Реферат на тему

Джерела небезпеки життєдіяльності та породжені ними фактори

План

1. Техногенні небезпеки

2.Хімічні речовини, їх класифікація, шляхи проникнення в організм
людини, гранично допустимі концентрації шкідливих речовин

3. Гранично допустимий вплив шкідливих факторів на людину

4. Техногенні джерела електромагнітного випромінювання, засоби та заходи
захисту від їх впливу

5. Основні заходи та засоби захисту від джерел випромінювання

Література 1. Техногенні небезпеки

Техногенна небезпека – стан, внутрішньо притаманний технічній системі,
виробничому або транспортному об’єкту, що реалізується шляхом вражаючої
дії джерела техногенної надзвичайної ситуації на людину і навколишнє
середовище, або шляхом прямої і непрямої шкоди для людини і
навколишнього природного середовища в процесі нормальної експлуатації
цих об’єктів. Техногенні небезпеки виникли з появою перших міських
поселень, коли почала формуватись техносфера – сфера, яка містить штучні
технічні споруди на Землі. Справжня техносфера з’явилась в епоху
промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово
розширити технічні можливості людини. Виникли процеси не властиві
біосфері такі як отримання металів та інших елементів, виробництво
енергії на атомних електростанціях, синтез невідомих досі органічних
речовин. Потужним технічним процесом є спалювання викопного палива.

У зв’язку з використанням все більших енергетичних потужностей люди
змушені концентрувати енергію на невеликих ділянках, причому найчастіше
в межах міст та інших населених пунктів. Йде просторова концентрація
синтетичних хімічних сполук, кількість яких вже досягла 400 тисяч,
більша частина яких отруйна. Внаслідок цього різко зросло забруднення
навколишнього середовища, нищення лісів, опустелювання, все більше людей
гине внаслідок аварій на виробництві і на транспорті.

Небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, залежать від
виду транспорту (автомобільний, повітряний, залізничний,
річково-морський) і виникають при посадці чи виході з транспортних
засобів або під час їх руху. Необхідно, щоб кожен пасажир з метою
підвищення особистої дорожньо-транспортної безпеки знав потенційно
аварійні ситуації, характерні для того чи іншого виду транспортних
засобів, послугами якого він скористався, крім того був добре обізнаний
з засобами індивідуального чи колективного захисту, що знаходяться на
транспортному засобі, та знав способи їх використання.

Найбільш характерними небезпеками на транспорті є зіткнення,
перекидання, падіння з висоти, пожежі, напад на транспортний засіб тощо.

Небезпеки, пов’язані з експлуатацією підіймально-транспортного
обладнання проявляються переважно з ненавмисним контактом з рухомими
частинами обладнання та можливими ударами від предметів, що падають, а
також при висипанні частини вантажу і з падінням самого обладнання.
Нерідко додається наїзд чи удар при зіткненні. Під час роботи
вантажопідіймальних кранів велика ймовірність динамічного впливу на
елементи будівельних конструкцій. Внаслідок обриву канатів та ланцюгів,
за котрі підіймається вантаж, можливі такі важкі наслідки як руйнування
крана при перевантаженні або втраті стійкості, “набігання” вантажу на
елементи конструкції крана або його зісковзування з
вантажно-захоплювального пристрою.

Небезпеки, пов’язані з використанням горючих, легкозаймистих і вибухо
небезпечних речовин та матеріалів: вибухи, вогонь, підвищена
температура середовища, дим, токсичні продукти згорання, недостатність
кисню в зоні їх горіння, руйнування будівельних конструкцій, паніка,
повітряна ударна хвиля, уламки, осколки.

Небезпеки, пов’язані з використанням процесів, що відбуваються при
підвищених температурах та підвищеному тиску: вибухи, повітряна ударна
хвиля, уламки, осколки, теплове випромінювання, утворення
вибухонебезпечного або шкідливого середовища від суміші газів, які
використовуються в цих процесах.

Небезпечна дія електричного струму на організм людини,

заходи захисту від небезпек, пов’язаних з електричним струмом

Електричний струм, проходячи через тіло людини, зумовлює перетворення
поглинутої організмом електричної енергії в інші види і спричиняє
термічну, електролітичну, механічну і біологічну дію.

Термічний вплив характеризується нагріванням тканин, опіками окремих
ділянок тіла.

Електролітична дія струму виявляється у розкладанні органічної рідини, в
тому числі крові, яка є електролітом, та в порушенні її фізико-хімічного
складу.

Механічна дія струму полягає в розриві та інших механічних пошкоджень
тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого
вибухоподібного утворення пари з тканинної рідини і крові від теплової
дії струму.

Біологічна дія струму проявляється у подразненні та збудженні живої
тканини, а також у порушенні внутрішніх біологічних процесів. Це може
супроводжуватись невимушеним, судомним скороченням м’язів.

Внаслідок дії електричного струму або електричної дуги виникає
електротравма. Електротравми умовно поділяють на загальні і місцеві. До
місцевих травм належать опіки, електричні знаки, електрометалізація
шкіри, механічні пошкодження, а також електроофтальмія (запальні процеси
очей внаслідок впливу ультрафіолетових променів електричної дуги).
Загальні електротравми називають також електричними ударами. При
електричних ударах виникає збудження живих тканин, судомне скорочення
м’язів, параліч м’язів опорно-рухового апарату, дихальних м’язів грудної
клітки, м’язів шлуночків серця із втратою свідомості або без втрати
свідомості.

Фактори, що визначають ступінь (наслідки) ураження людини електричним
струмом поділяють на три групи:

— електричного характеру (сила струму, вид та частота струму, напруга,
опір електричного ланцюга, заземлення, занулення);

— неелектричного характеру (тривалість проходження струму через
організм, шлях проходження стуму через тіло людини, індивідуальні
особливості людини, її увага, втома, голод, сп’яніння, емоційне
збудження тощо);

— навколишнє середовище. До несприятливих факторів навколишнього
середовища відносять виробничі приміщення (з підвищеною небезпекою,
особливо небезпечні, без підвищеної небезпеки), відкриті чи зовнішні
електроустановки, які використовуються на відкритому повітрі чи під
навісом.

При ураженні електричним струмом насамперед необхідно швидко вивільнити
потерпілого від дії електричного струму, оцінити стан потерпілого,
визначити вид і ступінь електротравми і залежно від цього виконати
необхідні заходи допомоги, а також викликати медичну допомогу або
доставити потерпілого до медичного закладу.

Заходи захисту від небезпек, пов’язаних з електричним струмом
здійснюються шляхом:

використання відповідної ізоляції, а в окремих випадках – підвищеної;

— використання подвійної ізоляції;

витримування відповідних віддалей від струмоведучих частин або шляхом їх
закриття, огородження;

використання блокування апаратів і огородження пристроїв для запобігання
помилкових операцій і доступу до струмоведучих частин;

— надійного і швидкодіючого вимкнення частин електроустаткування, що
випадково опинились під напругою, і пошкоджених ділянок мережі, в тому
числі захисного вимкнення; заземлення або занулення корпусів
електроустаткування;

— вирівнювання потенціалів, використання розділяючих трансформаторів;

— використання напруг 42 В і нижче змінного струму частотою 50 Гц і 110
В і нижче постійного струму;

— використання попереджуючої сигналізації, підписів і плакатів;

— використання засобів захисту і пристроїв, в тому числі для захисту
від впливу електричного поля в електроустаткуванні, в якому її
напруженість перевищує допустимі норми.

2.Хімічні речовини, їх класифікація, шляхи проникнення в організм
людини, гранично допустимі концентрації шкідливих речовин

Серед великої кількості шкідливих речовин особливу небезпеку становлять
хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна
поділити на:

— промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники,
барвники) і які є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій
при порушенні правил техніки безпеки (ртуть, свинець, ароматичні сполуки
тощо);

отрутохімікати, що використовуються для боротьби з бур’янами, гризунами,
шкідливими комахами ( гербіциди, пестициди, інсектициди);

лікарські препарати;

хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби
санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби);

хімічна зброя.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини
поділяються на токсичні (викликають отруєння всього організму людини),
подразнюючі (подразнюють слизові оболонки), мутагенні (призводять до
змін спадковості), канцерогенні (викликають пухлини), наркотичні
(впливають на центральну нервову систему), задушливі, сенсибілізуючі
(діють як алергени), впливаючі на репродуктивну (народжувальну) функцію.

Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих
організмів, особливо людей і тварин.

Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини: через шкіру,
органи дихання та шлунок.

Ступінь ураження отруйних речовин залежить від їх токсичності,
вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.

За вибірковістю дії шкідливі речовини можна поділити на:

— серцеві – кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію,
калію, кабальту, кадмію тощо;

— нервові – порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні
сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снодійні ліки);

— ниркові – сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота;

— кров’яні – анілін, похідні аніліну, нітрити;

— легеневі – оксиди азоту, озон, фосген.

За тривалістю дії шкідливі речовини можна поділити на три групи:

— летальні, що призводять або можуть призвести до смерті – термін дії
до 10 діб;

— тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набряку легенів, болю в
грудях – термін дії від 2 до 5 діб;

— короткочасні – тривалість декілька годин. Призводять до подразнення у
носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості,
зниження температури.

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для
визначення забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні
організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього
середовища або окремих об’єктів чи районів користуються такими поняттями
як гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (полютантів),
гранично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі екологічні
навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), тимчасово
погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовано безпечні рівні впливу (ОБРВ)
забруднюючих речовин у різних середовищах.

ГДК шкідливої речовини — це такий вміст її у природному середовищі
(мг/м. куб), який не знижує працездатності та самопочуття людини , не
шкодить здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає
небажаних наслідків у нащадків. Основними заходами захисту людини від
шкідливих речовин є гігієнічне нормування їх вмісту у різних
середовищах, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція,
абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та
третинне очищення).

3. Гранично допустимий вплив шкідливих факторів на людину

Зараз в природокористуванні і охорони природи України використовується
концепція екологічної безпеки, яка базується на ГДК, ГДС,ГДВ та інших
нормах актроногенного впливу на природу.

При нормуванні якості навколишнього середовище передбачено гранично
допустимі норми впливу на навколишнє середовище, що гарантує екологічну
безпеку населення та збереження генетичного фонду. До цих норм
відносяться:

гранично допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу
шкідливих речовин (ГДВ, ТПВ);

гранично допустимі або тимчасово погоджені норми стоків у водоймища
(ГДС, ТПС);

гранично допустимі навантаження відходів виробництва на землі та грунти
(ГДВ);

гранично допустимі норми та ліміти щодо вилучення та відновлення
природних ресурсів, виходячи з необхідності підтримання рівноваги в
природному середовищі;

гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в повітрі (м2/м3),
воді (м2/л), грунтах (м2/кг (ГДК)), орієнтовно безпечні рівні впливу
шкідливих речовин на людей (ОБРВ) або гранично допустимі дози впливу
шкідливих речовин на людей (ГДД);

виділяють максимальні разові та середньодобові ГДК (перші не повинні
шкодити протягом 20хв., другі – при необмежено довгому
вдиханні(споживанні));

норми гранично допустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних
факторів в атмосфері, воді, грунті;

норми гранично допустимих або орієнтовно допустимих рівнів (ГДР,ОДР),
гранично допустимих доз (ГДД) для шуму, вібрації електричних та
електромагнітних полів та інших фізичних факторів, котрі можуть
справляти вплив на здорв’я людей та їх працездатність;

норми гранично допустимих залишкових кількостей хімічних речовин в
продуктах харчування, котрі встановлюють мінімально допустимі дози
(МДД), котрі не шкідливі для людини за кожною використовуваною хімічною
речовиною і при їх сумарному впливі;

норми гранично допустимого рівня або гранично допустимої дози безпечного
вмісту радіоактивних речовин в навколишньому середовищі та в продуктах
харчування, а також ГДР та ГДД радіаційного опромінення людей;

нормативи та санітарно-захисні зони та смуги.

e –

¬

®

TH

TH

$oooooooooooocccccccccccccc

k?l?nenO?f„$…oooooooooooooooooooooooooc

@к званий ефект підсумовування негативного впливу, або ефект синергізму.
Виявлено, наприклад, що підсилюють шкідливий вплив на здоров’я людей не
тільки окремі хімічні елементи чи сполуки, коли вони містяться разом у
воді, їжі, повітрі, а й коли поєднуються дії пестицидів та радіації,
радіації і шумів тощо. Крім того великий вплив має рухливість хімічних
елементів у середовищі, їхня актпвність, здатність вступати в сполуки,
засвоюватись організмами і виводитися з них чи бути пасивними.

Виявлено також ефект нейтралізації дії шкідливих факторів-антагонізм.

4. Техногенні джерела електромагнітного випромінювання, засоби та заходи
захисту від їх впливу

У сучасному місті джерелом штучних електромагнітних полів (ЕМП) є радіо,
телевізійні центри, ретранслятори, засоби радіозв’язку різного
призначення, лінії електропередач, особливо високовольтні, а також
електротранспорт, різні електроенергетичні установки. В аеропортах і на
військових об’єктах працюють потужні радіолокаційні станції,
радіопередавачі. Кількість джерел і потужність полів, які вони
створюють, щорічно зростає.

ЕМП мають певну потужність, енергію і поширюються у вигляді
електромагнітних хвиль. Основними параметрами електромагнітних коливань
є: довжина хвилі, частота коливань, швидкість розповсюдження. За
частотою антропогенні електромагнітні випромінювання класифікуються на
низькочастотні (до 30 кГц), високочастотні (ВЧ до 30 МГц);
ультрависокочастотні (УВЧ до 3000ГГц). Частота коливань визначається в
герцах (Гц).

Внаслідок дії ЕМП можливі як гострі, так і хронічні ураження, порушення
в системах і органах, функціональні зміни в діяльності
нервово-психічної, серцево-судинної, ендокринної, кровотворної та інших
систем. При цьому спостерігається загальна слабкість, підвищені втома,
пітливість, сонливість, а також розлад сну, головний біль, болі в
області серця. З’являється роздратування, втрата уваги, пригнічуються
харчові та статеві рефлекси, порушується діяльність серцево-судинної
системи, змінюється склад крові.

Вплив надвисокочастотного випромінювання викликає нагрівання живих
тканин організму. Особливо шкідливе перегрівання таких органів як очі,
мозок, нирки тощо. Зростання інтенсивності впливає на нервову систему,
на клітини печінки, підвищує тиск, призводить до змін у корі головного
мозку, до втрати зору.

ЕМП низькочастотного діапазону, перш за все промислової частоти 50 Гц,
викликають порушення функціонального стану центральної нервової системи,
серцево-судинної системи, спостерігається підвищена втомлюваність,
млявість, зниження точності робочих рухів, зміна кров’яного тиску і
пульсу, аритмія, головний біль.

Для запобігання професійних захворювань, викликаних впливом ЕМП,
встановлені припустимі норми опромінення.

Засоби і заходи захисту електромагнітних випромінювань:

— часом;

відстанню;

екранізацією джерел випромінювання;

зменшення випромінювання безпосередньо в самому джерелі випромінювання;

— екранування робочих місць;

засоби індивідуального захисту;

— виділення зон випромінювання.

Інфрачервоне (ІЧ) випромінювання – частина електромагнітного спектра,
яка межує з випромінюванням видимого діапазону але має трохи більшу
довжину хвиль. Штучними джерелами інфрачервоного випромінювання є
будь-які поверхні , температура яких вища за температуру поверхні, яка
підлягає опроміненню.

Ефект дії інфрачервоного випромінювання залежить від довжини хвилі, яка
зумовлює глибину проникнення. Дія інфрачервоних випромінювань зводиться
до нагрівання шкіри, очей, до порушення діяльності центральної нервової
системи, серцево-судинної системи, органів травлення. При інтенсивній
дії на непокриту голову може виникнути так званий сонячний удар, який
проявляється головним болем, запамороченням, втратою свідомості тощо.

Засоби та заходи захисту від дії ІЧ випромінювання:

— теплоізоляція гарячих поверхонь;

охолодження тепловипромінюючих поверхонь;

екранування джерел випромінювання;

застосування засобів індивідуального захисту;

— організація раціонального режиму праці та відпочинку.

Ультрафіолетове (УФ) випромінювання – частина електромагнітного спектра,
яка межує з випромінюванням оптичного діапазону але має трохи меншу
довжину хвиль. Особливістю УФ випромінювання є висока сорбційність – їх
поглинає більшість тіл. Ультрафіолетове випромінювання, яке становить
близько 5% щільності потоку сонячного випромінювання, є життєво
необхідним фактором, який сприятливо впливає на організм, знижує
чутливість організму до деяких негативних впливів; оптимальні дози УФ
випромінювання активізують дію серця, обмін речовин, підвищують
активність ферментів, поліпшують кровотворення, чинять антирахітичну і
бактерицидну дію. Штучними джерелами УФ випромінювання є електрозварка,
електротравлення сталі, апаратура електрозв’язку , станції
радіомовлення.

УФ випромінювання може стати причиною гострих і хронічних професійних
захворювань. Найбільш уразливі очі (електроофтальмія), шкіра (дерматити,
екзема, старіння шкіри, злоякісні пухлини). Виникають загально токсичні
симптоми – головний біль, запаморочення, підвищена температура тіла,
підвищена втома, нервове збудження.

Заходи і засоби захисту від впливу ультрафіолетових випромінювань:
відстанню, екрануванням джерел випромінювання, екрануванням робочих
місць, засоби індивідуального захисту, спеціальним фарбуванням
приміщень, раціональним розташуванням робочих місць.

Лазерне випромінювання негативно впливає перш за все на очі та шкіру,
викликаючи пошкодження, які мають характер опіків. Опромінення шкіри
може призвести до пухлин. Під впливом лазерного випромінювання
відбуваються функціональні зміни центральної нервової і серцево-судинної
систем, ендокринних залоз, зростає втомлюваність, коливається тиск,
з’являється головний біль, роздратованість, збудження, порушується сон.

Засоби та заходи захисту від лазерного випромінювання: телевізійні
системи спостереження за ходом процесу, захисні екрани (кожухи),
огородження лазерної зони, засоби індивідуального захисту – спеціальні
проти лазерні окуляри, щитки, маски, халати, рукавиці.

5. Основні заходи та засоби захисту від джерел випромінювання

До техногенних випромінювань відносяться іонізуюче, електромагнітне та
віброакустичне.

Поняття “іонізуюче випромінювання” об’єднує різноманітні види, різні за
своєю природою, випромінювання. Подібність їх полягає в тому, що усі
вони відрізняються високою енергією, мають властивість іонізувати і
руйнувати біологічні об’єкти.

Іонізуюче випромінювання – це будь-яке випромінювання, взаємодія якого
із середовищем приводить до утворення електричних зарядів різних знаків.
Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання.

Корпускулярне – потік елементарних частинок із масою спокою, відмінною
від нуля, що утворюється при радіоактивному розпаді, ядерних
перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це ( і ( частки,
нейрони, протони та ін.

Фотонне – потік електромагнітних коливань, що поширюються у вакуумі з
постійною швидкістю 300000 км/с. Це ( випромінювання і рентгенівське
випромінювання. До фотонного випромінювання належить й ультрафіолетове
випромінювання.

Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою
спроможностями. Іонізуюча спроможність визначається питомою іонізацією,
тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об’єму, маси
середовища або на одиниці довжини шляху. Проникаюча спроможність
визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в
речовині до її повного зникання. Джерела іонізуючих випромінювань
поділяються на природні (космічні промені, радіоактивні породи земної
кори) та штучні (антропогенні). Штучними джерелами іонізуючих
випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії,
ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські
апарати, прилади апаратури засобів зв’язку високої напруги тощо.

Радіоактивні випромінювання є одним із видів іонізуючих випромінювань і
виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів
(радіонуклідів) в момент перетворення одних атомних ядер в інші.
Радіонукліди характеризуються періодом напіврозпаду, активністю (числом
радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу
спроможність. Активність вимірюється в беккерелях (БК) та кюрі (Кі) –
позасистемна одиниця.

Міра дії іонізуючого випромінювання в будь-якому середовищі залежить
від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого
випромінювання. Остання визначається для повітря ( експозиційна доза,
яка вимірюється в кулонах на 1 кг(Кл/кг) і рентгенах (Р)), для речовини
(поглинута доза, яка вимірюється в греях (Гр) і радах (рад)), для
біологічної тканини (еквівалентна доза, яка вимірюється в зівертах
(Зв) і в берах (бер – біологічний еквівалент рада)).

Під впливом іонізаційного випромінювання атоми і молекули живих клітин
іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні
процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини.

Радіоактивні ізотопи надходять в середину організму з пилом, повітрям,
їжею або водою і поводять себе по різному: деякі ізотопи розподіляються
рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі
накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), інші залишаються в
м’язах (калій, рубідій, цезій), накопичуються в щитовидній залозі (йод),
у печінці, нирках, селезінці(рутеній, полоній, ніобій) тощо.

Ефекти викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації),
систематизуються за видами ушкоджень (соматичні, соматико-стохатичні,
генетичні) і за часом прояву (ранні (гострі) і пізні).

Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, сумарні,
гранично припустимі та інші.

Заходи радіаційної безпеки залежать від конкретних умов роботи з
джерелами іонізуючого випромінювання і, передусім, від типу джерела
випромінювання, яке може бути закритим або відкритим.

Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання,
устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє
середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації та зносу. При
роботі із закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може
зазнавати тільки зовнішнього опромінення. При цьому використовуються
такі основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

— зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів (захист
кількістю);

— скорочення часу роботи з джерелом (захист часом);

— збільшення відстані від джерел до людей (захист відстанню);

— екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають
іонізуюче випромінювання (захист екраном).

Альфа частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів.
З метою захисту від бета-випромінюваня використовуються матеріали з
малою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам), інколи
можуть застосовуватись екрани з більш легких матеріалів –
просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У
цьому випадку еквівалентна товщина екрану значно збільшується.

Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали,
котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій,
графіт.

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при
використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє
середовище. При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і
додаткове внутрішнє опромінення персоналу.

Основні принципи захисту: — використання принципів захисту, що
застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

— герметизація виробничого устаткування;

заходи планувального характеру;

застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання
спеціальних захисних матеріалів;

використання засобів індивідуального захисту (халати та шапочки з
бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби
захисту органів дихання, комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи) і
санітарної обробки персоналу;

дотримання правил особистої гігієни;

— очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних
конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

— використання радіопротекторів (біологічний захист).

Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування,
маніпуляторів, роботизованих комплексів.

Література

Бедрій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності
– Львів, Афіша, 1999.

Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С., Збірник нормативних
документів з безпеки життєдіяльності. Київ – 2000.

Даценко І.І. Гігієна та екологія людини – Львів, Афіша, 2000.

Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона, Львів,
Афіша, 2000.

Джигирей В.С., Жидецький В.Ц., Безпека життєдіяльності – Львів, Афіша,
2000.

Дубицький А.Е. Медицина катастроф М. 1994.

Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності.
Навчальний посібник, Київ «Каравела» 2001, Львів, Новий світ, 2000.

Жидецький В.Ц., Джигирей В.С. Основи охорони праці – Львів, Афіша, 2000.

Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності – Київ, КДТЕУ, 1997.

Захарченко М.В. Безпека життєдіяльності – Львів, За вільну Україну,
1997.

Збірник документів з питань безпеки життєдіяльності в системі освіти –
Львів, 1997.

Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти, Суми.
Університецька книга, 2000.

Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини – Львів, Банківський коледж,
1999.

Лозниця В.С. Психологія та педагогіка – Київ, ЕксОб, 2000.

Методичний посібник з цивільної оборони і надзвичайних ситуацій, Київ,
1997.

Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому
середовищі – Кіровоград, 1998.

Похожие записи