Курсова робота

Дебіторська заборгованість

План

Вступ

1. Визначення та види дебіторської заборгованості

2. Визначення дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги.

3. Векселі отримані

4. Порядок обліку дебіторської заборгованості:

4.1. Актив у вигляді заборгованості

4.2. Оцінка дебіторської заборгованості

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Одним з найважливіших показників, які характеризують фінансовий стан
підприємства, є стан розрахунків з дебіторами і кредиторами. Положенням
(стандартом) бухгалтерського обліку № 10 «Дебіторська заборгованість»,
затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 237 від 8.10.1999
р., визначаються методологічні основи формування бухгалтерського обліку
і розкриття у фінансовій звітності підприємствами, установами,
організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності
(крім бюджетних організацій) інформації про дебіторську заборгованість,
яку аудитор повинен використати у своїй роботі.

Завдання аудиту дебіторської заборгованості:

— установлення реальності дебіторської заборгованості та простроченої
заборгованості (за якою минув строк позовної давності);

— перевірка правильності списання заборгованості, строк позовної
давності якої минув;

— перевірка достовірності відображення в обліку дебіторської
заборгованості залежно від прийнятого методу визначення реалізації;

— перевірка правильності та обгрунтованості списання заборгованості;

— дослідження правильності оформлення і відображення в обліку
заборгованості за виданими авансами, пред’явленими претензіями.

Джерела інформації для перевірки дебіторської заборгованості:

— Реєстри синтетичного обліку і звітність (Баланс Ф-1, Головна книга).

— Реєстри синтетичного й аналітичного обліку розрахунків (журнал № 3 від
3.1-3.6 відповідних машинограм за автоматизованого обліку).

Первинні документи з обліку розрахунків (накладні, рахунки-фактури,
касові та банківські документи, договори). Аудит розрахунків проводиться
в кілька етапів. На першому необхідно встановити, чи не є відображена в
балансі заборгованість простроченою, на другому етапі розглядається
дебіторська і кредиторська заборгованість, щодо якої минув термін
позову, списання заборгованості та правильність ведення обліку.

Спочатку перевіряють дані активу балансу за відповідними рахунками. Ці
дані за рахунками 16, 36, 37, 38, 63 та ін. порівнюють з даними журналів
та відомостей на певну дату (1-ше число місяця).

Після цього аудитор вивчає договори на поставку продукції, передбачену
форму розрахунків, застосування попередньої оплати покупця продукції,
зокрема плановими платежами, розрахунковими чеками, векселями,
акредитивами, дорученнями, установлює, з чиєї ініціативи обрана
невигідна для підприємства форма розрахунків і які заходи вживаються
щодо поліпшення системи розрахунків.

Важливим питанням є оцінка дебіторської заборгованості для відображення
її в балансі підприємства. Згідно зі Стандартом 10 дебіторська
заборгованість має відображатись у балансі за чистою реалізаційною
вартістю, тобто за реальною сумою заборгованості, яку підприємство може
мати.

Необхідно також врахувати знижки з ціни, що їх надають клієнтові, а
також повернення товарів покупцями.

Для аудиту важливо знати відсоток безнадійної дебіторської
заборгованості, для того щоб перевірити інформацію про створення резерву
сумнівних боргів. Згідно з принципом обережності підприємство повинно
наприкінці року визначити суму безнадійних боргів і створити резерв для
її погашення за рахунок витрат поточного року.

Для отримання інформації про реальний стан дебіторської заборгованості
можна надіслати листи-запити підприємствам-боржникам про звірку даних та
самостійно провести зустрічні перевірки.

Особливу увагу аудитор має зосередити на контролі позовної давності
заборгованості, що значиться на балансі як реальна, а насправді строки
її стягнення через арбітраж чи суд адміністрацією підприємства
пропущені, тому вона підлягає списанню на збитки. Аудитор мусить виявити
причини безгосподарності, місце утворення збитків та винних за них осіб.

З’ясовують, чи немає випадків приховування дебіторської заборгованості
відбиттям в балансі вгорнутого сальдо замість розгорнутого. Під час
вивчення цього питання розглядають такі рахунки: «Розрахунки з покупцями
і замовниками», «Розрахунки з постачальниками і підрядниками»,
«Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами» тощо.

Необхідно підкреслити, що зменшення дебіторської заборгованості не
порушує рівності активу й пасиву балансу. Іноді окремі керівники та
головні бухгалтери вуалюють дебіторську заборгованість, щоб мати
підставу для одержання премій. У зв’язку з цим необхідно перевіряти
первинні документи.

Завданням аудиту дебіторської заборгованості є перевірка реальності
(правдивості) та правильності її оформлення, правильності визначення
ймовірності повернення цієї заборгованості.

Перевіряється заборгованість у розрізі окремих покупців, замовників і
дат виникнення заборгованості, термін утворення якої більше року. Така
заборгованість (за наявності виправдовувальних документів) може бути
віднесена до позареалізаційних витрат і списана на збитки як дебіторська
заборгованість, за якою минув строк позовної давності, або за іншими
боргами, нереальними до стягнення за рішенням інвентаризаційної комісії.

Необхідно вивчити аналітичні рахунки за кожним дебітором і встановити,
чи немає знеособлених аналітичних рахунків. Важливим є вивчення
показників якості та ліквідності дебіторської заборгованості.

За даними відомості обліку з покупцями і замовниками аудитор може
скласти аналітичну таблицю, за якою аналізується стан дебіторської
заборгованості за строками виникнення.

Щомісячне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати
дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів щодо усунення
простроченої заборгованості. Такий аналіз дебіторської заборгованості,
як було зазначено вище, здійснюється за даними внутрішньої звітності
підприємства і використовується для потреб управління. Але, як відомо,
зовнішні користувачі інформації, які перебувають у ділових
взаємовідносинах з підприємством, також дуже заінтересовані мати
інформацію про його дебіторську заборгованість, оскільки зростання її
завжди свідчить про нестабільний фінансовий стан. Тому для аудитора дуже
важливо дати достовірну оцінку такої заборгованості.

За даними бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2), визначається цілий ряд
показників, що характеризують стан заборгованості, наприклад частка
сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі
заборгованості, відсоток, оборотність дебіторської заборгованості тощо.
Методика аудиту показників оборотності дебіторської заборгованості: дані
за звітний період зіставляються з даними за минулий рік (або за інший
звітний період).

Вивчення претензійних сум починається з аналізу та інвентаризації
заборгованості за кожною сумою. На підприємствах звіряння розрахунків
необхідне. Для цього дебіторам надсилають виписки з особистих рахунків
або направляють до них для взаємозвіряння спеціалістів.

Перевірка відомості № 3.5 і журналу № 3 за рахунком 374 «Розрахунки за
претензіями» дає можливість дізнатися про задоволення пред’явленими
сумами претензій щодо невідповідності якості продукції, цін і тарифів,
наявності арифметичних помилок і нестач, простоїв, штрафів, пені, що їх
належить утримати з постачальників і підрядників на підставі рішень
господарських судів, письмової згоди постачальників на задоволення
претензій, актів приймання вантажів, виписок банку або про відмову від
цих претензій.

Досліджуючи претензійну заборгованість, необхідно обґрунтувати її
відповідними документами і встановити, чи не зазначаються на балансі
суми претензій із простроченими термінами позову. Звертається увага на
списані суми невідшкодованих претензій за рахунок результатів діяльності
клієнта.

Установлюють, чи ведеться оперативний облік претензій і як здійснюється
контроль за своєчасністю й обґрунтованістю передання матеріалів у
господарський суд для відшкодування заборгованості. Звертається увага на
своєчасність висновку і виконання угод на поставки продукції і
матеріалів. В угоді також визначається відповідальність сторін за
невиконання ними зобов’язань. Результати аудиту розрахунків,
заборгованості за претензіями і конфліктами, боргами відбиваються у
відомості.

Важливо знайти різні варіанти і засоби розкриття можливих порушень,
зловживань, незаконного утворення дебіторської заборгованості. Інколи
дебіторську заборгованість, за якою минули строки позовної давності,
безпідставно списують на витрати, чим зменшують прибутки, а відтак і
платежі до бюджету.

Досліджуються всі можливі штрафи, пені, визнані боржником або щодо яких
отримано рішення місцевого або арбітражного суду про їх стягнення. Слід
підкреслити, що списання боргу на збиток у результаті
неплатоспроможності боржника не є підставою для ліквідації
заборгованості, яку відбивають у балансі протягом відповідного терміна,
тобто з часу списання. Якщо є дебіторська заборгованість, щодо якої
минув строк позовної давності, вивчається питання про правильність
списання сум за рішенням керівника підприємства і з’ясовується, на який
рахунок вона віднесена. Важливо також перевірити законність таких
списань.

Аналогічно перевіряються розрахунки з відшкодуванням заподіяних збитків,
розрахунки з іншими дебіторами.

1. Визначення та види дебіторської заборгованості

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про
дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансових звітах вивчає
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська
заборгованість». Норми цього П(С)БО застосовуються підприємствами,
організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форми власності
(крім бюджетних установ).

Згідно з П(С)БО 10 дебітори — це юридичні та фізичні особи, які
внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових
коштів, їх еквівалентів або інших активів. Відповідно дебіторська
заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну
дату.

За терміном погашення розрізняють довгострокову та поточну дебіторську
заборгованість.

Поточна дебіторська заборгованість — це сума дебіторської
заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або
буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокова дебіторська заборгованість — це сума дебіторської
заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та
буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Дебіторська заборгованість буває забезпечена (векселями) та
незабезпечена.

Дебіторська заборгованість поділяється на:

безнадійну; сумнівну; дійсну.

Залежно від виникнення дебіторська заборгованість поділяється на:

дебіторську заборгованість за роботи, товари, послуги;

векселі отримані;

дебіторську заборгованість за розрахунками;

іншу поточну дебіторську заборгованість.

2. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

Дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги виникає, коли
підприємство реалізує товари в кредит, тобто з відстроченням платежу.

Для бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості використовується
рахунок 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», який має два
субрахунки:

361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»;

362 «Розрахунки з іноземними покупцями».

За дебетом рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»
відображається вартість реалізованої продукції, товарів, виконаних
робіт, наданих послуг, яка включає податок на додану вартість, акцизи та
інші податки, збори (обов`язкові платежі), що підлягають перерахуванню
до бюджетів та позабюджетних фондів і включені у вартість реалізації.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги
визначається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації
продукції, товарів, робіт і послуг.

Продаж товарів, робіт або послуг відображається записом:

Дебет 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»

Кредит 70 «Доходи від реалізації»

На суму ПДВ:

Дебет 70 «Доходи від реалізації»

Кредит 641 «Розрахунки за податками» (аналітичний рахунок «Розрахунки за
податками на додану вартість»)

Одночасно відображається собівартість реалізованих товарів, робіт або
послуг:

Дебет 90 «Собівартість реалізації»

Кредит 26 «Готова продукція»

Кредит 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва»

Кредит 28 «Товари»

За кредитом рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»
відображається погашення дебіторської заборгованості.

Якщо дебіторська заборгованість погашається грошовими коштами, які
надійшли на рахунки підприємства в банківських установах або в касу,
складається запис:

Дебет 30 «Каса»

Дебет 31 «Рахунки в банках»

Кредит 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» тощо.

При реалізації товарів у кредит підприємство має ризик непогашення всієї
дебіторської заборгованості. Тому на підприємстві завжди є дебіторська
заборгованість, щодо повернення якої є сумніви.

Сумнівний борг — це поточна дебіторська заборгованість за продукцію,
товари, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Сумнівні борги завищують реальний результат від реалізації, тому, згідно
з принципом обачності, підприємство повинне визначити можливі витрати
від неповернення частини боргів покупцями у момент визначення доходу від
реалізації, а не в тому періоді, коли покупці не змогли оплатити товар.

Величину цих витрат можливо визначити на основі аналізу даних
підприємства за попередні роки про фактичні втрати від неповернення
дебіторської заборгованості. З іншого боку, сума дебіторської
заборгованості не є реалною, доки вона не скоригована на величину
сумнівних боргів.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості — це сума
поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з
вирахуванням резерву сумнівних боргів. За чистою реалізаційною вартістю
поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку Балансу.

Визначення чистої реалізаційної вартості дебіторської заборгованості
здійснюється шляхом нарахування резерву сумнівних боргів.

Для нарахування резерву сумнівних боргів використовується рахунок 38
«Резерв сумнівних боргів». Цей рахунок є контррахунком до рахунка 36
«Розрахунки з покупцями».

За кредитом рахунка 38 «Резерв сумнівних боргів» відображається
створення резерву, а за дебетом — списання сумнівної заборгованості та
безнадійних боргів. Аналітичний облік на рахунку 38 «Резерв сумнівних
богів» ведеться в розрізі боржників чи за строками непогашення
дебіторської заборгованості.

При визнанні дебіторської заборгованості безнадійною, тобто дебіторською
заборгованістю, щодо якої існує впевненість щодо її неповернення
боржником або за якою минув строк позовної давності, вона буде списана
за рахунок резерву.

Треба зазначити, що списання безнадійної дебіторської заборгованості не
торкається Звіту про фінансові результати, тому що витрати, понесені у
зв`зку з неповерненням боргу, підприємство визнало в тому ж звітному
періоді, що й дохід від реалізації, пов`язаний з виникненням цієї
дебіторської заборгованості. У цьому полягає принцип нарахування та
відповідності доходів і витрат. За цим принципом для визначення
фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного
періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При
цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх
виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей.

Фактична сума списаних безнадійних боргів рідко збігається з
розрахунковим резервом сумнівних боргів. Якщо суми безнадійних боргів,
які списуються, менше від суми нарахованого резерву, рахунок 38 «Резерв
сумнівних боргів» буде мати кредитове сальдо на кінець звітного періоду.
Якщо суми безнадійних боргів у поточному періоді більш, ніж нарахований
резерв, то частина безнадійного боргу, яка перевищує нарахований резерв
безнадійних боргів, списується за рахунок витрат поточного періоду
(дебет рахунка 944 «Сумнівні та безнадійні борги»).

Сума списаної безнадійної дебіторської заборгованості облічується на
забалансовому субрахунку 071 «Списана дебіторська заборгованість»
протягом не менше трьох років з дати списання для спостиреження за
можливістю її стягнення у випадках зміни майнового становища боржника.
Дебіторська заборгованість остаточно списується з субрахунка 071
«Списана дебіторська заборгованість» після надходження суми в порядку
відшкодування або у зв`язку із закінченням строку обліку такої
заборгованості.

3. Векселі отримані

Векселі отримані — це заборгованість за розрахунками з покупцями,
замовниками та іншими дебіторами по відвантаженій продукції (товарах),
виконаних роботах і наданих послугах, які забезпечені одержаними
векселями.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов`язання
особи, що видала вексель (векселедавця) сплатити певну суму, коли
настане встановлений термін на користь власника векселя
(векселеутримувача).

Застосовують два види векселів: прості та переказні.

Простий вексель виписується позичальником (векселедавцев) і містить
нічим не обумовлене зобов`язання сплатити певну суму грошей кредитору
(векселеутримувачу).

Переказний вексель (тратта) виписується кредитором (векселедавцем) і
містить нічим не обумовлену пропозицію позичальникові сплатити певну
суму грошей третій особі.

Для обліку векселів одержаних використовуються:

субрахунок 162 «Довгострокові векселі одержані» рахунок 34
«Короткострокові векселі одержані»

На субрахунку 162 «Довгострокові векселі одержані» ведеться облік
векселів, одержаних у забезпечення довгострокової дебіторської
заборгованості.

На рахунку 34 «Короткострокові векселі одержані» ведеться облік
заборгованості покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену
продукцію (товари), виконані роботи, надані послуги та за іншими
операціями, яка забезпечена векселями.

За дебетом рахунка 34 «Короткострокові векселі одержані» відображається
отримання векселя за продані товари (роботи, послуги) та за іншими
операціями, за кредитом — отримання коштів у погашення векселів,
погашення отриманим векселем кредиторської заборгованості, продаж
векселя третій стороні тощо.

Аналітичний облік на субрахунку 162 та рахунку 34 ведеться за кожним
одержаним векселем.

У процесі діяльності підприємство не завжди здійснює розрахунки з іншими
підприємствами або фізичними особами одночасно з передачею майна,
виконанням робіт, наданням послуг тощо. У зв’язку із цим у нього виникає
дебіторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів
підприємству на певну дату. Дебіторами можуть бути як юридичні, так і
фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їх
еквіваленти або інші активи. За даними бухгалтерського обліку можна
визначити суму заборгованості на будь-яку дату, але звичайно така сума
визначається на дату балансу. Оскільки відповідно до вимог національних
стандартів бухгалтерського обліку підприємства подають також проміжну
(квартальну) звітність, то суму дебіторської заборгованості підприємства
слід визначати щоквартально.

Порядок бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості та її
відображення у фінансовій звітності регулюються П(С)БО 10 «Дебіторська
заборгованість». Дія П(С)БО 10 не поширюється тільки на бюджетні
установи, всі інші юридичні особи зобов’язані керуватися його вимогами.

Дебіторська заборгованість відображається у формі № 1 «Баланс» у складі
активів. Активи підприємства — це ресурси, що контролюються
підприємством, від використання яких очікується отримання економічних
вигод у майбутньому. Звичайно економічна вигода від дебіторської
заборгованості виражається в тому, що підприємство в результаті її
погашення розраховує рано чи пізно отримати грошові кошти або їх
еквіваленти. Відповідно дебіторську заборгованість можна визнати активом
тільки тоді, коли існує ймовірність її погашення боржником. Якщо такої
ймовірності немає, суму дебіторської заборгованості слід списати.

Якщо заборгованість неможливо достовірно оцінити, тобто визначити її
суму, вона не може бути визнана активом і не повинна відображатися в
балансі.

Класифікація

Згідно з П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на
довгострокову і короткострокову.

Довгостроковою дебіторською заборгованістю визнається заборгованість,
яка не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена
після 12 місяців з дати балансу.

У П{С)БО 2 «Баланс» дається визначення операційного циклу — це проміжок
часу між придбанням запасів для здійснення діяльності й отриманням
коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.
Визначення нормального операційного циклу у стандартах немає, однак,
використовуючи наведене вище визначення операційного циклу, можна
зробити висновок, що це операційний цикл у звичайних умовах діяльності.
Звичайно операційний цикл не перевищує 12 місяців, але за деякими видами
діяльності він може продовжуватися більше одного року. Незважаючи на це,
заборгованість, що виникла в ході такого операційного циклу, все одно
визнається не довгостроковою, а поточною.

Отже, довгострокова заборгованість — це в основному заборгованість, не
пов’язана з операційною діяльністю.

Поточна дебіторська заборгованість (короткострокова) — це
заборгованість, що виникає в ході нормального операційного циклу або
буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Таким чином, якщо заборгованість, що виникла, не пов’язана з операційним
циклом (наприклад, заборгованість орендарів за операціями фінансової
оренди, працівників за наданими їм позиками], але передбачається, що
вона буде погашена в термін менше 12 місяців, то така заборгованість
визнається поточною.

Датою балансу звичайно є останній день звітного періоду.

З наведених вище визначень довгострокової і поточної дебіторської
заборгованості слід зробити висновок: оскільки віднесення заборгованості
до поточної або довгострокової прив’язане до дати балансу, на вказану
дату слід переглядати довгострокову заборгованість за окремими
дебіторами за термінами її погашення. Якщо виявиться, що до терміну
погашення заборгованості |залишилося менше 12 місяців, колишню
довгострокову заборгованість слід відобразити на дату балансу як
поточну.

Наприклад, у балансі станом на 31 березня числиться заборгованість
працівника за наданою йому позикою, термін погашення якої — 10 травня
наступного року. У звітності за перший квартал поточного року така
заборгованість повинна відображатися як довгострокова, оскільки вона
буде погашена через 13 місяців і 10 днів після дати балансу (31
березня). Але у звіті за другий квартал поточного року заборгованість
повинна бути визнана короткостроковою, оскільки її погашення
передбачається через 10 місяців і 10 днів після дати балансу (30
червня).

У Балансі суми дебіторської заборгованості відображаються в різних
рядках залежно від її видів. Основні види дебіторської заборгованості та
їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у фінансовій
звітності подані далі в таблиці.

Вид дебіторської заборгованості Бухгалтерський рахунок Рядок Балансу

1 2 3

Довгострокова:

— за майно, що знаходиться у фінансовій оренді 161 050

— довгострокові векселі отримані 162 050

— розрахунки з працівниками за виданими довгостроковими позичками та ін.
163 050

Поточна:

— короткострокові векселі отримані 34 150

— за продукцію, товари, роботи і послуги (крім заборгованості,
забезпеченої векселем) 36, 38 160, 161, 162

— за виданими авансами 371 180

— за розрахунками з підзвітними особами 372 210

— за нарахованими дивідендами, відсотками, роялті та ін., що підлягають
надходженню 373 190

— за претензіями, пред’явленими постачальникам, підрядникам,
транспортним та іншим 374 210

Організаціям, за пред’явленими їм і визнаними штрафами, пенею,
неустойками

Якщо для списання безнадійної заборгованості покупців (замовників) не
вистачило резерву сумнівних боргів, різниця списується на витрати
періоду. Якщо резерву сумнівних боргів постійно не. вистачає для
списання безнадійної заборгованості, підприємству необхідно переглянути
методику його формування. Для відображення сум витрат на. формування
резерву сумнівних боргів і на пряме списання поточної дебіторської
заборгованості в новому Плані рахунків передбачений субрахунок 944
«Сумнівні і безнадійні борги» рахунка 94 «Інші витрати операційної
діяльності». Нарахування резерву сумнівних боргів відображається по
кредиту рахунка 38 «Резерв сумнівних боргів», а списання безнадійної
заборгованості за рахунок резерву — по дебету цього рахунка.

При списанні дебіторської заборгованості, що утворилася не в результаті
відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг, застосовується
метод прямого списання сум такої заборгованості на витрати періоду.

Після списання безнадійної дебіторської заборгованості підприємство
зобов’язане враховувати її суму на забалансовому рахунку протягом не
менше трьох років для спостереження за можливістю її стягнення у
випадках зміни майнового стану боржника. Для обліку сум списаної
заборгованості застосовується субрахунок 071 «Списана дебіторська
заборгованість» забалансового рахунка 07 «Списані активи». Якщо протягом
трьох років заборгованість не буде відшкодована боржником, слід
остаточно списати її суму із забалансового рахунка. Сума заборгованості,
відшкодованої після списання, відображається в бухгалтерському обліку по
дебету рахунків 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках» або інших рахунків
обліку активів. Одночасно на цю ж суму слід відобразити дохід по кредиту
субрахунка 716 «Відшкодування раніше списаних активів» рахунка 71 «Інший
операційний дохід». • Розглянемо на умовному числовому прикладі порядок
відображення сум безнадійної дебіторської заборгованості в
бухгалтерському обліку;

Резерв сумнівних боргів

Резерв сумнівних боргів формується підприємством на дату балансу.
Одночасно величина резерву збільшує витрати звітного періоду. За рахунок
створеного резерву будуть списуватися безнадійні борги наступного року.
Таким чином, метод списання безнадійної заборгованості за рахунок
резерву сумнівних боргів відрізняється від методу прямого списання)датою
включення сум такої заборгованості до витрат. Очевидно, що при
застосуванні першого методу витрати визнаються раніше, що відповідає
принципу обачності, згідно з яким витрати не можна занижувати.

П(С)БО 10 передбачає два методи формування резерву сумнівних боргів:

1) виходячи із платоспроможності окремих дебіторів;

2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

Перший метод заснований на результатах аналітичного обліку дебіторської
заборгованості по кожному дебітору. Якщо конкретний дебітор визнаний
неплатоспроможним, то на суму його заборгованості слід збільшити резерв
сумнівних боргів. Незважаючи на те що такий метод допустимий, при
здійсненні підприємством досить великої кількості операцій краще
використовувати другий метод формування резерву сумнівних боргів.

Другий метод є базовим і заснований на періодизації дебіторської
заборгованості. Для того щоб скористатися цим методом, підприємству
необхідно проаналізувати інформацію за декілька попередніх звітних
періодів щодо виникнення безнадійної заборгованості за продукцію,
товари, роботи або послуги. При цьому слід ураховувати те, коли кожна
конкретна заборгованість стала безнадійною — до настання строків оплати
за договором чи після того, як вона стала простроченою..

За боргами, що стали безнадійними після строку оплати за договором,
застосовується розбивка за періодами. Звичайно періодизація простроченої
заборгованості здійснюється таким чином: окремо підсумовується
заборгованість, що стала безнадійною протягом місяця після настання
строку оплати за договором, у строк від 1 до 2 місяців, від 2 до З
місяців, і заборгованість, що стала безнадійною більше ніж через три
місяці після настання строку оплати за договором.

Оскільки заборгованість може стати безнадійною не тільки в результаті
визнання покупця банкрутом, але й після закінчення строку позовної
давності (тобто трьох років з дати оплати заборгованості, передбаченої
договором), підприємству доведеться враховувати також дебіторську
заборгованість, що виникла три роки тому.

hTH

hTH

hTH

///////////////eeeeeeeee/ee

!?#u$?’D*„,[email protected]″4X9?°B?D°Hoooooooooooooooooooooooooooo

¤’ue”®•’—4?X?&FL¤f¤»Yz¦I«¦¬ ®h°Ue°??U???ooooooooooooooooooooooooooo

??(?одами) відсоток списаних неоплачених рахунків, тобто відсоток
непогашення заборгованості. Звичайно коефіцієнт сумнівності зростає зі
збільшенням періоду непогашення.

Резерв сумнівних боргів визначається як сума/ добутків заборгованості за
кожною групою на відповідні коефіцієнти сумнівності.

4. Порядок обліку дебіторської заборгованості

4.1. Актив у вигляді заборгованості

Жодне діюче підприємство не може обійтися без заборгованості, тим більше
поточної (короткострокової). Але, як відомо, заборгованість може бути
різна й, природно, вона по-різному відображається в обліку та звітності
підприємства. Як здійснюється облік поточної дебіторської
заборгованості, і як вона відображається у фінансовій звітності,
визначає П(С)БО 10, вивченням якого ми сьогодні й займемося.

Активом, звичайно ж, може бути визнана тільки дебіторська
заборгованість1 і тільки в тому випадку, якщо:

1) існує ймовірність того, що підприємство одержить майбутні економічні
вигоди від такої дебіторської заборгованості2;

2) сума дебіторської заборгованості може бути вірогідно оцінена.

Про те, як здійснюється облік такої заборгованості, і як вона
відображається у фінансовій звітності відповідно до вимог П(С)БО 103, ми
сьогодні й спробуємо розібратися.

Насамперед визначимося з тим, як визначена дебіторська заборгованість у
П(С)БО 10:

Дебіторська заборгованість — сума заборгованості дебіторів підприємству
на певну дату.

У свою чергу:

Дебітори — юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій
заборгували підприємству певні суми коштів, їх еквівалентів або інших
активів.

До появи в 1999 році П(С)БО4 зі здійсненням обліку та відображенням у
звітності дебіторської заборгованості особливих проблем у бухгалтерів не
виникало. А з прийняттям П(С)БО та запозичених із МСБО таких понять, як
«вартість грошей у часі»5 та «безнадійна заборгованість», такі проблеми
з’явилися. В основному вони пов’язані з оцінкою дебіторської
заборгованості на певну дату.

4.2. Оцінка дебіторської заборгованості

Перш ніж перейти до оцінки тієї або іншої дебіторської заборгованості,
необхідно зазначити, що дебіторська заборгованість ділиться на:

Поточну дебіторську заборгованість — сума дебіторської заборгованості,
що виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена
протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокову дебіторську заборгованість — сума дебіторської
заборгованості, що не виникає в ході нормального операційного циклу та
буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Необхідно зазначити, що під датою балансу мається на увазі не дата
балансу, що подається разом з іншою щоквартальною або річною фінансовою
звітністю підприємства, а дата балансу, який складається підприємством
щомісяця. Простіше говорячи, короткостроковою вважається заборгованість,
що повинна бути погашена протягом найближчих дванадцяти місяців,
наступних за місяцем виникнення такої заборгованості.

Причому із часом статус заборгованості може змінитися. Наприклад,
поточна заборгованість має бути переведена в довгострокову, якщо по цій
заборгованості відстрочена дата погашення та в зв’язку із цим вона
наступає після закінчення строку, що перевищує дванадцять місяців з дати
балансу. За довгостроковою заборгованістю з часом відбувається природний
процес переходу в короткострокову, оскільки рано чи пізно строк
погашення такої заборгованості (у повному обсязі або частково) стає
менше дванадцяти місяців з дати балансу. В бухгалтерському обліку, як
правило, таке переведення дебіторської заборгованості з довгострокової в
короткострокову або навпаки не відображається, оскільки дебіторська
заборгованість відображається на рахунках Плану рахунків за її видами, а
не за строками погашення6.

Щодо оцінки довгострокової дебіторської заборгованості та відображення
її в балансі підприємства в П(С)БО 10 сказано небагато:

Довгострокова дебіторська заборгованість, на яку нараховуються відсотки,
відображається в балансі за їхньою теперішньою вартістю. Визначення
теперішньої вартості залежить від вигляду заборгованості та умов її
погашення.

Не зрозуміло, як все-таки визначати теперішню вартість такої
заборгованості і як у такому випадку оцінювати довгострокову дебіторську
заборгованість, за якою не нараховуються відсотки.

А от щодо оцінки короткострокової дебіторської заборгованості інформації
надано значно більше. От з неї ми й почнемо.

Оцінка поточної дебіторської заборгованості залежить від причини її
виникнення та її вигляду.

Наприклад, поточна дебіторська заборгованість, що виникла в результаті
реалізації продукції, товарів, робіт або послуг (далі — товарів) на
умовах наступної оплати 7, оцінюється за первісною вартістю.

Звертаємо вашу увагу на те, що під первісною вартістю, у цьому випадку,
розуміється вартість, за якою такий товар був реалізований, а не його
собівартість.

За такою первісною вартістю поточна дебіторська заборгованість, що
виникла із зазначеної вище причини, враховується доти, поки не
відбудеться одна з двох подій:

1) буде здійснене її погашення, і вона перестане існувати як така;

2) виникне різниця між справедливою вартістю даної дебіторської
заборгованості та номінальною сумою коштів або (і) їхніх еквівалентів,
які підлягають одержанню за реалізований товар.

Нагадаємо, що відповідно до П(С)БО 19 справедлива вартість — це:

сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов’язання
в результаті операції між обізнаними, зацікавленими й незалежними
сторонами.

Що стосується еквівалентів коштів, то відповідно до П(С)БО 2 це:

короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно
конвертуються в певні суми коштів та які характеризуються незначним
ризиком зміни вартості.

У випадку, якщо відбудеться перша подія, то її наслідки прості й
зрозумілі. А от у другому випадку не все так просто. Перше питання, що
виникає, стосується визначення справедливої вартості дебіторської
заборгованості. Якщо мова йде про справедливу вартість дебіторської
заборгованості як таку (наприклад, про суму, яку можна одержати у
випадку передачі іншій особі (підприємству) права вимоги за даним
боргом), то це одне, а якщо мова йде про справедливу вартість
дебіторської заборгованості як компенсацію за поставлений товар, то це
інше 8. В першому випадку справедлива вартість визначається, виходячи з
ринкової вартості аналогічних зобов’язань при здійсненні передачі права
їхньої вимоги, а в другому випадку — виходячи з ринкової вартості
переданого покупцеві та не оплаченого товару. Погодьтеся, що в цих двох
випадках справедлива вартість буде різною. Причому різниця може бути
значна.

На мою думку, бухгалтерові, при визначенні справедливої вартості
дебіторської заборгованості необхідно відштовхуватися від ринкової
вартості товару, аналогічного тому, що був переданий покупцеві та який
не оплачено. Такий висновок зроблено на підставі того, що будь-яке
порівняння правомірно здійснювати тільки по аналогічних активах
(цінностях, об’єктах і т.д.). А оскільки справедливу вартість
дебіторської заборгованості нам необхідно порівнювати із сумою коштів
(їхніх еквівалентів), які ми припускаємо одержати за переданий товар, то
й справедлива вартість заборгованості повинна визначатися на підставі
вартості того ж товару.

Відповідно до вимоги П(С)БО 10 при виникненні різниці між справедливою
вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою коштів (їхніх
еквівалентів), які підлягають одержанню за реалізований товар, її
необхідно визнати дебіторською заборгованістю з нарахованих доходів
(відсотків) у періоді її нарахування. Відразу ж після знайомства з даною
вимогою П(С)БО 10 виникає відчуття недомовленості або помилки. Всі ми
знаємо, що при порівнянні двох величин можливе виникнення як позитивної,
так і негативної різниці. В даній вимозі П(С)БО 10 мова йде про різницю,
але не сказано про яку. Навряд чи будь-яка, виникаюча при порівнянні
зазначених вище величин, різниця повинна визнаватися дебіторською
заборгованістю. Ймовірно, мова йде про ситуації, коли справедлива
вартість дебіторської заборгованості в результаті затримки в її
погашенні стає менше тієї номінальної суми коштів (їхніх еквівалентів),
яку підприємство повинне в остаточному підсумку одержати за реалізований
товар. Таку різницю можна позначити як позитивну. А от що робити у
випадку виникнення негативної різниці, з боку П(С)БО 10 залишається «без
коментарів». З огляду на це, цілком ймовірно, — нічого.

Оцінка дебіторської заборгованості, що є фінансовим активом

Даний стандарт визначає порядок оцінки дебіторської заборгованості, що є
фінансовим активом (далі — ДЗФ), за винятком заборгованості, що придбана
підприємством (покупка боргових зобов’язань, права вимоги дебіторської
заборгованості), і дебіторської заборгованості, призначеної для продажу.

ДЗФ, відповідно до вимог П(С)БО 10, оцінюється за чистою реалізаційною
вартістю.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості — сума поточної
дебіторської заборгованості за мінусом резерву сумнівних боргів.

У свою чергу, сумнівний борг — це:

поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує непевність в її
погашенні боржником.

Необхідно відзначити, що даний стандарт визначає тільки загальні
критерії, за яких заборгованість може бути віднесена до сумнівної.

Величина сумнівних боргів визначається, виходячи з платоспроможності
окремих дебіторів, питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від
реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати
або на основі класифікації дебіторської заборгованості.

При цьому від підприємства потрібне створення резерву сумнівних боргів у
певній сумі, причому величина сумнівних боргів на дату балансу повинна
відповідати залишку резерву сумнівних боргів на ту саму дату. В той же
час залишок резерву сумнівних боргів на дату балансу не має перевищувати
суму дебіторської заборгованості 9 на ту саму дату. До речі, нарахування
резерву сумнівних боргів здійснюється за рахунок інших операційних
витрат (дебет субрахунку 944 «Сумнівні та безнадійні борги» рахунку 94
«Інші витрати операційної діяльності» і кредит рахунку 38 «Резерв
сумнівних боргів») і по цій же статті відображається у звіті про
фінансові результати в рядку 090.

Основне призначення такого резерву — «амортизувати» той негативний
вплив, що здійснює на фінансове становище підприємства списання
безнадійної дебіторської заборгованості, на яку цілком може
перетвориться сумнівна заборгованість. З огляду на таке велике значення
резерву сумнівних боргів, розглянемо порядок визначення його обсягу
більш детально та на прикладах. При цьому умови прикладів будемо брати
аналогічні тим, які наведені в П(С)БО 10.

Як уже відзначалося вище, визначення суми резерву сумнівних боргів
можливе різними методами. Одним з таких методів є метод класифікації
дебіторської заборгованості.

Класифікація дебіторської заборгованості здійснюється групуванням
дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням
коефіцієнта сумнівності для кожної групи.

Кількість груп і строки, протягом яких не була вчасно погашена (період
прострочення) дебіторська заборгованість, визначається підприємством
самостійно. Оскільки у всіх прикладах, наведених у П(С)БО 10, таких груп
зазначено три, то й ми в нашому прикладі всю прострочену ДЗФ розіб’ємо
на три групи.

Приклад 1

Підприємство «А» за даними обліку на 01.03.05 р. має наступні дані про
фактично списану безнадійну дебіторську заборгованість і про залишки
(сальдо) дебіторської заборгованості по трьох групах дебіторів за
останні три місяці 10 (дивися таблицю 1).

Таблиця 1

Місяць Фактично списано безнадійної дебіторської заборгованості

(грн.) Сальдо дебіторської заборгованості на кінець попереднього місяця

(грн.)

1-а група 2-а група 3-я група 1-а група 2-а група 3-я група

1 2 3 4 5 6 7

Грудень 2004 р. 5000,00 2000,00 — 50000,00 20000,00 5000,00

Січень 2005 р. — 3000,00 — 45000,00 17000,00 2000,00

Лютий 2005 р. 8000,00 1000,00 — 40000,00 22000,00 1000,00

Усього 13000,00 6000,00 —- 11 135000,00 59000,00 8000,00

На підставі наявних даних здійснюємо розрахунок коефіцієнта сумнівності
по кожній групі окремо. Коефіцієнт сумнівності (Кс) розраховуємо за
формулою:

Кс = (SБзн / Дзн) / i, де:

Бнз — фактично списана безнадійна дебіторська заборгованість відповідної
групи за відповідний місяць, що входить в обраний для спостереження
період;

Дзн — дебіторська заборгованість (ДЗФ) по відповідній групі на кінець
відповідного місяця (того самого, якого обрано й по Бнз), що входить в
обраний для спостереження період;

і — кількість місяців в обраному для спостереження періоді ( у нашому
випадку — три).

Визначаємо Кс по кожній групі:

Кс (1-ї групи) = (5000,00 грн. / 50000,00 грн. + 8000,00 грн. / 40000,00
грн.) / 3 = 0,1;

Кс (2-ї групи) = (2000,00 грн. / 20000,00 грн. + 3000,00 грн. / 17000,00
грн. + 1000,00 грн. / 22000,00 грн.) / 3 = 0,107308;

Кс (3-ї групи) = 0,00.

Зверніть увагу на те, що, незважаючи на кількість місяців, по яких
визначається співвідношення фактично списаної дебіторської
заборгованості із залишком такої заборгованості на кінець попереднього
місяця (співвідношення Бзн до Дзн), число періодів, на які ділиться сума
таких співвідношень, однаково залишається незмінним та дорівнює трьом
(кількості місяців у періоді, взятому для спостереження).

Далі ми можемо перейти до визначення величини резерву сумнівних боргів,
який повинен бути створений на кінець лютого:

40000,00 грн. х 0,1 + 22000,00 грн. х 0,107308 = 6360,78 грн.

Якщо в підприємства «А» резерв сумнівних боргів менше зазначеної суми,
то йому необхідно його донарахувати.

Приклад 2

Підприємство «Б» за даними обліку на 31.12.04 р. має залишок резерву
сумнівних боргів у сумі 4000,00 грн. За даними обліку в попередніх
періодах (станом на 31 грудня 2002 р. та станом на 31.12.03 р.) про
дебіторську заборгованість, що визнана безнадійною, та про дебіторську
заборгованість у розрізі трьох груп дебіторів є наступні дані (дивися
таблицю 2) 12.

Таблиця 2

Місяць Заборгованість, яка признана безнадійною в наступному році, в
складі дебіторської заборгованості на кінець попереднього року (грн.)
Сальдо дебіторської заборгованості (грн.)

1-а група 2-а група 3-я група 1-а група 2-а група 3-я група

1 2 3 4 5 6 7

31.12.2002 р. 4000,00 3000,00 1000,00 60000,00 40000,00 6000,00

31.12.2003 р. 5000,00 2000,00 2000,00 70000,00 35000,00 4000,00

Разом: 9000,00 5000,00 3000,00 130000,00 75000,00 10000,00

31.12.2004 р. — — — 50000,00 30000,00 3000,00

Усього: — — — 135000,00 59000,00 8000,00

На підставі наявних даних здійснюємо розрахунок коефіцієнта сумнівності
на 31.12.2004 р. по кожній групі окремо. Коефіцієнт сумнівності (Кс)
розраховуємо за формулою:

Кс = (SБзн / SДзн), де:

Бнз — безнадійна дебіторська заборгованість відповідної групи в складі
дебіторської заборгованості даної групи на дату балансу в обраному для
спостереження періоді;

Дзн — дебіторська заборгованість по відповідній групі на дату балансу в
обраному для спостереження періоді.

Кс (1-ї групи) = (9000,00 грн. / 130000,00 грн.) = 0,06923;

Кс (2-ї групи) = (5000,00 грн. / 75000,00 грн.) = 0,0667;

Кс (3-ї групи) = (3000,00 грн. / 10000,00 грн.) = 0,3.

Резерв сумнівного боргу, що має бути створений на 31.12.2004 р.:

50000,00 грн. х 0,06923 + 30000,00 грн. х 0,0667 + 3000,00 грн. х 0,3 =
6362,50 грн.

Зважаючи на те, що на 31.12.2004 р. залишок резерву сумнівних боргів
становив 4000,00 грн., підприємству необхідно донарахувати 2362,50 грн.
(6362,50 грн. — 4000,00 грн.).

В наступному прикладі ми продемонструємо порядок визначення величини
сумнівних боргів, виходячи з питомої ваги безнадійних боргів у чистому
доході від реалізації товарів на умовах наступної оплати.

Приклад 3

Підприємство «В» за даними обліку на 31.12.04 р. має залишок резерву
сумнівних боргів у сумі 2000,00 грн. За даними обліку в попередньому
2004 р. чистий доход від реалізації товарів на умовах передоплати склав
500000,00 грн. Для визначення Кс візьмемо для спостереження два
попередні роки.

Таблиця 3

Рік Чистий доход від реалізації товарів на умовах наступної оплати
(грн.) Сума дебіторської заборгованості за товари, що визнана
безнадійною (грн.)

1 2 3

2003 400000,00 3000,00

2004 500000,00 4000,00

Усього: 900000,00 7000,00

Кс = 7000,00 грн. / 900000,00 грн. = 0,007778.

Визначаємо відрахування на резерв сумнівних боргів, які повинне
здійснити підприємство в 2005 р.:

500000,00 грн. х 0,007778 = 3889,00 грн.

Зважаючи на те, що на 31.12.2004 р. залишок резерву сумнівних боргів
становив 2000,00 грн., підприємству необхідно донарахувати 1889,00 грн.
(3889,00 грн. — 2000,00 грн).

Останній метод визначення величини резерву сумнівних боргів на підставі
визначення платоспроможності окремих дебіторів найпростіший. Він
заснований на тому, що величина резерву сумнівних боргів визначається,
виходячи з фактичних даних про наявність сумнівних боргів конкретних
дебіторів.

1 Другий вид заборгованості, кредиторської, відноситься, відповідно, до
пасивів.

2 Найпростіша та най імовірніша ситуація, коли підприємство одержує
економічні вигоди від дебіторської заборгованості, — це погашення цієї
заборгованості дебітором (перерахування грошей на поточний рахунок
підприємства, передача активів і т.д.).

3 Вимоги, викладені в П(С)БО 10, не поширюються на бюджетні установи.

4 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку на основі Міжнародних
стандартів бухгалтерського обліку (далі — МСБО).

5 Або теперішня вартість майбутніх грошових надходжень.

6 На відміну від кредиторської заборгованості, для відображення якої є
два класи рахунків: 5 клас «Довгострокові зобов’язання» й 6 клас
«Поточні зобов’язання».

7 Тобто першою подією є постачання продукції, товарів, виконання робіт
або надання послуг, а потім, по закінченні певного часу, здійснюється
їхня оплата.

8 Адже за умовами договору (контракту) у випадку несплати в певний строк
поставленого товару може бути передбачене здійснення його повернення
постачальникові.

9 По всій імовірності в цьому випадку мова йде не про всю дебіторську
заборгованість підприємства, а тільки про дебіторську заборгованість, що
є фінансовим активом. Адже резерв сумнівних боргів створюється саме з
цього виду заборгованості.

10 Кількість місяців, узятих для здійснення спостереження, в нашому
прикладі три, на відміну від П(С)БО, в якому таких місяців узято шість.
Зроблено це з двох причин. По-перше, щоб скоротити обсяги розрахунків. А
по-друге, щоб продемонструвати, що вибір періоду спостереження
(кількість місяців) залишається на розсуд підприємства, яке при
здійсненні таких розрахунків має переслідувати тільки одну мету —
досягнення найбільш точного результату. І якщо це можна досягти меншими
зусиллями, то цією можливістю необхідно скористатися.

11 Ми вказали, що в третій групі списання безнадійної дебіторської
заборгованості дорівнює нулю. Тому що такий варіант не розглядався в
П(С)БО 10, але реально він цілком може відбутися.

12 У цьому випадку для спостереження ми вибрали два роки.

Висновок

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних
активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу
дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли
іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

Джерело аналізу — баланс підприємства; для внутрішнього аналізу
застосовуються також дані аналітичного обліку.

У найзагальнішому вигляді зміни в обсязі дебіторської та кредиторської
заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними
горизонтального та вертикального аналізу балансу .

Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють
статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги», яка має
найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості.
Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська
заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною
вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних
та безнадійних боргів.

1) загальну суму дебіторської заборгованості (підсумок гр. З + + гр. 5 —
гр. 8 = гр. 9);

2) заборгованість щодо окремих покупців, замовників і строків виникнення
заборгованості понад один рік. Таку заборгованість за наявності
виправдувальних документів можна віднести до позареалізаційних витрат і
списати на збитки як дебіторську заборгованість, стосовно якої минув
строк позовної давності, або записати (з рішення інвентаризаційної
комісії) до резерву сумнівних боргів;

3) за даними відомості обліку розрахунків з покупцями і замовниками (або
попередньої аналітичної таблиці) складається така аналітична таблиця за
якою аналізується стан дебіторської заборгованості за часом виникнення.

Регулярне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати
дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів для усунення
простроченої заборгованості. Цей аналіз здійснюється за даними
внутрішньої звітності підприємства і використовується для потреб
управління. Але, як відомо, для зовнішніх користувачів інформації також
дуже важливий стан дебіторської заборгованості підприємства, бо
зростання її завжди свідчить про фінансову нестабільність. За даними
бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2) можна визначити низку показників,
що характеризують стан дебіторської заборгованості.

До цих показників належать:

1. Оборотність дебіторської заборгованості:

Од=В:Д,

де Од — оборотність дебіторської заборгованості;

В — виручка від реалізації продукції;

Д — середня дебіторська заборгованість.

2. Період погашення дебіторської заборгованості:

Пд =360 днів : Од,

де Пд — період погашення дебіторської заборгованості;

Од — оборотність дебіторської заборгованості.

3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних
активів:

Да=[Дз:Па]100,

де Да — частка дебіторської заборгованості в поточних активах;

Дз — дебіторська заборгованість;

Па — поточні активи (2+3 розділ активу балансу).

4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки
від реалізації визначається за формулою:

з=Д:В,

Де Д — середня величина дебіторської заборгованості;

В — виручка від реалізації продукції.

5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі
заборгованості, %.

Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з
балансу (рядок 162 ф. 1).

Методика аналізу показників оборотності дебіторської заборгованості:
дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший
звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню
якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність
дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини
дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з
розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого
періоду.

Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити
висновок щодо того, поліпшився чи погіршав стан | розрахунків з
покупцями проти минулого року. Якщо на підприємстві зросла сумнівна
дебіторська заборгованість, а також загальна частка дебіторської
заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів, то можна зробити
висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, а отже, про
погіршання фінансового стану підприємства. Важливим у процесі аналізу
дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і
кредиторської заборгованості.

Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди загрожує
фінансовій стійкості підприємства і потребує залучення додаткових джерел
фінансування.

Розглядаючи питання аналізу дебіторської заборгованості (розрахунку з
покупцями й замовниками), слід ознайомитися з одним із методів
розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з
розвинутими ринковими відносинами, — методом надання знижок за
дострокової оплати. Відомо, що за умов інфляції будь-яка відстрочка
платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує
лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи
вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови швидкої оплати
рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити більшу суму в
результаті інфляції.

Значна питома вага в складі джерел коштів підприємства, як відомо,
належить позичковим коштам, у тому числі й кредиторській заборгованості.
Тому необхідно вивчати та аналізувати поряд з дебіторською
заборгованістю і кредиторську, її склад, структуру, а потім провести
порівняльний аналіз із дебіторською заборгованістю.

Передовсім треба перевірити достовірність інформації щодо видів і
строків кредиторської заборгованості. Для цього користуються прямим
підтвердженням контрагентів, вивченням контрактів і договорів,
особистими бесідами з працівниками, які мають інформацію про борги і
зобов’язання підприємства.

У процесі аналізу необхідно дати оцінку умов заборгованості, звернути
увагу на строки, обмеження використання ресурсів, можливості залучення
додаткових джерел фінансування.

Аналіз власне кредиторської заборгованості починається з вивчення складу
і структури кредиторської заборгованості за даними форми № 1 «Баланс».

Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської
заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом
і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі
кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих
складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо
тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства.

Як правило, основною причиною змін структури кредиторської
заборгованості є взаємні неплатежі. Це може підтвердити порівняльний
аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості.

Деталізація аналізу кредиторської заборгованості може проводитись з
використанням запропонованої вище методики аналізу дебіторської
заборгованості.

Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією самою
формулою, що й дебіторської, з тією лише різницею, що в знаменнику
відображають суму обороту для закупівлі сировини, матеріалів тощо.

Аналіз стану дебіторської та кредиторської на кінець звітного періоду
заборгованості передбачає також її порівняльний аналіз.

Результатом такого аналізу може бути виявлення:

а) збільшення або зменшення дебіторської заборгованості;

б) збільшення або зменшення кредиторської заборгованості.

Як збільшення, так і зменшення дебіторської і кредиторської
заборгованості можуть призвести до негативних наслідків для фінансового
стану підприємства.

Так, зменшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може
статися через погіршання стосунків з клієнтами, тобто через зменшення
кількості покупців продукції.

Збільшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може бути
наслідком неплатоспроможності покупців.

У процесі виробничої діяльності часто трапляються випадки, коли
кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську. Деякі
економісти-теоретики вважають, що це свідчить про раціональне
використання коштів, оскільки підприємство залучає в оборот більше
коштів, ніж відволікає з обороту. Але бухгалтери-практики оцінюють таку
ситуацію тільки негативно, оскільки підприємство мусить погашати свої
борги незалежно від стану дебіторської заборгованості.

Отже, аналізуючи дані дебіторської і кредиторської заборгованості,
необхідно вивчити причини виникнення кожного виду заборгованості,
виходячи з конкретної виробничої ситуації на підприємстві

. Список використаної літератури

1. П(С)БО 10 — Наказ Мінфіну «Про затвердження Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» від 08.10.1999 р.
№ 237.

2. П(С)БО 2 — Наказ Мінфіну «Про затвердження Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 2 «Баланс» від 31.03.1999 р. № 87.

3. П(С)БО 19 — Наказ Мінфіну «Про затвердження Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств» від 07.07.1999 р. №
163.

4. План рахунків — Наказ Мінфіну «Про затвердження Плану рахунків
бухгалтерського обліку та Інструкції про його використання» від
30.11.1999 р. № 291.

Похожие записи