КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Класифікація аудиту

ПЛАН

Вступ

1. Операційний аудит

2. Аудит на дотримання нормативних вимог

3. Аудит фінансової звітності

4. Інші види аудиту

Використана література

Вступ

Класифікація аудиту дозволяє більш глибше зрозуміти його суть.
Класифікація аудиту має практичне застосування оскільки визначає об’єкт,
джерела, критерії, достовірність фінансової інформації, що впливає на
планування і методику аудиту, вибір форми і формування змісту
аудиторських висновків.

Відповідно до Закону України ”Про аудиторську діяльність” визначається
обов’язковість проведення аудиту, у зв’язку з цим перша ознака
класифікації передбачає поділ аудиту по відношенню до законодавства.
Відповідно до цього аудит поділяється на:

— обов’язковий;

— добровільний.

Обов’язковість проведення аудиту залишається для тих підприємств,
установ і організацій, які залучають грошові кошти та цінні папери
юридичних і фізичних осіб. Обов’язковість проведення аудиту визначається
наступними законодавчими актами: Законом України ”Про підприємства”,
„Про банкрутство”, „Про цінні папери і фондову біржу”, „Про господарські
товариства”, „Про довірчі товариства”, „Про банки та банківську
діяльність”, „Про страхування”, „Про режим іноземного інвестування”.

Як обов’язковий так і добровільний аудит проводиться тільки після
укладання договору та його проведення. Аудиту не підлягають бюджетні
установи, фермерські і с/г товариства. На відміну від зарубіжного
досвіду в Україні практикується вибір замовником аудитора або фірми.
Добровільний аудит не регламентується законодавчими актами України, це
аудит на замовлення клієнта, однак під час його проведення аудитор
повинен дотримуватись національних нормативів аудиту (ННА) та Кодексу
професійної етики аудиторів України. Добровільний аудит полягає не
тільки в перевірці фінансової і іншої інформації, але в переважній
більшості це надання аудиторських послуг.

За формою проведення аудит поділяється на:

— індивідуальний;

— колективний.

Індивідуальний аудит проводиться аудитором, який занесений до реєстру
осіб , що мають право займатись аудитом , пройшов державну реєстрацію та
має сертифікат.

Колективний аудит — це аудит, який проводиться аудиторською фірмою.

Аудиторська фірма створюється при умові, коли в ній працює хоча б один
сертифікований аудитор, аналогічно індивідуальна аудиторська фірма
функціонує після реєстрації в державних установах та в Аудиторській
палаті, крім того наступною умовою створення є те, що розмір учасників,
що не є аудиторами не може перевищувати 30% статутного капіталу.
Керівником аудиторської фірми може бути лише сертифікований аудитор.

За організаційною формою аудит поділяється на:

— зовнішній;

— внутрішній.

Зовнішній — виконують фірми (аудитори ) за договорами з замовниками.
Замовник у листі пропонує фірмі (аудитору) мету завдання та масштаб
аудиту. Зовнішній проводиться тільки незалежними особами і аудитор має
право його проводити, якщо відсутній тиск на аудитора з будь-якого боку.
Якщо принцип незалежності порушений аудитор не має права проводити
перевірку та формулювати свою думку.

Внутрішній аудит — проводиться власником залежно від потреб управління,
основними завданнями якого є : контроль за активами; відповідність
діючого контролю політиці підприємства; оцінка ринків збуту і ціни;
необхідність і ефективність придбання ноу-хау; правомірність укладання
договорів. Як правило внутрішній аудит проводиться на попередніх стадіях
виконання комерційної, технологічної, фінансової угоди у процесі її
проходження і після завершення. Внутрішній аудит ніяким чином не
підміняє дію внутрішнього контролю на підприємстві. Внутрішній аудитор в
своїх діях залежить від керівника підприємства у зв’язку з цим дія
незалежності дещо послаблюється.

1. Операційний аудит

Операційний аудит — це перевірка будь-яких існуючих на підприємстві, в
організації процедур і методів з метою оцінки їх ефективності.
Результатом проведення операційного аудиту стають рекомендації
керівництву щодо шляхів підвищення ефективності роботи організації.

Через те, що операційний аудит проводиться у багатьох сферах, у яких
можна оцінити операційну ефективність, неможливо точно охарактеризувати
типовий операційний аудит. В одній організації аудитори можуть оцінити
надійність і достатність інформації, що використовується керівництвом
для прийняття управлінських рішень (наприклад, щодо придбання нових
основних засобів), тоді як в іншій організації аудитори можуть оцінити
ефективність документообороту, пов’язаного з процесом продажу. У процесі
операційного аудиту перевірка не обмежується тільки перевіркою процедур
ведення бухгалтерського обліку.

Результати операційного аудиту значно важче визначити, ніж результати
двох інших видів аудиту. Причина полягає в тому, що ефективність
проведення певних операцій оцінити об’єктивно значно важче, ніж
дотримання нормативних вимог або опублікування фінансової звітності
відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку.
Установлені для оцінки операційної ефективності критерії є дуже
суб’єктивними, тому з цього погляду операційний аудит часто відносять
скоріше до управлінського консультування, ніж до аудиту.

Метою аудиту на додержання нормативних вимог є визначення, чи
дотримується організація, аудит якої проводиться, процедур і правил,
установлених для неї.

2. Аудит на дотримання нормативних вимог

Аудит на дотримання нормативних вимог, що проводиться для організацій,
які ведуть комерційну діяльність, передбачає, зокрема, таке:

— визначення, чи дотримуються працівники бухгалтерського відділу
компанії установлених для них керівництвом процедур ведення
бухгалтерського обліку;

— перевірку ставок заробітної плати, з метою визначити, чи дотримуються
при нарахуванні заробітної плати встановлених законодавством мінімальних
ставок заробітної плати;

— перевірку дотримання компанією умов договорів із позичальниками та ін.

В окремих підрозділах складність проведення аудиту на дотримання
нормативних вимог значно зростає, оскільки їх діяльність регулюється
великою кількістю нормативних актів.

3. Аудит фінансової звітності

Аудит фінансової звітності проводиться, з тим щоб визначити, чи
дотримано під час складання фінансової звітності в цілому спеціально
встановлених критеріїв. Цими критеріями звичайно є загальноприйняті
принципи бухгалтерського обліку.

Проводячи аудит фінансової звітності, з самого початку припускають, що
ця звітність буде використовуватись різними групами людей і для різних
цілей.

Зокрема, користувачами фінансової звітності можуть бути:

— кредитори або потенційні кредитори, які використовують фінансову
звітність, щоб оцінити ризик, пов’язаний із кредитуванням даного
підприємства;

— фінансові аналітики або потенційні інвестори, які оцінюють доцільність
інвестування у підприємство;

— банки або спеціальні рейтингові агентства, яких цікавить фінансовий
стан підприємства. Працівники даного підприємства, яких цікавить
можливість збільшення заробітної плати і стабільність роботи;

— урядові структури, які використовують фінансову звітність для
законодавчих чи статистичних цілей.

Зрозуміло, що підхід, за якого один аудитор проводить аудит і готує
загальний висновок, котрий може задовольнити усіх користувачів
фінансової звітності, є значно ефективнішим за підхід, коли кожен
користувач фінансової звітності здійснює аудит сам. Якщо ж користувачеві
недостатньо загального аудиторського висновку, він завжди може отримати
додаткові дані. Наприклад, загальний аудит фінансової звітності дає
достатньо інформації для банку, до якого компанія звертається за
кредитом, але корпорація, яка хоче злитися з цією компанією, може
потребувати докладнішої інформації (наприклад, про вартість заміни
основних засобів та ін.). У цьому разі корпорація може скористатися
послугами своїх власних аудиторів, щоб отримати потрібну їй інформацію.

4. Інші види аудиту

За організаційно-процесуальними ознаками аудит поділяють на
регламентований, договірний, внутрішній, однопредметний,
багатопредметний і комплексний, за функціями — запобіжний, предметний,
ретроспективний і стратегічний та ін. Розрізняють також аудит зовнішній
і внутрішній.

Внутрішній аудит визначають як незалежну діяльність в організації (на
підприємстві) з перевірки й оцінки роботи цієї організації в її
інтересах. Внутрішні аудитори вивчають господарські операції з метою
надання рекомендацій щодо економного й ефективного використання
ресурсів, досягнення найкращого кінцевого результату і вироблення
політики компанії. Аудит повинен допомагати керівникам у виконані їхніх
функцій і сприяти збільшенню прибутковості підприємства.

Для досягнення цілей, які ставить перед собою аудит, спочатку необхідно
визначитись, у достовірності яких саме тверджень аудиторам потрібно
пересвідчитися.

Твердження керівництва тісно пов’язані з загальноприйнятими принципами
бухгалтерського обліку. Ці твердження — частина критеріїв, якими
користується керівництво для відображення бухгалтерської інформації у
фінансовій звітності.

Згідно зі Стандартами аудиторської звітності установленими Американським
інститутом дипломованих громадських бухгалтерів, твердження
класифікуються за п’ятьма категоріями.

Існування або виникнення. Згідно з цими твердженнями, активи,
зобов’язання й акціонерний капітал, включені у баланс, справді існують;
надходження і витрати, включені у звіт про доходи, справді мали місце
(виникли) протягом звітного періоду.

Наприклад, керівництво корпорації стверджує, що товарно-матеріальні
запаси, включені до балансу, справді існують і можуть бути реалізовані
станом на вказану в балансі дату. Так само керівництво стверджує, що у
звіті про доходи показані суми надходжень від продажу, які справді мали
місце.

Повнота. Відповідно до цих тверджень, усі господарські операції і
залишки на рахунках бухгалтерського обліку, які мають бути відображені у
фінансовій звітності, туди включені (тобто включені у повному обсязі).
Наприклад, керівництво корпорації стверджує, що весь обсяг продажу
товарів і послуг документально оформлений і включений до фінансової
звітності. Так само керівництво стверджує, що всі векселі, видані
корпорацією, включені до балансу як зобов’язання цієї корпорації.

Твердження щодо повноти є протилежними твердженням щодо існування і
виникнення. Твердження щодо повноти враховують можливість невідображення
в балансі статей, які мають бути до нього включені, а твердження щодо
існування і виникнення припускають можливість включення до фінансової
звітності сум, які туди не повинні входити. Звідси відображення в
документах продажу, який реально не відбувся, було б порушенням
твердження щодо виникнення, а невідображення у документах продажу, що
реально мав місце, було б порушенням твердження щодо повноти.

Права і зобов’язання. За цими твердженнями відображені в балансі активи
є правами, які має юридична особа, а пасиви — зобов’язаннями цієї
юридичної особи на звітну дату.

Оцінка або розподіл. Згідно з цими твердженнями статті активів, пасивів,
акціонерного капіталу, надходжень і витрат включені у фінансову
звітність належними сумами. Наприклад, керівництво стверджує, що
дебіторська заборгованість, включена до балансу, відображена у реальних
сумах, які очікується отримати.

Подання і відкритість.

Необхідно зауважити, що наведена вище класифікація тверджень є далеко не
єдиною. Багато аудиторських фірм розробляють свою власну класифікацію
тверджень керівництва, керуються нею у своїй роботі, підтверджуючи ці
твердження чи заявляючи в аудиторських звітах про їх недотримання.

Методичні основи проведення аудиторської перевірки бухгалтерської
звітності підприємства. Проводиться загальний огляд наявності та
правильності оформлення форм звітності, про що роблять відмітки в
робочих документах аудиту.

Достовірність звітності і своєчасність її подання відповідним органам
перевіряється аудитором на підставі нормативних документів про
бухгалтерські звіти і баланси. При цьому аудитор перевіряє графіки
подання звітності, пояснювальної записки і річного звіту, а також те, як
на підприємстві виконуються зауваження податкових служб, пропозиції і
рішення фінансових органів, банків щодо поточної і періодичної
звітності, зокрема з’ясовує, чи внесені корективи до балансу, зроблені
при затвердженні звіту за минулий рік.

Установлюється реальність балансу, повнота і своєчасність проведення
інвентаризації всіх товарно-матеріальних цінностей і розрахунків,
дебіторської і кредиторської заборгованості, правильність відображення
фінансових результатів. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту
і взаємозв’язок звітних форм поточної і річної бухгалтерської та
статистичної звітності. Одночасно з’ясовує, як на підприємстві
здійснюються аналіз і затвердження звітності структурних підрозділів, чи
обговорюється поточна і річна звітність на виробничо-технічних нарадах,
зборах засновників та акціонерів, наявність протоколів про затвердження
звітності і розподіл прибутків, як виконуються рішення цих нарад,
зборів.

Аудитор вивчає всі зауваження щодо поточної і річної звітності, які
надходять на підприємство від місцевих фінансових органів, податкових
служб, з’ясовує, що зроблено керівником підприємства для усунення
недоліків і поліпшення фінансово-господарської діяльності.

Для впевненості у правильності складання бухгалтерського балансу (ф. №
1), звіту про фінансові результати та їх використання (ф. № 2) і звіту
про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3) аудитору необхідно
перевірити взаємну погодженість показників фінансової звітності. Досвід
показує, що для такої перевірки аудитору необхідно скласти спеціальну
таблицю взаємозв’язків показників, які відображені у звітних формах.
Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показників форм річної
фінансової звітності підприємства відображено в табл. 1.4.

Після того як аудитор перевірив взаємну погодженість показників
фінансової звітності підприємства за рік, який контролюється, і виявив
певні розбіжності, він разом з головним бухгалтером підприємства
встановлює їх причини. У разі потреби до звітності керівництвом
підприємства вносяться необхідні корективи. Переконавшись у
достовірності фінансової звітності, яка складена за даними
бухгалтерського обліку, підтвердженого первинною документацією про
господарську діяльність підприємстві аудитор має підстави підтвердити
правильність її складання.

Розрізняють аудит добровільний і обов’язковий. Добровільний
(ініціативний) аудит здійснюється на замовлення зацікавленої сторони,
коли перевірку не передбачено в установленому порядку.

Обов’язковий аудит проводиться відповідно до закону, тобто
під-приємство-замовник зобов’язане запрошувати аудитора для перевірки
фінансово-господарської діяльності. За Законом України «Про аудиторську
діяльність» і доповненнями до нього встановлено обсяг і порядок
здійснення обов’язкового аудиту, а також визначено перелік підприємств,
що підлягають обов’язковій аудиторській перевірці. Обов’язковий аудит
спрямований на захист інтересів підприємств і держави від навмисного
перекручення показників бухгалтерського балансу і фінансової звітності
суб’єктів підприємницької діяльності.

Обов’язковий аудит можна назвати регламентованим, бо його проведення
обумовлене законодавчими і нормативними актами, в яких визначено
категорії підприємств, що підлягають обов’язковій аудиторській перевірці
(за даними річного звіту про фінансово-господарську діяльність перед
поданням аудиторського висновку до податкової адміністрації, при
отриманні банківського кредиту; перед емісією цінних паперів емітент,
згідно з правилами Національного банку України, подає аудиторський
висновок про свій фінансовий стан тощо).

Аудит поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аудит — незалежна оцінка діяльності підприємства, визначення
його платоспроможності та запобігання банкрутству. За внутрішній аудит
відповідає саме підприємство або один з його відділів, тобто контрольний
орган підприємства. Керівник такого контрольного органу (або внутрішній
аудитор) підпорядкований керівництву підприємства. Внутрішній
контрольний орган здійснює аудиторські перевірки на самому підприємстві
або в його підрозділах.

Загальну характеристику внутрішнього аудиту подано на рис. 1.

Будучи на повному утриманні підприємства, цей контрольний орган (чи сам
внутрішній аудитор) повинен довести необхідність свого існування, для
чого він покликаний сприяти підвищенню ефективності роботи підприємства,
забезпеченню його рентабельності й зміцненню фінансового стану. Мета
внутрішнього аудиту — удосконалення організації й управління
виробництвом, виявлення і мобілізація резервів його зростання.

Внутрішні аудитори надають своєму підприємству результати аналізу,
рекомендації, поради. Вони працюють як у державному, так і в приватному
секторі.

Внутрішній аудит здійснюється на попередній стадії виконання
комерційної, технологічної або фінансової угоди у процесі її проходження
і після завершення. Він дає експертну науково обґрунтовану оцінку
господарським операціям і процесам.

Внутрішні аудитори здійснюють перевірку внутрішньої звітності так само,
як зовнішні аудитори перевіряють зовнішні фінансові звіти. Тому в
проведенні внутрішніх перевірок немає істотних відмінностей.

Деякі види діяльності внутрішніх аудиторів називаються операційним
аудитом. Операційний аудит (аудит результатів, або управлінський аудит)
— це вивчення аудиторами операцій компанії з метою сформулювати
рекомендації щодо економічного використання ресурсів, ефективного
досягнення цілей. Мета операційного аудиту — допомогти керівникам у
виконанні їхніх обов’язків. Результатом цього може бути збільшення
рентабельності компанії.

Рис.1. Загальна характеристика внутрішнього аудиту як система
пізнавання та доказовості.

Таким чином, внутрішні аудитори розглядають операційний аудит як
складову внутрішнього аудиту. Зовнішні аудитори визначають його як вид
консультацій з питань управління, наданих недержавними бухгалтерськими
фірмами.

Внутрішньому аудитору доцільно забезпечити співпрацю з юрисконсультом з
питань дотримання законів, положень, інструкцій та інших нормативних
актів, які регламентують діяльність підприємства. Завдання, принципи
організації й основи проведення внутрішнього аудиту визначені такими
нормативно-правовими актами: Законами України «Про аудиторську
діяльність», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні», Указами Президента України, постановами Верховної Ради,
Кабінету Міністрів з питань обліку і контролю, Положенням (стандартами)
бухгалтерського обліку, Планом рахунків бухгалтерського обліку та
Інструкцією щодо його застосування, рішенням Аудиторської палати України
про затвердження Національних нормативів аудиту та Кодексу професійної
етики аудиторів України, Інструкцією про порядок проведення
інвентаризації, Положенням про ведення касових операцій тощо.

Якщо про внутрішній аудит в Україні ведуться розмови тільки в
теоретичному аспекті, то зовнішній набуває широкого впровадження.
Зовнішній аудит переважно проводиться аудиторською фірмою
(аудитором-підприємцем) за договором із підприємством-замовником про
виконання незалежної експертизи господарсько-фінансової діяльності й
розробку пропозицій щодо фінансової стратегії та підвищення ефективності
господарювання. Можливість використати результати внутрішнього аудиту
сприяє зменшенню обсягу роботи зовнішнього аудитора з таких питань:

• перевірка документації й оцінка роботи системи обліку та контролю;

• перевірка відповідності даних підприємства-замовника і незалежного
контролю.

Якщо внутрішньому аудиту виявлено довіру, то слід визначити, якою мірою
можна на нього покластися, беручи до уваги:

• рівень внутрішнього ризику аудиту щодо тестованих позицій;

• необхідний рівень висновку;

• кваліфікацію аудиторського персоналу фірми, яку перевіряють. Зовнішній
аудитор повинен переконатися, що робочі документи внутрішнього аудиту,
дані якого він використовує, ведуться за прийнятною формою.

Міжнародний норматив аудиту констатує, що функція внутрішнього аудиту є
частиною системи управління підприємством і не може відповідати критерію
незалежності, який є основним. Основні відмінності між внутрішнім і
зовнішнім аудитом показано в табл. 1.

Відмінності між аудитом і ревізією. Залежно від прийомів і способів
контролю і системи контрольних процедур розрізняють аудит і ревізію.
Вони є складовими елементами фінансово-господарського контролю. Аудит і
ревізія розглядають один предмет (фінансово-господарську діяльність
підприємства чи підприємця), а також використовують спільні методичні
прийоми і процедури контролю, їх мета — виявлення негативних явищ у
виробничій і фінансово-господарській діяльності суб’єктів
господарювання, їх усунення і запобігання в майбутньому. Об’єктами
контролю для них є однакові джерела інформації, законодавчі та
нормативно-інструктивні акти з питань фінансово-господарського контролю,
первинна облікова документація, реєстри бухгалтерського фінансового
обліку, баланси і фінансова звітність суб’єктів підприємницької
діяльності. Спільним для них також є те, що вони обґрунтовують свої
висновки документально перевіреними доказами.

Таблиця 1. Відмінності між внутрішнім і зовнішнім аудитом

Елементи Внутрішній аудит Зовнішній аудит

Коло питань Визначається керівництвом підприємства, де працює
внутрішній аудитор, або відповідно до плану Передбачено законом або на
прохання підприєм-ства-замовника

Об’єкт перевірки Визначається керівництвом підприємства, де працює
аудитор. Переважають питання аудиту збереження майна і недопущення
збитків Домінує аудит стану бухгалтерського обліку і звітності

Методи Тести перевірок майже однакові. Різниця в детальності перевірок

Звітність Перед керівництвом підприємства або перед аудиторським
відділом Перед керівництвом аудиторської фірми і підприємства-замовника

Разом із тим, між аудитом і ревізією існують суттєві відмінності.

Аудит — незалежна перевірка балансів і фінансової звітності суб’єктів
господарювання з метою отримання висновків. Висновки аудитора є
виваженим і обґрунтованим доказом під час розв’язання майнових
конфліктів у арбітражному і народному судах між власником та його
контрагентами. Аудит дає можливість суб’єктам підприємницької діяльності
прогнозувати підвищення ефективності і розширення сфер впливу
підприємницьких структур, розвиток маркетингу і комерційної діяльності
як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках, допомагає уникнути
банкрутства. Аудиторське підтвердження про стійкий фінансовий стан
підприємства обґгрунтовує потребу в кредитах і надає право на випуск
акцій.

Під час ревізії досліджується фінансово-господарська діяльність
підприємств у статиці після завершення господарських процесів
(переважно, не менше одного разу на два роки). Функції ревізії
(порівняно з аудитом) обмежуються інтересами власника, від імені якого
проводиться ревізія. Основною метою ревізії є пошук та фіксація фактів
зловживань з обов’язковим повідомленням керівній організації та
правоохоронним органам. Як правило, ревізори здійснюють перевірки з
позицій дотримання законності господарських операцій, не вникаючи у
визначення перспектив діяльності. Результати ревізії повідомляють
трудовому колективу для вжиття заходів щодо ліквідації виявлених
недоліків.

Ревізія призначається розпорядженням керівної організації. Результати
ревізії оформляються актом ревізії.

Для проведення аудиту між власником-замовником і аудиторською фірмою
(аудитором-підприємцем) — виконавцем укладається договір. Результати
аудиту оформляються аудиторським звітом або аудиторським висновком.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Індивідуальний аудит проводиться аудитором, який занесений до реєстру
осіб , що мають право займатись аудитом , пройшов державну реєстрацію та
має сертифікат.

Колективний аудит — це аудит, який проводиться аудиторською фірмою.

Аудиторська фірма створюється при умові, коли в ній працює хоча б один
сертифікований аудитор, аналогічно індивідуальна аудиторська фірма
функціонує після реєстрації в державних установах та в Аудиторській
палаті, крім того наступною умовою створення є те, що розмір учасників,
що не є аудиторами не може перевищувати 30% статутного капіталу.
Керівником аудиторської фірми може бути лише сертифікований аудитор.

За організаційною формою аудит поділяється на:

— зовнішній;

— внутрішній.

Зовнішній — виконують фірми (аудитори ) за договорами з замовниками.
Замовник у листі пропонує фірмі (аудитору) мету завдання та масштаб
аудиту. Зовнішній проводиться тільки незалежними особами і аудитор має
право його проводити, якщо відсутній тиск на аудитора з будь-якого боку.
Якщо принцип незалежності порушений аудитор не має права проводити
перевірку та формулювати свою думку.

Внутрішній аудит — проводиться власником залежно від потреб управління,
основними завданнями якого є : контроль за активами; відповідність
діючого контролю політиці підприємства; оцінка ринків збуту і ціни;
необхідність і ефективність придбання ноу-хау; правомірність укладання
договорів. Як правило внутрішній аудит проводиться на попередніх стадіях
виконання комерційної, технологічної, фінансової угоди у процесі її
проходження і після завершення. Внутрішній аудит ніяким чином не
підміняє дію внутрішнього контролю на підприємстві. Внутрішній аудитор в
своїх діях залежить від керівника підприємства у зв’язку з цим дія
незалежності дещо послаблюється.

Операційний аудит — це перевірка будь-яких існуючих на підприємстві, в
організації процедур і методів з метою оцінки їх ефективності.
Результатом проведення операційного аудиту стають рекомендації
керівництву щодо шляхів підвищення ефективності роботи організації.

Аудит на дотримання нормативних вимог, що проводиться для організацій,
які ведуть комерційну діяльність, передбачає, зокрема, таке:

— визначення, чи дотримуються працівники бухгалтерського відділу
компанії установлених для них керівництвом процедур ведення
бухгалтерського обліку;

— перевірку ставок заробітної плати, з метою визначити, чи дотримуються
при нарахуванні заробітної плати встановлених законодавством мінімальних
ставок заробітної плати;

— перевірку дотримання компанією умов договорів із позичальниками та ін.

Аудит фінансової звітності проводиться, з тим щоб визначити, чи
дотримано під час складання фінансової звітності в цілому спеціально
встановлених критеріїв.За організаційно-процесуальними ознаками аудит
поділяють на регламентований, договірний, внутрішній, однопредметний,
багатопредметний і комплексний, за функціями — запобіжний, предметний,
ретроспективний і стратегічний та ін.

Використана література

Аренс Е А., Лоббек Дж.К. Аудит: Пер. с англ. — М.: ФинансьІ й
статистика, 1995. — 560 с.

Білуха М.Т. Курс аудиту. — К.: Вища школа: Т-во «Знання», 1998. — 573 с.

Гуцайлюк 3. Аудит фінансових результатів// Бухгалтерський облік і аудит.
— 2003. — № 8. — С. 13—16.

Данилевский Ю.А. Аудит: Вопросы й ответы. — М.: Бухгалтерский учет,
2000. — 112 с.

Додж Р. Краткое руководство по стандартам й нормам аудита: Пер. с англ.
— М: ЮНИТИ, 2001. — 240 с.

Жила В.Г. Ревізія і аудит: Навч. посіб. — К.: МАУП, 1998. — 96 с.

PAGE

PAGE 18

Похожие записи