17

Зміст

Вступ

1. Зовнішній борг України та його структура

2. Роль НБУ в обслуговуванні зовнішнього боргу України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Реформування економіки України, забезпечення її поступового зростання
потребують, насамперед, залучення значного обсягу додаткових ресурсів.
Їх недостатність спонукає уряд країни до пошуку альтернативних джерел,
якими виступають зовнішні запозичення, а їх ефективне використання
вимагає розробки відповідних державних механізмів управління ними.

Управління державним боргом країни в умовах глобалізації ускладнюється
внаслідок трансформації взаємовідносин суто позичальника і кредитора у
проблему наднаціонального рівня. Брак внутрішніх заощаджень у
країнах-позичальниках і випадки неспроможності деяких з них
обслуговувати власні зовнішні борги значно ускладнюють цю проблему.

У світовій практиці застосовувались різні підходи та відповідні програми
щодо подолання або зменшення масштабів негативних явищ, пов’язаних з
невдалими процедурами управління державним боргом.

Більшість з таких програм і проектів, зокрема розроблених Н. Брейді,
іншими фахівцями та міжнародними фінансовими організаціями, стосувались
країн, у яких уже були значні обсяги заборгованості перед зовнішніми
кредиторами та виникали труднощі щодо їх обслуговування. Ці програми, в
основному, мали характер загальних рекомендацій, не завжди враховували
національні особливості країн, були спрямовані на вирішення тимчасових
проблем, що не давало змогу отримати очікуваний позитивний ефект.

Системи управління державним боргом різних країн мають спільні недоліки.
Насамперед, це відсутність довгострокового цілеспрямованого
стратегічного управління державним боргом. Справедливість такого
твердження доведено практикою зовнішнього боргування в Україні, що
супроводжувалась численними кризами заборгованості та погіршенням
загальної соціальної економічної ситуації в країні.

Значною мірою ці негативні явища зумовлені тим, що зазначена проблема не
дістала належного науково-теоретичного обґрунтування. Це свідчить про
необхідність глибинного теоретико-методологічного дослідження проблем
управління боргом країн, визначення його особливостей з огляду на
національні та соціально-економічні умови України, а також обґрунтування
напрямів стратегічного управління державним зовнішнім боргом.

1. Зовнішній борг України та його структура

Основними складовими державного боргу, які відображають сфери розміщення
державних боргових зобов’язань, виступають зовнішній та внутрішній
борги. Але, якщо поява внутрішнього боргу приходиться безпосередньо на
час появи державного боргу, то поява категорії «зовнішній борг»
приходиться на час, коли держава була не здатна задовольняти власні
потреби за рахунок подальшого збільшення внутрішнього боргу внаслідок
обмеженості внутрішніх ресурсів країни чи інших причин.

Однак, в умовах постійної інтернаціоналізації економічного життя, яка
проявляється у зростанні руху капіталів між країнами, підвищенні
міжнародних валютно-фінансових та грошово-кредитних відносин, динамічний
розвиток будь-якої національної економіки за сучасних умов значною мірою
залежить від здатності використовувати саме зовнішні джерела фінансових
ресурсів, ефективної участі в роботі міжнародних ринків фінансів та
капіталів, активної інтеграції до діючих структур кредитного сприяння, а
залучення фінансових коштів зарубіжного походження може відіграти
стабілізуючу роль не лише на ринку валют, а й у монетарній сфері [2, с.
22].

Зважаючи на ці та інші причини, зовнішня заборгованість у сучасних
умовах має суттєвий вплив на економіку будь-якої країни, і перш за все,
на державні фінанси, платіжний баланс, залучення іноземних інвестицій.
Однак, при неефективному управлінні зовнішнім боргом він може стати
фактором, що може викликати кризу, стримувати її подолання і гальмувати
початок економічного зростання. Для вирішення даної проблеми необхідно
застосувати комплексний підхід, який потребує використання світового
досвіду, а також вдатися до пошуку нетрадиційних засобів і підходів.
Перш за все, до проведення певного дослідження, розробки та впровадження
відповідних заходів необхідно визначитись з базовими поняттями та
категоріями. Поняття державного зовнішнього боргу, його структури,
процесу управління та регулювання, як і безпосередньо доцільності
здійснення державних запозичень, залежно від різноманітних обставин
можуть суттєво відрізнятись одне від одного, що вимагає ще на
підготовчому етапі певної уваги, деталізації і конкретизації.

Державний зовнішній борг є складовою частиною економічної системи,
справляючи пряму та опосередковану дії на багато з її елементів,
зокрема, на державний бюджет, грошово-кредитну і валютні системи, рівень
інфляції, внутрішні і зовнішні заощадження, іноземні інвестиції тощо.
Таким чином, зовнішній борг впливає на економіку країни в цілому, а
можливості його ефективного використання в більшості визначаються
загальним рівнем розвитку економіки і зачіпають практично всі елементи
економічної системи [6, с. 70].

Після набуття незалежності вперше Україна звернулася до зовнішніх
запозичень лише в 1992 році. Утворення зовнішнього боргу незалежної
України розпочалося з кредитів підприємствам під гарантії Уряду, які на
01.01.1993 складали 100% всієї зовнішньої заборгованості країни.
Державні гарантії надавалися за кредитами міжнародних фінансових
організацій та за експортними кредитними лініями, відкритими урядами
іноземних держав відповідно до міждержавних та міжурядових угод, за
якими найбільшими кредиторами українських підприємств виступали США та
ФРН. Але надання кредитів носило безсистемний характер і лише для 49% з
них передбачалося, що відповідальність за їх погашення будуть нести самі
кредитори, відповідальність за погашення інших кредитів з самого початку
покладалася на Державний бюджет.

Державний зовнішній борг України з 1992 року поступово зростав. Це
обумовлювалося цілим рядом факторів, серед яких треба окремо виділити
дефіцитність державного бюджету та платіжного балансу, неефективне
використання залучених кредитів та відсутність належного контролю за цим
процесом, висока залежність від імпорту енергоносіїв, несприятливий
інвестиційний клімат. Найбільшою мірою формування боргу було пов’язано з
бюджетними дефіцитами, які тривалий час мали місце, що призводило до
проблем з обслуговуванням боргу. Обсяг зовнішнього боргу України
протягом усього періоду, з часу отримання перших кредитів включно до
2007 року, постійно зростав, причому, найбільший приріст відбувся в 1993
та 1995 роках. У 2007 році спостерігається падіння обсягу зовнішньої
заборгованості, але така ситуація була тимчасовою і не свідчить про
настання тривалої тенденції зменшення зовнішнього боргу. Зокрема, у
2004-2007 роках обсяг зовнішнього боргу знову почав зростати, в тому
числі, і за рахунок отримання нових кредитів та розміщення на зовнішніх
фінансових ринках державних боргових зобов’язань (табл. 1.1) [1, с. 20].

Таблиця 1.1

Державний прямий та гарантований борг України за станом на 31.12.2007 р.

дол. СШАгрн.%Загальна сума державного прямого та гарантованого боргу14
541 199,7977 526 406,70100,00Прямий борг12 404 302,0766 133
536,5085,30внутрішній борг3 849 532,4420 523 782,1626,47зовнішній борг8
554 769,6345 609 754,3458,831. Заборгованість за позиками, наданими
міжн. організ-ми екон. розвитку2 527 156,8513 473 536,7417,38Європейське
Співтовариство289 907,181 545 640,141,99ЄБРР24 282,18129
460,430,17Світовий Банк2 212 967,4911 798 436,1715,222. Заборгованість
за позиками, наданими закордонними органами управління2 886 045,8215 386
953,3119,85Італія92 233,11491 740,850,63Німеччина420 860,962 243
820,232,89Росія1 681 105,868 962 815,8911,56США248 205,871 323
309,591,71Туркменистан246 499,991 314 214,671,70Франція34 782,43185
442,520,24Японія162 357,60865 609,561,123. Заборгованість за позиками,
наданими іноземними комерційними банками2 479,2213 217,990,02Bankers
Trust Luxembourg S.A.873,564 657,400,01Chase Manhattan Bank Luxembourg
S.A.63,89340,640,00E.M.Sovereіgn Іnvestments B.V.263,951
407,250,00Баварський об’єднаний банк1 277,826 812,700,014.
Заборгованість, не віднесена до інших категорій3 139 087,7416 736
046,3021,59ОЗДП 1995 року150 405,00801 884,261,03ОЗДП 2001 року1 988
682,7410 602 662,0413,68ОЗДП 2005 року1 000 000,005 331
500,006,88Гарантований борг2 136 897,7211 392 870,2014,70Внутрішній
борг181,24966,250,00Зовнішній борг2 136 716,4811 391 903,9514,691.
Заборгованість за позиками, наданими міжн. організ-ми екон. розвитку2
070 784,7811 040 389,0814,24ЄБРР183 524,35978 460,091,26МВФ1 829 274,059
752 774,6112,58Світовий Банк57 986,38309 154,380,402. Заборгованість за
позиками, наданими закордонними органами управління29 075,88155
018,060,20Німеччина29 075,88155 018,060,203. Заборгованість за позиками,
наданими іноземними комерційними банками36 855,82196
496,810,25Баварський об’єднаний банк36 855,82196 496,810,25

Але курс національної валюти за цей же період знецінився більше ніж у 3
рази, що і стало другою головною причиною зростання розміру зовнішнього
боргу у гривневому еквіваленті та відношення зовнішній борг до ВВП. Саме
пікове зростання (девальвація) курсу національної валюти у 2001 та 2002
роках зумовили значне зростання гривневого еквіваленту зовнішнього боргу
та його частки у ВВП країни. Слід також зазначити, що темпи приросту
зовнішнього боргу України є одними з найбільших серед країн колишнього
СРСР.

2. Роль НБУ в обслуговуванні зовнішнього боргу України

Національний банк як фінансовий агент уряду посідає основне місце на
ринку державних облігацій, оскільки здійснює їх розміщення, депозитарне
та розрахункове обслуговування обігу і погашення цінних паперів уряду, а
також нагляд за діяльністю учасників ринку. Окрім того, НБУ використовує
ОВДП як інструмент регулювання грошового ринку.

До основних методів фінансування внутрішнього державного боргу за участю
центрального банку слід віднести:

здійснення емісії грошей;

надання прямих кредитів центрального банку уряду;

залучення внутрішніх позик.

Найпростішим методом фінансування державного боргу є емісія грошей
центрального банку, внаслідок якої збільшується обсяг доходів бюджету за
рахунок різниці між номінальною вартістю грошей та фактичними затратами
на їх виготовлення (сеньйораж). Недоліком цього методу є посилення
інфляції та знецінення грошей внаслідок зростання кількості засобів
платежу в обігу, незабезпечених реальними активами.

Надання прямих кредитів центральним банком уряду є досить простим
способом покриття дефіциту державного бюджету. За своєю суттю надання
прямих кредитів не відрізняється від емісії грошей і використання цього
методу в розвинутих країнах або заборонене взагалі, або здійснюється в
межах чітко визначених параметрів (наприклад, для кредитування
тимчасового «сезонного» розриву між видатками та надходженнями бюджету).
Широкого поширення надання прямих кредитів уряду для покриття дефіциту
державного бюджету набуло в країнах, що розвиваються [4, с. 43].

Активне застосування цих двох методів не є доцільним, особливо при
значній питомій вазі зовнішнього державного боргу, оскільки сплачувати
його слід у іноземній валюті.

Важливим джерелом покриття дефіциту державного бюджету є внутрішні
державні позики, що мобілізуються шляхом акумулювання тимчасово вільних
грошових коштів юридичних та фізичних осіб (банків, фінансових компаній,
підприємств, населення) на певний термін на умовах виплати доходу й
оформлюються борговими зобов’язаннями держави у безготівковій чи
готівковій формі. Важливе значення при цьому має вид джерела фінансових
коштів — чи цінні папери уряду розміщуються серед приватних суб’єктів,
чи їх купує центральний банк.

При первинному розміщенні державних цінних паперів у центральному банку
останній випускає в обіг додатковий обсяг незабезпечених засобів
платежу, що призводить до інфляції. Така операція центрального банку є
лише прихованою емісією і має ті ж негативні наслідки, що й попередні
методи.

Зовнішній державний борг складається із заборгованості за кредитами
(позиками) держави, залученими з іноземних джерел. Залежно від того, чи
держава виступає позичальником чи гарантом погашення цих кредитів
(позик) іншими позичальниками, зовнішній державний борг поділяється на:

прямий зовнішній державний борг — формується через залучення іноземних
кредитів, безпосереднім позичальником яких є держава, та випуск
державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик;

умовний зовнішній державний борг — формується за рахунок іноземних
кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії.

Зростання державного боргу і його обслуговування повинно
супроводжуватися виробленням ефективної стратегії управління державним
боргом. До найважливіших заходів у цій сфері відносять: вироблення
стратегії державного запозичення, обслуговування накопиченого державного
боргу, аналіз та прогнозування-обсягів боргу, оцінка впливу державних
запозичень на макроекономічну ситуацію в країні (особливо щодо
зовнішнього державного боргу). Управління зовнішнім державним боргом та
його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі
якого сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього
державного боргу України [3, с. 18].

Національний банк як «банкір уряду» виступає у ролі обслуговуючого
банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету, і виконує функції
платіжного агента уряду. НБУ виконує операції щодо обслуговування
зовнішнього державного боргу з метою задоволення поточних потреб уряду в
іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов’язань. Окрім
того, Національний банк здійснює моніторинг стану загальної зовнішньої
довгострокової заборгованості країни і контролює дотримання ліміту
державного зовнішнього боргу України, який за поданням Кабінету
Міністрів затверджується Верховною Радою України.

Мета управління зовнішнім боргом полягає у забезпеченні за рахунок
зовнішніх позик економічного розвитку країни й уникненні при цьому
макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому. У
світовій практиці оцінка рівня зовнішньої заборгованості країни
здійснюється з погляду економічного розвитку держави у зіставленні з
основними макроекономічними показниками.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж зростає ВВП, то обслуговування
державного боргу фактично здійснюється за рахунок зниження життєвого
рівня населення. Якщо ж державний борг зростає в умовах падіння ВВП, то
наслідки для країни-боржника будуть більш негативними. Накопичення ж
боргів з року в рік може спричинити до поступового сповзання країни в
боргову кабалу і призвести до втрати країною політичних позицій у
світовому співтоваристві.

Важливий напрямок управління державним боргом — це проведення погашення
одержаних коштів.

У світовій практиці використовуються декілька способів погашення
державного боргу:

1. Проведення передбачених умовами позик виплат основного боргу в
установлені строки.

2. Здійснення рефінансування позик.

3. Викуп боргу, або обмін боргових зобов’язань на інші активи, які
знаходяться в державній власності.

4. Списання боргу повністю, або частково, яке проводиться за ініціативою
боржника та за рішенням кредиторів.

5. Анулювання (повна відмова)від виплати боргу.

Рефінансування державного боргу — це погашення боргу за рахунок коштів,
мобілізованих шляхом емісії і розміщення нових боргових цінних паперів
або проведення реструктуризації позик. Кожний з названих способів
рефінансування боргу має позитивні і негативні сторони. Залучення коштів
в процесі розміщення нових боргових цінних паперів держави є більш
сприятливим для кредиторів. Адже в такому разі умови і строки погашення
боргу не зменшуються [5, с. 102].

Разом з тим, такі операції є більш затратними для держави. Негативом в
використанні цього способу є і те, що відбувається накопичення боргу. В
умовах здійснення незваженої політики управління боргом така тактика
може привести до так званої перевернутої піраміди, коли поточні борги
погашаються за рахунок нових наростаючих емісій. В кінці-кінців цей
спосіб може обернутися тим, що фінансування боргу стає нераціональним і
навіть збитковим (в порівнянні з іншими способами) для держави.

Реструктуризація боргу — це угода про прийняття нового плану погашення
боргу. Реструктуризація може проводитися різними способами:

1) пролонгації боргу;

2) прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу;

3) введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини
основного боргу;

4) проведення конверсії боргу.

Конверсія позик — це обмін поточних державних позик на нові
зобов’язання. При цьому проводиться зміна первісних умов позики: строків
погашення, ставок процентів, способів виплати доходів та ін. Конверсія
може бути добровільною, обов’язковою і примусовою.

В разі прийняття примусового варіанту конверсія проводиться тільки в
рамках установленого періоду. Використовуються також такі методи
рефінансування, пов’язані з конверсією, як консолідація позик
(переведення короткострокових зобов’язань в довгострокові) та уніфікація
позик (заміна або об’єднання декількох зобов’язань в одну позику).

При проведені конверсії державні органи управління, як правило,
намагаються перенести строки погашення позик на більш віддалені періоди.
Це досягається, наприклад, шляхом заміни старих боргових цінних паперів
новими.

Такі операції є менш затратними з боку організації їх проведення
порівняно з емісією і розміщенням нових, не пов’язаних позик та вони є
більш складними за виконанням. Адже проведення конверсії позик потребує
одержання згоди всіх або більшості кредиторів держави [3, с. 19].

За 2007 рік загальний зовнішній (державний та приватний) довгостроковий
борг України збільшився на 0,7 млрд. дол. США, або на 5,8%, і на кінець
року становив 12,8 млрд. дол. США (30,9% до ВВП).

На обсяг та структуру зовнішнього боргу у 2007 році вплинуло:

зменшення державного боргу України перед Урядом Російської Федерації на
5% в результаті проведення заліку взаємної заборгованості на суму 97,8
млн. дол. США;

зменшення в 1,6 разу порівняно з попереднім роком обсягів іноземних
кредитів, залучених державою або під державні гарантії;

зменшення суми зобов’язань перед МВФ;

додатковий випуск облігацій зовнішньої державної позики, деномінованих у
доларах США.

У структурі зовнішнього довгострокового боргу 80% від загального обсягу
становив державний борг, обсяг якого порівняно з попереднім роком
залишився незмінним і становив 10,2 млрд. дол. США. Частка приватного
довгострокового боргу зросла за рік на 4 процентних пункти, а його обсяг
за цей період збільшився на 30% і кінець року становив 2,58 млрд. дол.
США.

У структурі зовнішнього державного довгострокового боргу в розрізі
кредиторів основну частку становила заборгованість: — за позичками ЄС та
міжнародних фінансових організацій (МВФ, СБ, ЄБРР) — 45,1% від
державного зовнішнього довгострокового боргу України (4,6 млрд. дол.
США);

перед приватними кредиторами за облігаціями зовнішніх державних позик
1995 та 2000 років — 25,5% (2,6 млрд. дол. США);

перед Урядом Російської Федерації — 17,7% (1,8 млрд. дол. США) та
Туркменистану — 2,9% (0,3 млрд. дол. США);

за кредитами країн — світових донорів (Німеччина, США і Японія разом) —
8,8% (0,9 млрд. дол. США).

Упродовж 2007 року обсяг залучених в Україну довгострокових кредитів
становив 2,3 млрд. дол. США, у тому числі 1,8 млрд. дол. США (78% від
загального обсягу одержаних довгострокових кредитних коштів) —
приватними позичальниками. За цей же період погашено кредитів на суму
2,2 млрд. дол. США, у тому числі за зовнішнім державним боргом — на суму
0,9 млрд. дол. США. Сальдо за операціями з одержання та погашення
зовнішнього довгострокового боргу в 2007 році було позитивним і
становило 0,1 млрд. дол. США (торік — 0,57 млрд. дол. США).

У 2007 році Національним банком України зареєстровано 1245 кредитних
проектів на одержання приватними позичальниками — резидентами України
кредитів в іноземній валюті від нерезидентів на загальну суму 4,3 млрд.
дол. США, з яких частка кредитних проектів, що фінансувалися на
довгостроковій основі, становила 72% (3,1 млрд. дол. США). Процентна
ставка за більшістю кредитів не перевищувала 10% річних.

У структурі зовнішньої заборгованості за позичальниками частка приватних
позичальників — небанківських установ — становила 82% (3,2 млрд. дол.
США). Решту (18%) становила частка приватного негарантованого боргу
банківських установ України, при цьому біля 3% від суми приватного боргу
припадало на субординований борг за іноземними кредитами, що залучалися
банками України з метою збільшення розміру їх капіталу.

Висновки

Нестача внутрішніх джерел ресурсів та інвестицій спонукають уряд країни
до пошуку альтернативних джерел, якими виступають запозичення, що
здійснюються на зовнішніх боргових ринках. Таким чином, країна має змогу
використовувати додаткові можливості для покращання економічної
ситуації, макроекономічних показників її розвитку, стану платіжного
балансу, підвищення рівня споживання тощо. При цьому зовнішні
запозичення не відокремлені від загальноекономічних процесів
країни-позичальника, завдання щодо управління ними покладається на
відповідні державні органи, а наслідки залучення коштів для країни
безпосередньо залежать від ефективності використовуваних механізмів
державного управління.

Існують закономірності, за якими до зовнішніх запозичень звертаються
уряди країн незалежно від рівня розвитку їх економіки. Є необхідність
створення адекватних механізмів управління, передусім розробки стратегії
боргування, що являє собою багатоплановий процес, який є невід’ємною
складовою фінансової політики уряду, спрямований на довгострокову
перспективу, ключові, визначальні для держави цілі, від досягнення яких
залежить її соціально-економічний прогрес.

Основними принципами стратегічного управління державним зовнішнім боргом
є: стратегія управління державним боргом має бути зорієнтована на
структурне реформування економіки виходячи з національних інтересів
держави та її фінансової безпеки; управління має бути довгостроковим,
стратегічним, спрямовуватися на збільшення терміну погашення
заборгованості й скорочення витрат на обслуговування боргу, контроль за
утворенням рівномірного графіка обслуговування боргу; необхідно
диверсифікувати джерела залучення коштів в економіку України з подальшим
переміщенням акценту в бік залучення інвестиційних ресурсів, посилити
увагу до управління кредитним рейтингом країни, активніше
використовувати можливості внутрішнього ринку; кошти, що залучені із
зовнішніх фінансових джерел, слід вкладати у найбільш ефективні програми
і розглядати їх використання з погляду економічної доцільності.

Інтеграцію України у світове та європейське економічне господарство слід
розглядати як важливу умову подолання кризового стану економіки країни,
більш вільного доступу до світових фінансових ринків, позитивного
вирішення питання щодо державного зовнішнього боргу, створення більш
сприятливих умов для участі України в процесі економічної
інтернаціоналізації, руху кредитних ресурсів та потоків капіталів. Саме
тому цей напрям залишається актуальним і потребує подальшого
дослідження.

Вітчизняна політика управління державним боргом має будуватися на
принципах раціонального запозичення, ефективного використання позик і
безумовного (своєчасного та повного) виконання зобов’язань. При цьому
подальший розвиток державних запозичень в Україні визначатиметься
характером і результатами вирішення таких завдань. Перше – спрямування
державних інвестицій на здійснення структурної та інноваційної
перебудови економіки. Друге – забезпечення прозорих процедур
використання державних позик через трансмісійний механізм програмного
урядового кредитування, опосередкованого спеціалізованою фінансовою
установою – Банком розвитку. Третє – перебудова системи державних
гарантій для їх розповсюдження (на конкурсній основі) на цінні папери
підприємств та організацій, що здійснюють свою діяльність у пріоритетних
сферах соціально-економічного розвитку.

Список використаних джерел

1. Вахненко Т. Концептуальні засади управління зовнішнім національним
боргом України// Політичний економічний журнал України. – 2007. – №1
С.14-24.

2. Вахненко Т. Теоретичні засади формування зовнішнього національного
боргу. // Вісник Національного банку України.- 2006.- № 9.- C.16-25.

3. Горобець О.Г. Державний борг України та його вплив на розподіл
валового внутрішнього продукту // Актуальні проблеми економіки.- 2005.-
№ 3.- C.17-24.

4. Губарєв О.О. Макроекономіка. — Х.: ВД «ІНЖЕК», 2004. — 178 с.

5. Дудченко В.Ю. Національний банк України в системі управління
внутрішнім державним боргом // Проблеми і перспективи розвитку
банківської системи України: Зб. тез доповідей VII Всеукраїнської
науково-практичної конференції (25-26 листопада 2004 р.): Збірник:
Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2004.- 132 c.

6. Заверуха І.Б. Державний борг України: проблеми правового регулювання.
— Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2006. — 309 с.

Похожие записи