Реферат на тему:

Аудит основних засобів та інших необоротних активів Зміст

Планування аудиту 3

Аудит основних засобів та інших необоротних активів 14

Список використаної літератури 20

1. Планування аудиту

Аудиторський процес складається з трьох основних етапів: планування,
збору і аналізу інформації, необхідної для оцінки достовірності балансу
та фінансової звітності, написання звіту (висновку). Обов’язковою умовою
для успішної аудиторської діяльності є планування. Це стосується не
тільки роботи аудиторських фірм, а й окремих аудиторів, що зареєстровані
в державних органах влади та в податковій службі як підприємці без
статусу юридичної особи.

Планування є одним із найважливіших етапів аудиту. Аудитор зобов’язаний
чітко прогнозувати, контролювати й обліковувати процеси своєї діяльності
для того, щоб забезпечити на кожній стадії роботи найбільш ефективні
процедури.

Планування – це процес здійснення рішень аудиторської стратегії. Воно
здійснюється на початковій стадії аудиторської перевірки, і його
основною метою є надання аудиторами (аудиторськими фірмами)
підприємствам і організаціям різних форм власності ефективних
аудиторських послуг у встановлений договором термін. Це означає належне
виконання аудиторами функціональних обов’язків на високому рівні фахових
стандартів. Планування забезпечує формування відповідної думки аудитора
про фінансову звітність суб’єкта перевірки з мінімальними затратами,
виділивши найважливіші та суттєві частини і виключивши зайвий час, який
міг би бути витрачений на питання аудиту з низьким рівнем ризику [2, с.
135].

За допомогою ефективного планування розв’язуються наступні завдання [10,
с. 50]:

ознайомлення з бізнесом клієнта і його обліковою системою;

оцінка ризику, пов’язаного з бізнесом, обліковою системою та внутрішнім
контролем;

визначення стратегії аудиту відповідно до оцінки ступеня аудиторського
ризику;

координування роботи аудитора так, щоб він міг виконати її на високому
професійному рівні і у визначений термін;

розподіл бюджету часу, виділеного на аудиторську перевірку;

визначення матеріально-технічного забезпечення аудиту тощо.

Основні вимоги до процесу планування:

набуття знань про облікову систему клієнта, політику і процедури
внутрішнього контролю;

визначення очікуваного рівня довіри до внутрішнього контролю суб’єкта
перевірки;

визначення і прогнозування змісту, часу проведення й обсягу аудиторських
процедур;

координація роботи молодших аудиторів, експертів та інших спеціалістів,
залучених до аудиторської перевірки. Планування аудиту передбачає
визначення його стратегії і тактики, складання загального плану
аудиторської перевірки, побудову аудиторської програми і аудиторські
процедури, оцінювання обсягу аудиторського контролю.

Рішенням Аудиторської палати України від 18.12.98 № 73 затверджено
систему Національних нормативів аудиту (ННА). Норматив № 9 „Планування
аудиту” визначає основні напрями підготовки плану і програми аудиту з
урахуванням масштабів діяльності та особливостей об’єкта аудиту [5, с.
21].

Обсяг планування може змінюватися залежно від величини суб’єкта
підприємницької діяльності, набутого досвіду аудиторської роботи з
клієнтом і знання особливостей його діяльності. Планування діяльності
аудиторської фірми чи окремого аудитора має бути скероване на якісне і
своєчасне виконання аудиторських робіт, ритмічне завантаження аудитора
роботою, на перевірку виконання договірних зобов’язань, формування
портфеля замовлень.

Аудиторська перевірка має відповідати загальноприйнятим стандартам,
виконуватись ефективно і в межах часу, заданого клієнтом. З цією метою
проводять її планування і регулювання.

Програма аудиторської перевірки – це основа детального планування часу і
витрат.

Плани допомагають проводити роботу в межах часу, необхідного клієнту і
аудитору, і є підставою для встановлення гонорару. Вони мають бути
достатньо детально розроблені, щоб виконавці могли завершити завдання у
відносно короткий термін і, таким чином, ефективно розпоряджатися своїм
часом.

Якщо клієнт використовує комп’ютери, аудиторській групі, можливо, будуть
потрібні спеціальні навики. Аудитор повинен володіти достатніми знаннями
в комп’ютерній сфері.

План аудиту має бути повідомлений аудиторській групі. Графіки,
процедури, які необхідно виконати, і тип звіту головного аудитора слід
повідомити групі аудиторів на самому початку перевірки. Аудитор повинен
обговорити загальну стратегію перевірки з керівництвом клієнта. Деякі
деталі планування (чи треба використовувати роботу внутрішніх аудиторів
та ін.) необхідно обговорювати і узгоджувати заздалегідь (наперед).

При плануванні вивчаються напрями бізнесу замовника, історія його
діяльності, нинішні умови, майбутня перспектива, територіальне
розміщення, вид продукції, ринки її збуту, перспективи розвитку
виробництва в майбутньому, зміни у структурі виробництва і управління,
останні зміни у функціонуванні бухгалтерського обліку, ефективність
контролю, сутність облікової політики і сфера облікового ризику,
організація аудиту на підприємстві, труднощі в його проведенні. Аудитор
повинен мати рівень знань про галузь і підприємство клієнта, який дав би
йому змогу визначити операції та види діяльності, що, на його погляд,
можуть здійснювати суттєвий вплив на фінансову інформацію. Слід також
встановити рівень довіри до даних внутрішнього контролю, викласти у
плані та програмі характер, терміни і глибину аудиторських процедур.

Після укладання договору на аудит і вивчення необхідної допоміжної
інформації про підприємство-клієнта аудитор складає повний план аудиту і
програму.

Першочерговому плануванню підлягають баланс, звіт про фінансові
результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал.
Надання аудиторських послуг планується за допоміжними договорами.

Протягом всього терміну проведення аудиту його загальний план і програма
переглядаються і уточнюються аудитором у зв’язку з імовірністю змін умов
і напрямів аудиту і можливістю отримання інших результатів після
проведення аудиторських процедур.

У нормативі № 9 не передбачено попереднього планування аудиту. А тому
процес планування може бути подано трьома етапами [5, с. 26]:

попереднє планування аудиту;

підготовка і складання загального плану аудиту;

підготовка і складання програми аудиту.

Основними питаннями загального плану аудиту є:

обізнаність аудитора з бізнесом клієнта;

розуміння обліку і системи внутрішнього контролю;

визначення ризиків і їхньої суттєвості;

види, час проведення і повнота процедур;

координація, керівництво, супровід і нагляд;

інші питання.

При підготовці загального плану і програми аудиту важливо, насамперед,
вивчити особливості системи бухгалтерського фінансового обліку та
фінансової звітності й дати оцінку системи внутрішнього контролю.

Загальний план аудиту включає такі питання [10, с. 58]:

умови договору на виконання аудиту;

зміст аудиторського звіту (висновку), строк його подання;

відповідальність аудитора згідно із Законом України „Про аудиторську
діяльність”;

відповідальність замовника (клієнта) за подану фінансову звітність;

система і форма бухгалтерського фінансового обліку;

фінансова звітність, використана для аудиту;

виконавці аудиту;

тривалість аудиторської перевірки;

бюджет часу і затрат;

вплив на аудит Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні”, нового Плану рахунків та Інструкції щодо його
застосування, Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших
нормативно-правових і законодавчих актів;

визначення найбільш важливих етапів і завдань аудиту;

ступінь довіри до системи бухгалтерського фінансового обліку і
внутрішнього контролю;

робота внутрішніх аудиторів і масштаби їх залучення;

сутність і обсяг аудиторських доказів;

умови, що вимагають особливої уваги (можливість помилки, обману тощо);

аудиторський ризик;

залучення експертів.

Об’єктами аудиту можуть бути:

засновницькі (установчі) документи (статут, ліцензія, патент тощо);

формування і зміни статутного (пайового) капіталу;

наявність і використання кредитних ресурсів;

необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, інвестиції);

запаси (виробничі запаси, готова продукція, товари);

кошти (каса, рахунки в банках, короткострокові векселі, інші активи);

власний капітал (статутний, пайовий, додатковий, резервний, неоплачений
капітал);

довгострокові й поточні зобов’язання;

витрати, доходи, фінансові результати.

Етапи планування аудиту

Процес планування аудиторської діяльності доцільно розмежовувати на два
види [2, с. 137]:

планування аудиторської діяльності як одного із видів бізнесу;

планування аудиту та інших видів послуг як конкретне виконання робіт для
того чи іншого суб’єкта господарської діяльності.

Залежно від часу і періоду складання плану аудиторської діяльності
планування можна класифікувати на стратегічне, поточне та оперативне.

Стратегічне планування передбачає розробку аудиторською фірмою плану не
менш як на 2-3 роки. Від нього залежать специфіка подальшої діяльності
фірми, організаційна структура, підбір її персоналу тощо. Стратегічний
план розробляється на перспективу і повинен охоплювати всі аспекти
діяльності. Залежно від часу і періоду складання плану аудиторської
діяльності планування можне класифікувати на стратегічне, поточне й
оперативне (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Схема послідовності етапів стратегічного планування бізнесу
аудиторської діяльності

Стратегічне планування передбачає розробку аудиторською фірмою такого
плану не менш як на 2-3 роки. Від нього залежать специфіка подальшої
діяльності фірми, організаційна структура, підбір її персоналу та ін.
Стратегічний план розробляється на перспективу і повинен охоплювати всі
аспекти діяльності, сприяти досягненню загальної стратегічної мети та
завдань, визначених аудиторською фірмою [2, с. 140].

На першому етапі процесу стратегічного планування бізнесу визначається
мета і завдання, що її конкретизують. Метою є здійснення аудиту та
надання різноманітних послуг суб’єктам господарської діяльності, що
передбачено чинним законодавством. У стратегічному плані для досягнення
зазначеної мети варто визначити види аудиторських послуг, обсяг робіт,
потребу в кадрах, залучення спеціалістів та експертів для виконання
специфічних робіт, передбачити потенційні суб’єкти для подальшої
співпраці.

На другому етапі здійснюється оцінка стану внутрішнього і зовнішнього
середовища аудиторської фірми. Внутрішніми факторами оцінки є діяльність
аудиторської фірми, що визначається системою управління, потребою в
кадрах і додатковим залученням спеціалістів, методичним і
матеріально-технічним забезпеченням. Зовнішні фактори визначає ситуація
на ринку. Зокрема, підлягають оцінці такі сфери: економічна, політична,
соціальна, юридична, технологічна, а також системи – податкова,
фінансова, кредитна.

Внаслідок визначення на перспективу мети і завдань для аудиторської
фірми та оцінки внутрішнього і зовнішнього середовища для бізнесу
виникає потреба у виборі стратегії. Методами вибору стратегії є
емпіричне дослідження, креативне мислення, моделювання, аналіз та ін.

Після вибору загальної стратегії бізнесу аудиторської фірми настає
період її реалізації, що завершується розробкою стратегічного плану. У
стратегічному плані зазначені види очікуваних аудиторських послуг, види
робіт, приблизні строки виконання тощо. Як засвідчують дані, під впливом
зовнішніх і внутрішніх факторів середовища бізнесу, уточнення мети і
конкретних завдань стратегічний план можна коригувати.

Поточне планування передбачає розробку бізнес-плану для аудиторської
фірми на поточний рік. Механізм розробки і складання поточного
бізнес-плану аналогічний стратегічному, однак відрізняється від нього
терміном і може бути дещо конкретизованим. Загалом стратегічне і поточне
планування належать до планування бізнесу, а не до конкретної
аудиторської перевірки фінансової звітності суб’єктів господарювання або
виконання інших супутніх видів робіт.

Планування конкретної аудиторської перевірки здійснюється в процесі
аудиту від моменту вибору клієнта й укладання угоди до складання
висновку. Незважаючи на те що аудиторські фірми можуть певною мірою
використовувати типові форми планів і програм, їх необхідно уточнювати і
переглядати, оскільки кожна аудиторська перевірка із врахуванням
зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на діяльність суб’єкта перевірки
потребує розробки конкретного плану і програми. Отже, планування окремої
аудиторської перевірки доцільно відносити до оперативного планування.

На етапі попереднього планування приймається рішення про проведення
аудиту, визначаються причини, за якими клієнт обґрунтовує замовлення на
аудит, підбирається персонал для виконання аудиторських обов’язків і
складається письмове зобов’язання. Вимоги до складання
листа-зобов’язання розкриту у МСА № 210. Цей документ підтверджує згоду
аудитора із завданням і масштабом робіт, які визначив йому клієнт, і дає
змогу звести до мінімуму непорозуміння, що можуть виникнути у
майбутньому між аудитором і замовником.

На етапі збору загальних відомостей про клієнта аудитор зобов’язаний
добре вивчити галузь і бізнес діяльності суб’єкта перевірки.

Етап збору інформації про юридичні зобов’язання клієнта передбачає
ознайомлення аудитора з юридичними документами замовника. Це насамперед
статут і установча угода підприємства, свідоцтва про реєстрацію,
протоколи зборів засновників, договори. Все це дає змогу аудиторові
впевнитися у правомірності діяльності клієнта і правильно оцінити
зібрані докази впродовж всього процесу аудиту.

Виділення в окремі етапи планування аудиту оцінки матеріальності,
аудиторського ризику та ознайомлення з системою внутрішньогосподарського
контролю пояснюється вимогами МСА № 300 до оцінки ризику і внутрішнього
контролю на початковій стадії аудиторської перевірки.

Беручи до уваги вітчизняний і зарубіжний досвід аудиторської діяльності,
доцільно виділити такі етапи планування [2, с. 141]:

визначення мети і завдань аудиту;

оцінка існуючого середовища суб’єкта перевірки;

вибір стратегії та її реалізація;

складання загального плану аудиту;

підбір і уточнення процедур контролю;

розробка програми аудиту;

коригування загального плану і програми аудиту.

На етапі планування аудиту загальна мета конкретизується такими
завданнями: збір загальних відомостей та загальної інформації про
правові зобов’язання клієнта, ознайомлення з системою обліку і
внутрішнього контролю, визначення матеріальності та попередня оцінка
аудиторського ризику, критеріїв оцінки фінансової звітності, збір
аудиторських доказів і їх аналіз, складання аудиторського висновку тощо.

На другому етапі процесу планування аудиту доцільно здійснити оцінку
існуючого середовища суб’єкта перевірки. На середовище підприємства, що
підлягає аудиту, впливають внутрішні (система управління, кадрова
політика, система обліку, виробничо-господарський процес,
фінансово-кредитна політика тощо) і зовнішні (економічна, соціальна,
політична, юридична сфери) чинники.

На основі визначеної мети і завдань аудиту, оцінки існуючого середовища
суб’єкта контролю та вибору стратегії бізнесу клієнта розробляється
загальний план і програма перевірки. План відображає перелік робіт на
основних етапах аудиту, а програма – конкретні процедури перевірки
об’єктів аудиторського контролю (статті фінансової звітності, рахунків
бухгалтерського обліку тощо). Оскільки процес планування аудиту
здійснюється впродовж усієї перевірки, то важливим етапом є коригування
і внесення змін та доповнень до плану і програми аудиту.

Загальний план аудиторської перевірки складається із завдань, переліку
робіт на основних етапах аудиторської перевірки, очікувані терміни
виконання, витрат часу, виконавців. Програму аудиту доцільно розробляти
на кожний об’єкт аудиторського контролю. Цей документ повинен мати такі
реквізити: конкретні процедури перевірки, обсяг вибірки, терміни
проведення, виконавців, посилання на робочі документи, примітки тощо.

Отже, процес планування аудиторської діяльності доцільно розмежувати на
два види [5, с. 143]:

планування аудиторської діяльності аудитора (аудиторської фірми) як виду
бізнесу;

планування аудиту та інших видів послуг як конкретне виконання робіт на
замовлення суб’єктів господарювання.

Процес планування можна поділити на стратегічне, поточне і оперативне.

До стратегічного планування належить розробка і складання стратегічного
плану аудиторської фірми на перспективу (не менше ніж на 2-3 роки).
Поточне планування передбачає розробку бізнес-плану аудиторської фірми
на поточний рік, а оперативне планування – розробку загального плану і
програми безпосередньо в процесі конкретної аудиторської перевірки.

2. Аудит основних засобів та інших необоротних активів

До основних засобів належать матеріальні необоротні активи, які
підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або
постачання товарів і послуг, надання в оренду, очікуваний строк
корисного використання яких більше одного року (або операційний цикл,
якщо він довший за один рік). При цьому аудитор керується Положенням
(стандартом) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”. Облік основних
засобів ведеться на рахунку 10 „Основні засоби”, який має дев’ять
субрахунків; за дебетом рахунка 10 відображається надходження
(придбання) основних засобів, за кредитом – вибуття [4, с. 26].

Спочатку аудитору слід впевнитися у правильності організації
аналітичного обліку і визначити, чи всі основні засоби підприємства
закріплено за матеріально відповідальними особами. Джерелами аудиту
операцій з обліку основних засобів є первинні документи на їх
надходження, вибуття і внутрішнє переміщення (акти приймання-здавання
об’єктів, акти на списання, інвентарна картка, картка обліку руху
основних засобів, інвентарний список, розрахунки амортизації), дані
аналітичного і синтетичного обліку.

Аудитор перевіряє правильність ведення інвентарних карток
індивідуального і групового обліку основних засобів, своєчасне
заповнення всіх реквізитів у них. Якщо карток на окремі об’єкти немає,
аудитор пропонує керівництву підприємства відновити аналітичний
пооб’єктний облік основних засобів. Достовірність даних про наявність і
рух основних засобів перевіряють зіставленням суми за інвентарною
карткою із сумою, показаною в описі інвентарних карток.

Крім того, встановлюють відповідність даних аналітичного обліку основних
засобів їхньому залишку за рахунком 10 „Основні засоби” на відповідні
дати. Якщо є розходження між даними аналітичного і синтетичного обліку,
то аудитор з’ясовує причини, винних осіб, визначає наслідки
(недонарахування або зайве нарахування амортизації) і пропонує усунути
недоліки.

Аудитор також перевіряє повноту і своєчасність проведення інвентаризації
основних засобів, правильність відображення її результатів у
бухгалтерському обліку. Цим самим він з’ясовує, чи можна довіряти
результатам проведеної інвентаризації, щоб зменшити аудиторський ризик.

Повноту і своєчасність оприбуткування основних засобів можна визначити
шляхом порівняння дати оприбуткування за рахунком 10 „Основні засоби” з
датами, вказаними у первинних документах (актах введення в експлуатацію,
актах приймання-передання основних засобів тощо).

Слід документально перевірити операції зі списання основних засобів,
правильність оформлення їх, законність і доцільність вибуття і
відображення його в обліку. Аудитор також перевіряє правильність
переоцінки основних засобів за відновною вартістю, її відображення в
бухгалтерському обліку.

Аудитом правильності проведення річної інвентаризації основних засобів
слід з’ясувати, чи реально відображені в балансі підприємства у статті
„Основні засоби” (код рядка 031) їх первісна (балансова) та залишкова
(код рядка 030) вартість, а також сума нарахованого зносу. Причому ця
сума стосується як власних, так і орендованих основних засобів

Для відображення в обліку реальної вартості об’єктів основні фонди
періодично підлягають індексації, під час якої всі основні фонди
оцінюють за відновною вартістю при одночасному встановленні їх зносу.

Переоцінена первинна вартість та знос об’єкта основних засобів
визначаються як добуток первісної вартості або зносу та індексу
переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої
вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Сума
дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів відображається у
складі додаткового капіталу, а сума уцінки – у складі затрат звітного
періоду.

У зв’язку з цим у бухгалтерському обліку записують [4, с. 28]:

д-т рахунка 10 „Основні засоби”;

к-т рахунка 42 „Додатковий капітал” (423 „Дооцінка активів”).

Далі ревізор перевіряє правильність ведення обліку амортизації основних
засобів.

Об’єктом амортизації є окремі основні засоби, крім землі, продуктивної
худоби, житлових будинків, споруд благоустрою, автодоріг, видавничої
продукції тощо. Амортизація нараховується протягом строку корисного
використання об’єкта основних засобів. Нарахування амортизації до 1
січня 2000 р. здійснювалося за середньорічними нормами амортвідрахувань
за окремими видами і групами основних засобів у відсотках до їх
балансової вартості.

Однак згідно з П(С)БО 7 „Основні засоби” з 1 січня 2000 р. метод
амортизації має враховувати форму, в якій економічну вигоду від активу
отримує підприємство. Вибір методу амортизації основних засобів
підприємство здійснює самостійно. Обрані методи амортизації основних
засобів є елементами облікової політики підприємства: 1) прямолінійної;
2) зменшення залишкової вартості; 3) прискореного зменшення залишкової
вартості; 4) кумулятивної; 5) виробничої (див. П(С)БО 7).

Кумулятивний метод [10, с. 64].

Річна амортизація = Вартість, що амортизується х Кумулятивний коефіцієнт

Під час перевірки правильності обліку затрат, пов’язаних із поліпшенням
основних засобів, враховують запис:

д-т рахунка 10 «Основні засоби»;

к-т рахунка 15 «Капітальні інвестиції».

Важливе місце займає перевірка вибуття основних засобів внаслідок
ліквідації об’єктів, що стали непридатними через їх старіння і
зношеність. Аудитор перевіряє правильність оформлення і своєчасність
відображення операцій щодо списання основних засобів. Встановлюють
правомірність списання витрат щодо ліквідації основних засобів, повноту
оприбуткування цінностей, що надійшли від ліквідації та їх відображення
в обліку.

Документом на списування основних засобів у всіх випадках вибуття (крім
передачі іншим підприємствам) є акт про ліквідацію основних засобів, у
якому зазначають причини вибуття, технічний стан, первинну вартість,
суму зносу (амортизації), затрати на ліквідацію, найменування і вартість
залишків від ліквідації, вартість капітальних ремонтів за час
експлуатації, результати ліквідації. При ліквідації основних засобів
роблять записи:

а) д-т рахунка 131 „Знос основних засобів”;

к-т рахунка „Основні засоби”;

б) на залишкову вартість основних засобів:

д-т рахунка 972 „Собівартість реалізованих необоротних активів”;

к-т рахунка 10 „Основні засоби”;

в) при нарахуванні заробітної плати за розбирання об’єкта:

д-т рахунка 972 „Собівартість реалізованих необоротних активів”;

к-т рахунка 66 „Розрахунки з оплати праці”;

г) відображення суми податкових зобов’язань з ПДВ:

д-т рахунка 976 „Списання необоротних активів”;

к-т рахунка 64 „Розрахунки за податками і платежами”.

У процесі дослідження операцій, пов’язаних із орендою, з’ясовують
питання своєчасності нарахування і розрахунків за орендовані основні
засоби, виявляють факти передачі в оренду основних засобів безобліково,
перевіряють правильність відображення ПДВ:

д-т рахунка 713 „Дохід від операційної оренди активів”;

к-т рахунка 64 „Розрахунки за податками і платежами”.

Аудит нематеріальних активів [10, с. 69].

До нематеріальних активів належать немонетарні активи, які не мають
матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані (відокремлені від
підприємства) та утримуватися підприємством із метою використання
протягом періоду, більшого за 1 рік (або одного операційного циклу, якщо
він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, адміністративних
потреб чи надання в оренду іншими особами (права користування природними
ресурсами, права користування майном, права на знаки торгівлі й послуг,
права на об’єкти промислової власності, авторські та суміжні з ними
права, гудвіл, інші нематеріальні активи).

Аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8
„Нематеріальні активи”, затвердженим наказом Міністерства фінансів
України від 18.10.99 № 242, Законами „Про власність”, „Про товарні
знаки” тощо.

Під аудитом інтелектуальної власності (нематеріальних активів)
розуміється перевірка прав підприємств на користування землею, водою,
об’єктами промислової та інтелектуальної власності (авторське право у
сфері науки, літератури, мистецтва тощо).

Аудитори для проведення технічної експертизи об’єктів інтелектуальної
власності й здійснення юридичного аналізу документів, що підтверджують
право на власність, залучають патентних повірених та юристів.

Починаючи аудит, насамперед слід перевірити факт наявності
нематеріальних активів за документами, де описано сам об’єкт (програма
для комп’ютера, конструкторська документація), або де підтверджується
створення об’єкта (договір, ліцензійна угода). Крім того, акт
приймання-передання може підтвердити факт одержання даного об’єкта
інтелектуальної власності.

Аудитор разом із залученими спеціалістами визначає правильність вартості
інтелектуальної власності. Якщо об’єкт власності вкладений у статутний
капітал, то його оцінка визначається за домовленістю засновників, якщо
його придбано за кошти, то він оцінюється за фактичними витратами на
придбання, якщо одержано безкоштовно, то його оцінка визначається
експертним методом.

Аудитору слід перевірити правильність оприбуткування об’єктів на рахунку
12 „Нематеріальні активи” у кореспонденції з рахунками 31 „Рахунки в
банках”, 46 „Неоплачений капітал”, а також обґрунтованість їх вибуття
(продаж, списання чи безкоштовна передача). Крім того, порівнюють дані
синтетичного й аналітичного обліку нематеріальних активів, якщо облік
ведеться за їхніми видами і об’єктами.

Аудитор перевіряє дотримання правил приймання, відображення в
бухгалтерському обліку нематеріальних активів, правильність їх
оцінювання, списання і нарахування зносу. Для обліку амортизації
нематеріальних активів використовують рахунок 13 „Знос необоротних
активів”, субрахунок 133 „Знос нематеріальних активів”, а в дебеті –
списання у разі вибуття або продажу.

Аудитору слід пам’ятати, що підставою для оприбуткування нематеріальних
активів є документи, що ідентифікують ті активи. Він робить такі записи
[4, с. 35]:

д-т рахунка 12 „Нематеріальні активи”;

к-т рахунка 46 „Неоплачений капітал” – на внесене право на користування.

У разі одержання нематеріального активу від засновників у рахунок
внесків до статутного капіталу:

д-т рахунка 12 „Нематеріальні активи”;

к-т рахунка 46 „Неоплачений капітал”.

У разі безкоштовного одержання:

д-т рахунка 12 „Нематеріальні активи”;

к-т рахунка 424 „Безоплатно одержані необоротні активи”.

Відповідно до П(С)БО8 нарахування амортизації нематеріальних активів
здійснюється протягом терміну їх корисного використання, але не більше
20 років, починаючи з дати прийняття на облік. Метод нарахування
амортизації нематеріального активу підприємство обирає самостійно,
виходячи з особливостей форми отримання очікуваних економічних вигод.
Суми амортизації, нарахованої протягом звітного періоду, відображаються
у складі витрат цього періоду або включаються до собівартості іншого
активу.

Список використаної літератури

Бутинецъ Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. – Житомир: ЖІТІ, 2000. –
608 с.

Гончарук А. Я., Рудницький В. С. Аудит: Вид. 2-ге, перероблене та
доповнене. – Львів: Оріяна-Нова, 2004. – 292 с.

Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. № 996-XIV // Нове діло. 2000. – № 15 (34).
– 13-20 жовтня.

Наказ Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99 „Про затвердження
Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його
застосування” // Нове діло. – 2000. – № 15 (34). – 13-20 жовтня.

Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів
України. – К.: Основа, 1999. — 274 с.

Постанова КМУ від 28 лютого 2000 р. № 419 „Про затвердження порядку
подання фінансової звітності” // Нове діло. – 2000. – № 15 (34). – 13-20
жовтня.

Рудницький В. Методологія і організація аудиту. – Тернопіль: Економічна
думка, 1998. – 192 с.

Сопко В., Балченко С. Аудиторський звіт і аудиторський висновок //
Бухгалтерський облік і аудит. – 1995. — № 10. – С. 7-12.

Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2000. – 578 с.

Усач Б.Ф. Аудит: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002.

PAGE

PAGE 21

PAGE

ЕТАП 5

Коригування плану і внесення змін та доповнень (упродовж виконання
плану)

ЕТАП 4

Розробка стратегічного плану господарської діяльності аудиторської фірми

ЕТАП 2

Оцінка стану внутрішнього та зовнішнього середовища

Внутрішні фактори: Зовнішні фактори:

— система управління; Сфери:

— наявність кадрів і їх — економічна;

перепідготовка; — соціальна;

— матеріально-технічне — юридична;

забезпечення; Системи:

— методи забезпечення. — податкова;

— фінансова;

— кредитна.

ЕТАП 3

Вибір стратегії

Методи вибору:

— емпіричне дослідження;

— креативне мислення;

— моделювання;

— аналіз.

ЕТАП 1

Мета і завдання

Визначення:

— вибір аудиторських послуг;

— вибір суб’єктів для співпраці;

— визначення прогнозного обсягу послуг за їх видами;

— потреби в кадрах;

— отримання прибутку.

Похожие записи