Курсова робота

Аудит необоротних активів

ЗМІСТ

1. Вступ
………………………………………………………………
………………………….. 2

2. Основна частина

1.1. Економічна сутність необоротних
активів………………………………… 3

1.2. Огляд законодавчої і нормативної бази з аудиту необоротних
активів………………………………………………………..
…………………………………… 5

1.3. Задачі і джерела інформації аудиту необоротних
активів…………. 7

1.4. Методи аудиту необоротних
активів………………………………………… 10

1.5. Аудиторський висновок про перевірку необоротних активів……..
13

3. Висновок
………………………………………………………………
…………………….. 15

4. Список використаної літератури

ВСТУП

Розвиток України на сучасному етапі характеризується становленням
ринкової економіки, її інтеграції у систему міжнародних економічних
відносин, виникненням акціонерних компаній, товариств, різних фондів. До
розвитку економіки залучаються зовнішні та внутрішні інвестиції,
кредити, проводяться емісії цінних паперів, йде роздержавлення власності
та приватизація майна.

Учасники цих процесів потребують достовірної і неупередженої інформації
про фінансово-майновий стан, перспективи розвитку та фінансову
стабільність суб’єктів господарювання. Подання достовірної та
неупередженої інформації зацікавленим особам забезпечується через
аудиторський висновок, про що свідчить віковий досвід зарубіжних країн,
а також робота вітчизняних аудиторів.

Слід погодитись, що аудит в Україні відбувся. Він виник на соціальне
замовлення і, ще не маючи глибокої теорії, почав виконувати практичні
завдання щодо підтвердження відповідної фінансової інформації. В своєму
арсеналі аудитори, що прийшли на ринок серйозно і надовго, мають теорію
і практику зарубіжного аудиту та вітчизняну методику проведення різного
роду ревізій і перевірок.

Процес аудиту — це процес пізнання істини, який полягає в ретельному
вивченні здійснених операцій і являє собою дослідження фактів минулого.
Інтереси осіб, задіяних в господарському процесі: власника,
адміністратора, службовців, підзвітних осіб, кредиторів і дебіторів, —
суперечливі , і ці суперечності неминуче знаходять своє відображення в
облікових регістрах.

Кваліфікований аудитор повинен пам’ятати, що істина одна, а викривлень
її безліч. Він повинен розуміти і вміти побачити викривлені тенденції,
закладені в обліковій політиці підприємства, і, зрозумівши їх, побачити
за документами інтереси зацікавлених осіб, незалежно від будь-яких
обставин встановити об’єктивну істину. Щодо відображених в обліку і
звітності господарських фактів, отримати докази на її підтвердження та
донести цю істину через аудиторський висновок до користувачів
інформації.

Одним з найскладніших видів аудиторських перевірок є аудит необоротних
активів.

Метою контрольної роботи стало – систематизувати, поглиби і закріпити
теоретичні і практичні знання з аудиту необоротних активів і
автоматизації його аналітичних процедур та написання висновку, а також
добирати, вивчати, узагальнювати матеріали літературних джерел.

Завдання контрольної роботи полягає у пошуку та обґрунтуванні пропозицій
щодо удосконалення бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту з питань
ефективності господарювання, об’єктивності та достовірності її
відображення у бухгалтерському обліку та звітності.

1.1. Економічна сутність необоротних активів

Згідно із Законом України «Про аудиторську діяльність», поняття
«аудиторська діяльність» містить в собі організаційне і методичне
забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит)
та надання інших аудиторських послуг.

Разом з цими видами послуг аудиторські підприємства в Україні проводять
роботи з приватизації майна державних підприємств, комерціалізації
торгівлі, акціонування підприємств, готують матеріали для розгляду справ
клієнтів в арбітражних судах. Завдяки аудитові здійснюються
посередницькі контакти.

У кінцевому підсумку аудит являє собою досить високу форму організації і
реалізації економічних ідей.

Аудит — це незалежна перевірка публічної бухгалтерської звітності,
обліку, первинних документів та іншої інформації щодо
фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання з метою
визначення достовірності звітності, обліку, його повноти і відповідності
чинному законодавству та встановленим нормативам. Таким чином, метою
аудиту фінансової звітності є висвітлення аудитором висновку про те, чи
відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які
регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів. За
результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний
фінансовий стан суб’єкта господарювання. Отже, метою проведення аудиту є
складання аудиторського висновку про фінансовий стан суб’єкта, що
перевіряється. Основні завдання аудиту необоротних активів — збирання та
обробка достовірної інформації про господарсько-фінансову діяльність
суб’єкта господарювання і формування на цій основі аудиторських
висновків.

Крім того, аудит повинен адекватно відображати всі аспекти діяльності
суб’єкта, що перевіряється. Для того, щоб скласти достовірний
аудиторський висновок, аудитор повинен отримати безумовну гарантію того,
що інформація, яка міститься у бухгалтерській документації та первинних
документах, достатня та достовірна. Необхідність проведення аудиту
обумовлюється потребою користувачів інформації про реальний фінансовий
стан суб’єкта господарювання. Користувачами цієї інформації можуть бути:

— уповноважені на підставі законів України представники органів
державної влади;

— власники, засновники господарюючого суб’єкта;

— інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальну зацікавленість у
результатах господарсько-фінансової діяльності суб’єкта господарювання
(кредитори, інвестори, постачальники та інші особи).

Об’єктивність аудиторського висновку є обов’язковою умовою і однією з
основних специфічних рис. Ця умова передбачається незалежністю аудиту і
диктується потребами користувачів.

Впевненість у достовірності і повноті інформації, наданої аудитором
користувачам, не є абсолютною. Аудит дає лише приблизний, хоч достатньо
високий, ступінь цієї впевненості.

Аудиторський висновок не може бути свідченням абсолютної точності іншої
інформації і гарантією її правильності, він може лише підтверджувати
достовірність інформації. Аудит — це процес зменшення рівня
інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів.

Аудитор не затверджує звітів суб’єктів господарювання і не відповідає за
саму звітність. Він тільки висловлює свою думку щодо фінансової
звітності. Відповідальність за фінансову звітність лежить на керівниках
господарюючого суб’єкта, що перевіряється. Аудит не звільняє керівництво
суб’єкта від відповідальності.

Предмет аудиту — стан економічних, організаційних, інформаційних та
інших характеристик системи, що знаходиться в сфері аудиторської оцінки.
Як видно з цього формулювання, предмет аудиту (аудиторських послуг) має
багато спільного з предметом ревізії та економічного аналізу. Предметом
економічного аналізу також є господарські процеси і явища, їх кількісна
характеристика і оцінка економічних об’єктів — ресурсів, продукції,
прибутку.

Об’єкт аудиторської діяльності — це взаємопов’язані економічні,
організаційні, інформаційні, технологічні та інші сторони функціонування
системи, що вивчається, стан якої може бути оцінений кількісно і якісно.
У даному випадку об’єктом дослідження є необоротні активи.

Основні засоби є сукупністю засобів праці, які функціонують у
натуральній формі протягом кількох років у сфері матеріального
виробництва або нематеріальної сфери, які відповідно до бухгалтерських
звітів включені до складу основних засобів. У процесі експлуатації вони
переносять свою вартість на собівартість продукції частинами
(нарахуванням амортизації).

Основні засоби підприємств і організацій незалежно від форм власності
відображаються у бухгалтерському обліку і звітності за фактичними
витратами на їх придбання, перевезення, встановлення, державну
реєстрацію, які становлять їхню первісну вартість.

До основних засобів відносяться предмети вартістю понад 15
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з терміном експлуатації
більше одного року. З 1 липня 2000 р. до основних засобів відносяться
матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання та
експлуатації яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він
довший за рік).

Основними завданнями і метою аудиту необоротних активів є встановлення:

1. Правильності документального оформлення і своєчасного відображення в
обліку операцій з основними засобами, їх надходження, внутрішнього
переміщення і вибуття.

2. Перевірка правильності розрахунку, своєчасного відображення зносу
(нарахування амортизації) основних засобів.

3. Контроль за витратами на капітальний ремонт.

4. Перевірка правильності відображення в обліку фінансових результатів
від вибуття (в тому числі ліквідації) основних засобів.

5. Контроль за збереженням основних засобів.

6. Перевірка правильності проведення індексації основних засобів.

1.2. Огляд законодавчої і нормативної бази з аудиту необоротних активів

Аудитор у своїй роботі постійно працює з різними нормативними актами.
Нормативними актами називають письмові документи, що приймаються
уповноваженими органами держави, які встановлюють, вносять зміни або
відміняють норми права.

З метою правильного використання нормативних актів при проведенні аудиту
аудитори повинні чітко розуміти компетенцію та положення органу, який
видав відповідний нормативний акт в системі правотворчих органів
держави, а також розуміти характер самих актів та їх дію в залежності
від територіального розміщення клієнта та часу здійснення дії чи події,
що відбулась.

Аудитору важливо знати, що нормативні акти знаходяться між собою в
суворій ієрархічній підпорядкованості, від якої залежить юридична сила
того чи іншого нормативного акта. Видавати їх мають право суворо
встановлені законом органи.

В залежності від спрямованої дії нормативні акти можуть бути
індивідуального впливу (вирок суду, наказ керівника клієнта щодо
відповідного працівника і т.д.) та загального характеру. Аудитор повинен
більше уваги приділяти нормативним актам, які носять загальний характер,
направлені на регулювання відповідних суспільних відносин і неодноразово
застосовуються.

Сукупність нормативних актів складає нормативну базу аудиту. Нормативна
база, що використовується для організації перевірок, поділяється на
зовнішню і внутрішню.

Зовнішня нормативна база — відповідні закони, постанови, накази,
інструкції, положення, методичні матеріали з обліку та звітності, з
оподаткування, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку
та національні нормативи аудиту.

Вони потрібні аудитору, щоб виявити законність та достовірність
відображення господарської операції, відповідність ведення обліку та
фінансової звітності, проведення аналізу, складання висновку.
Внутрішня нормативна база — це облікова
політика суб’єкта, різні методичні, інструкційні та розпорядчі документи
з організації фінансово-господарської діяльності на конкретному

Джерелами інформації для аудиту основних засобів є:

1. Баланс (форма № 1).

2. Звіт про фінансові результати та їх використання (форма № 2).

3. Звіт про фінансово-майновий стан підприємства (форма № 3).

4. Синтетичні регістри обліку основних засобів (Головна книга,
журнал-ордер № 13).

5. Первинні документи з обліку основних засобів: інвентарні картки, акти
приймання-передачі, введення в експлуатацію, ліквідації, відомості
індексації балансової вартості основних засобів.

Нормативна база, яка регулює функціонування основних засобів,
складається з таких законодавчих та нормативних документів.

1. Положення «Про організацію бухгалтерського обліку і звітності»,
затверджене Постановою КМУ № 250 від 3 квітня 1993 р., втратили чинність
з 1 січня 2000 р.

2. Вказівки «Щодо організації бухгалтерського обліку в Україні»,
затверджені наказом Мінфіну України № 25 від 07.05.93 р., втратили
чинність з 1 січня 2000 р.

3. Положення «Про порядок визначення зносу та віднесення амортизаційних
відрахувань на витрати виробництва (обігу)», затверджене Постановою КМУ
№ 1075 від 06.09.96 р. Чинність його припинена згідно з Постановою КМУ №
1568 від 28.12.96 р. до прийняття законодавчих актів з оподаткування.

4. «Норми амортизації на повне відновлення основних засобів»,
затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.10.90 р. № 1072.

5. «Порядок проведення індексації балансової вартості основних засобів
підприємств, організацій і установ станом на 1 квітня 1996 року»,
затверджений наказом Мінстату, Мінекономіки, Мінфіну № 148/64/103/563
від 23.05.96 р.

6. «Порядок відображення в бухгалтерському обліку і звітності збільшення
балансової вартості основних фондів на суму витрат, пов’язаних із
закінченим капітальним ремонтом», затверджений наказом Мінфіну від
14.06.96 р. № 120. 7. Постанова КМУ «Про проведення індексації
балансової вартості основних фондів та визначення розмірів
амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення у 1996—1997 роках»
від 16.05.96 р. № 523.

8. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94
р. № 334/94-ВР.

9. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств», затверджений Постановою Верховної Ради України
від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

10. «Інструкція з бухгалтерського обліку балансової вартості груп
основних фондів», затверджена наказом Мінфіну України від 24.07.97 р. №
159, втратила чинність з 1 липня 2000 р.

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»,
затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. №
92.

1.3. Задачі і джерела інформації аудиту необоротних активів

Джерелами інформації для аудиту операцій з необоротними активами є:

1. Наказ про облікову політику підприємства з відповідними додатками.

2. Первинні документи з обліку необоротних активів (табл.
1,2)

3. Облікові регістри, що використовуються для відображення
господарських операцій з обліку необоротних активів .

4. Акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша
документація, що узагальнює результати контролю.

5. Звітність (табл. 3)

Облік операцій з необоротними активами здійснюється на підставі
наступних первинних документів (табл. 1).

Табл. 1 Документування оперцаій з необоротними активами.

Шифр та назва рахунку Документи

10 „Основні засоби” Накладні; акти приймання-передачі (внутрішнього
переміщення); акти списання (ліквідації); довідки; акти переоцінки;
рахунки-фактури; контракти; орендні угоди; страхові поліси; інвентарні
картки обліку; описи інвентарних карток; інвентарні списки; паспорти з
технічними характеристиками інвентарних об’єктів; акти інвентаризації та
порівняльні відомості за результатами інвентаризації. Підставою для
обліку нематеріальних активів, крім зазначених документів, е патенти і
свідоцтва

11 „Інші необоротні матеріальні активи”

12 „Нематеріальні активи”

13 „Знос необоротних активів” Розрахунок амортизації основних засобів,
інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів

14 „Довгострокові фінансові інвестиції” Документи приймання-передачі
цінних паперів; документи приймання-передачі внесків у спільну
діяльність; свідоцтва на суми здійснених внесків в інші підприємства;
виписки банку; прибуткові касові ордери; видаткові касові ордери;
платіжні доручення; засновницькі договори; договори купівлі-продажу
цінних паперів

15 „Капітальні інвестиції” Акти введення в експлуатацію; акти
приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих
об’єктів; дефектні акти; акти виконаних робіт по ремонту основних
засобів; кошториси та угоди на капітальний ремонт, технічне
обслуговування основних засобів підрядними організаціями

16 „Довгострокова дебіторська заборгованість” Договори позики; векселі;
договори фінансової оренди

17 „Відстрочені податкові активи” Довідки (розрахунки) бухгалтерії

18 „Інші необоротні активи” Довідки (розрахунки) бухгалтерії

19 „Негативний гудвіл” Довідки (розрахунки) бухгалтерії

Перелік типових форм первинної документації, якими оформ;

операції з руху основних засобів, інших необоротних, матеріальн
нематеріальних активів, наведено в табл. 2.

Таблиця 2. Первинні документи з обліку основних засобів, необоротних

матеріальних та нематеріальних активів

№ з/п Форма документа Назва документа Примітки

1 ОЗ-1 Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних
засобів Складається на кожний об’єкт окремо, декілька- лише в тому
випадку, коли об`єкти однотипні, мають однакову вартість і прі одночасно
на відповідальне зберігання однією ж особою

2 ОЗ-2 Акт приймання-здачі відремон-тованих, рекон-струйованих та
модернізованих об’єктів Зазначаються технічна характеристика первісна
вар-іість об’єкту. Актом такої форми оформлюється приймання завершених
робіт добудови, реконструкції або модернізації основних засобів

3 ОЗ-3 Акт списання основних засобів

Після ліквідації основних засобів і скла. актів на списання основних
засобів пе примірник передається до бухгалтерії, де на підставі робиться
запис до інвентарного сі основних засобів

4 ОЗ-4 Акт на списання автотранспортних засобів

Складається в двох примірниках, підписується членами комісії,
затверджується керіві підприємства або уповноваженою на це особою

5 ОЗ-5 Акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини
Складається при встановленні, запуску і д тажу будівельної машини,
взятої наш Підписується представником машинопрокатної бази та механіком
будівельної дільниці

6 ОЗ-6 Інвентарна картка обліку основних засобів

Здійснюються записи на підставі актів прийм передачі основних засобів
та акту спи основних засобів: для обліку окремих об основних засобів;
для групового обліку одноп об’єктів основних засобів, які надійіш
експлуатацію в одному календарному місяці і мають одне і те ж
виробничо-господа призначення, технічну характеристику і вартість
правило, заповнюється в одному примірниі знаходиться в бухгалтерії

7 ОЗ-7 Опис інвентарних карток з обліку основних засобів Застосовується
для реєстрації інвентарних ка Ця форма складається в одному примірнику в
бухгалтерії

8 ОЗ-8 Картка обліку руху основних засобів Застосовується для обліку
руху основних засобів за класифікаційними групами. Відкривається в
бухгалтерії в одному примірнику

9 ОЗ-9 Інвентарний список основних Застосовується в місцях експлуатації
основних засобів для обліку кожного об’єкта за мате-ріально
відповідальними особами. Дані, що містяться в цій формі, мають бути
тотожними записам в інвентарних картках обліку основних засобів

10 ОЗ-25,

ОЗ-15,

ОЗ-16 Розрахунок амортизації основних засобів Використовується при
нарахуванні зносу основних засобів

Аудитору необхідно знати порядок відображення необоротних активів в
облікових регістрах та фінансовій звітності (табл. 3).

Таблиця 3. Відображення необоротних активів в облікових регістрах та

фінансовій звітності

Шифр Регістри обліку

Номер рядка в Балансі

(ф. № 1) Номер рядка в Примітках до річної фінансової звітності
(ф.№5)

10 «Основні засоби»

Журнал 4

031 100-180

11 «Інші необоротні матеріальні активи»

190-260

12 «Нематеріальні активи» Журнал 4 відомість 4.3

015

010-080

13″Знос необоротних

активів» Журнал 4

012,032 010-260

14 «Довгострокові фінансові інвестиції» Журнал 4 відомість 4.2

040,045

350-420

15 «Капітальні інвестиції'» Журнал 4 відомість 4.1

020

280-340

16 «Довгострокова дебіторська заборгованість» Журнал 3 відомість 3.2

050

940-950

17 «Відстрочені податкові активи»

Журнал 3

060

18 «Інші необоротні активи»

Журнал 4

070

170

1 9 «Негативний гудвіл»

070 070

1.4. Методи аудиту необоротних активів

До методів аудиту відносять: фактичну перевірку, документальну
перевірку, підтвердження, спостереження, обстеження, опитування,
перевірку механічної точності, аналітичні тести, сканування, обстеження,
спеціальну перевірку, зустрічну перевірку.

Під фактичною перевіркою розуміють перевірку кількісного і якісного
стану об’єктів, який встановлюється шляхом обстеження, огляду,
обчислення, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших
способів перевірки фактичного стану активів.

Документальна перевірка — це перевірка документів і записів, яка може
бути формальною, арифметичною та по суті.

Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів
усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток,
дописувань у тексті і цифрах, у перевірці достовірності підписів
посадових і матеріально відповідальних осіб.

Арифметична перевірка документів полягає в перевірці правильності
розрахунків у документах, облікових регістрах і звітних формах.

Перевірка документів по суті дозволяє встановити законність і
доцільність господарських операцій, правильність відображення операцій
на рахунках бухгалтерського обліку та включення до статей затрат та
доходів

Підтвердження полягає в одержанні письмової відповіді від клієнта або
третіх осіб з метою підтвердження точності інформації (наприклад,
підтвердження дебіторської заборгованості).

Спостереження дає можливість одержати загальну характеристику
можливостей клієнта на підставі візуального огляду.

Обстеження — ие особисте ознайомлення з предметом дослідження.
Наприклад, обстеження місць зберігання продукції, запасів тощо.

Опитування — це одержання письмової або усної інформації від клієнта або
про клієнта.

Перевірка механічної точності передбачає перевірку підрахунків і
передачі інформації.

Аналітичні тести методи порівняння як в абсолютних одиницях, так і
відносних (індекси, коефіцієнти, відсотки).

Сканування — безперервний, поелементний перегляд інформації (наприклад,
перегляд первинних документів по руху грошей у касі з метою встановлення
незвичного факту).

Спеціальна перевірка здійснюється із залученням спеціалістів з вузькою
спеціалізацією (спеціаліст з шляхового будівництва, технологи тощо).
Використовується для виявлення різного роду відхилень від норм та з
метою доказів фактів порушень та відхилень.

При зустрічних перевірках відображення господарських операцій, що
здійснюються між клієнтом і третіми особами, перевіряється в останніх та
порівнюється з даними клієнта. Аудитору слід пам’ятати, що проведення
зустрічної перевірки у третьої особи повинно бути санкціоновано
клієнтом. Зустрічна перевірка застосовується також при вивченні одних і
тих же показників у різних первинних документах клієнта, наприклад,
обсяг виконаної роботи може бути зафіксований у первинних документах по
нарахуванню заробітної плати і в документах по прийому продукції, робіт
та послуг.

Перевірка може бути організована по-різному Так, у практиці аудиторської
роботи виділяють чотири основні методи організації перевірки: суцільна
перевірка (документальна і фактична), вибіркова, аналітична,
комбінована.

При суцільній перевірці перевіряються всі масиви інформації без
виключення стосовно господарських процесів, що відбулись у клієнта за
період, що перевіряється. На підставі суцільної перевірки аудитор робить
висновок щодо достовірності, доцільності та законності відображення в
бухгалтерському обліку і звітності дій і подій, здійснених економічним
суб’єктом за весь період, що перевіряється. Такі перевірки є найбільш
точними, а ступінь ризику невиявлення зводиться до мінімального. Проте
вони вимагають дуже великих трудових і матеріальних затрат. Тому при
проведенні традиційних перевірок (обов’язковий аудит або аудит на
замовлення клієнта) суцільна перевірка є недоцільною. Такі перевірки
застосовуються для встановлення доказів та визначення заподіяної шкоди в
результаті різного роду правопорушень. Як правило, суцільні перевірки
проводяться на замовлення правоохоронних органів.

Вибіркова перевірка передбачає застосування аудиторських процедур менше
ніж до 100 % масивів інформації, які дозволяють аудитору отримати
аудиторські докази і, оцінивши окремі характеристики вибраних даних,
розповсюдити дієвість цих доказів на всю сукупність даних. Ризик
невиявлення збільшується, оскільки за межами вибірки можуть залишатися
факти порушень та помилок. Тому аудитор повинен уважно формувати вибірку
з урахуванням мети аудиту, сукупності даних (генеральної сукупності) і
обсягу вибірки. Вибірка повинна бути репрезентативною, тобто відображати
всі основні властивості генеральної сукупності. Вибірковий метод
перевірки дозволяє аудитору з найменшими витратами отримати результат
щодо довіри до системи внутрішнього контролю суб’єкта господарювання та
скласти думку про достовірність, доцільність і законність господарських
операцій, відображених у бухгалтерському обліку і звітності.

Якщо при вибірковому дослідженні встановлені серйозні порушення або
помилки, то відповідна сукупність інформації повинна бути перевірена
суцільним методом. Так, наприклад, вибірковою перевіркою були
встановлені помилки в утриманні прибуткового податку з робітників і
службовців. У такому випадку виникає необхідність суцільним методом
перевірити цю ділянку бухгалтерського обліку і відповідні показники
звітності.

Аналітична перевірка — це оцінка фінансових показників за допомогою
вивчення вірогідних залежностей між ними.

Комбінована перевірка — це поєднання суцільної, вибіркової і аналітичної
перевірки.

Аудиторська перевірка — це складний і тривалий процес. Аудитори постійно
працюють над тим, щоб максимально скоротити час перевірок, не знижуючи
при цьому їх якості і не збільшуючи аудиторський підприємницький ризик.
Вирішення даної проблеми можливе лише за умови формування чіткої
методики аудиту, під якою розуміють послідовність та порядок
застосування окремих методів аудиторської перевірки та її організації з
метою встановлення об’єктивної істини щодо аудованої інформації і
доведення цієї істини через аудиторський висновок до користувачів
фінансової звітності та аудиту.

Складовою частиною методики аудиту є аудиторські процедури. Аудиторські
процедури — це відповідний-порядок і послідовність дій аудитора для
одержання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.

1.5. Аудиторський висновок про перевірку необоротних активів

По закінченні аудиторської перевірки аудитор складає два підсумкові
документи: звіт про результати аудиторської перевірки та аудиторський
висновок.

Аудиторський звіт — результати з лаконічним описом виявлених порушень,
помилок, відхилень, з оцінкою стану бухгалтерського обліку,
достовірності звітності та законності господарських операцій повинні
бути представлені в аудиторському звіті. Інформація, подана у звіті,
повинна бути чіткою, надійною і компетентною, а також незалежною,
об’єктивною та правдивою. Аудиторський звіт складається в довільній
формі, призначений для замовника і його зміст не підлягає оприлюдненню.

Для користувачів публічної фінансової звітності аудитор готує чіткий
висновок про перевірену звітність, відповідність її у всіх суттєвих
аспектах інструкціям про порядок складання звітності та принципам
обліку, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні» та Національними Положеннями
(стандартами) бухгалтерського обліку Порядок складання висновку
регламентується ННА № 26 «Аудиторський висновок» та № 28 «Аудиторські
висновки спеціального призначення».

За своїм правовим статусом висновок аудитора прирівнюється до висновку
експертизи, що призначається у відповідності до процесуального
законодавства України.

Аудиторський висновок складається у довільній формі, але обов’язково
повинен містити наступні розділи: заголовок; вступ; масштаб перевірки;
висновок аудитора про фінансову звітність; дата аудиторського висновку;
адреса аудиторської фірми; підпис аудиторського висновку.

Структура аудиторського висновку включає наступні елементи:

заголовок;

замовник;

вступ;

масштаб перевірки;

висновок аудитора про перевірену фінансову звітність;

дата аудиторського висновку;

підпис аудиторського висновку;

адреса аудиторської фірми.

Аудитор повинен підготувати чіткий висновок про перевірену звітність,
відповідність її в усіх суттєвих аспектах Національним положенням
(стандартам) бухгалтерського обліку та принципам обліку що передбачені
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні».

Датою аудиторського висновку є день завершення аудиторської перевірки. В
цей день аудитор зобов’язаний доповісти про результати перевірки
керівництву підприємства, що перевіряється.

Дата на аудиторському висновку проставляється в той самий день, коли
керівництво підприємства підписує акт прийому-передачі аудиторського
висновку (або перед вступною частиною аудиторського висновку або біля
підпису аудитора).

Аудиторський висновок підписує від імені аудиторської фірми її директор
або аудитор, який має сертифікат аудитора України відповідної серії.
Аудиторський висновок рекомендується підписувати ім’ям аудиторської
фірми, оскільки вона несе юридичну відповідальність за якість
проведеного аудиту та згідно з

Законом України «Про аудиторську діяльність» може бути позбавлена права
на аудиторську діяльність Аудиторською палатою України у разі неякісного
проведення аудиторської перевірки.

В аудиторському висновку вказується адреса дійсного місцезнаходження
аудиторської фірми та код в реєстрі суб’єктів аудиторської діяльності на
аудиторську діяльність. Ця інформація може розміщуватися як при кінці
аудиторського висновку, після підпису аудитора, так і в матриці бланка
аудиторської фірми.

У всіх випадках обов’язкового аудиту аудиторські організації зобов’язані
готувати і надавати адресату письмову інформацію (звіт) аудитора
керівництву (власникам) економічного суб’єкта, що перевіряється, за
результатами проведення аудиту.

Конфіденційність володіння та зберігання аудиторського висновку за
результатами основних засобів.

Дані, які містить письмова інформація аудитора, наводяться з метою
доведення до керівництва економічного суб’єкта, що перевіряється,
свідчень щодо недоліків в облікових записах, бухгалтерському обліку і
системі внутрішнього контролю, які можуть призвести до суттєвих помилок
в бухгалтерський звітності, і в порядку внесення конструктивних
пропозицій щодо удосконалення систем бухгалтерського обліку і
внутрішнього контролю економічного суб’єкта.

Аудиторська організація зобов’язана вказати в письмовій інформації
аудитора всі пов’язані з фактами господарського життя економічного
суб’єкта помилки і перекручення, які суттєво впливають на достовірність
його бухгалтерської звітності. Може навести в письмовій інформації
аудитора будь-які відомості, що стосуються проведеного аудиту і фактів
господарського життя економічного суб’єкта, які буде вважати доцільними.

Письмова інформація аудитора не може розглядатись як повний звіт про всі
існуючі недоліки. Вона присвячена лише тим з них, які були виявлені в
процесі аудиторської перевірки.

Кожна аудиторська організація повинна розробляти, з урахуванням вимог
законодавства, вимоги щодо форми підготовки письмової інформації
аудитора. Такі внутрішні вимоги повинні забезпечувати акуратне і
однакове оформлення даного документа для різних економічних суб’єктів,
повинні бути затверджені керівником аудиторської організації і в
обов’язковому порядку дотримуватися працівниками при підготовці цього
документа. Аудитори, які здійснюють свою діяльність самостійно,
зобов’язані розробляти (або прийняти з урахуванням кваліфікаційних
рекомендацій) акуратну і однакову форму надання письмової інформації,
яка в подальшому буде застосовуватися на постійній основі.

ВИСНОВОК

Аудиторська діяльність — поняття значно ширше від поняття «аудит». Вона
включає в себе: організаційне та методичне забезпечення аудиту,
практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших
аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі
аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз,
консультацій з питань бухгалтерського обліку звітності, оподаткування,
аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів
економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та
юридичних осіб.

Аудиторська діяльність — це організаційне і методичне забезпечення
аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших
аудиторських послуг.

Аудитор (аудиторська фірма) повинен ретельно планувати свою роботу
контролювати свою діяльність, вести облік виконаної роботи. Тому
планування в аудиті слід розглядати як планування аудиторської
діяльності та планування конкретної аудиторської перевірки. Аудиторська
фірма розробляє і складає стратегічні плани аудиторської діяльності, які
розраховані на декілька років, і поточні бізнес-плани на поточний рік.

Для того, щоб своєчасно і якісно провести аудит фінансової звітності,
бухгалтерського балансу, законності і достовірності
господарсько-фінансових операцій і правильності їх відображення на
рахунках бухгалтерського обліку, необхідно чітко спланувати кожну
перевірку.

Планування аудиторської перевірки — це система заходів, направлених на
ефективне і своєчасне проведення аудиту.

Аудитор повинен планувати свою перевірку з трьох причин:

1) це дасть йому можливість одержати достатню кількість інформації про
стан справ клієнта. Одержання необхідної кількості інформації допоможе
аудитору дати обґрунтований висновок і в результаті звести до мінімуму
правові зобов’язання, а також зберегти хорошу репутацію фірми серед
представників своєї професії;

2) це допоможе утримати в рамках розумного витрати на аудит. Збереження
витрат в розумних межах допоможе аудиторській фірмі (окремому аудитору)
зберегти конкурентоспроможність і тим самим не втратити своїх клієнтів
за умови, якщо фірма (аудитор) зарекомендувала себе високою якістю
послуг, що надає;

3) це дозволить уникнути непорозумінь з клієнтом. Планування повинно
базуватись на обізнаності щодо діяльності клієнта, на ретельному
вивченні його особливостей та умов економічного середовища.

Для того, щоб скласти об’єктивну думку щодо інформації, яку він
підтверджує, аудитор повинен: одержати обґрунтовану гарантію того, що
інформація у бухгалтерській документації та інших джерелах даних про
господарюючий суб’єкт достовірна і достатня; вирішити, чи правильно
відтворена в обліку і звітності відповідна інформація.

Для проведення результативних перевірок аудитор повинен: добре володіти
теорією аудиту; знати чинну на момент здійснення господарських операцій
нормативну базу; володіти методикою організації аудиторських перевірок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Аудит: Учеб. для студ. Вузов / Под ред. В.И. Подольского. – 2-е узд.,

Перераб и доп. – М.: ЮНИТИ, 2000.

Аудит: Учеб. пособие для вузов / Ю.А. Данилевський и др. – М.: ИДФБК

Пресс, 1999.

Аудит Мотгомери / Ф.Л. Дефлиз, Г.Р. Дженик, В.М. О’Рейли, М.Б. Хирш;
Пер. с англ. Под ред. Я.В. Соколова. – М.: Аудит, Юнити, 1997.

Аудиторская деятельность в Украине. Сборник нормативных документов (С
изменениями и дополнениями по состоянию на 01.03.01 г.) — X.: ООО
«Конус», 2001.

Додж Р. Краткое руководство по стандартам и нормам аудита: Пер. с англ.
– М.: Финансы и статистика, ЮНИТИ, 1992.

Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація. – К.: Знання, КОО, 2001.

Закон України «Про аудиторську діяльність» // Голос України. — 1993. —
№99(599).

Ковалева О.В., Константинов Ю.П. Аудит: Учебн. пособие – М.: Приор,
2000.

Полисюк Г.Б. и др.. Аудит предприятия. Организация аудиторских проверок
и комплексных анализ финансовых результатов деятельности предприятия:
Учебн. пособие – М.: Экзамен, 2001.

Скобара В.В. Аудит: методология и организация. – М.: Дело и сервис,
1998.

Усач Б.Ф. та ін. Аудит і судово-бухгалтерська експертиза / За ред.. Б.Ф.
Усача. – Львів:Каменяр, 1998.

Шеремет А.Д., Суйц В.П. Аудит: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2001.

PAGE

PAGE

PAGE 2

Похожие записи