Класифікація об’єктів по ступенях безпеки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 7432
Скачать документ

Реферат з дисципліни: БЖД

Тема: Класифікація об’єктів по ступенях безпеки

Київ-2004

Тема: Класифікація об’єктів по ступенях безпеки

Зміст

№ п/п

Стор.

1.

2.

3.

4.

5. Радіаційно небезпечні об’єкти

Хімічно небезпечні об’єкти

Пожежо- та вибухонебезпечні об’єкти

Об’єкти комунального господарства

Література 3

6

8

11

12

Радіаційно небезпечні об’єкти

Об’єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються,
зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, хімічні й
біологічні речовини, пожежовибухові, гідротехнічні й транспортні
споруди, транспортні засоби, а також інші об’єкти, що створюють загрозу
виникнення НС є потенційно небезпечними об’єктами. Особливу небезпеку
для людей і навколишнього середовища становлять радіаційно небезпечні
об’єкти (РНО).

До РНО належать: атомні електростанції (АЕС), підприємства з
виготовлення і переробки ядерного палива, підприємства поховання
радіоактивних відходів, науково-дослідні організації, які працюють з
ядерними реакторами; ядерні енергетичні установки на об’єктах транспорту
та ін.

В Україні діють 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними ядерними
реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та більше 8 тис. підприємств і
організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі
та медичній практиці різноманітні радіоактивні речовини, а також
зберігають і переробляють радіоактивні відходи.

З усіх можливих аварій на РНО найбільш небезпечними є радіаційні аварії
на атомних електростанціях з викидом радіоактивних речовин у навколишнє
середовище.

Радіаційні аварії — це аварії з викидом радіоактивних речовин або
іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної
експлуатації радіаційно небезпечних об’єктів, у кількостях понад
установлену межу їх безпечної експлуатації.

Потенційною небезпекою для України є можливі аварії на АЕС інших держав
з викидом радіоактивних речовин.

При аваріях на АЕС можуть бути пошкодження конструкцій, технологічних
ліній, пожежі, викиди в навколишнє середовище радіоактивних речовин. У
1998 р. на АЕС було 44 надзвичайних подій об’єктового характеру.

Прогноз і оцінювання радіаційної обстановки передбачають два види
можливих аварій: гіпотетична аварія і аварія з руйнуванням реактора.

Гіпотетична аварія — це аварія, для якої проектом не передбачаються
технічні заходи, що забезпечують безпеку АЕС. Може утворитись небезпечна
радіаційна обстановка при викиданні в атмосферу радіоактивних речовин,
що може призвести до опромінення населення;

Аварія з повним руйнуванням ядерного реактора може відбутися в
результаті стихійного лиха, вибуху боєприпасів, падіння повітряного
транспорту на споруди АЕС та ін. Така аварія може бути з розривом
трубопроводів із теплоносієм, ушкодженням реактора і герметичних зон,
виходом з ладу систем керування і захисту, що може призвести до миттєвої
втрати герметичності конструкцій реактора, сплавлення тепловидільних
елементів і викиду радіоактивних речовин з парою в навколишнє
середовище, можливе розкидання радіоактивних осколків, уламків
конструкцій паливних елементів.

З 26 квітня по б травня 1986 р. з ядерного палива вийшли всі благородні
гази, приблизно 10—20 % летючих радіоізотопів йоду, цезію і телуру і З—6
% більш стабільних радіонуклідів: барію, стронцію, цезію, плутонію тощо.

На 6 травня 1986 р. викинуто близько 1,9 • 1018 Бк, або 63 кг
радіонуклідів, що відповідає 3,5 % кількості радіонуклідів у реакторі на
момент аварії. А при вибуху атомної бомби потужністю 20 кт, скинутої на
Хіросіму у 1945 р., утворилося 740 г радіоактивних речовин. Під час
аварії і незабаром після неї від радіаційного ураження загинуло 29 осіб,
із 30-кілометрової зони евакуйовано 115 тис. осіб. Великі площі
сільськогосподарських угідь і лісу забруднені радіоактивними речовинами,
що зробило неможливим їх подальше використання для сільсько- і
лісогосподарського виробництва.

Це зумовило те, що на переважній території України, країн ближнього і
далекого зарубіжжя радіоактивне забруднення ґрунту, води, продуктів
харчування, сільськогосподарської і лісогосподарської сировини та кормів
у багато разів перевищувало нормативні показники.

Виходячи з цього, розробку заходів захисту населення в районах
розміщення АЕС необхідно проводити на основі розрахунків на найважчий
варіант розвитку аварії. При такому варіанті в атмосферу може бути
викинуто до 100 % благородних газів, йоду, цезію і телуру, 10—30 %
стронцію і до 3 % рутенію і лантану. На момент аварійного зупинення або
руйнування реактора загальна активність викиду радіонуклідів може
становити до 10% загальної активності реактора.

На території України розташовано понад 8000 різних установ і
організацій, діяльність яких призводить до утворення радіоактивних
відходів (РАВ).

Виробниками і місцями концентрації радіоактивних відходів є:

АЕС (накопичено 70 тис. м3 РАВ);

уранодобувна і переробна промисловість (накопичено 65,5 млн м3

РАВ);

медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації.
Збирання, транспортування, переробку і тимчасове зберігання
радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) від
цих підприємств і організацій незалежно від їх відомчої
підпорядкованості здійснює Українське державне об’єднання “Радон”
(накопичено 5 тис. м3 РАВ);

зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд м3 РАВ).

Всі підприємства і організації (крім АЕС) незалежно від відомчої
належності передають радіоактивні відходи на міжобласні спеціалізовані
комбінати (МСК) державного об’єднання “Радон”, яке має у своєму складі 6
спецкомбінатів: Київський, Львівський, Донецький, Дніпропетровський,
Одеський і Харківський.

Львівський, Харківський, Одеський і Дніпропетровський спецкомбінати
приймають і ховають низько- і середньоактивні радіоактивні відходи.
Донецький спецкомбінат не має вільних сховищ для зберігання та поховання
РАВ. Київський комбінат може приймати для тимчасового зберігання відходи
низької та середньої активності.

На Київському і Харківському державних міжобласних спеціалізованих
комбінатах через недосконалі конструкції старих сховищ для радіоактивних
відходів виникло забруднення підземних вод поза межами сховищ
радіонуклідами тритію. Причиною поширення радіонуклідів поза межами
сховищ РАВ, у тому числі законсервованих, є недосконалість конструкції
сховищ. Міграція радіонуклідів зі сховищ відбувається внаслідок
порушення гідроізоляції. У сховищах радіоактивних відходів і джерел
іонізуючого випромінювання накопичується вода, яка проникає з
атмосферними опадами та утворюється внаслідок конденсації.

На території України розташовані 2 дослідні реактори (у Києві та у
Севастополі) та одна критична збірка (в Харкові), яку на цей час
зупинено. Можливі аварії на цих реакторах з радіоактивним забрудненням є
загрозою насамперед містам, у яких вони розташовані. Небезпекою є й те,
що реактори знаходяться в зоні польотів повітряного транспорту. На
Київському реакторі були аварії у 1968, 1969 і 1970 рр.

У 1968 р. у навколишнє середовище було викинуто 40 кюрі радіоактивного
йоду, що перевищувало допустиму норму в 400 разів. 4 лютого 1970 р. у
результаті аварії на реакторі було опромінено 17 осіб.

Важливим завданням є поховання джерел іонізуючого (гамма-та нейтронного)
випромінювання (ДІВ) тільки у спеціалізованих сховищах шляхом
безконтейнерного розвантаження джерел (в Україні ДІВ ховають здебільшого
у захисних контейнерах), а також необхідно переховати тверді
радіоактивні відходи зі сховищ.

Потребують особливої уваги як потенційно небезпечні об’єкти і
підприємства з видобутку і переробки уранових руд, розташованих у
Кіровоградській, Миколаївській та Дніпропетровській областях.
Видобування уранової руди головним чином проводиться на Жовтоводському,
Смолінському та Кіровоградському рудниках. Новокостянтинівське,
Давлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська
області), передані для промислового виробництва, декілька років не
експлуатуються.

Для отримання закису-окису урану проводиться переробка уранових руд на
гідрометалургійному заводі ВО СГЗК, що розташований у промзоні міста
Жовті Води Дніпропетровської області. Характерним для уранодобування є
те, що майже всі його відходи є джерелами радіоактивного забруднення
навколишнього середовища.

У сільському господарстві, в медицині, промисловості й наукових дослідах
використовуються ДІВ. В Україні є близько 8000 підприємств та
організацій (тільки в Києві близько 400), які використовують понад 100
тис. джерел іонізуючого випромінювання.

Експертами Міжнародного Агентства з атомної енергії та Агентства з
ядерної енергетики Організації економічного співробітництва та розвитку
створена міжнародна школа ядерних подій, яка використовується для
оперативного та узгодженого оповіщення про значення з погляду безпеки
подій на ядерних установах.

Хімічно небезпечні об’єкти

Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучного
походження, які виготовляють в Україні чи отримують з-за кордону для
використання у господарстві та побуті, що негативно впливають на життя
та здоров’я людей, тварин і рослин, обов’язково вносяться до державного
реєстру потенційно небезпечних хімічних речовин і біологічних
препаратів.

За Міжнародним реєстром, у світі використовується в сільському
господарстві, промисловості та побуті понад 6 млн токсичних речовин, 60
тис. з яких виробляються у великих кількостях, у тому числі понад 500
речовин, які належать до групи сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР),
токсичних для людей.

Особливо небезпечні аварії на підприємствах, які виробляють,
використовують або зберігають СДЯР, вибухо- і вогненебезпечні матеріали.
До них належать заводи і комбінати хімічної, нафтохімічної і
нафтопереробної промисловості, підприємства, оснащені холодильними
установками (молокозаводи, м’ясокомбінати, холодильники), котрі як
холодоносії використовують аміак, підприємства з виробництва добрив і
пластичних мас.

Об’єкти господарювання, на яких використовуються СДЯР, є потенційними
джерелами техногенної небезпеки. Це хімічно небезпечні об’єкти.

У 1999 р. виникло 27 аварій з викидом (загрозою викиду) СДЯР. Внаслідок
цих подій 4 особи загинуло та 33 особи постраждали.

У результаті аварії на об’єкті, де виробляють або використовують СДЯР,
обслуговуючий персонал і населення, яке проживає поблизу об’єкта,
сільськогосподарські тварини, посіви та лісові насадження можуть бути
уражені ядучими речовинами.

Викид (розлив) небезпечних хімічних речовин на хімічно небезпечному
об’єкті, що може призвести до загибелі чи хімічного ураження людей,
констатується як аварія на хімічно небезпечному об’єкті.

У разі таких аварій можуть виникати масові ураження людей, тварин,
сільськогосподарських та лісогосподарських рослин і насаджень.

До хімічно небезпечних об’єктів (підприємств) належать:

заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі
установки та агрегати, які виробляють або використовують СДЯР;

заводи (або їхні комплекси) з переробки нафтопродуктів;

виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДЯР;

підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні
станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

залізничні станції та порти, де концентрується продукція хімічних
виробництв, термінали та склади на кінцевих пунктах переміщення СДЯР;

транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові
та морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції,
дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Основні причини аварій на хімічно небезпечних об’єктах такі:

організаційні помилки людей;

несправність в системі контролю і забезпечення безпеки виробництва;

поломки вузлів, устаткування, трубопроводів, ємностей або окремих
деталей;

пошкодження у системі запуску і зупинки технологічного процесу, що може
призвести до виникнення вибухонебезпечної обстановки;

несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;

акти-диверсій, обману або саботажу виробничого персоналу або сторонніх
осіб;

—дія сил природи і техногенних систем на обладнання.

Значні аварії можуть виникнути при витіканні (викиданні) великої
кількості хімічно небезпечних речовин. Це може статися за таких
обставин:

при втраті енергії, відмові в роботі машин і механізмів;

витікання хімічно небезпечних речовин із труб;

використання непридатних матеріалів;

виникнення екзотермічних реакцій через вихід з ладу системи безпеки й
контролю;

розриву шлангових з’єднань у системі розвантажування;

полімеризації хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх
зберігання.

Факторами ураження при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах є хімічне
ураження людей, сільськогосподарських тварин, зараження місцевості,
ґрунту, води, урожаю, продуктів харчування, кормів і повітря.

В Україні функціонує 1810 об’єктів господарювання, на яких зберігаються
або використовуються у виробничому процесі понад 283 тис. т сильнодіючих
ядучих речовин, у тому числі — 9,8 тис. т хлору, 178,4 тис. т аміаку.

Ці об’єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки.

Перший ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного
зараження, в кожному з них мешкає більше 75 тис. осіб) — 76 об’єктів;

o

@?

#зараження, в кожному з них мешкає від 40 до 75 тис. осіб) — 60
об’єктів;

Третій ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного ураження,
в кожному з об’єктів мешкає 40 тис. осіб) — 1134 одиниці;

Четвертий ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічного
зараження, кожна не виходить за межі об’єкта) — 540 одиниць.

У зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів проживає близько
20 млн осіб.

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) віднесена до певного
ступеня хімічної небезпеки: до першого ступеня віднесено 154 АТО (в зоні
можливого хімічного ураження перебуває більше 50 % мешканців), до
другого ступеня віднесено 47 АТО (де перебуває від 30 до 50 %
населення), до третього ступеня — 108 АТО (від 10 до ЗО % населення).

Правилами техніки безпеки і контролю суворо регламентуються виробництво,
транспортування і зберігання СДЯР. Але аварії, катастрофи, пожежі й
стихійні лиха можуть призводити до руйнування виробничих споруд,
складів, місткостей, трубопроводів, технологічних ліній. Тому СДЯР
можуть потрапити в навколишнє середовище — на ґрунт, різноманітні
об’єкти, в повітря і поширитися на населені пункти, що може призвести до
масового отруєння людей і сільськогосподарських тварин. У 1998 р. було
22 аварії з викидом (і загрозою викиду) небезпечних хімічних речовин,
через що загинув 1 та постраждало 26 осіб.

Потенційно небезпечним є накопичення, зберігання і ліквідація хімічної
зброї.

Пожежо- та вибухонебезпечні об’єкти

В Україні є понад 1200 великих вибухо- та пожежонебезпечних об’єктів, на
яких знаходиться понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухо- та
пожежонебезпечних речовин. Ці об’єкти розташовані в центральних, східних
і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і
газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства,
розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються
нафтогазопромисли і вугільні шахти.

За певних умов, у процесі виробництва стають небезпечними і легко
спалахують деревний, вугільний, борошняний, зерновий, амонієвий,
торф’яний, льняний та бавовниковий пил.

Вибухи і пожежі трапляються на об’єктах, які виробляють або зберігають
вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під великим
тиском (до 100 атм), а також на газо- і нафтопроводах. Найбільше (у 1999
р.) НС пов’язаних з пожежами (вибухами) було на підприємствах
вугледобувної — 42, хімічної, нафтохімічної і нафтопереробної галузей
промисловості — 12, транспорті — 16.

Причиною загоряння, вибухів, руйнувань і пожеж може бути наявність у
виробничих приміщеннях парів легкозаймистих рідин або газів і джерела
запалення. Імовірність вибуху і його небезпечність визначаються такими
характеристиками парів, рідин і газів, які бувають у виробничих
приміщеннях агропромислового комплексу: межами вибухової концентрації в
повітрі парів (у відсотках до об’єму); щільністю парів і газів відносно
щільності повітря, яка приймається за одиницю; температурою
самоспалахування парів і газів; температурою самозагоряння парів і
газів; точкою загоряння парів рідин — нижня межа температури, при якій
можливе спалахування від стороннього джерела запалювання.

Пари деяких рідин і газів можуть загорятися від відкритого вогню,
електричної іскри, розжареного предмета, сигарети. Більш небезпечні
рідини з низькою точкою загоряння (табл. 1) — тому що їхні пари можуть
спалахувати при температурі навколишнього повіт Небезпечні важкі гази,
які можуть збиратися до вибухової концентрації в підвалах, погрібах,
ярах, долинах; менш небезпечні гази, і мають щільність меншу від
щільності повітря, вони швидко: піднімаються і розсіюються у верхніх
шарах атмосфери.

Таблиця 1. Характеристика деяких рідин і газів, що загоряються

Назва рідин і газів Межі вибухової концентрації, об’єми,

% Точка загорання парів, °С Відносна щільність парів і газів (щільність
повітря) Максимум тиску вибуху, кН/м2 Температура спалахування, °С

Ацетилен 2,5—100 — 0,91 1035 305

Ацетон 2,6—12,8 -18 2,00 573 535

Аміак 15,0—28,0 — 0,58 — 630

Бутан 1,8—9,0 — 1,9—2,01 669 410

Етиловий спирт 3,3—19,0 13 1,59 684 365

Етилен 2,7—36,0 — 0,98 821 425

Водень 4,0—75,0 — 0,07 697 585

Метан 5,0—15,0 — 0,55 — 538

Лігроїн 1,3—6,0 -43 3,0—4,0 — 250—400

Пропан 2,2—10,0 — 1,4—1,56 662 450

При складанні планів цивільної оборони і прогнозуванні можливої
обстановки необхідно звернути увагу на проведення заходів, які зменшують
імовірність виникнення спалахування і вибухів легкозаймистих рідин і
газів, що є на конкретному виробництві. Імовірність спалахування і
вибуху зменшують: ефективна вентиляція обладнання приладів, які
попереджують виділення парів і газів і збирання вибухових концентрацій,
вилучення потенційних джерел запалювання (електроприлади та ін.),
ізоляція або відокремлення вибухонебезпечних приміщень, встановлення
пристроїв для придушення вибуху, встановлення полум’ягасних металевих
сіток, перфорованих листів металу, сотових структур із гофрованих
металевих стрічок і коробів, заповнених галькою або керамічними
кільцями, винесення вибухонебезпечних робіт на відкрите повітря,
обладнання вихідних отворів кришками і перегородками, які легко
відкидаються або руйнуються, іскроутворююче обладнання (вимикачі,
рубильники та ін.) слід встановлювати з пристроями, які гасять іскри
(занурювання у мастило). Температура зовнішніх поверхонь
електроустаткування має бути нижчою температури спалахування
вибухонебезпечних парів і газів, апаратура має бути герметичною, щоб не
допускати атмосфери, що спалахнула до нагрітих деталей, а також
викидання полум’я та іскр у навколишнє середовище.

Залізницею у цистернах перевозять хлор, кислоти, зріджені гази, нафту,
бензин та багато інших отруйних, легкозаймистих і вибухових речовин. Лід
час аварій відбуваються розгерметизація місткостей, потрапляння у
навколишнє середовище небезпечних речовин. Такі аварії небезпечні не
тільки для працюючих на цих підприємствах і залізницях, а й для
розміщених поблизу підприємств, навчальних закладів, установ, населених
пунктів, сільськогосподарських полів і лісових масивів.

Дуже часто великі жертви, руйнування і пожежі спричиняються вибухами
промислового пилу. Швидкому спалахуванню і великій швидкості горіння
сприяє те, що пил, завислий у повітрі, має велику площу поверхні на
одиницю маси. Полум’я швидко поширюється, утворюючи попереду себе хвилю
тиску гарячих газів, яка руйнує на своєму шляху перепони, піднімає в
повітря шари пилу, що лежить, і це призводить до більш сильних, ніж
перші, повторних вибухів.

Спалахування і вибух пилу залежать від розміру і форми частинок. Зі
зменшенням розміру частинок плоскої форми підвищується можливість
спалахування.

Пил вибухає при концентрації в повітрі не нижче певної межі. Для
більшості матеріалів межею вибуху є 20—40 г/м3, з максимальним тиском
вибуху від 7,3 до 450 кПа і температурою спалахування 400—600 °С, за
винятком цирконію, який спалахує при 20 °С, та сірки — при 190 °С.

Пил, що знаходиться в шарах, спалахує при нижчій температурі, ніж хмара
пилу. Чим товщий шар пилу, тим нижча температура його спалахування
(різниця досягає 200 °С). Спочатку тліюче горіння виникає в шарі пилу, а
потім, якщо пил піднімається в повітря, відбувається вибух.

Спалахування пилу в хмарі сільськогосподарських продуктів відбувається
при температурі від 480 до 550 °С. Зі збільшенням шару товщини пилу до
1,25 см температура займання знижується на 210— 350 °С (табл. 2).

Таблиця 2. Температура спалахування хмари і шару пилу

Вид продукту Температура спалахування хмари, °С Температура спалахування
шару товщиною 1,25 см, °С

Борошно пшеничне 480 250

Соєве борошно 540 190

Порошкове молоко 490 200

Сіно мелене 550 220

Дріжджі 520 260

Відомі випадки виникнення великих аварій на підприємствах внаслідок
утворення вибухонебезпечних сумішей та їх спалахування. Наприклад, у
1974 р. на Бременській борошняній фабриці стався вибух, який повністю
зруйнував будівлі й спричинив загибель людей. Для вивчення невідомого
явища провели дослідження: 4 кг кукурудзяного крохмалю розпилили в
повітряному замкнутому просторі, за допомогою електорозапалу була
проведена детонізапія суміші. Утворилася вогняна куля діаметром 4 м з
температурою понад 3000 °С.

Понад 1/3 усіх зареєстрованих випадків вибуху пилу сталися на
деревообробних підприємствах, 1/4 випадків — це вибухи розпилених
частинок продовольства, жирів і олії; вибухи комбікормового пилу в
бункерах — 20 %. Встановлено, що пилові частинки розміром не менше 0,5
мм за своїми вибуховими можливостями наближаються до вибуху парів
палива. Розвиток пилового вибуху також подібний до вибуху газової
суміші.

У сільському господарстві вибухонебезпечними є млини, олійниці,
комбікормові цехи та ін., у лісовому господарстві — цехи переробки
деревини.

У 1995 р. було зареєстровано 182 пожежі й вибухи техногенного характеру,
в результаті чого загинуло 173 і постраждало 528 осіб.

Газо-, нафто-, продуктопроводи. На території України протяжність
магістральних газопроводів становить понад 35,2 тис. км, магістральних
нафтопроводів — 3,9 тис. км. їх роботу забезпечують 31 компресорна
нафтоперекачувальна і 89 компресорних станцій. Протяжність
продуктопроводів становить 3,3 тис. км.

Існуюча мережа на сьогодні виробила свій ресурс і без відновлення в
найближчий час може призвести до підвищення аварійності в цій галузі.
4,79 тис. км (14 %) лінійної частини магістральних газопроводів
відпрацювали свій амортизаційний строк, а 15 тис. км (44 %) мають
малонадійні та неякісні антикорозійні покриття з полімерних стрічкових
матеріалів, що призводить до інтенсивної корозії металу труб.
Необхідність оновлення лінійної частини магістральних газопроводів
становить 500 км на рік. Виконання робіт капітального ремонту та
реконструкції газотранспортної системи фактично у 10 разів менше від
потреби.

Залежно від виду транспортного продукту розрізняють аварії на газо-,
продукто- та інших трубопроводах.

Аварія на трубопроводі — це аварія на трасі трубопроводу, пов’язана з
викидом (розливом) небезпечних хімічних чи пожежо-вибухонебезпечних
речовин, що призвела до загибелі людей чи отримання ними тілесних
ушкоджень або завдала шкоди навколишньому середовищу.

У 1999 р. на магістральних трубопроводах було 32 НС.

Об’єкти комунального господарства

Щорічно бувають аварії на об’єктах комунального господарства. Так, у
1999 р. сталися 73 аварії на комунальних системах та очисних спорудах
(загинуло 2 та постраждало 7 осіб), 31 аварія на електроенергетичних
системах.

Основними причинами, що призводять до аварії на будівлях і спорудах, є
низька якість проектів і виконання робіт, порушення технологічної
дисципліни, знос основних будівельних фондів, наявність на ринку
будівельних послуг малокваліфікованих дослідних, проектних, будівельних
структур, недосконалість нормативної бази, залучення в господарське
використання значних територій зі складними інженерно-геологічними
умовами, недостатній контроль відповідними органами, відсутність
нормативної бази та ін. В Україні в комунальному господарстві склалося
критичне становище. Водопровідно-каналізаційне господарство
характеризується незадовільним технічним станом споруд, обладнання,
недосконалістю структури управління та нормативно-правової бази для
надійного і ефективного функціонування.

Без попереднього очищення у водойми скидається 250 м3 стічних вод.

Більше 1250 сільських населених пунктів забезпечуються привізною питною
водою.

Існує небезпека виникнення та поширення інфекційних захворювань із-за
обмежених технічних можливостей очищення питної води і забезпечення нею
населення Автономної Республіки Крим, Одеської, Миколаївської,
Херсонської, Дніпропетровської, Луганської, Донецької,
Івано-Франківської та ряду інших областей, міста Севастополя. Крім того,
ця загроза породжена надходженням у водні басейни небезпечних і отруйних
речовин, скиданням міських і промислових стічних вод, зливових стоків із
забруднених територій, промислових об’єктів та сільськогосподарських
угідь, пошкодженнями на водопровідних та каналізаційних мережах. Все це
значно погіршує економічний стан водопостачання. Із 344 870 об’єктів
комунального господарства непридатними для подальшої експлуатації є 900,
з них 250 об’єктів та 4370 км інженерних мереж перебувають у вкрай
загрозливому технічному стані.

В Україні експлуатується понад 17 000 мостів, які не мають відповідного
нагляду і їх стан не контролюється, у тому числі 34 % мостів побудовані
до 1961 р., а розрахунковий термін їхньої експлуатації — 30—40 років.

На теплових електростанціях України 80% енергоблоків відпрацювали
розрахунковий ресурс, а 48% перевищили граничний ресурс. Практично
відпрацювали цей ресурс 40-50 тис. км електричних мереж, які введені в
експлуатацію до 1970 р.

Будівлі та споруди в основних галузях промисловості – чорній металургії,
машинобудівній, суднобудівній, вугледобувній, енергетичній,
нафтогазовій, хімічній, а також у сільському господарстві введені в
експлуатацію 50-70 років тому, а також ті, що введені в останні 10-20
років, не мають відповідної системи кваліфікованої експлуатації.

Література

1. Стеблюк М.І. „Цивільна оборона” (підручник), К., 2003р.

PAGE

PAGE 12

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2018