Реферат на тему:
Аудиторський ризик та методика його визначення
Проведення аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Аудитор
повинен чітко розуміти, у чому полягає аудиторський ризик, його суть,
складові, як його визначити і його максимально допустимий рівень. Це
дуже важлива проблема, оскільки від розв’язання її залежить: згода
аудитора на проведення перевірки фінансової звітності або відмова від
неї; складання плану перевірки фінансової звітності та визначення її
строків; вибір напрямів, підходів, методів і прийомів аудиторської
перевірки.
Про актуальність оцінки аудиторського ризику свідчить той факт, що цьому
питанню приділяється увага принаймні в шести діючих на сьогодні
міжнародних нормативах аудиту.
Дану проблему досліджують багато вчених, серед них: Полісюк Г.Б.,
Кузьміна Ю.Д., Сухачева Г.І. Адамов В.Е., Р.Манн, Э. Маєр та інші.
Згідно з міжнародними нормативами аудиту загальний аудиторський ризик
включає:
1) властивий ризик;
2) ризик контролю;
3) ризик невиявлення
Властивий ризик оцінюється аудитором ще на підготовчій, початковій
стадії аудиту, коли він тільки ознайомлюється з діяльністю підприємства,
структурою та організацією управління, місцезнаходженням його складових
та іншими питаннями. Аудитор для цього використовує як інформацію,
подану підприємством-клієнтом, так і інформацію із зовнішніх джерел.
Оцінюючи властивий ризик, аудитор повинен звертати увагу на ті моменти,
які можуть впливати на якість бухгалтерської звітності, тобто ризик
оцінюється на рівні фінансової звітності. А це означає, що з усієї
сукупності виокремлюється коло ризиків підприємства, не пов’язаних зі
складанням бухгалтерської звітності, підтвердити яку і повинен аудитор.
Наступною складовою аудиторського ризику є ризик контролю. Ризиком
контролю є побоювання того, що недостовірна інформація, яка може
виникнути і бути суттєвою окремо або разом з іншою недостовірною
інформацією, не буде виявлена або своєчасно застережена системою
внутрішнього контролю.
При визначенні ризику контролю аудитор повинен оцінити надійність,
ефективність і дієвість систем бухгалтерського обліку і внутрішнього
контролю підприємства-клієнта.
^®
gdi*f
орюються, а також виділити незвичайні, нетрадиційні, надзвичайні
операції і причини, що зумовили їх; вивчити систему бухгалтерського
обліку, яка застосовується на підприємстві, і сам процес ведення обліку
та складання звітності; склад і кваліфікацію працівників бухгалтерії,
особливо головного бухгалтера, а також посадові інструкції і розподіл
функціональних обов’язків між обліковим персоналом та інші важливі
питання.
На відміну від цих двох складових аудиторського ризику, ризик
невиявлення є результатом аудиторської перевірки, наслідком виконаної
аудитором роботи. За цей ризик аудитор несе повну відповідальність,
тобто ризик визначає ступень якості, рівень його діяльності.
Дуже важливим питанням для аудитора є методика визначення величини
аудиторського ризику. Як свідчить зарубіжний досвід, прийнятна величина
загального аудиторського ризику становить 1-5% (0,01-0,05).
На підставі вивчення зарубіжної літератури (Р. Додж, Дж. Робертсон),
можна подати найбільш загальну методику (модель) розрахунку
аудиторського ризику, яка може бути виражена такою формулою:
АР = РО • РК • РВ;
де АР – аудиторський ризик;
РО – ризик системи обліку;
РК- ризик системи внутрішнього контролю;
РВ- ризик невиявлення помилок аудитором;
Такий принцип оцінки аудиторського ризику широко використовується на
практиці, наприклад аудиторською фірмою КРМО у Німеччині.
Зарубіжний досвід свідчить, що величину оцінки аудиторського ризику
можна не тільки виражати у процентах, коефіцієнтах, абсолютному
числовому значенні, вона може бути визначена аудитором і словами:
«низький», «середній», «високий», що часто використовується на практиці.
Отже, аудитор повинен чітко розуміти, у чому полягає аудиторський ризик,
його суть, складові, як його визначити і його максимально допустимий
рівень, зробити все можливе (провести аудиторську перевірку так, щоб це
давало найбільшу вірогідність невиявлення суттєвих помилок), щоб звести
ризик невиявлення до мінімуму. Цього можна досягти, проводячи більшу
кількість аудиторських процедур і правильно вибравши спосіб одержання
аудиторських доказів. Тому, аудиторські докази, добуті самим аудитором,
вважають більш достовірними порівняно, наприклад, з одержаними від
підприємства.
Список літератури:
Полисюк Г.Б., Кузьмина Ю.Д., Сухачева Г.И. Аудит предприятия – М, 2001.
Аудит: Учебник для вузов / Подольский В.И., Савин А.А., Сотникова Л.В.;
III издание, переработанное и дополненное, под ред. проф. В.И.
Подольского. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 2003г
Аудит: Практикум. Учебное пособие / Подольский В.И., Савин А.А.,
Сотникова Л.В., под редакцией Подольского В.И. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003г.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
