Реферат на тему:

Аналіз шляхів формування дивідендної політики спільного підприємства tc
«АНАЛІЗ ШЛЯХІВ ФОРМУВАННЯ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ СПІЛЬНОГО ПІДПРИСМСТВА»

Світова практика багата на різноманітні форми залучення іноземних
інвестицій у вигляді створення спільних підприємств, транснаціональних
компаній, лізингових фірм, підприємств, що цілком належать іноземним
інвесторам тощо. Проте спільні підприємства з іноземним капіталом
вважаються однією з найбільш ефективних форм залучення прямих іноземних
інвестицій в економіку України, найбільш динамічно розвиненим і
ефективним фактором економіки, що сприяє розвиткові необхідної ринкової
інфраструктури держави.

Відповідно до Закону України “Про режим іноземного інвестування”,
іноземні інвестиції в Україні можуть здійснюватися у формі часткової
участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними
і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств. Не
виключена можливість існування СП і у випадку придбання іноземним
інвестором в українських юридичних і фізичних осіб прав на користування
землею та використання природних ресурсів на території України. Таким
чином, законодавство України надає право іноземним інвесторам брати
участь в українських підприємствах, тобто мати долю в статутному
капіталі господарських товариств, створених в Україні.

Закон України “Про господарські товариства” передбачає створення
українсько-зарубіжних СП у п’яти правових формах: акціонерне товариство;
товариство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою
відповідальністю; повне товариство; командитне товариство.

Найпоширенішою в Україні є перша і друга організаційно-правові форми
організації СП, які обумовлюють внески до статутного капіталу цінними
паперами та розподілу прибутку у вигляді дивідендів. При створенні
спільних підприємств у промисловості, банківській, страховій справах
перевага надається акціонерній формі. У сфері послуг і торгівлі СП
створюються товариства з обмеженою відповідальністю, що обумовлено
малими розмірами статутного капіталу, простою процентною процедурою
реєстрації, відсутністю необхідності випуску акцій. Незважаючи на форму
створення, метою діяльності будь-якого СП є орієнтація на отримання
підприємницького доходу, оскільки кожним із його співзасновників
переслідується характерна для бізнесу мета – одержання прибутку. СП не
вкладають кошти на соціальні потреби і не можуть задовольнитися простим
збором відсотків за капітал, тому частина доходу, отримана учасниками
від спільної діяльності, прирівнюється до виплати дивідендів.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика визначення дивідендів

Наведені формулювання підтверджують, що основними умовами нарахування та
виплати дивідендів є обов’язкова наявність статутного капіталу та
володіння корпоративними правами. Проте дані визначення викликають
протиріччя в тлумаченні термінів “дивіденди” та джерел їх виплати. У
першому випадку – це частина доходу, другому – частина чистого прибутку,
третьому – частина прибутку спільного підприємства.

На думку автора, більш логічною є виплата дивідендів з чистого прибутку,
оскільки досвід говорить про те, що такий підхід звільняє СП від
технологічних, податкових та інших проблем. Розподіляється прибуток СП у
вигляді дивідендів згідно з чинним законодавством і статутом
підприємства пропорційно до внесків вітчизняних та іноземних учасників
до статутного капіталу. Але очевидно, що зарубіжний партнер розраховує
отримати дивіденди на рівні, принаймні не нижчому звичайної процентної
ставки. Звідси випливає, що вимоги іноземних учасників щодо рівня
доходів на вкладений капітал становлять не менше 15–18 %.

Облік дивідендів, отриманих від спільних підприємств, ведеться
відповідно до П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції” за методом участі в
капіталі.

Акції або частки в статутному капіталі СП є активами, які інвестори
вкладають з метою збільшення прибутку, також і за рахунок одержуваних
дивідендів. Такі активи інвесторів називають фінансовими інвестиціями, а
дивіденди, які необхідно одержати за фінансовими інвестиціями,
відображаються як фінансовий дохід інвестора. Дохід визначається в той
період, коли об’єкт інвестування оголосив про виплату дивідендів (рис.
1).

Рис. 1. Умови визнання доходу від здійснення фінансових інвестицій у СП

Отже, фінансові інвестиції в спільну діяльність – це активи (переважно у
формі цінних паперів), які утримуються підприємством із метою збільшення
прибутку (відсотків, дивідендів тощо) зростання вартості капіталу або
інших вигод для інвесторів. Інвестування іноземних інвесторів у цінні
папери передбачає різні цілі. Основна з них – одержання в перспективі
прибутку від інвестицій, встановлення офіційних відносин або контролю
над СП. Їх очікування направлені на одержання визначених дивідендів,
зростання курсу акцій і відшкодування вкладеного капіталу. Відповідно
цінність СП для акціонерів можна підвищити трьома способами: виплатою
дивідендів, підвищенням курсу акцій та проведенням виплат готівкою. На
практиці це означає – керувати спільним підприємством так, щоб
одержувати готівкові кошти, а не звітний прибуток.

Порядок відображення одержаних дивідендів у бухгалтерському обліку у
підприємства інвестора може бути різним. Це залежить від того, до якої
групи належить підприємство, одержує дивіденди від об’єкта інвестування:

– перша група – підприємства, що володіють акціями (частками) в
статутному капіталі асоційованих, дочірніх або спільних підприємств;

– друга група – підприємства, що володіють акціями (частками в
статутному капіталі) підприємств, які не можна віднести до асоційованих,
дочірніх або спільних підприємств5.

Таким чином, дохід від інвестицій у спільні підприємства, на які
інвестор має суттєвий вплив, що визнаний тільки в сумі отриманих
дивідендів або здійснює контроль за діяльністю об’єкта інвестування не
може адекватно показати справжній дохід від інвестицій. Дивіденди можуть
мати лише незначний зв’язок із результатами діяльності спільного
підприємства, а інвестор, який впливає на діяльність об’єкта
інвестування, несе повну відповідальність за рівень рентабельності
інвестицій. Тому використання методу участі в капіталі для оцінки
фінансових інвестицій у спільні підприємства підвищує інформативність
фінансової звітності інвестора.

Концепцію оцінки інвестицій за методом участі в капіталі можна описати
так. Вважають, що інвестор заробив дохід від інвестицій, але не в сумі
одержаних дивідендів. Його дохід розраховується виходячи з частки такого
інвестора в статутному капіталі спільного підприємства. Тому, якщо
спільне підприємство в звітному періоді одержало прибуток, то у балансі
інвестора збільшують балансову вартість інвестиції і відображають дохід
від інвестицій. Дивіденди, нараховані спільним підприємством,
розглядаються інвесторами як повернення частки вкладених інвестицій. У
разі, коли СП у звітному періоді одержало збиток, у балансі інвестори
зменшують балансову вартість фінансової інвестиції і відображають втрати
від фінансових інвестицій. Отже, хоча балансова вартість фінансової
інвестиції змінюється, ці зміни завжди пропорційні частці інвестора у
статутному капіталі спільного підприємства.

Класифікація дивідендних виплат спільного підприємства власникам
корпоративних прав (акціонерам) здійснюється за наступними ознаками
(рис. 2).

Кожне рішення щодо виплати дивідендів необхідно розглядати СП із двох
позицій: з одного боку – як прийняття рішення позначиться на становищі
підприємства, а з іншого – як на нього прореагують вітчизняні та
іноземні акціонери підприємства. В ідеалі між цими двома позиціями немає
протиріччя. Дивідендна політика,, яка знижує вартість капіталу і
підвищує ринкову вартість підприємства, а отже і ціну його акцій, що є
важливим для спільного підприємства, сприяє впевненості акціонерів у
тому, що справи на підприємстві йдуть добре, а отже, є можливість для
збільшення їх доходів6 .

Рис. 2. Класифікація дивідендних виплат СП

Одним із інструментів впливу держави на дивідендну політику спільного
підприємства служать податки.

В Україні проголошено єдиний режим здійснення підприємницької діяльності
для всіх суб’єктів господарювання, тому повинен застосовуватись і єдиний
режим оподаткування аналогічних операцій діяльності, доходів тощо.
Всупереч цій вимозі доходи нерезидентів, отримані у вигляді дивідендів,
безпідставно оподатковуються в більш жорстокому порядку, ніж відповідні
доходи вітчизняних інвесторів. Так, додатково до податку на прибуток
підприємство-емітент корпоративних прав повинне сплатити в рахунок
оподаткування дивідендів іноземного інвестора податок у розмірі 15 % (п.
13.7 ст. 13 Закону).

Як наслідок, підприємство-емітент корпоративних прав за інших рівних
умов повинно сплатити з кожних 100 одиниць чистого прибутку, після
сплати податку, повністю розподіленого на дивіденди, 40,5 одиниць, тоді
як таке підприємство у разі виплати дивідендів резиденту, сплачує лише
30 одиниць.

Розглянемо приклад.

1. Одержано валовий прибуток – 100 од.

2. Податок на прибуток (30 %) – 30 од.

3. Розподілено на дивіденди (100 од. – 30 од.) – 70 од.

4. Податок на дивіденди:

– резидента (70 од. х 30 %) – 21 од.

– нерезидента (70 од. х 15 %) – 10,5 од.

5. Загальні податкові зобов’язання після заліку податку на дивіденди з
податком на прибуток:

– резидента (30 од. + 21 од. – 21 од.) – 30 од;

– нерезидента (залік відсутній) (30 од. + 10,5 од.) – 40,5.

Таким чином, підприємство-емітент, яке нараховує і сплачує дивіденди
інвестору-нерезиденту несе вищі податкові навантаження перед бюджетом,
ніж підприємство без іноземних інвестицій7.

На думку автора, з метою усунення податкової дискримінації спільних
підприємств з іноземними інвестиціями, які виплачують дивіденди,
необхідно поширити на доходи іноземних інвесторів єдиний національний
режим оподаткування дивідендів.

Ще одним дискримінаційним моментом, що може виникнути в процесі
функціонування спільних підприємств акціонерної форми власності, є
маніпуляція з черговістю виплати дивідендів. Процедура виплати
дивідендів СП нерідко розтягується на тривалий час, на що впливають
інфляційні процеси. Таким чином, керівники СП, безумовно не зашкоджуючи
інтересам власників контрольного пакета акцій спільного підприємства,
“витягують з кишень” дрібних як вітчизняних, так і іноземних інвесторів
значні суми. Тому для вирішення даної проблеми, на думку автора,
доцільно було б встановити таку норму, згідно з якою керівники СП та
власники контрольних пакетів акцій одержували б дивіденди в останню
чергу. Це послужило б стимулом для прискорення процедури якнайшвидшої
виплати дивідендів дрібними акціонерами та припинило б ганебну практику
маніпулювання в дивідендній політиці.

Періодичність виплати дивідендів учасникам СП залежить від того, в якій
правовій формі створене і функціонує підприємство. Строки та порядок
виплати дивідендів можутьбути передбачені статутними документами
спільного підприємства, при цьому періодичність нарахування дивідендів
чітко визначенні чинним законодавством лише для СП акціонерної форми
власності – один раз на рік за підсумками календарного року. Для
спільних підприємств, створених інших правових форм дивіденди можуть
сплачуватись як щоквартально, так і за результатом звітного року (але за
умови, що це передбачено статутом або на те є рішення зборів
засновників). Такі строки проведення дивідендних виплат суперечать
світовій практиці, яка на відміну від вітчизняного законодавства не
обмежує частоту цієї операції. Звичайно, нормою є виплата дивідендів
один раз у півроку або квартал, рідше – один раз на місяць.

Згідно з діючим законодавством спільні підприємства при виплаті
дивідендів нерезидентам повинні керуватись такими правилами:

– не можуть виплачуватись дивіденди нерезидентам, якщо
підприємство-емітент має збитки за результатами того періоду, в якому
вони нараховані;

– податок, що утримується з суми виплачених дивідендів, повинен
вноситися в бюджет не пізніше строку сплати податку на прибуток того
податкового періоду, коли нараховані дивіденди;

– податок повинен сплачуватися до/або в момент виплати дивідендів при їх
репатріації за кордон;

– дивіденди виплачуються нерезиденту пропорційно його частки в
статутному капіталі спільного підприємства за рахунок прибутку, що
залишається в розпорядженні спільного підприємства після оподаткування;

– податок не нараховується і не утримується, якщо емітент виплачує
дивіденди нерезиденту у вигляді акцій (часток), за умови, що при цьому
не зміняться пропорції (частки) участі українських та закордонних
учасників у статутному капіталі спільного підприємства;

– виплати дивідендів товарами або основними засобами відносяться до
бартерних операцій і підлягають обкладанню ПДВ;

– нарахований податок на прибуток підприємства емітента не зменшується
на суму сплаченого податку на доходи нерезидента, одержаного у вигляді
дивідендів;

у платіжному документі, що представляється в банк для виплати
дивідендів, обов’язково відображається сума дивідендів, яку необхідно
виплатити, та утримана сума податку.

Розмір та рівень дивідендних виплат визначаються на підставі
колегіального рішення вищого органу управління спільним підприємством,
вимоги щодо правоздатності якого зафіксовано в Статуті підприємства.
Нерідко у вітчизняній практиці при проведенні загальних зборів були
випадки, коли акціонери СП, які володіли більше як 60 % акцій, проводили
загальні забори за межами України. Цим користувались в основному
зарубіжні інвестори СП, а дрібні акціонери не могли брати участь у таких
зборах і впливати на їх рішення. У лютому 2002 року Президент України Л.
Кучма підписав Закон “Про внесення змін в Закон України “Про
господарські товариства”, згідно з яким загальні збори акціонерів
підприємств будуть проводитись на території України, за винятком тільки
тих іноземних інвесторів, які 100 % володіють статутним капіталом
спільних підприємств.

Одержаний дохід у вигляді дивідендів іноземні інвестори можуть
використовувати за своїм бажанням як реінвестування або перерахувати за
кордон.

Відомо, що емітент корпоративних прав може виплачувати дивіденди акціями
власної емісії. Така виплата називається реінвестицією дивідендів. Вона
означає, що підприємство-емітент шляхом залучення сум нарахованих
дивідендів поповнює свій статутний капітал, тобто здійснення
реінвестицій розцінюється як внесок учасника спільного підприємства в
діяльність комплексу СП, який повністю повинен братися до уваги в
наступному розрахунковому періоді.

Закон України “Про режим іноземного інвестування” гарантує іноземним
інвесторам після сплати податків без перешкод перевести за кордон їх
прибутки, доходи та грошові кошти, одержані на законних підставах у
результаті здійснення іноземних інвестицій у СП, тобто одержання
дивідендів іноземним учасникам гарантується. Але ця ситуація
ускладнюється у зв’язку з тим,, що у випадку відсутності у СП, яке
здійснює виплату, дивідендів, іноземної валюти її необхідно купити.

Підставою для купівлі іноземної валюти для виплати дивідендів є наступні
документи:

– документ про фактичне внесення інвестицій;

– довідка уповноваженого банку про сплату до бюджету податку, утриманого
з дивідендів іноземних інвесторів;

– копія рішення загальних зборів засновників діючих в Україні спільних
підприємств з іноземними інвестиціями про розподілення прибутку;

– копія декларації про прибутки з відміткою податкової інспекції про їх
приймання.

Придбана валюта для виплати дивідендів повинна бути перерахована за
кордон нерезиденту протягом п’яти робочих днів із дати зарахування її на
поточний рахунок. Крім того, на поточний рахунок нерезидента-інвестора
можна перерахувати дивіденди і в національній валюті, які при переводі
за кордон він конвертує в іноземну валюту на міжбанківському валютному
ринку України.

Таким чином, дивідендні виплати СП – це не тільки додаткові доходи, але
й показники спроможності підприємства приносити прибуток. Дивіденди
впливають на господарську діяльність СП: якщо сплачувати високі
дивіденди, то залишається менше коштів для реінвестування в розвиток
підприємства, що в результаті примушує підприємство залучати кошти за
рахунок кредиту, випуску нових акцій тощо. Для того, щоб спільні
підприємства працювали стабільно, а саме: з одного боку мали реальні
можливості захистити свої інтереси, а з іншого – були б обмежені в
можливості зловживати своєю економічною владою в товаристві, яку дає
володіння контрольним пакетом акцій або відповідним числом на загальних
зборах акціонерів, необхідне правове забезпечення реалізації інтересів
вітчизняних та іноземних акціонерів в акціонерному законодавстві.

Зарубіжний досвід свідчить, що типовий інвестор, вкладаючи акції в
спільні підприємства піввідсотка або навіть менше, впевнений, що він як
акціонер захищений законом та багатовіковими традиціями. В українських
умовах купувати іноземному інвестору такі маленькі пакети акцій
спільного підприємства все одно, що викидати гроші на вітер, бо всі вже
розуміють: якщо інвестор не контролює діяльність СП, то він буде
стовідсотково обманутий. Західний інвестор може, наприклад, мати в
“Ай-Бі-Ем” 0,5 % акцій, і це буде вдала інвестиція, а якщо йому належить
0,5 % Укрнафти”, він ніхто, бо законодавство України не містить навіть
традиційної схеми захисту прав як українських, так і іноземних
акціонерів.

Тому всі вдалі інвестиції в спільні підприємства України – це інвестиції
в контрольні пакети не менше 60 %, щоб бізнесом можна було б реально
керувати. В українських умовах необхідно володіти не менше як 75 % акцій
спільного підприємства, бо 51 % – це вже ризиковано. В Україні можна
бути або великим інвестором, або ніяким. Зокрема, білоцерківська
“Росава” успішно працює, а її акції коштують дешевше паперу, на якому
вони надруковані, і інвестори без контрольного пакета не можуть вплинути
на ситуацію.

На думку автора, необхідно внести деякі зміни в акціонерне законодавство
України, зокрема:

– передбачити обов’язки іноземного інвестора (контролюючого
підприємство) компенсувати АТ збитки, заподіяні прийняттям рішення,
нав’язаного іноземним інвестором, а також фінансову відповідальність
останнього за зобов’язаннями СП акціонерної форми власності, якщо воно
буде визнане банкрутом з вини іноземного інвестора;

– дати акціонеру право на незгоду з рішенням органів товариства, що
торкається інтересів акціонера, тобто вимагати в товариства викупу
акцій, що належать акціонеру, за справедливою вартістю, у випадку, якщо
підприємством буде прийняте рішення, яке суперечить інтересам акціонера
з питань, визначених законом і Статутом спільного підприємства
акціонерної форми власності;

– закріпити за акціонером права подачі не тільки прямих позовів (тобто в
інтересах самого акціонера) до товариства, але і непрямих, що
пред’являються акціонером в інтересах товариства до будь-якої особи, з
вини якої товариству заподіяні збитки, зокрема до посадових осіб його
органів.

Але сьогодні Урядом розроблено законопроект “Про акціонерні товариства”,
який вже декілька років обговорюється в різних ділових колах,
відстрочений парламентом на невизначений строк. Керівники підприємств
акціонерної форми власності, зокрема, вимагають недопущення прийняття
цього законопроекту, оскільки вважають, що законопроект повинен пройти
ще додаткове обговорення всіх зацікавлених сторін. Разом з тим, його
розробники вважають, що діючий Закон “Про господарські товариства” вже
не в змозі повністю забезпечити регулювання акціонерних відносин
учасників спільних підприємств. Підтвердженням цього є постійне
зростання конфліктних ситуацій у взаємовідносинах між засновниками СП. З
січня 2003 року також вступить у силу Господарський та Громадянський
кодекси, у відповідності з якими і повинно розроблятися спеціальне
законодавство, регулююче акціонерні відносини.

За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, яка постійно
проводить детальний аналіз конфліктних ситуацій у підприємницькій
діяльності, основними причинами виникнення конфліктів на підприємствах
акціонерної форми власності є:

1. Порушення, пов’язані з розкриттям інформації про емітентів спільного
підприємства.

2. Участь у контролі над контрактами на значні суми.

3. Відсутність можливостей для дрібних інвесторів впливати на формування
повістки дня загальних зборів.

4. Участь у наглядових радах акціонерних товариств.

5. Розкриття інформації про власників контрольних пакетів акцій.

6. Розширення кола питань, які відносять винятково до компетенції
загальних зборів акціонерів.

7. Порушення, які виникають при додатковій емісії акцій.

8. Ускладнений доступ до протоколів загальних зборів та інших документів
СП тощо.

Отже, витоки акціонерних проблем спільних підприємств наступні:
недосконалість управління спільним підприємством акціонерної форми
власності, незахищеність прав як вітчизняних, так і іноземних
акціонерів, відсутність цивілізованих механізмів реєстрації та переходу
прав власності.

Для отримання повної та достовірної інформації про нарахування і виплати
дивідендів та виникнення і погашення заборгованості по них розглянемо
порядок їх відображення в фінансовій звітності.

Відповідно до П(С)БО 2 “Баланс” у статті 590 “Поточні зобов’язання за
розрахунками з учасниками” відображається заборгованість спільного
підприємства його засновникам, пов’язана з розподілом прибутку, тобто з
нарахуванням дивідендів.

Виплачену емітентом суму дивідендів необхідно відобразити в рядку 350
“Виплачені дивіденди” Звіту про рух грошових коштів П(С)БО 4. Крім того,
суми виплачених дивідендів зазначаються в рядку 140 “Виплати власникам
(дивіденди)” Звіту про власний капітал П(С)БО 5 відповідно до джерел
виплати дивідендів.

Якщо ж рішення про виплату дивідендів було прийнято після складання
звітності, то інформацію про нараховані та виплачені дивіденди
розкривають у примітках до фінансової звітності П(С)БО 6.

Суми грошових надходжень у вигляді дивідендів відображають у рядку 220
“Одержані дивіденди” Звіту про рух грошових коштів, а нараховані для
отримання дивіденди в рядку 120 “Інші грошові доходи” Звіту про
фінансові результати.

До прийняття П(С)БО 4 дані про дивідендні виплати, відображені в різних
формах звітності, на думку іноземних учасників СП, не в повному обсязі
характеризувати фінансовий стан спільного підприємства та його майбутні
перспективи. Тому вони пропонували українським бухгалтерам звернути
увагу на міжнародну форму “Звіту про грошові потоки”, яка узгоджувала
розмір грошових активів спільного підприємства на початок і кінець
звітного періоду, показуючи надходження та витрачання грошових засобів
за всіма можливими напрямами, а також служила дуже зручним інструментом
для визначення ліквідності СП.

Аналогом міжнародної форми “Звіту про грошові потоки” став прийнятий в
Україні “Звіт про рух грошових коштів” П(С)БО 4, який на даний момент є
джерелом інформації про аналіз руху фінансових потоків спільного
підприємства при дослідженні кредитоспроможності, прогнозуванні
фінансового стану, розробці бізнес-планів. Від прогнозування грошових
потоків спільних підприємств, які застосовуються для оцінки
інвестиційної привабливості та макроекономічних показників, також
залежать і можливі дивідендні виплати.

Таким чином, введення до складу фінансової звітності “Звіту про рух
грошових коштів” є надзвичайно важливим етапом у забезпеченні
інформаційними потребами управління фінансовими потоками СП, оскільки
він розкриває взаємозв’язок між наявністю грошових коштів і балансом,
показує їх зміни і дає можливість з’ясувати, чому, наприклад, спільне
підприємство має прибуток, але не має реальних грошових коштів для
виплати дивідендів.

Таким чином, однією з умов подальшого функціонування спільних
підприємств акціонерної форми власності на ринку України є правильний
вибір дивідендної політики, яка включає наступні аспекти:

– дивідендні виплати спільного підприємства акціонерної форми власності
повинні бути стабільними. Стабільні дивіденди сигналізують потенційним
інвесторам про успішну діяльність підприємства, сприяють залученню
додаткових ресурсів з інших джерел;

– необхідний постійний контроль з боку керівництва спільного
підприємства за балансом між достатнім реінвестуванням прибутку у
розвиток підприємства та достатнім рівнем дивідендів акціонерам;

– всі можливі варіанти виплати дивідендів (грошові і негрошові) повинні
передбачатися статутом спільного підприємства акціонерної форми
власності;

– викуп акцій спільним підприємством можна розглядати як одну із форм
реінвестування дивідендів, яка дає можливість автоматично збільшити
розмір прибутку на акції та підвищувати коефіцієнт дивідендних виплат у
майбутньому періоді.

Отже, дивідендна політика спільного підприємства є важливим інструментом
управління процесом використання прибутку і від правильності її вибору
залежить фінансова стійкість підприємства, платоспроможність та
ліквідність активів. І хоча єдиного алгоритму у вироблені дивідендної
політики не існує, вона визначається багатьма факторами, зокрема і важко
формалізованими, наприклад, психологічними. Тому без правильно
розробленої дивідендної політики неможливо максималізувати добробут
спільного підприємства і одночасно забезпечити стабільне становище його
діяльності.

Література tc «Література»

1. Білоус В.Т., Ніколаєв В.П., Чугаєв А.О. Аналіз податкових надходжень:
проблеми методології. – Ірпінь, 2003. – 231 с.

2. Волков Ю.С. Аналіз фінансових результатів діяльності платників
податків за даними податкових декларацій // Трансформація курсу
„Економічний аналіз діяльності підприємства”: Тези доповідей міжнародної
наукової методичної конференції (16–17 травня 2002 р.). – К.: КНЕУ,
2002. – С. 94–96.

3. Волков Ю.С. Сучасні аспекти методики фінансового аналізу платників
податків. Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою
діяльністю // Матеріали 1-ї Всеукраїнської науково-практичної
конференції (20–22 листопада 2002 р. м. Черкаси). – Черкаси: УДТУ, 2002.
– С. 69–72.

4. Волков Ю.С. Модель фінансового аналізу в системі оподаткування
підприємств // Бюджетно-податкова політика: теорія, практика, проблеми:
Матеріали науково-практ. конференції 18–19 грудня 2003 року. – Ірпінь:
ДПАУ, НАДПСУ, 2004. – С. 63–70.

5. Волков Ю.С. Фінансовий аналіз в процесі податкового планування
суб’єктів малого підприємства // Розвиток методології і методики
податкового аудиту: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції
(25–27 березня 2004 року). – Ірпінь: ДПАУ, НАДПСУ. 2004. – С. 227–234.

6. Давликамова Г.В. Налоговый анализ как составная часть анализа
хозяйственной деятельности предприятия // Финансы. – № 8. – 2001. – С.
40–42.

7. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський,
М.І. Горбаток; За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка – К.: КНЕУ,
2001. – 504 с.

8. Ковалев В.В Финансовый анализ: методы и процедуры. – М: Финансы и
статистика, 2002. – 559 с.

9. Москаленко В., Афонін О. Ризикоорієнтована система відбору платників
податків до податкового аудиту // Матеріали міжнародної
науково-практичної конференції 25–27 березня 2004 року. – НАДПСУ, 2004.
– С. 12–13.

10. Жерлицин Д.М. Финансовый анализ в системе налогового менеджмента
предприятия // Трансформація курсу „Економічний аналіз діяльності
підприємства”: Тези доповідей міжнародної наукової методичної
конференції. (16–17 травня 2002 р.). – К.: КНЕУ, 2002. – С. 161–165.

11. Податковий аудит: Навчальний посібник / За заг. ред. В.А. Онищенка,
А.О. Чугаєва – Ірпінь: Академія ДПС України, 2003. – 397 с.

12. Павленко А.Ф., Чумаченко М.Г. Трансформація курсу „Економічний
аналіз діяльності підприємств”: Наук. доповідь. – К.: КНЕУ, 2001 – 38 с.

13. Чугаєв А.О. Податкові аспекти трансформації курсу „Економічний
аналіз”. Проблеми формування ринкової економіки: Між. від. наук. зб.,
заснований у 1992 р.: Спец. випуск „Трансформація курсу „Економічний
аналіз діяльності підприємства”. – К.: КНЕУ, 2002. – С. 535–549.

Похожие записи