6

Зміст:

1. Управління ризиками
банку………………………………………………………………..3

2. Аналіз балансу
банку………………………………………………………….
………………..7

3. Аналіз активних та пасивних операцій
банку…………………………………………10

Список використаної
літератури……………………………………………………..
………14

1. Управління ризиками банку.

Під ризиком розуміється можлива небезпека втрат, що випливає зі
специфіки тих або інших явищ природи і видів діяльності людського
суспільства. Ризик — це історична й економічна категорія. Ефективне
управління рівнем ризику повинне вирішувати цілий ряд проблем — від
відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки.

Рівень ризику, зв’язаного з тим або іншою подією, постійно міняється
через динамічний характер зовнішнього оточення банків. Це змушує банк
регулярно уточнювати своє місце на ринку, давати оцінку ризику тих або
інших подій, переглядати відносини з клієнтами й оцінювати якість
власних активів і пасивів, отже, коректувати свою політику в області
управління ризиками.

Кожен банк повинний думати про мінімізацію своїх ризиків. Це потрібно
для його виживання і для здорового розвитку банківської системи країни.
Мінімізація ризиків — це боротьба за зниження втрат, інакше називана
управлінням ризиками. Цей процес управління містить у собі: передбачення
ризиків, визначення їхніх ймовірних розмірів і наслідків, розробку і
реалізацію заходів щодо запобігання або мінімізації пов’язаних з ними
втрат.

Усе це припускає розробку кожним банком власної стратегії управління
ризиками, тобто основ політики прийняття рішень таким чином, щоб вчасно
і послідовно використовувати всі можливості розвитку банку й одночасно
утримувати ризики на прийнятному і керованому рівні.

Цілі і задачі стратегії управління ризиками у великій мірі визначаються
постійно змінюючимся зовнішнім економічним середовищем, у якій
приходиться працювати банкові. Основними ознаками зміни зовнішнього
середовища в банківській справі України в останні роки є: зростання
кількості банків і їхніх філій; регулювання умов конкуренції між банками
з боку Національного банку й інших державних органів; перерозподіл
ризиків між банками при участі Національного банку; розширення грошового
і кредитного ринків; поява нових (нетрадиційних) видів банківських
послуг; посилення конкуренції між банками, випадки поглинання великими
банками дрібних конкурентів; збільшення потреби в кредитних ресурсах у
результаті зміни структури росту потреби підприємств в оборотному
капіталі і зміни структури фінансування убік зменшення банківської
частки власного капіталу клієнтів банку; частішання банкрутств у сфері
дрібного і середнього бізнесу з одночасним ухиленням від виконання вимог
кредиторів: відсутність діючих гарантій по поверненню кредиту.

Банк повинен вміти вибирати такі ризики, які він може правильно оцінити
і якими здатний ефективно керувати. Вирішивши прийняти визначений ризик,
банк повинен бути готовим керувати ним, відслідковувати його. Це вимагає
володіння навичками якісної оцінки відповідних процесів.

В основу банківського управління ризиками повинні бути покладені
наступні принципи:

— прогнозування можливих джерел збитків або ситуацій, здатних принести
збитки, їхній кількісний вимір;

— фінансування ризиків, економічне стимулювання їхнього зменшення;

— відповідальність і обов’язок керівників і співробітників, чіткість
політики і механізмів управління ризиками;

— скоординований контроль ризиків по всіх підрозділах і службах банку,
спостереження за ефективністю процедур управління ризиками.

Завершальний, найважливіший етап процесу управління ризиками —
запобігання (попередження) виникнення ризиків або їхня мінімізація.
Відповідні способи разом зі способами відшкодування ризиків складають
зміст так називаного регулювання ризиків.

Найважливішими елементами систем управління ризиками є:

— чіткі і документовані принципи, правила і директиви з питань
торговельної політики банку, управління ризиками, організації трудового
процесу і використовуваної термінології;

— створення спеціальних груп управління ризиками, не залежних від
комерційних підрозділів банку; керівник підрозділу, що відає ринковими
ризиками, звітує перед виконавчим директором банку, керівник підрозділу
кредитних ризиків — перед директором по кредитах, тобто перед членами
вищого керівництва банку;

— установлення лімітів ринкових і кредитних ризиків і контроль за їх
дотриманням, а також об’єднання ризиків по окремим банківським
продуктам, контрагентам і регіонам;

— визначення періодичності інформування керівництва банку про ризики. Як
правило, така інформація представляється щодня, особливо по ринкових
ризиках;

— для всіх типів ризиків створюються спеціальні нечисленні групи по
управлінню, не залежні від комерційних підрозділів банку;

— всі елементи системи контролю і управління ризиками регулярно
перевіряються аудиторами, що не залежать від комерційних служб банку.

Великі банки звичайно мають два комітети з управління ризиками: комітет
із кредитного ризику і комітет з управління активами і пасивами банку.

Відповідальність за реалізацію політики, розроблювальної комітетом із
кредитного ризику, несе кредитний відділ. Операційний відділ, відділи
цінних паперів, міжнародних кредитів і розрахунків, аналізу банківської
діяльності, маркетинговий несуть відповідальність за реалізацію
політики, розроблювальної комітетом з управління ризиками, зв’язаними з
активами і пасивами.

Ефективне управління рівнем ризику повинне вирішувати цілий ряд проблем
— від відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки. Рівень
ризику, зв’язаного з тим або іншою подією, постійно міняється через
динамічний характер зовнішнього оточення банків. Це змушує банк
регулярно уточнювати своє місце на ринку, давати оцінку ризику тих або
інших подій, переглядати відносини з клієнтами й оцінювати якість
власних активів і пасивів, отже, коректувати свою політику в області
управління ризиками.

До основних засобів (методик) управління ризиками можна віднести:

— використання принципу зважених ризиків;

— здійснення систематичного аналізу фінансового стану клієнтів банку;

— здійснення систематичного аналізу платоспроможності і
кредитоспроможності банку;

— застосування принципу поділу ризиків;

— рефінансування кредитів;

— проведення політики диверсифікації (широкий перерозподіл кредитів у
дрібних сумах, наданих великій кількості клієнтів, при збереженні
загального обсягу операцій банку);

— страхування кредитів і депозитів;

— застосування застави;

— застосування реальних персональних і “мнимих” гарантій;

— хеджування валютних операцій;

— збільшення спектру здійснюваних операцій (диверсифікація діяльності).

2. Аналіз балансу банку.

Баланс — це метод економічного групування і відображення коштів банку за
складом, розміщенням та джерелами утворення, це основа фінансової
звітності, яка відображає його активи, зобов’язання та власний капітал у
грошовому виразі на певну дату.

У балансі здійснюється систематизація бухгалтерської інформації за
попередньо визначеними правилами. Баланс є головним інструментом для
вивчення діяльності банку.

Елементи, що безпосередньо пов’язані з оцінкою фінансового стану в
балансовому звіті, визначають:

Активи — це ресурси, що контролюються установою банку в результаті
попередніх подій і з яких передбачається отримання майбутньої
економічної вигоди, що врешті призведе до потоку грошових коштів для
установи.

Зобов’язання — це поточні обов’язки установи банку, що випливають із
попередніх подій, виконання яких пов’язане з відпливом ресурсів
(активів).

Капітал — залишкова частка в активах після відрахування всіх
зобов’язань.

В основу побудови балансу банків покладено такі принципи:

? Інформація в балансі відображається методом подвійного запису. Кожна
банківська операція, що підлягає реєстрації в балансі, аналізується
зпозиції бухгалтерської моделі облікової формули балансу:

Активи = Зобов’язання + Капітал;

? Баланс банку може складатися як у розгорнутій формі, тобто за всією
номенклатурою діючих рахунків, так і за скороченою формою — за
статтямибалансу. Баланс, складений за скороченою формою, називається
балансовим звітом;

? Балансовий звіт та звіт про прибутки і збитки взаємопов’язані. Цей
зв’язок може бути представлений в обліковій моделі:

Активи = Зобов’язання + Капітал + (Доходи — Витрати);

? Банк повинен представляти балансовий звіт, у якому групуються активи і
зобов’язання за їх характером і подається перелік у порядку їх відносної
ліквідності;

? Повне і чітке відображення стану всіх коштів і цінностей, зосереджених
у комерційних банках за окремими видами (це забезпечує контроль за їх
збереженням та цільовим використанням);

? Одностороння форма складання балансу. Таблиця балансу складається з
двох частин: перша — актив — характеризує стан (тобто залишки і
розміщення коштів); друга — пасив – характеризує джерела цих же коштів і
їх цільове призначення. Пасив включає зобов’язання та капітал. Різниця
між доходами і витратами банку на певну дату показується в капіталі на
статті «Фінансовий результат поточного року» і може впливати на капітал
як позитивно, так і негативно. Правильно складений баланс має рівність
сум статей активу і пасиву;

? Відображення однорідних за економічною суттю операцій на одній і тій
же статті балансу;

? Щоденне складання балансу пов’язане з оперативністю обліку в
комерційних банках. Забезпечення своєчасного щоденного складаннябалансу
досягається на даному етапі шляхом використання сучасних банківських
технологій, комп’ютеризації.

Таким чином, у балансі банку відображені всі операції за звітний період
(день, місяць, рік) та залишки на рахунках на відповідні дати. Залишки
відображають фактичну наявність коштів банку, його матеріальних засобів,
а також фінансові результати.

Облікова формула балансу — це одночасно як алгебраїчна, так і економічна
моделі. Як алгебраїчна вона може бути представлена по-різному,
наприклад: Активи — Зобов’язання = Капітал.

Як економічна модель вона символізує істину — те, що мені належить, за
вирахуванням того, що я вам винен, становить мій капітал.

Отже, використання цього бухгалтерського рівняння дозволяє за загальними
даними балансового звіту визначити платоспроможність банку. Різниця між
банківськими активами і зобов’язаннями становить реальну величину
власного капіталу банку. Банк є платоспроможний доти, доки величина його
власного капіталу більша за нуль.

Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації в балансі,
аналізується з позиції його облікової формули.

Операція завжди відображається, як мінімум, двома змінами в
бухгалтерському рівнянні, та після запису кожної операції повинна
зберігатися рівність між правою і лівою частинами рівняння. Можна
виділити чотири типи операцій (Табл. 1):

Таблиця 1. Правила реєстрації банківських операцій у балансі

№ пор.Типи операційАктивПасив

(зобов’язання і капітал)1.

2.

3.

4.Прийнято готівкою початковий внесок на депозитний вклад (операція
одночасно збільшує актив та пасив)

Перераховано з рахунку клієнта за партію продукції постачальнику в інший
банк (операція одночасно зменшує актив і пасивПерераховано НБУ за
куплені облігації ВДП (операція змінює структуру активів)

Перераховано з поточного рахунку клієнта на депозитний (операція змінює
структуру пасивів)

+

+

±

3. Аналіз активних та пасивних операцій банку.

Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі
комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони
обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні.

Пасивні операції — це операції з мобілізації ресурсів комерційного
банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з
формування власних, залучених (депозитних) та позичених (не депозитних)
ресурсів. Операції з формування власних ресурсів охоплюють:

q операції з формування статутного капіталу банку;

q операції з формування резервного фонду банку;

q операції з формування страхових фондів банку;

q операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які
створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до
рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку;

q операції, пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними
операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському
балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків, які
зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання).
Вкладниками можуть бути як юридичні та фізичні особи, що постійно
обслуговуються в даному банку (клієнти банку), так і юридичні і фізичні
особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а
обслуговуються в іншому банку.

У банківській практиці України передбачена можливість вибору банку для
постійного обслуговування і для проведення окремих депозитних операцій
на вигідних умовах в інших банках. З цією метою банки відкривають
рахунки до запитання (поточні, бюджетні) та на строк (депозитні).
Наявність залишку грошових коштів на цих рахунках дає можливість банку,
що обслуговує власників рахунків, використовувати ці залишки як ресурси
для здійснення активних операцій з метою отримання доходу. Пасивні
депозитні операції створюють можливість користування тимчасово вільними
грошовими коштами інших банків, які зберігаються на кореспондентських
рахунках (кошти до запитання) та строкових депозитах (кошти на строк).

Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:

q за категорією вкладника:

— операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб — на
поточні, бюджетні, депозитні рахунки;

— операції із залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб — на
поточні, депозитні рахунки;

— операції із залучення тимчасово вільних коштів банків-кореспондентів
— на кореспондентські та депозитні рахунки;

q за строком:

— операції із залучення тимчасово вільних коштів — на рахунки до
запитання (поточні, бюджетні, кореспондентські) з метою подальшого
використання для поточних розрахунків;

— операції із залучення тимчасово вільних коштів — на строкові депозитні
рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.

Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, комерційні банки можуть
використовувати можливості міжбанківського рику капіталів, а також
залучати кошти інвесторів через емісію та розміщення власних
незабезпечених боргових зобов’язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси
являють собою позичені ресурси банку або ресурси не депозитного
характеру. Ця частина банківських ресурсів є найоперативнішою щодо
залучення. Позичені ресурси комерційного банку мобілізуються через
здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.

Пасивні кредитні операції — це операції комерційного банку, пов’язані з
отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших комерційних банків
та в НБУ). Комерційні банки в Україні можуть отримувати кредит в інших
банків на визначених договорами умовах строком від одного дня (кредити
овернайт) до кількох місяців. Крім власне міжбанківських кредитів,
комерційні банки можуть звертатись за кредитом до кредитора останньої
інстанції — Національного банку України, який сьогодні надає кредити під
заставу державних цінних паперів і комерційних векселів. Згідно з чинним
законодавством НБУ може здійснювати продаж комерційним банкам кредитів
через кредитні тендери, проводити операції з переобліку комерційних
векселів, що раніше були обліковані комерційним банком, та видавати
кредити овернайт через постійно діючу лінію рефінансування.

Пасивні інвестиційні операції — це операції комерційного банку,
пов’язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових
зобов’язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківські
ресурси коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.

Мобілізовані через здійснення пасивних операцій грошові кошти
засновників банку, акціонерів, учасників, вкладників, кредиторів та
інвесторів акумулюються на кореспондентському рахунку банку (якщо вони
надійшли в безготівковій формі) або в касі (якщо вони надійшли
готівкою). Розміщують банки мобілізовані ресурси за різними напрямками
через проведення активних операцій.

Отже, до пасивних операцій банків відносяться такі операції, за
допомогою яких банки формують свої ресурси для проведення кредитних та
інших активних операцій, а саме — депозитні операції, відкриття та
ведення рахунків клієнтів, отримання позичок на міжбанківському ринку,
продаж власних торгових зобов’язань (векселів і облігацій). Ефективна
організація пасивних операцій банків сприяє забезпеченню нормальної
банківської діяльності на комерційних засадах, регулюванню грошової маси
в країні, успішному виконанню банками традиційних розрахунково-кредитних
операцій, а також розширенню діапазону банківських послуг.

Активні операції — це операції з розміщення мобілізованих комерційним
банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й
товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків
належать:

— операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій
і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;

— розрахункові операції, пов’язані з платежами клієнтів;

— касові операції з приймання і видавання готівки;

— кредитні операції, пов’язані з наданням кредитів різних форм і видів
юридичним, фізичним особам, банкам;

— інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери
(акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

— фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

— валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та
міжнародному валютних ринках;

— депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в
депозити в НБУ та в інших комерційних банках;

— операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і
міжнародному валютних ринках;

— операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних
активів.

Активні операції комерційні банки здійснюють у межах наявних ресурсів,
тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в
НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при
проведенні операцій з готівкою).

Комерційні банки можуть також здійснювати інші види активних операцій:
лізингові операції, факторинг і форфейтинг.

Список використаної літератури:

1. Конституція України. К. Право, 2002 — 68 с.

2. Закон України „Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000 р.

3. Банковское право. Л.Г. Ефимова, издательство “Бек”, Москва, 1994 г. –
285 с.

4. Боринець С.Я. „Міжнародні фінанси”: Підручник. К.: Знання-Прес, 2002
– 311 с.

5. Васюренко О.В. Банківські операції. Навчальний посібник – 4-те вид. –
К.: Знання. – 2004 – 324 с.

6. Качан О.О. „Банківське право”: Навчальний посібник. К. „Юрінком
Інтер”, 2000. – 288 с.

7. Комаров П.І. „Банківське право”. Підручник. „Юрінком Інтер ” 2002 р.
— 357 с.

8. Костюченко О.А. Правовые аспекты банковской деятельности: Пособие по
проблемам банковского права. – К. Криниця, 2003 – 320 с.

9. Операції комерційних банків / кол. авторів — 4-те вид. змін і доп.
К.: Алерта, 2004 – 500 с.

Похожие записи