Реферат на тему:

Ресурси комерційних банків та порядок їх регулювання

План

1. Кредитне регулювання, банківські ресурси, їх види та класифікація

2. Власний капітал банку, його склад, структура, джерела формування,
механізм поновлення, функції

3. Характеристика залучених і запозичених банківських ресурсів

4. Депозитні (вкладні) операції комерційних банків, їх види та
характеристика

5. Управління ресурсами комерційних банків на макроекономічному рівні

5.1. Облікова політика

5.2. Політика відкритого ринку

5.3. Регулювання обов’язкових резервів

6. Управління ресурсами комерційних банків на мікрорівні

7. Кредитні та інші вклади ресурсів комерційних банків, їх прогнозування
та регулювання

8. Нормативні показники діяльності комерційного банку, їх роль і
значення для регулювання ресурсів банку, їх розміщення

8.1. Нормативи капіталу

8.2. Нормативи ліквідності

8.3. Нормативи ризику

9. Контроль НБУ за дотриманням і показників діяльності комерційних
банків. Санкції

1. Кредитне регулювання, банківські ресурси, їх види та класифікація

Кредитне регулювання — це спеціальна низка заходів держави, що
здійснюються через банківську систему і спрямовані на зміну обсягу
структури та динаміки кредитного ринку з метою впливу на стан економіки.

Банківські ресурси — це сукупність грошових коштів, що знаходяться у
розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення активних та
інших операцій. Таким чином, банківські ресурси можна вважати
банківським капіталом.

Згідно зі статтею 4 Закону «Про банки і банківську діяльність» держава
самостійно формує та використовує власні банківські ресурси, які
складаються з коштів банків, залишків коштів на поточних рахунках
підприємств, установ та організацій, вкладів населення, коштів на
бюджетних рахунках, коштів у міжбанківських розрахунках та інших
грошових ресурсів.

2. Власний капітал банку, його склад, структура, джерела формування,
механізм поновлення, функції

Власний капітал банку займає незначну частку у загальному обсязі
капіталу банку (до 10%), що обумовлено специфікою діяльності
комерційного банку як установи, що здійснює мобілізацію тимчасово
вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику.
Проте власний капітал має важливе значення для ефективного здійснення
банківської діяльності. Він виконує три важливі функції:

1) захисна — страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист
інтересів кредиторів комерційного банку у випадку його ліквідації або
банкрутства;

2) оперативна — особливо важлива у період початку функціонування банку,
що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати
придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової
діяльності;

3) регулююча — при встановленні економічних нормативів регулювання
комерційних банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку.

Власний капітал банку при обчисленні економічних нормативів поділяють на
капітал першого та другого рівня (основний та додатковий):

До основного капіталу відносять:

— зареєстрований статутний капітал банку;

— емісійні різниці;

— результати минулих років (нерозподілений прибуток);

— результати минулого року, що очікують затвердження (розподілу).

До додаткового капіталу належать:

— загальні резерви банку;

— резервний фонд;

— результати переоцінки основних засобів;

— результат поточного року (нерозподілений прибуток).

3. Характеристика залучених і запозичених банківських ресурсів

Залучені та запозичені банківські ресурси складають переважну частину
банківських ресурсів (85-90%). Тому їм притаманний широкий спектр форм і
видів залучення, що характеризується їх класифікацією.

Залучені ресурси банків існують у двох основних юридично-правових
формах: у формі депозитів та формі короткострокових боргових цінних
паперів.

Характеристика залучених банківських ресурсів.

1. Кошти до запитання суб’єктів господарської діяльності — поточні
рахунки суб’єктів, кошти за довірчими операціями, кошти в розрахунках,
розподільчі рахунки суб’єктів господарської діяльності, цільові кошти до
запитання, кошти для розрахунків платіжними картками.

2. Строкові кошти суб’єктів господарської діяльності — короткострокові й
довгострокові депозити суб’єктів господарської діяльності, кошти
отримані за операціями ДЕПО.

3. Кошти до запитання фізичних осіб — поточні рахунки, кошти за
довірчими операціями фізичних осіб, кошти в розрахунках, кошти фізичних
осіб для розрахунків платіжними картками.

4. Строкові кошти фізичних осіб — короткострокові та довгострокові
депозити фізичних осіб.

5. Кошти бюджету й позабюджетних фондів України — кошти бюджетів України
до розподілу, кошти Державного бюджету України, бюджетні кошти клієнтів,
які утримуються з Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів та
бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з місцевих бюджетів, кошти
позабюджетних фондів.

6. Кредиторська заборгованість — кредиторська заборгованість за
операціями з клієнтами банку, сума транзитних рахунків за операціями з
клієнтами банку.

7. Цінні папери власного боргу (крім субординованого боргу) — прості
векселі, емітовані банком, ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані
банком.

Запозичені банківські ресурси також характеризуються двома
юридично-правовими формами реалізації: кредити, отримані від інших
банків (в тому числі НБУ), та цінні папери субординованого боргу.

Характеристика запозичених банківських ресурсів.

1. Кошти НБУ — коррахунок НБУ в комерційному банку, короткострокові
кредити, отримані від НБУ-(овердрафт за коррахунком, за операціями РЕПО,
через аукціони, ломбардні кредити, стабілізаційний кредит, інші
кредити), довгострокові кредити, отримані від НБУ (через аукціон, за
рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, стабілізаційний
кредит, інші довгострокові кредити).

2. Кошти інших банків — кошти до запитання інших банків
(кореспондентські рахунки), строкові депозити інших банків (депозити
овернайт, гарантійні депозити, короткострокові та довгострокові
депозити), кредити, отримані від інших банків (овердрафт за
коррахунками, кредити овернайт, за операціями РЕПО, інші короткострокові
та довгострокові кредити, отримані від інших банків, фінансовий лізинг
від інших банків).

3. Кредиторська заборгованість за операціями з банками — кредиторська
заборгованість за операціями з готівкою, інша кредиторська
заборгованість за операціями з банками.

4. Цінні папери субординованого боргу — боргові цінні папери, випущені
банком, що відносяться до категорії інвестиційних (більше одного року) —
банківські облігації, як правило, безстрокові або конверсійні.

4. Депозитні (вкладні) операції комерційних банків, їх види та
характеристика

Вклад — це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, у
національній або іноземній валюті, що передані банку їх власникам, або
третьою особою за дорученням та за рахунок власника для зберігання на
певних умовах. Вкладні операції є основним джерелом формування залучених
банківських ресурсів.

У зв’язку з тим, що склад юридичних осіб неоднорідний, вклади також
можна класифікувати залежно від форми організації, суб’єкта економічних
відносин, форми власності, характеру інвестицій та інших ознак.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків,
розміщуються у комерційних банках на поточних та контокорентних рахунках
і можуть бути у будь-який час частково або повністю поповнені або
використані.

При відкритті поточних рахунків за вкладами до запитання юридичні особи
укладають із банком спеціальну угоду, а фізичним особам відкривається та
ведеться ощадна книжка.

Строкові вклади — це грошові кошти, розміщені у банку на суворо
обумовлений термін. За термінами їх можна поділити на коротко-,
середньо- та довгострокові. При розміщенні строкових вкладів між банком
та вкладником укладається депозитна угода, що передбачає основні умови
зберігання та вилучення строкового вкладу. Строкові вклади можна
поділити на два види:

— прості (звичайні);

— вклади з попереднім повідомленням про вилучення.

Ощадні вклади призначені для нагромадження або розміщення грошових
заощаджень. Як і строкові, вони можуть поділятись за термінами, проте їх
основна відмінність полягає у можливості поновлення у будь-який момент.
Основними користувачами ощадних вкладів є фізичні особи. Вилучення
ощадного вкладу, як правило, повинно здійснюватись за попереднім
повідомленням.

Банки сплачують за користування грошовими коштами їх власникам
відповідну плату у вигляді процентів, які встановлюються диференційовано
залежно від виду вкладу, терміну зберігання, суми. Найнижчі проценти за
вкладами до запитання. Строкові та ощадні вклади характеризуються
підвищеними процентами. За порядком сплати та нарахування процентів
розрізняють вклади:

— з постійною або змінною процентною ставкою;

— з простими або складними процентами;

— з періодичним нарахуванням та виплатою процентів або після закінчення
терміну вкладу.

Залучення депозитів комерційними банками може здійснюватись також за
допомогою випуску боргових короткострокових цінних паперів. До них
належать:

— депозитний сертифікат;

— ощадний сертифікат;

— банківський вексель.

Зазначені цінні папери емітуються банком на певний термін або до
запитання, іменні або на пред’явника, з виплатою процента або урахування
дисконту.

З метою гарантування збереження вкладів фізичних осіб при банкрутстві
банків у 1998 р. був прийнятий Закон України «Про фонд гарантування
вкладів фізичних осіб». Даний фонд створено при НБУ. Статутний капітал
формувався за рахунок внесків держави та комерційних банків у розмірі 1%
від статутного фонду. Надалі комерційні банки зобов’язані відраховувати
до фонду у вигляді внесків від суми залучених вкладів фізичних осіб.
Використовуються кошти фонду для відшкодування сум вкладів фізичним
особам вкладникам збанкрутілого банку. Максимальна сума гарантованого
відшкодування 500 гривень.

5. Управління ресурсами комерційних банків на макроекономічному рівні

Однією з найважливіших функцій НБУ є реалізація грошово-кредитної
політики, її основні завдання досягаються на двох рівнях:

— макроекономічний — регулювання маси грошей в обігу, вплив на темпи
інфляції, фінансова підтримка реалізації пріоритетних економічних
заходів;

— мікроекономічний — регулювання ресурсної бази комерційних банків з
метою обмеження або збільшення їхнього кредитного потенціалу.

Основними серед інструментів для регулювання ресурсів комерційних банків
є обов’язкові резерви, рефінансування комерційних банків (облікова
політика) та операції з цінними паперами на відкритому ринку (політика
відкритого ринку).

Рефінансування комерційних банків, як інструмент грошово-кредитної
політики, тісно пов’язане з процентною (обліковою) політикою. При
проведені процентної політики НБУ визначає рівень процентних ставок за
ломбардними та обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у
порядку рефінансування їхніх активних операцій.

5.1. Облікова політика

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в
обігу, то він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні
гроші. При протилежній політиці, спрямованій на збільшення грошей в
обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними
операціями, що стимулює попит на позики, а отже, й кредитну діяльність
комерційних банків. Таким чином основою механізму дії інструмента
рефінансування є визначення та зміна НБУ облікової процентної ставки.
Сам інструмент рефінансування базується на функції НБУ як «кредитора в
останній інстанції».

За допомогою рефінансування комерційні банки одержують позики в НБУ, як
правило, на короткий термін у разі появи тимчасового дефіциту первинних
резервів (коштів на коррахунку в НБУ) у порядку переобліку комерційних
векселів чи під заставу цінних паперів, відповідно-обліковий та
ломбардний кредит.

Регулюючи процес облікового та ломбардного рефінансування НБУ може не
лише змінювати облікову та ломбардні ставки, а й проводити лімітування
кредитування в процесі рефінансування (кількісні обмеження) та визначати
окремі групи векселів чи інших цінних паперів, що рефінансуються на
пільгових умовах (якісні обмеження).

Ломбардне кредитування може здійснюватись із застосуванням механізму
операцій РЕПО з метою підтримки короткострокової ліквідності банківської
системи.

5.2. Політика відкритого ринку

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу
НБУ державних цінних паперів.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж
— вилучення їх з обігу. Політика відкритого ринку реалізується за
допомогою здійснення НБУ операцій із державними цінними паперами лише на
вторинному ринку. Операції на первинному ринку не належать до неї, а є
формою кредитування уряду.

Проведення політики відкритого ринку характеризується здійсненням
різноманітних операцій із цінними паперами НБУ, які різняться певними
параметрами, а саме:

— формою угоди — звичайна купівля чи продаж ЦП НБУ або угода на умовах
зворотної купівлі ЦП (РЕПО);

— об’єктом угоди (державні чи корпоративні цінні папери);

— терміновістю угоди.;

— учасниками угоди (тільки банки чи банки і небанківські дилери
фінансового ринку).

Операція РЕПО — фінансова операція, що складається з двох частин. У
першій (стандартне РЕПО) одна сторона продає ЦП іншій. Водночас перша
сторона бере на себе зобов’язання викупити вказані цінні папери у
визначений термін або на вимогу другої сторони.

З точки зору переміщення й зберігання ЦП операції РЕПО виконуються
трьома основними способами: звичайне РЕПО, тристороннє РЕПО та довірче
РЕПО.

НБУ операції РЕПО залежно від терміну дії і порядку встановлення
процентної ставки поділяє на три види:

— нічне РЕПО. Термін дії становить 1 день, процентна ставка фіксована;

— відкрите РЕПО. Термін операції в угоді не визначається, а кожен з
учасників може через повідомлення вимагати її проведення, процентна
ставка не фіксується;

— строкове РЕПО. Термін операції визначено в угоді, ставка є постійною.

При операції РЕПО визначають дві ціни:

— ціна продажу, визначається як середньозважена ціна того аукціону, на
якому були придбані ЦП;

— ціна зворотного викупу визначається в результаті торгів між учасниками
угоди.

Регулювання норм обов’язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює
комерційним банкам нормативи обов’язкового резервування залучених
коштів. Розмір обов’язкових резервів встановлюється в процентному
співвідношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв
зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в НБУ,
проценти на обов’язкові резерви не нараховуються.

5.3. Регулювання обов’язкових резервів

Механізм використання резервних вимог характеризується цілою низкою
параметрів, основні з яких:

— порядок визначення норми обов’язкових резервних вимог;

— база, що використовується для обчислення обов’язкових резервів;

— банківські активи, які НБУ дозволяє використовувати для задоволення
резервних вимог;

— величина норми резервування та критерії її диференціації;

— розрахунковий період дотримання резервних вимог і порядок регулювання
резервних вимог.

A

Ae

Ae

P A r

мувати резерви на будь-які залучені кошти незалежно від джерел і строків
залучення валюти. Резерви формуються лише у національній валюті за
єдиною процентною ставкою. НБУ відмовився від практики зарахування
певних активів банку у якості виконання норми резервування.

Сума залишків залучених коштів для розрахунку обов’язкових резервів
визначається за формулою середньоарифметичної за звітний період.

Якщо фактична середньоарифметична сума залишку коштів на
кореспондентському рахунку КБ за звітний період буде меншою від
середньоарифметичної суми залучених банком коштів у межах установленої
норми обов’язкових резервів, то з банку стягується штраф. Розмір штрафу
визначається залежно від суми неправомірно одержаного доходу від
недозарезервованої суми залучених коштів. Сума неправомірно одержаного
доходу визначається, у свою чергу, на основі діючої у відповідний період
облікової ставки НБУ. При цьому одноденна сума недозарезервованих банком
коштів помножується на одноденну облікову ставку та на кількість днів
періоду регулювання.

До осінньої кризи 1998 р. період регулювання норм обов’язкових резервів
КБ визначався НБУ терміном у 15 днів, а після неї НБУ зобов’язав тримати
суму обов’язкових резервів у визначеному розмірі на коррахунку щоденно.

6. Управління ресурсами комерційних банків на мікрорівні

Управління ресурсами комерційних банків на мікрорівні уособлює
діяльність пов’язану з залученням грошових коштів вкладників та інших
кредиторів, визначення величини та відповідної структури джерел ресурсів
у тісному взаємозв’язку з їх розміщенням. Основним завданням управління
ресурсами банку повинно стати найбільш ефективне їх використання, що
реалізується через здійснення банками збалансованої пасивної та активної
політики.

Проблема управління ресурсами, залученими комерційними банками, має дві
взаємодоповнюючі сторони: кількісну та якісну.

Кількісна сторона полягає у всезростаючому розвитку пасивних операцій
банків із метою залучення якомога найбільшої кількості ресурсів. Для
цього використовуються усі можливі заходи, що стимулюють залучення
вкладів і забезпечують їх збереження. Основними напрямами даної
діяльності є:

— розвиток нових видів вкладів, які б відповідали зростаючим потребам
клієнтів;

— стимулювання залучення ресурсів через збільшення та диференціацію
процентної ставки;

— удосконалення порядку та методів виплати відсотків;

— розвиток спектра додаткових послуг вкладникам;

— використання різних видів ЦП для залучення ресурсів;

— підвищення якості обслуговування клієнтів.

Якісна сторона управління залученими банківськими ресурсами тісно
пов’язана з розробкою напрямів їх розміщення, що дозволяє найбільш
ефективно їх використовувати. Якісне управління можливе лише при
здійсненні комерційними банками тісного взаємозв’язку пасивних операцій
з активами.

Кожен із даних методів взаємодоповнює один одного, тому банки у своїй
практиці застосовують їх не окремо, а спільно.

7. Кредитні та інші вклади ресурсів комерційних банків, їх прогнозування
та регулювання

Під кредитними та іншими вкладеннями ресурсів комерційних банків
розуміють напрями розміщення мобілізованих ресурсів із метою ефективного
їх використання та забезпечення потреб клієнтів банків у додаткових
ресурсах.

Планування ресурсів банків і планування кредитних та інших вкладів — це
два взаємодоповнюючі, проте й відносно самостійні процеси. Планування
кредитних та інших вкладів і планування ресурсів базується на визначенні
потреби клієнтів у залучених коштах.

Завершальним етапом планування є збалансування обсягів ресурсів і
вкладів на конкретну дату або відповідний період.

Планування кредитних вкладів здійснюється за залишковим методом, тобто
комерційний банк розраховує залишки заборгованості за позиками клієнтів
та необхідних для створення даних залишків ресурсів на відповідну дату
або період. Таке планування включає такі основні етапи:

1) збір від клієнтів кредитних заявок, де вказується обсяг запланованого
користування кредитом, його термін і час використання : згідно з
фінансовими планами клієнтів. Дані заявки заповнюються на початку
відповідного періоду (місяць, квартал, рік).

2) обробка (згрупування) даних кредитних заявок за термінами кредитів,
часом використання та величиною;

3) складання прогнозу кредитних вкладів банку з відповідною розбивкою
періоду прогнозування на конкретні дати (до конкретного дня);

4) збалансування та коректування прогнозу кредитних вкладів із прогнозом
залучення та наявності кредитних ресурсів.

Прогнозування вкладів у інвестиційну діяльність, цінні папери та інші
активи здійснюється за методом обороту». Як правило, дані активи
формуються за рахунок залишку величини кредитних ресурсів у разі їх
перевищення над кредитними вкладаннями.

8. Нормативні показники діяльності комерційного банку, їх роль і
значення для регулювання ресурсів банку, їх розміщення

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» з метою
забезпечення економічних умов стійкого функціонування банківської
системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів комерційних банків
Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків 18
обов’язкових економічних нормативів, які можна відповідно згрупувати.

Дію зазначених економічних нормативів регламентує Інструкція № 10 «Про
порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків». Вона
побудована на основі вимог Базельського комітету за принципами, що
згруповані за такими розділами:

— передумови ефективного банківського нагляду;

— ліцензування і структурування;

— пруденційні вимоги і регулятивні заходи;

— методи постійного банківського нагляду;

— інформативні вимоги;

— повноваження органів банківського нагляду;

— міжнародна банківська справа.

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних
нормативів здійснюється щоденно (за щоденними формами звітності) й
щомісячно, (на підставі форм звітності за 1-ше число місяця).

Норматив капіталу банку (Ні) Норматив капіталу банку (Ні) — це сума
капіталу банку, яка складається з основного та додаткового капіталу за
мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. При розрахунку
загальної суми капіталу, невідкоригованої на основні засоби (Л7), розмір
додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу.

8.1. Нормативи капіталу

КІ = ОК + ДК — В ,

де ОК — основний капітал;

ДК — додатковий капітал;

В — відвернення.

Загальний капітал банку розраховується за формулою:

К = КІ — (03 — КІ) ,

де КІ — невідкоригований капітал;

03 — основні засоби.

Норматив капіталу встановлюється для діючих і новостворюваних банків,
зареєстрованих НБУ до 1 січня 1997 р., у сумі еквівалентній 1 млн. євро
з поступовим нарощуванням до 5 млн. євро до 1 січня 2005 р.

У разі порушення комерційними банками нормативного розміру капіталу НБУ
розглядає питання щодо відкликання таких пунктів ліцензії на виконання
банківських операцій, як:

— ведення валютних рахунків клієнтів;

— здійснення неторговельних операцій банків;

— встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;

— робота через кореспондентські рахунки Головного управління НБУ або
через кореспондентські рахунки уповноваженого банку;

— здійснення операцій за міжнародними торговельними розрахунками;

— операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку;

— відкриття філій на території України та представництв банку за межами
України.

Для забезпечення реальної капіталізації банківської системи України
залежно від розміру капітал банків поділяється на три категорії.

До першої категорії належать банки, які:

— порушують, починаючи з 1 квітня 1998 року, норматив Ні;

— порушили протягом кварталу хоча б один із нормативів Нз або Н4 (за
середньозваженою);

— не дотримуються порядку і строків формування загального та
спеціального резерву на відшкодування можливих втрат відповідно до
положення «Про порядок формування і використання резерву для
відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків».

До другої категорії належать банки, які:

— не належать до першої категорії;

— мають від’ємну різницю між сумою доходів і витрат у поточному
кварталі.

До третьої категорії належать усі банки, що не входять до попередніх.

Категорія капіталу банку визначається щоквартально. Комерційним банкам,
відповідно до встановленої їм категорії капіталу, НБУ рекомендує такі
обмеження:

1) банкам, капітал яких віднесено до категорії 1, не рекомендується у
будь-якій формі проводити виплату дивідендів крім виплати дивідендів
власними акціями, та викуповувати власні акції (частки учасників у
статутному фонді);

2) банкам, капітал яких віднесено до категорії 2, НБУ рекомендує
обмежити виплату дивідендів, крім виплати дивідендів власними акціями
сумою, що не перевищує 50% нормативного капіталу;

3) банки, капітал яких віднесено до категорії 3, виплату дивідендів
можуть проводити без обмежень.

Банкам, капітал яких належить до категорії 2 та 3, рекомендується
проводити викуп власних акцій (часток учасників у статутному капіталі)
тільки в межах зазначеного ліміту і тільки при умові, що такий викуп не
призведе до порушення банком нормативу капіталу (Ні), нормативу
платоспроможності (Нз)’і достатності капіталу (Ні).

Мінімальний розмір статутного капіталу (Нг) Мінімальний розмір
статутного капіталу контролюється НБУ при реєстрації комерційного банку.
Залежно від походження засновників до статутного капіталу комерційного
банку встановлюються певні вимоги.

Норматив платоспроможності банку (Ну) Норматив платоспроможності банку —
це співвідношення капіталу банку і сумарних активів, зважених щодо
відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику. Співвідношення капіталу
банку і активів визначає достатність капіталу банку для проведення
активних операцій з урахуванням ризику, що характерний для різноманітних
видів банківської діяльності.

При визначенні платоспроможності банку його активи підсумовуються з
урахуванням коефіцієнтів їх ризику. Активи комерційного банку
поділяються на п’ять груп за ступенем ризику вкладів та можливості
втрати частини вартості.

Нормативне значення Нз не може бути нижчим 8%.

Норматив достатності капіталу (Н^)

Норматив достатності капіталу банку — це співвідношення капіталу до
загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви.
Відношення капіталу до загальних активів зменшених на створені
відповідні резерви, визначає достатність капіталу, виходячи із
загального обсягу діяльності, незалежно від ступеня різноманітних видів
ризику.

Нормативне значення нормативу Ні має бути не меншим ніж 4%. Нормативи
капіталу — це найважливіші нормативи, оскільки вони характеризують
фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість
економічних нормативів.

8.2. Нормативи ліквідності

Під ліквідністю комерційного банку розуміють можливість і здатність
банку забезпечувати безперебійне і своєчасне виконання законних грошових
вимог і своїх фінансових зобов’язань перед вкладниками і кредиторами.

НБУ встановив для обов’язкового виконання комерційними банками три
нормативи ліквідності.

Нормативи ліквідності для КБ, що доводяться НБУ.

Норматив миттєвої ліквідності — співвідношення суми коштів на
кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов’язань.

Нормативи загальної ліквідності — відношення загальних активів до
загальних зобов’язань банку.

Норматив співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку
— характеризує частку високоліквідних активів у робочих активах і
розраховується, як їх співвідношення.

8.3. Нормативи ризику

Максимальний розмір ризику на одного позичальника.

Максимальний розмір ризику на одного позичальника відображає
співвідношення сукупної заборгованості одного позичальника до капіталу
банку і відображає рівень диверсифікації кредитних вкладів, а разом із
цим — рівень ризику втрати ліквідності при невиконанні зобов’язань
окремими позичальниками.

Загальна сума зобов’язань будь-якого позичальника (фізичної чи юридичної
особи, в тому числі банку) перед банком у результаті надання останнім
одного або кількох кредитів не має перевищувати 25% капіталу банку.

Позичальники, які мають спільних засновників, акціонерів (учасників),
загальна частина яких у статутному фонді підприємства перевищує 35%,
враховуються у розрахунку, як один позичальник.

Двоє або більше позичальників вважаються одним позичальником при
розрахунку нормативу у тому разі, коли:

1) позичальники контролюються третьою особою (крім державних
підприємств), що володіє не менше ніж 35% статутного фонду кожного
позичальника;

2) позичальники є споріднені особи, як це визначено інструкцією НБУ №10;

3) одним позичальником є фізична особа (особи), а іншим позичальником
(позичальниками) — юридична особа (особи), на яку (яких) фізична особа
має значний вплив, згідно з термінологією, викладеною НБУ №10 у частині
«асоційована компанія» (підприємства);

4) кредитні кошти, що надані одному позичальнику (чи групі
позичальників) від комерційного банку, використовуються таким
позичальником (групою позичальників), як кредитні ресурси для третьої
особи, яка є клієнтом того ж банку;

5) передбачене джерело погашення кредиту всіх позичальників співпадає, і
жоден з них не має іншого джерела доходу для повного погашення
заборгованості за наданим кредитом.

Норматив «великого» кредитного ризику Максимальний розмір «великого»
кредитного ризику встановлюється, як співвідношення сукупного розміру
великого кредитного ризику до капіталу комерційного банку.

Максимальне значення нормативу не має перевищувати 8-кратного розміру
капіталу банку.

Якщо сума всіх «великих» кредитів перевищує 8-кратний розмір капіталу не
більше ніж на 50%, то вимоги до платоспроможності подвоюються (16%),
якщо ж перевищує більше ніж на 50%, то вимоги потроюються, тобто
значення показника платоспроможності банку має бути не меншим ніж 24%.

9. Контроль НБУ за дотриманням і показників діяльності комерційних
банків. Санкції

Розрахунок економічних нормативів банками проводиться на підставі
щоденних балансів. При цьому звітними вважаються економічні нормативи,
які розраховані:

1) на конкретну встановлену дату;

2) за щоденними розрахунками;

3) за формулою середньозваженої.

Контроль за дотримання економічних нормативів капіталу банку
відбувається один раз на рік.

Штрафні санкції за порушення нормативів платоспроможності, достатності
капіталу банку, ліквідності розраховуються як середньоарифметична
величина за місяць.

Штрафні санкції за порушення нормативів максимального розміру ризику на
одного позичальника, максимального розміру кредитів, гарантій та
поручительств, наданих одному інсайдеру, максимального сукупного розміру
кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерами, відкритої
валютної позиції застосовуються у кожному випадку порушення та
контролюються щоденно.

Заходи впливу за порушення економічних нормативів до комерційних банків
застосовуються регіональними управліннями НБУ. При цьому вони
обов’язково щоразу погоджуються з управлінням контролю економічних
нормативів департаменту безвиїзного нагляду НБУ.

Похожие записи