Реферат на тему:
Управління ресурсами та депозитні операції комерційного банку
Київ 2016
Порядок та умови здійснення депозитних операцій комерційного банку.
Управління ресурсами комерційного банку
Депозитні операції – це операції із залучення грошових коштів на
депозитні рахунки. Під час здійснення депозитної операції виконуються
такі операції: відкриття та реєстрація депозитного рахунку, залучення
грошових коштів на депозит, вилучення коштів з депозиту, нарахування
відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам, повернення коштів з
депозиту та закриття депозитного рахунку.
Комерційний банк відкриває клієнту строковий або ощадний депозитний
рахунок на підставі таких документів:
депозитної угоди;
картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);
паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних
осіб).
Депозитна угода укладається між банком та юридичною (фізичною) особою в
двох примірниках, один із яких зберігається у банку, а інший у клієнта.
Укладена угода засвідчує право комерційного банку керувати на свій
розсуд залученими грошовими коштами і право вкладників отримувати у
встановлений термін суму депозиту та відсотків за його користування.
В депозитній угоді передбачається: дата внесення депозиту, сума
депозиту, форма зарахування коштів на депозитний рахунок, відсоткова
ставка за користування депозитом, періодичність сплати відсотків,
порядок повернення депозиту та відсотків після закінчення строку
зберігання коштів, права, зобов’язання та відповідальність сторін тощо.
В угоді проставляється номер відкритого особового депозитного рахунку. В
номер рахунку вносять параметри, що характеризують вид, тип вкладу,
строк дії, термін закінчення угоди, тип контрагента, відсоткову ставку
та інші.
Підписана депозитна угода передається в бухгалтерію банку. Всі особові
рахунки вкладників підлягають реєстрації як у бухгалтерії, так і в
депозитному відділі банку. Датою відкриття депозитного рахунку є дата
надходження грошей на депозитний рахунок. Форма надходження грошей
обумовлюється угодою. Юридичні особи мають право перераховувати кошти на
депозитний рахунок тільки з поточного рахунку, а фізичні особи можуть
вносити кошти готівкою або перераховувати з поточного рахунку.
Згідно з депозитною угодою можуть бути передбачені додаткові надходження
грошей на депозитні рахунки. Строкові депозити не використовуються для
здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу –
збільшити або зменшити, то він може розірвати депозитну угоду і
переоформити свій строковий вклад на нових умовах. Часткове вилучення
коштів з депозиту передбачено тільки для окремих типів ощадних вкладів
(пенсійних, для зарахування заробітної плати та інші.).
Після закінчення депозитної угоди закриття депозиту здійснюється на
основі оформлення меморіального ордеру. Повернення депозиту і сплата
відсоткового доходу юридичним особам здійснюється тільки через
перерахування коштів на поточний рахунок, а фізичним особам – шляхом
виплати готівки або перерахування коштів на поточний рахунок. Дострокове
закриття депозитного рахунку можливе на підставі заяви або клопотання
вкладника.
За користування залученими коштами комерційні банки сплачують вкладникам
відсотковий дохід, який може виплачуватись авансом, періодично
(щомісяця, раз у квартал, за підсумками року) та після закінчення строку
дії депозиту. Діючими правилами передбачено щомісячне нарахування
відсотків незалежно від дати їх фактичної виплати згідно укладеної
угоди. Відсотки підлягають нарахуванню щомісяця, не пізніше, ніж в
останній робочий день місяця. Нараховані, але не сплачені відсотки
відносять до нарахованих витрат. Нараховані за депозитами відсотки
відображаються в балансі на перше число наступного місяця як
зобов’язання банку, а в звіті про прибутки і збитки – як понесені
витрати.
У банківській практиці використовується три методи визначення кількості
днів для розрахунку відсотків:
Метод “факт/факт” – при розрахунку суми відсотків береться фактична
кількість днів у місяці та році;
Метод “факт/360” – при розрахунку суми відсотків береться фактична
кількість днів у місяці, але умовно в році – 360 днів.
Метод “30/360” – при розрахунку суми відсотків береться умовна кількість
днів у місяці – 30 та у році – 360.
Незалежно від методу розрахунку відсотків при визначенні кількості днів
враховується перший день і не враховується останній день угоди. Так,
якщо термін депозитному договору встановлено з 14 травня до 10 серпня,
то при визначенні кількості днів для розрахунку відсотків враховується
14 травня і не враховується 10 серпня. При нарахуванні відсотків за
звітний місяць останній день місяця має включатися в розрахунок, крім
випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції.
Застосування різних методів визначення кількості днів для розрахунку
відсотків розглянемо на прикладі.
Приклад. Комерційний банк залучив строковий депозит у розмірі 1000 грн.
на термін з 22 травня до 15 липня під відсоткову ставку 15% річних.
Необхідно розрахувати суми відсоткових платежів, використовуючи різні
методи визначення кількості днів.
° ¬?
¤
&
gd?
&
gd?
gd?
gd?
u¦. h?
( h?
+ h?
ph
я відсотків визначаються депозитною (кредитною) угодою. Результати
розрахунків показують, що для вкладника вигідний метод “факт/360”, а для
позичальника – метод “30/360”.
Відсотковий дохід за складними відсотками (капіталізація відсотків)
визначається таким чином: після закінчення розрахункового періоду на
суму вкладу нараховується відсоток і отримана величина приєднується до
суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді відсоткова ставка
застосовується до нової вже збільшеної суми. Складні відсотки доцільно
застосовувати у тому випадку, коли виплата відсоткового доходу
здійснюється по закінченні терміну дії депозитної угоди.
Розрахунок відсоткових витрат за допомогою фактичної відсоткової ставки
(актуарний метод) дає змогу розподіляти витрати у відповідності з
поточною вартістю депозиту в окремі періоди і відносити фактичні витрати
банку до відповідної суми зобов’язань за депозитом, включаючи відсотки
за ним, у визначений час. Тому вартість депозитних ресурсів, що
визначається як співвідношення відсоткових витрат до сумарних
зобов’язань за депозитом, буде незмінною.
Управління ресурсами комерційного банку
Управління банківськими ресурсами – це діяльність, пов’язана із
залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням
розміру і відповідної структури джерел грошових коштів у тісному зв’язку
з їх розміщенням.
Існує два рівні управління ресурсами комерційного банку:
державний рівень (управління здійснюється через НБУ з використанням
різних фінансових інструментів);
рівень комерційного банку.
До інструментів, які застосовуються НБУ, відносяться:
1. Надання кредитів Національним банком України комерційним банкам, що
безпосередньо впливає на розмір їх пасивів. При цьому велике значення
має процентна політика НБУ: встановлена офіційна облікова ставка
виступає фактором регулювання попиту на міжбанківський кредит.
2. Операції на відкритому ринку – операції з купівлі-продажу державних
цінних паперів, що можуть збільшувати або зменшувати розмір пасивів
комерційних банків.
3. Встановлення економічних показників регулювання діяльності
комерційних банків:
мінімальний розмір статутного фонду;
співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою активів (з
урахуванням ступеня ризику їх втрати);
обов’язкові резерви – частина ресурсів, внесених на безпроцентний
рахунок в НБУ за його вимогою. Вони обмежують можливості кредитування і
депозитної емісії;
показники ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику
на одного позичальника;
інші показники.
Інструменти НБУ можуть бути ефективними лише в умовах погодження їх з
податковою політикою та чинним законодавством. Вилучення ресурсів
Національним банком України для покриття бюджетного дефіциту тягне за
собою зменшення ресурсів у комерційних банків.
В процесі управління ресурсами комерційний банк повинен вирішувати такі
завдання:
Виконувати вимоги НБУ щодо дотримання встановлених економічних
нормативів.
Не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, крім
тієї її частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів.
Підтримувати певне співвідношення між власними і залученими коштами.
Надмірна наявність залучених коштів збільшує ризик і підвищує потенційну
загрозу неплатоспроможності банку. Переважне формування банківських
ресурсів за рахунок власного капіталу веде до втрати певною групою
акціонерів контролю над банком, зниження рівня виплати дивідендів та
ринкової вартості акцій.
Забезпечувати одержання банком прибутку за рахунок залучення якомога
“дешевших” ресурсів.
Забезпечувати взаємозв’язок і взаємоузгодженість між депозитними
операціями і операціями по видачі позик за їх строками та сумами.
Особливу увагу в процесі організації депозитних операцій приділяти
строковим депозитам, які в найбільшій мірі забезпечують підтримку
ліквідності балансу банку.
Постійно намагатись, щоб резерви вільних (не залучених в активні
операції) коштів на депозитних рахунках були мінімальними (резерв
вільних банківських ресурсів визначається як різниця між залишками
коштів на поточних та інших депозитних рахунках і величиною позичкової
заборгованості).
Здійснювати заходи щодо розвитку банківських послуг і підвищенню якості
та культури обслуговування клієнтів, що буде сприяти залученню вільних
грошових коштів.
При управлінні кредитними ресурсами на рівні комерційного банку останній
складає плани, в яких прогнозуються надходження вкладів та їх вилучення.
При цьому враховуються загальні економічні умови, сезонність, рух
процентних ставок, потреби клієнтів (особливо великих) у коштах.
У процесі планування використовуються:
макроекономічний аналіз;
інформація від клієнтів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
