Контрольна робота

1. Патентування підприємницької діяльності. 2. Методи боротьби з
ухиленням від податків. 3. Ресурсні платежі.

1. Патентування підприємницької діяльності.

2. Методи боротьби з ухиленням від податків.

а)Кваліфікаційні ознаки податкового правопорушення.

б)Фінансові санкції за порушення податкового законодавства.

в) Адміністративна відповідальність за порушення податкового
законодавства.

г) Кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства.

3. Ресурсні платежі.

а) плата за відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи.

б) Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів.

в) Збір за спеціальне використання лісових ресурсів.

г) Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних
копалин.

д) Плата за забруднення навколишнього природного середовища.

4. Література.

Патентування підприємницької діяльності.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта
підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого)
підрозділу займатися передбаченими законодавством видами підприємницької
діяльності. Торговий патент не засвідчує право суб’єкта підприємницької
діяльності на інтелектуальну власність. Спеціальний торговий патент — це
державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької
діяльності на особливий порядок оподаткування.

Згідно з Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності» від 23 березня 1996 р. об’єктом патентування є:

— торговельна діяльність (оптова та роздрібна), у тому числі у сфері
громадського харчування, за готівку, а також з використанням інших форм
розрахунків та кредитних карток на території України,

— діяльність з надання побутових послуг;

— діяльність з обміну валютної готівки (включаючи операції з готівковими
платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними
картками),

— діяльність з надання послугу сфері грального бізнесу (пов’язану із
влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з
грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та
розиграшів з видачею грошових виграшів у вигляді готівки або майна).

Правовідносини, які виникають у зв’язку зі здійсненням видів
підприємницької діяльності, що потребує торгового патенту, підпадають
також під дію постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р.
№ 826.

Платниками є юридичні особи та суб’єкти підприємницької діяльності, що
не мають статусу юридичної особи, — резиденти і нерезиденти, а також їх
відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які
займаються зазначеною підприємницькою діяльністю. Торговий патент
видається суб’єктам підприємницької діяльності на підставі поданої ними
заявки за відповідну плату державними податковими органами за
місцезнаходженням цих суб’єктів або місцезнаходженням їх структурних
(відокремлених) підрозділів, суб’єктам підприємницької діяльності, що
проводять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім
пересувної торговельної мережі), — за місцезнаходженням пункту продажу
товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб’єктам
підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну
торговельну мережу, — за місцем реєстрації цих суб’єктів. Законодавство
передбачає обов’язкові реквізити, що мають бути у торговому патенті.

Торговий патент містить такі реквізити: номер торгового патенту;
найменування володільця торгового патенту; вид підприємницької
діяльності; назва виду побутових послуг чи послуг у сфері грального
бізнесу; місце реєстрації громадянина як суб’єкта підприємницької
діяльності чи місцезнаходження суб’єкта підприємницької діяльності —
юридичної особи (місцезнаходження структурного (відокремленого)
підрозділу цього суб’єкта); для транспортних засобів — зазначення
«виїзна торгівля»; термін дії торгового патенту; місцезнаходження
державного податкового органу, що видав торговий патент; відмітка
державного податкового органу про надходження плати за виданий ним
торговий патент.

Форму торгового патенту та порядок його заповнення встановлює
центральний податковий орган України. Додаткові реквізити, які містить
спеціальний торговий патент, також встановлює центральний податковий
орган України.

У разі коли суб’єкт підприємницької діяльності має структурні
(відокремлені) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для
кожного структурного (відокремленого) підрозділу (торгової точки).

Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності або
надання побутових послуг встановлюється органами місцевого
самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та
асортиментного переліку товарів або надання побутових послуг за
календарний місяць у межах таких граничних рівнів:

— на території міста Києва, обласних центрів — від 60 до 320 грн.;

— на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім
обласних центрів) і районних центрів — від 30 до 160 грн.;

— на території інших населених пунктів — до 80 грн.;

— у курортних місцевостях або на територіях, прилеглих до митниць, інших
пунктів переміщень через митний кордон, — до 320 грн. Вартість
короткотермінового торгового патенту торговельної діяльності за один
день встановлюється у фіксованому розмірі — 10 грн. Вартість торгового
патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями
встановлюється у фіксованому розмірі — 320 грн. за календарний місяць.

Вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послугу
сфері грального бізнесу встановлюється у фіксованому розмірі (за рік):

— для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем —
1400 грн.;

— для використання грального столу з кільцем рулетки — 64000 грн.;

— для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино,
крім столів для більярду) — 48000 грн. за кожний стіл;

— для використання кегельбанів, що вводяться у дію за допомогою жетона,
монети або без них, — 2000 грн. за кожний гральний жолоб (доріжку);

— для використання столів для більярду, що вводяться в дію за допомогою
жетона, монети або без них, крім столів для більярду, що
використовуються для спортивних аматорських змагань, — 600 грн. за
кожний стіл для більярду;

— для провадження інших видів грального бізнесу, включаючи розиграші з
видачею грошових виграшів у формі готівки поза банківські установи або у
майновій формі на місці, — 2400 грн. за кожний окремий вид (місце)
грального бізнесу.

Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері
грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце
(гральний автомат, гральний стіл).

Термін дії торгового патенту на здійснення:

1) торговельної діяльності та надання побутових послуг становить 12
календарних місяців;

2) операцій з торгівлі валютними цінностями — 36 календарних місяців;

3) операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу — 60 календарних
місяців;

4) короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної
діяльності — від 1 до 15 днів.

Законодавство передбачає порядок розміщення торгового патенту ,у місці
здійснення підприємницької діяльності, порушення якого тягне за собою
застосування встановлених законом санкцій.

Торговий патент має бути розміщений:

— на фронтальній вітрині магазину, а в разі її відсутності — біля
касового апарата;

— на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;

— на табличці — для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної
торговельної мережі, а також для лотків, прилавків та інших видів
торгових точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності
місцях;

— у пунктах обміну іноземної валюти;

— у приміщеннях для надання послуг у сфері грального бізнесу та надання
побутових послуг.

Торговий патент має бути відкритим та доступним для огляду. Оплата
вартості торгового патенту провадиться щомісячно до 15 числа місяця,
який передує звітному, а оплата вартості короткотермінового торгового
патенту — не пізніше ніж за один день до початку здійснення торговельної
діяльності. Суб’єкт підприємницької діяльності може зробити попередню
оплату вартості торгового патенту за весь термін його дії. При цьому
платник має право придбати торгові патенти на наступні за поточним роки,
але не більше ніж на три роки, сплативши повну вартість цих патентів під
час їх одержання (за винятком патентів на валютні операції та гральний
бізнес). У такому разі платник звільняється від обов’язків довнесення
вартості торгового патенту у разі, якщо прийнятими після сплати повної
вартості торгових патентів на наступні роки нормативно-правовими актами
буде збільшено вартість торгового патенту.

Спеціальний торговий патент може бути придбаний суб’єктом і
підприємницької діяльності, який займається торговельною діяльністю та
наданням побутових послуг і обсяг реалізації товарів (робіт, послуг)
якого не перевищує 1 млн. грн. за рік. Суб’єкт підприємницької
діяльності самостійно приймає рішення про придбання спеціального
торгового патенту.

Суб’єкт підприємницької діяльності, який придбав спеціальний торговий
патент, не сплачує:

— податок на додану вартість, крім податку з операцій ввезення
(пересилання) товарів на митну територію України або отримання від
нерезидентів робіт (послуг) для їх використання або споживання на митній
території України;

— податок на доходи фізичних осіб;

— податок на прибуток підприємств, крім податку з доходів, отриманих у
вигляді дивідендів, процентів, роялті, та доходів від фрахту
транспортних засобів;

— плату (податок) за землю;

— збір за спеціальне використання природних ресурсів;

— збір на обов’язкове соціальне страхування;

— збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

— відрахування та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і
утримання автомобільних доріг загального користування України;

— комунальний податок;

— ринковий збір;

— збір на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери
послуг.

Вартість спеціального торгового патенту встановлюють органи місцевого
самоврядування щорічно після затвердження місцевого бюджету залежно від
місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку
товарів або місцезнаходження об’єкта з надання побутових послуг та виду
побутових послуг. При цьому розрахункова сума надходжень за рік від
суб’єктів підприємницької діяльності у вигляді плати за спеціальні
торгові патенти не може бути меншою від загальної суми надходжень до
бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, податків і зборів
(обов’язкових платежів), сплачених такими суб’єктами підприємницької
діяльності за попередній бюджетний рік з урахуванням рівня інфляції.
Вартість спеціального торгового патенту не обмежується вищезазначеними
граничними рівнями.

За органами місцевого самоврядування залишено право встановлювати
диференційовану плату за спеціальний торговий патент залежно від площі,
яка використовується суб’єктом підприємницької Діяльності для здійснення
торговельної діяльності або надання побутових послуг. Шкала ставок плати
за 1 м2 площі може бути пропорційною, регресивною чи прогресивною.

Плата за спеціальний торговий патент встановлюється за єдиною методикою
для всіх суб’єктів підприємницької діяльності або окремо для фізичних і
юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності.

Пільги. Без придбання торгового патенту суб’єкти підприємницької
діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють
торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів
вітчизняного виробництва, як товари першого вжитку( хліб і хлібобулочні
вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і
кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених
з добавками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні
напої; морозиво; яловичина та свинина; домашня птиця; яйця; риба тощо).

Пільговий торговий патент видається платникам, які здійснюють
торговельну діяльність виключно з використанням певних видів товарів.

Не потребує також патентування реалізація суб’єктом підприємницької
діяльності продукції власного виробництва фізичним особам, які
перебувають з ним у трудових відносинах, через пункти продажу товарів,
вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цього суб’єкта.

Відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за порушення вимог
законодавства передбачає застосування заходів фінансової та
адміністративної відповідальності. Штрафи підлягають сплаті порушником у
п’ятиденний термін відповідно до законодавства.

Зокрема, застосуються такі фінансові санкції:

— за порушення строків сплати або неповне внесення чергових платежів
нараховується пеня на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних
санкцій за їх наявності) з розрахунку 120% річних облікової ставки
Національного банку України на день виникнення такого податкового боргу
або на день його (частини) погашення, залежно від того, яка з величин
таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення його
сплати;

— за порушення порядку використання торгового патенту — штраф у розмірі
вартості торгового патенту за один календарний місяць;

— за здійснення операцій без одержання відповідних торгових патентів або
з порушенням порядку використання торгового патенту — штраф у подвійному
розмірі вартості торгового патенту за повний термін діяльності суб’єктів
підприємницької діяльності із зазначеним порушенням;

— за здійснення операцій з реалізації товарів, визначених
законодавством, без одержання пільгового торгового патенту або з
порушенням порядку одержання та використання пільгового торгового
патенту — штраф у п’ятикратному розмірі вартості пільгового торгового
патенту;

— за здійснення торговельної діяльності без придбання короткотермінового
патенту — штраф у подвійному розмірі вартості короткотермінового патенту
за повний термін діяльності суб’єктів підприємницької діяльності із
зазначеним порушенням.

2. Методи боротьби з ухиленням від податків.

а)Кваліфікаційні ознаки податкового правопорушення.

Необхідність стабілізації фінансової системи, забезпечення стійкого
надходження бюджетних доходів, додержання податкової дисципліни як умови
якісного виконання фізичними і юридичними особами зобов’язань перед
державою зумовили створення особливого напряму державного фінансового
контролю — податкового контролю. Якщо говорити про наявність поняття
«податкова відповідальність», враховуючи специфіку фінансових
правовідносин, особливо можливість застосування державного примусу за
порушення приписів, викладених у правових нормах, то, звичайно,
державний примус є характерним і для податкових правовідносин, якщо один
із суб’єктів таких відносин — юридична або фізична особа — платник
податків порушує встановлені чинним законодавством норми.

Податкові органи, діяльність яких спрямована на забезпечення режиму
законності у податковій сфері, мають конкретні контрольні повноваження,
у тому числі і право здійснення заходів податкового примусу,
застосування до платників податків — юридичних і фізичних осіб засобів
юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України «Про Державну податкову службу в
Україні» здійснення контролю за додержанням податкового законодавства,
правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів,
державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а
також неподаткових доходів є завданням Державної податкової служби.
Іншим важливим завданням цієї служби є запобігання злочинам та іншим
правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції,
їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про
адміністративні правопорушення.

Для здійснення цих завдань органам Державної податкової служби надано
ряд повноважень зі здійснення податкового контролю. За його результатами
у разі виявлення порушень податкові органи мають право застосовувати до
фізичних та юридичних осіб — порушників податкового законодавства —
заходи державного примусу. Примус у сфері оподаткування можна визначити
як систему встановлених законодавством заходів запобіжного, припиняючого
та відновлювального характеру, що застосовуються до платників податків —
фізичних та юридичних осіб для здійснення контролю, забезпечення режиму
законності у податковій сфері, додержання правил сплати податкових
платежів та виявлення (збору) даних (інформації) про виконання
платниками податків зобов’язань зі сплати податків, а у разі вчинення
податкового правопорушення — застосування до останніх заходів
відповідальності (фінансової, адміністративної, кримінальної,
дисциплінарної).

Заходи податкового примусу можна поділити на дві групи: 1) юридичні
санкції (основна група), тобто державно-примусові заходи, що є реакцією
держави стосовно конкретної особи (фізичної, юридичної) на факт
протиправної поведінки; 2) державно-необхідні запобіжні і припиняючи
заходи. Запобіжні і припиняючи заходи, що застосовуються до платників
податків у фінансовій сфері, як правило, передують здійсненню заходів
фінансової і правової відповідальності за здійснення податкових порушень
(за умови наявності складу правопорушення), тобто випереджають
реалізацію фінансових санкцій, накладення адміністративних і
дисциплінарних стягнень, застосування кримінального покарання. Запобіжні
заходи застосовуються державними органами з метою запобігання вчиненню
податкових правопорушень та контролю за правильністю внесення платниками
податків відповідних платежів до бюджету та позабюджетних фондів.

Отже, соціальне призначення правового примусу, вираженого в санкціях,
полягає головним чином у тому, що воно призначене грати у правовій
системі правоохоронну роль, тобто забезпечувати її нормальне
функціонування, реальне здійснення всіх її регулятивних ознак і перш за
все досягнення «ефекту гарантованого результату». Примус у праві тут
націлений на те, щоб усувати аномалії, які виникають у правовій системі,
приводити її у разі неправомірної ситуації в нормальний стан, впливати
на осіб — порушників правопорядку.

Правовий примус існує в даному разі у межах правоохоронних відносин і
виражає реакцію держави на неправомірну поведінку учасників суспільних
відносин, на перешкоди, що виникають у процесі функціонування правової
системи.

Ненадходження коштів до фондів і бюджетів усіх рівнів у тій кількості,
на яку розраховували при плануванні бюджету, здійснюється внаслідок двох
процесів: 1) правомірного обходу податків (планування податків); 2)
ухилення від сплати податків. У першому випадку в основі правомірного
обходу податку лежать шляхи і можливості несплати податку, надані
законодавцем, тобто зумовлені недосконалістю законодавства. Платник
податку використовує прогалини законодавства, що пов’язані як з
недосконалістю податкових норм, їх закріпленням, так і з ситуаціями,
коли законодавець надає платникові право вибору або межі, в рамках яких
останній може обрати найбільш вигідний для себе варіант (наприклад, при
наданні податкового кредиту ).

Оподаткування являє собою законне відчуження з права власності. Однак
право власності первинне. Всі сумніви в податковому законодавстві мають
тлумачитися на користь власника, платника податку. Це є реальним виразом
принципу недоторканності приватної власності і виступає гарантією від
свавілля держави. Беззаперечність права платника податку на законне
ухилення його від сплати податків підтверджується і судовою практикою
більшості країн. У свою чергу ухилення від сплати податку — це
правопорушення, що складається з невиконання або неналежного виконання
платником своїх обов’язків зі сплати податку.

Можна говорити, що наявність правомірного обходу податку і ухилення від
оподаткування фактично є проявом переконання і примусу у сфері
оподаткування. У кінцевому підсумку, якщо функції переконання
реалізуються у виконанні платниками приписів податкових норм, виключаючи
їх порушення, то примус пов’язаний з діяльністю податкових та інших
компетентних органів. Предметом ухилення громадян та юридичних осіб від
сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів виступають
пов’язані з об’єктом оподаткування грошові суми цих обов’язкових
внесків, що підлягають сплаті на користь держави, встановлені на основі
податкового закону уповноваженим органом з додержанням передбаченої
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про систему
оподаткування» процедури і входять до податкової системи України.

Зрозуміло, що ненадходження запланованих сум податків є підставою для
неможливості виконати видаткову частину бюджету, як вже зазначалося
вище. Хоч певна проблема, яка стоїть перед органами держави —
забезпечити ефективність, цільове спрямування, контроль та економію
коштів, які спрямовуються на державні видатки.

У ФРН, наприклад, ефективним прийомом дослідження видаткової бюджетної
політики є щорічна публікація «Чорної книги» — збірки 100 найбільш
одіозних випадків марнотратства у використанні; податкових надходжень,
що готується Спілкою платників податків або Спілкою підприємців. До
книги потрапляють приклади некорисного будівництва, зайвої розкоші
обробки державних установ, придбання транспорту, що дорого коштує, для
керівників різних організацій, завищення оплати соціологічних
досліджень, створення невиправданих структур управління, марнотратства в
експлуатаційних витратах.

Ухилення від сплати податків являє собою досить різноманітну групу
податкових правопорушень, зміст яких полягає в невиконанні або
неналежному виконанні обов’язків платників податків. Іноді при
характеристиці ухилення від податків законодавець обирає як основне
кваліфікуюче правопорушення лише саму спробу ухилитися від податків.
Зокрема, за чинним законодавством США ознакою податкового правопорушення
є навмисний характер діяння: «винний повинен мати намір своєю поведінкою
порушити закон». Аналізуючи податкові правопорушення залежно від
характеру поведінки та діяльності суб’єктів податкових правопорушень,
можна визначити такі їх види, як: обхід податку — правомірне уникнення
сплати податку за рахунок недосконалості або можливостей, закладених
законодавством; ухилення від сплати податку — правопорушення, що полягає
у невиконанні або неналежному виконанні платником своїх обов’язків щодо
сплати податків та обов’язкових платежів; стягнення надлишкових сум
податків — навмисні дії працівників податкових органів щодо
необумовленого стягнення сум податкових платежів з платників податків.

Усім видам правопорушень, у тому числі і податковим, притаманні ознаки,
що виражають єдність формальних (зовнішніх) і матеріальних (внутрішніх),
об’єктивних і суб’єктивних ознак, зокрема: суспільна небезпека;
протиправність; винність; караність. Видимою ознакою, що випливає із
самого терміна «правопорушення», є протиправність. Правопорушення завжди
є порушенням права, його норм, що містять юридичні обов’язки і заборони.
Правопорушення — це діяння, тобто зовнішньо об’єктивований акт, який
виражається і усвідомлюється як ставлення суб’єкта до реальної
дійсності, інших суб’єктів держави, суспільства.

Згідно з проектом Податкового кодексу правопорушеннями у сфері
оподаткування визнаються протиправні діяння (дія чи бездіяльність)
суб’єктів податкових правовідносин (суб’єкта оподаткування, органу, що
здійснює податковий контроль, іншого органу та/ або їх посадових осіб
тощо), що призвели до невиконання або неналежного виконання правил,
встановлених нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері
оподаткування.

Отже, податкове правопорушення — це протиправне винне діяння (дія чи
бездіяльність), що виражається у невиконанні або неналежному виконанні
платниками податків фінансових обов’язків перед бюджетом, державними
цільовими фондами або в порушенні органом (посадовою особою) державної
податкової служби прав і законних інтересів платників податків, за яке
встановлено юридичну відповідальність.

Об’єктом податкового правопорушення є суспільні правовідносини, що
виникають з приводу сплати податків, інших обов’язкових платежів до
бюджету та державних цільових позабюджетних фондів. У сфері податкового
права такими відносинами є відносини, що регулюють встановлений порядок
реалізації податкового обов’язку платником податку, порядок обчислення,
сплати, стягнення податків, податкової звітності та податкового
контролю. Фактично об’єктом податкового правопорушення є фінансові
інтереси держави, які охоплюють процес формування (мобілізації доходів)
централізованих фондів коштів.

Суб’єкти податкового правопорушення. Згідно з Роз’ясненням Президії
Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р. відповідальність,
встановлена податковим законодавством, застосовується лише до платників
податків, які мають об’єкт оподаткування і зобов’язані у зв’язку з цим
сплачувати відповідний податок, тобто відповідальність за правильність
обчислення, своєчасність сплати податку та інших обов’язкових платежів і
додержання законодавства про оподаткування покладається на платників
податків та інших обов’язкових платежів.

Коли обов’язки зі сплати лежать на підприємстві, що виплачує дохід (при
перерахуванні прибуткового податку з громадян), суб’єктом
відповідальності (за неправильне обчислення, утримання податку,
несвоєчасне перерахування його до бюджету) є саме підприємство. Тому
вчасно не отримані або не перераховані до бюджету суми податків, що
підлягають утриманню з джерела виплати при податковому обкладанні
громадян, стягуються податковими органами з підприємств, які виплачують
дохід фізичним особам, у безспірному порядку з накладанням штрафу.

Коли платником податку є юридична особа чи її відокремлений підрозділ,
то до адміністративної відповідальності за порушення податкового
законодавства можуть бути притягнуті їх посадові особи.

Відповідно до чинного законодавства платник податку може бути
притягнутий до відповідальності у разі:

1) ухилення від сплати податку, іншого обов’язкового платежу. Ця група
податкових правопорушень трапляється найчастіше і є найнебезпечнішою.
Суть їх полягає у невиконанні чи неналежному виконанні платником податку
обов’язків перед бюджетом. Проте суспільна небезпека цього
правопорушення не зводиться лише до недоотримання бюджетом коштів і
зростання дефіциту бюджету. Ухилення від оподаткування підриває основи
ринкової конкуренції, ставить правопорушника у вигідніше становище
порівняно з добросовісним платником податків. Крім того, недоплата
податку однією особою покривається за рахунок інших платежів: державі
доводиться збільшувати ставки чи встановлювати нові види податків;

2) заниження об’єкта оподаткування;

3) несвоєчасної сплати податку, іншого обов’язкового платежу;

4) неподання (несвоєчасного подання) податкових декларацій, розрахунків,
інших документів, необхідних для обчислення податків, обов’язкових
платежів до податкових органів;

5) неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень на
сплату податків, інших обов’язкових платежів;

6) недопущення перевіряючих для обстеження приміщень, що
використовуються для отримання доходів тощо. Податки, інші обов’язкові
платежі, не оплачені у встановлені строки, а також пеня та штрафи,
застосовані до платника, визнаються податковою заборгованістю. За
наявності податкової заборгованості платник не притягуватиметься до
юридичної відповідальності у разі:

1) надання йому відстрочення (розстрочки) на умовах податкового кредиту;

2) списання податкової заборгованості, яке провадиться у випадках,
передбачених законами України;

3) реструктуризації податкової заборгованості, що здійснюється
відповідно до законодавства України.

б)Фінансові санкції за порушення податкового законодавства.

Запобігання податковим правопорушенням не завжди веде до очікуваних
наслідків, тому особливого значення набувають питання регулювання
покарань за здійснення податкових проступків та злочинів.

Застосування санкцій можна класифікувати за кількома підставами.

За характером впливу; безпосереднє покарання — санкції, що впливають
безпосередньо на платника, його майновий стан (позбавлення волі, штраф,
конфіскація об’єктів оподаткування тощо); опосередковане покарання —
санкції, які безпосередньо не завдають Майнових втрат платникові, проте
зменшують його надходження у перспективі або обмежують його діяльність
(арешт рахунку, тимчасове припинення діяльності підприємства тощо).

За галузевим характером: кримінальна, адміністративна та фінансова
санкції.

До санкції фінансово-правових норм, які застосовуються у разі порушення
податкового законодавства, належать: стягнення донарахованих сум
податків, інших обов’язкових платежів; штрафи; пеня, адміністративні
штрафи. Слід чітко зазначити, що в даному разі йдеться саме про перелік
санкцій, які визначаються у фінансово-правових нормах (у даному разі
податкових), однак зазначені санкції не є в чистому вигляді фінансовими
санкціями, особливо щодо адміністративних штрафів.

Сукупність існуючих санкцій можна поділити на групи за їх однорідністю,
зокрема: санкції за порушення порядку ліцензування, санкції за порушення
податкової дисципліни, касової дисципліни тощо. Особи, на яких
накладаються фінансові санкції та адміністративні штрафи, перелік
порушень, а також найменування органів, що накладають санкції, чітко
визначаються у законодавстві.

З 1 січня 2001 р. в Україні діє спеціальний закон, який встановлює
перелік санкцій за порушення податкового законодавства, — Закон України
«Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. Після прийняття
цього Закону було внесено значні зміни до порядку визначення й
застосування санкцій до законодавчих актів, що регулюють порядок сплати
податків, та Закону України «Про державну податкову службу України».
Було також припинено дію Указу Президента України «Про заходи щодо
підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними
цільовими фондами» від 4 березня 1998 р. № 167/98.

У зазначеному Законі податковий борг (недоїмка) визначається як
податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності),
узгоджене з платником податків або встановлене судом (арбітражним
судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована
на суму такого податкового зобов’язання.

Пеня- плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу
(без урахування пені), що справляється з платника податків у зв’язку з
несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання. Пеня нараховується на
суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності)
з розрахунку 120 % річних облікової ставки Національного банку України,
діючої на день виникнення такого податкового боргу чи на день його (або
його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є
більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків і зборів
(обов’язкових платежів), крім пені щодо порушення строків розрахунків у
сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим
законодавством. При нарахуванні пені у зв’язку з несвоєчасним погашенням
узгодженого податкового зобов’язання застосовується Інструкція про
порядок нарахування та погашення пені, затверджена наказом ДПА України
від 1 березня 2001 р. № 77 та зареєстрована у Мін’юсті 16 березня 2001
р. за №240/5431.

Штрафна санкція (штраф) — плата у фіксованій сумі або у вигляді
процентів від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та
штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з
порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Штрафні санкції накладаються контролюючими органами у таких розмірах:

Вид порушення податкового законодавства і розмір штрафу:

1) неподання податкової декларації у встановлені податковим
законодавством строки — 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) для фізичних осіб, які обіймають посади, що підпадають під визначення
суб’єктів корупційних діянь відповідно до закону, за неподання або
несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих
протягом перебування на такій посаді — 30 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян;

3) коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового
зобов’язання платника податків додатково до штрафу, передбаченого за
неподання податкової декларації — 10 % суми податкового зобов’язання за
кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не
більше 50 % від суми нарахованого податкового зобов’язання та не менше
10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового
зобов’язання платника податків — 5 % від суми недоплати за кожний з
податкових періодів, установлених для такого податку, збору
(обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який
припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який
припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від
контролюючого органу, але не більше 25 % такої суми та не менше 10
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено
за вчинення злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник
податків декларує переоцінені або недооцінені об’єкти оподаткування, що
призводить до заниження податкового зобов’язання у великих розмірах
(кваліфікується за ст. 212 КК України) — 50 % від суми недоплати, але не
менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового
зобов’язання протягом граничних строків, визначених законом, такий
платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах:

— при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем
граничного строку — 10% такої суми;

— при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за
останнім днем граничного строку — 20 % такої суми;

— при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім
днем граничного строку — 50 % такої суми;

7) коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі,
відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо
отримання такої згоди є обов’язковим — додатково штраф у розмірі 100%)
суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави;

8) коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів
(продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та
сплати податку, збору (обов’язкового платежу) і якщо відповідно до
законодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою
такого продажу (відчуження) або виплати — штраф у подвійному розмірі від
суми зобов’язання з такого податку, збору (обов’язкового платежу).

Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом
самостійно виявить факт заниження податкового зобов’язання минулих
податкових періодів, зобов’язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати
та штраф у розмірі 5 % від такої суми до подання такого уточнюючого
розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього
податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму
штрафу у розмірі 5 % від такої суми, з відповідним збільшенням загальної
суми податкового зобов’язання з цього податку.

Примусове стягнення звернення стягнення на активи платника податків у
рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження
його суми таким платником податків.

Відповідно до пп. 3.1.1 ст. 3 вищезгаданого закону активи платника
податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його
податкових зобов’язань виключно за рішенням суду (господарського суду).
В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та
форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від
заставних зобов’язань забезпечення боргу. У разі якщо такого платника
податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів
встановлюється законодавством про банкрутство. Слід зазначити, що
стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не
дозволяється (пп. 3.1.2 Закону). Певну увагу слід приділяти
відповідальності банків, які опосередковано беруть участь у податкових
відносинах як посередники, що здійснюють грошові трансферти. Якщо банк є
безпосереднім порушником термінів зарахування податків на бюджетні
рахунки від платників податків, він нестиме відповідальність. Відповідно
до п. 16.5 ст. 16 Закону за порушення строків зарахування податків,
зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних цільових
фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує
пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах,
встановлених для відповідного податку, збору (обов’язкового платежу), а
також несе іншу відповідальність, встановлену законом, за порушення
порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов’язкового
платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник
податків, зборів (обов’язкових платежів) звільняється від
відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів
до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або
штрафні санкції. Однак не вважається порушенням строків зарахування
податків і зборів (обов’язкових платежів) з вини банку, якщо таке
порушення стало наслідком регулювання Національним банком України
економічних нормативів такого банку, що призводить до браку вільного
залишку коштів на такому кореспондентському рахунку для здійснення
зарахування. Якщо у майбутньому банк або його правонаступники
відновлюють платоспроможність, відлік термінів зарахування податків,
зборів (обов’язкових платежів) розпочинається з моменту такого
відновлення.

Штрафні санкції податкові органи нараховують згідно з Інструкцією про
порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій
органами державної податкової служби, затвердженою наказом ДПА України
від 17 березня 2001 р. № 110 та зареєстрованою в Мін’юсті 23 березня
2001 р. за № 268/5459 з урахуванням внесених змін.

Податкова відповідальність базується на принципах невідворотності,
законності, справедливості покарання та його індивідуалізації. Принцип
невідворотності податкової відповідальності означає, що у разі вчинення
податкового правопорушення платник податку неминуче повинен зазнати
заходів податкової відповідальності. Принцип законності у податковій
відповідальності означає передусім застосування податкових санкцій у
суворій відповідності до закону, а також установлення цієї
відповідальності виключно податковим законодавством. Справедливість
покарання означає встановлення його точної міри, що адекватна мірі
податкового правопорушення.

в) Адміністративна відповідальність за порушення податкового
законодавства.

Керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій,
включаючи установи банків, громадяни, в тому числі суб’єкти
підприємницької діяльності, в разі порушення норм податкового права
можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності.
Адміністративна відповідальність — це засоби адміністративного впливу за
допомогою адміністративно-правових норм, які містять осудження винного
та його діяння і передбачають негативні наслідки для правопорушника.
Особливостями адміністративних санкцій є: 1) відсутність тяжких правових
наслідків; 2) застосування щодо менш тяжких податкових правопорушень
(проступків); 3) адміністративні санкції не тягнуть за собою судимості.

Адміністративний штраф відповідно до ст. 27 КпАП України є грошовим
стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за
адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених
зазначеним Кодексом та іншими законами України. Під посадовими особами
розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції
представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на
підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності
посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або
адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки
за спеціальним повноваженням (ст. 164 КпАП).

Підстави притягнення до адміністративної відповідальності та санкції,
які накладаються на порушників, визначені чинним податковим
законодавством. У той же час притягнення до адміністративної
відповідальності за порушення норм податкового законодавства
здійснюється у порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні
правопорушення’. Підставою для адміністративної відповідальності за
порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного
правопорушення — винного умисного або необережного діяння або
бездіяльності, яке посягає на суспільні відносини, що охороняються
законом, за які законодавство передбачає адміністративну
відповідальність.

Якщо рішення про застосування фінансових санкцій приймається лише на
підставі акта перевірки, то для ухвалення постанови про накладення
адміністративного стягнення обов’язковою умовою є протокол про
адміністративне правопорушення, який має відповідати вимогам ст. 256
КпАП. Протокол підписують працівник податкового органу, який його
складає, та порушник. За відсутності протоколу немає і будь-яких
правових підстав для накладення адміністративного штрафу.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в
Україні» та ст. 234 КпАП протокол протягом 15 днів з моменту надходження
розглядається керівником (заступником керівника) податкового органу,
працівник якого склав протокол. Про час і місце розгляду справи в
обов’язковому порядку повідомляється порушник. За результатами розгляду
виносять постанову про накладення адміністративного штрафу або про
припинення справи (ст. 284 КпАП).

Обов’язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності є
наявність вини у діях порушника.

Щодо розміру адміністративного штрафу, який може бути накладений на
посадових осіб підприємства, то він , як правило, може коливатися, хоч і
прив’язаний до неоподатковуваного мінімуму. За перше порушення
накладається штраф у сумі до 170 грн. (від 5 до 10 неоподатковуваних
мінімумів), а за повторне протягом року — до 340 грн. (від 10 до 20
неоподатковуваних мінімумів).

У ст. 9 КпАП зазначено, що адміністративним правопорушенням вважається
не тільки дія, а й бездіяльність, за яку законодавство передбачає
адміністративну відповідальність. В обов’язки керівника та інших
посадових осіб входить забезпечення додержання підприємством у цілому
законодавчих актів та контроль за працівниками з метою недопущення
правопорушень. Відповідно до ст. 14 посадові особи підлягають
адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення,
пов’язані з недодержанням правил, забезпечення виконання яких входить до
їх службових обов’язків.

Директор і головний бухгалтер не завжди платять штраф. Оскільки керівник
та головний бухгалтер — дві перші посадові особи підприємства, їх, як
правило, звинувачують у виявлених правопорушеннях на підприємстві, тому
що до їх обов’язків входить забезпечення додержання підприємством
законодавчих актів. Так, зокрема, допущення порушення порядку
застосування ЕККА на підприємстві вважається недодержанням правил,
забезпечення виконання яких входить до службових обов’язків відповідних
осіб, або деякою мірою — бездіяльністю. Однак, наприклад, якщо
підприємство має кілька торгових точок, адміністративну відповідальність
буде покладено дійсно на винних осіб, а не керівника та головного
бухгалтера. Для цього керівник наказом по підприємству призначає
відповідальних посадових осіб, завідуючих магазинами, старших зміни,
старших продавців та інших з правом виконання організаційно-розпорядчих
функцій та адміністративно-господарських обов’язків у кожній торговій
точці, передбачивши їхніми обов’язками відповідальність за додержання
порядку проведення розрахунків зі споживачами. Тому у разі виявлення
порушення керівник і головний бухгалтер можуть дати пояснення та копію
відповідного наказу про призначення відповідальних осіб у конкретній
торговій точці, які виступатимуть як посадові і повинні нести
відповідальність. Коли керівник і головний бухгалтер не дають
аргументованих доказів відсутності своєї вини, податківці штрафують саме
їх, тому що завідуючий магазином чи старший продавець у будь-який час
завжди можуть заявити, що вони не посадові особи.

До адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті лише особи,
які досягли на момент здійснення правопорушення шістнадцяти років.

Адміністративне стягнення (штраф) може бути накладено не пізніше як
через два місяці з дня вчинення правопорушення, а за тривалого
правопорушення — через два місяці з дня його виявлення. Тобто якщо,
наприклад, існує факт неподання податкової декларації (тривале
правопорушення, оскільки декларацію все ще не подано), який виявлено під
час проведення перевірки податковими органами, то вони мають право
протягом двох місяців накласти адміністративний штраф на посадових осіб.
Проте, якщо наявний факт несвоєчасного подання податкової декларації
(декларацію подано на кілька днів пізніше від встановленого терміну), а
податківці це виявили, наприклад, через три місяці, то адміністративний
штраф не накладатиметься у зв’язку з простроченням двомісячного терміну,
протягом якого податкові органи мали право його накласти.

За аналогією з оскарженням дій представників податкової служби щодо
застосування фінансових санкцій платники податків мають право
оскаржувати дії зазначених осіб щодо застосування адміністративної
відповідальності.

За наслідками розгляду скарги на постанову у справі накладення
адміністративного стягнення державна адміністрація (інспекція) приймає
одне з таких рішень: залишає постанову без змін, а скаргу без
задоволення; скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
скасовує постанову і закриває справу; зменшує розмір штрафу в межах,
передбачених законодавчим актом про відповідальність за це
правопорушення. Якщо буде встановлено, що постанову винесено посадовою
особою державної податкової адміністрації (інспекції), неправомочною
вирішувати цю справу, то така постанова скасовується, а справа
надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Дисциплінарна відповідальність. Слід зазначити, що в податкових
правовідносинах суб’єктом, який допустив порушення податкового
законодавства, може бути посадова особа органу державної податкової
служби. В такому разі застосовуються заходи дисциплінарної
відповідальності, Якщо порушення трудової, службової дисципліни призвело
до порушення податкового законодавства, особа, яка здійснила
дисциплінарний проступок, притягується до дисциплінарної
відповідальності у порядку, визначеному статтями 147-152 Кодексу законів
про працю України.

Коли неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової
служби платнику податків завдано збитків, податкові органи притягуються
до цивільно-правової відповідальності. Згідно зі ст. 13 Закону України
«Про державну податкову службу в Україні» збитки відшкодовуються за
рахунок коштів Державного бюджету України. Спори розв’язуються у
судовому порядку.

г) Кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства.

За ухилення від сплати податків, інших обов’язкових платежів у значних
розмірах платники відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу України
можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
Відповідальність настає незалежно від способу ухилення. Об’єктом злочину
є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних
осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших
обов’язкових платежів формування дохідної частини державного та місцевих
бюджетів, а також державних цільових фондів.

Предметом злочину є податки, збори, інші обов’язкові платежі, що входять
до системи оподаткування і запроваджені у встановленому законом порядку.
При цьому вичерпний перелік таких обов’язкових платежів передбачений
Законом України «Про систему оподаткування» (статті 14і 15). Ця норма
зумовлена наявністю статей 92 і 95 Конституції України.

Під значним розміром прихованих від держави податків, зборів, інших
обов’язкових платежів розуміють суму платежу, яка в тисячу і більше
разів перевищує встановлений чинним законодавством неоподатковуваний
мінімум доходів громадян; під великим розміром коштів — сума податків,
зборів та інших обов’язкових платежів, які в три тисячі і більше разів
перевищують встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум
доходів громадян; під особливо великим розміром — суму платежу, яка в
п’ять тисяч і більше разів перевищує встановлений законодавством
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб’єктами злочину можуть бути:

1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від
форми власності;

2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення
юридичної особи;

3) будь-яка інша особа, яка зобов’язана сплачувати податки, збори, інші
обов’язкові платежі.

На жаль, на практиці правоохоронці досить часто «широко» тлумачать
кваліфікаційні ознаки злочину, передбаченого ст. 212 КК України.
Особливу небезпеку в цьому аспекті становить занадто широке тлумачення
кваліфікаційних ознак злочину, передбаченого ст. 212 КК, Зокрема,
неподання податкових декларацій та розрахунків або приховування
(заниження) об’єктів оподаткування не є закінченим злочином, хоч і є
ухиленням від сплати податку. Закінченим злочином ці дії можуть
вважатися лише тоді, коли вони призвели до ненадходження до бюджетів чи
державних цільових фондів коштів у значних, великих та особливо великих
розмірах. У разі коли ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов’язкових платежів мало місце не внаслідок умислу, а внаслідок
неналежного виконання посадовою особою своїх службових обов’язків через
недбале чи несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди
державі чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та
інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, можна говорити про
можливість застосування кримінальної справи за ознаками ст. 367 КК —
службова недбалість.

Слід зауважити, що на складності, які виникатимуть при застосуванні ст.
212 КК, неминуче накладатимуться складності самої системи оподаткування,
недосконалість правової бази оподаткування.

Позитивним моментом є включення ч. 4 ст. 212 КК, у якій зазначається, що
особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами 1 та 2 цієї
статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до
притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори
(обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх
несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Питання застосування
кримінальної відповідальності за порушення податкового законодавства, як
правило у значному обсязі, вирішується в законодавствах розвинутих
країн. Так, у Бельгії, якщо в представлених документах виявлено ознаки
шахрайства, то до порушника можуть бути застосовані карні санкції у
вигляді тюремного ув’язнення на термін від восьми днів до двох років або
штрафу розміром від 10 тис. до 500 тис. бельгійських франків.

В Італії офіційний представник компанії (особа, відповідальна за сплату
компанією податків, а також за складання подання податковій владі
документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків) може бути
підданий тюремному ув’язненню на термін від трьох місяців до трьох років
у тому разі, якщо податкова декларація компанії представлена з
простроченням більш ніж на один місяць, а сума продекларованого прибутку
перевищує 5 млн. лір. Якщо сума продекларованого прибутку перевищує 30
млн. лір, термін тюремного ув’язнення не може бути менше за один рік.

У кримінальному законодавстві США сформульовано близько 40 складів
податкових злочинів. Податковий кодекс США у главі 75 встановлює перелік
злочинів і проступків, що розглядаються як порушення податкового
законодавства. Найбільш серйозними порушеннями вважаються: спроба
уникнути чи порушити сплату податків, навмисна спроба знехтувати
обов’язком зі збору податку чи сплати податку, навмисна спроба
знехтувати обов’язком з реєстрації доходів чи повідомлення інформації
щодо сплати податків, співучасть у підготовці чи надання неправдивих
відомостей про доходи.

Цікавим є приклад російського законодавства, в якому з 1998 р.
запроваджено спеціальну підставу для звільнення від кримінальної
відповідальності певної категорії осіб, які здійснили злочини,
передбачені статтями 194, 198 та 199 КК РФ, тобто пов’язані з ухиленням
щодо сплати податків, зборів, обов’язкових платежів тощо. Такою
підставою є «дієве розкаяння» у здійсненні податкових правопорушень.
Кваліфікуючими ознаками є здійснення злочинів незначної тяжкості та явка
з повинною.

3. Ресурсні платежі.

Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає:

а) плату з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи;

б) плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів; в) плату за
спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними
ділянками лісового фонду; г) плату за спеціальне використання надр; д)
збір за забруднення навколишнього природного середовища. Зазначені
платежі є обов’язковими загальнодержавними зборами і стягуються на
підставі законів України «Про охорону навколишнього природного
середовища», «Про систему оподаткування», «Про державну податкову службу
в Україні», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво» та норм
спеціального законодавства.

а)Плата з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи. Плата з
відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи запроваджується з
метою відобразити у собівартості і ціні на добувну продукцію складу
витрат на роботи, пов’язані з пошуком і розвідкою родовищ корисних
копалин, а також з метою компенсації видатків бюджету.

Відносини у сфері проведення геологорозвідувальних робіт регулюються
Кодексом України про надра та постановами Кабінету Міністрів України
«Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та
місцевого значення» від 12 грудня 1994 р. № 827, «Про затвердження
Положення про порядок списання запасів корисних копалин з обліку гірничо
видобувного підприємства» від 27 січня 1995 р. № 58, «Про затвердження
Положення про порядок надання гірничих відводів» від 27 січня 1995 р. №
59, «Про Порядок передачі розвіданих родовищ корисних копалин для
промислового освоєння» від 14 лютого 1995 р. № 114, «Про платежі за
користування надрами» від 2 серпня 1996 р. № 899, «Про затвердження
Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр»
від 5 травня 1997 р. № 432.

Стягнення плати здійснюється згідно з постановою Кабінету Міністрів
України «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та
його справляння» від 29 січня 1999 р. № 115 (зі змінами) та Інструкцією
про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за
рахунок державного бюджету від 23 червня 1999 р. № 105/309.

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі
незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними
інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах
території України, її континентального шельфу та виключної (морської)
економічної зони родовищах:

— раніше розвіданих та переданих у встановленому порядку для
промислового освоєння;

— з попередньо оціненими запасами, що за згодою заінтересованих
надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової розробки та
промислового освоєння.

Об’єктом обчислення збору є обсяг видобутих корисних копалин — для
нафти, конденсату, газу природного, у тому числі метану вугільних
родовищ, торфу, сапропелю, сировини для виготовлення оптичної та
п’єзооптичної продукції, сировини ювелірної і ювелірно-виробної,
підземних вод (прісних, мінеральних, термальних, промислових), ропи,
мінеральних грязей і мулу та обсяг погашених у надрах запасів корисних
копалин — для інших корисних копалин.

Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів
видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час
видобування, за винятком передбачених протоколом Державної комісії по
запасах корисних копалин або технічними проектами на розробку родовища
втрат корисних копалин в охоронних, бар’єрних ціликах та поблизу
неякісно затампонованих свердловин, за умови погодження їх обсягів з
органами державного гірничого нагляду. Обсяги погашених балансових та
позабалансових запасів корисних копалин і обсяги видобутих корисних
копалин визначаються за даними державної статистичної звітності,
підтвердженої обліковими матеріалами геолого-маркшейдерської
документації.

Нормативи збору за геологорозвідувальні роботи встановлено окремо для
кожного виду корисних копалин чи групи близьких за призначенням корисних
копалин у гривнях до одиниці видобутку чи погашення у надрах запасів
корисних копалин і визначено у додатку до постанови Кабінету Міністрів
України «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та
його справляння» від 29 січня 1999 р. № 115. Нормативи збору підлягають
індексації з урахуванням офіційно встановленого та опублікованого
індексу інфляції. Індексація нормативів здійснюється при розрахунку
збору за звітний квартал з урахуванням індексу інфляції за останній
місяць звітного кварталу.

б)Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів.

Відносини у сфері використання водних ресурсів регулюються
природоохоронним, водним та адміністративним законодавством України, у
тому числі Законом України «Про охорону навколишнього природного
середовища», Водним кодексом України, Кодексом України про
адміністративні правопорушення, Положенням про Державний комітет України
по водному господарству, затвердженим Указом Президента України від 14
липня 2000 р. № 898, постановами Кабінету Міністрів України «Про порядок
видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і
встановлення лімітів використання ресурсів республіканського значення»
від 10 серпня 1992 р. № 459, «Про затвердження нормативів збору за
спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами
для потреб гідроенергетики і водного транспорту» від 18 травня 1999 р. №
836 та низкою інших актів.

Справляння плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів
регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження
Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та
збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного
транспорту» від 16 серпня 1999 р. № 1494 та затвердженою на його основі
Інструкцією.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за
використання води з водних об’єктів, що забрана із застосуванням споруд
або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод. Збір за
користування водами для потреб гідроенергетики справляється за
користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій
для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту — за
користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними,
самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами.

Зазначені збори справляються за водні ресурси загальнодержавного і
місцевого значення. При цьому перелік водних ресурсів місцевого значення
визначають Міністерство охорони навколишнього природного середовища та
ядерної безпеки України і Державний комітет України по водному
господарству і затверджують відповідним наказом щодо переліку річок та
водойм, віднесених до водних об’єктів місцевого значення.

Платниками зборів є підприємства, установи та організації незалежно від
форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а
також громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, які
використовують водні ресурси та користуються водами для потреб
гідроенергетики і водного транспорту.

в)Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування
земельними ділянками лісового фонду є формою реалізації
економіко-правових відносин між власником лісових ресурсів та земельних
ділянок лісового фонду в особі держави і лісокористувачами, яким надано
в постійне чи тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду, в
тому числі на умовах оренди. Збір за спеціальне використання лісових
ресурсів справляється за лісові ресурси державного та місцевого значення
і зараховується у встановленому співвідношенні до державного або
місцевого бюджетів.

Спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними
ділянками лісового фонду здійснюються на наданій земельній ділянці
лісового фонду суб’єкта господарювання за спеціальним дозволом —
лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком, у якому зазначаються
обсяги (кількість) дозволеної для заготівлі деревини і живиці, їх
таксова вартість, строки заготівлі та вивезення. Передача зазначених
ордерів третім особам може здійснюватися виключно органом, який видав
квиток, на підставі письмових заяв Лісорубні квитки (ордери) на рубки
головного користування та заготівлю живиці видають державні органи
лісового господарства на підставі встановлених лімітів (у межах
територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також рослин,
занесених до Червоної книги України, — за погодженням з органами
Мінекобезпеки України) . Лісорубні квитки (ордери) на рубки, пов’язані з
веденням лісового господарства, та інші рубки видають лісогосподарські
підприємства за рішенням відповідних органів місцевого самоврядування (у
межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду — за погодженням
з органами Мінекобезпеки України).

Платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів та
користування земельними ділянками лісового фонду є юридичні і фізичні
особи, яким надано в постійне або тимчасове користування земельні
ділянки лісового фонду. Земельна ділянка лісового фонду може надаватися
одному або кільком лісокористувачам для спеціального використання різних
видів лісових ресурсів.

Об’єктом обчислення збору є деревина, що відпускається на пні, живиця,
другорядні лісові матеріали, продукти побічного користування та окремі
земельні ділянки лісового фонду.

г)Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних
копалин.

Надра — це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та
дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного
вивчення та освоєння. Здійснення видобування корисних копалин передбачає
наявність ліцензій. Користування надрами є платним. Плата справляється
за користування надрами в межах території України, її континентального
шельфу і виключної (морської) економічної зони у вигляді: 1) платежів за
користування надрами; 2) відрахувань за геологорозвідувальні роботи,
виконані за рахунок державного бюджету; 3) збору за видачу спеціальних
дозволів (ліцензій); 4) акцизного збору. Плата за користування надрами
не звільняє користувачів від сплати інших обов’язкових платежів,
передбачених законодавчими актами України.

Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин
стягується на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про
затвердження базових нормативів плати за користування надрами для
видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування
надрами для видобування корисних копалин» від 12вересня 1997 р.№ 1014 та
Інструкції про порядок обчислення і справляння платежів за користування
надрами для видобування корисних копалин від 30 грудня 1997 р. (зі
змінами та доповненнями). Відносини регулюються нормами Закону України
«Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання
дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з
ними», Указу Президента України «Про заходи щодо залучення інвестицій
для дорозробки нафтових родовищ із важковидобувними та виснаженими
запасами» від 17 червня 1996 р. № 433/96, Кодексу України про надра,
постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліків корисних
копалин загальнодержавного та місцевого значення» від 12 грудня 1994 р.
№ 827, «Про затвердження Положення про порядок надання гірничих
відводів» від 27 січня 1995 р. № 59,»Про Порядок передачі розвіданих
родовищ корисних копалин для промислового освоєння» від 14 лютого 1995
р. № 114, «Про платежі за користування надрами» від 2 серпня 1996 р. №
899, «Про затвердження Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин
державного фонду надр» від 5 травня 1997 р. № 432, «Про затвердження
базових нормативів плати за користування надрами для видобування
корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для
видобування корисних копалин» від 12 вересня 1997 р. № 1014 у редакції
постанови Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 42 (зі
змінами і доповненнями), «Про затвердження диференційованих нормативів
плати за користування надрами для видобування мінеральних підземних вод»
від березня 2000 р. № 456. Інструкція про порядок обчислення і
справляння платежів за користування Надрами для видобування корисних
копалин. Затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства праці та
соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України,
Державного комітету України по геології і використанню надр Від 30
грудня 1997 р. № № 207/472/51/157 / Зареєстровано в Мін’юсті України 16
січня 1998 р. за № 20/2460 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 3. —
С. 370 (з наступними змінами та доповненнями).

Платниками є всі суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм
власності, які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи
підприємства з іноземними інвестиціями. Плата за користування надрами
для видобування корисних копалин справляється за обсяги погашених у
надрах балансових та позабалансових запасів (обсяги видобутих) корисних
копалин.

д)Плата за забруднення навколишнього природного середовища.

Ця плата стягується згідно з Законом України «Про охорону навколишнього
середовища» зі змінами та на підставі відповідних постанов Кабінету
Міністрів України. Україна гарантує своїм громадянам реалізацію
екологічних прав, наданих їм законодавством.

У межах своїх повноважень місцеві ради та спеціально уповноважені
державні органи управління у галузі охорони навколишнього природного
середовища і використання природних ресурсів зобов’язані подавати
всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності.
Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного
середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється у судовому
порядку відповідно до законодавства України.

У межах повноважень місцеві ради несуть відповідальність за стан
навколишнього природного середовища на своїй території, у тому числі
здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону
навколишнього природного середовища; припиняють господарську діяльність
підприємств, установ та організацій місцевого підпорядкування, а також
обмежують чи зупиняють (тимчасово) діяльність не підпорядкованих раді
підприємств, установ та організацій у разі порушення ними законодавства
про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації, що забруднюють навколишнє природне
середовище, підлягають державному обліку та зобов’язані безоплатно
надавати інформацію органам, що здійснюють охорону навколишнього
природного середовища, про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин,
використання природних ресурсів, виконання завдань з охорони
навколишнього природного середовища та іншу інформацію. Ведення
екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою, у
порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Збір стягується з підприємств незалежно від форм власності за:

— викиди стаціонарними джерелами забруднення (обчислюється платником
самостійно на підставі затверджених лімітів, які встановлюються терміном
на п’ять років) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і
розміщення відходів та коригуючих коефіцієнтів;

— викиди пересувними джерелами забруднення (обчислюється платниками
самостійно на підставі затверджених нормативів збору та кількості
фактично використаного палива конкретного виду);

— скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти. Сплата збору
здійснюється щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним
кварталом. Кінцевий розрахунок збору платники подають до державної
податкової інспекції в десятиденний термін після надання річної
звітності про кількість викидів, скидів, розміщення відходів
використаного палива. Кінцевий розрахунок збору за підсумками звітного
року та сплату збору платники здійснюють до 15 січня.

Література.

1.Закон України « Про державну податкову службу в Україні» Із
змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 7 липня 1992 року
N 2555-XII, від 24 грудня 1993 року N 3813-XII (Законом України від 24
грудня 1993 року N 3813-XII цей Закон викладено в новій редакції), від
14 грудня 1994 року N 287/94-ВР, від 11 липня 1995 року N 297/95-ВР, від
16 травня 1996 року N 203/96-ВР, від 16 грудня 1997 року N 725/97-ВР,
від 15 січня 1998 року N 25/98-ВР, від 5 лютого 1998 року N 83/98-ВР,
від 30 червня 1999 року N 783-XIV, від 30 червня 1999 року N 784-XIV,
від 20 квітня 2000 року N 1685-III, від 21 вересня 2000 року N 1987-III,
від 21 грудня 2000 року N 2181-III, від 10 січня 2002 року N 2921-III,
від 10 січня 2002 року N 2922-III, від 20 лютого 2003 року N 551-IV, від
15 травня 2003 року N 762-IV, від 22 травня 2003 року N 849-IV, від 5
червня 2003 року N 906-IV

Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251

Закон України HYPERLINK
«http://www.tax.kherson.ua/poryadok/PKM_zakony/z-n283.txt» “ Про
внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
від 22.05.1997 № 283

Закон України HYPERLINK
«http://www.tax.kherson.ua/poryadok/PKM_zakony/z-n2881.htm» “ Про
внесення змін до Закону України “ Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності “ від 13.12.2001 № 2881

Наказ ДПА України HYPERLINK
«http://www.tax.kherson.ua/poryadok/nakazyDPA/142.htm» “ Про
затвердження податкового законодавства” від 01.04.2002 № 142

Наказ Держкомлісгоспу, Мінфін, Мінекономіки, Мінекобезпеки, ДПА України
HYPERLINK «http://www.tax.kherson.ua/poryadok/nakazyDPA/11.htm» “ Про
внесення змін і доповнень до Інструкції про механізм справляння збору за
спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними
ділянками лісового фонду” від 23.01.2002 № 11/27/48/21/38

Наказ ДПА України, Мінекобезпеки HYPERLINK
«http://www.tax.kherson.ua/poryadok/nakazyDPA/N162.htm» “ Про
затвердження Інструкції про порядок обчислення та сплати зборе за
забруднення навколишнього природного середовища » від 19.07.1999 №
162/379

Наказ ДПА України, Держкомітету України з питань геології та
використання надр HYPERLINK
«http://www.tax.kherson.ua/poryadok/nakazyDPA/N105.htm» “ Про
затвердження Інструкції про порядок справляння збору за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету”
від 23.06.1999 № 105

Наказ ДПА України, Мінекобезпеки, Мінпраці, Держкомгеології HYPERLINK
«http://www.tax.kherson.ua/poryadok/nakazyDPA/N207.htm» “ Про
затвердження платежів за користування надрами для видобування корисних
копалин” від 30.12.1997 № 207/472/51/157

Наказ ДПА України, Мінекоресурсів, Мінфін, Мінпраці HYPERLINK
«http://www.tax.kherson.ua/poryadok/nakazyDPA/N37.htm» “Про
затвердження Інструкції про порядок обчислення і справляння плати
платежів за користування надрами в цілях, в не пов’язаних з видобуванням
корисних копалин “ від 08.02.2001 № 37/45/73/44

Наказ Держкомлісгоспу, Мінфін, Мінекономіки, Мінекобезпеки, ДПА України
HYPERLINK «http://www.tax.kherson.ua/poryadok/nakazyDPA/N91.htm» “
Про затвердження Інструкції про механізм справляння збору за спеціальне
використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками
лісового фонду” від 15.10.1999 № 91/241/129/236/565

Білоус В. Т. Координація боротьби з економічною злочинністю. Ірпінь:
Академія ДПС України, 2002.

Вишневський В. Ухилення від сплати податків: моделювання вибору та дій
економічного суб’єкта // Фінанси України. 2002. № 1.

Евстигнеев Е.Н. Основы налогообложения и налогового права: Учеб.
пособие. — М.: ИНФА-М, 2000.

В. Вишневский, А. Веткин. Уклонение от уплаты налогов и рациональный
выбор налогоплательщика // Вопросы экономики. — 2004. — № 2

Аудит: учеб. для вузов / В.И. Подольский, Г.Б. Поляк, и др. —2-е изд.,
перер. и доп .— М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.

Пупко Г.М. Аудит и ревизия: Учеб. пособ.— Мн.: Мисанта, 2002.

Усач Б.Ф. Аудит: Навч. посіб.— К.: Знання-Прес, 2002.

Кулаковсько Л.П., Піча Ю.В. Основи аудиту: навч. посіб. для студ.—
Львів: Піча Ю.В; К.: ”Каравелла”, Львів: ”Новий-Світ-2000”, 2002.

Похожие записи