Світовий фінансовий ринок: тенденції та закономірності розвитку його
банківської складової в умовах світової фінансової кризи

Світова економіка увійшла в період значного спаду в умовах
найнебезпечнішого фінансового шоку на фінансових ринках. Ситуація
характеризується виключною неясністю та пов’язана з суттєвими ризиками
зниження темпів росту ВВП, промислового виробництва. Найактуальніше
завдання економічної науки полягає в тому, щоб знайти шляхи для
стабілізації фінансових умов і при цьому допомогти країнам подолати
період низької активності та утримати інфляцію під контролем.

Після кількох років активного зростання в світовій економіці
відбувається швидке зниження його темпів. Рівень глобальної активності
відчуває тиск фінансового шоку і все ще високих цін на енергоносії та
інші біржові товари. Багато країн з розвиненою економікою дійшли в стан
у рецесії національних господарчих систем. Процес відновлення
упорядкованої системи буде важким, оскільки суттєвий спад частки
позикових коштів є водночас необхідним та необоротним.

Довіра до глобальних фінансових установ та ринків відчутно знизилась.
Фактори, які загрожують системі стабільності, стали очевидними в 2008
р., коли декілька найважливіших організацій збанкрутиш або опинилися на
межі банкрутства. Як відзначили науковці в 2008 р., та напруга, яку
відчуває глобальна фінансова система, скоріше за все, ще більше
сповільнить глобальне зростання та завадить його оновленню [1]. Крім
цього, однією з важливих загроз є ризик більш від’ ємного циклу
негативного зворотного зв’язку поміж фінансовою системою та економікою в
більш широкому плані. Сполучення таких факторів, як зростання збитків,
зниження цін на активи і поглиблення економічної рецесії викликало
серйозну занепокоєність щодо життєздатності дедалі ширшого сегмента
фінансової системи. Процес скорочення частки позикових коштів, який
відбувається ниж, прискорився та став хаотичним, що знайшло прояв в
різкому зниженні цін на акції фінансових установ, підвищенні вартості
фінансування та витрат, пов’ язаних з захистом від дефолту, а також
падінням цін на активи. Одним з результатів були несподівані банкрутства
організацій, коли ринки втратили бажання (або можливість) надавати
капітал і фінансування чи купувати активи [2]. Різні спроби подолати
напруженість з ліквідністю та вирішити проблеми організацій, які
зазначають фінансових труднощь, не дозволило відновити довіру учасників
ринку, оскільки ці заходи не вирішували глибинних проблем, що
поширилися.

Проте критичний аналіз праць іноземних та вітчизняних дослідників
дозволяє зробити висновок про недостатнє висвітлення деяких аспектів
окресленої проблематики, пов’ язаних в першу чергу із дослідженням
комплексу взаємозв’ язків між процесами загальноекономічної
глобалізації, фінансової глобалізації та новітніми тенденціями розвитку
міжнародного фінансового ринку, особливостями впливу зазначених процесів
на розвиток фінансового сектора вітчизняної економіки. Отже, незважаючи
на велику кількість наукових праць, що спрямовані на дослідження
різноманітних проблем сучасної глобалізації, недостатньо опрацьованими
залишаються питання входження національної економіки до світового
фінансового простору, можливість використання заходів державної
політики, інноваційних фінансових інструментів в умовах ринкової
трансформації економіки.

Для сучасної практики характерне використання різних моделей організації
і функціонування банківських систем зарубіжних країн. Банківські системи
різних країн, їх організаційна структура та правове регулювання залежать
від багатьох факторів, до яких разом з історичними, політичними та
національними традиціями слід також віднести рівень розвитку
товарно-грошових відносин у країні, загальний економічний розвиток,
засоби регулювання грошового обігу тощо.

За сучасних умов практично в усіх країнах з ринковою економікою створені
й активно розвиваються дворівневі банківські системи, в яких на першому
рівні функціонує центральний банк країни, що здійснює емісійну,
нормотворчу, наглядову та інші види діяльності; на другому — діють
комерційні банки, які займаються акумуляцією коштів компаній і
підприємств, здійснюють різноманітні банківські операції.

У деяких країнах функціонують трирівневі банківські системи, до яких
входять також кредитні інститути небанківського типу (наприклад,
страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії тощо). До
таких банківських систем належать системи Швейцарії, Японії. Слід
зазначити, що до кредитно-банківської системи Німеччини, Франції, США,
крім банків, входять також різні кредитні установи — Федеральне
відомство нагляду за кредитною справою (Німеччина) [3].

У світовій банківській практиці банківські системи розрізняють також за
характером здійснюваних послуг, сутністю банківських операцій,
пов’язаних з широким впровадженням електронно-обчислювальної техніки й
оргтехніки в банківську сферу. Так, європейські банки здійснюють
іпотечні операції, широко використовуючи заставні. У США небанківські
кредитні інститути мають такі самі юридичні права, що і банки. У Великій
Британії кредитні інститути (небанківські установи) мають певні
обмеження в банківській діяльності.

??.?що визначається становищем останніх на ринку цінних паперів. У
Німеччині, наприклад, банки поєднують короткострокові,
депозитно-позичкові і довгострокові інвестиційні операції. У США
кредитні та інвестиційні банківські операції чітко розмежовані.
Інвестиційні банки виконують операції з державними і корпоративними
цінними паперами, а комерційним банкам заборонено виконувати операції на
фондовому ринку з корпоративними цінними паперами. У Великій Британії
функції комерційних та інвестиційних банків також чітко розділені.
Інвестиційні банки мають право звертатися до Банку Англії за
централізованими кредитами і працюють із залученими коштами комерційних
банків[3].

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

— принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним
видом операцій чи сектором грошового ринку;

— принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків
на грошовому ринку знімаються.

Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до
банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення
політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного
та ефективного функціонування. Ця потреба зумовлюється тим, що
банківська система України -одна з найважливіших і невід’ ємних структур
ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного
зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових
ресурсів суспільства і забезпечуєтся їх найефективніше і раціональне
використання.

Банківська система — законодавчо визначена, чітко структурована
сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються
банківською діяльністю.

В Україні за роки незалежності напрацьовано нормативно-правову базу щодо
банківської діяльності та її регулювання, постійно вдосконалюються
методи й форми регулювання, нагляду та контролю за банківською
діяльністю [4]. Однак висока ціна за банківські послуги, обмежений
спектр цих послуг, відсутність відповідної фінансової інфраструктури на
рівні з розвиненими країнами, яка б стимулювала вкладання коштів,
повільний розвиток у процесі зростання дієвості банківського регулювання
та нагляду стимулюють подальше реформування банківської системи та
грошово-кредитної політики. Тому основні напрями у процесі реформування
повинні бути спрямовані на відновлення довіри населення до банківської
діяльності, розгалуження мережі страхування депозитів як для населення,
так і для юридичних осіб, підтримання стабілізації національної грошової
одиниці, вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи,
вдосконалення регулюючої функції НБУ.

Вивчення зарубіжних, а також вітчизняних підходів до регулювання
банківської діяльності стосовно захисту інтересів вкладників дало
можливість визначити, що практично в жодній розвиненій країні система
гарантування вкладів не пов’ язана з центральним банком, хоча вони
постійно разом взаємодіють, і це дає можливість точніше оцінити
стійкість банківської системи.

Банківська система виникає не внаслідок механічного поєднання окремих
банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої
відводиться місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

В такому тлумаченні банківська система не включає небанківські фінансові
інститути грошового ринку. Цим вона помітно відрізняється від кредитної
системи. До складу останньої включають всіх посередників грошового ринку
— як банківських, так і небанківських. Необхідність формування
банківської системи як особливої структури визначається двома групами
причин:

— пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання
банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків
з загальносуспільними інтересами — забезпеченням сталості грошей і
стабільної роботи всіх банків;

— пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням
збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його
секторі.

Для подальшого подолання негативних наслідків фінансової кризи на
світовий фінансовий ринок, на нашу думку, слід застосувати наступні
засоби:

— сприяння формуванню більш широкої та диверсифікованої бази інвесторів;

— упорядковану ліквідацію нежиттєдіяльних банків, що забезпечить
створення конкурентноспроможної банківської системи, яка має достатній
капітал;

— забезпечити високий ступінь координації дій в межах кожної окремо
взятої країни.

Оскільки широкі міжбанківські спреди були зумовлені в основному ризиками
банківських труднощів, на наш погляд, малоймовірно, що дедалі більш
легкий доступ до отримання екстреної ліквідності від центральних банків
зможе ослабити напруженість на ринку міжбанківського фінансування.

Ці та інші проблеми, пов’язані з банківською складовою світової
фінансової системи в умовах світової фінансової кризи, й надалі
потребують детального дослідження.

Література:

Банківська енциклопедія; під ред./ Мороза А.М.. — К.: Ельтон, 2008р.

Комерційні банки в Україні: довідник. — К: Вища школа, 2009.— 62с.

Мороз А. Основи банківської справи /А. Мороз. — К: Лібра, 2004. — 145с.

Закон України «Про банки і банківську діяльність»// Відомості Верховної
Ради України. — 2000. —№ 5- 6. — Ст.30.

Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, №851,
2009 рік, с.233-237

Похожие записи