Контрольна робота

з оподаткування

1. Непрямі податки

Практика оподаткування використовує кілька видів непрямих податків
—універсальні та специфічні акцизи, а також мито. Специфічні акцизи
встановлюються на обмежений перелік товарів. У цьому разі застосовуються
диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.

Універсальні акцизи виникли на початку нашого століття. Вони
відрізняються від специфічних тим, що мають ширшу базу оподаткування та
уніфіковані ставки на всі товари. У податковій практиці використовуються
три форми універсальних акцизів.

Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздрібної
торгівлі. Об’єктом оподаткування є реалізація товарів на заключному
етапі. При цьому оподаткування здійснюється один раз. Ця форма
використовувалась нетривалий час в останній період існування Радянського
Союзу.

Податок з обороту. Стягується з валового обороту на всіх стадіях руху
товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у
валовий оборот включаються податки, що були сплачені раніше. Ставки
податку з обороту диференційовано за видами товарів. Цей податок широко
і протягом тривалого періоду (з початку 30-х і до початку 90-х років)
використовувався у Радянському Союзі.

Податок на додану вартість. Сплачується на всіх етапах руху товарів,
робіт, послуг.

Об’єктом оподаткування є не валовий оборот, а додана вартість. При цьому
застосовуються уніфіковані ставки. Це полегшує обчислення податку і
контроль за його надходженням. Обчислення і стягнення податку на додану
вартість потребує чіткого визначення об’єкта оподаткування — доданої
вартості. Можливі два способи її визначення: заробітна плата + прибуток;
виручка від реалізації — матеріальні витрати. Цей податок набув значного
поширення в країнах Західної Європи.

В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір
(специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз),
ввізне (імпортне) мито.

Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що
виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим
елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.

На рис. 5.9 зображено структурно-логічну схему формування цін реалізації
товарів з урахуванням непрямих податків. Слід звернути увагу, що є
особливості у визначенні бази (об’єкта) для обчислення (включення)
окремих видів непрямих податків залежно від сфери діяльності, умов
придбання товарів.

У відпускну ціну продукції підприємств виробничої сфери можуть бути
включені два непрямі податки: акцизний збір і податок на додану
вартість.

Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується або у твердих
ставках в ЕКЮ (ЄВРО), або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни
виробника продукції, включаючи акцизний збір.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, розраховується
виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного
збору, включеного в ціну.

Такий самий порядок включення ПДВ в ціну виконаних робіт і надання
послуг. Різниця в тім, що роботи, які виконуються (будівельні, монтажні,
науково-дослідні, проектно-пошукові та ін.), а також надані послуги не
обкладаються акцизним збором.

Є особливості визначення суми непрямих податків, що включаються в ціну
реалізації товару споживачу (роздрібну ціну), за реалізації
підприємствами товарів, придбаних усередині країни та імпортних.
Акцизний збір і ПДВ включають у відпускну ціну виробника продукції.
Отже, підприємства торгівлі купують товари за ціною, що включає ці
непрямі податки. З прийняттям Закону України «Про податок на додану
вартість» з 1 жовтня 1997 р. ПДВ з валового доходу (торгових націнок),
отриманих підприємствами торгівлі, безпосередньо не встановлюється.
Підприємства торгівлі обчислюють ПДВ від загальної вартості (ціни)
придбаних товарів і суми торгової націнки.

Ціна реалізації споживачам імпортних товарів може включати три види
непрямих податків: ввізне мито, акцизний збір, ПДВ.

Ввізне (імпортне) мито встановлюється у твердих ставках в ЕКЮ (ЄВРО) з
одиниці товарів, що імпортуються, або у відсотках до обороту з придбання
імпортних товарів.

Сума акцизного збору, що включається в ціну, визначається у твердих
ставках в ЕКЮ (ЄВРО) з одиниці товарів, що імпортуються, або за ставками
у відсотках до обороту, що включає: митну вартість придбаних товарів,
оплату митних послуг, ввізне (імпортне) мито, акцизний збір.

Митна вартість придбаних товарів включає витрати: на їх придбання
(контрактна вартість); на транспортування, вантажно-розвантажувальні
роботи, страхування до перетину митного кордону; на сплату брокерських,
агентських, комісійних та інших видів винагород.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, визначається у
відсотках до обороту, що включає митну вартість придбаних товарів,
ввізне мито, акцизний збір (якщо це підакцизний товар).

Непрямі податки мають, в основному, фіскальне спрямування. Однак було б
неправильно заперечувати регулюючу функцію непрямих податків.

Платниками непрямих податків є покупці (споживачі) товарів, робіт,
послуг. Ними можуть бути: фізичні особи (населення); юридичні особи;
фізичні особи — суб’єкти господарської діяльності;

організації, установи, що не є суб’єктами господарювання.

Населення сплачує непрямі податки зі своїх власних доходів. Відтак
більше податків сплачують ті категорії населення, що більше споживають
товарів, мають більш високі доходи.

Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність
суб’єктів господарювання. Останні є платниками непрямих податків, коли
вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб’єкти господарювання,
реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації
одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених
покупцями (споживачами).

При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб’єктів
господарювання залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив
можна розглядати у двох аспектах.

По-перше, він зв’язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання
товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих
послуг. На даному етапі сплата непрямих податків здійснюється за рахунок
оборотних коштів суб’єктів господарювання, тобто має місце іммобілізація
оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі необхідно врахувати
такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних
цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни
відшкодування сплачених непрямих податків.

По-друге, цей вплив пов’язаний із надходженням непрямих податків на
рахунки суб’єктів господарювання, які реалізують товари, роботи,
послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб’єктів
господарювання, використовуються для відшкодування сплачених ними
непрямих податків за придбання товарно-матеріальних цінностей. Крім
того, певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки залишаються
в розпорядженні (обороті) підприємств. У цьому разі необхідно
враховувати: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації
товарів (робіт, послуг); ставки й пільги щодо податків; терміни сплати
непрямих податків у бюджет.

Вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан
суб’єктів господарювання залежно від сфери їхньої діяльності виявляється
по-різному. Тому є певні особливості впливу непрямих податків на
діяльність підприємств виробничої сфери (з урахуванням галузі), тих, які
займаються торгово-посередницькою діяльністю, тих, що надають послуги (у
тім числі фінансові).

Розглянемо особливості обчислення та сплати в бюджет окремих непрямих
податків та їхній вплив на фінансово-господарську діяльність суб’єктів
господарювання.

2. Мито і державне мито

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів і транспортних
засобів, які переміщуються через митний кордон країни. Це переміщення
може бути зв’язане з увезенням, вивезенням або перевезенням транзитом
товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну і
регулюючу функції. Регулююча функція спрямована на формування
раціональної структури імпорту та експорту, захист національного
виробника (мито на імпорт), заохочення або обмеження експорту (мито на
експорт). Міжнародна практика свідчить, що найбільш поширеним є мито на
імпорт.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється
під час перетину митного кордону. У кінцевому підсумку реальними
платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі товарів, що
імпортуються. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує
суб’єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що, зрозуміло,
впливає на його фінансовий стан. На період від сплати ввізного мита до
реалізації споживачам товарів, що імпортуються, відбувається
відволікання (іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.

На фінансову діяльність імпортерів — суб ‘єктів господарювання будуть
справляти вплив: визначення об ‘єкта оподаткування, розмір ставок
податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товару, що переміщується через
митний кордон. Для визначення митної вартості товару, що імпортується,
вартість товару у валюті, яка визначена укладеним контрактом,
перераховується в національну валюту України за курсом Національного
банку надень подання митної декларації.

Користуються двома видами ставок для обчислення суми мита:

— у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через митний
кордон;

— у грошовому вимірі на одиницю товару.

На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита. Для
більшості видів підакцизних товарів ставку ввізного мита встановлено в
ЕКЮ (ЄВРО) з одиниці товарів, що імпортуються. Ставки ввізного мита
диференційовані за товарними групами, як і ставки акцизного збору.
Перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, значно ширший, ніж
перелік підакцизних товарів.

Стосовно стягнення мита діє розгалужена система пільг — від встановлення
мінімальних пільгових ставок залежно від країни-постачальника (на
імпортні товари) або країни-покупця (на експортні товари) аж до повного
звільнення від мита окремих товарів.

Контроль за стягненням мита здійснюють митні органи. За виконання ними
своїх обов’язків і надання платникам відповідних послуг стягуються митні
збори. Вони теж можуть бути встановлені у відсотках від митної вартості
товарів, однак їх не слід ототожнювати з митним податком.

Державне мито

Законодавче — нормативна база:

1. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.93р.
№ 7-93 із змінами та доповненнями.

Державне мито — це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та
за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами.

Платники

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні
особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають
юридичне значення, уповноваженими на те органами. ,

Об’єкти

Державне мито стягується:

а) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у
справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно до
релігійних організацій, із касаційних скарг на рішення судів і скарг на
рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій
документів;

б) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що
подаються до арбітражних судів, та заяв про перевірку рішень, ухвал,
постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за ново виявленими
обставинами;

в) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і
виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних
депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених
документів;

г) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в
Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення
змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних
громадян або документів, що їх замінюють; за видачу або продовження
довідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта
іноземного громадянина або документа, що його замінює, на право виїзду з
України та в’їзду в Україну, а також із заяв про прийняття до
громадянства України і про вихід з громадянства України;

д) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій
державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів;

е) за операції з об’єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних
біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках,
передбачених законами України;

ж) за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду
закордон або продовження строку його дії;

з) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

й) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендера) об’єктами
нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у
випадках, передбачених законами України;

Державне мито має розгалужену систему ставок, що встановлюються в
залежності від характеру дій і документів, за які воно справляється
(таблиця 1):

Таблиця 1

Деякі ставки державного мита

Найменування документів і дій, за які стягується мито Розміри ставок

1. Із заяв і скарг, що подаються до суду, та за видачу судом копій
документів:

із позовних заяв

1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян

із скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових
осіб, що обмежують права громадян 0,2 неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян

із позовних заяв про розгляд питань захисту честі та гідності

неоподатковуваний мінімум доходів громадян

за повторну видачу копії судового рішення, вироку, ухвали та іншої
постанови суду 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за
кожну копію

із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму житлових
приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування
арешту на майно та з інших позовних заяв немайнового характеру (або
таких, що не підлягають оцінці)

0,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

із заяв (скарг) у справах окремого провадження

із позовних заяв переддоговірних спорів

із апеляційних скарг на рішення судів: скарг на рішення, що набрали
законної сили

50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви
й скарги, а з майнових спорів — ставки, обчисленої виходячи з
оспорюванної суми

2. Із заяв, що подаються до господарських судів:

із позовних заяв майнового характеру

1% ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі і з заяв про
визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного
характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а
також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до
боржника після оголошення про 5 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян

порушення справи по банкрутство

із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або
розірвання господарських договорів:

5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

3. За нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами і
виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних
депутатів:

за посвідчення договорів купівлі-продажу майна державних підприємств, а
також за посвідчення договорів застави

0,1 % вартості майна, що викуповується, або предмета застави

за посвідчення інших договорів, що підлягають оцінці

1% суми договору, але не менше 1 неоподатковуваного мінімума
доходів громадян

за вчинення протестів векселів, пред’явлення чеків до платежу і
посвідчення несплати чеків

0,3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

за вчинення виконавчих написів

1% суми, що стягується, або 1% вартості майна, яке підлягає
витребуванню, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

за засвідчення справжності кожного підпису на документах

0,02 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

за засвідчення вірності копій документів та витягів з них (за сторінку)

0,01 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

за видачу дублікатів нотаріально посвідчених документів

0,03 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

4. За нотаріальні та інші дії, вчинювані за межами нотаріальної
контори, виконавчого комітету ради народних депутатів

у розмірі встановлених ставок за відповідні дії (крім цього
сплачуються фактичні витрати, пов’язані з виїздом для вчинення дій)

Пільги

Від сплати державного мита звільняються:

1) позивачі — робітники та службовці — за позовами про стягнення
заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових
правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств,
працівники селянських (фермерських) господарств — за позовами до
колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських)
господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов’язаними з
трудовою діяльністю;

2) позивачі — за позовами про відшкодування збитків, заподіяних
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю годувальника;

3)сторони — із спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних
громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до
кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу,
як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного
стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також пов’язаних з
виплатою грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його
вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України
«Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»;

4) органи соціального страхування та органи соціального забезпечення —
за регресивними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум
допомоги й пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім’ї, а
органи соціального забезпечення — також за позовами про стягнення
неправильно виплачених допомоги та пенсій;

5) позивачі — за позовами про відшкодування матеріальних збитків,
завданих злочином;

6) інші державні і громадські органи, юридичні та фізичні особи.

Порядок сплати

Державне мито сплачується готівкою, митними марками і шляхом
перерахування з рахунку платника у кредитній установі.

Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів
України.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у
випадках:

1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним
законодавством;

2) повернення заяви (скарги) чи відмови в її прийнятті, а також відмови
державних нотаріальних контор або виконавчих комітетів міських, селищних
і сільських Рад народних депутатів у вчиненні нотаріальних дій;

3) припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду,
якщо справа не підлягає розгляду в суді чи в арбітражному суді, а також,
коли позивачем не додержано встановленого для даної категорії справ
порядку доарбітражного врегулювання спору або коли позов подано
недієздатною особою;

4) скасування в установленому порядку рішення суду, припинення
провадження у справі, якщо справа не підлягає розглядові в. судах, або
якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано
встановленого для даної категорії справ порядку попереднього
позасудового розв’язання спору і можливість застосування цього порядку
втрачено, якщо при цьому державне мито було вже стягнено в доход
бюджету;

5) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Повернення державного мита проводиться за умови, якщо заяву подано до
відповідної установи, що справляє державне мито, протягом року з дня
зарахування його до бюджету.

Платники державного мита несуть відповідальність за правильність його
стягнення, а також за своєчасність і повноту зарахування до бюджету,
передбачену законодавством.

За несвоєчасне або неповне внесення державного мита до бюджету
стягується пеня та штрафи відповідно до закону.

Міністерство фінансів України, Головна державна адміністрація України,
місцеві фінансові органи та державні податкові інспекції проводять
ревізії та перевірки правильності справляння державного мита, а також
своєчасності й повноти внесення його до бюджету в усіх установах, що
його справляють.

Використана література:

Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. – К., 2002.

Державне регулювання економіки. – К., 2003.

Основи оподаткування. – К., 2002.

Яковенко С.І. Оподаткування: в питаннях і відповідях. – Харків, 2002.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи