.

Охорона праці

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
2 174557
Скачать документ

277

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ТЕФ

з навчальної дисципліни

«БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ та ОХОРОНА ПРАЦІ»

розділ 2 „ОХОРОНА ПРАЦІ”

Розділ 2. ОХОРОНА ПРАЦІ

Лекція 1. Тема 2.1 – Правові та організаційні засади охорони праці

Законодавчо-нормативна база України з питань охорони праці. Основні
принципи державної політики України у галузі охорони праці.

Нормативно-правові акти України про охорону праці.

Соціальне страхування працівників від нещасних випадків та професійних
захворювань.

Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці та дотриманням
санітарно-гігієнічних норм.

Дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна
відповідальність за порушення законодавства та нормативних актів про
охорону праці.

Література: осн. Л-5 (Розділ 1.)

Завдання на СРС: Основні положення Закону України “Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності”.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров‘я.

Основні повноваження і права органів державного нагляду та профспілок у
здійсненні контролю за додержанням законодавства та нормативно-правових
актів про охорону праці.

ВСТУП

Основні поняття в галузі охорони праці, їх терміни та визначення

Однією зі специфічних форм людської діяльності є трудова діяльність, під
якою розуміється не лише праця в класичному її розумінні*), а будь-яка
діяльність (наукова, творча, художня, надання послуг тощо), якщо вона
здійснюється в рамках трудового законодавства.

Важкість та напруженість праці є одними з головних характеристик
трудового процесу.

Важкість праці – це така характеристика трудового процесу, що відображає
переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи
організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його
діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним
навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним
числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження,
робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає
навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів,
емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість
праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження,
ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Під час виконання людиною трудових обов‘язків на неї діє сукупність
фізичних, хімічних, біологічних та соціальних чинників. Ці чинники
звуться виробничим середовищем.

Сукупність чинників трудового процесу і виробничого середовища, які
впливають на здоров‘я і працездатність людини під час виконування нею
трудових обов‘язків складають умови праці.

Під безпекою розуміється стан захищеності особи та суспільства від
ризику зазнати шкоди.

Реальне виробництво супроводжується шкідливими та небезпечними чинниками
(факторами) і має певний виробничий ризик. Виробничий ризик – це
ймовірність ушкодження здоров‘я працівника під час виконання ним
трудових обов‘язків, що зумовлена ступенем шкідливості та/або
небезпечності умов праці та науково-технічним станом виробництва.

Шкідливий виробничий фактор – небажане явище, яке супроводжує виробничий
процес і вплив якого на працюючого може призвести до погіршення
самопочуття, зниження працездатності, захворювання, виробничо
зумовленого чи професійного, і навіть смерті, як результату
захворювання.

Захворювання – це порушення нормальної життєдіяльності організму,
зумовлене функціональними та/або морфологічними змінами.

Виробничо зумовлене захворювання – захворювання, перебіг якого
ускладнюється умовами праці, а частота якого перевищує частоту його у
працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих
факторів.

Професійне захворювання (профзахворювання) – це захворювання, що виникло
внаслідок професійної діяльності та зумовлюється виключно або переважно
впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів,
пов’язаних з роботою.

Небезпечний виробничий фактор – небажане явище, яке супроводжує
виробничий процес і дія якого за певних умов може призвести до травми
або іншого раптового погіршення здоров‘я працівника (гострого отруєння,
гострого захворювання) і навіть до раптової смерті.

Виробнича травма – пошкодження тканин, порушення анатомічної цілісності
організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів.
Як правило, виробнича травма є наслідком нещасного випадку на
виробництві.

Нещасний випадок на виробництві – це обмежена в часі подія або раптовий
вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що
сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких
заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Поділення несприятливих чинників виробничого середовища на шкідливі та
небезпечні зумовлене різним характером їх дії на людський організм, тим,
що вони потребують різних заходів та засобів для боротьби з ними та
профілактики викликаних ними ушкоджень, а також рядом причин
організаційного характеру. В той же час між шкідливими та небезпечними
виробничими факторами інколи важко провести чітку межу. Один і той же
чинник може викликати травму і профзахворювання (наприклад, високий
рівень іонізуючого або теплового випромінювання може викликати опік або
навіть призвести до миттєвої смерті, а довготривала дія порівняно
невисокого рівня цих же факторів – до хвороби; пилинка, що потрапила в
око, спричиняє травму, а пил, що осідає в легенях, – захворювання, що
зветься пневмоконіоз). Через це всі несприятливі виробничі чинники часто
розглядаються як єдине поняття – небезпечний та шкідливий виробничий
фактор (НШВФ).

За своїм походженням та природою дії НШВФ можна поділити на 5 груп:
фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні та соціальні.

До фізичних НШВФ відносяться машини та механізми або їх елементи, а
також вироби, матеріали, заготовки тощо, які рухаються або обертаються;
конструкції, які руйнуються; системи, устаткування або елементи
обладнання, які знаходяться під підвищеним тиском; підвищена запиленість
та загазованість повітря; підвищена або понижена температура повітря,
поверхонь приміщення, обладнання, матеріалів; підвищені рівні шуму,
вібрації, ультразвуку, інфразвуку; підвищений або понижений
барометричний тиск та його різкі коливання; підвищена та понижена
вологість; підвищена швидкість руху та підвищена іонізація повітря;
підвищений рівень іонізуючих випромінювань; підвищене значення напруги в
електричній мережі; підвищені рівні статичної електрики,
електромагнітних випромінювань; підвищена напруженість електричного,
магнітного полів; відсутність або нестача світла; недостатня
освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; понижена
контрастність; прямий та віддзеркалений блиск; підвищена пульсація
світлового потоку; підвищені рівні ультрафіолетової та інфрачервоної
радіації; гострі кромки, задирки, шершавість на поверхні заготовок,
інструментів та обладнання; розташування робочого місця на значній
висоті відносно землі (підлоги); слизька підлога; невагомість.

До хімічних НШВФ відносяться хімічні речовини, які по характеру дії на
організм людини поділяються на токсичні, задушливі, наркотичні,
подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні та такі, що
впливають на репродуктивну функцію.

По шляхам проникнення в організм людини вони поділяються на такі, що
потрапляють через:

1) органи дихання;

2) шлунково-кишковий тракт;

3) шкіряні покриви та слизисті оболонки.

До біологічних НШВФ відносяться патогенні мікроорганізми (бактерії,
віруси, рикетсії, спірохети, грибки, найпростіші) та продукти їхньої
життєдіяльності, а також макроорганізми (тварини та рослини).

До психофізіологічних НШВФ відносяться фізичні (статичні та динамічні)
перевантаження і нервово-психічні перевантаження (розумове
перенапруження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці,
емоційні перевантаження).

Соціальні НШВФ – це неякісна організація роботи, понаднормова робота,
необхідність роботи в колективі з поганими відносинами між його членами,
соціальна ізольованість з відривом від сім‘ї, зміна біоритмів,
незадоволеність роботою, фізична та/або словесна образа та її ризик,
насильство та його ризик.

Один і той же НШВФ за природою своєї дії може належати водночас до
різних груп.

Однією з причин появи НШВФ є небезпечні речовини.

Небезпечна речовина – це хімічна, токсична, вибухова, окислювальна,
горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження
(біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для
людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя
і здоров’я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або
особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися
загроза життю і здоров’ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним
цінностям.

Безпека праці – такий стан умов праці, при яких виключена дія на
працюючого небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Виходячи з того, що в житті, а тим більше у виробничому процесі,
абсолютної безпеки не існує, нерозумно було б вимагати від реального
виробництва повного викорінення травматизму, виключення можливості
будь-якого захворювання. Але реальним і розумним є ставити питання про
зведення до мінімуму впливу об’єктивно існуючих виробничих небезпек. Цю
задачу вирішує охорона праці – система правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження
життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Структурно до охорони праці входять такі складові частини:

– правові та організаційні основи;

– фізіологія, гігієна праці та виробнича санітарія;

– виробнича безпека;

– пожежна безпека на виробництві.

Правові та організаційні основи охорони праці являють собою комплекс
взаємозв’язаних законів та нормативно-правових актів,
соціально-економічних та організаційних заходів, спрямованих на
правильну і безпечну організацію праці, забезпечення працюючих засобами
захисту, компенсацію за важку роботу та роботу в шкідливих умовах,
навченість працівників безпечному веденню робіт, регламентацію
відповідальності та відшкодування працюючим шкоди в разі ушкодження їх
здоров‘я.

Фізіологія, гігієна праці та виробнича санітарія – комплекс
організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів,
спрямованих на запобігання або зменшення дії на працюючих шкідливих
виробничих факторів.

Виробнича безпека – безпека від нещасних випадків та аварій на
виробничих об‘єктах і від їх наслідків.

Пожежна безпека на виробництві – комплекс заходів та засобів,
спрямованих на запобігання запалювань, пожеж та вибухів у виробничому
середовищі, а також на зменшення негативної дії небезпечних та шкідливих
факторів, які утворюються в разі їх виникнення.

Законодавча та нормативна база України про охорону праці

Законодавство України про охорону праці

Законодавство України про охорону праці являє собою систему
взаємозв’язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у
галузі реалізації державної політики щодо правових,
соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження
здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається з
Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України,
Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності” та прийнятих відповідно до них
нормативно-правових актів.

Базується законодавство України про охорону праці на конституційному
праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці,
гарантовані статтею 43 Конституції України.

Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний
захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або
тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я, медичну
допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та
обов’язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі, право
на охорону праці.

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон України «Про
охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації
конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у
процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці,
регулює за участю відповідних державних органів відносини між
роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони
праці в Україні. Інші нормативні акти мають відповідати не тільки
Конституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому Законові.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української
РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього
неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони
праці не обмежується главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці
містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий
договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця
молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням
законодавства про працю».

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та
Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм
та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального
страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або
загибелі застрахованих на виробництві.

До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також
“Основи законодавства України про охорону здоров‘я”, що регулюють
суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного
розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього
активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на
їхнє здоров‘я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та
смертності, поліпшення спадкоємності. “Основи законодавства України про
охорону здоров‘я” передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних
вимог до організації виробничих та інших процесів, пов‘язаних з
діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та
таких об‘єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров‘я людей (ст. 28);
вимагають проведення обов‘язкових медичних оглядів осіб певних
категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими
та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладають правові основи
медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення” встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних
та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи,
присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної
реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки,
виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст.
15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах,
повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо
забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

Закон України “Про пожежну безпеку” визначає загальні правові,
економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на
території України, регулює відносини державних органів, юридичних і
фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм
власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої
та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ,
організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових
договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій.
Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій
покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не
передбачено відповідним договором (ст. 2).

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох
інших законодавчих актах України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про підприємства в Україні»
підприємство зобов’язане забезпечити всім працюючим на ньому безпечні та
нешкідливі умови праці і несе відповідальність за шкоду, заподіяну їх
здоров’ю та працездатності. Цією ж нормою передбачено, що працівник
підприємства, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок
нещасного випадку або професійного захворювання, забезпечується
додатковою пенсією незалежно від розмірів державної пенсії, а також те,
що у разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових
обов’язків підприємство добровільно або на основі рішення суду
забезпечує сім’ю працівника допомогою відповідно до законодавчих актів
України.

Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов’язання, що виникають
внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування
шкоди і у т.ч. відповідальність за ушкодження здоров’я і смерть
працівника у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків.

Ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що у
колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо
охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому
та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації
соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці
регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні договори та
угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку, підзаконні
нормативні акти: Укази і розпорядження Президента України, рішення Уряду
України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів
державної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних
актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні
національних законів України безпосередньо стосуються або мають точки
перетину із сферою охорони праці. Майже 200 підзаконних нормативних
актів прийнято у відповідності з Законом “Про охорону праці” для
регулювання окремих питань охорони праці. Всі ці документи створюють
єдине правове поле охорони праці в країні.

Основні положення Закону України «Про охорону праці»

Закон визначає основні засади державної політики в галузі охорони праці,
які базуються на принципах:

– пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності
роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

– підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного
технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а
також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов
праці;

– комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі
загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з
урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень
в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

– соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам,
які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань;

– встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та
суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та
видів діяльності;

– адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням
його здоров’я та психологічного стану;

– використання економічних методів управління охороною праці, участі
держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення
добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не
суперечить законодавству;

– інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і
підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ,
організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони
здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення
консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між
усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на
місцевому та державному рівнях;

– використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов
і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

З метою реалізації вищенаведених принципів, а також з метою чіткого
визначення правовідносин між роботодавцем і працівником щодо питань
охорони праці, які є однією із найважливіших суспільних проблем, правове
поле Закону України “Про охорону праці” охоплює основні аспекти цих
правовідносин, а сам закон містить 44 статті, об‘єднаних у 8 розділів.
Перший розділ містить загальні положення, які майже повністю було
розглянуто вище. Решта розділів – це

– Гарантії прав на охорону праці (розділ ІІ, ст. ст. 5 – 12);

– Організація охорони праці (розділ ІІІ, ст. ст. 13 – 24);

– Стимулювання охорони праці (розділ ІV, ст. ст. 25 – 26);

– Нормативно-правові акти з охорони праці (розділ V, ст. ст. 27 – 30);

– Державне управління охороною праці (розділ VІ, ст. ст. 31 – 37);

– Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці (розділ VІІ,
ст. ст. 38 – 42);

– Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону
праці (розділ VІІІ, ст. ст. 43 – 44).

Нормативно-правові акти з охорони праці

Конкретні вимоги охорони праці до виробничого середовища, обладнання,
устаткування, порядку ведення робіт, засобів захисту працюючих, порядку
навчання працюючих тощо регламентуються відповідними
нормативно-правовими актами, які розробляються у відповідності з
законодавством про охорону праці і становлять нормативно-технічну базу
охорони праці.

Нормативно-правовий акт – це офіційний документ компетентного органу
державної влади, яким встановлюються загальнообов‘язкові правила
(норми). Законом України “Про охорону праці” визначено, що
нормативно-правові акти з охорони праці – це правила, норми, регламенти,
положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для
виконання.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і
технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і
погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

У Реєстрі ДНАОП кожному нормативному акту присвоєно відповідний код –
для можливості машинного обліку і зручності користування ними. Кодування
міжгалузевих ДНАОП здійснюється відповідно до приведеної нижче схеми

ДНАОП Х.ХХ-Х.ХХ-ХХ,

в якій:

ДНАОП – абревіатура назви «державний нормативний акт про охорону праці»;

перше трицифрове число (Х.ХХ) – код групи, до якої належить нормативний
акт, залежно від державного органу, який затверджує даний акт: 0.00 –
нормативні акти Держнаглядохоронпраці, 0.01 і 0.02 – Міністерства
внутрішніх справ (0.01 – з пожежної безпеки і 0.02 – з безпеки руху),
0.03 Міністерства охорони здоров’я, 0.04- Держатомнагляду, 0.05 –
Міністерства праці та соціальної політики України, 0.06 – Держстандарту,
0.07 – Мінбудархітектури (Держбуду);

друге трицифрове число (Х.ХХ) – перша цифра означає вид нормативного
акту (1 – правила, 2 – ОСТи, 3 – норми, 4 – положення і статути, 5 –
інструкції, 6 – керівництва, вказівки, рекомендації, вимоги, 7 –
технічні умови безпеки, 8 – переліки та інші документи), дві наступні –
порядковий номер нормативного акту у межах даного виду в порядку
реєстрації;

останнє двозначне число (ХХ) – рік затвердження нормативного акту.

Схема кодування галузевих нормативних актів про охорону праці
відрізняється тим, що на місці першого трицифрового числа ставиться
чотирьохцифрове (ДНАОП Х.ХХХ-Х.ХХ-ХХ), яке означає галузь поширення
даного нормативного акту відповідно до «Загального класифікатора галузей
народного господарства Мінстату України». Інші цифрові позначення коду
галузевого нормативного акту означають те ж саме, що і міжгалузевого.

Після коду в Державному реєстрі нормативних актів про охорону праці
дається повна назва нормативного акту, наказ (постанова) органу про його
затвердження та дата затвердження.

Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце посідають
державні стандарти України (ДСТУ) та відповідні нормативні акти
(правила, норми, інструкції тощо) колишнього Радянського Союзу, які є
чинними в Україні на даний час.

Починаючи з 1972 р. в СРСР була розроблена і впроваджена в дію Система
стандартів безпеки праці, а її стандарти складали окрему – 12-у групу
Єдиної Державної Системи стандартів СРСР, яка мала назву “Система
стандартов безопасности труда” (ССБТ). Відповідно до Угоди про
співробітництво в галузі охорони праці, укладеної керівниками урядів
держав СНД у грудні 1994 року, ця система продовжує розвиватись та
удосконалюватись на міждержавному рівні, а її стандарти надалі
визнаються Україною як міждержавні стандарти за узгодженим переліком. Ці
стандарти внесені до Державного реєстру окремою групою під рубрикою
«Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці».

В Державному реєстрі нормативи цієї групи приводяться в такому вигляді:

ГОСТ 12.Х.ХХХ-ХХ.ССБТ (далі повна назва нормативного акту).

В приведеному вище цифра 12 означає, що норматив відноситься до ССБТ.

Перша цифра після 12. визначає групу даного нормативу в системі. Система
передбачає 10 груп нормативів – від 0 до 9. Чинними на даний час є групи
0-5. Групи 6-9 – резервні.

Стандарти групи 0 – основоположні. Вони встановлюють
організаційно-методичні основи ССБТ, термінологію в галузі охорони
праці, класифікацію безпечних та шкідливих виробничих факторів, вимоги
до організації трудових процесів, навчання, атестації тощо.

Стандарти групи 1 регламентують загальні вимоги безпеки до окремих видів
небезпечних і шкідливих виробничих факторів, гранично допустимих значень
їх параметрів і характеристик, методів контролю та захисту працюючих.

Стандарти групи 2 встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничого
устаткування, до окремих його видів, до методів контролю за дотриманням
вимог безпеки.

Стандарти групи 3 регламентують вимоги безпеки до технологічних
процесів, робочих місць, режимів праці, систем управління тощо.

Стандарти групи 4 – це стандарти вимог до засобів колективного та
індивідуального захисту, їх конструктивних, експлуатаційних та
гігієнічних якостей, а також до методів їх випробування та оцінки.

Стандарти групи 5 визначають загальні вимоги безпеки до виробничих
будівель, приміщень і споруд.

Подальші три цифри (ХХХ) визначають порядковий номер даного ГОСТ в групі
за реєстрацією, а дві останні (ХХ) – рік видання.

Нормативно-правові акти з охорони праці потрібно відрізняти від відомчих
документів, що можуть розроблятися на їх основі і затверджуватися
міністерствами, відомствами України або асоціаціями, корпораціями та
іншими об’єднаннями підприємств з метою конкретизації вимог
нормативно-правових актів залежно від специфіки галузі.

Нормативні акти з охорони праці підприємств

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи
розробляють на основі нормативно-правових актів і затверджують власні
нормативні акти з охорони праці, що діють в межах даного підприємства,
установи, організації. Нормативні акти підприємства конкретизують вимоги
нормативно-правових актів і не можуть містити вимоги з охорони праці
менші або слабкіші ніж ті, що містяться в державних нормах.

Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і
повноваження

Однією з функцій сучасної держави є проведення соціальної політики,
спрямованої на підвищення безпеки праці. Здійснення цієї функції
неможливе без відповідного державного управління охороною праці. Стаття
31 Закону України “Про охорону праці” визначає, що державне управління
охороною праці здійснюють:

– Кабінет Міністрів України;

– спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду
за охороною праці;

– міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

– Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Закон України “Про охорону праці” передбачає, що за порушення законів та
інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у
діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці,
а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні
особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та
кримінальної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність полягає в тому, що на винного працівника
накладається дисциплінарне стягнення. Ст. 147 КЗпПУ встановлює два види
дисциплінарного стягнення: догана та звільнення з роботи. Законами,
уставами та положеннями про дисципліну, які діють в деяких галузях
(транспорт, гірничодобувна промисловість тощо), можуть бути передбачені
для окремих категорій працівників інші дисциплінарні стягнення.

Адміністративна відповідальність настає за будь-які посягання на
загальні умови пpaцi. Відповідно до ст. 41 Кодексу України про
адміністративні правопорушення порушення вимог законів та
нормативно-правових актів з охорони пpaцi тягне за собою адміністративну
відповідальність у вигляді накладання штрафу на працівників та, зокрема,
посадових ociб підприємств, установ, організацій, а також громадян –
власників підприємств чи уповноважених ними ociб.

Матеріальна відповідальність робітників i службовців регламентується
КЗпПУ та іншими нормативними актами, які торкаються цієї
відповідальності у трудових відносинах.

Загальними підставами накладення матеріальної відповідальності на
працівника є

– наявність прямої дійсної шкоди,

– провина працівника (у формі наміру чи необережності),

– пpoтипpaвнi дії (бездіяльність) працівника,

– наявність причинного зв’язку мiж винуватим та протиправними діями
(бездіяльністю) працівника та заподіяною шкодою.

На працівника може бути накладена відповідальність лише при наявності
вcix перелічених умов; відсутність хоча б однієї з них виключає
матеріальну відповідальність працівника.

Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної i
дисциплінарної відповідальності за дії, якими нанесена шкода, не
звільнює його від матеріальної відповідальності.

При наявності в діях працівника, яким порушені правила охорони пpaцi,
ознак кримінального злочину, на нього може бути покладена повна
матеріальна відповідальність, а при відсутності таких ознак на нього
покладається вiдnoвiдaльнicmь в межах його середнього місячного
заробітку.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони пpaцi
передбачена ст.ст. 271 – 275 КК України, що об‘єднані в розділ Х
“Злочини проти безпеки виробництва”.

Кримінальна відповідальність настає не за будь-яке порушення, а за
порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів про охорону
пpaцi, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання
інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого чи
спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів,
передбачених вищезазначеними статтями КК України, карається штрафом до
п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними
роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п‘яти
років, або позбавленням волі на строк до дванадцяти років, з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років або без такого.

Контроль за станом охорони праці забезпечує дійове управління нею.
Будь-яка система управління може надійно функціонувати лише при
наявності повної, своєчасної і достовірної інформації про стан об‘єкта
управління. Одержати таку інформацію про стан охорони праці, виявити
можливі відхилення від норм безпеки, а також перевірити виконання планів
та управлінських рішень можна тільки на підставі регулярного та
об’єктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільш
відповідальною та трудомісткою функцією процесу управління.

До основних форм контролю за станом охорони праці в рамках СУОП
підприємства відносяться: оперативний контроль; відомчий контроль, що
проводиться службою охорони праці підприємства;
адміністративно-громадський багатоступеневий контроль. Крім цих видів
контролю, існує відомчий контроль вищих господарських органів, державний
нагляд та громадський контроль за охороною праці, які будуть розглянуті
окремо.

Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів підприємства
проводиться згідно із затвердженими посадовими обов’язками. При цьому
служба охорони праці контролює виконання вимог безпеки праці у всіх
структурних підрозділах та службах підприємства.

Адміністративно-громадський багатоступеневий контроль є однією з
найкращих форм контролю за станом охорони праці, але можливість його
ефективного функціонування обумовлена наявністю співробітництва та
взаєморозуміння між роботодавцем та профспілками підприємства. Цей
контроль проводиться на кількох (як правило – трьох) рівнях. На першій
ступені контролю начальник виробничої дільниці (майстер) спільно з
громадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці
на виробничій дільниці. На другій ступені — начальник цеху спільно з
громадським інспектором та спеціалістами відповідних служб цеху
(механік, електрик, технолог) два – чотири рази в місяць перевіряють
стан охорони праці згідно з затвердженим графіком. На третій ступені
контролю щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія
підприємства під головуванням керівника (головного інженера) перевіряє
стан охорони праці на підприємстві. До складу комісії входять: керівник
служби охорони праці, голова комісії з охорони праці профкому, керівник
медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти
підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії
фіксуються в журналі третьої ступені контролю і розглядаються на нараді.
За результатами наради видається наказ по підприємству.

Тема 2.2 – Організація охорони праці на виробництві

Права й обов‘язки роботодавця та працівника з питань охорони праці.
Організація служби охорони праці на підприємстві. Відповідальність
працівників за порушення вимог щодо охорони праці.

Навчання з питань охорони праці працівників при прийнятті на роботу і в
процесі роботи. Інструктажі з охорони праці.

Основні форми контролю за станом охорони праці. Державний нагляд та
громадський контроль.

Література: осн. Л-5 (Розділ 1.).

Завдання на СРС: Основні функції управління охороною праці: організація
та координація робіт, облік показників стану умов і безпеки праці,
аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці.

Основні положення організації охорони праці на виробництві

Закон “Про охорону праці” зобов‘язує роботодавця створити на кожному
робочому місці, в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно
до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог
законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець повинен створити і забезпечити функціонування
системи управління охороною праці, для чого він:

– створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують
вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх
обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них
функцій, а також контролює їх додержання;

– розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні
заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого
рівня охорони праці;

– забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до
обставин, що змінюються;

– впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби
механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний
досвід з охорони праці тощо;

– забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання
та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

– забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків,
професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів,
визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

– організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень
умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та
устаткування, атестацій робочих місць та за їх підсумками вживає заходів
до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;

– розробляє і затверджує нормативні акти з охорони праці, що діють у
межах підприємства, забезпечує безоплатно працівників
нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

– здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів,
правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими
засобами виробництва, використанням засобів колективного та
індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони
праці;

– організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з
працівниками у галузі охорони праці;

– вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за
необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення
на підприємстві аварій та нещасних випадків.

За порушення зазначених вимог роботодавець несе безпосередню
відповідальність.

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні
засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або
реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси
повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об’єктів, розроблення нових технологій, засобів
виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих
повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці. Не
допускається будівництво, реконструкція, технічне переоснащення тощо
виробничих об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів
соціально-культурного призначення, виготовлення і впровадження нових для
даного підприємства технологій і зазначених засобів без попередньої
експертизи робочого проекту або робочої документації на їх відповідність
нормативно-правовим актам з охорони праці. Фінансування цих робіт може
провадитися лише після одержання позитивних результатів експертизи.

Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт
підприємства, діяльність якого пов’язана з виконанням робіт та
експлуатацією об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної
небезпеки. Перелік видів робіт, об’єктів, машин, механізмів,
устаткування підвищеної небезпеки визначається Кабінетом Міністрів
України.

Експертиза проектів, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих
об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально-культурного
призначення, прийняття їх в експлуатацію провадяться у порядку, що
визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган
виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за поданням
Держнаглядохоронпраці, вживає заходів до скасування державної реєстрації
цього підприємства за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення
вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх
усунення.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні
засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша небезпечна продукція,
придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (до застосування) лише
за умови проведення експертизи на відповідність їх нормативно-правовим
актам з охорони праці, що чинні на території України.

Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих об’єктів
проводиться за участю представників професійних спілок.

Не допускається застосування у виробництві шкідливих речовин у разі
відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації.

Служба охорони праці підприємства

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець
створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що
затверджується Держнаглядохоронпраці. На підприємстві з кількістю
працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в
порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На
підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій
служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на
договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.
Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і
заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних
виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці мають право представляти підприємство в
державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці,
безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об’єкти, структурні
підрозділи підприємства, порушувати клопотання про заохочення
працівників, котрі беруть активну участь у підвищенні безпеки та
покращенні умов праці, а у разі виявлення порушень охорони праці:

– видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові
для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від
них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони
праці;

– вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених
законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань
і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог
нормативно-правових актів з охорони праці;

– зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування
та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу
життю або здоров’ю працюючих;

– надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності
працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Комісія з питань охорони праці підприємства

З метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні
будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за
рішенням трудового колективу на підприємстві відповідно до статті 16
Закону “Про охорону праці” може створюватися комісія з питань охорони
праці.

Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а
також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з
безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до
типового положення, що затверджується Держнаглядохоронпраці.

Рішення про доцільність створення комісії, її кількісний та персональний
склад, строк повноважень приймається трудовим колективом на загальних
зборах (конференції) за поданням роботодавця, органу трудового колективу
та профспілкового комітету. Загальні збори (конференція) затверджують
Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке
розробляється за участю сторін на основі Типового положення. Комісія
формується на засадах рівного представництва осіб від роботодавця та
трудового колективу. До складу Комісії від роботодавця включаються
спеціалісти з безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших
служб підприємства, від трудового колективу — рекомендуються працівники
усіх професій, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці,
представники профспілки (профспілок).

Обов‘язки працівників щодо виконання вимог охорони праці

Забезпечення безпечних і здорових умов праці на виробництві неможливе
без знання і виконання працівниками всіх вимог нормативних актів про
охорону праці, що стосуються їхньої роботи, правил поводження з
машинами, механізмами, устаткуванням, використання засобів
індивідуального та колективного захисту, додержання правил внутрішнього
трудового розпорядку підприємства, співробітництва з роботодавцем у
справі охорони праці.

Обов’язком працівника насамперед є старанне ставлення до усіх видів
навчання (інструктажу), які проводить роботодавець по вивченню вимог
нормативних актів з охорони праці, правил поводження з машинами,
механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва. Кожен
працівник повинен знати, що Закон “Про охорону праці” забороняє допуск
до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж та перевірку знань з
питань охорони праці. Якщо роботодавець не дотримується строків
проведення чергового навчання (інструктажу), то працівник вправі про це
нагадати відповідному керівникові, а на прохання працівника проводиться
додатковий інструктаж з питань охорони праці. Після навчання
(інструктажу) працівник повинен отримати інструкцію з охорони праці за
його професією.

До Кодексу України про адміністративні правопорушення внесені доповнення
про накладення штрафу на працівників за порушення вимог законодавчих та
інших нормативних актів про охорону праці або невиконання законних вимог
службових ociб органів Держнаглядохоронпраці щодо усунення порушень
законодавства про охорону праці.

Під час роботи працівники повинні користуватися відповідним спецодягом.
спецвзуттям i запобіжними пристосуваннями. Роботодавець зобов’язаний не
допускати до роботи працівників, які відмовляються користуватися
необхідними засобами індивідуального чи колективного захисту.

Уci працюючі, а також щойно прийняті на підприємство працівники повинні
бути ознайомлені з колективним договором. У колективному договорі, як
правило, містяться зобов’язання працівників ретельно вивчати вимоги
нормативно-правових актів з охорони праці, виконувати встановлений
порядок безпечного виконання робіт відповідно до конкретних обов’язків
та професій, а також правила поведінки на території підприємства у
виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках i робочих місцях;
брати активну участь i проявляти ініціативу у здiйcнeннi заходів щодо
підвищення рівня охорони праці, вносити раціоналізаторські та інші
пропозиції з цих питань тощо.

Державний нагляд, відомчий i громадський контроль за охороною праці на
виробнмцтві

З метою забезпечення виконання вимог законів та нормативно-правових
актів з охорони праці в Україні створена система державного нагляду,
відомчого і громадського контролю з цих питань.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових
актів з охорони праці відповідно до Закону «Про охорону праці»
здійснюють:

– спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду
за охороною праці;

– спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

– спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

– спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких
господарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян,
політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів
місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється
законами України «Про охорону праці», “Про використання ядерної енергії
і радіаційну безпеку”, “Про пожежну безпеку”, “Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення”, іншими
нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що
затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Відомчий контроль покладається на адміністрацію підприємства та на
господарські організації вищого рівня. Цей контроль здійснюється
відповідними службами охорони праці, що детально розглянуто в підручнику
окремо.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці
здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі своїх виборних
органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням
законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов
праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням
працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та
колективного захисту. У разі загрози життю або здоров’ю працівників
професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного
припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та
інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах в
цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю
працівників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи
умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що проектуються,
будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим
актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних
випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої
висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і
нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них
аргументовану відповідь.

Навчання та перевірка знань з питань охорони праці на виробництві

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні
проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони
праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних
випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є
потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок
роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних
нормативно-правових актів з охорони праці. Підготовка працівників для
виконання робіт з підвищеною небезпекою здійснюється тільки в закладах
освіти (професійно-технічні училища, навчально-курсові комбінати, центри
підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, в тому числі створені на
підприємствах, тощо), які одержали ліцензію Міносвіти та дозвіл
Держнаглядохоронпраці на провадження такого навчання. Для решти робіт
підготовка, перепідготовка працівників за професіями можуть
здійснюватися як в закладах освіти, так і на підприємстві.

Організація навчання та перевірки знань з питань охорони праці
працівників при підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації на
підприємстві здійснюється працівниками служби кадрів або іншими
спеціалістами, яким керівником підприємства доручена організація цієї
роботи.

Посадові особи і спеціалісти, в службові обов’язки яких входить
безпосереднє виконання робіт підвищеної небезпеки (ДНАОП 0.00-8.02-93)
та робіт, що потребують професійного добору (ДНАОП 0.03-8.06-94), при
прийнятті на роботу проходять на підприємстві попереднє спеціальне
навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно конкретних
виробничих умов, а надалі – періодичні перевірки знань у строки,
встановлені відповідними нормативними актами про охорону праці, але не
рідше одного разу на рік.

Програми попереднього спеціального навчання розроблюються відповідними
службами підприємства з урахуванням конкретних виробничих умов і
відповідних їм чинних нормативних актів про охорону праці та
затверджуються його керівником.

Інструктажі з охорони праці

Усі працівники, які приймаються на постійну чи тимчасову роботу, і при
подальшій роботі, повинні проходити на підприємстві навчання в формі
інструктажів з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим
від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні
аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці
поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться:

– з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову
роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;

– з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть
безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для
підприємства;

– з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження
виробничої практики;

– у разі екскурсії на підприємство;

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на
робочому місці з працівником:

– новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;

– який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;

– який буде виконувати нову для нього роботу;

– відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому
процесі на підприємстві.

Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці в
терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами
або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не
рідше:

– на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці;

– для решти робіт – 1 раз на 6 місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або
в кабінеті охорони праці:

– при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про
охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

– при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації
устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та
інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

– при порушеннях працівниками вимог нормативних актів про охорону праці,
що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

– при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за
охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються
працівником;

– при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів
– для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – понад 60 днів.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

– при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою;

– при ліквідації аварії, стихійного лиха;

– при проведенні робіт, на які оформлюються наряд-допуск, розпорядження
або інші документи.

Стажування (дублювання) та допуск працівників до роботи

Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на
робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом
досвідчених, кваліфікованих фахівців пройти стажування протягом 2 – 15
змін або дублювання протягом не менше шести змін.

Працівники, функціональні обов’язки яких пов’язані із забезпеченням
безаварійної роботи важливих і складних господарчих потенційно
небезпечних об’єктів або з виконанням окремих потенційно небезпечних
робіт (теплові та атомні електричні станції, гірничодобувні
підприємства, інші подібні об’єкти, порушення технологічних режимів яких
являє загрозу для працівників та навколишнього середовища), до початку
самостійної роботи повинні проходити дублювання з обов’язковим
суміщенням з протиаварійними і протипожежними тренуваннями відповідно до
плану ліквідації аварій.

Допуск до стажування (дублювання) оформлюється наказом (розпорядженням)
по підприємству (структурному підрозділу), в якому визначаються
тривалість стажування (дублювання) та прізвище відповідального
працівника. Перелік посад і професій працівників, які повинні проходити
стажування (дублювання), а також тривалість стажування (дублювання)
визначаються керівником підприємства. Тривалість стажування (дублювання)
залежить від стажу і характеру роботи, а також від кваліфікації
працівника. Керівнику підприємства надається право своїм наказом
(розпорядженням) звільняти від проходження стажування (дублювання)
працівника, який має стаж роботи за відповідною професією не менше 3
років або переводиться з одного цеху до іншого, де характер його роботи
та тип обладнання, на якому він працюватиме, не змінюються.

Стажування (дублювання) проводиться за програмами для конкретної
професії, посади, робочого місця, які розробляються на підприємстві і
затверджуються керівником підприємства (структурного підрозділу) на
робочих місцях свого або іншого подібного за технологією підприємства. У
процесі стажування працівники повинні виконувати роботи, які за
складністю, характером, вимогами безпеки відповідають роботам, що
передбачаються функціональними обов’язками цих працівників.

Лекція 2. Тема 2.3 – Розслідування, облік і аналіз нещасних випадків,
професійних захворювань та аварій

Розслідування нещасних випадків та аварій. Вимоги Закону України “Про
охорону праці” щодо розслідування та обліку нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій. Положення про порядок розслідування та
ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на
виробництві. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків.
Положення про розслідування та облік випадків та інцидентів
невиробничого характеру.

Література: осн. Л-5 (Розділ 1.).

Завдання на СРС: Склад комісій, терміни та матеріали розслідування, акт
розслідування. Контроль за своєчасним та правильним розслідуванням
нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві.
Методи аналізу виробничого травматизму.

Розслідування, реєстрація та облік нещасних випадків, професійних
захворювань та aвapiй

Згідно статті 22 Закону України “Про охорону праці» роботодавець повинен
організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що
затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з
всеукраїнськими об’єднаннями профспілок. Зараз в Україні діє Положення
про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджене Постановою
Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. N 1094.

Дія цього Положення поширюється на підприємства, установи та організації
незалежно від форми власності, на осіб, у тому числі іноземців та осіб
без громадянства, які є власниками цих підприємств або уповноваженими
ними особами, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які
відповідно до законодавства використовують найману працю, на осіб, які
забезпечують себе роботою самостійно за умови добровільної сплати ними
внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві, а також на осіб, у тому числі іноземців та осіб без
громадянства, які працюють на умовах трудового договору (контракту),
проходять виробничу практику або залучаються до праці.

Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з
учнями і студентами навчальних закладів під час навчально-виховного
процесу, трудового і професійного навчання в навчальному закладі,
визначається МОН.

Розслідування та облік нещасних випадків

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров’я, поранення,
травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних
іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші
отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження
електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші
ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха
(землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту
з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що
призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи
більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу)
роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті
на підприємстві (далі – нещасні випадки).

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам
потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи
іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до надання
необхідної допомоги.

Керівник робіт (уповноважена особа підприємства) у свою чергу
зобов’язаний:

– терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, у разі
необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу;

– повідомити про те, що сталося, роботодавця, відповідну профспілкову
організацію;

– зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому
місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події
(якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників і не призведе до
більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних
випадків.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків
із смертельним наслідком та групових, організує його розслідування і
утворює комісію з розслідування.

У разі груповового нещасного випадку, нещасного випадку із смертельним
наслідком, роботодавець зобов’язаний негайно передати засобами зв’язку
повідомлення за встановленою формою:

– відповідному територіальному органу Держнаглядохоронпраці;

– відповідному органу прокуратури за місцем виникнення нещасного
випадку;

– відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду;

– органу, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі
його відсутності – відповідній місцевій держадміністрації або
виконавчому органу місцевого самоврядування);

– відповідній установі (закладу) санітарно-епідеміологічної служби у
разі виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь);

– профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

– вищестоящому профспілковому органу;

– відповідному органу з питань захисту населення і територій від
надзвичайних ситуацій та іншим органам (у разі необхідності).

Такі нещасні випадки підлягають спеціальному розслідуванню.

Звітність та інформація про нещасні випадки, аналіз їх причин

Роботодавець на підставі актів за формою Н-1 складає державну
статистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою
Держкомстатом, і подає її в установленому порядку відповідним
організаціям, а також несе відповідальність за її достовірність згідно
із законодавством.

Роботодавець зобов’язаний проводити аналіз причин нещасних випадків за
підсумками кварталу, півріччя і року та розробляти і здійснювати заходи
щодо запобігання подібним випадкам.

Органи, до сфери управління яких належать підприємства, місцеві
держадміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування зобов’язані
аналізувати обставини і причини нещасних випадків за підсумками півріччя
і року, доводити результати цього аналізу до відома підприємств, що
належать до сфери їх управління, а також розробляти і здійснювати заходи
щодо запобігання подібним випадкам.

Органи державного управління, державного нагляду за охороною праці, Фонд
та профспілкові організації в межах своєї компетенції перевіряють
ефективність профілактики нещасних випадків, вживають заходів до
виявлення та усунення порушень.

Підприємства, органи, до сфери управління яких належать підприємства, а
також Фонд ведуть облік усіх пов’язаних з виробництвом нещасних
випадків.

Розслідування та облік професійних захворювань

Розслідуванню підлягають усі вперше виявлені випадки хронічних
професійних захворювань і отруєнь (далі – професійні захворювання).

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у
складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано
таке право МОЗ.

У разі необхідності до роботи експертної комісії залучаються спеціалісти
(представники) підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду,
профспілкової організації, членом якої є потерпілий.

Віднесення захворювання до професійного проводиться відповідно до
Порядку встановлення зв’язку захворювання з умовами праці.

Зв’язок професійного захворювання з умовами праці працівника
визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної
характеристики умов праці, яка складається відповідною установою
(закладом) державної санітарно-епідеміологічної служби за участю
спеціалістів (представників) підприємства, профспілок та робочого органу
виконавчої дирекції Фонду. Санітарно-гігієнічна характеристика видається
на запит керівника лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує
підприємство, або спеціаліста з профпатології міста (області),
завідуючого відділенням профпатології міської (обласної) лікарні.

На кожного хворого клініками науково-дослідних інститутів, відділеннями
професійних захворювань лікувально-профілактичних закладів складається
повідомлення за формою П-3. Протягом трьох діб після встановлення
остаточного діагнозу повідомлення надсилається роботодавцю або керівнику
підприємства, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення
професійного захворювання, відповідній установі (закладу) державної
санітарно-епідеміологічної служби та лікувально-профілактичному закладу,
які обслуговують це підприємство, відповідному робочому органу
виконавчої дирекції Фонду.

Роботодавець організовує розслідування кожного випадку виявлення
професійного захворювання протягом десяти робочих днів з моменту
одержання повідомлення.

Розслідування випадку професійного захворювання проводиться комісією у
складі представників: відповідної установи (закладу) державної
санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії);
лікувально-профілактичного закладу; підприємства; профспілкової
організації, членом якої є хворий; або уповноваженого трудового
колективу з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки;
відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

До розслідування в разі необхідності можуть залучатися представники
інших органів.

Роботодавець зобов’язаний подати комісії з розслідування дані
лабораторних досліджень шкідливих факторів виробничого процесу,
необхідну документацію (технологічні регламенти, вимоги і нормативи з
безпеки праці тощо), забезпечити комісію приміщенням, транспортними
засобами і засобами зв’язку, організувати друкування, розмноження і
оформлення в необхідній кількості матеріалів розслідування.

Комісія з розслідування зобов’язана:

– скласти програму розслідування причин професійного захворювання;

– розподілити функції між членами комісії;

– розглянути питання про необхідність залучення до її роботи експертів;

– провести розслідування обставин та причин професійного захворювання;

– скласти акт розслідування за формою П-4, у якому зазначити заходи щодо
запобігання розвиткові професійного захворювання, забезпечення
нормалізації умов праці, а також назвати осіб, які не виконали
відповідні вимоги (правила, гігієнічні регламенти).

Акт розслідування причин професійного захворювання складається комісією
з розслідування у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення
розслідування та надсилається роботодавцем хворому,
лікувально-профілактичному закладу, який обслуговує це підприємство,
робочому органу виконавчої дирекції Фонду та профспілковій організації,
членом якої є хворий. Один примірник акта надсилається відповідній
установі (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби для
аналізу і контролю за здійсненням заходів.

Перший примірник акта розслідування залишається на підприємстві, де
зберігається протягом 45 років.

Роботодавець зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення
розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали
та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а
також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено
порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення
професійного захворювання.

Про здійснення запропонованих комісією з розслідування заходів щодо
запобігання професійним захворюванням роботодавець письмово інформує
відповідну установу (заклад) державної санітарно-епідеміологічної служби
протягом терміну, зазначеного в акті.

У разі втрати працівником працездатності внаслідок професійного
захворювання роботодавець направляє потерпілого на МСЕК для розгляду
питання подальшої його працездатності.

Контроль за своєчасністю і об’єктивністю розслідування професійних
захворювань, їх документальним оформленням, виконанням заходів щодо
усунення причин здійснюють установи (заклади) державної
санітарно-епідеміологічної служби, Фонд, профспілки та уповноважені
трудових колективів з питань охорони праці відповідно до їх компетенції.

Реєстрація та облік випадків професійних захворювань ведеться в
спеціальному журналі.

До цього журналу також вносяться дані щодо працездатності кожного
працівника, в якого виявлено професійне захворювання.

У разі виявлення у працівника кількох професійних захворювань потерпілий
реєструється в журналі один раз із зазначенням усіх його діагнозів.

Установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби на
підставі актів розслідування випадків професійних захворювань складають
карти обліку професійних захворювань за формою П-5. Ці карти і записи на
магнітних носіях зберігаються у відповідній установі (закладі) державної
санітарно-епідеміологічної служби та в МОЗ протягом 45 років.

Розслідування та облік аварій

Про аварію свідок повинен негайно повідомити безпосереднього керівника
робіт або іншу посадову особу підприємства, які в свою чергу зобов’язані
повідомити роботодавця.

Роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни,
зобов’язані діяти згідно з планом ліквідації аварії, вжити першочергових
заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної допомоги,
запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної
зони та обмеження доступу до неї людей.

На підприємстві згідно з вимогами законодавчих та інших
нормативно-правових актів з питань захисту населення і територій від
надзвичайних ситуацій та охорони праці повинні бути розроблені і
затверджені роботодавцем:

– план попередження надзвичайних ситуацій, у якому визначаються можливі
аварії та інші надзвичайні ситуації техногенного та природного
характеру, прогнозуються наслідки, визначаються заходи щодо їх
ліквідації, терміни виконання, а також сили і засоби, що для цього
залучаються;

– план ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій), у якому перелічуються
всі можливі аварії та інші надзвичайні ситуації, визначаються дії
посадових осіб і працівників підприємства під час їх виникнення,
обов’язки працівників професійних аварійно-рятувальних служб або
працівників інших підприємств, які залучаються до ліквідації
надзвичайних ситуацій.

Роботодавець або уповноважена ним особа зобов’язаний негайно повідомити
про аварію територіальний орган Держнаглядохоронпраці, орган, до сфери
управління якого належить підприємство, відповідну місцеву
держадміністрацію або виконавчий орган місцевого самоврядування, штаб
цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, прокуратуру за місцем
виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а в разі
травмування або загибелі працівників також відповідний робочий орган
виконавчої дирекції Фонду.

Розслідування аварій з нещасними випадками проводиться згідно вимог
Положення про розслідування нещасних випадків.

Розслідування аварій без нещасних випадків проводиться комісіями з
розслідування, що утворюються.

Головою комісії призначається представник органу, до сфери управління
якого належить підприємство, місцевого органу виконавчої влади або
представник органу державного нагляду за охороною праці чи МНС.

У ході розслідування комісія з розслідування визначає характер аварії,
з’ясовує обставини, що спричинили її, встановлює факти порушення вимог
законодавства та нормативних актів з питань охорони праці, цивільної
оборони, правил експлуатації устаткування та технологічних регламентів,
визначає якість виконання будівельно-монтажних робіт або окремих вузлів,
конструкцій, їх відповідність вимогам технічних і галузевих нормативних
актів та проекту, встановлює осіб, що несуть відповідальність за
виникнення аварії, намічає заходи щодо ліквідації її наслідків та
запобігання подібним аваріям.

Комісія з розслідування зобов’язана протягом десяти робочих днів
розслідувати аварію і скласти акт за формою Н-5. Шкода, заподіяна
аварією, визначається з урахуванням втрат, зазначених у додатку
Положення про розслідування.

Залежно від характеру аварії у разі необхідності проведення додаткових
досліджень або експертизи зазначений термін може бути продовжений
органом, який призначив комісію.

За результатами розслідування аварії роботодавець видає наказ, яким
відповідно до висновків комісії з розслідування затверджує заходи щодо
запобігання подібним аваріям і притягає до відповідальності працівників
за порушення законодавства про охорону праці.

Технічне оформлення матеріалів розслідування аварії проводить
підприємство, де сталася аварія, яке в п’ятиденний термін після
закінчення розслідування надсилає їх прокуратурі та органам,
представники яких брали участь у розслідуванні.

Перший примірник акта розслідування аварії, внаслідок якої не сталося
нещасного випадку, зберігається на підприємстві до завершення термінів
здійснення заходів, визначених комісією з розслідування, але не менше
двох років.

Роботодавець зобов’язаний проаналізувати причини аварії та розробити
заходи щодо запобігання подібним аваріям у подальшому.

Державна статистична звітність щодо аварій затверджується Держкомстатом
за поданням Держнаглядохоронпраці.

Письмову інформацію про здійснення заходів, запропонованих комісією з
розслідування, роботодавець подає організаціям, представники яких брали
участь у розслідуванні, у терміни, зазначені в акті розслідування
аварії.

Склад комісій, терміни та матеріали розслідування, акт розслідування

До складу комісії з розслідування включаються:

– керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа
(спеціаліст), на яку роботодавцем покладено виконання функцій
спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії),

– керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст,

– представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або
уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо
потерпілий не є членом профспілки,

– інші особи.

Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці,
де стався нещасний випадок, до складу комісії з розслідування не
включається.

У разі настання нещасного випадку з можливою інвалідністю до складу
комісії з розслідування включається також представник відповідного
робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) до складу
комісії з розслідування включається також спеціаліст відповідної
установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби та
відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

Потерпілий або його довірена особа має право брати участь в
розслідуванні нещасного випадку.

У разі настання нещасного випадку з особою, яка забезпечує себе роботою
самостійно, за умови добровільної сплати нею внесків на державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві розслідування
організує відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду. Головою
комісії з розслідування призначається представник відповідного робочого
органу виконавчої дирекції Фонду, а до складу цієї комісії включається
потерпілий або його довірена особа, спеціаліст з охорони праці
відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевого
самоврядування, представник профспілкової організації, членом якої є
потерпілий.

Комісія з розслідування зобов’язана протягом трьох діб:

– обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які
причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

– визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам
нормативно-правових актів про охорону праці;

– з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку,
визначити, пов’язаний чи не пов’язаний цей випадок з виробництвом;

– визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про
охорону праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібним
нещасним випадкам;

– скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у двох
примірниках, а також акт за формою Н-1 або акт за формою НТ про
потерпілого у шести примірниках і передати його на затвердження
роботодавцю;

– у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім
акта за формою Н-1, складається також карта обліку професійного
захворювання (отруєння) за формою П-5.

До першого примірника акта розслідування нещасного випадку за формою Н-5
(далі – акт розслідування нещасного випадку) додаються акт за формою Н-1
або НТ, пояснення свідків, потерпілого, витяги з експлуатаційної
документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують
стан робочого місця (устаткування, машини, апаратура тощо), у разі
необхідності також медичний висновок про наявність в організмі
потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НТ, беруться
на облік і реєструються роботодавцем у спеціальному журналі.

Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НТ
протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які
сталися за межами підприємства, – протягом доби після одержання
необхідних матеріалів.

Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються:

– потерпілому або його довіреній особі разом з актом розслідування
нещасного випадку;

– керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, дільниці, місця,
де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання
подібним випадкам;

– відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду разом з копією
акта розслідування нещасного випадку;

– відповідному територіальному органу Держнаглядохоронпраці;

– профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

– керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства або
посадовій особі (спеціалісту), на яку роботодавцем покладено виконання
функцій спеціаліста з питань охорони праці.

На вимогу потерпілого голова комісії з розслідування зобов’язаний
ознайомити потерпілого або його довірену особу з матеріалами
розслідування нещасного випадку.

Копія акта за формою Н-1 надсилається органу, до сфери управління якого
належить підприємство. У разі виявлення гострого професійного
захворювання копія акта за формою Н-1 та карта обліку гострого
професійного захворювання за формою П-5 надсилається також до
відповідної установи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Акти розслідування нещасного випадку, акти за формою Н-1 або НТ разом з
матеріалами розслідування підлягають зберіганню протягом 45 років на
підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий.

По закінченні періоду тимчасової непрацездатності або у разі смерті
потерпілого роботодавець, який бере на облік нещасний випадок, складає
повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і в
десятиденний термін надсилає його організаціям і посадовим особам, яким
надсилався акт за формою Н-1 або НТ. Повідомлення про наслідки нещасного
випадку обов’язково додається до акта за формою Н-1 або НТ і підлягає
зберіганню разом з ним.

Посадова особа Держнаглядохоронпраці має право у разі необхідності із
залученням представників відповідного робочого органу виконавчої
дирекції Фонду та профспілкової організації, членом якої є потерпілий,
проводити розслідування нещасного випадку (надходження скарги, незгода з
висновками розслідування обставин та причин нещасного випадку або його
приховання тощо) і видавати обов’язкові для виконання роботодавцем
приписи за формою Н-9 щодо необхідності визнання нещасного випадку
пов’язаним з виробництвом, складання або перегляду акта за формою Н-1 та
взяття його на облік.

Порядок проведення спеціального розслідування нещасного випадку

Спеціальне розслідування організовує роботодавець (якщо постраждав сам
роботодавець, – орган, до сфери управління якого належить підприємство,
а у разі його відсутності – відповідна місцева держадміністрація або
виконавчий орган місцевого самоврядування). Розслідування проводиться
комісією із спеціального розслідування, яка призначається наказом
керівника територіального органу Держнаглядохоронпраці за погодженням з
органами, представники яких входять до складу цієї комісії.

До складу комісії із спеціального розслідування включаються: посадова
особа органу державного нагляду за охороною праці (голова комісії),
представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду,
представники органу, до сфери управління якого належить підприємство, а
у разі його відсутності – відповідної місцевої держадміністрації або
виконавчого органу місцевого самоврядування, роботодавця, профспілкової
організації, членом якої є потерпілий, вищестоящого профспілкового
органу або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці,
якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі розслідування випадків
виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст
відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної
служби.

Залежно від конкретних умов (кількості загиблих, характеру і можливих
наслідків аварії тощо) до складу комісії із спеціального розслідування
можуть бути включені спеціалісти відповідного органу з питань захисту
населення і територій від надзвичайних ситуацій, представники органів
охорони здоров’я та інших органів.

Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого
загинуло 2 – 4 особи, проводиться комісією, яка призначається наказом
керівника Держнаглядохоронпраці або його територіального органу, а
випадку, під час якого загинуло 5 і більше осіб або травмовано 10 і
більше осіб, проводиться комісією, яка призначається наказом
Держнаглядохоронпраці, якщо з цього приводу не було прийнято
спеціального рішення Кабінету Міністрів України.

Спеціальне розслідування нещасних випадків проводиться протягом не
більше 10 робочих днів. У разі необхідності встановлений термін може
бути продовжений органом, який призначив розслідування.

За результатами розслідування складається акт спеціального розслідування
за формою Н-5, а також оформляються інші матеріали, передбачені
Положенням, у тому числі карта обліку професійного захворювання
(отруєння) на кожного потерпілого за формою П-5, якщо нещасний випадок
пов’язаний з гострим професійним захворюванням (отруєнням).

Акт спеціального розслідування підписується головою і всіма членами
комісії із спеціального розслідування. У разі незгоди із змістом акта
член комісії у письмовій формі викладає свою окрему думку.

Акт за формою Н-1 або НТ на кожного потерпілого складається відповідно
до акта спеціального розслідування у двох примірниках, підписується
головою та членами комісії із спеціального розслідування і
затверджується роботодавцем протягом доби після одержання цих
документів.

Для встановлення причин нещасних випадків і розроблення заходів щодо
запобігання подібним випадкам комісія із спеціального розслідування має
право вимагати від роботодавця утворення експертної комісії із
залученням до її роботи за рахунок підприємства експертів – спеціалістів
науково-дослідних, проектно-конструкторських та інших організацій,
органів виконавчої влади та державного нагляду за охороною праці.

Медичні заклади, судово-медична експертиза, органи прокуратури і
внутрішніх справ та інші органи зобов’язані згідно із законодавством
безоплатно надавати на запит посадових осіб Держнаглядохоронпраці або
Фонду, які є членами комісії із спеціального розслідування, відповідні
матеріали та висновки щодо нещасного випадку.

Під час розслідування роботодавець зобов’язаний:

– зробити у разі необхідності фотознімки місця нещасного випадку,
пошкодженого об’єкта, устаткування, інструменту, а також надати технічну
документацію та інші необхідні матеріали;

– надати транспортні засоби, засоби зв’язку, службові приміщення для
роботи комісії із спеціального розслідування, експертної комісії;

– організувати у разі розслідування випадків виявлення гострого
професійного захворювання (отруєння) проведення медичного обстеження
працівників відповідної дільниці підприємства;

– забезпечити проведення необхідних лабораторних досліджень і
випробувань, технічних розрахунків та інших робіт;

– організувати друкування, розмноження і оформлення в необхідній
кількості матеріалів спеціального розслідування.

Роботодавець, працівником якого є потерпілий, компенсує витрати,
пов’язані з діяльністю комісії із спеціального розслідування та
залучених до її роботи спеціалістів. Роботодавець у п’ятиденний термін з
моменту підписання акта спеціального розслідування нещасного випадку чи
одержання припису посадової особи Держнаглядохоронпраці щодо взяття на
облік нещасного випадку зобов’язаний розглянути ці матеріали і видати
наказ про здійснення запропонованих заходів щодо запобігання виникненню
подібних випадків, а також притягнути до відповідальності працівників,
які допустили порушення законодавства про охорону праці.

Перший примірник матеріалів розслідування залишається на підприємстві.
Потерпілому або членам його сім’ї, довіреній особі надсилається
затверджений акт за формою Н-1 або НТ разом з копією акта спеціального
розслідування нещасного випадку.

Тема 2.4 – Основні фактори виробничого середовища, що визначають умови
праці на виробництві. Основи фізіології, гігієни праці та виробничої
санітарії

Основні фактори виробничого середовища, що визначають та формують умови
праці на виробництві.

Мікроклімат робочої зони.

Вплив шкідливих речовин на здоров’я працюючих. Класифікація шкідливих
домішок повітряного середовища за характером дії на організм людини.
Класи небезпечності речовин. Джерела забруднення повітряного середовища
шкідливими речовинами.

Значення виробничого освітлення для забезпечення продуктивності і
безпеки праці. Існуючи види та системи освітлення.

Вібрації як негативний чинник виробничого процесу. Класифікація
вібрацій.

Визначення поняття “виробничий шум”, його основні параметри.
Класифікація шумів.

Інфра- та ультразвук. Параметри інфра- та ультразвукових коливань.
Джерела ультра- та інфразвукових коливань.

Література: осн. Л-5 (Розділ 2.).

Завдання на СРС: Вплив параметрів мікроклімату на теплообмін організму
людини з навколишнім середовищем. Гострі і хронічні отруєння, професійні
захворювання. Основні світлотехнічні величини і поняття. Вплив вібрацій
на організм людини, вібраційна хвороба. Дія на організм людини шуму,
ультра- та інфразвуку.

Основні фактори виробничого середовища, що визначають та формують умови
праці на виробництві.

МІКРОКЛІМАТ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

Мікроклімат виробничих приміщень — це умови внутрішнього середовища цих
приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Як
фактор виробничого середовища, мікроклімат впливає на теплообмін
організму людини з цим середовищем і, таким чином, визначає тепловий
стан організму людини в процесі праці.

Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими
показниками:

· температура повітря (0С),

· відносна вологість повітря (%),

· швидкість руху повітря (м/с),

· інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінювання (Вт/м2) від
поверхонь обладнання та активних зон технологічних процесів (в ливарному
виробництві, при зварюванні і т. ін.).

При виконанні роботи в організмі людини відбуваються певні фізіологічні
(біологічні) процеси інтенсивність яких залежить від загальних затрат на
виконання робіт і які супроводжуються тепловим ефектом і завдяки яким
підтримується функціонування організму. Частина цього тепла споживається
самим організмом, а надлишки тепла повинні відводитись в оточуюче
організм середовище.

Значення параметрів мікроклімату суттєво впливають на самопочуття та
працездатність людини і, як наслідок цього, рівень травматизму. Тривала
дія високої температури повітря при одночасно підвищеної його вологості
приводить до збільшення температури тіла людини до 38-40 0С
(гіпертермія), в наслідок чого здійснюється різноманітні фізіологічні
порушення у організмі: зміни у обміні речовин, у серцево-судинної
системи, зміни функцій внутрішніх органів (печінки, шлунка, жовчного
міхура, нірок), змінні у системі дихання, порушення центральної та
периферичної нервових систем .

При підвищенні температури значного збільшується потовиділення, в
наслідок чого здійснюється різке порушення водного обміну. З потом із
організму виділяється значна кількість солей , головним образом
хлористого натрію, калію, кальцію. Зростає вмісту у крові молочний
кислоти, мочевини. Змінюються другі параметрі крові, в наслідок чого
вона згущається. В умовах високої температури збільшується частота
пульсу (до 100 -180 поштовхів за хвилину), збільшується артеріальний
тиск. Перегрів тіла людини супроводжується головними болями,
запамороченням, нудотою, загальною слабістю, часом могуть виникати
судоми та втрата свідомості. Негативна дія високої температури
збільшується при підвищеної вологості, тому що при цьому зніжує процес
випарювання поту, тобто погіршується тепловіддача від тіла людини. Зміни
в організму при підвищеної температурі безумовно відображаються на
працездатність людини. Так, збільшення температури повітря виробничого
середовища з 20 0С до 350С приводить до зниження працездатності людини
на 50-60%.

Суттєві фізіологічні зміни в організмі здійснюються також при холодовому
впливу, яке приводить до переохолоджуванню організму (гіпотермія) .
Найбільш виражені реакції на низку температуру є звуження судин м’язів
та шкіри. При цьому зніжується пульс, збільшується об’єм дихання і
споживання кисню. Тривала дія знижених температур приводить до появи
таких захворювань як радикуліт, невралгія, суглобного та м’язового
ревматизму, інфекційних запалювань дихального тракту, алергії і та ін.
Охолоджування температури тіла викликає порушення рефлекторних реакції ,
зниження тактильних і других реакцій, утруднюються рухи. Це також може
бути причиною збільшення виробничого травматизму.

Недостатня вологість повітря (нижче 20%) приводять до підсихання
слизових оболонок дихального тракту та очей, в наслідок чого зменшується
їх захисна здатність протистояти мікробам.

Фізіологічна дія рухомого потоку повітря пов’язана з змінами у
температурному режиму організму, а також механічної дії (повітряному
тиску) , яка вивчена ще недостатня. Встановлено, що максимальна
швидкість повітря на робочих місцях не повинна перевищувати 2 м/с.

ШКІДЛИВІ РЕЧОВИНИ

В даний час близько 60 тисяч хімічних речовин знаходять застосування в
діяльності людини. Серед інгредієнтів забруднення повітряного середовища
(шкідливі речовини) – тисячі хімічних сполук у вигляді аерозолів
(твердих, рідких) чи газоподібному вигляді.

Шкідливими називаються речовини, що при контакті з організмом можуть
викликати захворювання чи відхилення від нормального стану здоров’я, що
виявляються сучасними методами як у процесі контакту з ними, так і у
віддалений термін, в тому числі і в наступних поколіннях.

Склад і ступінь забруднення повітряного середовища різними речовинами
оцінюється по масі (мг) в одиниці об’єму повітря (м3 ) – концентрації
(С, мг/м3). Крім одиниці виміру – мг/м3, можуть використовуватися – %, а
також – млн-1 чи “ppm” (кількість часток речовини на мільйон часток
повітря).

По ступеню впливу на організм шкідливі речовини підрозділяються на
чотири класи небезпеки:

1- надзвичайно небезпечні, що мають ГДКрз – менш 0,1 мг/м3 у повітрі
(смертельна концентрація в повітрі менш 500мг/м3 );

2- високо небезпечні – ГДКрз – 0,11,0 мг/м3 (смертельна концентрація в
повітрі 500-5000 мг/м3);

3- помірковано небезпечні – ГДКрз-0,110,0 мг/м3 (смертельна
концентрація в повітрі 500050000 мг/м3);

4- мало небезпечні ГДКрз>10,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі
> 50000 мг/м3).

У таблиці приведені значення гранично допустимих концентрацій для деяких
інгредієнтів, що знаходяться у виробничому повітряному середовищі й в
атмосфері населених пунктів.

Таблиця

Гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у робочій зоні і в
атмосфері населених пунктів

Речовина

Назва (формула)ГДКрз ,

мг/м3ГДКмр,

мг/м3ГДКсд,

мг/м3Клас небезпеки

Дія на людинуОксид вуглецю (СО)

20,03,01,04Задушлива дія, порушення центральної нервової системиДвооксид
азоту (NO2)

2,00,0850,0853Порушення дихальних шляхів, набряк легенів, серцева
слабість.Сірчистий ангідрид (SO2)10,00,50,053Дратівна дія слизистих,
верхніх дихальних шляхів, імунна система, гастрит.Зважені речовини
(неорганічний пил) 0,150,05Захворювання дихальної системиКадмій
(Сd)0,051Канцероген*Свинець (Pb)0,010,0031Уражається шлунково-кишковий
тракт, печінка, нирки; змінюється склад крові і кісткового мозку;
уражається головний мозок; викликає м’язову
кволістьБензин100,05,01,54Наркотична дія (ураження центральної нервової
системи)Бензпирен (С20Н12)0,000150,1мкг/100 м31КанцерогенМарганець (Mn,
Mn2)0,051Уражає центральну нервову систему, печінку, шлунок Фенол
(С6Н6ПРО)0,30,010,012Потрібний захист шкіри, очей; алергійні дії

* Канцероген – речовина, що сприяє появі злоякісних новоутворень у
різних органах.

Освітлення виробничих приміщень

Світло – один із суттєвих чинників виробничого середовища, завдяки якому
забезпечується зоровий зв’язок працівника з його оточенням. Відомо, що
біля 80% всієї інформації про навколишнє середовище надходить до людини
через очі – наш зоровий апарат. Правильно організоване освітлення
позитивно впливає на діяльність центральної нервової системи, знижує
енерговитрати організму на виконання певної роботи, що сприяє підвищенню
працездатності людини, продуктивності праці і якості продукції, зниженню
виробничого травматизму тощо. Так, наприклад, збільшення освітленості
від 100 до 1000 люкс при напруженій зоровій роботі приводить до
підвищення продуктивності праці на 10-20%, зменшення браку на 20%,
зниження кількості нещасних випадків на 30%. Вважають, що 5% травм
можуть спричинюватись такою професійною хворобою як робоча міокопія
(короткозорість).

Слід відмітити особливо важливу роль в життєдіяльності людини природного
освітлення, його ультрафіолетової частини спектру. Природне освітлення
стимулює біохімічні процеси в організмі, поліпшує обмін речовин,
загартовує організм, йому властива протибактерицидна дія тощо. У зв’язку
з цим при недостатньому природному освітленні в умовах виробництва
санітарно-гігієнічні нормативи вимагають у системі штучного освітлення
застосовувати джерела штучного світла з підвищеною складовою
ультрафіолетового випромінювання – еритемні джерела світла.

Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в
основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове
сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація, акомодація,
конвергенція.

Адаптація – здатність ока пристосовуватися до різної освітленості
звуженням і розширенням зіниці в діапазоні 2 – 8 мм .

Акомодація – пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що
знаходяться від нього на різній відстані, за рахунок зміни кривизни
кришталика.

Конвергенція – здатність ока при розгляданні близьких предметів займати
положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише
кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Діючи на око,
випромінювання, що мають різну довжину хвилі, викликають відчуття того
або іншого кольору. Межі колірних смуг наступні:

Колір Довжина хвилі, нм Фіолетовий 380-450 Синій 450-480 Зелений
510-550 Жовтий 575-585 Оранжевий 585-620 Червоний 620-780

Для ока людини найбільш відчутним є жовто-зелене випромінювання із
довжиною хвилі 555 нм. Спектральний склад світла впливає на
продуктивність праці та психічний стан людини. Так, якщо продуктивність
людини при природному освітленні прийняти за 100%, то при червоному та
оранжевому освітленні (довжина хвилі 600 …780нм ) вона становить лише
76%. При надмірний яскравості джерел світла та оточуючих предметів може
відбутись засліплення робітника. Нерівномірність освітлення та
неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої
переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього, – до
швидкого вломлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються,
краще фарбувати в кольори з коефіцієнтом відбивання 0,4 – 0,6, і,
бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню .

Види виробничого освітлення

Залежно від джерел світла освітлення може бути природним, що створюється
прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що
створюється електричними джерелами світла, та суміщеним, при якому
недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двобічне), що
здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє,
здійснюється через отвори (ліхтарі) в дахах і перекриттях; комбіноване –
поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальнім та комбінованим. Загальне
освітлення передбачає розміщення світильників у верхній зоні приміщення
(не нижче 2,5 м над підлогою) для здійснювання загальне рівномірного або
загального локалізованого освітлення (з урахуванням розтушування
обладнання та робочих місць). Місцеве освітлення створюється
світильниками, що концентрують світловий потік безпосереднього на
робочих місцях. Комбіноване освітлення складається із загального та
місцевого. Його доцільно застосувати при роботах високої точності, а
також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи,
напрямок світла. Одне місцеве освітлення у виробничих приміщеннях
заборонене.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче,
чергове, аварійне, евакуаційне, охоронне .

Робоче освітлення створює необхідні умови для нормальної трудової
діяльності людини.

Чергове освітлення – зніжений рівень освітлення, що передбачається у
неробочий час, при цьому використовують частину світильників інших видів
освітлення.

Аварійне освітлення вмикається при вимиканні робочого освітлення.
Світильники аварійного освітлення живляться від автономного джерела і
повинні забезпечувати освітленість не менше 5 % величини робочого
освітлення, але не менше 2 лк на робочих поверхнях виробничих приміщень
і не менше 1 лк на території підприємства.

Евакуаційне освітлення вмикається для евакуації людей з приміщення під
час виникнення небезпеки. Воно встановлюється у виробничих приміщеннях з
кількістю працюючих більше 50, а також у приміщеннях громадських та
допоміжних будівель промислових підприємств, якщо в них одночасно можуть
знаходитися більше 100 чоловік. Евакуаційна освітленність у приміщеннях
має бути 0,5 лк, поза приміщенням 0,2 лк.

Охоронне освітлення передбачається вздовж границь територій, що
охороняються, і має забезпечувати освітленість 0,5 лк.

Вібрації

Вібрація це механічні коливання пружних тіл або коливальні рухи
механічних систем. Для людини вібрація є видом механічного впливу, якій
має негативні наслідки для організму.

Причиною появи вібрації є неврівноважені сили та ударні процеси в
діючих механізмах. Створення високопродуктивних потужних машин і
швидкісних транспортних засобів при одночасному зниженні їх
матеріалоємності неминуче призводить до збільшення інтенсивності і
розширення спектру вібраційних та віброакустичних полів. Цьому сприяє
також широке використання в промисловості і будівництві високоефективних
механізмів вібраційної та віброударної дії . Дія вібрації може приводити
до трансформування внутрішньої структури і поверхневих шарів матеріалів,
зміни умов тертя і зносу на контактних поверхнях деталей машин,
нагрівання конструкцій. Через вібрацію збільшуються динамічні
навантаження в елементах конструкцій, стиках і сполученнях, знижується
несуча здатність деталей, ініціюються тріщини, виникає руйнування
обладнання. Усе це приводить до зниження строку служби устаткування,
зростання імовірності аварійних ситуацій і зростання економічних витрат.
Вважають, що 80% аварії в машинах і механізмах здійснюється в наслідок
вібрації. Крім того, коливання конструкцій часто є джерелом небажаного
шуму. Захист від вібрації є складною і багатоплановою в
науково-технічному та важливою у соціально-економічному відношеннях
проблемою нашого суспільства.

Дія вібрації визначається інтенсивністю коливань, їх спектральним
складом, тривалістю впливу та напрямком дії. Показниками інтенсивності є
середньоквадратичні або амплітудні значення віброприскорення (а),
віброшвидкості(v), вібро зміщення (x). Параметри x,v, a – взаємозалежні,
і для синусоїдальних вібрацій величина кожного з них може бути обчислена
за значеннями іншого зі співвідношення:

a = v(2рf)= x(2рf)2

де 2рf – кругова частота вібрації, с-1.

Для оцінки рівнів вібрації використовується логарифмічна шкала децибел .

Логарифмічні рівні віброшвидкості (Lv) в дБ визначають за формулою:

picscalex1000100090000034e0100000300150000000000050000000902000000000400
000002010100050000000102ffffff00040000002e011800050000003102010000000500
00000b0200000000050000000c02400480091200000026060f001a00ffffffff00001000
0000c0ffffffb9ffffff40090000f90300000b00000026060f000c004d61746854797065
0000f00009000000fa02000010000000000000002200040000002d010000050000001402
000203070500000013020002a60815000000fb0280fe0000000000009001000000000402
001054696d6573204e657720526f6d616e000094040000002d01010008000000320a6002
e608010000002c0008000000320a60027d0302000000323008000000320a60023a000100
00004c0015000000fb0220ff0000000000009001000000000402001054696d6573204e65
7720526f6d616e000094040000002d01020004000000f001010008000000320aee03eb07
01000000300008000000320ac0024e0101000000760010000000fb0280fe000000000000
9001010000020002001053796d626f6c0002040000002d01010004000000f00102000800
0000320a8e03e706010000006e0008000000320a6d013e07010000006e0015000000fb02
80fe0000000000009001010000000402001054696d6573204e657720526f6d616e000094
040000002d01020004000000f001010008000000320a60020f05020000004c6710000000
fb0280fe0000000000009001000000020002001053796d626f6c0002040000002d010100
04000000f001020008000000320a60025202010000003d000a00000026060f000a00ffff
ffff01000000000010000000fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797374
656d00cc040000002d01020004000000f0010100030000000000

де v – середньоквадратичне значення віброшвидкості, м/с,
(v=picscalex100010009000003840100000400150000000000050000000902000000000
400000002010100050000000102ffffff00040000002e011800050000003102010000000
50000000b0200000000050000000c02c00480061200000026060f001a00ffffffff00001
0000000c0ffffffa1ffffff40060000610400000b00000026060f000c004d61746854797
0650000f00009000000fa02000010000000000000002200040000002d010000050000001
4028002440105000000130280025c02050000001402f9024800050000001302dd0279000
9000000fa02000020000000000000002200040000002d010100050000001402e50279000
500000013025f04c000040000002d0100000500000014025f04c80005000000130267002
6010500000014026700260105000000130267002c0610000000fb02c0fd0000000000009
001000000020002001053796d626f6c0002040000002d01020008000000320a3903a7020
1000000e50015000000fb0220ff0000000000009001010000000402001054696d6573204
e657720526f6d616e0000b5040000002d01030004000000f001020008000000320a5a013
c03010000006e0008000000320a4003680501000000690015000000fb0280fe000000000
0009001010000cc0402001054696d6573204e657720526f6d616e00ccb5040000002d010
20004000000f001030008000000320a0e04460101000000d20015000000fb0220ff00000
00000009001000000000402001054696d6573204e657720526f6d616e0000b5040000002
d01030004000000f001020008000000320a4f04390301000000310008000000320a34026
f0501000000320015000000fb0280fe0000000000009001000000000402001054696d657
3204e657720526f6d616e0000b5040000002d01020004000000f001030008000000320ae
002870401000000760008000000320aec0170010100000031000a00000026060f000a00f
fffffff01000000000010000000fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797
374656d00cc040000002d01030004000000f0010200030000000000, де vi – миттєві
значення віброшвидкості за період осереднення Т );

vo – опорне значення віброшвидкості, що дорівнює 5 х 10-8 м/с (для
локальної та загальної вібрацій).

Логарифмічні рівні віброприскорення (La) в дБ визначають за формулою:

picscalex100010009000003540000000000120000000000050000000902000000000400
000002010100050000000102ffffff00040000002e011800050000003102010000000500
00000b0200000000050000000c02200220011200000026060f001a00ffffffff00001000
0000c0ffffffa5ffffffe0000000c50100000b00000026060f000c004d61746854797065
000050000a00000026060f000a00ffffffff010000000000030000000000picscalex100
010009000003540000000000120000000000050000000902000000000400000002010100
050000000102ffffff00040000002e01180005000000310201000000050000000b020000
0000050000000c02200220011200000026060f001a00ffffffff000010000000c0ffffff
a5ffffffe0000000c50100000b00000026060f000c004d61746854797065000050000a00
000026060f000a00ffffffff010000000000030000000000picscalex100010009000003
7a0100000300170000000000050000000902000000000400000002010100050000000102
ffffff00040000002e01180005000000310201000000050000000b020000000005000000
0c02400420091200000026060f001a00ffffffff000010000000c0ffffffb5ffffffe008
0000f50300000b00000026060f000c004d617468547970650000f00009000000fa020000
10000000000000002200040000002d0100000500000014020002c3060500000013020002
510817000000fb0280fe0000000000009001000000cc0402001054696d6573204e657720
526f6d616e2043797200cce6040000002d01010008000000320a60027d08010000002c00
17000000fb0280fe0000000000009001000000cc0402001054696d6573204e657720526f
6d616e204379720000e6040000002d01020004000000f001010008000000320a8b03d506
01000000e00008000000320a70012d0701000000e00017000000fb0280fe000000000000
9001000000cc0402001054696d6573204e657720526f6d616e2043797200cce604000000
2d01010004000000f001020008000000320a60025a0302000000323008000000320a6002
4000010000004c0017000000fb0220ff0000000000009001000000cc0402001054696d65
73204e657720526f6d616e2043797200cce6040000002d01020004000000f00101000800
0000320aeb03a30701000000300008000000320ac0023e0101000000610017000000fb02
80fe0000000000009001010000cc0402001054696d6573204e657720526f6d616e204379
7200cce6040000002d01010004000000f001020008000000320a6002e804020000004c67
10000000fb0280fe0000000000009001000000020002001053796d626f6c000204000000
2d01020004000000f001010008000000320a60023102010000003d000a00000026060f00
0a00ffffffff01000000000010000000fb021400090000000000bc02000000cc01020222
53797374656d00cc040000002d01010004000000f0010200030000000000

де a – середнє квадратичне значення віброприскорення, м/с2;

aо – опорне значення віброприскорення, що дорівнює 3 х 10-4 м/с2 .

За способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та локальну
(місцеву) вібрацію. Загальна вібрація та, що викликає коливання всього
організму, а місцева (локальна) – втягує в коливальні рухи лише окремі
частини тіла (руки, ноги).

Локальна вібрація, що діє на руки людини, утворюється багатьма ручними
машинами та механізованим інструментом, при керуванні засобами
транспорту та машинами, при будівельних та монтажних роботах.

Загальну вібрацію за джерелом виникнення поділяють на такі категорії:

Категорія 1 – транспортна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях
самохідних та причіпних машин, транспортних засобів під час руху по
місцевості, агрофонах і дорогах (в тому числі при їх будівництві). До
джерел транспортної вібрації відносять, наприклад, трактори
сільськогосподарські та промислові, самохідні сільськогосподарські
машини; автомобілі вантажні (в тому числі тягачі, скрепери, грейдери,
котки та ін.); снігоприбирачі, самохідний гірничошахтний рейковий
транспорт.

Категорія 2 – транспортно-технологічна вібрація, яка діє на людину на
робочих місцях машин з обмеженою рухливістю та таких, що рухаються
тільки по спеціально підготовленим поверхням виробничих приміщень,
промислових майданчиків та гірничих виробок. До джерел
транспортно-технологічної вібрації відносять, наприклад, екскаватори (в
тому числі роторні), крани промислові та будівельні, машини для
завантаження мартенівських печей (завалочні), гірничі комбайни,
самохідні бурильні каретки, шляхові машини, бетоноукладачі, транспорт
виробничих приміщень.

Категорія 3 – технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях
стаціонарних машин чи передається на робочі місця, які не мають джерел
вібрації. До джерел технологічної вібрації відносяться, наприклад,
верстати та метало-деревообробне, пресувально-ковальське обладнання,
ливарні машини, електричні машини, окремі стаціонарні електричні
установки, насосні агрегати та вентилятори, обладнання для буріння
свердловин, бурові верстати, машини для тваринництва, очищення та
сортування зерна (у тому числі сушарні), обладнання промисловості
будматеріалів (крім бетоноукладачів), установки хімічної та
нафтохімічної промисловості і т. ін.

Загальну технологічну вібрацію за місцем дії поділяють на такі типи:

а) на постійних робочих місцях виробничих приміщень підприємств;

б) на робочих місцях складів, їдалень, побутових, чергових та інших
виробничих приміщень, де немає джерел вібрації;

в) на робочих місцях заводоуправлінь, конструкторських бюро,
лабораторій, учбових пунктів, обчислювальних центрів, медпунктів,
конторських приміщень, робочих кімнат та інших приміщень для працівників
розумової праці.

За джерелом виникнення локальну вібрацію поділяють на таку, що
передається від:

– ручних машин або ручного механізованого інструменту, органів керування
машинами та устаткуванням;

– ручних інструментів без двигунів (наприклад, рихтувальні молотки) та
деталей, які оброблюються.

За часовими характеристиками загальні та локальні вібрації поділяють на:

– постійні, для яких величина віброприскорення або віброшвидкості
змінюється менше ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу зміну;

– непостійні, для яких величина віброприскорення або віброшвидкості
змінюється не менше ніж у 2 рази (6 дБ і більше) за робочу зміну.

За напрямком дії загальну та локальну вібрації характеризують з
урахуванням осей ортогональної системи координат X, Y, Z .

Напрями координатних осей при дії загальної (а) та локальної(б) вібрації

Характер вібрації, діючої на людину від машин і об’єктів представлений у
таблиці.

Таблиця

Характер вібрації, збуджуваної машинами Машини (об’єкти)Характер
вібраціїАвтомобілі, літаки, суднаВипадкова широкосмуговаБудівельні
машини, трактори, комбайни, трамваї, залізничний транспортВипадкова
вузькосмуговаМеталообробні верстати, компресори, текстильні машини,
двигуни внутрішнього згоряння, електродвигуниДетермінована
полігармонійнаБурові машини, підіймальні крани, відбійні молотки,
землерийні машиниВипадкова і детермінована полі- гармонійна

ВИРОБНИЧИЙ шум

Шум це будь-який небажаний звук, якій наносить шкоду здоров’ю людини,
знижує його працездатність, а також може сприяти отриманню травми в
наслідок зниження сприйняття попереджувальних сигналів. З фізичної точки
зору – це хвильові коливання пружного середовища , що поширюються з
певної швидкістю в газоподібній, рідкій або твердій фазі.

Звукові хвилі виникають при порушенні стаціонарного стану середовища в
наслідок впливу на них сили збудження и поширюючись у ньому утворюють
звукове поле. Джерелами цих порушень бути механічні коливання
конструкцій або їх частин, нестаціонарні явища в газоподібних або рідких
середовищах

Основними характеристиками таких коливань служить амплітуда звукового
тиску(р,Па), частота (f,Гц). Звуковий тиск – це різниця між миттєвим
значенням повного тиску у середовищі при наявності звуку та середнім
тиском в цьому середовищі при відсутності звуку. Поширення звукового
полю супроводжується переносом енергії, яка може бути визначена
інтенсивністю звуку J(Вт/м2 ).У вільному звуковому полі інтенсивність
звуку і звуковий тиск зв’язати між собою співвідношенням

J =p2 /с·C,

де J –інтенсивність звуку , Вт/м2

p- звуковий тиск, Па,

с- щільність середовища,кг/м3

С – швидкість звукової хвилі в даному середовищі, м/с.

За частотою звукові коливання поділяються на три діапазони: інфразвукові
з частотою коливань менше 20 Гц, звукові (ті, що ми чуємо) від 20 Гц до
20 кГц та ультразвукові більше 20 кГц . Швидкість поширення звукової
хвилі C ( м/с) залежить від властивостей середовища і насамперед від
його щільності. Так, в повітрі при нормальних атмосферних умовах C~344
м/с; швидкість звукової хвилі в воді ~1500 м/с , у металах ~ 3000-6000
м/с.

Людина сприймає звуки в широкому діапазоні інтенсивності (від нижнього
порога чутності до верхнього –больового порога ) . Але звуки різних
частот сприймаються неоднаково. Найбільша чутність звуку людиною
відбувається у діапазоні 800-4000 Гц. Найменша – в діапазоні 20-100 Гц.

Залежність рівня звукового тиску, що сприяється людиною від частоти
звуку (криві рівної гучності)

В зв’язку з тим, що слухове сприйняття пропорційне логарифму кількості
звукової енергії були використані логарифмічні значення – рівні звукової
інтенсивності (Li) та звукового тиску(Lp), які виражаються у децибелах
(дБ). Рівень інтенсивності та рівень тиску звука виражаються формулами:

Li = 101g J /J0 , дБ;

Lр = 201g р /р0 , дБ;

де J0,- значення інтенсивності на нижньому порозі чутності його людиною
при

частоті 1000 Гц, J0 = 10-12 Вт/м2 ;

р0 – порогові значення на нижнього порозі чутності звукового тиску
людиною на частоті

1000 Гц, р0 =2*10-5 Па.

На порозі больового відчуття (верхнього порога) на частоті 1000 гц
значення інтенсивності Jп =102Вт/м2, а звукового тиску рп=2·10 Па.

Спектр шуму залежність рівнів інтенсивності від частоти. Розрізняють
спектри суцільні (широкосмугові), у яких спектральні складові
розташовані по шкалі частот безперервно, і дискретні (тональні), коли
спектральні складові розділені ділянками нульової інтенсивності. На
практиці спектральну характеристику шуму звичайно визначають як
сукупність рівнів звукового тиску (інтенсивності) у частотних октавних
смугах. Ширина таких смуг відповідає співвідношенню fв /fн =2, де fв-
верхня частота смуги, fн – нижня частота смуги . Кожну смугу визначають
за ії середньо геометричної частоті
fср=picscalex1000100090000039a000000020012000000000005000000090200000000
0400000002010100050000000102ffffff00040000002e01180005000000310201000000
050000000b0200000000050000000c02800240021200000026060f001a00ffffffff0000
10000000c0ffffffb6ffffff00020000360200000b00000026060f000c004d6174685479
70650000600009000000fa02000010000000000000002200040000002d01000005000000
14029b0148000500000013027f01790009000000fa020000200000000000000022000400
00002d010100050000001402870179000500000013022a02c000040000002d0100000500
000014022a02c80005000000130252002601050000001402520026010500000013025200
f7010a00000026060f000a00ffffffff010000000000030000000000fв *fн .Оскільки
сприйняття звуку людиною різниця за частотою, для вимірів шуму, що
відповідає його суб’єктивному сприйняттю вводять поняття коректованого
рівня звукового тиску. Корекція здійснюється за допомогою поправок, які
додаються у частотних смугах. Стандартні значення корекції в частотних
смугах наведені у таблиці. Значення загального рівня шуму з урахуванням
вказаної корекції по частотним смугам називають рівнем звука ( дБА)

Таблиця. Стандартні значення корекції рівнів звукового тиску у частотних
смугах.

Середньо геометричні частоти октавних смуг,
Гц31,5631252505001000200040008000Корекція,
дБ-42-26,3-16,1-8,6-3,201,21,0-1,1

За часовими характеристиками шуми поділяють на постійні і непостійні.
Постійними вважають шуми, у яких рівень звуку протягом робочого дня
змінюється не більше ніж на 5 дБА. Непостійні шуми поділяються на
переривчасті, з коливанням у часі, та імпульсні. При переривчастому шумі
рівень звуку може різко падати до фонового рівня, а довжина інтервалів,
коли рівень залишається постійним і перевищує фоновий рівень, досягає 1
с та більше. При шумі з коливаннями у часі рівень звуку безперервно
змінюється у часі. До імпульсних відносять шуми у вигляді окремих
звукових сигналів тривалістю менше 1 с кожний, що сприймаються людським
вухом як окремі удари.

Джерело шуму характеризують звуковою потужністю W(Вт), під якою
розуміють кількість енергії у ватах, яка випромінюється цим джерелом у
вигляді звуку в одиницю часу.

Рівень звукової потужності(дБ) джерела визначають за формулою:

Lw = 10 lg W/W0 ,

де W0 порогові значення звукової потужності, яке дорівнює 10-12 Вт.

В випадку, коли джерело випромінює звукову енергію в усі сторони
рівномірно, середня інтенсивність звуку в будь-якій точці простору буде
дорівнювати:

Jср = W/4r2 ,

де r відстань від центра джерела до поверхні сфери, що віддалена на
таку достатньо велику відстань, щоб джерело можна було вважати точковим.

Якщо випромінювання відбувається не в сферу, а в обмежений простір,
вводиться кут випромінювання , який вимірюється в стерадіанах. Тоді

Jср = W/r2

Якщо джерело шуму являє собою пристрой, розташований на поверхні землі,
то =2, у двогранному куті =, у тригранному =/2.

Фактором направленості джерела називають відношення інтенсивності звуку,
який випромінюється в даному напрямі, до середньої інтенсивності

Ф = J/Jср

Шумові характеристики обов’язково встановлюють в стандартах або
технічних умовах на машини і вказують у їх паспортах. Значення шумових
характеристик встановлюють, виходячи з вимог забезпечення на робочих
місцях, житловій території і в будинках допустимих рівнів шуму.

Розрахунок очікуваної шумової характеристики є необхідною складовою
частиною конструювання машини або транспортного засобу.

УЛЬТРА ТА ІНФРАЗВУК

Ультразвук широко застосовують в техніці для диспергування рідин,
очищення частин, зварювання пластмас, дефектоскопії металів, очищення
газів від шкідливих домішок тощо.

У техніці застосовують звукові хвилі частотою вище 11,2 кГц, тобто
захоплюється частина діапазону відчутних для людини звуків. На організм
людини ультразвук впливає, головним чином, при безпосередньому контакті,
а також через повітря. При дотриманні заходів безпеки робота з
ультразвуком на стані здоров’я не позначається.

Коливання та звук інфразвукових частот широко розповсюджені в сучасному
виробництві й на транспорті. Вони утворюються під час роботи
компресорів, двигунів внутрішнього згоряння, великих вентиляторів, руху
локомотивів та автомобілів. Інфразвук є одним з несприятливих факторів
виробничого середовища, і при високих рівнях звукового тиску (більше
110-120 дБ) спостерігається шкідливий вплив його на організм людини.

Лекція 3. Тема 2.4 (Продовження ) – Основні фактори виробничого
середовища, що визначають умови праці на виробництві. Основи фізіології,
гігієни праці та виробничої санітарії

Класифікація та джерела електричних і магнітних полів та
електромагнітних випромінювань промислової частоти і радіочастотного
діапазону.

Класифікація та джерела ультрафіолетового та інфрачервоного
випромінювань.

Лазерне випромінювання, небезпечні і шкідливі фактори, що супроводжують
роботу лазерів. Класифікація лазерів за ступенями небезпечності
лазерного випромінювання.

Джерела іонізуючих випромінювань на виробництві.

Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії.

Література: осн. Л-5 (Розділ 2.).

Завдання на СРС: Особливості впливу електричних і магнітних полів та
електромагнітних випромінювань на людину. Небезпека дії іонізуючих
випромінювань. Особливості впливу на організм людини інфрачервоного,
ультрафіолетового та лазерного випромінювань.

ЕЛЕКТРИЧНІ І МАГНІТНІ ПОЛЯ ТА ЕЛЕКТРОМАГНІТНІ ВИПРОМІНЮВАННЯ ПРОМИСЛОВОЇ
ЧАСТОТИ І РАДІОЧАСТОТНОГО ДІАПАЗОНУ

Електромагнітна сфера нашої планети визначається, в основному,
електричним (Е=120-150 В/м) і магнітним (Н=24-40 А/м) полями Землі,
атмосферним електричним радіовипромінюванням Сонця і галактик, а також
полями штучних джерел. Діапазон природних і штучних полів дуже широкий:
починаючи від постійних магнітних і електростатичних полів і кінчаючи
ренгенівським і гамма-випромінюванням частотою 3*1021 Гц і вище. Кожний
з діапазонів електромагнітних випромінювань по-різному впливає на
розвиток живого організму. У відмінність від світлового, інфрачервоного
й ультрафіолетового випромінювань ще не знайдено відповідних рецепторів
для ЕМВ інших діапазонів. Маються деякі факти про безпосереднє
сприйняття клітинами мозку ЕМВ радіочастотного діапазону, про вплив
низькочастотних ЕМВ на функції головного мозку, які вимагають
додаткового підтвердження.

Джерелами електромагнітних випромінювань радіочастот є потужні
радіостанції, генератори надвисоких частот, установки індукційного і
діелектричного нагрівання, радари, вимірювальні і контролюючі пристрої,
дослідницькі установки, високочастотні прилади і пристрої в медицині та
побуті.

Джерелом електростатичного поля й електромагнітних випромінювань у
широкому діапазоні частот (понад – та інфранизькочастотному,
радіочастотному, інфрачервоному, видимому, ультрафіолетовому,
рентгенівському) є персональні електронно-обчислювальні машини (ПЕОМ і
відеодисплейні термінали (ВДТ) на електронно-променевих трубках, які
використовуються як у промисловості та наукових дослідженнях, так і в
побуті. Небезпеку для користувачів являє електромагнітне випромінювання
монітора в діапазоні частот 20 Гц-300 МГц і статичний електричний заряд
на екрані.

Джерелами електромагнітних полів промислової частоти є будь-які
електроустановки і струмопроводи промислової частоти. Чим більше струм,
що протікає в них, тим вище інтенсивність полів.

ІЧ ВИПРОМІНЮВАННЯ

Інфрачервоне випромінювання (теплове) виникає скрізь, де температура
вище абсолютного нуля, і є функцією теплового стану джерела
випромінювання. Більшість виробничих процесів супроводжується виділенням
тепла, тепло виділяється виробничим устаткуванням і матеріалами. Нагріті
тіла віддають своє тепло менш нагрітим трьома способами:
теплопровідністю, тепловипромінюванням, конвекцією. Дослідження
показують, що близько 60% тепла, що втрачається, приходиться на частку
тепловипромінювання. Промениста енергія, проходячи простір від нагрітого
тіла до менш нагрітого, переходить у теплову енергію в поверхневих шарах
тіла, що опромінюється. У результаті поглинання випромінюваної енергії
підвищується температура тіла людини, конструкцій приміщень,
устаткування, що в значній мірі впливає на метеорологічні параметри
(приводить до підвищення температури повітря в приміщенні).

Джерела ІЧ випромінювання поділяються на природні (природна радіація
сонця, неба) і штучні – будь-які поверхні, температура яких вища
порівняно з поверхнями, що опромінюються. Для людини це все поверхні t >
36-37C.

По фізичній природі ІЧ випромінювання явояє собою потік матеріальних
часток, яким притаманні квантові і хвильові властивості. ІЧ
випромінювання охоплює область спектра з довжиною хвилі 0.78…540 мкм.
Енергія кванта лежить у межах 0.0125…1.25 еВ.

За законом Стефана-Больцмана інтегральна щільність випромінювання,
Вт/м2, абсолютно чорного тіла пропорційна четвертому степеню його
абсолютної температури

picscalex1000100090000034d0100000200150000000000050000000902000000000400
000002010100050000000102ffffff00040000002e011800050000003102010000000500
00000b0200000000050000000c02c002200c1200000026060f001a00ffffffff00001000
0000c0ffffffbeffffffe00b00007e0200000b00000026060f000c004d61746854797065
0000600015000000fb02c0fe0000000000009001000000000402001054696d6573204e65
7720526f6d616e000081040000002d01000008000000320a3701470b0100000034000800
0000320a70029c0401000000300015000000fb0240fe0000000000009001000000000402
001054696d6573204e657720526f6d616e000081040000002d01010004000000f0010000
08000000320a0002980a01000000290009000000320a0002f90703000000313030000800
0000320a00026307010000002f0008000000320a0002710501000000280015000000fb02
40fe0000000000009001010000000402001054696d6573204e657720526f6d616e000081
040000002d01000004000000f001010008000000320a0002f50501000000540008000000
320a0002690301000000430008000000320a0002390001000000710015000000fb02c0fe
0000000000009001010000000402001054696d6573204e657720526f6d616e0000810400
00002d01010004000000f001000008000000320a7002190101000000690010000000fb02
40fe0000000000009001000000020002001053796d626f6c0002040000002d0100000400
0000f001010008000000320a00021702010000003d000a00000026060f000a00ffffffff
01000000000010000000fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797374656d
00cc040000002d01010004000000f0010000030000000000,

де С0=5.67Вт/м2;

Т – абсолютна температура тіла.

Щільність випромінювання різних матеріалів описується рівнянням:

picscalex1000100090000034d0100000200150000000000050000000902000000000400
000002010100050000000102ffffff00040000002e011800050000003102010000000500
00000b0200000000050000000c02c002800d1200000026060f001a00ffffffff00001000
0000c0ffffffbeffffff400d00007e0200000b00000026060f000c004d61746854797065
0000600015000000fb02c0fe0000000000009001000000000402001054696d6573204e65
7720526f6d616e000081040000002d01000008000000320a3701910c0100000034000800
0000320a7002f10501000000300015000000fb0240fe0000000000009001000000000402
001054696d6573204e657720526f6d616e000081040000002d01010004000000f0010000
08000000320a0002e10b01000000290009000000320a0002410903000000313030000800
0000320a0002b308010000002f0008000000320a0002c70601000000280015000000fb02
40fe0000000000009001010000000402001054696d6573204e657720526f6d616e000081
040000002d01000004000000f001010008000000320a00024c0701000000540008000000
320a0002ad0302000000454308000000320a0002390001000000710015000000fb02c0fe
0000000000009001010000000402001054696d6573204e657720526f6d616e0000810400
00002d01010004000000f001000008000000320a70021f0101000000760010000000fb02
40fe0000000000009001000000020002001053796d626f6c0002040000002d0100000400
0000f001010008000000320a00024702010000003d000a00000026060f000a00ffffffff
01000000000010000000fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797374656d
00cc040000002d01010004000000f0010000030000000000,

де E – ступінь чорності матеріалу.

Ступінь чорності матеріалів

Таблиця

Матеріалt0СEАлюміній225 – 5750.039 – 0.057Сталь луджена250.043 –
0.064Азбестовий картон240.96Цегла червона200.93

Випромінювальною здатністю чи спектральною щільністю енергетичної
світимості тіла називають величину Ew, чисельно рівну поверхневій
щільності потужності теплового випромінювання тіла в інтервалі частот
одиничної ширини (спектральна характеристика теплового випромінювання)

Ew=dw/dv, Дж/м2 .

Випромінювальною здатністю тіла в напрямку нормалі

picscalex1000100090000038c0100000300150000000000050000000902000000000400
000002010100050000000102ffffff00040000002e011800050000003102010000000500
00000b0200000000050000000c02e003e00b1200000026060f001a00ffffffff00001000
0000c0ffffffbcffffffa00b00009c0300000b00000026060f000c004d61746854797065
0000c00009000000fa02000010000000000000002200040000002d010000050000001402
0002350305000000130200026b0415000000fb0220ff0000000000009001000000000402
001054696d6573204e657720526f6d616e0000aa040000002d01010008000000320ab401
230b01000000340008000000320ac002990501000000300015000000fb0280fe00000000
00009001000000000402001054696d6573204e657720526f6d616e0000aa040000002d01
020004000000f001010008000000320a6002940a01000000290009000000320a60025408
030000003130300008000000320a6002d807010000002f0008000000320a600230060100
0000280015000000fb0280fe0000000000009001010000000402001054696d6573204e65
7720526f6d616e0000aa040000002d01010004000000f001020008000000320a6002a206
01000000540008000000320a6002990401000000430008000000320a6a015b0301000000
450008000000320a60023a0001000000710015000000fb0220ff00000000000090010100
00000402001054696d6573204e657720526f6d616e0000aa040000002d01020004000000
f001010008000000320ac002f70001000000760010000000fb0280fe0000000000009001
010000020002001053796d626f6c0002040000002d01010004000000f001020008000000
320a9003400301000000700010000000fb0280fe00000000000090010000000200020010
53796d626f6c0002040000002d01020004000000f001010008000000320a6002ef010100
00003d000a00000026060f000a00ffffffff01000000000010000000fb02100007000000
0000bc02000000cc0102022253797374656d00cc040000002d01010004000000f0010200
030000000000.

Щільність променистого потоку qr на відстані r від теплового джерела
обернено пропорційна квадрату відстані

qr= q1/r2 = (0.91S(T1 /100)4 – (T2 /100)4)/ r2 ,

де q1 – щільність променистого потоку на відстані одиниці довжини від
випромінювача;

S – площа випромінюваної поверхні;

T1 – температура випромінюючої поверхні, К;

T2 – температура сприймаючої поверхні, К.

На практиці випромінювання є інтегральним, тому що тіла випромінюють
одночасно різні довжини хвиль. Однак максимум випромінювання завжди
відповідає хвилям визначеної довжини. В міру збільшення температури тіла
довжина хвилі зменшується. Між T і виконується співвідношення Вина:

макс * Т = b,

де b = 0.002898 м*град.

Спектр теплового випромінювання твердих і рідких тіл суцільний і
характеризується діапазоном довжин хвиль випромінювання і довжиною хвиль
max, що відповідає максимуму інтенсивності випромінювання. Гази, що
мають не менше трьох атомів у молекулі (вуглекислий газ, водяна пара та
ін.), мають випромінюючу і поглинаючу здатність, а спектр випромінювання
їх носить смугастий характер.

УЛЬТРАФІОЛЕТОВЕ ВИПРМІНЮВАННЯ (УФВ)

Ультрафіолетові промені в електромагнітному спектрі розташовуються між
тепловою і проникаючою радіацією і носять риси як тієї, так і іншої.
Довжина хвилі 390-6 нм з енергією кванта 3,56-123 еВ. За способом
генерації вони відносяться до теплової частини випромінювання, а по дії
на поглинаючі тіла – ближче підходять до проникаючій радіації, хоча
викликають також і тепловий ефект. Іонізуюча радіація при дії на людину
викликає іонізацію, а УФВ викликають цю дію в меншій мірі. Енергія
їхнього кванта достатня для порушення атома. Енергія хімічного зв’язку,
що утримує атоми в молекулі будь-якої хімічної сполуки, що входить до
складу організму, не перевищує 4 еВ. Фотони з енергією 12-15 еВ здатні
викликати іонізацію води, атомів водню, азоту, вуглецю. Виходячи з того,
що вода і перераховані атоми складають основу живої тканини,
випромінювання з енергією 12 еВ можна розглядати як нижню межу для
високоорганізованих біологічних систем. Особливістю УФВ є їх висока
сорбційність – їх поглинає більшість тіл.

Спектр УФВ має велику довжину і викликає різні дії. Він розбитий на
наступні області: УФА (390-315 нм, ГДР10 Вт/м2), УФВ (315-280 нм,
ГДР10-2 Вт/м2), УФС (280-6 нм, ГДР10-3 Вт/м2). Температурні
випромінювачі починають створювати УФВ при температурі 19000 С.

УФВ виникає при роботі радіоламп, ртутних випрямлячів, експлуатації ОКГ,
при обслуговуванні ртутно-кварцових ламп, при зварювальних роботах.

Інтенсивність УФВ і його спектральний склад на робочому місці залежить
від температури нагрівача, наявності газів (озону), пилу і відстані від
робочого місця до джерела випромінювання. Пил, газ, дим поглинають УФВ і
змінюють його спектральну характеристику. Повітря практично не прозоре
для 30r
(радіусів плям), то К1=1 (точкове джерело).

Іонізуючі випромінювання

Швидкий розвиток ядерної енергетики і широке впровадження джерел
іонізуючих випромінювань у різних областях науки, техніки і народного
господарства створили потенційну погрозу радіаційної небезпеки для
людини і забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами.
Слід мати на увазі, що в основному людина підвергається іонізуючим
опромінюванням природного походження (космічного та земного). На частку
земного опромінювання припадає 5/6 природного опромінювання, в основному
в наслідок дії радіоактивних нуклідів, що попадають в організм з їжею,
водою та повітрям. Радіоактивні ізотопи міститися у гірничих породах
(калій-40, уран-238, торій- 232 та ін.), які широко використовуються в
будівництві та інших галузях господарства. Останні досліджування
показали, що значна частка природного опромінювання припадає на газ
радон, якій утворюється при розпаду урану та торию і виділяється з
породи, при розпилу води та спалюваній газу. В закритих приміщеннях
концентрація радону може досягати кількох тисяч Бк/м3 . Додаткове
опромінювання людина долучає за рахунок викидів твердих часток, які
вміщують радіоактивні сполуки при спалюванні вугілля і мазуту. Середи
штучних джерел іонізуючого опромінювання важливим для сучасної людини є
медичні дослідження та радіотерапія. Так, при рентгенографії зубів доза
опромінювання у черепі може досягати 60 – 130 мкЗв. Середнє мирової
рівень додаткової дози від медичних процедур дорівнюється 0,4мЗв на рік,
що складає 20% від фонового опромінювання. Тому питання захисту від
іонізуючих випромінювань (чи радіаційна безпека) перетворюються в одну з
найважливіших проблем.

Радіоактивність — мимовільне перетворення (розпад) атомних ядер деяких
хімічних елементів (урану, торію, радію, та ін.), що приводить до зміни
їхнього атомного номера і масового числа. Такі елементи називаються
радіоактивними,

Радіоактивні речовини розпадаються зі строго визначеною швидкістю,
вимірюваної періодом напіврозпаду, тобто тимчасовий, протягом якого
розпадається половина всіх атомів. Радіоактивний розпад не може бути
зупинений чи прискорений яким-небудь способом.

У результаті радіоактивних перетворень можуть виникати різні частки з
різною енергією ,, n, фотони (,R).

Альфа-випромінювання— потік позитивно заряджених часток (ядер атомів
гелію), що відтворюються при розпаду ядер або при ядерних реакціях. Вони
мають велику іонізуючу дію, але малу проникаючу здатність.

Бета-випромінювання — потік негативно заряджених часток (електронів) або
позитивних (позитронів), що відтворюються при розпаді ядер або
нестабільних часток. Пробіг – часток в повітрі складає приблизно
3,8м/МєВ. Іонізуюча здатність – часток на два порядки нижче б – часток.

Гамма випромінювання являють собою короткохвильове електромагнітне
випромінювання (фотонне випромінювання). Воно відтворюються при змінах
енергетичного стану атомних ядер, а також при ядерних утвореннях.

Рентгенівське випромінювання також є електромагнітне (фотонне)
випромінювання, яке відбувається при змінах енергетичного стану
електронів атома, або при зменшенні кінетичної енергії заряджених часток
(гальмове випромінювання). Гамма та рентгенівські випромінювання мають
невелику іонізуючу дію, але дуже велику проникаючу здатність.

Основні характеристики іонізуючих випромінювань

Вид випромінюваньФізична природаШвид-кість розповсюдженняЕнергія
випромінюваньГлибина проникненняІонізуюча здібність, пар іонів на 1 мм в
повітріПовіт-ряБіологіч-на

тканинаАльфа (б)Ядра гелію Не+ 20000 км/с3-10 МэВ2,5-11 см30-130

мкм1000 –3000

Бета (в)Електроні, позитроні290000 км/с0,0005-8 МэВ0,002-34 м0,003-41,3
мм30-50 Протони(с)Ядра водню Н+200000 км/с1-15 МэВ2,3 –238 см23 – 2380
мкм900- 6300

Гамма (г)

Фотонне, ЕМВ (довжина хвилі 0,01-0,0005 нм)300000

км/с0,01-10 МэВ4,6-0,014*4,9-0,015*2-4 Рентгенів-ське (R)Фотонне, ЕМВ
(довжина хвилі 6-0,01 нм)300000 км/с0,001-1 МэВ50 – 0,028*52 – 0,03*1-2

* – коефіцієнт ослаблення енергії фотонів (масовий коефіцієнт передачі
енергії ).

Іонізуючі випромінювання мають ряд загальних властивостей, два з який —
здатність, проникати через матеріали різної товщини й іонізувати повітря
і живі клітки організму.

Іонізуючі випромінювання, проходячи через різні речовини, взаємодіють з
їхніми атомами і молекулами. Така взаємодія приводить до порушення
атомів і вириванню окремих електронів з електронних оболонок
нейтрального атома. У результаті атом, позбавлений одного чи декількох
електронів, перетворюється в позитивно заряджений іон — відбувається
іонізація. Електрони, що втратили в результаті багаторазових зіткнень
свою енергію, залишаються вільними чи приєднуються, до якого-небудь
нейтрального атома, утворити негативно заряджені іони. Таким чином,
енергія випромінювання при проходженні через речовину витрачається в
основному на іонізацію середовища. Число пар іонів, створюваних
іонізуючим випромінюванням у речовині на одиниці шляху пробігу,
називається питомою іонізацією, а середня енергія, затрачувана
іонізуючим випромінюванням на утворення одні пари іонів, — середньою
роботою іонізації.

В міру просування у середовище заряджена частка утрачає свою енергію.
Відстань, пройдена часткою від місця утворення до місця втрати нею
надлишкової енергії, називається довжиною пробігу.

Мимовільний розпад радіоактивних ядер супроводжується іонізуючим
випромінюванням. Кожен радіонуклід (радіоізотоп) розпадається зі своєю
швидкістю.

Як відомо, ця швидкість розпаду А пропорційна числу ядер радіонукліда

А=N,

де N-число ядер радіонукліда; – постійна розпаду, що характеризує
імовірність розпаду за одиницю часу (частка загального числа атомів
ізотопу, що розпадаються щосекунди). Чим більше вона, тим швидше
відбувається розпад.

Постійна розпаду зв’язана з періодом напіврозпаду співвідношенням

Т12=0,693

Для кожного ізотопу маються свої значення і Т1/2. Наприклад, для
калію-40 (в, г випромінювання ) Т1/2=1,28*109 лет , цезію – 137 Т1/2(в,
г випромінювання )Т1/2=30 лет, стронцію – 90 (в, випромінювання) Т1/2=28
лет, йоду – 131(в, г випромінювання) Т1/2=8 діб.

На підставі викладеного можна дати наступне визначення активності як
кількісної характеристики джерела випромінювань.

Активністю називається міра кількості радіоактивної речовини, що
виражається числом радіоактивних перетворень в одиницю часу.

У системі одиниць СИ за одиницю активності прийняте одне ядерне
перетворення в секунду . Ця одиниця одержала назву бекереля (Бк).
Позасистемної одиницею виміру активності є кюрі (Ки). Це одиниця
активності радіонукліда в джерелі, рівне активності нукліда в який
відбувається 3,7*1010 актів розпаду в одну секунду.

Одиниця активності кюрі відповідає активності 1 г Ra.

Випускаються радіоактивним джерелом частки утворять потік, вимірюваний
числом часток у 1 с. Число часток, що приходяться на одиницю поверхні
(квадратний чи метр квадратний сантиметр), являє собою щільність потоку
часток [частий./ (мін/м2), частий./(мін*см2), частий./(с*см2) і т.д.].

У дозиметрії застосовуються питома Ат (Бк/кг), об’ємна Аv (Бк-м3),
молярна Амол (Бк/моль) і поверхнева Аs (Бк/м2) активності джерел.

Ступінь, глибина і форма променевих поразок, що розвиваються серед
біологічних об’єктів при впливі на них іонізуючого випромінювання, у
першу чергу залежать від величини поглиненої енергії випромінювання. Для
характеристики цього показника використовується, поняття поглиненої
дози, тобто енергії поглиненою одиницею маси речовини, що опромінюється.
За одиницю поглиненої дози опромінення приймається джоуль на кілограм
(Дж/кг)—Грей (Гр). Грей —поглинена доза випромінювання, передана масі
речовини, що опромінюється, у 1 кг і вимірювана енергією в 1 Дж
будь-якого іонізуючого випромінювання (1 Гр = 1 Дж/кг).

У радіобіології і радіаційній гігієні широке застосування одержала
позасистемна одиниця поглиненої дози — рад. Рад — це така поглинена
доза, при якій кількість поглиненої енергії в 1 г будь-якої речовини
складає 100 ерг незалежно від виду й енергії випромінювання, 1 рад =
0,01 Гр.

Потужність дози (потужність поглиненої дози) Р- прирощення дози в
одиницю часу. Вона характеризує швидкість нагромадження дози і може чи
збільшуватися зменшуватися згодом. Якщо за деякий проміжок часу t
збільшення дози дорівнює D, то середнє значення потужності дози:

Р =D/t

Для характеристики дози по ефекті іонізації, викликуваному в повітрі,
використовується так називана експозиційна доза рентгенівського –
випромінювань — кількісна характеристика рентгенівського і
-випромінювань, заснована на їхній іонізуючому дії і виражена сумарним
електричним зарядом іонів одного знака, утворених в одиниця об’єму
повітря в умовах електронної рівноваги. За одиницю експозиційної дози
рентгенівського і – випромінювань приймається кулон на кілограм (Кл/кг).

Кулон на кілограм — експозиційна доза рентгенівського(R) або гамма
()-випромінювань, при якій сполучена з цим випромінюванням корпускулярна
емісія на кілограм сухого атмосферного повітря робить у повітрі іони, що
несуть заряд у 1 Кл електрики кожного знака.

Позасистемної одиницею експозиційної дози рентгенівського (R) і гамма
()- випромінювань є рентген (Р).

Рентген-одиниця експозиційної дози фотонного випромінювання, при
проходженні якого через 0,001293 г повітря в результаті завершення всіх
іонізаційних процесів у повітрі створюються іони, що несуть одну
електростатичну одиницю кількості електрики кожного знака. Помітимо, що
0,001293 г-маса 1 см3 сухого атмосферного повітря при нормальних умовах
[температура 0 оС і тиск 1013 м Па (1 атм фізична чи 760 мм рт. ст.)], у
якій відбуваються первинні процеси взаємодії фотонів з повітрям. По
визначенню, 1 Р відповідає заряд 1 СГСЭ = nq, де n— число іонів, q-заряд
іона (q=4,8 10-10 СГСЭ).

Таким чином, для одержання експозиційної дози в 1 Р потрібно, щоб
витрачена на іонізацію в 1 см3 (чи в 1 г) повітря енергія була
відповідно дорівнює

1Р=0.114 ерг/см3=87.7 ерг/г.

Величини 0,114 ерг/см3 і 87,7 ерг/г прийнятий називати енергетичними
еквівалентами рентгена. Співвідношення між поглиненою дозою
випромінювання, вираженої в радах, і експозиційною дозою рентгенівського
і -випромінювань, вираженої в рентгенах, для повітря має вид

Dэксп=0,877Dпогл

Поглинена й експозиційна дози випромінювань, віднесені до одиниці часу,
називаються потужністю поглиненої й експозиційної доз.

Вивчення процесів взаємодії випромінювань з речовиною необхідно для
розуміння принципів дії дозиметричної і радіометричної апаратури і
фізики захисту від випромінювань.

Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії.

Фізіологія праці –це галузь фізіології, що вивчає зміни стану організму
людини в процесі різних форм трудової діяльності та розробляє найбільш
сприятливі режими праці і відпочинку. Поняття діяльності нерозривно
пов’язано як з ідейними явищами (ціль, план, інтерес і т.д.), так і
трудовими рухами. В основі діяльності людини лежать фізіологічні і
біохімічні процеси, що протікають в організмі, і, насамперед, у корі
головного мозку. Вивчення трудової діяльності передбачає визначення
фізіологічного змісту праці (фізичне навантаження; нервова й емоційна
напруженість; ритм, темп і монотонність роботи, обсяги інформації що
отримується і переробляється ). Ці дані дозволяють визначити
навантаження на організм під час роботи і розробити раціональні режими
праці та відпочинку, раціональну організацію робочого місця, провести
професійний відбір і таким чином забезпечити оптимальну працездатність
людини на протязі тривалого часу.

У будь-якій трудовій діяльності виділяють два компоненти: механічний і
психічний.

Механічний компонент визначається роботою м’язів . Складні трудові
процеси складаються з простих м’язових рухів, які регулюються нервовою
системою. Під час роботи м’язів до них посилено надходить кров, що
поставляє живильні речовини і кисень та видаляє продукти розпаду цих
речовин. Цьому сприяє активна робота серця і легень, для інтенсивної
роботи яких теж необхідні додаткові витрати енергії.

Психічний компонент характеризується участю в трудових процесах органів
почуттів, пам’яті, мислення, емоцій і вольових зусиль.

Гігієна – це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя на здоров’я
людини і розробляє заходи профілактики захворювань, забезпечення
оптимальних умов існування, збереження здоров’я та продовження життя.

Гігієна праці це підгалузь загальної гігієни, яка вивчає вплив
виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремих
систем. Організм людини формувався в умовах реального природного
середовища. Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад
повітря, електромагнітний, радіаційний і акустичний фон, світловий
клімат тощо.

Техногенна діяльність людини, залежно від умов реалізації, особливостей
технологічних процесів, може супроводжуватись суттєвим відхиленням
параметрів виробничого середовища від їх природного значення, бажаного
для забезпечення нормального функціонування організму людини.

Результатом відхилення чинників виробничого середовища від природних
фізіологічних норм для людини, залежно від ступеня цього відхилення,
можуть бути різного характеру порушення функціонування окремих систем
організму, або організму і цілому – часткові або повні, тимчасові чи
постійні. Механізм впливу окремих чинників виробничого середовища на
організм людини і можливі наслідки його та заходи і засоби захисту
працюючих будуть розглянуті в наступних темах цього розділу.

Уникнути небажаного впливу техногенної діяльності людини на стан
виробничого середовища і довкілля в цілому практично не реально. Тому
метою гігієни праці є встановлення таких граничних відхилень від
природних фізіологічних норм для людини, таких допустимих навантажень на
організм людини за окремими чинниками виробничого середовища, а також
допустимих навантажень на організм людини при комплексній дії цих
чинників, які не будуть викликати негативних змін як у функціонуванні
організму людини і окремих його систем так і генетичних у майбутніх
поколінь.

Складовими частинами законодавства в галузі гігієни праці є закони,
постанови, положення, санітарні правила і норми затверджені
Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством охорони
навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України,
Міністерством праці та соціального захисту, Держстандартом України
(наприклад, закони “Про охорону атмосферного повітря“, “Про охорону
праці”, санітарні правила ДСП 173-96 “Охорона атмосферного повітря
населених місць”, ДСН 3.3.6.042- 99 “Санітарні норми мікроклімату
виробничих приміщень”, Державний стандарт України ДСТУ ISO 14011-97
“Настанови щодо здійснення екологічного аудиту” і т. ін. ).

Санітарія – це сукупність практичних заходів, спрямованих на
оздоровлення середовища, що оточує людину.

Виробнича санітарія – це галузь санітарії, спрямована на впровадження
комплексу санітарно-оздоровчих заходів щодо створення здорових і
безпечних умов праці. Згідно ДСТУ 2293-99 (п.4.60)виробнича санітарія –
це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та
засобів запобігання впливу на працівників шкідливих виробничих факторів.
Сфера дії виробничої санітарії – запобігання професійної небезпеки (
шкідливості) яка може призвести до професійних або професійно
обумовлених захворювань у тому числі і смертельних при дії в процесі
роботи таких факторів як випромінювання електромагнітних полів,
іонізуючого випромінювання, шумів, вібрацій, хімічних речовин, зниженої
температури тощо.

Розділ 2. Тема 2.5.

Лекція 4. Тема 2.5 – Нормування шкідливих чинників виробничого процесу.
Контроль умов праці та шкідливих чинників, заходи, спрямовані на
нормалізацію умов праці, запобігання захворювань і отруєнь

Санітарно-гігієнічні вимоги та їх реалізація в технологічному процесі.

Нормування параметрів мікроклімату робочої зони.

Санітарно-гігієнічне нормування забруднення повітряного середовища на
виробництві.

Профілактичні заходи щодо запобігання професійних захворювань та
отруєнь.

Вентиляція виробничих приміщень. Види вентиляції.

Нормування природного та штучного освітлення виробничих приміщень та
вимоги санітарних нормативів щодо використання систем природного і
штучного освітлення.

Гігієнічне нормування вібрацій, шумів, ультра- та інфразвуку.

Нормування іонізуючого опромінення.

Гранично допустимі напруженості електростатичних полів.

Нормування електромагнітних випромінювань промислової частоти і
радіочастотного діапазону.

Нормування інфрачервоного, ультрафіолетового та лазерного випромінювань.

Контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог.

Література: осн. Л-5 (Розділ 2.).

Завдання на СРС: Контроль параметрів мікроклімату. Загальні заходи та
засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

Гранично допустимі концентрації (ГДК) та орієнтовно безпечні рівні
впливу (ОБРВ) шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Контроль за
станом повітряного середовища на виробництві. Використання засобів
індивідуального захисту.

Джерела штучного освітлення, світильники. Методи розрахунку штучного
освітлення.

Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шуму,
ультразвуку, інфразвуку, шляхи їх реалізації, вибір, ефективність.

Методи та засоби захисту від дії іонізуючого випромінювання.
Дозиметричний контроль.

Контроль електромагнітного випромінювання на робочих місцях. Методи
захисту від електромагнітних полів.

Засоби та заходи захисту від випромінювань оптичного діапазону.

Санітарно-гігієнічні вимоги та їх реалізація в технологічному процесі.

Нормування параметрів мікроклімату робочої зони.

Санітарно-гігієнічне нормування умов мікроклімату здійснюється за ДСН
3.3.6.042-99, які встановлюють оптимальні і допустимі параметри
мікроклімату залежно від загальних енерговитрат організму при виконанні
робіт і періоду року.

За загальними затратами організму на виконання робіт відповідно
нормативу виділяють три категорії робіт відповідно до табл.

Категорії робіт за ступенем важкості Таблиця

Характер роботиКатегорія роботиЗагальні енерговитрати організму, Вт
(ккал/год)Характеристика робітЛегкі роботиІа105-140

(90-120)Роботи, що виконуються сидячи і не потребують фізичного
напруженняІб141-175

( 121-150)Роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з
ходінням, та супроводжуються деяким фізичним напруженнямРоботи середньої
важкостіІІа176-232 (151-200)Роботи, пов’язані з ходінням, переміщенням
дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи, і
потребують певного фізичного напруження.ІІб232-290

(201-250)Роботи, що виконуються стоячи, пов’язані з ходінням,
переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів, та супроводжуються помірним
фізичним напруженням.Важкі роботиІІІ291-349

(251-300)Роботи, пов’язані з постійним переміщенням, перенесенням
значних дрібних (понад 10 кг) вантажів, які потребують великих фізичних
зусиль.

Оптимальні величини температури, відносної вологості та швидкості руху
повітря в робочої зони виробничих приміщень згідно з ДСН 3.3.6.042-99
приведені в табл.

Таблиця Оптимальні величини температури, відносної вологості та
швидкості руху повітря в робочої зони виробничих приміщень

Період рокуКатегорія робітТемпература повітря, 0СВідносна
вологість,%Швидкість руху, м/сХолодний період

рокуЛегка 1а22-2460-400,1Легка 1б21-2360-400,1Середньої важкості
ІІа19-2160-400,2Середньої важкості ІІб17-1960-400,2Важка
ІІІ16-1860-400,3Теплийперіод

рокуЛегка 1а23-2560-400,1Легка 1б22-2460-400,2Середньої важкості
ІІа21-2360-400,3Середньої важкості ІІб20-2260-400,3Важка
ІІІ18-2060-400,4

Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни, підлога, стеля)
технологічного обладнання (екрани і т. ін.) зовнішніх поверхонь
технологічного устаткування, огороджуючих конструкцій не повинна
виходити більш ніж на 2 оС за межі оптимальних температур повітря для
даної категорії робіт вказаних в табл.

При виконанні робіт операторського типу, пов’язаних з нервово емоційним
напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними
процесами, в кімнатах з обчислювальної технікою та інших приміщеннях
повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату (температура повітря
22-24 оС, відносна вологість 60-40 %, швидкість руху повітря не більш
0,1 м/с).

Допустимі мікрокліматичні умови — поєднання параметрів мікроклімату, які
при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни
теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та
супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах
фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень
стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепло відчуття,
погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Допустимі параметри мікрокліматичних умов встановлюються у випадках,
коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини
мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною
недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.

Величини показників допустимих мікрокліматичних умов встановлюються для
постійних і непостійних робочих місць. Допустимі величини температури,
відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих
приміщень, відповідно до ДСН 3.3.6.942-99, не повинні виходити за межі
показників, приведених в табл.

Перепад температури повітря по висоті робочої зони при забезпеченні
допустимих умов мікроклімату не повинен бути більше 3 оС для всіх
категорій робіт, а по горизонталі робочої зони та протягом робочої зміни
— виходити за межі допустимих температур для даної категорії роботи,
вказаних в табл.

Температура внутрішніх поверхонь приміщень (стіни, підлога, стеля), а
також температура зовнішніх поверхонь технологічного устаткування або
його захисних оболонок (екранів і т. ін.) не повинні виходити за межі
допустимих величин температури повітря для даної категорії робіт,
вказаних в табл.

Інтенсивність теплового опромінювання працюючих від нагрітих поверхонь
технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від
засклених огороджень не повинна перевищувати 35,0 Вт/м2 — при
опромінюванні 50% та більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 — при величині
опромінюваної поверхні від 25 до 50 % та 100 Вт/м2 —при опроміненні не
більше 25% поверхні тіла працюючого.

При наявності джерел з інтенсивністю 35,0 Вт/м2 і більше температура
повітря на постійних робочих місцях не повинна перевищувати верхніх меж
оптимальних значень для теплого періоду року; на непостійних — верхніх
меж допустимих значень для постійних робочих місць.

Таблиця Допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості
руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Період рокуКатегорія робітТемпература, ° C Відносна воло-гість (%) на
робочих місцях – постійних і непостійнихШвидкість руху (м/сек.) на
робочих місцях – постійних і непостійнихВерхня межа Нижня межа На
постійних робочих місцяхНа непостійних робочих місцяхНа постійних
робочих місцяхНа непостійних робочих місцяхХолодний період рухуЛегка
Iа 25 26 21 18 75 не більше 0,1 Легка Iб24 25 20 17 75 не більше
0,2 Середньої важкості IIа 23 24 17 15 75 не більше 0,3 Середньої
важкості IIб 21 23 15 13 75 не більше 0,4 Важка III 19 20 13 12 75 не
більше 0,5 Теплийперіодроку Легка Iа 28 30 22 20 55 – при 28° C 0,2 –
0,1 Легка Iб 28 30 21 19 60 – при 27° C 0,3 – 0,1 Середньої важкості
IIа 27 29 18 17 65 – при 26° C 0,4 – 0,2 Середньої важкості
IIб 27 29 15 15 70 – при 25° C 0,5 – 0,2 Важка III 26 28 15 13 75 – при
24° C і нижче 0,6 – 0,5 

При наявності відкритих джерел випромінювання (нагрітий метал, скло,
відкрите полум’я) допускається інтенсивність опромінення до 140,0 Вт/м2.
Величина опромінюваної площі не повинна перевищувати 25% поверхні тіла
працюючого при обов’язковому використанні індивідуальних засобів захисту
( спецодяг, окуляри, щитки).

У виробничих приміщеннях, які розташовані в районах з середньою
максимальною температурою найбільш жаркого місяця вище 25 оС згідно БНіП
“Будівельна кліматологія” допускаються відхилення від величин показників
мікроклімату, вказаних в табл. 2.2.3., для даної категорії робіт, але не
більше, ніж на 3 оС. При цьому швидкість руху повітря повинна бути
збільшена на 1,1 м/с, а відносна вологість повітря знижена на 5% при
підвищенні температури на кожний градус вище верхньої межі допустимих
температур повітря, вказаних в табл.

У виробничих приміщеннях, в яких не можна встановити допустимі величини
мікроклімату через технологічні вимоги до виробничого процесу, технічну
недосяжність або економічно обґрунтовану недоцільність передбачаються
заходи щодо захисту від можливого перегрівання та охолодження.

Санітарно-гігієнічне нормування забруднення повітряного середовища на
виробництві.

Гігієнічне нормування шкідливих речовин проводять по гранично допустимих
концентраціях (ГДК, мг/м3) у відповідності з нормативними документами:
для робочих місць визначається гранично допустима концентрація в робочій
зоні – ГДКрз (ГОСТ 12.1.005-88, СН 245-71); в атмосфері повітря
населеного пункту – максимально разові ГДКмр (найбільш висока,
зареєстрована за 30 хв спостереження), середньодобові – ГДКсд (середня
за 24 год при безупинному вимірі) і орієнтовно-безпечні рівні впливу –
УЗУВШИ (список ГДК забруднюючих речовин №3086-84 з доповненнями, ДСП
201-97). Гігієнічне нормування вимагає, щоб фактична концентрація
забруднюючої речовини не перевищувала ГДК (Сфакт ?1).

ГДКрз – це концентрація, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі
упродовження 8 год чи при іншій тривалості, але не більш 41 год у
тиждень, протягом усього стажу (25 років) не може викликати захворювань
чи відхилень стану здоров’я, що виявляються сучасними методами
досліджень у процесі роботи чи у віддалений період життя сучасного і
наступних поколінь.

По ступеню впливу на організм шкідливі речовини підрозділяються на
чотири класи небезпеки:

1) надзвичайно небезпечні, що мають ГДКрз – менш 0,1 мг/м3 у повітрі
(смертельна концентрація в повітрі менш 500мг/м3 );

2) високо небезпечні – ГДКрз – 0,11,0 мг/м3 (смертельна концентрація в
повітрі 500-5000 мг/м3);

3) помірковано небезпечні – ГДКрз-0,110,0 мг/м3 (смертельна концентрація
в повітрі 500050000 мг/м3);

4) мало небезпечні ГДКрз>10,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі >
50000 мг/м3).

У таблиці приведені значення гранично допустимих концентрацій для деяких
інгредієнтів, що знаходяться у виробничому повітряному середовищі й в
атмосфері населених пунктів.

Таблиця Гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин

Речовина

Назва (формула)ГДКрз ,

мг/м3ГДКмр,

мг/м3ГДКсд,

мг/м3Клас небезпеки

Дія на людинуОксид вуглецю (СО)

20,03,01,04Задушлива дія, порушення центральної нервової системиДвооксид
азоту (NO2)

2,00,0850,0853Порушення дихальних шляхів, набряк легенів, серцева
слабість.Сірчистий ангідрид (SO2)10,00,50,053Дратівна дія слизистих,
верхніх дихальних шляхів, імунна система, гастрит.Зважені речовини
(неорганічний пил) 0,150,05Захворювання дихальної системиКадмій
(Сd)0,051Канцероген*Свинець (Pb)0,010,0031Уражається шлунково-кишковий
тракт, печінка, нирки; змінюється склад крові і кісткового мозку;
уражається головний мозок; викликає м’язову
кволістьБензин100,05,01,54Наркотична дія (ураження центральної нервової
системи)Бензпирен (С20Н12)0,000150,1мкг/100 м31КанцерогенМарганець (Mn,
Mn2)0,051Уражає центральну нервову систему, печінку, шлунок Фенол
(С6Н6ПРО)0,30,010,012Потрібний захист шкіри, очей; алергійні дії

* Канцероген – речовина, що сприяє появі злоякісних новоутворень у
різних органах.

У виробничих умовах часто має місце комбінована дія шкідливих речовин. У
більшості випадків дія шкідливих речовин сумується (адитивна дія).
Однак, можливо, коли дія однієї речовини підсилюється дією іншої
(потенцююча дія), або можливий ефект комбінованої дії менше очікуваного
(антагоністична дія).

Якщо в повітрі присутні кілька речовин, що мають ефектом сумації
(однонапрямленої дії), то якість повітря буде відповідати встановленим
нормативам за умови, що:

С1/ГДК1 + С2/ГДК2 +С3/ГДК3 + …+Сn/ГДКn ?1.

Ефектом сумації володіють сірчистий газ і двооксид азоту, фенол і
сірчистий газ і ін. Донедавна ГДК хімічних речовин оцінювали як
максимально разові. Перевищення їх навіть протягом короткого часу
заборонялося. Останнім часом для речовин (мідь, ртуть, свинець і ін.),
що мають кумулятивні властивості (здатність накопичуватися в організмі),
для гігієнічного контролю введена друга величина – середньозмінна
концентрація. Наприклад, допустима середньозмінна концентрація свинцю
складає 0,005 мг/м3.

Ступінь впливу пилу (аерозолю з розміром твердих часточок 0,1-200 мкм)
на організм людини залежить не тільки від хімічного складу, але й
розмірів часток (дисперсного складу), форми порошин і їхніх електричних
властивостей. Найбільшу небезпеку являють частки розміром 1-2 мкм, тому
що ці фракції в значній мірі осідають у легенях при диханні. Дослідження
так само показують, що електрозаряджений пил у 2-3 рази інтенсивніше
осідає в організмі в порівнянні з нейтральним по заряду пилом.

Гігієністи за характером дії на організм виділяють специфічну групу пилу
– пил фіброгенних речовин. Особливість дії такого пилу на організм
полягає в тому, що при попаданні у легені такий абразивний нерозчинний
пил спричинює утворення в легеневій тканині фіброзних вузлів – ділянок
затверділої легеневой тканини, в результаті чого легені втрачають
можливість виконувати свої функції. Такі захворювання практично не
піддаються лікуванню і при своєчасному їх виявленню можливо припинити
розвиток хвороби за рахунок зміни умов праці. Подібні захворювання
об’єднуються гігієністами під загальною назвою пневмоконіози. Назви
окремих захворювань цієї групи є похідною від назви речовин, що їх
спричинила (сілікоз – пил з вмістом SiО2 , антрокоз – пил вугілля,
азбестоз – пил азбесту тощо). Гігієністи ідентифікують біля 50 речовин,
пил яких може сприячиняти пневмоконіози (є фіброгенним). Ряд видів пилу
(каніфолі, борошна, шкіри, бавовни, вовни, хрому і т.д.) можуть
викликати алергічні реакції і захворювання легень – бронхіальну астму.

Вентиляція виробничих приміщень. Види вентиляції.

Задачею вентиляції є забезпечення чистоти повітря і заданих
метеорологічних умов у виробничих приміщеннях. Вентиляцією називають
організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з
приміщення забрудненого повітря і подачу на його місце свіжого. За
способом переміщення повітря розрізняють системи природної і механічної
вентиляції.

Якщо система механічної вентиляції призначена для подачі повітря, то
вона називається припливною, якщо ж вона призначена для видалення
повітря – витяжною. Можлива організація повітрообміну з одночасною
подачею і видаленням повітря – припливно-витяжна вентиляція. В окремих
випадках для скорочення експлуатаційних витрат на нагрівання повітря
застосовують системи вентиляції з частковою рециркуляцією (до свіжого
повітря підмішується повітря, вилучене із приміщення).

По місцю дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою. При
загальнообмінній вентиляції необхідні параметри повітря підтримуються у
всьому об’ємі приміщення. Таку систему доцільно застосовувати, коли
шкідливі речовини виділяються рівномірно по всьому приміщенню. Якщо
робочі місця мають фіксоване розташування, то з економічних міркувань
можна організувати оздоровлення повітряного середовища тільки в місцях
перебування людей (наприклад, душировання робочих місць у гарячих
цехах). Витрати на повітрообмін значно скорочуються, якщо уловлювати
шкідливі речовини в місцях їхнього виділення, не допускаючи поширення по
приміщенню. З цієї метою поруч із зоною утворення шкідливості
встановлюють пристрої забору повітря (витяжки, панелі, що всмоктують,
всмоктувачі). Така вентиляція називається місцевою.

У виробничих приміщеннях, у яких можливо раптове надходження великої
кількості шкідливих речовин, передбачається влаштування аварійної
вентиляції.

При проектуванні вентиляції необхідно дотримувати ряду вимог:

1. Обсяг припливу повітря Lп у приміщення повинний відповідати обсягу
витяжки Lв .Різниця між цими обсягами не повинна перевищувати 10-15%.
Можлива організація повітрообміну, коли обсяг припливного повітря більше
обсягу повітря, що видаляється. При цьому в приміщенні створюється
надлишковий тиск у порівнянні з атмосферним, що виключає інфільтрацію
забруднюючих речовин у дане приміщення. Така організація вентиляції
здійснюється у виробництвах, що пред’являють підвищені вимоги до чистоти
повітряного середовища (наприклад, виробництво електронного
устаткування). Для виключення витоків із приміщень з підвищеним рівнем
забруднення обсяг повітря, що видаляється з них, повинен перевищувати
обсяг повітря, що надходить. У такому приміщенні створюється незначне
зниження тиску в порівнянні з тиском у зовнішньому середовищі.

2. При організації повітрообміну необхідно свіже повітря подавати в ті
частини приміщення, де концентрація шкідливих речовин мінімальна, а
видаляти повітря необхідно з найбільш забруднених зон. Якщо щільність
шкідливих газів нижче щільності повітря, то видалення забрудненого
повітря виконується з верхньої частини приміщення, при видаленні
шкідливих речовин із щільністю більшою – з нижньої зони.

3. Система вентиляції не повинна створювати додаткових шкідливих і
небезпечних факторів (переохолодження, перегрів, шум, вібрація,
пожежовибухонебезпечність).

4. Система вентиляції повинна бути надійної в експлуатації і
економічною.

Визначення необхідного повітрообміну при загальнообмінній вентиляції.
Відповідно до санітарних норм усі виробничі і допоміжні приміщення
повинні вентилюватися. Необхідний повітрообмін (кількість повітря, що
подається чи видаляється з приміщення) в одиницю часу (L, м3/год) може
бути визначений різними методами в залежності від конкретних умов.

1. При нормальному мікрокліматі і відсутності шкідливих речовин
повітрообмін може бути визначений по формулі:

L = n*L’ ,

де n – число працюючих;

L’ – витрата повітря на одного працюючого, прийнята у залежності від
об’єму приміщення, що приходиться на одного працюючого V’, м3 (при V’
40 м3
і при наявності природної вентиляції повітрообмін не розраховують); при
відсутності природної вентиляції (герметичні кабіни) L’ = 60 м3/год).

2. При виділенні шкідливих речовин з приміщення необхідний повітрообмін
визначається, виходячи з їхнього розведення до допустимих концентрацій.
Розрахунок повітрообміну проводиться виходячи з балансу утворюваних у
приміщення шкідливі речовини і речовин, що видаляються з нього, по
формулі:

L = Gшр/( Свид – Спр),

де Gшр – маса шкідливих речовин, що виділяються у приміщенні за одиницю
часу, мг/год;

Свид і Спр – концентрація шкідливих речовин, у повітрі що видаляються, і
у припливному повітрі (Свид?Сгдк , Спр?0,3Сгдк).

3. При боротьбі з надлишковим теплом повітрообмін визначається з умов
асиміляції тепла і обсяг припливного повітря визначається по формулі:

L = Qнад /(спр * cп*(tвид – tпр));

де Qнад – надлишкові тепловиділення, ккал/год, (Qнад = Qсум – Qвид , де
Qсум – сумарне надходження тепла, Qвид – кількість тепла, що видаляється
за рахунок тепловтрат);

спр – щільність припливного повітря, кг/м3 ;

cп – теплоємність повітря, ккал/(кг*град), (теплоємність сухого повітря
0,24ккал/(кг*град);

tвид і tпр – температура повітря, що видаляється, і припливного повітря
,?C.

4. Для орієнтованого визначення повітрообміну (L, м3/год) застосовується
розрахунок по кратності повітрообміну. Кратність повітрообміну (К)
показує, скількох разів за годину міняється повітря у всьому об’ємі
приміщення (V, м3):

L=К*V ,

де К – коефіцієнт кратності повітрообміну (К=1…10).

Природна вентиляція

Система вентиляції, переміщення повітря при якій здійснюється завдяки
виникаючій різниці тисків усередині і зовні приміщення, називається
природною вентиляцією. Різниця тисків обумовлена різницею щільності
зовнішнього і внутрішнього повітря (гравітаційний тиск чи тепловий напір
?Рт) і вітровим напором (?Рв), що діє на будову. Розрахунок теплового
напору можна провести по формулі:

?Рт = gh(сз – св), (Па),

де g – прискорення вільного падіння, м/с2;

h – вертикальна відстань між центрами припливного і витяжного отворів,
м;

сз і св – щільність зовнішнього і внутрішнього повітря, кг/м3 .

При дії вітру на поверхнях будинку з навітряної сторони утвориться
надлишковий тиск, на підвітряній стороні – розрядження. Вітровий напір
може бути розрахований за формулою:

?Рв = kn (vв2 сз)/2, (Па),

де kn – коефіцієнт аеродинамічного опору будинку (визначається
емпіричним шляхом);

vв – швидкість вітрового потоку, м/с.

Неорганізована природна вентиляція – інфільтрація (природне
провітрювання) – здійснюється зміною повітря в приміщеннях через
нещільності в елементах будівельних конструкцій завдяки різниці тиску
зовні й усередині приміщення. Такий повітрообмін залежить від ряду
випадкових факторів (сили і напрямку вітру, різниці температур
зовнішнього і внутрішнього повітря, площі, через яку відбувається
інфільтрація). Для житлових будинків інфільтрація досягає 0,5- 0,75 , а
в промислових будинках 1-1,5 обсягу приміщень у годину.

Для постійного повітрообміну необхідна організована вентиляція.
Організована природна вентиляція може бути витяжна без організованого
припливу повітря (канальна) і припливна – витяжна з організованим
припливом повітря (канальна і безканальна аерація). Канальна природна
витяжна вентиляція без організованого припливу повітря широко
застосовується в житлових і адміністративних будинках. Розрахунковий
гравітаційний тиск таких систем вентиляції визначають при температурі
зовнішнього повітря +50С, вважаючи, що весь тиск падає в тракті
витяжного каналу, при цьому опір входу повітря в будинок не
враховується. При розрахунку мережі повітроводів насамперед роблять
орієнтований підбор їхніх площ, виходячи з допустимих швидкостей руху
повітря в каналах верхнього поверху 0,5 – 0,8 м/с, у каналах нижнього
поверху і збірних каналів верхнього поверху 1,0 м/с і у витяжній шахті
1- 1,5 м/с.

Для збільшення тиску в системах природної вентиляції на устя витяжної
шахти встановлюють насадки-дефлектори, які розташовують у зоні
ефективної дії вітру.

Посилення тяги відбувається завдяки розрідженню, яке виникає при
обтіканні дефлектора потоком повітря, що набігає. Орієнтовно
продуктивність дефлектора може бути розрахована по формулі:

Lд = 1131,73*D2*vв , (м3/ч),

де D – діаметр підвідного патрубка, (м);

vв – швидкість вітру, (м/с).

Аерацією називається організована природна загальнообмінна вентиляція
приміщень в результаті надходження і видалення повітря через фрамуги
вікон, що відкриваються, і ліхтарів.

Повітрообмін регулюють різним ступенем відкривання фрамуг (у залежності
від температури зовнішнього повітря чи швидкості і напрямку вітру). Цей
спосіб вентиляції знайшов застосування в промислових будинках, що
характеризуються технологічними процесами з великими тепловідділеннями
(прокатні, ливарні, ковальські цехи). Надходження зовнішнього повітря в
приміщення в холодний період року організують так, щоб холодне повітря
не попадало в робочу зону. Для цього зовнішнє повітря подають у
приміщення через прорізи, розташовані не нижче 4,5 м від підлоги, у
теплий період року приплив зовнішнього повітря орієнтують через нижній
ярус віконних прорізів (1,5-2м).

Основним достоїнством аерації є можливість здійснювати великі
повітрообміни без витрат механічної енергії. До недоліку аерації слід
віднести те, що в теплий період року її ефективність може істотно
знижуватись через зниження перепаду температур зовнішнього і
внутрішнього повітря. Крім того, повітря, що надходить у приміщення, не
очищається і не охолоджується, а повітря, що видаляється, забруднює
повітряну атмосферу.

Механічна вентиляція

Вентиляція, за допомогою якої повітря подається в приміщення чи
видаляється з них з використанням механічних побудників руху повітря,
називається механічною вентиляцією.

У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється в основному
вентиляторами – повітродувними машинами (осьового чи відцентрового типу)
і, в деяких випадках, ежекторами. Осьовий вентилятор являє собою
розташоване в циліндричному кожусі лопаткове колесо, при обертанні якого
повітря, що надходить у вентилятор, під дією лопаток переміщається в
осьовому напрямку. До переваг осьових вентиляторів відноситься простота
конструкції, велика продуктивність, можливість економічного регулювання
продуктивності, можливість реверсування потоку повітря. До їхніх
недоліків відноситься мала величина тиску (30-300 Па) і підвищений шум.
Відцентровий вентилятор складається зі спірального корпуса з розміщеним
усередині лопатковим колесом, при обертанні якого повітря, що припливає
через вхідний отвір, попадає в канали між лопатками колеса і під дією
відцентрової сили переміщається по цих каналах, збирається корпусом і
викидається через випускний отвір. Тиск вентиляторів такого типу може
досягати більш 10000 Па. У залежності від складу переміщуваного повітря
вентилятори можуть виготовлятися з різних матеріалів і різної
конструкції (звичайного, пилового, антикорозійного, вибухобезпечного
виконання). При підборі вентиляторів потрібно знати необхідну
продуктивність, створюваний тиск і, в окремих випадках, конструктивне
виконання. Повний тиск, що розвиває вентилятор, витрачається на
подолання опорів на всмоктувальному і нагнітальному повітроводі при
переміщенні повітря.

Установка вентиляційної системи (припливна, витяжна, припливно-витяжна)
складається з повітрозабірних і пристроїв для викиду повітря
(розташованих зовні будинку), пристроїв для очищення повітря від пилу і
газів, калориферів для підігріву повітря в холодний період,
повітроводів, вентилятора, пристроїв подачі і видалення повітря в
приміщенні, дроселів і засувок. Розрахунок вентиляційної мережі полягає
у визначенні втрат тиску при рухові повітря, що складаються з втрат на
тертя повітря (Ртр) (за рахунок шорсткості повітроводу) і в місцевих
опорах (Рмо) (повороти, зміни площ, перетини, фільтри, калорифери й
ін.). Повні втрати тиску РУ (Па) визначають підсумовуванням втрат тиску
на окремих розрахункових ділянках:

РУ = Ртр + Рмо = У( l*л/d + У о)*с* vп 2,

Де: l – довжина ділянки повітровода, характеризується сталістю витрати і
швидкості повітря, м;

л – коефіцієнт опору тертя (орієнтовно л =0, 02);

о – коефіцієнт місцевого опору (довідкові дані в залежності від фасонних

змін повітроводів і устаткування, о= 0…1000);

с – щільність повітря, кг/м3;

vп – швидкість повітря , м/с;

n – число ділянок магістралі.

Порядок розрахунку вентиляційної мережі такий:

1. Вибирають конфігурацію мережі в залежності від розміщення приміщень,
установок, робочих місць, що повинна обслуговувати вентиляційна система.

2. Знаючи необхідну витрату повітря на окремих ділянках повітроводів,
визначають площі їхніх поперечних перерізів, виходячи з допустимих
швидкостей руху повітря (у звичайних вентиляційних системах швидкість
приймають 6-12 м/с, а в аспіраційних установках для запобігання
засмічення – 10-25 м/с).

3. Розраховують опір мережі, причому за розрахункову звичайно приймають
найбільш протяжну магістраль.

4. По каталогах вибирають вентилятор і електродвигун.

Якщо опір мережі виявилося занадто великим, розміри повітроводів
збільшують і роблять перерахунок мережі.

На підставі даних про необхідну продуктивність і тиск, роблять вибір
вентилятора за його аеродинамічною характеристикою, що графічно виражає
зв’язок між тиском, продуктивністю і к. к. д. при визначених швидкостях
обертання (Р-L характеристика). При виборі вентилятора враховують, що
його продуктивність пропорційна швидкості обертання робочого колеса,
повний тиск – квадрату швидкості обертання, а споживана потужність –
кубу швидкості обертання. Установочна потужність електродвигуна (N, кВт)
для вентилятора розраховується за формулою:

N = k*L*P/(1000*зу*зп ),

де k – коефіцієнт запасу (1,05 –1,15);

L – продуктивність вентилятора, м3/год;

P – повний тиск вентилятора, Па;

зу – к.к.д. вентилятора;

зп – к.к.д. передачі від вентилятора до двигуна ( для клиновидних пасів
зп =0,9- 0,95, для плоских пасів 0,85-0,9).

Природне освітлення (нормування)

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для
людини, має психологічну дію, створюючи відчуття безпосереднього зв’язку
з довкіллям, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин,
покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та
знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб. Однак,
природне освітлення має і недоліки: воно непостійне в різні періоди
часу, нерівномірно розподіляється в приміщенні, залежить від погодних
умов.

На рівень природного освітлення приміщень впливають: світловий клімат,
який залежить від географічного розтушування місця, площа та орієнтація
світлових отворів; конструкція вікон, чистота скла, геометричні
параметри приміщень та відбиваючі властивості поверхонь, зовнішнього та
внутрішнього затемнення світла різними об’єктами.

Оскільки природне освітлення не постійне у часі, його кількісна оцінка
здійснюється за відносним показником – коефіцієнтом природної
освітленосні (КПО):

КПО = (Евн/Езов)*100%,

де Евн (лк) – природна освітленість в даній точці площини всередині
приміщення, яка створюється світлом неба (безпосереднього або після
відбиття); Езов (лк) – зовнішня горизонтальна освітленість, що
створюється світлом в той самий час повністю відкритим небосхилом.

В основі нормування виробничного освітлення покладена залежність
необхідного рівня освітлення від зорової напруги (розряду зорової
роботи), яка, в першу чергу, визначається розміром об’єкта
розпізнавання, контрастом між об’єктом і фоном, характеристикою фона.
Нормування освітлення в громадських, допоміжних та житлових будівлях
здійснюють в залежності від призначення приміщення.

За системи бічного природного освітлення (через віконні прорізи у
стінах) нормується мінімальне значення КПО. Для одностороннього бічної
системи – це КПО у точці робочої поверхні (або підлоги), розташованій на
відстані 1м від стіни, найбільш віддаленої від світлових прорізів. За
системи верхнього природного освітлення (через ліхтарі – світлові
прорізі у покритті будівлі) та системи верхнього та бічного природного
освітлення нормується середній КПО, обчислений за результати вимірювань
у N точках (не менш 5) умовної робочої поверхні (або підлоги). Перша та
остання точка приймаються на відстані 1 м від поверхні стін. Середнє
значення КПО обчислюється за формулою:

КПОср=(КПО1 /2 +КПО2 +КПО3 +…+ КПОN-1+ КПОN /2 )/(N-1),

де КПОN – коефіцієнт природного освітлення у N-й контрольній точці, N –
кількість контрольних точок у площині характерного перерізу приміщення.

Нормативні значення коефіцієнтів природного освітлення приводяться
“Будівельними нормами і правилами” (ДБН В2.5-28-2006).

При проектуванні природного освітлення враховують, що освітленість в
середині приміщення залежить від світла, яке створюється небом і
безпосередньо потрапляє на робочу поверхню, а також світла, яке
відбивається від поверхонь в середині приміщення та прилеглих будівель.

Штучне освітлення (нормування)

Штучне освітлення передбачається у всіх приміщеннях будівель, а також на
відкритих робочих ділянках, місцях проходу людей та руху транспорту. Від
якості прийнятої системи освітлення залежить продуктивність та безпека
праці, а також здоров’я працівників. Раціонально виконане штучне
освітлення приміщень при одній і тій же витраті електроенергії може
підвищити продуктивність праці на 15-20%.

Штучне освітлення проектується для двох систем: загальне (рівномірне або
локалізоване) та комбіноване (до загального додається місцеве).

При штучному освітленні нормативною виличиною є абсолютне значення
освітленості, яке залежить від характеристики зорової праці та системи
освітлення (загальне, комбіноване). Всього визначено вісім розрядів (в
залежності від розміру об’єкта розпізнавання), в свою чергу розряди
(I-V) містять чотири підрозряди (а, б, в, г) – в залежності від
контрасту між об’єктом і фоном та характеристики фона (коефіцієнта
відбиття) . Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд І
а), а найменша – 30 лк (розряд VIII в).

Як джерела світла при штучному освітленні використовуються лампи
розжарювання та газорозрядні лампи. Основними характеристиками джерел
світла є номінальна напруга, споживана потужність, світловий потік,
питома світлова віддача та строк служби.

Нормування та вимірювання шумів

Шкідливість шуму як фактора виробничого середовища і середовища
життєдіяльності людини приводить до необхідності обмежувати його рівні.
Санітарно-гігієнічне нормування шумів здійснюється, в основному, двома
способами – методом граничних спектрів (ГС) і методом рівня звуку.

Метод граничних спектрів, який застосовують для нормування постійного
шуму, передбачає обмеження рівнів звукового тиску в октавних смугах із
середніми геометричними частотами 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000;
4000 і 8000 Гц. Сукупність цих граничних октавних рівнів називають
граничним спектром. Позначають той чи інший граничний спектр рівнем його
звукового тиску на частоті 1000 Гц. Наприклад, “ГС-75” означає, що даний
граничний спектр має на частоті 1000 Гц рівень звукового тиску 75 дБ.

Метод рівнів звуку застосовують для орієнтовній гігієнічний оцінки
постійного шуму та визначення непостійного шуму, наприклад, зовнішнього
шуму транспортних засобів, міського шуму. При цьому методі вимірюють
коректований по частотам у відповідності з чутливістю вуха загальний
рівень звукового тиску у всьому діапазоні частот, що відповідає
перерахованим вище октавним смугам. Виміряний таким чином рівень звуку
дає змогу характеризувати величину шуму не дев’ятьма цифрами рівнів
звукового тиску, як у методі граничних спектрів, а однією. Вимірюють
рівень звуку в децибелах А (дБ А) шумоміром із стандартною коректованою
частотною характеристикою, в якому за допомогою відповідних фільтрів
знижена чутливість на низьких та високих частотах.

Непостійний шум характеризують також еквівалентним (за енергією) рівнем
звуку, тобто рівнем звуку постійного широкосмугового не імпульсного
шуму, що має такий самий вплив на людину, як і даний непостійний шум.
Еквівалентний рівень – це рівень постійного шуму, дія якого відповідає
дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час, виміряного по
шкалі “А”. Для непостійного та імпульсного шуму нормованим параметром є
еквівалент-ний рівень шуму у дБАекв. Для імпульсного шуму нормується
також максимальний рівень шуму – у дБА.

Порядок вимірювання рівнів звуку шумомірами та розрахунок еквівалентного
рівня регламентовано ДСН 3.36.037-99. Звичайний шумомір складається з
мікрофону, підсилювача, фільтрів (корегуючих, октавних) та приладу, що
показує . Існують прилади – акустичні дозиметри, за допомогою яких
безпосередньо вимірюють еквівалентний рівень звуку. Вимірювання шуму
можна також здійснювати за допомогою сучасних компьютерів.

Вимірювання шуму проводиться на постійних робочих місцях у приміщеннях,
на території підприємств, на промислових спорудах та машинах (в кабінах,
на пультах управління і т. п.).Результати вимірювань повинні
характеризувати шумовий вплив за час робочої зміни (робочого дня).

При проведенні вимірювань мікрофон слід розташовувати на висоті 1,5 м
над рівнем підлоги чи робочого майданчика (якщо робота виконується
стоячи) чи на висоті і відстані 15 см