорушень, де
шкода відноситься до головних ознак складу правопорушення. В екологічних
правовідносинах це положення реалізується за принципом — «забруднювач
платить», а також існуванням особливого способу обчислення шкоди за
допомогою затверджених державою розцінок.

2. Повне відшкодування заподіяної шкоди. Для цивільних правовідносин це
означає стягнення реальних збитків (витрат, втрат або пошкодження майна)
та неодержаних доходів (упущеної вигоди). Стосовно екологічної
відповідальності цей принцип означає стягнення як реальних збитків і
одержаних доходів, так і відшкодування екологічної шкоди в межах, яка
піддається обчисленню відповідно до існуючої методики. Заподіяна
внаслідок порушення природоохоронного законодавства шкода підлягає
компенсації, як правило, в повному обсязі без зниження розміру
відшкодування та незалежно від плати за забруднення навколишнього
природного середовища і погіршення якості природних ресурсів. Заподіювач
екологічної шкоди може бути зобов’язаний відшкодувати її в натурі.

Повне або часткове звільнення Радами народних депутатів базового рівня
низькорентабельних або збиткових підприємств від внесення обов’язкових
платежів не звільняє ці підприємства від відшкодування шкоди, заподіяної
порушенням природоохоронного законодавства. Зменшення розміру
відшкодування допускається лише у виключних випадках, у залежності від
встановленого судом майнового становища правопорушника та з обов’язковим
наведенням мотивів прийнятого рішення.

3. Відповідальність Юридичних осіб за шкоду, заподіяну їх працівниками.
Цивільним кодексом України (ст. 441) встановлено, що організація повинна
відшкодувати заподіяну з вини її працівників під час виконання ними
своїх трудових (службових) обов’язків шкоду. Цей принцип повинен
повністю поширюватись і на відносини в галузі охорони навколишнього
природного середовища, служити надійною гарантією повного відшкодування
екологічної шкоди, оскільки окремі громадяни, які безпосередньо
заподіяли шкоду під час виконання своїх трудових (службових) обов’язків,
в переважній більшості не в змозі її відшкодувати через відсутність
необхідних коштів.

4. Солідарна відповідальність при спільному заподіянні шкоди.
Застосування цього принципу дає можливість посилити гарантії
відшкодування, оскільки всю компенсацію за шкоду можна стягнути не з
одного з боржників, а виявити всіх порушників, причетних до заподіяння
екологічної шкоди.

Шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, підлягає відшкодуванню
незалежно від вини заподіювача (за фактом заподіяння). Це загальне
правило цивільно-правової відповідальності трансформовано у сферу
відповідальності за екологічні правопорушення і має тут широке коло
потенційних можливостей. Всі підприємства та інші об’єкти, які шкідливо
впливають на навколишнє середовище, є джерелом підвищеної небезпеки.
Постає лише питання: з’ясувати, чи є у такого джерела шкоди ознаки
підвищеної небезпеки для здоров’я людини і оточуючого природного
середовища. Частина 3 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього
природного середовища» передбачає, що особи, які володіють джерелами
підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну
шкоду, якщо не доведуть, що вона виникла внаслідок стихійних природних
явищ чи ненавмисних дій.

Збір з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів

З власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів
— Закон України від 16.07.99 р. № 986-ХІV “Про внесення змін до деяких
законів України щодо фінансування дорожнього господарства” – спецвипуск
журналу “Вісник податкової служби України” № 7/2003 р. (платниками
податку є підприємства, установи та організації, які є юридичними
особами, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним
законодавством власні транспортні засоби, які є об‘єктами
оподаткування).

Цей податок є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції,
ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування та
проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Від сплати транспортного податку звільняються: підприємства
автомобільного транспорту загального користування – щодо транспортних
засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому
законом порядку визначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних
засобах незалежно від форм власності; навчальні заклади, які повністю
фінансуються з бюджетів, стосовно учбових транспортних засобів, за умови
використання їх за призначенням. Пільгами зі сплати податку також
користуються фізичні особи – постраждалі від наслідків Чорнобильської
катастрофи, ветерани війни і праці, інваліди — щодо одного легкового
автомобіля з об‘ємом циліндрів двигуна до 2500 см.куб. або одного
мотоцикла з об‘ємом циліндрів двигуна до 650 см.куб. чи одного човна
моторного або катера з довжиною корпусу до 7,5 м.; ( з врахуванням
окремих положень законів, які визначають статус цих осіб), а також
громадяни, у власності яких є легкові автомобілі, вироблені в країнах
СНД і поставлені на облік до 1990 року включно ( податок зменшується на
50 відс.)

Не є об’єктом оподаткування трактори на гусеничному ходу, автомобілі
спецпризначення швидкої допомоги і пожежні, транспортні засоби, що
використовуються на підприємствах для перевезення вантажів на короткі
відстані тощо.

Податок обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про
кількість транспортних засобів за станом на 1-е січня поточного року.
Розрахунок подається не пізніше 60 календарних днів за останнім
календарним днем звітного року. За придбані протягом року юридичними
особами транспортні засоби податок сплачується перед їх реєстрацією за
термінами, які не настали, з подачею уточненого розрахунку за такі
транспортні засоби у 10-денний термін після їх реєстрації. За
транспортні засоби, зняті протягом року з обліку, перерахунок податку не
проводиться.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів визначається в залежності від об’єму циліндрів двигуна або
потужності в гривнях ;

Податок з власників транспортних засобів сплачується:

— фізичними особами – перед реєстрацією, перереєстрацією транспортних
засобів, а також до проходження технічного огляду щорічно або один раз
за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому проводиться
технічний огляд;

— юридичними особами – щоквартально рівними частками до 15 числа місяця,
що настає за звітним кварталом.

Платники податку зобов’язані пред’являти органам, що здійснюють
реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів,
платіжні документи або платіжні доручення про сплату податку. У разі
відсутності документів про сплату податку або документів, що мають право
на користування пільгами, реєстрація, перереєстрація і технічний огляд
транспортних засобів не проводиться.

Розрахунки суми податку юридичні особи подають за місцем свого
знаходження та за місцем постійного базування транспортних засобів до
податкових органів у терміни, визначені законом для річного звітного
періоду. Розрахунок податку складається на основі бухгалтерських звітних
даних стосовно кількості транспортних засобів та інших самоходних машин
і механізмів станом на 1 січня поточного року.

Разом з тим, при несплаті транспортного податку громадянами (при
наявності і не знятті з обліку їх) він стягується за три попередні роки!

Фінансові санкції визначені ЗУ № 2181.

Плата за землю

За землю — Закон України від 19.09.96р. № 378/96-ВР (Плата за землю
утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що
визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки,
виходячи з кадастрової оцінки земель, за земельні ділянки, що
перебувають у власності, користуванні, в т.ч. на умовах оренди. Розмір
цього податку не залежить від результатів господарської діяльності
власників землі).

Статтею 12 Закону передбачено пільги як для юридичних осіб (вітчизняні
дослідні господарства, органи державної влади та місцевого
самоврядування, прокуратури, установи, які повністю утримуються за
рахунок бюджету, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров‘я,
соціального забезпечення, фізкультури і спорту, релігійні та благодійні
організації; не справляється плата за земельні ділянки державних,
колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами,
ягідниками до вступу їх у пору плодоношення і інше), так і фізичних
(інваліди І і П групи, громадяни, які виховують трьох і більше дітей,
пенсіонери …).

Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами,
мають у п і д п о р я д к у в а н н і госпрозрахункові підприємства або
здають в тимчасове користування (о р е н д у) земельні ділянки, окремі
будівлі або їх частини, податок сплачується у встановлених розмірах на
загальних підставах. Причому, за земельну ділянку, на якій розташована
будівля, що перебуває у користуванні (спільній власності) кількох
юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з
них пропорційно відповідно їх частині площі будівлі або їх частці у
власності на будівлю.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного
земельного кадастру. Юридичні особи самостійно обчислюють суму
земельного податку, визначену цим Законом за формою, встановленою
Державною податковою службою України, щороку станом на 1 січня.

Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

1. Землі сільськогосподарського призначення.

2. Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських
населених пунктів).

3. Землі промисловості, транспорту, зв’язку. Оборони та іншого
призначення.

4. Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення.

5. Землі лісового фонду.

6. Землі водного фонду.

7. Землі запасу.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів

Збори за спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного
значення (води, надр, лісу) в повному обсязі сплачуються до Державного
бюджету. А збори за спеціальне використання природних ресурсів місцевого
значення – повністю повинні сплачуватись до місцевого бюджету. Статтею 3
Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”
встановлено принципи платності спеціального використання природних
ресурсів для господарської діяльності та принцип стягнення цього збору.
Зокрема, до ресурсних платежів відносяться слідуючі:

— За спеціальне використання водних ресурсів. Відповідно до статті 9
Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” кожен
громадянин має право на здійснення загального використання природних
ресурсів, в т.ч. і водних, для задоволення життєво необхідних потреб
(естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно.
Про безоплатне водокористування громадянами визначено і 47 статтею
Водного кодексу (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне
рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без
застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць). Загальне
водокористування може бути обмежене, якщо воно може завдати шкоди життю
і здоров’ю громадян, навколишньому природному середовищу тощо. Для цілей
оподаткування розрізняють такі види водокористування: загальне,
спеціальне, користування водами для потреб водного транспорту,
гідроенергетики, рибництва, з вилученням води з водних ресурсів,
поверхневими водними об’єктами, видобування підземної води, розміщення
відходів у водоносні горизонти. Розрахунки збору та сплата здійснюється
за місцем податкової реєстрації платника;

— За забруднення навколишнього природного середовища. Платниками збору
можуть бути підприємства, установи, організації або їх самостійні філії
з банківським рахунком, відокремленим обліком діяльності та окремим
балансом — за місцем податкової реєстрації. З 1 січня 1999 року
Постановою Кабінету Міністрів України №303 від 01.03.99 р. розширено
коло платників збору. Так, тепер збір за забруднення навколишнього
природного середовища сплачують не тільки підприємства, але й фізичні
особи.

Об’єктами збору (для стаціонарних джерел забруднення) є обсяги
забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або
скидаються безпосередньо у водний об’єкт, та обсяги відходів, що
розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, а
для пересувних джерел забруднення – обсяги фактично використаних видів
пального, в результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини.

Основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища визначає
складна екологічна ситуація в Україні. Для кожного суб’єкта
підприємницької діяльності встановлюються ліміти викиду забруднюючих
речовин. Збір за забруднення навколишнього природного середовища
сплачується до бюджету за спеціально встановленими Кабінетом Міністрів
України нормативах. За понадлімітні обсяги викидів, скидів забруднюючих
речовин та розміщення відходів збір сплачується у п’ятикратному розмірі.

— За геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету.

Платниками збору є всі надрокористувачі, незалежно від форм власності,
які видобувають корисні копалини, включаючи підприємства з іноземними
інвестиціями. На відміну від інших платежів цей збір вноситься
(аналогічно, за місцем податкової реєстрації платника) ще й авансовими
платежами до 20 числа першого місяця кварталу і до 20 числа третього
місяця кварталу в розмірі третини суми збору, визначеного в попередньому
розрахунок (на другий місяць кварталу припадає граничний термін сплати
основної суми податкового зобов’язання за збором, тому він замінює
авансовий внесок збору цього місяця.);

— За спецвикористання лісових ресурсів та користування земельними
ділянками лісового фонду, в т.ч. збір за спецвикористання природних
рослинних ресурсів місцевого значення (ягід, грибів, дикоростучих
плодів, горіхів, лікарсько-технічної сировини) – справляється з
лісокористувачів, визначених статтею 9 Лісового кодексу, і
встановлюється виходячи з лімітів їх використання і такс на лісову
продукцію та послуги з урахуванням якості та доступності за спеціальним
дозволом – лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком;

— За користування надрами для видобування корисних копалин та в цілях,
не пов’язаних з видобуванням корисних копалин Платниками збору є всі
надрокористувачі, незалежно від форм власності, які видобувають корисні
копалини, та які користуються у межах території України ділянкою надр в
цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин (для зберігання
природного газу та газоподібних продуктів, нафти та інших рідких
нафтопродуктів, для витримування виноматеріалів, виробництва і
зберігання винопродукції, вирощування грибів, овочів, квітів та ін.,
зберігання харчових продуктів тощо).

Висновок

Підвищення ефективності діяльності податкової служби досягається також
при вирішенні питання накопичення та обліку інформації про податкові
зобов’язання платника податків та їх погашення. Щоб бути корисною, така
інформація повинна відповідати потребам користувачів, допомагаючи їм
дати оцінку минулим та сучасним подіям, а щоб бути надійною – повинна
бути повною.

Для цього необхідно:

удосконалити роботу податкової служби з платниками податків (їх
реєстрацію, присвоєння їм ідентифікаційних номерів платників податків,
проведення камеральних перевірок, ведення карток особових рахунків,
добір об’єктів для перевірки. Проведення комплексних перевірок та
узагальнення їх результатів);

критично оцінити сучасний стан системи податкового контролю;

розробити напрями податкової реформи, реалізація якої передбачає
застосування сучасних технологій обробки баз даних з використанням
електронних засобів зв’язку, зокрема електронного цифрового підпису;

підвищити рівень інформаційної взаємодії з державними, особливо
контролюючими, органами.

Податкова служба – насамперед інформаційна база, система збору й
опрацювання інформації, спроможна будувати прогнози, виявляти ризики. У
цьому зміст модернізації служби. Створення такої інформаційної бази,
захищених корпоративних і локальних мереж потребує дуже серйозної
інфраструктури. Податкова система обладнана в ряді випадків і засобами
оптичного зв’язку. Створена інформаційна база має працювати в державі як
слід, тому вона повинна бути захищена, тобто має бути впевненість, що
напрацьована інформаційна база не загубиться через вимкнення світла чи
виникнення ще якихось інших ситуацій стосовно її збереження в зв’язку з
відсутністю за нормативними правилами необхідного приміщення тощо.

Успішне функціонування будь-якої організації залежить, в першу чергу,
від розвитку ефективного використання людських ресурсів — як головного
ресурсу, необхідного досягнення стратегічних цілей. Подальший розвиток
ДПС потребує створення цілісної системи управління людськими ресурсами,
яка забезпечувала б залучення, збереження та заохочення кращих
працівників, скерованих на реалізацію стратегії ДПА України, що
сприятиме становленню ДПС як високорозвинутої організації з високим
рівнем довіри громадськості. Система управління людськими ресурсами
(планування розвитку персоналу, його добір, навчання, оцінка персоналу,
управління винагородами, розвиток кар’єри тощо) має грунтуватись в
основному не на адміністративних методах, а на економічних стимулах і
соціальних гарантіях. Впровадження модернізованої системи навчання,
підготовки та перепідготовки кадрів, постійне підвищення рівня
професійних знань та умінь податківців надасть можливість створити нову
формацію персоналу.

Податкове законодавство потребує суттєвого реформування. Зокрема:

— спрощення податкової системи, скорочення загальної кількості податків
і встановлення вичерпного переліку податків на території України;

— вирівнювання умов оподаткування за рахунок різкого скорочення
кількості податкових пільг. При чому, встановлення законів щодо надання
пільг повинно бути паралельним пропозиціям, які б компенсували втрати
бюджету;

— зниження ставок шрафів і пені;

— розширення бази оподаткування за рахунок поширення реального
податкового тягаря на сфери, в яких найчастіше практикується ухилення
від сплати податків;

— вирівнювання фактичного рівня оподаткування заробітної плати та інших
видів доходів;

— кодифікація правил, що регламентують взаємовідносини платника податків
і податкових органів з метою усунення суперечностей цивільного і
податкового законодавства, забезпечення захисту прав платників податків;

— застосування сучасних технологій обробки баз даних з використанням
комп’ютерних технологій – обмін інформацією.

Реалізація вищезазначених принципів має обов’язково знайти відображення
в стабільному і ліберальному до платників податків Податковому кодексі
України, який би звів всі закони, регламентуючи надходження всіх
податків.

Список використаної літератури:

1. “ Основи загальної екології “ Г.О. Білявський.

“ Екологічна експертиза , право та практика “ Андрейцев Ю.І.

3 . “ П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про Основні напрями державної політики України у

галузі охорони довкілля, використання природних

ресурсів та забезпечення екологічної безпеки “.

4. “ НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО
РІЗНОМАНІТТЯ “.

5. “ Навколишне середовище та розвиток “ . Воронов А. К.

PAGE

PAGE 16

Похожие записи