Курсова робота

на тему:

Розвиток банківської системи в Україні

План

Вступ

1. Значення та заснування банківської системи

а) поняття терміну „банк”.

б) перша поява банків;

в) найважливіша функція банків 17 – 19 століття;

г) робота банків кін. 19 – поч. 20 століття;

д) стрімке зростання кількості злиттів у банківській сфері;

е) банки у нинішній час.

2. Правове регулювання банківської діяльності

а) поняття банківської діяльності та банківського права;

б) спеціальні принципи банківського права. Правові форми
банківської діяльності.

3. Банківська система України та її роль у ринковій економіці

а) поняття, функції та структура банківської системи України;

б) питання функціонування банківської системи України.

4. Основні функції центральних банків та їх роль у майбутньому

а) місце НБУ в банківській системі та його вплив на діяльність
комерційних банків;

б) становлення центральних банків та структура їх функціонування;

в) механізм реалізації основних функцій центральних банків;

г) контроль НБУ за банківською системою.

Висновки

Вступ

Докорінні зміни, що відбуваються у всіх сферах суспільного життя,
складні процеси трансформації держави, переходу її до ринкових відносин
вимагають глибокого політичного, соціально-економічного та наукового
усвідомлення об’єктивності цих процесів, реформування системи всіх сфер
соціально-економічного життя, побудови правової держави.

Важливою складовою здійснюваних у країні економічних перетворень є
становлення банківської системи ринкового типу і формування її правових
основ, що є обов’язковою умовою ефективності функціонування економіки.

Банківська система, будучи важливим елементом економіки сучасної
держави, справляє значний, різнобічний вплив на життєдіяльність
суспільства. Вона не тільки забезпечує акумуляцію вільних коштів та їх
залучення в обіг, але є і механізмом перерозподілу грошового капіталу,
важливим елементом розрахунково-платіжного механізму господарської
системи України.

Банківська система України знаходиться в процесі становлення, а її
вивчення та аналіз мають важливе не тільки теоретично-пізнавальне, але й
практичне значення для сучасної юридичної науки.

Значення та заснування банківської системи

Найважливішим елементом банківської системи є банки. Банки виконують
такі базові операції: акумулювання коштів, надання їх у позичку та
здійснення розрахунків між економічними суб’єктами.

Банки виникають на основі розвинутих товарно-грошових відносин й діють у
кількох суспільно-економічних формаціях (феодалізм, капіталізм,
соціалізм).

Банк (італ. banco – контора) – фінансове підприємство, яке виконує
комплекс базових функцій (акумулює грошові кошти та інші цінності, надає
кредит, випускає в обіг гроші та цінні папери, здійснює грошові
розрахунки, операції з золотом та інші функції) з метою привласнення
прибутку.

У контексті економічної теорії банк слід розглядати як систему відносин,
що виникають між різними суб’єктами з приводу формування і привласнення
різноманітних активів банку, виконання пасивних і активних операцій
банку.

Уперше банки виникають за феодалізму, але зародки банківської справи
існували ще у рабовласницькому суспільстві. Так, у Греції функції
зберігання коштовних металів виконували певні корпорації та храми. У 14
ст. банківські операції розвинулися в Італії, Німеччині, Нідерландах, а
банкіри кредитували передусім королів і феодалів.

За капіталізму в 17 – 18 ст. уперше банки поширилися в Англії –
наймогутнішій на той час країні. Так, перший акціонерний банк був
організований у 1764 р. групою лондонських банкірів, а в 1844 р. за ним
було закріплено роль центрального банку. Першими банкірами Англії були
переважно золотарі, які приймали на зберігання золото під розписку, яка
ставала при цьому депозитною квитанцією, що згодом набула форми векселя
банкіра – банківського білета. Перший комерційний банк США був утворений
у 1781 р. У Росії два державні банки (Дворянський і Купецький) були
створені в 1754 р.

Акумулювання грошових коштів у банках та їх надання в позичку
здійснювалося здебільшого за рахунок внесків капіталістів, причому
кредити видавали передусім торговельними розписками, з яких згодом
утворилися банкноти.

У 17 – 19 ст. найважливішою функцією банків було посередництво у
кредитних платежах. З їх зростанням позичковий капітал стає однією з
відокремлених форм промислового капіталу із властивими йому законами
розвитку. Щоб своєчасно виконувати свої зобов’язання, банки зберігають
резервні фонди у вигляді коштовних металів та вкладів у центральному
банку. Акумулюючи грошові кошти промислових підприємств, землевласників,
торгових установ та заощадження населення, банки значно збільшують базу
нагромадження грошового капіталу. Ця функція набула найбільшого розвитку
з поширенням акціонерних банків у 19 ст.

Позички банки надають не лише залежно від власного та залученого
капіталу, а й через зарахування позичок на рахунки клієнтів. Виконання
та постійне розширення таких функцій банків зумовлює посилення
концентрації банківського капіталу і зростання масштабів привласню
вального ними прибутку. Основними джерелами цього прибутку є виконання
банками розрахункових, емісійних, облікових та інших операцій, надання
кредитів і встановлення при цьому вищих відсотків, ніж виплата відсотків
за вкладами.

Наприкінці 19 – на початку 20 ст. із посиленням концентрації
банківського капіталу утворюються банківські монополії у формі картелів,
синдикатів (консорціумів), трестів і концернів. Це спричинило зменшення
кількості банків. Так, у США в 1921 р. було майже 30 тис. комерційних
банків, а на початку 21 ст. – приблизно 8 тис. активи 8,8 тис. банків,
які надали інформацію, становили у 2000 р. майже 8 трлн. дол., понад 70
з них володіли активами понад 10 млрд. кожний. У 1998 р. в США внаслідок
злиття утворився банк з активами понад 500 млрд. дол., у 2000 р. – понад
1 трлн. дол. Таких могутніх банків в Японії кілька. Зростає кількість
відділень банків, різновиди послуг, які вони надають, що зумовлює
збільшення акумульованих ними капіталів. У США кількість відділень
банків за 1921 – 2000 рр. зросла з 1,5 тис. до майже 80 тис., а канали
американського кредитного ринку щорічно акумулюють понад 700 млрд. дол.

Одночасно з концентрацією банків відбувається їх централізація. Особливо
стрімко зросла кількість злиттів у банківській сфері у 80-ті роки 20 ст.
(лише в першій їх половині було поглинуто понад 2000 банків). В Україні
наприкінці 2003 р. функціонувало 183 банки та 2284 філії комерційних
банків. За 1992 – 2003 рр. було ліквідовано 86 комерційних банків.
Загальна сума власного капіталу в банківській системі України у 1999 р.
становила 4,6 млрд. грн. (у 2003 р. – 13 млрд. грн.). на 5 наймогутніших
банків України в 2003 р. припадало понад 80% сукупних активів.

Концентрація і централізація банківського капіталу, його монополізація
спричинили як якісні зміни у виконуваних банками функціях, так і появу
нових. Так, від функцій посередництва у платежах і кредитах (що мали
епізодичний характер) банки переходять до постійного кредитування
галузей і підприємств. При цьому вони переорієнтовуються з
короткотермінових позичок на всі види та форми надання позичкових
коштів, передусім на довготермінові інвестиції в основний капітал.
Завдяки цьому банки здобувають контроль за окремими підприємствами,
повою мірою деякими галузями, прямо і опосередковано розпоряджаються все
більшою частиною власності промислових, торгівельних, транспортних та
інших компаній. Цьому значною мірю сприяють емісійно-установчі операції
банків, тобто випуск цінних паперів різних компаній та їх розміщення на
валютних ринках.

Свідченнями зростаючого контролювання банками (насамперед, гігантськими)
промисловості є концентрація в їх власності великих пакетів акцій і
облігацій. Так, частка фінансових установ (зокрема, банків) у загальній
вартості розміщених акцій корпорацій США зросла з 6,7% у 1990 р. до
понад 40% в середині 90-х років. Крім того, збільшується частка
позичкових коштів в авуарах не фінансових корпорацій. Це свідчить про
посилення зрощування банківського капіталу з промисловим, зростаючу роль
банків у цьому процесі, з одного боку, і їх домінуючу роль – з іншого.

Останніми роками окреслилася тенденція до зниження частки банківських
кредитів у залучених промисловими компаніями і урядами фінансових
коштах. Так, у 1999 р. їх частка у розвинутих країнах становила 25%.

Значно зросли масштаби кредитування банками держави через обслуговування
державного боргу. За цих умов посилюється значення кредиту в
забезпеченні держави грошовими ресурсами.

Для кращого забезпечення банками фінансування держави зростає частка
державної власності у банківській сфері. Центральний банк, як правило, є
власністю держави. Крім того, у деяких країнах (Франція, Італія) державі
належать найбільші комерційні банки. Створюються також спеціальні
державні банки для фінансування зовнішньої торгівлі, сільського
господарства, житлового будівництва тощо.

Важливою функцією сучасних банків є посередництво в міжнародному обігу
позичкових капіталів, надання дедалі більшої кількості міжнародних
кредитів. Для цього створюють філіали іноземних банків у розвинутих
країнах.

Значно посилюється універсалізація банків. Крім перелічених функцій,
вони виконують операції страхування, консультаційного бізнесу (надання
фінансової, комерційної, ринкової, технічної інформації тощо).
Поширюється така форма діяльності банків, як фінансовий лізинг –
фінансування банками оренди устаткування, особливо нової наукомісткої та
дорогої техніки, проектне фінансування.

Діють різні види банків. Залежно від форм власності – державні, приватні
(в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні,
комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами),
міждержавні банки. Відповідно до функцій та характеру виконуваних
операцій – емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні,
зовнішньоторговельні та інші банки. Залежно від видів господарської
діяльності – промислові, сільськогосподарські, торговельні,
зовнішньоторговельні банки. Усі вони формують банківську систему.

Правове регулювання банківської діяльності

В процесі розбудови демократичної правової держави та становлення
ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення банківської
системи в державі та ефективне правове регулювання банківської
діяльності. Останнім часом вона зазнала суттєвих змін: створена
дворівнева банківська система, все більшого розвитку набуває діяльність
комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів,
розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу,
істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою. З
урахуванням цього набуває ваги роль правового забезпечення банківської
діяльності, чим і зумовлена поява такої дисципліни, як „Банківське
право”.

Поняття „банківське право” міцно закріпилося в науково-юридичній
термінології і широко вживається в практиці банківської діяльності та
лексиконів професіоналів. В сучасних умовах постала проблема в більш
детальному вивченні проблем правового регулювання банківської
діяльності, враховуючи роль, яку відіграють банки в економічному житті
України. Між тим правове регулювання банківської діяльності належить до
найбільш складних і найменш розроблених проблем національного права.

Важливе теоретичне значення має насамперед визначення сутності
банківського права та його місця в системі національного права.

Банківське право – це система правових норм, що регулюють порядок
організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами
(юридичними та фізичними особами), що обслуговуються банками, а також
порядок здійснення банківських операцій.

Об’єктом регулювання з боку банківського права виступає банківська
діяльність. Банківська діяльність становить собою сукупність
різноманітних банківських операцій та послуг, які здійснюються виключно
банками, і має на меті залучення кредитних ресурсів в реальний сектор
національної економіки. Банківська діяльність – це цілий комплекс
банківських операцій: залучення грошових вкладів, розміщення коштів,
ведення рахунків та здійснення розрахунків, купівля-продаж монетарних
металів та ін.

Поняття „банківська діяльність” є ключовим елементом фінансової системи
держави і відіграє важливе значення для визначення суті та ролі
банківського права.

В умовах ринкових відносин ефективна банківська діяльність впливає на
економічні успіхи в державі, на належне регулювання грошово-кредитних
відносин, сприяє надійності функціонування банківської системи.

Основу банківської діяльності становлять грошово-кредитні відносини,
об’єктом яких є гроші та грошові зобов’язання. Банківська діяльність
будучи багатогранною діяльністю, є формою фінансового, кредитного і
валютного регулювання. Банківська діяльність – це різновид
підприємницької діяльності, яка здійснюється банками на професійній
основі з метою отримання прибутку.

Держава зацікавлена в жорсткому регулюванні банківської діяльності за
допомогою якого держава забезпечує виконання своїх завдань і функцій.

Для здійснення банківської діяльності комерційні банки повинні отримати
від НБУ ліцензію та дотримуватися економічних нормативів.

Чинне законодавство визначає монопольне становище банків на ринку
банківських послуг та вплив банківської діяльності на економіку держави,
що в свою чергу викликає необхідність здійснення з боку НБУ банківського
регулювання і банківського нагляду.

Банківська діяльність повинна мати законний характер і здійснюватися
юридичними особами у встановленому законному порядку. Якщо порушується
встановлений порядок зайняття банківською діяльністю, то п. 2 ст. 202 КК
України передбачає кримінальну відповідальність за здійснення
банківської діяльності чи банківських операцій без державної реєстрації
або без спеціального дозволу, або з порушенням умов ліцензування, якщо
не було пов’язано з утриманням доходу у великих розмірах. (Отримання
доходу у великих розмірах вважається, коли ця сума в тисячу і більше
разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян).

Банківська діяльність отримує своє правове відображення в банківському
законодавстві – в системі нормативних актів, що видаються відповідними
органами держави. Звідси банківська діяльність тісно пов’язана з
банківським правом, яке створює можливість для регулювання і поліпшення
банківської діяльності.

Створення банківського законодавства, розвиток та формування банківської
системи, забезпечення правового регулювання банківської діяльності
обумовлює актуальність проблеми банківського права, визначення його
місця в системі юридичних наук.

Серед вчених немає єдності в розумінні сутності банківського права
України. Можна виділити дві домінуючі точки зору з цього питання. Одна з
них, що банківське право України – це самостійна галузь права, яка має
свій визначений предмет і метод правового регулювання. Однак автори цієї
точки зору, як правило, тільки констатують це, не наводячи на її користь
конкретних аргументів. В той же час в банківській сфері багато не
розроблених і не поставлених проблем і насамперед проблема створення
системи банківського права, розмежування його з фінансовим та цивільним
правом та ін.

На підтвердження самостійного характеру банківського права посилаються
також на думки зарубіжних вчених, які розглядають банківське право як
самостійну комплексну галузь права, не враховуючи різні фактори, що
впливають на формування банківського права в провідних країнах: рівень
та стан банківського законодавства, розвиток банківського бізнесу,
економічне середовище.

Інша точка зору в питанні про природу банківського права України – це
заперечення його самостійності як галузі права. Традиційно розглядають
банківське право як підгалузь фінансового права. Для підтвердження цього
наводяться такі аргументи: для банківського права відсутні характерні
лише для нього предмет і метод регулювання суспільних відносин, не
визначена сама природа і предмет цієї сфери в системі національного
правознавства, який відрізняється значною складністю, зокрема, існує
проблема співвідношення та розмежування безпосередньо предмета і методу
банківського і цивільного права.

Крім того, банківська сфера має справу з неоднорідними суспільними
відносинами і з врахування змістовних аспектів тут можуть
застосовуватися різні методи правового регулювання: вкладних приписів,
автономних рішень, координації та рекомендації.

Важливу роль для визначення системи банківського права України
відіграють стан банківського законодавства та банківської системи
України, які на сьогодні тільки формуються і вимагають цілісності та
комплексності підходу. Однак представники цієї позиції в перспективі не
заперечують проти необхідності формування нової галузі права, яка
повинна досліджувати механізми поєднання приватних і публічних
інтересів, враховувати специфіку банківської діяльності та особливості
її правового регулювання.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у
процесі банківської діяльності, зокрема відносини, які регулюють
принципи організації та діяльності банків і порядок здійснення ними
банківських послуг.

Метод правового регулювання банківської діяльності дещо неоднорідний. З
одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий
адміністративному праву, — інтереси держави представляють органи,
наділені нею владними повноваженнями. Існують також владні відносини між
НБУ і комерційними банками. З іншого боку відносини банків з клієнтурою
базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується
цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.

Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки
першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб’єктів цих
відносин, а завдяки другому – встановлює тільки межі для самостійного
врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового
регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає
поведінку суб’єктів у регулювання банківських суспільних відносин.

Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться насамперед у
загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки
банківських відносин, нормативних актах. До них відносяться Конституція
України, закони України, постанови Верховної Ради України, Укази
Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови,
положення й інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути
банків тощо.

У систему банківського права включаються не тільки норми, які
закріплюють загальні положення банківського права, поняття й структуру
банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською
діяльністю, а й норми, що регулюють відносини, пов’язані з організацією
розрахунків, операціями з цінними паперами, регулюванням кредитування та
правил валютних операцій.

Банківське право регулює правові основи розрахунків, виходячи з
принципу, що всі підприємства, установи й організації різних форм
власності зобов’язані зберігати кошти на рахунках у банках і
дотримуватися встановленого порядку проведення безготівкових
розрахунків. У законодавстві чітко визначений порядок відкриття рахунків
у кредитних установах, встановлені правові форми розрахунків та порядок
здійснення розрахунків по цих формах.

Норми банківського права закріплюють правові основи банківського
кредитування, визначають правове положення кредитних установ і принципи
їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та
платності, а також основи валютних відносин України з іноземними
державами та правила валютних операцій на території України.

Отже, всі правові норми, що регулюють організацію банківської системи і
проведення банківських операцій, у своїй сукупності формують визначений
комплекс норм і мають предметну єдність. Крім того, норми банківського
права включають норми інших галузей національного права, наприклад,
норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що
складаються при здійсненні банками та іншими фінансовими інститутами
банківських операцій або застосування застави у кредитних
правовідносинах. Норми адміністративного права регулюють управління
кредитною системою і визначають основи побудови банківської системи в
країні. Отже, можна зробити висновок, що банківське право слід
розглядати як комплексну галузь.

Однак ані предметна єдність цих норм, ані їхня комплексність не
визначає, що банківське право є самостійною галуззю єдиної правової
системи. Хоча в перспективі таке формування можливе. Банківське право
нині можна визнати як підгалузь фінансового права України, яка
спрямована на мобілізацію та розподіл коштів з метою забезпечення
виконання завдань і функцій держави. При цьому мобілізація й розподіл
грошових ресурсів здійснюються у процесі проведення банківських
операцій, при кредитуванні, регулюванні розрахункових і валютних
операцій, функціонуванні ринку цінних паперів.

Особливо великого значення для банківського права набувають норми
конституційного права, що встановлюють компетенцію органів законодавчої
і виконавчої влади у сфері кредитно-грошової політики, обігу державних
цінних паперів. В конституційному праві закріплені загальні принципи і
положення, що стосуються банківської діяльності держави. Наприклад, у
ст. 99 Конституції України зазначається, що забезпечення стабільності
грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – НБУ.

Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності
органів виконавчої влади, повноваження цих органів у сфері кредитування,
організації розрахунків і валютних операцій, обігу цінних паперів.
Банківське право регулює, в першу чергу, майнові відносини, що виникають
у сфері кредитування і проведенні розрахунків, і тим самим тісно
пов’язане з цивільним правом. Наприклад, у договорах банківського
рахунка та кредитного договору нормами цивільного права регулюються такі
питання, як укладення цих договорів, зміст прав та обов’язків сторін,
заставне забезпечення, ряд розрахункових і кредитних санкцій,
відповідальність сторін за належне виконання своїх обов’язків. Крім
того, комерційні банки, будучи суб’єктами господарської діяльності,
здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше
банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян,
керуються також у своїй діяльності нормами цивільного права.

Банківське право України регулює різноманітні за своїм змістом
банківські правовідносини, що пов’язані з банківською діяльністю та її
здійсненням. Численні й різноманітні норми та інститути банківського
права взаємопов’язані і відображають в їх єдності та узгодженості. Однак
суспільні відносини, що становлять предмет банківського права,
здійснюються через відповідну систему. Система банківського права – це
логічно послідовне і внутрішньо узгоджене розміщення норм та інститутів
банківського права.

Система банківського права об’єднує та характеризує співвідношення та
зовнішню структуру об’єднання нормативних актів, внутрішньо обумовлених
єдиною метою – регулюванням банківських правовідносин. Система
банківського права будується насамперед на підставі поділу її норм та
групи залежно від особистостей регульованих нею окремих видів суспільних
відносин. Відповідно складається така система банківського права
України: загальна частина та особлива, яка включає спеціальні
банківсько-правові інститути.

Загальна частина включає норми, які закріплюють загальні, принципові
положення банківського права і його статутні інститути.

До особливої частини належать норми, що регулюють основні функціональні
інститути банківського права, за допомогою яких безпосередньо
здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права
об’єднує такі інститути: договір банківського рахунка, банківське
кредитування, охорона банківської таємниці, валютні операції банків,
правове регулювання ринку цінних паперів та ін.

Банківське право України сьогодні можна розглядати в трьох аспектах: як
підгалузь фінансового права, що формується в самостійну комплексну
галузь права, як окрему навчальну дисципліну, яка вивчається в юридичних
та економічних вузах, і як науку, яка ще не розвинена, а об’єкт її
дослідження тільки створюється. Остання повинна вивчати категорії і
поняття, що стосуються прав регулювання банківської діяльності, та
виробляти рекомендації вдосконалення банківського права.

На сьогодні питанню формування цілісної системи банківського права не
приділяється належна увага, цей процес проходить безсистемно. Наука
банківського права тільки формується, а її методологія, понятійний
апарат знаходиться на стадії розробки. Відсутність теоретичного
обґрунтування місця і ролі банківського права в системі суспільних наук
впливає на його якість та практику застосування. Існуючі норми
банківського права не сприяють стійкості банківської системи і
національної валюти, стимулюють монополію банківського бізнесу, не
забезпечують захист прав і законних інтересів клієнтів та банків.

Таким чином, банківське право тісно пов’язане з економічними процесами в
державі і застосовується для врегулювання специфічних відносин, що
виникають у процесі банківської діяльності та надання банківських послуг

В умовах ринкової економіки банківське право відіграватиме дедалі більш
значну й активну роль у державі. Як інструмент вивчення
фінансово-кредитного механізму воно спрямоване на забезпечення
раціонального й ефективного функціонування банківської системи в
державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових
основ розрахунків та валютних відносин на територія України.

Банківське право ґрунтується як на загальноправових принципах, які
притаманні всьому національному праву (законності, верховенстві права та
рівності всіх перед законом), так і на спеціальних, які мають свої
специфічні ознаки і властиві банківській сфері.

В нинішніх ринкових умовах такі принципи мають сприяти вдосконаленню
економічних відносин і способів їх правового регулювання з метою
підвищення ефективності функціонування банківської системи, здатної
мобілізувати фінансові ресурси та сконцентрувати їх на пріоритетних
напрямах структурної перебудови економіки.

До спеціальних принципів банківського права належать:

принцип свободи банківської діяльності. Суб’єкти банківської діяльності
мають право без обмеженьприймати рішення і здійснювати самостійно
будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Обмеження у
здійсненні банківської діяльності передбачаються законодавством України;

принцип неухильного виконання економічних нормативів, встановлених НБУ,
норм чинного законодавства. Цей принцип зобов’язує суб’єктів банківських
правовідносин дотримуватись правил поведінки, приписуваних нормами
банківського права. Наприклад, правилами НБУ передбачено, що комерційні
банки зобов’язані дотримуватись економічних нормативів, встановлених
НБУ;

принцип поєднання публічних і приватних начал банківській сфері. З
одного боку, держава займається організацією, регулюванням і управлінням
банківською системою в інтересах всього суспільства. А з іншого,
проявляються приватні інтереси кредитних установ, клієнтів, тобто діє
паритет інтересів всіх суб’єктів банківського права;

принцип задоволення потреб клієнтів та максималізації отримання прибутку
банками;

принцип добровільності взаємовідносин і заінтересованості банківських
установ та їхніх клієнтів. Суб’єкти банківських правовідносин будують
відносини на підставі рівності сторін, їх диспозитивності та
ініціативності у формуванні та виконанні прав та обов’язків. У цих
відносинах проявляються взаємна воля і свідомість учасників;

принцип підтримки конкуренції та заборони економічної діяльності, що
спрямована на монополізацію і недобросовісну конкуренцію. Це означає, що
банкам забороняється укладати угоди з метою обмеження конкуренції у
банківській діяльності, а також монополізації умов надання кредитів,
інших послуг, встановлення процентних ставок і комісійної винагороди.
Комерційні банки не мають права без згоди НБУ зменшувати розмір
статутного капіталу і розподіляти резерви серед акціонерів банку.

Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства у сфері
банківської діяльності здійснює Антимонопольний комітет України.
Реорганізація комерційних банків проходить за погодженням з АКУ у
випадках, передбачених чинним законодавством.

Для подальшого розвитку конкуренції й обмеження появи монополізму серед
банків НБУ вживає заходів щодо лібералізації кредитного ринку через
створення однакових умов доступу для комерційних банків до кредитних
аукціонів НБУ, а також лібералізації валютного ринку;

принцип нагляду за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових
установ. У належному функціонуванні банківської системи найважливіша
роль відводиться нагляду. Без нього не може здійснюватися економічна
діяльність, за його допомогою забороняється втручання держави у
внутрішньогосподарську сферу комерційних банків, підприємств,
забезпечується законність у банківській сфері, запобігання
правопорушень, за його сигналами притягуються до відповідальності винні
особи.

На практиці останній принцип знаходить відображення тому, що Верховна
Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує кошторис та звіт про
його роботу, затверджу ліміт зовнішнього державного боргу); НБУ
контролює діяльність комерційних банків (встановлює для них економічні
нормативи, перевіряє створення їх шляхом реєстрації контролює додержання
ними законодавства), здійснює контроль за веденням касових операцій;
комерційні банки контролюють ліміти залишків готівки в касах для
юридичних осіб, порядок відкриття та закриття рахунків, здійснення .
валютних операцій через уповноважених банків тощо.

Банківська діяльність отримує своє правове виявлення в нормативних актах
(джерелах права), які видаються відповідними органами держави.

Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної
волі в нормативних актах — офіційних письмових документах компетентного
органу держави, в яких встановлюються норми права.

Важливе місце як джерела банківського права займають Цивільний кодекс
України, в якому містяться гл. 71 „Про позику, кредит і банківський
вклад”, гл. 72 „Про банківський рахунок”, гл. 73 „Про факторинг”, гл. 74
„Про розрахунки”, а також Господарський кодекс України (гл. 35). Норми
цих глав кодексів регулюють важливі аспекти банківської діяльності.

У системі банківського законодавства особлива роль відводиться законам,
які мають вищу юридичну силу і охоплюють найбільш важливі питання, що
виникають у банківській сфері. Серед діючих виділяються такі
фундаментальні закони, як Закон України від 7 грудня 2000 р. „Про банки
і банківську діяльність”, який визначає правові основи існування банків,
порядок створення й основні принципи їх діяльності, встановлює правову
природу взаємовідносин з клієнтами та захист, і Закон України від 20
травня 1999 р. „Про Національний банк України”, який регулює правовий
статус НБУ, його функції, повноваження, основи взаємовідносин з вищими
органами, мережу і порядок його роботи.

Серед джерел банківського права важливий блок тановлять підзаконні
нормативні акти, які можна поділити на дві групи.

1. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

2. Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери
банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ. Ці акти приймаються
в межах компетенції тієї організації, що їх видає, у формі постанов,
положень, наказів, інструкцій, правил тощо.

Важливе місце в банківській практиці займають також павові звичаї та
правила ділового обороту. При визначенні місця звичаю в ієрархії
правових норм слід виходити з того, що в більшості зарубіжних країн
звичай становить насамперед норму, що доповнює закон, в тих випадках,
коли відповідний припис в законі взагалі відсутній або він неповно
врегулював те чи інше положення. Прикладом легалізації впровадження
звичаю як джерела права є ст. 7 Цивільного Кодексу України „Звичай”.
Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового
обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлено актами
цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних
відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у
цивільних відносинах не застосовується.

Отже звичаї ділового обороту, що застосовуються в банківській практиці,
включають як міжнародні звичаї, що склалися в міжбанківській практиці,
так і правила ділового обороту, що носять міжнародний характер.

Ефективне функціонування банківської системи України багато в чому
визначається рівнем її правової основи і неможливе без визначення
правового статусу суб’єктів кредитної системи та детального
регламентування різних аспектів банківської діяльності. Створення
повноцінного банківського законодавства є запорукою належного управління
економікою держави, побудови механізму сучасної кредитної системи
України і формування правової держави.

Банківська система України функціонує на підставі цілої системи
нормативно-правових актів, яка визначається терміном „банківське
законодавство”. Загалом його можна визначити як систему нормативних
актів, що містять норми, котрі регулюють діяльність банків та інших
кредитно-фінансових інститутів, а також їхні взаємовідносини з
клієнтами. Банківське законодавство являє собою значний масив
різноманітних та юридичною силою, формою і сферою дії нормативних актів,
що мають визначену ієрархічну систему. Згідно з цим банківське
законодавство має ряд особливостей.

Перша – це міжгалузевий характер банківського законодавства, адже воно
містить норми різних галузей права. Найбільшого значення тут набувають
норми конституційного, адміністративного, цивільного та фінансового
права. Разом із тим багатогранність самої банківської діяльності дає
підстави включати до складу банківського законодавства ще й норми
кримінального права, цивільно-процесуального права та інших галузей
права. Враховуючи інтегративний характер банківського законодавства,
можна назвати його комплексною галуззю законодавства, яка становить
окрему специфічну структуру в системі національного законодавства.

Другою особливістю банківського законодавства України значна кількість
підзаконних нормативних актів, а законів, що регулюють різні аспекти
іпитання банківської діяльності, недостатньо. В таких країнах, як
Великобританія, Німеччина, США, Франція, налічує більше двох тисяч
законів, що забезпечують функціонування кредитної системи цих країн.

Недостатня кількість законів у цій сфері пояснюється, з одного боку,
складною і повільною процедурою їх прийняття, а з іншого – тим, що
банківські відносини надто динамічні. Це вимагає постійно вносити зміни,
спрямовані на вдосконалення зазначеної діяльності, що забезпечується
оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів. Отже, має місце
перекіс законодавства в бік відомчих нормативних актів.

Відомчі нормативні акти видаються на виконання та в межах закону і
покликані усунути прогалини в правовому регулюванні банківських
суспільних відносин.

Третьою особливістю банківського законодавства є те, що основний його
масив, як зазначалось, представлений відомчими нормативними актами. При
цьому деякі державні органи управління спеціальної компетенції
(Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і
фондового ринку) наділені функціями нормотворчого характеру і видають
підзаконні нормативні акти, які мають міжвідомчий характер і
відображають специфічну сферу їх діяльності, — є обов’язковими для всіх
юридичних і фізичних осіб.

Наступною особливістю банківського законодавства є проблема розмежування
його з іншими галузями законодавства (адміністративним, фінансовим і
цивільним законодавством), що має практичне значення для ефективного
розвитку і функціонування економіки. При цьому слід констатувати ключову
роль публічних начал в регулюванні банківської діяльності, зокрема, це
стосується питання меж втручання держави в банківську сферу.

Для вдосконалення банківського законодавства принципове значення має
процес його інтеграції та диференціації.

Інтеграція правового регулювання банківської діяльності забезпечує
посилення взаємозв’язку та взаємодії банківського законодавства з іншими
галузями законодавства (адміністративним, цивільним, фінансовим).

Диференціація правового регулювання банківської діяльності полягає в
його розмежуванні, в особливостях правового регулювання різних сфер
банківської діяльності (розрахункових, кредитних, валютних відносин та
ін.). В практичному плані мова йде про розмежування банківського права
на публічне і приватне, матеріальне і процесуальне тощо.

Як відомо, сучасний нормативний вакуум у сфері банківської діяльності
зумовлений зміною соціально-політичного устрою і напрямів економічного
розвитку країни. Деякі нормативні акти не завжди узгоджуються між собою,
інколи навіть суперечать один одному; слід багато ще зробити для
поліпшення правового регулювання банківських відносин і побудови
кредитної системи в Україні.

Серйозним недоліком для регулювання банківських відносин є внесення
частих змін до законів невдовзі після їх прийняття, як це мало місце,
наприклад, із попереднім Законом України „Про банки і банківську
діяльність”. Часті зміни та доповнення до законів не сприяють
стабільності банківського законодавства і негативно впливають на
практику його застосування суб’єктами господарювання.

Важливе значення для розвитку банківського законодавства має концепція
розвитку банківської системи України, яка повинна містити основні
напрями та шляхи вдосконалення банківського законодавства. Зокрема,
актуальним як у теоретичному, так і в практичному аспекті є питання його
кодифікації. В розробленому творчим колективом НБУ проекті концепції
розвитку банківської системи України передбачається створити на основі
всіх діючих законодавчих і нормативних документів систематизований
Кодекс нормативних актів щодо банківської діяльності, постійно
підтримуючи його в робочому стані та знайомлячи з ним всі банки України.

Істотне місце в удосконаленні банківського законодавства — займає
вирішення на законодавчому рівні таких питань: про банківську таємницю,
страхування депозитів та кредитів, про державну скарбницю України,
організацію та порядок роботи банківської системи в особливий період,
про систему державного банківського аудиту, про відповідальність банків
за незаконні банківські операції, про дочірній банк та інші кредитні
установи (фінансові та холдингові компанії), про банкрутство і
неспроможність кредитних установ, про механізм реорганізації банків, про
правове забезпечення електронних платіжних систем, про систему
страхування банківських цінностей під час їх зберігання та перевезення
тощо.

Робота щодо вдосконалення банківського законодавства не обмежується
прийняттям лише законів, необхідне й нормативне регулювання окремих сфер
банківської діяльності та їх відносин із клієнтами (розрахункових,
кредитних, валютних та ін.), формування спеціального механізму
реалізації тих чи інших положень у банківській сфері (йдеться про
формування кредитно-фінансового інституту трастових операцій, про
порядок виконання заставних зобов’язань при неповерненні кредитів, про
лібералізацію валютних операцій — переказ іноземної валюти за кордон або
залучення іноземних інвестицій, упорядкування засад вексельного обігу,
врегулювання інституту арешту коштів банків та ін.).

Аналіз чинного банківського законодавства свідчить, що воно знаходиться
ще на етапі становлення і розвитку і неповною мірою відповідає етапу
ринкової економіки.

Для банківського законодавства характерні такі негативні риси:

а) багаторівневий характер правового регулювання банківської діяльності
та наявності значної кількості підзаконних нармативних актів. У зв’язку
з цим важливого значення набуває питання дотримання ієрархії джерел
банківського права;

б) відсутність єдиного кодифікованого акту з банківської; діяльності;

в) динамічність норм банківського права і внесення частих змін і
доповнень до нормативних актів, що регулюють банківську діяльність;

г) суперечливість і складність багатьох нормативну, актів, їх
неузгодженість з актами, що стосуються взагалі народного господарства і
регулюють господарські відносини;

д) недостатня кількість офіційних джерел, де публікуються нормативні
акти з банківської діяльності, і труднощі що виникають з пошуком і
користуванням цими актами.

Існуюча публікація цих нормативних актів не відповідає формальним
вимогам обнародування, а умови їх розповсюдження не забезпечують
учасникам загальнодоступності актів.

Поряд із вдосконаленням безпосередньо банківського законодавства
складовою частиною цього процесу є здійснення інших заходів.

1. Норми банківського законодавства необхідно узгоджувати з нормами
інших галузей національного законодавства, тобто враховувати норми актів
суміжного законодавства, що виступають основою концептуального
характеру.

2. Відображати в чинному законодавстві міжнароднінорми і звичаї, що
застосовуються в банківській практиці.

3. Чіткіше розмежовувати повноваження законодавчих та виконавчих
органів у банківській сфер.

4. Обмежити до мінімуму втручання держави в банківську сферу і
намагатись ліквідувати монополізацію НБУ в управлінні
кредитно-банківською системою.

5. Систематично розробляти й видавати центральним банком методичні
вказівки та роз’яснення щодо деталізації застосування банківського
законодавства чи регулятивних правил.

6. Створити єдину державну систему реєстрації позичальників, тобто
такий централізований банк даних, де б накопичувалась інформація про
фінансовий стан позичальників, про попередню діяльність суб’єктів
господарювання, про міжнародних партнерів, що дозволило б зменшити
кредитний ризик комерційних банків.

7. Провести реформування бухгалтерського обліку в поєднанні з
удосконаленням аудиторських стандартів та аудиторської практики
(зокрема, розробити нормативні документи стосовно реорганізації
банківського бліку та звітності в банківській системі), посилити півень
їх застосування, враховуючи міжнародні стандарти бухобліку та аудиту.

8. Законодавчо врегулювати порядок організації та функціонування
електронних платіжних систем, утворити Єдину платіжну систему під
захистом Національного банку України.

9 Створити спеціальне агентство з питань реструктуризації банківських
активів, яке б організувало оперативну роботу з реструктуризації
управління банками та їх активами.

10. Вдосконалювати порядок створення Реєстру ненадійних позичальників.

11. Потребує уваги й практика реалізації законодавства, спрямованого на
запобігання використання банківської системи для легалізації брудних
доходів. Важливу роль в розвитку національного банківського
законодавства повинен відіграти процес міжнародного співробітництва у
сфері правового регулювання банківської діяльності, адаптації його до
відповідного законодавства Європейського Союзу, поступового приведення
нормативних актів України до Європейських стандартів.

Отже, чинне національне банківське законодавство в цілому знаходиться на
прогресивному напрямі і підпорядковується меті регулювання ринкової
системи економіки. Однак найважливішою його проблемою залишається
завдання розширення та якісного розвитку правового фундаменту управління
банківською системою і банківською діяльністю і відповідності сучасного
національного банківського законодавства міжнародним банківським
стандартам.

Удосконалення банківського законодавства сприятиме функціонуванню
ринкової економіки, прискоренню формування ефективної банківської
системи України.

Банківська система України та її роль у ринковій економіці

У загальному вигляді під банківською системою розуміється сукупність
різних видів банків та банківських інститутів, за допомогою яких
здійснюється мобілізація коштів і надаються клієнтурі різноманітні
послуги з прийому вкладів і надання кредитів.

Банківська система — це не довільне явище, а складова частина
кредитно-грошової системи, елемент економічного базису суспільства, що
розвивається за законами ринкової економіки. Ця система є
внутрішньоорганізована, взаємопов’язана, має загальну мету та завдання.

Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і
є#складовою частиною кредитної системи держави. Для нормального
функціонування банківська система має відповідати наступним вимогам.

У країні повинна бути достатня кількість діючих банків і кредитних
установ. Систему слід розглядати як таку, що систематично розвивається і
постійно кількісно та якісно змінюється.

У системі не повинно бути зайвих елементів. У цьому секторі економіки
мають бути відсутніми банківські установи, які не приступили до
виконання банківських, операцій у встановлені строки, діють без належним
чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або
утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про
створення.

У країні функціонує центральний банк, який виступає основним
координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції
управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці.
Важливе значення має індекс незалежності центрального банку від уряду,
який складається із таких елементів: система призначень функціонерів
центрального банку, взаємовідносини з урядом, конституційне закріплення
за центральним банком функцій цінової стабільності, монетарне
фінансування бюджетного дефіциту, монетарні інструменти.

Поряд із центральним банком діють найрізноманітніші кмерційні банки, які
охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні
зв’язки, дійснюють широкий діапазон банківських операцій та інансових
послуг для юридичних і фізичних осіб.

У країні діють банки й кредитні установи, які не обмежуються акумуляцією
і розподілом коштів підприємств, організацій, а й сприяють накопиченню
капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

Банківська система є складовою більш широкої системи — економічної
системи держави.

Таким чином, банки органічно вплетені у загальний механізм регулювання
господарського життя, тісно взаємодіють із бюджетом і податковою
системою, системою ціноутворення, з політикою цін і прибутків, з умовами
зовнішньоекономічної діяльності. Банківська система взаємодіє з
економікою, активно виливає на соціальну сферу, що проявляється в
накопиченні коштів населення і підприємств, сприяючи зростанню рівня
життя. Проте банківська система — це не механічне об’єднання різних
банків, а специфічна економічна структура, яка має особливе призначення
і виконує спеціальні функції в економіці держави.

Банківська система являє собою законодавчо визначену, чітко
структуровану сукупність фінансових інститутів, які займаються
банківською діяльністю. Специфіка банківської системи проявляється в її
функціях, а саме:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

б) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Важливою функцією банківської системи є функція створення грошей і
регулювання грошової маси, яка полягав втому, що банківська система
оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її
відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції приймають
участь всі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), і вона
стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає
в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів
господарювання і передаючи їх іншим, мають можливість змінювати
(трансформувати) величину й строки грошових капіталів та фінансові
ризики.

Крім зазначених функцій банківська система також виконує стабілізаційну
функцію, тобто функцію забезпечення сталості банківської діяльності та
грошового ринку. Для банківської діяльності характерна висока
ризикованість і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози
втрати грошей та банкрутства, тому боротьба з ризиками є важливим
завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки,
виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе
відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх
позичальників. Виконання банківською системою стабілізаційної функції
забезпечується: шляхом прийняття законів та інших нормативних актів, що
регламентують діяльність всіх ланок банківської системи та створення
належного механізму контролю й нагляду за дотриманням як чинного
законодавства, так і діяльності банків.

Отже, банківська система — це розгалужена сукупність банків, банківських
інститутів, фінансово-кредитних установ, що діють у межах єдиного
фінансово-кредитного механізму на чолі з центральним банком і йому
підпорядковуються.

Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу,
складається з двох рівнів. На першому рівні виступає Національний банк
України та його організаційна структура, на другому рівні — комерційні
банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності з
відповідною мережею установ (філії, відділення). В ст. 4 Закону України
„Про банки і банківську діяльність” визначено, що банківська система
України складається з Національного банку України та інших банків, що
створені і діють на території України відповідно до положень цього
Закону.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним
банком України, який відповідає за підтримання стабільності національної
грошової одиниці та функціонування банківської системи. Національний
банк України, як і центральні банки країн з ринковою економікою,
виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом
банківського регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного
регулювання економіки; за допомогою визначених законодавством функцій та
операцій він впливає на всі сфери економічного життя країни.

Національний банк України, будучи головним банком держави, виступає
координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції
управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці
країни. НБУ зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних
фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади,
веде рахунки Державного казначейства, приймає участь в обслуговуванні
державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх
погашення та виплати доходу за ними.

НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної
влади, має право законодавчої ініціативи і в своїй діяльності підзвітний
Президенту України та Верховній Раді України.

Як центральний банк держави, НБУ здійснює регулювання обсягу грошової
маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та
регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; процентну
політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами
на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними
резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.

НБУ має виключне право на емісію національної валюти, встановлює правила
введення її в обіг, зберігання і перевезення грошових знаків, організує
інкасацію, визначає порядок ведення касових операцій для банків,
підприємств і організацій.

НБУ, виконуючи функцію банку банків, забезпечує функціонування платіжної
системи, організує міжбанківські розрахунки, виступає для комерційних
банків своєрідним кредитором в останній інстанції, здійснює кредитування
(рефінансування) банків з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання
ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведення операцій РЕПО.

Як орган банківського регулювання і нагляду, НБУ здійснює державну
реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх
діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського
обліку та звітності в банках.

Важлива роль відводиться Національному банку як органу валютного
регулювання і валютного контролю, який видає нормативні акти щодо
ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та
організує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на
проведення операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за
діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

НБУ є юридичною особою, має статутний капітал, який знаходиться у
загальнодержавній власності, печатку із зображенням Державного Герба
України, займається господарською діяльністю. Отже, діяльність
Національного банку України скерована на забезпечення єдиної державної
політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і
розрахунків у народному господарстві.

До другого рівня банківської системи України відносяться комерційні
банки, які можуть бути різними за формами власності; спеціалізації та
сферами діяльності.

У ринковій економіці комерційним банкам належить велика роль, вони
акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам
повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення
депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і
розміщенням цінних паперів та ін.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, які діють в
різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма
видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням
господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне
навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на
комерційні банки, їх часто називають „супермаркетами фінансового ринку”.

В сучасних умовах спостерігаються тенденції розмежування функцій та
операцій комерційних банків з метою універсалізації їхньої роботи,
підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.

Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, не означає,
що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає
сферу своєї діяльності, виходячи із потреб клієнтури, яку він
обслуговує. Проте існує ряд основних, базових функцій комерційного
банку, які дозволяють зарахувати даний фінансовий інститут до установ
банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що
визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті,
посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Банківська система України є одним з найбільш динамічно розвинутих
секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин
відбувався досить швидко і де реально проходив процес демонополізації,
проявилася конкуренція, гроші та кредит набули ринкового змісту.

Сучасна банківська система країни — це сфера різноманітних послуг своїм
клієнтам: від традиційних депозитно-позичкових і розрахунково-касових
операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм
грошово-кредитних і фінансових інструментів, що використовуються
банківськими установами (лізинг, факторинг, траст та ін.). Сучасна
банківська система України як система ринкового типу знаходиться в
процесі становлення і має перспективи розвитку. На 1.01.2003 р. в
України діяло 157 банків із 2254 філіями, в яких працює близько 150 тис.
чоловік. Серед них 138 банків функціонують у формі акціонерних
товариств, 18 — товариства з обмеженою відповідальністю, 1
—кооперативний, у тому числі 22 банки створено за участю іноземного
капіталу і 6 банків із 100% іноземними капіталом, із них 2 банки —
державні. Крім того, налічується 203 фінансового-кредитні установи.
Порівняємо кількість діючих банків у провідних країнах: У США функціонує
12 тис. банків, Канаді — 6 тис, Німеччині — 4,5 тис, Росії — 1335,
Швейцарії — 700, Чехії — 38 банків.

Банківська система України становить органічну частину
загальноекономічного комплексу і безпосередньо взаємодіє з економікою
країни в цілому, вона повинна відігравати значну роль в економічних
процесах, що проявляється в утворенні оптимального середовища для
мобілізації й вільного переливання капіталів, нагромадження коштів для
структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку
підприємництва.

Ефективність банківської системи країни багато в чому залежить від
процесу її реструктуризації, проведення належної державної політики у
сфері банківської діяльності.

До цілей державної політики в банківській сфері відносяться:

уникнення надмірної концентрації економічної влади, обмеження прояву
монополізації і підтримання конкуренції в банківській діяльності;

забезпечення відповідності діяльності банківської системи
грошово-кредитний політиці держави;

підтримання політики достатньої концентрації банків з метою посилення
їхньої конкурентоспроможності;

забезпечення дотримання законів і правил, що передбачають високий рівень
ведення банківської справи;

задоволення потреб суспільства в одержанні різноманітних банківських
послуг;

попередження наслідків можливих криз в банківській системі;

забезпечення спроможності банків задовольняти потреби і законні інтереси
своїх клієнтів; стимулювання та сприяння високому рівню ефективності й
прибутковості операцій щодо розміщення кредитів у різні галузі
економіки.

З метою реалізації цілей державної політики в банківській сфері 14 липня
2000 р. був прийнятий Указ Президента України № 891/2000 „Про заходи
щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у
процесах економічних перетворень”.

Прийнятий Указ визначив головні правила стратегії і тактики розвитку
банківської системи країни, а саме:

• удосконалення правового регулювання банківської діяльності;

• забезпечення стабільності гривні, виконання банками важливої функції —
кредитування суб’єктів господарювання та громадян, зростання довіри
населення до вітчизняних банків.

На виконання зазначеного Указу була затверджена низка заходів,
спрямованих на зміцнення банківського сектору економіки, серед яких
підготовка і прийняття ряду законів та розроблення Комплексної програми
розвитку банківської системи України на 2001—2003 рр. В підготовленій
Кабінетом Міністрів України за участю Національного банку України
Комплексній програмі визначені стратегічні цілі подальшої розбудови
вітчизняної банківської системи та інструменти, спроможні забезпечити
фінансові потреби економічного зростання, дається стислий огляд стану
банківської системи України й аналіз існуючих проблем, визначені основні
принципи та концептуальні підходи до подальшого розвитку банківського
сектору за такими напрямами:

зростання рівня концентрації банківського капіталу;

стимулювання притоку іноземного капіталу;

створення умов для збільшення обсягів кредитування реального сектору
економіки; організація та забезпечення ефективної діяльності
Українського банку реконструкції та розвитку, універсальних та
спеціалізованих банків;

зміцнення ресурсної бази комерційних банків;

розвиток конкуренції на ринку банківських послуг;

удосконалення системи нагляду за діяльністю банків;

врегулювання в установленому порядку процедури банкрутства банків;

завершення гармонізації норм бухгалтерського обліку та звітності за
міжнародними стандартами та рекомендаціями Європейського Союзу;

• удосконалення порядку реалізації заставленого майна з метою захисту
інтересів кредиторів;

удосконалення банківського законодавства;

• стимулювання зростання обсягів грошових вкладів населення та
розширення гарантій збереження цих вкладів тощо.

Реалізація Комплексної програми розвитку банківської системи України
сприяла створенню належних організаційних, правових і методичних умов
для успішного виконання завдань, які стояли перед банківською системою.

Стабільності та підвищенню ефективності діяльності банківської системи
сприятиме і поглиблення реформ у банківській сфері сучасної України.
Насамперед мова йде про розроблений проект Комплексної програми розвитку
банківської системи України на 2003—2005 роки, який обговорювався 2
квітня 2003 року у Верховній Раді України, де відбулися парламентські
слухання з проблем розвитку вітчизняної банківської системи;
проаналізовані ключові проблеми законодавчого забезпечення її
оптимального функціонування і визначені стратегічні напрями подальшого
розвитку банківської системи України.

Основні функції центральних банків та їх роль у майбутньому

PAGE

PAGE 4

Похожие записи