Реферат на тему:
Природна радіоактивність
Як фізичне явище радіоактивність властива Землі з моменту її
виникнення. Відкрив її в 1895 р. французький учений А. Беккерель.
Суть зазначеного явища полягає в тому, що атоми ряду елементів
нестабільні (за рахунок надлишку або дефіциту нейтронів у ядрі). Перехід
такого нестабільного ядра у стабільний стан супроводжується
випромінюванням електронів (так званих бета-частинок) або ядер атомів
гелію (альфа-частинок), що відповідно називається бета- та
альфа-радіоактивністю. Окрім того, ядерні перетворювання здебільшого
супроводжуються випромінюванням квантів електромагнітної енергії
(гама-квантів). Існують і деякі інші процеси, які так само призводять до
радіоактивного випромінювання. Радіоактивне випромінювання здатне
іонізувати атоми і молекули опромінюваного середовища. При опроміненні
живого організму іонізовані атоми і молекули, взаємодіючи зі структурами
біологічної тканини, утворюють складні, здебільшого токсичні сполуки,
подальша дія яких призводить до ушкодження організму.
Рівень радіоактивності на нашій планеті нерівномірний і значною мірою
залежить від наявності в межах певної території гірських порід з
підвищеним рівнем радіоактивних елементів, дещо меншою мірою — від
інтенсивності космічного випромінювання, а також від техногенних джерел
і об’єктів, що є джерелами радіоактивності. Саме останній компонент є
причиною неспокою, але докладніше розглянемо його дещо пізніше. Зараз
зупинимось на суто природному чиннику і з’ясуємо міру його небезпечності
для життя людини.
Відомо, що радіоактивність — невіддільний компонент існування людини.
Мало того, саме з радіоактивністю окремі вчені пов’язують появу на Землі
біологічного життя як форми існування білкових тіл.
Для оцінювання рівня радіоактивності в тому чи іншому місці запроваджено
таке поняття, як радіоактивний фон, що зумовлюється загальною сумою
випромінювання Землі та космічного випромінювання. Не варто забувати, що
джерелом випромінювання є й кожна людина, здебільшого за рахунок
природного радіоактивного елемента калію-40, який надходить в організм
людини з продуктами харчування природного походження і акумулюється в
ньому. Загалом рівень природного радіоактивного фону малий і становить
4-12 мкР/год залежно від місцевості. Разом з тим на Землі є місця з
аномально високим природним фоном; при цьому місцеве населення не
“відчуває” його “надлишку” і не відрізняється від інших станом свого
здоров’я.
Так, поблизу міста Посус-де-Калдас у Бразилії, розташованого на відстані
200 км на північ від Сан-Паулу, є невелика височина, де природний рівень
радіації у 800 раз перевищує середнє значення, а річна доза сягає 250
мЗв. Дещо менші рівні радіоактивності зафіксовані на морському курорті,
що розміщується на відстані 600 км від цієї височини.
Гуарапарі—невелике місто з чисельністю населення у 12 тис. чол. —
кожного року стає місцем відпочинку близько ЗО тис. курортників.
На окремих ділянках його пляжів рівні радіації в річній дозі становлять
175 мЗв. Така сама ситуація спостерігається в рибальському селищі
Меаіпе, розташованому на відстані 50 км на південь від Гуара-парі.
Обидва населених пункти стоять на пісках, багатих на торій.
В іншій частині світу, у південно-західній частині Індії, 70 тис. чол.
живуть на вузькій прибережній смузі довжиною 55 км, де піски так само
багаті на торій. Дослідження показали, що населення цього регіону
отримує річні дози в діапазоні 3,8-17 мЗв, у той час як середньорічна
доза від зовнішнього опромінення на планеті становить близько 0,35 мЗв.
Потужність дози опромінення збільшується з висотою над рівнем моря (за
рахунок збільшення частки космічних променів). Так, на висоті 2000 м над
рівнем моря річна доза в кілька разів перевищує дозу на рівні моря.
Цілком логічно, що літаючи літаками, особливо на далекі відстані,
пасажири отримують додаткові дози опромінення. Підраховано, що в
середньому за рік людство Землі за рахунок повітряного транспорту
отримує колективну дозу на рівні 2000 людино-Зв (при перельоті з
Нью-Йорка до Парижу на звичайному турбореактивному літаку пасажир
отримає дозу приблизно 0,05 мЗв).
Розглядаючи природну радіоактивність, необхідно розглянути такий
важливий її компонент, як радіоактивний газ радон. За оцінками Наукового
комітету з питань дії атомної радіації при ООН, радон разом з дочірніми
продуктами радіоактивного розпаду відповідає за 3/4 річної
індивідуальної ефективної еквівалентної дози опромінення, яку отримує
населення від усіх земних джерел радіації, і приблизно за половину дози
від усіх природних джерел радіації.
Більшу частину цієї дози людина отримує за рахунок надходження
радіонуклідів з повітрям, особливо в малопровітрюваних приміщеннях. У
зонах з помірним кліматом концентрації радону в закритих приміщеннях у
середньому у 8 разів вищі, ніж на відкритому повітрі.
Загалом високі концентрації радону реєструють щодалі частіше. Наприкінці
70-х років XX ст. будівлі, всередині яких концентрація радону в
середньому у 5000 разів перевищувала його концентрацію на відкритому
повітрі, були виявлені у Швеції та Фінляндії. З часом такі самі будівлі
було виявлено в Англії та США. У подальших обстеженнях будинків з надто
високими концентраціями радону зустрічається щодалі більше.
Найпоширеніші будівельні матеріали — дерево і цегла — виділяють невелику
кількість радону. Набагато більшою питомою активністю характеризуються
граніт і пемза, які широко використовують у будівництві в країнах
колишнього Радянського Союзу та в Німеччині. Загалом рекордні активності
властиві глинозему, кальцій-силікат-ним шлакам та фосфогіпсам. Свого
часу ці матеріали широко використовували в будівництві більшість
розвинених країн світу, і це схвально сприймалося громадськістю,
оскільки утилізувалися відходи виробництва. Проте пізніше було виявлено,
що використання згаданих матеріалів небезпечне для людини. Отже,
використання будь-яких матеріалів у будівництві потребує попередніх
досліджень на безпечність.
Окрім того, що концентрація радону у приміщені залежить від будівельного
матеріалу, вона залежить ще і від місця, де розташований будинок, а
також від відстані підлоги до землі. Що вище розміщена підлога, то
концентрація радону нижча. Додатковими джерелами радону в житловому
будинку є природний газ, який спалюється на газових плитах, і вода.
Причому вода як потенційне джерело радону найнебезпечніша не від
вживання, а при використанні для душу у ванній кімнаті. Так, при
обстеженні будинків у Фінляндії виявилося, що в середньому концентрація
радону у ванній кімнаті приблизно втричі вища, ніж на кухні, і приблизно
в 40 разів вища, ніж у житлових приміщеннях. Дослідження, що їх виконали
канадські вчені, свідчать, що за 7 хв, протягом яких був включений душ з
теплою водою, концентрація радону і продуктів його розпаду у ванній
кімнаті швидко підвищилася. Лише за півтори години після вимкнення душу
концентрація радону знизилася до початкового рівня.
В Україні також чимало регіонів з високими концентраціями радону. Це
насамперед місця видобутку уранової руди, виходу з-під землі багатих на
радон підземних вод, використання в будівництві матеріалів з високим
вмістом радіоактивних елементів. До таких місць належать Кіровоградська
область, м. Біла Церква та ін.
Щодо певного побоювання радіації з боку більшості населення пропонуємо
поміркувати над цим явищем. Найбільшою засторогою в цьому контексті є
так званий канцерогенний ефект радіації. Нагадаємо. Джерелом радіації є
Сонце, у спектрі випромінювання якого присутні як електромагнітна
складова, так і елементарні частинки — усе те, чого особливо боїться
людина, коли йдеться про атомну енергетику… Проте загальновідомо, що
надмірне захоплення сонячними ваннами так само небезпечне, як і значні
дози радіоактивності. Отже, має бути певна міра, межа. Крім того, слід
пам’ятати, що існує перевірений часом біологічний закон, згідно з яким
реакція будь-якого живого організму на дію фізичного, хімічного або
біологічного чинника залежить від дози і тривалості впливу.
Нині нагромаджено багато даних, які свідчать про те, що сонячна радіація
здатна викликати, наприклад, рак шкіри. І це тим імовірніше, чим
триваліше й інтенсивніше “грітися на сонці” (ідеться про надмірність).
Так, за даними ВОЗ, захворюваність на рак шкіри у Скандинавських країнах
у 2-3 рази нижча, ніж у країнах Південної Європи. В Австралії рак шкіри
становить 60 % загальної кількості онкологічних захворювань. Навіть в
одних і тих самих країнах при переміщенні на південь можна спостерігати
підвищення рівня цього захворювання. Ще один приклад. В окремих зонах
Узбекистану і Туркменістану, де сонячна радіація приблизно однакова, рак
шкіри виникає частіше в узбеків, які носять тюбетейки, ніж у туркменів,
обличчя яких прикрите широкими хутряними шапками. У Південній Америці
рак шкіри частіше спостерігається у жінок, ніж у чоловіків, які носять
крислаті сомбреро. Таким чином, захищаючи тіло (шкіру) від надмірного
сонячного випромінювання, можна істотно зменшити ймовірність виникнення
раку шкіри.
Істотне значення має такий захисний фактор, як колір шкіри. Негрів
Африканського континенту і США рак шкіри вражає в 10 разів рідше, ніж
населення з білою шкірою, яке проживає в тих самих районах.
Захворюваність європейців на Гавайських островах у 45 разів вища, ніж у
місцевого населення. Загалом встановлено, що чутливість темношкірого
населення до сонячного випромінювання приблизно у 10 разів нижча, ніж у
людей європейського походження. Вважається, що основну захисну роль
відіграє пігмент шкіри меланін. Цей висновок поширюється і на окремих
осіб: темніший колір шкіри робить її менш чутливою до сонячного
випромінювання.
Список використаної літератури
Екологія І закон // Екологічне законодавство України. У 2 т. / За ред.
В. І. Андрейцева. — К.. Юрінком Інтер, 1997.
Безпека життєдіяльності / За ред. Я. І. Бедрія. — Львів, 2000.
Білявський Г О, Падун М М, Фурдуй Р С. Основи загальної екології. — К..
Либідь, 1995.
Будыко М И Глобальная экология. — М.. Мысль, 1977.
Волович В Г Человек в экстремальных условиях природной среды. — М..
Мысль, 1983.
Єлісєєв А Т” Охорона праці. — К., 1995.
Кириллов В Ф , Книжников В А , Коренков И П. Радиационная гигиена. — М..
Медицина, 1988.
Корсак К В, Плахоттк О В Основи екологи. — 2-ге вид. — К.. МАУП, 2000.
Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. — К.. Знання, Л.. Вид-во ЛБК
НБУ, 1999.
Малишко М І Основи екологічного права України. — К.. МАУП, 1998.
Моисеев Н Н Еще раз о проблеме коэволюции // Экология и жизнь. — 1998. —
№ 2.
Моисеев Н Н На пути к нравственному императиву // Экология и жизнь. —
1977. — № 4, 1998. — № 1.
Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). — К., 1998.
Окружающая среда (споры о будущем) / А. М. Рябчиков, И. И. Альт-шулер,
С. П. Горшков и др. — М.. Мысль, 1983.
Основы сельскохозяйственной радиологии / Б. С. Пристер, Н. А. Ло-щилов,
О. Ф. Немец, В. А. Поярков. — К.. Урожай, 1991.
Пістун І П Безпека життєдіяльності. — Суми. Університет, книга, 1999.
Проблеми пожежної безпеки в Україні // Матер. Голов, управління пожежної
безпеки МВС України. — К., 2000.
Проблеми техноприродних аварій І катастроф у зв’язку з розвитком
небезпечних геологічних процесів // Матер, наук.-техн. конф. — К., 1997.
Программа действий. Встреча на высшем уровне “Планета Земля”. Повестка
дня на 21 век и другие документы конференции в Рио-де-Жанейро в
популярном изложении // Центр “За наше общее будущее” / Сост. Майкл
Китинг. — 1993.
Рамад Ф Прикладная экология. Воздействие человека на биосферу. — Л..
Гидрометеоиздат, 1981.
Рудъко Г І, Кошіль М Б, Бондаренко М Д Регіональний, спеціальний та
локальний режими небезпечних геологічних процесів як основа зниження
потенційного ризику техноприродних аварій І катастроф. — К., 1997.
Смит Р Л Наш дом — планета Земля. — М.. Мысль, 1982.
Солтовсъкий О І Основи соціальної екологи. — К.. МАУП, 1997.
Ткачук В Г, Хапко В Е Медико-социальные основы здоровья. — К.. МАУП,
1999.
Хижняк М І, Нагарна А М Здоров’я людини та екологія. — К.. Здоров’я,
1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
