Реферат на тему:

Магнітне поле і особливості його впливу на людину

Магнітне поле — вид матерії, яка існує навколо рухомих електричне
заряджених частинок речовини і здійснює їх взаємодію. Воно створюється
рухомими електричними зарядами або змінним електричним полем.

У промисловості широко застосовують магнітні пристрої (електромагніти,
постійні магніти) — від слабких до гігантських у прискорювачах ядерних
частинок, здатних створювати магнітне поле (МП). Крім того, МП може
виникати і як супутній фактор в електротехнічних пристроях, через які
надходить постійний електричний струм. Розрізняють МП постійне (ПМП),
змінне низькочастотне (2-50 Гц) та імпульсне (ІМП). Найпоширенішими є
технологічні процеси із застосуванням постійного МП.

Постійне МП створюється постійним електричним струмом або речовинами,
які мають властивості постійних магнітів.

Магнітні властивості виявляються в усьому, що оточує людину, проте у
більшості тіл — дуже неістотно. Сильні магнітні властивості мають
мінерали, які належать до оксидів заліза й титану (магнетит, гематит,
титаномагнетит, титаногематит) і мають особливу атомно-кристалічну
структуру. Хімічні елементи з вираженими магнітними властивостями
називаються феромагнетиками. До них належать залізо, нікель, кобальт та
їхні сплави, які використовують для виготовлення постійних магнітів.

Структура одного й того самого МП в різних точках різна. У точках, де
силові лінії МП паралельні, його напруженість однакова. Таке МП
називають однорідним. У неоднорідному МП силові лінії непара-лельні і
напруженість поля у різних точках різна. Напруженість у точці МП тим
більша, чим густіші в ній силові лінії. Існує кілька теорій
намагнічування. Згідно з останньою теорією, магнетизм походить від
електронів атомів, що здатні обертатися й рухаються замкнутими орбітами
в атомах. Такі замкнуті струми утворюють МП, аналогічне полю витка з
електричним струмом.

Джерела магнітних полів на виробництві

Взаємодія МП практично з усіма речовинами зумовила їх застосування в
багатьох технологічних процесах. Здатність феромагнітних матеріалів до
намагнічування використовують для виробництва постійних магнітів,
запам’ятовуючих логічних пристроїв, в обчислювальній техніці тощо.
Постійне МП істотно впливає на феромагнетики. На цьому грунтується
застосування магнітів у підйомних кранах і магнітних сепараторах, а
також електромагнітів у медицині. Магніти застосовують в електродвигунах
і генераторах постійного струму, в електронно-оптичних приладах,
магнетронах, пристроях електромагнітного захисту від іонізуючого
випромінювання.

Здатність МП до взаємодії з парамагнітними та діамагнітними речовинами
використовують для магнітної обробки води, наприклад, для того, щоб
запобігти утворенню накипу в котлах, для збагачення корисних копалин, у
процесах ядерного магнітного резонансу (ЯМР) та електронного
парамагнітного. Метод ЯМР використовують у медицині для діагностики та
лікування хворих.

У техніці розрізняють МП слабкі, середні, сильні та надсильні. Слабкі та
середні МП застосовують в електро-, радіотехніці та електроніці, середні
— у наукових дослідженнях (у прискорювачах заряджених частинок, камері
Вільсона, іскровій камері, мас-спектрометрах, дослідженні дії МП на живі
організми тощо), сильні — у фізиці твердого тіла, для дослідження
феромагнетизму та антиферомагнетизму, для одержання наднизьких
температур тощо. Надсильні МП застосовують у дослідженні властивостей
речовин, процесів, що відбуваються в надрах планет і зірок.

Впливу ПМП працівники зазнають при виготовленні постійних магнітів,
складанні магнітних систем, монтажі пристроїв з магнітними деталями
(генератори, двигуни постійного струму). Під час роботи на магнітних
установках і з магнітними матеріалами робоче місце перебуває в зоні
неоднорідних МП. Напруженість МП знижується з віддаленням від обладнання
та магнітних матеріалів; на відстані до двох метрів від магнітних
установок і до одного метра від постійних магнітів напруженість МП дуже
неістотна. Зниженням напруженості МП пояснюється також її
нерівномірність у робочій зоні, внаслідок чого різні ділянки тіла людини
зазнають дії МП різної напруженості. Найбільшого впливу МП зазнають
руки, набагато менше опромінюються груди, голова, живіт, нижні кінцівки.

Біологічна дія постійного магнітного поля на людину

Вплив ПМП на функціональний стан і здоров’я людини вивчений ще
недостатньою мірою. Найчастіше від впливу ПМП у людини порушується
функція нервової і серцево-судинної систем, а також функція вегетативної
іннервації верхніх кінцівок (гіпергідроз долонь, «марму-ровість» і
зниження температури шкіри, гіперстезія кінцівок за типом «рукавичок»).
При капіляроскопії нігтьового ложа пальців верхніх кінцівок виявляються
лабільність капілярів і схильність їх до спазму.

Розрізняють первинні (фізико-хімічні), кібернетичні та загальні
механізми біологічної дії ПМП. Основними фізико-хімічними механізмами є
зміна траєкторії заряду, що рухається в МП, зміщення або обертання
анізотропних частинок, що мають різну магнітну сприйнятливість, хімічна
поляризація електронів і ядер, що змінює кінетику хімічних реакцій.

Виявляють кібернетичні механізми шляхом реєстрації початкових реакцій
біосистеми під дією на неї ПМП. Встановлено, що порогові межі МП, які
викликають біологічні ефекти, становлять частки або одиниці ампера на 1
м МП при застосуванні різних тестів; неоднорідні

ПМП викликають більші зміни за інших рівних умов; переривчаста дія ПМП
викликає значнішу реакцію біосистеми, ніж непереривчаста. Напрям,
величина і вираженість відповідних реакцій біосистеми більшою мірою
залежать від її початкового стану (період розвитку хвороби, психічний
стан, зовнішні впливи інших факторів), ніж від показників ПМП. При цьому
зауважимо, що ПМП навіть дуже високої напруженості не знищує біосистеми.

Загальні біологічні механізми не мають електромагнітної специфіки і їх
потрібно розглядати із загальних фізіологічних позицій. У процесі
еволюції тваринний світ і людина пристосовувалися до впливу ЕМП певного
діапазону. Якщо напруженість ПМП перевищує фонову напруженість
геомагнітного поля Землі, то відбувається прискорення перебігу окремих
фізіологічних і біохімічних процесів. Тому доцільно визначити біологічну
активність цього нового виробничого фактора. Було виявлено, що під
впливом ПМП великої напруженості змінюється хімічний склад сироватки
крові, а в разі тривалої дії ПМП відбуваються фазові зміни морфологічної
картини крові та кісткового мозку, активізується протизсідальна система
крові, знижуються тромбоутворення, імунологічна реактивність за
показниками фагоцитозу, антитілоутворення. Відомий вплив ПМП на
функціональне співвідношення процесів збудження та гальмування у
структурах мозку — посилюються процеси збудження в корі великих півкуль,
мозочку, гіпоталамусі. Внаслідок впливу ПМП підвищується вміст
адреналіну та норадреналіну в крові й кортикостерону у тканинах
надниркових залоз. Зміна рівня гормонів, у свою чергу, призводить до
порушень функції серцево-судинної системи.

Серцево-судинні порушення виявляються у зміні частоти серцевих
скорочень, глухості серцевих тонів, лабільності артеріального тиску,
відхиленні від норми ритму та провідності, зниженні функціональної
здатності міокарду.

Заходи профілактики негативного впливу магнітного поля

Профілактика негативного впливу МП на людину зводиться до захисту її
шляхом віддалення робочих місць від зони дії МП і екранування. Магнітні
матеріали та пристрої в загальних приміщеннях слід розміщувати на
відстані 1,5-2 м від робочих місць. На такій самій відстані необхідно
розміщувати магнітні установки.

Оскільки робота в зоні МП часто пов’язана з дією додаткових факторів
виробничого середовища, наприклад з виділенням теплоти, слід

передбачати термоізоляцію електропечей, встановлювати вентиляцію у
приміщеннях, де відбувається термічна обробка, а також розміщувати біля
люків печей екрани з оглядовим склом. В окремих випадках потрібно
застосовувати пилопригнічення.

Особи, які працюють на магнітних установках і з магнітними матеріалами,
підлягають запобіжним і періодичним медичним оглядам один раз на два
роки. В огляді мають брати участь лікар-терапевт, невропатолог і, за
показаннями, отоларинголог, окуліст і рентгенолог. Медичними
протипоказаннями до роботи в умовах дії магнітного поля є органічні
захворювання серця і судин, центральної та периферичної нервової систем,
особливо вегетативні поліневрити, виражені ендокринні захворювання.

4.6. Ультрафіолетове, видиме і лазерне випромінювання в робочих зонах

Ультрафіолетове випромінювання

Ультрафіолетове випромінювання (УФВ) — це частина спектра
електромагнітного випромінювання з довжиною хвилі до 400 нм. В умовах
виробництва працівники найчастіше зазнають впливу УФВ з довжиною хвилі
220-360 нм.

За фотобіологічним ефектом спектр УФВ поділяється на чотири ділянки:

А — викликає стійку біологічну дію;

В — сильно діє на шкіру;

С — виражено діє на тканинні білки і ліпіди;

вакуумна — вбирається всіма матеріалами і середовищами і на стан людини
не впливає.

Ультрафіолетове випромінювання виробничих джерел (ділянка С) здатне
змінювати газовий склад атмосферного повітря внаслідок його іонізації.
Утворювані при цьому озон і оксид азоту високотоксичні й можуть стати
небезпечними при виконанні зварювальних робіт, які супроводжуються УФВ,
у приміщеннях з недостатньою вентиляцією, в обмеженому або замкнутому
просторі.

Інтенсивність УФВ у виробничому середовищі в десятки разів перевищує
інтенсивність природного випромінювання Сонця і значно відрізняється від
нього спектральним складом.

Ультрафіолетове випромінювання характеризується фізичними
(енергетичними) і біологічними величинами.

Енергетичні величини УФВ. Енергетична опроміненість (інтенсивність
опромінення) — це поверхнева густина потоку енергії, що припадає на
одиницю площі опромінюваної поверхні (Вт/м2, мВт/м2, мкВт/см2); доза
енергетичної опроміненості — ват за годину на квадратний метр [Вт/ (м2 •
год), мВт/(м2 • год), мкВт/(м2 • год)].

Біологічні величини УФВ: еритемні й бактерицидні. Еритемний потік
енергії (потужності) УФВ характеризує випромінювання за його корисною (у
малих дозах) дією на людину і тварин. Одиниця еритемного потоку енергії
випромінювання — Ер, що відповідає потоку монохроматичного
випромінювання 1 Вт і довжиною хвилі 297 нм. Еритемна опроміненість
(освітленість) — це відношення еритемного потоку енергії випромінювання
до одиниці площі опромінюваної поверхні. Одиниця еритемної опроміненості
— Ер на квадратний метр (Ер/м2); похідні: мЕр/м2, Ер/см2.

Доза еритемної опроміненості — це відношення еритемного потоку енергії
випромінювання за одиницю часу до одиниці площі випромінюваної поверхні.
Одиниця еритемної дози опроміненості — Ер за годину на квадратний метр
[Ер/(м2 • год), мЕр/(м2 • год), мкЕр/(см2 • хв)]. Повна еритемна біодоза
УФВ 330-1000 мкЕр/(см2 • хв). Співвідношення одиниць дози енергетичної і
еритемної опроміненості УФВ на ділянці В подано в табл. 14.

Бактерицидну дію УФВ визначають за бактерицидним потоком, одиницею якого
є бакт — бактерицидний потік монохроматичного випромінювання в 1 Вт і
довжиною хвилі 255,5 нм. Похідні одиниці бакту (бакт/м2) — мілі- та
мікробакт на метр або сантиметр квадратний (мбакт/м2, мкбакт/см2).

Джерела УФВ поділяють на природні та штучні. Основним природним джерелом
УФВ є Сонце. Потужність УФВ на Землі залежить від географічної широти,
пори року, висоти над рівнем моря. На інтенсивність УФВ розсіюванням і
вбиранням впливають туман і хімічні речовини, що містяться в
атмосферному повітрі. Сумарний потік УФВ на ділянках А і В становить 3-4
% загальної енергії сонячного випромінювання.

Штучні джерела УФВ — газорозрядні (ртутні лампи низького та високого
тиску, металеві галогенові лампи, ксенонові лампи, натрієві лампи
високого тиску, водневі та дейтерієві лампи, дугове зварювання,
флуоресцентні лампи) і розжарення (вуглецева дуга, оксиацетиленове
полум’я).

У промисловості одним з основних джерел УФВ є електрична дуга, яку
застосовують при зварювальних роботах, електроплавленні сталі,
фотоцинкографії, світлокопіювальних роботах, виробництві радіоламп і
ртутних випрямлячів. Підсилювати потік УФВ можуть рефлектори у вигляді
дзеркал різної форми (прожектори кіноательє, світлолікувальних кабінетів
та ін.). Інтенсивність і спектр УФВ від електричної дуги залежать від
сили струму, складу і діаметра електродів.

Біологічна дія ультрафіолетового випромінювання на людину

Механізм дії УФВ на організм людини залежить від довжини хвилі. Під
впливом довгохвильового УФВ у шкірі утворюються біологічно активні
речовини і продукти розкладу (фотолізу); під впливом короткохвильового
УФВ переважають процеси денатурації. Загалом основою багатьох
біологічних ефектів УФВ є здатність дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК)
поглинати енергію фотона. При цьому в ній відбуваються зміни, які
називаються фотобіологічним ефектом. Найзагальніша зміна в молекулі ДНК
під впливом УФВ полягає в руйнуванні полінуклеотидних ланцюжків.

Крім змін у молекулах ДНК можуть відбуватися зміни у молекулах
рибонуклеїнових кислот (РНК), що виражені меншою мірою. Фо-тобіологічні
ефекти можуть призвести до загибелі клітин, їх мутації і канцерогенного
переродження. Зауважимо, що майже в усіх клітинах існує система
відновлення ДНК — репараційна система, яка відновлює пошкодження
внаслідок дії УФВ.

Наслідком впливу на шкіру великої дози УФВ є дерматит, який
супроводжується набряканням, жаром і свербінням. При цьому в результаті
відновлення (репарації) клітинних ушкоджень товщають епідерміс і дерма
(гіперплазія). Гіперплазія епідермісу є, як вважають, захисною реакцією
на дію УФВ. Крім того, захисну дію має пігмент меланін, який у складі
меланоцитів у великій кількості нагромаджується у поверхневих (роговому
і ростковому) шарах шкіри і є своєрідним екраном на шляху УФВ. Повторне
опромінення УФ призводить до збільшення у шкірі кількості меланоцитів,
що містять пігмент, а також до утворення меланіну в клітинах, які його
не виробляють.

Еритема, що виникла на місці опромінення, є наслідком посилення
кровотоку у шкірі та розширення кровоносних судин. У разі тривалої і
повторюваної дії великих доз УФВ відбуваються альтерація, фіброз і
еластоз шкіри, атрофія епідермісу і навіть рак шкіри, що пояснюється
здатністю УФВ ушкоджувати ДНК та її систему репарації. Експериментальне
доведено, що канцерогенна активність властива УФВ з довжиною хвилі
230-320 нм, особливо у спектрі 290-320 нм. Вірогідність виникнення
пухлини внаслідок дії УФВ залежить від сумарної його дози, спектра,
тривалості експозиції, індивідуальної чутливості організму та ін. Разом
з тим встановлено, що дія суберитемних доз довгохвильового УФВ протягом
усього життя не викликає розвитку пухлин шкіри.

Під впливом УФВ можуть виникати гострі (кератит і катаракта) і хронічні
ураження очей. Тривалість латентного періоду в разі фото-кератиту
залежить від дози опромінення і коливається від ЗО хв до 24 год.
Характерні ознаки кератиту: відчуття стороннього тіла (піску) в очах,
світлобоязнь, сльозотеча і блефароспазм. Ці ознаки зникають без
ускладнень приблизно через 48 год. Порогова доза енергетичної
опроміненості, яка викликає фотокератит, — 50-110 Вт/м2. Кришталик
вбирає УФВ більшою мірою, ніж інші ділянки ока. У разі повторного
опромінення око, на відміну від шкіри, не набуває підвищеної стійкості
до нього і як наслідок постійного опромінення може розвинутися
катаракта. Ультрафіолетове випромінювання з довжиною хвилі 313 нм не
викликає утворення катаракти; найбільше уражають око короткі хвилі
(293—297 нм). Причиною виникнення катаракти можуть стати
фотосенсибілізатори — антибіотики, сульфаніламіди, фенотіазини, яких у
навколишньому середовищі утворюється дедалі більше.

Дефіцит УФВ протягом тривалого часу викликає УФ-недостатність, що
виявляється у зниженні резистентності організму в результаті пригнічення
імунологічної реактивності. Суберитемні дози довгохвильового УФВ
підвищують стійкість організму до впливу хімічних речовин
загальнотоксичної, алергенної і канцерогенної дії. Механізм захисного
впливу суберитемних доз щодо хімічних сполук полягає у підвищенні
імунологічної реактивності, активізації мікросомального апарату печінки
і мітохондріальних ферментів.

Засоби захисту від понаднормової дози УФВ поділяються на чотири групи:

• протисонячні екрани;

• захисний одяг;

• прозорі матеріали для захисту шкіри і очей;

• засоби відбивання УФВ.

Розглядають фізичні та хімічні протисонячні екрани. Фізичні екрани
виготовляють у вигляді перепон, які відбивають, розсіюють або
загороджують світло. Хімічними екранами є параамінобензойна кислота та
її складні ефіри, солі коричної кислоти і бензофенони. Найкращий ефект
мають бензофенони, які добре поглинають УФВ усіх спектрів. Саме на цій
основі використовують захисні креми з інгредієнтами, які поглинають УФВ.

Захисний одяг складається з куртки і капюшона з попліну або фланелету.
Більшість інших тканин пропускають щонайменше 50 % УФВ.

Для захисту очей і шкіри достатньо віконного скла, яке не пропускає
випромінювання з довжиною хвилі менше за 315 нм. Для надійнішого захисту
очей застосовують захисні скельця з різним ступенем прозорості. Повний
захист від УФВ усього діапазону хвиль забезпечують флінтглас і скло, яке
містить оксиди свинцю.

У боротьбі з відбиттям УФВ велике значення мають фарби, здатні поглинати
УФВ. Коефіцієнт відбивання УФВ коливається від нуля до 90 %. Наприклад,
фарби з оксидом цинку і титану відбивають відповідно 2,5 і 6 % УФВ з
довжиною хвилі 253 нм, а біла стінна штукатурка — 46 %. Фарби на олійній
основі мають низький коефіцієнт відбиття.

Для профілактики ультрафіолетової недостатності використовують як
сонячне випромінювання (інсоляція приміщень), так і УФВ штучних джерел.
Ефективність профілактичного УФВ доведено численними дослідженнями і
закріплено санітарним законодавством. У виробничих приміщеннях, де за
технологією неможливо створити рекомендований рівень інсоляції,
організовують профілактичне опромінення працюючих штучним УФВ.

Видиме випромінювання

Видиме випромінювання формує мікроклімат виробничих приміщень, але його
можна вважати також окремим фактором виробничого середовища, що
безпосередньо впливає на організм людини. У металургійних,
ковальсько-пресових, термічних і ливарних цехах машинобудівних заводів,
у виробничих цехах скляних заводів, при зварювальних роботах, у
поліграфії, приладобудуванні, сільському господарстві, при застосуванні
люмінесцентних джерел світла незважаючи на вдосконалення технології
працівники тривалий час перебувають під впливом видимого випромінювання.

Видиме випромінювання є електромагнітним випромінюванням з довжиною
хвиль 400-760 нм, що поширюється в однорідному середовищі зі швидкістю
300 000 км/с. При взаємодії із середовищем видиме випромінювання може
поглинатися, відбиватися, заломлюватися, зазнавати дифракції,
інтерференції і поляризації. При поглинанні видиме випромінювання
перетворюється на енергію фотохімічних реакцій, електронів (фотохімічний
ефект), теплову.

Спектр видимого випромінювання поданий у табл. 15.

Джерелами електромагнітного випромінювання видимого діапазону є тіла,
нагріті до температури понад 800 °С, і люмінесцентні джерела. За
температурою джерела визначають переважне випромінювання того чи іншого
діапазону хвиль. Збільшення температури тіла призводить до зменшення
довжини хвилі електромагнітного випромінювання; при цьому енергія
фотонів збільшується. Інтенсивність видимого випромінювання зменшується
обернено пропорційно квадрату відстані від джерела випромінювання.

Біологічна дія. Кількість поглинутої біологічним об’єктом енергії
залежить від інтенсивності потоку випромінювання, який падає на поверхню
тіла, тривалості випромінювання, площі опромінюваної поверхні.
Спектральний склад випромінювання визначає глибину його проникнення у
тканини організму і поглинання його тканинами.

Видима частина спектра справляє тепловий ефект і специфічну енергетичну
дію, властиву всьому діапазону випромінювання. Впливаючи насамперед на
зоровий аналізатор, видиме випромінювання справляє також загальну
біологічну дію. У червоній частині спектра ефект видимого випромінювання
наближається до дії інфрачервоного, а у фіолетовій — до
ультрафіолетового. Видиме випромінювання викликає пігментацію шкіри
(засмагу), йому властива значна бактерицидна дія. Проте для того щоб
одержати ці ефекти, інтенсивність і тривалість дії видимого
випромінювання повинні набагато перевищувати інтенсивність і тривалість
дії ультрафіолетового випромінювання.

Лазерне випромінювання і його вплив на людину

Біологічна дія лазерного випромінювання визначається такими основними
характеристиками: довжиною хвилі, інтенсивністю і тривалістю
опромінювання, частотою проходження імпульсів, анатомічними і
функціональними особливостями тканин, на які діє випромінювання, площею
опромінюваних поверхонь.

Розрізняють термічну і нетермічну, загальну і місцеву дію лазерного
випромінювання.

Термічна дія випромінювання лазерів безперервної дії має багато
спільного зі звичайним нагріванням. Під дією імпульсного лазерного
випромінювання тканини організму швидко нагріваються з миттєвим
скипанням тканинної рідини, що призводить до механічного ушкодження
тканин. Якщо енергія випромінювання перевищує 100 Дж, у результаті
руйнування і випаровування клітинних елементів на шкірі одразу виникає
чітко окреслена ділянка лазерного опіку. Саме на цьому ефекті базується
дія лазерного скальпеля, який використовують у хірургії.

Нетермічна дія зумовлюється переважно електричним і фотохімічним
ефектами, а також поглинанням тканинами електромагнітної енергії.

Під дією лазерного випромінювання невеликої потужності (одиниці й
десятки міліват) пригнічуються пігментоутворення і ферментні системи
шкіри. Наприклад, опромінення лазером певних ділянок шкіри кінцівок
впливає на функціональний стан вегетативної нервової і серцево-судинної
систем.

Місцева дія лазерного випромінювання може викликати ураження очей і
органів, які вибірково реагують на цей вид випромінювання. Око пропускає
випромінювання з довжиною хвилі 0,4-1,4 мкм. Тому випромінювання таких
найпоширеніших лазерів, як рубіновий (А, = 0,69 мкм), нео димовий (А, =
1,06 мкм) і гелій-неоновий (А, = 0,63 мкм), майже без втрат досягає
сітківки. Паралельність лазерних променів дає змогу фокусувати їх
оптичними системами ока, в результаті чого на сітківці утворюється
висока локальна густина енергії. Електромагнітні хвилі видимого
діапазону впливають переважно на фотосенсор-ний шар сітківки, викликаючи
тимчасову втрату зору, а в разі опіку — втрату зору в цій ділянці
зорового простору. В ультрафіолетовому діапазоні (240-450 нм) лазерного
випромінювання енергія поглинається всіма білковими структурами ока, у
тому числі рогівкою і кришталиком. Унаслідок опіку насамперед уражається
слизова оболонка ока. При великому рівні енергії лазерного
випромінювання коагуляція білків рогівки призводить до повної втрати
зору. В інфрачервоному діапазоні (ближня і середня ділянки — 820-1500
нм) лазерного випромінювання енергія поглинається райдужною оболонкою,
кришталиком і склоподібним тілом. Райдужна оболонка швидко нагрівається,
відбувається коагуляція білків кришталика і, як щойно зазначалося,
незворотна втрата зору. Ураження очей лазерним випромінюванням цього
діапазону відбувається, як правило, після його тривалої дії. Діапазон
ближньої ділянки інфрачервоного спектра (1000-1600 нм) найбезпечніший
для очей, тому що навіть при високих рівнях енергії випромінювання
ураження, що виникають, є тимчасовими і поверхневими.

Отже, тривала дія на організм лазерного випромінювання спричинює
порушення функцій нервової і серцево-судинної систем, викликає зміни
гематологічних, Імунологічних показників, активності окремих ферментів і
медіаторів. У більшості випадків вони діагностуються як астенічні й
астено-вегетативні синдроми, що супроводжуються
компенсаторно-пристосувальними реакціями. Клінічна симптоматика,
спричинена впливом лазерного випромінювання, не має специфічного
характеру і є наслідком комплексу несприятливих виробничих факторів, які
виникають під час порушення правил експлуатації лазерів.

Заходи профілактики негативного впливу лазерного випромінювання

При роботі з лазерами рівні шкідливих виробничих факторів не повинні
перевищувати встановлених державними стандартами і нормативно-технічною
документацією.

Лазери IV класу слід розміщувати в окремих приміщеннях, що відповідають
певним гігієнічним вимогам. Зокрема, внутрішнє опорядження стін і стелі
таких приміщень повинно мати матову поверхню. При експлуатації лазерів
III-IV класів двері приміщень потрібно обладнувати блокуванням,
внутрішніми замками, таблом «Стороннім вхід заборонений» і знаком
лазерної небезпеки.

При використанні лазерів ІІ-ІІІ класів лазерне небезпечну зону слід
обов’язково огороджувати або екранувати пучок випромінювання. Екрани і
огорожі потрібна виготовляти з матеріалів, що мають найменший коефіцієнт
відбиття для певного виду випромінювання, вогнестійкі і не виділяють
токсичних речовин під впливом лазерного випромінювання. Якщо
експлуатація лазера супроводжується утворенням шкідливих газів і
аерозолів, рівень яких перевищує гранично допустимі концентрації, то
робочі місця слід обладнувати місцевою витяжною вентиляцією.

Забороняється працювати з лазерними установками в затемненому
приміщенні, оскільки при зниженій освітленості розширюється зіниця ока і
збільшується вірогідність влучення в неї лазерного променя. Для захисту
від впливу лазерного випромінювання рук достатньо одягнути бавовняні
рукавички, для захисту очей — окуляри із спеціального скла, які доцільно
вмонтовувати в маску для захисту обличчя. Світлофільтри захисних
окулярів забезпечують зниження інтенсивності лазерного опромінення очей
до допустимої. Під час роботи з лазерами слід застосовувати тільки ті
засоби захисту, на які є нормативно-технічна документація.

Список використаної літератури

Безпека життєдіяльності / За ред. Я. І. Бедрія. — Львів, 2000.

Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. —
К.. Либідь, 1995.

Будыко М.И. Глобальная экология. — М.. Мысль, 1977.

Величковский Б.Т., Кирпичев В.И., Суравегина И.Т. Здоровье человека и
окружающая среда. — М.. Новая шк., 1997.

Волович В.Г. Человек в экстремальных условиях природной среды. — М..
Мысль, 1983.

Гігієна праці / А.М. Шевченко, О.П. Яворовський, Г.О. Гончарук та ін. —
К.. Інфотекс, 2000.

Єлісєєв А.Т. Охорона праці. — К., 1995.

Каспаров А.А. Гигиена труда и промышленная санитария. — М.. Медицина,
1981.

Кириллов В.Ф., Книжников В.А. , Коренков И.П. Радиационная гигиена. —
М.. Медицина, 1988.

Корсак К.В., Плахоттк О.В. Основи екології. — 2-ге вид. — К.. МАУП,
2000.

Похожие записи