Курсова робота з оподаткування

Cтан системи оподаткування фізичних осіб в Україні, її переваги та
недоліки, перспективи розвитку.

План курсової роботи

Вступ………………………………………………………….
………………………………..3

І. Економічна суть прямих податків з
громадян…………………………….5

ІІ. Сучасний стан прямого оподаткування в
Україні………………………13

ІІІ. Шляхи вдосконалення прямих податків з
громадян………………….24

Висновок……………………………………………………….
………………………………30

Література……………………………………………………..
………………………………32

ВСТУП

Я обрала тему “Прямі податки з населення” тому, що вважаю в поповненні
бюджету кожної держави, податки займають одне з перших місць. Саме з
податків нараховується заробітня плата бюджетним робітникам, вчителям,
лікарям тощо.

Це тема дуже цікава мені як майбутньому економісту і в майбутньому, я
сподіваюсь, як керівника підприємства, тому що своєчасно виплачуючи
податки, я тим самим вношу свій вклад в економічний розвиток нашої
держави. А це є обовязком кожного громадянина. У сучасних умовах
перебудови економіки України, становлення та розвитку ринкових відносин
у державі важливе місце займає державне регулювання
фінансово-господарської діяльності фізичних осіб-суб»єктів
підприємницької діяльності, а також накопичень громадян. Одним із
вагомих важелів регулювання розподілу між державою та населенням
фінансових ресурсів є прибутковий податок з громадян та інші податки,
які входять до складу податкової системи України.Оподаткування доходів
фізичних осіб є складовою частиною фінансового механізму держави. У
результаті перерозподілу доходів (платежів) фізичних осіб, з одного
боку, реалізується економічна доктрина щодо рівня добробуту різних
верств населення, а з іншого — формується фінансова база держави. Сфера
перерозподілу доходів фізичних осіб є одним з основних фінансових
ресурсів держави.У бюджетах місцевих рад питома вага прибуткового
податку складає значну частку і коливається в межах від 25 до 60 %.
Тобто прибутковий податок істотно впливає на утримання бюджетної сфери
багатьох міст і районів України.

Прибутковий податок з громадян — загальнодержавний податок, а тому
порядок його сплати, пільги, розміри ставок встановлюються законодавчими
актами України.Він є прямим податком, тобто самостійно сплачується
громадянином безпосередньо з отриманого доходу.Податки з громадян — це
економічні відносини у грошовій формі, які виникають між держвою і
населенням та є одним із важливих обов’язків громадян, пов»язаних із
дотриманням Конституції.(1)

(1)’ Бондаренко Г.І., Данілов О.Д., Лекарь С.1., Зайцев В.І., Нестеренко
В.С. Оподаткування фізичних осіб.-Ірпінь.,2001.

Конституційний обов»язок громадян — сумлінно і своєчасно сплачувати
податки та подавати декларацію — закріплений не лише у Конституції
України, але й у конституціях усіх провідних держав світу.

Мета даної роботи — проаналізувати стан системи оподаткування фізичних
осіб в Україні, розкрити її переваги та недоліки, перспективи розвитку.
Завдання — дослідити механізм функціонування даної системи, з»язувати,
хто є платниками цього податку в Україні, визначити об»єкт
оподаткування, доходи, з яких стягується податок, та, доходи, які не
оподатковуються, можливі пільги, ставки податку тощо.

Під час написання даної роботи використовувалися закони України, декрети
Кабінету Міністрів України, публікації провідних українських видань,
книги, підручники, навчальні посібники тощо.

І. Економічна суть прямих податків з громадян

Податки як головне джерело державних доходів мають багатовікову історію.
Цілісна система оподаткування кожної країни сформувалася завдяки
тривалому періоду становлення та розвитку держави. У культурних
країнах стародавнього світу існували досить складні системи податків. У
древніх класичних державах податки стають вже суто світською повинністю
з огляду на розвиток самої ідеї державності. У римській імперії
справлялися дуже різні податки. Крім того, проводилися досить складні
розрахунки чисельності населення — для стягнення подушних податків;
вартості майна — для справляння майнових і прибуткових податків.

Наприкінці XV — початку XVI ст. відбулося значне зміцнення урядової
влади, формувалась постійна армія, розвивалась внутрішня та зовнішня
торгівлі, натуральне господарство поступово витіснялося грошовим. Усе це
стало поштовхом для розвитку і вдосконалення обкладання. Найбільшого
поширення набули податки у вигляді мита, тобто плати за послуги, які
держава надавала окремим громадянам (судове мито, мито за переміщення
людей і товарів, мито як винагорода за безпеку на дорогах, за устрій
доріг, мостів, портів тощо).

Цікаво, що суцільне оподаткування власних підданих вважалося образливим,
тому що воно нагадувало данину, якою обкладалися підкорені народи. Але
поступово, під тиском все зростаючих потреб держави, оподаткування
запроваджується і всередині країни, спочатку у вигляді непрямих
податків, тому що вони були не такі помітні та відчутні. Однак
збільшення розмірів непрямих податків має певні межі та дуже часто
наштовхується на опір у вигляді відкритих повстань. Тому уряди були
змушені шукати інші джерела поповнення державної скарбниці, насамперед
за допомогою прямих податків. До перших податків з громадян в Україні
належать:

Податок на доходи з фізичних осіб;

Плата за землю;

Податок з власників транспортних засобів;

Єдиний податок;

Але спочатку розглянемо історію розвитку прямого оподаткування з
громадян в Україні.Першими видами прямих податків стали подушні
(поголовні) та поземельні. Широке застосування цих податків пояснюється
відносною простотою механізму справляння, сталою базою оподаткування,
неможливістю ухиляння від сплати Із розвитком промисловості з’являються
прямі податки з доходів (прибутку) капіталістичних підприємств.

В історії оподаткування (у глобальному масштабі) зазвичай виділяють три
етапи. Перший — від древнього світу і до початку середньовіччя — це
зародження інституту податків, які поки що мали випадковий і тимчасовий
характер, справлялися у примітивних формах, дуже часто у натуральному
вигляді.

Другий етап охоплює XVI — XVIII ст. і характеризується зміцненням
феодальних держав, грошових господарств країн, бурхливим розвитком
податків, які стягувалися майже за все — вікна, двері, майно, бороди,
спадщину, землю, будинки, товари, прибутки, з холостяків, євреїв, повій,
покійників тощо.

Лише наприкінці XVIII ст. настає цивілізованіший третій етап розвитку
податків. Саме цього часу набувають поширення ідеї про законність і
природність обкладання для задоволення державних потреб, обґрунтовуються
найважливіші засади оподаткування. Кількість податків зменшується, вони
стають одноманітнішими, держава відмовляється від дріб’язкових зборів, а
надає перевагу тим, які можуть суттєво поповнити скарбницю.
Відпрацьовуються також технічні прийоми збирання податків. Свого
найвищого розквіту та удосконалення податки набувають в умовах ринкового
господарства.

Досліджуючи природу податків, вчені-економісти XVIII-XIX століть
підкреслювали такі їхні особливості:

необхідність, яка зумовлена існуванням держави. Податки — це частина
доходу від землі та промисловості, яку піддані віддають державі (Д.
Рікардо);

законність і відповідність доходам — податки розглядалися як періодичні,
встановлені законом внески громадян, зроблені ними відповідно до їхніх
доходів на потреби держави (Л. Штейн);

обов’язковість — податки — це примусові платежі;

перерозподільчий характер — за допомогою податків перерозподіляється
національний дохід (А. Вагнер).

Найвичерпніше визначення податків було запропоноване у XIX ст. німецьким
професором А. Вагнером, який писав, що «Налоги суть принудительньїе
взносьі частньїх хозяйств, отчасти идущие на покрьітие общественньїх
(государствен-ньіх) расходов, отчасти являющиеся средством изменения
распределения народного дохода».

Підставою для стягнення податків вважалося існування та діяльність
держави, зокрема надання нею таких послуг, як освіта та охорона здоров’я
населення, підтримка непрацюючих членів суспільства, охорона
правопорядку, захист кордонів тощо. У XVIII — на початку XIX ст. принцип
«послуги — відшкодування» був визнаний головною мотивацією щодо збирання
податків. На основі цього доходили висновку: окремі члени суспільства
повинні платити податок пропорційно одержаним вигодам від тих послуг, що
надає держава.

Проте поширення ідей справедливого оподаткування, сумірного з доходами
платників, змусило економістів відмовитися від обгрунтування податків як
плати за державні послуги та надати перевагу принципу платоспроможності,
який характеризується залежністю суми сплачених податків від розмірів
доходів платників. Отже, податки, побудовані за таким принципом, є
засобом перерозподілу доходів між багатими та бідними членами
суспільства.

Нинішні системи оподаткування передбачають застосування двох зазначених
вихідних підстав для обкладання, хоча сфера дії у них різна. Принцип
платоспроможності частіше застосовується у загальнодержавному
оподаткуванні. Держава вирішує макроекономічні проблеми, піклується про
добробут населення та організовує оподаткування на основі реальної
здатності населення сплачувати податки. Для місцевого оподаткування
більшою мірою характерно застосування принципу «послуга —
відшкодування», адже саме на рівні місцевих господарств найпомітнішим є
безпосередній зв’язок між сплатою податків і цілями, заради яких вони
стягуються.

У конкретних територіальних громадах люди задовольняють майже усі свої
найважливіші потреби: користуються послугами лікувальних, освітніх,
побутових та інших закладів, використовують засоби сполучення та
зв’язку, відпочивають у спеціально облаштованих місцях тощо. Для
населення податки асоціюються з необхідністю оплати цих послуг. Крім
того, очевидним постає взаємозв’язок між величиною податку і рівнем та
якістю послуг, які надаються місцевими властями.

Зусилля багатьох вчених ще за часів виникнення фінансової науки були
спрямовані на пошук можливих форм поєднання зазначених двох мотивацій
для податків, на обгрунтування засад оптимального оподаткування. А. Сміт
у 1776 р. у фундаментальній праці «Дослідження про природу і причини
багатства народів» визначив чотири основні правила оподаткування. Так,
він писав, що:

по-перше, всі громадяни повинні брати участь в утриманні уряду
пропорційно своїм доходам, які вони одержують під захистом та опікою
держави. Тобто, треба дотримуватися рівності оподаткування;

по-друге, податки повинні бути чітко визначені, а не довільні. Це
означає встановлення строків сплати, способів платежу, сум податків,
зрозумілих для платника та всіх інших осіб;

по-третє, податки повинні стягуватися тоді та в такий спосіб, щоб це
було вчасно та зручно для платника. Ця необхідна умова оподаткування
передбачає зручність справляння;

по-четверте, кожен податок має бути розроблений так, щоб якомога менше
вилучати грошей у платників понад той дохід, який він приносить у
скарбницю, тобто забезпечити дешевизну справляння податків. Великі
витрати на збирання податку роблять сам податок недоцільним.

У ХІХ ст. класичні засади обкладання були розвинуті та доповнені.
Швейцарський економіст С. де Сісмонді обгрунтував застосування в
обкладанні неоподатковуваного мінімуму доходів (згідно з нинішньою
термінологією). Крім того, важливим правилом оподаткування він вважав
те, що податки не повинні спріияти відтоку багатства з країни.

Загальновизнаними з боку нинішньої фінансової науки є такі вимоги щодо
системи оподаткування:

Економічна ефективність, яка полягає у тому, що податкова система не
повинна перешкоджати ефективному розподілові ресурсів.

Адміністративна простота — податкова система повинна бути простою та
відносно недорогою.

Гнучкість — здатність швидко (в деяких випадках — автоматично) реагувати
на зміну економічних обставин.

Політична відповідність — податкова система повиннабути спроектована
так, аби індивіди були переконані у доцільності своїх податкових виплат.

Справедливість — податкова система повинна бути справедливою до
всіх індивідів.

Законом України «Про систему оподаткування» визначено засади побудови та
призначення вітчизняної системи оподаткування, які значною мірою
зумовлені основними напрямками сучасної фінансової політики України, а
також віддзерка люють найважливіші проблеми у сфері оподаткування.
Законом зокрема зазначено, що основними принципами системи оподаткування
є:

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної
активності за допомогою введення пільг щодо оподаткування прибутку,
спрямованого на розвиток виробництва;

обов’язковості — впровадження норм щодо сплати податків і зборів та
встановлення відповідальності платників податків за порушення
податкового законодавства;

рівнозначності та пропорційності у справлянні податків з юридичних осіб
через вилучення певної частки від одержаного прибутку, сплата рівних
податків за однакових розмірів прибутку, пропорційно більших податків із
більших прибутків;

рівності — недопущення проявів податкової дискримінації, застосування
однакового підходу до всіх суб’єктів господарювання;

соціальної справедливості, тобто надання підтримки малозабезпеченим
верствам населення за допомогою запровадження обгрунтованого
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і застосування
диференційованого та прогресивного оподаткування громадян, які отримують
високі доходи;

стабільності — забезпечення незмінності податків, зборів, їхніх ставок,
пільг протягом бюджетного року;

економічної обгрунтованості рівня податків та обов’язкових зборів із
урахуванням показників розвитку національної економіки та фінансових
можливостей держави, необхідності досягнення збалансованості витрат і
доходів бюджету;

рівномірності сплати через встановлення таких строків сплати податків і
зборів, які б забезпечили своєчасне надходження коштів до бюджету і
фінансування запланованих потреб;

компетенції, тобто встановлення та скасування податків і зборів,
податкових пільг їхнім платникам повинно здійснюватися відповідно до
розмежування повноважень між Верховною Радою України, Верховною Радою
Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами;

єдиного підходу в розробці податкових законів із чітким визначенням
платника податку та збору, податкового періоду, ставок, строків та
порядку сплати, підстав для надання пільг;

доступності, тобто забезпечення дохідливості норм податкового
законодавства для платників податків і зборів.

Класичні засади обкладання, а також принципи побудови національних
систем оподаткування торкаються не лише справляння загальнодержавних
податків, вони повинні «працювати» і в місцевому оподаткуванні. Органи
місцевого самоврядування в багатьох країнах наділені правом
запроваджувати власні податки, встановлювати ставки оподаткування чи
надбавки до загальнодержавних податків. Тому діяльність місцевих властей
повинна відповідати загальновизнаним критеріям оптимального
оподаткування, а також основним пріоритетним напрямкам національної
політики, спрямованої на розвиток економіки, забезпечення соціального
захисту та підвищення життєвого рівня населення.

Оподаткування з доходів громадян має тисячолитню історію. Первісною
примітивною формою прямих податків були повинності у вигляді безплатних
послуг, які населення надавало державі. На українських землях податки,
які вплачували фізичні особи,простежувалися ще задовго до застосування
Київської Русі. Причинами, які привели до виникнення прямого
оподаткування доходів населення, були гостра потреба держави в
додаткових бюджетних надходженнях і забезпечення рівноспрямованності
оподаткування на основі прямого визначення доходів платника. На сьогодні
податок на доходи з фізичних осіб досяг своєї досконалості та
завершеності. Він використокується в податкових системах майже всіх
країнах світу. При визначенні його економічної сутності необхідно чітко
розмежовувати об”єктивне існування податку з властивими йому функціями –
мрбілізації фінансових ресурсів в роспоряження держави, регулювання
доходів різних верств населення, а також стимулювання економічних і
соціальних процесів в державі, та суб”єктивний процес його викорисиання
в здійсненні фінансової політики.

Тому основне завдання поляає в тому, щоб зуміти його правильно
використати: о”єктивно пристосувати до національного економічного
простору, а суб”єктивно – поставити в рамки податкового законодавства.
Прибутковий податок із доходів громадян є дуже дієвою формою
взаємовідносин між державою та їїгромадянами, яка здійснюється на
основі примусового обов”язкового вилучення частини їх доходу для
створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її
функцій. Рівень прибуткового оподаткування фізичних осіб
безпосередньо впливає на реальні особисті доходи значної частини
населення, особливо тих, хто отримує основні доходи у вигляді
заробітної плати.

Важливим є призначення оподаткування доходів різних груп населення з
метою досягнення економічного зростання й соціальної справедливості в
суспільстві. Досягнення поставленної мети потребує досконалого
податкового законодавства, яке повинно опиратися на науково обгрунтоване
визначення бази оподаткування, ставок податку, пільг при оподаткуванні,
а також урахування специфічних умов національної економіки, трудових і
соціальних традицій населення. У податковому законодавстві щодо
оподаткування доходів фізичних осіб повинна знайти своє відображення
кінцева мета фінансової політики держави.

Що стосується мети, то безумовно це- соціальна справедливість та
зростання добробуту як населення загалом, так і кожного громадянина
зокрема.

Оподаткування доходів громадян в Україні було запроваджено
1991 році з прийняттям Закону Української РСР “ Про прибутковий податок
з громадян Української РСР , іноземних громадян та осіб без
громадянства”. З грудня 1992 року оподаткування доходів громадян
здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “ Про
прибутковий податок з громадян” , який зі змінами та доповненнями був
чинним до кінця 2003 року. У Законі України “Про систему оподаткування”
в редакції від 18.02.1997 року цей податок названо податком на доходи з
фізичних осіб.

З точки зору економічної сутності цього податку, то точнішим
був би термін “податок на доходи фізичних осіб”. В умовах ринку
відбувається розвиток різних форм власності, що потребує перебудови
системи оподаткування на демократичних засадах і, насамперед,
забезпечення рівності всіх платників податків незалежно від того, з якою
формою власності пов”язана їхня жіяльність , врахування всіх доходів ,
що отримує фізична особа з різних джерел. Однак слід зауважити, що
чинний порядок оподаткування доходів фізичних осіб потребує подальшого
удосконалення, насамперед в напрямку встановлення неоподатковуваного
мінімуму, упорядкування пільг.

ІІ. Сучасний стан прямого опадаткування в Україні

На сьогодні справляння прямих податків з громадян в Україні
здійснюється на основі таких законодавчо-нормативними актами:

— Закон України про податок з доходів фізичних осіб;

— Закон України про плату за землю;

-Закон України про податок з власників транспортних засобів;

— Єдиний податок;

До цього року діяв декрет кабінету міністрів України про
прибутковий податок з громадян. Багато фахівців вважають прийняття
нового закону прогресивним кроком , особливо це стосується розміром
податкової ставки. Раніше доходи оподатковувалися за шкалою (від 10% —
40%), При чому податок за найвищою ставкою 40% стягувався з доходу від
1700 грн. що не завжди було справедливим по відношенню до платників, які
офіційно отримують заробітну плату, і не можуть приховати свої доходи.

Зараз податок сплачується за єдиною податковою ставкою 13% ( з
1.01.2007 15%) але деякі науковці не вважають току зміну прогресивною
наголошуючи на необхідності прогресивного оподаткування ( за
прогресивною шкалою ставок). Я вважаю що застосування шкали
оподаткування буде справедливим при зміні інтервалів.

Платники податку та об’єкт оподаткування

Платниками податку є фізичні особи — резиденти, які є громадянами
України, або особами без громадянства, котрі постійно проживають в
Україні й отримують доходи як із джерел походженням з території України,
так і з-за кордону.

Платниками податку можуть бути й неризиденти, тобто особи, які є
громадянами інших держав, але одержують доходи з джерел їх походження з
території України.Резидентами і неризидентами можуть бути як фізичні,
так і юридичні особи, проте при розгляді питань оподаткування доходів
фізичних осіб ці терміни застосовуються лише щодо фізичних осіб.

Фізична особа є резидентом насамперед тоді, коли постійно проживає в
Україні.Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній
державі, вона вважається резидентом, якщо має тісні особисті чи
економічні зв’язки, тобто центр життєвих інтересів в Україні.

У разі, якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів,
не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного
проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває
в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду)
протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів
фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або Ті
реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, то фізична
особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином .України.

Якщо всупереч закону фізична особа — громадянин України має також
громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така
особа вважається громадянином України, який не має права на залік
податків, сплачених за кордоном, передбаченого законом або нормами
міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства, то її статус
визначається згідно з нормами міжнародного права.Достатньою підставою
для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного
місця проживання на території України, або її реєстрація як самозайнятої
особи.

Самозайнята особа — це платник податку, який є суб’єктом
підприємницької діяльності або здійснює незалежну професійну діяльність
та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної
професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність — діяльність, шо полягає в участі
фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній
або викладацькій діяльності так само, як діяльності лікарів (у тому
числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів,
аудиторів, бухгалтерів, оцінників, інженерів чи архітекторів та
помічників зазначених осіб або осіб, зайнятих релігійною (місіонерською)
діяльністю, іншій подібній діяльності, за умови, якщо такі особи не є
найманими працівниками чи суб’єктами підприємницької діяльності, які
прирівнюються до найманої особи.

Наймана особа — фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує
трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з
умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до
закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім
заробітУ ної плати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її
користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов’язані з
таким виконанням або невиконанням, отримуються працедавцем.

Фізична особа, яка зареєструвалася як суб’єкт підприємницької
діяльності та надає послуги іншій особі в межах цивільно-правового
договору, прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням
отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо умови такого
цивільно-правового договору передбачають надання таких послуг чи робіт
на постійній та регулярній основі протягом більш ніж одного місячного
податкового періоду та отримання усіх видів вигод, винагород та
понесення всіх ризиків, пов’язаних з таким наданням або нснаданням,
такою іншою особою — замовником послуг або робіт.

Не вважається з метою оподаткування найманою фізична особа, яка
передоручає виконання зазначеної трудової функції третім особам як за
згодою її працедавця, так і без такої згоди.

Працедавець — юридична особа, її філія, відділення, інший відокремлений
підрозділ чи її представництво або фізична особа — суб’єкт
підприємницької діяльності, яка укладає трудові договори (контракти) з
найманими особами та несе обов’язки зі сплати їм заробітної плати, а
також нарахування, утримання та сплати цього податку до бюджету,
нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами.

Якщо платник податку не відповідає наведеним вище вимогам, то він є
нерезидент і сплачує податок з доходів, отриманих на території України.

Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх
походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет,
встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на
обов’язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів,
одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи
прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.

Якщо платник податку помирає або визнається судом померлим чи безвісно
відсутнім, то податок за останній податковий період справляється з
активів такого платника податку (нарахованих на його користь доходів)
при відкритті спадщини, з урахуванням обмежень, встановлених законом.

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО ПЛАТУ ЗА ЗЕМЛЮ

Цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних
ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за
землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення
і справляння земельного податку.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у
вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно
від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову
оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку,
визначеному цим Законом.

Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують
земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється
орендна плата.

Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для
фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель,
підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і
землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості,
ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу
земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури
населених пунктів.Розмір земельного податку не залежить від результатів
господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності
або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб’єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач,
у тому числі орендар. Підставою для нарахування земельного податку є
дані державного земельного кадастру.

Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними
податковими інспекціями, які видають платникові до 15 липня поточного
року платіжне повідомлення про сплату податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у
користуванні кількох громадян, земельний податок нараховується кожному
з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх
користуванні.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у
спільній власності кількох громадян, земельний податок нараховується
кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня
виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною
ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у
власності або користуванні у поточному році.

Облік платників і нарахування земельного податку проводиться щорічно за
станом на 1 травня, інших суб’єктів — платників податку — за станом на 1
лютого.

Земельний податок сплачується рівними частками власниками землі і
землекористувачами – виробниками товарної сільськогосподарської і рибної
продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими
платниками — щокварі ально до 15 числа наступного за звітним кварталом
місяця.

Надміру сплачені суми податку підлягають поверненню плат-і нику за його
письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку за
наступний рік.

Податок з
власників

транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних мііпітш і
механізмів в Україні справляється відповідно до Закону України «Про
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмі»» від П грудня 1991 року в редакції Закону від 18.02.1997.р.
зі змінами та доповненнями.

Податки з власників деяких наземних і водних транспортних засобів,
самохідних машин та механізмів є джерелом фінансування будівництва,
реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального
користування і проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних
машин і механізмів є фізичні особи (громадяни України, іноземці та
особи без громадянства), які мають зареєстровані на Україні транспортні
засоби.

Транспортний податок не сплачують або за один легковий автомобіль
з об’ємом двигуна до 2500 см3, або за один мотоцикл з об’ємом двигуна до
650 см3, або за один моторний човен чи катер (крім спортивного) з
довжиною корпусу до 7,5 м:

— інваліди;

— потерпни війни;

— учасники ліквідації аварії ііа Чорнобильській АЕС;

— громадяни, яці володіють легковими автомобілями, виробленими нп
території СНД і поставленими на облік в Україні до 1990 р. включно — в
половинному розмірі.

Об’єктами оподаткування є:

— колісні трактори;

— автомобілі для перевезення не менше 10 осіб, включаючи поділ;

— легкові автомобілі;

— автомобілі з електродвигуном;

— вантажні автомобілі;

— автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для
перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального
призначення швидкої допомоги та пожежних);

— мотоцикли (включаючи мопеди), велосипеди з двигуном, крім тих, що
мають об’єм циліндра двигуна до 50 куб.см.

— яхти і судна парусні з допоміжним двигуном чи без нього (крім
спортивних);

— моторні човни і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім
спортивних);

— інші човни (крім спортивних).

Не належать до об’єктів оподаткування:

— трактори на гусеничному ходу;

— мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з
об’ємом циліндра двигуна до 50 куб. см;

— тільки автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та
пожежної;

— транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на
заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на
короткі відстані;

— машини і механізми для сільськогосподарських робіт;

— яхти, судна вітрильні і човни спортивні.

Ставки податку з власників транспортних засобів диференційовані за
видами транспортних засобів (об’єктами оподаткування) та об’ємом
двигуна. Ставки встановлені на рік зі 100 см3 об’єму циліндрів двигуна,
з 1 кВТ потужності двигуна (для автомобілів з електродвигуном); або з
сантиметра довжини (для яхт, суден, човнів, катерів).

Приклад. Громадянин уже тривалий час не користується своїм автомобілем,
який не підлягає ремонту. При цьому немає необхідності проводити
техогляд і, на думку власника, сплачувати податок з власників
транспортних засобів. Однак, Державтоінспекцією регулярно передаються
податковим органам списки осіб, які не пройшли техогляд.

Тому, якщо авто стало непридатним для експлуатації, варто поспішити
зняти його з обліку в органах державтоінспекції, щоб уникнути зайвих і
необгрунтованих витрат, пов»язаних із сплатою податку.

Варто відзначити, що кошти сплачені платниками податків у вигляді
податку з власників транспортних засобів використовуються на
будівництво, ремонт і утримання доріг.

Нарахування та сплата податку з власників транспортних засобів фізичними
особами

Фізична особа сплачує податок перед реєстрацією, перереєстрацією
транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних
засобів щорічно або один раз на два роки, але не пізніше першого
півріччя року, в якому провадиться технічний огляд, за річними ставками,
зазначеними у статті 3 Закону України від 11.12.91 № 1963-ЧІІ (із
змінами та доповненнями).

Облік та реєстрація наземних та водних транспортних засобів здійснюється
органами Державтоінспекції, Держтехнагляду, Держфлотнагляду
України, іншими органами, які здійснюють реєстрацію, перереєстрацію та
техогляд транспортних засобів. Оскільки у разі відсутності документів
про сплату податку реєстрація, перереєстрація та техогляд транспортних
засобів не повинні проводитися, ці органи повинні контролювати сплату
податку перед проведенням техогляду, реєстрацію та перереєстрацію
транспортних засобів, і для наземних — до 1 вересня, для водних
транспортних засобів — до 1 грудня кожного року подавати до податкових
адміністрацій списки громадян, транспортні засоби яких не пройшли
техогляд у встановені строки.

При неможливості подання трпнспортного засобе до місця технічного огляду
(через несправність авто, хворобу власника, відрядження тощо) у
встановлений строк його власник повинен подати до Державтоінспекції
письмову заяву, здати номерні знаки і пред»явити квитанцію про сплату
податку з власників транспортних засобів.

ДАІ за станом на 1 вересня, Держтехнагляд України, Держфлотнагляд
України надають списки громадян, транспортні засоби яких не пройшли
техогляд у встановлені строки. На підставі цих даних податкові
адміністрації здійснюють заходи щодо стягнення податку.

Платіжні документи про надходження податку з власників транспортних
засобів зберігаються в податкових органах.

Зазначеним Законом не передбачено прогресивного оподаткування
транспортних засобів, оскільки останні мають незмінний об»єкт
оподаткування (об»єм циліндрів, потіжність двигуна чи довжина
транспортного засобу) і тверді ставки податку на рік залежно від виду
траспортного засобу.

Також це стосується транспортних засобів, щодо яких звільняється від
сплати податку вище зазначена категорія осіб.

Річна сума податку з власників транспортних засобів сплачується
незалежно від того, коли вони були придбані. У випадках, коли
транспортні засоби придбані у другому півріччі, податок сплачується
новим власником у половинному розмірі, незалежно від того, сплатив чи ні
податок за ці транспортні засоби їх попередній власник.

При знятті транспортного засобу з обліку для його реалізації до строку
проходження технічного огляду фізичні особи податок за цей рік не
сплачують. Податок буде сплачено новим власником перед його реєстрацією.

Податок з власників транспортних засобів не справляється , якщо
овни не знаходяться на обліку Державтоінспекції або інших відповідних
органів. За транспортні засоби, що не експлуатуються у зв»язку із
перебуванням їх власника у відрядженні або з інших причин даний податок
сплачується на загальних підставах за повний рік.

Облік надходження податку ведеться за платниками- фізичними особами у
книзі зведених .підсумків надходжень, скасувань та надходжень за формою
№ 26 та у реєстрі надходжень та повернень за формою № 25 відкритим за
кодом бюджетної класифікації 12020200 — «Податок з громадян-власників
транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів».

Відповідальність платників податку з власників транспортних засобів.

За порушення податкового законодавства щодо податку з власників
транспортних засобів платники несуть відповідальність згідно із Законами
України «Про податок з власників транспортних засобів засобів та інших
самохідних машин та механізмів», «Про погашення зобов’язань перед
бюджетами та державними цільовими фондами», «Про державну податкову
службу в Україні».

При застосування до платників податків штрафних санкцій слід керуватися
Інструкцією про порядок застосування та стягення сум штрафних санкцій
органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної
податкової адміністрації України від 17.03.2001 № 110, зареєстрованою у
Міністрестві юстиції України 23.03.2001.№ 268/5459.

При нарахуванні пені у зв»язку із несвоєчасним погашенням узгодженого
податкового зобов’язання слід керуватися Інструкцією про порядок
нарахування та погашення пені, затвердженою наказом Державної податкової
адміністрації України від 01.03.2001.№ 77, зареєстрованою у Міністерстві
юстиції України 16.03.2001р.за№ 240/5431.

Єдиний податок

Фізичні особи — суб»єкти підприємницької діяльності можуть бути
платниками єдиного податку, якщо вони самостійно обрали єдиний податок
як спосіб оподаткування отриманих ними доходів і одержали відповідне
свідоцтво від органу державної податкової служби.

Право запровадження спрощеної системи оподаткування та обліку звітності,
яка передбачає можливість сплати єдиного податку, мають фізичні особи,
які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і
у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року
перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис.грн.

Не можуть бути платниками єдиного податку:

1 — фізичні особи — СПД, які займаються підприємницькою діяльністю без
створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними і
тютбновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

2 — суб»єкти підприємницької дільності, на яких поширюється дія Закону
України «Про патентування деяких відів підприємницької діяльності» в
частині придбання спеціального патенту.

Для фізичних осіб ставки єдиного податку встановлюються місцевими радами
за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності та не може
становити менше ніж 20 грн та більше ніж 200 грн на місяць. У разі, коли
фізична особа здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких
установлено різні ставки єдиного податку, вона отримує одне свідоцтво і
сплачує єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної
ставки. У разі, коли фізична особа — платник єдиного податку — здійснює
підприємницьку діяльність з використанням найманої рпаці або за участю у
підприємницькій діяльності членів її сім»ї, ставка єдиного податку
збільшується на 50 % на кожну особу.

Фізична особа-СПД сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа
наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства
України. Фізична особа-СПД, яка сплачує єдиний податок, звільняється від
обов’язку нарахування, перерахування, відрахування до державних цільових
фондів зборів, пов»язаних з виплатою заробітної плати працівникам,
які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його
сім»ї. Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що
обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного
оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та
осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума
єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних
податкових зобов’язань як самого платника податку, так і осіб, які
перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім”ї.

Відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» після
набрання ним чинності до прийняття спеціального закону про оподаткування
фізичних осіб-підприємців діятимуть відповідні норми Декрету «Про
прибутковий податок з громадян».

III. Шляхи вдосконалення прямих податків з громадян.

Майбутнє України як держави з визначеним вектором інтеграції в
європейську спільноту потребує вироблення відповідних підходів до
вдосконалення податкової системи країни. На сьогодні в Україні відсутні
механізми адаптації фінансової системи держави до технологій,
притаманних високорозвиненим ринковим суспільно-економічним відносинам.

Основний обсяг податкових надходжень забезпечують прямі податки. Так,
протягом 2003 року до заведеного бюджету України надійшло 13,5 млрд.грн
від прибуткового податку з громадян (5,1 % ВВП).

Останнім часом проблемі вдосконалення прямого опоодаткування населення
приділяється чимало уваги: по-перше, реформовано прибутковий податок з
громадян у бік зменшення ставки, що сприятиме розширенню бази
оподаткування та стимулюванню економічної активності платників,
по-друге, внесено суттєві зміни з метою спрщення процедур
адміністрування, по-третє, зменшено обсяг податкових пільг (як правило,
необгрунтованих).

Значно зросла кількість наукових праць, автори яких досліджують систему
прямого оподаткування населення та порушують наболілі питання щодо їх
вдосконалення (плідно працюють над цією проблематикою О.Василик,
О.Данилов, Л.Литвиненко, П.Мельник, А.Соколовська та інші вчені).
Водночас є значні проблеми щодо забезпечення системності побудови
прямого оподаткування як специфічного інституту фіску, який, як відомо,
має потужний регулювальний та стимулювальний потенціали. Потребує
розв»язання і проблема пргнозування надходжень прямих податків.

Аналіз розвитку податкових систем європейських країн свідчить про дедалі
більшу роль прямого оподаткування, насамперед прибуткового оподаткування
доходів громадян. Зростаюча податкова культура і свідомість платників
прямих податків дає змогу забезпечувати сталі надходження до бюджету і
використовувати податки як інструменти, що стимулюють прискорення
науково-технічного прогресу, збільшення зайнятості рівномірний
розвиток територій. Порівняння чинних систем оподаткування ЄС та України
виявляє багато суперечностей, які повинні бути вирішені найближчим
часом. Середня ставка прибуткового податку в Україні з фізичних осіб у
1998 — 1999 рр. — 16,5 %, а в європейських країнах — не менше ЗО %.
Проте Україна не має можливості застосувати сьогодні більші ставки
податку, оскільки доходи населення надзвичайно низькі. У 1998 р.реальні
доходи після оподаткування скоротилися на 5,8 % порівняно з 1997р. А в
розвинених європейських країнах упродовж останніх десятиріч розмір
реальної заробітної плати зростав.

Важливим напрямком реформування національного оподаткування є перехід до
оподаткування сукупного валового доходу платника податку, який охоплює
суму доходу з усіх джерел у грошовій, матеріальній і нематеріальній
формах. Досвід передових країн свідчить, що система прибуткового
оподаткування громадян часто охоплює і доходи від володіння житловими
будинками, приміщеннями для професійного використання,
сільськогосподарськими землями та будівлями. Кожному виду нерухомості
відповідає розмір доходу, що береться до розрахунку незалежно від того,
чи був дохід реально отриманий, чи ні. Лещак В.В. у своїй статті
«Удосконалення системи прямого оподаткування» («Фінанси України», 11
«2004) вважає, що такий механізм забезпечує ефективне функціонування
ринку нерухомості і надходження до бюджетів.

Водночас проведення обгрунтованої політики стосовно використання
дозволених вирахувань із сукупного валового доходу, яка б відповідала
потребам соціально-економічного розвитку держави, сприяло б зростанню
накопичень і заощаджень населення. Зважаючи на демографічну ситуацію в
Україні, стан здоров»я населення варто застосувати пльги для дітей і
осіб похилого віку, на проведення лікування і оздоровчих заходів. Із
сукупного оподатковуваного доходу пропонується вираховувати відповідно
до

встановлених законодавством меж витрати на соціальне , пенсійне,
медичне страхування, вартість проїзду на роботу, професійні видатки.

Оскільки податкові системи розвинених європейських країн зорієнтовані на
оподаткування доходів громадян, і ця тенденція має незворотний характер,
очевидним для України є посилення уваги до такого виду оподаткування і
головним моментом, про шо свідчить європейський досвід має бути
стягнення податків із тієї частки доходів платників, які залишаються
після забезпечення основних життєвих потреб працівника та його сім»ї. У
цьому контексті має бути переглянутий неоподатковуваний мінімум доходів
громадян, який сьогодні не відповідає потребам платників.

Фіскальна політика дає змогу вирішувати завдання стратегічного
характеру: встановлювати оптимальне співвідношення між прямими і
непрямими податками, персоналізувати податок залежно від
платоспроможності платника. Таким стратегічним інстументом можна назвати
перехід до спільного оподаткування доходів сім»ї як бази
оподаткування(2) . Так, у Франції з 1947р. використовується система
сімейного коефіцієнта, яка може послабити прогресивність оподаткування
залежно від стану та начвності інших членів сім»ї. Саме тому за
однакового рівня доходів сім»я сплачує податок менший , ніж неодружена
особа, що позитивно впливає на фінансовий стан сімейної пари, знижуючи
рівень податку (причому таке зниження найпомітніше для осіб із
невисокими доходами).

В інших країнах ЄС спільне оподаткування сім»і застосовується поряд із
окремим (у Великобританії) чи застосуванням податкових класів (як у
Німеччині), проте позитивний вплив такого підходу очевидний. Тому
подібні до цих заходи мають бути відображені в новому законі про
оподаткування доходів фізичних осіб. Це дасть змогу диференційовано
оподатковувати різні верстви громадян залежно від сімейного стану,
кількості утриманців і, отже, досягти позитивних соціальних зрушень.

За допомогою змін щодо тактики оподаткування в європейських країнах
визначають правила і режими, спрямовані на підтримку (пільги) чи
покарання (штрафи) тієї чи іншої діяльності або опрації чи групи
платників.

___________________

(2)Лещак В.В. «Удосконалення системи прямого оподаткування в Україні»
(с.27 — 33).\\ фінанси України, 11″2004.

Дуже поширений тактичний інструмент — звільнення від оподаткування
певних категорій платників; досить поширеними формами є зниження бази
оподаткування, застосування знижених ставок податку. Ці заходи можуть
бути тимчасового або перманентного характеру і обумовлюються завданнями
соціальне- економічного розвитку держави.

Досвід країн-учасниць ЄС засвідчив, що зниження верхньої межі
оподаткування, по-перше, сприяло зростанню особистих заощаджень
населення, що дало змогу використовувати вільні від оподаткування кошти
на інвестиційні цілі, по-друге, сприяло збільшенню самого споживання,
що, звичайно, дало імпульс для розвитку цілих галузей економіки,
вплинуло на зниження рівня цін, знизило запаси товарної маси. Завдяки
цьому зменшився рівень інфляції, зміцніла національна валюта. Загалом у
багатьох країнах збільшився неоподатковуваний мінімум доходів громадян,
що сприяло економічному зростанню.

Упровадження податків чи змін у податкових системах багатьох
європейських країн супроводжується широкою агітаційною кампанією щодо
переваг і важливості тих чи інших кроків у сфері оподаткування. До такої
роботи поряд із державними податковими органами залучаються і приватні
кампанії. У нас цього немає, тому більшість населення сприяймає
запровадження податків негативно. А в деяких країнах ЄС запровадження
тих чи інших законів можливе лише після отримання згоди населення шляхом
референдуму. Розширення демократичних засад у подальшому позитивно
вплине на весь податковий процес. Є підстави стверджувати, що такі фоми
вкрай необхідні і для України.

Особливе значення для забезпечення стабільності і передбачуваності
податкової сисетми України має прийняття Податкового кодексу, який
передбачає зменшення кількості податкі, зниження ставок, утримання від

внесееня частих змін у податкове законодавство, проведення політики
скасування необгрунтовано великої кількості пільг, що негативно впливає
на формування податкових доходів бюджету і порушує принципи
оподаткування.

Здійснення послідовної податкової політики з усівідомленням стратегічної
мети економічної інтеграції України — приєднання до європейських
організацій — сприятиме виходу її економіки з глибокої кризи й
забезпечить умови для поступового зростання.

Зміни в системі прямого оподаткування населення необхідні. Вони мають
бути послідовними і передбачуваними, стимулювального характеру. їхніми
головними напрямками мають стати : (3)

зниження загального рівня оподаткування при різкому розширенні
податкової бази;

спрощення системи оподатковування;

посилення податкової дисципліни;

систематизація і кодифікація податкового законодавства (прийняття

Податкового кодексу).

Можливості збільшення доходів бюджету за рахунок виведення значної
частини економіки з тіні важко переоцінити. Для досягнення цієї мети
потрібні заходи, з одного боку, контрольно-карального характеру, з
другого -у напрямку раціоналізації податкового законодавства.

Треба створити у платників бажання добровільно сплачувати податки -тобто
одержувати легальні високі доходи. В цілому в ході податкової реформи
необхідний перехід від виконання податками переважно фіскальних функцій
до переважно стимулювальних та регулювальних.

Слід запровадити механізм оподаткування доходу фізичної особи,
отриманого нею від продажу рухомого і нерухомого майна, за яким цей
дохід обчислюватиметься як різниця між ціною продажу та
витратамиплатника податку, пов»язаними з придбанням та продажем такого
майна, який має забезпечити основи для створення реального ринку
нерухомості в Україні. Це також потягне за собою легалізацію вартісного
майна громадян та створення початкових умов для реалізації механізму
оподаткування нерухомості, адже при подальшому продажу майна виникає
потреба документального підтверження

________________________

(3)Тропіна В.Б. «Податок із доходів фізичних осіб: новий закон — нові
питання» (с.63 — 69).\\ Фінанси України, 4″2004.

фактичних витрат, здійснених під час придбання цього майна.

Тому фізичні особи опиняться в умовах, коли доцільніше для них буде
легальне документування реальної вартості майна, що їм належить.

Ефективність податкової системи значною мірою залежить від сприйняття її
українськими платниками податків. Навіть за умови високої ефективності
та дієвості податкових органів вони зможуть здійснити перевірику лише
невеликої частки загальної кількості платників. Податкова система
користуватиметься повагою, коли вона зрозуміла і справедлива. За таких
умов вона матиме добрі шанси для забезпечення необхідного рівня
податкових надходжень.

Висновок

Як ми бачимо, пряме оподаткування населення займає вагоме місце в
податковій системі країни, не лише нашої, але й зарубіжних, і здійснює
чималий вплив на економічне життя країни в цілому, оскільки формує
значну дохідну частину бюджету.

В нашій країні система прямого оподаткування населення
характеризується рисами, якими зокрема можна охарактеризувати усю
податкову систему України — це нестабільність, деяка непослідовність і
необгунтованість, супречливість законів один одному, відсутність
механізмів ефективного впровадження в життя усіх законодавче
передбачених положень тощо.

Проте українські спеціалісти весь час працюють над удосконаленням даної
системи, іноді в деяких моментах досягаючи непоганих результатів.

Останнім часом проблемі вдосконалення прямого оподаткування населення
приділяється чимало уваги. Значно зросла кількість наукових праць,
автори яких досліджують саме це питання. Маю зазначити, що чимало
науковців намагаються запровадити в Україні податкові «порядки» на
зразок європейських, але хочу ще раз підкреслити, що досвід
високорозвинених європейських країн не слід необдумано запроваджувати в
Україні. Необхідно, перш за все, створити підгунтя, базис, на основі
якого можна буде побудувати податкову систему європейського зразку,
тобто створити належні умови, на що можуть знадобитися навіть
десятиріччя. Вирішуючи проблему оподаткування , слід зважати також на
політичну ситуацію в країні, на менталітет народу тощо. Тобто до цього
питання слід підходити обгтунтовано і зважено, раціонально і розсудливо.

Нещодавно в Україні був прийнятий новий Закон України «Про
податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. № 889-ІУ, який набрав
чинності з 01.01.2004р. Головною метою прийняття сучасної системи
законодавства з питань оподаткування доходів фізичних осіб є істотне
зниження податкового тиску через зменшення ставки податку та розширення
бази оподаткування. Закон, працюючи на принципи зменшення податкового
тиску та розширення бази оподаткування, всебічно сприяє збереженню
захисту бюджетних інтересів. Закон досить великий і складний, у багатьох
випадках оподаткування є диференційованим і залежить від низки умов.
Деякі статті припускають можливість суб»єктивного підходу до тлумачення
процесу оподаткування доходів фізичних осіб. Проте закон має і свої
переваги, про які зазначалося вище.

Оподаткування доходів фізичних осіб як одне з основних джерел формування
місцевих бюджетів та інструмент розподілу частини знову створеної
вартості між органами місцевого управління і найманими працівниками
потребує постійного удосконалення, а тому нова система оподаткування
доходів фізичних осіб спрямована на максимальне залечення до
оподаткування доходів, зважаючи й на інтереси платників податків.

Література

1) Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р.

889-ІУ.

2) Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел».

3) Статистичний щорічник України за 2002 рік.

4) Тегрек В.И. «Порядок начислення, удержання й уплатьі (перечисления)
налога на доходьі физических лиц» (с. 41 — 47).\\Учет, Налоги, Аудит в
Украине № 5 (77), март 2004.

5) Лекарь С.А.»0 порядке налогооблажения в 2004 году доходов физических
лиц…» (с.39 — 40).\\Учет, Налоги, Аудит в Украине № 15-16 (87-88),
август 2004.

6) С.Лекарь. «Налог на доходьі физлиц». (с.45 — 47).\\ Учет, Налоги,
Аудит в Украине № 17(89), сентябрь 2004.

7) Тропіна В.Б. «Податок із доходів фізичних осіб: новий закон — нові
питання» (с.63 — 69).\\ Фінанси України, 4″2004.

8) Фінанси України, 5″2004, ст .119- 121.

9) Нікітішин А.0. «Нова система оподаткування доходів фізичних осіб»
(с.65 — 71).\\Фінанси України, 10″2004.

10) Лещак В.В. «Удосконалення системи прямого оподаткування в Україні»
(с.27 — 33).\\ Фінанси України, 11″2004.

11) Азаров М.Я. , Кольга В.Д., Онищенко Все про податки В.А..
-К.:Експерт-Про., 2000.

12) Азаров М.Я.Про податки і збори населення України. — К., 2000.

13) Білик А.Г., Золотько О.М.Податкова система Укоаїни.- К.,2000.

14) Бондаренко О.Д. Оподаткування фізичних осіб. — К.,2001.

15) Бондаренко Г.І., Данілов О.Д., Лекарь С.І. та ін. Оподаткування
фізичних осіб. — Ірпінь.,2001.

16) Гридчина М.В.,Вдовиченко Н.И., Калина А.В. Налоговая система
Украиньї.-К.,2000.

17) Завгородній В.П. налоги й налоговий контроль в Украине.
-К.:А.С.К„2000.

18) Опарін В.М. “Фінанси”. – К.,2001.

PAGE 4

PAGE 4

Похожие записи