ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття податку на додану вартість

Розділ 2. Ставки податку на додану вартість та податкові періоди

його сплати

Розділ 3. Відшкодування та кредитування податку на додану

вартість

Розділ 4. Удосконалення механізму сплати і відшкодування ПДВ

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Перехід України до економіки ринкового типу зумовлює потребу формування
нових правових відносин у сфері оподаткування. Нині провадиться активна
робота з удосконалення податкового законодавства України, її успіх
залежить від того, наскільки вдасться узагальнити накопичений досвід,
зіставити його з теперішньою зарубіжною практикою, виявити успіхи та
прорахунки, намітити орієнтири. Однак прийняття і дія великої кількості
законодавчих актів, що регулюють відносини у сфері оподаткування, часті
зміни, неоднозначність тлумачення їхніх норм створюють значні перешкоди
в практичній діяльності як для суб’єктів оподаткування, так і для
органів контролю. Крім того, непідготовленість значної частини
працівників державної податкової адміністрації та органів внутрішніх
справ негативно впливає на попередження зловживань у сфері
оподаткування. За таких умов зростають значення та роль права як
інструменту державного управління економікою. Але право може успішно
виконувати свою функцію лише за умови жорсткого дотримання його вимог в
усіх сферах діяльності, в тому числі і в податковій.

16 листопада голова держави виклав основні напрями лікування української
економіки. Україні були прописані: сильна державна влада, протекціонізм
внутрішнього ринку та відміна ПДВ.

Зокрема Президентом Украъни було сказано: “Ми одними з перших серед
постсоціалістичних країн ввели податок на добавлену вартість, не маючи
для цього ніяких передумов. Результат відомо: було нанесено болючий удар
по фінансам суб’єктів господарювання. Цей закон продовжує здійснювати
свій негативний вплив й зараз”.

Отож ми бачимо актуальність обговорення теми податку на добавлену
вартість. Податок на додану вартість є одним з шляхів надходження у
бюджет держави грошей. Беручи до уваги вищесказане і аналізуючи те, що
сказав Президент, можна сказати, що держава приділяла велику увагу ПДВ.
В результаті, постраждали суб’єкти підприємницької діяльності, їхні
доходи падали, а звідси впав і рівень ВВП. Тож можно зробити висновок,
що неправильна політика лише одного важіля нанесла вагомого гальмування
розвитку економіки країни. Відміни ПДВ у нашій країні суб’єкти
підприємницької діяльності давно чекали, оскільки прибутку стане більше,
життя стане кращим, тому що платити будуть більше від того, що забирати
будуть менше.

Метою дипломної роботи стало вивчення питань – поняття податку на додану
вартість, ставки податку на додану вартість та податкових періодів його
сплати, відшкодування та кредитування податку на додану вартість, а
також удосконалення механізму сплати і відшкодування ПДВ.

Для досягненя мети мною були проаналізовані численні нормативно-правові
акти, а також наукова та монографічна література по предмету дипломної
роботи. Зокрема, можна назвати хоча б окремі праці: Вурлакова Л.В.
“Система налогообложения: (отечественный й зарубежный опыт)”, Геги П.Т.,
Доля Л.М. “Основи податкового права”, Криницкого И.Е., Кучерявенко Н.П.
“Налоговое право”, Федосова В.М. “Податкова система України”,
Поддєрьогіна А.М. “Податкова система України на шляху розвитку”, Соскіна
О. “Концепція трансформації податкової системи в Україні”, Стояна В.І.
“Удосконаленя податкової системи України”, Ткаченко В.А., Каламбета
С.В., Кармазіна Ю.А. “Удосконалення податкового механізму на основі
визначеня податкового потенціалу” та ряд інших.

Дана дипломна робота логічно та послідовно розкривається у наступній
структурі: розділі 1 “Поняття податку на додану вартість”, розділі 2
“Ставки податку на додану вартість та податкові періоди його сплати”,
розділі 3 “Відшкодування та кредитування податку на додану вартість”,
розділі 4 “Удосконалення механізму сплати і відшкодування ПДВ”.

РОЗДІЛ 1. Поняття податку на додану вартість

Податок на додану вартість у багатовіковій історії податкового права —
порявняно новий вид непрямого податку. Вперше він був введений у Франції
в 1954 році, потім набув широкого поширення — спочатку в інших країнах
Європи (кінець 60-х — початок 70-х рр.) і дещо пізніше — в країнах Ази,
Африки і Латинської Америки Нині податок на додану вартість стягується
майже у 80-ти країнах, серед яких практично всі промислове розвинуті
країни Єдина держава, де такого податку немає, — США. Але й тут протягом
останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії щодо заміни податку
з обороту на федеральний податок на додану вартість У кінці 80-х — на
початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія,
Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також у деяких країнах
СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні, Росії ПДВ введено в 1992 році.

Загальною тенденцією для всіх країн, що ввели ПДВ, стало швидке
перетворення цього податку на один із основних у податковій системі У
Франції на частку ПДВ припадає 45 % усіх податкових надходжень до
бюджету1, у Великобританії і Німеччині — 50 %2. Приблизно такою є
частка податку на додану вартість до загального обсягу податкових
платежів у бюджет держави в інших країнах — членах Європейського Союзу.
В Україні податок на додану вартість становить близько 22 %
консолідованого бюджету.

Введення ПДВ стало одним з основних напрямків глобальної податкової
реформи 80—90-х рр. Таке широке поширення ПДВ та його визнання в
багатьох країнах світу пояснюється цілою низкою причин.

Суть податку на додану вартість полягає у сплаті податку продавцем
(виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини
вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до
стадії реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу
виробництва і обігу товарів, починаючи із стадії виготовлення їх і
закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок
сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку
податкову базу, практично охоплює всі види товарів і послуг. Продавець
включає податок на додану вартість у вартість товарів та наданих послуг.
Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари
(роботи, послуги). Таким чином, сума сплаченого ним податку становить
різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані
товари і послуги, та сумами податку, сплаченими постачальникам при
придбанні тих товарів і послуг, які необхідні в процесі виробництва
оподатковуваних товарів (робіт, послуг). Платник ПДВ має право на
вирахування податку, сплаченого ним постачальникам. На цьому, власне, і
базується механізм дії податку на додану вартість.

На практиці бувають відхилення від єдиної схеми, оскільки окремі країни
застосовують різні методи обчислення податку, визначення податкової
бази, ставок, пільг тощо. Однак у цілому зазначений варіант ПДВ став
універсальним, оскільки саме він був прийнятий більшістю країн.

Податок на додану вартість — універсальний непрямий податок, який
найбільшою мірою відповідає умовам ринкової економіки. Одна із властивих
його ознак — економічна нейтральність: податок стягується за однаковою
ставкою щодо всієї споживчої бази. Це створює йому перевагу порівняно з
податком з обороту. ПДВ вельми зручний і простий із суто
адміністративного погляду (маються на увазі методи його обчислення,
порядок збору та сплати, аудит і т. п.). ПДВ є найбільш надійним і
постійним джерелом надходжень доходів до державного бюджету. Він активно
використовується при розробці податкової політики. За допомогою податку
вирішується чисто фіскальна мета оподаткування, пов’язана з поповненням
доходів державного бюджету. Він має і важливі економічні наслідки:
стимулює економічну активність, зниження витрат виробництва, сприяє
покращенню якості продукції.

Основні напрямки в еволюції законодавства про ПДВ у країнах, де цей
податок діє, якраз і визначаються прагненням, з одного боку, посилити
суто фіскальну функцію податку, а з іншого — використовувати його з
метою стимулювання економічного розвитку. З цим пов’язана тенденція до
розширення оподатковуваної бази податку, кола платників та скорочення
пільг, яка спостерігається майже в усіх країнах.

Подібні тенденції характеризують розвиток законодавства про податок на
додану вартість і в Україні. Однак у нас він відбувається у специфічних
умовах. Перш за все, це пов’язано з переходом до нової системи ринкових
відносин, а також з рішенням завдань інтеграції країни в систему
світових економічних зв’язків.

Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою
рухливістю та мінливістю. З часу прийняття першого Закону України «Про
податок на добавлену вартість» від 20.12.1991 р. видано ще чотири
законодавчі акти, якими вносили зміни та доповнення до Закону. Пізніше
став діяти Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. «Про
податок на добавлену вартість», до якого 13 разів вносилися зміни та
доповнення.

Сьогодні податок на додану вартість в Україні регулюється Законом
України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року. Згідно
з цим Законом всі підприємства незалежно від форми власності сплачують
податок на додану вартість у загальновстановленому порядку. Закон
суттєво відрізняється від Декрету, який діяв до нього1.

Так, Закон визначає, що податок на додану вартість становить 20
відсотків від бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт,
послуг), тобто до бази оподаткування, а не включається до їхньої ціни,
як було встановлено Декретом. Із введенням у дію Закону втратили
чинність всі пільги, становлені іншими законодавчими актами. Наприклад,
Законами України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих
актів України з питань пільгового оподаткування підприємств і
організацій, всеукраїнських та міжнародних об’єднань громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 10.07.1996 р., «Про
внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» від
1.07.1993 р., «Про внесення змін і доповнень до декретів Кабінету
Міністрів України про податок на добавлену вартість» від 19.11.1993 р.
від оподаткування звільнялися:

— реалізація сільськогосподарської продукції в рахунок держконтракту та
держзамовлення;

— товари, що імпортувалися всеукраїнськими та міжнародними об’єднаннями
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

— вартість робіт з будівництва об’єктів соціальної сфери і житла, а
також будівельно-монтажних робіт із спорудження об’єктів виробничого
призначення сільськогосподарських підприємств;

— роботи з благоустрою (озеленення, зовнішнє освітлення, експлуатація
міських доріг) та ін.

Законом України «Про податок на додану вартість» таких пільг не
передбачено.

Втратили пільги також деякі підприємства, що займаються специфічною
діяльністю. Зокрема, підприємство з виготовлення пам’ятників з
мармурового кришива та природного каменя до прийняття Закону вважалось
таким, що надає ритуальні послуги. Після введення в дію Закону
підприємство вже не може користуватись пільгою на податок на додану
вартість.

У Законі України «Про податок на додану вартість» (із врахуванням змін)
є тільки два підпункти щодо діяльності такого виду підприємств.

1. Згідно з підпунктом 5.1.14 Закону звільняються від оподаткування
операції з надання культових послуг та продажу предметів культового
призначення релігійним організаціям за переліком, встановленим Кабінетом
Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 12.09.1997
р. №1010).

2. Згідно з підпунктом 5.1.15 Закону звільняються від оподаткування
операції з надання послуг з поховання будь-яким платником податків.
Причому Законом не передбачено створення будь-якого переліку послуг з
поховання. З введенням у дію цього Закону пільга надається тільки тим
підприємствам, які безпосередньо надають послуги з поховання. Ці
підприємства складають калькуляцію вартості послуг. До калькуляції
можуть включатися як складові частини, так і вартість вінків, копання
могил, замовлених автобусів, послуг супроводжуючого та ін. Саме вартість
такої калькуляції не оподатковується податком на додану вартість. Але
можуть бути випадки, коли організація застосовує допомогу інших
підприємств. Наприклад, купує вінки в іншої організації, замовляє
автобуси в автопарку, придбавае надгробні пам’ятники. В такому разі
підприємство, яке надає послуги з поховання, сплачує
підприємству-постачальнику ПДВ на загальних засадах і після відповідних
змін у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від
22.05.1997 р. сума сплаченого податку на додану вартість відноситься до
валових витрат виробництва.

Підприємства, які реалізують такому підприємству, наприклад вінки,
надгробні пам’ятники, надають автобуси, сплачують податок на додану
вартість на загальних підставах, оскільки вони не надають безпосередньо
самих послуг з поховання.

Закон «Про податок на додану вартість» визначає платників податку,
об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та
звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування
експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок
обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Так, платником податку на додану вартість є як суб’єкт, так і не суб’єкт
підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) за умови, що
обсяг їхніх оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців
перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В Україні, як і в більшості країн, до числа платників податку на додану
вартість входять як окремі особи, так і компанії, здійснюють виробничу і
комерційну діяльність на території держави, а також займаються ввезенням
на її територію товарів та послуг.

У деяких країнах закони про ПДВ вимагають обов’язкової реєстрації
платників спеціально з метою сплати цього податку (Бельгія,
Великобританія, Німеччина, Данія, Італія, після введення в дію Закону —
Україна). В інших країнах такої вимоги немає.

Другим елементом податку на додану вартість є об’єкт оподаткування.
Перед кожною з країн, які вводили ПДВ, поставало питання, на які товари,
послуги, види діяльності має поширюватися цей податок. Чи має він
охоплювати тільки товари, чи також і послуги; чи має він поширюватися
лише на процес виготовлення товару і його виробництво, чи включати також
і торгівлю. Кожна держава по-своєму вирішувала цю проблему. В більшості
країн ПДВ застосовується і до сфери виробництва, і до надання послуг, і
до сфери торгівлі. В ряді країн об’єктом оподаткування є не тільки
надання товарів та послуг, але й будівництво (Франція)1. Є країни, в
яких ПДВ розповсюджується практично на всі товари та послуги.

В Україні відповідно до статті 3 Закону об’єктом оподаткування є
операції платників податку:

— із продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому
числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди
(лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави
позичальникові (кредиторові) для погашення кредиторської заборгованості
заставодавця;

— із ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та
отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для використання
або споживання їх на митній території України, в тому числі операції з
ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та
іпотеки;

— з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та
надання послуг (виконання робіт) для споживання їх за межами митної
території України.

Не вважаються об’єктом оподаткування операції:

— з випуску, розміщення та продажу за кошти цінних паперів, що емітовані
(випущені в обіг) суб’єктами підприємницької діяльності, Національним
банком України,Міністерством фінансів України, Державним казначейством
України, органами місцевого самоврядування, включаючи приватизаційні та
компенсаційні папери (сертифікати), житлові чеки, земельні бони, а також
деривативи; з обміну цінних паперів на інші цінні папери; з
депозитарної, реєстраторської і клірингової діяльності за цінними
паперами;

— з передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у
користування орендареві (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору
оренди (лізингу) та його повернення орендодавцеві (лізингодавцеві) після
закінчення дії такого договору;

— із сплати орендних (лізингових) платежів за умовами договору
фінансової оренди (лізингу) або за умовами договору оренди житлового
фонду, що є основним місцем проживання орендаря;

— із передачі майна в заставу позикодавцеві (кредиторові) згідно з
договором позики та його повернення заставодавцеві після закінчення дії
такого договору;

— з передачі кредитором, що є резидентом, об’єкта іпотечного кредиту у
власність або використання позичальником;

— з грошових виплат основної суми та процентів згідно з умовами
іпотечного кредиту;

— з надання послуг із страхування та перестрахування, передбачених
Законом України «Про страхування», із соціального та пенсійного
страхування;

— з обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної
валюти), монетарних металів, банкнотів та монет Національного банку
України, за винятком тих, що реалізуються для нумізматичних цілей; з
випуску, обігу та погашення державних лотерейних білетів, випущених в
обіг за дозволом Міністерства фінансів України; з виплати грошових
виграшів, грошових призів та грошових винагород; з продажу негашених
поштових марок України, конвертів та листівок з негашеними поштовими
марками України, крім колекційних марок, листівок та конвертів для
філателістичних потреб;

— з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування,
залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами
позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; з надання,
управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій та
банківських поручительств особою, котра надала такі кредити, гарантії
або поручительства;

— з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями,
за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторних
операцій);

— з оплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або
юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та
обов’язковість отримання (надання) яких встановлюється законодавством,
включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензії (дозволу),
сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;

— з виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших
грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або
соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом; з
виплат дивідендів у грошовій формі або у формі цінних паперів
(корпоративних прав), з надання брокерських, дилерських послуг з
укладання договорів (контрактів) на торгівлю цінними паперами та
деривативами на фондових і товарних біржах, створених у порядку,
передбаченому законами України «Про цінні папери і фондову біржу» та
«Про товарну біржу»;

— з передачі основних фондів як внеску до статутних фондів юридичних
осіб для формування їхнього цілісного майнового комплексу в обмін на
їхні корпоративні права; з продажу за компенсацію сукупних валових
активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому
платникові податку;

— з оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних та
дослідницько-конструкторських робіт, що здійснюються за рахунок
Державного бюджету України.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
визначається з їхньої договірної (контрактної) вартості, визначеної за
вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного
збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов’язкових платежів),
за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів
(робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До
складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми
коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються
платникові податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу
у зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих
(виконаних, наданих) таким платником податку1.

Визначення оподатковуваного обороту.

Оподатковуваний оборот з відвантажених товарів, виконаних робіт, иаданих
послуг обчислюється виходячи з їхньої вартості эа вільними цінами і
тарифами, державними фіксованими та регульованими цінами і тарифами, що
включають податок иа добавлеиу вартість за встановленою ставкою. Деякі
особливості властиві визианченню оподатковуваного обороту при реалізації
товарів (робіт, послуг) за державними фіксованими та регульованими
цінами (тарифами): він обчислюється за вирахуванням фактично наданих
торговельних (оптово-збутових) знижок.

До оподатковуваного обороту включаються також суми грошових коштів (крім
коштів у вільно конвертованій валюті), одержаних підприємствами за
реалізовані ними товари (роботи, послуги) у виглнді безоплатної
фінансової допомоги або призначених для поповнення фондів спеціального
призначення, формування статутного фонду, збільшення прибутку та інших
власних потреб (див. Об‘єкт оподаткування).

Оподатковуються також обороти з реалізації конфіскованого, безхазяйного
майна, скарбів і скуплених цінностей; суми (крім сум штрафів), що
надходять на підставі рішень судових та інших органів з розгляду спорів,
стягненні з осіб, які винні в розкраданні, нестачах, псуванні і
пошкодженні товарів. При стягненні сум з таких осіб оподатковуваний
оборот вираховується виходячи з вільних цін, які діють у торгівлі на
момент визначення сум, що) підлягають стягненню, а по товарах, на які
встановлено державні фіксоваиі та регульовані ціни, — виходячи з цих
цін.

Слід звернути увагу на визначення оподатковуваного обороту по
підакцизних товарах, оскільки сума акцизного збору включається в
оподатковуваний оборот податку на добавлену вартість. Крім того, в
оподатковуваний оборот входить плата за організацію програм телебачення
і радіомовлення у встановлених розмірах, а також суми інших надбавок до
цін (тарифів), що передбачені чинним законодавством. До оподатковуваного
обороту включаються державні, митні та інші збори, крім тих, які
повністю надходять до бюджету, а також страхові та інші збори, пов’язані
з поставкою товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Існують деякі особливості при визначенні оподатковуваного обороту по
товарах (роботах, послугах), які обмінюються на території України і
передаються безплатно або з частковою оплатою їх вартості (включаючи
натуральну оплату праці) чи використовуються всередині підприємства для
потреб, не пов’язаних з виробничою діяльністю. Ці особливості ми
розглянемо залежно від того, є ці товари (роботи, послуги) власними чи
покупними.

1.Якщо обмінювані на території України товари (роботи, послуги) власного
виробництва передаються безплатно або з частковою оплатою (включаючи
натуральну оплату праці), оподатковуваний оборот обчислюється виходячи з
рівня державних фіксованих та регульованих цін (тарифів), що включають
фактичну собівартість і прибуток на подібні товари (роботи, послуги),
котрі склалися за той місяць, у якому відбувся обмін товарами (роботами,
послугами). За відсутності реалізації таких товарів (робіт, послуг) у
даному місяці оподатковуваний оборот визначається за середніми вільними
(ринковими) цінами по підприємству за попередній звітний період.

При використанні всередині підприємства товарів власного виробництва для
потреб, не пов’язаних із виробничою діяльністю, оподатковуваний оборот
обчисляється виходяч вартості таких або аналогічних товарів, а в разі
відсутності такої вартості — із собівартості, внзначеної у день
здійснення — обороту. При виконанні робіт чи наданні послуг для власних
потреб, не пов’язаних з виробничою діяльністю, та при натуральній оплаті
праці роботами (послутами) власного виробництва оподатковуваням оборотом
є сума витрат на їх виконання.

Таким чином, оподатковуваним оборотом по товарах (роботах, послугах)
власного виробництва залежно від напрямку їх подальшого використання є
або повна вартість цих товарів (що включає собівартість та прибуток) або
їх собівартість (сума витрат на їх виконання).

2. При визначенні оподатковуваного обороту по покупних товарах
насамперед треба звернути увагу на те, що він не може бути меншим за
купівельну ціну цих товарів. У випадках подальшої реалізації (обміну)
покупних сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, устаткування тощо
за цінами, які менші від цін придбання, від’ємна різниця між сплаченим
постачальникам податком на добавлену вартість і одержаним з покупців
покривається за рахунок коштів, що залишились у розпорядженні
підприємства.

Дещо інший порядок визначення оподатковуваного обороту при продажу за
цінами, нижчими від цін придбання, обміні, безплатній передачі основних
виробничих фондів

а) якщо основні виробничі фонди були придбані до 6 січня 1993 р.,
оподатковуваним оборотом є їх балансова вартість;

б) якщо основні виробничі фонди були придбані після 6 січня 1993 р.,
оподатковувании оборот визначається виходячи з їх балансової вартості з
урахуванням фактичного зносу приклади див. 5.1.11.6).

При обміні покупними товарами оподатковуваний оборот визначається на
базі їх купівельної ціни.

Розглянемо тепер особливості визначення оподатковуваного обороту
торговельних, заготівельних, оптових, постачально-збутових та інших
підприємств, що надають торговельно-посередницькі послуги.

Оподатковуваним оборотом у зазначених вище підпрнємств є сума валового
доходу, одержаного у вигляді різниці між цінами реалізації товарів
(робіт, послуг) і цінами, за якими вони проводять розрахунки з
постачальниками, включаючи суми ПДВ (надбавок, націнок, знижок,
винагород, зборів тощо). Націнки, надбавки, зннижки, винагороди, збори
застосовуються до вартості товарів з податком на добавлену вартість.

По імпортних товарах об’єктом оподаткування є їх митна вартість з
урахуванням фактично сплачених сум митних зборів і мита (по підакцизних
товарах — з урахуванням сум акцизного збору), ввезених для власних.і
виробничих потреб, для реалізації у вільному обігу, а також
реекспортованих товарів, імпортованих тимчасово та на правах комісії.
При подальшому продажу імпортних товарів об’єктом оподаткування є
різниця між цінами їх реалізації та митною вартістю з урахуванням сум
митннх зборів, мита, ПДВ та акцизного збору.

У підприємств громадського харчувания оподатковуваний оборот по товарах,
які реалізуються через роздрібну торговельну мережу без додаткової
переробки, обчислюється таким самим чином, як і в торговельних
підприємств. По продукції власного виробництва оподатковуваним оборотом;
є різниця між цінамн реалізащї продукції власного виробництва і цінами,
за якими вони оплачують продукти та сировину, включаючи ПДВ. При цьому в
калькуляцію продукції власного виробництва продукти та сировина також
включаються за цінами, виплачуваними постачальникам з урахуванням
податку иа добавлену вартість1.

Пільги щодо ПДВ.

Перш ніж навести перелік пільг, які діють згідно із законодавством
України, зупинимось ось иа яких питаннях: чому на відміну від інших
держав цей перелік є досить поширеним, та що мають на меті законодавці,
вводячи ту чи іншу.пільгу?

Оскільки ПДВ; включається. в ціни товарів та послуг, остільки він є
ціноутворюючим чинником. Якщо ж деякі товари та послуги звільняються
від оподаткування, це це повинно привести до зниження цін на них. Хто
заінтересований у зниженні цін? Насамперед покупці, бо вони несуть на
собі основний податковий тягар. Крім того, у цьому; заінтересовані і
продавці та виготовлювачі продукцй, оскільки в них з’являється
можливість за рахунок зниження цін збільшити обсяг реалізованої
продукції в кількісному виразі. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два
основних завдання: по-перше, захист інтересів малозабезпечених верств
населення (соціально-політичиі мотиви) та стимулювання виготовлення
окремих видів тааарів (робіт, послуг).

В Україні перелік товарів та послуг, які звільняються від ПДВ, є досить
поширеним. Основна причииа полягає в тому, що податок стягується лише за
однією ставкою, яка до того ж є доволі високою, на відміну від інших
країн. де ПДВ, як правило, стягується за кількома ставками. У багатьох
розвинутих країнах предмети першої иеобхідності оподатковуються за
ставками, нижчими від основної, завдяки чому перелік товарів, які
звільняються від податку, є набагато меншим.

Розглянемо перелік деяких товарів (робіт, послуг), які не
оподатковуються ПДВ у нашій державі..

Від податку на добавлену вартість звільняються:

а) експорт товарів (робіт; послут), включаючи послуги транспортування.
навантаження, розвантаження, перевантаження товарів, що експортуються,
на транзит іноземних вантажів, включаючи транзитні послуги через
територію України;

Не підлягає оподаткуванню тимчасовий експорт товарів для обробки
(переробки) їх за кордоном із наступним поверненням.

У випадках, коли оплату продукції в іноземній валютї здійснює
посередник, що має заборгованість у національній валюті України
вантажоотримувачу, покупцю, замовнику тощо, платником податку на
добавлену вартість є цей посередник;

б) товари і послуги, призначені для офіційного використання іноземних
дипломатичних і прирівняних до них представництв, а також для особистого
використання дипломатичного та адміністративно-технічного персоналу цих
представництв, включаючн членів їх сімей, які живуть разом із ними, якщо
аналогічне звільнення передбачене для України іноземною державою;

в)вугілля, вугільні, брикети, збагачене вугілля — концентрат та
промпродукти, які за технологією одержуються після переробки добутого
вугілля на вуглезбагачувальних фабриках, реалізуються як вугільна
продукція та електроенергія (виробництво і передача);

г) вартість робіт із будівництва, реконструкції та реставрації культових
споруд, що проводяться за рахунок пожертвувань;

д) вартість робіт із ліквідації наслідків Чорнобильскої катастрофи, що
виконуються за рахунок коштів бюджету (пільга надається за умови
документального пїдтвердження джерела фінансування робіт, яке видаєтьея
відповідним фінансовим органом);

е) реалізація Національному банку України для державної скарбниці
дорогоцінних металів, каменів та інших коштовностей;

є) роботи з благоустрою, що виконуються за рахунок бюджету: озеленення
парків, скверів, бульварів, садів спільного користування та елементів
малих архітектурних форм при них, а також зелених насаджень на вулицях і
дорогах; оснащення зовнішніми електромережами і спорудами вуличного
освітлення, включаючи лінії електропередач до 1000 В, апаратуру
диспетчерського зв’язку; експлуатація міських вулиць та доріг (земляних
полотен, проїзних частин, тротуарів, пішохідних і велосипедних доріжок,
дощової каналізації, засобів організації дорожного руху, мостів,
естакад, шляхопроводів, транспортних і пішохідних тунелів, водостічних і
дренажких насосних станцій, горизонтальних І вертикальних дренажів,
протизсувних споруд, підпірних стінок), включаючи виконання робіт з
утримання, поточного, середнього і капітального ремонтів
вулично-шляхової мережі і споруд на ній, які виконуються власними силами
або підрядним способом за рахунок коштів бюджету;

ж) прання білизни для лікарень, шкільних та дошкільних установ,
навчальних закладів та інших бюджетних установ;

з) вартість робіт з будівництва об’єктів сощіальної сфери й житла;

и) продукти, дитячого харчування та дитяче харчування, що реалізується
молочними кухнями;

і) дитячі, журнали і газети, учнівські зошити та підручники. Доходи, що
одержані від розміщення реклами в указаних журналах і газетах,
оподатковуються на загальних підставах;

ї) науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, що проводяться за
рахунок державного бюджету, а також проектно-розвідувальні роботи. При
цьому від податку на добавлену вартість звільняються науково-дослідні і
дослідно-конструкторські роботи та теми, що виконуються за договорами як
із міністерствами та концернами, так і з іншими організаціями, яким
виділяються кошти на оплату таких робіт із державного бюджету. При
виконанні вказаних робіт від сплати податку звільняються не тільки
головні організації, але й їхні співвиконавці. У договорах на виконаиня
таких робіт повинна бути вказївка на їх фінансування за рахунок коштів
бюджету.

Пільга надається за умови забезпечення обов’язкової щорічної реєстрації
відкритих (несекретних) науково-дослїдних і дослідно-конструкторських
робіт, а також захищених дисертацій та представлення інформащйних.карт
про виконання етапу або закінчення робіт (постанова Кабінету Мінїстрів
України від 31 березня 1992 р. № 162);

й) послуги у сфері освіти: курси, гуртки, секції, студії та уроки
(незалежно від того, хто їх проводить), що оплачуються учнями (дітьми до
18 років або їхніми батьками);

к) державні, митні та інші збори, які повністю’сплачуються до бюджету.
Суми коштів, які отримуються на умовах оплати за видачу ліцензій, за
реєстрацію та інші ді уповноваженими на те організаціями
(міністерствами, відомствами, органами МВС і МЗС України, судовими та
митними органами, нотаріальними конторами та ін..) і повністю не
надходять до бюджету, підлягають оподаткуванню на загальних підставах,
після чого проводиться розподіл таких коштів згідно з установленим
порядком;

л) операції щодо страхування і перестрахування (крім страхових зборів,
пов’язаних із поставкою товарів, виконанням робіт, наданням послуг),
видачі та передачї позик;

м) операції, які стосуються обігу валюти, грошей і банкнотів, що є
законними засобами платежу, за винятком тих, які використовуються в
нумізматичних цілях, а також цінних паперів (акцій, облігацій,
сертифікатів, векселів та ін.); операції, які здійснюються за грошовими
вкладами, розрахунковими, поточними та іншими рахунками. Звільняється
від ПДВ реалізація поштових марок, крім колекційних, конвертів і
листівок з поштовими марками лотерейних білегів, марок державного мита
та інших знаків.

Операції з виготовлення і зберігання грошей, банкнотів, цінних паперів,
конвертів, листівок, білетів, марок, знаків оподатковуються ПДВ на
загальних підставах.

Не підлягають оподаткуванню обороти казино, гральних автоматів, виграші
за ставками на іподромах тощо.

В установах банків оподаткуванню підлягають послуги з інкасації.
консультаційні, рекламні та інші комерційні послуги й оренда (лізинг), у
тому числі сейфів;

н) театрально-видовищні (спектаклі, вистави, демонстрація кіно- ,
відеофільмів тощо), культурно-освітні заходи (лекторії, виставки творів
художників, народних умільців і т. д.) та спортввні послуги (спортивні
заходи — футбольні матчі, турніри, змагання тощо — підлягають
оподаткуванню);

о) товари спеціального призначення для інвалідів;

п) підприємства, а також громадяни, які. займаються підприємицькою
діяльністю без створення юридичної особи, якщо обсяг реалізації їх
товарів (робіт, послуг) не перевищуе 100 мінімальних розмірів заробітної
плати на рік;

р) путівки на санаторно-курортие лікуванвя;

е) ритуальні послуги;

т) лікарські засоби та вироби медичного призначення,.які реалізуються
через аптечні установн;

у) послуги э утримання дітей у бюджетних дошкільних эакладах;

ф) підготовка та перепідготовка кадрів, що здійснюється за рахунок
бюджету;

х) послуги міського пасажирського транспорту (крім таксі) і т. д.

Слід звернути увагу на те, що при наявності. оборотів із реалізації
товарів (робіт, послуг), як звільнених, так і не звільнених від
оподаткування, підприємства та організації повинні вести окремий облік
зазначених товарів (робіт, послуг).

Таким чинон, надання пільг з ПДВ має на меті к.ілька основних: завдань,
серед них такі, як стимулювання експорту, розширення науково-дослідних
та дослідно-конструкторських робіт, розвиток соціально-культурної
сфери1.

РОЗДІЛ 2. Ставки податку на додану вартість та податкові

періоди його сплати

Ставки податку.

Податкова ставка може виражатися в абсолютній сумі або у відсотках.
Податок на додану вартість належить до тих податків, одиницею
оподаткування яких є відсоткова ставка. При встановленні ставок
застосовуються різні варіанти.

Приблизно в третині держав, де стягується ПДВ, встановлено єдину
податкову ставку (Аргентина, Бразилія, Великобританія, Данія, Нова
Зеландія, Фінляндія, Японія та ін.). Розмір єдиної ставки коливається
від 3 до 28 %. Найнижча з єдиних ставок застосовується в Японії (3,6 %),
Панамі (5 %), у ряді інших країн Латинської Америки (6—7 %). Найвищі — в
Чехії та Словаччині (23 %), в Данії (22 %), Болгарії (20 %). Високі
єдині ставки було встановлено при введенні податку в деяких країнах СНД
— у Білорусі, Казахстані, Росії (28 %). У середньому ж по всіх країнах,
які мають єдині ставки, її розмір становить 17—18 % (Бразилія,
Великобританія, Фінляндія, Канада та ін.)1.

Однак більшість країн встановлюють декілька ставок податку на додану
вартість — від двох (Німеччина, Норвегія, Україна) до п’яти (Ірландія,
Марокко, Туреччина, Франція) і навіть шести (Бельгія). Багато країн
мають три ставки (Ізраїль, Нідерланди, Португалія) або чотири (Греція,
Італія, Румунія).

Одна із ставок є головною, її називають стандартною, або нормальною.
Вона коливається від 7—10 до 22—25 % (інколи вище). Найвищі із
стандартних ставок при введенні ПДВ було встановлено в деяких країнах
Східної Європи (в Угорщині — 25 %). Найнижча із стандартних ставок діє в
Німеччині (7 %). У середньому ж стандартна ставка дорівнює 17—18 %
(Греція, Нідерланди, Португалія, Франція). Винятком із загального
правила є Малаві, де встановлено надзвичайно високу стандартну ставку —
35 %.

Поряд із стандартною ставкою встановлюються одна або декілька знижених
ставок. Зазвичай вони застосовуються до товарів першої необхідності.
Розміри знижених ставок можуть коливатися від 1—2 до 10 % (дуже рідко —
вище). Найнижча із скорочених ставок застосовується в Бельгії (1 %).
Поряд з нею діють дві інші знижені ставки (6 та 7 %). У Франції
скороченими є три ставки (2,1; 4; 5,5 %). Найвища із скорочених ставої
при введенні податку була встановлена Угорщиною (15 %).

Щодо деяких товарів, навпаки, встановлюються завищені ставки. Розмір їх
коливається в середньому від 30 до 50 %, інколи і значно вище. Завищені
ставки стосуються предметів розкошу, до яких можуть відноситись коштовні
вироби, автомашини, косметика, електроприлади тощо. У Норвегії завищена
ставка може сягати 125 %, у Кенії — 270 %.

Як можна бачити, амплітуда коливань ставок доволі значна. В Італії, де
встановлено три ставки, стандартна ставка дорівнює 19 %, знижена — 4,9,
завищена — 38 %. Греція встановила традиційний європейський ПДВ з
місцевими поправками на ставки: стандартна ставка дорівнює 18 %,
завищена — 36, знижена — 3 % (газети, журнали, книги) і 8 % (предмети
першої необхідності).

Особливістю ПДВ є так звана нульова ставка. Вона встановлена у
Великобританії; Греції, Ірландії, Нідерландах, Португалії, у 1997 році
встановлена в Україні. Нульова ставка і звільнення від оподаткування —
не одне й те ж. Нульова ставка — це ставка податку, який, у принципі,
стягується, але за ставкою 0 відсотків. У цьому розумінні нульова ставка
має такі ж наслідки, як і звільнення від податку. Однак підприємець,
котрий сплачує податок за нульовою ставкою, отримує право на повернення
всієї суми ПДВ, що входить у вартість товарів та послуг, які
придбаваються ним у процесі виробництва товарів. Подібна пільга ставить
його в більш вигідні умови порівняно з тими підприємцями, котрих просто
звільнено від сплати податку.

У деяких країнах коло товарів, до яких застосовується нульова ставка,
дуже широке; в інших — дуже обмежене. У Великобританії, наприклад, за
допомогою нульової ставки фактично звільнено від сплати податку майже
всі продовольчі товари (за винятком шоколаду, кондитерських виробів,
алкогольних напоїв). За нульовою ставкою оподатковуються також такі
послуги, як каналізація та водопостачання (якщо вони не для промислових
цілей). Нульова ставка застосовується до книг, періодичних видань,
перевезення пасажирів тощо.

В Україні відповідно до Закону «Про податок на добавлену вартість» від
20.12.1991 р. сплата податку на додану вартість провадилася за ставкою в
розмірі 28 відсотків; при реалізації товарів (робіт, послуг) за
регульованими цінами і тарифами, що включають податок, застосовувалась
ставка в розмірі 22 відсотків.

З 1993 року обчислення ПДВ проводилося за ставкою 21, 875 відсотка до
оподатковуваного обороту та за ставкою 16,67 відсотка до
оподатковуваного обороту з реалізації товарів (робіт, послуг) у валютах
країн СНД.

Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997
р. всі об’єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від
оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка,
оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

За нульовою ставкою оподатковуються операції:

1) з продажу товарів, які було вивезено (експортовано) платником податку
за межі митної території України. У тому числі за нульовою ставкою
оподатковуються операції:

— з поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден,
що:

використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або
вантажів за плату, іншої комерційної, промислової або риболовецької
діяльності, здійснюваної за межами територіальних вод України;

використовуються для рятування або подання допомоги у нейтральних або
територіальних водах інших країн;

входять до складу військово-морських сил України та відправляються за
межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

— з поставки для заправки або постачання повітряних суден, що:

виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення
пасажирів або вантажів за плату;

входять до складу військово-повітряних сил України та відправляються за
межі повітряного кордону України, у тому числі в місця тимчасового
базування;

з поставки для заправки (дозаправки) та постачання космічних кораблів, а
також супутників. Товари вважаються вивезеними (експортованими)
платником податку за межі митної території України в разі, якщо
вивезення їх (експортування) засвідчено належно оформленою митною
вантажною декларацією;

2) з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання
за межами митної території України. У тому числі за нульовою ставкою
оподатковуються операції:

— з надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт морських або повітряних
суден, що використовуються на міжнародних маршрутах або лініях, а також
космічних кораблів або супутників чи їхніх частин або окремих функцій;

— з надання послуг персоналові з обслуговування морських, повітряних та
космічних об’єктів;

— з надання послуг з передачі авторських прав, ліцензій, патентів, прав
на використання торгових марок та інших юридичних та економічних знань,
а також з обробки даних та інформатики для нерезидентів;

— з надання послуг з організації реклами і публічних зв’язків за межами
України; із забезпечення персоналом нерезидентів України; з культурної,
спортивної, освітньої діяльності за межами України;

— з надання послуг із туризму на території України в разі продажу їх за
межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із
застосуванням безготівкових розрахунків;

3) з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі,
розташованих на території України в зонах митного контролю (безмитних
магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів
України.

Продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магазинами без нарахування
податку на додану вартість може здійснюватися виключно фізичним особам,
котрі виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, котрі
переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам та
перебувають поза митними кордонами України. Порядок контролю за
дотриманням норм цього підпункту встановлюється Кабінетом Міністрів
України. Порушення їх тягне за собою відповідальність, встановлену
законодавством.

Товари, придбані в безмитних магазинах без сплати податку на додану
вартість, у разі зворотного ввезення таких товарів на митну територію
України підлягають оподаткуванню в порядку, передбаченому для
оподаткування операцій із ввезення (пересилання) товарів на митну
територію України;

4) з надання транспортних послуг із перевезення пасажирів та вантажів за
межами митного кордону України, а саме — від пункту за межами державного
кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів
або вантажів з-під митного контролю на митну територію України
(включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з
випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України
(включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону
України; між пунктами поза межами митного кордону України.

5) з продажу вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торфових
брикетів; з продажу електроенергії.

Податкові періоди.

Відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ет. 7 Закону України «Про податок на
додану вартість» для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних
операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік
перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий
(звітний) період дорівнює календарному місяцю.

Платники податку, котрі мають обсяг операцій з продажу товарів (робіт,
послуг) менший, ніж 7 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює
календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання
платник податку подає податковому органу за один місяць до початку,
календарного року.

Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового
періоду на місячний з початку будь-якого кварталу поточного року. Заява
про таку заміну надається платником податку до податкового органу за
один місяць до початії ку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному
році не дозволяються.

Таким чином, платники податків, котрі мають обсяг оподатковуваних
операцій з продажу товарів (робіт, послуг) із врахуванням податку на
додану вартість менш ніж 7200 неоподатковуваних мінімумів, повинні
подати в податкову адміністрацію заяву про встановлення вибраного ним
податкового періоду (місяць чи квартал) за один місяць до початку
календарного року.

На виконання Закону України «Про податок на додану вартість» наказом
Державної податкової адміністрації України затверджено форми та порядок
ведення податкового обліку, обумовленого вимогами статті 7 Закону. А
саме, розроблено та затверджено форму і порядок заповнення:

— податкової накладної;

— розрахунку коригування кількісних і вартісних показників;

— книги обліку продажу товарів (робіт, послуг);

— книги обліку придбання товарів (робіт, послуг).

Ці документи складаються виключно особами, котрі зареєстровані в
податковому органі як платники податку на додану вартість та яким
присвоєно індивідуальний податковий номер платника. Якщо особа, котра не
підпадає під визначення як платник податку, у зв’язку з обсягами
оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), меншими ніж
600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вважає за доцільне
зареєструватись як платник податку, то реєстрація здійснюється за її
заявою.

Податкова накладна є важливим документом, оскільки одночасно виконує
функції звітного податкового і розрахункового документа, який
підтверджує факт продажу чи придбання товарів (робіт, послуг), що тягне
за собою виникнення права на податковий кредит та податкове
зобов’язання. Вона складається у двох примірниках на момент виникнення
податкових зобов’язань продавця, тобто з відвантаження або з оплати,
залежно від того, яка з операцій здійснилась раніше, відповідно до вимог
пункту 7.3 «Дата виникнення податкових зобов’язань» статті 7 Закону, і
зберігається в продавця. Платник податку зобов’язаний надати покупцеві
податкову накладну, що має містити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

I

oooooooooooooooooooooooooooo

?????в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної
особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси
фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та кількість їх (обсяг,
об’єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому (аченні;

й) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених Законом, у
податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на
відповідний підпункт статті Закону.

Якщо операції звільнено від оподаткування, складаються окремі податкові
накладні.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку
товарів (робіт, послуг). Коли частка товару (робіт, послуг) не містить
відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених
товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку,
встановленому центральним податковим органом України, та враховується у
визначенні загальних податкових зобов’язань.

Для фізичних осіб, не зареєстрованих як суб’єкти підприємницької
діяльності, котрі ввозять (пересилають) товари (предмети) на митну
територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно з
законодавством України, оформлення митної декларації прирівнюється до
подання податкової накладної1.

РОЗДІЛ 3. Відшкодування та кредитування податку на додану вартість

Обчислення податку на добавлену вартісті в Україні проводиться методом,
який дістав назву сальдового. Він полягає в тому, що для обчислення суми
податку, яка підлягае сплаті до бюджету, величина добавленої вартості не
підраховується, а розмір податку обчислюється шляхом віднімання від суми
ПДВ по реалізованій продукції (товарах, роботах, послугах) суми ПДВ, що
сплачений постачальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані
матеріальні ресурси і введені в експлуатацію основні виробничі фонди.
Якщо ж підприємство реалізує товари, роботи; послуги, які не
оподатковуються ПДВ, виникає необхідність відшкодувати йому суми ПДВ
котр воно сплатило постачальникам. Термін «відшкодування» може означати:

по-перше, повернення із бюджету сум ПДВ за рахунок платника:

по-друге, зарахування сум ПДВ, які сплачеиї постачальникам, у рахунок
чергових платежів ПДВ;

по-третє, віднесення на собівартсть сум ПДВ, що сплачені постачальникам.

Порядок відшкодування податку на додану вартість передбачено Законом
України від 03.04.97 №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”1 з
урахуванням особливостей, встановлених Указом Президента України від
07.09.98 №857/98 “Про деякі зміни в оподаткуванні” та постановою
Кабінету Міністрів України від 07.12.99 №2215 “Про деякі питання
відшкодування сум податку на додану вартість та впорядкування
розрахунків з бюджетом”.

Для погашення заборгованості бюджету з відшкодування сум податку на
додану вартість та впорядкування розрахунків з бюджетом постановою
Кабінету Міністрів України від 07.12.99 №2215 затверджено порядок
проведення відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що
належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку, яким
передбачені альтернативні шляхи відшкодування податку на додану вартість
платникам.

Запропоновані варіанти відшкодування податку на додану вартість дають
можливість скоротити розмір сум бюджетного відшкодування, дозволять, хоч
і частково, вирішити проблему кризи неплатежів, оскільки суб’єктам
підприємницької діяльності, які мають взаємну заборгованість, при
зменшенні суми бюджетного відшкодування і одночасного зменшення суми
недоїмки перед бюджетом, на відповідну суму зменшиться і їх взаємна
заборгованість.

Слід зазначити, що наявність вищезазначеної постанови зовсім не виключає
проведення відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами на
розрахункові рахунки платників, оскільки вказаний порядок передбачає,
перш за все, згоду самого платника податку, якому належить
відшкодування, на його проведення альтернативними шляхами.

Порядок відшкодування податку на добавлену вартість розглянемо передусім
по товарах, роботах, послугах, які згідно з чинним законодавством
звільняються від ПДВ; Залежно від порядку відшкодування ПДВ, що
сплаченнй або, підлягае сплаті постачальникам за виконані роботи, надані
послуги, придбані матеріальні ресурси, паливо, придбані, і введені в
експлуатацію основні виробничі фонди та взяті на облік нематеріальні
активи, розподілимо товари, роботи та послуги, які звільняються від ПДВ,
на два блоки.

1-й БЛОК

У цей блок входять товари, роботи, послуги, які звільнені від податку на
добавлену вартість і зазначені в пунктах «а»—«д». Суми ПДВ, які сплачені
підприємствами — виготовлювачами таких товарів (робіт, послуг)
постачальникам, зараховуються в рахунок чергових платежів або
відшкодовуються з бюджетів за рахунок загальних надходжень доходів
щомісячно не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця (за умови
подання .декларацій до 10 числа). У разі подання підприємствами
декларацій після 10 числа відшкодування проводнться в 5-денний строк із
дня їх одержання. При цьому повернення додатку не проводиться за
декларацією, яка була подана після закінчення річного строку, що
відраховується з місяця, наступного за місяцем, в якому було одержано
останню декларацік податковим органом. При відшкодуванні сум із бюджетів
декларації подаються у двох примірниках.

Розглянемо деякі особливості порядку відшкодування ПДВ по товарах, які
входять у цей блок: це стосується дипломатичних та прирівняних до них
представництв.

Дипломатичні та прирівняні до них представництва для відшкодування
податку, сплаченого по товарах, придбаних у роздрібній торговельній
мережі членами дипломатичного й адміністративно-технічного персоналу цих
представництв, включаючи членів їх сімей, що проживають разом із ними,
подають у відповідні податкові інспекції розрахунки і товарні чеки
магазинів на здійснені закупки. Сума податку, що підлягає поверненню,
розраховується представництвами за відповідними ставками в процентах від
вартості товарів (при наданні послуг з їх доставки, пакування тощо —
також від вартості послуг), указаної в товарних чеках (квитанціях).
Виплата сум податку проводиться за рахунок загальних надходжень цього
податку установами банку по чеках і висновках фінансових органів,
виписаних на підставі переданих із податкових інспекцій розрахунків.

Керівники фінансових органів і податкових інспекцій можуть вирішувати
питання про встановлення декадних строків (15-го, 25-го, 5-го)
відшкодування сум ПДВ у розмірі 1/3 суми відшкодувань за попередній
місяць.

2-й БЛОК

З товарів (робіт, послуг), які відповідно до підпунктів «е» — «х»
звільняються від оподаткування, суми податку на добавлену вартість, що
сплачені або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, надані
послуги, за придбані матеріальні ресурси, паливо, відносяться на
собівартість товарів (робіт, послуг), а ПДВ, що сплачений або підлягає
сплаті постачальникам за придбані основні виробничі фонди і
нематеріальні активи, покривається за рахунок відповідних джерел їх
придбання.

Таким чином, відшкодування сум ПДВ, сплачених постачальникам із бюджету,
проводиться лише щодо частини товарів (робіт, послуг), звільнені від
цього податку. Стосовно іншої частини товарів (робіт, послуг)
звільнених від оподаткування, відшордування ПДВ, сплаченого
постачальникам із бюджету, не проводиться, а ці суми ПДВ відносяться на
витрати виробництва та обігу.

По товарах (роботах, послугах), які не звільнені від податку на
добавлену. вартість, суми ПДВ,сплачені постачальникам, відносяться на
розрахунки з бюджетом і з бюджету не відшкодовуються, навіть якщо суми
податку, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам за виконані
роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси., паливо, придбані
і введені в експлуатацію основні виробничі фонди та взяті на облік
нематеріальні активи перевищують суми податку, одержані від покупців за
реалізовані товари (роботи, послуги). В цьому випадку сума перевищення
податку враховується в наступних звітних періодах при визначенні
платежів до бюджету.

Зверніть увагу: на розрахунки з бюджетом податок на добавлену вартість
відноситься тільки тоді, коли сума цього податку в розрахункових
документах (відвантажувальних, відпускних) указана окремим рядком
(виділена). Крім цього, якщо при придбанні за; національну валюту
України товарів (робіт, послуг), сировини, матеріалів, комплектуючих
виробів застосована ставка, вища за 20%, сума перевищення податку на
розрахунки з бюджетом не відноситься.

Постачальники при поверненні від покупців товарів провадять коригування
раніше сплачених сум податку. Видключення вказаних сум проводиться після
відображення обліку відповідних операцій, якщо не минув річний строк
з дня надходження їх у бюджет.

Термін кредитування податку означає, що підприємству надаеться право
відстрочити сплату податків на деякий час за певних умов, .визначених
законодавством. В Україні кредитування ПДВ проводиться тільки для
підприємств із сезонним характером виробництво залежно від залишків
невикористаних (нереалізованих) товарів. Указані підприємства для
одержання кредитування сум податку на добавлену вартість, сплаченого при
придбанні товарів, у строки, встановлені для подання місячних декларацій
по ПДВ; подають у двох примірниках відповідним податковим органам
розрахунки сум кредитування податку на додану вартість за встановленою
формою. При поверненні кредиту в бюджет розрахунки подаються в одному
примірнику.

Кредитування ПДВ із бюджетів здійснюється за рахунок загальних
надходжень податку на добавлену вартість фінансовими органам и згідно з
переданими податковими іншими інспекціями розрахунками з позначкою «до
кредитування податку щомісячно у 6-денний строк після одержання
розрахунку сум кредитування податку, шляхом перераху вання налдежної
суми на розрахунковий рахунок підприємства. У такі самі строки
провадиться повернення кредиту до бюджету, але не пізніше 20 числа
місяця, наступного за звітним. При реорганізації (ліквідації)
підприємства наданий кредит повертається до бюджету або стягується у
безспірному порядку під час ліквідації. За користування коштами на
кредитування ПДВ проценти не сплачуються.

РОЗДІЛ 4. Удосконалення механізму сплати і відшкодування ПДВ

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів (обов’язкових
платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових
фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами
держави.

Це визначення дає відповіді на три питання про: склад податкової системи
(податки і збори); її призначення ( формування бюджетів різних рівнів і
цільових державних фондів); правову основу системи (стягнення податків
регулюється відповідними законами держави).

Вивчаючи систему оподаткування в цілому доцільно виділити дві її
підсистеми: оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності
(підприємств), оподаткування фізичних осіб. Це дає змогу: сконцентрувати
увагу на двох самостійних напрямах в оподаткуванні — юридичних і
фізичних осіб; здійснювати пошук шляхів удосконалення кожної підсистеми,
які мають суттєві особливості, щодо реалізації фіскальної і
регулювальної функцій.

У Законі «Про систему оподаткування» названо 12 принципів її побудови:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної
активності;

— стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення
виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок
висо-котехнологічної продукції;

— обов’язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

— соціальна справедливість;

— стабільність;

— економічна обгрунтованість;

— рівномірність сплати;

— компетентність;

— єдиний підхід;

— доступність.

Визначення принципів побудови системи оподаткування, без сумніву, має
важливе значення для створення ефективної, дієздатної податкової
системи. Принципи побудови системи оподаткування значною мірою
визначають податкову концепцію держави, її податкову політику.

На нашу думку, зазначені вище принципи системи оподаткування потребують:
уточнення змісту («компетентність», «єдиний підхід», «доступність»);
скорочення кількості принципів, при цьому необхідно визначити
найважливіші з них для побудови дієздатної системи; зміни черговості
постановки окремих принципів залежно від їх важливості.

Побудова ефективної системи оподаткування залежить від повноти
реалізації суспільного призначення податків, тобто їх функцій. Необхідно
звернути увагу, що в офіційних документах з оподаткування функції
податків не визначені. Однак у спеціальній літературі, підручниках
автори називають різну кількість функцій, що їх виконують податки:
фіскальну, стимулюючу, регулювальну, соціальну та інші. Спроба
обгрунтування значної кількості функцій податків ще недостатньо
аргументована1.

Не можна погодитися з точкою зору, що податки виконують самостійну
стимулюючу функцію. Оподаткування — це стягнення окремих платежів.
Виникає запитання. Чи можна стимулювати, стягуючи певні платежі?

Функції податків не можна ототожнювати з принципами оподаткування,
побудови податкової системи. Як зазначалося вище, стимулювання
підприємницької діяльності є одним із принципів побудови системи
оподаткування.

Отже, податки виконують дві функції — фіскальну і регулювальну.

Фіскальна функція податків надзвичайно важлива для характеристики,
визначення їх суспільного призначення. Ця функція проявляється в
мобілізації коштів у розпорядження держави. Отже, фіскальна функція
завжди властива всім податкам і реалізується при їх стягненні. Можна
стверджувати, що фіскальну функцію податки виконують ідеально. Водночас
для її реалізації важливе значення має стабільне і регулярне надходження
податків. Це досягається при визначенні об’єкта оподаткування та
методики його розрахунку, розміру ставок податків, термінів сплати
податків, застосуванні штрафних санкцій до платників за порушення
податкового законодавства.

Регулювальна функція податків реалізується через їх вплив на різні
напрями, показники діяльності суб’єктів господарювання. Слід зауважити,
що прояв регулювальної функції податків залежить від багатьох обставин,
факторів і є досить складним питанням у системі оподаткування. Він
залежить від досконалості чинних законодавчих і нормативних документів
із питань оподаткування та їх практичної реалізації. Безумовно, що
можливість прояву регулювальної функції окремими податками різна, а
отже, має місце і різний їх вплив на діяльність підприємств1.

Порядок обчислення окремих податків та умови їх сплати можуть позитивно
впливати на діяльність підприємств у цілому, окремі напрями їх
діяльності. На основі цього робиться спроба наділити податки стимулюючою
функцією. Але насправді це прояв регулювальної їх функції. Стягнення
окремих податків може обмежувати діяльність суб’єктів господарювання,
створювати несприятливі умови для неї. В цьому також проявляється
регулювальна функція податків.

Посилення регулювальної функції податків має важливе практичне значення
для вдосконалення оподаткування суб’єктів господарювання. Це необхідно
враховувати при підготовці відповідних законодавчих і нормативних
документів з оподаткування, що, на жаль, не завжди має місце.

При використанні податків для регулювання діяльності підприємств слід
зосередити увагу на таких основних питаннях, від правильного, виваженого
вирішення яких залежить дієвість регулювальної функції податків:

— визначенні об’єкта оподаткування та методики його розрахунку;

— визначенні джерела сплати податків;

— визначенні розмірів ставок податків і методики їх розрахунку;

— установленні термінів сплати податків, тобто податкового періоду;

— наданні податкових пільг при стягненні податків;

— застосуванні штрафних санкцій за порушення податкового законодавства
платниками податків.

Сьогодні відбувається багато дискусій, здійснюються спроби вдосконалення
системи оподаткування. При цьому багато надій покладається на прийняття
Податкового кодексу держави.

Причини (фактори), що зумовлюють наявність недоліків у системі
оподаткування, досить різноманітні. При цьому необхідно виділити
об’єктивні та суб’єктивні фактори.

До об’єктивних факторів можна віднести:

— недостатність вітчизняного досвіду оподаткування юридичних і фізичних
осіб в умовах формування ринкової економіки;

— недостатність професійно підготовлених фахівців, які могли б бути
залучені до розробки законодавчих і нормативних актів з оподаткування;

— стан економіки, дефіцит державних фінансових ресурсів, які зумовлюють
прийняття законодавчих і нормативних документів з оподаткування
фіскального спрямування.

До суб’єктивних факторів слід віднести:

— відсутність альтернативних варіантів розробки законодавчих і
нормативних документів з оподаткування; монополію Міністерства фінансів,
податкової служби в їх підготовці, що мала місце на перших етапах
становлення системи оподаткування;

— залучення до розробки законодавчих і нормативних документів з
оподаткування недостатньо професійно підготовлених фахівців, а в
результаті низька їх якість, необхідність наступного внесення змін;

— лобіювання розробки та прийняття окремих законодавчих і нормативних
документів з оподаткування, Податкового кодексу держави в цілому, які
спрямовані на вдосконалення системи оподаткування;

— неузгодженість чинного законодавства із питань оподаткування.

Можна констатувати, що в сучасних умовах негативний вплив більшості
факторів об’єктивного і суб’єктивного характеру, які зумовили наявність
недоліків системи оподаткування, значно знизився. Отже, створилися умови
для прийняття рішень щодо вдосконалення системи оподаткування.

Але слід зауважити, що вдосконалення системи оподаткування не можна
розглядати спрощено, наприклад, шляхом зниження ставок оподаткування і
таким чином зменшення податкового навантаження на платників. Така спроба
мала місце при підготовці малого Податкового кодексу. Вдосконалення
системи оподаткування об’єктивно потребує активізації регулювальної
функції податків.

Закономірно, що вдосконалення системи оподаткування суб’єктів
господарювання в цілому пов’язано зі змінами стосовно основних податків
(податку на прибуток, податку на додану вартість), сфер і напрямів
підприємницької діяльності (виробничої сфери, банківської і страхової
діяльності, операцій із цінними паперами, торгово-посередницької
діяльності, малого підприємництва).

Оподаткування прибутку є досить активним важелем, із допомогою якого
держава суттєво може впливати на фінансово-господарську діяльність
підприємств. Це значною мірою пов’язано з визначенням об’єкта
оподаткування, методикою його розрахунку. При оподаткуванні прибутку
можлива реалізація його регулювальної функції.

Чинний порядок визначення оподатковуваного прибутку дає можливість
платнику податку активно впливати на формування абсолютної суми
оподатковуваного прибутку, а отже, і податку на прибуток, враховуючи:

— склад основних валових витрат, що виключаються із суми скоригова-ного
валового доходу;

— склад валових витрат подвійного призначення, на суму яких також
•зменшується скоригований валовий дохід;

— встановлений порядок визначення амортизаційних відрахувань, які
зменшують оподатковуваний прибуток.

Важливою особливістю оподаткування прибутку суб’єктів господарювання з
числа резидентів є те, що коли у платника податку оподатковуваний
прибуток за результатами звітного податкового періоду (кварталу) має
від’ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань),
дозволяється зменшення оподатковуваного прибутку у наступному звітному
податковому періоді (кварталі), а також у кожному наступному звітному
податковому періоді (протягом двадцяти періодів) до повного погашення
від’ємного значення оподатковуваного прибутку.

Ця пільга потребує уточнення. Доцільне скорочення періоду надання
зазначеної пільги. Він має становити не більш як вісім податкових
періодів (два роки). Крім того, повинні враховуватися причини виникнення
від’ємного значення оподатковуваного прибутку. Зменшення від’ємного
значення оподатковуваного прибутку має відбуватися на нових
підприємствах, а також на тих, які здійснюють реконструкцію, технічне
переозброєння, освоєння нової продукції.

Необхідно також зупинитися на оподаткуванні дивідендів у системі
оподаткування прибутку. Сплата акціонерними підприємствами податку на
дивіденди до бюджету здійснюється за рахунок утримання з акціонерів
нарахованих ним дивідендів, тобто частини чистого прибутку, що
спрямовується на виплату дивідендів. На суму сплаченого акціонерним
підприємством податку на дивіденди зменшується загальна сума
нарахованого підприємству податку на прибуток. Таким чином, має місце
перерозподіл частини чистого прибутку, спрямованого на виплату
дивідендів та його повернення акціонерному підприємству. Доходи,
отримані суб’єктами господарювання у формі дивідендів від підприємств
резидентів, не оподатковуються податком на прибуток. Отже, до бюджету
практично не надходять кошти від оподаткування дивідендів. Виникає
запитання — чи доцільно зберігати такий порядок оподаткування
дивідендів?

Вдосконалення системи оподаткування значною мірою пов’язане з внесенням
змін у непряме оподаткування. Як відомо, домінуюче становище серед
непрямих податків займає податок на додану вартість. Механізм
оподаткування суб’єктів господарювання, який сформувався з прийняттям у
1997 році Закону «Про податок на додану вартість», має ряд позитивних
особливостей:

— установлений порядок формування податкового кредиту та його
відшкодування;

— упорядкування надання податкових пільг;

— урівняння умов сплати ПДВ до бюджету підприємствами-виробниками і
підприємствами торгівлі.

Без сумніву, позитивне значення матиме реалізація пропозицій щодо
зниження ставки ПДВ, що передбачено в проекті Податкового кодексу.
Податок на додану вартість має виражене фіскальне спрямування. Водночас
ПДВ, як і інші непрямі податки, негативно впливає на
фінансово-господарську діяльність і фінансовий стан підприємств —
платників цих податків.

Удосконалення непрямого оподаткування повинно зменшити негативний вплив
сплати непрямих податків до бюджету суб’єктами господарювання. Це
потребує прийняття відповідних рішень щодо визначення розмірів непрямих
податків та умов їх сплати до бюджету.

Можна стверджувати, що механізм впливу сплати непрямих податків на
фінансово-господарську діяльність і фінансовий стан підприємств і
платників вивчений ще недостатньо. Це створює певні складності в
прийнятті рішень із вдосконалення непрямого оподаткування.

Отже, спробуємо викласти основні положення щодо впливу непрямих податків
на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання.

По-перше, цей вплив справляється через ціноутворення. На суму непрямих
податків зростає ціна реалізації товарів (робіт, послуг).

По-друге, сплата непрямих податків до бюджету може супроводжуватися
тимчасовим використанням обігових коштів платників, тобто їх
іммобілізацією, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств. Це
найскладніший напрям впливу непрямих податків на діяльність підприємств,
який потребує поглибленого вивчення і стосується окремих непрямих
податків; сфери діяльності суб’єктів господарювання (виробничої,
торговельної, надання послуг, у тому числі фінансових).

Спробуємо узагальнити основні напрями й фактори, які впливають на обсяги
і період іммобілізації обігових коштів суб’єктів господарювання при
сплаті непрямих податків.

Іммобілізація обігових коштів суб’єктів господарювання може мати місце:

1) при оплаті товарів (робіт, послуг), у ціну яких включені непрямі
податки;

2) при сплаті непрямих податків до бюджету.

У першому випадку сума і час іммобілізації обігових коштів залежать від
таких факторів: обсягів непрямих податків у ціні (ставок податків);
пільг щодо окремих податків, форми розрахунків за товари; джерела і
терміну відшкодування, сплачених у ціні товарів непрямих податків.

У другому випадку сума і час іммобілізації обігових коштів залежать від
таких факторів: умов реалізації та оплати товарів (робіт, послуг), у
ціну яких включені непрямі податки; обсягів і напрямів реалізації
товарів; ставок і пільг щодо непрямих податків; встановлених термінів
сплати непрямих податків до бюджету.

Як уже зазначалося вище, позитивною особливістю чинного механізму
оподаткування ПДВ є використання податкового кредиту. Однак при
формуванні та відшкодуванні податкового кредиту все ж має місце
іммобілізація обігових коштів суб’єктів господарювання, що видно на рис.
1.

Рис. 1. Умови і фактори, що впливають на формування й відшкодування
вхідного ПДВ (податкового кредиту) на підприємстві

Отже, підсумовуючи сказане, можна констатувати, що прогнозоване зниження
ставки оподаткування ПДВ до 17% є важливим кроком, спрямованим на
зниження податкового навантаження в цілому, розширення ринку збуту. Це
має позитивно вплинути на фінансовий стан суб’єктів господарювання —
платників ПДВ до бюджету.

Водночас виникає кілька питань. Чому пропонується знизити ставку ПДВ
саме на 3 %? Потребує вивчення питання про диференціацію ставок ПДВ
залежно від сфери діяльності та об’єкта оподаткування. Доцільним є
зниження ставок оподаткування за окремими товарами (роботами,
послугами), а не повне звільнення їх від ПДВ. Останнє пов’язане з
негативними наслідками для суб’єкта господарювання — платника ПДВ,
оскільки не формується податковий кредит1.

Таким чином, становленя системи цивілізованих ринкових відносин в
Україні потребує подальшого розвитку теорії оподаткування з метою
досягнення її відповідності соціально-економічній ситуації. Відомо, що
податкові відносини відбивають перерозподіл вартості при відчуженні
частини доходів власників у загальнодержавне користування. Однак такого
розуміння суті податкових відносин недостатньо для того, щоб на практиці
створювати ефективний податковий механізм.

Первинний розподіл суспільної вартості, як відомо, породжує такі
елементи виробництва, якими є капітал, рента, зарплата. На базі їх
формуються перерозподільні відносини, у тому числі й податкові. Вони
визначають практику використання конкретних податкових форм і податкових
методів управління.

Виходячи з цього, необхідно розрізняти об’єкт оподаткування, джерело
податків і податковий потенціал2.

Сьогодні такий підхід іще не посів цілісного місця у
фінансово-господарському житті України. Нинішнє оподаткування здебільше
базується на в’язкому складі підзаконних актів, малозрозумілих пільг і
звільнень від податків, приправлене незрозумілими актами стягнень і
поборів. Процеси оподаткування навіть стали предметом політичних
спекуляцій та інтересів владних структур.

Звичайно, за таких умов вищі державні чиновники обурюються щодо стійкого
«небажання» суб’єктів підприємницької діяльності сплачувати податки в
повному обсязі. Водночас це дає можливість тим же чиновникам твердити,
що «недисциплінованість» підприємців, мовляв, не дає змоги наповнювати
бюджет, тому держава не може своєчасно і в повному обсязі сплачувати
заробітну плату і пенсії, а відтак і виконувати на необхідному рівні усі
визначені функції держбюджету.

Зрозуміло, що з наукової точки зору такі твердження є не чим іншим, як
підміною визначень. Знайомство з усім ланцюгом чинних в Україні податків
свідчить, що реально не сплачує податків, а отже, і не наповнює
державної казни не підприємство і не «безсовісний» підприємець, а
кінцевий споживач товарів і послуг — тобто той, кому недоплачено
заробітну плату, пенсію і т. ін. Саме при купівлі товару ми сплачуємо
всі без винятку податки — як місцеві, так і державні. Отже, чим більші
розмір і різновидність податків, тим вища ціна кінцевого продукту і,
звичайно, менший рівень його споживання, а в цілому і нижчий життєвий
рівень народу.

Візьмемо хоча б нарахування на фонд оплати праці, які становлять у
сукупності 37,5%. Саме за рахунок них українська продукція має
деформовану і обтяжливу структуру собівартості. Але знову парадокс —
прямі виплати на заробітну плату, за оцінками наукових співробітників і
спеціалістів, становлять десь близько 6— 9%, тоді як у розвинених
країнах цей показник дорівнює не менш ніж 20%. Саме він у сукупності з
низькою якістю продукції робить її неконкурентоспроможною не тільки на
світовому, а й на внутрішньому ринку, що, у свою чергу, не дає
можливості ні підприємству, ні підприємцям зробити виплату заробітної
плати, бо вони не в змозі водночас сплатити і заробітну плату, і всі
необхідні нарахування. Коло замкнулося, породивши негативні наслідки, що
мають природу надзвичайного розвитку і впливу на цілісність економічної
системи.

По-перше, заробітна плата не виплачується зовсім або ж виплачується в
натуральній формі, у результаті чого робітники перетворюються на
люмпенів, втрачаючи навички, кваліфікацію і навіть бажання працювати.
При цьому споживчий попит неухильно падає з відомими наслідками і для
виробництва і для бюджету. По-друге, заробітна плата виплачується
«чорною готівкою». Споживчий попит при цьому зберігається, люди
працюють. Але підприємство чи підприємець змушені виводити «у тінь»
значну частину свого грошового обороту, яка набагато перевищує реальний
заробітний фонд. Із цих грошей, звичайно, не сплачуються не тільки
нарахування на заробітну плату, а й усі інші податки. Все це знову ж
відбивається на бюджеті.

Податок на додану вартість і далі сіє розбрат на управлінській землі,
хоч із самого початку його запровадження було науково доведено, що він
не має права на існування в українському середовищі. Усім відомо, що в
розвинених країнах податок на додану вартість вводиться з метою
обмеження у сфері споживання. Всі розуміють, що Закон «Про податок на
додану вартість» в Україні — це не що інше, як податок на наміри
підприємця, а не на результат його діяльності. Але навіть попри те, що з
самого початку свого введення ПДВ став чужорідним елементом, «посварив»
державних чиновників із підприємцями, він досі ще тримається. Або,
точніше, його тримають, хоч він створив надзвичайно вибоїсте правове
поле для учасників фінансових правовідносин і не сприяє їх
взаєморозумінню.

Тож не дивно, що в Україні досі ПДВ так і не зміг реалізуватися як
повноцінний податковий інструмент, оскільки керівництво держави повною
мірою використовує його фіскальну функцію, ігноруючи стимулюючу і
розподільчу функції ПДВ.

Потрібен системний підхід до податкової політики, котрий дав би змогу
створити податкову систему, що була б не суто фіскальною складовою, а
могла б функціонально коригувати економічну систему і реально
стимулювати виробничу діяльність суб’єктів оподаткування.

То що ж має являти собою податкова система держави? На відміну від
попередніх визначень, на думку авторів, податкова система держави має
бути організаційно-економічним механізмом, покликаним коригувати і
стимулювати фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання в
суспільстві.

Податкова система не може бути осторонь загальної економічної системи
держави. Більш того, вона є одним із головних механізмів функціонування
цієї системи нарівні з виробничо-господарською чи
господарсько-підприємницькою системами.

Виходячи з такого концептуального бачення, податкова система
функціонально повинна бути спроможною як здійснювати операції платників,
так і забезпечувати податкові зобов’язання, для чого вона має виконати
функції:

— визначення, розрахунку й узагальнення податкового потенціалу суб’єктів
підприємницької діяльності як єдиної юридичної бази оподаткування;

— розробки нормативних актів та правового захисту таких категорій, як
право на власність, право на судовий захист, правові умови настання
відповідальності, процесуальні права заставника при реалізації майна,
юридичне розуміння реорганізації, правові умови позасудової реалізації
майна і таке інше;

— визначення концепції соціально-економічного розвитку держави та
юридичних і фізичних суб’єктів суспільства, яка передбачала б
нейтралізацію наслідків кризового стану, формування соціальне
орієнтованого ринкового середовища відкритого типу, підвищення рівня
конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг із метою поступового
входження до світової економічної системи як її складової частини;

— правового захисту платника податків як наповнювача бюджету,
користувача бюджету і гаранта розвитку бюджету;

— стимулювання інвестиційної діяльності як за пріоритетними напрямами
державних потреб, так і за вигідними напрямами приватної діяльності
юридичних і фізичних суб’єктів суспільства.

Слід також пам’ятати, що орієнтація податкової системи у перехідний
період тільки на цілі суто фіскального характеру не дає і не може дати
бажаних результатів, бо процеси відтворення виробничого потенціалу
зазнають таких деформацій, що не вистачає ні часу, ні грошових витрат на
компенсування негативних наслідків, а процес падіння економічної системи
подібний до землетрусу, якому не можна запобігти і якого не можна
зупинити1.

ВИСНОВКИ

На основі досліджених нормативно-правових актів та наукової літератури у
відповідності до мети дипломної роботи можна зробити наступні висновки.

1. Суть податку на додану вартість полягає у сплаті податку продавцем
(виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини
вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до
стадії реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу
виробництва і обігу товарів, починаючи із стадії виготовлення їх і
закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок
сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку
податкову базу, практично охоплює всі види товарів і послуг. Продавець
включає податок на додану вартість у вартість товарів та наданих послуг.
Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари
(роботи, послуги). Таким чином, сума сплаченого ним податку становить
різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані
товари і послуги, та сумами податку, сплаченими постачальникам при
придбанні тих товарів і послуг, які необхідні в процесі виробництва
оподатковуваних товарів (робіт, послуг). Платник ПДВ має право на
вирахування податку, сплаченого ним постачальникам. На цьому, власне, і
базується механізм дії податку на додану вартість.

2. Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою
рухливістю та мінливістю. З часу прийняття першого Закону України «Про
податок на добавлену вартість» від 20.12.1991 р. видано ще чотири
законодавчі акти, якими вносили зміни та доповнення до Закону. Пізніше
став діяти Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. «Про
податок на добавлену вартість», до якого 13 разів вносилися зміни та
доповнення. Сьогодні податок на додану вартість в Україні регулюється
Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року.

3. Вдосконалення системи оподаткування значною мірою пов’язане з
внесенням змін у непряме оподаткування. Як відомо, домінуюче становище
серед непрямих податків займає податок на додану вартість. Механізм
оподаткування суб’єктів господарювання, який сформувався з прийняттям у
1997 році Закону «Про податок на додану вартість», має ряд позитивних
особливостей: установлений порядок формування податкового кредиту та
його відшкодування; упорядкування надання податкових пільг; урівняння
умов сплати ПДВ до бюджету підприємствами-виробниками і підприємствами
торгівлі.

Без сумніву, позитивне значення матиме реалізація пропозицій щодо
зниження ставки ПДВ, що передбачено в проекті Податкового кодексу.
Податок на додану вартість має виражене фіскальне спрямування. Водночас
ПДВ, як і інші непрямі податки, негативно впливає на
фінансово-господарську діяльність і фінансовий стан підприємств —
платників цих податків.

Удосконалення непрямого оподаткування повинно зменшити негативний вплив
сплати непрямих податків до бюджету суб’єктами господарювання. Це
потребує прийняття відповідних рішень щодо визначення розмірів непрямих
податків та умов їх сплати до бюджету.

Можна стверджувати, що механізм впливу сплати непрямих податків на
фінансово-господарську діяльність і фінансовий стан підприємств і
платників вивчений ще недостатньо. Це створює певні складності в
прийнятті рішень із вдосконалення непрямого оподаткування.

4. Податок на додану вартість і далі сіє розбрат на управлінській землі,
хоч із самого початку його запровадження було науково доведено, що він
не має права на існування в українському середовищі. Усім відомо, що в
розвинених країнах податок на додану вартість вводиться з метою
обмеження у сфері споживання. Всі розуміють, що Закон «Про податок на
додану вартість» в Україні — це не що інше, як податок на наміри
підприємця, а не на результат його діяльності. Але навіть попри те, що з
самого початку свого введення ПДВ став чужорідним елементом, «посварив»
державних чиновників із підприємцями, він досі ще тримається. Або,
точніше, його тримають, хоч він створив надзвичайно вибоїсте правове
поле для учасників фінансових правовідносин і не сприяє їх
взаєморозумінню. Тож не дивно, що в Україні досі ПДВ так і не зміг
реалізуватися як повноцінний податковий інструмент, оскільки керівництво
держави повною мірою використовує його фіскальну функцію, ігноруючи
стимулюючу і розподільчу функції ПДВ.

Потрібен системний підхід до податкової політики, котрий дав би змогу
створити податкову систему, що була б не суто фіскальною складовою, а
могла б функціонально коригувати економічну систему і реально
стимулювати виробничу діяльність суб’єктів оподаткування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти

Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомост Верховної Ради
України. — 1996. — № 30. — Ст. 140-143.

Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990
р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №15.

Про внесення змін до Закону Української РСР «Про державну податкову
службу в Українській РСР»: Закон України від 7 липня 1992 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №39.

Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про державну податкову
службу в Україні»: Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1994. — №15.

Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в
Україні»: Закон України від 5 лютого 1998 р. // Голос України 1998. —
№28. — 14 лютого.

Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 р. в
редакції Закону від 18 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради
України. — 1997. — №16.

Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний
збір»: Закон України від 19 листопада 1993 р. // Відомості Верховної
Ради України. — 1993. — №50.

Про податок на додану вартість: Закон України від З квітня 1997 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №21.

Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994
р. в редакції Закону від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради
України. — 1997. — №27.

Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших
обов’язкових платежів: Закон України від 22 грудня 1994р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1995. — №2.

Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення: Закон
України від 20 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. —
1997. — №36.

Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №14.

Про податок на промисел: Декрет Кабінету Міністрів України від 17
березня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №19.

Про акцизний збір: Декрет Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1993
р. // Голос України. — 1993 р. — 21 травня.

Про прибутковий податок з громадян: Декрет Кабінету Міністрів України
від 26 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. —
№10.

Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів: Закон України від 11 грудня 1991 р. // Відомості Верховної
Ради України. — 1992. — №11.

Про місцеві податки і збори: Декрет Кабінету Міністрів України від 20
травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №30.

Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993
р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №13.

Про затвердження Порядку визначення плати і стягнення платежів за
забруднення навколишнього природного середовища та Положення про
республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного
середовища: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. //
Зібрання постанов Уряду України. — 1992. — №2.

Про порядок збору та використання коштів для фінансування витрат,
пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням
автомобільних доріг загального користування: Постанова Кабінету
Міністрів України від 2 лютого 1993 р. // Зібрання постанов Уряду
України. — 1993. — № 4—5.

Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання
прісних водних ресурсів і тимчасових нормативів плати за їх спеціальне
використання: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.
// Зібрання постанов Уряду України. — 1994. — №5.

Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від
26 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України, — 1997. — №37.

Про збір на обов’язкове соціальне страхування: Закон України від 26
червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №37.

Про радіочастотний ресурс України: Закон України від 1 червня 2000 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 2000. — №36.

Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства: Закон
України від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. —
1999. — №20—21.

Про фіксований сільськогосподарський податок: Закон України від 17
грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — №5—6.

Про гербовий збір: Закон України від 13 травня 1999 р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1999. — №26.

Про внесення зміни до статті 14 Закону України «Про систему
оподаткування»: Закон України від 4 листопада 1999 р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1999. — №51.

Про запровадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску
через державний кордон України: Закон України від 4 листопада 1999 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 1999. — №51.

Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва: Указ Президента України від 3 липня 1998 р. // Урядовий
кур’єр від 07.07.1998. — №128.

Монографічна, наукова та інша література

Аннуаль Репорт. І992. Інтернаціональне бюро фіскальної документації. —
Амстердам, 1993.

Безгубенко Л.М., Безгубенко О.Ю. Синергійні елементи й ефекти
податкового менеджменту // Фынанси України. – 2001. — №10. – С. 97-101.

Бельский К.С. Финансовое право: Наука, история, библиография. — М.:
Юрист, 1995.

Ботвинова Е., Гнедовский А. Налогообложение в зарубежных странах. — М.,
1991.

Бюджет і фінансова політика України / А. О. Єпіфанов, І. В. Сало, І. І.
Д’яконова. — К.: Наукова думка, 1997.

Вісник податкової служби України: Щомісячний інформаційний бюлетень
Головної державної податкової інспекції України. — К., 1995. — № 1, 2,
4; 1997. — № 3, 7, 11.

Воронкова О.М. Контрольна й аналітична робота податкової служби України
// Фінанси України. – 2001. — №8. – С. 135-141.

Вурлакова Л.В. и др. Система налогообложения: (отечественный й
зарубежный опыт). Экономика: Обзор информационный. — К.: УкрНИИНТИ,
1991.

Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2001.

Гуреев В.И. Налоговое право. — М.: Экономика, 1995.

Дернберг, Ричард Л. Международное налогообложение: Краткий курс. — М.:
ЮНИТИ, 1997.

Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран вопросы и практики —
М., 1993.

Криницкий И.Е., Кучерявенко Н.П. Налоговое право. — Харьков: Клисон,
1995.

Кучерявенко Н.П. Основы налогового права. — Харьков: Эспада, 1996.

Лунев А.Е. Теоретические проблеми государственного управлення. — М.:
Наука, 1974.

Налоги в развитых странах / Под ред. И. Г. Русакова. — М.: Финансы и
статистика, 1991.

Налоговая система и налоговая политика. — Донецк: Гос. ун-т, 1992.

Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. — К.: КНЕУ,
1999.

Податки в Україні: Збірник діючих законодавчих та відомчих нормативних
актів з питань оподаткування. — К., 1995.

Податкова система України: Підручник / В. М. Федосов, В. М. Опарін, Г.
О. П’ятаченко та ін.; за ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.

Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку // Фінанси
України. – 2001. — №11. – С. 3-12.

Потапов В.И. Объекты налогообложения в некоторых зарубежных странах //
Налоговый вестник. — 1995. — №8. — С. 44.

Пушкарук В.И. Как избежать налогов. — К.: МП «Лоран», 1994.

Скворцов Н.Н. Все о налогах в Украине. — Часть 1: Как избежать
финансовьіх санкций? Как воспользоваться льготами? — К.: Конкорд, 1995.

Скворцов Н.Н. Все о налогах в Украине. — Часть 2: Как избежать налогов?
(Советы налогоплательщиков); Как изымать налоги? (Советы налоговому
инспектору). — К., 1995.

Соскін О. Концепція трансформації податкової системи в Україні // Малий
та середній бізнес. – 1998. — № 2-3.

Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України. –
2001. — № 7. – С. 115-118.

Ткаченко В. А., Каламбет С. В., Кармазін Ю.А. Удосконалення податкового
механізму на основі визначеня податкового потенціалу // Фінанси України.
– 2001. — №7. – С. 99-103.

Толстпопятенко Т.П., Федотова И.Т. Налоговое право США. — М.: Изд. центр
«АнкиА», 1996.

Федосов В.М., Опарін В.М., П’ятаченко Г.О. Податкова система України. —
К.: Либідь, 1994.

1 Потапов В.И. Объекты налогообложения в некоторых зарубежных странах
// Налоговый вестник. — 1995. — №8. — С. 44.

2 Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран вопросы и практики —
М., 1993. — С. 68.

1 Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2001. – C. 61-73.

1 Ботвинова Е., Гнедовский А. Налогообложение в зарубежных странах. —
М., 1991. — С. 67.

1 Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2001. – C. 61-73.

1 Про податок на додану вартість: Закон України від З квітня 1997 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №21.

1 Про податок на додану вартість: Закон України від З квітня 1997 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №21.

1 Аннуаль Репорт. І992. Інтернаціональне бюро фіскальної документації. —
Амстердам, 1993. — С. 21 — 73.

1 Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2001. – C. 61-73.

1 Про податок на додану вартість: Закон України від З квітня 1997 р. //
Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №21.

1 Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку //
Фінанси України. – 2001. — №11. – С. 3-12.

1 Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України.
– 2001. — № 7. – С. 115-118.

1 Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку //
Фінанси України. – 2001. — №11. – С. 3-12.

2 Ткаченко В. А., Каламбет С. В., Кармазін Ю.А. Удосконаленя
податкового механізму на основі визначення податкового потенціалу //
Фінанси України. – 2001. — №7. – С. 99-103.

1 Ткаченко В. А., Каламбет С. В., Кармазін Ю.А. Удосконаленя
податкового механізму на основі визначення податкового потенціалу //
Фінанси України. – 2001. — №7. – С. 99-103.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи