Реферат на тему:

Державне регулювання податкових систем у різних країнах світу

У будь-якій державі, навіть із найрозвиненішою ринковою економікою,
обов’язково здійснюється регулювання економічних процесів незалежно від
форм власності та напрямків діяльності підприємства. Його проводить
держава у двох напрямках:

• регулювання економічних відносин, сутність якого полягає у визначенні
та корегуванні відносин, що складаються між державою та суб’єктами
оподаткування (юридичними та фізичними особами), а також безпосередньо
між суб’єктами оподаткування (роботодавцями та найманими працівниками).
Таке регулювання здійснюється за допомогою законодавчих актів: законів,
підзаконних документів, інструкцій та інших правових актів, які
визначають порядок та правила поведінки;

• регулювання розвитку господарського комплексу держави. Воно
здійснюється передусім на підставі дії об’єктивних економічних законів
суспільства, а також за допомогою економічних методів через вплив
держави на інтереси юридичних та фізичних осіб з метою спрямування їх
діяльності у вигідному для неї напрямку. Основна мета — поєднання
інтересів суспільних та приватних за допомогою матеріальної
зацікавленості.

Державне регулювання податкових відносин відбувається також при
визначенні у законодавчих документах ставок оподаткування, пільг,
відповідальності, внесенні різних змін у порядок розрахунку та сплати
податкових платежів і застосуванні штрафних санкцій до порушників
чинного законодавства. За допомогою цих методів держава впливає на
розвиток національної економіки загалом, окремих її галузей,
підрозділів, різних регіонів, територій, виробництв, підприємств,
окремих верств населення. Таким чином, прискорюється розвиток
науково-технічного прогресу, збільшуються витрати на виробництво,
стимулюється розвиток сільськогосподарського виробництва, туризму,
готельного господарства (наприклад, у Фінляндії), рибної промисловості
(у Канаді), автомобільної промисловості (у Китаї). Значна увага
приділяється підприємствам середнього та малого бізнесу.

Податкове регулювання — це комплекс розроблених заходів щодо визначення
оптимальних обсягів податкових платежів, тобто, з одного боку, щоб
повністю задовольнити фінансові потреби держави при розробці державного
бюджету, а з другого — щоб зменшити податковий тягар на платників.
Основне завдання податкового регулювання — досягнення повноти та
своєчасності сплати податків усіма суб’єктами та надходження фінансових
ресурсів до бюджетів усіх рівнів.

Податкове регулювання є складовою податкового менеджменту і відіграє
важливу роль при розробці як стратегічних, так і тактичних планів.
Основним у податковому регулюванні є податкова стратегія, яка
розробляється на перспективу, але при цьому важливе місце відводиться і
тактичним планам, для виконання яких держава повинна оперативно
втручатися в податковий процес. Це дає змогу визначити оптимальні
розміри податкових платежів, запобігти правопорушенням і своєчасно
наповнювати дохідну частину бюджетів усіх рівнів.

Податкове регулювання здійснюється на підставі проведеного аналізу
податкової системи і дає можливість визначити її оптималь-ність та
раціональність. Завчасно проведене коригування податкової системи
уможливлює збільшення розміру податкових платежів до бюджетів, а також
зменшення кількості порушень податкового законодавства та недоплати
податкових платежів.

При проведенні податкового регулювання виконується одна з основних
функцій податків — регулююча. Крім того, податкове регулювання
уможливлює зменшення протиріччя між фінансовою та регулюючою функціями
податків.

Податкове регулювання здійснюється різними способами, які можна
об’єднати у дві групи: надання податкових пільг та застосування різних
штрафних санкцій до порушників чинного податкового законодавства.
Необхідність їх застосування визначається динамізмом процесів
відтворення національного продукту. У більшості країн зміна
законодавства відбувається нечасто (як правило, раз на рік), тому
значення податкового регулювання підвищується і не дає змоги дуже часто
змінювати ситуацію, яка склалася на початок та кінець звітного періоду.

Надання податкових пільг — найрозповсюдженіший спосіб податкового
регулювання, що застосовується практично в усіх країнах світу. З одного
боку, економісти, фахівці, учені різних напрямків зазначають, що
податкова пільга зменшує податковий тягар на платника податкового
платежу. А з другого — деякі фахівці, переважно державні діячі,
виступають проти їх запровадження, тому що у підприємства, на їхню
думку, з’являється можливість не сплачувати податок взагалі. Тому
важливо обґрунтовувати надання пільг.

При наданні податкових пільг виходять із основних принципів, до яких
належать: рівномірність надання, необов’язковість застосування, вільний
характер надання, цільова спрямованість, економічність. Але пільги не
повинні негативно впливати на розмір державного та місцевого бюджетів і
на соціальну політику держави.

Надання пільг спричинюють різні чинники. Основні з них — це джерело
одержання податкового платежу та розмір об’єкта оподаткування, форма
власності, організаційно-правова форма підприємства, розмір дефіциту
державного або місцевого бюджету, пріоритети розвитку економіки держави
або району тощо.

Податкові пільги мають велике значення при стимулюванні розвитку певних
напрямків діяльності, регіонів та підприємств. Так, у Фінляндії для
розвитку туристичного бізнесу підприємства, які цим займаються, на
певний час звільняються від сплати податку на прибуток. У Канаді для
підприємств певних галузей національної економіки (рибна, сільське
господарство) прибуток до оподаткування визначає безпосередньо платник
податку, причому він розраховується як середній за 4-5 останніх років.

У світовій практиці найрозповсюдженішими є такі методи пільгового
оподаткування:

• зниження ставок оподаткування на тривалий час діяльності підприємства
(наприклад, у США знижується ставка податку на прибуток, якщо
підприємство випускає продукцію, яка не має аналогів у світі);

• надання підприємству податкового кредиту, причому це стосується різних
податкових платежів. Основна мета — підвищення ефективності діяльності
платників податків;

• визначення неоподатковуваного мінімуму доходів. Це стосується не лише
фізичних осіб при визначенні та розрахунку прибуткового податку, а й
юридичних осіб при сплаті інших податкових платежів (ПДВ, на доходи
тощо);

• повне звільнення від сплати податкових платежів. Ця пільга
застосовується для певних підприємств, як правило, державної форми
власності або тих, продукція яких має стратегічне значення;

• податкові пільги окремим підприємствам. Вони, як правило, надаються
підприємствам малого та середнього бізнесу для їх підтримки та
подальшого розвитку;

• при здійсненні окремих господарських операцій. Практично в усіх
країнах світу звільняється від сплати більшості податкових платежів
експорт продукції, щоб стимулювати розвиток зовнішньої торгівлі та
надходження валютних коштів з-за кордону;

• при реалізації певних видів товарів. Такі пільги надаються щодо
виробів, які мають державне замовлення, переважно підприємствам
сільського господарства, літакобудування, на виконання різних
науково-дослідних робіт;

• при проведенні фінансових операцій, таких як благодійні відрахування,
підтримка лікарень, відрахування у різні фонди релігійних організацій. У
більшості країн такі кошти не підлягають оподаткуванню;

• пільги на окремі види витрат. Це стосується оподаткування коштів, які
сплачуються у різні соціальні фонди (пенсійний, соціального страхування,
безробітних та ін.).

Одним із видів пільгового оподаткування є відстрочка сплати податку на
певний період. За суттєвих змін в економічній ситуації країни це дає
змогу зменшити розмір сплати податкових платежів у кінці терміну сплати.

До пільгового оподаткування належить і встановлення податкових канікул,
коли на певний термін підприємство звільняється від сплати якогось
податкового платежу. Це стосується як юридичних (фірма, підприємство,
організація), так і фізичних осіб. Як правило, ця форма застосовується
для тих господарств, виробництво продукції яких або її реалізація мають
сезонний характер.

Податкове регулювання передбачає не тільки заохочення та стимулювання, а
й відповідальність за порушення чинного податкового законодавства. Для
порушників застосовуються такі штрафні санкції, як пеня, штраф,
дорахування несплаченої суми податкового платежу, застосування
підвищеної податкової ставки, арешт майна або самого платника. Причому в
більшості країн ці штрафні санкції мають жорсткий характер, а до
порушень можуть належати навіть затримка в наданні звітності щодо
окремого податкового платежу. Деякі країни з метою ухилення від сплати
податкового платежу укладають двосторонні міжурядові угоди.

Загалом у будь-якій державі застосовуються різні способи податкового
регулювання, і його ефективність залежить від співвідношення між ними.
Але ефективніше воно у тих державах, де більша питома вага пільгового
оподаткування.

Податкове регулювання значною мірою залежить від відносин, які склалися
в державі між різними суб’єктами —державою, підприємствами, громадянами.
Це пов’язано з тим, що деякі податкові платежі сплачуються з майна
платника, з землі, яка йому належить, а також з доходів із цієї
власності. У зв’язку з цим особлива увага приділяється великим
підприємствам та об’єднанням, які здебільшого є

монополістами. Ці відносини регулюються чинним у кожній країні
антимонопольним законодавством, яке передбачає підвищені ставки
передусім на доходи та надприбутки. У більшості країн визначається також
характер монополій і виділяються звичайні, пов’язані особливими видами
діяльності (наприклад, видобуток певної сировини, надання послуг,
виконання робіт тощо). Податкове регулювання таких підприємств та
об’єднань здійснюється як економічними методами, так і
адміністративними.

При визначенні та застосуванні різних методів податкового регулювання
мають враховуватися соціальні наслідки його проведення. Більшість країн
при визначенні систем оподаткування, кількості та ставки податкових
платежів виходять з аналізу соціальних наслідків майбутньої системи. Це
дає можливість створити її раціональнішою, а потім вносити відповідні
незначні корективи.

Однією з найважливішим проблем для країн, особливо тих, де відбувається
перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, є залучення
інвестиційних коштів. Тому в законодавствах цих держав передбачені різні
способи стимулювання вкладання коштів власних інвесторів у економіку
держави, а також заохочення внесення коштів іноземних інвесторів.
Основною метою податкового регулювання у цьому разі є створення
відповідного сприятливого інвестиційного клімату. Тому інвесторам,
особливо іноземним, надається інвестиційний податковий кредит, який не
вступає у протиріччя з чинним законодавством.

При наданні податкового інвестиційного кредиту суб’єкти визначаються з
урахуванням інтересів держави та орієнтації її на економічні та
соціальні програми розвитку. Це стосується передусім тих галузей, які
виробляють споживчі товари або надають послуги населенню. Крім надання
різних пільг, у тому числі і звільнення від сплати податкового платежу,
основним усе-таки залишається надання гарантій інвестору в
недоторканності його інвестицій та одержанні додаткових коштів за їх
використання, а також створення умов для розвитку цього напрямку
діяльності, навіть якщо відбувається зміна керівництва держави або
політичної ситуації.

Об’єктом пільгового оподаткування більшості країн світу є лізингові
операції. У деяких країнах підприємства взагалі звільняються від сплати
податків з доходів, прибутку, одержаних при проведенні цих операцій. В
інших країнах звільняються операції з надання лізингових послуг щодо
податку на додану вартість. Якщо підприємство здійснює операції
міжнародного лізингу, то йому надаються пільги при сплаті мита, ПДВ або
інших податків.

Загалом надання податкових пільг ефективне, якщо воно застосовується
щодо окремих податків для всієї держави. Найменша ефективність
досягається на рівні окремих регіонів, тому що це пов’язано насамперед
зі спеціалізацією регіону, родючістю землі, ступенем розвитку
інфраструктури, компактністю населення, його зайнятістю, рівнем
добробуту тощо. Тому завдання податкового регулювання — вирівняти
території з точки зору економічного розвитку. Це досягається за рахунок
надання різних податкових пільг, кредитів, канікул або створення
сприятливих податкових умов у вільних економічних зонах (ВЕЗ).

У світі набула поширення практика створення офшорних зон з метою
розширення зовнішньоекономічної діяльності, а також діяльності
підприємства за різними напрямками. Вони мають високий рівень
відкритості для іноземних інвестицій, там сприятливий митний та
інвестиційний клімат, а також діє пільговий податковий режим, при якому
ставки податку, наприклад, на прибуток не перевищують 2-3 %.

ВЕЗ створюються тоді, коли держава не може забезпечити повністю
відкритий ринок на всій території для будь-якої діяльності. Основне — це
залучення коштів власних підприємств, фірм, громадян, а також іноземних
партнерів. У цих зонах діє спрощена система реєстрації підприємств,
низький рівень митних ставок тощо.

Але при реєстрації у ВЕЗ мають дотримуватись певні умови, основними з
яких є: обов’язковість реєстрації, наявність представника підприємства в
зоні, точність та своєчасність сплати податкового платежу згідно з
термінами, встановленими чинним законодавством, тощо. Створення ВЕЗ — це
не відокремлення території, на якій вона існує, від держави. Вона є
частиною національної території, на якій діють особливі економічні та
правові умови діяльності підприємства, система стимулювання, спрямовані
на розвиток цієї території, проведення спеціальної державної політики та
створення особливих інвестиційних умов з відповідними державними
гарантіями.

Вільні економічні зони у кожній країні створюються згідно з
законодавчими документами, які приймаються керівництвом держави. У
більшості країн це закони держави, у деяких рішення Верховної Ради
(Казахстан) або Ради Міністрів (Польща). Цими ж документами
встановлюються і всі нормативні документи, які регламентують їх
діяльність.

Залежно від країни, де створюються ВЕЗ, вони можуть бути різних типів.
Це митні сухопутні, повітряні зони та порти, транзитні зони,
зерносховища та технічні парки, технічні, комплексні, виробничі,
туристичні, фінансові, страхові та банківські зони.

Створення ВЕЗ дає можливість невеликим державам досягти високих темпів
економічного розвитку, досить високого рівня добробуту населення,
встановити добрі зовнішньоекономічні відносини з іншими державами.

Список використаної літератури

Брант М., Шаповал С. Бизнес в Украине и за ее пределами. — К.:
Видавничий центр «Просвіта», 1997.

Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової
системи // Економіст. — 1998. — № 7-9. — С. 120-123.

Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Калина А. В. Налоговая система
Украины: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000.

Дернберг Р. Л. Международное налогообложение / Пер. с англ. — М.: ЮНИТИ,
1997.

Евстигнеев Е. Н. Основы налогообложения и налогового права. — М., 1999.

Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег // Избранные
произведения / Пер. с англ. — М.: Экономика, 1983.

Налоговые системы зарубежных стран / Под ред. В. Г. Князева и Д. Г.
Черника. — М.: ЮНИТИ, 1997.

ЧерникД. Г. Налоги в рыночной экономике. —М.: ЮНИТИ, 1997.

Періодична преса України та країн світу.

Інтернет. Сайти різних країн світу.

HYPERLINK «http://www.google.net.com» www.google.net.com

Похожие записи