Реферат на тему:

Гігієна довкілля. Вплив техногенної діяльності на стан довкілля

Словосполучення «гігієна довкілля» має широкий і глибокий зміст.
Головне полягає в тому, щоб розкрити взаємозв’язок техногенне зміненого
стану навколишнього природного середовища (довкілля, тобто того, що
навколо нас) і стану здоров’я та життя людської популяції, що заповнює і
загалом формує це середовище.

У загальних рисах ми вже розглянули критичність сучасної біосфери, її
кризовий стан, зумовлений діяльністю людини (розвитком цивілізації).
Тепер проаналізуємо чинники, що негативно впливають на стан біосфери, а
відтак і на здоров’я людини; тобто якою мірою це загрожує
життєдіяльності людства.

Щоб уявити собі масштаби впливу на довкілля об’єктів промисловості,
комунальної сфери, сільськогосподарського виробництва, не обов’язково
відвідувати ці об’єкти. Для того щоб зрозуміти важливість цієї проблеми
в загальнопланетарному масштабі, досить поспостерігати за найближчим
оточенням: будинком, вулицею, містом.

Розглянемо шляхи і обсяги забруднення навколишнього природного
середовища.

Нагадаємо, що життя людини минає у створеному нею продукті історичного,
і особливо соціального, розвитку людства — техногенному середовищі. Це
якісно нова форма організованості, яка виникає при взаємодії біосфери і
суспільства як новий еволюційний стан біосфери, що цілеспрямовано
перетворюється в інтересах людства. Так сформулював В. Вернадський стан
навколишнього середовища, який називається ноосферою.

Ноосфера — це найвищий тип керованої цілісності, для якої характерний
тісний зв’язок законів природи із законами мислення і
соціально-економічними законами суспільства. Ноосфера — поняття
глобальне, властиве Землі як планеті.

Під впливом господарської діяльності людства в ноосфері відбуваються
незворотні процеси, пов’язані з гіперконцентрацією виробництва,
істотними змінами характеру землекористування, глобалізацією соціальної
структури людства. Саме з останнім тісно пов’язаний процес урбанізації.

Урбанізація — зростання і розвиток міст, набування сільською місцевістю
зовнішніх і соціальних ознак, характерних для міста. Наука, що вивчає ці
процеси, називається урбаністикою. Урбаністика вивчає особливості
функціонування трансформованого навколишнього середовища в умовах
підвищеного антропічного впливу.

Якщо для компонентів природного середовища основною функціональною
одиницею є екосистема, то для техногенного середовища, особливо для
урбанізованих територій, такою одиницею є урба-система — нестійка
природна антропогенна система, що складається з архітектурно-будівельних
об’єктів та порушених природних екосистем, які виникають на
урбанізованих територіях.

Оскільки техногенне середовище є продуктом суспільної діяльності
людства, для нього, як і для будь-якої форми діяльності, характерні
наявність небезпеки і шкоди для здоров’я людини. Насамперед це шкідливі
викиди промисловості, транспорту, відходи сільського господарства.

Глобальний характер діяльності людини призводить до якісних змін у
природній біогеохімічній циклічності процесів біосфери. За багатьма
параметрами масштаби антропічного впливу можна порівняти з кількістю
речовини, включеної до нормальних (природних) циклів. Техногенні
продукти, що надходять до біосфери, перевантажують її і призводять до
часткового або повного випадіння ланки з системи стійких біогеохімічних
циклів. Такі ланки формуються за короткий час і охоплюють не лише живу
речовину, а й біокосні елементи біосфери (атмосферу, грунт, воду). Саме
ланки, що випадають з природних циклів, призводять до формування
техногенне забруднених ділянок, які називаються антропоаномалією.

Вплив господарської діяльності людини на природне середовище останнім
часом вражає масштабами. Щорічно з надр Землі видобувається понад 100
млрд т корисних копалин, виплавляється близько 800 млн т різних металів,
виробляється понад 60 млн т не відомих у природі синтетичних матеріалів,
вноситься в грунт понад 500 млн т мінеральних добрив і приблизно 3 млн т
отрутохімікатів, 30 % яких, до речі, змивається поверхневими водами або
затримується в атмосфері.

Щорічно для своїх промислово-побутових потреб людство використовує понад
13 % річкового стоку і скидає у водойми близько 50 млрд промислових і
комунальних стоків. Нейтралізація такої кількості стоків найпоширенішим
методом розбавлення потребує 5-12-крат-ного розбавлення чистою водою.
Щорічні обсяги твердого стоку у Світовий океан становлять 17,4 млрд т.

Кожного року в атмосферу надходить близько 20 млрд т двоокису вуглецю і
понад 700 млн т інших паро- та газоподібних сполук і твердих частинок.
Лише при спалюванні вугілля з високим вмістом золи і мазуту в атмосферу
надходить близько 150 млн т сірчистого газу, який спричинює кислотні
дощі. Особливо небезпечні викиди в атмосферу сполук кадмію, ртуті,
свинцю, радіоактивних аерозолів тощо.

Вплив техногенної діяльності на стан довкілля

Об’єкти виробництва і промисловості, енергетики і транспорту у процесі
свого функціонування споживають значну кількість природних ресурсів,
зокрема кисню і води, достатня кількість і якість яких є основною
передумовою існування всього живого на Землі. У навколишнє середовище
викидаються шкідливі гази, стічні води, відходи виробництва, згубні для
навколишнього природного середовища.

Обсяги щорічних викидів в атмосферу на Землі становлять вуглецю — 500
млн т, двоокису сірки —150 млн т, окислів азоту — 50 млн т, твердих
частинок — 20 млн т.

В Україні ці показники з року в рік дещо змінюються залежно від
інтенсивності виробництва. У1998 р. загальний обсяг викидів шкідливих
речовин від стаціонарних джерел в атмосферу в Україні становив близько
4,2 млн т; при цьому «внесок» добувної промисловості становив 1,05 млн
т, обробної — 1,5 млн т, виробництва електроенергії, газу та води — 1,4
млн т. Викиди автотранспорту досягали 2 млн т.

З водних об’єктів у 1998 р. було забрано близько 19 км3 води; при цьому
безповоротне водоспоживання становить близько 7 км3. Обсяги використання
води на потреби галузей економіки в 1998 р. становили: на
господарсько-питні потреби — 3,8 км3, на виробничі — 6,0 км3, на
зрошення — 2,2 км3. Скиди зворотних вод становили 10,5 км3. Разом зі
скидними водами у поверхневі водні об’єкти було скинуто близько 3,2 млн
т забруднюючих речовин.

Жодна теплова електростанція України не має системи очищення від оксидів
сірки, у той час як Франція добуває майже всю сірку з викидних газів, що
є джерелом сировини І водночас запобігає забрудненню повітря (а відтак
грунтів і поверхневих вод)

Великої шкоди навколишньому середовищу завдають значні обсяги відходів
виробництва. Нині в Україні їх накопичено понад 25 млрд т. Площі для
зберігання відходів займають понад 160 тис. га, щорічно збільшуючись на
3-6 га. Частка токсичних відходів у загальній масі — 5 млрд т.

Якщо в 1980 р на одного жителя України припадало 240 т загального обсягу
накопичених відходів, то в 1990 р — 318 т, у 1996 р — понад 400 т

Окрему групу відходів становлять непридатні до використання і заборонені
пестициди, обсяги яких, за різними оцінками, становлять 14-23 тис. т.
Питання їх знешкодження дотепер не розв’язане, відтак отрутохімікати
завдають значної шкоди довкіллю і загрожують здоров’ю населення,
особливо в місцях їх зберігання.

Разом з тим так звані відходи часто є цінним джерелом сировини. Проте
рівень використання навіть твердих відходів в Україні становить лише
15-20 %, а обсяги знешкодження не перевищують кількох відсотків. Проте
тільки у хвостах збагачення Кривбасу міститься близько 2 тис. т золота,
10 тис. т срібла, 38 тис. т германію, 16 тис. т вольфраму, 500 тис. т
ванадію.

Зазначимо, що зношеність основних фондів виробництва в Україні в
середньому перевищує 50 %; старі енергомісткі технології зумовлюють не
тільки значний техногенний тиск на довкілля, а й створюють реальні
передумови виникнення надзвичайних ситуацій.

На стан безпеки життєдіяльності населення істотно впливають також
об’єкти комунального господарства, інженерні мережі тощо. Особливо
негативним є вплив водопровідно-каналізаційних мереж, що працюють надто
нестабільно. Звичайним для багатьох міст стало отримання води за певним
графіком. Проте зазначимо, що обсяги споживання води від цього жодною
мірою не зменшуються, скоріше навпаки. Окрім того, систематичне
спорожнення водопровідних труб призводить до їх інтенсивного зношення, а
відтак і до почастішання аварій.

За запасами місцевих ресурсів річкового стоку на душу населення Україна
посідає одне з останніх місць у Європі (після Угорщини та Молдови) Так,
у Європі на душу населення припадає 4,6 тис м3 води на рік, а в Україні
— лише 1,0 тис м3 Разом з тим рівень споживання води на душу населення в
Україні найвищий серед країн Європи

За свідченням фахівців, в Україні четверта частина очисних споруд і
мереж (у вартісному вираженні) фактично відпрацювала термін амортизації,
22% водопровідних мереж перебуває в аварійному стані. Закінчився термін
експлуатації кожної п’ятої насосної станції. У натуральному вираженні
замортизовано майже половину насосних агрегатів, з яких 46 % потребує
заміни. У системах каналізації замортизовано 26 % мереж і 7 % насосних
станцій. Каналізаційні мережі й насосні станції окремих населених
пунктів перебувають у вкрай незадовільному стані. Аварії на
каналізаційних мережах завдають значної шкоди довкіллю, забруднюючи
грунти та водойми. У найгіршому стані перебуває місто Севастополь.
Аварії на головному каналізаційному колекторі стали систематичними.
Сотні тисяч кубометрів каналізаційних стоків скидаються в Чорне море.

Прориви водопровідних і каналізаційних труб за певних умов спричинюють
перетікання між ними, що призводить до забруднення питної води, а відтак
і до виникнення інфекційних захворювань. Зауважимо, що в більшості
розвинених країн світу центральне водопостачання призначене лише для
господарських потреб (ванна, туалет, миття посуду, прання білизни тощо).
Для задоволення потреб у питній воді і приготування їжі використовується
пляшкова вода, яку можна придбати в торговельній мережі. Поступово і в
Україні впроваджується подібний підхід, проте не так багато людей можуть
дозволити собі купити воду.

Значної шкоди ландшафтам України завдає гірничо-видобувна і вугільна
галузі промисловості. Від цієї діяльності особливо багато терпить
Придніпровсько-Донецький регіон. Значні території поступово просідають,
місцями утворюються провали, високомінералізо-вані води піднімаються на
поверхню, негативно впливаючи на якість поверхневих вод і вод підземних
горизонтів. Відвали пустої породи займають значні території, погіршуючи
стан грунтів, забруднюючи повітря.

Внаслідок багаторічної діяльності вугільної галузі промисловості в
Україні утворено близько 11 тис породних відвалів, які займають площу
понад 7 тис га І містять 1,7 млрд м3 породи Майже третина всіх відвалів
горять Практика експлуатації свідчить, що для складування 1 млн т
вугільної породи потрібно 1,5 га земельних угідь, а для 1 млн т відходів
флотації — близько 15 га Загалом у 31 шла-монакопичувачі
вуглезбагачувальних фабрик міститься понад 70 млн т відходів, які
займають площу близько 850 га Щорічно з шахт України відкачують 850-960
млн м3 підземних вод, з яких на технічні потреби використовується лише
13-15 %, а решта скидається у ставки-відстійники, річки та Інші водойми

Загалом велика частина території України надзвичайно уражена
небезпечними геологічними процесами як природно-історичного, так і
техногенного походження, що спричинюють складні техноприродні аварії і
катастрофи, кількість і масштаби яких значно збільшилися за останні 5
років (зсуви у Севастополі, Чернівцях, Дніпропетровську, карстові
провали в селищі Шкло, селеві паводки в Карпатах і Криму, підтоплення
промислове освоєних територій України).

За даними фахівців, на 60 % території України розвинуті процеси
карстоутворення, у тому числі на 27 % території виявився відкритий
карст. Найбільше уражені ним території Волинської, Тернопільської,

Чернівецької, Івано-Франківської, Львівської, Вінницької, Миколаївської
областей і Автономної Республіки Крим.

Карстові масиви зі значними карстовими порожнинами при провалі їх
склепінь можуть генерувати землетруси магнітудою 4,9 бала. Господарська
діяльність зумовлює карстонебезпечність територій, призводить до аварій
і катастроф. Зауважимо, що карстові масиви на території України поширені
в межах 200 міст і 500 населених пунктів міського типу.

Останніми роками значно збільшилася кількість аварій на закар-стованих
територіях (Солотвино, Язів, Калуш, Ровенська АЕС, Бах-тум, Одеса, Крим
та ін.). Глибина розвитку карстового процесу місцями досягає 200 м.

Отже, господарська діяльність є одним з основних чинників активізації
карстового процесу. Якщо в 60-ті роки XX ст. в Україні налічувалося 109
провально-просадочних деформацій земної поверхні, що виникли в
результаті господарського освоєння закарстованих територій (Донбас,
Гірський Крим, Полісся), то наприкінці 90-х років тільки в межах 10
ділянок їх налічувалося понад 2500. Цей процес супроводжується
руйнуванням споруд, деформаціями комунікацій, ускладненнями експлуатації
об’єктів у межах міст і промислово-міських агломерацій, втратами
гідроресурсів на водосховищах і земель на сільськогосподарських угіддях.

Широко розвинені в Україні також зсуви. На 50 % освоєних площ схилів
розвиваються активні зсувні процеси. Вони поширені в Закарпатській,
Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Одеській, Харківській та
інших областях, а особливо інтенсивно — в Автономній Республіці Крим.

Небезпека руйнівних проявів на схилах річкових долин виникає через
розвиток процесів підтоплення, обводнення породних масивів з мереж
водогону і каналізації. Саме ці процеси були додатковими чинниками
катастрофічної активізації зсувів у містах Чернівці та Дніпропетровськ.

З уведенням в експлуатацію водосховищ Дніпровського каскаду рівень води
у Дніпрі підвищився місцями від 2 до 12 м, внаслідок чого в зоні
водосховищ було затоплено тераси, а також порушено рівновагу схилів по
лінії водяного зрізу, розвинулися зсуви і карст.

У зоні впливу розробки сірчаних родовищ Яворівським комбінатом «Сірка»
відбувається непрогнозована активізація карсту. Нині її площа досягає 20
тис. га. До зони активного утворення карстових провалів потрапило кілька
сіл, селище і курорт Шкло, західна частина м. Новояворівська, промислова
зона Яворівського сірчаного комбінату, значні сільськогосподарські
угіддя, дороги, водосховища тощо. Виникнення нових карстових провалів з
руйнуванням промислових об’єктів і житлових будинків, з імовірними
людськими жертвами нині неможливо спрогнозувати. Трагедія може статися в
будь-який час і в будь-якому місці площі. Наприклад, навесні 1997 р. у
межах гірничо-промислового комплексу Язівського родовища утворився
карстовий провал завширшки 200-300 м і завглибшки 20 м, а річка Шкло
зникла в підземних порожнинах і системою карстових печер проклала собі
русло до забою кар’єру. (Така сама ситуація спостерігалася в 1980 р. на
кар’єрі Миколаївського цементно-гірничого комбінату (Львівська область)
у зв’язку з його перезаглибленням, коли під землею зникла річка Зубра, і
лише після затоплення кар’єру во-дотік поновився на земній поверхні.)

У зв’язку з видобутком калійних солей розвивається карст і утворюються
нові карстові провали в районі міст Калуша і Стебника. Поширення карсту
в районі Стебницького калійного комбінату загрожує, зокрема,
катастрофічним затопленням рудникових шахт і порушенням
гідрогеологічного режиму курорту Трускавець.

Розвинення карстопровальних вирв у межах міста Калуш постійно
спричинюється до аварій житлових і промислових комплексів.

Детально вивчені умови розвитку давніх зсувів у басейні річки Кам’янки
(Стрийський район Львівської області) свідчать про можливість їх
катастрофічної активізації з руйнуванням нафтопроводу «Дружба» і
моментальним викидом у річкову систему Дністра близько 3000 м3 нафти і,
як наслідок, повним екологічним знищенням Дністра, води якого є основним
джерелом водопостачання Чернівецької та Одеської областей, а також
республіки Молдова. Це зумовило б найбільшу екологічну катастрофу Європи
після Чорнобильської.

Щодо екології Дністра досі не розв’язана проблема хвостосхови-ща
Стебницького калійного комбінату, прорив якого в 1982 р. призвів до
однієї з найбільших на той час екологічних катастроф у Європі.

Потужною руйнівною силою в Карпатах, що майже щорічно заподіює великі
збитки, часто з людськими жертвами, є повені. На жаль, їх руйнівна сила
збільшується з кожним роком у зв’язку з видобутком у широких масштабах
піщано-гравійних відкладів з русел і долин річок Карпатського регіону.
Щорічно в регіоні видобувається близько 50 млн м3 піщано-гравійних
відкладів, русла рік перетворюються на жолоби з подальшим утворенням
регіонів паводків. Крім того, зниження обсягу резерву питних вод, які
формуються в руслових відкладах річкових долин, що в Карпатському
регіоні є основним джерелом господарсько-питного водопостачання,
призводить до повного руйнування природного гідрологічного режиму
регіону. Розробка руслових і долинних відкладів була заборонена ще в
середині 80-х років XX ст., проте вона не стала нормою поведінки окремих
господарників.

Список використаної літератури

Безпека життєдіяльності / За ред. Я. І. Бедрія. — Львів, 2000.

Білявський Г.О., Падун М М, Фурдуй Р С. Основи загальної екологи. — К..
Либідь, 1995.

Будыко М.И. Глобальная экология. — М.. Мысль, 1977.

Величковский Б.Т., Кирпичев В И, Суравегина И Т Здоровье человека и
окружающая среда. — М.. Новая шк., 1997.

Єлісєєв А Т» Охорона праці. — К., 1995.

Каспаров А А Гигиена труда и промышленная санитария. — М.. Медицина,
1981.

Кириллов В Ф , Книжников В А , Коренков И П. Радиационная гигиена. — М..
Медицина, 1988.

Корсак К В, Плахотік О В Основи екології. — 2-ге вид. — К.. МАУП, 2000.

Лапт В.М. Безпека життєдіяльності людини. — К.. Знання, Л.. Видво ЛБК
НБУ, 1999.

Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). — К., 1998.

Окружающая среда (споры о будущем) / А. М. Рябчиков, И. И. Альт-шулер,
С. П. Горшков и др. — М.. Мысль, 1983.

Основы сельскохозяйственной радиологии / Б. С. Пристер, Н. А. Лощилов,
О. Ф. Немец, В. А. Поярков. — К.. Урожай, 1991.

Похожие записи