.

Управління кредитними ресурсами що виділяються міжнародними організаціями для кредитування малих підприємств( на прикладі Білоцерківського філіалу АПП

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1 20843
Скачать документ

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Управління кредитними ресурсами що виділяються міжнародними
організаціями для кредитування малих підприємств( на прикладі
Білоцерківського філіалу АППБ „Аваль”)

В С Т У П

Успіх становлення економічної незалежності України на ринковій
основі великою мірою визначається ефективною роботою
фінансово-кредитного комплексу, основою діяльності якого є банківська
система. Її структура в Україні представлена двома рівнями :
Національним банком і комерційними банками різних форм власності,
спеціалізації та територіального рівня. Вплив комерційних банків на
народногосподарський розвиток країни на сьогодні так і в майбутньому має
зростати. Становлення незалежної банківської системи в Україні бере свій
початок з 20 березня 1991 року з прийняттям Закону “Про банки і
банківську діяльність”, який дав реально створити Національний банк
України.

Банки – це один із найважливіших інститутів ринкової економіки, які
акумулюють тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб,
перерозподіляють їх шляхом кредитування у разі виникнення тимчасової
потреби в додаткових ресурсах, організують міжгосподарські розрахунки у
грошовій формі, здійснюють операції із цінними паперами, обслуговують
зовнішньоекономічну діяльність і надають нетрадиційні банківські послуги
підприємствам та організаціям. За сучасних умов значно зросла
самостійність банків, розширився спектр їхніх операцій та послуг,
підвищилася їхня роль у розвитку економіки та зростанні ефективності
суспільного виробництва.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним
відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в
розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно
реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання.

Комерційні банки вільні у виборі методів проведення операцій, зокрема
кредитних, визначенні рівня процентних ставок за позичками та
депозитами. Але разом з тим комерційні банки входять до єдиної
банківської системи України і тому їхні функції, які потребують єдності
дій усієї банківської системи, відповідають правилам ведення таких
операцій, що встановлює Національний банк України (НБУ). Сьогоднішній
стан ринкової економіки України вимагає чітких економічних кроків від
Уряду, Президента і влади в цілому. В період адміністративної реформи в
Україні можна було проаналізувати, що представники банківського
істеблішменту найкраще виглядали за рівнем професійності, забезпеченості
тощо. Тому, слід відзначити, що банківська сфера стає однією з
найпотужніших сфер формування, збереження та обігу капіталу.

Проблема підвищення активності фінансово-кредитної системи України в
умовах трансформаційної економіки як в теоретичному, так і в практичному
аспектах нині є особливо актуальною для забезпечення надходження
інвестицій в галузі економіки.

Банківська сфера вважається однією з найбільш ліквідних та прибуткових
сфер діяльності.

Основною метою даного звіту було показати розроблення і реалізацію
грошово-кредитної політики банку. Позитивний вплив цієї політики на
розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи. Також
розглядалося забезпечення законодавчими нормами структури і
функціональних обов’язків грошово-кредитних інститутів держави, способи
їх взаємодії, основні принципи, напрямки й механізм реалізації грошової
політики, яку вони здійснюють.

За останні роки в період реформування сільського господарства українські
банки відіграли одну з вирішальних ролей в кредитуванні аграрної сфери
України. Завдяки вдалим зусиллям і АППБ “Аваль” були стимульовані
глибинні перетворення сільськогосподарського виробництва.

Розробка ефективної стратегії й тактики управління банківськими
операціями, модифікація взаємин банку з клієнтами за умов кризових явиш
у національній економіці та частих змін у законодавчій та нормативній
базі, яка регулює банківську діяльність, вимагають передусім високого
рівня кваліфікації банківського персоналу, а також керівників і
персоналу фінансово-економічних служб підприємств, що обслуговуються у
банку. Це неможливо без ґрунтовних знань теорії та практики банківської
справи.

Ринкова економіка сприяє виникненню нових підходів до
фінансово-кредитного комплексу. Вирішення актуальних завдань у сфері
фінансів нерозривно пов’язано з удосконаленням побудови банківської
системи .

Між тим, до теперішнього часу в Україні комплексного визначення видів
кредитних ризиків, джерел їх виникнення, аналізу впливу на прибутковість
– збитковість кредитних операцій в умовах переходу до ринку не
проводилося. Таке становище пояснюється передусім обмеженим
використанням товарно-грошових відносин протягом тривалого часу, а також
характерними в минулому адміністративними методами управління. Це
виключало необхідність забезпечення гарантії повернення виданих позик,
оцінки кредитоспроможності позичальника та відповідно і страхування
кредитів.

Тому, з причин складності та багатогранності проблеми, яка
досліджується, чимало питань потребує поглибленого системного вивчення.
Серед останніх розрізняють основи організації банківського кредитування
в Україні, джерела та інструменти забезпечення повернення позичок,
формування кредитної політики, практичні методи визначення оцінки майна
та інші.

Отже метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних
аспектів визначення та оцінки фінансового стану позичальника по програмі
мікрокредитування, форми забезпечення повернення кредитів, розробка
рекомендації щодо удосконалення кредитування, зокрема при застосуванні
такої форми забезпечення, як застава, та зменшення ризикованості
кредитних операцій.

В банку „Аваль” діють різні програми кредитування. Юридичні чи фізичні
особи можуть отримувати кредити по наступним програмам:

– По програмі кредитування юридичних осіб (юридична особа);

– По програмі мікрокредитування по лініям міжнародних організацій
Європейського банку Реконструкції та Розвитку(ЄБРР) та
Німецько-Українського Фонду (НУФ) (кредитування приватних підприємців з
метою розвитку бізнесу);

– По програмі споживчого кредитування (кредитування фізичних осіб –
„товари в розстрочку”, „авто в кредит”, „житло в кредит”).

З даного переліку можна зробити висновки, що спектр послуг по
кредитуванню в банку „Аваль” дуже широкий, адже тут може отримати
кредит і юридична особа, і приватний підприємець, і просто фізична особа
– тобто є вихід для кожного.

РОЗДІЛ 1 ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА ФІНАНСОВОМУ
РИНКУ

1.1 Банківська система України.

Комерційна діяльність банків в економіці України.

Ефективна національна економіка – гарантія незалежності держави. Вона
вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій
невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів
керівництва до ринкової економіки.

Значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та
грошово-кредитній політиці. В сукупності з напрямом введення власної
грошової одиниці і системи грошового обігу, скорочення бюджетного
дефіциту, поліпшення податкового регулювання економіки важливе місце в
оздоровленні економіки займає реформа банківської системи. Банківські
реформи складаються із зміни структури кредитного обігу, що приведе до
нових форм надання кредитів та їх вільного продажу підприємствам, а
також громадянам без посередництва центрального банку.

Характерною ознакою ринкової економіки є високорозвинута і розгалужена
фінансова банківська система. Через неї здійснюється процес акумуляції
фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і
раціональне використання. Звідси походить і провідна роль різноманітних
фінансових інститутів (насамперед, банків) у суспільстві.

Банківська система – одна з найважливіших і невід’ємних структур
ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту
історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки,
проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи
посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну
ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної
праці.

Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура
банківської системи різко ускладнюється. З’явились нові види фінансових
установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.

Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому
вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях,
приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких
випадків пов’язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового
стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів
по бізнесу.

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни , в яку
входять кредитні установи , які здійснюють різні банківські операції для
своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони
використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений
фінансовий капітал у вигляді вкладів, депозитів , міжбанківських
кредитів та інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно
перевищують об’єм власного капіталу комерційних банків .

Комерційні банки класифікуються за рядом ознак . В залежності від
форм власності вони поділяються на приватні й державні .

За формою організації серед приватних банків велику кількість
займають акціонерні у вигляді товариств відкритого та закритого типів.
Акції банків, створених у вигляді акціонерних товариств відкритого типу,
розповсюджуються шляхом вільного продажу юридичним та фізичним особам.
Акціонерними товариствами закритого типу, а також пайовими банками у
вигляді товариств з обмеженою відповідальністю є комерційні банки в
перші роки їх, існування. Акції банків у формі акціонерних товариств
закритого типу викупаються, як правило, їх засновниками. Більш гнучкою
структурою є банки у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю.
Кількість їх, пайовиків може збільшуватись з відповідною реєстрацією в
Національному банку України.

Комерційні банки в залежності від кола здійснюваних операцій
бувають універсальними й спеціалізованими .

В залежності від території діяльності комерційні банки поділяються на
міжнародні, республіканські і регіональні.

Міжнародні банки створюються з участю іноземного капіталу і
можуть мати відділення (філіали) в інших країнах.

До республіканських комерційних банків належать банк
”Промінвестбанк”, ”Ощадбанк”, АППБ ”Аваль” та інші , які мають
розгалужену мережу відділень і філіалів по всій території України. Вони
тісно пов’язані з органами державної влади .

На початок четвертого кварталу статистичними даними зафіксовано
179 зареєстрованих банків. В таблиці №1 приведена динаміка зміни
кількості банків в Україні з початку 2003 року, що проілюстровано на
рис. №1 стор. 119.

Таблиця 1.1

Динаміка зміни кількості банків в Україні

  01.01.2003 р. 01.04.2004 р. 01.01.2005 р.

Зареєстровані банки 182 183 179

Банки, які мають ліцензію 157 157 155

Банки, що перебувають у стадії ліквідації 24 23 21

Державні банки 2 2 2

Банки з іноземним капіталом 20 20 20

Банки зі 100-відсотковим іноземним капіталом 7 7 7

Велика кількість комерційних банків є регіональними. Вони
обслуговують , як правило , клієнтів визначеної області , міста , району
чи регіону .

Порядок створення й діяльності комерційних банків регламентується
законами України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські
товариства”, ”Про цінні папери і фондову біржу”, ”Про підприємництво”,
“Про іноземні інвестиції”, “Про заставу” та інші .

Комерційний статут дає банку значну самостійність у визначенні
мети, умов і строків кредитування , рівня процентних ставок , розвитку
різних форм банківської діяльності, в використанні отриманого прибутку,
визначенні штатів та рівня оплати праці своїх службовців , покращення
матеріально-технічної бази та вирішення інших питань.

Комерційною метою банків є отримання прибутку, який є джерелом
виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою
покращення добробуту робітників банку і т.д.

Прибуток банку – валовий дохід скоригований на суму валових витрат і
суму амортизаційних відрахувань .

Валовий доход банку залежить від об’єму його кредитних вкладень та
інвестицій , розміру процентної ставки , від величини й структури
активів банку.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є відсотки,
які стягуються з позичальника за використання позики. Це пояснюється
тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл
грошових засобів між тими, у кого вони звільнилися, і тими, в кого в них
з’явилась тимчасова потреба. В таблиці № 1.2 наведена структура доходів
банків, що проілюстровано на рис. №2 стор. 120.

Таблиця 1.2

Структура доходів банку

Доходи: %

Процентні доходи 68,3

Повернення списаних активів 0,3

Результат від торговельних операцій 5,5

Інші банківські операційні доходи 1,1

Інші небанківські операційні доходи 0,3

Комісійні доходи 24,5

Таким чином комерційні банки здійснюють функцію акумуляції й
мобілізації грошового капіталу . Ця діяльність приносить реальну користь
всім зацікавленим сторонам вкладники на залучені грошові засоби у
вигляді депозитів отримують доход . Позичальники отримують доступ до
грошових фондів на різні строки, що дозволяє їм вести операції , які
приносять прибуток. Банки мають прибуток з різниці між більш високою
ставкою процента по позикам і ставкою , яку виплачують по вкладникам .

Розмір процентної ставки за використання кредитом визначаються в
процесі переговорів між банком і позичальником при укладанні кредитного
договору. Причому він неоднаковий не тільки в різних банках, але і в
одному і тому ж банку у відношенні різних позичальників .

Середній рівень річних ставок за кредитами в національній валюті
становив 23%, в іноземній — 13%. Для порівняння розглянемо відсоткові
ставки по іншим банкам станом на 21.01.05 р., що відображено в таблиці
1.3

Таблиця 1.3

Розміри відсоткових ставок

Найменування банку Відсотки у грн. Відсотки у вал.

АППБ „Аваль” 18-21 14

АКБ “Мрія” 18-21 13

АКБ “Укрсоцбанк” 20-24 16

АКБ “Промін вестбанк” 20-21 14-16

“Ощадний банк” 20 –

КБ “Надра” 23 15-16

КБ “Укрсіббанк” 20 14-16

КБ “Правекс” 25 16-18

КБ “Приватбанк” 20 –

КБ “Індекс” 26+2комісія 15-17

“Укрексімбанк” 22 13-14

Позичальниками банку є : центральний уряд і місцеві органи влади,
які беруть грошові засоби на покриття дефіциту бюджету; фірми
використовують позики для поповнення оборотних засобів, купівлі нового
обладнання; населення бере грошові засоби для купівлі товарів тривалого
користування й житла .

Значні доходи банки отримують від проведення операцій з іноземною
валютою. Причиною отримання банками значних доходів від операцій з
іноземною валютою в умовах інфляції є високий попит на
вільноконвертовану іноземну валюту зі сторони фізичних і юридичних осіб
з метою збереження своїх кошт від знецінення. Доход від цих операцій
надходять у вигляді комісійних за здійснення операцій для клієнтів, так
і у вигляді курсової різниці.

Банки також можуть отримувати доходи від операцій з цінними
паперами. Операції з іноземною валютою і цінними паперами здійснюють
банки, які мають на це ліцензію, яка видається Національним банком
України й Міністерством фінансів України .

Банки здійснюють для своїх клієнтів широкий спектр послуг: надання
гарантій та доручень клієнтам, розрахункове, касове обслуговування,
трастові, факторингові послуги операції з дорогоцінними металами та
інші. Ці операції приносять банку доходи, як правило, у вигляді
комісійних винагород і інших видів оплати послуг.

Багато комерційних банків беруть плату зі своїх клієнтів за
здійснення розрахункових операцій – перевідних, акредитивних, інкасових.
Ця плата повинна покривати витрати банку на здійснення розрахункових
операцій, в тому числі плату банку регіональній розрахунковій палаті за
здійснення електронних платежів і касово-регіональному центру
регіонального управління Національного банку України за ведення ними
кореспондентського рахунку банку та інші операції.

Приносять банкам доходи і інші види операцій (консультаційні,
маркетингові, аудиторські послуги , операції з дорогоцінними металами,
факторинг, лізинг і т.д. ).

Витрати комерційних банків, як і в інших галузях підприємницької
діяльності можна поділити на відносно постійні та змінні. Відносно
постійними є витрати банків на заробітну плату й нарахування на неї,
бланки і канцелярське приладдя, утримання охорони, амортизаційні
відрахування та інші.

До змінних витрат відносяться виплати відсотків по вкладам,
депозитам і міжбанківському кредиту, за залишки засобів на розрахункових
рахунках . Вони залежать як від об’єкта залучених банком кредитних
ресурсів, так і від їх, вартості. До цих витрат відносяться також плата
за послуги регіонального розрахунково-касового центра по здійсненню
розрахункових операцій, забезпечення готівки. Змінними можуть бути
витрати банка на рекламу , відрядження, поштово-телеграфні витрати та
інші. В таблиці № 1.4 наведена структура витрат банків, що
проілюстровано на рис. №3 стор.121.

Таблиця 1.4

Структура видатків банку

Витрати %

Процентні витрати 37

Комісійні витрати 2,9

Інші банківські операційні витрати 6,5

Інші небанківські операційні витрати 38,1

Відрахування в резерви 12,8

Податок на прибуток 2,7

У відповідності з діючою методикою комерційні банки визначають
збитки від своєї діяльності щоквартально, в останній день кварталу.
Розподіл прибутку банку здійснюється за підсумками діяльності за рік у
відповідності загальних зборів акціонерів банку. Проаналізувавши доходи
і витрати банків України за останні три роки в розрізі кварталу, можна
зробити висновки, що спостерігається тенденція росту як доходів та
витрат, що стосується у співвідношенні один до одного, то цей показник
залишився без змін.

Прибуток формується в результаті здійснення кредитних,
розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності комерційних
банків. Основні джерела доходів – це проценти за надані кредити, плата
за розрахунково-касове обслуговування клієнтів, від операцій з цінними
паперами, від операцій з іноземною валютою та від надання різних видів
банківських послуг.

В ринкових умовах господарства основною формою кредиту є
банківський кредит, який надається комерційними банками. Кредитні
операції складають основу активної діяльності банку в розміщенні його
ресурсної бази з метою отримання прибутку та забезпечення ліквідності .

Комерційні банки: їхні види й операції

Банки – це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів
господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів, касове
і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних
і інших банківські операції, передбачених Законом України „Про банки та
банківську діяльність”.

Комерційний банк у загальному понятті – це який-небудь банк, що
функціонує на другому рівні банківської системи. Таке визначення
комерційного банку характерно для банківського законодавства України

Розглянемо комерційні банки в двох аспектах – широкому і вузькому. У
широкому – комерційний банк – це який-небудь банк, що функціонує на
другому рівні банківської системи. Таке визначення комерційного банку
характерно для української практики, у якій усі банки, крім
центрального, по суті, називаються комерційними.

У вузькому змісті комерційний банк – це банк, що виконує повний набір
базових банківських операцій і єдиною метою його є одержання
максимального прибутку. Так він характеризується в банківській практиці
Німеччини, США й інших країн, у яких поряд із групою комерційних банків
іншого рівня, діє велика група банків іншого рівня, що не називаються
комерційними.

Світова практика розробила два принципи побудови комерційних банків:

– принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена визначеним
видом чи операцій сектором грошового ринку;

– принцип універсальності, коли які-небудь обмеження на діяльність
банків на грошовому ринку змінюються.

Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство,
комерційні банки в кожній країні значно відрізняються по набору операцій
і послуг, що вони роблять. Одні з них виконують широке коло операцій,
охоплюють багато секторів грошового ринку і галузей економіки. Такі
банки прийнято називати універсальними. Інші банки виконують тільки
окремі операції на чи ринку функціонують у вузькому секторі ринку,
обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називаються
спеціалізованими. Спеціалізація може бути функціональною, коли банки
зосереджуються на виконанні окремих операцій, наприклад, іпотечних,
інвестиційних, також галузевій чи секторній, наприклад, ощадні,
сільськогосподарські, інноваційні.

У залежності від прийнятого принципу побудови комерційних банків у
країні будуть переважати спеціалізовані чи універсальні банки.

В Україні по набору операцій, що виконуються, велику частину комерційних
банків можна віднести до категорії універсальних.

Причини переваги універсального характеру банків України варто шукати в
тім, що їхнє формування збіглося з тривалою смугою інфляції. Щоб
максимально диверсифікувати свої ризики, що придбали в умовах інфляції
загрозливий характер, навіть ті банки, що створювалися як
спеціалізовані, згодом повинні були значно розширити коло своїх
операцій.

Спираючись на досвід західних країн, всі універсальні банки можна
об’єднати в 3 групи комерційні банки (у вузькому змісті), ощадні банки,
кооперативні банки. Відрізняються між собою ці групи банків правовою
формою, набором клієнтури і цілями діяльності.

Комерційний банк, у вузькому змісті, обслуговує насамперед підприємства
й організації різних галузей народного господарства, а також

фізичних осіб. Правовою формою їхньої організації є переважно
акціонерна. Банківські акціонерні товариства можуть бути відкритого і
закритого типу. Акціонерами можуть бути юридичні і фізичні особи.
Основні відмінні риси окремих видів комерційних банків відображено в
таблиці 1.5.

Таблиця 1.5.

Відмінні риси окремих видів комерційних банків

Види банків Правова форма Клієнтура Мета

Комерційні Акціонерні товариства, приватні Переважно юридичні особи.
Частково фізичні особи Максимальний прибуток

Ощадні Державні, муніципальні Переважно фізичні особи.

Частково юридичні особи малого і середнього бізнесу Максимальний
прибуток, рішення соціальних задач

Кооперативні Товариства Переважно фізичні особи. Юридичні особи малого і
середнього бізнесу. Максимальний прибуток; рішення соціальних задач
власників і колективу банку.

Окрему групу універсальних банків складають ощадні інститути. В різних
країнах вони по різному називаються і класифікуються.

Ощадні інститути – група фінансових посередників, діяльність яких
базується на залучених внесків від населення.

Сучасні ощадні банки виросли з ощадних кас, що з’явилися в Європі ще в
18 сторіччі, а в Америці – у першій половині 19 сторіччя. Спочатку вони
були не кредитними організаціями, а установами для забезпечення бідних –
давали можливість найбільшим шарам населення надійно і під відсотки
вкладати свої мізерні заощадження “на чорний день”. В міру збільшення
внесків і збільшення процентних виплат по них в ощадних касах
загострювалася проблема розміщення притягнутих засобів і вони повинні
були давати їх у борг, перетворюючи поступово в кредитні установи
(банки) універсального чи сегментарного типу. Найбільших успіхів у цьому
досягли ощадні каси західноєвропейських країн, особливо Англії і
Німеччини, де вони виконують всі операції, властивим універсальним
комерційним банкам.

Розвиток Ощадного банку України у бік комерційних банків явно відстає
в порівнянні з такими банками в інших країнах. Він поки що працює
переважно в режимі звичайних ощадних кас, обмежуючи прийомом внесків
населення з використанням їхній переважно через міжбанківський ринок. Це
звужує його можливості стимулювати приплив внесків і впливати на
економічні процеси, насамперед у сфері малого середнього бізнесу, що
традиційно обслуговується у всіх країнах ощадними банками.

З активізацією ощадного процесу в Україні, створенням умов для розвитку
споживчого кредиту, з розвитком малого і середнього бізнесу буде
збільшуватися і попит на банківські послуги, найбільш доступні для
установ Ощадного банку. Це приведе до його прискореної трансформації в
універсальний комерційний банк. Якщо ж такої трансформації не
відбудеться й Ощадбанк залишиться чисто депозитним банком (такий варіант
може ініціювати державу, як власник Ощадного банку), то активізується
формування нових банків типу ощадних із широким набором послуг
підприємства малого і середнього бізнесу і населенню. Істотно
активізують свою діяльність на цьому ринку і сучасні комерційні банки.
Зате розвиток системи Ощадбанку істотно сповільниться.

Третю групу універсальних банків складають кредитні товариства
(кооперативні банки, кредитні товариства і т.д.). Кредитні товариства –
це посередники грошового ринку, що створені на кооперативних основах і
зорієнтовані насамперед на обслуговуванні своїх членів. По характері
діяльності вони схожі з ощадними банками. Це кооперативні ощадні
інститути, що організовані групами приватних осіб, об’єднаних загальними
економічними інтересами (фермери, ремісники), чи профспілками.

Характерною ознакою кредитних суспільств, як окремого виду універсальних
банків, є те, що вони базують свою діяльність на пайових внесках і
депозитних внесках своїх членів, яким надаються ці засоби в позики –
короткострокові, середньострокові і довгострокові. Останнім часом ці
банки вивели свою діяльність за рамки обслуговування тільки своїх
членів, сталі приймати усі види внесків від інших осіб і надавати усім
широкий спектр послуг. Тому вони значно наблизилися по характеру
діяльності до звичайних комерційних банків.

Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функціонують на
вузьких секторах грошового ринку і займаються вузьким колом банківських
операцій, де необхідні особливі технічні прийоми і спеціальні знання.
Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється не вигідною,
вони залишають відповідні ніші на грошовому ринку для спеціалізованих
банків. Найбільші спеціалізовані банки виникали в таких секторах ринку:

– споживчого кредиту;

– іпотечного кредиту;

– сільськогосподарського кредиту;

– залучення малих внесків і обслуговування малого бізнесу;

– у зовнішньоекономічній діяльності;

– у сфері інвестування капіталу:

– у житловому будівництві.

Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах значно відрізняються
назвою, структурою, характером діяльності. Найбільш часто зустрічаються
такі спеціалізовані банки:

– іпотечні;

– будівельні ощадні банки (каси);

– інвестиційні банки (компанії);

– гарантійні банки;

– розрахункові (клірингові) банки (палати).

Іпотечні банки – займаються довгостроковим кредитуванням житлового
будівництва під заставу земельних ділянок (іпотеки), іншими
довгостроковими позиками під заставу нерухомості. Необхідні для
іпотечного кредитування засоби ці банки мобілізують шляхом випуску і
реалізації довгострокових зобов’язань (іпотечних облігацій) чи продажу
частки участі в іпотечних позиках.

Будівельні ощадні банки – займаються довгостроковим кредитуванням
житлового будівництва. Подібно іпотечним банкам, вони надають свої
довгострокові позики також під заставу нерухомості, але необхідні
ресурси формують переважно за рахунок цільових внесків і внесків самих
забудовників.

Банки можуть виконувати лише ті операції, що передбачено законом
України.

У залежності від економічного змісту усі види діяльності комерційних
банків прийнято розділяти на 3 групи:

– пасивні операції;

– активні операції;

– послуги.

Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому
понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності,
забезпечення ліквідності й одержання запланованого доходу. Сформовані в
результаті пасивних операцій засоби складають велику частину всіх
ресурсів банків, що визначає важливу роль цих операцій у їхнє
діяльності.

До пасивних операцій належать:

– залучення засобів на депозитні рахунки – поточні (до запитання),
термінові, ощадні й інші;

– не депозитне залучення засобів: одержання позик на міжбанківському
ринку, позик центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів
і інших зобов’язань.

Основний вид пасивних операцій – залучення засобів на банківські рахунки
усіх видів: поточні, розрахункові, термінові, ощадні, валютні і т.д. Усі
засоби, притягнуті на банківські рахунки, прийнято називати депозитами,
а ці операції – депозитними. Депозити слугують важливим джерелом
засобів, за рахунок яких банки формують велику частину своїх дохідних
активів.

Результати пасивних операцій відображаються в пасивній частині балансу
банку.

Активні операції – це розміщення банками власних і притягнутих засобів з
метою одержання доходу і забезпечення своєї ліквідності. Вони тісно
зв’язані з пасивними операціями. Переміщаючи засоби в активи, банки
постійно стежать за тим, щоб частина засобів залишалася у виді
обов’язкових і вільних резервів, щоб тривалість внесків в активи
відповідала тривалості залучення засобів у пасиви. Крім того, кредитні
операції банків (в активах) приводять до появи додаткових засобів у
пасивах. Усе це жадає від банків керування активними і пасивними
операціями в їхньому взаємозв’язку як єдиним комплексом банківської
діяльності.

До активних операцій належать:

– операції по наданню кредитів;

– внески в цінні папери;

– формування касових залишків і резервів;

– формування інших активів (формування основних засобів – споруджень,
устаткування й ін.).

Кредитні операції здійснюються у формі надання позик під зобов’язання
позичальника повернути засоби і сплатити відсотки у встановлений термін.
Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують велику
частину доходів у більшості банків. Позички банків – важливе джерело
коштів для ділового і споживчого секторів економіки.

Разом з цим кредитні операції несуть у собі найбільшу погрозу для банків
– ризик не повернення позик.

Тому банки при наданні кредитів повинні застосовувати способи для
запобігання кредитних ризиків: ретельно перевіряти здатність
кредитопозичальника повернути позику (кредитоспроможність), вимагати
забезпечення чи позики гарантії її повернення третім обличчям (банком,
страховою компанією), а також створювати резервні фонди.

За використання наданих у борг засобів банки стягують з позичальників
плату у вигляді відсотка, що є важливим джерелом доходів банків.

З терміном кредиту тісно зв’язаний ризик його не повернення, – чим
довший термін, тим більше ризик. Тому по середньострокових і
довгострокових кредитах банк установлює більш високі процентні ставки,
чим по короткостроковим. Але і цей спосіб не завжди захищає банки. В
умовах інфляції, коли імовірність ризиків значно збільшується, банки
взагалі перестають надавати спочатку довгострокові, а потім і
середньострокові кредити.

Кредитні операції комерційного банку.

Активні операції банку являють собою операції по розміщенню притягнутих
власних засобів банку з метою одержання доходу. До них відносяться
кредитування (комерційному, міжбанківське і населенню на споживчі цілі),
інвестиції в цінні папери й операції з валютними цінностями. Значення
активних операцій обумовлюється тим, що структура і якість активів
значною мірою визначають ліквідність і платоспроможність банку, а в
кінцевому рахунку, – його надійність.

Одним з основних і традиційних видів банківських операцій є видача
позичок. Комерційні кредити надаються позичальникам при дотриманні
принципів цільового використання, забезпеченості, терміновості,
платності, зворотності. Основні напрямки кредитної і процентної політики
банку визначаються Радою директорів ощадного банку відповідно до
законодавства і нормативних документів Центрального банку. Координацію
кредитної роботи і прийняття рішень про видачу кредитів (чи їхньої
пролонгації) здійснює кредитно-інвестиційний комітет.

Надання банком кредитів ґрунтується на обліку необхідних потреб
позичальників у позикових засобах, наявності достатніх гарантій для
своєчасного їхнього повернення. Банк надає кредити в межах власного
капіталу і притягнутих засобів, забезпечуючи збалансованість
розташовуваних і приваблюваних ресурсів по термінам і обсягам.

Усі питання, зв’язані з кредитуванням, зважуються позичальником з банком
на підставі кредитних договорів Додаток 1, у яких визначаються:

– предмет договору;

– об’єкт кредитування;

– термін і розміри кредиту;

– порядок видачі і погашення кредиту;

– процентна ставка, умови і періодичність її зміни;

– взаємні зобов’язання, відповідальність за неналежне виконання умов
договору,

– зобов’язання позичальника, що забезпечують гарантії своєчасного
повернення кредиту, сплату відсотків по кредиту, інші форми
відповідальності по боргах;

– порядок розгляду суперечок за договором ;

– інші умови угоди сторін.

Кредитні операції – це найбільш ризикові операції банку. Тому кредитна
політика орієнтується на надійність заздалегідь перевірених
позичальників, з якими банк протягом тривалого часу працює і знає їхній
фінансовий стан.

1.3 Управління кредитними ресурсами в комерційних банках. Принципи
банківського кредитування та поняття суб’єктів кредитних відносин.

1.3.1 Суб’єкти кредитних відносин

У ринкових умовах господарювання основною формою кредиту є банківський
кредит, тобто кредит, наданий комерційними банками різних типів і видів.
Суб’єктами кредитних відносин в області банківського кредиту є
госпоргани, населення, держава і самі банки.

Як відомо, у кредитній угоді суб’єкти кредитних відносин завжди
виступають як кредитор і позичальники.

Кредиторами є особи (юридичні і фізичні), що надали свої тимчасово
вільні засоби в розпорядження позичальника на певний строк.

Позичальник – сторона кредитних відносин, що одержує засоби в
користування (у позичку) і зобов’язана їх повернути у встановлений
термін. Що стосується банківського кредиту, то суб’єкти кредитних
відносин тут обов’язково виступають у двох особах, тобто як кредитор і
як позичальник. Це зв’язано з тим, що банки працюють в основному на
залучених коштах і, отже, стосовно госпорганів, населенню, державі –
власникам цих засобів, поміщених на рахунках у банку, виступають як
позичальників. Перерозподіляючи зосереджені в себе ресурси на користь
нужденних у них, банки виступають як кредитори. Те ж саме
спостерігається і щодо іншої сторони кредитних відносин – населення,
господарства, держави: розміщаючи на рахунках у банку свої кошти, вони
виступають у ролі кредиторів, а просячи позичку, перетворюються в
позичальників.

До початку перебудованих процесів в економіці в 80-х рр. у нашій країні
основним позичальником банківського кредиту виступало господарство в
особі підприємств і організацій різних його галузей. Причому, відносини
в сфері банківського кредиту, що складалися між госпорганами і банками,
були відносинами переважно в рамках однієї державної форми власності,
оскільки самі банки були державними, а в господарстві країни частка
кооперативно-колгоспної й іншої форм власності, крім державної, складала
усього лише 10%.

Формування ринкових відносин у країні, що почалася із середини 1990р.,
супроводжується зміною статусу більшості суб’єктів кредитних відносин.
Це обумовлено глибокими змінами відносин власності без чого неможлива
реформація старої адміністративно-командної системи господарювання.
Дорогу плюралізму юридично рівноправних форм власності, подоланню
монополізму державної форми власності відкрили союзний і
республіканський закони про власність. В області банківської діяльності
відносини власності додатково стали регулюватися Законом про банки і
банківську діяльність. Практичне здійснення в країні відповідно до
прийнятих законів про власність процесів деконцентрації виробництва,
роздержавлення і демонополізації економіки, приватизації власності
привело, по-перше, до різкого збільшення як кількості суб’єктів, що
хазяюють, так і банків; по-друге, до зміни приналежності більшості з них
переважно до державної форми власності приналежністю до
найрізноманітніших форм власності.

Так, в Україні можуть створюватися і діяти підприємства, що знаходяться
в приватній, державній, муніципальній власності і власності суспільних
об’єднань (організацій). Крім того, можуть створюватися і діяти
підприємства змішаної форми власності, заснованої на об’єднанні майна,
що знаходиться в перерахованих формах власності, а також у власності
іноземних держав, юридичних осіб і громадян.

У сфері банківського кредиту населення нашої країни виступає головним
чином як кредитор.

Держава як суб’єкт кредитних відносин донедавна виступилася в нашій
країні тільки при державній формі кредиту, коли кредитором його було
населення. З 1989 р. воно вперше офіційно стає позичальником Держбанку
СРСР (для покриття бюджетного дефіциту), а отже, суб’єктом кредитних
відносин при банківській формі кредиту.

В даний час як суб’єктів банківського кредиту стали активно виступати
органи державної влади різного рівня. Комерційні банки надають їм
короткострокові кредити:

– для покриття касового розриву при виконанні бюджету на термін до
закінчення бюджетного періоду;

– покриття бюджетного дефіциту;

– під цінні папери, випущені для фінансування цільових програм
соціально-економічного розвитку регіону (країни).

1.3.2 Класифікація банківських кредитів

Комерційні банки надають своїм клієнтам різноманітні види кредитів, які
можна класифікувати по різних ознаках. Насамперед , по основних групах
позичальників: кредит господарству, населенню, державним органам влади.

По призначенню (напрямку) розрізняють кредит:

– споживчий;

– промисловий;

– торговий;

– сільськогосподарський;

– інвестиційний;

– бюджетний.

У залежності від сфери функціонування банківські кредити, надані
підприємствам усіх галузей господарства (тобто суб’єктам, що
хазяюють,), можуть бути двох видів: позички, що беруть участь у
розширеному відтворенні основних фондів, і кредити, що беруть участь в
організації оборотних фондів. Останні, у свою чергу, підрозділяються на
кредити, спрямовані в сферу виробництва, і кредити, що обслуговують
сферу звертання.

По термінах користування кредити бувають:

– до запитання;

– термінові.

Останні, у свою чергу, підрозділяються на:

– короткострокові (до 1 року);

– середньострокові (від 1 до 3 років);

– довгострокові (понад 3 років).

Як правило, кредити, що формують оборотні фонди, є короткостроковими, а
позички, що беруть участь у розширеному відтворенні основних фондів,
відносяться до середньо- і довгострокових кредитів. По розмірах
розрізняють кредити великі, середні і дрібні.

По способі видачі банківські позички, можна розмежувати на позички
компенсаційні і платіжні. У першому випадку кредит направляється на
розрахунковий рахунок позичальника для відшкодування останньому його
власних засобів, вкладених або в товарно-матеріальні цінності, або у
витрати. В другому випадку банківська позичка направляється
безпосередньо на оплату розрахунково-грошових документів, пред’явлених
позичальнику до оплати по кредитуючим заходам.

За методами надання позик поділяють позики, які видаються :

в одноразовому порядку ;

у відповідності з відкритою кредитною лінією

За способами погашення поділяють позики, які погашаються:

одноразово ;

неодноразовими платежами по закінченню строку у відповідності з
особливими умовами .

За характером та способом виплати відсотків поділяють позики з :

фіксованою процентною ставкою ;

плаваючою процентною ставкою ;

виплатою відсотків по мірі використання позики ;

виплатою відсотків одночасно з отриманням позики (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів позики банків поділяються на :

надані одним банком ;

паралельні ;

Банківське кредитування здійснюється у відповідності з принципами:

строковості ;

забезпеченості ;

платності ;

цільового характеру .

Принцип строковості означає, що позика повинна бути повернена
позичальником банку у встановлений строк. Як правило короткострокові
кредити надаються на час тривалості обороту виробничих фондів

Принцип платності означає що позичальник своєчасно сплате всі
відсотки по кредиту та в повному обсязі поверне його.

Принцип забезпеченості кредитів має мету захисту інтересів банку і
не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок
неплатоспроможності позичальника. Сума позики, як правило, складає 90%
суми застави. Заставою може бути: рухоме й нерухоме майно, нематеріальні
активи, цінні папери, коштовності, гарантійні листи, страхові поліси .

Цільовий характер кредиту полягає в тому, що кредити видаються на
проведення конкретних господарських операцій.

Комерційний банк аналізує й вивчає діяльність позичальника,
визначає його платоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і
приймає рішення про надання або відмову надання кредиту .

Основними принципами оцінки кредитоспроможності позичальника є:

А) забезпеченість власними капіталами не менше як 50% усіх його затрат;

Б) репутація позичальника ;

В) оцінка продукції, що випускаються, попит, обсяги реалізації;

Г) перспектива розвитку позичальника, наявність джерел коштів для
капітальних вкладень ;

Вся необхідна інформація, отримана банком при оформленні кредиту,
зберігається в справі позичальника. Видача кредитів здійснюється з
відкритих для цього позичкових особових рахунків шляхом сплати платіжних
документів, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника,
видачею готівки через касу банку (при відсутності відкритих
розрахункових рахунків).

Погашення кредиту і відсотків здійснюється з розрахункового
(поточного) рахунку, через касу банку (при відсутності відкритих
розрахункових рахунків) одноразово або з відстрочкою з підвищенням
процентної ставки. Також погашення кредиту здійснюється в розстрочку,
тобто частинами. Якщо розрахунковий рахунок знаходиться в іншому банку ,
то погашення здійснюється платіжними дорученнями .

Банківський кредит надається позичальникам у тимчасове
користування усіх форм власності. Ці питання, пов’язані з користуванням
кредиту, вирішуються на договірних умовах шляхом підписання кредитного
договору. В якому обумовлюються : мета кредиту, розмір , порядок надання
і погашення кредиту, термін користування, плата за кредит, форма
забезпечення, повернення, періодичність надання банку форм звітності
позичальника для контролю за цільовим використанням кредиту .

1.3.3 Принципи банківського кредитування

Банківське кредитування підприємств і інших організаційно-правових
структур на виробничі і соціальні нестатки здійснюється при строгому
дотриманні принципів кредитування. Останні являють собою основу,
головний елемент системи кредитування, оскільки відбивають сутність і
зміст кредиту, а також вимоги об’єктивних економічних законів, у тому
числі й в області кредитних відносин.

До принципів кредитування відносяться: терміновість повернення,
диференційованість, забезпеченість і платність.

Зворотність є тією особливістю, що відрізняє кредит як економічну
категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без
зворотності кредит не може існувати. Зворотність є невід’ємною рисою
кредиту, його атрибутом.

Терміновість кредитування являє собою необхідну форму досягнення
зворотності кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит повинний
бути не просто повернутий, а повернутий у строго визначений термін,
тобто в ньому знаходить конкретне вираження фактор часу. І, отже,
терміновість є тимчасова визначеність зворотності кредиту. Термін
кредитування є граничним часом перебування позичених засобів у
господарстві позичальника і виступає тією мірою, за межами якої
кількісні зміни в часі переходять у якісні: якщо порушується термін
користування позичкою, то спотворюється сутність кредиту, він утрачає
своє справжнє призначення, що негативно позначається на стані грошового
обігу в країні.

У ринкових умовах господарювання цьому принципу кредитування придається,
як ніколи, особливе значення. По-перше, від його дотримання залежать
нормальне забезпечення суспільного відтворення коштами , а відповідно,
його обсяги, темпи росту. По-друге, дотримання цього принципу необхідно
для забезпечення ліквідності самих комерційних банків. Принципи
організації їхньої роботи не дозволяють вкладати їм притягнуті кредитні
ресурси в безповоротні вкладення. По-третє, для кожного окремого
позичальника дотримання принципу терміновості повернення кредиту
відкриває можливість одержання в банку нових кредитів, а також дозволяє
дотриматися свої госпрозрахункові інтереси, не сплачуючи підвищених
відсотків за прострочені позички. Терміни кредитування встановлюються
банком виходячи з термінів оборотності матеріальних цінностей, що
піддаються кредитуванню і окупності витрат, але не вище нормативних.

З принципом терміновості повернення кредиту дуже тісно пов’язані два
інших принципи кредитування, таких, як диференційованість і
забезпеченість.

Диференційованість кредитування означає, що комерційні банки не повинні
однозначно підходити до питання про видачу кредиту своїм клієнтам, що
претендують на його одержання. Кредит повинний надаватися тільки тим
клієнтам, що у стані його вчасно повернути. Тому диференціація
кредитування повинна здійснюватися на основі показників
кредитоспроможності, під якою розуміється фінансовий стан, що дає
впевненість у здатності і готовності позичальника повернути кредит в
обумовлений договором термін.

Оцінка кредитоспроможності позичальників, що просять кредит, проведена
банками до висновку кредитних договорів, дає їм можливість деякою мірою
підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту (і
зв’язаних з цим для банків збитків). Своєчасність повернення кредиту
знаходиться в тісній залежності не тільки від кредитоспроможності
позичальників, але і від забезпеченості кредиту.

В умовах планової економіки принцип забезпеченості кредиту трактувався
нашими економістами дуже вузько: визнавалася лише матеріальна
забезпеченість кредиту. Це означало, що позички повинні були видаватися
під конкретні матеріальні цінності, що знаходяться на різних стадіях
відтворювального процесу, наявність яких протягом усього терміну
користування позичкою свідчило про забезпеченість кредиту і, отже, про
реальність його повернення. Лише наприкінці 90-х рр. комерційні банки
одержали можливість видавати своїм клієнтам кредити під різні форми
забезпечення кредиту, прийняті в міжнародній банківській практиці. Таким
чином, у сучасних умовах, говорячи про забезпеченість позичок, варто
мати на увазі наявність у позичальників юридично оформлених зобов’язань,
що гарантують своєчасне повернення кредиту: заставного зобов’язання,
договору-гарантії, договору-поручительства.

Забезпечення зобов’язань по банківських позичках в одній чи одночасно
декількох формах передбачається обома сторонами кредитної угоди в
кредитному договорі, що укладається між собою.

Принцип платності кредиту означає, що кожен позичальник повинний внести
банку визначену плату за тимчасове запозичене в нього для своїх
нестатків коштів. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється
через механізм банківського відсотка. Ставка банківського відсотка – це
свого роду “ціна” кредиту. Банку платність кредиту забезпечує покриття
його витрат, зв’язаних зі сплатою відсотків за притягнуті в депозити
чужі кошти, витрат по змісту свого апарата, а також забезпечує одержання
прибутку для збільшення ресурсних фондів кредитування (резервного,
статутного) і використання на власні й інші потреби.

Процентна політика, що проводилась Держбанком країни аж до 1988 р. мала
цілий ряд серйозних недоліків. По-перше, процентні ставки по усіх видах
банківського кредиту і по галузях господарства встановлювалися в
централізованому порядку на урядовому рівні. По-друге, при їхньому
встановленні об’єктивно не враховувалися терміни кредитування, у
результаті чого відсотки по довгострокових кредитах були нижче, ніж по
короткостроковим. Це йшло врозріз зі світовим банківським досвідом.
По-третє, процентні ставки за банківський кредит були низькими. Тому в
сполученні із системою розподілу, що існувала, прибутку відсоток не
робив належного впливу на результати господарської діяльності
позичальників банківського кредиту. Крім того, дешевина кредиту в
порівнянні з іншими джерелами породжувала в господарстві необґрунтований
попит на нього. Останній ставав з роками усе більш настійним, і до нього
стали “підтягувати” ресурси, у зв’язку з чим емісійна діяльність
Держбанку не мала економічних обмежень.

З 1988 року банківська процентна політика потерпіла істотні зміни.
Насамперед ставка по довгостроковим кредитам стала встановлюватися на
більш високому рівні, чим по короткостроковим. Далі комерціалізація
банків зажадала перегляду рівня процентних ставок по банківських
кредитах убік їхнього підвищення. Формування партнерських відносин
банків з госпорганами як рівноправними суб’єктами кредитних відносин
банків з госпорганами як рівноправними суб’єктами кредитних відносин
зажадало поширення принципу платності і на депозитні операції банків, у
яких вони вже самі виступають як позичальники ресурсів стосовно
госпорганів і інших банків.

Основні Фактори, що сучасні комерційні банці враховують при встановленні
плати за кредит, що випливають:

– базова ставка відсотка по позичках, наданим комерційним банкам ЦБ;

– Середня процентна ставка по міжбанківському кредиті, тобто за ресурси,
що купуються в інших комерційних банків для своїх активних операцій;

– середня процентна ставка, що сплачується банком своїм клієнтам по
депозитних рахунках різного виду;

– структура кредитних ресурсів банку (чим вище частка залучених засобів,
тим дорожче повинний бути кредит);

– попит на кредит з боку господарників (чим менше попит, тим дешевше
кредит);

– термін, на кредит, який запрошується і вид кредиту, а точніше ступінь
його ризику для банку в залежності від забезпечення;

– стабільність грошового обігу в країні (чим вище темп інфляції, тим
дорожче повинна бути плата за кредит, тому що в банку підвищується ризик
утратити свої ресурси через знецінювання грошей).

Сукупне застосування на практиці всіх принципів банківського
кредитування дозволяє дотриматися як загальнодержавні інтереси, так і
інтереси обох суб’єктів кредитної угоди: банку і позичальника.

1.3.4 Методи кредитування в комерційному банку і форми позичкових
рахунків

Відносини в сфері кредиту будуються по визначеній системі. Під системою
банківського кредитування розуміються сукупність елементів, що
визначають організацію кредитного процесу і його регулювання відповідно
до принципів кредитування. Як складові елементи вона містить у собі:

– порядок і ступінь участі власних засобів позичальників у операції, що
кредитується;

– цільове призначення кредиту;

– методи кредитування;

– форми позичкових рахунків;

– способи регулювання подібної заборгованості;

– форми і порядок контролю за цільовим і ефективним використанням
позичкових засобів і своєчасним їхнім поверненням.

Раніше діяла система банківського кредитування ґрунтувалася на чітко
фіксованих у законодавчому порядку границях використання госпорганами
власних і позикових засобів. Встановлені в 30-і рр. принципи нормування
й організації оборотних коштів надовго визначили для кожної галузі
господарства конкретні об’єкти кредитування, абсолютні чи відносні
величини обов’язкової участі власних оборотних коштів їхніх госпорганів
у операціях, що кредитуються (у розмірі чи нормативу у визначеній його
частці), що в остаточному підсумку впливало на вибір методу кредитування
і форми позичкового рахунка. Для сучасної системи кредитування
характерна відсутність якого-небудь диктату з боку держави у
встановленні співвідношення між власними і позиковими засобами
госпорганів.

Основним елементом у системі банківського кредитування є методи
кредитування, тому що вони визначають ряд інших елементів цієї системи,
таких, як вид позичкового рахунка, спосіб регулювання позичкової
заборгованості, форми і порядок контролю за цільовим використанням
позикових засобів і своєчасним їх поверненням. Під методами кредитування
варто розуміти способи видачі і погашення кредиту відповідно до
принципів кредитування.

У відношенні нових комерційних структур, тобто суб’єктів інших форм
власності, при видачі позичок комерційні банки використовують інші
методи кредитування, спираючи на наявний закордонний досвід.

Закордонна банківська практика теж знає два методи кредитування.
Сутність першого методу полягає в тому, що питання про надання позички
зважується щораз в індивідуальному порядку. Позичка видається на
задоволення визначеної цільової потреби в засобах. Цей метод
застосовується при наданні позичок на конкретні терміни, тобто
термінових позичок.

При другому методі позички надаються в межах заздалегідь установленого
банком для позичальника ліміту кредитування, що використовується їм у
міру потреби шляхом оплати пропонованих до нього платіжних документів
протягом визначеного періоду.

Така форма надання кредиту називається відкриттям кредитної лінії.
Відкрита кредитна лінія дозволяє оплатити за рахунок кредиту будь-які
розрахунково-грошові документи, передбачені в кредитній угоді, що
укладається між клієнтом і банком. Кредитна лінія відкривається в
основному на один рік, але може бути відкрита і на більш короткий
період. Протягом терміну кредитної лінії клієнт може в будь-який момент
одержати позичку без додаткових переговорів з банком і яких-небудь
оформлень. Однак за банком зберігається право відмовити клієнту у видачі
позички в рамках затвердженого ліміту, якщо він установить погіршення
фінансового положення позичальника. Кредитна лінія відкривається, як
правило, клієнтам зі стійким фінансовим положенням і гарною репутацією.
На прохання клієнта ліміт кредитування може проглядатися.

Розрізняють поновлювану і не поновлювану кредитну лінію. У випадку
відкриття не поновлюваної кредитної лінії після видачі позички і її
погашення відносини між банком і клієнтом закінчуються. При поновлюваній
кредитній лінії (револьверної) кредит надається і погашається в межах
установленого ліміту заборгованості автоматично.

Метод кредитування обумовлює форму позичкового рахунка,
використовуваного для видачі і погашення кредиту. Для здійснення
операцій по кредитуванню позичальників установи комерційних банків
відкривають їм позичкові рахунки.

Спеціальні позичкові рахунки, як правило, відкриваються позичальникам,
що випробують постійну потребу в банківському кредиті, коли кредитом
опосредовується велика частина платіжного обороту госпорганів.
Використання спеціального позичкового рахунка для надання кредиту
припускає напрямок усього виторгу від реалізації товарів у кредит цього
рахунка для своєчасного погашення банківської позички і забезпечення
повної участі власних засобів позичальника у відтворювальному процесі.
Таким чином, по спеціальному позичковому рахунку повинні йти регулярні
видачі кредиту і погашення. Розрахунковому рахунку приділяється тут роль
допоміжного рахунка, оскільки по ньому відбувається обмежене коло
операцій, зв’язаних головним чином з розподілом прибутку і виплатою
зарплати.

Прості позичкові рахунки використовуються в банківській практиці
переважно для видачі разових позичок. Погашення заборгованості по цих
рахунках здійснюється в погоджені з позичальником терміни.

Однак не виключалося раніше і не виключається зараз застосування
простого позичкового рахунка для видачі кредиту платіжного характеру.
Так, новим комерційним структурам видача кредиту під відкриту кредитну
лінію виробляється з простого позичкового рахунка. По ньому здійснюється
і кредитування по обороту укрупненого об’єкта в державних промислових,
будівельних, транспортних, сільськогосподарських і заготівельних
організацій. При цьому в обох випадках видача платіжного кредиту
здійснюється періодично, у міру виникнення потреби в позичкових коштах
для виробництва платежу за товарно-матеріальні цінності і послуги. Але
при такому режимі використання цього рахунка для видачі платіжних
кредитів погашення заборгованості, що утворилася, зарахуванням усього
виторгу клієнта на цей рахунок не виробляється, а здійснюється в
звичайному порядку, тобто у встановлені кредитним договором терміни.

Кредитування першокласних платежі- і кредитоспроможних позичальників
може здійснюватись банком з використанням єдиного активно-пасивного
(розрахунково-позичкового) рахунка, названого в банківській практиці
контокорентом. Цей рахунок є вищою формою довіри банку до клієнта. По
дебету цього рахунка йдуть усі платежі клієнта, а в кредит зараховуються
надходження на користь клієнта. Кредитове сальдо рахунка свідчить про
наявність у клієнта в обороті в даний момент власних засобів, а дебетове
сальдо – про залучення в оборот банківського кредиту, за який стягується
відсоток. Контокорентний рахунок не виключає оформлення клієнтом у банку
інших видів банківського кредиту (в основному середньо- і
довгострокових).

У ринкових умовах господарювання переважною формою позичкового рахунка
стають прості позичкові рахунки (з різним режимом користування).

1. 7 Управління резервними фондами для відшкодування можливих втрат за
кредитними операціями банків

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи,
захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком
України установлюється порядок формування та використання резерву для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків
є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена
кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності.

Створення резерву під кредитні ризики – це визнання витрат для
відображення реального результату діяльності банку з урахуванням
погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних
операцій.

Положення про порядок формування та використання резерву для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків розроблено
на підставі законів України “Про Національний банк України”, “Про банки
і банківську діяльність”, “Про підприємства в Україні”, “Про заставу”,
“Про господарські товариства” та нормативно-правових актів Національного
банку.

Оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними
операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які
відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати
класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно
від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником
кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної
операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається
категорія кожної кредитної операції: “стандартна”, “під контролем”,
“субстандартна”, “сумнівна” чи “безнадійна”.

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий
кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними
операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках)
шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за
ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування
можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним
боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма
видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами ( Бюджетні
кредити – бюджетні кошти, які розміщені банком у вигляді кредитів на
підставі договору з розпорядником цих коштів, за якими банк не несе
кредитного ризику) , за кредитними операціями між установами в системі
одного банку ( для банків із 100% іноземним капіталом – за кредитними
операціями з материнською компанією, якщо ця компанія має кредитний
рейтинг не нижчий ніж «інвестиційний клас»), а також за операціями
фінансового лізингу, якщо об`єктом цих операцій є нерухоме майно.

У разі консорціумного кредитування резервуванню в провідному банку
підлягає тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

Банки зобов`язані створювати резерв на всю суму нарахованих за
кредитними операціями доходів, що прострочені на строк понад 30 днів та
обліковуються за відповідними рахунками класів 1, 2 плану рахунків.
Заборгованість за нарахованими доходами, що прострочені на строк понад
30 днів, відноситься до нестандартної заборгованості.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та
нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під
нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями,
класифікованими як “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні”, а
також “безнадійні”.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується
заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за
непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за
основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов’язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та
нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за
кредитними операціями) протягом місяця, в якому здійснено кредитну
операцію. Формування резервів банки зобов`язані здійснювати щомісячно в
повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику
відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше
число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання
місячного балансу.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків
контролюється за даними місячного балансу.

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву
під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов`язані розробити та затвердити за рішенням відповідного
органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення
кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану
позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на
вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки
достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх
класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи
неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам
Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо
якості активів та управління банку.

Кредитні операції – вид активних операцій, пов`язаних з наданням
клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов`язань про
надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання
гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення
факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі
врахування векселів, у формі операцій репо. Кредитні операції
класифікуються залежно від рівня ризику та поділяються на “стандартні”,
“під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні” та “безнадійні”.

Класифікація кредитних операцій – це оцінка рівня ризику за кожною
кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану
обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня
забезпечення кредитної операції. Оцінка рівня кредитного ризику
здійснюється згідно з порядком, установленим у розділах 4, 5, 6 та 7
цього Положення.

Кредитний ризик – ризик невиконання позичальником (контрагентом банку)
зобов`язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата
позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями
проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не
проводитиметься).

“Стандартні” кредитні операції – це операції, за якими кредитний ризик є
незначним і становить два відсотки чистого кредитного ризику.

“Під контролем“ – це кредитні операції, за якими кредитний ризик є
незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для
позичальника ситуації та становить п`ять відсотків чистого кредитного
ризику.

“Субстандартні” кредитні операції – це операції, за якими кредитний
ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків
чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення
заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним
договором.

“Сумнівні” кредитні операції – це операції , за якими виконання
зобов`язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з
урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під
загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості
низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.

“Безнадійні” кредитні операції – це операції, імовірність виконання
зобов`язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з
урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення)
практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі
заборгованості за ними.

Платоспроможність – здатність позичальника (контрагента банку)
своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов`язань.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення
чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний
портфель:

аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового
кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

оцінка фінансового стану позичальника ;

стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної
заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів
із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості
та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

рівень забезпечення кредитної операції.

Розділ 2 Оцінка сучасного стану Акціонерно Поштово-Пенсійного Банку
„Аваль”

2.1 Організаційно-правова оцінка банку „Аваль”

Організаційно-правова оцінка банку здійснюється через дослідження
економічних показників: Статутного фонду, активів банку, капіталу,
прибутку тощо.

Відповідно до стратегії розвитку банку, за останні роки продовжувалося
нарощування Статутного капіталу АППБ «Аваль». За рішенням річних Зборів
акціонерів, здійснено восьму емісію акцій на суму понад 10 млн. грн , що
дало змогу довести розміри Статутного капіталу до 45 млн гри. Акції
розповсюджувались шляхом відкритого продажу і мали великий попит у
фізичних осіб – громадян України. За підсумками їх продажу значно
змінився розмір часток учасників у Статному капіталі банку. Загальна
кількість акціонерів АППБ «Аваль» становить 155531 фізичних та юридичних
осіб, при цьому фізичним особам належить 63,72 % Статутного капіталу
банку.

Згідно з рішенням загальних зборів акціонерів АППБ «Аваль» здійснено
дев’яту емісію власних акцій реалізованих за рахунок капіталізації
дивідендів. Тоді ж було оголошено десяту емісію власних акцій на 17 млн
грн що дало змогу довести статутний капітал до 80 млн. грн Акції банку
розповсюджуються у відкритому продажу й користуються попитом у населення
України.

Загальна кількість акціонерів АППБ «Аваль» – 154717 фізичних та
юридичних осіб,

фізичним особам належить 65,42% статутного капіталу. Як і ранішнє
найбільшими акціонерами і стратегічними партнерами банку є Пенсійний
фонд України, ДПЕЗ «Укртелеком» та ДППЗ «Укрпошта».

Згідно з чинним законодавством, на підставі рішення Загальних Зборів
акціонерів усі акції перебувають в документальній формі. Облік прав
власності на прості іменні акції АППБ «Аваль» здійснює незалежний
реєстратор.

Динаміка зростання Статутного капіталу АППБ «Аваль» за останні 3 роки:

01.12.2002 р. – 346 730,3 тис. грн.

01.01.2003 р. – 450 000, 0 тис. грн.

01.01.2004 р. – 500 000,0 тис. грн.

Залишки на поточних рахунках клієнтів банку (включаючи лоро рахунки
банків кореспондентів) зросли за 2004 рік на 348 млн. грн. і становлять
на 01.01.2005 р. 1 млрд. грн.

АППБ «Аваль» продовжує активно залучати кошти фізичних осіб. У 2004 р.
депозити населення зросли на 61 млн. грн., або на 43% і становили 202
млн. грн. Кошти, отримані завдяки нарощуванню ресурсної бази й
вивільнені в результаті скорочення портфеля цінних паперів,
спрямовувалися насамперед на кредитування економіки. Чистий кредитний
портфель зріс на 204 млн. грн.

Завдяки ефективному управлінню активами і пасивами прибуток АППБ „Аваль”
у 2004 р становив після оподаткування 28,041 млн. грн. що на 17% більше
від показника 2003р.

Загальні доходи (без урахування внутрішньобанківських доходів) АППБ
„Аваль” зросли на 23% порівняно з 2003 р. Основним джерелом доходів
банку є відсоткові доходи. Водночас частка менш ризикованих комісійних
доходів і доходів від торговельних операцій у загальних доходах зросла з
30% до 41%.

Потрібно відзначити міжнародну діяльність банку. У 1995 році банк
прийнято до Міжнародного товариства міжбанківських розрахунків SWIFT,
акредитовано для участі у реалізації проектів ЄБРР. В 1996 році банк
отримав дозвіл Міністерства фінансів України на здійснення діяльності з
випуску та обігу цінних паперів. АППБ ” Аваль” виграв тендер на
обслуговуванні Митного Комітету України, розпочав дилингові операції на
валютних і фінансових ринках СНД. Банк став членом міжнародних кредитних
систем VISА та ЕUROРАУ, має власний процесінговий центр та емітує картки
VISА та ЕUROPАУ, обслуговує клієнтів з комерційними і дорожніми чеками
провідних банків світу, здійснює перекази у системі міжнародної служби
Wеstеrn Unіоn.

Міжнародними та вітчизняними фінансовими установами визнано
беззаперечне лідерство банку “Аваль” у розвитку інформаційних
технологій. У банку впроваджена та постійно вдосконалюється
автоматизована система міжфіліального обміну повідомленнями (СМОП).
Завдяки їй можна швидко та ефективно проводити міжфіліальні розрахунки
як у гривнях, так і у валюті, керувати обігом ресурсів, стежити в режимі
реального часу за кошторисом витрат філіалів. Вже з 2000 р. за допомогою
системи СМОП корпоративні клієнти зможуть контролювати кошторис витрат
своїх філіалів. Банк може автоматично перераховувати кошти корпоративних
клієнтів з рахунків їхніх філіалів на головний рахунок як упродовж, так
і наприкінці дня.

Потужним засобом аналізу є система «Віконт» – система консолідації баз
даних філіалів, завдяки якій можна аналізувати діяльність банку як
загалом так і на рівні окремого регіону або філіалу Це допомагає
обґрунтовано та своєчасно вирішувати питання управління банком.
Наявність у Центральному офісі банку всього документообігу системи дає
можливість надавати корпоративним клієнтам вичерпну інформацію про рух
коштів на рахунках підпорядкованих їм філіалів.

Ексклюзивною послугою банку «Аваль» в Україні є обробка платежів із
структурованим полем «призначення платежу». У платіжному документі
згідно з домовленістю зазначається потрібна інформація. Кожний окремий
документ передається випискою і клієнт може автоматизувати обробку
значної кількості платіжних документів.

Банк пропонує послугу автоматичного інформаційного обслуговування
клієнта за допомогою звичайного телефону, кожен клієнт може отримати
голосову або факсову інформацію про поточні курси валют, залишки та рух
власних коштів.

Система «Клієнт Банк» дає клієнту можливість керувати рахунками,
отримувати всю необхідну інформацію не виходячи з офісу. Вона надійно
захищена від несанкціонованого доступу, дозволяє чітко ідентифікувати,
ким , коли було списано кошти. Банк використовує апаратні засоби захисту
інформації клієнта аналоги яких має Лише Національний банк України.

Широке впровадження інформаційних технологій, функціонування електронних
грошей підвищуватимуть потенційні ризики. Тому питання безпеки вже нині,
а ще більше у майбутньому набуватимуть пріоритетного значення.
Безальтернативне збільшення витрат на модернізацію спеціального
обладнання застосування ноу-хау в цій сфері, інші технологічні заходи –
все це має створити новий імідж банку «Аваль» – банку з найвищим
ступенем захисту.

Найголовніший і найвищий суддя банку – клієнт. Йому належить вирішальне
слово, він визначає, наскільки успішними були зусилля, рішення, дії
банку, його підрозділів і персоналу.

Неухильно сповідуючи цей домінуючий у своїй ідеології принцип, АППБ
«Аваль» пропонує клієнту прозорість, відкритість, гарантію як норму
взаємин. Тому за останні роки активізувалися пошуки гнучкої тарифної
політики, сприятливих умов кредитування, індивідуального підходу до
кожного клієнта, врахування його потреб і специфіки бізнесу. Це суттєво
підвищило конкурентноздатність пропонованих банківських послуг і стало
вирішальним фактором комерційного успіху (додаток 4).

У 2004 р. завдяки добре налагодженій практиці, розгалуженій структурі
понад 28 тис. нових клієнтів відкрили рахунки в установах банку «Аваль».

Таким чином, на 01.01.2005 р. загальна кількість клієнтів-юридичних осіб
становила близько 160 тис. Серед них такі відомі компанії та
підприємства, як ТОВ «Укр-Петролеум», ВАТ «Агрохімцентр», ВАТ
«Національний депозитарій», ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», ЗАТ
«Київський маргариновий завод», ЗАТ «Хіміко-фармацевтична компанія
«Біокон», ЗАТ «Альфа-Капітал» Україна, регіональні центри АТ Тютюнова
компанія «ВАТ-Прилуки».

Зміцніла та розвивається ділова партнерська співпраця з
такими компаніями, як СП “Український мобільний звязок”, ВАТ «Київський
ЦУМ” ,ТОВ “Зерноторговельна компанія”, ДП “АДІДАС-Україна”, підприємство
з іноземним капіталом «МакДональдз Юкрейн ЛТД», компанія «Орійфлейм»,
АТЗТ «Альцест» Новими рисами збагатилося співробітництво з
найголовнішими стратегічними партнерами – Пенсійним фондом України,
Державним комітетом зв’язку України та Державною службою України.

Розгалужена структура банку і власна телекомунікаційна мережа
приваблюють системних клієнтів не тільки оперативними розрахунковими
операціями, а й можливістю щоденно отримувати інформацію про рух коштів
на рахунках підвідомчих структур для ефективного управління ними.

Роль банку у функціонуванні фінансового механізму держави і набутий
досвід створюють передумови для системного формування потенційного
клієнтського корпусу. У стратегічних намірах на майбутнє – не лише
освоєння нових секторів економіки, а й залучення до співпраці якомога
ширшого кола громадян України.

Слід сказати, що функціональна структура АППБ “Аваль” багаторівнева, що
найкраще допомагає вирішенню поставлених перед ним завдань. Перший
рівень – центральний банк у Києві, другий – обласні дирекції як
повноцінні банківські заклади з наданням клієнтам у своїх регіонах
всього комплексу послуг. Третій рівень – міські та районні філії у
складі обласних дирекцій. Четвертий – територіальні розрахункові центри
– віддалені робочі місця.

Структура має здатність до розвитку та самовдосконалення, у тому числі
за рахунок реорганізації і приєднання комерційних банків та їх
відгалужень.

Банк здатний утримувати здобуті на фінансовому ринку позиції,
пропонувати нові конкурентоспроможні послуги за умови планомірних змін у
роботі з персоналом, впровадження у діяльність керівників усіх рівнів
принципів, що відповідають новітнім кадровим технологіям.

Головним у кадровій політиці банку було формування колективів
Центрального офісу, дирекцій та філіалів як єдиної злагодженої команди,
здатної вирішувати складні завдання сьогодення, робити точні прогнози
розвитку ситуації та вживати своєчасних випереджувальних заходів.

Банк має значний кадровий потенціал. Станом на 01.01.2005 р. 100 % – це
працівники з вищою освітою.

Для ефективнішого управління персоналом, розроблено програму
безперервної підготовки та перепідготовки кадрів, в основу якої
покладено планування індивідуального професійного вдосконалення
працівників.

Робота з персоналом вимагає щоденних сконцентрованих дій щодо
мотивації персоналу на досягнення поставлених цілей та завдань, кінцева
мета яких полягає у тому, щоб кожен працівник був готовий до
високопрофесійного виконання службових обов’язків, надання високоякісних
послуг клієнтам банку.

Управління банком здійснюють Загальні збори акціонерів, Рада Банку,
Правління Банку. Рада і Правління банку керують його діяльністю у межах
своїх повноважень, наданих їм Загальними зборами акціонерів і Статутом
АППБ “Аваль”.

Отже, можливо засвідчити про постійне вдосконалення
організаційно-правової оцінки банку “Аваль”.

Управління власними і залученими коштами банку

Для проведення найбільш ефективного управління власними і залученими
коштами, в банківській діяльності необхідно здійснювати аналіз
діяльності банку, що є найважливіших з напрямків економічної роботи. У
цьому аспекті велике значення має правильна організація роботи як на
макрорівні (тобто в окремому банку), так і на макрорівні (у банківській
системі), без здійснення якої Національному банку України важко
визначити:

• основні напрями грошово-кредитної політики;

• прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни;

• висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому;

• виконання банками встановлених стандартів і нормативів.

Основним об’єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого
банку.

Основа аналізу балансу банку полягає у досягненні оптимізації структури
активних і пасивних операцій з метою максимізації прибутку. Аналіз
звітності визначає фінансову стабільність і надійність банку,
доцільність і перспективи подальшої його діяльності.

Управління діяльністю комерційного банку має включати :

• оцінку стану і результатів діяльності банку за звітний період;

• порівняння фінансового стану і результатів діяльності банку з
результатами діяльності інших банків;

• узагальнення результатів аналізу і підготовку рекомендацій для
прийняття управлінських рішень, спрямованих як на покращення діяльності
окремого банку, так і на досягнення безпеки функціонування банків.

При оцінці стану і результатів діяльності банку потрібно :

• здійснити аналіз структури активних і пасивних операцій;

• визначити значення показників, які характеризують достатність капіталу
і ліквідність балансу банку та виконання нормативів, встановлених
Національним банком України;

• провести аналіз прибутковості діяльності банку.

Основним інформаційним джерелом для здійснення аналізу є баланс банку.
Баланс – це основний інструмент для проведення аналізу. Він складається
з активної і пасивної частини. Активи включають у себе все майно
нерухоме і фінансове, яким володіє банк, у тому числі грошову готівку,
цінні папери, комп’ютерне обладнання тощо.

Позички, надані банком, також вважаються його активами, оскільки вони є
потенційними платежами згідно з укладеними угодами.

Пасиви складаються з усіх зобов’язань банку, крім зобов’язань його
власників.

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” з метою
захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків
Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків
обов’язкові економічні нормативи:

• норматив капіталу банку (НІ)

• мінімальний розмір статутного фонду для комерційних банків, які
створюються та вже діють (Н2);

• норматив платоспроможності (НЗ);

• нормативи ліквідності банку (Н5, Н6);

• норматив співвідношення високо ліквідних та робочих активів (Н7);

Оціночні показники діяльності:

• достатність капіталу банку (П2);

• максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих
інсайдерам (П4);

В умовах жорстких антикризових заходів уряду та НБУ для АППБ

“Аваль” було дуже важливим дотримання усіх встановлених економічних
показників. Це завдання було виконано з значним резервом, що і показано
в таблиці 1.6.

Таблиця 1.6.

Дотримання економічних нормативів

Основні економічні нормативи Фактичне значення Мінімальне значення

Норматив капіталу 633,422 млн. грн. 8 млн. грн.

Норматив платоспроможності 13,58 % 8%

Норматив достатності капіталу 7,52% 4%

Норматив миттєвої ліквідності 41,88% 20%

Норматив загальної ліквідності 104,56% 100%

Норматив співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку

38,76%

20%

Стабільність фінансового стану АППБ «Аваль» характеризують економічні
нормативи діяльності. Станом на 01.01.05 р. основні економічні
нормативні показники АППБ «Аваль» становили:

Норматив капіталу банку (Н1)

Норматив капіталу банку (Н1)-27,925 млн ЕКЮ; при нормативі – 2 млн ЕКЮ;

Норматив Статутного капіталу банку (Н2)

Норматив Статутного капіталу (Н2) склав 8,64 млн. ЕКЮ, при нормативі – 1
млн. ЕКЮ. Але в АППБ “Аваль” з’явилась позитивна тенденція зростання
нормативу платоспроможності з 1.01.03р. до 1.01.04р. він зріс до 13,58%,
але з 1.01.2004 до 1.01.2005 він зменшився до показника 8,4%, що лежить
в межах нормативу. Як бачимо, банк виконав цей норматив НБУ.

Норматив платоспроможності банку (НЗ)

Норматив платоспроможності банку (НЗ) – співвідношення власних коштів
(капіталу) банку і сумарних активів, зважених щодо відповідних
коефіцієнтів за ступенем ризику.

Співвідношення власних коштів банку (ВК) і активів (А) визначає
достатність капіталу банку для проведення активних операцій з
урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської
діяльності. Показник платоспроможності (НЗ) обчислюється за формулою :

Н3 = ( ВК / А ) *100%

Норматив платоспроможності (НЗ) склав – 8,4 %, при нормативі – не нижче
8 %.

Норматив миттєвої ліквідності (Н5) розраховується як співвідношення суми
коштів на кореспондентському рахунку (Ккр) та в касі (К) до
розрахункових (Рп) і поточних зобов’язань (Пр):

Н5 = ( Ккр + К ) / ( Рп + Пр )

Нормативне значення показника Н5 має бути не менше 20%.

Аналіз ліквідності проводиться з метою визначення того, чи спроможний
банк відповідати за своїми зобов’язаннями в строки і без втрат.

Норматив загальної ліквідності (Н6) розраховується як співвідношення
загальних активів (А) до загальних зобов’язань банку (3):

Н6 = А / З * 100%

Нормативне значення показника Н6 має бути не менше 100%.3а даним
показником теж спостерігається позитивна динаміка

Норматив співвідношення (Н7)

Норматив співвідношення високоліквідних та робочих активів (Н7) склав 39
%, при нормативі – не нижче 20

Показник достатності капіталу банку (П2) розраховується як
співвідношення власних і залучених коштів банку. Співвідношення власних
кошти (ВК) і залучених (ЗК) визначає достатність капіталу, виходячи із
загального обсягу діяльності незалежно від розміру різноманітних
ризиків. Цей показник розраховується за формулою :

П2 = ВК / ЗК * 100%

Аналізуючи цей показник в банку “Аваль” ми бачимо, що за досліджені
періоди він зріс, завдяки збільшенню залучених коштів в банку до 7,9 %
при нормативі 4 % станом на 1.01.2005 р.

Показник максимального розміру кредитів, гарантій та
поручительств розраховується за формулою :

П3 = Рп / ВК * 100%, де

Рп – сукупний розмір наданих банком позик, поручительств, врахованих
векселів та 100% суми позабалансових вимог.

ВК – власні кошти банку.

Показник максимального розміру залучення грошових вкладів (депозитів)
фізичних осіб (П4) встановлюється як співвідношення сукупного розміру
грошових вкладів (депозитів) фізичних осіб до розміру власних коштів
комерційного банку:

П4 = Дг / ВК * 100%

Максимальне значення показника П4 не повинне перевищувати 100%.

Роблячи залучення грошових вкладів фізичних осіб ми бачимо, що банк
“Аваль” збільшив розмір залучених коштів і знаходиться на 5 місці серед
7 провідних банків України.

Банк “Аваль” знаходиться на першому місці по коштам бюджету -22,77 % та
по чистим пасивам – 13,89 %, по залишкам коштів юридичних осіб посідає
друге місце – 12,61 % та лише 6 місце – по депозитам юридичних осіб, що
складає 2,52%.

Як бачимо з наведеного аналізу АППБ “Аваль” виконує обов’язкові
економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків.

Однією із сталих характеристик власних і залучених коштів АППБ «Аваль» є
динаміка зростання його капіталізації. Це забезпечує підвищення
інвестиційного потенціалу неухильне розширення операцій із різними
групами клієнтів, зміцнює довіру до банку.

Загальна кількість акціонерів АППБ «Аваль» – 154717 фізичних та
юридичних осіб, фізичним особам належить 65,42% статутного капіталу. Як
і раніше найбільшими акціонерами і стратегічними партнерами банку є
Пенсійний фонд України, ДПЕЗ «Укртелеком» та ДППЗ «Укрпошта».

Таким чином, аналіз власних та залучених коштів показує, що динаміка
основних показників діяльності банку здійснюється позитивно. Збільшення
кількості клієнтів свідчить про довіру до даної установи.

Слід зазначити, що за 11 років діяльності банку, він розширив межі
власного та залученого капіталу в передньому по нормативних показниках
на 650 тис. %, що свідчить про кваліфікованих кадрів та високу
конкурентноздатність.

Унікальністю даного банку є те, що банк за умов кризових процесів зумів
вижити та вийти в кращу сімку банків України по показникам власних та
залучених коштів від фізичних та юридичних осіб.

2.2 Оцінка кредитної політики та політики банку по відсотковим ставкам.

Незважаючи на невеликі позитивні зміни в економіці держави та в роботі
більшості підприємств, кредитна діяльність залишалася однією з основних
доходних статей банку.

Для зменшення кредитних ризиків Правління АППБ «Аваль» постійно
проводило заходи для вдосконалення кредитної роботи, оптимізації
структури та підвищення ефективності кредитного портфелю. Це дало вагомі
результати у вигляді зменшення частки пролонгованих та безнадійних
кредитів впроваджена така форма кредитування, як овердрафт. Особливістю
було збільшення частки довгострокових кредитів, спрямованих на
розширення виробництва.

Всього впродовж року юридичним особам було надано кредитів на суму понад
900 млн. грн.

Важливим завданням кредитної політики АППБ «Аваль» було пошук нових схем
кредитування і зменшення кредитних ризиків. Тому перевага надавалася
кредитам у формі овердрафту, під заставу депозитів у національній та
іноземній валютах, під заставу валюти, що має надійти, за
зовнішньоекономічними контрактами позичальника, кредитування схем заліку
тощо. Таким чином забезпечувалася висока якість кредитного портфеля. У
звітному періоді він збільшився на 57% і на 01.01.2005 р. становив
673,141 млн. грн.

У сферу кредитних інтересів банку «Аваль» традиційно входили ефективно
діючі олійноекстраційні та молокозаводи, підприємства кондитерської
галузі, з виробництва алкогольних, слабоалкогольних і прохолоджувальних
напоїв, товарів народного споживання, оптової і роздрібної торгівлі з
відомими іміджевими марками. Позичальниками банку є Одеський та
Львівський масложиркомбінати, ЗАТ «Соняшник», ТОВ «Сонола», ТОВ «Союз
Віктан», ВАТ АПФ «Таврія», Інкерманський завод марочних вин,
Кілійський та Болградський винзаводи, Чернігівський пивкомбінат
«Десна», АТЗТ «Пивзавод на Подолі», ККЗБН «Росинка» та ПзП «Кока Кола
бевереджиз Україна лтд», фірми «Нью Вінд», «Цептер- інтернешнл Україна».
Банк також підтримав такі важливі для української економіки суднобудівні
заводи, як ДП «Суднобудівний завод їм 61 комунара», ДП «Чорноморський
суднобудівний завод», ВАТ «Завод Океан». У Миколаївській обласній
дирекції АППБ «Аваль» створено відділ з комплексного обслуговування
цієїгалузі.

Оцінка фінансового стану позичальника

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним
банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних
операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану
позичальника, в який має бути визначені ґрунтовні, технічно виважені
критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників на
підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в
динаміці тощо.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану
обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в
кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а
надалі – не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків – не рідше
ніж один раз на місяць.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для
кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших
показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання
позичальником зобов`язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи
позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей
клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів
тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника за результатами оцінки його фінансового стану
визначається на підставі основних показників та коригується з
урахуванням додаткових (суб`єктивних) показників.

2.3 Оцінка фінансового стану юридичної особи по методиці, розробленій
правлінням АППБ «Аваль»:

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи
банк має враховувати такі основні економічні показники його
діяльності:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної
ліквідності);

фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів,
співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника
і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки
неплатежів – у динаміці);

склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній
звітний та поточний роки);

собівартість продукції (у динаміці);

прибутки та збитки (у динаміці);

рентабельність (у динаміці);

кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому,
наявність діючих кредитів).

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко
короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними
активами:

Ав

КЛ1 = ——————,

Зп

де Ав – високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх
еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп – поточні (короткострокові) зобов`язання, що складаються з
короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 – не менше ніж 0,2;

коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість
погашення короткострокових зобов`язань у встановлені строки:

Ал

КЛ2 = ———————–,

Зп

де Ал – ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів,
дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

Зп – поточні (короткострокові) зобов`язання, що складаються з
короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 – не менше ніж 0,5;

коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки
обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за
рахунок усіх ліквідних активів:

Ао

КП = ————–,

Зп

де Ао – оборотні активи,

Зп – поточні (короткострокові) зобов`язання, що складаються з
короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП – не менше ніж 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь
мобільності використання власних

Вк – Ан

КМ = ——————-,

Вк

де Вк – власний капітал підприємства,

Ан – необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ – не менше ніж 0,5;

коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового
ризику:

Зк

КН = —————-,

Вк

де Зк – залучені кошти (довгострокові та поточні зобов`язання),

Вк – власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника КН – не більше ніж 1,0.

коефіцієнт автономії (Кс), що характеризує долю власного капіталу:

Вк

Кс= —————,

А

де А- активи.

Оптимальне значення показника Кс – 0,5-1.

коефіцієнт забезпеченості власними грошовими коштами, що показує
наскільки підприємство забезпечене власними грошовими коштами:

Вок

Ко= ————-,

Ао

де Вок – власний оборотний капітал, який розраховується як різниця між
оборотними активами та поточними зобов’язаннями;

Ао – оборотні активи.

Оптимальне значення – >0,5

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

рентабельність активів:

Пч

Р = —————–,

А

де Пч – чистий прибуток,

А – активи;

рентабельність продажу:

Пч

Р = —————-,

Ор

де Пч – чистий прибуток,

Ор – обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням
такого показника:

співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому
числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною
операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди
(для короткострокових кредитів):

(Нсм x n) – (Зм x n) – Зі

К = ———————————————,

Ск

де Нсм – середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом
трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),

Ск – сума кредиту та відсотки за ним,

n – кількість місяців дії кредитної угоди,

Зм – щомісячні умовно-постійні зобов`язання позичальника
(адміністративно-господарські витрати тощо),

Зі – податкові платежі та сума інших зобов`язань перед кредиторами,
що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов`язань,
строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними
останнього балансу).

Для суб`єктів господарської діяльності, діяльність яких пов`язана з
сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень
визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К – не менше ніж 1,5.

Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, що характеризуються
такими показниками:

ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і
структурних змін в економіці та галузі промисловості;

наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

ефективність управління позичальника;

професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

інша інформація.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи
мають ураховуватися:

загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право
власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України;
відповідні підтверджувальні документи);

соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи,
сімейний стан;

вік клієнта;

інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у
минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій тощо) за
ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо;

ділова репутація;

інша інформація.

2.4 Оцінка фінансового стану приватного підприємця по методиці,
розробленій правлінням АППБ «Аваль»:

Показник фінансово-господарської діяльності:

– Коефіцієнт достатності надходжень, що показує достатність надходжень
грошових коштів за місяць стосовно суми кредиту :

Нсм

КД=———-,

Ск

де Нсм – середньомісячні надходження за останні 6 місяців п поточному
рахунку позичальника, касовій книзі, тощо;

Ск – сума кредиту.

Оптимальне значення цього показника – >2.

Рівень стабільності надходжень;

Динаміка надходжень;

Кредитна історія:

Наявність погашених кредитів;

Наявність діючих кредитів;

Діючі пролонговані кредити;

Об’єктивні фактори діяльності клієнта:

Досвід праці у бізнесі, який кредитується;

Загальний досвід ведення фін-господарської діяльності;

Наявність постійних покупців та постачальників;

Сезонність діяльності;

Вік приватного підприємця;

Наявність сім’ї;

Наявність власної нерухомості та інші.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового
стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними
операціями:

Клас “А” – фінансова діяльність дуже добра (прибуткова та рівень
рентабельності вищий, ніж середньо галузевий, якщо такий визначається),
що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов`язань за
кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та
відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні
показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки
фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами
банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію;
кредитна історія позичальника – бездоганна.

Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних
свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та зі
сплатою відсотків

Клас “Б” – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за
характеристиками до класу “А” (тобто фінансова діяльність добра або
дуже добра, рентабельність на середньо галузевому рівні, якщо такий
визначається, окремі економічні показники погіршились або мають
незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність
підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.
Позичальники , які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги
через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність
надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання
позитивного фінансового результату їх діяльності.

Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо
оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення
кредитних операцій тощо).

Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на
негативні тенденції в діяльності позичальника.

Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу “Б”, мають
бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас
позичальника потрібно знизити.

Клас “В” – фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж
середньо галузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні
показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і
потребує більш детального контролю.

Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про
ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній
сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені.
Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними
операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і
ліквідність застави, тощо. Одночасно спостерігається можливість
виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника.

Клас “Г” – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не
відповідають встановленим значенням) і спостерігається її нестабільність
протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного
погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою.

При проведенні наступної класифікації, якщо немає безсумнівних
підтверджень покращити протягом одного місяця фінансовий стан
позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією,
позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас “Д”).

Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без
забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його
фінансового стану, потрібно класифікувати на клас нижче (клас “Д”).

Клас “Д” – фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна
операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією),
показники не відповідають встановленим значенням, імовірність виконання
зобов`язань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня.

Якщо забезпечення за кредитною операцією є першокласним, то клас
позичальника можна підвищити.

У разі відсутності достовірної фінансової звітності, що підтверджує
оцінку фінансового стану позичальника, а також належним чином оформлених
документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, такі
позичальники мають класифікуватися не вище класу “Г”.

Визначення групи кредитних операцій за станом

обслуговування позичальником боргу за ними

Оцінку стану обслуговування боргу банки зобов`язані здійснювати
щомісяця.

За станом погашення позичальником кредитної заборгованості за
основним боргом (у т.ч. за строковими депозитами та операціями репо) та
відсотків за ним на підставі кредитної історії позичальників та їх
взаємовідносин з банком обслуговування боргу вважається:

“добрим”:

якщо заборгованість за кредитом і відсотки (комісії та інші платежі з
обслуговування боргу) за ним сплачуються в установлені строки або з
максимальною затримкою до семи календарних днів;

або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки за
ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до
семи календарних днів;

або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та
відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною
затримкою до семи календарних днів;

“слабким”:

якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та
відсотки за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;

або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91
до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною
затримкою до 30 днів;

“незадовільним”:

якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів;

або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

Якщо одна з вимог кожного підпункту, що характеризує групу кредитної
операції, не виконується, то така операція відноситься до групи на один
рівень нижчий.

При визначенні групи кредитної операції також мають ураховуватися зміни
початкових умов кредитної угоди щодо сум і строків погашення основного
боргу і відсотків за ним (якщо такі зміни відбулися з погіршенням умов
для кредитора).

Якщо позичальник має заборгованість одночасно за кількома кредитами, то
оцінка обслуговування позичальником боргу ґрунтується на кредитній
заборгованості, що віднесена до нижчої групи.

Предмети застави (майно та майнові права позичальника чи третіх осіб –
майнових поручителів), що беруться до розрахунку резерву під кредитні
ризики:

майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку, який має
офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж “інвестиційний клас”;

майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку-кредиторі, за
умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів,
обумовленого договором, у разі невиконання позичальником зобов`язань за
кредитом;

дорогоцінні метали, які належать позичальнику і знаходяться на
зберіганні в банку-кредиторі, та за умови безперечного права звернення
банком-кредитором стягнення, обумовленого договором, на ці метали в разі
невиконання позичальником зобов`язань за кредитом;

державні цінні папери;

недержавні цінні папери – акції та облігації підприємств, ощадні
сертифікати, інвестиційні сертифікати;

зареєстроване нерухоме майно;

рухоме майно;

інші майнові права.

Сума гарантій та вартість предмета застави береться до розрахунку
резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від
категорії кредитної операції.

Вартість предмета застави визначається банком при кредитуванні за
ринковою вартістю. Застава оформляється договором застави відповідно до
Закону України “Про заставу”.

Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є
перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу
та відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на
реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх
зобов`язань.

При розрахунку чистого кредитного ризику за кредитами, що надані під
заставу майнових прав на грошові депозити позичальника або поручителя,
враховується вартість застави в розмірі 100% за умови передавання цих
коштів в управління банку на строк дії кредитного договору.

За кредитами, класифікованими як “безнадійні”, банк формує резерв на
всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави.

2.4 Порядок розрахунку резерву під кредитні ризики

На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування
прийнятного забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною
кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт
резервування (Таблиця 2.1.):

Таблиця 2.1.

Порядок резервування

Категорія кредитної операції Коефіцієнт резервування

(за ступенем ризику)

“Стандартна” 2 %

“Пiд контролем” 5 %

“Субстандартна” 20 %

“Сумнівна” 50 %

“Безнадiйна” 100 %

Резерв під кредитні ризики розраховується та формується головним банком
і його філіями . За повноту формування резервів відповідальність несе
головний банк.

Критерії, що використовуються банками при аналізі кредитного
портфеля, а також у процедурах прийняття і виконання рішень щодо
формування та використання резерву під кредитні ризики, мають
відображатися у відповідних документах банку, що визначають його
кредитну політику.

Банки зобов`язані зберігати протоколи засідань кредитних комітетів
(кредитних комісій), інформацію про здійснення кредитної операції,
класифікацію кредитного портфеля і формування резервів не менше п`яти
років з часу закінчення дії кредитної угоди, а також подавати ці
документи уповноваженим працівникам Національного банку на їх запит.

2.5 Порядок одержання Дирекціями/філіями кредитних ресурсів по програмі
ЛМФО, їхнього обліку, оплати і повернення.

Загальні положення

– Дійсним порядком регулюється порядок перерахування коштів , що
видаються Центральним офісом банку обласним дирекціям і філіям для
кредитування в рамках програм ЛМФО діючих на умовах:

„Правил обліку процентних і комісійних доходів і витрат”, що
затверджені Постановою Правління НБУ від 25.09.97 № 316;

Діючого Порядку бухгалтерського обліку процентних доходів та витрат
банку в АППБ «Аваль».

– Кредитні засоби, що перелічуються обласним дирекціям і філіям для
кредитування по програмі ЛМФО, повинні бути повернуті за вимогою
Центрального офісу банку після повідомлення про це обласних дирекцій і
філій протягом 3 днів.

– Протягом 50 днів перераховані обласним дирекціям засобу в розмірі не
менш 70% повинні бути розміщені в портфелі суб-кредитов.

– Дострокове повернення коштів Дирекцією Центральному офісу може
здійснюватися з дозволу Центрального офісу. Обґрунтована заявка для
одержання дозволу на дострокове повернення коштів подається в Кредитний
департамент Центрального офісу разом з місячною звітністю. Кредитний
департамент дає відповідь Дирекції протягом 2-х днів.

– Дирекції, філії АППБ «Аваль» можуть кредитувати Клієнтів Програми ЛМФО
як за рахунок власних, так і за рахунок засобів Центрального офісу в
межах лімітів кредитування одного Позичальника, затверджених Кредитним
комітетом АППБ «Аваль».

Порядок видачі коштів у доларах США і EUR у рамках програми ЛМФО

– Центральний офіс банку видає обласної дирекції/філії кошти в доларах
США і EUR для кредитування в рамках програми ЛМФО (далі по тексту кошти
) з урахуванням фінансових потреб дирекції/філії в роботі з ліній ЛМФО.
На кожну заявку на переклад коштів обласна дирекція/філія зобов’язана
надати в Кредитний департамент наступний пакет документів:

– Оригінал заявки, підписаної керуючим Дирекції/філією і Консультантом
ММП;

Заявка обласної дирекції/філії розглядається і виконується Кредитним
департаментом банку протягом 2 днів.

Платежі і санкції

– За користування кредитом у доларах США за рахунок засобів ЕБРР
дирекції/філії виплачують Центральному офісу банку відсотки в розмірі
LІBOR + 3+ 0,5 % річних. Відсотки розраховуються виходячи з фактичної
кількості днів користування кредитом і 360-денним роком. У випадку
несвоєчасного здійснення платежів нараховується пеня по ставці LІBOR + 7
% річних від суми, що прострочена до моменту чи платежу погашення, з
дати, визначеної як дата платежу, до дати погашення простроченої
заборгованості.

– За користування кредитом у EUR за рахунок засобів НУФ дирекції/філії
виплачують Центральному офісу банку відсотки в розмірі, обговореному в
Кредитному договорі між НБУ й АППБ «Аваль» по лінії НУФ і додатково 0,5%
річних за обслуговування даного договору ЦО АППБ «Аваль». Відсотки
розраховуються виходячи з кількості днів користування кредитом і
360-денним роком. У випадку несвоєчасного здійснення платежів
нараховується пеня по ставці LІBOR + 7 % річних від суми, що прострочена
до моменту чи платежу погашення, з дати, визначеної як дата платежу до
дати погашення простроченої заборгованості.

– Сплата відсотків за користування кредитами ЕБРР здійснюється
Дирекціями щокварталу: 5 лютого, 5 травня, 5 серпня і 5 листопада. Якщо
ці дати є вихідними чи неробочими днями, то оплата повинна бути виконана
в перший робітник день після цих дат.

– Сплата відсотків за користування кредитами НУФ здійснюється Дирекціями
щокварталу в передостанній робітник день кварталу.

– Нарахування відсотків за видачу коштів Центральним офісом банку,
проводиться виходячи з фактичної кількості днів користування кредитними
засобами і виходячи з 360-денного року. Удень видачі траншу вважається
день, у якому сума траншу відображається по дебету рахунка 3902
Центрального офісу. Удень погашення основного чи боргу його частини є
день зарахування засобів по кредиту рахунка 3902 Центрального офісу
банку.

Нарахування в Дирекції відсотків за користування кредитами виробляється
щомісяця в передостанній робітник день місяця.

– У випадку не розміщення 70% коштів протягом 50 календарних днів з
моменту відображення суми траншу в дебеті балансового рахунка 3902 у
Центральному офісі, Дирекція зобов’язана протягом наступних 5
банківських днів за вимогою Центрального офісу банку здійснити
повернення суми коштів , що не розміщений у кредитному портфелі.

– У випадку несвоєчасної оплати чи відсотків повернення основного боргу
Дирекція/філія виплачує на користь Центрального офісу пеню, з розрахунку
LІBOR+7% річних із суми, що прострочена до моменту чи платежу погашення,
з дати, визначеної як дата платежу, до дати погашення простроченої
заборгованості.

– У випадку порушення Дирекцією/філією положень даних Кредитних процедур
Центральний офіс банку має право:

не видавати Дирекції/філії наступний транш коштів для кредитування в
рамках програми ЛМФО;

вимагати дострокового повернення отриманих раніше коштів для
кредитування в рамках програми ЛМФО.

відсторонити Дирекцію/філія від участі в програмі ЛМФО.

Порядок повернення коштів у доларах США і EUR у рамках програми ЛМФО

– Обласні дирекції/філії мають право повернути кошти в доларах США і
EUR, отримані для кредитування в рамках програми ЛМФО (далі по тексту
кошти ) окремими сумами, попередньо, за двох тижнів письмово повідомивши
об цьому Центральний офіс, але не частіше, ніж 1 раз на місяць.

– Центральний офіс банку має право зажадати повернення коштів у доларах
США і EUR, отриманих для кредитування в рамках програми ЛМФО (далі по
тексту кошти ) окремими сумами, попередньо, за двох тижнів письмово
повідомивши про це дирекцію/філія.

Розділ 3 Основні напрями вдосконалення кредитування малих підприємств по
лініях міжнародних організацій, та удосконалення забезпечення кредитів

3.1Кредитування малих і середніх підприємств (мікро і малі кредити) і
його особливості

Український – Німецько-український Фонд і Європейський Банк
Реконструкції і Розвитку разом із АППБ „Аваль” пропонують програми
підтримки малого і середнього бізнесу на Україні.

Ці програми були створені з ініціативи федерального канцлера ФРН
Гельмута Коля під час його візиту в Україну у вересні 1996 року і
Європейського Банку за спільним договором з урядом України. Програми
зосереджені на малих суб’єктах підприємницької діяльності. При цьому
переслідується мета надання малим підприємствам і приватним підприємцям
надійного і стабільного джерела фінансування для розвитку бізнесу.

Взагалі – програма мікрокредитування в АППБ „Аваль” працює протягом 5
років, активно розвиваючи даний вид кредитування в різних регіонах
України від найбільших міст до найменших селищ України. Ми можемо
спостерігати розвиток програми на прикладі Білоцерківського філіалу АППБ
„Аваль”. Програма в цьому місті працює лише рік, але стрімко набирає
обороти, збільшуючи об’єми кредитного портфелю. Спостерігається
динаміка росту кредитного портфеля сектора мікрокредитування
Білоцерківського філіалу АППБ „Аваль” в розрізі місяців, що відображено
на рис. 4, стор. 122.

Загальні положення

Основні умови кредитування по програмах міжнародних фінансових
організацій: Європейського Банку Реконструкції та Розвитку(ЄБРР), та
Німецько-Український Фонд( НУФ)

Кредитування мікро і малих підприємств по лінії міжнародних фінансових
організацій (Європейський Банк Реконструкції і Розвитку,
Німецько-Український Фонд) (далі -програми ЛМФО-) призначено для
фінансування малих підприємств і приватних підприємців.

Основні умови кредитування по програмі Європейського Банку Реконструкції
і Розвитку та Німецько-Українського фонду.

Цільова група: частки підприємства – резиденти України з часткою
іноземного чи капіталу держави до 49%, у яких мінімум 30% статутного
капіталу повинне бути оплачено наявними чи засобами в натуральній формі
і частки підприємці, що працюють у сфері торгівлі, чи виробництва послуг
не менш 6 місяців.

Умови кредитування: пропонується 2 види кредитів:

1 Мікро-кредити (mіcro)

сума: до 20 000 USD (у виняткових випадках до 30 000 USD) чи еквівалента
в гривні;

термін кредиту: для поповнення оборотного капіталу – до 8 місяців (у
виняткових випадках до 12 місяців);

для кредитування основних засобів – до 12
місяців (у виняткових випадках до 24 місяців);

кількість співробітників: не більш 20 чоловік.

процентна ставка: визначається рішенням Малого Кредитного
Комітету.

2 Small -кредити (small)

сума: від 20 000 USD до 75 000 USD (у виняткових випадках до 125 000
USD) чи еквівалента в гривні;

термін кредиту: для поповнення оборотного капіталу – до 8 місяців (у
виняткових випадках до 12 місяців);

для кредитування основні засоби – до 12 місяців (у виняткових випадках
до 24 місяців);

кількість співробітників: не більш 100 чоловік.

процентна ставка:

– у національній валюті визначається рішенням Малого Кредитного
Комітету.

– у доларах США визначається рішенням Малого Кредитного Комітету, але
встановлюється не більш, ніж Lіbor+3%+10%

Проекти, що можуть бути профінансовані по програмі Європейського банку
Реконструкції і Розвитку в розрізі small-кредитів (small):

– капітальні інвестиції;

– проекти в сфері обслуговування;

– поповнення оборотних коштів для виробничих чи підприємств, що надають
послуги;

– покупка устаткування, автотранспорту (легкових автомобілів,
мікроавтобусів, спеціального автотранспорту й ін.) з метою виробництва,
надання чи послуг проведення торгової діяльності;

– придбання нерухомості для використання з метою виробництва, надання
чи послуг торгової діяльності;

– проведення ремонтних робіт основних засобів у торгівлі, чи
виробництві сфері послуг.

Small-кредити (small) не можуть бути використані на поповнення оборотних
коштів для торгівлі.

У виняткових випадках умови надання кредитів по програмі Європейського
банку Реконструкції і Розвитку можуть бути змінені з письмової згоди
Консультанта ММП [3].

Основні умови кредитування по програмі Німецько-Українського Фонду та
умови відбору мікро- та малих підприємств

Цільова група:

для мікро-кредитів (mіcro) – підприємства і приватні підприємці, що
займаються торгівлею, чи виробництвом наданням послуг; для
small-кредитів (small) – підприємства і приватні підприємці, що
займаються, чи виробництвом наданням послуг; для кредитів спільним
підприємствам – спільні підприємства, що працюють у сфері виробництва, з
німецьким засновником, частка якого в Статутному фонді складає від 30 %
до 70 %.

Умови кредитування: пропонується 3 види кредитів:

1. Мікро-кредити (mіcro):

сума: до 25 000 EUR чи еквівалента в гривні,

термін кредиту: для поповнення оборотного капіталу – до 8 місяців (у
виняткових випадках до 12 місяців),

для придбання основних засобів – до 12 місяців (у виняткових випадках
до 24 місяців);

кількість співробітників: не більш 20 чоловік;

процентна ставка:

– у національній валюті визначається рішенням Малого Кредитного
Комітету.

– у EUR визначається рішенням Малого Кредитного Комітету, але
встановлюється не більш, ніж Eurіbor+2,5+15 річних.

2. Small-кредити (small):

сума: від 25 000 EUR до 100 000 EUR чи еквівалента в гривні,

термін кредиту: для поповнення оборотного капіталу – до 8 місяців (у
виняткових випадках до 12 місяців),

для інвестицій в основні засоби – до 12 місяців (у виняткових випадках
до 24 місяців);

кількість співробітників: не більш 250 чоловік,

процентна ставка:

– у національній валюті визначається рішенням Малого Кредитного
Комітету.

– у EUR визначається рішенням Малого Кредитного Комітету, але
встановлюється не більш, ніж Eurіbor+2,5+10 річних.

3. Кредити спільним підприємствам:

сума: від 25 000 EUR до 250 000 EUR чи еквівалента в гривні,

термін кредиту: до 12 місяців (у виняткових випадках до 24 місяців);

кількість співробітників: не більш 500 чоловік,

ставка:

– у національній валюті визначається рішенням Малого Кредитного
Комітету.

– EUR визначається рішенням Малого Кредитного Комітету, але
встановлюється не більш, ніж Eurіbor+2,5+5 річних.

Заборонено видавати кредити по програмі ЛМФО клієнтам, яким необхідні
позикові засоби на:

– чи Виготовлення виробництво зброї;

– чи Виготовлення виробництво виробів з хутра і торгівлі рідкими видами
тварин;

– чи Виготовлення виробництво сигарет;

– чи Виготовлення виробництво спиртних напоїв;

– Ігорний бізнес;

– Валютні спекуляції;

– Інші види діяльності, що входять у перелік виробництв, фінансування
яких заборонено з погляду екології.

Погашення кредиту і нарахованих по ньому відсотків по програмах ЛМФО
здійснюється Позичальником щомісяця рівними внесками, починаючи з дати
списання суми кредиту з позичкового рахунка. При наявності яскраво
вираженої сезонності в бізнесі позичальника, у виняткових випадках
можливе застосування спеціального графіка погашення – зменшення або
збільшення суми погашення основного боргу в залежності від сезонних
коливань виторгу клієнта.

При використанні кредиту для покупки основних засобів, що вимагають
додаткового часу для замовлення, доставки, монтажу і введення його в
експлуатацію, можлива відстрочка погашення основного боргу, але не більш
двох місяців при обґрунтуванні необхідності відстрочки і твердим
моніторингом.

У рамках програми ЛМФО кредити можуть видаватися одним з нижче вказаних
способів фізичним особам, що мають стабільні джерела доходів за рахунок
своєї підприємницької чи діяльності за рахунок доходів від діяльності
приналежних їм підприємств:

1) споживчий кредит за рахунок власних гривневих ресурсів банку в межах
умов кредитування по програмі ЛМФО;

3) кредит наявними за рахунок засобів ЛМФО в гривневому еквіваленті
(після конвертації валюти) із засобів ЛМФО чи за рахунок власних
валютних ресурсів банку в межах умов кредитування по програмі ЛМФО.

Функції кредитних експертів

Функцією кредитних експертів (КЕ) по програмах ЛМФО є робота з
кредитуванню мікро і малого бізнесу в Україні з метою його розвитку й
одержання доходу банком від проведених операцій.

В обов’язки і задачі КЕ входить:

– Активний пошук і залучення клієнтів

– Прийом і оформлення заявки на одержання кредиту;

– Проведення фінансово-економічного аналізу діяльності клієнта;

– Огляд і оцінка пропонованого забезпечення згідно умов кредитування;

– Надання документів у службу безпеки для перевірки клієнтів згідно умов
кредитування;

– Надання документів юристу для юридичної експертизи згідно умов
кредитування;

– Підготовка резюме і всіх необхідних документів для Малого Кредитного
Комітету;

– Представлення проекту кредиту на Малому Кредитному Комітеті;

– Оформлення всіх договорів по кредитах, затвердженим Малим Кредитним
Комітетом;

– Підготовка й оформлення всіх необхідних документів для видачі
кредитів;

– Уведення договорів і супровід кредитів у програмі ІSAOD;

– Моніторинг поточних кредитів (у т.ч. контроль прострочених кредитів,
робота над погашенням прострочених кредитів);

– Підготовка й оформлення всіх необхідних документів для погашення
внесків по кредитах;

– Складання поточних звітів по стану кредитного портфеля;

– Відображення в комп’ютерній системі ІPC всіх етапів кредитного циклу з
моменту звертання клієнта в банк до моменту повного погашення кредиту;

– Проведення звірення даних комп’ютерної системи ІPC (далі КС) з даними
банківської системи.

Консультант ММП надає КС і проводить навчання по її використанню.

КС використовується для ведення обліку клієнтської бази і контролю за
своєчасним погашенням чергових платежів по кредитах.

Кредитний цикл по програмах ЛМФО

Кредитний цикл починається з залучення клієнтів, консультації
потенційного позичальника і закінчується повним погашенням кредитної
заборгованості по чальника перед банком і складається з 5 етапів:

1етап – Підготовка пропозицій по кредиту, аналіз, оформлення кредиту
здійснюється КЕ в складі відділу/сектора мікрокредитування спільно зі
службою безпеки, юридичною службою, валютним відділом і бухгалтерією.

2етап-Малий Кредитний Комітет

3етап – Видача кредиту

4етап – Моніторинг

5етап – Закриття кредиту

Кредитний цикл відображено на рис. № 5 стор.123.

3.2 Порядок надання кредиту.

Залучення клієнтів

Банк постійно проводить рекламну кампанію програми ЛМФО в засобах
масової інформації (далі ЗМІ) і по інших рекламних каналах. З цією метою
щокварталу складається і затверджується план і бюджет проведення
рекламної компанії програми ЛМФО на наступний квартал разом з
Консультантом ММП.

Будь-яка зміна плану і бюджету рекламної компанії програми ЛМФО повинна
бути погоджена з Консультантом ММП. З метою збільшення ефективності
рекламної компанії остання може бути скоректована після узгодження цього
кроку банку з Консультантом ММП.

Крім звичайної реклами програми ЛМФО в СМИ, силами КЕ проводиться пряма
реклама. Пряма реклама, проведена КЕ, є найбільш розповсюдженою формою
рекламної кампанії, проведеної відділом \ сектором мікрокредитів АППБ
«Аваль». Банк покладається на особисту ініціативу КЕ при залученні нових
клієнтів. КЕ повинні особисто контактувати з потенційними клієнтами,
надаючи підприємцям і підприємствам, що знаходяться в зоні дії
повноважень Центрального офісу \ дирекції \ філії, повну інформацію про
умови кредитування в рамках програм ЛМФО й АППБ «Аваль». Час для
проведення КЕ маркетингових заходів повинне бути погоджене з начальником
відділу/сектора мікрокредитів і Консультантом ММП.

Первісна робота КЕ з позичальником

У розмові чи по телефону в кредитному відділі, КЕ повинний розповісти
потенційним позичальникам, що зацікавилися, про основні умови
кредитування й описати процедури подачі заявки і твердження кредиту.

Протягом першої бесіди з позичальником КЕ повинний з’ясувати, чи
підходить дане підприємство, підприємець для фінансування в рамках
програм ЛМФО. КЕ заповнює інформаційну анкету і приймає рішення про
доцільність проведення фінансового аналізу. Такий добір заощаджує час,
що у противному випадку буде витрачено на непотрібний аналіз.

Мінімальний комплект документів, наданий клієнтом – юридичною особою
для розмови c КЕ в банку (після який приймається рішення про доцільність
проведення фінансового аналізу):

– Свідоцтво про реєстрацію;

– Статут;

– Установчий договір;

– Баланс за останній звітний період;

– Форма №2 до балансу;

– Список наданого в заставу майна з копіями наявних на даний момент
правовстановлюючих документів) (розмова з клієнтом звичайно проводиться
без пред’явлення цих документів. Вони прикладаються до заявки) .

Мінімальний комплект документів, наданий клієнтом – приватним
підприємцем для розмови c КЕ в банку (після, якої приймається рішення
про доцільність проведення фінансового аналізу):

– Свідоцтво про реєстрацію;

– Список наданого в заставу майна з копіями наявних на даний момент
правовстановлюючих документів) (розмова з клієнтом звичайно проводиться
без представлення цих документів. Вони прикладаються до заявки).

Безпосередню бесіду з клієнтом про деталі конкретного кредиту повинний
проводити КЕ. У ході бесіди КЕ уточнює вид і суму запитуваного кредиту і
робить висновок про доцільність подачі заявки клієнту на одержання
кредиту. Для цього КЕ повинний з’ясувати загальні деталі про поточне
фінансовому положенні, про ділові якості потенційного клієнта, про його
технічний досвід і досвід керування, а також про поточну ситуації в тім
секторі ринку, у якому діє підприємець, підприємство клієнта. Необхідно
також виявити соціальні й економічні фактори, що можуть зробити
серйозний негативний вплив на здатність клієнта повернути кредит.

Якщо КЕ вирішить, що клієнту недоцільно подавати заявку, а клієнт не
задоволений поясненнями КЕ, йому повинна бути надана можливість
поговорити з керівником чи відділу з Консультантом ММП. Керівник
відділу і\чи Консультант ММП разом з КЕ приймають остаточне рішення про
тім, наскільки життєздатна дана фірма, приватний чи підприємець проект,
і, отже, про доцільність подачі заявки клієнту на одержання кредиту.

Якщо клієнта задовольняють умови кредитування і клієнт, зі своєї
сторони, виконує усі вимоги кредитування по програмах ЛМФО, то КЕ видає
клієнту заявку і перелік документів, необхідних для одержання кредиту.
Після надання клієнтом заповненої заявки і повного пакета документів, КЕ
призначає дату і годину проведення аналізу діяльності клієнта в
прийнятне для обох сторін час.

Дата одержання від клієнта заповненої заявки і повного пакета
документів, вважається датою офіційного звертання клієнта за кредитом.
Відразу після одержання заявки дані про клієнта повинні бути внесені в
комп’ютерну систему ІPC.

Перевірка службою безпеки і правового захисту

Паралельно з проведенням аналізу фінансового стану потенційного
позичальника й оцінкою застави, КЕ оформляє службову записку на службу
безпеки і правового захисту про надання можливо наявної інформації про
позичальника, що перешкоджає видачі кредиту. Для кредитів програми ЛМФО
служба безпеки і правового захисту не зустрічається з клієнтом.

Питання про доцільність зустрічі представників служби безпеки і
правового захисту з Позичальником для уточнення наявної негативної
інформації вирішує Малий Кредитний Комітет.

Для кредитів у розмірі еквівалента до 10 000 доларів США в службу
безпеки і правового захисту зі службовою запискою передається первинний
пакет документів:

1. Копії паспорта керівників організації (директора і головного
бухгалтера), для приватного підприємця – копія його паспорта.

2. Копію заяви на одержання кредиту.

За результатами перевірки служба безпеки і правового захисту надає
листовну відповідь у відділ/сектор мікрокредитів.

Час проведення перевірки і підготовки відповіді – до 2 робочих дні.

Для кредитів у розмірі еквівалента більш 10 000 доларів США в службу
безпеки і правового захисту надається наступний пакет документів:

1. Копію заяви на одержання кредиту.

2. Копії цивільних паспортів, директора і головного бухгалтера (для
підприємців – копія цивільного паспорта).

3. Копія свідчення про реєстрацію підприємства.

Служба безпеки і правового захисту перевіряє наступне:

– Настановні зведення на керівників і засновників підприємства;

– Наявність негативної інформації на позичальника і його керівників;

– Інші зведення, що перешкоджають кредитуванню.

За результатами перевірки служба безпеки і правового захисту надає
листовну відповідь у відділ/сектор мікрокредитів. Час проведення
перевірки і підготовки відповіді – до 3 робочих днів.

Висновок служби безпеки і правового захисту повинний носити
рекомендаційний характер. У випадку оформлення висновку, що не
рекомендує видачу кредиту, дане висновок повинний містити коротку
аргументацію прийнятого рішення.

При перевірці позичальників по програми ЛМФО у функції служби безпеки і
правового захисту не входить оцінка фінансового стану позичальника й
експертна оцінка вартості заставного майна.

Фінансово-економічний аналіз

(Розрахунок кредитоспроможності)

Фінансово-економічний аналіз (ФЕА) виробляється після одержання від
клієнта заявки на одержання кредиту. ФЕА проводиться паралельно з
перевіркою клієнта СБ і юридичним відділом.

Під час проведення ФЕА, КЕ повинні бути проаналізовані наступні аспекти:

– Загальна інформація про заявника: рівень менеджменту (для
підприємства), ділові якості позичальника, ринкове положення і т.д.;

– Фінансовий стан;

– Забезпечення кредиту.

Аналіз фінансового стану клієнта виробляється КЕ разом з Консультантом
ММП чи старшим кредитним фахівцем (але не більш трьох чоловік), або
самостійно. Консультант ММП і начальник кредитного відділу мають право
встановлювати ліміти по сумах кредиту для кожного КЕ, на фінансовий
аналіз яких КЕ виїжджає самостійно.

При проведенні аналізу КЕ використовує наступні джерела інформації:

– Бесіда з чи підприємцем керівником, а також з головним бухгалтером
підприємства.

Вірогідність наданих документів завжди необхідно перевіряти.

– В обов’язковому порядку відвідування всіх місць діючого бізнесу
позичальника для фінансового й економічного аналізу.

– Відвідування складських приміщень і перевірка пакета документів по
обліку на складі.

– Якщо клієнт веде підприємницьку діяльність без утворення юридичної
особи, то в обов’язковому порядку відвідується місце проживання
потенційного клієнта з метою представлення його соціально-економічного
положення.

КЕ зобов’язаний підготувати проведення ФЕА, а саме:

1. У день відвідування підприємства повинні бути присутнім:

– Обличчя, повною мірою володіюче всією інформацією про стан справ на
підприємстві (директор,

власник, засновник);

– Головний бухгалтер, або обличчя, що виконує ці функції;

– У випадку багатопрофільності підприємства, менеджери, що ведуть на
підприємстві окремі напрямки діяльності.

2. Бухгалтерією підприємства повинні бути підготовлені наступні
документи:

– Бухгалтерська звітність підприємства;

– Виписка про рухи по поточних рахунках мінімум за три останніх місяці;

– Розшифровка основних засобів із указівкою балансової вартості;

– Розшифровка товарно-матеріальних запасів;

– Розшифровка дебіторської заборгованості, із указівкою назви
підприємства-дебітора, суми

заборгованості, дати виникнення і погашення заборгованості;

– Розшифровка кредиторської заборгованості, із указівкою назви
підприємства-кредитора, суми

заборгованості, дати виникнення і погашення заборгованості;

– Довідка про відсутність (або наявності, тоді в якому розмірі)
позичкової заборгованості з банків,

де відкриті рахунки підприємства;

– Список пропонованого в заставу майна з документами, що підтверджують
право власності

на дане майно [3].

Перша частина аналізу складається з якісної оцінки суб’єкта
підприємницької діяльності. Оцінка якості проводиться по двох об’ємних
напрямках: оцінка фактора менеджменту й оцінка фактора ринку. Фактор
менеджменту містить у собі оцінку рівня менеджменту, ступеня довіри до
отриманої інформації, кредитну історію і готовність нести особисту
відповідальність за кредит. Аналіз ринку містить у собі оцінку
привабливості виробленого продукту, фактори виробництва, структуру
клієнтів, структуру постачальників, конкуренцію, тривалість діяльності і
будь-який інший фактор, що може впливати на ділову активність
підприємства.

Фінансовий стан

Під час проведення аналізу КЕ складає:

– Баланс на день проведення ФЕА, або на перше число поточного місяця;

– Звіт прибутку і збитків за останні три місяці.

Також, після проведення аналізу, зібравши необхідну інформацію, КЕ
складає додатково прогноз руху коштів у наступних випадках:

– Фінансування за рахунок кредитних засобів нового для клієнта виду
бізнесу;

– Фінансування „нового” підприємства;

– Наявність „сезонності”;

– Будь-які інші випадки, коли кредит, або видимі можливі зміни в
інфраструктурі ринку можуть уплинути на поточне фінансове положення
клієнта.

Для установлення фінансової стійкості підприємства рекомендується
використовувати наступні фінансові коефіцієнти:

– При обчисленні коефіцієнтів для клієнтів програми ЛМФО обов’язково
варто враховувати зв’язок між господарською і приватною сферами клієнта,
а часом і їхній нероз’єдність. Фінансовий аналіз повинний враховувати не
тільки доходи (і витрати) підприємства, але і фізичної особи –
керівника.

Коефіцієнт покриття внеску вільними коштами (КП 1)

КП вимірює, скільки разів вільні кошти перевищують щомісячний внесок..

КП 1 = Вільні засоби наприкінці місяця / Щомісячний внесок за кредит

Клієнт повинний покрити внесок, як правило, мінімум у 1,5 рази вільними
коштами , тобто КП повинний бути більше 1,5.

Коефіцієнт покриття внеску грошовим обігом (КП 2)

КП 2 = (30 х Внесок за кредит / Прихід коштів за місяць)

Цей коефіцієнт подає інформацію про тім, чи сполучимо внесок за кредит
із грошовими обігами клієнта і виражається кількістю днів, сума
грошового виторгу за які потрібно для погашення внеску. Значення цього
показника залежить від виду бізнесу і від проекту, який фінансується.
Так наприклад, для торгівлі цей коефіцієнт повинний бути значно нижче,
ніж для підприємства, що працює в сфері послуг. Так само, у випадку
фінансування основних засобів, коефіцієнт може бути нижче, ніж у випадку
фінансування оборотних коштів.

Обов’язково потрібно враховувати розходження в підході оцінки
кредитоспроможності підприємств/підприємців при видачі мікро і малих
кредитів. При аналізі малих підприємств/приватних підприємців необхідно
додатково враховувати наступні фактори:

– соціальна стабільність клієнта, у т.ч. наявність приватної
нерухомості, власного чи житла цінних паперів;

– сімейний стан;

– досвід роботи в бізнесі;

– наявність реальної застави;

– вік і здоров’я клієнта;

– загальне матеріальне становище клієнта, його доходи і витрати;

– інтенсивність користування банківськими кредитами в минулому і
своєчасність їхнього погашення і відсотків по них, а також користування
іншими банківськими послугами;

– зв’язку клієнта в діловому світі;

– відгуки про клієнта третіх облич.

На економічному аналізі, для одержання більш повної інформації про
діяльність клієнта КЄ може скористатися аналітичним формуляром.

У залежності від суми запитуваного кредиту, складаються резюме, що у
наступному надається на Малий Кредитний Комітет:

– Для мікро- та small -кредитів використовується резюме згідно Додатка
2. У якості резюме для Малого Кредитного Комітету так само може
використовуватися аналітичний формуляр (мікро), заповнений на, чи після
аналізу.

Оцінка забезпечення кредиту

Як забезпечення кредитів по програми ЛМФО розглядається все рухоме і
нерухоме майно, як юридичної особи, так і особисте майно приватних і
третіх облич (без обмежень, у тому числі по терміну експлуатації).

Майно може розглядатися як забезпечення кредитів по програми ЛМФО як у
заставу, так і в заставу.

Огляд і оцінку майна здійснює КЕ, що мають відповідні сертифікати
оцінювачів.

Висновок по заставі повинне бути погоджене з начальником відділу/сектора
мікрокредитування і/чи Консультантом ММП.

При розгляді питання необхідної суми застави Малий Кредитний Комітет
повинний керуватися тим, що для покриття ризиків, зв’язаних з
неповерненням кредиту, необхідно, щоб сума „основної застави” складала
не більш 125% від суми кредиту по оцінній вартості. У випадку, якщо для
компенсації кредитного ризику їсти необхідність збільшити суму
заставного майна, то як додаткову заставу може бути розглянута товарна
маса, сировина, майнові права на об’єкти кредитування позичальника.

У якості „Основної застави” можуть бути розглянуті наступні варіанти
майна:

– квартири, частки будинку, магазини, інші об’єкти нерухомості;

– автотранспорт;

– товари в обороті, сировині (але не більш 25% від суми кредиту);

– ювелірні вироби, брухт кольорових металів;

– аудіо-відео, побутова техніка та інше особисте майно;

– устаткування, орг. техніка;

– майнові права на об’єкти кредитування;

– інше майно.

Оцінка заставного майна виробляється без додаткової оплати з боку
Позичальника, без залучення незалежних оцінювачів, виходячи з існуючої
ринкової (а не балансової) вартості на конкретний вид застави.

Оцінка застави повинна бути оформлена відповідним актом оцінки застави.

Остаточну форму і вид забезпечення, а також його оцінну вартість
затверджує Малий Кредитний Комітет [3].

Юридична перевірка документів

Паралельно з проведенням аналізу фінансового стану потенційного
позичальника, оцінкою забезпечення, проведенням відповідної перевірки
службою безпеки здійснюється юридична перевірка документів.

Попередня перевірка наданих позичальником документів здійснюється КЕ.
Юридична перевірка документів складається з двох етапів:

А – контроль документів до Малого Кредитного Комітету.

Б – контроль документів після Малого Кредитного Комітету

Юридична перевірка документів клієнтів програми ЛМФО до МКК не
здійснюється:

1. Якщо в Позичальника, що має позитивну кредитну історію в банку, немає
змін у документах, на підставі яких він здійснює свою підприємницьку
діяльність, що підтверджується відповідним письмовою заявою клієнта, і
немає змін по наданій заставі.

2. Якщо в Позичальника, що має позитивну кредитну історію в банку,
маються незначні зміни в документах, на підставі яких він здійснює свою
підприємницьку діяльність і немає змін по наданій заставі. У випадку
якщо начальник відділу/сектора мікрокредитування вважає не доцільним
перевіряти юридичний пакет документів клієнта.

3. Для кредитів у розмірі до 5 000 доларів США, чи його еквівалента.

По всім перерахованим вище випадках відповідальність за юридичну
перевірку документів клієнтів програми ЛМФО несе КЕ.

У разі потреби, доцільність юридичної перевірки документів клієнтів, що
заповнили заявку на одержання кредиту в Банку в розмірі еквівалента до
5 000 доларів США визначає начальник відділу/сектора
мікрокредитування.

Відсутність заявки в юридичний відділ на перевірку документів у
відношенні клієнтів вважається відсутністю необхідності перевірки
клієнта.

А. Контроль до Малого Кредитного Комітету

Перевіряється наявність усіх документів, що підтверджують правоздатність
клієнта, перевірка відповідності законодавству правовстановлюючих
документів на заставне майно.

а) Для розгляду можливості кредитування в КЕ до Малого Кредитного
Комітету повинний бути зібраний наступний мінімальний пакет документів:

1. Для приватного підприємця

– Заява на одержання кредиту

– Копія цивільного паспорта

– Копія свідчення приватного підприємця

– Копії патентів, ліцензій (при наявності)

– Документи, що підтверджують право власності на заставне майно

– Договору оренди (при наявності)

– Діючі господарські договори (при наявності)

– Договору, на оплату яких запитуються кредитні засоби (при наявності)

– Договору про спільну діяльність (при наявності)

2. Для юридичної особи

– Заява на одержання кредиту

– Копія установчого договору

– Копія статуту

– Копія свідчення про реєстрацію підприємства

– Свідчення про реєстрацію платника ПДВ

– Протокол зборів засновників про намір узяти кредит (при необхідності,
виходячи зі Статуту)

– Протокол зборів засновників фірми-заставника про надання майна в
заставу з чіткою вказівкою найменування, кількості і місця розташування
майна

– Копії паспортів керівника і головного бухгалтера

– Копії наказів про призначення директора і головного бухгалтера

– Копії патентів, ліцензій

– Документи, що підтверджують право власності на заставне майно

– Договору оренди (при наявності)

– Діючі господарські договори (при наявності)

– Договору, на оплату яких запитуються кредитні засоби (при наявності)

– Договору про спільну діяльність (при наявності)

– Картка зі зразками підписів директора і головного бухгалтера

3. Для юридичної особи- майнового поручителя за Позичальника

– Копія установчого договору

– Копія статуту

– Копія свідчення про реєстрацію підприємства

– Копії наказів про призначення директора і головного бухгалтера

– Протокол зборів засновників фірми-заставника про надання майна в
заставу з чіткою вказівкою найменування, кількості і місця розташування
майна (при необхідності, виходячи зі Статуту)

– Копії наказів про призначення директора і головного бухгалтера

– Документи, що підтверджують право власності на заставне майно

б) До Малого Кредитного Комітету КЕ надає на розгляд юристу наступні
документи (якщо це не обговорено вище):

1. Для приватного підприємця

– Документи, що підтверджують право власності на заставне майно

– Діючі господарські договори (при наявності)

– Договору, на оплату яких запитуються кредитні засоби (при наявності)

– Договору про спільну діяльність (при наявності)

2. Для юридичної особи

– Копія установчого договору

– Копія статуту

– Копія свідчення про реєстрацію підприємства

– Протокол зборів засновників про намір узяти кредит

– Протокол зборів засновників фірми-заставника про надання майна в
заставу з чіткою вказівкою найменування, кількості і місця розташування
майна

– Копії наказів про призначення директора і головного бухгалтера

– Документи, що підтверджують право власності на заставне майно

– Договору оренди (при наявності)

– Діючі господарські договори (при наявності)

– Договору, на оплату яких запитуються кредитні засоби (при наявності)

– Договору про спільну діяльність (при наявності)

3. Для юридичної особи – майнового поручителя Позичальника

– Копія установчого договору

– Копія статуту

– Копії наказів про призначення директора і головного бухгалтера

– Протокол зборів засновників фірми-заставника про надання майна в
заставу з чіткою вказівкою найменування, кількості і місця розташування
майна

– Документи, що підтверджують право власності на заставне майно

З цією метою КЕ

1. Оформляє службову записку на ім’я юриста, закріпленого за відділом
мікрокредитування за підписом начальника відділу мікрокредитування про
юридичну перевірку документів позичальника зі списком переданих на
розгляд документів.

2. Службову записку передає безпосередньо працівнику юридичного відділу,
закріпленому за відділом, чи обличчю, його, що заміняє в період
відсутності.

Після розгляду перерахованого вище пакета документів, юрист представляє
висновок у письмовому виді у відділ мікрокредитування на ім’я начальника
відділу мікрокредитування і повертає пакет документів. Висновок за
результатами перевірки передається безпосередньо КЕ відділу/сектора.

У своєму висновку юрист описує рекомендації на МКК, які необхідно
виправити до видачі кредиту, без перерахування розглянутого пакета
документів.

Час проведення перевірки, підготовки відповіді і передача письмового
висновку – протягом 2 днів з моменту подачі пакета документів.

Відсутність у клієнта діючих господарських договорів і
договорів, на оплату яких запитуються кредитні засоби не є причиною
відмовлення в розгляді питання про кредитування Позичальника Малим
Кредитним Комітетом і юристом зокрема . У випадку відсутності договорів,
на оплату яких запитуються кредитні засоби, необхідно звернути увагу на
наявність опису мети кредиту в заявці клієнта.

З метою підвищення ефективності діяльності за відділом мікрокредитування
закріплюється юрист, пріоритетом у роботі якого буде розгляд заявок
відділу мікрокредитування.

Б. Контроль документів після Малого Кредитного Комітету

Юристи банку не візують Кредитні договори і договори застави, за умови
використання типових договорів, затверджених Правлінням АППБ «Аваль» чи
у випадку якщо договору застави засвідчуються нотаріусами з який банк
співробітничає на постійній основі.

У разі потреби юрист перевіряє наявність договорів і інших необхідних
документів, що супроводжують видачі кредиту. Термін розгляду документів
– до 2-х годин.

Резюме для Малого Кредитного Комітету

Резюме для Малого Кредитного Комітету складається КЕ і повинне містити:
економічне обґрунтування видачі кредиту, пропозиції по забезпеченню
кредиту, загальну інформацію про діяльність підприємства і рекомендацію
Малому Кредитному Комітету.

У залежності від суми запитуваного кредиту, складаються резюме:

Кредитний Комітет

Внутрішній Кредитний Комітет

З метою підвищення якості роботи КЕ, навчання нових КЕ й ефективного
проведення Малого Кредитного Комітету всі проекти по лініях ЛМФО
попередньо повинні розглядатися на Внутрішньому Кредитному Комітеті.

Економічне обґрунтування ( чи резюме аналітичний формуляр) з необхідними
рекомендаційними висновками службою безпеки і правового захисту, акт
оцінки застави і висновок юриста виносяться на Внутрішній Кредитний
Комітет для ухвалення попереднього рішення про можливість видачі
кредиту.

Внутрішній Кредитний Комітет збирається в міру необхідності в складі не
менш 2-х людина (без Консультанта ММП) у секторі і 3-х людина (без
Консультанта ММП) у відділі мікрокредитування. Присутність Консультанта
ММП на Внутрішньому Кредитному Комітеті не обов’язково.

У повноваженнях Внутрішнього Кредитного Комітету входить право попереднє
приймати рішення згідно умов Програми ЛМФО.

Рішення Внутрішнього Кредитного Комітету фіксується в бланку -Рішення
кредитного комітету- (Додаток Б), що містить попереднє рішення про умови
видачі кредиту. Усі члени Внутрішнього Кредитного Комітету підтверджують
своїм підписом прийняте рішення. Остаточне рішення про видачу кредиту
розглядає Малий Кредитний Комітет.

Малий Кредитний Комітет

Для розгляду проектів по лініях ЛМФО створюється Малий Кредитний
Комітет.

Економічне обґрунтування ( чи резюме аналітичного формуляру) з
необхідними рекомендаційними висновками службою безпеки, акт оцінки
застави і висновок юриста виносяться на Малий Кредитний Комітет для
ухвалення остаточного рішення про можливість видачі кредиту.

Для прийняття більш оперативних рішень і, з метою більш ефективної
роботи програми ЛМФО в Центральному офісі/дирекціях/філіях АППБ «Аваль»
створюються 2 Малих Кредитних Комітети:

– Малий Кредитний Комітет (до 10 000 доларів США чи його еквівалента в
гривні/євро)

Для прийняття рішень по кредитах програми ЛМФО в розмірі до 10 000
доларів США чи його еквівалента.

Склад – максимум 3 чоловік, включаючи Консультанта ММП (або працівник
відділу/сектора мікрокредитування, якому Консультант ММП передали
повноваження, оформлене відповідним чином, підписувати рішення Малого
Кредитного Комітету від імені Консультанта ММП).

З метою підвищення ефективності роботи відділів мікрокредитування
Головою Малого Кредитного Комітету (до 10 000 доларів США чи його
еквівалента в гривні/євро) можуть бути призначені начальники відділів
мікрокредитування.

– Малий Кредитний Комітет (понад 10 000 доларів США чи його еквівалента
в гривні/євро)

Для прийняття рішень по кредитах програми ЛМФО в розмірі понад 10 000
доларів США чи його еквівалента.

Склад – максимум 5 чоловік, включаючи Консультанта ММП (або працівник
відділу/сектора мікрокредитування, якому Консультант ММП передали
повноваження, оформлене відповідним чином, підписувати рішення Малого
Кредитного Комітету від імені Консультанта ММП).

Члени Малого Кредитного Комітету знайомляться з економічним
обґрунтуванням ( чи резюме аналітичний формуляр) на Малому Кредитному
Комітеті (якщо необхідно, з рекомендаційними висновками службою безпеки,
актом оцінки застави і висновком юриста безпосередньо).

У повноваження обох Малих Кредитних Комітетів (у межах зазначених
лімітів) (Далі МКК) входить право приймати рішення згідно умов Кредитних
угод і Кредитних договорів, укладених між Банком і Національним Банком
України (НБУ) по лініях НУФ і ЕБРР (мікрокредитування), а саме:

1- Приймати рішення на видачу кредитів по лініях ЛМФО, з засобів ЛМФО чи
за рахунок власних гривневих і валютних ресурсів банку;

2- Приймати рішення на видачу чергового траншу по кредиту по лініях
ЛМФО, з засобів ЛМФО чи за рахунок власних гривневих і валютних ресурсів
банку

3- Змінювати умови по діючим кредитних договорах клієнтів програми ЛМФО;

4- Приймати рішення на встановлення кредитного ліміту на пластикову
картку в чи валюті гривні з засобів ЛМФО чи за рахунок власних ресурсів
банку клієнтам програми ЕБРР;

5- Приймати рішення на видачу споживчого кредиту в розмірі до
еквівалента 10 000 доларів США в гривні за рахунок власних
гривневих ресурсів банку клієнтам програми ЕБРР;

6- Приймати рішення на видачу кредитів наявними через касу банку за
рахунок засобів ЛМФО чи за рахунок власних валютних ресурсів банку до
10 000 доларів США в гривневих еквіваленті (після конвертації валюти);

7- Приймати рішення по видачі кредитів фізичним особам, що мають
стабільні джерела доходів за рахунок своєї підприємницької чи
діяльності за рахунок діяльності приналежних їм підприємств.

8- Приймати рішення про суму і види страхування Застави.

9- Приймати рішення про внесення предмета застави до реєстру рухомого
майна.

10- Розглядати питання по прострочених кредитах і приймати рішення про
першочергові міри, що будуть прийняті для повернення кредиту. Усі
відповідні відділи негайно повинні провести заходу, що допоможуть у
рішенні питання повернення кредиту відповідно до рішень MKK. Консультант
ММП має право вимагати, щоб Банк почав кожне з вищезгаданих дій у
випадках, коли інші члени MKK будуть опозиційно набудовані у відношенні
цього.

11- Розглядати питання про видачу рівнобіжного кредиту клієнту ліній
ЛМФО по звичайному кредитуванню в Банку.

При позитивному рішенні про видачу кредиту МКК не має права наполягати
на переклад оборотів позичальника в Банк по розрахункових рахунках в
інших банках. При цьому, КЕ повинний розповісти клієнту про переваги
розрахунково-касового обслуговування в Банку (наприклад: тарифна
політика Банку, кількість відділень і т.д.)

Доповідачем на МКК є КЕ.

МКК збирається в міру необхідності, але не рідше одного разу в тиждень.

На МКК КЕ представляє економічне обґрунтування видачі кредиту, акт
оцінки застави і висновку всіх служб по потенційному позичальнику (якщо
є необхідність при їхній наявності)

Кредит вважається схваленим, якщо рішення прийняте більшістю голосів.
Голова МКК і Консультант ММП мають право „вето”.

Рішення МКК фіксується в бланку „Рішення кредитного комітету” (Додаток
В), що містить остаточне рішення про умови видачі кредиту. Усі члени
кредитного комітету підтверджують своїм підписом прийняте рішення.

Якщо сума затвердженого кредиту перевищує ліміт самостійності
дирекції/філії, то рішення про видачу кредиту необхідно погодити на МКК
у центральному офісі/дирекції АППБ «Аваль».

Для розгляду питання на МКК у центральному офісі/дирекції АППБ «Аваль»
філія/дирекція повинні надати наступний пакет документів:

– Рішення МКК дирекції/філії;

– Економічне обґрунтування (резюме) КЕ;

– Висновок служби безпеки (при наявності);

– Акт оцінки застави;

– Висновок юриста (при наявності).

Малий Кредитний Комітет у центральному офісі/дирекції АППБ «Аваль»
повинний зібратися і розглянути наданий пакет документів дирекції/філії
протягом 2 робочих днів. Рішення на МКК приймається на підставі
наданого пакета документів. Після розгляду даного питання секретар МКК
центрального офісу/дирекції АППБ «Аваль» посилає в дирекцію/філія
протокол рішення.

На підставі отриманого рішення КЕ Дирекції\філії починає збір усіх
документів, необхідних для видачі кредиту.

На Малому Кредитному Комітеті може розглядатися питання про видачу
кредиту в тому числі при наявності зауважень юриста. У випадку
позитивного рішення про видачу кредиту, у рішенні Малого Кредитного
Комітету вказуються умови видачі кредиту, включаючи виправлення
відзначених зауважень юриста.

Рішення Малого Кредитного Комітету утрачає свою силу після закінчення 30
днів з моменту ухвалення відповідного рішення, у випадку якщо кредит не
був виданий за цей період.

Підготовка договірної бази та видача кредиту

Усі необхідні договори для кредитування оформляються відповідно до
затвердженого Правлінням АППБ «Аваль» шаблонами договорів.

Після ухвалення рішення МКК КЕ оформляє проекти всіх документів,
необхідних для видачі кредиту і підписання договорів застави. З метою
економії часу оформлення і збору необхідних документів робота
виробляється одночасно всіма підрозділами (юристом, кредитним відділом і
т.д.), зв’язаними з кредитуванням. Відповідальним, за правильне
оформлення необхідних кредитних, заставних і інших договорів, є КЕ.

Договори і супутні документи для видачі кредиту

Відповідно до рішення МКК КЕ необхідно оформити:

– кредитний договір (угода);

– договору поручительства;

– договору застави (застави) .

Кредитна угода і договори застави, не потребуючого нотаріального
посвідчення, оформляються в двох екземплярах. Договору застави, що
вимагають нотаріального посвідчення і договору поручительства
оформляються в трьох екземплярах. Договору застави нерухомого майна, і
транспортних засобів підлягають нотаріальному посвідченню в
обов’язковому порядку.

Перевірка документів перед видачею кредиту

Кінцевий контроль правильності оформлення і наявності всіх необхідних
документів проводить КЕ разом з начальником відділу/сектора
мікрокредитування, юристом (юрист розглядає пакет документів у випадку
внесення змін у шаблони договорів, затверджених Правлінням АППБ „Аваль”.
Для цього КЕ надає пакет документів:

1. Рішення МКК;

2. Кредитний договір (проект);

3. Договору застави і поручительства (проект);

4. Документи, що підтверджують право власності на заставне майно;

5. Акт оцінки застави;

6. Договір страхування застави (при відповідному рішенні МКК).

На цьому етапі юрист (юрист розглядає пакет документів у випадку
внесення змін у шаблони договорів, затверджених Правлінням АППБ «Аваль»)
і/чи начальник кредитного відділу (або відділу мікрокредитування)
перевіряє правильність оформлення і наявність усіх необхідних
документів, після чого візує всі договори.

У випадку, якщо наданих документів недостатньо для видачі кредиту, юрист
(у випадку внесення змін у шаблони договорів, затверджених Правлінням
АППБ «Аваль») і/чи начальник відділу вправі зажадати відсутні документи.

Вся операція здійснюється протягом 2 годин при повному обсязі
інформації, після надання відсутніх документів.

Підписання документів

Завізовані КЕ, начальником відділу/сектора мікрокредитування, юристом (у
випадку внесення змін у шаблони договорів, затверджених Правлінням АППБ
«Аваль») кредитний договір, договори застави і договору поручительства
підписуються в першу чергу позичальником, далі ставиться печатка
позичальника, а тільки потім ці документи підписуються керівником
дирекції/філії/кредитного департаменту і ставиться печатка
банку-кредитора. З метою прискорення процесу оформлення кредитних і
заставних договорів право підпису договорів з боку Банку може бути
делеговано начальнику відділу/сектора чи мікрокредитування старшому
кредитному фахівцю.

При необхідності, матеріально-відповідальне обличчя банку приймає майно
в заставу зі складанням акта прийому-передачі.

Страхування застави

Питання про суму і види страхування застави може розглядати Малий
Кредитний Комітет. Оплата страхового внеску здійснюється за рахунок
позичальника.

Страхування заставного майна може вироблятися в ГАСК „Укринмедстрах”,
ЗАТ СК „Еталон”, НАСК „Оранта”, ОАО УСК „Гарант” Авто”, АТ „Українська
транспортна страхова компанія”, „UTІCO”, АСК „Остер-Київ”, СК
„Скайд-Вест”, АТЗТ „УАСК АСКА”, а так само з іншими страховими
компаніями, з якими налагоджені відносини дирекціями і філіями АППБ
«Аваль», за умови надання страховими компаніями (СК) конкурентноздатних
тарифів у порівнянні з іншими.

Рішення про роботу з тією чи іншою страховою компанією приймається, при
позитивному рішенні, за участю Консультанта МПП.

При встановленні завищених тарифів, або відсутності системи знижок у СК,
страхування майна може вироблятися в інших страхових компаніях. У цьому
випадку питання доцільності роботи з цими страховими компаніями
розглядає керуючий чи дирекції філії. При необхідності керуючі чи
дирекцій філій можуть звертатися в ЦО АППБ «Аваль» у відділ -По роботі
зі страховими компаніями і страховим захистом ризиків – із проханням
аналізу надійності страхових компаній.

З метою скорочення часу документообігу КЕ можуть бути оформлені як
страхових агентів із правом підпису договорів страхування.

При наявності в Позичальника раніше оформленого страхового поліса в
іншій платоспроможній страховій компанії, перестрахування, при видачі
кредиту, не виробляється. При цьому вносяться відповідні зміни в
страховий поліс, згідно якого одержувачем страхового відшкодування є
АППБ «Аваль».

Оформлене майно, що знаходиться в заставі, (на відповідальному
збереженні в АППБ «Аваль») з боку заставника страхуванню не підлягає. За
бажанням банку закладене майно в заставі може бути застраховане за
рахунок банку [3].

Внесення предметів застави до реєстру рухомого майна

До реєстру рухомого майна в обов’язковому порядку вноситься наступне
майно:

– Автотранспорт;

– Торгове устаткування, по оцінній вартості вище 5 000 доларів США за
одиницю;

– Виробниче устаткування, по оцінній вартості вище 5 000 доларів США за
одиницю.

Питання про внесення інших видів застави до реєстру рухомого майна
розглядає Малий Кредитний Комітет. Оплата внесення предмета застави до
реєстру рухомого майна здійснюється за рахунок позичальника. Оплата
одержання інформації про наявність предмета застави в реєстрі рухомого
майна здійснюється за рахунок банку.

Моніторинг і контроль поточного кредитного портфеля

Під моніторингом мається на увазі:

– відстеження поточного фінансового стану клієнта з одержанням
необхідних фінансових даних і інших даних, що можуть уплинути на
погашення кредиту;

– перевірка цільового використання кредиту;

– перевірка наявності і стану предмета/ів застави.

Моніторинг поточного фінансового стану клієнта проводиться в
обов’язковому порядку на території позичальника і його бізнесу.

Начальником відділу мікро-кредитів разом з Консультантом ММП
підготовляється графік проведення моніторингів поточного фінансового
стану клієнта, при цьому повинні бути враховані наступні правила:

– Моніторинг із виїздом на місце ведення бізнесу здійснюється не рідше
одного разу в один-три місяців;

– Телефонний дзвоник клієнту з метою з’ясування обстановки на
підприємстві виробляється не рідше одного разу на місяць – за 2 дні до
погашення чергового внеску.

У плані 30 днів з моменту видачі кредиту КЕ проводиться перевірка
цільового використання кредиту, про що складається відповідний акт.
Документами, що підтверджують цільове призначення отриманих засобів
можуть бути:

– Звіти матеріально-відповідальних облич позичальників про використання
отриманих засобів;

– Бухгалтерські документи позичальника;

– Установлення факту наявності товару, устаткування, транспорту і т.д.,
що планувалося придбати за рахунок кредитних засобів. (У випадку
відсутності документів, що підтверджують цільове використання кредиту,
складається акт підтвердження цільового використання кредиту, що
підписує КЕ з Позичальником).

Звітність по проведеному моніторингу складається в письмовому виді на
спеціальному формулярі (Додаток 9) і зберігається в папці клієнта.
Відповідальність за моніторинг лежить цілком на КЕ, що обслуговує даний
кредит.

Додаткові відвідування клієнта, зв’язані з моніторингом, необхідні в
наступних випадках :

– Утрата позичальником значного чи покупця постачальника

– Зупинка виробничого процесу

– Зміни в керівному складі

– Зміна місця бізнесу

– чи Затримка погроза затримки платежів і т.д.

Збереження документів

По кожнім кредиті КЕ створює кредитну папку. У папці повинний
знаходитися наступний мінімальний пакет документів:

1. Для приватного підприємця

– Заява на одержання кредиту

– Копія цивільного паспорта

– Копія свідчення приватного підприємця

– Копії патентів, ліцензій (при наявності)

– Документи, що підтверджують право власності на заставне майно

– Договору оренди (при наявності)

– Договору про спільну діяльність (при наявності)

– Діючі господарські договори (при наявності)

– Договору, на оплату яких запитуються кредитні засоби (при наявності)

– Рішення Малого Кредитного комітету

– Висновок служби безпеки

– Акт оцінки застави

– Висновок юриста

– Копія Кредитного договору

– Копія Договорів Застави, Договорів поручительств

– Документи, зв’язані з видачею і погашенням Кредиту

– Акти проведених моніторингів

– Документи, що підтверджують цільове використання кредиту

2. Для юридичної особи

– Заява на одержання кредиту

– Копія установчого договору

– Копія статуту

– Копія свідчення про реєстрацію підприємства

– Свідчення про реєстрацію платника ПДВ

– Протокол зборів засновників про намір узяти кредит

– Протокол зборів засновників фірми-заставника про надання майна в
заставу з чіткою вказівкою найменування, кількості і місця розташування
майна

– Копії паспортів керівника і головного бухгалтера

– Копії наказів про призначення директора і головного бухгалтера

– Копії патентів, ліцензій (при наявності)

– Документи, що підтверджують право власності на заставне майно

– Договору оренди (при наявності)

– Діючі господарські договори (при наявності)

– Договору, на оплату яких запитуються кредитні засоби (при наявності)

– Договору про спільну діяльність (при наявності)

– Картка зі зразками підписів директора і головного бухгалтера

– Рішення Малого Кредитного комітету

– Баланси за останні звітні періоди з другою формою;

– Висновок служби безпеки

– Акт оцінки застави

– Висновок юриста

– Копія Кредитного договору

– Копія Договорів Застави, Договорів поручительств

– Документи, зв’язані з видачею і погашенням Кредиту

– Акти проведених моніторингів

– Документи, що підтверджують цільове використання кредиту

3. Для фізичної особи

– Заява на одержання кредиту

– Копія цивільного паспорта

– Документи, що підтверджують право власності на заставне майно

– Рішення Малого Кредитного комітету

– Висновок служби безпеки

– Акт оцінки застави

– Висновок юриста

– Копія Кредитного договору

– Копія Договорів Застави, Договорів поручительств

– Документи, зв’язані з видачею і погашенням Кредиту

– Акти проведених моніторингів

Оригінали Кредитного договору, Договорів застави, Договору
поручительства й інших договорів зберігаються в Грошовому сховищі
Дирекції/ чи філії Центрального офісу АППБ «Аваль» по місцеві видачі
кредиту.

3.2 Шляхи удосконалення методичних та організаційно-практичних основ
забезпечення кредитів.

З найдавніших часів кредитні операції супроводжувалися ризиком не
повернення кредитів. Саме тому з розвитком кредитних відносин в умовах
ринку ( за існуванням конкуренції, нестійкої кон’юнктури і не
передбачуваних політичних ситуацій), сформувалися різні системи
запобіжних заходів аж до сучасних видів страхувань кредитних ризиків.

У взаємовідносинах кредитора і позичальника предметом спільного інтересу
є кредит. Із ним пов’язані протилежні правило економічні ситуації :
кредитор має право вимагати повернути йому борг, а боржник зобов’язаний
віддати позику, як це записано кредитній угоді. Не дотримання цих
домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, які власне є
об’єктом страхування з метою захисту його майнових інтересів. Таким
чином, матеріальний прояв ризику кредитної операції полягає в тому, що
борг не повертають, а юридично зводиться до невиконання зобов’язань.
Тобто страхування кредитів відрізняється від інших видів страхування.
Оскільки правовий аспект домінує, страхування кредитів визнано особливою
формою страхового захисту – страхування від збитків на випадок не
виконання вимог, тобто відповідальності позичальника.

Страхування – це система економічних відносин, що передбачає створення
різного роду спеціальних фондів грошових коштів і використання їх для
повернення збитків. При страхуванні беруть участь дві сторони:

страховик – організація, що створює страхові фонди і бере на себе
зобов’язання повернути страхувальнику збитки чи страхову суму;

страхувальник – юридична чи фізична особа, яка страхує свою власність і
укладає догові про це з страховиком.

Страхувальник сплачує страхові внески і має право одержати страхові
відшкодування в зазначеному розмірі при виникненні страхового випадку.
Одним із видів страхування є страхування кредитів. Суть його полягає в
тому, що зменшується або усувається кредитний ризик який виражається у
можливій несплаті позичальником основного боргу і відсотків за ними і є
однією з форм забезпечення кредиту.

Страхувальник (як правило, цей банк застрахований) безпосередньо захищає
власні інтереси, застосовуючи механізм страхування. Відносини сторін
характеризуються такими ознаками :

страхувальник (банк):

отримує страхове відшкодування збитків у випадку не виконання боржником
своїх зобов’язань;

бере на себе частину відповідальності ( близько 20% );

зобов’язуються кредити, які страхуються , позичати під звичайні
відсотки.

страховик (страхова компанія) :

застосовує санкції при порушенні страхувальником зобов’язань (аж до
повної відмови виплати відшкодування при страховому випадку);

пропонує форму договору, як правило це , так зване, “загальне покриття”
страховим захистом;

залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо
запропонованих до страхування ризиків;

приймає право регресу до отримувача кредиту

Другою формою страхування кредитів передбачено, що страхувальник –
боржник захищає правом свого кредитора чи вірителя (котрий фактично
становлять застраховану сторону). У випадку заставного (гарантійного)
страхування боржник є страхувальником, а застрахованим, як правило
виступає кредитор.

Кожна з форм безумовно має бути представлена конкретними видами
страхування, зміст яких визначають умови надання кредитів. Але попри
відмінності техніко-огранізаційного здійснення страхових операцій їх
економічний сенс один : в усіх випадках кредитного страхування йдеться
про захист кредиторів від імовірних втрат.

Страхування кредитів як новий тип захисту на українському ринку
практикується порівняно недавно (від початку 90 років) у таких двох
варіантах :

а) добровільне страхування ризику не погашення кредитів. (Прикметна, що
страхувальником у цьому разі виступає банк, тобто навіч типове
делькредерне страхування, коли банк, перекладаючи ризик на страховика,
є водночас страхувальником і застрахованим).

б) Добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення
кредитів (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь
свого кредитора).

Докладніше розглянемо перший варіант, коли страхувальник банк по
укладенні кредитного договору може самостійно застрахувати надану
позику, підписавши із страховою компанією угоду про добровільне
страхування кредитного ризику. В цьому випадку сума страхових внесків
враховується при встановленій ставці відсотка за кредит. За логікою
пов’язаних інтересів ініціаторами таких страхових операцій повинно бути
банки як пошукачі страхового захисту. За характером ця операція
аналогічна страхуванню від нещасного випадку, яким власне і є
неповернення кредиту.

У вітчизняній практиці перший варіант страхування поки що не популярний.
Головна причина в тому, що комерційні банки поки що побоюються
використовувати страхування кредитів як основну форму захисту від
ризиків банківської діяльності. Без страхового аудиту, широко
висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових
компаній цілком виправдано може виникнути сумнів щодо платоспроможності.
З іншого боку, через надмірно високі страхові премії підвищуються
страхові платежі, а отже, й витратам виробництва, що в решті,
обертається підвищенням цін на товари і послуги.

Не сприяє поширенню цього варіанта страхування й ускладнена процедура
оформлення страхового договору. Вона потребує від банків як звичайної
рутинної роботи, так і дуже відповідальної аналітичної, коли доводиться
узгоджувати страхові тарифи, характер відповідальності, надавати
страховику документи необхідні йому для відкриття регресного позиву до
боржника тощо.

Дещо простішим щодо процедури є страхування відповідальності
позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс
розглядається як різновид гарантійного папера страхової компанії банку
за фінансовими зобов’язаннями до його клієнтів – позичальників. Цей
варіант страхування може забезпечити повернення кредиту і сплати
відсотків лише у випадку, коли страхова фірма згодна і спроможна
виплатити страхову винагороду. Для цього банку необхідно через
позичальника одержати від страхової компанії і розглянути такі
документи:

свідоцтво про державну реєстрацію;

статут і установчі документи;

ліцензія на проведення страхової діяльності з переліком видів
кредитування;

правила страхування, затверджені у передбаченому статутом порядку;

договір добровільного страхування, відповідальністю за типовою формою;

страховий поліс (свідоцтво або сертифікат) за типовою формою.

На платоспроможність страхової компанії в цілому вказує наявність
перевиконання фактичного ризику її вільних активів над пасивами. Проте
не завадить конкретно проаналізувати можливість страхової компанії,
спираючись на оцінку факторів, які забезпечують фінансову стійкість
страховика :

власні капітали і резерви, вільні від зобов’язань;

методикою розрахунків страхових тарифів;

збалансованість страхового портфеля;

величину страхових резервів;

розміщення страхових резервів;

можливості перестрахування.

За результатом аналізу всіх наданих матеріалів з урахуванням внесених
банком поправок укладення до договору страхування, який надається в банк
разом із страховим полісом.

У випадку підготовки рішення про страхування відповідальності за
непогашення кредиту і відсотків за них банк повинен уважно розглянути
проект договору добровільного страхування з огляду на виконання таких
вимог :

термін дії договору страхування (угоди) повинен не перевищувати кінцевий
строк погашення кредиту; % за ним на період, протягом якого страховик
зобов’язаний виплатити страхове відшкодування, охоплюючи термін подачі і
розгляду залогу;

договір страхування повинен набути чинності не пізніше дати видачі
кредиту;

дата настання страхового випадку відповідальності страхової компанії за
виплату відшкодування має відповідати даті надання кредиту і виплати
відсотків;

період, протягом якого проводиться відшкодування, повинен бути
мінімальним;

договір страхування набуває чинності лише після сплати страхувальником
цієї суми страхового платежу.

Страховим випадком при страхуванні відповідальності за непогашення
кредиту визнається неповернення кредитних коштів, що викликаний
будь-якими причинами, в тому числі:

банкротством позичальника;

на виконання постачальником своїх зоб