.

Аудит виробничих запасів (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1406 20447
Скачать документ

бухоблік

Курсова робота

Аудит виробничих запасів

Етапи і процедури аудиту виробничих запасів

Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності в обліку,
первинних документів. Щодо фінансово-господарської діяльності, суб’єктів
господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку
його повноти та відповідності чинному законодавству та встановленим
нормативам. Якщо говорити простіше, то аудит – це незалежний економічний
контроль.

Аудит застосовується там, де є потреба у висловленні незалежної думки з
питань господарювання. В проведенні аудиту зацікавлені акціонери,
власники, управлінці, інвестори, постачальники, покупці, державні
контролюючі органи, суди і т.д.

З метою ефективної організації аудиторської перевірки необхідно
дотримуватись науково-обґрунтованої послідовності виконання аудиторських
робіт. Доцільно визначити чотири таких етапи аудиту: планування та
визначення аудиторського підходу; тестування засобів контролю; перевірка
господарських операцій по суті (перевірка оборотів і сальдо за рахунками
та аналітичні процедури); завершення аудиту (рис. ).

І етап. Планування та визначення аудиторського підходу

Існує багато способів виконання завдань аудиту. Вибір аудитором власного
підходу зумовлюється, двома аспектами: необхідно зібрати достатню
кількість аудиторських доказів, щоб аудитор міг взяти на себе професійну
відповідальність, крім того, вартість накопичених доказів має бути
мінімальною, щоб аудиторська організація була прибутковою та
конкурентоспроможною.

Перед тим, як розпочати роботу з новим клієнтом, аудитор збирає і оцінює
інформацію для прийняття рішення щодо проведення перевірки чи відмови
від неї. Після прийняття позитивного рішення ставляться мета та основні
завдання її проведення.

Крім вивчення характеру бізнесу клієнта та факторів впливу на нього,
аудитору необхідно зібрати таку інформацію: розміри і організацію
підприємства, особливості його роботи; організаційну структуру та методи
управління; систему бухгалтерського обліку і процедури контролю; важливі
дати, зокрема, дати проведення інвентаризацій активів; дати зустрічей
аудитора з ревізійною комісією і радою директорів та ін.

Одержати таку інформацію можна ознайомившись з останніми річними звітами
з врахуванням останніх публікацій загального характеру щодо

сфери бізнесу, положень з ведення бухгалтерського обліку і проведення

аудиторської перевірки. Корисними джерелами інформації є робочі
документи за попередній рік, поточне листування та ін. Аудитор доповнює
одержану інформацію опитуванням офіційних осіб та працівників клієнта, а
також інших осіб, які мають необхідні для нього відомості та досвід
роботи в певній галузі.

Крім цього, аудитор оглядає основні приміщення підприємства-клієнта,
знайомиться з протоколами останніх засідань ради директорів та
акціонерів, аналізує основні контракти і угоди, укладені клієнтом,
порівнює фінансові та інші дані підприємства-клієнта з аналогічними
даними підприємств, аналізуючи взаємозв’язок і напрям таких даних.

ІІ етап. Оцінка системи внутрішнього контролю

Згідно з аудиторськими стандартами необхідно, щоб аудитор досягнув

належного розуміння системи внутрішнього контролю для відповідного

планування і збору аудиторських свідчень. Цього можна досягти при
вивченні організаційних структур підприємства, діючих
інструктивно-методичних положень клієнта, проводячи бесіди з
працівниками підприємства-

клієнта, складаючи анкети і блок-схеми документообігу, а також
спостерігаючи за діяльністю клієнта. (Рис. )

На практиці аудитор щорічно не проводить повторного аналізу чи
документування даних щодо структури внутрішнього контролю клієнта.
Більшість аудиторських перевірок періодичні. При їх проведенні аудитор
користується знаннями і документами, складеними в минулому році, та
вносить в них зміни, які виникли з часу торішньої аудиторської
перевірки. Основна частина (якщо не всі) таких змін потрапляють у сферу
уваги аудитора в результаті підтримування відносин з клієнтом у
проміжках між щорічними аудиторськими перевірками. Якщо у аудитора
виникають сумніви в тому, що його думка про систему бухгалтерського
обліку клієнта є правильною чи повною, можливо, із-за змін, які
відбулися з часу проведення попереднього аудиту, перед складанням плану
проведення аудиту необхідно провести перевірку правильності відображення
в бухгалтерському обліку однієї чи декількох операцій.

Аудитор повинен сформулювати думку щодо системи внутрішнього контролю,
достатню для складання плану проведення перевірки. Якщо у клієнта
система внутрішнього контролю ефективна, то ризик контролю буде
незначним, а кількість аудиторських свідчень може бути меншою, ніж при
слабкій системі внутрішнього контролю.

В процесі формування думки щодо структури внутрішнього контролю аудитор
визначає критичні моменти системи бухгалтерського обліку, в яких можуть
бути помилки чи викривлення, і дістає впевненість, що стосовно таких
пунктів були розроблені й проведені заходи і процедури, які дають змогу
виявити помилки та викривлення.

Висновки аудитора щодо оцінки внутрішнього ризику та ризику контролю
визначають характер, обсяг і масштаб процедур аудиту кожного рахунку чи
групи рахунків. Якщо результати тестів засобів контролю позитивні,
аудитор визначає, чи може він зменшити детальні аудиторські процедури по
суті (попередньо визначивши рівень суттєвості економічної інформації).

Тестування засобів контролю спочатку проводяться, щоб дістати уявлення
про систему внутрішнього контролю, з тим, щоб аудитор міг оцінити рівень
ризику як “ризик нижче максимального”. Далі аудитор визначає, чи
необхідні додаткові докази ефективності контрольних заходів, процедур
структури контролю і чи дозволять ці докази провести подальше зменшення
обсягу перевірки для виконання поставлених завдань аудиту. Якщо
необхідно, аудитору слід провести додаткові перевірки засобів контролю.

Основним у стратегії аудиторської перевірки є питання, чи слід проводити
додаткові перевірки засобів контролю і так значно зменшити кількість
аудиторських процедур по суті, чи їх слід проводити без великих обмежень
на основі результатів перевірок засобів контролю. На кожному етапі
перевірки аудитор вибирає певну стратегію дій. Таким чином, одні
завдання, поставлені при проведенні аудиторської перевірки, можуть бути
виконанні проведенням додаткових перевірок засобів контролю і обмеженням
обсягу перевірок на суттєвість, інші – тільки шляхом використання
процедур таких перевірок.

Проведення додаткових перевірок на відповідність засобів контролю
ефективне тільки у разі, якщо час та зусилля, зекономлені при проведенні
перевірок на суттєвість, перевищують час і зусилля, затрачені на
проведення перевірок на відповідність засобів контролю. Перевірку
зазвичай проводять тільки стосовно таких заходів і процедур, котрі, за
оцінкою аудитора, здатні до мінімуму знизити ризик контролю.

Перевірка своєї думки стосовно того, що ризик контролю незначний
здійснюється шляхом виконання певних процедур, які називаються тестами
контрольних моментів (тестами засобів контролю).

Більшість тестів контрольних моментів передбачають перевірку первинних
документів, якими підтверджуються господарські операції.

Як відомо, перший етап аудиторської перевірки закінчується складанням
плану-графіка та програми аудиторської перевірки. При складанні

плану проведення аудиту до завершення додаткових перевірок засобів
контролю аудитор припускає, що результати перевірок будуть задовільними.

При роботі з клієнтом вперше основа для такого припущення може бути

сформована шляхом проведення опитувань, спостережень, перевірки
документів, записів, звітів, складених у процесі формування думки щодо

структури контролю, а;шкож результатів тестів засобів контролю, уже про-

ведених до того часу.

Якщо результати додаткових перевірок засобів контролю вказують на те, що
елементи структури контролю протягом певного періоду працювали
неефективно, то аудитор повинен провести коригування плану проведення
аудиту в напрямі збільшення перевірок господарських операцій по суті.
Доцільно при цьому визначити стратегію аудиторської перевірки щодо
кожного рахунка чи групи рахунків, розробити відповідну програму,
скласти план і графіки проведення робіт.

Ill етап. Перевірка господарських операцій по суті

Метою цього етапу аудиторської перевірки є одержання достатнього обсягу
свідчень для визначення того, чи відображені об’єктивно кінцеві сальдо в
бухгалтерському балансі та інші дані в супутній фінансовій звітності.
Характер і обсяг цієї роботи значною мірою залежить від результатів двох
попередніх етапів.

Існує тісний зв’язок між розумінням системи внутрішнього контролю і
оцінкою ризику контролю, а також перевіркою окремих статей балансу та
іншої фінансової звітності. Якщо аудитор впевнений, що фінансова
звітність представлена достатньо об’єктивно і якщо ця упевненість
базується на його розумінні системи внутрішнього контролю, оцінці ризику
контролю, тестів контрольних моментів, то можна суттєво скоротити
перевірку господарських операцій по суті.

Існує дві категорії процедур, які використовуються на третьому етапі
аудиту: аналітичні процедури та перевірки окремих елементів балансу. До
аналітичних процедур належать процедури, які дають змогу оцінити
загальну правдивість господарських операцій і сальдо. Аналітичні
процедури доцільно виконати ще до перевірки окремих елементів сальдо. У
такому випадку аналітичні процедури можуть допомогти визначити,
наскільки детально слід перевіряти баланс. На четвертому етапі,
завершальній стадії аудиторської перевірки, аналітичні процедури
проводяться на основі достовірної фінансової інформації з метою оцінки
фінансового стану, платоспроможності і ліквідності підприємства.

Перевірки оборотів та сальдо за рахунками виконуються, зазвичай, в
останню чергу. При деяких перевірках усі вони проводяться після дати
складання балансу. Але якщо клієнт хоче опублікувати свою звітність
невдовзі (зразу) після дати балансу, то аудитори повинні вдатись до
трудомістких перевірок сальдо за окремими рахунками в певні проміжні
періоди перед кінцем року. При цьому виникає потреба в додатковій
роботі, для того щоб “довести” аудит за проміжні періоди до аудиту
балансу на кінець року.

Конкретні завдання, пов’язані з заключними підсумками в балансі та звіті
про фінансові результати, можуть бути виконані при зборі різних видів
аудиторських свідчень. Як приклади можна назвати дослідження матеріалів
інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, вивчення товарних звітів,
пов’язаних з рахунками до оплати, безпосереднє письмове опитування
службовців про дебіторську заборгованість та ін. Велика частина свідчень
надходить із незалежних джерел (третіх осіб), і ці джерела можна вважати
надійними.

Перевірки по суті також можуть забезпечити одержання доказів щодо

л структури контролю, наприклад, якщо помилка, виявлена внаслідок про

ведення перевірок по суті, сталась через недоліки в структурі
внутрішнього

І контролю. У цьому разі у аудитора може з’явитись необхідність
переоцін-

I ки раніше зроблених висновків щодо структури контролю.

IVетап. Завершення аудиту

На стадії завершення аудитори виконують такі основні дії. Перш за все
аудиторам слід переконатись, що відповідним чином розкриті суміжні
зо-бов’язання. Значна частина процесу пошуку суміжних зобов’язань
проходить протягом перших трьох фаз, але деякі додаткові перевірки
здійснюються і на завершальній фазі. Прикладами умовних зобов’язань
можна назвати: судовий позов, який був висунутий, але за яким ще не
одержано рішення; суперечності з приводу податку на прибуток; рекламації
стосовно якості продукції; невикористані залишки за акредитивами;
невраховані векселі до одержання та ін.

Інколи події, що відбуваються після дати балансу, але ще до подання
фінансової звітності й аудиторського висновку, справляють вплив на
інформацію, відображену у фінансовій звітності. Тому організують
спеціальні аудиторські процедури для визначення будь-яких наступних
подій, які можуть вимагати відображення у фінансовій звітності.

Аудитор несе відповідальність за вивчення операцій і подій після дати
балансу, бо необхідно визначити чи що-небудь з того, що трапилось, може
вплинути на оцінку і розкриття проаудійованих звітів. Аудиторські
процедури для перевірки цих операцій і подій носять назву огляду
наступних подій чи огляду постбалансових оборотів.

До таких операцій можна віднести продаж запасів підприємства, які були
переоцінені до продажу, але вартість їх продажу значно відрізняється від
проведеної оцінки, отже, необхідно відкоригувати активи підприємства на
дату балансу. Крім цього, наприклад, припустимо, що у підприємства була
дебіторська заборгованість, яку, як з’ясувалось по закінченні року, не
можна було одержати внаслідок банкрутства замовника після цієї дати. Ця
подія вимагає коригування сумарної дебіторської заборгованості і,
можливо, перерахунку витрат на безнадійні борги.

На завершальній стадії аудиторської перевірки сертифікований аудитор
повинен перевірити роботу складу групи аудиторів і вирішити чи достатньо
зібрано свідчень та оцінити результати аудиту. Перевірка особою, яка має
широкий досвід чи є більш кваліфікованою, здійснюється для виявлення
(запобігання) помилок і для оцінки суджень і висновків. Відповідна
перевірка робочих документів – це найважливіший спосіб забезпечити
високу якість виконання аудиту, а також незалежності суджень всієї групи
аудиторів, яка виконує замовлення на аудит.

Завершується аудит складанням відповідного аудиторського висновку
(звіту) та листа-повідомлення управлінської ланки та аудиторського
комітету щодо недоліків структури внутрішнього контролю, виявлених у
ході перевірки.

2.3. Процедури аудиту

Аудит представляє собою сукупність дій аудитора. Такі дії аудитора
називаються аудиторськими процедурами.

Щоб скласти висновок про фінансово-майновий стан клієнта, аудитор
повинен визначити конкретні цілі проведення аудиту, досягнення яких
дасть йому можливість підтвердити або спростувати (виявити
неузгодженість) фінансові документи клієнта. Конкретні цілі аудиту
можуть бути сформульовані по-різному. Одним із можливих варіантів
представлення цілей аудиту може бути такий:

наявність і можливість виявлення викривлень;

— повнота відображення інформації;

— своєчасність відображення інформації;

— права і відповідальність;

— процеси інтерпретації та її розподіл;

— претензійні відносини.

Встановивши конкретні цілі аудиту, аудитор прагне одержати докази на
користь кожної конкретної цілі перевірки або всупереч їй. Таким чином,
аудитор визначає процедури, які дають йому можливість підтвердити
конкретні цілі перевірки і підготувати позитивний висновок або виявити
неузгодженість фінансових документів.

У загальному вигляді аудиторські процедури можуть бути класифіковані
таким чином:

— розуміння бізнесу, його організації, галузі, у якій здійснюється
діяльність підприємства;

— вивчення і аналіз інформації про діяльність підприємства в цілому;

— вивчення форм і методів обліку, оцінювання впливу законодавчих змін на
стан обліково-аналітичного процесу;

— визначення стану об’єкта в натуральному, вартісному вираженні;

— контроль процесу відображення деяких операцій в обліку (первинні
документи, аналітичні, синтетичні та звітні документи);

– розгляд питань минулих років;

– огляд звітів керівництва підприємства і проміжних звітів;

– аналіз важливих змін в облікових процедурах;

– оцінка праці внутрішніх аудиторів.

Виконання процедур аудиту дає аудитору впевненість у тому, що робота
буде виконана в повному обсязі незалежно від розмірів підприємства і
виду його діяльності.

Аудитор одержує аудиторські докази, застосовуючи одну або декілька із
зазначених нижче процедур: перевірку, спостереження, опитування і
підтвердження, підрахунок та аналітичні процедури. Термін таких процедур
частково залежатиме від часу протягом якого потрібні аудиторські докази.

Перевірка включає вивчення бухгалтерських реєстрів та документів або
матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських реєстрів та документів
дає аудиторські докази різного рівня надійності, залежно від їхнього
характеру і джерела отримання та ефективності засобів внутрішнього
контролю підприємства. До трьох основних категорій документальних
аудиторських доказів, які мають для аудитора різний рівень надійності,
належать: документальні аудиторські докази, що здійснені та зберігаються
у третіх осіб; документальні аудиторські докази, які виконані та
зберігаються на підприємстві.

Перевірка виробничих запасів забезпечує надійні аудиторські докази щодо
їх наявності, але не завжди стосовно права власності на них та
правильності відображення їх вартості.

Спостереження – це нагляд з боку аудитора за процесом або процедурами,
які виконуються іншими особами, наприклад, спостереження за підрахунком
товарно-матеріальних запасів працівниками підприємства або виконання
процедур контролю, після яких не залишаються ознаки їх проведення.

Опитування – це пошук інформації, котру можна отримати від обізнаних
осіб на підприємстві або поза його межами. Опитування може варіюватись:
від формальних письмових запитів, адресованих третім особам, до
неформального усного опитування працівників підприємства. Відповіді
можуть дати аудиторові інформацію, якою він раніше не володів, або
підтверджувальні для аудитора докази.

Підтвердження полягає в отриманні аудиторами підтверджувальної
інформації відносно того, що міститься в бухгалтерських реєстрах.

Підрахунок полягає в перевірці арифметичної точності первинних
документів та реєстрів обліку або у самостійному проведенні підрахунків.

Аналітичні процедури – це аналіз найважливіших показників і
співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень і
взаємозв’язків, які суперечать іншій інформації, що стосується цієї
справи, або відхиляються від показників, які очікуються.

Використання аналітичних операцій грунтується на сподіванні, що між
даними існує певний взаємозв’язок і що він продовжує зберігатись у разі
відсутності доказів протилежного. Наявність цих зв’язків забезпечує
аудиторські докази щодо повноти, точності та достовірності даних, які
створені системою обліку. Однак довіра до результатіваналітичних
процедур залежить від оцінки аудитором ризику того, що аналітичні
процедури можуть виявити саме ті взаємозв’язки, що й очікувалися, хоч
насправді може мати місце істотне викривлення фінансової звітності.

Основні прийоми аналітичних процедур: процентні порівняння,
коефіцієнтний аналіз фінансового стану підприємства, балансовий метод.
Так, в процесі проведення перевірки аудитор застосовує наступні
аналітичні процедури:

* порівняння фактичних показників бухгалтерської звітності з плановими
(кошторисними) показниками певного економічного суб’єкта – при цьому
аудитор повинен оцінити методику планування, яку використовує
економічний суб’єкт та переконатись, що клієнт не змінив бухгалтерських
показників звітного періоду у відповідності з плановими показниками;

* порівняння фактичних показників бухгалтерської звітності з прогнозними
показниками, самостійно визначеними аудитором, – при цьому аудитор будує
свої думки на підставі тенденцій, що склались;

* порівняння показників бухгалтерської звітності і пов’язаних з ними
відносних коефіцієнтів звітного періоду з нормативними значеннями, що
встановлюються діючим законодавством або самим економічним суб’єктом, –
при цьому аудитор здійснює розрахунок і аналіз відносних показників
поточного періоду; зіставлення і аналіз змін відносних показників,
розрахованих для того ж економічного суб’єкта в різні періоди;
порівняння змін декількох видів відносних показників;

* порівняння показників бухгалтерської звітності з середньо-галузевими
даними – при цьому аудитор повинен врахувати, що галузеві дані є
середніми значеннями і можуть бути (особливо в перехідний період
розвитку економіки) такими, що не відповідають показникам даного
економічного суб’єкта;

* порівняння показників бухгалтерської звітності з небухгалтерськими
даними (даними, що не входять до бухгалтерської звітності); при цьому
аудитор повинен переконатись в точності небухгалтерських даних, що
використовуватиме;

* аналіз змін протягом певного часу показників бухгалтерської звітності
і відносних коефіцієнтів, пов’язаних з ними: при цьому здійснюється
просте порівняння статей бухгалтерського балансу і аналіз їх різких
змін; аналіз змін, статей у порівнянні зі змінами інших статей. Аудитору
слід переконатись в ідентичності методики визначення окремих статей в
балансах, що порівнюються. Застосування аналітичних процедур
регламентується національним нормативом № 16 “Аналітичні операції”.
Останнім рекомендується аналітичні операції використовувати:

* щоб допомогти аудитору при плануванні характеру, часу і розміру інших
аудиторських процедур;

* як процедури перевірки на суттєвість, коли їх використання може бути
більш ефективним або продуктивним, ніж тести деталей з метою скорочення
ризику невиявлення по окремих твердженнях фінансової звітності
підприємства;

* як остаточний (заключний) огляд фінансової звітності підприємства на
стадії завершення аудиту.

3.2 Методика проведення аудиту виробничих запасів.

Запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство
отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням,
та їх вартість може бути достовірно визначена.

Основними завданнями аудиту виробничих запасів є:

перевірка збереження цінностей;

контроль за дотриманням норм витрат матеріалів і встановлених норм
запасів;

перевірка правильності оцінки і раціонального використання матеріалів у
виробництві;

аналіз стану обліку і внутрішнього контролю за рухом матеріалів.

Основними джерелами інформації аудиту виробничих запасів є:

товарно-транспортні накладні, вимоги, накладні, лімітно-забірні картки;

супроводжувальні та розрахунково-платіжні документи постачальників,
доручення, журнали реєстрації доручень;

митні декларації;

акти приймання матеріалів (якщо якість і кількість матеріалів, що
надійшли на склад, не відповідає даним супроводжувальних документів або
матеріали надійшли без документів);

документи, що обгрунтовують купівельну ціну та первісну вартість
запасів;

матеріали інвентаризації (накази про проведення інвентаризацій,
інвентаризаційні описи, акти результатів контрольних перевірок
цінностей, письмові пояснення матеріально-відповідальних осіб, протоколи
засідань інвентаризаційних комісій);

розрахунки природних втрат, акти псування;

картки складського обліку (за кожним номенклатурним номером);

матеріальні звіти;

журнал-ордер №5;

Головні книги;

баланси підприємства та форми звітності.

Необхідними умовами збереження товарно-матеріальних цінностей є
правильна організація складського господарства та контроль пропускної
системи на підприємстві, а також забезпечення необхідними кадрами служб
матеріально-технічного постачання та збуту продукції.

У ході аудиту необхідно перевірити існування у відділі кадрів
підприємства документації з питань підбору, прийому на роботу та
звільнення матеріально-відповідальних осіб (зав. складами, експедиторів
та інших). За даними трудових книжок та особових справ необхідно
встановити, чи не призначаються на ці посади особи, які мають непогашені
судимості за корисливі злочини, чи погоджувалось їх призначення з
головним бухгалтером підприємства. Далі слід встановити, чи укладені з
такими працівниками письмові договори про повну матеріальну
відповідальність.

Договори про повну матеріальну відповідальність, згідно зі статею 135-1
КЗпП, мають бути укладені з усіма працівниками (які досягли 18 р.), які
займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані із
зберіганням, обробленням, продажем, перевезенням або застосуванням у
процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт
може бути визначено у колективному договорі.

У ході аудиту слід перевірити, чи надаються щорічні відпустки
матеріально-відповідальним особам, чи проводиться інвентаризація
цінностей під час передачі їх особам, які тимчасово замінюють
матеріально-відповідальних осіб.

У разі спільного виконання працівниками окремих видів робіт, коли
неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного, згідно зі
статтею 135-2 КЗпП власник або уповноважений ним орган за погодженням з
профспілковим комітетом підприємства може встановити колективну
(бригадну) матеріальну відповідальність. У цьому випадку письмовий
договір укладається між підприємством і всіма членами колективу
(бригади).

Аудитору слід перевірити, чи визначено на підприємстві коло посадових
осіб, які мають право підписувати документи на отримання та відпуск
матеріалів зі складів, видачу дозволів на вивіз матеріальних цінностей з
території підприємства, чи дотримується чинний порядок видачі доручень
та отримання за ними матеріальних цінностей.

Бланки доручень є документами суворої звітності, тому аудитору слід
перевірити порядок отримання, зберігання і обліку бланків доручень, як
документів суворої звітності. Під час оприбуткування бланків доручень
слід вказувати місце зберігання, нумерацію, їх кількість та вартість.

Заповнюючи типовий бланк доручення, обов’язково вказують строк його дії
(10 днів). Доручення завжди повинно мати номер і дату видачі, повну
назву і поштову адресу споживача товару, а потім – платника.

Доручення видається конкретній фізичній особі, яка має право на
отримання товару. В ньому вказується дані паспорту особи, якій видається
доручення. Отримуючи цінності, представник разом з дорученням повинен
подати паспорт. Уповноваженому працівникові покупця, який має
прострочене доручення товарно-матеріальні цінності не видаються.

У доручення виписуються повна назва постачальника, і назви, номери і
дати видачі документів, за якими отримують товар.

Зворотній бік доручення повинен містити перелік товарно-матеріальних
цінностей, які отримує представник покупця, з їх нумерацією по порядку,
повною назвою кожного товару, одиницею його виміру та кількістю
прописом. Доручення підписує особа, яка повинна отримати товар. Підпис
цієї особи завіряється керівництвом підприємства-покупця і відбитком
печатки.

На початку аудиту виробничих запасів слід також перевірити стан
складських приміщень, оснащення місць зберігання цінностей вагами,
мірною тарою та іншими вимірювальними приладами. Склади мають бути
оснащені стелажами та іншими пристроями для збереження матеріалів.
Аудитор повинен розглянути стан охорони підприємства і дотримання
пропускного режиму.

Як свідчить практика, основними причинами нестач і розкрадань
товарно-матеріальних цінностей є:

відсутність у ряді виробництв технічно обгрунтованих норм витрат
сировини і матеріалів;

списання матеріалів на виробництво за завищеними нормами або заміна
дорогої сировини більш дешевою без відображення цього у бухгалтерському
обліку;

застосування невиправдано високих норм природного збитку та виробничих
витрат;

приймання та відпуск матеріалів без зважування, обміру, перерахування і
технічних випробувань якості;

недостатня відповідальність посадових осіб за своєчасне і правильне
складання первинної документації щодо витрат матеріалів;

нечітка організація оперативного обліку руху вузлів та напівфабрикатів у
виробничому процесі;

незадовільний стан бухгалтерського обліку та внутрішньогосподарського
контролю.

Важливим фактором підвищення ефективності виробництва і
конкурентоспроможності виготовленої продукції є нормування витрат
матеріалів. Перевірка обґрунтованості встановлених норм досягається
шляхом контрольного запуску сировини і матеріалів у виробництво. Тому у
разі необхідності з метою визначення істинних витрат матеріальних
ресурсів під час проведення аудиту здійснюються контрольні запуски
матеріалів у виробництво. За їх результатами складається відповідний
робочий документ аудитора, в якому вказується кількість сировини, що
передана у виробництво, технологічні режими та обладнання, які
використовуються для її обробки, кількість продукції (вузлів,
напівфабрикатів), яка виготовлена з цієї сировини. Такі дані можуть бути
використані для відновлення обліку витрат матеріалів. Ці відновлені дані
необхідно зіставити з фактичними витратами окремих груп матеріалів,
визначити результат (економію чи перевитрату), а від матеріально
відповідальних і посадових осіб отримати пояснення з цих питань.

Невід’ємним елементом контролю є забезпечення суворого лімітування
відпуску матеріалів та сировини у виробництво. Ліміти встановлюються,
виходячи з науково обґрунтованих норм витрат, обсягу виробничої
програми, з урахуванням залишків матеріалів, не витрачених на початку
місяця.

З метою перевірки збереження матеріальних цінностей і достовірності
облікових даних під час аудиту повинна обов’язково проводитися
інвентаризація матеріалів та інших виробничих запасів.

Готуючись до інвентаризації, слід визначити кількість об’єктів, на яких
вона проводитиметься. Для цього аудитору напередодні слід ознайомитися з
технологією виробництва та структурою підприємства. Інвентаризацію
проводять суцільним або вибірковим методом. Якщо інвентаризація
проводиться вибірково, доцільно перевіряти кожне п’яте найменування
цінностей згідно з картотекою, але остаточний порядок перевірки
визначається комісією.

Інвентаризація проводиться раптово й одночасно на всіх об’єктах із
залученням фахівців, які добре знають технологію і порядок обліку,
збереження та використання окремих видів матеріальних ресурсів, а також
представників громадських організацій. Інвентаризація матеріальних
запасів, як правило, здійснюється в порядку розташування цінностей у
даному приміщенні. У разі зберігання цінностей однією матеріальною
відповідальною особою у різних ізольованих приміщеннях інвентаризація
проводиться послідовно по місцях зберігання. Після перевірки цінностей
вхід до приміщення опломбовується, і комісія переходить для роботи у
наступне приміщення. Факт опломбування засвідчується актом, у якому
обов’язково вказуються члени інвентаризаційної комісії, дата складання
акта, місцезнаходження та назва складу, кількість пломб та їхні номери.
Акт підписується всіма членами інвентаризаційної комісії. Склад після
цього охороняється.

З метою забезпечення недоторканості пломб під час проведення
інвентаризації необхідно оголосити про стягнення штрафів із порушників,
адже матеріально відповідальні особи з метою приховування нестачі або
залишків матеріалів можуть зривати пломби. Сума штрафу може становити 1
– 5 % вартості цінностей, які зберігаються на опломбованих складах. На
порушників можуть накладатися адміністративні стягнення.

Товарно-матеріальні цінності, що надходять на підприємство під час
проведення інвентаризації, приймаються матеріально відповідальними
особами у присутності членів інвентаризаційної комісії та вносяться до
окремого інвентаризаційного опису “Товарно-матеріальні цінності, що
надійшли під час інвентаризації”, в якому вказується, коли і від кого
надійшли матеріали, дата і номер прибуткового документу, найменування,
кількість, ціна і загальна сума цінностей. Водночас на прибутковому
документі за підписом голови інвентаризаційної комісії робиться позначка
“після інвентаризації”.

Товарно-матеріальні цінності, що належать іншим підприємствам і
перебувають на відповідальному зберіганні, інвентаризуються одночасно з
власними виробничими запасами. На ці цінності складається окремий
інвентаризаційний опис, в якому робиться посилання на відповідні
документи, що підтверджують прийняття цих цінностей на відповідальне
зберігання.

Під час проведення інвентаризації аудитор повинен обстежити приміщення,
перевіривши надійність забезпечення зберігання цінностей від можливих
крадіжок, пожеж, псування. У разі, якщо будуть знайдені недоліки в
зберіганні цінностей або у порядку ведення їх обліку, їх необхідно
вказати в робочому документі аудитора. На малоцінні та швидкозношувані
предмети, які стали непридатними, але ще не списані, комісією
складаються акти встановленої форми із зазначенням терміну їхньої
експлуатації, причин непридатності до експлуатації, можливості
використання цих предметів на інші господарські цілі.

Для визначення результатів інвентаризації бухгалтерія підприємства
складає порівняльні відомості щодо тих цінностей, з приводу яких
зафіксовані розбіжності між даними бухгалтерського обліку і фактичною
наявністю матеріалів. За ними виводяться наявні залишки або нестачі
окремих матеріалів.

Після закінчення інвентаризації аудитору слід перевірити якість її
оформлення та правильність регулювання інвентаризаційних відмінностей.
При цьому звертають увагу на те, щоб вартість надлишків і нестач у
порівняльних відомостях була наведена відповідно до їх оцінки, показаної
в облікових регістрах. Потім слід приступити до перевірки правильності
проведення заліків залишків і нестач внаслідок пересортиці.

Взаємозалік надлишків та нестач внаслідок пересортиці можна здійснювати
тільки відносно матеріальних цінностей однакового найменування або
схожих зовні, чи упакованих в тотожній кількості в одній тарі за умови,
що лишки і нестачі виникли протягом, одного й того ж перевірного періоду
в однієї і тієї ж матеріально відповідальної особи. Про допущену
пересортицю матеріально відповідальна особа повинна дати докладні
пояснення.

Остаточні розходження між фактичною наявністю матеріальних цінностей і
даними бухгалтерського обліку, встановленими під час інвентаризації,
регулюються підприємством у такому порядку:

— матеріальні цінності та інше майно, що виявилися у надлишку,
підлягають оприбуткуванню та зарахуванню на результати
фінансово-господарської діяльності підприємства;

— збиток цінностей у межах затверджених норм списується за рішенням
керівника на витрати виробництва. Норми природного збитку можуть
застосовуватися лише в разі виявлення фактичних нестач та після заліку
нестачі цінностей надлишками з пересортиці. У разі відсутності
затверджених норм убуток розглядається як понаднормова нестача;

— понаднормові втрати і нестачі цінностей в разі, коли винуватців не
встановлено або у стягненні з винних осіб відмовлено судом,
зараховуються на збитки;

— решта понаднормових нестач матеріалів, а також втрати від псування
цінностей відносяться на конкретних винних осіб. Сума збитків, які мають
бути відшкодовані винними особами, розраховується за формулою:

Ра = [(Бв-А)*Іінф +ПДВ + Азб]*2,

де Рз – розмір збитків, грн;

Бв – балансова вартість на момент встановлення факту нестачі, знищення
(псування) матеріальних цінностей, грн;

А – амортизаційні відрахування, грн;

Іінф – загальний індекс інфляції, який розраховується на підставі
щомісячно визначених Мінстатом індексів інфляції;

ПДВ – розмір податку на додану вартість, грн;

Азб – розмір акцизного збору, грн.

У разі нестачі матеріальних цінностей, які підлягають списанню на
витрати в міру відпуску їх у виробництво та обліковуються лише у
кількісному виразі, розмір збитків визначається, виходячи з ринкових цін
на аналогічні матеріальні цінності, зменшених пропорційно до фактичного
зносу, але не менше, ніж на 50 % ринкової ціни.

Різниця між вартістю товарно-матеріальних цінностей, яких не вистачає,
віднесених на конкретних винних осіб, за обліковими даними і вартістю,
за якою визначено розмір збитків від нестачі, знищення (псування)
цінностей, перераховується до Державного бюджету України.

Якщо рішення керівника підприємства щодо врегулювання інвентаризаційних
відмінностей є неправомірним, наприклад, згідно з нормативними
документами нестачі слід було б віднести на рахунок винних осіб, а
віднесено на рахунок прибутку, то аудитор повинен зробити відповідний
запис у робочому документі.

Аудитор має перевірити також точність оцінки матеріалів. Як відомо,
придбані (отримані) або вироблені запаси оцінюються за первинною
вартістю. Первинною вартістю запасів, що придбані за плату, є їх
собівартість, яка складається з таких фактичних витрат:

— сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за
вирахуванням непрямих податків;

— сум ввізного мита;

— сум непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не
відшкодовуються підприємству;

— сум транспортно-заготівельних витрат (витрати на заготівлю запасів,
оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і
транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх
використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування
запасів);

— інших витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням і доведенням їх
до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Первинною вартістю запасів, які виготовляються власними силами
підприємства, визнається собівартість їх виробництва.

Не належать до первинної вартості запасів:

— понаднормові втрати і нестачі запасів;

— проценти за користування позиками;

— витрати на збут;

— загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не
пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в
якому вони придатні для використання.

Транспортно-заготівельні витрати, як правило, обліковуються на окремому
субрахунку, тому аудитору необхідно встановити законність і правильність
розподілу транспортно-заготівельних витрат між сумою залишку запасів на
кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані,
реалізовані, безоплатно передані тощо) та перевірити відповідні
розрахунки.

Під час аудиту слід перевірити питання щодо переоцінки матеріальних
ресурсів. Якщо підприємство проводить щомісячну дооцінку матеріалів,
аудитор повинен перевірити підстави її проведення (нові ціни у рахунках
постачальників або довідки підприємств-постачальників про нові ціни на
їхню продукцію).

Відпускаючи запаси у виробництво, продаж тощо, оцінку їх можна
здійснювати одним з таких методів:

— ідентифікована вартість відповідної одиниці запасів. Одиницею
бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група
(вид);

— середньозважена собівартість;

— собівартість перших за часом надходження запасів (ФІФО);

— собівартість останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

— нормативних витрат;

— ціни продажу.

При цьому аудитору слід пам’ятати, що для всіх одиниць обліку запасів,
які мають однакове призначення та однакові умови використання, може
застосовуватися тільки один з наведених методів.

У балансі та звітності запаси повинні відображатися за найменшою з двох
оцінок: первинною вартістю або чистою вартістю реалізації, під якою
розуміють очікувану ціну реалізації запасів в умовах звичайної
діяльності за вирахуванням витрат на завершення їх виробництва та
реалізацію.

Однією з умов збереження матеріалів та безперервного забезпечення ними
процесів виробництва є точне дотримання правил обліку їх надходження,
використання та продажу, а також чітка організація розрахунків із
постачальниками. Тому аудитор має вибірково перевірити організацію
обліку руху матеріалів на підприємстві.

Виробничі запаси підприємства, як правило, поповнюються за рахунок
надходження матеріалів від постачальників на підставі договорів. У
договорах вказують: назви матеріальних цінностей, кількість, ціну, строк
поставки, порядок розрахунків, спосіб транспортування, санкції за
невиконання умов договору, порядок прийняття матеріальних цінностей
тощо.

Під час надходження матеріальних цінностей перевіряється виконання
постачальником договірних зобов’язань. Матеріали на склад від
постачальника доставляє експедитор. Під час здачі експедитором
матеріальних цінностей на склад матеріально відповідальна особа
(завідувач складом) повинен перевірити відповідність кількості, якості
та асортименту матеріалів, що надійшли, документам постачальника. При
повній відповідності кількості зазначених матеріальних цінностей
документам постачальника матеріально відповідальна особа виписує
прибутковий ордер у день надходження матеріалів. З метою зменшення
кількості первинних документів дозволяється і бездокументальне
оформлення цінностей, які надійшли. Якщо відхилень ні в кількості, ні в
якості матеріалів немає, то в документах постачальника проставляється
спеціальний штамп з реквізитами прибуткового ордеру.

Коли приймаються матеріальні цінності від транспортних організацій, то
особливу увагу слід звернути на стан пломб, тари, а у випадку їх
пошкодження необхідно перевірити вантаж. Якщо виявлено нестачу або
псування вантажу, то підприємство має скласти комерційний акт на право
виставлення претензії до транспортної організації або до постачальника.

Джерелом інформації для перевірки розрахунків із постачальниками є
журнал-ордер № 3, аналітичний облік в якому організовується в розрізі
кожного прибуткового і платіжного документа. Журнал-ордер № 3 ведеться
по кожному постачальнику, що дає змогу аналізувати стан розрахунків
підприємства щодо кожного з них. У журналі записується номер рахунка,
реєстраційний номер, найменування постачальника, номер прибуткового
ордера, вартість матеріальних цінностей, що надійшли, та сума податку на
додану вартість. Суми претензій записуються на підставі складених актів.
У банківських виписках робиться відмітка про оплату кожного рахунка.

Практика контрольної роботи свідчить, що найхарактернішими видами
зловживань у складі операцій щодо придбання матеріальних цінностей є:

— приховування цінностей, які фактично надійшли, з метою їх
привласнення;

— фіктивне оприбуткування матеріалів з метою привласнення грошових
коштів, призначених для їх придбання;

— приховування матеріалів, що надійшли від постачальників по залізниці.

Об’єктом особливої уваги під час перевірки мають бути факти
відвантаження матеріалів за межі підприємства, їх реалізація своїм
співробітникам чи комерційним структурам. Здійснюючи аналіз законності й
доцільності реалізації виробничих запасів, аудитор повинен з’ясувати
такі питання:

— кому і як часто реалізуються матеріали;

— які саме матеріали реалізуються (чи нема серед них гостродефіцит-них);

— за якими цінами вони відпускаються (у порівнянні зі середньобір-жовими
цінами на ці матеріали на момент реалізації);

— чи сплачують покупці податок на додану вартість;

— чи додержуються принципу попередньої оплати при цьому.

У практиці фінансово-господарської діяльності підприємства часто
зустрічаються такі порушення, як безтоварні операції. Сутність їх
полягає в тому, що підробленими документами оформлюються неіснуючі
операції руху матеріальних цінностей з додержанням встановлених правил
їх оформлення. Безтоварні операції можуть бути як повністю, так і
частково фіктивними, але всі вони спрямовані на розкрадання матеріальних
цінностей або на привласнення грошових коштів. Як свідчить досвід
аудиторської роботи, найпоширенішими серед них є:

— перекриття нестач в одних місцях зберігання надлишками в інших;

— оприбуткування матеріалів, які не надійшли на підприємство, з метою
привласнення призначених для їх придбання грошових коштів;

— списання фіктивно оприбуткованих матеріальних цінностей на витрати
виробництва;

— приписки обсягів випуску продукції з метою фіктивного списання
матеріалів;

— приховування нестач матеріальних ресурсів під час інвентаризації.

Завдання аудиту виробничих запасів на підприємстві

ВАТ ВТШП „Галичина”

№ Аудиторські процедури Якісні аспекти

1. Перевірити фактичне існування запасів, що відображені у статті
„Виобничі запаси”.

наявність чи існування

2. Провести кількісну перевірку запасів за місцями зберігання, списаних
на виробництво чи інші потреби.

повнота

3. Провести кількісну перевірку виробничих запасів, що знаходяться за
межами підприємства.

повнота

4. Підтвердити право власності підприємства на виробничі запаси права і

зобов’язання

5. Перевірити чи запаси не включають най-менування, які не належать
підприємству. права і

зобов’язання

6. Перевітири чи запаси оцінені за фактичною собівартістю.

Оцінка

7. Перевірити своєчасність і правильність проведення переоцінки запасів

Оцінка

8. Перевірити правильність оцінки запасів при вибутті

Оцінка

9. Підтвердити правильність оцінки нестач (збитків від псування запасів)

Оцінка

10. Перевірити чи запаси, що належать підприємству правильно
представлені як поточні активи

Наведення і розкриття

11. Перевірити чи запаси, що не належать підприємству обліковуються поза
балансом Наведення і розкриття

Тести підтвердження виробничих запасів

на підприємстві ВАТ ВТШП „Галичина”

Завдання аудиту

Аналітичні процедури

1. 1. Спостереження за здійсненням інвентаризації запасів.

2. Отримання підтверджень щодо запасів, розташованих за межами
підприємства (матеріалів у дорозі, на відповідальному зберіганні у
заставі тощо).

3. Перевірка поточних господарських операцій протягом року з метою
підтвердження залишків на кінець року як результату.

4. Порівняння залишку запасів із записами у матеріальнизх звітах,
оборотних відомостях чи відомостях обліку залишків виробничих запасів,
реєстрах синтетичного обліку.

2. 1. Спостереження за здійсненням інвентаризації запасів за місцями
зберігання.

2. Кількісний аналіз рівняння:

Запаси на кінець року = Запаси на початок року + Надходження – Витрати
(1)

3. Перевірка віднесення операцій з запасами до даного звітного періоду
(перевірка документів на прихід ТМЦ)

3. 1. Отримання підтвердження щодо кількості запасів, розташованих за
межами підприємства.

2. Аналіз рівняння (1) щодо запасів розташованих за межами підприємства.

3. Перевірка віднесення операцій із запасами, що знаходяться за межами
підприємства, до даного звітного періоду.

4. 1. Спостереження за інвентаризацією запасів, розташованих за межами
підприємства тощо.

2. Підтвердження щодо запасів, розташованих за межами підприємства.

3. Перевірка договорів постачання, платіжних документів, документів на
оприбуткування.

5. 1. Перевірка договорів постачання, платіжних документів, документів
на оприбуткування.

2. Перевірка правильності врахування переходу права власності на запаси
протягом звітного періоду.

6. 1. Перевірка правильності визначення фактичної собівартості запасів
отриманих від постачальника як давальницька сировина, від ліквідації
основних засобів, МШП, з переробки, власного виготовлення тощо.

7. Перевірка правильності проведення переоцінки.

8. Перевірка правильності оцінки виробничих запасів.

9. Перевірка правильності списання нестач: за рахунок підприємства, за
рахунок винної особи, постачальників, підрядників.

10. Перевірка правильності класифікації запасів за рахунками –
ознайомлення з переліком запасів.

11. Правильність віднесення запасів до позабалансових рахунків.

Цілі аудиту виробничих запасів

Якісні аспекти Цілі аудиту

Наявність чи існування Запаси, які включені у бухгалтерський баланс
фізично існують

Повнота Величина запасів вміщає всі наявні матеріали та запаси.

Величина запасів вміщає, всі запаси якими володіє підприємство, і які
перевозяться в цей момент чи зберігаються поза підприємством.

Права і зобов’язання. Підприємство володіє законним правом чи подібними
правами на володіння запасами.

До запасів не включаються ті запаси, на які виписано рахунок замовника
чи які є власністю інших осіб.

Оцінка Запаси належним чином вказані по вартості.

Неходові, надлишкові, ушкоджені та застарілі запаси правмльно
ідентифіковані і оцінені.

Наведення і розкриття Запаси належним чином класифіковані в
бухгалтерському балансі як обототні активи.

Застава чи передання запасів розкрите належним чином.

3.3 Робочі та підсумкові документи аудитора

Документальне оформлення аудиторської перевірки проводиться

на підставі статей 7, 21 Закону України “Про аудиторську діяльність”,

національних нормативів аудиту:

— № 6 “Документальне оформлення аудиторської перевірки”;

— № 26 “Аудиторський висновок”;

— № 27 “Інша інформація в документах, що стосується перевіреної
аудитором фінансової звітності підприємства”;

— № 28 “Аудиторські висновки спеціального призначення”;

— № 29 “Оцінка перспективної фінансової інформації”.

Згідно з цими документами документальне оформлення аудиту складається із
двох видів документів: робочого та підсумкового.

Документальне оформлення аудиторської перевірки складається з двох видів
документації – робочої та підсумкової.

Аудитор зобов’язаний вести документацію зі справ, які стосуються
прийнятих рішень за результатами проведеної аудиторської перевірки і які
в свою чергу будуть покладені в основу аудиторського висновку.

Робоча документація – це записи, за допомогою яких аудитор фіксує
проведені процедури перевірки, тести, отриману інформацію і відповідні
висновки, які здійснюються під час проведення аудиторської перевірки. У
робочу документацію включається інформація, яка на думку аудитора є
важливою для того, щоб правильно виконати аудиторську перевірку і яка
повинна підтвердити висновки та пропозиції в аудиторському висновку.
Робоча документація може бути оформлена у вигляді стандартних форм і
таблиць на папері або зафіксована на електронних носіях інформації, або
на кіно- чи відеоплівці.

Під час планування та проведення аудиту робоча документація допомагає
краще здійснювати аудиторську перевірку та контроль над процесом її
проведення, в ній реєструються результати аудиторських експертиз,
виконаних для підтвердження прийнятих аудитором рішень.

Основним призначенням робочих документів вважають: розробку плану
перевірки; підтвердження виконання плану перевірки; систематизацію
інформації, яка збирається в процесі перевірки; організацію оперативного
управління процесом перевірки; створення основи для визначення
ефективності виконаної роботи кожним аудитором; оцінку адекватності
поточних методів аудиту, які використовуються щодо діючого
господарського

законодавства.

Рис.1. – Призначення робочої документації.

Рис.2. – Функції робочої документації

Робоча документація має містити в собі опис усіх значних моментів і
обставин, з якими зустрівся аудитор під час проведення аудиту. Вона
повинна бути чіткою і зрозумілою, щоб за нею можна було легко з’ясувати
обсяг проведеної роботи, перевірити обгрунтованість зроблених висновків.
Робоча документація повинна складатися в ході виконання аудиту. Це дасть
можливість врахувати найменші дрібниці роботи підприємства. Робоча
документація має відображати такі відомості про кожного з об’єктів
перевірки:

— використані методики і тести;

— одержана інформація;

— висновки.

Робочі документи розробляються кожним аудиторським підприємством з
урахуванням фахової підготовки аудиторів, їх досвіду, прийнятої
організації аудиторського процесу.

Кожний робочий документ повинен бути належним чином оформлений:

— мати реквізити аудиторської фірми, номер і дату договору, на підставі
якого проводиться перевірка;

— мати реквізити суб’єкта, що перевіряється;

— мати ідентифікаційний номер і пронумеровані сторінки;

— бути засвідченим аудитором, що проводив перевірку із зазначенням дати
проведення аудиту.

Робочі документи зазвичай містять:

— інформацію про клієнта (юридичну, організаційну, іншу);

— копії юридичних первинних та інших документів;

— документацію про планування аудиту;

— інформацію про проведені тести систем контролю, процедури перевірки на
суттєвість, аудиторські свідчення;

— висновки сторонніх аудиторів або експертів;

— висновки, зроблені аудитором для різних об’єктів аудиту.

Після закінчення перевірки робочі документи залишаються у аудитора,
власністю якого вони є. Аудитор повинен забезпечити надійне зберігання
робочих документів. Робочі документи можуть бути вилучені в аудитора за
рішенням слідчих органів або суду.

Таблиця 7.1 Приблизний перелік робочої документації аудитЗра—

м№ п/п

Назва документа або розділу, по якому оформляються документи

Джерело інформації

1

2

3

Розділ І. Документи по організації аудиту

1.1

Лист-пропозиція клієнту

аудитор

1.2

Відповідь клієнта

клієнт

1.3

Інша кореспонденція

аудитор, клієнт, треті особи

1.4

Окремі вимоги Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку,
Національного банку України, Міністерства статистики до порядку
підготовки та представления фінансової звітності

Нормативні документи

1.5

Окремі вимоги Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку,
Національного банку України, Аудиторської палати України до порядку
підготовки та представлення аудиторського висновку

Нормативні документи

1.6

Інформація про судові справи та виставлені па адресу клієнта претензії
й оцінка їх з точки зору вимог українського законодавства

Клієнт

1.7

Документація по попередньому обстеженню клієнта

Клієнт

1.8

Договір на проведения аудиту

Клієнт-аудитор

1.9

Документи, що підтверджують розрахунки з клієнтом

Банківські документи

Розділ II. Організаційна інформація, встановлена законом

2.1

Дані щодо акціонерів (основні акціонери, адреса, телефон)

Клієнт

2.2

Дані щодо директорів (прізвище, ім’я та по батькові, телефон, факс,
сфера відповідальності)

Клієнт

2.3

Дані щодо секретаря (прізвище, ім’я та по батькові, телефон, факс)

Клієнт

2.4

Місцезнаходження органу управління справами

Клієнт

2.5

Копії статуту, засновницького договору, свідоцтва про реєстрацію

Клієнт

Розділ III. Інформація щодо підприємства і його діяльності

3.1

Основні види діяльності і розміщення дочірніх підприємств та філій

Клієнт

3.2

Конкретне законодавство і правила (якщо є)

Клієнт

3.3

Історія підприємства (коротко)

Клієнт

3.4

Зведені минулі результати (основні фінансові показники за ряд років)

Клієнт

3.5

Характеристика основного персоналу (освіта, досвід, кваліфікація,
досягнення)

Клієнт

3.6

Опис особливостей бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю

Клієнт

3.7

Схеми організації управління

Клієнт

18

Схеми послідовності операцій

Клієнт

3.9

Контакти клієнта (основні партнери і основні конкуренти)

Клієнт

3.10

Банківська інформація

Клієнт

3.11

Інформація щодо юристів

Клієнт

3.13

Важливі угоди (торговельні договори, договори про продаж з
відстроченням платежу або, з орендою, договори щодо позик)

Клієнт

Особливості оподаткування клієнта

Клієнт

Розділ IV. Фінансова звітність

4.1

Баланс (ф. 1)

Копії документів клієнта

4.2

Звіт про фінансові результати (ф. 2)

Копії документів клієнта

4.3

Звіт про власний капітал (ф. 3)

Копії документів клієнта

4.4.

Звіт про рух грошових коштів

Копії документів клієнта

4.5

Примітки до звітності

Копії документів клієнта

4.6

Список виправних проводок, запропонованих клієнту

Копії документів клієнта

4.7.

Список запропонованих клієнту виправних проводок, які стосуються
перекласифікації бухгалтерських рахунків

Копії документів клієнта

4.8

Форми для узагальнення інформації стосовно подальшої оцінки аудитором
ймовірності нормального функціонування клієнта в реальному майбутньому

Аудитор

4.9.

Огляд деяких аспектів фінансової звітності

Аудитор

4.10

Річна звітність клієнта за попередній рік

Клієнт

4.11

Додаткова або спеціальна звітність клієнта перед державними органами

Клієнт

4.12

Інформація про розподіл дивідендів по акціях клієнта

Клієнт

4.13

Інша звітна інформація

Клієнт

Розділ V. Документи по вивченню системи бухгалтерського обліку та
внутрішнього контролю

5.1

Тести контролю і висновки

Аудитор

5.2

Документи, що фіксують відхилення у структурі внутрішнього контролю

Копії документів клієнта з виснов-ками аудитора

5.3

Графік документообігу клієнта

Клієнт

5.4

Опис системи бухгалтерського обліку клієнта

Клієнт, аудитор

5.5

Взаємозиикаючі статті підчас проведення консолідації бухгалтерської
звітності

Клієнт, аудитор

5.6

Короткий зміст запропонованих виправних проводок і перекласифікацій
бухгалтерських рахунків, пов’язаних з процедурами консолідації

Клієнт, аудитор

5.7

Інші документи

Аудитор, клієнт

Розділ VI. Оцінка ризиків

6.1

Вказівки відносно ризикових моментів здійснення діяльності в конкретній
галузі підприємництва

Висновки аудитора

6.2

Дані про клієнта і вказівки з виявлених проблемних питань

Клієнт, аудитор

6.3

Економічні нормативи, коефіцієнти та різноманітні економічні аналізи

Нормативні документи, клієнт, аудитор

6.4

Оцінка ризику невиявлення

Аудитор погоджує :і клієнтом

6.5

Загальна оцінка ризиків

Аудитор

6.6

Пропозиції по плануванню процесу аудиту

Аудитор

6.7

Оцінка організації контролю

Аудитор

6.8

Оцінка ризику з боку органів контролю

Аудитор

6.9

Оцінка процесу контролю над поточними операціями

Аудитор

6.10

Оцінка контролю над функціонуванням інформаційних систем (результати і
висновки)

Аудитор

Розділ VII. Оцінка ризику і планування аудиту

7.1

Довідка (інформація) про підхід та процеси планування

Аудитор

7.2

Документація з оцінки ризику аудита

Аудитор

7.3

Особливі питання, на які клієнт попросив звернути увагу під час аудиту
(включаючи лист-опитування якості попередньо проведеної аудиторської
перевірки)

Клієнт, аудитор

7.4

Таблиця проблемних питань аудиту

Аудитор

7.5

План

Аудитор погоджує

3 КЛІЄНТОМ

7.6

Робоча програма

Аудитор

Розділ VIII. Контроль роботи інших осіб, які брали участь в аудиті

8.I

Робота внутрішніх аудиторів

Внутрішній аудитор

8.2

Робота інших аудиторів

Інші аудитори

8.3

Робота інших фахівців (юристів, податківців)

Інші фахівці

8.4

Робота, яка делегована іншим дочірнім підприємствам (філіям)
аудиторської фірми

Інші аудитори

Розділ IX. Документальне оформлення аудиторських робіт (по розділах)

9.1

Аудит необоротних активів

Аудитор, копії до-кументів, що є до-казовим джерелом, аналітичні
таблиці, розрахунки

9.2

Аудит запасів

– „ –

9.3

Аудит коштів, розрахунків та інших активів

– „ –

9.4

Аудит власного капіталу та забезпечення зобов’язань

– „ –

9.5

Аудит довгострокових зобов’язань

– „ –

9.6

Аудит поточних зобов’язань

– „ –

9.7

Аудит доходів і результатів діяльності

– „ –

9.8

Аудит витрат за елементами

– „ –

9.9

Аудит витрат діяльності

– „ –

9.10

Аудит засновницьких та загальних документів

– „ –

Підсумкова документація

Підсумкова документація складається з аудиторського висновку та
додаткової документації, що передається замовникові.

За результатами аудиторської перевірки складаються аудиторський висновок
та інша документація, що передається замовнику.

Аудиторський висновок — це офіційний документ, який складається в
установленому порядку за результатами проведення аудиту і містить
судження-оцінку аудитора стосовно достовірності звітності, повноти і
відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам
бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Аудиторський
висновок розрахований на широке коло користувачів.

Аудиторський висновок

Завершальним етапом аудиту є складання аудиторського висновку, який має
відповідати вимогам Закону України “Про аудиторську діяльність” (ст.7,
21) та національних нормативів аудиту.

Основні елементи аудиторського висновку

Аудиторський висновок складається з таких розділів.

Розділ “Заголовок”, де треба записати, що аудиторська перевірка
проводилася незалежними аудиторами, вказати назву аудиторської фірми, а
також навести повну назву підприємства, яке перевіряється, та час
перевірки.

Розділ “Кому адресується аудит” потребує чіткого визначення адресата.

Розділ “Вступ” містить дані про склад звітності, яка перевірялась, дату,
на яку була складена інформація, обов’язкове повідомлення про
відповідальність за складання звітності керівництва підприємства та
зауваження, що аудитор зобов’язаний готувати висновок на підставі
інформації, яка надійшла за результатами перевірки представленої
звітності.

Розділ “Масштаб перевірки” передбачає висвітлення масштабів аудиту і
змісту виконаних робіт. Цей розділ має забезпечити споживачам
аудиторського висновку впевненість у тому, що аудит спланований і
проведений відповідно до вимог українських нормативів або за вимогами
міжнародних стандартів аудиту. Аудиторський висновок повинен містити
твердження про те, що перевірка була спланована і підготовлена з
достатньою достовірністю виявлених найсуттєвіших помилок звітності.

Аудитор має оцінити суттєвість помилок у системі обліку і внутрішнього
контролю підприємства клієнта, виявити ступінь їх впливу на фінансову
звітність.

Далі слід вказати на те, використовувався чи не використовувався принцип
вибіркової перевірки інформації і що під час перевірки аудитор звертав
увагу тільки на суттєві помилки.

Аудиторський висновок має містити такі заяви:

— про те, що аудитор використав конкретні тести при перевірці
інформації; яка підтверджує цифровий матеріал, покладений в основу
створення звітності;

— про методологію обліку, яку використало керівництво підприємства для
підготовки звітності в цілому.

Розділ “Висновок аудитора про перевірену фінансову звітність” потребує
чіткого судження аудитора про звітність, правильність усіх її суттєвих
аспектів відповідно до інструкцій про порядок складання звітності та
чинних принципів обліку.

Розділ “Дата аудиторського висновку”. Аудитор повинен проставляти дату
аудиторського висновку на день завершення аудиторської перевірки.
Завершеною вважається перевірка, коли її результати доведені до
керівництва підприємства, на якому проводилася перевірка і керівництво
підписало звіти, що додаються до аудиторського висновку та акту
прийому-здачі роботи. Керівництво підприємства подає аудиторський
висновок до відповідної податкової інспекції України не пізніше як через
десять днів після закінчення аудиторської перевірки.

Розділ “Адреса аудиторської фірми” містить адресу дійсного
місцезнаходження аудиторської фірми, номер та термін дії ліцензії,
отриманої від Аудиторської палати України.

Розділ “Підпис аудиторського висновку”. Аудиторський висновок та
звітність, про яку аудитор дає свій висновок, підписується незалежними
особами (аудиторами) від імені аудиторської фірми.

Висновок аудитора за результатами аудиту буває різних видів.
Класифікація висновків наведена на рис. 7.3.

Рис. 7.3. Класифікація аудиторських висновків

Безумовно позитивний висновок складається у випадках, коли, на думку
аудитора, виконані такі умови:

— аудитору надана вся інформація і пояснення, необхідні для цілей
аудиту;

— інформація цілком достатня для відображення реального стану суб’єкта
перевірки;

— наявні адекватні дані з усіх питань, суттєвих для достовірності й
повноти змісту інформації;

— фінансова документація складена на основі прийнятої на підприємстві
системи бухгалтерського обліку, а сама система задовольняє існуючі
законодавчі та нормативні вимоги;

— звітність складена на основі дійсних облікових даних і не є
суперечливою;

— звітність складена належним чином за затвердженою формою.

Якщо під час перевірки в аудитора виникли заперечення або сумніви щодо
правильності тих чи інших використаних суб’єктами перевірки рішень, але
йому представлено переконливі (обгрунтовані на законодавчому та
нормативному рівні) докази цих рішень, то у своєму висновку аудитор не
зобов’язаний посилатися на ці рішення і така ситуація не змінює
безумовності позитивного висновку.

Аудитор не може видати безумовно позитивний висновок у разі:

— непевності, коли він не може сформулювати свою думку;

— незгоди, якщо сформульоване судження аудитора суперечить даним
перевіреної фінансової інформації. Причини непевності:

— обмежені обсяги аудиторської роботи через недостатність необхідної
інформації і пояснень, без чого аудитор не може виконати всі необхідні
аудиторські процедури (незадовільний стан обліку, обмеження у часі);

— ситуаційні обставини, непевність у правильності висновку з певної
ситуації.

Причини незгоди:

— неприйнятність системи або способів обліку;

— розходження у судженні відносно відповідності фактів або сум
фінансової звітності даним обліку;

— незгода щодо ступеня та способу відображення фактів у обліку та
звітності;

— невідповідність проведення або оформлення операцій нормам
законодавства та іншим вимогам.

Наявність будь-якого ступеня непевності або незгоди є підставою для
відмови щодо винесення безумовно позитивного висновку. Подальший вибір
виду висновку залежить від ступеня непевності або незгоди:
нефундаментальний або фундаментальний.

Наявність нефундаментальних непевностей та (або) незгод дає аудитору
підстави сформулювати умовно-позитивний (із застереженнями) висновок.

Наявність фундаментальної незгоди є підставою для видання негативного
висновку, а також для відмови щодо видання висновку.

В усіх випадках формулювання висновку, який відрізняється від безумовно
позитивного, аудитор має описати всі суттєві причини свого судження
(непевностей та незгод). Ця інформація повинна бути коротко викладена в
окремому розділі висновку, який передує формулюванню висновку або
відмові від висновку. У цьому ж параграфі може бути посилання на більш
детальне обговорення зазначених моментів у іншій документації, яка
передається клієнтові.

Якщо аудитор видає умовно позитивний висновок і заперечення, пов’язані з
наявністю нефундаментальної непевності, то він формулює відмову від
свого висновку з конкретного питання (на підставі приведених у
попередньому параграфі аргументів), а в останньому висловлює своє
судження за допомогою тих самих формулювань, що й для безумовно
позитивного судження.

Якщо заперечення у висновку пов’язані з наявністю нефунда-ментальної
незгоди, аудитор формулює цю незгоду за конкретними моментами (висловлює
своє судження на підставі раніше наведених аргументів), а за відсутності
цих моментів висловлює своє позитивне судження.

Окремим випадком є ситуація, коли прорахунки й відхилення, виявлені під
час перевірки, були ліквідовані до моменту складання аудиторського
висновку. У цьому випадку також є підстави для видання умовно
позитивного висновку. Аудитор наголошує на тому, що показники
фінансового стану є достовірними з урахуванням ліквідації цих відхилень
станом на відповідну дату (попередню дату складання аудиторського
висновку).

Якщо аудитор відмовляється від видання висновку про звітність, він
аргументує неможливість сформулювати висновок про стан справ.

У різних обставинах стандартна форма аудиторського висновку може
змінюватись. Будь-які зміни щодо стандартного позитивного висновку
називаються “відхиленням” від нього. Такі зміни бувають трьох видів:

1) обмеження;

2) модифікація аудиторського висновку;

3) доповнення до аудиторського висновку.

Висновок з обмеженнями відображає:

— посилання на наявність відхилень від чинних в Україні принципів
обліку;

— обмежений масштаб аудиторських процедур;

— неможливість надання аудиторського висновку за неперевіре-ною
звітністю або у зв’язку з порушенням незалежності аудитора;

— неможливість винесення аудиторського висновку, який підтверджував би
достовірність звітності, через неадекватність достовірної інформації. :

В аудиторському висновку необхідно описувати будь-яку нестачу
інформації, що спричинила до неможливості виконання процедури аудиту. В
основному така нестача пояснюється:

— неможливістю підтвердити дебіторську і кредиторську заборгованість;

— незадовільними результатами інвентаризацій та інших майнових
стосунків.

У аудитора можуть виникати сумніви і щодо деяких інших первинних
документів. Це небажання клієнта, щоб аудитор виконував дії, пов’язані з
прямими стосунками зі своїми контрагентами, які необхідні аудиторові для
підтвердження чи непідтвердження первинних та інших документів. У цьому
випадку аудитор зобов’язаний вирішити проблеми достовірності інформації
іншими можливими альтернативними методами. За умови позитивного
результату аудитор не вносить у свій висновок обмежень і видає
позитивний висновок.

Модифікація аудиторського висновку

Модифікований аудиторський висновок — це висновок, який містить
додаткові пояснення, але у сам висновок обмеження не вносяться.

Як правило, модифікований аудиторський висновок містить такі моменти:

— проблеми невизначеності або непевності у безперервній діяльності
підприємства;

— зміни принципів обліку протягом періоду перевірки;

— виправлення, які необхідно внести в облік підприємства за результатами
аудиту;

— опис принципів обліку, які відрізняється від чинних в Україні
принципів обліку;

— роз’яснення з приводу використання висновків інших аудиторів;

— пояснення щодо попередніх аудиторських висновків.

Доповнення до аудиторських висновків

Доповнений (розширений) аудиторський висновок — це висновок, додаток до
стандартних розділів якого містить коментарі і відомості з різних
питань:

— важливості інформації;

— недоліків щодо поданої звітності або аналітичного обліку;

— різні пояснення, у тому числі щодо стосунків з контрагентами,
економічних ризиків, судових процесів.

Висновок з такими поясненнями буде позитивним.

Алгоритм вибору аудитором висновку показаний на рис. 7.4.

Рис. 7.4. Алгоритм вибору висновку

Додаткова підсумкова документація, що передається замовникові

Ця документація не є обов’язковою і передається замовнику тільки в тому
випадку, якщо аудитор вважає це необхідним або якщо це обумовлено
договором.

Додаткова підсумкова інформація оформляється як додаток до аудиторського
висновку, якщо аудитор у висновку посилається на неї. В іншому випадку
додаткова документація не є самостійним документом.

Форму і зміст додаткової документації визначає аудитор самостійно, але
дотримуючись таких визначених назв:

— “Аудиторський звіт”;

— “Звіт про проведення аудиту”;

— “Звіт про результати проведення аудиту”;

— “Звіт про експрес-огляд”;

— “Експрес-огляд”;

— “Зауваження та рекомендації за результатами аудиторської перевірки”;

— “Лист-інформування клієнта”

Після закінчення аудиту як мінімум один примірник додаткової

підсумкової інформації передається замовнику. Така інформація має

конфіденційний характер.

Термін збереження підсумкової інформації визначається виходячи з
практики аудиторської діяльності, юридичних вимог та інших додаткових
міркувань.

Аудиторський висновок

За результатами проведення аудиту виробничих запасів.

Згідно з договором № 24 від 8 листопада 2005 р.

Аудитором Гайною Іриною Миколаївною.

Сертифікат аудитора № А 0025552 виданий рішенням Аудиторської палати
України № 80 від 20.07.2002 р.

Фірми “Аудит-сервіс Іnc”

На підставі ліцензії № 0046 виданої АПУ 20 січня 2002 р.

Проведено аудиторську перевірку Відкритого акціонерного товариства
виробничо-торгівельного швейного підприємства “Галичина№.

За даними фінансового обліку і звітного періоду з 9 листопада 2005 р. до
14 листопада 2005 р.

Аудитором перевірено таку документацію: товарно-транспортні накладні,
вимоги, накладні, лімітно-забірні картки, акти приймання матеріалів,
супроводжувальні та розрахунково-платіжні документи постачальників,
доручення, журнали реєстрації доручень, митні декларації, документи, що
обґрунтовують купівельну ціну та первісну вартість запасів; матеріали
інвентаризації, картки складського обліку, матеріальні звіти,
журнал-ордер № 5, Головну книгу, баланс підприємства та форми звітності,
розрахунки природних втрат, акти псування.

Аудитор керувався законодавством України у галузі господарської
діяльності та фінансової звітності, оподаткування, встановленим порядком
ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності,
національними нормативами аудиту з врахуванням міжнародних норм та
стандартів.

У результаті проведення аудиту встановлено таке. Надана інформація дає
дійсне і повне уявлення про реальний склад активів (виробничих запасів)
і пасивів підприємства, що перевіряється.

Господарсько-фінансова діяльність здійснюється згідно з чинним
законодавством, прийнята система бухгалтерського обліку відповідає
законодавчим і нормативним вимогам.

Фінансова звітність складається на основі дійсних даних бухгалтерського
обліку і достовірно відображає фактичний фінансовий стан на 31 грудня
2004 року за результатами операцій на період з 31 грудня 2003 року до 31
грудня 2004 року.

Керівник аудиторської фірми: Аудитор:

В.К. Орлова_______________ Гагіна
І.М.______________

(підпис)
(підпис)

Висновок

На підприємствах у процесі виробництва використовується велика кількість
різних матеріалів. З метою скорочення матеріальних затрат у процесі
виробництва і втрат у відходах, зниження собівартості, ліквідації
невиробничих втрат тощо необхідно вишукувати внутрішні резерви. При
цьому велике значення має правильна організація бухгалтерського обліку
матеріалів, а також основи його побудови.

Для правильної організації бухгалтерського обліку матеріалів на
підприємствах потрібні складські приміщення, з відповідним обладнанням,
пристосуваннями та вимірювальними приладами, правильна організація
складського господарства, наявність інструкції з обліку запасів,
правильне групування запасів, розробка номенклатури запасів, розробка
норм запасу і норм витрат запасів, встановити матеріально-відповідальних
осіб.

Облік матеріалів здійснюється за такими напрямками: кількісний і
вартісний облік, облік заготівки і придбання матеріалів та розрахунків з
постачальниками; наявності і руху матеріалів на складах, використання
матеріалів у процесі виробництва; реалізації матеріальних цінностей і
розрахунків з покупцями.

Основою побудови обліку виробничих запасів є планово-облікова
класифікація, оцінювання, документальне оформлення наявності та руху
запасів, система рахунків.

Облік матеріальних цінностей організовують за назвою сировини і
матеріалів, а в межах кожного виду – за розділами, групами, сортами і
окремими найменуваннями, тобто за окремими номенклатурними номерами,
одиницями виміру кількості та якості за історичною собівартістю.

Основними документами при надходженні матеріалів є товарно-транспортні
накладні, приходні ордери, накладні, приймальні акти тощо. Важливим
елементом документального оформлення операцій з обліку матеріалів є
облік доручень, які є бланками суворої звітності.

Документальне оформлення видачі матеріалів зі складу залежить від різних
умов: технології і організації виробництва, частота відпуску, в усіх
випадках в документах, які відбивають видачу сировини і матеріалів має
бути зафіксовано, кому, що, скільки, на які потреби відпущено.

Видачу з матеріалів зі складів оформляють з допомогою лімітно-забірних
карток, вимог, накладних, забірних листків (карток), нагромаджувальних
відомостей. Використання лімітно-забірних і забірних карток значно
зменшує кількість документів.

Для реалізації і безкоштовної передачі матеріальних цінностей за
розпорядженням інших організацій складають накладну на відпуск
матеріалів на сторону (форми № М-14 або 15). Внутрішнє пересування
матеріалів зі складу на склад оформляють спеціальною накладною (форми №
М-12-однорядкова і М-13-багаторядкова).

Порядок і терміни проведення інвентаризації виробничих запасів
регламентуються Положенням з інвентаризації. Підприємства повинні
проводити інвентаризацію залишків матеріалів не рідше як один раз на
рік, за станом на 31 грудня. Позачергово проводиться в разі зміни
матеріально-відповідальних осіб. Перед складанням річного звіту залишки
матеріальних цінностей мають бути перевірені протягом IV кварталу. Дані
інвентаризації фіксуються в описах або актах. Описи складають окремо: за
місцями зберігання як належні так і неналежні підприємству; придатні і
непридатні, зіпсовані, нестандартні тощо.

Результати інвентаризації регулюються таким чином: за результатами
пересортиці провидиться залік нестач надлишками, втрати цінностей у
межах встановлених норм відносяться на витрати; за уточненими даними
відображаються у системі рахунків відхилення, які спричинені випадковими
обставинами; нестачі цінностей понад норми втрат і втрати від псування,
коли конкретні винуватці не встановлено регулюються згідно з діючими
положеннями про бухгалтерський облік і баланси; сума нестачі підлягає
відшкодуванню матеріально-відповідальними особами, винними у її
виникненні.

Перевірка матеріальних цінностей – це трудомістке питання, тому аудитори
найчастіше застосовують вибірковий метод контролю і тільки в кращому
випадку застосовують суцільний.

При проведенні аудиту виробничих запасів було перевірено такі ділянки
обліку:

правильність визначення вартості їх заготівлі (правильність включення
витрат до собівартості запасів);

документообіг із руху матеріальних цінностей;

своєчасність і повнота оприбуткування запасів на складах і прчини
ненадходження запасів у разі їх оплати;

ведення бухгалтерського обліку виробничих запасів;

правильність списання виявлених нестач та надлишків.

Під час аудиту виробничих запасів на підприємстві ВАТ ВТШП “Галичина” не
було виявлено ніяких порушень щодо обліку надходження (оприбуткування) і
вибуття (методу оцінки виробничих запасів, правильності списання)
запасів.

Отже, однією з важливих умов правильної організації і проведення обліку
запасів є попередня розробка норми запасу матеріалів по кожному
номенклатурному номеру і норм витрат кожного виду матеріалів на кожний
вид вироблюваної продукції, що необхідно для контролю за станом залишків
матеріалів на складах підприємства в межах потреб, а також за правильним
їх використанням у виробництві.

Використана література

Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” – № 996-XIV від 16 липня 1999 р.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР в
редакції від 22.05.97 р., зі змінами і доповненнями.

Закон України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 3 квітня
1997 р., зі змінами і доповненнями.

Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.93 р. № 3125- XI /
ВВР, 1993 р., № 23, а 243 (із змінами і доповненнями) // Світ
бухгалтерського обліку – 1998 р. – № 7-8.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку “Запаси” (затверджено
наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.99 р.,
зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 751/4044 від 02.11.99
р.).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська
заборгованість” (затверджено наказом Міністерства фінансів України № 237
від 08.10.99 р., зареєстровано в Міністерстві юстицій України за №
725/4018 від 25.10.99 р.

Типові положення:

Типове положення з планування обліку і калькулювання
будівельно-монтажних робіт, затверджене постановою КМУ № 186 від
09.02.86 р. (з наступними змінами)

Типове положення про склад витрат обігу та порядок їх планування й
розподілу в торговельній діяльності, затверджене постановою КМУ № 334
від 18.03.96 р.

Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджене
постановою КМУ № 452 від 23.04.96 р.

Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості
продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджене постановою КМУ №
473 від 26.04.96 р.

Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості
продукції на підприємствах і в організаціях житлово-комунального
господарства, затверджене наказом Держкомунгоспу України № 24 від
31.03.97 р.

Положення про документальне забезпечення запасів у бухгалтерському
обліку, затверджено наказом МФУ № 88 від 24.05.95 р.

Наказ Міністерства фінансів України “Про зміни та доповнення до
нормативних документів з бухгалтерського обліку” № 240 від 19.11.96 р.

Наказ Міністерства фінансів України “Про затвердження Плану рахунків
бухгалтерського обліку та Інструкції з його застосування /129/ від
30.11.99 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 892/4185
від 21.12.99 р.

Наказ Міністерства фінансів України “Про зміни і доповнення до
Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних
довіреностей № 226 від 18.10.96 р.

Наказ Міністерства статистики України “Про затвердження типових
первинних облікових документів з обліку сировини і матеріалів” № 193 від
21.06.96 р.

Наказ Міністерства статистики України “Про затвердження типової форми
первинного обліку” № 192 від 21.06.96 р.

Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних
довіреностей на одержання цінностей № 99 затвердженого наказом
Міністерства фінансів України від 16.05.96 р.

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку
активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій, затверджена
наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99 р.
(зареєстровано в Міністерстві юстицій України за 892/4185 від 21.12.99
р.

Рекомендації по бухгалтерському обліку валових витрат і валових доходів,
затверджені наказом МФУ № 168 від 04.08.97 р.

Порядок ведення Книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) та
порядок ведення Книги обліку продажу товарів (робіт, послуг)
затверджений наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р. (зі змінами і
доповненнями внесеними наказом ДПА України № 469 від 08.10.98 р.

Бухгалтерський облік в Україні, нормативно-практичні матеріали. За ред.
Хом’яка Р. – Львів, Інтелект – Захід, 2001.

Бондаренко Н.О., Полікарпов В.Д., Попова С.М. Аудит суб’єктів
підприємницької діяльності: Навчальний посібник – Київ: Центр навчальної
літератури, 2004-300 с.

Бюлетень законодавства і юридичної практики України – 2004 – № 4.
Бухгалтерський облік. Правове регулювання, стандарти, контроль – 416 с.

Білуха М.Т. Теорія бухгалтерського обліку. Підручник – К.:2000. – 692 с.

Войтенко Т., Кавторєва Л., Ринда А., Соломенко Л. Сучасний облік: “два в
одному”. – Х.: Фактор, 2004. – 176 с.

Голов…

Давидов Г.М. Аудит: Навч. посібник – 2-ге вид., перероб і доп. – К.:
Т-во “Знання”, КОО, 2001 – 363 с.

Дерій В.А., Кізима А.Я. Аудит: Курс лекцій – Тернопіль: Джура, 2002 – 86
с.

Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація – К.: Т-во “Знання”, КОО,
2001 – 400 с.

Національні стандарти бухгалтерського обліку в Україні. Навчальний
посібник. Нормативно-практичні матеріали станом на 1 листопада 2000 р. –
Львів “Інтелект-Захід”, 2000 – 444 с.

Онищенко Т., Борщ Н., Мякота В., Кавтоєва Я. Альбом бухгалтерських
проводок – 7-ме вид., доп. І перероб. – Х.: Фактор, 2003 – 164 с.

Організація бухгалтерського обліку. Підручник для студентів
спеціальності “Облік і аудит” вищих навчальних закладів. За редакцією
проф. Ф.Ф. Бутинця – 3-6 вид. доп. і перероб. – Житомир: ПП. “Рута” –
592 с.

Податки та бухгалтерський облік: Бліц-бібліотека – Інвентаризація і
оформлення, проведення, облік – Х.: Фактор, 1998 р.- 54 с.

Сопко В. Бухгалтерський облік: Навч. Посібник – 2-ге вид. перероб. і
доп. – К.: КНЕУ, 1999 – 500 с.

Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України:
Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. – 6-те вид. – К.: А.С.К.,
2002 – 784 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020