Реферат на тему:

Аудиторські докази

План

Вступ

1. Структура аудиторських доказів та основні вимоги до них

2. Класифікація аудиторських доказів

3. Джерела одержання аудиторських доказів

4. Методи одержання аудиторських доказів

Висновки

Список викоритсаної літератури

Вступ

Для видачі обгрунтованих звітів аудитор повинен мати повну, достовірну і
надійну інформацію – аудиторські докази. Доказом є факт, який
підтверджує чи спростовує(заперечує) інший факт, або ж відомості щодо
певного факту, які дають змогу досить впевнено сформулювати думку і
скласти аудиторський висновок.

В нормативах з аудиту і спеціальній економічній літературі наводяться
різні визначення суті аудиторських доказів. Так, одні економісти
наголошують, що під аудиторським доказом варто розуміти інформацію, яка
підтверджує правильність відображених в обліку даних, отриманих під час
фактичної перевірки стану контрольовааного об?єкта, яку відбирає аудитор
у процесі контрольних дій для надання замовникові висновку про
достовірність звітності.

Інші економісти аудиторські докази називають свідченнями, відомостями,
отриманими аудитором під час перевірки.

У процесі дослідження аудитор збирає і вивчає тільки ті свідчення про
об?єкти перевірки, що можуть бути використані як аудиторські докази.
Свідчення, не причетні до мети дослідження, вивченню й аналізу не
підлягають. Аудиторські свідчення варто розуміти дещо ширше, ніж
аудиторські докази. Не кожне свідчення про об?єкти перевірки може бути
доказом, тому з методичного погляду доцільніше використовувати термін
„аудиторські докази”.

Стандарти щодо кількості, якості та процедур одержання аудиторських
доказів встановлені у національному нормативі аудиту „ Аудиторські
докази” № 14. Джерелами інформації можуть бути: облікова система,
первинні документи, матеріальні активи, робітники підприємства,
контрагенти.

1. Структура аудиторських доказів та основні вимоги до них

Доказ складається з: тези, аргументу, демонстрації.

Мал.1.1 Структура аудиторських доказів

Теза – судження, істинність якого потрібно довести за допомогою інших
суджень, які називаються аргументами.

Аргументи – довід, доказ. Аргументи поділяються на 5 груп.

Вірогідність фактів. Маються на увазі найбільш переконливі факти для
доказу істинної тези.

Основні вимоги, пропоновані до фактів – безперечність і безумовна
точність.

Визначення, що розкривають з вичерпною повнотою зміст поняття, його
смислове значення.

Аксіоми – положення і принципи, що у даних межах приймаються за
правдиві, без доказу.

Постулати – у відповідності зі словником російської мови С.І.Ожегова –
„це вихідні допущення, прийняті без доказів.

Таким чином, вони повинні бути очевидні, навіть якщо їхня істинність не
може бути безперечно доведена.

Постулати аудиту переслідують дві цілі:

Пояснити, чому необхідний аудит.

Довести, що за певних умов з результату перевірки можна одержати
об?єктивну картину.

Раніще доведені положення.

Демонстрацією – називається спосіб виведення тези з аргументу.
Демонстрація доказу повинна забезпечити, щоб теза логічно випливала
заргументів, і логічний зв?язок між ними був би бездоганно
продемонстрований.

Основні вимоги до аудиторських доказів полягають у тому, що вони мають
бути об?єктивними, неупередженими, доречними, достатніми і своєчасними.

Кожен аудиторський доказ повинен бути представлений одним чи декількома
документами. Кожен такий документ повинен бути підписаний конкретним
виконавцем.

Вірогідність – це характеристика того, наскільки докази можуть вважатися
гідними довіри й бути правдоподібними. Якщо вони найвищою мірою
правдоподібні, це може переконати аудитора в тому, що представлена
фінансова звітність об?єктивна.

Вірогідність доказів тісно зв?язана з обраними процедурами аудиту. Її
можна підвищити тільки шляхом застосування таких процедур, що більш
якісні з погляду: доречності, незалежності й оцінки джерела інформації,
ефективності системи внутрішнього контролю.

Доречність аудиторських доказів оцінюється стосовно предмета аудиту.
Докази можуть бути доречними стосовно однієї мети і недоречними стосовно
іншої. Напркилад, якщо аудитор підозрює, що клієнт не фактурує своїх
клєнтів при поставках товарів, то необхідна буде процедура порівняння
вибіркової сукупності з транспортних документів з відповідними
накладними на відвантаження.

Незалежність, оцінка джерела інформації та неупередженість аудитора є
важливими вимогами стосовно аудиторських доказів. Докази, одержані із
зовнішніх джерел (наприклад, із банків, контрагентів, юристів),
надійніші, ніж одержані з внутрішніх (відповіді клієнта на питання
аудитора). Найдостовірнішою вважається інформація, одержана абсолютно
незалежним та неупередженим аудитором.

Достатність доказів у кожному конкретному випадку визначається на основі
оцінки системи внутрішнього контролю і ризику аудиторської перевірки.
Зазначені чинники визначають умови вибіркової перевірки. Необхідний
обсяг вибірки та її репрезентативність дають змогу екстраполювати
результати вибірки на генеральну сукупність і одержати об?єктивну
інформацію. У будь-якому разі аудитор має бути впевнений, що зібрав
достатню кількість доказів відповідної якості для складання об?єктивного
і обгрунтованого висновку.

Своєчасність аудиторських доказів може розглядатися з двох позицій: за
моментом збору доказів і за періодом перевірки в цілому. Одні докази
більш переконливі, якщо вони зібрані ближче чи на дату складання
балансу. Інші переконливіші, якщо вибірка охоплює весь період, це
стосується рахунків покупців і замовників.

Основні цілі аудиту: повнота, точність, існування, обмеження облікового
періоду, оцінка, права й обов?язки, представлення і розкриття,
необхідність.

Повнота – означає, що усі сальдо по рахунках і всі операції, які повинні
включатися у фінансову звітність були включені, тобто наявність повного
обсягу інформації по тестуємому об?єкту.

Точність(правильність) – усі враховні операції і сальдопо рахунках вірні
в математичному відношенні, зроблено правильне рознесенняпо рахунках,
вірно зроблене угроповання. Усі дані вірно перенесені в Головну книгу,
звітність.

Існування. Усі облікові засобий зобов?язання існували на дату складання
балансу; всі облікові операції дійсно мали місце в минулому і не є
фікцією.

Обмеження облікового періоду. Всі операції зареєстровані в межах
відповідного облікового періоду.

Оцінка. Обрано і застосовано відповідні облікові вимірники.

Права й обов?язки. На всі облікові засоби підприємство має права, а всі
облікові зобов?язання відносяться до заборгованості підприємства на дату
складання балансу.

Представлення і розкриття. Рахунки й види(типи) операцій правильно
класифіковані й описані, розкриті всі необхідні деталі.

Необхідність. Підбір саме тих документів, що необхідні й достатні для
конкретного висновку.

2.Класифкація аудиторських доказів

Аудиторські докази класифікуються за такими ознаками: відношення до
об?єктів аудиту; стадії аудиторського процесу; джерела отримання
доказів; форма подання; процедури, внаслідок яких отримані аудиторські
докази(табл.2.1)

Таблиця 2.1

№ Ознаки класифікації № Види аудиторських доказів

1 2 3 4

1 Відношення до об?єктів аудиту 1.1

1.2 Прямі

Непрямі

2 Стадії аудиторського процесу 2.1

2.2

2.3 Початкової стадії

Дослідної стадії

Завершальної стадії

3 Процедури, внаслідок яких отримані аудиторські докази 3.1

3.2

3.3

3.4

3.5

3.6 Фактичного контролю

Підтвердження

Документального контролю

Спостерження

Опитування

Аналітичні

4 Джерела отримання доказів 4.1

4.2 Первинні

Вторинні

5 Форми подання 5.1

5.2 Матеріальні

Усні

За відношенням до об?єктів аудиту докази можуть поділятися на прямі та
непрямі. Прямі докази можна отримати безпосередньо з первинних
документів, робочих файлів даних, інших матеріальних свідчень, що
стосуються об?єкта дослідження. Прямі докази є найвагомішими чинниками
для прийняття рішення аудитором з того чи іншого питання. Приоцінці
непрямих доказів визначають взаємозв?язок факторів, які взаємно
стверджують прямі докази. Тому для складання попередніх висновків про
кожний об?єкт аудиту доцільно застосовувати єдиний комплексний підхід до
оцінки сукупності прмих і непрямих доказів, використовуючи аналіз,
синтез, моделювання, абстрагування, логічні прийоми тощо.

Відповідно до поділу аудиторського процесу на основі стадії, аудиторські
докази можуть належати до початкової, дослідної, та завершальної стадій.
Докази, отримані на початковій стадії, мають привентивний(попередній)
характер і часто є непрямими. Наприклад, зібрані в процесі планування
аудиторські докази, що засвідчають рівень ефективності внутрішнього
контролю, можуть лише непрямо підтверджувати фактичний стан основних
засобів, товарно-матеріальних цінностей та інших об?єктів аудиту.

Докази, отримані на дослідній стадії в процесі перевірки об?єктів
аудиту, становять основу для формування думки аудитора про ці об?єкти.
Процедури отримання доказів повинні бути проведені в необхідний момент,
охоплювати достатню кількість одиниць досліджуваних елементів,
забезпечувати принципи репрезентативності та надійності підсумкової
інформації.

Аудиторські докази, отримані на завешальній стадії, являють собою
результат процедур, використаних для уточнення спірних моментів,
підтвердження деяких фактів, що не були з?ясовані своєчасно. Окрему
категорію доказів завершальної стадії становлять результати процедур
економічного аналізу. Ці докази є похідними(вторинними) за природою, але
мають велику аналітичну цінність для узагальнення й оцінки матеріалів
аудиторської перевірки.

Наступна ознака класифікації – джерела отримання аудиторських доказів.
За цією ознакою докази поділяються на первинні і вторинні(похідні). До
первинних доказів належать ті, що отримані з першоджерела (прибуткових і
видаткових документів, актів інвентаризації каси, порівнювльних
відомостей тощо). Вторинними доказами можуть бути свідчення повторного
характеру(наприклад, наказ керівника про стягнення збитківз матеріально
відповідальної особи).

За формою подання аудиторські докази поділяють на матеріальні та усні.
Найцінніші матеріальні докази – документи, машинограми, інформація на
магнітних та лазерних носіях, аудіо та відеозаписи, схеми, графіки тощо.
Усна інформація, отримана від керівництва, працівників підприємства або
третіх осіб, також може використовуватися як аудиторські докази, але за
умови, що джерело інформації перевірене і надійне.Матеріальні
аудиторські докази поділяють на такі, що зберігаються на паперових і
технічних носіях інформації. Технічні носії, в свою чергу, також можна
класифікувати за видами і способами відтворення інформації. За видами
вони поділяються на магнітні, лазерні, оптичні та інші, а за способами
відтворення інформації – звукові, візуальні та візуально-звукові.

Розглянута класифікація аудиторських доказів не остаточна. Серед ознак
класифікації були вибрані найбільш суттєві та характерні особливості, що
дають змогу найповніше реалізувати принцип системності у наукових і
практичних дослідженнях з аудиту.

Важливим питанням є класифікація аудиторських доказів за ознакою
використовуваних для їх отримання процедур. Одні вчені називають дві
категорії доказів, які отримують внаслідок використання процедур
документального і фактичного контролю. Інші виділяють значно більше
категорій доказів, для отримання яких використовують певні адиторські
процедури: фактичний контроль; підтвердження; опитування клієнта;
арифметична точність; аналітичні процедури.

Джерела одержання аудиторських доказів

Якість доказів залежить від їхніх джерел. У залежності від змісту
об?єкта контролю аудитор вибирає відповідні джерела інформації, що дають
повну характеристику досліджуваного об?єкта. Такими джерелами можуть
служити:

Дані первинних документів, у яких відбивається зміст відповідних
господарських операцій чи первинних звітів, чи представлені узагальнені
дані про об?єкт контролю за визначений період часу.

Облікові регістри, де узагальнюється і накопичується інформація з
відповідних первинних документів і звітів у розрізі їхнього економічного
змісту.

Головна книга – регістр синтетичного обліку, де відбиваються залишки на
початок і на кінець звітного періоду й обороти дебету і
кредитувідповідних рахунків.

Бухгалтерська, податкова і статистична звітності.

Плани, кошториси, калькуляції і і розпорядницькі документи.

Матеріали перевірок і ревізій, проведених державними податковими
інспекціями, органами державної контрольно-ревізійної служби й інших
органів управління.

Матеріали внутрішньогосподарського контролю підприємства, у тому числі:
за результатами раптових перевірок та інвентаризацій основних засобів,
запасів, коштів, розрахунків й ін.

Дані, отримані аудитором при проведенні документального і фактичного
контролю об?єктів аудиту.

Письмові й усні заяви працівників підприємства й третіх осіб щодо змісту
досліджуваних об?єктів.

Результати аналізу фінансово-господарської діяльності економічного
суб?єкта.

Зіствлення одних документів клієнта з іншими, а також зіставлення
документів клієнта з документами третіх осіб.

Статутні документи, договори, накази й інші адміністративні документи.

Звертання до керівництва за роз?ясненнями в усній і письмовій формі.

Методи одержання аудиторських доказів

Для того, щоб одержати аудиторські докази в залежності від змісту
об?єктів аудиту й умов їхнього дослідження, використовують
загальнонаукові та спеціальні прийоми документального та фактичного
контролю.

Зміст документів аудитор перевіряє суцільним чи вибірковим способом.

З метою одержання аудиторських доказів досліджується зміст операцій, і
аудитор установлює їхню законність, доцільність і вірогідність.

Законною операція вважається тоді, коли її зміст не суперечить чинному
законодавству, постановам уряду, положенням і інструкціям відповідних
органів керування.

Доцільнітсь операції визначається її цілеспрямованістю на виконання
задач, що стоять перед підприємством за умови дотримання законності.

Варто враховувати, що операція може бути законною, але не доцільною і
навпаки.

Вірогідність господарської операції встановлюється при формальній і
арифметичній перевірках документів, тобто фактичної. Формальна перевірка
документів полягає в тім, що аудитор повинен переконатися в реальності
визначеного документа. Для цього рекомендується вибрати визначені записи
в бухгалтерському обліку аж до того первинного документа, що повинее
підтверджувати реальність і доцільність виконаня цієї операції.

Для одержання аудиторських доказів застосовуєтьс наступні прийоми:

зустрічна перевірка документальних даних. Ця перевірка дозволяє знайти
випадки крадіжок, що вуалюються шляхом виправлення даних в окремих
документах, складання нових, підроблених документів, і заміни ними
дійсних, неправильного відображення на рахунках бухгалтерського обліку
господарських операцій чи не відображення їх у бухгалтерському обліку;

взаємний контроль. Зіставлення окремих документів шляхом вивчення і
зіставлення окремих реквізитів, що повторюються в ряді документів і
відображають взаємозалежні операції;

при наявності в аудитора сигналів про крадіжку товарно-матеріальних
цінностей чи коштів, невиявленої проведеними на підприємстві
інвентаризаціями, застосовується прийом хронологічної перевірки, тобто
перевірки руху зазначених цінностей. Це дозволяє виявити невраховані
товарно-матеріальні цінності, наявні цінності(оприбуткування яких не
підтверджено документами), відпустка цінностей, не зафіксованих у
документах тощо.

У практиці аудиту широко затсосовуються такі прийоми документального
контролю для одержання доказів, як техніко-економічні розрахунки і
нормативна перевірка.

— техніко-економічні розрахунки проводяться аудитором при одержанні
доказів про правильність окремих показників бізнес-плану, правильність
складання кошторисів загальновиробничих і загальногосподарських витрат,
капітального ремонту, списання матеріалів на обсяг виробництва продукції
чи будівельних матеріалів, на обсяг виконаних будівельно-монтажних
робіт, тощо;

— прийом нормативної перевірки застосовується аудитором для одержання
доказів про виконання визначеної задачі. Виявлені при цьому відхилення
підлягають ретельному вивченню з метою встановлення причин їхнього
виникнення і відповідальних за це посадових осіб. На основі отриманих
даних аудитор дає оцінку показників і розробляє пропозиції, що
дозволяють попередити надалі виникненння відхилень негативного
характеру;

— простежування. Процедура, у ході якої аудитор перевіряє деякі первинні
документи. Відображення даних первинних документів у регістрах
синтетичного й аналітичного обліку, знаходить заключну кореспонденцію
рахунків і переконується в тім, що відповідні господарські опетрації
правильно чи неправильно записані в бухгалтерському обліку.

Простежування дозволяє визначити нетипові статті і події відображені в
документах клієнта. При визначеннні категорії операцій, у відношеннні
яких варто застосовувати прийом чи процедуру простежування, аудитору
рекомендується вивчити кредитові обороти по аналітичних рахунках,
записаних у Головній книзі, звертаючи увагу на нетипові кореспонденції
рахунків;

підтвердження — це одержання інформації про реальність залишків на
архунках обліку коштів, рахунків розрахунків, рахунків дебіторської і
кредиторської заборгованості. Аудитор повинен одержати підтвердження в
письмовій формі від незалежної(третьої) сторони.

У законі України „Про аудиторську діяльність” зазначено, що аудитор має
право особисто перевіряти наявність майна, коштів. Цінностей, а також
жадати від керівництва суб?єкта проведення контрольних оглядів, вимірів
виконаних робіт, визначення якості продукції.

Як показує практика, перевагу аудитори надають документальному контролю:

Формальна перевірка дає можливість переконатися в заповненні всіх
реквізитів документів, що забезпечують його юридичну чинність.

Арифметичний контроль підтверджує правильність кількісних вартісних
показників, що містяться в документах.

По змісту. Перевірка зв?язана з оцінкою законності й істотності
господарських операцій.

Аналіз. Основна ідея в тім, що відхилення від очікуваних чи відомих
взаємозв?язків між показниками звітності, зміна тенденції показників
може бути результатом помилки.

На анйбільш високому рівні логічного осмислення взаємозв?язку між
фактами, показниками, документами базується зустрічна перевірка,
оскільки з її допомогою можуть бути виявлені помилки й обман.

Аналітичні процедури. Це аналіз і оцінка отриманої аудитором інформації,
дослідження найважливіших фінансових і економічних показників
економічного суб?єкта, що перевіряється, з метою виявлення незвичайних і
невірно записаних у бухгалтерському обліку фактів господарської
діяльності, а також з?ясування причин помилок і перекручувань.

По багатьом об?єктам аудитор повинен встановити їх реальний стан. Це
досягається під час проведення аудиту за допомогою прийомів фактичного
контролю, до яких відносяться: інвентаризація, контрольне обмірювання,
експертна оцінка, обстеження на місці, контрольний запуск сировини і
основних матеріолів у виробництво, перевірка якості сировини й основних
матеріалів, тощо.

Висновки

Отже, аудиторські докази збирають для для підтвердження логічної тези
про достовірність(реальність) даних фінансової звітності та обліку. Для
отриманні цих доказів можна використовувати різні прийоми аудиторського
контролю.

Належну увагу аудитор повинен приділяти перевірці правильності
підрахунків в облікових регістрах і переносу їхніх підсумкових даних у
регістр синтетичного обліку – Головну книгу, тому що на основі наявної в
ній інформації складається фінансова звітність.

Отримані у процесі аудиту докази систематизуються і на їхній основі
відповідно до затверджених розділів програми розробляються пропозиції,
спрямовані на усунення виявлених відхилень. Аудитор установлює терміни і
порядок внесення виправлень у дані бухгалтерського обліку і звітності.
Переконавшись у виконанні його пропозицій, аудитор складає звіт про
результати аудиторської перевірки і висновок про правильність ведення
бухгалтерського обліку і вірогідності даних фінансової звітності.

Усі первинні документи і облікові записи мають складатися згідно з
вимогами Постанови Кабінету Міністрів України „Положення про організацію
бухгалтерського обліку і звітності в Україні” від 3 квітня 1993 р. №250
і „Положення про документальне забезпеченння записів у бухгалтерському
обліку”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14
травня 1995р.№88, Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні” від 16 липня 1999р.№996-14(зі змінами і
доповненнями, внесеними Законом України від 11 травня 2000р.№1707-3).
Цей закон набрав чинності з 1 січня 2000року. Відповідно до Програми
реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних
стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28
жовтня 1998р.№1706, набрала чинності ціла низка положень(стандартів)
бухгалтерського обліку, інструкцій та методичних вказівок.

Список використаної літератури

Закон України „Про аудиторську діяльність”

Норматив аудиту „Аудиторські докази” № 14

Кадуріна Л.О „Основи аудиту”, підручник,К-2004

Гончарук Я.А „Аудит”, К-2004

Давидов Г.М. „Аудит”,К -2004

Сопко В.В, Верхоглядова Н.І. „Організація і методика проведення аудиту”,
К-2004

Дорош Н.І „Аудит”, К-2003

АРГУМЕНТИ

ТЕЗИ

ДЕМОНСТРАЦІЯ

ВИМОГИ

Вірогідність фактів

Аксіома

Постулати

Визначення, які розкривають з вичерпною повнотою його смислові значення

Раніше доказані положення

Докази про необхідність аудиту

Докази про необхідність превірки

Безпереч-ність

Безумовна точність

Похожие записи

план

Аудиторські докази

7.1. Поняття аудиторських доказів та їх види

7.2. Джерела і процедури отримання аудиторських доказів та вимоги, що до
них висуваються

АУДИТОРСЬКІ ДОКАЗИ

1. Поняття аудиторських доказів та їх види

Аудиторські докази — це інформація, отримана аудитором для вироблення
думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку і звіту.
Аудитор повинен отримати таку кількість аудиторських доказів, яка б дала
можливість зробити необхідні висновки, при використанні яких буде
підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержують шляхом належного поєднання тестів систем
контролю та процедур перевірки на суттєвість. Вони складаються з
первинних документів та облікових записів, покладених в основу
фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших
джерел.

Критерії достатності та належності взаємопов’язані й стосуються
аудиторських доказів, отриманих як при тестуванні систем контролю, так і
під час здійснення процедур перевірки на суттєвість. Достатність є
виміром кількості аудиторських доказів, належність є виміром їхньої
якості й надійності та їх відповідності конкретному твердженню.

Аудитор спирається на аудиторські докази, які мають не тільки достатній,
а й переконливий характер. Крім того, аудитор вишукує аудиторські докази
в різних джерелах інформації і різного характеру для підтвердження
одного і того ж твердження.

Формулюючи аудиторський висновок, аудитор звичайно не досліджує всієї
інформації, наявної в його розпорядженні, й не здійснює суцільної
перевірки її, а визначає тільки основні елементи, які в цілому
характеризують стан суб’єкта підприємницької діяльності.

На достатність аудиторських доказів впливає ряд факторів:

• оцінка аудитором характеру та величини ризику, притаманних як на рівні
фінансової звітності, так і на рівні залишків на рахунку чи за класом
операцій;

• характер систем обліку та внутрішнього контролю й оцінка ризиків
контролю;

• досвід, набутий у процесі попередніх аудиторських перевірок;

• результати аудиторських процедур із можливими виявленими фактами
помилок чи шахрайства;

• джерело та надійність наявної інформації.

Аспектами систем обліку і внутрішнього контролю, щодо яких аудитор
одержує аудиторські докази, є:

• структура — системи обліку та внутрішнього контролю, розроблені так,
щоб попереджати і виявляти та виправляти суттєві перекручення;

• функціонування — наявні системи, які ефективно працювали протягом
певного періоду.

Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їх отримання —
внутрішнього чи зовнішнього, а також від характеру їх.

За характером розрізняють візуальні, документальні та усні докази.

Аудиторські докази із зовнішніх джерел (наприклад, підтвердження,
отримані від третьої особи) більш надійні, ніж отримані з внутрішніх
джерел. Аудиторські докази, отримані з внутрішніх джерел інформації
підприємства, яке перевіряється, надійніші у разі наявності ефективних
систем обліку і внутрішнього контролю. Аудиторські докази, отримані за
допомогою проведених тестів, надійніші за ті, що отримані від
працівників підприємства. Аудиторські докази у формі документів чи
письмових подань надійніші, ніж усні подання. Якщо аудиторські докази
одержані з різних джерел, різного характеру І відповідають один одному,
то вони більш переконливі.

У разі неможливості одержати достатні належні аудиторські докази аудитор
має дати позитивний висновок із застереженнями або негативний висновок.

Види аудиторських доказів: прямі, другорядні, усні, візуальні,
документальні.

2. Джерела і процедури отримання аудиторських доказів та вимоги, що до
них висуваються

Джерелами аудиторських доказів є:

• дані первинних документів і звітів, у яких відображається основна
інформація про господарські операції;

• облікові регістри, де нагромаджується й узагальнюється інфор-

мація зі звітів та прикладених до них первинних документів з погляду
їхнього економічного змісту;

• Головна книга, де відображаються залишки на початок і кінець звітного
періоду й обороти за дебетом і кредитом відповідних рахунків;

• баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів,
звіт про власний капітал;

• інвентаризаційні матеріали (описи, порівнювальні відомості, розрахунки
природного убутку);

• розрахунки, декларації, кошториси, калькуляції, договори, контракти,
засновницькі документи, статут, накази, розпорядження, бізнес-плани;

• оперативна, статистична, податкова звітність;

• матеріали перевірок і ревізій, проведених органами податкової служби,
державної контрольно-ревізійної служби, статистики, банків та ін.;

• матеріали внутрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту);

• дані документального і фактичного контролю, експертних перевірок,
лабораторних аналізів, контрольних вимірювань, проведених за участю
аудиторів;

• письмові та усні заяви, пояснювальні й доповідні записки матеріально
відповідальних та посадових осіб, суб’єктів підприємницької діяльності,
замовників тощо.

Для отримання аудиторських доказів щодо відповідності структури й
ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю
виконують тести систем контролю. Крім того, використовуються процедури
перевірки на суттєвість для отримання аудиторських доказів із метою
виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звітності. Такі процедури
бувають двох типів: у вигляді перевірок операцій та залишків за
рахунками й проведених аналітичних процедур.

Під час отримання аудиторських доказів за допомогою тестів систем
контролю аудитору слід розглянути достатність та належність аудиторських
доказів для обґрунтування оцінки розміру ризику невідповідності
внутрішнього контролю.

При отриманні аудиторських доказів процедурами перевірки на суттєвість
аудитор повинен оцінити розмір достатності та належності аудиторських
доказів, одержаних шляхом таких процедур, разом із будь-якими даними,
одержаними в результаті тестів систем контролю для обґрунтування
тверджень фінансової звітності.

Твердження фінансової звітності — це твердження керівництва
підприємства, чи прямо висловлені, чи, навпаки, втілені у фінансовій
звітності. Вони можуть бути поділені на такі категорії:

• наявність: актив чи пасив існує на конкретну дату;

• права і обов’язки: актив чи пасив належить підприємству на певну дату;

• факт події: факт того, що була здійснена операція чи подія, пов’язана
з підприємством у конкретний період;

• повнота: немає невідображених в обліку активів, пасивів, суттєвих
операцій чи подій;

• оцінка: оцінка активів чи пасивів зроблена правильно і вони
відображені в усіх суттєвих аспектах обліку за правильною вартістю;

• вимір: операція чи інша подія в повному обсязі відображена в обліку, а
надходження і видатки відображені у відповідному періоді;

• представлення і розкриття: позиція фінансової звітності розкрита,
класифікована й описана за правилами її підготовки.

Аудиторські докази одержують стосовно кожного суттєвого твердження
фінансової звітності. Аудиторські докази стосовно якогось одного
твердження, наприклад, наявності запасів, не можуть служити підставою
для неодержання аудиторських доказів стосовно інших тверджень,
наприклад, тверджень правильності їх оцінки. Характер, термін проведення
та обсяг процедур перевірки на суттєвість залежать від конкретних
тверджень. У результаті проведення тестів можна отримати аудиторські
докази стосовно декількох тверджень, наприклад, інформація про суми
дебіторської заборгованості може бути джерелом аудиторських доказів
стосовно як наявності їх, так і правильності оцінки.

Аудитор одержує аудиторські докази шляхом застосування однієї або
декількох із зазначених нижче процедур: перевірки, спостереження,
опитування і підтвердження, підрахунку та аналітичних процедур. Термін
проведення таких процедур частково залежатиме від часу, протягом якого
потрібні аудиторські докази не вичерпано.

Перевірка складається з вивчення бухгалтерських регістрів, документів
або матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських регістрів та
документів надає аудиторські докази різного рівня надійності, залежно
від їхнього характеру і джерела отримання та ефективності засобів
внутрішнього контролю підприємства. До трьох основних категорій
документальних аудиторських доказів, що мають для аудитора різний рівень
надійності, належать: документальні аудиторські докази, які створені
третіми особами і зберігаються на підприємстві; документальні
аудиторські докази, які створені й зберігаються у третіх осіб;
документальні аудиторські докази, які створені й зберігаються на
підприємстві.

Таким чином, основними процедурами одержання аудиторських доказів є:

• перевірка;

• спостереження;

• опитування і підтвердження;

• підрахунок;

• аналітичні процедури.

Похожие записи